Дописи під ревіння сирен

Archaeographic publication is the first attempt in Ukraine to publish historical sources, that were posted on Facebook social network during the 2 months of the Russian invasion (February - March 2022), on the pages of professional scientific journal.

Its purpose is to present in paper the original texts of posts published in the author's Facebook profile and have some historical significance as a digital source, a source of a completely new type, the specifics of which have not yet been studied by modern source science. Such source materials are becoming more widespread, popular, gaining great scientific and social significance, are a completely new kind of historical sources, even displacing traditional written sources from public circulation. Therefore, their publication, the beginning of scientific research becomes an urgent need for source studies. In this case - published posts on Facebook, which were a direct reaction to the beginning of the unprovoked aggression of the Russian Federation against Ukraine and its people.

Published posts come in various forms: journalistic, popular science, historical and educational, and so on. Together, they create a new source for future research into the history of the present, events and processes that are far from over. The posts are modern monuments, a historical reflection of specific events, views, moods, public perception of the horrible, tragic and heroic time that Ukraine is going through, and the whole world is in the face of bold Russian aggression. They specifically reflect the very spirit of the time, the social ideas prevailing in Ukrainian society, the rise of patriotism, the desire to punish the invaders. Their publication can be the beginning of a professional discussion about the historical sources of modern times.

Key words: Ukraine; Armed forces; Russia; war; aggression; rashism; crimes; victory.

Від самого початку відкритої агресії Російської Федерації проти України я став писати дописи та оприлюднював їх у своєму Фейсбук- профілі. Хотілося висловитися, не міг за тих умов мовчати, не міг дивитися на те, що витворяє Росія на нашій землі, без слів і сліз. Хотілося, щоб мій голос хоч хтось почув у тій страшній какофонії вибухів, пострілів, сирен, людських криків відчаю і горя. Хотілося говорити про нашу майбутню перемогу над рашизмом і Путіним. Зрештою, хотілося бути разом з усім українським народом у цій війні за свою волю, державу, культуру, за саме існування України.

Так склалася серія дописів, що віддзеркалюють тодішні думки, настрої, переживання. Більшість із них народжена на скороминущу потребу того або іншого дня, далеко не всі вони (і я чудово це розумію) мають значення навіть сьогодні, коли нашу Вітчизняну українську війну ще не завершено. Разом із тим ці дописи можуть, на мій погляд, послужити певним джерелом конкретної доби: початкового етапу кривавої рашистської агресії проти мого народу і держави. Як джерелознавець і археограф усвідомлюю свою відповідальність за збереження і такого, навіть незначного сегменту пам'яті про цю війну.

Гарний приклад у збиранні джерел найновішої доби і, насамперед, цієї війни надав Інститут історії України НАН України, оприлюднивши на своєму порталі щоденник відомого історика Української революції 1917-1921 років Владислава Верстюка за лютий-березень цього року Верстюк В. Думки з підвалу: Думки та рефлексії воєнної доби. Діаріуш історика // Інститут історії України НАН України.. Таке цікаве джерело - оповідання про події найостанніших часів, думки і настрої історика-професіонала на тлі російської агресії, перебування під окупацією є вкрай потрібним для майбутніх дослідників. Разом із тим воно становить велику цінність і для нас, сучасників. Оповідання цілком укладаються в парадигму «Історик і війна», окреслену директором Інституту академіком НАН України Валерієм СмоліємДив.: Смолій В.А. Історик і війна // Національна академія наук України.

Я намагаюся представити інший сегмент діяльності істориків, джерелознавців, археографів і на загал гуманітаріїв під час війни. Йдеться про дописи у Фейсбуці. Це джерело має, зрозуміло, недовгу історію існування, є дуже вразливим, скороминущим, адресованим певному конкретному сегменту аудиторії.

Можливо, ця публікація послугує певним прикладом для інших істориків і джерелознавців, архівістів, спонукає їх звернути увагу на власні дописи доби війни, або примусить збирати з швидкоплинного фейсбучного середовища ті дописи, які віддзеркалюють найважливіші процеси й явища нашого трагічного і героїчного часу. Як член ФБ-товариства щодня стикаюся у загальній стрічці з такими дописами і назрів, мабуть, час почати збирати їх докупи, зберігати або ж публікувати. Просто для прикладу назву імена знаної фахівчині історії і джерел ранньомодерної доби Наталі Старченко з її яскравими дописами про сучасний ідейний ландшафт у світі, імперськість Росії, її маркери в Україні та знавця історії релігійного життя XVIII-XX ст. Андрія Стародуба з його інтелектуальними міркуваннями з приводу історії Росії, її політичної думки, культури, мистецтва. Щоб не отримати звинувачень в інститутському патріотизмі, маю згадати також актуальні дописи відомих істориків Дмитра Вірського, Тараса Чухліба та ін.

Але дописи у Фейсбуці - практично незнаний сучасним джерелознавством об'єкт. Проблема їхнього побутування, оцінювання, зберігання і публікації стає надзвичайно актуальною, адже досі не було випадків оприлюднення у звичайному паперовому форматі дописів із Фейсбуку. Це - такий розділ археографії (вірніше вже, оскільки йдеться про сучасні події - неографії), щодо якого на сьогодні відсутні будь-які методичні та методологічні напрацювання. Їх просто не існує, як і самих публікацій такого виду джерел.

Не відчуваю себе піонером у такій складній тематиці, тому використав у публікації утилітарні, навіть не дуже наукові методи. Публікується лише текст допису в хронологічній послідовності. Відмовився від оприлюднення отриманих коментарів і уподобань інших користувачів, оскільки це може зачіпати проблему приватності. З іншого боку, вважаю, що повноцінна археографічна публікація джерел з Фейсбуку має обов'язково містити їх. Адже вони є її суттєвою складовою.

В усьому іншому мій власний текст збережено. Тому перепрошую за випадки вживання не завжди науково-коректної лексики. (Рашастан, орки, кремлівський карлик тощо). Оскільки частина дописів носить публіцистичний характер, то використовувалася відповідна лексика.

Проте термін «рашизм» уважаю науково-коректним, таким, що визначає саму сутність сучасної російської ідеології. Його ґенеза, розвиток, сенс потребують глибокого наукового дослідження, важливість якого вже позначена відомими дослідниками радянської історії Станіславом КульчицькимКульчицький С. Путін перевершив Гітлера, рашизм страшніший за нацизм. Інтерв'ю // Обозреватель. і Ларисою ЯкубовоюЯкубова Л. Звір з безодні. Як виник і чого прагне путінський фашизм // Український тиждень..

У цьому номері журналу вміщено 20 дописів різного жанру, здебільшого - публіцістичні та науково-популярні. Внесено деяку коректуру, виправлено друкарські й смислові помилки. Все інше - збережено так, як публікувалося в електронному варіанті впродовж 36 днів рашистської агресії. Продовження - у наступному номері.

(24 лютого)

Дорогі друзі, колеги, брати і сестри! Настав той день, якого всі ми не бажали, сподівалися, що він попри все ніколи не прийде. Адже так важко було уявити, що у ХХІ ст. майже в центрі Європи насправді знайдеться такий параноїк і така кількість його адептів.

Але цей день настав. Хворе почуття абсолютної неповноцінності кремлівського карлика підштовхнуло його на найбільшу авантюру останнього часу. Сподіваюсь, останню!

Тож на нашу Україну, на всіх нас чекають великі випробування. Кожен має робити те, що може і здатен робити в такій ситуації. Будемо боронити Україну, бити ворога насамперед своїми знаннями, своєю науковою та життєвою позицією, стійкістю і незламністю!

Згадаємо, чим для імперії зла закінчувалися «маленькі переможні війни». Сподіваємося на Збройні сили України, молимося Богу за відвернення цього зла і покарання кремлівського карлика. Але і робимо все, що від нас залежить! Чому ми вчилися і що можемо робити найкраще! Мобілізуємося на інтелектуальну відсіч агресора!

(25 лютого)

Дорогі друзі і колеги, співробітники Інституту, їхні рідні та близькі! Живемо у важкий час, який жорстко випробує нас на стійкість, професіоналізм, патріотизм, мудрість і відвагу. Знаю, що частина з вас - уже в армії, частина - в підрозділах тероборони, інші беруть участь у волонтерському русі... Хтось виїхав з Києва. Хтось оберігає свою родину в цей тяжкий час. Звертаюся до тих, хто здатний, має сили й готовий прислужитися наближенню нашої Перемоги своїм гострим пером, глибокими знаннями, науковим талантом. Використовуйте кожну можливість виступити у ЗМІ, соцмережах, перед живою аудиторією, викрити підступні задуми і дії агресора, висвітлити історичні підвалини московського і російського прагнення до поневолення України у солодкій обгортці «братерства, дружби, захисту». Потрібно доводити нашу історичну окремішність, давню інтеграцію в європейську цивілізацію та інші фактори, що визначили суспільний розвиток України аж до XVIII ст. Нарешті, непереможність Українського народу! Це наш професійний обов'язок в умовах дуже конкретної найновішої українсько-російської війни. Гарний приклад надає нам співробітниця Інституту доктор іст. наук Наталя Старченко, яка оприлюднює в соцмережах свої талановиті дописи. Це має стати нашим вагомим і конкретним внеском у перемогу над підступним ворогом. Перемога настане обов'язково, і ми в силах наблизити її!

(26 лютого)

Дорогі друзі і колеги, третю добу сусідня держава - Росія - намагається навчити нас, як треба жити поруч із нею, з ким дружити та в які союзи вступати - за допомогою ракет, літаків, танків, БТРів, артилерії, «Градів» і ще Бог знає чого, що в них є на озброєнні. ЗСУ, Нацгвардія, поліція, тероборона та пересічні українці протистоять цій ординській навалі. Слава Богу, дещо підкинули зі зброї наші друзі з-за кордону, є чим спалювати рашистські танки та БТРи. Щира їм за це дяка.

Але згадаємо і про культурологічну зброю, наприклад, другий куплет нашого гімну «Ще не вмерла Україна», в основі якого - вірш Павла Чубинського.

Нагадаю, що він існує у більш розширеному варіанті, ніж нинішній Державний гімн України:

Національний Гімн України (повна версія):

Ще не вмерла України і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу.

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону

В ріднім краю панувати не дамо нікому;

Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,

Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу.

І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,

Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,

За Карпати відоб'ється, згомонить степами,

України слава стане поміж народами.

Душу, тіло ми положим за нашу свободу.

І покажем, що ми, браття, козацького роду!

І нехай вибачають друзі поляки, але з Гімну слова не викинеш.

(27 лютого)

Дорогі друзі і колеги, брати і сестри! Минула ще одна доба війни. Збройні сили України, Нацгвардія, тероборона героїчно відбивають війська кремлівського карлика. Крихітка Цахес явно втратила все. Бог нас захищає, це вже очевидно. Як завжди, влучно пише пані Старченко про те, чому США та інші не бігли нам на допомогу - виявилося, що вони не сподівалися на нас, а серйозно розраховували, що наш опір буде недовгим, тож бронювали можливості врешті домовитися з переможцем.

Україна довела свою спроможність не тільки залишитися на мат світу, але й перейти в іншу вагову категорію! Вперше ми довели свою вагу, значення (не тільки геополітичне, а й стратегічне), а, головне, - доказали, що ми не якась земля, навіть не просто країна, а незалежна і сильна держава!

І ще одне. Є така дуже стара притча про праведника, який жив молитвами і повністю сподівався на Бога. Розпочалася повінь. До його будинку постукали і сказали: «Вода наближається, підемо на гору». Відповідь була: «Мене Бог збереже!». Вода підступала до будинку. Під'їхав вершник із конем на поводку, теж звав на гору. Відповідь була така сама. Вода залила будинок, праведник виліз на дах. Приплив човен, з якого покликали: «Сідай, відвеземо на гору». Відповідь була така сама.

Нарешті вода поглинула будинок, праведник утонув і представ перед Богом. Першими його словами було: «Господи, чому ти не врятував мене?». Бог відповів: «Я посилав тобі вісника, вершника, човен. Чому ти не слухав їх?».

Любі українці! Бог врятує нас, але він рятує нас нашими руками, нашими захисниками, допомогою, що звідусіль надходить до нас! Тож вся надія на нас! Тримаймося, б'ємося, знищуємо ворога повсюдно, де тільки можливо!

Слава Україні! Героям слава! Слава нації! Смерть ворогам! Україна понад усе!(28 лютого)

Дорогі мої колеги, друзі, брати і сестри! Пішла п'ята доба війни з Рашастаном. Тримаємося якнайкраще. Народ наш неймовірний. Читаючи новини, не знаєш, чи радіти, чи дивуватися. Війна настільки набула форму цивілізаційного зіткнення, що навіть на Майорці українець затопив яхту заступника керівника російської зброярки, а суддя іспанський його виправдав. Що діється в Україні - це просто диво! Роми викрали рашистський танк, селяни розвертають ворожі колони, жінки матюкають окупантів. Тероборона, ЗСУ - настільки неймовірні, що слів не вистачає. Є величезні втрати (я це не про людські, про це окремо), втрачаємо міста і села. Це - війна, і доведеться їх всі відбивати. Гинуть найкращі, і вони теж - неймовірні. Доведеться після війни будувати за репарації Рашастану Пантеон героїв. Але, сподіваюся, там не буде невідомих солдатів. Імена повинні знати і пам'ятати - всі, до останнього.

А тепер - про агресора. Не можу навіть уявити, на що кремлівський карлик розраховував? Невже він і справді думав, що у нас тут всі медведчуки та ківи? Проте залишається реальний факт: пересічний росіянин досі вважає дії свого «імператора» правильними, підтримує ідею «научить русскому языку» українців, «почистить Украину от нацистов». Вони навіть запевняли нас, що «гражданским ничего не угрожает».

Я 20 років прожив у Росії, закінчив там школу, здобув вищу освіту. Мав багато однокласників, однокурсників, друзів. Були також колеги - російські архівісти, науковці. Але це все у минулому, бо зараз не можу вважати їх на віть знайомими. Я їх більше не знаю. Бо всі вони там - на боці агресора, підтримують його. Знаючи російський менталітет, можу сказати таке: головне не зупинятися, бити і бити, до останнього. Плачуть і просяться до мами вони тільки у полоні. До того вони - дуже небезпечні: своїм зухвальством, жорстокістю, нахабством, підступністю, навіть непередбачуваністю. І перемовин із ними не треба - вони вдерлися на нашу землю, то хай ляжуть в неї або негайно забираються геть.

Найголовніше: ми ніколи не маємо вибачити їм все те, що завдано Україні. І попередньою війною (начебто і не війною?), окупацією 2014 р. Криму, Донеччини і Луганщини, нищенням нашої спадщини упродовж цих років. І цією війною, що розпочалася чотири дні тому. Всіх наших полеглих воїнів, мирних громадян, дітей... Всі руйнування, бомбардування, ракетні і гарматні обстріли... Щоденний ризик смерті - на фронті і в тилу... Вже чотири доби - в укриттях... Сльози в очах жінок і дітей... Відчай, жах, істерики, нервові зриви... Не забудемо і не вибачимо ніколи!

(1 березня)

Дорогі мої друзі, колеги, знайомі, шоста доба нашої Вітчизняної війни триває. Україна б'ється, стікає кров'ю, але не здається, а перемагає. І ніколи не здасться! Ворог буле розбитий, перемога буде за нами (це ще Сталін сказав, але він навіть не міг здогадатися, чия це перемога).

І знову про росіян. На жаль, тепер уже і про білорусів. Невже до них досі не доходить, що з народом воювати не можна? Народ, наш Український народ, завжди переможе будь-який Рашастан і Лукакратію. Невже вони вірять байкам Шойгу, Пєскова, Захарової та їхніх друзів про «обмежену військову операцію», високоточну зброю, відсутність загрози для мирних мешканців? Не уявляю, що всіх можна обдурити такими словами. Не розумію строковиків, які роблять невірний вибір між трьома роками в'язниці та смертю. Не розумію т. зв. інтелектуалів, котрі підтримують загарбницьку війну проти сусідів.

Все це означає страшне цивілізаційне провалля. Це означає викреслення на довгі роки Росії як державного утворення зі світової мапи цивілізації. Це означає навіть не суцільну ізоляцію від світу, як у Північній Кореї. Адже Росія більша за розміром, тож ніхто їх годувати вже не буде.

І на що вони розраховують? Усі їхні олігархи потроху втечуть на Захід - усіма правдами і неправдами. Сподіваюся, що там їх позбавлять усього майна, капіталу, акцій, і вони бомжуватимуть десь у Нью-Йорку чи Лондоні. Принаймні на це сподіваюся, якщо Захід буде твердий, а не заплаче від жалю.

А як інша Росія? Невже вони сподіваються, що «могутня російська економіка» витримає все, а «могутня російська армія» їх захистить? Так нехай не сподіваються.

Хочу сказати їм таке і нашою мовою - нехай вчать! Армія ваша вже об... лася і довела, що воювати може тільки з беззбройними, а від озброєних - тікає. А наші українці здатні і голіруч її зупинити, якщо доведеться. На сьогодні маєте більше 5 тис. загиблих, за два дні - мабуть, і всі десять. Ваші баби не встигнуть народити нових, будьте впевнені.

Тож найкраще, що ви можете зробити зараз - не відпускайте чоловіків і дітей на цю непотрібну війну, єдина мета якої - задовольнити хвору фантазію вашого карлика. Краще в'язниця, ніж українська земля, куди їх зариють.

Не буду говорити про інший шлях - шлях спротиву, на який ви просто не здатні. Якщо 1968 р. були серед вас люди, які могли протестувати проти вторгнення до Чехословаччини, то сьогодні їх вже немає. Навіть ті, хто наважився вийти з плакатиком, гуртом тікають від одного «правоохоронця». Як писав ваш поет: «Паситесь, мирные народы! Вас не разбудит чести клич. К чему стадам дары свободы? Их должно резать или стричь. Наследство их из рода в роды Ярмо с гремушками да бич». Але знайте, що миру вже не буде. І ви - вже не «мирний народ». Ваш карлик пробудив демона війни, і той не заспокоїться. Не сподівайтеся, що відсидитеся по домівках десь у Вятці чи Симбирську.

(2 березня)

Дорогі мої друзі, колеги, всі українці! Сьома доба війни. Нашої Вітчизняної війни за свободу, незалежність, за Європу, за весь світ! Світ аплодує, демонструє всіляку підтримку: дипломатичну, моральну, матеріальну, грошима, зброєю, навіть добровольцями. Джо Байден у щорічному посланні заявив: «Він (Путін) думав, що захопить Україну, і світ з цим погодиться. Але він зустрів те, на що не сподівався: український народ».

Усе це правильно. Але правда полягає і в тому, що США та Європа також припускали, що Путін захопить Україну. Більше того, вони були в тому впевнені. Дай Боже, щоб їхня точка зору насправді докорінно змінилася, щоб вони перестали бути лише спостерігачами гладіаторського бою між добром і злом. Час нарешті обрати сторону, зробити остаточний вибір і активно втрутитися у бій. Незрівнянний Толкіен передбачив це все у своєму «Володарі перснів», де описав спільні дії людей, гномів, гобитів та ельфів на боці добра, проти Мордору. Тільки в єднанні сила! І не варто вже лякатися повномасштабної війни з нинішнім Сауроном. Путін фактично вже розпочав Третю світову війну. Якщо впаде Україна, війна стане ще масштабнішою. Той не зупиниться, натхненний перемогою. І ніхто не відсидиться за океаном.

Але Україна не впаде. Наш народ не подолати ніколи. Як герої Толкіена, які стали на герць під стінами Мордору без надії на перемогу, ми стоятимемо насмерть. І обов'язково переможемо той Мордор будь-якою ціною, разом зі Заходом чи без нього. Перший варіант кращий, бо збереже багато життів мирних мешканців українських міст і сіл, наших героїчних воїнів.

І поясніть мені, будь ласка, чому США, не вагаючись і під сумнівним приводом розпочали «Бурю в пустелі» проти Саддама, а нині не наважуються прямо ввійти в конфлікт? Тільки тому, що йдеться нині про «великого Путіна», володаря «великого Мордору»? Але ж і ставки нині зросли. Повна ізоляція Росії стає реальним фактом. І небезпека від цього карлика значно більша, ніж того разу. Набагато більша за Саддамівську хімічну зброю, яку так і не знайшли.

Тож чи не час нарешті втрутитися? Кожна згаяна година може підштовхнути цього щура, загнаного у кут, до надто небезпечних кроків. Адже воює він в Україні і з Україною, але головна його ціль - США, НАТО, Європа.

(3 березня)

Дорогі українці, друзі, колеги. Вже більше тижня перебуваємо під постійним вогнем Рашастану. Знаходжуся вдома, навіть не бігаю до укриття, бо вважаю це нераціональною витратою часу. Надто вже часто звучить сирена. Слава Богу і ЗСУ, безпосередньо на нас ще не впала жодна бомба чи ракета. З тих саме бомб і ракет, які посилає нам «великий старший брат», щоб навчити уму-розуму, «денацифицировать», «демилитаризировать» і продемонструвати свою любов до нас. В ім'я цієї «братской любви» він готовий стерти з лиця землі Харків, Чернігів, Суми, Київ, житлові будинки, вокзали, храми, меморіали, навіть найменші українські містечка й села, якщо вже не вдається захопити великі міста.

При цьому в їхнього карлика вистачає нахабства заявляти Е. Макрону (єдиному з лідерів Європи, який з ним ще спілкується), що це все не насправді, а лише «антироссийская пропаганда». А російська армія несе «хліб, воду и свободу» поневоленому Америкою і нацистами українському народу.

Але про це, мабуть, не варто говорити. Кремлівська брехня настільки очевидна всьому світові, що навіть проплачені Кремлем журналісти на Заході вже скаржаться, що їм просто не дають можливості просувати таку маячню.

Хочу знову сказати про мешканців Рашастану. Не тих пересічних мешканців «русскаго міра», які зомбовані пропагандою і не мають жодної своєї думки. А про так звану «совесть России». їм і хочеться, і колеться, вони навіть якісь колективні листи підписують нібито проти війни. Але при тому демонструють повне нерозуміння того, що наша Вітчизняна війна 2014-2022 рр., нинішня пряма агресія стала лише закономірним наслідком, розвиненням їхньої власної ідеології, їхніх поглядів, поширених усіма академічними, науковими каналами: «братские народы», «общая история», «всемирная миссия России», «Россия - освободитель славянских народов», «Россия - великая держава, гарант мирового порядка» і тому подібні б...ри. Фактично різниця між ними і Путіним лише в тому, що той нахабно і безсоромно нав'язує Україні те, що вони протягували тихо, лагідно, наполегливо під виглядом наукових досліджень, нібито об'єктивних аналізів. їхній спосіб убити мою Україну можна охарактеризувати словами персонажа культового радянського серіалу: «Не бойся, я тебя зарежу не больно». А Путін прийшов зробити відверто боляче, як коновал, зіпсувавши їм всю попередню хірургічну роботу з видалення української національної свідомості.

Тож не забуваємо, що мета у них єдина. Різняться лише методи. І справжні російські інтелігенти охоплені жахом - все зіпсовано 24 лютого 2022 р. Весь їхній протест спрямований лише на методи, а не на мету.

Будемо бачити цю мету. Будемо пильними, не дамо ввести себе в оману. Російська інтелігенція винна в усіх кремлівських злочинах. Вона їх готувала, вона їх формулювала, вона постійно протягувала їхнє обґрунтування. Нинішній Рашастан потребує повної депутінізації, дерашизації. І після покарання військових і політичних злочинців настане черга цієї інтелігенції. Вона має покаятися, має заприсягнути на тому, що відмовляється від ідей «русскаго міра» і рашизму, Тільки після того з нею можна буде розмовляти без огиди.

Росія! Настав час нарешті відмовитися від імперії! 300 років «Арієнтальського цісарства» більш ніж достатньо! Світ цього більше не витримає!

(4 березня)

Дорогі друзі, колеги, любі українці. Дев'ята доба війни. Повномасштабної війни у центрі Європи, на нашій святій українській землі. Війна добра з абсолютним злом, уособленим у кремлівському Сауроні. Хоча ні, на Саурона він схожий лише злобою, прагненням знищити все світле, підкорити мир своїй чорній божевільний волі. Але, на щастя, потужності Саурона він не може мати. Він залишається карликом, який уявляє в своїх хворих фантазіях, що вдягнений в обладунки велетня. Та і волі в нього не вистачить, я в тому впевнений. І мрію про той момент, коли за його 30-метровий стіл посадять Шойгу, Лаврова, Пєскова (хоча це незначна постать) та інших військових злочинців і примусять їх підписати повну і беззастережну капітуляцію. Сподіваюся, що самого карлика вже не буде в живих на той час.

Але нині - не про них.

Сьогодні - про переговори. Я не можу збагнути, як можна сісти за стіл з агресорами, як можна тиснути їм руки, взагалі говорити з ними! Так, Харків під обстрілом і бомбардуванням. Так, Херсон тимчасово втрачений. Так, під Миколаєвом - важкі бої. Палають Суми, Чернігів, Охтирка. Маріуполь - в облозі. Ворог - у Тростянці. Київ - під серйозною загрозою. Молюся за всіх моїх співвітчизників, молюся за наших воїнів, які героїчно відбивають агресора. І саме тому подумаємо, чи не є такі перемовини відвертою зневагою до них. До пам'яті полеглих, цивільних і військових. Чи не є перемовини, вислуховування маячні представників агресора про «денацифікацію», «демілітаризацію», «позаблоковий статус» зрадою всіх жертв Українського народу у нинішній Вітчизняній війні. До речі, наполягаю саме на такому визначенні, бо «визвольна війна» - абсолютна нісенітниця. Ми не визволяємося - адже Україна є незалежною державою. Визволятимуться колонії, залежні країни. Ми б'ємося з агресором, який напав на нашу Батьківщину-Вітчизну. Щодо заяложеності терміну - не погоджуюся. Навпаки, завдяки впізнаності він є незаперечно кращим.

Про це треба думати. Історія підказує, що в таких випадках є вихід - перемовини за допомогою посередників. Саме вони можуть, не втрачаючи обличчя, переговорити з Рашастаном, передати нам його вимоги, озвучити йому нашу позицію.

Імовірних посередників дуже багато. Це може бути Туреччина, Угорщина, Азербайджан, навіть Казахстан. Єдина умова: бути сумлінним посередником. Не шукати користі для себе, а діяти в інтересах усього світу. Світу, який нині фактично вступив у гарячу стадію Третьої світової. її лише не проголошено офіційно. Насправді вона вже насувається. Насувається швидко. Кожен день безкарної агресії Рашастану проти України її провокує. Резолюції, заклики, стурбованість більшості держав світу, міжнародних організацій не здатні її зупинити.

Вірю в Перемогу! Не вірю прямим переговорам з агресором! Сподіваюся на активну дипломатію США, Європи, а не на умовляння Путіна Е. Макроном або О. Шольцем. Його благати не варто. Потрібно продемонструвати єдиний фронт вільного світу, справжню міжнародну антипутінську коаліцію, як єдина зможе зупинити Рашастан! Коли наші герої гинуть, захищаючи свободу всього світу, весь світ повинен сказати Путіну: ні кроку далі! Всі червоні лінії вже перейдено! Stop Putin!

(5 березня)

Дорогі мої друзі, колеги, всі, хто читає мої пости у Фейсбуці. Знову звертаюся до вас. Десяту добу наші героїчні воїни відбивають атаки орків з усіх напрямів. Десяту добу світ дивиться і дивується нами, захоплюється, але не бажає прямо втручатися у нашу боротьбу з Рашастаном. Нібито не про долю цивілізації йдеться, а про якийсь невеличкий збройний конфлікт десь далеко. Нібито це зіткнення прикордонників між Індією і Пакистаном, Азербайджаном і Вірменією.

Представники нашої дипломатії, Президент вибиваються з сил, щоб довести всю вагу нашої Вітчизняної війни, донести до США, НАТО, Євросоюзу, ООН той абсолютно зрозумілий факт - рашастанський карлик пішов війною на всю європейську цивілізацію. Тільки глухий не чує, незрячий не бачить, дурний - не розуміє. Зрозуміють, коли карлик дасть наказ своїм оркам атакувати держави Балтії. І це станеться скоро, якщо його не зупинити тут і зараз.

Проста історична паралель. У 1939 р. США вагалися вступити у бій з Гітлером, адже то була не їхня війна. Але після Перл-Харбора війна ввійшла і в їхній дім. Та невже треба чекати нападу на Естонію, Латвію, Литву, Швецію, Фінляндію, щоб збагнути - карлика треба зупинити? Закликаємо іменем усіх загиблих у Харкові, Сумах, Херсоні, Чернігові, Маріуполі, Волновасі, Ірпені, в селах і містечках старих, дітей, жінок - Путіна треба негайно зупинити! Зупинити зараз, бо завтра буде пізно! Зрозумійте, нарешті - це не нормальний керівник нормальної держави, з яким можна сісти за стіл. І стіл його бачили Е. Макрон та О. Шольц, ми всі бачили. Це параноїк на чолі мільйонної банди орків, для якого вже давно не існують міжнародне право, дипломатія, закони етики і моралі. Його Ріббентроп розмовляє кримінальним арго. Сам він визнає тільки закони вуличної шпани. І відверто заявив, що прикриття наших міст і сіл від його варварських бомбардувань вважатиме оголошенням війни проти нього. Чи Заходу цього не досить?

Ми не здамося, ми переможемо, жодних сумнівів у тому немає. Ми вже перемагаємо, адже замість 48 годин, які відводили на наш спротив аналітики у Пентагоні, тримаємося страшні й трагічні 10 діб. Не здалися і ніколи не здамося! Навіть під окупацією скандуємо: «Слава Україні!» і підносимо наш прапор! Але якими очима США та Європа будуть дивитися на нас після війни? Чи вони рахуватимуть, скільки мільйонів кредитів, тон озброєння нам віддали? За це спасибі величезне. Але цього недостатньо.

Народе мій! Я знаю, в тебе вистачить сил розбити вщент усі війська карлика, всіх «кадирівців», «вагнерівців», «таманців» (уже знищених) тощо. Усі найновіші літаки, танки і гармати твої захисники здатні подолати навіть застарілою технікою. Впевнений у спроможності командування здійснити операції з оточення і розгрому рашистських сил. Більш ніж певен у Перемозі!

Але болить серце за воїнів, за мирних мешканців міст і сіл, які загинули впродовж цих 10 діб. Які гинуть сьогодні, стоячи на захисті цивілізації. Ці жертви неможливо відновити. їх неможливо забути або вибачити. І їхня кров на руках політиків Заходу...

(6 березня)

Дорогі мої друзі, колеги та всі читачі моїх дописів. Уже одинадцяту добу триває спротив України іноземним загарбникам, які підло вдерлися до нас, примушуючи нас погодитися з їхнім рашизмом і путінізмом, бажаючи «денацифікувати» нас, навчити, як потрібно любить росіян.

І саме про них, про «русский народ», хочу сьогодні поговорити. Впродовж ХІХ ст., а також у ХХ ст. завдяки російській літературі, радянським книгам, фільмам, музиці народився міф про величний народ, опору всього слов'янства, визволителя всіх від гніту, який переживає за всіх скривджених і ображених, народ «богоносець», який врятував весь світ від нацизму і т.д. Європа слухала це, лукаво підморгувала, але зрештою чомусь прийняла це як правду. Більше того, в це повністю повірили і самі росіяни. Про «загадкову російську душу» писалися трактати.

Найулюбленішим автором став Ф. Достоєвський з його божевільними ідеями. Насправді, варто вдуматися і зважити дії його героїв. Наприклад, «Преступление и наказание». Раскольников убиває двох жінок. І він не кається у злочині, а лише йде постраждати за нього. Але найбільше мене вражає інший персонаж - Мармеладов. Той пропиває мундир, куплений за останні гроші родини, прирікаючи її на злидні. І зі захватом терпіть побиття від дружини. При тому готовий знову грішити так само. Така «истинно русская душа» - здійснити злочин, потерпати за нього, а завтра бути готовим до нового. Не кажучи вже про те, що переважна більшість росіян взагалі злочин таким не вважає. Злочин - це коли спіймали. Не спіймали - то і не злочин. Дозволено абсолютно все.

Наочні свідчення бачимо вже 11 довгих днів. Немає такого злочину, який не спромоглися здійснити ці орки. Обстріли міст, нищення історичних пам'яток, розстріли мирних мешканців, жінок і дітей відбуваються щодня.

Це - жахливо. Це - страшно. І умовляння, терапія тут не допоможуть. Потрібна хірургічна операція з видалення цієї «загадочной русской души». Потрібно повністю викорінити ту «національну гордість великоросів», про яку писав засновник радянської імперії.

Але росіяни - лише мізерна частина населення Російської Федерації. Та фактично етнічних росіян не існує. Отже, це фальшива нація, нація, яка не спромоглася стати нацією, і не могла нею стати. Що об'єднує той конгломерат народів, який перебуває в кордонах РФ? Не мова, що істотно різниться по регіонах. Не релігія - адже мусульман там, мабуть, більше, ніж православних. Придивіться: там узагалі немає нічого національного. «Русский мир», «скрепы» було вигадано тому, що жодної насправді об'єднавчої російської ідеї не існує. Як не існує фактично ніякого «русского народа». Немає спільних цінностей, спільної культурної спадщини, спільних ідеалів, моралі. Тільки сила, гола, неприхована, брутальна сила, що намагається тримати у купі такий конгломерат абсолютно різних народів.

В Україні ця сила надірвалася. Вона здатна здійснити ще багато злочинів, на жаль. Але кінець її наближається. Наближається відплата за все. Росія надалі може існувати лише як депутінізована, дерашизована держава, без ядерної зброї, мільйонної армії тощо. Росія - в національних кордонах Московії. авторський допис фейсбук історичний російський агресія

Україна платить нині страшну криваву ціну в боротьбі за такий вирок історії. Але ми переможемо, бо за нами правда. Правда української нації, яку загартували століття національного приниження. Нарешті в ХХІ ст. Україна здатна стати справжнім лідером у Східній Європі. Це наша історична місія.

Слава Україні! Героям слава! Слава нації! Смерть ворогам!

(7 березня)

Дорогі мої друзі і колеги, вже дванадцяту добу триває наша Вітчизняна війна з рашистською ордою. Сьогодні спіймав самого себе на тому, що неможливі для усвідомлення ще 2 тижні тому фрази: «до війни», «за війни», таке бажане - «після війни» промовляються навіть якось нейтрально. Вони не викликають обурення, а просто відзначають часовий відтинок, ніби традиційні - вчора, сьогодні, завтра. Ми, не усвідомлюючи ще того, поділили все своє життя на 3 періоди. Перший - те, що було перед 24 лютого, вже видається чимось давно минулим. Згадується лише гарне, позитивне, ностальгічне. Сьогодення - у крові, попелі, вогні. Біль, туга за загиблими, жах від злочинів рашистських загарбників. Істерики, психологічні травми. Не шукайте в аптеках заспокійливого - його розкупили в перші дні.

Але водночас - захват від героїзму, жертовності захисників, пересічних громадян, пожежників, працівників АЕС, лікарів, комунальників... Не можна всіх перерахувати, бо це - весь український народ, який піднявся на боротьбу проти загарбників. Херсонці, які раз за разом виходять на патріотичні мітинги на очах і під автоматами окупантів. Харків'яни, сумчани, мешканці Маріуполя і Волновахи, які боронять рідні міста, тримаються в них до останнього. Мешканці Бучі й Ірпеня, які раптом опинилися в епіцентрі військових дій. Ви всі - прекрасні, чудові. Велика честь бути частиною такого народу.

І, нарешті - майбутнє, яке український народ виборює своїм героїзмом, своїми жертвами, своїм незламним прагненням волі. Певен, воно буде незвичайним, блискучим, адже вперше за століття своєї історії Україна виборює право припинити бути суб'єктом великої геополітики. Через кров, біль, страждання, жертви Україна стає об'єктом історії. Прийдешній світ уже не буде таким, як попередній. Він не може залишитися таким, адже саме завдяки нашій крові, нашим жертвам нарешті Рашастан представ усьому світові тим, чим він є. Не цивілізованою державою, а зграєю диких орків, які нищать все, що бачать, які уникають битися з воїнами, а відігруються на цивільних. У новому світі, після нашої перемоги, він не може існувати. Його більше не буде на мапі світу. А Україна посяде своє гідне місце серед держав Центрально-Східної Європи як один із лідерів регіону. За нами Бог, за нами правда!

Слава Україні! Героям слава! Слава нації! Смерть ворогам!

(9 березня)

Дорогі друзі, колеги, усі, хто мене читає! Ось уже чотирнадцяту добу наш Український народ чинить тотальний опір тотальній війні, розв'язаній рашистським карликом. Війни неспровокованої, війни настільки безсоромної, що навіть уявити таке у ХХІ ст. було неможливо. До 24 лютого 2022 р.

Але сьогодні палають міста і села рідної України! Гинуть сотні мирних мешканців, жінок, дітей! Немає в історії прикладу такого варварства практично в центрі Європи! Не було ще таких загарбників, які у безсилій люті мстяться мирним громадянам! Надпотужні бомби, призначені для руйнування фортець, сипляться на голови простих громадян у селах і містечках.

А найголовніше - без жодного приводу, провокації, причини. Ну, не вважати ж за реальні причини те, що на ходу вигадує кремлівська пропаганда! То нібито українські фахівці зібрали ядерну бомбу. То російську мову заборонили в аптеках. То одна (!) українська БТГ готувалася до наступу на все «ЛДНР». То ЗСУ планували перейти кордон, напасти на Росію і Білорусь.

Це було б просто смішно, якщо б не призвело до таких жахливих наслідків, до загибелі тисяч наших людей, руйнувань Харкова, Сум, Чернігова, Волновахи, Маріуполя та інших міст, десятків містечок і сіл. Звичайних сіл, де не було гарнізонів, військових баз, летовищ або якихось стратегічних об'єктів.

А причина - дуже проста, навіть банальна. В одному з попередніх дописів я згадував Ф. Достоєвського. Тут уже варто послатися ще на одного «бытописателя» російського ХІХ ст. - А. Островського, його драму «Безприданниця». Ревнивець, якого залишила його наречена, волає, вбиваючи її: «Так не доставайся же ты никому!».

Україна не хоче «любові» підстаркуватого рашистського карлика, йде від нього. І він, як у драмі А. Островського, волає: «Так не доставайся же ты никому!». Знову було б смішно, але трагічні обставини, значна військова потуга (не старий пістолет, як у Карандишева) робить із драми на межі комедії криваву трагедію. Трагедію мого народу! Мій народ, український народ ціною життів найкращих синів і доньок, дітей і старих змушений страждати у фіналі цієї трагедії.

Можу собі уявити, що за кілька років у Голлівуді або іншому місці талановиті режисери створять фільм/серіал про ці події. І геніальний американській актор відтворить на екрані всю психологію цього карлика-злочинця. Своєю неперевершеною грою він розкриє ті приховані струни (можливо - оті скрепи?) його мерзенної душі, що зробили з респектабельного глави великої держави, яким він позиціонував себе ще не так давно - найбільшого світового ізгоя, з яким всі гидують спілкуватися.

На жаль, це все - попереду. Сьогодні ми маємо вистояти проти рашистської орди, що давно перевершила злочини Чінгісхана і Батия. Історія надала нам унікальний шанс. Україна повинна стати причиною загибелі останньої імперії у світі.

Не може існувати у ХХІ ст. така держава. Держава, що лише позірно вдяглася у сучасні європейські шати, еліта якої п'є віскі і їздить на ролс-рой- сах, навчає дітей за кордоном і має рахунки у Швейцарії. Але насправді вона є тим, чим була завжди. Це - старозавітна азіатська деспотія. А всі експерименти ХХ та ХХІ ст. закінчувалися, як у радянському анекдоті: щоб не намагався виробляти Тульський завод у рамках конверсії, все одно виходив автомат Калашнікова.

Знову і знову: Росії в будь-який формі не місце на мапі світу. Австрійська імперія змогла перетворитися на мирну Австрію. З Німеччиною були проблеми у вигляді 2-х світових воєн, але нині вона процвітає у формі ФРН. Шведська імперія, яку розбудовували її королі впродовж XVII - початку XVIII ст., у ХІХ стала мирною нейтральною Швецією. Цей ряд можна продовжити Великою Британією, Францією, навіть Бельгією. І завжди результат був позитивний як для самої країни, так і для всього світу. І лише одна держава періодично «освобождает славянский мир», «встает с колен», будує «социалистический лагерь» (насправді - концтабір), «русский мир». Досить! Самий хід світової історії вимагає поставити останню крапку. І роль України тут вирішальна!

Слава Україні! Героям слава! Слава нації! Смерть ворогам!

(10 березня)

Дорогі друзі, колеги, читачі моїх дописів. П'ятнадцяту добу агресор, який не визнає жодних міжнародних законів, прав, елементарних норм моралі, поведінки, ведення війни плюндрує нашу землю, вбиває, ґвалтує, знущається над мирним населенням, нищить лікарні, житлові будинки, історичні пам'ятки, саме життя в Україні. При тому йому вистачає нахабства заявляти вустами рашистського карлика, його вірних недорібентропа і недогеббельса, що ніякої війни немає, а знищення пологового будинку в Маріуполі - виправдана операція з ліквідації «націоналістів» полку «Азов».

Маємо справу з повним, системним цивілізаційним розривом. Розривом, який наочно демонструє той очевидний, але чомусь досі не усвідомлений в Європі та США факт. Російська цивілізація, російська державність у нинішній її формі є рідкісним (на щастя світу, але на шкоду нам, її сусідам) викривленням у цивілізаційній історії. Власне, її можна назвати покручем історії.

Наприкінці минулого року я опублікував у найінтелектуальнішій українській газеті «День» статтю про 300-річчя проголошення Російської імперії. Стаття залишилася майже непоміченою, тому дозволю собі процитувати її завершення: «На загал можна стверджувати, що на одній шостій земної кулі було встановлено суспільно-економічний лад, до якого дуже пасує застосований Карлом Генріхом Марксом термін «азіатський спосіб виробництва». Справа в тому, що творець однойменної соціально-економічної теорії вивів стадії суспільного розвитку (рабовласництво, феодалізм, капіталізм) виключно для Європи та Північної Америки. В інших державах, насамперед східних, він бачив лише один, але дуже тривалий етап, найпершу форму класового суспільства - азіатський спосіб виробництва. Той проіснував у більшості держав Азії та Африки від кінця IV тис. до Р.Х до кінця ІІ тис. н.е. Його вирізняли державний деспотизм, відсутність приватного землеволодіння, регулювання державою найдрібніших деталей політичного та економічного життя, позбавлення населення будь-яких прав, постійна військова агресія, нещадна експлуатація основної складової суспільства - аграрного населення, мобілізація значних мас на задоволення забаганок правителя тощо. «Ариентальское цесарство» Пєтра, про яке ми написали, як і всі пізніші державні утворення в Росії, не виключаючи СССР, стали практичним та класичним його втіленням. Тому нинішнє керівництво Росії, поза сумнівом, має всі підстави святкувати 300-річний ювілей пєтровської імперії. Сучасна Росія - пряма її наступниця й спадкоємиця».

Події початку агресії у лютому зайвий раз підтверджують ці висновки. Росія, зовні тюнінгована під європейську державу, лишається тим самим Арієнтальським цісарством, має той самий «азіатський спосіб виробництва», про який писав засновник марксизму. Певною мірою це надає їй стійкості від усіх західних санкцій. Очевидно, що вони не матимуть на покірний, воєнізований, зомбований і заляканий російський народ того «пекельного» впливу, на який розраховували Дж. Байден і Б. Джонсон. Але вони створюють великі незручності для панівного стратуму, що є дуже добрим. Цей стратум має великі можливості (сподіваюся, скоро - і велике бажання) знайти спосіб рішучо вплинути на свого очільника. Недарма в Європі ХІХ ст. говорили, що в Росії існує самодержавство, обмежене царевбивством. Не буду наводити приклади - вони всім відомі.

Але головна проблема існує і не зникне навіть за такого розвитку подій. І, подібно римському сенатору Катону, закликаю вкотре: «Carthnaginem delendam esse» - Карфаген має бути знищений! З історії пунійських воєн знаємо, що лише безжальна ліквідація Карфагену нарешті призвела до їхнього припинення. Так само має бути знищено сучасне Арієнтальске цісарство! Тривалому існуванню цієї азійської деспотії в Європі має бути покладено край! Громадяни нової, неімперської Росії, Росії дерашизованої, депутінізова- ної будуть згодом лише вдячні за це!

За волею долі саме Україні судилося відіграти в тому найголовнішу роль.

(11 березня)

Дорогі мої - друзі, колеги, однодумці! Шіснадцяту добу палають українські міста і села, наші оборонці стримують божевільну навалу «царя північного». Скоро настане час гнати його з нашої святої землі. Історія не знає прикладів такого героїчного опору багаточисельній силі загарбника.

Сьогоднішні події в Україні означають становлення нового світового порядку. Існуючі міжнародні інституції - ООН, НАТО, ОБСЄ, які народилися внаслідок Другої світової та наступної холодної воєн, остаточно довели свою абсолютну неспроможність приборкати одного параноїка, який повністю втратив почуття реальності. Вони не мають жодного важеля впливу на нього. Всі вдаються до умовлянь замість реальних дій. Санкції, можливо, спрацюють із часом, але не стримають агресора. Той це знає і, погрожуючи ядерною зброєю, шантажує всіх.

Аналогія з ситуацією напередодні Другої світової просто вражає. Щоправда, тоді було аж 2 некерованих маніяка: Гітлер і Сталін, які з двох боків підпалювали Європу. СССР свого часу виключили з Ліги Націй, але це не завадило російському вождю воювати з Фінляндією, захопити держави Балтії,

Бессарабію і Буковину, поділити з Гітлером Польщу. Знову хочеться згадати Вінстона Черчилля з його історичною фразою про «миротворців», які, обираючи між ганьбою і війною, обрали ганьбу і отримали війну. Чи не нагадує це нинішніх західних лідерів, які категорично проти втручання у російсько- українську війну? Невже вони думають, що Путін не заявить, що вони вже втрутилися, підтримуючи нас, надаючи зброю, вводячи санкції проти РФ? Хай не сподіваються, така заява з обґрунтуванням агресії проти Литви, Польщі і взагалі будь-якої сусідньої держави НАТО та ЄС уже в течці Лаврова! Чекають тільки поразки України.

Отже, в центрі всього перебуває Україна. Україна не стільки як поле бою між Європейською цивілізацією та східною імперією. Насправді Україна веде бій за новий світовий порядок, в якому вже не має бути біполярності. У ньому не має бути Росії як світової потуги, тому що Російській імперії більше не місце у світовому просторі. Але в ньому вже не стає місця для ООН, НАТО, ОБСЄ як недієздатних інституцій. Мають народитися нові міжнародні органи - сучасні, потужні, здатні у зародку задушити будь-якого агресора, гарантувати мир і спокій усьому світові. Інституції, що матимуть реально дієвий механізм реагування, мандат і повноваження. Якими вони будуть - ще не відомо. Але ясно достеменно - з крові та страждань України такий порядок народжується. І мій героїчний, неймовірний народ не є священною жертвою. Він стає творцем нового світопорядку. Дай, Боже, нам сили здійснити цей святий обов'язок, не схибити в останній момент, не спокуситися примарою миру, продиктованого агресором.

Слава Україні! Героям слава! Слава нації! Смерть ворогам!

(13 березня)

Дорогі мої друзі та колеги, читачі у Фейсбуці. Вісімнадцяту добу завивають сирени, бомби, ракети і снаряди летять на мирні українські міста і села. ЗСУ, Нацгвардія, тероборона героїчно відбивають скажену рашистську орду. Гинуть наші бійці, громадяни, жінки і діти! Нашому господарству, економіці, культурі завдано величезної шкоди. Оскаженілий ворог нищить заводи, лікарні, пологові будинки, бібліотеки, музеї. Його плани - захопити весь український народ у заручники і диктувати світу свої божевільні умови. Незалежно від їх зовнішнього оформлення вони зводяться до одного: визнайте, що ми найкращі, найвеличніші, найрозумніші, полюбіть нас за це, інакше ми вас всіх повбиваємо.

Але ми є свідками того, що завдяки нашій крові, стражданням, утратам нарешті весь світ починає - дуже повільно, непослідовно, на жаль, - відходити від традиційних стереотипів, відмовляється від старих поглядів на Росію як одного з членів Європейської спільноти, шляхетного гравця на світовій шахівниці. Нарешті (краще пізно, ніж ніколи) більшість вже сприймає її як державу-терориста з величезною територію та ресурсами, основним завданням якої стало підірвати сталий світовий порядок.

Рашастан прорахувався. Його «недофюрер» не здогадувався, що він напав не на Казахстан, як у січні цього року, а на вільну європейську державу. 30 років незалежності попри очевидні втрати від «багатовекторності» з ухилом до Росії не пройшли даремно. Сформувалося нове покоління, яке не може жити ані в таборі, ані в зоні, для якого свобода - категоричний імператив. І навіть попереднє покоління, здається, нарешті позбулося совкового духу, відчуло переваги свободи і незалежності, вільного слова і вибору. Все це наклалося на вікові українські традиції, якими виявилися не стільки вишиванка, шаровари і журливі пісні, а вільний дух шляхетства, козаччини, повстанства. Український народ доводить щодня, що готовий загинути за Батьківщину, а не жити в Новоросії, Лугандонії чи ХНР. Хто не може боротися до останнього - виїжджає, а той, хто лишився - ніколи не підкориться агресору. Запорукою тому - наші оборонці, захисники Маріуполя, Харкова, Сум, Чернігова! Свідчення тому - мирні мешканці Херсона, Мелітополя, інших захоплених рашистами міст, містечок і сіл, які щодня демонструють перед озброєними окупантами свою мужність і патріотизм!