На місці Жовкви та її околиць: документи до історії маєтності Висоцьких-Жолкевських у Львівській землі в XV-XVI століттях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України

НА МІСЦІ ЖОВКВИ ТА ЇЇ ОКОЛИЦЬ: ДОКУМЕНТИ ДО ІСТОРІЇ МАЄТНОСТІ ВИСОЦЬКИХ-ЖОЛКЕВСЬКИХ У ЛЬВІВСЬКІЙ ЗЕМЛІ В XV-XVI століттях

Богдан Смерека кандидат історичних

наук, науковий співробітник

Анотація

землеволодіння львівський висоцький кордон

Мета роботи - доповнити знання про становлення шляхетських маєтностей в Руському воєводстві, починаючи з доби пізнього середньовіччя, крізь призму історичної географії. Методологія дослідження опирається на історико-критичний, компаративний (були застосовані при аналізі і порівнянні оригіналів документів з їх копіями, що дало змогу виявити значні відмінності в текстах) та історико-географічний методи (для локалізації перелічених в актах власних назв географічних об'єктів). Наукова новизна дослідження полягає в аналізі документів (в т. ч. акта, що раніше не публікувався у повному обсязі), якими встановлювалися кордони маєтності Яна Висоцького на північно-західній окраїні Львівської землі з найближчими сусідами: приватним володінням Яна Куликівського (розмежування 1487 р.) та Яворівським староством (акт продажу королівщини Пйотру Шамотульському 1456 р. із текстовим фрагментом, доданим в XVI або XVII ст.). Документи були виявлені у вигляді копій у книгах львівського гродського суду та у вигляді витягів із цих же книг. Зберігаються вони в Центральному державному історичному архіві України, м. Львів. Перспектива подальших досліджень полягає у впровадженні до наукового обігу документів до історії українських земель доби пізнього середньовіччя та ранньомодерного часу, в яких зафіксована географічна номенклатура, з подальшою її локалізацією у просторі. Висновки. Попри те, що перший (розмежування) і другий (акт продажу земельних угідь) документи були укладені з різною метою, вони обидва містять цінну інформацію про терени, якими володіли (чи збиралися володіти) названі вище особи. І в першому, і в другому документі ця інформація зафіксована у формі розлогого переліку мікротопонімів, які в добу середньовіччя та ранньомодерного часу служили орієнтирами при встановленні меж землеволодінь. Про ступінь важливості цієї інформації свідчить той факт, що в пізніх копіях такого роду актів знаходимо значні фрагменти тексту з географічною номенклатурою, відсутньою в оригіналі. Ймовірно, подібні вставки у текст мали служити додатковим «аргументом» при з'ясовуванні власницької приналежності того чи іншого терену в майбутньому.

Ключові слова: Львівська земля; Руське воєводство; Польське королівство; Висоцькі; Казимир IV Яґеллончик; документи; архів.

Annotation

Bohdan Smereka Candidate of Historical Sciences, Research Fellow at the Lviv Branch Mykhailo Hrushevsky Institute of Ukrainian Archaeography and Source Studies NAS of Ukraine

ON THE PLACE OF ZHOVKVA AND ITS SURROUNDINGS: THE DOCUMENTS ON THE HISTORY OF THE ESTATE OF WYSOCKI & ZOUKIEWSKI FAMILIES IN LVIV LAND IN THE 15TH-16TH CENTURIES (PART 1)

The purpose of the work is to supplement the knowledge about the formation of noble estates in the Ruthenian voivodeship, since the late Middle Ages through the prism of historical geography. The research methodology is based on historical-critical, comparative (they were used in the analysis and comparison of original documents with their copies, which made it possible to identify significant differences in the texts) and historical-geographical methods (to localize the proper names of geographical objects, listed in the acts). The scientific novelty of the research is to analyze the documents (including an Act, that was not previously published in a full), which established the boundaries of Jan Wysocki's estate on the northwestern edge of Lviv land with its nearest neighbors: the private property of Jan Kulikowski (the demarcation in 1487) and the Yavoriv starosty (the deed of sale of crown domain to Piotr Szamotulski in 1456 with a text fragment, added in the 16th or 17th century). The documents were found in the form of copies in the Lviv castle court books and in the form of extracts from the same books. They are stored in the Central State Historical Archives of Ukraine in Lviv. The prospect of further research lies in the introduction into scientific circulation of the documents on the history of Ukrainian lands of the late Middle Ages and early modern times, in which the geographical nomenclature is recorded, with its further localization in space. Conclusions. Despite the fact, that the first (the demarcation) and the second (the deed of sale of the land) documents were concluded for different purposes, they both contain valuable information about the lands, owned by the above-mentioned persons (or land, they were going to own). Both in the first and in the second document, this information is recorded in the form of an extensive list of microtoponyms, which in the Middle Ages and early modern times served as landmarks, when establishing boundaries of land holdings. The degree of importance of this information is shown by the fact, that in late copies of such acts we find large fragments of the text with geographical nomenclature, that is absent in the original. Most likely, such insertions in the text were to serve as an additional «argument» for clarifying the ownership of a particular territory in the future.

Key words: Lviv land; Ruthenian voivodeship; Kingdom of Poland; family of Wysocki; Kasimir IV Jagiellonian; documents; archive.

Виклад основного матеріалу

Комплекс шляхетських володінь із центром у Жовкві належить до найкраще досліджених приватних маєтностей у Львівській землі та Руському воєводстві ¹. Причин цьому декілька. По-перше, у Жовкві, закладеній наприкінці XVI ст. польним коронним гетьманом Станіславом Жолкевським, було успішно реалізовано ренесансну містобудівну концепцію «ідеального міста». По-друге, Жовківський ключ, розташований на північно-західній окраїні Львівської землі, впродовж другої половини XVII та першої половини XVIII ст. перебував у руках магнатів Собєських, а саме місто було резиденцією короля Яна ІІІ. За його правління Жовква досягла піка свого розвитку.

Приватна маєтність (ключ) на вказаних теренах з'явилася задовго до заснування міста. Ще у 1368 р., під час війни за галицько-волинську спадщину, ця місцевість стала об'єктом монаршої донації і оформилася в єдиний маєтковий комплекс. З огляду на брак джерел, цей більш ніж двохсотлітній період його історії залишається малодослідженим. Виняток становлять окремі розвідки про Підгорайську волость - адміністративну одиницю княжого часу на території Східного Розточчя та Грядового Побужжя ², яка поступово занепала в умовах становлення нового, польського територіального устрою в першій третині XV ст.

Досліджувана нами маєтність знаходилася на північно-західній окраїні цієї волості.

Найдавніша історія маєтності. Документально зафіксована історія комплексу володінь на окреслених вище теренах бере початок 29 червня 1368 р. У цей день, у Пиздрах (повітове місто Каліського воєводства) король Казимир ІІІ надав Станіславу з Борку, «званому Древентою», кілька сіл у Руській землі³. Серед них - Винники (тепер у складі міста Жовкви), Городище (тепер Глинсько), Мацошин, Сопошин та неіснуючу нині Мишменицю (в інших документах - Нисмениця, Нисменичі). Усі ці села іменувалися в акті спільною назвою «Полісся». Належала до Полісся і розташована поруч Скварява (нині - Стара Скварява), однак її було вилучено з переліку володінь Станіслава⁴.

Якщо постать Станіслава з Борку досі викликає дискусії фахівців (головним чином, через місцезнаходження Борку⁵, звідки походив реципієнт), то стосовно його прямого зв'язку з наступними власниками маєтності - родиною Куликівських гербу Древиця - сумнівів практично немає. 8 листопада 1394 р. у Городку, на запит Бенька з Жабокрук, Аґнети Підсоснівської та її синів, Мицька і Станіслава, званими «Требента» (Trebenthe), канцелярією Владислава Ягайла був виданий трансумпт акта 1368 р.⁶ Документ дозволив дослідникам припустити, що дружина Бенька Аґнета була, найімовірніше, вдовою Станіслава. Зі свого боку припускаємо, що її син Мицько був Миколаєм із Куликова ⁷ (особа під таким іменем вперше фігурує в маґдебурзькому привілеї для Глинян, виданому в 1397 р.⁸; у 1399 р. Миколай заклав у Куликові костел⁹).

У 1447 р. онука Миколая Куликівського, також Аґнета, подарувала третю частину своїх володінь (Винники, Городище, Мишменицю, а також вперше згадану Руду) своєму чоловіку Яну Холмському (перебувала з ним у шлюбі, за різними даними, з 1442¹⁰ або з 1443 р.¹¹), що засвідчив львівський земський суд¹². Я. Холмський помер між 18 червня 1450 і 16 квітня 1451 рр.¹³ З 15 січня 1452 р. Аґнета фігурує в джерелах як дружина львівського підсудка Яна Висоцького¹⁴. В 1463 р. він погасив борги своєї дружини у розмірі 500 гривень, які залишилися у неї від попереднього чоловіка¹⁵. Взамін за це Аґнета передала Я. Висоцькому половину своїх володінь (села Винники, Глинсько (Городище) та Мишменицю) разом із млином, ставком і кузнею, інакше «рудою» (minerificio alias narudze)¹⁶. 16 березня 1464 р. львівський староста Анджей Одровонж засвідчив, що сини Аґнети від першого шлюбу, Ян і Ганек, продали вітчиму частку своєї власності на названі вище села за 200 кіп грошей ¹⁷. Так терен давнього Полісся (без Скваряви) остаточно перейшов до Я. Висоцького. ^{7 Село Куликів (містечко з 1442 р.), якому родина Древент завдячила своїм новим прізвищем, знаходиться на відстані 12 км на південний схід від нинішньої Жовкви. В XV ст. воно належало Куликівським разом із селами Мацошин, Надичі, Передримихи та Сопошин. Див.:} Akta grodzkie i ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardynskiego we Lwowie (далі: AGZ). Lwow, 1889. T. 14. Najdawniejsze zapiski s^dow lwowskich 1440-1456 / oprac. O. Pietruski, X. Liske. S. 53, № 431. Herbarz Polski. Cz^sc 1. Wiadomosci historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich / ulozyl i wydal A. Boniecki. T. XIII: Krzemieniowscy - Lasoccy. Warszawa, 1902. S. 153-154. AGZ. Lwow, 1868. T. 1 / oprac. O. Pietruski, L. Tatomir. S. 13, № X.

⁹ Abraham W. Jakub Strepa arcybiskup halicki 1391-1409. Krakow, 1908. S. 102, № VI.

¹⁰ Крип 'якевич І. З історії міста Жовкви // Записки Чина св. Василія Великого. Жовква, 1935. Т. VI. C. 41.

¹¹ Herbarz Polski. Cz^sc 1... T. XIII... S. 153.

¹² AGAD w Warszawie (Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warszawie). Zbior dokumentow pergaminowych. Dzial I, № 7304, 1 k.

¹³| AGZ. Lwow, 1889. T. 14... S. 294, № 2279; S. 320, № 2471.

¹⁴ Ibid. S. 329, № 2538.

¹⁵ AGZ. Lwow, 1876. T. 6. Dyplomataryusz / oprac. O. Pietruski, X. Liske. S. 79-81, № LII.

¹⁶ Укладачі шостого тому «Aktow grodzkich i ziemskich» О. Пєтруський (Oktaw Pietruski) і К. Ліске (Xawery Liske) ототожнили кузню («руду») з селом Руда-Крехівська. Див.: Ibid. S. 80, № LII.

¹⁷ AGAD w Warszawie. Zbior dokumentow pergaminowych. Dzial I, № 7328, 1 k.

Перший документ. Певний період набуті Висоцьким села не були відокремлені від іншого дідицтва Куликівських. Лише 5 травня 1487 р. відбулося розмежування маєтностей підсудка (а саме Винник, Мишмениці і неіснуючого нині села Монастир) та володінь Яна Куликівського Ян Куликівський доводився Аґнеті Холмській-Висоцькій племінником (сином її брата - львівського підстолія Яна). Див.: Herbarz Polski. Cz^sc 1... T. XIII... S. 153-154. (сіл Мацошин і Сопошин) ЦДІАЛ України (Центральний державний історичний архів України, м. Львів). Ф. 9. «Львівський гродський суд». Оп. 1. Спр. 4 (Чистова книга вписів угод, 1468-1494 рр.). Арк. 805-807 (публікація: AGZ. Lwow, 1891. T. 15. Zapiski s^dow lwowskich od r. 1457 do 1500 / oprac. O. Pietruski, X. Liske. S. 568, № MCCLXXV; S. 568-569, № 4623).. З цією метою сюди прибув львівський коморник Зиґмунт із Підсоснова, який, рухаючись верхи на коні, зводив («насипав»; схоже, не власноруч, а керуючи копачами) межові копці, за що отримав «пам'ятне» (memoriale; плату за свою роботу). Шлях, пройдений коморником, описує акт розмежування, який ми публікуємо та аналізуємо (див. Додаток 1). Перший (наріжний) копець було насипано «на стіні [тобто, на межі - Б. С.] села Скварява», після чого Зиґмунт «їхав прямо через діброву чи на верх гори і з гори їхав старою колією вище ставу Мишмениця». «Горою», ймовірно слід вважати пасмо Розточчя з пагорбом Гарай (368 м; уздовж пасма до XIX ст. проходила межа між Жовквою і Старою Скварявою von Kummersberg C. Administrativ-Karte von den Konigreichen Galizien und Lodomerien mit dem Grossherzogthume Krakau und den Herzogthtimern Auschwitz, Zator und Bukowina in 60 Blattern. 1: 115 000. Wien, 1855. Bl. 21. Umgebungen von Lemberg.). Стосовно Мишмениці, то її розташування встановити за документом складно. Бачимо, що так іменувалося не лише село, а й ставок, де «не повинен ловити (рибу) ні вельможний Куликовський, ні люди його». Одразу після цього згадано, що коморник «інші два копці насипав поблизу ставу пана Куликівського», тобто ставок Мишмениця (у володінні Я. Висоцького) і ставок Я. Куликівського знаходилися поруч, на межі двох маєтностей. Вдруге Мишмениця (уже як село) згадана в описі дороги, що веде до цього поселення, пролягаючи також через ріку Свиню («котру річку повинні мати навіки як межі») і повз Стару Руду (топонім без денотату; очевидно, це та ж Руда з актів 1447 і 1463 рр.; див. вище), де «на схилі біля греблі [тобто, біля переправи через ріку - Б. С.]» були насипані два межові копці. Згадана в акті Свиня (права притока Рати, басейн Західного Бугу) тече повз Мацошин, Сопошин і Жовкву. Далі її течія прямує на північний схід, повз луку під назвою «Заруддя» Mapa taktyczna Polski. Wojskowy Instytut Geografaczny. Skala 1: 100 000. Warszawa, 1935. Pas 48, Slup 38. Zolkiew.. Можливо, поруч із цією лукою та рікою була розташована давня Руда. Те ж стосується Мишмениці, адже, як було з'ясовано, ставок із такою назвою знаходився на межі двох маєтностей, яка, у свою чергу, проходила течією Свині. Іншу згадану в документі ріку - Хвойну - можна ототожнити з Млинівкою (Фійною, Баландою). Вона впадає до Свині неподалік луки Заруддя.

Другий документ. Згадана в розмежуванні Скварява на момент його проведення належала до Яворівської королівщини²². З 1436 р. це староство перебувало в заставному володінні вихідців із Великопольщі - родини Шамотульських. Про це нам відомо з тексту документа від 22 вересня 1456 р., згідно з яким король Казимир Яґеллончик продав (із правом викупу) раніше заставлене місто Яворів з околицями, а також селом Оброшином біля Львова познанському каштеляну Пйотреві з Шамотул за 1 300 гривень і 1 650 угорських золотих. В акті згадано про надання в заставу Яворова з околицями Вінценту Сьвідві (доводився Пйотреві дядьком) двадцятьма роками раніше. Також документ докладно перелічує назви географічних об'єктів, повз які проходили межі придбаних каштеляном територій²³.

Акт 1456 р. добре відомий дослідникам, ще в XIX ст. він був двічі опублікований²⁴. 17 липня 1517 р. його було підтверджено ґнєзненським архієпископом Яном Лаським на прохання познанського каштеляна Лукаша Ґурки, який на той момент утримував Яворів у своїх руках²⁵. Оригінал цього підтвердження виявити не вдалося. Натомість знаємо, що акт 1517 р. щонайменше двічі було внесено до львівських гродських актів:

- на прохання Войцеха Цюпінського 16 травня 1634 р.²⁶ (див. Додаток 2);

- на прохання Пйотра Вистемпа, слуги Станіслава Боніфація Мнішека, 24 вересня 1635 р. (впис зберігся у витягах²⁷). Szyszka J. Organizacja dobr monarszych... S. 291. Цю географічну номенклатуру детально розглянув Йосип Тройський: Гронський Й. Топонімія середньовічного Яворова та суміжних сіл як джерело для історичної географії // Історичні джерела та їх використання. Київ, 1966. Вип. 2. С. 99-109. Stadnicki A. Ziemia lwowska za rz^dow polskich w XIV i XV wieku, we wzgl^dzie spolecznych stosunkow rozpoznana. Lwow, 1863. S. 98-101, № XIX; AGZ. Lwow, 1870. T. 2 / oprac. O. Pietruski, X. Liske. S. 151-154. № LXXXV. Син згаданого познанського каштеляна Пйотра - Анджей Шамотульський (f 1511) по собі синів не залишив. Його єдина донька Катажина вийшла заміж за Лукаша Ґурку, до якого перейшов контроль над Яворівською королівщиною. Див.: Szyszka J. Organizacja dobr monarszych... S. 295. ЦДІАЛ України. Ф. 9. Оп. 1. Спр. 385 (Чистова книга донесень, 1634 рр.). Арк. 181-186. Там само. Ф. 134. «Колекція документів про шляхетські маєтки на території Руського, Волинського, Подільського та інших воєводств». Оп. 1. Спр. 168 (Акт про внесення до львівських гродських актових книг королівських привілеїв, наданих м. Яворів, сс. Вільшаниця, Залуже, Єжів, Чебин за 1456-1517 рр.). Арк. 1-5; Там само. Оп. 2. Спр. 894 (Акти розмежування маєтків та люстрація Яворівського староства. Копії). Арк. 8-10зв.

Порівняльний аналіз документа 1456 р. із копіями підтвердження 1517 р. дозволив виявити між ними значні розбіжності. Йдеться про присутній в акті 1517 р. додатковий фрагмент тексту, в якому перелічено географічну номенклатуру в околицях двох старостинських сіл - Скваряви та Крехова (в акті 1456 р. вони не згадуються). Поруч із цими селами проходила межа Яворівської королівщини з маєтностями Висоцьких і Куликівських.

Як, ким і коли (в 1517 чи у 1634 р.) у текст надання Казимира Яґеллончика був вперше вписаний цей фрагмент - не знаємо. Схоже, допис повинен був служити «аргументом» приналежності Скваряви та Крехова Шамотульським, а відтак, і наступним тенутаріям Яворівської королівщини - Ґуркам. Цікаво, що в тексті документа 1517 р. неодноразово апелюють до автентичності підтвердженого акта: примас та єпископи зазначають, що «ми бачили, руками нашими торкались і слухали, коли читали, грамоти найяснішого покійного пана Казимира», які були «недоторканні, неушкоджені, цілі, непорушні, і слово в слово способом трансумпту» скопійовані.

У доданому фрагменті перелічено найменування низки географічних об'єктів. Мова йде про річки: Хвойну, Деревенку, Червонку, Скотенець, Мишленець, Свиню; багна: Мацошин, Куликівське Багно і Березове Болото; ліс: Виків Ліс; діброви: Березовичі та Дубовицю; бори: Захвойно і Почечатин; дорогу Поруденський Путь, гору Яворівник, а також два топоніми без денотатів - Монастир та Яблонку. Про ріки Хвойну і Свиню вже говорилося вище, ще одна ріка - Деревенка - як і Хвойна, впадає у Свиню. Куликівське Багно, згадане наступним після Деревенки, схоже, має відношення не до самого Куликова (розташованого занадто далеко від ріки), а до родини Куликівських. Річок із назвами Мишленець, Скотенець і Червонка нині не існує, однак, припускаємо, що першій завдячує своєю назвою село Мишмениця. Назва «Поруденський Путь» вказує на зв'язок із Рудою: можливо, це та ж дорога з розмежування 1487 р., що вела повз Мишменицю, ріку Свиню і Стару Руду. Виків Ліс (Wykowski Las) фіксує А. Янечек на мапі-додатку до своєї статті про Підгорай. Дослідник ототожнює його зі значним лісовим масивом на північ і північний схід від Жовкви та на південь від Туринки На цій же карті історик зобразив Мишменицю (на північ від Глинська, на лівому березі ріки Хвойної) та Руду (при впадінні Хвойної до Свині). Див.: Janeczek A. Podgoraj - zaginiony grod pogranicza polsko-ruskiego // Kwartalnik Historii Kultury Materialnej. Warszawa, 1985. № 1-2. Zal^cznik do artykulu.. Багном Мацошин, схоже, слід вважати болотисту місцевість біля однойменного села, по обидва боки потоку Скварява (ліва притока Свині). Об'єкт «Монастир ²⁹» знаходився біля «гори, що розташована над селом Винники», тобто біля Гараю, однак, з якого боку - сказати важко. Двічі згадана «Яблонка» (вперше - між багном Мацошин та Монастирем, вдруге - між Свинею і Виковим Лісом), ймовірно, була назвою ріки, що впадала до Свині. Назви інших об'єктів ідентифікувати не вдалося.

Таким чином, нами було опрацьовано два документи другої половини XV ст. (розмежування і акт продажу земельних угідь, із доданим пізніше фрагментом) до історії приватної маєтності родини Висоцьких, розташованої на північно-західній окраїні Львівської землі Руського воєводства. Обидва акти цінні для нас, в першу чергу, фіксацією назв географічних об'єктів, повз які проходила межа маєтності із сусідами - дідицтвом Куликівських та Яворівським староством. Інформація такого роду, хоча й займала чимало місця в документах, була вкрай важливою, оскільки служила основним аргументом приналежності поселень до того чи іншого власника у майбутніх земельних суперечках. Про це красномовно свідчить той факт, що в пізніх копіях (за 1634-1635 рр.) акта 1456 р. присутній значний фрагмент тексту з додатковою географічною номенклатурою. Цей допис (невідомо ким і за яких обставин зроблений) мав «уточнити» приналежність двох прикордонних сіл до Яворівської королівщини, про які в оригіналі нічого не зазначено. Наскільки широко було розповсюджене явище подібних маніпуляцій з текстами офіційних документів, сказати важко, однак воно, безумовно, заслуговує подальшого дослідження.

Додаток 1

1487 р., травня 5. - Розмежування володінь Яна Висоцького і Яна Куликівського у Львівській землі

[ЦДІАЛ України, с. 805; AGZ, s. 568]^{29 В одній з копій 1635 р. замість власної назви згадано монастир як загальне найменування:} monasterium, monasterio. Див.: ЦДІАЛ України. Ф. 134. Оп. 1. Спр. 168. Арк. 2зв.

* * * Тут і далі в квадратних дужках цифрами вказано аркуш документа, з якої він починається в архівній справі (ЦДІАЛ України) та в опублікованій версії (AGZ).

Acta sunt hec in campo die sabbato s[ancti] Gothardi anno Dom[ini] millesimo quadring[entessimo] octuagesimo septimo inter villis Sopusszyn, Manaszthir, Nyszmyenycze, Wynyky coram g[enero]sis et nobil[is] dom[ini]s Sigismundo de Pothszosznow camerario, Iohanne de Darowycze, Petro de Kulykow, Petro de Szwyarthow, Zacharie de ibidem, Luca de Strzezowyczy et aliis quampluribus fidedignis.

Nos, Paulus de Oleszko subcam[erarius] Leopol[iensis] significamus, quo modo g[enero]si Iohannes de Vysszokye subiud[ex] Leopol[iensis] cum filiis suis Nicolao, Petro, Andrea, Iohanne, Dobesslao ex una et dom[inu]s Iohannes de Kvlykow nos affectaverunt, ut inter villas ipsorum granicies siparemus. [ЦДІАЛ України, с. 806] [Nos] camerarium nostrum destinavimus Sigismundum de Pothszosznow, qui vigore nostro granicies sipavit inter villas superius scriptas. Primum scopulum sipavit alias naroszny kopyecz² a pariete ville Squarowska et a isto scopulo equitavit recte per maricam³ alias na wyrszch gory et de monte equitavit antiqua orbita in superius piscine Nyszmyenycza, qua piscina debet stare perpetualiter et efundere. Et ibi circa piscinam sipavit scopulum et ex altera parte piscine sipavit alium scopulum et in ista piscina nobil[is] Kvlykowsky non debet prandere nec sui homines. Et alyos duos scopulos sipavit circa piscinam domini Kvlykowsky et ab isto scopulo, qui est aput piscinam domini Kvlykowsky equitavit usque ad arborem alias wyrzba et aput eandem arborem sipavit scopulum et ab eodem scopulo equitavit recte usque ad viam et ibidem stat pirrus alias gruszka et ibidem sipavit scopulum et ab [AGZ, s. 569] isto scopulo equitavit recte per campum sipando scopulos usque ad gagium, qui gagius alias gaay continetur ad partem dom[ini] subiudicis et circa eundem gagium equitavit sipando scopulos usque ad maricam, per maricam equitavit recte sipando scopulos usque ad viam, que vadit usque ad Nysznyenycze, et ista via equitavit scopulos sipando usque ad fluvium, que vocatur Szwynya, et ibidem sipavit duos scopulos circa viam, quem fluvium debent habere perpetualiter pro graniciebus, equitavit usque ad Stara Ruda et ibi sipavit duos scopulos declivius penes aggerem alias nyzey grobyey. Ibidem Iohannes subiud[ex] cum suis filiis et successoribus perpetualiter debet habere super eodem fluvio alias na Sztharey Rudze, quam piscinam debent habere perpetualiter pro suo usu. Kvlykowsky non debet denegare alias odbronycz sipare terram super aggerem super reformacionem super eundem aggerem. Et a istis scopulis equitando per fluvium Szwynya et silvam et ibi in eadem silva alium fluvium Choyn^ perequitando eundem fluvium et silvam et perequitando sipavimus super rippam circa silvam scopulum et perequitando pratum usque ad montem sippavimus in eodem monte scopulum et ab eodem [ЦДІАЛ України, с. 807] scopulo sipavimus scopu[lum] [...]⁴ gory et ab eodem scopulo eq[uitando] [...] et borras sipando scopu[los] [...] prata usque ad quercum, qui fu[...] in graniciebus et ibi circa eodem querco [sipa]vimus graniciem perpetualem. Memoriale Camerarius recepit. Et ultra dom[inu]s subiudex cum successoribus in borris suis et silvis in eadem parte tam domino quam hominibus, domino Iohanni Kvlikowsky tam dom[ini] Iohanni subiudici et suis filiis debent habere wchody alias barthni voluntaliter alias wolnye, prout habuerunt ex antiquo per graniciem sipatam. Et eciam subiudex et successores debent habere pascualia alias paszthwe wolnyft in parte Iohannis Kvlikowsky tam in silvis et campis et in borris, que pertinent ad villam Szopuszyn. Et eciam Kvlikowsky debet habere pascualia et sui homines in parte subiudicis. Granicies debent tenere sub vadio centum marcar[um].

ЦДІАЛ України. Ф. 9. Оп. 1. Спр. 4. С. 805-807 (за публікацією: AGZ. Lwow, 1891. T. 15. S. 568-569. № MCCLXXV, 4623). Тут і далі польські слова в латинському тексті виділені курсивом. Так у тексті, вірно mericam. Тут і далі трикрапкою в квадратних дужках вказано на фізично втрачений

текст.

Діялося на полі, в суботу, в день святого Ґотарда року Господнього 1487-го між селами Сопошин, Монастир, Мишмениця, Винники, в присутності родовитих і шляхетних панів Зиґмунта з Підсоснова коморника, Яна з Дарович, Пйотра з Куликова, Пйотра зі Звертова, Захарії звідти ж, Лукаша зі Стшежовіц та багатьох інших надійних осіб.

Ми, Павел з Олеська, підкоморій львівський, повідомляємо, оскільки шляхетні Ян із Високого, підсудок львівський, разом зі своїми синами Миколаєм, Пйотрем, Анджеєм, Яном, Добеславом з одного боку, та пан Ян із Куликова з іншого боку, просили, щоб ми насипали кордони між їхніми селами. Ми призначили нашого коморника Зиґмунта з Підсоснова, який нашою владою насипав кордони між згаданими вище селами. Перший копець, інакше наріжний копець, (він) насипав на «стіні» села Скварява і від цього копця їхав прямо через діброву чи на верх гори і з гори їхав старою колією вище ставу Мишмениця, котрий став повинен був постійно підніматися і розливатися. І там біля ставка насипав копець і з другого боку ставка насипав іншого копця, і на тому ставку не повинен ловити (рибу) ні вельможний Куликівський, ні люди його. І інші два копці насипав біля ставу пана Куликівського і від того копця, який є біля ставка пана Куликівського, під'їхав аж до дерева, інакше верби, і біля того самого дерева насипав копця і від того самого копця поїхав прямо до дороги, і там само стоїть грушеве дерево, інакше грушка, і там само насипав копця, і від того копця їхав прямо через поле, насипаючи копці аж до гаю, котрий гай поширюється до частини пана підсудка (Яна Висоцького), і їхав біля того ж гаю, насипаючи копці аж до діброви, через діброву їхав прямо, насипаючи копці аж до дороги, котра йде аж до Мишмениці, і цією дорогою їхав, насипаючи копці аж до річки, що зветься Свиня, котру річку повинні мати навіки як межі, і там само насипав два копці біля дороги; їхав аж до Старої Руди і там насипав два копці на схилі біля греблі, інакше нижче греблі. Там само Ян підсудок з його синами та наступниками навічно повинен мати (став) на тій самій річці, інакше на Старій Руді, котрий став (вони) повинні мати постійно для власного користування. Куликівський не повинен відмовити, інакше заборонити, насипати землю на греблі для ремонту на цій же греблі. І від цих копців, їдучи через річку Свиню і (через) ліс, і там у тому ж лісі (через) іншу річку Хвойну, їдучи через ту саму річку і ліс, і їдучи берегом біля лісу, насипали копця, і їдучи (через) луг до гори, насипали на тій горі копця, і від того ж копця насипали копця [...] гори, і від того копця, їдучи [...] і (через) бори, насипаючи копці [...] (через) луги аж до дуба, який [...] в межах і там коло того ж дуба насипали вічну межу. Коморник отримав пам'ятне. І далі, пан підсудок зі своїми спадкоємцями у своїх борах і лісах у тій самій частині, як пану, так і людям, пану Яну Куликівському, так і пану Яну підсудку та його синам повинні належати уходи, інакше борті, добровільно, інакше вільно, так як вони з давніх часів володіють через насипаний кордон. І більше того, підсудок та (його) наступники повинні мати пасовиська, інакше пастви вільні, в частині Яна Куликівського, як у лісах і полях, так і в борах, що належать до села Сопошина. І також (Ян) Куликівський повинен мати пасовиська і своїх людей на боці підсудка. Вони повинні тримати кордони під закладом у сто гривень.

Додаток 2

1517 р., лютого 17 - Підтвердження акта від 22 вересня 1456 р., згідно з яким Казимир Яґеллончик продав (із правом викупу) місто Яворів із довколишніми селами, а також із селом Оброшином познанському каштеляну Пйотрові з Шамотул за 1 300 гривень і 1 650 угорських золотих (з додатковим текстом, відсутнім в оригіналі) [// с. 181]

Joannes Dei gra[tia] archiep[iscopu]s Gneznen[sis], legatus natus et primas, Joannes Cracouien[sis], Mathias Wladislauien[sis], Joannes Posnanien[sis] et Erasmus Plocen[sis] ead[em] gra[tia] episcopi, Christophorus de Szydlowiec palatinus et capitaneus Cracouien[sis], g[e]n[er]alis reg[ni] Polon[iae] supremus cancellarius, tum Syradien[si], Sochaczouien[si] et Gostinen[si] cap[ita]neus ac Magnae Opatow haeres et in Schczmyelow [sic] etc.⁵, Nicolaus de Lubraniec Posnanien[sis], Nicolaus de Dqbrowica Sandomirien[sis] palatini. Notu[m] facimus vniuersis p[raese]ntib[us] et futuris, quibus interest, intererit, aut interesse poterit⁶ tenore p[raese]ntium. Quia vidimus, manibusq[uae] n[ost]ris palpauimus, ac legi audiuimus l[itte]ras seren[issi]mi ol[im] d[o]m[ini] Casimiri, Dei gra[tia] regis Polon[iae], nec non terrar[um] Cracouiae⁷, Sandomiriae, Syradiae, Lanciciae, Cuiauiae, Pomeraniae etc.⁸, magni ducis Lithuaniae, Russiae, Prussiaq[uae] etc.⁹ d[omi]ni et haered[is] su[pe]r bona v[ideli]cz[e]t oppid[um] Jaworow, ac villas¹⁰ ad hoc ip[su]m oppidu[m] spectan[tes] et pertinen[tes], graniciesq[uae] et limites ipsoru[m]¹¹ [// с. 182] tenor[is] infrascr[ipt]i in hunc, qui sequitur modu[m], quaru[m] tenor est talis.

In no[min]e D[omi]ni amen. Ad perpetuam rei mem[ori]am. Ne actus h[omi]num У копії 1635 р. (спр. 168): Sidzinic, Lyow [sic] etc.; у спр. 894: Likinic, Lyow [sic] ac. У копії 1635 р. (спр. 168): potuerit. У копії 1635 р. (спр. 168) помилково зазначено: Kyoviae; у спр. 894: Kijowiae. У копії 1635 р. (спр. 894): ac. У копії 1635 р. (спр. 168): quae et. відсутнє; у спр. 894 замість цього вжито ac. У копії 1635 р. (спр. 168) замість ac villas вжито villasq[uae]. У копії 1635 р. (спр. 168): ipsos; у спр. 894: ipsius. У копії 1635 р. (спр. 894): horum. tractu temporis et morsibus Так у тексті, вірно mortibus. В копії 1635 р. (спр. 168): morsilibus. [sic] obliuion[is] У копії 1635 р. (спр. 168): oblivionibus. euanescant, consulta У копії 1635 р. (спр. 168, 894): consultu [sic]. et matura У копії 1635 р. (спр. 168): naturu [sic]; у спр. 894: natura. humana prouisio ea В оригіналі відсутнє. consueuit testiu[m] scripturarumq[uae] annot[aci]on[e] У копії 1635 р. (спр. 168): annotationibus; у спр. 894: annotand[?]. perennare. Proinde Nos, Kazimirus, Dei gratia rex Poloniae, nec n[on] terrar[um] Cracouiae, Sandomiriae, Syradiae, Lancyciae, Cuyauiae,

Pomeraniae etc. У копії 1635 р. (спр. 894): ac., magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiaeq[uae] d[omi]nus et haeres В оригіналі далі зазначено etc..

Significamus tenore В оригіналі далі зазначено presencium., quibus expedit uniuersis p[raese]ntibus et futuris noti[ti] am p[raesen]tium habituris. Quod В оригіналі: Quia. cum auspice Deo, t[er]ras n[ost]ras У копії 1635 р. (спр. 894): terrarum nostrarum. Prussiae У копії 1635 р. (спр. 168): Russiae. manu violenta et illicita occupation[e] a reg[no] n[ost]ro Polon[iae] abrogatas, eid[em] regno n[ost]ro reuniuimus У копії 1635 р. (спр. 168): revivimus; у спр. 894: revivivimus. et reincorporauimus У копії 1635 р. (спр. 168): incorporamus., atq[uae] castror[um] ciuitatumq[uae] in dictis t[er]ris n[ost]ris Prussiae У копії 1635 р. (спр. 168, 894) помилково зазначено Russiae. ex[iste]nt[i]busr В оригіналі: existencium. tuitioni et prouisioni intenden[tes], ac ad refraenan[dam] aliquoru[m] incolarum earund[em] t[er]rarum n[ost]rarum rebellio[ne]m certos stipendarios et seruitores suscepimus susceptosq[uae] eti В оригіналі і в копії 1635 р. (спр. 168, 894) слово відсутнє. guerris duran[tibus] in seruitio n[ost]ro tenuimus, ac successu t[em]p[ori]s ab eisd[em] seruitorib[us] et stipendiarys pro seruitys demeritis moniti varysq[uae] modis instantius requisitii В оригіналі: requisisti [sic]. fuissemusi У копії 1635 р. (спр. 168): fuimus., quibus de desol[uti] onei В оригіналі: quibus de solurione; в копії 1635 р. (спр. 168): quibus desolationibus; у спр. 894: quibus de solutione. [sic] ac castro[ru]m1 У копії 1635 р. (спр. 894): castruum. siue civitatu[m] n[ost]rarum in dictis t[er]ris Prussiaer У копії 1635 р. (спр. 168) помилково зазначено Russiae. consisten[tium] conseruen[?]1 В оригіналі: conservacione, в копії 1635 р. (спр. 168): conservatio[ne]; у спр. 894: conservation[?]. [sic] matura deliberation[e] prouidere cupien[tes]1 У копії 1635 р. (спр. 894): cupiendo., der У копії 1635 р. (спр. 168, 894): ac. consilio, voluntate et consensu praelatoru[m], baronu[m], alior[um]q[uae] consiliarioru[m] n[ost]rorum, in hac conuentione g[e]n[er]al[i] lateri n[ost]ro assidentiu[m]| У копії 1635 р. (спр. 894): assidenti. У копії 1635 р. (спр. 168): plurime; у спр. 894: singulis. У копії 1635 р. (спр. 894): dilectissimis. В оригіналі слово відсутнє, в копії 1635 р. (спр. 168): Czobyn; у спр. 894: Czobin. В оригіналі Grodenensi [sic]; в копії 1635 р. (спр. 894) зазначено вірно: Grodecen[si]., m[a]g[nifi]co Petro de Shamotuly [sic], castellano Posnanien[si], syncere|3⁹ nob[is] dilector⁰, ips[ius]q[uae] l[egit]timis succ[ess]oribus oppidu[m] n[ost]rum Iaworow cum villis Olshzanica [sic], Zaluze, Iezow, Czolynr¹ in t[er] ris Russiae et districtu Groden[si]|г² [sic] sitt[is], cum his metis et granitiebus, incipien[do] a principio syluae al[ia]s od wirzchowiska iacen[tis] circa riuulu[m] В оригіналі: fluvium. dictu[m] Sczklo usq[uae] ad aggerem dictum Podlubska Grobla, in suo gyro prata dicta Cegielnica В оригіналі: Iagyelnycza; в копії 1635 р. (спр. 168): Jagielnica. et Brzyska У копії 1635 р. (спр. 168): Przysczka., et alia continen[s] У копії 1635 р. (спр. 168): continentia. et a Podlubska Grobla usq[uae] ad Glinne Doly et a Glinne Doly usq[uae] ad riuulu[m] dictum Rutki В оригіналі: Ruthky; в копії 1635 р. (спр. 168, 894): Rudki.. Item a p[rae]dicto riuulo Rutki В оригіналі: Ruthky; в копії 1635 р. (спр. 168, 894): Rudki. usq[uae] ad locum dictum Trzy Dqby et a Trzy Dqby recto tramite usq[uae] ad aggerem dictum Koblowska В оригіналі: Choblowska. Grobla.

Item a Koblowska [// с. 183] Grobla usq[uae] ad riuulum dictum Wiqzownica, et a riuulo Wiqzownica usq[uae] ad sylua[m] dictam Porudzieniski Staw В оригіналі: Podrudziensky Lasz; в копії 1635 р. (спр. 168): Porudenskie Laski; у спр. 894: Porudzieniski Laski. [sic], et a Porudzieniski Las В оригіналі: Podrudziensky Lasz; в копії 1635 р. (спр. 168): Porudenskie Laski; у спр. 894: Porudzieniski Laski. usq[uae] ad riuulu[m] dictum Studzienica, et a dicto riuulo Studzienica usq[uae] ad montem dictu[m] Glinna Gora. Item a Glinna Gora usq[uae] ad strata[m] via[m] ducentem У копії 1635 р. (спр. 894): ducendam. de Iaworow ad Nochaczowo et hac via proceden[do] usq[uae] ad fluuiu[m] Rathyczyn, per nemora et arua В оригіналі: arva; в копії 1635 р. (спр. 894): area. al[ia]s niwy, usq[uae] ad riuulum dictum Rutki В оригіналі: Ruthky; в копії 1635 р. (спр. 168, 894): Rudki., inferius molendinu[m] У копії 1635 р. (спр. 168): molendini. Starzycski [sic], no[min]atum У копії 1635 р. (спр. 168): notatum. pda В оригіналі: pyla; в копії 1635 р. (спр. 168, 894): prisca., iacen[tem].

Ite[m] a Rutki В оригіналі: Ruthky; в копії 1635 р. (спр. 168): Rudki; у спр. 894: Rudniki. riuulo usq[uae] ad fontem dictum Woniaczka, et a dicto fonte Woniaczka circumferential[ite]r eundo У копії 1635 р. (спр. 894): currentt[e]m. usq[uae] ad principiu[m] p[rae]fatae syluae dictae Sczkielski Lasek В оригіналі: Scziekyelsky Lassek; в копії 1635 р. (спр. 168): Skielski Lasek; у спр. 894: Szczkelski Lasek. Далі слідує додатковий фрагмент тексту, відсутній в акті 1456 року. ac villas Sywurzewo У копії 1635 р. (спр. 168): Skwarzawa; у спр. 894: Skaszewo. et Krechow У копії 1635 р. (спр. 894): Krzeczkow. in eisd[em] t[er]ris Russiae et districtu Leopolien[si] sitt[am] cum suis metis et У копії 1635 р. (спр. 168): a. graniciebus v[ideli] cz[e]t a luto У копії 1635 р. (спр. 168): recte a littore. dicto Maczeszyno usq[uae] ad Jablonka, et a Jablonka usq[uae] ad Monastyr У копії 1635 р. (спр. 168): monasterium., et a Monastyr У копії 1635 р. (спр. 168): monasterio. usq[uae] ad montem, qui iacet supra villam Winniki, et ab isto monte usq[uae] ad mericam Brzozowice dictam, et a dicta merica usq[uae] ad fluuiu[m] Choyno. Ite[m] a Choyno usq[uae] ad borram dictam Zachoyno У копії 1635 р. (спр. 168): Zachar[?]; у спр. 894: Zachario., et ab hac borra usq[uae] ad alia[m] borra[m] nuncupatum Poczeczatyn. Item a borra Poczeczatyn usq[uae] ad via[m] dictam Porudzieniski У копії 1635 р. (спр. 168): Przudzieniszki; у спр. 894: Psiudzieniski. Puth, et ab ista via usq[uae] ad fluuium dictum Czerewienka У копії 1635 р. (спр. 168): Derewienka; у спр. 894: Drzewiecka.. Ite[m] a fluuio dicto Czerewienka У копії 1635 р. (спр. 168): Derewienka; у спр. 894: Drzewiecka. usq[uae] ad lutum У копії 1635 р. (спр. 168): fluvium; у спр. 894: rivulum. dictum Kulikowskie Bagno, et a dicto luto, usq[uae] ad riuulu[m] Czerwonka, et ab isto fluuio usq[uae] ad Brzozowe Bloto, et ab isto luto usq[uae] ad monte[m] Jaworownik, et ab isto monte usq[uae] ad mericam Dubiewica У копії 1635 р. (спр. 168, 894): Dqbrowica. sic appellata[m], et ab hac merica usq[uae] ad fluuiu[m] Skoteniecz, et ab isto fluuio usq[uae] ad torrentem Myshleniec У копії 1635 р. (спр. 168): Wysiechleniec; у спр. 894: Wyschleniec. [sic], et a Mysleniec У копії 1635 р. (спр. 168): Wysiechleniec; у спр. 894: Wyschleniec. usq[uae] ad fluuiu[m] Shwinnia У копії 1635 р. (спр. 168): Syhwynia; у спр. 894: Schwinia. [sic], et У копії 1635 р. (спр. 894): e. a Shwinnia У копії 1635 р. (спр. 168): Syhwynia; у спр. 894: Schwinia. [sic] fluuio usq[uae] ad Jablonkam p[rae]fatam, et cum sylua dicta Wykow Las У копії 1635 р. (спр. 168): Wikow Laski; у спр. 894: Wykow Liask. На цьому додатковий фрагмент тексту завершується., et villam В оригіналі: ac villam; в копії 1635 р. (спр. 168, 894): et a villa. Obrosin В оригіналі: Obroschyn; в копії 1635 р. (спр. 168, 894): Obroszyn. simil[ite]r in t[er]ris Russiae et distr[ict]u Leopolien[si] etia[m] cum graniciebus et limitibus, scilicet a taberna dicta Bartoltowa У копії 1635 р. (спр. 168, 894): Barthutowa; у спр. 894: Barthultowa. Karczma usq[uae] ad valles У копії 1635 р. (спр. 168, 894): villas. dictas Doliny iacen[tis] В оригіналі: iacentens [sic]. circa viam ducent[em] У копії 1635 р. (спр. 894): ducendo. [// с. 184] de Leopole В оригіналі та копії 1635 р. (спр. 168, 894): Leopoli. ad Zimna Woda et a Dolina В оригіналі: dolyny. usq[uae] ad lutu[m] dictum Krzymilowsko В оригіналі: Crznylowskye; в копії 1635 р. (спр. 168): Orzywylowsko; у спр. 894: Orziwilowsko. Bloto iacen[tem] inter Obrosyn В оригіналі: Obroschin; в копії 1635 р. (спр. 168): Obsozyn; у спр. 894: Obroszyn. et Krznilow В оригіналі: Crznylow; в копії 1635 р. (спр. 168, 894): Orznilow., et a dicto luto usq[uae] ad aggerem dictum Odowiczska Grobla.

(Надалі текст підтвердження не містить додаткових фрагментів та не має суттєвих відмінностей від тексту надання 1456року) [// с. 186].

Nos ig[itu]r d[omi]ni suprascr[iptis] petitionibus m[a]g[nifi]ci d[omi]ni Lucae de Gorka castellani Posnanien[sis] et cap[ita]nei Maior[is] Poloniae g[e]n[er]alis permoti et acclinati. L[itte]ras У копії 1635 р. (спр. 168, 894) слово відсутнє. huiusmo[di] orig[ina]les У копії 1635 р. (спр. 168, 894): originale. tenor[is] suprascr[ipti] sigilloq[uae] p[rae]dict[a]s У копії 1635 р. (спр. 168, 894): praedicti. olim seren[issi]mi d[omi]ni У копії 1635 р. (спр. 168, 894): divi. Kazimiri regis Polon[iae], magni ducis Lithu[ani]ae, in cordula rubea et albea У копії 1635 р. (спр. 168, 894): alba. [sic] subappens[i], integras, inuiolatas У копії 1635 р. (спр. 168) далі вжито q[uae]., sanas et saluas ac de verbo ad verbum p[er] mod[um] transumpt[um] cum clausula vidimus transsumi et transtul[i] У копії 1635 р. (спр. 168, 894): transferri. huiusmo[di] per tenorem У копії 1635 р. (спр. 168, 894): pro tenore. fecimus et consensimus У копії 1635 р. (спр. 168): conscripsimus; у спр. 894: conscripsimus без et.. In quor[um] om[niu]m fidem et testimoniu[m] p[rae]missor[um] sigilla n[ost]ra p[raese]ntibus sunt subappensa. Actum et datum in conuentione Piotrcouien[si] g[e]n[er]ali feria tertia prox[im]a post festu[m] s[an]cti Valentini martyris et pontificis У копії 1635 р. (спр. 168, 894) далі: anno Domini. millesimo quingentesimo decimo septimo.

ЦДІАЛ України. Ф. 9. Оп. 1. Спр. 385. С. 181-183, 186. Копія.

Ян, Божою ласкою архієпископ ґнєзненський, легат за народженням і примас, Ян краківський, Мацей влоцлавський, Ян познанський і Еразм плоцький, такою ж ласкою єпископи, Кшиштоф із Шидловця, воєвода і староста краківський, Королівства Польського найвищий канцлер, а також серадзький, сохачівський і ґостиненський староста, дідич Великого Опатова та Цьмєльова і т. д., Миколай з Любранця познанський, Миколай з Домбровиці сандомирський воєводи. Ми доводимо до відома всіх сучасників і прийдешніх, хто цікавиться, буде цікавитися або зможе зацікавитися змістом даної (грамоти). Оскільки ми бачили, руками нашими торкались і слухали, коли читали, грамоти найяснішого покійного пана Казимира, Божою ласкою короля польського, а також земель краківської, сандомирської, серадзької, ленчицької, куявської, померанської і т. д., великого князя Литви, Русі, Пруссії і т. д. господаря і дідича, про маєтки, зокрема місто Яворів, а також села, що оточують і належать до самого міста, з їх кордонами та межами, у формі, що наводиться далі, зміст яких є таким.

В ім'я Господа, амінь. На вічну пам'ять про справу. Щоб діяння людей не зникали в забутті з плином часу і зі смертями, прийнято зважено та з людською слушністю увічнювати їх у свідченнях свідків і документів. Тому ми, Казимир, Божою ласкою, король польський, а також земель краківської, сандомирської, серадзької, ланчицької, куявської, померанської і т. д., великий князь Литви, Русі і Пруссії господар і дідич.

Повідомляємо змістом цієї (грамоти) всім, кому потрібно, сучасникам і прийдешнім, хто це читатиме. Коли, з Божою милістю, наші землі Пруссії, забрані через насильницьке й незаконне захоплення від нашого Королівства

Польського, возз'єдналися та знову приєдналися до того самого королівства, а замки і міста, що існують у наших названих землях Пруссії, маючи намір взяти в опіку і нагляд, а також для стримування повстання мешканців тих земель, (ми) прийняли деяких слуг і найманців, і війнами загартованих на нашій службі вважали прийнятими; з плином часу від тих слуг і найманців нам пригадували про гідні обов'язки і в різний спосіб нас наполегливо просили, бажаючи забезпечити щодо платні, а також охорони, швидкого звільнення наших замків чи міст, які знаходяться у згаданих землях Пруссії; за порадою, волею та згодою прелатів, баронів, інших наших радників, на вальному сеймі при нас засідаючих, славному Пйотру з Шамотул, каштеляну познанському, щиро нам милому, та його законним спадкоємцям (даємо) місто наше Яворів із селами Вільшаниця, Залужжя, Язів, Чолгині в землі Руській і повіті Городоцькому розташованих, з їх межами та границями, починаючи від початку лісу, інакше від верховиська, що лежить біля річки, званої Шкло, аж до греблі, званої Підлубська Гребля, у своєму колі лук, званих Ягільниця і Бриська, та інших прилеглих, і від Підлубської Греблі аж до Глинних Долей, і від Глинних Долей аж до ріки, званої Рутки. Також від згаданої ріки Рутки аж до місця, званого Три Дуби, і від Трьох Дубів прямою стежкою аж до греблі, званою Коблівська Гребля.

Також від Коблівської Греблі аж до потоку, званого В'язівниця, і від потоку В'язівниці аж до лісу, званого Поруденський Став (!), і від Поруденського Лісу аж до потоку, званого Студениця, і від званого потоку Студениці аж до гори, званої Глинна Гора. Також від Глинної Гори аж до дороги-гостинця, що веде до Яворова і Нагачева, і таким чином просуваючись дорогою аж до ріки Ратичин, через гаї і поля, інакше ниви, аж до потоку, званого Рутки, що пролягає під старицьким млином, названим «пилою».

Також від потоку Рутки аж до джерела, званого Вонячкою, і від званого джерела Вонячки, йдучи довкола аж до початку згаданого лісу, що зветься Шклівський Лісок, також сіл Скварява і Крехів, що знаходяться в тій же Руській землі і Львівському повіті, з їхніми копцями і межами, зокрема, багном, званим Мацошин, аж до Яблонки, і від Яблонки аж до Монастиря, і від Монастиря аж до гори, що розташована над селом Винники, і з тієї гори аж до діброви, званої Березовичі, і від званої діброви аж до річки Хвойної. Також від (річки) Хвойної до бору, званого Захвойно, і від цього бору аж до іншого бору, що іменується Почечатин. Також від бору Почечатин аж до дороги, званої Поруденський Путь, і від тієї дороги аж до річки, званої Деревенка. Також від річки, званої Деревенка, аж до болота, званого Куликівське Багно, і від званого болота аж до річки, званої Червонка, і від тієї річки аж до Березового Болота, і від того болота аж до гори Яворівник, і від тієї гори аж до діброви Дубовиця, так званої, і від тієї діброви аж до річки Скотенець, і від тієї річки аж до потоку Мишленець, і від (потоку) Мишленець аж до річки Свиня, і від річки Свиня аж до згаданої вище Яблонки і з лісом, званим Виків Ліс, і села Оброшин, що подібно в згаданих Руській землі і Львівському повіті (знаходиться) також із кордонами і межами, а саме від корчми, званої Бартольдова Корчма, аж до долин, званих Долини, розташованих біля дороги, що веде зі Львова до Зимної Води, і від Долини аж до багна, званого Скнилівським Болотом, що лежить між Оброшином і Скниловом, і від названого багна аж до греблі, званої Годовицька Гребля.