Книга як чинник "денацифікації" українців імперською Москвою у 1940-1950-х роках

Київський національний університет культури і мистецтв

Книга як чинник «денацифікації» українців імперською Москвою в 1940-1950-х роках

Микола Тимошик

доктор філологічних наук, професор

Анотація

Мета публікації - на основі уперше опрацьованих документів Державного архіву Чернівецької області та рідкісних підшивок місцевої преси з'ясувати долю старих книжкових колекцій головних книгозбірень Буковинського краю та обласного архіву після проведених радянською владою у 40-60-х роках ХХ ст. ревізій і цензурних втручань; окреслити форми і методи роботи комуно-більшовицької влади у питанні використання книги і книговидання в проведенні заздалегідь спланованих ідеологічних і пропагандистських акцій, спрямованих на «змосковлення» ментальності пересічних громадян. Методологія дослідження: використані такі загальнометодичні прийоми, як аналіз, синтез, узагальнення, дедукція, системний підхід. Порівняльно-історичний метод уможливив виявлення тенденцій розвитку означеної проблематики. Новизна статті полягає в тому, що в контексті означеної вище теми в Україні подібних досліджень обмаль. Натомість у центральних і місцевих архівах радянської доби міститься значний масив документів, зміст яких вказує на витоки, цілі і методи сучасної імперської політики Росії щодо України, зосібно у питанні гуманітарної політики. Тема, яка натепер, у період повномасштабної війни Росії проти України, вийшла в розряд особливо актуальних. Висновки. У результаті дослідження теми зібрано значний за обсягом та широтою проблематики матеріал, що має неабияку наукову цінність. З'ясовано, що методично і цілеспрямовано впроваджувані імперською Москвою форми та методи денаціоналізації і дерусифікації населення західноукраїнських областей мали негативний вплив на ментальність пересічних громадян. Систематичне знищення архівних колекцій та вилучення з книжкових полиць публічних бібліотек ідеологічно небажаних комуно-більшовицькому режиму книг і періодичних видань призводило до формування явища радянськомис- лячого соціуму.

Ключові слова: заборонена книга; денацифікація; змосковлення ментальності; цензура; вилучення книг; облкниготорг.

Однією з перших «гуманітарних» акцій російських загарбників на тимчасово окупованих українських територіях від лютого 2022 р. була ревізія книжкових фондів у бібліотеках і навчальних закладах. Йшлося про повне знищення українськомовних видань, особливо з історії, мови, культури нашого народу. Такі приклади маємо, зокрема, у Маріуполі, Мелітополі, менших населених пунктах сходу і півдня України.

Це давня практика імперської Москви - заборона друкованого слова національними мовами народів, які вона насильно колонізовувала в різні історичні епохи. Почалася така акція від указу російського царя 1720 р. забороняти друкувати й поширювати в імперії ті книги, які «не согласные с московскими печатми», тобто, написані не московською мовою. З цієї причини були найперше заборонені друки Києво-Печерської і Чернігівської друкарень.

Після Жовтневого перевороту 1917 р. російська влада в Україні та інших контрольованих нею радянських республіках дещо видозмінила цю практику: на фоні повсюдного звуження вживання національних мов у суспільно-політичній та духовній сферах буття для неросійських націй книга стала використовуватися як засіб денаціоналізації свідомості «інородців». Висловлюючись новопридуманим рашистами терміном, ідеться про тотальну «денацифікацію» українців, у т. ч. і засобом друкованого слова - через пресу і книгу.

Про книгу як чинник формування свідомості суспільства в цілому й окремо взятої особистості зокрема написано немало книг і наукових розвідок. Маємо непроминальні на всі часи дослідження І. Огієнка «Історія українського друкарства» та «Історія української літературної мови», де в хронологічній послідовності зібрані чи не всі, за влучним висловом ученого, «цензурні скорпіони» на українське друковане слово, які, немов ті дрони на голови українців у 2022 р., сипалися в Україну впродовж століть з боку двох центрів Російської імперії - Петербурга і Москви.

Наукових розвідок у контексті означеної вище теми не багато. Назвемо праці О. Шилюка 1, в яких висвітлено процес радянізації в західних областях України у 1939-1940 рр. через розгляд питання розвитку бібліотечної справи, а також запровадження цензури у цю сферу в регіоні.

Пропонованою статтею автор робить третю спробу заповнити в українському інформаційному просторі цю прогалину. Перші 2 сто- Шилюк О. Радянізація західних областей України через призму бібліотечної справи (1939-1940-ті рр.) // Наукові записки [Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського]. Серія: Історія. 2012. Вип. 20. С. 108-114. Його ж. Цензурування бібліотечних фондів у західноукраїнських областях (1939-1991 рр.) // Науковий вісник Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича: зб. наук. праць. Серія: Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. 2013. Вип. 676/677. С. 143-147. сувалися проблеми цензури українського друкованого слова як чинника заборони української мови на матеріалах Емського указу 1876 р. Тимошик М. Цензура українського друкованого слова як чинник нищення українства : до 130-річчя Емського указу // Українська мова. 2006. № 3. С. 3-21. та історії заборони українських книг у Москві в новочасний період - на матеріалах про знищення російською владою Української бібліотеки в Москві Тимошик М. Чому Москва боїться українського друкованого слова, або Історія про те, як імперська влада через заборону книг знесилювала дух російських українців // Український Інформаційний Простір. 2018. Чис. 1. С. 257-265..

Як «пропагіти» з Києва вирішували долю старих книг і архівів

Із приєднанням у 1939, 1940 і 1945 рр. семи західноукраїнських областей до складу радянської України слідом за танками та військовими підрозділами червоної армії до обласних центрів скеровувалися численні групи працівників ідеологічного фронту. Їх формували здебільше апаратники відділу пропаганди і агітації ЦК КП(б)У.

Складовими підібраного у Києві номенклатурного резерву кадрів нової для тих країв влади були:

партійно-радянсько-комсомольські кадри;

керівники новоутворених редакцій районних і обласних газет, радіо, телебачення;

представники інтелігенції (учителі, лікарі, інженери);

фахівці різних галузей промисловості та сільського господарства.

Були тут й осібні спеціалізовані групи, за якими пізніше закріпилося прикметне скорочення виразно більшовицького штибу - «пропагіти». До їх складу відбирали здебільше науковців і викладачів головних кафедр радянських університетів та інститутів (історії партії, марксистсько-ленінської філософії чи марксизму-ленінізму).

Ця категорія присланих їхала на тимчасово для виконання двох відповідальних ідеологічних місій:

Перегляд і цензурування значного масиву книжкових видань, що лежали без руху в експропрійованих новою владою книгарнях, складах книжкових фабрик, а також документів із бібліотечних та архівних фондів.

Надання практичної допомоги місцевим органам влади у налагодженні діяльності нової мережі бібліотек і книгарень та започатку- вання системи розповсюдження нової за змістом радянської книги.

Від результатів діяльності цих тимчасових комісій багато важило в розв'язанні нагальних питань:

щодо цензурування книг: прийняття конкретних рішень щодо того, чи буде продовжено життя сотень тисяч книг із т. зв. «бросового фонду» старої влади, як також і сотень тисяч аркушів архівних справ, чи все це буде спалено;

- щодо бібліотечної та книжкової мережі: вироблення рекомендацій стосовно програми, яку аж проситься назвати саме так: «Книга як чинник радянізації Буковини».

Ідеологічне підґрунтя для розгортання роботи в області групи «про- пагітів» офіційний Київ підготував заздалегідь, надіславши в Чернівці 2 директивні документи, виконати які слід було оперативно і сповна.

Про які документи йдеться?

Документ про запровадження радянської цензури. Про це йдеться в листі секретаря ЦК КП(б)У з пропаганди Лисенка від 4 лютого 1941 р. із вказівкою винести на засідання бюро обкому не пізніше лютого або першої половини березня питання про стан цензури в області 4.

Засідання бюро обкому партії з цього питання відбулося 13 березня 1941 р. Прийнята з грифом «таємно» і підписана першим секретарем І. Грушецьким постанова мала назву: «Про вилучення політично шкідливої літератури». книжковий більшовицький влада пропагандистський

Тут важливими для історії є 2 пукти:

Поданий обллітом (так завуальовано називали за радянської пори управління радянської цензури в кожному обласному центрі. - М. Т.) список літератури місцевих авторів для вилучення як політично шкідливу та застарілу літературу, затвердити5.

Зобов'язати облліт провести вилучення цієї літератури у всіх бібліотеках та книготорговельній мережі6.

Документ про новий порядок у видавничій діяльності. Якою буде надалі політика партії і влади в галузі радянського книговидання, йшлося у листі секретаря ЦК КП(б)У М. Бурмистренка від 23 березня 1941 р.7

Приводом для появи цього документа стали результати проведеної за ініціативою ЦК партії перевірки видання книжок і брошур. Констатовано, що ця справа в Україні є невпорядкованою. Упродовж 1940 р. лише в Києві, окрім офіційно зареєстрованих державних видавництв, виданням книг займалося ще 45 установ і підприємств, силами яких видано понад 300 назв книг. Однак поява значної частини з них не була викликана необхідністю. Контроль над книжково-брошурною продукцією внаслідок розпорошеності її видання був недостатній, якість літературного опрацювання - низька. Натомість ціни на деякі книги в по- Держархів Чернівецької обл. (Державний архів Чернівецької області). Ф. 1. Оп. 11. Спр. 35. Зазначено, що список додається, але насправді в архівній справі він відсутній. Держархів Чернівецької обл. Ф. 1. Оп. 11. Спр. 69. Арк. 18.

Там само. Спр. 35. Арк. 15-16. рівнянні з продукцією державних видавництв були непомірно високі й нічим не обґрунтовані. Перевіркою виявлено розбазарювання коштів низкою організацій, які таку літературу видавали.

У листі тезово викладені 3 важливі рішення, прийняті з цього питання ЦК партії:

Віднині видання книг і брошур у Києві здійснюватиметься лише через видавництва.

Від обкомів партії вимагалося посилити контроль над виданням книг і брошур, які друкуються в областях.

Перед Головлітом УРСР поставлено вимогу щодо посилення цензури над літературою, яка видається в Україні8.

Замість заборонених книг європейських авторів - література киргизькою, таджицькою, вірменською...

До Чернівців група «пропагітів» від ЦК КП(Б)У прибула на початку травня 1941 р. Роботу вони завершили 29 травня. Саме цього дня складена ними «Доповідна записка» була підписана «бригадиром пропагітів» Мірошниченком та офіційно передана секретареві обкому партії. В ній повідомлялися результати роботи членів бригади з цензури та відбору наявної в області літератури іноземними мовами із т. зв. «бросового фонду». Цей фонд був сконцентрований у 4-х місцях: антикварна крамниця Ландау по вул. Леніна, 15 (нині - Головна), книгарня Мільдорфа (приміщення міськради), обласна бібліотека (приміщення університету). За змістом це були книги з природознавства, техніки, медицини, історії, політекономії, філософії, словники німецькою мовою, художня література здебільше німецькою, французькою, італійською та румунською мовами.

У поле зору київських цензорів потрапило близько 100 тис. книг. Із них визнано такими, що непридатні для використання радянськими читачами або й шкідливими для радянської влади... 91 тис. примірників.

Отож, ця кількість книг підлягала спаленню чи здачі на макулатуру. «За надобностю» відібрано було лише 9 тис. книг. Дивно те, що їх не залишили в Чернівцях, а відправили спеціальним вагоном до Києва за двома адресами призначення: українська філія Всесоюзного інституту марксизму-ленінізму (2 тис. прим.) і бібліотека Академії наук УРСР (7 тис. прим.)9.

Здійснена в Чернівцях та інших західноукраїнських обласних центрах акція з вилучення зі складів книготоргів, книгарень і бібліотек значної кількості випущених до приєднання цих країв до СРСР літератури засвідчувала, що Москва в гуманітарній політиці мала намір все більше «закручувати гайки». А приїзд до Чернівців групи книжкових цензорів напередодні першої річниці приєднання Північної Буковини до складу радянської України став своєрідною демонстрацією офіційної Москви продовження попередньої політики витіснення національного елементу з освіти, науки, культури, книговидання та ствердження заяложеної ще вождем радянської країни Леніним ідеологеми про інтернаціоналізм і братерську єдність радянських народів.

Наслідки «зачистки» ворожої для радянської влади літератури, яка упродовж століть надходила до чернівецьких бібліотек від провідних видавництв всієї Західної Європи, були непоправними. Зникли з полиць цінні з історичного погляду довідники, словники, енциклопедії. В потоці нових надходжень із Москви й Києва переважала пропагандистська та агітаційна література.

Маємо цікавий документ, у якому подана оцінка цього явища самим обкомом партії. Йдеться про довідку для Києва щодо діяльності відновленої у травні 1944 р після закінчення бойових дій на Буковині обласної бібліотеки. На той час книжковий фонд головної книгозбірні краю складав 298 тис. 700 примірників. Партійне керівництво неприховано нарікало, що надходження нових книг у область відбувається стихійно, без урахування потреб освіти, науки, масового читача, який в основі своїй є українськомовним. Далі - промовиста цитата: «Лише за останній час прибуло з Москви 8700 книг. Більшість надісланого - література киргизькою, таджицькою і вірменською мовами, яку цілковито не можна використовувати в наших умовах.... Кадрами бібліотека укомплектована, однак вони слабо знають бібліотечну роботу і особливо російську і українську літературу»10. Із цього документа довідуємося, що в кожному районі області почали працювати районні й сільські бібліотеки. Але там відсутні нові надходження. Лише газети. Останнім часом у селах організовано збір літератури серед населення.

Наступ на книги старого фонду продовжився на початку 60-х років

Нововиявлені архівні документи засвідчують, що проведена представниками з Києва ревізія книжкових фондів головних книгозбірень Буковини у 1941 р. не була ні повною, ні глибокою. До поля зору радянських цензорів чомусь не потрапила колосальна бібліотека обласного архіву, заснованого ще за австрійських часів. Як і у випадку зі львівським історичним архівом, прислані з центру цензори в шкіряних плащах і з посвідченнями випускників вищих партійних шкіл не знали іноземних мов. Тому «глибоко копати» не могли. Крім того, цілі кілометри полиць із припиленими виданнями неможливо було навіть переглянути за той короткий період часу, який було відведено для роботи «пропагітів».

Місцеве компартійне начальство звернуло увагу на цю бібліотеку лише на початку 60-х років. Обласному літуправлінню була дана вказівка створити комісію та перевірити тематику книг, які там зберігаються. Особливу увагу слід було звернути на літературу, випущену видавництвами Німеччини, Румунії, та Буковини упродовж 1941-1945 рр.

Комісію з перевірки книжкових архівних фондів здійснював особисто начальник облліту М. Андрієвський. До комісії також увійшли начальник архівного відділу облвиконкому Мельник і начальник обласного архіву Тюков.

Що ж вони виявили?

У сховищах обласного архіву, що знаходився в окремому приміщенні на вул. Котляревського, 13, зберігалося близько 40 тис. примірників книг іноземної літератури, здебільше румунською та німецькою мовами, виданих до 1940 р. Серед цінних видань - Звід законів Австрійської імперії, королівської Румунії, Звід Законів Російської імперії, матеріали з питань статистики.

Водночас комісія виявила в архіві близько 5 тис. примірників книг і брошур, виданих у фашистській Німеччині, Румунії та Буковині в період перебування краю в окупації в роки війни. З-поміж таких книг - «Геббельс - людина і боротьба» (автор - Філіпп Х.), «Розмови з Мус- соліні» (автор - Е. Людвіг, 1922), «Юдаїзм, більшовизм, плутократія, масонство» (автор - Прецнозі), «Націонал-соціалістичний щорічник» 1942 р.; доповіді А. Гітлера, виголошені ним у палаці спорту в Берліні 30 січня 1942 р. і взимку 1942-1943 рр; доповідь Й. Антонеску, виголошена по радіо 19 липня 1941 р. і низка інших подібних видань.

Начальник головліту звернув увагу обкому партії на таку деталь: хоч ця література ніколи й нікому не видавалася, але на кожній із таких книг стоїть інвентарний номер і шифр, хоча в загальнодоступному каталозі ці позиції, за свідченням працівників архіву, не зазначені. Пропозиція була такою: «Вважаю, що архіву не варто тримати в своїх сховищах фашистську літературу, а також літературу, видану в Румунії, на Буковині та в інших країнах в період німецької окупації Буковини»11.

«Найбажаніші книги радянського читача» - твори Добролюбова, Грибоедова, Бєлінського

Одночасно із цензуруванням і кардинальним чищенням книжкових сховищ в архівах і бібліотеках влада розгорнула шалену пропаганду книг і їхніх авторів нової епохи, про які пересічний читач у західноукраїнських областях доти мало що чув. Одним із ефективних каналів втілення задуму було обрано головну газету краю - «Радянську Буковину». Чи не в кожному числі цієї газети, починаючи з періоду відновлення випуску у квітні 1944 р., з'являються різні матеріли з книжкових тем.

Тут варто звернути увагу на 3 деталі показової тенденції у висвітленні цього питання:

а) йшлося винятково про російську літературу;

б) авторами публікацій були московські автори (цілком очевидно, що чернівецька редакція на початках багато використовувала передру- ків із центральних газет);

в) за розміром такі публікації складали цілу шпальту.

Візьмемо для прикладу одну з таких шпальт від 21 листопада 1944 р. Заголовок - крупними літерами, шапкою над шпальтою: «І. А. КРИЛОВ: з нагоди 100-річчя від дня його смерті (1844-1944». За оцінкою редакції, яка подана у врізці, «цей день є знаменним для всіх радянських людей».

У центрі шпальти - великий портрет російського байкаря та добірка його творів, поданих у перекладі українською мовою. На цілий підвал подана стаття московського професора Д. Благоя «Великий російський байкар» та наспіх підготовлена якимось редакційним працівником замітка за підписом учительки однієї із шкіл Чернівців М. Гончаренко про методику викладання творів Крилова на уроках... української літератури.

Змістовою домінантою шпальти - набрані великим шрифтом ось ці сентенції про «велику і могутню російську мову», яка віднині має стати рідною для буковинців: «Висловами байкаря користувалися в своїх творах Ленін, Сталін, також критики Бєлінський, Добролюбов, Черни- шевський. І сьогодні, в цей знаменний день весь радянський народ говорить словами Бєлінського: «Слава Крилова все буде рости і пишно розквітати доти, поки не змовкне дзвінка й багата мова в устах великого і могутнього народу російського» 12.

Частота появи таких публікацій вражає. Вже за тиждень після шпальти з І. Криловим - нова порція російського духу на буковинців із нагоди річниці, також смерті, М. Добролюбова. В числі від 29 листопада 1944 р. про це вміщена велика стаття М. Горлиця «М. О. Добролюбов» із портретом. Ті ж наративи в реакційні врізці, що і в попередніх випусках «книжкових шпальт»: «Твори Добролюбова стали найулюбленішими, найбажанішими книгами радянського читача. Ім'я Добролюбова не сходить зі сторінок газет, афіш, з уст доповідачів і пропагандистів»13.

У різдвяну січневу пору 1945 р. газета нагадує читачам, що по всій Україні «почалася підготовка до Грибоєдовських днів». У Києві створений комітет щодо гідного відзначення 150-ліття видатного російського письменника О. С. Грибоєдова. Отож, мовляв, і нам, буковинцям слід готуватися до цього ювілею14.

У цьому ж випуску газети - аналітична стаття С. Грицюти про М. Ломоносова - великого російського вченого, а в числі від 26 січня 1945 р. - стаття ще одного московського автора Я. Бетява «Видатний російський патріот і мислитель» (про О. Герцена). Тут - без нагадування про ювілейну дату чи якийсь інший інформаційний привід.

Інший ракурс теми - пропаганда через пресу російських поетів і російської поезії. Тут простежується тонкий підхід. Вірші здебільше подавалися в українському перекладі. На перший погляд, здається, що йдеться про збагачення літератури, подання місцевим авторам певних еталонів справжньої перекладної поезії. Втім наяву - явна політична заанґажованість теми: осанна великій Росії - старшому брату, радянській армії-визволительці. Більше того, за уважного читання складається враження, що перекладали ті поезії не справжні майстри слова, а запопадливі київські письменники-графомани. Для прикладу: «Чер- вонофлотська пісня» (автори - О. Данцігенр і Д. Должєва; переклад - Л. Дмитренка), «Радянський флот» (С. Кірсанов; переклад - Є. Фоміш) в числі від 28 липня 1940 р.; «Хасанська ніч» (В. Лєбєдєв-Кумач; переклад - Зорового) у числі від 23 липня 1940 р.

Епізодична поява матеріалів із поетичної та пісенної тем спонукала до появи постійної газетної рубрики «Вивчайте радянські пісні». Першим відкрити таку рубрику випала честь пісні на слова Л. Альмана «Партизанка». Оцінити якість такого шарлатанства в поезії можна вже із цієї строфи:

Тепер пам'ятаєм, як кращую пісню,

Що виросла в дні барикад

Прийшла ти з далеких робочих предмістів

До нас в партизанський отряд Вивчайте радянські пісні : «Партизанка» // Радянська Буковина. 1940. 23 лип..

Знаходимо в цій нудній заполітизованій пісні в українському перекладі того ж Зорового аж на 7 строф і такі «мовні перли»: «з ворожого логу», «в очах жовті круги потонули»...

Цікаво, що ще напередодні Другої світової війни під цієї рубрикою редакція стала вміщувати, щоправда, зрідка, тексти місцевих по- етів-графоманів. Виходив такий собі змаг між російськими та українськими авторами в поетичній агітпропі на кшталт:

Ленінські зорі свободи Світять народам путь,

Нові краї і народи Під наше знамя стають Масенко Т. Вість прекрасна // Радянська Буковина. 1941. 8 бер..

Від початку заснування «Радянська Буковина» фактично стала літописцем ствердження і розвою в краї нової за змістом і формою радянської книги. Так, у газетній замітці «Вперше на Буковині» (число від 3 липня 1940 р.) повідомляється: «Цими днями в Чернівцях відкривається велика книгарня української художньої літератури. Тут будуть продаватися книги класиків української літератури та сучасних українських письменників Корнійчука, Тичини, Рильського, Бажана, Сосюри, Усен- ка, Малишка, Яновського, Рибака, І. Ле, Гончаренка, Копиленка, Головка. Уперше на Буковині українська книга буде продаватися вільно» Вперше на Буковині // Радянська Буковина. 1940. 3 лип..

Це повідомлення доповнює вміщена світлина книжкового магазину з такою текстівкою: «Великий інтерес виявляють трудящі Чернівців до книжкового магазину радянської літератури». Щоправда зі світлиною вийшов казус, що спотворює зміст замітки: в об'єктив потрапила вивіска цього магазину з промовистим написом «Военно-книжный магазин».

Піар творів Леніна всесоюзного масштабу

Напередодні війни офіційна Москва прийняла важливе з ідеологічного боку рішення, яке стосувалося всієї країни. ЦК ВКП(б) спільно з інститутом Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б) мало підготувати четверте видання товарів В. Леніна. Обсяг нового видання - 40 томів. І всі вони мали вийти в світ упродовж 1941-1942 рр. Із цієї події вирішили створити голосну пропагандистську акцію в масштабах усього СРСР.

3 тези цієї акції:

Четверте видання творів вождя світового пролетаріату і засновника радянської держави має своїм завданням дати найповніше зібрання ленінської літературної спадщини і усунути хиби попередніх видань.

Передплата на це видання починається в усіх містах і селах СРСР одночасно в один і той же день - 12 березня.

Розсилання першого тому усім передплатникам відбудеться також в один день - 15 квітня 1941 р.

Усі газети СРСР (від центральних, республіканських до обласних) вмістили повідомлення про це «епохальне» видання в один і той же день - 12 березня 1941 р.

Трохи більше ніж через місяць розробники цієї ідеологічної акції вирішили «підігріти» інтерес до події. Ці ж газети у випуску від 15 лютого оголосили про масштабне розсилання щойно видрукуваного першого тому «епохального» 40-томника. Інформаційний супровід цієї першошпальтової події був таким: «Передплатники далеких країв і областей одержать книгу приблизно в той час, що і передплатники центральних областей.

Розсил томів у віддалені пункти провадитиметься в першу чергу.

Книготоргове об'єднання державних видавництв (КОГИЗ) додатково організовує 236 пунктів експедицій передплатних видань, де провадитиметься видача книг.

При переїзді з одного місця в інше передплатник може одержувати чергові томи в новому місці»18.

Місія облкниготоргів радянського зразка

У лютому 1965 р. минав рік, як у Чернівцях було утворено Чернівецьку обласну контору книжкової торгівлі (облкниготорг). Із цієї нагоди керівництво обкому партії вирішило винести питання про його роботу на засідання бюро, що відбулося 6 лютого. У прийнятій постанові «Про стан і заходи по дальшому поліпшенню книжкової торгівлі в області» передбачалося «вжити низку заходів для посилення пропаганди радянської книги, стимулювання трудящими читання нових радянських книг, збільшення їх продажу через книготорговельну мережу». Постановою бюро обкому керівницю «Облкниготоргу» Орлову зобов' язали прозвітувати про зроблене наприкінці поточного року. За наявною в архіві довідкою про виконання цієї постанови можна зробити висновок, що Орлова досить результативно справилася з важливим дорученням партії.

Головний критерій у цій справі - ріст продажу книг. І тут він виглядає переконливо. Якщо за 10 місяців 1964 р. було продано книг на суму 933,2 тис. крб19, то за цей період 1965-го - на 1 млн 22,5 тис. крб. Отож, явне зростання - майже на 100 тис. крб. Причому в плюсі виявилися 3 головні напрями: продаж книг уроздріб (на 44,6 тис. крб), література і канцтовари для шкіл (на 32,6 тис. крб), постачання книг для бібліотечної мережі через бібколектор області (на 12,2 тис. крб)20.

Від початку влада активно запроваджувала в практику вже добре «обкатані» у східній Україні форми пропаганди нової за містом радянської книги. Йшлося про погоджені з місцевими радами позамагазинні форми торгівлі, які виникали за принципом: якщо покупець не знайшов книгарню, то кожна книга мала сама прийти до свого покупця. Між іншим, магазинна форма торгівлі книгами в період соціалістичного будівництва в СРСР - це не лише книгарні, яких на початку бракувало, а й відділи чи навіть окремі полиці в сільмагах, інших крамницях глибинки того чи іншого краю.

Найпоширенішими в 20-40-х роках були: продаж книг через книжкові автолавки, переносні столики, книжкові базари, книжкові декади, книгонош, громадські кіоски, спеціалізовані магазини.

Які форми прижилися на Буковині, а які ні? Варто звернути увагу на форми торгівлі, які виявилися ефективними.

Автолавки

Така форма просування радянської книги виявилася досить результативною в селах. За заздалегідь погодженим із сільрадами графіком, 2 наявні в облкниготорзі вантажні машини-автолавки безперестанку курсували районами. Спеціально обладнані легко складувані переносні полиці-етажерки швидко вивантажувалися з кузова і розкривалися яскравими обкладинками для цікавих у найнесподіваніших місцях - на польових фермах, у тракторних бригадах, колгоспах, на прохідних промислових підприємств, біля крамниць чи шкіл у центрі сіл. І то були не лише книги, а й різноманітні політичні плакати, поштівки, популярні на той час світлини відомих кіноакторів, канцелярське приладдя.

Підприємливі чернівецькі книжкові автолавочники розширили коло своєї постійної клієнтури за рахунок низки населених пунктів сусідніх областей - Хмельницької, Тернопільської, Івано-Франківської. Завдяки такій формі торгу за 10 місяців вдалося додати до загальної виручки від книг понад 30 тис. крб.21

Переносні столики

До такої форми торгівлі книгами вдавалися під час проведення частих натоді зборів, нарад, конференції тощо. Часто такі столики можна було побачити і на людних пішохідних вулицях Чернівців. Чиста виручка - 65 тис. крб.

Книжкові базари, декади книги

Найкраще зарекомендували себе в райцентрах та великих селах у вихідні дні. Розміщувалися зі своїми полицями ближче до базарів або храмів.

Народні книгарні

Перша така книгарня з'явилася на Вижницькому деревообробному комбінаті. Почали з «Вітрини книжкових новинок», яку встановили на людному місці, створили громадську раду «Друзі книги», зініціювали проведення літературних вечорів, зустрічей з місцевими письменниками, героями їхніх документальних книг. У спеціально виділеному для цього приміщенні й розмістили куток із новинками книгодруку, який робітнича молодь так і назвала - «народна книгарня». За починанням вижничан на Буковині того року було відкрито ще 8 таких народних книгарень, зокрема, у Сторожинецькому лісовому технікумі, Чернівецькій панчішній фабриці № 5 22.

Тепер про форми книготоргівлі, які, скорше із суб'єктивних причин, не вкорінилися на Буковині. Держархів Чернівецької обл. Ф. 1. Оп. 22. Спр. 216. Арк. 19. Там само. Арк. 23.

Громадські кіоски

Ідея такої форми наближення книги до трудящих полягала в тому, що керівники місцевих підприємств, колгоспів чи установ мали зробити в цій справі 2 важливі кроки: перший - виділити приміщення для зберігання книг; другий - дати партійне доручення одному-двом активістам, які б займалися цією справою на громадських засадах.

Із цього приводу було навіть спеціальне рішення Чернівецького міськкому партії. Однак на практиці його вдалося втілити лише на кількох об'єктах, а саме: Чернівецькому машзаводі, спеціалізованій музичній школі обласного центру та Вижницькому прикладному училищі.

У поданій до обкому партії службовій записці директорка обл- книготоргу Орлова нарікала: «Керівники промислових підприємств відбуваються обіцянками виконати рішення пленуму міськкому партії про виділення комуніста, відповідального за поширення літератури, особливо суспільно-політичної тематики, та організації громадських книжкових кіосків. Керівництво промислових підприємств не знаходить приміщень для організації таких кіосків, навіть шафи чи стола не можуть надати. А через цю причину і громадських книгорозповсюджу- вачів не беруть»23.

Книгоноші

Також не прижилися на чернівецькому ґрунті. У перший рік вони активно працювали на єдиній пішохідній вулиці обласного центру -

О. Кобилянської. І мали добрий виторг. Але з невідомих причин керівництво міськоторгвідділом не видало дозволу на таку форму торгівлі в центрі міста на 1965 р.

Ще одне, як вважалося, «бюрократичне свавілля» проявив архітектор міста Пасічник - заборонив ставити кіоск біля готелю «Інтурист», де облкниготорг планував обслуговувати іноземних туристів.

Громадське поширення літератури силами комсомольців

Якщо в 1964 р. цією формою реалізовано літератури майже на 10 тис. крб, то наступного - майже на третину менше. Орлова звинувачувала за такий провал, передусім, керівництво Ленінського і Садгір- ського райкомів комсомолу, які «зовсім не займаються цим питанням».

Натомість у підписаній секретарем обкому комсомолу Г. Менжерес інформації про виконання постанови обкому КП України «Про стан і заходи поліпшення книжкової торгівлі в області» йдеться про те, що комсомольці області «активно пропагують і розповсюджують літературу серед населення» 24.

Окрім облкниготоргу пропагандою та реалізацією книг в області від середини 60-х років займалися ще 2 організації: облспоживспілка та обласне відділення «Союздруку». Звісно, фінансові результати в них Там само. Арк. 20.

Там само. Арк. 24. були скромніші. Так, за весь 1965 р. силами облспоживспілки було продано книг на суму майже 0,5 млн крб, а відділеннями «Союздру- ку» - на 172 тис. крб.

Загалом, враховуючи обсяги продажів облкниготоргу, населенню Буковини за 10 місяців 1965 р. було продано літератури на суму 1 млн 326 тис. 460 крб. Якщо врахувати, що кількість населення Чернівецької області станом на 1 січня 1965 р. складала 882 тис. 600 осіб (із них у Чернівцях - 172 тис. 300), то в розрахунку на особу в грошовому виразі припадало 1 крб 61 коп.25

Таким чином, у результаті дослідження теми зібрано значний за обсягом та широтою проблематики матеріал, що має неабияку наукову цінність. Зокрема, окреслено форми і методи роботи комуно-більшо- вицької влади у питаннях використання книги і книговидання в проведенні заздалегідь спланованих ідеологічних і пропагандистських акцій, спрямованих на «змосковлення» ментальності пересічних громадян; висвітлено долю старих книжкових колекцій головних книгозбірень буковинського краю та обласного архіву після проведених новою владою у 40-60-х роках ХХ ст. ревізій та цензурних втручань. З'ясовано, що методично і цілеспрямовано впроваджувані імперською Москвою форми й методи денаціоналізації і дерусифікації населення західноукраїнських областей мали негативний вплив на ментальність пересічних громадян, а систематичне знищення архівних колекцій та вилучення з книжкових полиць публічних бібліотек ідеологічно небажаних кому- но-більшовицькому режиму книг і періодичних видань призводило до формування явища радянськомислячого соціуму.

Refference

I. A. Krylov: z nahody 100-richchia vid dnia joho smerti (1844-1944) [I. A. Krylov: on the occasion of the 100th anniversary of his death (1844-1944)]. (1944, nov. 21). Radianska Bukovyna. [in Ukrainian].

1. Pidhotovka do Hryboiedovskykh dniv [Preparation for the Griboyedov days]. (1945, sich. 10). Radianska Bukovyna. [in Ukrainian].

2. Rozsylannia Pershoho tomu Chetvertoho vydannia tvoriv Lenina [Dispatch of the First Volume of the Fourth Edition of Lenin's Works]. (1941, kvit. 15). Radianska Bukovyna. [in Ukrainian].

3. Shyliuk, O. (2012). Radianizatsiia zakhidnykh oblastei Ukrainy cherez pryzmu bibliotechnoi spravy (1939-1940-ti rr.) [Sovietization of the western regions of Ukraine through the prism of library affairs (1939-1940s)]. Naukovi zapysky [Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu im. Mykhajla Kotsiubynskoho]. Seriia: Istoriia, 20, 108-114.

4. Shyliuk, O. (2013). Tsenzuruvannia bibliotechnykh fondiv u zakhidnoukrainskykh oblastiakh (1939-1991 rr.) [Censorship of library collections in Western Ukrainian regions (1939-1991)]. Naukovyj visnyk Chernivetskoho natsionalnoho universytetu im. Yuriia Fedkovycha: zbirnyk naukovykh prats. Seriia: Istoriia. Politychni nauky. Mizhnarodni vidnosyny, 676/677, 143-147. [in Ukrainian]

5. Tymoshyk, M. (2006). Tsenzura ukrainskoho drukovanoho slova iak chynnyk nyschennia ukrainstva: do 130-richchia Emskoho ukazu [Censorship of the Ukrainian printed word as a factor in the destruction of Ukrainianness: to the 130th anniversary of the Emsk decree]. Ukrainska mova, 3, 3-21. [in Ukrainian].

6. Tymoshyk, M. (2018). Chomu Moskva boitsia ukrainskoho drukovanoho slova, abo Istoriia pro te, iak imperska vlada cherez zaboronu knyh znesyliuvala dukh rosijskykh ukraintsiv [Why Moscow is afraid of the Ukrainian printed word, or The story of how the imperial power weakened the spirit of Russian Ukrainians by banning books]. Ukrainskyi Informatsiinyi Prostir, 1, 257-265. [in Ukrainian].

7. Vpershe na Bukovyni [For the first time in Bukovyna]. (1940, juli. 3). Radianska Bukovyna. [in Ukrainian].

8. Vyvchajte radianski pisni: «Partyzanka» [Learn Soviet songs: «Partizanka»]. (1940, juli. 23). Radianska Bukovyna. [in Ukrainian].

9. Masenko, T. (1941, mar. 8). Vist prekrasna [The news is wonderful]. Radianska Bukovyna. [in Ukrainian].

10. Horlyts, M. (1944, nov. 29). M. O. Dobroliubov [M. O. Dobrolyubov]. Radianska Bukovyna. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru