Розвиток неоунії у Волинському воєводстві в 1920-1930-х роках (за документами Державного архіву Тернопільської області)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Волинська духовна семінарія УПЦ

РОЗВИТОК НЕОУНІЇ У ВОЛИНСЬКОМУ ВОЄВОДСТВІ В 1920-1930-х роках (за документами Державного архіву Тернопільської області)

Олександр Федчук

кандидат історичних наук,

протоієрей, проректор із наукової роботи

Анотація

волинський воєводство тернопільський неоунія

Неоунія, як проєкт католицького духовенства із підпорядкування Ватикану православного населення Польщі, почала розповсюджуватися на Волині з 1925 р. Боротьбі з нею православне духовенство Волинської єпархії відводило важливе значення. Вся антиунійна робота контролювалася Волинською духовною консисторією, яка проводила з цього питання листування з Варшавським митрополитом, парафіяльним духовенством, представниками парафіян, органами цивільної влади, юристами. Мета роботи полягає в аналізі джерельного потенціалу маловивчених архівних документів фонду Волинської духовної консисторії (Ф. 148) про розвиток неоунії у Волинському воєводстві у міжвоєнний період, що зберігаються у Державному архіві Тернопільської області, та їх актуалізації у науково-дослідницькому середовищі. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, об'єктивності та критичного аналізу джерельного матеріалу. Вивчення архівних джерел стало можливим завдяки застосуванню загальнонаукових (аналізу і синтезу, порівняння, узагальнення, статистичного) та спеціально-історичних (проблемно-хронологічного, історичної реконструкції, історико-типологічного, історико-генетичного, біографічного) методів. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше було здійснено аналіз джерельного потенціалу фонду Волинської духовної консисторії для вивчення історичного розвитку неоунії на Волині у 1920-1930-х роках. Документи згруповано за тематикою, що уможливило виявлення напрямів укорінення унії. Результати цього дослідження окреслюють перспективи подальших студій з історії неоунійної та православної церков у міжвоєнний період із залученням пласту нововиявлених архівних документів. Проаналізовані документи дозволяють зробити висновок, що фонд Волинської духовної консисторії є цінним і вагомим джерелом із вивчення проблем, пов'язаних із розвитком неоунії на Волині. Водночас, як документи конфесійного характеру, вони потребують критичного осмислення.

Ключові слова: Православна церква; неоунія; Державний архів Тернопільської області; документи; Волинська духовна консисторія.

Annotation

Oleksandr Fedchuk Candidate of Historical Sciences, Archpriest, Vice-Rector for Scientific Work, Volyn Theological Seminary of UOC

DEVELOPMENT OF NEO-UNIA IN THE VOLYNIAN VOIVODESHIP IN THE 1920s-1930s (According to the Documents of the State Archives of Ternopil Region)

Neo-Union, as a project of the Catholic clergy to subjugate the Orthodox population of Poland to the Vatican, began to spread in Volyn in 1925. The Orthodox clergy of the Volyn Diocese attached great importance to the struggle against it. All anti-Union work was controlled by the Volyn Theological Consistory, which corresponded on this issue with the Metropolitan of Warsaw, parish clergy, representatives of parishioners, civil authorities, and lawyers. The purpose of the work is to analyze the source potential of the little-studied archival documents of the Volyn Spiritual Consistory fund regarding the development of Neo-Union in the Volyn Voivodeship during the interwar period, stored in the State Archives of Ternopil Region, and their actualization in the scientific and research environment. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity and critical analysis of the source material. Archival sources study made it possible due to the use of general scientific (analysis and synthesis, comparison, generalization, statistical) and special-historical (problematic-chronological, historical reconstruction, historical-typological, historical-genetic, biographical) methods. The scientific novelty of the research lies in the fact that for the first time the analysis of the source potential of the Volyn Spiritual Consistory fond was conducted for the study of the historical development of the Neo-Union in Volyn in the 1920s and 1930s. The documents were grouped according to the topics, and the directions of the union rooting were revealed. The results of this study outline the prospects for further studies on the history of the neo-Union and Orthodox churches in the interwar period with the involvement of a layer of newly discovered archival materials. The analyzed documents allow us to conclude that the the Volyn Spiritual Consistory fond is valuable and important source for studying the problems related to the development of the Neo-Union in Volyn. At the same time, as documents of a religious nature, they require critical uderstanding.

Key words: Orthodox Church; Neo-Union; State Archives of Ternopil Region; documents; Volyn Spiritual Consistory.

Виклад основного матеріалу

Унія східного (візантійсько-слов'янського) обряду чи неоунія була проєктом Ватикана з приєднання до Католицької церкви православного населення Польщі. З дозволу папи Пія ХІ вона почала розповсюджуватися в 1924 р. із Підляського воєводства, де католицьку кафедру очолював головний ідеолог неоунії біскуп Хенрик Пшезьдецький. Із 1925 р. неоунійні парафії почали з' являтися у Волинському воєводстві. Поява тут уніатської пропаганди викликала занепокоєння місцевого православного духовенства, яке намагалося не допустити розповсюдження в єпархії неоунії. Небезпека ускладнювалася ще й тим, що уніатські парафії з' являлися переважно не як нові парафіяльні одиниці, а виникали шляхом перепідпорядкування католицькому біскупу православних парафій. Це супроводжувалося значними майновими та побутовими конфліктами між кліром обох юрисдикцій і між розділеними парафіянами. Відтак духовенство Волинської православної єпархії зайнялося активною протидією унії. Загальною координацією такої роботи займалася Волинська (Кременецька) духовна консисторія, в якій проводилося відповідне листування з цього приводу із Варшавським митрополитом, благочинними і парафіяльними священниками, представниками парафій, органами центральної та місцевої влади, судовими установами тощо.

Серед низки наукових досліджень, присвячених історії церкви на Волині у міжвоєнний період, дуже мало таких, у центрі уваги яких знаходяться проблеми неоунії. Тут можна виокремити монографію O. Федчука¹ та статті В.-Ю. Коваліва², Ю. Крамара³, М. Кучерепиг, P. Скакуна⁵, Н. Стоколос⁶. Зазначимо однак, що в цих працях розглянуто лише окремі аспекти розвитку на Волині неоунії чи боротьби з нею православного духовенства. Федчук О. Жабченська трагедія (з історії неоунії на Волині). Луцьк, 2015. 80 с.

² Ковалів В.-Й. Ліквідація неоунії в Луцькій дієцезії // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Історичні науки. Вип. 8. 2007. С. 271-288.

³ Крамар Ю. Проблема неоунії на Волині у міжвоєнний період // Науковий вісник Волинського державного університету. Серія: Історичні науки. Вип. 1. 1998. С. 68-73; Його ж. Неоунійний рух на Західній Волині у міжвоєнну добу (1921-1939) // Студії і матеріали з історії Волині. 2013. Кременець, 2015. С. 206-215.

⁴ Кучерепа М. Неоунія на Волині. «Да всі єдино будуть» // Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої історії Греко-Католицької Церкви на Волині (6-9 травня 2010 р.). Луцьк-Володимир-Волинський, 2010. С. 134-141.

⁵ Скакун Р. «Нова унія» у Другій Речі Посполитій (1924-1939) // Ковчег. Науковий збірник з церковної історії. Т. 5. Львів, 2007. С. 204-247.

⁶ Стоколос Н. Неоунія як експеримент східної політики Ватикану в Польщі (1923-1939 рр.) // Український історичний журнал. 1999. № 4. С. 74-89.

Цілком очевидно, що причиною доволі поверхового висвітлення неоунії, порівняно з іншими проблемами релігійного життя у міжвоєнній Польщі, є недостатнє вивчення джерел із вказаної теми. Тож метою пропонованої статті є аналіз документів фонду «Волинська духовна консисторія» (Ф. 148), що знаходиться на зберіганні у Державному архіві Тернопільської області, з метою з'ясування джерельного потенціалу цих документів у дослідженнях історії неоунії на Волині.

Фонд Волинської духовної консисторії є одним із найбільших у Держархіві Тернопільської області. Він складається із 9-ти описів, до яких загалом, згідно з номенклатурою, внесено 15 тис. 76 справ. Більша їх частина надійшла зі шлюбного відділу консисторії (весь оп. № 4 - 9 тис. 51 справа). Як і справи податкового, фінансово-контрольного відділів, а також клірові відомості, вони не зацікавлять дослідника неоунії. Натомість, серед справ адміністративного та судового відділів консисторії збереглося чимало документів, що мають пряме відношення до досліджуваного нами питання.

Огляд таких документів розпочнемо з особових справ священнослужителів і церковнослужителів, збережених у Ф. 148 (оп. № 1). Інтерес тут викликають ті особи, які відійшли від православ'я і стали адептами неоунії (т. зв. «перельоти»). Варто зауважити, що протягом 1920-1930-х років у Волинській єпархії служіння проходило не менше 2-х тис. священників, дияконів і псаломщиків. На жаль, в архіві збереглося всього 507 особових справ (№№ 322-828), тому не вдалося виявити відомості про всіх осіб, так чи інакше пов'язаних із неоунією. Виділити слід особові справи «перельотів» Петра Бинецького Держархів Тернопільської обл. (Державний архів Тернопільської області). Ф. 148. Оп. 1. Спр. 347. 44 арк. Там само. Спр. 396. 48 арк. Там само. Спр. 460. 8 арк., Андрія ВікторовськогоІ, Петра Єженицькогог, Федора Пасічника! Там само. Спр. 661. 17 арк. Там само. Спр. 714. 29 арк., Юстина СелецькогоІ¹ і Пилипа Тишика Там само. Спр. 755. 12 арк.. В цих особових справах міститься чимало інформації, що допоможе реконструювати біографії «перельотів». В окремих випадках звідси видно мотиви підпорядкування священнослужителів і церковнослужителів католицькому біскупу та реакцію православного духовного начальства на акт апостасії Під апостасією у богослов'ї розуміється акт релігійного відступ

ництва..

Декілька справ фонду були заведені з приводу позбавлення сану «відпалих» священників. Зокрема, доволі велика справа стосується, якщо відштовхуватися від її назви, позбавлення сану за віровідступництво у 1925-1926 рр. цілого ряду осіб!⁴, але майже всі її документи відносяться до діяльності 2-х найвідоміших на Волині «перельотів» - Євсевія Сльозка та Олексія Пелипенка. В справі відклалося доволі багато документів, в яких описується діяльність цих осіб як до їх апостасії, так і в перші місяці після неї. З якоїсь причини сюди ж уміщено й документи про уніатський рух у с. Комарове Луцького повіту. Як і описана вище, ще одна велика справа, згідно з назвою, теж заведена з приводу позбавлення сану віровідступника - священника Юстина Селецького Держархів Тернопільської обл. Ф. 148. Оп. 1. Спр. 291. 124 арк. Там само. Оп. 3. Спр. 52. 226 арк., однак насправді її можна назвати найповнішим (і єдиним в архіві) джерелом з історії неоунії в с. Крутнів Кременецького повіту, де служив Ю. Селецький. Натомість, справа про позбавлення сану за перехід в унію ієромонаха Серафима (Яросевича) Там само. Спр. 69. 4 арк. повністю відповідає своїй назві, однак вона малоінформативна, оскільки містить тільки документи, якими повідомлялося про відлучення вказаної особи.

Тут зауважимо, що хоча монахи становили значний відсоток «перельотів» на Волині, документів саме про них у фонді Волинської духовної консисторії мало. Можна відзначити хіба що справу, в якій розслідувалася аморальна поведінка відомого «перельота» ієромонаха Нифонта (Ведмедя) Там само. Спр. 262. 10 арк., але її було заведено не у зв'язку з відступництвом о. Нифонта, тому в контексті нашого дослідження вона може викликати інтерес лише як штрих до загального портрета «перельотів».

На жаль, серед особових справ не збереглися справи 2-х «піонерів» неоунії на Волині, котрі першими перейшли в нове сповідання - вже згадуваних священників Є. Сльозка та О. Пелипенка. Вони не тільки стали зачинателями неоунійного руху у Волинському воєводстві, але й були найактивнішими агітаторами за нього у другій половині 1920-х років. Попри відсутність їхніх особових справ, біографії Є. Сльозка та О. Пелипенка можна прослідкувати за іншими справами Ф. 148.

Зокрема, виявленням певних біографічних відомостей про священника О. Пелипенка невдовзі після його переведення у Волинську єпархію цікавилися в консисторії. Причиною цього явища була претензія священника на право отримання протоієрейського сану, що він не міг довести документально. У зв'язку з цим у консисторії було заведено адміністративну справу, в якій міститься чимало інформації з біографії О. Пелипенка, у т. ч. і його послужні списки!Там само. Спр. 342. 41 арк.. Підозри в підробці послужних списків виявилися не єдиним, що інкримінувалося священнику.

У 1923 р. у консисторії було заведено справу за звинуваченням його в систематичному пияцтві та інших аморальних вчинках! Держархів Тернопільської обл. Ф. 148. Оп. 1. Спр. 124. 147 арк. Там само. Спр. 562. 39 арк..

Із документів цих справ добре помітно, що О. Пелипенко був не на кращому рахунку в єпархіального начальства. Однак безпосередню причину його переходу в неоунію пояснюють інші документи - документи справи про надання (із численними порушеннями) в оренду селянам церковної землі Цегівської парафії Горохівського повіту22°. Документи свідчать, що священник зловживав церковними грошима і в унію перейшов, передусім, щоб уникнути покарання.

Діяльність О. Пелипенка уже в якості «перельота» дає змогу «реставрувати» одразу декілька справ фонду. Декілька з них стосуються намагань православного духовенства виселити священника з плебанального житла в с. Цегів Там само. Оп. 2. Спр. 585. 42 арк., ще у 2-х йдеться про незаконні вінчання, які він звершував як неоунійний священник Там само. Оп. 3. Спр. 442. 47 арк.; Спр. 454. 8 арк., а в одній розслідується його агітація на користь унії у с. Острів Дубенського повіту Там само. Спр. 51. 22 арк..

Так само детально можна відстежити неоунійну діяльність Є. Сльозка, хоча він займався нею тільки з квітня 1925 р. до вересня 1926 р., поки не повернувся у Православ'я. Цей «перельот» зробив спробу перевести в неоунію парафію в с. Озеро Луцького повіту. Попри те, що Є. Сльозку довелося залишити церкву, він продовжував мешкати у плебанальному будинку, а на подвір' ї церковного житла побудував уніатську каплицю. В консисторії було заведено справи про відступництво священника, незаконне будівництво ним каплиці на церковній землі Там само. Оп. 2. Спр. 562. 39 арк. та зайняття плебанального приміщення Там само. Оп. 3. Спр. 39. 195 арк.. Також доволі детально описано й зародження неоунійного осередку в с. Комарове Луцького повіту, де агітацію також проводив Є. Сльозко.

Крім згаданих вище сіл Озеро й Цегів, у другій половині 1920-х років на Волині виникло ще декілька центрів неоунійного руху. Зародження і розвиток більшості з них можна детально дослідити, вивчаючи документи Ф. 148. Зокрема, найбільшою за обсягом з усіх, що викликають наш інтерес, є справа про захоплення уніатами парафії в с. Дубечне Ковельського повітуТам само. Оп. 2. Спр. 554. 461 арк.. Звідси можна прослідкувати обставини захоплення уніатами місцевого православного храму та іншого церковного майна, охарактеризувати умови служіння на цій парафії православного священника, з'ясувати методи боротьби православних за повернення контролю над парафіяльною нерухомістю. Найбільший інтерес являють собою детальні рапорти православних священників про стан справ у с. Дубечне та копії численних скарг і судових рішень.

Детально в часі, за однією зі справ, можна реконструювати розвиток уніатського руху в с. Крутнів Кременецького повіту, де парафіян повів за собою в неоунію священник Ю. Селецький. Понад пів року він налаштовував селян проти духовного начальства й сам конфліктував із ним, тому в консисторії назбиралося чимало документів відповідного змісту. Знаючи про погрози о. Юстина перейти в унію, декілька місяців благочинний та новий парафіяльний священник переконували його залишатися у православ'ї. Таким чином, вказана справа є найяскравішою ілюстрацією попереджувальної, хоч і невдалої, роботи православного духовенства у місцях, в яких розпочиналися коливання щодо уніїг⁷.

Появу та закріплення неоунії в с. Краска Ковельського повіту описано в одній справі²⁸. За своєю інформативністю вона не поступається справам про розвиток неоунії у згаданих вище селах. Із рапортів окружного благочинного видно, що причиною появи тут неоунії стала недбалість місцевого православного кліру та його неувага до потреб парафіян.

Зазначимо, що доволі дивним видається те, що у фонді Волинської духовної консисторії відсутні документи з приводу появи неоунії в с. Жабче Луцького повіту, хоча тамтешній неоунійний осередок був добре відомий не лише в Польщі, а й за кордоном, оскільки в лютому 1929 р. православне населення на чолі зі священником Віталієм Сагайдаківським вчинило гучну спробу повернути забраний уніатами влітку 1928 р. сільський храм. Люди майже тиждень провели в ньому, закрившись зсередини. Можна не сумніватися, що події в Жабчому детально фіксувалися консисторією, тим більше, що доволі серйозні конфлікти відбувалися в селі й влітку та восени 1928 р. Про причини відсутності цих документів у консисторському фонді можна тільки здогадуватися.

Натомість, у Ф. 148 збережено 2 консисторські справи, заведені в 1924 р. і 1927 р., що пояснюють причини вигнання мешканцями с. Жабче православного священника та запрошення ними уніата²⁹. Декілька років парафіяни скаржилися на місцевого священника Іларія Туржанського, звинувачуючи його у здирництві та грубому ставленні до них, однак у консисторії не знайшли підстав усунути його із с. Жабче. Оскільки конфлікт із парафіяльним священником став однією з ключових причин переходу парафії в неоунію, документи цих 2-х справ можуть стати яскравою ілюстрацією цього явища.

Загалом можна констатувати, що розвиток уніатського руху на Волині у другій половині 1920-х років за документами Держархіву Там само. Оп. 3. Спр. 52. 226 арк. Там само. Спр. 44. 48 арк.

Там само. Спр. 618. 65 арк.; Спр. 792. 72 арк.

Тернопільської області (за певними винятками) можна реконструювати доволі детально. Але цього аж ніяк не можна сказати про наступне десятиліття. Попри те, що в 1930-х роках у воєводстві виникло близько 10-ти неоунійних парафій, тобто, більше як у 1920-х роках, це майже ніяк не відображено у документах Ф. 148. Чи не єдиним винятком є невелика справа про виникнення уніатського руху у с. Гаї-Лев'ятинські Дубенського повіту, де було відкрито одну з останніх неоунійних парафій Держархів Тернопільської обл. Ф. 148. Оп. 3. Спр. 77. 30 арк. Там само. Спр. 1489. 42 арк..

Що ж стосується нових уніатських осередків, які не зникли в зародку, а зуміли оформитися в діючу парафію, то утворення чи функціонування жодної з них не відображене в документах Ф. 148. Можна припустити, що це було пов'язано з принциповими відмінностями організації неоунійних парафій у 1920-х і 1930-х роках: якщо спершу уніати зазіхали на храм, плебанальне житло та церковні землі православної парафії, що провокувало конфлікти, то жоден із нових уніатських осередків не зміг захопити православне майно, хоча такі спроби подекуди робилися. Відтак у консисторії виникало менше підстав заводити окремі справи з приводу появи в тому чи іншому місці уніатів.

З іншого боку, конфлікти за церковне майно у 1930-х роках не припинялися в селах Дубечне, Краска та Цегів. Поза сумнівом, консисторією проводилося листування з приводу численних судових процесів за храми та церковну землю в цих селах, однак це також, крім боротьби за церковний дім у с. Цегів2г, не знайшло відображення у фондах архіву. Зазначена вище справа про розвиток неоунії у с. Дубечне обривається 1932 р., а справа про виникнення унії у с. Краска охоплює тільки перший рік її побутування там. Як і у випадку зі с. Жабче, можна припустити, що частину документів стосовно неоунії ще в 1930-х роках було для певних потреб передано у Варшавську митрополію, де вони й залишилися. Принаймні, під час дослідження фондів сучасного архіву православної митрополії у Варшаві нам довелося зустрічати там справи з Кременецької духовної консисторії, у т. ч. й деякі з тих, що стосувалися неоунії. Але, можливо, ці документи були втрачені іншим чином.

Те, що діяльність уніатських парафій у 1930-х роках контролювалася Волинською духовною консисторією, засвідчує справа, в якій зібрано рапорти благочинних і парафіяльних священників про відвідини уніатських парафій папським візитатором, біскупом Миколою (Чарнецьким)Там само. Оп. 5. Спр. 181. 36 арк.. Документи стосуються 3-х відвіданих візитатором у середині 1931 р. неоунійних парафій у селах Дубечне, Краска та Жабче.

Тут можуть зацікавити не лише детальні описи очолюваних біскупом урочистостей в уніатських храмах (подібних аналогів у фондах архіву немає), але й звіти про організовані православним духовенством альтернативні святкування в цих же селах, що було спрямовано на недопущення православних парафіян на уніатське свято.

Певний інтерес являють собою справи, в яких знаходимо відомості про намагання зацікавлених осіб утворити неоунійні осередки в тих місцях, у яких їм це зробити, зрештою, не вдалося. Здебільшого, йдеться також про документи ще 1920-х років. Це, зокрема, справи про уніатську агітацію в м. Ковель!³, с. Острів Дубенського повіту23⁴, м. Володимир Там само. Оп. 2. Спр. 47. 17 арк. Там само. Спр. 51. 22 арк. Там само. Спр. 60. 10 арк., м. Любомль43 Там само. Спр. 62. 7 арк., с. Сомин Володимирського повіту! Там само. Оп. 5. Спр. 193. 9 арк., с. Великі Дедеркали Кременецького повіту Там само. Спр. 195. 16 арк.. Остання зі справ - одна з найцікавіших у цьому ряді. Тут збережено копію прохання частини селян до Луцького біскупа, рапорт священника з поясненням обставин появи цього прохання, а також петицію у консисторію інших парафіян, які стверджували, що не хочуть змінювати конфесію. Документи інших справ також дають можливість відстежити методи, що їх уніати застосовували в своїй місіонерській роботі з православними. Щоправда, в окремих випадках попередні підозри про уніатську пропаганду на тій чи іншій парафії проведеним слідством не підтверджувалися. Таке прискіпливе ставлення православного духовенства до всього, що могло видатися рухом у напрямі вкорінення унії, свідчить про небезпеку, яку вбачали в цьому в Православній церкві.

Ще декілька справ Ф. 148 було заведено з приводу підозр у «відпаданні» в неоунію певних священнослужителів і церковнослужителів. Йдеться про справи відносно священників Михайла Соботовича! Там само. Оп. 3. Спр. 42. 16 арк., Феодосія Мусієвича Там само. Спр. 74. 12 арк. Там само. Спр. 78. 11 арк., Карпа Закидальського!¹ і псаломщика Юхима Остальського Там само. Спр. 59. 15 арк.. У підсумку вказані особи в унію не перейшли, але в документах консисторських справ є переконливі докази того, що вони мали такий намір. Подібні документи також цінні для дослідника неоунійного руху, адже вони свідчать про те, що наміри стати «перельотами» мала більша кількість осіб за тих, які стали на цей шлях.

Ще однією групою джерел у фонді Волинської духовної консисторії є різноманітні статистичні відомості та звіти, з яких можемо почерпнути інформацію про стан справ в уніатських парафіях. Зокрема, тут відклалися справи зі статистичними відомостями про осіб, які перейшли в унію станом на початок 1934 р. і 1936-1938 рр.г³ Указано не лише кількість адептів у кожному неоунійному осередку, але й названо священників, котрі обслуговували ці парафії та зазначено місця вершення уніатських богослужінь. Враховуючи, що відомостей про уніатські парафії на Волині в 1930-х роках, як уже зазначалося, у Ф. 148 обмаль, ці дані, які більше ніде у фондах архіву не повторюються, набувають особливої цінності. Крім іншого, вони дозволяють простежити динаміку уніатського руху на Волині у другій половині 1930-х років.

Не можна обійти увагою також анкетні відомості про релігійно-церковний стан парафій та стан сектантства у них (справи оп. № 5)⁴⁴. Такі анкети заповнювалися парафіяльними священниками та здавалися через благочинних у консисторію наприкінці 1920 - на початку 1930-х років. Священники парафій, у яких розвивалася неоунія, зазначали тут кількість осіб, які «відпали» від православ'я, а також описували заходи, що проводилися задля збереження своєї пастви та повернення раніше «відпалих» осіб. Таким чином, зазначені анкети розкривають місіонерську роботу православного духовенства в неоунійному середовищі.

У цілому, документи подібного спрямування (щодо антиунійної місії) містяться в багатьох справах Ф. 148 - згаданих вище і не взятих до уваги. Йдеться про розрізнені рапорти єпархіальних місіонерів, котрі звітували про стан справ у селах, де з' явилася неоунія, та про проведену там місіонерську роботу. Шукати такі документи, крім справ про розвиток неоунії в різних селах, можна у звітах повітових місіонерів і підшивках рапортів єпархіального місіонера. Інформативною є, наприклад, доповідь Волинського єпархіального місіонера, священника Серафима Казновецького «Про стан уніатської, сектантської і безбожницької пропаганди та про діяльність православної місії в межах єпархії за 1935 рік», підготовлена ним для єпархіальних зборів ⁴⁵. Тут згадано про уніатські осередки в кожному повіті та їх вплив на навколишнє православне населення. Знову ж, особливої ваги ця інформація набуває з огляду на загальний брак документів за 1930-ті роки.

Як відомо, одним із аргументів «перельотів» на користь переходу православних у неоунію було звершення ними незаконних вінчань, Держархів Тернопільської обл. Ф. 148. Оп. 5. Спр. 187. 14 арк.; Спр. 188. 53 арк.; Спр. 189. 12 арк.; Спр. 190. 31 арк. Там само. Спр. 77. 79 арк.; Спр. 92. 111 арк.; Спр. 159. 170 арк.; Спр. 163. 150 арк. Там само. Спр. 183. 8 арк. тобто тих обрядів, які не могли виконати православні священнослужителі через відсутність належно оформлених дозволів. Православна консисторія ретельно відстежувала такі дії «перельотів». У Ф. 148 збережено ряд рапортів православних священників із повідомленнями про звершення незаконних вінчань уніатськими священниками. Більше того, серед документів зустрічаємо декілька окремих справ із формальними розслідуваннями порушення «перельотами» Є. Сльозком Там само. Оп. 3. Спр. 503. 9 арк. Там само. Спр. 442. 47 арк.; Спр. 454. 8 арк. та О. Пелипенкомі¹⁷ обрядів вінчання. Особливий інтерес тут викликають допити повінчаних, звідки бачимо мотиви звернення православних осіб до уніатських священників.

У справах Ф. 148 збережено доволі багато скарг православного духовенства на незаконні вінчання, здійснювані «перельотами». Духовенство звинувачувало цивільну владу в потуранні уніатам і вимагало покарати їх за свавілля. Треба визнати, що влада, хоч і з запізненням, реагувала на порушення: наприкінці 1920-х років троє «перельотів» були засуджені за ці вінчання до тюремного ув'язнення, після чого подібні випадки перестали фіксуватися. Варто відзначити, що священник Є. Сльозко був засуджений уже після повернення до православ' я. У фонді збереглося його листування із в' язниці з церковним начальством, в якому він просив дозволити звершувати у тюрмі богослужіння Там само. Оп. 3. Спр. 2354. 24 арк..

Загалом, за нашими підрахунками, у фонді Волинської духовної консисторії відклалося близько 40 справ, причиною заведення яких був неоунійний рух у різних куточках Волині. Ще декілька десятків справ хоча й не мають конкретної уніатської тематики, однак також містять цінні документи з досліджуваної проблематики. Документи Ф. 148 дають змогу дослідити не лише загальний розвиток неоунії на тій чи іншій парафії, але й дозволяють ближче розглянути і вужчі питання, як-то: методи уніатської місії та православної контрмісії, ставлення до уніатського руху органів цивільної влади, судові розгляди тощо. Окремих справ із цих тем у фонді немає, однак чимало необхідних документів зустрічаємо в інших справах, особливо в тих, що стосуються сіл Дубечне і Цегів.

Таким чином, можна констатувати, що документи фонду Волинської духовної консисторії мають значний джерельний потенціал у царині вивчення історії неоунії на Волині. Однак, необхідно звернути увагу також і на те, що ці документи - конфесійного походження, а тому відображають позицію тільки Православної церкви, і їх залучення до наукового обігу вимагає критичного підходу. Все, що стосується неоунії, у них, що зрозуміло, носить негативний відтінок, а проблеми, які безпосередньо не стосувалися боротьби Православної церкви з неоунією та контролю за її розвитком на місцях, у консисторських документах не відображені. Тому там, наприклад, годі шукати документи про Дубенську уніатську семінарію та її вихованців, місію редемптористів у Ковелі на чолі зі згадуваним Миколою (Чарнецьким), адміністративне підпорядкування уніатського духовенства тощо.

Значно доповнити і збалансувати відомості про неуонію на Волині дало б можливість використання джерел католицько-уніатського та цивільного походження. Але тут слід зауважити, що перші в українському архівному сегменті, як можемо міркувати, фактично відсутні. Джерел цивільного походження більше, але і їх доволі не багато. Зокрема, в Державному архіві Волинської області, де збереглися документи Волинського воєводського управління, воєводської команди державної поліції, Луцького окружного суду, можна виділити понад 10-ти справ із документами про неоунію. А в фонді Міністерства народної освіти та релігійних сповідань Польської республіки, що відклалися у варшавському Archiwum Akt Nowych, документи щодо неоунії виявлено нами всього у 4-х справах, причому тільки частина їх стосується Волині. Хоча ці документи значно доповнюють джерельну базу проблематики, все ж Ф. 148 Державного архіву Тернопільської області слід визнати найповнішим, хоча й дещо специфічним джерелом.

Отже, у фонді Волинської духовної консисторії зберігається майже пів сотні справ, повністю присвячених неоунії, а ще декілька десятків містять окремі документи з цього питання. За кількістю документів проаналізований фонд можна визнати основною джерельною базою наукових розвідок на тему неоунії на Волині. Загалом Ф. 148 має великий джерельний потенціал, що уможливлює дослідження більшості проблем, пов'язаних із розвитком неоунії. Однак збереженість документів - нерівномірна, оскільки документів другої половини 1920-х років доволі багато, а 1930-х років - набагато менше. Особливістю цих документів є їх конфесійне походження, тому використання таких джерел вимагає критичного підходу та доповнення альтернативними документами.

References

1. Fedchuk, O. (2015). Zhabchenska tragediia (z istorii neounii na Volyni) [The Tragedy of Zhabcha (on the history of Neo-Union in Volyn)]. Lutsk. [in Ukrainian].

2. Kovaliv, V.-I. (2007). Likvidatsiia neounii v Lutskii diietsezii [Liquidation of the Neo-Union in the Lutsk Diocese]. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia». Seriia: Istorychni nauky, 8, 271-288. [in Ukrainian].

3. Kramar, Yu. (2015). Neouniinyi rukh na Zakhidnii Volyni u mizhvoiennu dobu (1921-1939) [The Neo-Union movement in Western Volyn in the interwar period (1921-1939)]. Studii i materialy z istorii Volyni. 1, 206-215. Kremenets. [in Ukrainian].

4. Kramar, Yu. (1998.). Problema neounii na Volyni u mizhvoiennyi period [The problem of Neo-Union in Volyn in the interwar period]. Naukovyi visnyk Volynskoho derzhavnoho universytetu. Seriia: Istorychni nauky (pp. 68-73). Lutsk. [in Ukrainian].

5. Kucherepa, M. (2010). Neouniia na Volyni. «Da vsy yedyno budut» [Neounia in Volyn. «Yes, everyone will be one»] Mizhnarodna naukova konferentsiia, prysviachena istorii Hreko-Katolytskol Tserkvy na Volyni. Lutsk - VolodymyrVolynskyi (pp. 134-141). [in Ukrainian].

6. Skakun, R. (2007). «Nova uniia» u Druhii Rechi Pospolytii (1924-1939) [«New Union» in the Second Polish-Lithuanian Commonwealth (1924-1939)]. Kovcheh. Naukovyi zbirnyk z tserkovnoi istorii (Vol. 5, pp. 204-247). Lviv. [in Ukrainian].

7. Stokolos, N. (1999). Neouniia yak eksperyment skhidnoi polityky Vatykanu v Polshchi (1923-1939 rr.) [Neo-Union as an experiment of the Eastern policy of the Vatican in Poland (1923-1939)]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 4, 74-89. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru