Політична криза у Словаччині 1947 року

The article is devoted to the coverage of the political crisis in Slovakia in 1947, which for the Czech and Slovak communists, became a kind of dress rehearsal for the future nationwide putsch of 1948. The research methodology is based on general scientific and special scientific methods, allowing the authors to avoid inconsistency, imprecision, and detachment from the objective historical process.

The article's authors note that the impetus for the political crisis of 1947 was the victory of the Democratic Party in the parliamentary elections of 1946 in Slovakia. This prevented the further strengthening of the position of the communists in the national system of state power by creating the prerequisites for forming an anti-communist bloc of Czech and Slovak parties. The victory of the Democratic Party in Slovakia also stood in the way of the rapid implementation of socialist transformations on the Soviet model. To avoid political isolation and clear the way for the communization of Slovakia, the communist parties of the republic started a struggle against the Democratic Party to remove it from power.

The article highlights the communists' accusation against the Democratic Party of supporting the reactionary forces of the state, connections with the people's underground and emigration. The authors did not ignore the influence of external factors and attempts of the communists to use in the fight against the democrats the dissatisfaction of partisans and the left wing of the Resistance movement with the course of “purges” of Slovak national bodies from reactionary elements.

The authors of the article state that the DP leadership was not ready for an aggressive communist attack, and the expected help from the Czech democratic parties did not come. The latter believed the claims of the communists that there was a real threat of separatism and a repetition of the events of “March 14, 1939” in Slovakia. As a result, through a discrediting campaign, fabrication of cases of state “enemies ”, threats of mass strikes by supporters, and provocation of a government crisis, the communists managed to eliminate the majority of the Democratic Party in the Slovak national bodies, legitimately existing as a result of the 1946 elections, and to strengthen their own positions in Slovakia. The political crisis of 1947 opened the way for Slovakia to slide from democracy to dictatorship.

Keywords: Czechoslovakia, Slovakia, parliamentary elections, Democratic Party, Communist Party of Slovakia, political crisis, communism.

Виклад основного матеріалу

Початок «холодної» війни змусив комуністичні партії у країнах Центрально-Східної Європи відмовитися від повоєнних компромісів режиму «народної демократії» та розпочати рух у напрямку встановлення комуністичних диктатур. Боротьба комуністів за владу в Чехословацькій республіці (далі ЧСР) розпочалася зі Словаччини, де в 1947 р. було штучно спровоковано політичну кризу з метою позбавити Демократичну партію легітимної більшості у словацьких національних органах. Політична криза 1947 р. була наслідком протистояння двох найвпливовіших політичних партій Словаччини, Демократичної та Комуністичної, які мали відмінні погляди на повоєнний розвиток держави та шляхи вирішення словацького питання в ЧСР.

Метою цієї статті є всебічне висвітлення причин, перебігу та наслідків політичної кризи у Словаччині 1947 р. Окремі аспекти зазначеної проблеми в українській історіографії досліджували І. Вовканич¹, Є. Пугач² та І. Шніцер³. Діяльність Демократичної партії і перебіг її протистояння з Комуністичною партією Словаччини в 1946-1947 рр. вивчав словацький історик М. Сирний⁴. Перебіг політичної боротьби у Словаччині в 1946-1947 рр. висвітлено у працях Я. Рихліка⁵, І. Барновського⁶, Р. Летца⁷, Ш. Шутая⁸ та ін.

Важливою подією в політичному житті повоєнної ЧСР стали парламентські вибори 1946 р. Підготовка до них розпочалася на початку року, коли за участю усіх чехословацьких партій було здійснено спробу сформувати правила «чесної гри» під час передвиборчої кампанії. На засіданнях Народного фронту чехів і словаків (НФ) 16 січня та 25 березня 1946 р. був ухвалений так званий «кодекс» передвиборчої поведінки політичних суб'єктів. Він передбачав, що учасники виборів не будуть публічно критикувати політику НФ, чехословацької влади, зовнішньополітичну орієнтацію ЧСР та її союз із СРСР⁹.

Під час передвиборчої кампанії 1946 р. дві найвпливовіші словацькі партії -- Демократична партія (ДІЇ) та Комуністична партія Словаччини (КПС) -- виступили на підтримку Кошицької урядової програми 1945 р. На думку керівництва ДП, її реалізація мала дозволити словакам отримати те, про що вони «двадцять років мріяли в першій республіці»¹⁰. Комуністи обіцяли словацьким виборцям докласти максимальних зусиль для закріплення головних положень Кошицької урядової програми в новій Конституції ЧСР. Відзначимо, що словацьке питання під час передвиборчої кампанії 1946 р. було другорядним, оскільки майбутні вибори насамперед мали стати своєрідним плебісцитом населення краю щодо їх підтримки чи непідтримки комунізму. І саме на цьому ґрунті відбулося загострення політичної боротьби у Словаччині між демократами та комуністами.

Суперництво ДП та КПС за голоси виборців навесні 1946 р. переросло у відкрите протистояння. Словацькі комуністи публічно звинувачували демократів у спробах завоювати електорат колишніх «фашистських» партій та критиці на адресу Червоної Армії і СРСР¹¹. У відповідь керівництво Демократичної партії зробило неочікуваний для комуністів тактичний хід та заручилося підтримкою католицького населення краю. Річ у тім, що після повалення режиму Й. Тісо у Словаччині існувала політична незаангажованість католицького населення. Католики, які складали понад 70% населення Словаччини, фактично не мали свого політичного представництва в рамках НФ чехів і словаків. Ініційоване керівництвом ДП підписання 31 березня 1946 р. угоди про співробітництво з Християнсько-республіканською партією (ХРП) та Партією свободи (ПС) мало посприяти практичному залученню католиків у політичне життя держави та гарантувати демократам їх голоси. Згідно з так званою «Квітневою угодою» керівництво ДІЇ, що складалося з євангелістів, гарантувало представникам католицьких кіл, у разі перемоги на виборах, розподіл місць у парламенті, уряді та державних органах у пропорції 2:1, у місцевих органах влади -- 7:3¹². Крім того, словацькі демократи обіцяли переглянути питання про передачу інтернатів та шкіл державі й повернути сферу шкільної освіти до рук католицької церкви¹³. «Квітнева угода» 1946 р. дала можливість ДІЇ репрезентувати себе як політичну силу, що захищає національні й релігійні інтереси словацьких католиків та є головним опонентом комуністів з їхньою програмою радянізації краю. До складу ДІ тоді не увійшла лише нечисленна група католицьких демократів, які виношували плани створення власної партії. Остання була створена 1 квітня 1946 р. під назвою Партія свободи¹⁴.

У відповідь на «Квітневу угоду» 1946 р. комуністи розгорнули брудну кампанію проти ДП з метою її дискредитації серед виборців. Комуністична пропаганда почала поширювати фейки про те, що союз демократів і католиків несе загрозу відродження у Словаччині «неолюдацтва» та сепаратизму¹⁵. Хоча на практиці все було навпаки, демократи намагалися утримати національно орієнтовані словацькі католицькі елементи від радикалізму та екстремізму, в рамках чинної програми Народного фронту чехів і словаків.

Вдалий передвиборчий крок ДП у березні-квітні 1946 р. та неефективні спроби КІС звузити її електорат шляхом залякування наступом «реакції» визначили результати парламентських виборів 1946 р. у Словаччині. Перемогу на них здобула Демократична партія, яка набрала 62% голосів виборців. Комуністична партія Словаччини отримала підтримку 30,39% виборців, а Партія праці й Партія свободи -- відповідно 3,11% та 3,73%¹⁶. Як наслідок, Демократична партія здобула більшість місць у Словацькій національній раді (СНР), яку очолив її лідер Й. Леттріх. У Корпусі уповноважених (КУ) ДП отримала 8 із 15 місць, але шляхетно поступилася посадою голови комуністу Г. Гусаку.

Перемога ДП на виборах у Словаччині не становила загрози територіальній цілісності ЧСР. Водночас вона перешкоджала зміцненню позицій комуністів у загальнодержавній системі державної влади та створювала передумови для створення антикомуністичного блоку чеських і словацьких партій, що неминуче привело би до їх ізоляції у рамках Народного фронту чехів і словаків. Не бажаючи допустити власної ізоляції, керівники КПЧ та КПС на спільному засіданні 26 травня 1946 р. розглянули питання про можливе виключення ДП із НФ чехів і словаків, що автоматично мало привести до її заборони в державі. Достатньою підставою для цього комуністи вважали той факт, що за ДП під час виборів 1946 р. голосували прибічники забороненої у ЧСР партії Глінки¹⁷.

Загалом результати виборів 1946 р. у Словаччині комуністи трактували як перемогу реакційних сил, що прагнуть домогтися закріплення в новій Конституції ЧСР самостійності Словаччини та надання незалежності СНР і її уповноваженим від парламенту та уряду Чехословаччини¹⁸. Невдоволення комуністів викликало й те, що перемога демократів перешкоджала проведенню у Словаччині соціалістичних перетворень за радянським взірцем. ДП послідовно відстоювала парламентську демократію й недоторканність приватної власності, а у словацькому питанні -- програму перебудови Чехословаччини на федеративних засадах згідно з принципом «рівний із рівним».

Відзначимо, що відділ зовнішньої політики ЦК ВКП (б) у своїй інформаційній записці перемогу демократів на виборах 1946 р. у Словаччині пояснював тим, що КПЧ упродовж усього цього часу недооцінювала важливість словацького питання та не надала належної допомоги КПС у зміцненні її позицій серед словацького народу; усе це й дало можливість словацькій «реакції» відновити свій вплив серед словаків, зміцнити власні позиції та здобути перемогу¹⁹. Критика з Москви на адресу чеських і словацьких комуністів лунала й за те, що вони не вжили «рішучих заходів для ліквідації фашистських елементів, покарання зрадників народу, які співпрацювали з німцями. У результаті сили реакції у Словаччині зміцніли, встановили зв'язки з реакційною еміграцією та реакційними колами Англії та США»²⁰.

30 травня 1946 р. на засіданні ЦК КПЧ із доповіддю про результати виборів у Словаччині виступив К. Готвальд. У своєму виступі він заявив, що «до лав Демократичної партії вступили старі реакційні глінківські прихильники. Демократична партія дозволила це зробити своєю політикою та агітацією. Тому ми зобов'язані висунути Демократичній партії Словаччини низку умов, якщо вона й надалі хоче бути в уряді: з'ясувати її ставлення до Й. Тісо, до проведення демократичного курсу, відповідальності Корпусу уповноважених перед міністрами тощо»²¹. Риторику К. Готвальда підтримав і лідер словацьких комуністів Г. Гусак. 31 травня 1946 р. він заявив про те, що відтепер у Словаччині немає двох партій, які би пов'язувало повстанське минуле, одна партія -- КПС -- продовжує дотримуватися програми Словацького національного повстання, а інша -- ДП -- стала спадкоємицею партії Глінки²².

30 травня 1946 р. на засіданні чехословацького уряду було розглянуто результати виборів та з ініціативи комуністів обговорено можливість повторення в Словаччині «14 березня 1939 р.». Представники чеських партій погодилися із твердженнями К. Готвальда про те, що у Словаччині існує реальна загроза сепаратизму й повернення до влади глінківців. Вихід із цієї ситуації тимчасові союзники бачили у збільшенні повноважень центральних органів у Словаччині. 12 і 14 червня 1946 р. Чеський народний фронт обговорив запропонований комуністами проєкт, який передбачав обмеження повноважень словацьких національних органів. Переговори між чеською та словацькою частинами НФ з приводу обмеження повноважень словацьких національних органів відбувалися з 14 по 27 червня 1946 р. ДІЇ, не маючи союзників та можливостей для політичних маневрів, змушена була погодитися на укладання угоди, відомої як третя Празька угода. Її текст був ухвалений на засіданні СНР 16 липня 1946 р.²³ Згідно з угодою законотворчість Словацької національної ради ставала символічною та не виходила за рамки регіональної самоврядності, а Корпус уповноважених ставав підконтрольним міністрам чехословацького уряду²⁴. На думку істориків, третя Празька угода обмежила повноваження словацьких органів до такої міри, що вони перетворилися на майже безправні інституції²⁵. Відзначимо, що нерішучість Демократичної партії у 1946 р. дозволила комуністам при підтримці чеських партій змінити основний принцип взаємовідносин у чесько-словацькому державному союзі «рівний із рівним» та перейти до ліквідації самоврядних прав Словаччини.

Під тиском комуністів представники Демократичної партії також змушені були підписати «Звернення до словацької нації та чехословацької громадськості», в якому підтримали необхідність суворого покарання провідних діячів людацького режиму, єдність республіки, відмову від використання релігії у політичних цілях. Усе це зменшило ефективність перемоги ДІЇ на виборах 1946 р. у Словаччині і створило передумови для політичного наступу комуністів проти демократів. Становище ДП ускладнювалося й через втягування комуністами в політичну боротьбу чехословацької армії. Так, уряд К. Готвальда на надзвичайному засіданні 16 серпня 1946 р. доручив міністру оборони провести передислокацію чеських військових частин до Братислави та інших міст Західної Словаччини²⁶. Представники ДП оцінювали передислокацію чеських військових частин у Словаччину як політичний акт, який покінчив з існуванням передбачених Кошицькою урядовою програмою словацьких національних військових з'єднань.

Чергове загострення протистояння між демократами й комуністами у Словаччині відбулося під час судового процесу над Й. Тісо у грудні 1946 р. -- березні 1947 р. ДП виступала за помилування президента Словацької держави. Демократи вважали, що страта Й. Тісо зробить із нього мученика за віру та сприятиме поширенню серед словаків ненависті до чехів²⁷. Недарма католицькі єпископи у своєму спеціальному меморандумі до чехословацької влади наголошували, що Й. Тісо завжди діяв в інтересах словацького народу та у своїй діяльності керувався «благими намірами»²⁸.

Комуністична пропаганда зображувала Й. Тісо державним злочинцем, який заслуговує на смертну кару²⁹. Виступ демократів із вимогою його помилування комуністи розцінювали як доказ їх співпраці з «реакцією», прибічниками словацького націоналізму та людацтва. У березні 1947 р. голова Корпусу уповноважених Г. Гусак писав прем'єр-міністру ЧСР К. Готвальду про необхідність зміни партійно-політичної структури Словаччини через зраду демократів.