Віхрєвській будинок піклування як зразок меценатства в місті Харкові наприкінці ХІХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Віхрєвській будинок піклування як зразок меценатства в місті Харкові наприкінці ХІХ століття

Хорошев О.М.,

кандидат історичних наук, доцент кафедри соціальних і гуманітарних дисциплін, Національний університет цивільного захисту України (Харків, Україна

Актуальність теми дослідження. Статтю присвячено проблемі благодійництва в Україні - однієї з найактуальніших тем в наш час. Новизна дослідження полягає в проведенні аналізу виникнення та діяльності благодійних товариств на прикладі Віхрєвського будинку піклування в місті Харкові наприкінці ХІХ століття. Введення в науковий обіг та аналіз нових матеріалів з історії регіонального меценатства може сприяти відновленню всебічної наукової картини благодійної активності населення в кінці ХІХ - на початку ХХ століть. А це, в свою чергу, може стати основою для розробки більш ефективних напрямків та засобів соціальної політики сучасної України.

Постановка проблеми. В основу написання статті покладено наукові принципи об'єктивності, історизму, системності, критичної інтерпретації та систематизації даних з історичних джерел. Введено в науковий обіг та проаналізовано матеріали з історії регіонального благодійництва, що може сприяти відновленню всебічної наукової картини благодійної активності в місті Харкові на межі ХІХ - ХХ століть.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історіографію даного питання охоплює період з кінця ХІХ століття до жовтневих подій 1917 року. Саме з середини ХІХ століття спостерігається підйом благодійництва в імперії та на українських землях. Він знаходить своє відображення в тогочасній літературі [2]. Що ж стосовно розвитку благодійництва в Харкові, то цю тему фрагментарно було розглянуто в монументальній праці Д.І. Багалія та Д.П. Міллера [1]. З кінця 1980-х років, з так званої перебудови, та продовжується й сьогодні.

Постановка завдання. Виходячи зі ступеню наукової розробки теми, а також у зв'язку з її актуальністю та науковою значимістю метою даної статті став аналіз регіональних аспектів благодійництва на прикладі діяльності Віхрєвського будинку піклування в міст Харкові в кінці ХІХ століття.

Виклад основного матеріалу. Благодійництво - одна з найдавніших вітчизняних традицій, яка відображає великий духовний потенціал українського суспільства. Його історія нараховує не одно століття. Особливий підйом меценатства на українських землях почався у другій половині ХІХ - на початку ХХ століть. Аналіз регіональної благодійності, її видів та форм, мотивація благодійників, зокрема в місті Харкові, може допомогти формуванню та здійсненню ефективної сучасної соціальної політики нашої країни.

Висновки. Таким чином, період з середини ХІХ до початку ХХ століть в цілому в імперії та в Харкові зокрема можна вважати періодом становлення та розвитку системи благодійності та меценатства. В наш час благодійність повернула собі соціально- історичне значення та стала важливою частиною суспільних відносин сучасного українського суспільства. Дослідження моделей дореволюційного благодійництва може стати основою для розробки більш ефективних напрямків соціальної політики держави, а також удосконалення правових основ меценатства в сучасній Україні.

Ключові слова: благодійність, соціальний захист, притулок, купець, меценат.

Khoroshev O.M.,

VIKHRIEV CARE HOME AS AN EXAMPLE OF PATRONAGE IN THE CITY OF KHARKIV AT THE END OF THE 19TH CENTURY

Ph.D. (historical sciences), associate professor of the department of social and humanitarian sciences, National University of civil defense of Ukraine (Kharkiv, Ukraine)

Relevance of the research topic. The article is devoted to the problem of philanthropy in Ukraine - one of the most relevant topics in our time. The novelty of the research consists in conducting an analysis of the emergence and activity of charitable societies on the example of the Vikhrev nursing home in the city of Kharkiv at the end of the 19th century. Introduction into scientific circulation and analysis of new materials from the history of regional patronage can contribute to the restoration of a comprehensive scientific picture of charitable activity of the population in the late 19th - early 20th centuries. And this, in turn, can become the basis for the development of more effective directions and means of social policy in modern Ukraine.

Formulation of the problem. The writing of the article is based on the scientific principles of objectivity, historicism, systematicity, critical interpretation and systematization of data from historical sources. Materials from the history of regional philanthropy were introduced into scientific circulation and analyzed, which can contribute to the restoration of a compre-hensive scientific picture of charitable activity in the city of Kharkiv at the turn of the 19th and 20th centuries.

Analysis of recent research and publications. The historiography of this issue covers the period from the end of the 19th century to the October events of 1917. Since the middle of the 19th century, there has been a rise in philanthropy in the empire and in the Ukrainian lands. It is reflected in contemporary literature [2]. As for the development of philanthropy in Kharkiv, this topic was discussed fragmentarily in the monumental work of D. I. Bagaliya and D. P. Miller [1]. Since the end of the 1980s, with the so-called perestroika, it con-tinues today.

Setting objectives. Based on the degree of scientific development of the topic, as well as in connection with its relevance and scientific significance, the goal of this article was the analysis of regional aspects of philanthropy on the example of the activities of the Vikhrev nursing home in the city of Kharkiv at the end of the 19th century.

Presenting main material. Charity is one of the oldest national traditions, which reflects the great spiritual potential of Ukrainian society. Its history spans more than one century. A special rise of philanthropy in Ukrainian lands began in the second half of the 19th - at the beginning of the 20th centuries. Analysis of regional charity, its types and forms, motivation of benefactors, in particular in the city of Kharkiv, can help in the formation and implementation of an effective modern social policy of our country.

Conclusions. Thus, the period from the middle of the 19th to the beginning of the 20th centuries in the empire as a whole and in Kharkov in particular can be considered the period of formation and development of the system of charity and patronage. Nowadays, charity has regained its socio-historical significance and has become an important part of social relations in modern Ukrainian society. The study of models of pre-revolutionary philanthropy can become the basis for developing more effective directions of the state's social policy, as well as improving the legal foundations of patronage in modern Ukraine.

Keywords: charity, social protection, almshouse, merchant, philanthropist

Актуальність теми дослідження

віхрєвській будинок меценатство благодійництво

Статтю присвячено проблемі благодійництва в Україні - однієї з найактуальніших тем в наш час. Новизна дослідження полягає в проведенні аналізу виникнення та діяльності благодійних товариств на прикладі Віхрєвського будинку піклування в місті Харкові наприкінці ХІХ століття. Введення в науковий обіг та аналіз нових матеріалів з історії регіонального меценатства може сприяти відновленню всебічної наукової картини благодійної активності населення в кінці ХІХ - на початку ХХ століть. А це, в свою чергу, може стати основою для розробки більш ефективних напрямків та засобів соціальної політики сучасної України.

Постановка проблеми. В основу написання статті покладено наукові принципи об'єктивності, історизму, системності, критичної інтерпретації та систематизації даних з історичних джерел. Введено в науковий обіг та проаналізовано матеріали з історії регіонального благодійництва, що може сприяти відновленню всебічної наукової картини благодійної активності в місті Харкові на межі ХІХ - ХХ століть.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Історіографію даного питання можна поділити умовно на два етапи. Перший охоплює період з кінця ХІХ століття до жовтневих подій 1917 року. Саме з середини ХІХ століття спостерігається підйом благодійництва в імперії та на українських землях. Він знаходить своє відображення в тогочасній літературі. Але в основному вона стосується проблем загально- імперського меценатства, коли практично не зверталася увага на регіональні особливості та досягнення. Вивчення благодійності в дореволюційній історіографії мало свої ознаки: носило в основному описовий та агітаційний характер. Дослідники намагалися долучити до благодійництва якомога більше коло людей, не цікавлячись життєвим шляхом да діяльністю конкретних меценатів [2]. Що ж стосовно роз-витку благодійництва в Харкові, то цю тему фрагментарно було розглянуто в монументальній праці Д.І. Багалія та Д.П. Міллера [1].

Другий етап історіографії питання розпочався з кінця 1980-х років, з так званої перебудови, та продовжується й сьогодні. Хронологічний розрив практично в вісімдесят років обумовлюється фактичною забороною висвітлення питання благодійництва в науковій літературі радянського періоду. Під поняттям «бідності», «соціальної незахищеності» розумілося антинародність існуючих соціальних відносин, народжених капіталістичним суспільством, яких, як вважалося, не могло існу-вати при соціалізмі. З середини 80-х років ХХ століття почалася трансформація радянського суспільства. Стало поглиблюватися його соціальне розшарування, а вивчення проблем допомоги незаможним знов стало актуальним. З'явилися різноманітні публікації за темою. Було надруковано матеріали, де вперше викладалися біографії крупних благодійників, в тому числі харківських [3]. Це, як правило, було пов'язано з їх реабілітацією.

В теперішний час дослідження благодійності стали об'єктом багатьох наукових дисциплін: історії, філософії, соціології, юриспруденції, етики, психології тощо. Почали з'являтися статті, книги, а пізніше й Інтер- нет-ресурси з історії державних та місцевих органів соціального захисту населення, про допомогу сиротам, бідним, про волонтерську діяльність [7]. Почали з'являтися монографії, проводитися наукові конференції за темою [11]. Благодійництво у всіх його формах та видах й сьогодні залишається одною з провідних наукових тем сучасності [5].

Стали з'являтися також наукові статті про меценатство на Харківщині. Це кілька робіт О. Кравченка [4], стаття Ю. Соколовської [6] та деякі інші. Не став виключенням і автор, який вже починав досліджувати напрямки благодійництва в Харкові наприкінці ХІХ - початку ХХ століть [9]. Огляд сучасних публікацій на тему меценатства дає змогу стверджувати, що хоча кількість досліджень збільшилася, стала різноманітнішою, все ж відчувається відсутність як узагальнюючих досліджень феномену вітчизняної благодійності, так і робіт, присвячених окремим напрямкам меценатської діяльності в Харкові та Харківській губернії у вказаний період.

Постановка завдання. Виходячи зі ступеню наукової розробки теми, а також у зв'язку з її актуальністю та науковою значимістю метою даної статті став аналіз регіональних аспектів благодійництва на прикладі діяльності Віхрєвського будинку піклування в міст Харкові в кінці ХІХ століття.

Виклад основного матеріалу

Благодійництво - одна з найдавніших вітчизняних традицій, яка відображає великий духовний потенціал українського суспільства. Його історія нараховує не одно століття. Особливий підйом меценатства на українських землях почався у другій половині ХІХ - на початку ХХ століть. Саме в цей час склалася та діяла ціла низка благодійних закладів, чисельність яких невпинно зростала. Не став виключенням і Харків, де з'явилося багато меценатів, які вкладали свої кошти у справу поліпшення життя соціально незахищених верств населення. Тому актуальність історичного вивчення благодійництва дозволяє виявити закономірності зародження та розвитку соціальної політики нашої держави, а також допомогти знайти відповіді на питання та виклики сучас-ності. Увага до проблем соціальної історії дає змогу розібратися та зрозуміти діяльність не тільки державних органів, але й окремих особистостей на місцях, які заклали традиції благодійництва, меценатства, соціальної допомоги. Аналіз регіональної благодійності, її видів та форм, мотивація благодійників, зокрема в місті Харкові, може допомогти формуванню та здійсненню ефективної сучасної соціальної політики нашої країни.

Благодійність в дореволюційній імперській історії мала свою соціальну специфіку, яка сформувала особливий патріархальний характер відносин між благодійниками та тими, що отримували від них допомогу. В першу чергу благодійництвом займалися державні чиновники та можновладці. Навіть частина дворянства, вищої аристократії вважали своїм моральним обов'язком допомагати соціально знедоленим прошаркам суспільства. Хоча слід підкреслити, що подібна діяльність іноді була просто даниною тогочасній моді. Меценатством займалися підприємці. Для багатьох з них благодійність була можливістю затвердити себе як особистість та можливість позиціо- нувати себе в якійсь певній рольовій проекції в суспільстві. Цей вид діяльності в великій мірі був притаманний й купецтву. Саме цей прошарок суспільства опікувався освітою, культурою, навіть фінансував географічні та наукові дослідження тощо. Це робилося як для отримання почесного громадянства і медалей, так і з релігійними цілями. Саме релігійні мотиви часто ставали причиною заснування лікарень, церков та притулків.

Так, в 1895 році в Харкові було засновано благодійний заклад - Будинок піклування. Кошти на його створення та утримання надав місцевий купець другої гільдії Іван Гаврилович Віхрєв. Як і у випадку ще з одним відомим харківським меценатом Максиміліаном Гельферіхом, цей заклад він присвятив пам'яті своєї покійної дружини Єлизавети Олександрівни. Серед харків'ян заклад отримав назву Віхрєвського притулку. За вимогами того часу було складено Статут закладу, затверджений 15 травня 1895 року [8]. Він складався з пунктів самого Статуту (перші вісім сторінок тексту) та Правил внутрішнього розпорядку закладу (сторінки з 9 по 12).

Статут Віхрєвського Будинку піклування складався з 26 пунктів. Метою цього благодійного закладу проголошувалося безкоштовне піклування про бідних, старих, калік та хворих людей, як чоловіків, так і жінок, незважаючи на їх соціальне походження. При цьому перевага надавалася соціально незахищеним верствам саме міста Харкова. Єдиним обмеженням було тільки віросповідання нужденних - це обов'язкове сповідування ними православ'я [8, № 1, с. 1]. Це ще раз підтверджує, що Віхрєв таким чином хотів вшанувати пам'ять померлої дружини, яка й була право-славною. Для свого Будинку піклування купець пожертвував землю, садибу з будинками та виділив десять тисяч карбованців. Єдиною його вимогою було тільки те, що ні в якому випадкові все це майно не повинно ніколи, ні за яких обставин мати якесь інше призначення, окрім притулку для бідних [8, № 2, с. 1]. Його не можна було забрати за борги або закласти. Купець Віхрєв також поклав в Харківський міський Купецький банк під проценти 32 тисячі карбованців капіталу для утримання названого притулку [8, № 4, с. 2]. Для того часу сума дуже немаленька. Приймалися також до-бровільні пожертвування від приватних осіб та об'єднань, при чому як грошові, так і різним майном. Особливо щедрі жертводавці могли навіть самі утримувати нужденних та призначати їм свої іменні пенсії [8, № 6, с. 3]. Крім того Іван Гаврилович застрахував Будинок піклування від можливих пожеж в Харківському товаристві взаємного страхування майна [10] та виплачував страхові внески на випадок відшкодування можливих втрат від пожежі [8, № 3, с.1]. Статутом не визначалася точна кіль-кість нужденних, які могли утримуватися в притулку. Це залежало від коштів, отриманих від самого І. Віхрєва та інших жертводавців [8, № 5, с.2]. Сам купець мав переважне пра- во на власний розсуд приймати та виключати нужденних [8, № 12, с. 4], тобто його наміри та рішення завжди були пріоритетними.

Статутом окреслювалася система управління Будинком піклування. Передбачалося існування особливої Ради, що складалася з чотирьох осіб, яку очолював почесний піклувальник [8, № 8, с. 3]. Тобто притулком керувало п'ять осіб. При цьому почесним піклувальником був сам Іван Гаврилович Віхрєв. Він здійснював загальне керівництво притулком, наглядав за виконанням його Статуту, піклувався, щоб його мешканці мали все необхідне для нормального існування [8, № 11, с. 3-4], мав вирішальний голос при вирішенні будь- яких поточних питань у благодійному закладі.

Оскільки власних дітей Іван Гаврилович не мав саме через раптову смерть дружини, на випадок його смерті ця посада переходила до його племінника, також купця, Миколи Яковича Віхрєва. Сам Будинок піклування знаходився у веденні Харківської міської думи [8, № 8, с 3]. Тому в разі смерті племінника, саме вона повинна була призначити нового почесного піклувальника з числа жертводавців, що надали на утримання притулку не менше п'яти тисяч карбованців відразу або трьохсот карбованців щорічно [8, № 9, с.3]. Тобто почесним піклувальником Будинку могла бути людина досить багата, щоб підтримувати його у разі необхідності своїми коштами.

Рада Віхрєвського Будинку піклування займалася всіма його поточними справами: розпоряджалася всім рухомим та нерухомим майном, приймала та виключала нужденних, займалася заготівлею продовольчих припасів та інших необхідних речей, приймала, переміщувала та звільняла необхідних службовців, призначала їм грошове утримання, страхувала майно від пожеж [10], складала правила внутрішнього розпорядку закладу, вела всю фінансову діяльність та складала звітність [8, № 13, с. 4]. При цьому самі члени Ради, як і сам почесний піклувальник, працювали безкоштовно, тобто плату за свою працю не отримували [8, № 10, с. 3]. А це ще раз доводить, що ця організація була саме благодійною.

Всі члени Ради обиралися на засіданні Харківської міської думи строком на три роки [8, № 10, с. 3]. Рада проводила свої засідання не рідше двох разів на місяць [8, №15, с. 5]. Головою на цих засіданнях був почесний піклувальник [8, № 14, с. 5]. На них повинні були присутніми не менш трьох членів ради, тобто збори вважалися дійсним, якщо на них були присутні чотири з п'яти керуючих осіб. Всі справи вирішувалися більшістю голосів. Але, на відміну від сучасності, при рівності поданих голосів, голос почесного піклувальника надавав перевагу для прийняття будь-якого рішення [8, № 15, с. 5]. Як бачимо, роль почесного піклувальника була більш вагомою, ніж члена Ради.

За Статутом притулок мав свою печатку з написом «Вихревский Дом Призрения в городе Харькове» [8, № 7, с. 3]. В притулку також працювали лікар, фельдшер, доглядач та кастелянка [8, № 16, с. 6].

Особливо підкреслювалося, що лікар виконує свої обов'язки безкоштовно. При цьому він вважався таким, що знаходиться на державній службі з вислугою чинів та звань [8, № 17, с. 6], тобто він отримував плату за свою працю не від благодійної організації, а за рахунок державних коштів. Лікар користувався такими ж правами, що й члени Ради та навіть мав право брати участь у її засіданнях та приймати участь у вирішенні всіх поточних справ. Правила внутрішнього розпорядку Будинку зобов'язували лікаря проводити медичний огляд всіх, кого до нього приймали. У разі необхідності надавати нужденним необхідну медичну допомогу та здійснювати загальний санітарний нагляд за притулком. Лікаря зобов'язували відвідувати Будинок піклування купця Віхрєва не рідше, ніж два рази на тиждень [8, № 6, с. 10]. В розпорядження лікаря надавалася аптека. Якщо ж такого лі-каря знайти не могли, то Статут давав змогу запросити лікаря за наймами та виплачувати йому гроші, але при цьому він вже не користувався всіма правами члена Ради [8, № 22, с. 7]. Якщо кількість нужденних перевищувала 40 осіб, а лікар перебував у закладі час від часу, то для постійного нагляду за старими та тяжко хворими притулку призначали фельдшера. Він повинен був виконувати щоденно всі розпорядження, які надавав йому лікар [8, № 7, с. 10-11].

При Будинку піклування існувала також посада доглядача. Він разом з призначеним членом Ради отримував кошти на поточні витрати, вів закупівлю їжі, освітлювальних приладів (свічок), палива та інших необхідних господарських товарів. Саме він вів касову книгу, відповідав за збереження рухомого та нерухомого майна, наглядав за спокоєм та чистотою в приміщеннях та виконанням всіма службовцями притулку своїх обов'язків [8, № 1, с. 9]. Доглядач отримував за свою працю гроші, йому надавалося квартира з опаленням та освітленням [8, № 2, с. 9].

В притулку існувала й посада кастелянки. Вона відповідала за одежу, білизну, взуття мешканців Будинку та щомісяця надавала Раді звіт про їх стан [8, № 5, с. 10]. В першу чергу кастелянку шукали серед мешканок притулку. Якщо ж здібної до цієї роботи жінки не знаходилося, кастелянкою могла стати стороння особа за наймами [8, № 4. с. 10].

Як вже зазначалося вище, головною вимогою для прийняття бідних та хворих до Будинку піклування Віхрєва було сповідання ними православ'я. В Статуті особливо оговорювалося, що притулок опікується Петропав- лівською церквою Харкова. Її священики про- водили необхідні церковні служби та треби: сповідь, причастя, поховання померлих та все інше. Причому, поховання померлих мешканців притулку здійснювалося на кошти благодійного закладу за православним обрядом [8, № 25, с. 8]. За все це Петропавловська церква отримувала з коштів притулку сто карбованців на рік [8, № 18, с.6]. В свою чергу в Правилах внутрішнього розпорядку Будинку особливо підкреслювалося, що всі мешканці притулку повинні відвідувати загальні молитви в церкві вранці, перед обідом та ввечері, а також виконувати всі церковні обов'язки православного громадянина [8, № 8, с. 11]. Виключення стосувалися тільки для важко хворих. Особливо наголошувалося, що просити милостиню, жебракувати біля церкви було суворо заборонено [8, № 17, с. 12]. Як бачимо, незважаючи на те, що в кінці ХІХ століття церква втратила свій домінуючий стан у суспільстві, для засновника притулку купця Віхрєва це не мало значення. Він вважав за необхідне особливо наголосити та навіть чітко прописати в Статуті свого благодійного закладу необхідність дотримуватися всіх вимог православної церкви, вважаючи їх головним аргументом при прийнятті нужденних до свого Будинку піклування.

До Віхрєвського притулку могли звернутися нужденні, які прагнули в ньому оселитися. Вони повинні були надати почесному піклувальнику або Раді документ, що підтверджував особу, віросповідання та бідність [8, № 19, с. 7]. Після цього Рада, а також почесний піклувальник на свій розсуд вирішували питання про прийняття чи неприйняття особи до Будинку. При цьому калік, хворих та фізично слабких людей не повинно було бути більше, ніж третина від всіх мешканців притулку [8, № 21, с. 7]. Це свідчить про певну обмеженість для самих незахищених верств населення потрапити до Будинку. Але це був приватний благодійний заклад, де останнє слово завжди залишалося за його засновником та почесним піклувальником.

Існували категорії населення, яких не приймали до цього закладу. Окремо підкреслювалося, що до притулку не приймалися душевно хворі, хворі на інфекційні захворювання, п'яниці, а також виключені з інших благодійних закладів [8, № 21, с. 7]. Якщо прийнята до Будинку особа злісно не виконувала правила внутрішнього розпорядку або демонструвала негідну поведінку, її могли виключити з благодійного закладу і вже ні за яких обставин назад не приймали [8, № 24. с. 7]. При цьому кожний з нужденних за своїм бажанням міг залишити притулок, а через деякий час міг знову повернутися до нього. Хоча такі відлучення все ж допускалися здебільшого за поважними причинами і на недовгий час [8, № 13, с. 11].

Всі мешканці Будинку піклування знаходилися в однакових умовах. Вони отримували однакову їжу та необхідні для життя речі, одяг, білизну, взуття. Виключення надавалося лише важко хворим, які знаходилися під наглядом лікаря [8, № 22, с. 7]. При цьому мешканці благодійного закладу могли також мати якісь власні речі: одежу, білизну, взуття тощо [8, № 15. с. 12]. Найчастіше у мешканців притулку не було рідних, близьких чи знайомих. Але якщо такі траплялися, то їм навіть дозволялися побачення, але в особливі дні та години, встановлені Радою [8, № 14, с. 12].

Окрім прав нужденні мали й деякі обов'язки. Мешканці притулку були зобов'язані прибирати свої кімнати, підтримувати чистоту та порядок. По черзі повинні були подавати та прибирати їжу, посуд тощо [8, № 11, с. 11]. Обов'язком також було дбайливе ставлення до меблів, одежі, взуття, необхідність зберігати рухоме та нерухоме майно Будинку. Мешканці благодійного закладу мали право виконувати якісь свої улюблені роботи, які не заважали іншим мешканцям притулку. Рада притулку мала право залучати їх до суспільно корисної неважкої праці і мешканці не мали права від таких робіт відмовлятися [8, № 18, с. 12]. Зрозуміло, що винятком були важко хворі особи.

Статут Віхрєвського Будинку піклування дає певну уяву про існування в Харкові благодійних організацій в кінці ХІХ століття, їх мету, можливості та напрямки діяльності. Він також розширює наші уявлення про діяльність окремих притулків для нужденних в Харкові в цей час. Деякі напрямки їх діяльності можуть використовуватися і в наш непростий час сучасними благодійними закладами та соціальними працівниками.

Висновки

Таким чином, період з середини ХІХ до початку ХХ століть в цілому в імперії та в Харкові зокрема можна вважати періодом становлення та розвитку системи благодійності та меценатства. В наш час благодійність повернула собі соціально-історичне значення та стала важливою частиною суспільних відносин сучасного українського суспільства. Фактично вся соціальна сфера, а особливо зараз під час воєнних дій, в більшій або меншій мірі пов'язана з благодійністю. Це сприяє наповненню новим змістом забутих понять, традицій, імен, в тому числі ідей благодійності. Зазначене, наповнює оновленим змістом забуті поняття, повертає традиціям їх історичне значення, особливо у скрутні часи. Вивчення історії регіонального благодійництва на межі ХІХ - ХХ століть може суттєво доповнити картину минулого як в соціально-економічному, так і в культурному відношеннях. Наукова розробка теми історії меценатства на місцевому рівні сприяє отриманню більш об'єктивних знань про методи і напрямки їх роботи, дозволяє виділити загальні та регіональні проблеми у формуванні та діяльності установ соціальної допомоги. Високі моральні та духовні принципи окремих благодійників минулого можуть стати гарним прикладом для засновників сучасних доброчинних фондів, благодійних організацій та об'єднань. Дослідження моделей дореволюційного благодійництва може стати основою для розробки більш ефективних напрямків соціальної політики держави, а також удосконалення правових основ меценатства в сучасній Україні.

Список використаних джерел

1. Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655 - 1905): ист. моногр.: в 2 т. Репринт. изд., Х.: Харьковская книжная фабрика им. М.В. Фрунзе, 1993. Т 2: ХІХ - начало ХХ века. С. 923-931.

2. Георгиевский П. И. Призрение о бедных и благотворительность. СПб, 1894; Дерюжинский В. Ф. Заметки об общественном призрении. М. 1897; Максимов Е. Д. Историко-статистический очерк благотворительности и общественного призрения в России. СПб, 1894.

3. Карнацевич В. Л. Сто знаменитых харьковчан. Х.: Фолио, 2005. С. 8-12; 99-103.

4. Кравченко О. В. Благодійні установи для дітей у Харкові (друга половина ХІХ - початок ХХ століття). Збірник наукових праць Харк. нац пед. ун-тету ім. Г. С. Сковороди. Серія «Історія і географія». Х.: ХНПУ 2006. Вип. 21-22. С. 20-25; Кравченко О. В. Історія благодійності на Харківщині. Бібліографічний покажчик. Х.: Вид-во: Харківський приватний музей міської садиби, 2005. 280 с.

5. Лапіна М., Кузьміна О. Благодійна діяльність

у сучасній Україні // Вісник Приазовського державного технічного університету. 2019. Вип. 4. С. 31 - 36; Сичова В. В., Полонець Т С. Благодійна діяльність як основа соціальної роботи // SOCIOPROSTIR: міждисциплінарний електро

нний збірник наук. праць з соціології та соціальної роботи. 2020. № 9. С. 31-40.

6. Соколовська Ю. В. Опіка над неповнолітніми злочинцями у Харківській губернії наприкінці ХІХ

- початку ХХ століття // Virtus: Scientific journal. - Desember # 19, 2017. С. 165-168.

7. Ступак Ф. Я. Благодійні товариства Києва (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.). К.: Хрещатик, 1998. -208 с; Голимба В. І. Історія благодійництва в Україні. К., 2002. - 258 с.; Донік О. М. Благодійність в Україні (ХІХ - початок ХХ) // Український історичний журнал. 2005. № 4. С. 159 - 177; Колосова Н. О. Благодійна діяльність в культурі України в контексті вітчизняних і європейських традицій (кінець ХХ - початок ХХІ ст.): дис. на здобуття наук. ступеня к. істор. наук. К., 2006. - 19 с.; На- радько А. В. Благодійність у сфері освіти в Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ століть). Полтава: Вид-во ПолтНТУ ім. Ю. Кондратюка, 2016. - 176 с.

8. Уставъ Вихревского дома Призренія бедныхъ въ г. Харькове. Х.: Типографія Губернского Правления, 1895. - 12 с.

9. Хорошев О. М. Деякі проблеми благодійництва в місті Харкові наприкінці ХІХ - початку ХХ століть. Publishing house of University of Technology, Katowice, 2022. С. 421-426.

10. Хорошев О. М. Діяльність Харківського товариства взаємного страхування майна від вогню в кінці ХІХ століття // Гілея. 2020. № 153. С. 211-216. 11.Чепурнов В. О., Ярема В. І. Благодійництво як пріоритетна форма некомерційної господарської діяльності: монографія. Ужгород: КП «Ужгор. міська друк.», 2008. - 144 с.; Благодійність у сучасному світі: витоки, проблеми, перспективи. Збірник наукових праць за матеріалами науково-практичної конференції. Ізмаїл: РВВ ІДГУ, 2019. - 82 с.

References

1. Bagalej D. I., Miller D. P. Istoriya goroda Kharkova za 250 let ego sushestvovaniya (1655 - 1905): ist. monogr.: v 2 t. Reprint. izd., Kh.: Kharkovskaya knizhnaya fabrika im. M.V Frunze, 1993. T. 2: XIX - nachalo XX veka. S. 923-931.

2. Georgievskij P. I. Prizrenie o bednyh i blagotvor- itelnost. SPb, 1894; Deryuzhinskij V.F. Zametki ob obshestvennom prizrenii. M. 1897; Maksimov E. D. Istoriko-statisticheskij ocherk blagotvoritelnosti i ob- shestvennogo prizreniya v Rossii. SPb, 1894.

3. Karnacevich V. L. Sto znamenityh kharkovchan. Kh.: Folio, 2005. S. 8-12; 99-103.

4. Kravchenko O. V Blagodijni ustanovi dlya ditej u Kharkovi (druga polovina XIX - pochatok XX sto- littya). Zbirnik naukovih prac Khark. nac ped. un-tetu im. G. S. Skovorodi. Seriya «Istoriya i geografiya». H.: HNPU, 2006. Vip. 21-22. S. 20-25; Kravchenko O. V Istoriya blagodijnosti na Kharkivshini. Bibliogra- fichnij pokazhchik. Kh.: Vid-vo: Kharkivskij privatnij muzej miskoyi sadibi, 2005. 280 s.

5. Lapina M., Kuzmina O. Blagodijna diyalnist u su- chasnij Ukrayini // Visnik Priazovskogo derzhavnogo tehnichnogo universitetu. 2019. Vip. 4. S. 31 - 36; Sichova V. V, Polonec T. S. Blagodijna diyalnist yak osnova socialnoyi roboti // SOCIOPROSTIR: mizhdi- sciplinarnij elektronnij zbirnik nauk. prac z sociologiyi ta socialnoyi roboti. 2020. № 9. S. 31-40. 6.Sokolovska Yu. V Opika nad nepovnolitnimi zlo- chincyami u Harkivskij guberniyi naprikinci XIX - pochatku XX stolittya // Virtus: Scientific journal. - Desember # 19, 2017. S. 165-168.

7.Stupak F. Ya. Blagodijni tovaristva Kiyeva (druga polovina XIX - pochatok XX st.). K.: Hreshatik, 1998. -208 s; Golimba V. I. Istoriya blagodijnictva v Ukrayini. K., 2002. - 258 s.; Donik O. M. Blagodi- jnist v Ukrayini (XIX - pochatok XX) // Ukrayinskij istorichnij zhurnal. 2005. № 4. S. 159 - 177; Kolosova N. O. Blagodijna diyalnist v kulturi Ukrayini v kon- teksti vitchiznyanih i yevropejskih tradicij (kinec XX - pochatok XXI st.): dis. na zdobuttya nauk. stupenya k. istor. nauk. K., 2006. - 19 s.; Naradko A. V. Blago- dijnist u sferi osviti v Ukrayini (druga polovina XIX - pochatok XX stolit). Poltava: Vid-vo PoltNTU im. Yu. Kondratyuka, 2016. - 176 s.

8. Ustav Vihrevskogo doma Prizreniya bednyh v g. Kharkove. H.: Tipografiya Gubernskogo Pravleniya, 1895. - 12 s.

9. Khoroshev O. M. Deyaki problemi blagodijnictva v misti Kharkovi naprikinci XIX - pochatku XX stolit. Publishing house of University of Technology, Katowice, 2022. S. 421-426.

10. Khoroshev O. M. Diyalnist Kharkivskogo tova- ristva vzayemnogo strahuvannya majna vid vognyu v kinci XIX stolittya // Gileya. 2020. №> 153. S. 211-216. lLChepurnov V O., Yarema V I. Blagodijnictvo yak prioritetna forma nekomercijnoyi gospodarskoyi di- yalnosti: monografiya. Uzhgorod: KP «Uzhgor. miska druk.», 2008. - 144 s.; Blagodijnist u suchasnomu sviti: vitoki, problemi, perspektivi. Zbirnik naukovih prac za materialami naukovo-praktichnoyi konferen- ciyi. Izmayil: RVV IDGU, 2019. - 82 s.

Размещено на Allbest.ru