Документи компартійних організацій Київської області у контексті вивчення кризи монопартійності та становлення політичного плюралізму в Україні (1988-1991 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний архів Київської області

ДОКУМЕНТИ КОМПАРТІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ У КОНТЕКСТІ ВИВЧЕННЯ КРИЗИ МОНОПАРТІЙНОСТІ ТА СТАНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОГО ПЛЮРАЛІЗМУ В УКРАЇНІ (1988-1991 РР.)

Рена Коваленко головна спеціалістка

відділу використання інформації документів

Анотація

політичний плюралізм документальний компартія

На основі документів Державного архіву Київської області зроблено спробу висвітлити внутрішні і зовнішні ознаки краху домінуючої ролі КПРС/КПУ в суспільстві, виникнення політичного плюралізму в країні та початок становлення багатопартійної системи у 1988-1991 рр. Мета статті полягає у використанні архівно-документального контенту, насамперед, документів компартійних організацій Київщини, які у цій публікації виступають основним джерелом інформації під час розгляду ознак кризи монопартійності і розвитку плюралістичних тенденцій в українському суспільстві 1988 - середини 1991 рр. В основу методології дослідження покладені загальнонаукові принципи історизму, об'єктивності та опори на історичні джерела. Використання автором методів історичного аналізу, синтезу, порівняння та статистичного узагальнення надає можливість розглянути кризові соціально-політичні процеси радянського суспільства у їх динаміці і показати причинно-наслідкову детермінованість виникнення політичного плюралізму на тлі розпаду компартії України, а метод візуалізації даних статистики сприяє унаочненню якісних і кількісних показників цього процесу. Новизна публікації полягає у введенні у науковий обіг великого масиву неопублікованих раніше документів компартійних організацій Київської області, що різняться за змістом, формою і рівнем узагальнення інформації (протоколи засідань бюро, пленумів і конференцій обласної, районних, міських і первинних парторганізацій, інформаційні листи, матеріали соцопитувань, листування громадян із партійними органами тощо). Наведені документи дозволяють зробити висновок, що, якщо не зважати на обов'язкову ідеологічну складову і оціночні судження та ретельно відфільтровувати фактаж, можна цілком впевнено назвати документи компартійних організацій, використані у статті, повноправним і самодостатнім джерелом вивчення питань, пов'язаних із крахом тоталітарної політичної моделі радянської держави, диверсифікацією громадської думки і розвитком політико-ідеологічного плюралізму в Україні у 1988-1991 рр.

Ключові слова: внутрішньопартійна криза у КПРС/КПУ; монопартійність; багатопартійність; політичний плюралізм; документи компартійних організацій.

Annotation

Rena Kovalenko Chief Specialist of the Department Use of Information Documents, State Archives of Kyiv Region

THE DOCUMENTS OF COMMUNIST PARTY ORGANIZATIONS OF THE KYIV REGION IN THE CONTEXT OF STUDYING THE CRISIS OF THE MONO-PARTY SYSTEM AND THE FORMATION OF POLITICAL PLURALISM IN UKRAINE (1988-1991)

On the base of the documents of the State Archives of Kyiv Region an attempt was made to highlight the internal and external signs of the collapse of the dominant role of the CPSU / CPU in society, the emergence of political pluralism in the country and the beginning of a multiparty system in 1988-1991. Thus, the purpose of the article is to use archival and documentary content, first of all, documents of party organizations of Kyiv region, which are the main source of information in this publication, when considering signs of crisis of mono-party and development of pluralistic tendencies in Ukrainian society 1988 - mid 1991. The research methodology is based on the general scientific principles of historicism, objectivity and reliance on historical sources. The research methodology is based on the general scientific principles of historicism, objectivity and reliance on historical sources. The author's use of methods of historical analysis, synthesis, comparison and statistical generalization provides an opportunity to consider the crisis of the socio-political processes of Soviet society in their dynamics and show the causal determinism of political pluralism against the background of the collapse of the Communist Party of Ukraine, and the method of visualization of statistical information helps to illustrate the qualitative and quantitative indicators of this process. The novelty of this publication is the introduction into scientific circulation of a large an array of previously unpublished documents of communist organizations of Kyiv region, differing in content, form and level of generalization of information (the protocols of meetings of bureaus, plenums and conferences of regional, district, city and primary party organizations, opinion polls, correspondence of citizens with party organizations, etc.). The above material allows us to conclude that if we neglect the obligatory ideological component and evaluative judgments, carefully filtering the facts, we can confidently call the documents of party organizations used in the article a full and self-sufficient source for studying the collapse of the totalitarian Soviet political model of the Soviet state, diversification of public opinion and the development of political and ideological pluralism in Ukraine in 1988-1991.

Key words: intra-party crisis in the CPSU/CPU; mono-party system; multiparty system; political pluralism; documents of communist party organizations.

Виклад основного матеріалу

Перебудова, ініційована М. Горбачовим, викликала незворотні «тектонічні зсуви» у радянському суспільстві, що призвели до стагнації внутрішньопартійного життя, руйнації тоталітарної моделі КПРС, виникнення політико-ідеологічного плюралізму і, як результат, заміни монопартійної системи багатопартійною та зміни суспільно-політичного ладу. Всі ці процеси відбувалися на тлі формування у свідомості широких мас поняття національної ідентичності та руху за суверенітет і незалежність України.

У ряді публікацій українських учених досліджуються причини виникнення, розвитку і форми прояву системної і загальної кризи радянського суспільства, яка наприкінці 80-х рр. ХХ ст. досягла своєї кульмінації. Основну причину протиріч в українському суспільстві цього етапу вбачають у збереженні в Україні старого укладу «застійного періоду» в умовах змін, що почалися в СРСР із початком перебудови ¹. В. Даниленком запропонована періодизація цього процесу, яка враховує внутрішньопартійні тенденції, що завершилися перемогою радикал-реформізму та розпадом СРСР у 1991 р.² На думку українських дослідників, головна причина краху КПРС і КПУ як її складової частини полягала в тоталітарній моделі партії, що не була сумісна з проголошеною демократизацією і гласністю, а також неправильній політиці у соціальному, мовному, релігійному питаннях ³. Вплив процесів, що відбувалися у КПРС, на політику КПУ, втрачені можливості щодо реальної перебудови СРСР у Співдружність Суверенних Держав на підставі вивчення історіографії питання, архівних і мемуарних джерел дослідив А. Семененко ⁴.

Плюралізм і нестабільність суспільно-політичних настроїв періоду перебудови підкреслила Н. Гордіна. На її думку, амплітуда коливання громадських настроїв визначається від апатії і утриманства державою у 1985 р., на початку «перебудови», до їх радикалізації і активізації діяльності політичних рухів і партій у 1990 р. Окрім націоналістично-демократичного руху в українському середовищі дослідниця виділяє краще згуртований і організований робочий рух та звертає увагу на такий аспект суспільних настроїв другої половини 1980-х років як «релігійний ренесанс»⁵.

Наслідком наростаючих соціальних і національних протиріч у суспільстві стало виникнення громадських рухів і організацій, які вступили в опозицію до керівництва республіки. П. Сацький визначає громадський рух як організаційну структуру, що об'єднує громадян на добровільних засадах для досягнення поставленої мети, як правило, декларованої у назві. Серед виділених ним функцій громадських рухів особливу увагу привертають формування політичного плюралізму, розбудова структурно-кадрового базису для майбутніх політичних партій та створення двополярної політичної моделі українського суспільства за європейським зразком⁶.

О. Бажан відмічає, що на березень 1989 р. в Україні нараховувалося близько 60 тис. самодіяльних формувань («неформальних об'єднань»), які провели 1 тис. 200 мітингів, де були висунуті вимоги щодо поглиблення процесу демократичної перебудови суспільства, відродження української мови, реабілітації національної символіки, легалізації заборонених церков - УАПЦ та УГКЦ, економічного і політичного суверенітету республіки. Ці об'єднання перебували під впливом і підтримували стосунки з «Народними фронтами» Естонії, Латвії, Литви, були присутні на їхніх установчих зборах, отримували від них програмні документи, на підставі яких у першій декаді листопада 1988 р. велася активна робота над кількома проєктами програми «Українського народного фронту»⁷.

Фундатором української багатопартійної системи дослідники називають Народний рух України (НРУ), оскільки він організаційно і кадрово сприяв розбудові перших партій⁸ та відіграв важливу роль у кризі унітарної політичної системи республіки⁹. На думку Я. Бедика, антирухівська пропаганда, розгорнута КПУ, сприяла поширенню симпатій

до Руху як до організації, що переживає цькування у період проголошеної демократії Бедик Я. Відносини Народного Руху України з Комуністичною партією України та Комуністичною партією Радянського Союзу (початковий етап) / Матеріали VII Міжнародної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Дні науки історичного факультету», присвяченої 180-річчю заснування Київського університету. Т. 1. Київ: Логос, 2014. С. 264.. Таким чином, Рух став центром тяжіння для різних опозиційних утворень, і напередодні виборів до Верховної Ради УРСР 1990 р. навколо нього об'єдналися 43 громадські організації у т. зв. «Демократичний блок» Сацький П. В. Зазнач. твір. С. 46..

На наш погляд, основною вадою більшості названих публікацій, що окреслюють основне коло питань, піднятих у цій статті, є брак використання інформаційного потенціалу партійних документів. Виняток у цьому сенсі становить робота А. Семененка Семененко А. І. Зазнач. твір., однак такі видимі ознаки кризи монопартійності як падіння чисельності рядів КПУ, відмова сплати членських внесків, поширення критичних оцінок діяльності партії тощо обійдені увагою автора.

У зв'язку з цим варто визначити основні маркери пропонованої статті. Питання виникнення і розвитку політико-ідеологічного плюралізму в ній розглядається у 2-х площинах. Насамперед, це - аналіз ознак стагнації, кризи внутрішньопартійного життя та падіння авторитету КПУ в масах. Другий аспект - це власне становлення політичного плюралізму, себто багатопартійності у країні. Хронологічні рамки статті обмежуються 1988 - серединою 1991 рр. Обрання нижньої хронологічної межі пояснюється тим, що у 1988 р. кризові явища в партії ставали все помітнішими, активізувалися неформальні об' єднання, утворився Народний рух за перебудову. Вибір верхньої пов'язаний із особливостями джерельної бази: в умовах повної деморалізації партійного керівництва середньої і нижньої ланки з червня-липня 1991 р. протоколи засідань бюро компартійних організацій області (основі джерела інформації у статті) практично не велися, або не передавалися на зберігання до архіву.

Джерельну базу запропонованої статті становлять документи фондів 11-ти компартійних і комсомольських організацій Київської області різних рівнів: Київського обкому КПУ, 3-х райкомів області (Білоцерківського, Броварського і Сквирського), 3-х міськкомів (Київського, Білоцерківського і Переяслав-Хмельницького), Шевченківського міського райкому, 2-х первинних партійних організацій (Спілки письменників України і Київського політехнічного інституту), а також Київського міськкому ЛКСМУ. Різний ступінь узагальнення інформації у документах цих організацій дозволяє здійснити панорамний підхід до висвітлення поставлених питань та показати глибину кризових явищ у внутрішньопартійному житті Компартії України. За змістом і формою використані документи можна поділити на декілька груп: протокольного характеру (протоколи і стенограми засідань бюро, пленумів і конференцій), постановчі (рішення і постанови партійних організацій різних рівнів), інформаційні (історичні і соціологічні довідки, ознайомчі документи з різних питань, у т. ч. із грифом «секретно»), епістолярні (листування громадян із партійними органами), статистичні (зведення щодо кількісного і якісного складу партійних організацій) тощо. До цього часу зазначені джерела не були у полі зору дослідників і вперше використовуються для характеристики процесів системного розпаду, що відбувалися в Україні у 1988-1991 рр. Таким чином, документи компартійних організацій Київської області розглянуто у контексті вивчення питання краху монопартійності та розвитку політико-ідеологічного плюралізму в Україні у вказаний період.

Однією з видимих ознак кризи політичної системи радянського суспільства стала втрата компартією своєї домінуючої ролі. Кризові тенденції стали помітними у 1989 р., коли відбувалося зменшення кількості прийнятих до лав партії і, натомість, - збільшення відтоку з її рядів. Динаміку цих процесів у Київській обласній парторганізації відображено на графіку (Рис. 1).

Порівняно з 7-ма місяцями 1989 р. кількість осіб, прийнятих у кандидати і члени партії у першій половині 1991 р. скоротилася приблизно у 3,9 разів, а кількість осіб, які вийшли з її рядів, за 1989 - першу половину 1991 рр. збільшилася майже у 12 разів. Згідно з інформацією Київського обкому за І півріччя 1991 р. партдокументи здали 4 тис. 967 осіб, що становило 4,8% її складу. Загальна чисельність обласної парторганізації з 1989 р. до середини 1990 р. скоротилася на 2 тис. 608 осіб Держархів Київської обл. (Державний архів Київської області). Ф. П-5. Оп. 117. Спр. 950. Арк. 17; Спр. 987. Арк. 141-142.. Особливо «лавинного» характеру вихід із партії набув у другій половині 1990 р., після відміни Ст. 6 Конституції СРСР, яка закріплювала керівну роль КПРС. На листопадовій 1990 р. конференції Київської обласної організації КПУ зазначалося, що кількість вибулих із партійних рядів за рік в Ірпені збільшилася у 15 разів, у Білій Церкві - більш ніж у 20 разів, у Києво-Святошинському районі - у 40 разів Там само. Спр. 773. Арк. 42.

Рис. 1 Зміни у кількісному складі парторганізації Київської області у 1986 - 1991 рр.

Держархів Київської обл. Ф. П-5. Оп. 117. Спр. 736. Арк. 25; Спр. 950. Арк. 17; Спр. 987. Арк. 141-142.

Рис. 2. Кількість добровільно вибулих із рядів КПРС по Київській міській партійній організації (1989 - сер. 1991 рр.)

Держархів Київської обл. Ф. П-1. Оп. 88. Спр. 890. Арк. 31, 47-48, 75, 81-82, 85

Наведемо ще деякі приклади. У 1988 р. із Білоцерківської міської парторганізації вибули 44 комуністи, у 1989 р - 127, а у першому півріччі 1990 р - 315. Таким чином, відмічається стала тенденція зростання цього явища. Особливо звертає на себе увагу соціальний склад вибулих: дві третини складали робітники, а кожний 5-й був пенсіонером, що означало «розмиття» соціальної бази компартії. Цікаво, що свій вихід із рядів КПУ лише 1/5 від загальної кількості членів прямо пов'язували з незгодою з політикою партії; 1/4 ще не готова була на відкриту конфронтацію, вказуючи як причину виходу свою неспроможність принести користь партії і реально впливати на формування політики КПРС; ще 15% своє небажання перебувати в рядах КПУ пояснили (прикрили?) поганим станом здоров'я і похилим віком Там само. Ф. П-30. Оп. 42. Спр. 38. Арк. 66..

Однією з причин виходу з партії стало бажання виїхати за кордон. Введення у 1987 р. у дію доповнень до законодавства про в'їзд і виїзд із СРСР, відміна обмежень, що існували до того, відкрили «шлюзи» для цього явища, яке можна вважати однією з крайніх протестних форм артикуляції інтересів груп, що втратили надію на поліпшення умов свого життя на батьківщині. Якщо у 1987 р. загальна кількість по області осіб, які емігрували, складала 46, то у 1988 р. - 143, а за 8 місяців 1989 р. - 401. 90% із виїжджаючих емігрували до Ізраїлю, решта - до інших капіталістичних і соціалістичних країн Там само. Ф. П-5. Оп. 117. Спр. 703. Арк. 2..

Динаміку добровільного виходу з партійних рядів у Київській міській парторганізації легко простежити за допомогою гістограми (Рис. 2).

Із 1990 р. пропорції між тими, хто вступив до партії і тими, хто вибув із неї за власним бажанням, змінилися на користь останніх. За 7 місяців 1991 р. кількість членів, які добровільно вибули, по Києву склала 15 тис. 324 особиТам само. Ф. П-1. Оп. 88. Спр. 925. Арк. 13..

Крах гегемонії КПРС у житті суспільства знайшов своє вираження й у причинах виходу з компартії. Основні з них, пов'язані з провалом перебудовчої стратегії партії і неспроможністю внутрішньої політики, вказані на кругових діаграмах (Рис. 3).

Рис. 3 Причини виходу з рядів КПУ по Київській міській парторганізації у 1989-1991 рр.

Держархів Київської обл. Ф. П-1. Оп. 88. Спр. 890. Арк. 85; Спр. 905. Арк. 58зв.; Спр. 925. Арк. 12

Заслуговує уваги зміна оцінки діяльності КПРС: від невдоволення роботою первинної організації у 1989-1990 рр. до незгоди з політикою партії в цілому і переходу до інших партій у 1991 р., від незадоволення ходом перебудови до невіри в її успіх. Лідером за кількістю добровільно вибулих із рядів КПУ по Києву за 1989 - І половину 1991 рр. став Ленінградський райком (3 тис. 655 осіб) Держархів Київської обл. Ф. П-1. Оп. 88. Спр. 890. Арк. 85; Спр. 905. Арк. 58зв.; Спр. 925. Арк. 12.. Із зрозумілих причин статистика прийнятих і виключених із рядів КПРС за подальший період відсутня.

Падіння авторитету партії проявилося у зменшенні кількості тих, хто продовжував вірити у її керівну роль і готовий був вступити до її рядів. Цей процес наростав, поступово перетворюючись на серйозну проблему для партійного керівництва. Варто навести деякі цифри. Прийом у члени КПРС по Шевченківському району м. Києва у 1988 р. скоротився порівняно з попереднім роком на 32% Там само. Ф. П-240. Оп. 49. Спр. 79. Арк.8., а за 4 місяці 1989 р. - майже на 50% порівняно з аналогічним періодом 1988 р. Із 64-х парторганізацій підприємств промисловості, будівництва, транспорту і зв'язку району тільки 16 поповнили свої ряди Там само. Спр. 88. Арк. 10.. Кількість прийнятих у члени КПРС у Київському міськкомі КПУ в 1990 р., порівняно з попереднім, зменшилася на 2 тис. 409 осіб, а у кандидати - на 1 тис. 847 осіб; із останніх - по соціальних групах: службовців - спеціалістів народного господарства скоротилася на 893, комсомольців - на 863, робітників - на 693, жінок - на 543, наукових працівників та освітян - разом на 241 особу Там само. Ф. П-1. Оп. 88. Спр. 905. Арк. 49..

Аналогічні тенденції відмічалися не тільки в центрі, а й на місцях. Згідно з інформацією Переяслав-Хмельницького міськкому КПУ, у 1989 р. міською парторганізацією було прийнято 49 осіб проти 93-х у 1988 р. Там само. Ф. П-34. Оп. 48. Спр. 194. Арк. 4., що склало лише 52,7% від попереднього періоду. На лютневому 1989 р. пленумі Білоцерківської міської партійної організації зазначалося, що за 1988 р. кількість прийнятих у кандидати в члени КПРС порівняно з 1987 р. знизилася вдвічі, зі 170-ти первинних парторганізацій прийом до партії вели лише 45. Особливо мало непокоїти партійне керівництво міста зменшення на 6,8% кількості представників робітничого класу, прийнятих до партійних лав, та кількості комсомольців - на 4,3%, адже саме ці 2 соціальні групи завжди являли собою ідейно-політичну опору і основний резерв поповнення компартійних рядівТам само. Ф. П-30. Оп. 42. Спр. 20. Арк. 17.. У квітні 1990 р. на пленумі Білоцерківської районної парторганізації констатували зменшення поповнення партійних рядів за рахунок робітників і колгоспників на 20% Там само. Ф. П-29. Оп. 47. Спр. 9. Арк. 11. Якщо у 1989 р. кількість членів Броварської міської організації збільшилася на 40, то за 9 місяців 1990 р. її чисельність скоротилася на 388 осіб. У деяких первинних організаціях Броварського району відсоток вибулих за цей період коливався з 13 до 24 від загальної чисельності Там само. Ф. П-124. Оп. 46. Спр. 2. Арк. 16-17.. В партії наростали ліквідаторські настрої Там само. Спр. 1. Арк. 7.. Набула поширення практика привселюдного спалення комуністами своїх партквитків на площах. Наразі про ці факти згадувалося на конференції Білоцерківської районної організації КПУ у травні 1990 р. Там само. Ф. П-29. Оп. 47. Спр. 1. Арк. 35.

Відтік комуністів природно призводив до зменшення кількості первинних парторганізацій. На січневому 1991 р. пленумі Київського МК КПУ і контрольної комісії міської парторганізації перший секретар міськкому А. Корнієнко зазначав, що за 1990 р. у Києві ліквідувалося 70% (4 тис. 438) партійних груп і кожна 5-та (1 тис. 743) цехова організація Там само. Ф. П-1. Оп. 88. Спр. 663. Арк. 42.. За 1990 р. по області було ліквідовано 3 тис. 420 партгруп і цехових організацій. У Яготинському районі з 75-ти груп залишилося 2, у Баришівському - з 127 - 6, Сквирському - з 108 - 17, Броварському - з 233 - 15 Там само. Ф. П-5. Оп. 117. Спр. 920. Арк. 17..

Таким чином, наслідком падіння авторитету КПРС стало скорочення чисельності її членів. За 1989 р. кількісний склад КПУ зменшився на 0,25%, а за 1990 р. - на 10% Даниленко В. Зазнач. твір. С. 14.

Пасивною формою незгоди з практичною діяльністю партії, відповіддю на численні викривальні статті щодо її історії можна вважати несплату членських внесків. Якщо у записці Київського обкому КПУ, датованій червнем 1987 р., вказувалося на несплату членських внесків із винагород за рацпропозиції працівниками-комуністами заводу «Електроконденсатор» м. Біла Церква Держархів Київської обл. Ф. П-5. Оп. 117. Спр. 446. Арк. 8., а в середині 1989 р. на пленумі Білоцерківського РК КПУ згадувалося про несплату внесків із пенсій працюючими пенсіонерамТам само. Ф. П-29. Оп. 45. Спр. 3. Арк. 61., то згодом практика несплати внесків з усіх доходів, у т. ч. зарплати, стала звичайним явищем. У Шевченківській районній парторганізації м. Києва за I півріччя 1989 р. нараховувалося 284 «боржники», з яких 41 особа не сплатила партвнески за 3 і більше місяців. Як наслідок, 25 членів і кандидатів у члени КПРС були виключені з партії, що на 6 осіб більше ніж за відповідний період 1988 р. Держархів Київської обл. Ф. П240. Оп. 49. Спр. 91. Арк. 26. Згідно зі звітами про склад районних партійних організацій м. Києва за І квартал 1989 р. із причини несплати членських внесків було виключено 55 членів і кандидатів у члени КПРС Там само. Ф. П-1. Оп. 88. Спр. 891. Арк. 4зв., 8зв., 37зв., 40зв., 43зв., 50зв., 57зв., 59зв., 61зв., 63зв., 68зв., 154зв., але тут слід зауважити, що під такими мотивами виключення як «порушення партійної дисципліни», «втрата зв'язку з парторганізацією» також могла розумітися тривала несплата внесків. У 1990 р. почастішали випадки добровільного здавання партквитків у зв'язку з небажанням сплачувати членські внески Там само. Ф. П-30. Оп. 42. Спр. 38. Арк. 66..

На час розпаду СРСР ситуація з несплатою партійних внесків стала катастрофічною. Так, заборгованість членських внесків по Київській міській парторганізації у 1990 р. зросла порівняно з попереднім роком у 4,1 рази, а кількість тих, хто сплачував їх невчасно, - у 6 разівТам само. Ф. П-1. Оп. 88. Спр. 663. Арк. 29.. Динаміку цього процесу по Київській обласній парторганізації ілюструє гістограма, підготовлена на підставі документів (Рис. 4).

Рис. 4 Кількість неплатників членських партійних внесків (1-3 місяці) по Київській обласній партійній організації. 1988 - І пол. 1991 рр. Держархів Київської обл. Ф. П-5. Оп. 120. Спр. 94. Арк. 7, 13, 20, 28; Спр. 138. Арк. 2, 6, 9а, 13; Спр. 198. Арк. 4, 7, 13, 22; Спр. 427. Арк. 3, 10

На 1 січня 1991 р. кількість «боржників» партійних внесків у Київській обласній парторганізації становила 7 тис. 205 членів КПРС, що відповідало 7% комуністів, а кількість таких, які не сплатили внески за 3 і більше місяців, виросла у 7,7 разів порівняно з початком попереднього року. Найгірші показники щодо заборгованості були у ДППЗ «Поліський» Вишгородського району - 35,7% та в інституті землеробства Києво-Святошинського району - 44,3% Там само. Ф. П-5. Оп. 117. Спр. 941. Арк. 8, 12.. За ІІ квартал 1991 р. кількість неплатників становила вже 8 тис. 887 осіб, і бюджет обласної парторганізації скоротився на 9,4% Там само. Оп. 120. Спр. 427. Арк. 3, 10..

На жовтневій 1990 р. конференції Броварської міської організації КПУ відмічалося, що навіть деякі парторганізації припинили відрахування у партійний бюджет. Серед останніх називалися організації водоканалу, деревообробного комбінату, Калитянського комбікормового заводу, газового господарства, заводу «Факел», що самовільно залишали партвнески на свої потреби Там само. Ф. П-124. Оп. 46. Спр. 2. Арк. 19, 44.. Наприкінці першого півріччя 1991 р. кількість первинних парторганізацій по Київській області, що залишали частину внесків на власні потреби, становила 129, із них 45 - в Ірпінській міській, 22 - у Києво-Святошинській, 14 - в Обухівській районних парторганізаціях. У результаті цього прибуткова частина бюджету партії зменшилася на 28,4 тис. крб. Там само. Ф. П-5. Оп. 117. Спр. 941. Арк. 4.

Дозволений «плюралізм думок» первинних партійних організацій нерідко знаходив вираження у створенні власної політичної платформи і часом посягав на авторитет вищого партійного органу республіки. Так, на засіданні парткому парторганізації Київського політехнічного інституту 23 січня 1990 р. було затверджено рішення про вираз недовіри чинному складу Політбюро ЦК Компартії України «по результатах фактичного керівництва партійною організацією республіки у період 1986-1989 рр., що призвело до втрати політичного контролю над ситуацією у республіці» Там само. Ф. П-1089. Оп. 1. Спр. 290. Арк. 6.. Наприкінці 1990 р. відбувся «Референдум з деяких питань політичного життя Київського політехнічного інституту», ініційований Українською Студентською Спілкою (чисельність - 20-30 осіб) і підтриманий Вченою радою інституту. Організатори вимагали виведення з інституту парткому, видалення з офіційної назви КПІ згадки про орден Леніна і 50-річчя Великої Жовтневої Соціалістичної революції Там само. Арк. 72, 80-81; Спр. 297. Арк. 33.. Спочатку референдумом ставилося питання щодо проведення «департизації» в інституті, і лише пізніше втручання парткому дозволило змінити акценти на «деполітизацію» Там само. Ф. П-1. Оп. 88. Спр. 663. Арк. 17-18..

Спостерігається падіння авторитету партії в цілому та її членів зокрема. В аналітичній записці, що узагальнила результати дослідження, проведеного наприкінці листопада 1989 р. у Москві, Азербайджані, Вільнюсі, Київській, Ростовській, Сир-Дар'їнській областях та Хабаровському краї, наголошувалося, що відсоток тих, хто не вірив у прогресивну роль партії склав 32% проти 25% тих, які продовжували вірити у неї; лише 12% вважали, що партія може захистити їхні інтереси. Вкрай непривабливо у суспільній свідомості виглядала особа комуніста, партійного працівника, яких більшість опитаних вважала за таких, що живуть за рахунок інших: лише 21% респондентів оцінювали образ і діяльність комуністів позитивно⁴⁴. Анкетування з подібних питань були проведені і на місцевих рівнях. Наприклад, за результатами опитування, проведеного у Сквирському районі Київської області у середині 1990 р., 23% комуністів вважали, що КПРС у нових умовах не зможе витримати конкуренції; 14,2% позитивно оцінювали рішення комуністів про вихід з партії; 8 із 14 опитаних безпартійних оцінили шанси КПРС на вихід із кризової ситуації як незначні⁴⁵.

Аналогічна ситуація склалася і в організаціях ВЛКСМ-ЛКСМУ. На ІІ пленумі Білоцерківського РК КПУ 26 січня 1991 р. були озвучені такі цифри: за 1990 р. чисельність районної організації ВЛКСМ зменшилася на 850 членів, що складало 1/6 частину. Зменшився прийом до ВЛКСМ школярів: до 127 осіб 1990 р. порівняно з 508 у 1989 р.⁴⁶ На середину травня 1991 р. до рядів ВЛКСМ вступили лише 37 учнів, у 19 із 31 школи району прийом не проводився зовсім, у 2-х восьмирічних школах комсомольські організації взагалі перестали існувати. Перший секретар Білоцерківського РК ЛКСМУ (МДС) М. Піщулін на пленумі зазначав, що за останній рік кількість комсомольців у районі зменшилася на 22,2%. Найслабшою ланкою виявилися шкільні комсомольські організації: кількість їхніх членів зменшилася на 45,8%, учительських - на 45,3%. Чисельність членів комсомольських організацій на будівельних підприємствах зменшилася на 39,9%. Із робітників і колгоспників за цей період у члени ВЛКСМ вступила лише одна особа ⁴⁷. Серед молоді з' явилися гасла на кшталт: «Піонерські і жовтенятські організації зі школи!», «Павлик Морозов зрадив батька - портрети його геть зі школи!»⁴⁸. Значною мірою на ці процеси впливала активність представників нових політичних об'єднань антикомуністичного напряму: НРУ, Української республіканської партії (УРП), Української християнсько-демократичної партії (УХДП), Української національної Держархів Київської обл. Ф. П-5. Оп. 117. Спр. 748. Арк. 26-27. Там само. Ф. П-114. Оп. 47. Спр. 77. Арк. 8. Там само. Ф. П-30. Оп. 42. Спр. 34. Арк. 33. Там само. Спр. 35. Арк. 21. Там само. Арк. 27. партії (УНП), Спілки незалежної української молоді (СНУМ) Там само. Спр. 35. Арк. 11-12.. Щодо останньої, на тому ж пленумі зазначалося, що близько 20-ти членів Спілки, виявлених у м. Біла Церква, працювали активніше, ніж 3 тис. комсомольців усього району Там само. Арк. 42.. У Васильківському міськкомі ЛКСМУ з 76-ти первинних організацій на середину 1991 р. третина практично «вмерла»: не збиралися внески і не проводилися зібрання Там само. Ф. П-5. Оп. 117. Спр. 922. Арк. 21-22.. ІІІ спільний пленум Київських обкому Компартії України та обкому ЛКСМУ (МДС) 15 червня 1991 р. констатував зменшення чисельності обласної партійної організації за останні 2 роки на 18 тис., обласної комсомольської - на 40 тис., прийому в партію через ЛКСМ - із 2 тис. до 100 осіб Там само. Арк. 13.. Таким чином розмивався основний політичний резерв Комуністичної партії - комсомол.

Тенденція щодо зменшення рядів членів ВЛКСМ знайшла відображення у статистичному звіті Київської міської комсомольської організації. На 1 січня 1991 р. їх кількість становила 230 тис. 79 осіб, за власним бажанням з її рядів вибули 8 тис. 721 особа, ще 3 тис. 778 були виключені Там само. Ф. П-1616. Оп. 30. Спр. 53. Арк. 1-1зв.. Таким чином, кількість вибулих комсомольців до кількості тих, що залишилися у комсомолі, склала 5,43%. На ХХХІІІ конференції Київського МК ЛКСМУ, що відбулася 30 листопада 1991 р., прозвучало, що її кількісний склад на 1 листопада 1991 р. становив 170 тис. осіб, що на 100 тис. менше, ніж у 1990 р.; до лав організації за 2 роки було прийнято лише 2 тис. 498 осіб. Однією з причин змін у кількісному складі міської організації було незадоволення діяльністю первинних комсомольських організацій, які відсторонилися від конкретної щоденної роботи Там само. Ф. П-1616. Оп. 30. Спр. 13. Арк. 12.. У ході оперативного соціологічного дослідження «Перебудова вузівського життя очима студента», проведеного у грудні 1988 - березні 1989 рр., були опитані 1 тис. 32 студенти ІІ і IV курсів 11-ти вузів м. Києва. Згідно з отриманими даними, 30% опитуваних були незадоволені тим, як вузівський комсомол захищає інтереси студентської молоді, 40% - задоволені реалізацією цього завдання вузівськими комітетами комсомолу лише частково. Максимальну невдоволеність (по 38%) продемонстрували студенти університету і педінституту Там само. Ф. П-1616. Оп. 27. Спр. 116. Арк. 18-19, 25..

Про кризові явища у внутрішньому житті молодіжної спілки свідчать спроби її реорганізації. Напередодні ХХІ з'їзду ВЛКСМ Київський міськком ЛКСМУ виробив курс на реформування Спілки, підтриманий республіканською делегацією⁵⁶. 30 листопада 1991 р. відбулася Установча конференція Київської міської Спілки молоді. На ній було проголошено створення Спілки Молодіжних Організацій м. Києва, яка стала правонаступником Київської міської комсомольської організації, затверджено Програмну заяву, Статут та інші документи новоствореної організації, прийнято постанову про її входження до складу Спілки Молодіжних Організацій України (СМОУ)⁵⁷, заснованої 21 вересня 1991 р. на останньому в історії ЛКСМУ XXVII з'їзді.

Розвиток диверсифікаційних і плюралістичних тенденцій у середовищі партії підривали ідеологію ортодоксального комунізму, призводили до масового виходу з її рядів і появи прошарку суверен-комуністів, наростання протестних настроїв та виникнення нових громадсько-політичних рухів, заповнення політичного вакууму утвореннями некомуністичного спрямування. В інформаційній записці «Про необхідність збереження єдності партії, консолідації її конструктивно налаштованих сил в умовах плюралізму думок і багатопартійності», розробленій ідеологічним відділом Київського обкому КПУ і датованій 10 квітня 1990 р., вказувалося на 2 шляхи формування багатопартійності. По-перше, це - формування альтернативних партій за рахунок виходу, «вимивання» комуністів із рядів КПРС. Другий спосіб - формування альтернативних партій шляхом розколу КПРС, утворення національно-територіальних партійних осередків і фракційних об'єднань всередині партії⁵⁸. На наш погляд, цією точкою зору штучно звужена соціально-політична база створення багатопартійності в Україні, але самі по собі шляхи підриву монополії КПРС у політичній системі країни визначені вірно.

У своєму виступі на зустрічі за «круглим столом» із пропагандистами і лекторами Київської області 21 березня 1991 р. І. Курас відмічав 2 аспекти (етапи) становлення політичного плюралізму: багатопартійність, що склалася у період перебудови, і багатопартійна система, що сформувалася протягом 1991 р. Для останньої характерним є представництво різних політичних партій в органах влади усіх рівнів. Особливістю складання багатопартійної системи в СРСР було утворення партій після попередніх виборів до Верховної і місцевих Рад, у яких згодом відбулася поляризація політичних сил та оформлення партійних фракцій і блоків. Необхідною умовою існування багатопартійної системи, вважав учений, є реєстрація партій та їхня діяльність в умовах законності на ґрунті чинної Конституції⁵⁹.

Політичний плюралізм як принцип устрою та функціонування політичної системи передбачає різноманіття й вільне змагання політич Держархів Київської обл. Ф. П-1616. Оп. 30. Спр. 13. Арк. 5. Там само. Спр. 14. Арк. 1-25. Там само. Ф. П-5. Оп. 117. Спр. 910. Арк. 32-49. Там само. Спр. 992. Арк. 38-39.них ідей, партій, легальної діючої опозиції, конкурентну боротьбу за владу в рамках закону⁶⁰ Виразниками інтересів різних соціальних груп, які становлять базис політико-ідеологічного плюралізму, виступають політичні партії, однією з пріоритетних функцій яких є артикуляція інтересів указаних груп. Основними її формами є звернення громадян до представників влади, голосування на виборах, протестна діяльність громадян, колективна діяльність неформальних об'єднань і громадських рухів. Саме у контексті деяких із цих форм діяльності ми й розглянемо питання виникнення і становлення політико-ідеологічного плюралізму в Україні у 1988-1991 рр.

Одним зі способів артикуляції інтересів окремих громадян завжди були письмові звернення до можновладців. У зв'язку з цим цікаво навести такі цифри: за перше півріччя 1990 р. на адресу Київського обкому КПУ надійшло 990 листів, а за такий саме період 1991 р. - всього 223, тобто на 767 листів менше⁶¹. Цей факт красномовно свідчить про падіння авторитету і довіри до провладної партії: громадськість перестала бачити у ній організацію, здатну вирішувати питання, що були поставлені на період перебудови суспільства. Поліваріантність громадської думки, артикульована у листуванні громадян із партійними органами різних рівнів, відобразила різнобарвну палітру ставлення до ситуації в країні: від цілковитої підтримки курсу партії та підсумків Всесоюзного референдуму 17 березня 1991 р.⁶² до критики М. Горбачова і «горбачовщини»⁶³; від звинувачень Компартії у бездіяльності («КПУ пішла у підпілля»)⁶⁴ до закидів щодо привілеїв партійного керівництва ⁶⁵. Характерним став лист від пенсіонера, інваліда війни щодо відповідальності КПРС за загибель від репресій, голодомору та під час війни 79,5 млн. осіб (за підрахунками автора листа)⁶⁶.

Іншими основними формами артикуляції інтересів різних соціальних верств вважаються діяльність неформальних груп, суспільних рухів, протестна діяльність. У 1988-1989 рр. зросла політична активність населення України, з'явилися нові неформальні об'єднання, збільшився їхній чисельний склад. В інформації про хід виконання Київським міськкомом КПУ постанови ЦК КПРС «Про заходи протидії спробам антисоціалістичних елементів створити опозиційні КПРС політичні структури» (лютий 1989 р.) зафіксовано появу «Народної спілки Щербина Н. Ф., Махінла Ю. Б. Політико-ідеологічний плюралізм в сучасній Україні: теоретичні і практичні аспекти / Молодий вчений. № 4 (31). 2016. С. 327. С. 327-332). Держархів Київської обл. Ф П-5. Оп. 117. Спр. 986. Арк. 1. Там само. Ф П-1. Оп. 88. Спр. 695. Арк. 3-3зв. Там само. Арк. 4-21зв. Там само. Арк. 38-39. Там само. Арк. 28-30. Там само. Арк. 35-35зв. сприяння перебудові», ініціативної групи товариства «Меморіал», українознавчого клубу «Спадщина» Будинку вчених, відмічено активізацію діяльності клубів «Громада» Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, «Перебудова» Київського інституту народного господарства ім. Д. С. Коротченка тощо. Серед найбільш активних організацій націоналістичного спрямування названі Українська Гельсинська Спілка (УГС), до складу якої наприкінці жовтня 1988 р. входило 9 осіб (список їх міститься у документах Київського обкому КПУ⁶⁷), Українська народно-демократична ліга (УНДЛ), Спілка незалежної української молоді (СНУМ), Український культурологічний клуб (УКК). Ці об'єднання ініціювали ряд мітингів політичного характеру: «Екологія і ми» у листопаді 1988 р., до 40-річчя підписання Декларації ООН про права людини 10 грудня 1988 р., 70-річчя возз'єднання українських земель 22 січня 1989 р. тощо. На початок 1989 р. в основному завершилося організаційне оформлення руху «Зелений світ». У окументі відмічено подальше загострення ідеологічної ситуації, пов'язане із створенням Народного руху України за перебудову, Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка і Товариства єврейської культури. Налагодження у широких масштабах випуску «самвидавчої літератури» з використанням розмножувальної техніки, створення інформаційно-довідкових центрів уможливили збільшення кількості листівок і прокламацій, що розповсюджувалися у трудових колективах⁶⁸.

Головним репрезентатором опозиції в Україні став Народний Рух⁶⁹. Саме він, на думку В. Кульчицького, зіграв визначальну роль в утвердженні національної самосвідомості народу, відродженні української державності⁷⁰. Виникнення НРУ, яке Г. Гончарук назвав «політичним землетрусом в Україні» ⁷¹, стало уособленням диверсифікаційних процесів всередині самого компартійного середовища. Першим з ініціативою створення Народного фронту України у жовтні 1988 р. на екологічному семінарі, що проходив у Спілці письменників України (СПУ), виступив письменник Ф. Бурлачук, підтриманий С. Плачиндою. Хоча на той час пропозиція не знайшла прихильників, вже 24 листопада 1988 р. на засіданні парткому Київської організації СПУ була створена ініціативна група сприяння перебудові у складі І. Драча (голови), Д. Павличка, В. Маняка, В. Терена, Б. Олійника, Ю. Мушкетика, М. Слабошпицького, С. Тельнюка, Б. Рогози, О. Мусієнка⁷². Аналогічна група була ство Держархів Київської обл. Ф. П-5. Оп. 117. Спр. 404. Арк. 89. Там само. Ф. П-1. Оп. 88. Спр. 637. Арк. 3, 5, 10-12. Сацький П. В. Зазнач. твір. С. 46. Кульчицький С. В. Зазнач. твір. С. 20. Гончарук Г. І. Політичний землетрус в Україні у 1989 році // Інтелігенція і влада: зб. наук. праць / Одеський нац. політехн. ун-т. Одеса, 2014. Вип. 31. С. 71-83. Серія «Історія». Держархів Київської обл. Ф. П-28. Оп. 9. Спр. 112. Арк. 26-27.рена й в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка з ініціативи секретаря партбюро В. Брюховецького. Було вирішено об'єднати групи й розпочати розроблення програмних документів. У січні 1989 р. проєкти програми НРУ та відозви до українського народу були загалом підтримані парткомом СПУ Там само. Ф. П-1. Оп. 88. Спр. 466. Арк. 157..

Поступово ідеї НРУ набували все більше прихильників у середовищі рядових членів компартії. Так, на червневому 1989 р. пленумі Київського ОК КПУ констатувалося, що в Обухові до групи підтримки Руху увійшло 8 членів КПРС, а у Науково-дослідному інституті механізації та електрифікації сільського господарства у Глевасі Васильківського району - 5 комуністів Там само. Ф. П-5. Оп. 717. Спр. 612. Арк. 44.. Участь комуністів у громадських рухах, яким згодом судилося стати могильниками унітарної комуністичної ідеології, знаменувало собою, використовуючи вираз В. Даниленка, розгортання процесу відходу від ортодоксії Даниленко В. М. Інтелігенція України в перебудовчих процесах (19851991 рр.) // Інтелігенція і влада: зб. наук. праць. Одеса, 2019. Вип. 41. Серія «Історія». С. 62. Держархів Київської обл. Ф П-1. Оп. 88. Спр. 466. Арк. 106.

Там само. Арк. 24-48, 62-133..

Установчий з'їзд НРУ відбувся 8-10 вересня 1989 р. в актовій залі Київського політехнічного інституту. У роботі з' їзду брали участь 1 тис. 109 делегатів, які представляли 280 тис. учасників Руху, серед них - 32 народні депутати СРСР; було запрошено близько 300 гостей, у т. ч. представників народних фронтів та інших політизованих об'єднань із республік СРСР, Москви, Ленінграда, страйкових комітетів Донбасу. Серед зарубіжних гостей - відомий діяч української діаспори, головний редактор журналу «Сучасність» Т. Гунчак, депутати польського сейму від «Солідарності» А. Міхник і В. Мокрий⁴76. З'їзд відкрив І. Драч, запропонувавши вшанувати хвилиною мовчання «синів та дочок, які склали голови за честь і славу України», потім надав слово О. Гончару. Докладна довідка про перебіг з' їзду, переказ змісту і фрагменти промов учасників, рішення і звернення з' їзду, як і проєкт програми НРУ за перебудову, містяться у документах Київського міськкому КПУ⁵77.

У березні 1990 р. лідери Руху І. Драч, який на той час вже виконував функції голови НРУ, Д. Павличко, В. Яворівський та інші вийшли зі складу КПРС. Їхні заяви зберігаються у документах фонду партійної організації СПУ. Характерною є палітра вказаних ними причин такого кроку: від незгоди з політикою партії з національного питання (І. Драч), підкреслення свого незнання темних сторінок радянської історії (голодомору, репресій 1930-х років тощо) (Д. Павличко) до перерахування особистих образ (В. Яворівський), пов'язаних із «найзапеклішою боротьбою партапарату» (і, до речі, невдалою) проти його кандидатури під час обрання в депутати Верховної Ради УРСР та СРСР⁷⁸.

Таким чином, особливістю становлення НРУ, на відміну від деяких інших опозиційних утворень, що створювалися у дисидентських колах, було його виникнення у надрах самої компартії, ініціювання партійними функціонерами і створення на перших порах задля демократизації і реформування (у смислі покращення) існуючого суспільного ладу.

Теми виникнення і розвитку НРУ, поступового накопичення ідеологічних суперечностей з офіційною позицією компартії, дрейфування у бік національної ідеї і переформатування громадського руху у політичну партію неодноразово висвітлювалися у науковій і мемуарній літературі і, у т. ч., знайшли відображення у публікації авторки цієї статті, присвяченій 25-річчю утворення НРУ⁷⁹.

У орієнтировці «Про деякі тенденції у розвитку громадсько-політичних формувань в республіці», надісланій Київським обкомом міськкому і райкомам Компартії України для службового користування на початку вересня 1990 р., називалися 12 партій, що заявили про себе у республіці: УРП, створена у квітні 1990 р. на основі УГС (голова - Л. Лук'яненко, заступники С. Хмара і Г. Гребенюк) і названа одним із найнебезпечніших противників компартії, більше 2 тис. членів; УНП (голова Г. Приходько), 150 осіб; УХДП (ініціатори створення В. і П. Січки), 350 осіб; Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України» (ДСУ) (голова - І. Кандиба); Українська народно-демократична партія (УНДП) (співголови - О. Бондаренко, Т. Соловко, А. Киреєв, Е. Черников), 1 тис. 200 членів; Українська селянсько-демократична партія (УСДП) (співголови - С. Плачинда, В. Щербина, Р. Кузьмич, Г. Криворучко), 30 тис. осіб; Соціал-демократична партія України (СДПУ) (лідери А. Павлишин і А. Носенко); Об'єднана соціал-демократична партія України (ОСДПУ) (голова - О. Алін, справжнє ім' я - О. Нижник).

Ряд неформальних об' єднань на той час провели засідання ініціативних груп щодо створення партій: Партії Зелених України (ПЗУ), Демократичної партії України (ДПУ), Ліберально-демократичної партії України (ЛДПУ), Партії Слов'янського відродження (ПСВ).

Створювалися робітничі організації, серед яких «Українське товариство робітників» (УТР) і Соціалістична робітнича партія лівих сил (СРПЛС). Окрім республіканських, в Україні діяли й загальносоюзні партії: Демократичний союз (ДС), Конфедерація анархо-синдикалістів (КАС). Плюралістичні тенденції в самій компартії знайшли вияв в утворенні Демократичних платформ у КПРС та КПУ ⁸⁰. У зазначеній інформаційній записці надані відомості щодо програмних установок названих політичних організацій та методів їх дій, які доречно було б висвітлити у цій статті, звичайно, з урахуванням необхідності застосування ідеологічної фільтрації для об'єктивної оцінки політичних течій, але обсяги публікації не дозволяють зупинитися на цьому питанні докладніше.

Наприкінці 1990 - початку 1991 р. процес політичного самовизначення і утворення нових партій тривав. Установчий з' їзд Демократичної партії України (ДНУ) відбувся 15-16 грудня 1990 р. у приміщенні Київського інституту народного господарства ім. Д. С. Коротченка. У його роботі взяли участь 487 делегатів, що представляли 2 тис. 753 члени партії. Головою ДНУ було обрано колишнього політв'язня Ю. Бадзьо (413 голосів проти 63 за В. Яворівського), співголовами - Д. Павличка, В. Дончика, Ю. Цекова, М. Швайку, І. Ющука⁸¹.

26-27 січня 1991 р. у Харкові установчою конференцією було проголошено створення політичного блоку «Демократичний конгрес» (ДК) як «коаліції незалежних партій і рухів соціал-демократичної і загальнодемократичної орієнтації». У роботі конференції взяли участь 47 партій і рухів із 11-ти республік (Росія, Україна, Білорусія, Казахстан, Таджикистан, Литва, Латвія, Естонія, Грузія, Азербайджан, Вірменія)⁸², що знаменувало собою крок до консолідації новостворених опозиційних до влади сил.

Особливий інтерес викликає політична карта області, згідно з якою на кінець березня 1991 р. в області діяло 20 міських і районних організацій Руху загальною кількістю 1 тис. 200 осіб, 7 організацій Української республіканської партії (понад 200 членів), 4 - Української селянсько-демократичної партії (33 члени), 2 - Партії Зелених України (понад 60 осіб), 1 організація Соціал-демократичної партії України (5-7 членів), 2 - Партії демократичного відродження України (близько 30 членів), 3 - Демократичної партії України (60-70 осіб) та 1 осередок Спілки незалежної української молоді (5-6 осіб). По кожному з районів області не тільки вказувалася загальна кількість партійних осередків, але й надавалася коротка інформація про їхніх лідерів, форми і методи роботи, кількість співчуваючих⁸³. У той час, як авторитет Компартії невпинно падав, нові політичні утворення розширювали коло своїх симпатиків. Згідно з результатами соціологічних досліджень, у середині 1991 р. на питання щодо привабливості ідей тих чи інших партій і об'єднань симпатії розподілилися таким чином: 18% - за Рух, 15,7% - за партію Зелених, 10,4% - за ДНУ, 9,2% - за КПРС⁸⁴.

У цей же час під впливом соціально-економічної ситуації, що невпинно погіршувалася, та плюралістичних тенденцій, що охопили все суспільство, відбувалася активізація профспілкового і робітничого руху. 9-10 травня 1991 р. у Павлограді Дніпропетровської області відбулася конференція представників незалежних профспілок, страйкових і робітничих комітетів, демократичних партій і організацій України, на якій Всеукраїнське об'єднання страйкових комітетів (ВОСК) сформулювало політичні і економічні вимоги: недопущення підписання нового Союзного договору, ліквідація монопольної влади КПРС-КНУ, проведення департизації усіх державних і виробничих структур, здійснення приватизації, введення реальних ринкових відносин⁸⁵. На установчому з'їзді 21-23 червня 1991 р., що відбувся у приміщенні Спілки художників України, ВОСК було реорганізовано у Всеукраїнське об' єднання комітетів солідарності трудівників (ВОКСТ). У з'їзді взяли участь 313 делегатів із 21 області і м. Києва. Серед запрошених - представники американського, польського, чеського консульств, польської «Солідарності», української діаспори США і Канади, акредитовані журналісти Ей-БіСі, Сі-Бі-Ен, «Труда», «Народної трибуни», «Комсомольської правди», «Народної газети», «Хрещатика», «Молодої гвардії» тощо⁸⁶. Наведені факти самоорганізації робітничого і профспілкового руху свідчать про їх вихід із-під тоталітарного впливу КНУ, що означало, так само як і поступове дистанціювання від неї окремих лідерів і первинних організацій ЛКСМУ, підрив її соціально-політичної бази.