Вячеслав Прокопович у боротьбі за українську державність та національну ідею: штрихи до портрета політичного діяча і науковця

О. Удовиченко.

Залишаючись довгі роки керівником уряду, В. Прокопович повною мірою усвідомлював всю потенційну небезпеку, яка загрожувала йому з боку радянських спецслужб. Він вважав за необхідне зберегти своє чесне ім'я і запобігти його використанню в інтересах ворога. З цією метою В. Прокопович 29 вересня 1937 р. власноручно написав лист-обітницю (своєрідний «політичний заповіт»), який був засвідчений підписами трьох найближчих його однодумців - протоієрея о. Іларіона Бриндзана, генерала О. Удовиченка і бібліотекаря Української бібліотеки імені Симона Петлюри І. Рудичева та запечатаний у конверт із написом: «Розпечатати у випадку, коли б зі мною що сталося» Там само. Лист-заповіт В. Прокоповича. Таверні, 29 верес. 1937 р..

Урочиста обітниця В. Прокоповича на вірність Уряду Української Народної Республіки.

22 січня 1937 р., на чужині. Українська бібліотека імені Симона Петлюри. Архів В. Прокоповича.

Цей документ є надзвичайно важливим за своїм змістом і потужним за тональністю звучання, він ніби акумулює у собі всі душевні переживання В. Прокоповича, засвідчує його відданість національній ідеї, справі боротьби за визволення України:

«Пам'ятаючи, що всі під Богом ходимо, маючи на думці часи непевні, в яких живемо, дбаючи про те, щоб чистим по собі залишити чесне ім'я предків своїх, - листом цим усім відомим чиню наступне.

Коли б не суджено було мені впасти з зброєю в руках під нашими прапорами у війні за визволення України, - смерть бо за рідний край на полі бою найкращий кінець життя, - ані знайти дням своїм кінчину мирну й безболісну; і коли б так сталося, чого не приведи Господи, що опинився я живим чи мертвим у руках Москви, - ніяким заявам словесним чи письменним начебто від мого імени чи за моїм нібито підписом віри не йняти».

«Пам'ятаючи, що всі під Богом ходимо...». Політичний заповіт В. Прокоповича.

29 вересня 1937 р., м. Таверні (Франція). Автограф.

Українська бібліотека імені Симона Петлюри. Архів В. Прокоповича.

Завершується лист проникливо-вистражданим ствердженням В. Прокоповича: «Україні життя своє віддав, до кінця Отчизні вірний, за волю її й державність все аж до смерти прийняти завжди готовий. І нехай в тому поможе мені Господь!»¹¹⁶. Цей лист був укладений у двох примірниках, один - для зберігання в Українській бібліотеці імені Симона Петлюри в Парижі, інший - в Музеї визвольної боротьби України в Празі¹¹⁷.

У надзвичайно складній зовнішньополітичній ситуації, що була позначена наближенням війни, В. Прокопович намагався згуртувати уенерівське еміграційне середовище у Франції. Весь час він твердо Там само. Згідно з інформацією, яку повідомляв А. Яковлів у листі до Є. Про-копович від 14 груд. 1942 р., цей документ був переданий ним у присутності свідків на зберігання до Музею визвольної боротьби України в Празі. Піс-ля одержання звістки про смерть В. Прокоповича конверт був розпечатаний 25 червня 1942 р., а текст листа надрукований А. Яковлівим у газеті «Кра-ківські вісті» (№ 208 за 19 верес. 1942 р.). Див.: Українська бібліотека імені Симона Петлюри. Архів Є. Прокопович. Ф. 8. Лист А. Яковліва до Є. Проко-пович. 14 груд. 1942 р. і послідовно обстоював той погляд, що союзниками УНР у майбутньому збройному зіткненні в Європі можуть бути лише Великобританія та Франція. З початком Другої світової війни він звернувся з закликом від імені Уряду УНР, опублікованим на шпальтах «Тризуба», до всіх українців «сповнити свій обов'язок перед Отчизною», об'єднати зусилля і продовжити боротьбу за визволення України «з московської неволі» й відновлення її державної незалежності Прокопович В. Урядове повідомлення (На чужині, 20 вересня 1939 р.) // Тризуб. Париж, 1939. Ч. 32(682). С. 15..

Опинившись перед фактом вимушеного перебування Президента УНР А. Лівицького в Польщі під німецькою окупацією, В. Прокопович прийняв на себе обов' язки заступника голови Директорії УНР і головного отамана Військ УНР, що було зафіксовано відповідним актом, підписаним ним 26 жовтня 1939 р. у Бессанкурі, засвідченим його підписом і сургучевою печаткою, а також підписами протоієрея І. Бринзана, бібліотекаря Української бібліотеки імені Симона Петлюри І. Рудичева та генерального секретаря Товариства бувших вояків Армії УНР М. Ковальського. Одночасно В. Прокоповичем був підписаний наказ про призначення прем'єр-міністром і міністром закордонних справ О. Шульгина, керуючим міністерства військових справ - генерала О. Удовиченка, державним секретарем - І. Косенка Українська бібліотека імені Симона Петлюри. Архів В. Прокоповича. Ф. 7. Наказ В. Прокоповича, ч. 1 від 26 жовт. 1939 р..

Цей документ був підписаний на підставі 4-го артикула «Закону про тимчасове верховне управління та порядок законодавства Української Народної Республіки» від 12 листопада 1920 р. та уповноваження, виданого В. Прокоповичу заступником Голови Директорії, Головним Отаманом А. Лівицьким 24 січня 1939 р. у Празі, з огляду на неможливість для нього виконувати ці обов' язки. Згідно з ним, 26 жовтня 1939 р. В. Прокопович перейняв на себе «зверхню владу УНР, а разом з тим і всю з нею пов'язану відповідальність» Там само. Акт про перебирання В. Прокоповичем повноважень голо-ви Директорії УНР. 26 жовт. 1939 р..

Із початком Другої світової війни В. Прокопович санкціонував створення Українського комітету на чолі з О. Шульгиним, завданням якого мало стати обстоювання української національної ідеї, сприяння створенню українських військових формацій у складі збройних сил різних країн, досягнення порозуміння між різними угрупованнями у середовищі української політичної еміграції Яблонський В. Державний центр УНР в екзилі... С. 234-235..

Капітуляція Франції перед нацистською Німеччиною та окупація останньою частини французької території змусила Прокоповичів у червні 1940 р. залишити Париж. Вони виїхали на південь Франції і поселилися у невеличкому середземноморському містечку Аґей (Agay). Вячеслав Костянтинович намагався за цих умов продовжувати підтримувати контакти з діячами екзильного уряду.

12 липня 1941 р. він підписав свій останній документ як заступник Голови Директорії УНР - про складання ним повноважень на користь А. Лівицького, який знову приступив до виконання своїх обов'язків Там само. С. 238..

За згадками його дружини, у цей час він захворів на тяжку хворобу («мальтійську гарячку»), яка дуже негативно позначилися на його здоров'ї. Справжнім потрясінням для В. Прокоповича стало вивезення нацистами зібрання Української бібліотеки імені Симона Петлюри до Берліна. Проте він продовжував наполегливо працювати науково. Наприкінці грудня 1941 р. вони з дружиною повернулися до Бессанкура.

У січні 1942 р. він писав у листі до І. Рудичева, що в оселі немає опалення та світла, але не втрачав оптимізму, більше того - наголошував, що «ми старі повинні подавати молоді приклад незламності й витривалості» Лист В. Прокоповича директору Української бібліотеки імені С. Пет-люри І. Рудичеву, 10 січ. 1942 р. // Українська політична еміграція 1919-1945 : Документи і матеріали. Київ: Парламентське видавництво, 2008. С. 720-721.. У цей період Вячеслав Костянтинович намагався сконцентруватися на науковій праці, кілька разів на тиждень їздив із Бессанкура до Парижа для роботи у Національній бібліотеці, готував до друку рукопис праці «Вічне підданство» про юридичні аспекти приєднання українських земель до Московського царства, стверджуючи, що це було «ніяке “вічне” і жадне “підданство”» Там само. С. 721.. Саме завдяки дружині та її турботам про родинний побут В. Прокопович зберігав високу працездатність, проте щоденна інтенсивна робота погіршувала стан його здоров'я. В ніч на 7 червня 1942 р. у Вячеслава Костянтиновича стався серцевий напад, і о 6-й годині ранку він пішов із життя у власній оселі, що було зафіксовано у свідоцтві про смерть, виданому мерією Бессанкура 13 червня 1942 р. Українська бібліотека імені Симона Петлюри в Парижі. Архів В. Про-коповича. Ф. 7. Billetin de deces.

Єлизавета Олександрівна, намагаючись виконати заповіт В. Прокоповича й увічнити пам'ять про коханого чоловіка, вживала всіх можливих заходів, щоб зберегти його архів, наукову й публіцистичну спадщину, мріяла перетворити їхню оселю на будинок для українських учених, культурних і громадських діячів.

Могила Вячеслава Прокоповича на цвинтарі у м. Бессанкур (Франція). Сучасний вигляд. Липень 2017 р. Фото з архіву авторів.

З цього приводу вона контактувала з С. Созонтовим (головою Української громадської опіки у Франції), І. Рудичевим, А. Яковлівим тощо. Вона тяжко працювала, займалася вишиванням, щоб заробити гроші для сплати позики. У своєму домі вона прихистила вдову Головного Отамана - Ольгу Петлюру, турбувалася про неї останні роки її життя, активно займалася громадськими справами. До кінця свого життя опікувалася могилою Вячеслава Костянтиновича у Бессанкурі, організувала видання низки його цінних праць.

Отже, вивчення архівної спадщини В. Прокоповича у поєднанні з аналізом актуалізованої інформації опублікованих джерел створило підґрунтя для відтворення багатогранної діяльності цієї непересічної особистості - політика і державного діяча, талановитого науковця й публіциста, який залишив по собі яскравий слід в історії України. Завдяки широті своїх поглядів і наукових інтересів, організаційним здібностям, принциповій громадянській позиції, високоморальним людським якостям він відігравав роль загальновизнаного «морального авторитета» у політичному проводі УНР, послідовно репрезентуючи державницьку традицію та відданість українській національній ідеї.

У своїй діяльності В. Прокопович інтегрував досвід політичної боротьби українства за вільну, демократичну державу - від перших проявів свідомого політичного руху на межі ХІХ-ХХ ст. до участі у державотворчих процесах у буремні роки Української революції 1917-1921 рр. Згодом він неухильно продовжував представляти національні інтереси в умовах перебування у вимушеній політичній еміграції, намагаючись сприяти об'єднанню українських політичних діячів навколо державницьких пріоритетів, незважаючи на розбіжності та протистояння в еміграційному середовищі. Сьогодні наукові й публіцистичні праці В. Прокоповича потребують подальшого ґрунтовного вивчення і осмислення, чому, безперечно, сприятиме виявлення та введення до наукового обігу всієї сукупності його документальної спадщини.

References

1. Bilon, P. (1952). Spohady [Memoirs]. Pitsburg. T. 1. [in Ukrainian].

2. Vishka, O. (1998). Prokopovich Viacheslav Kostiantynovych. In: Ukrainska zhurnalistyka v imenach (Materialy dlia encyclopedychnoho slovnyka). Lviv, 5, 260-262. [in Ukrainian].

3. Vlasenko, V. M. (2009). «Perekonanyi v tomu, shcho pravda vyshche vsioho» (Oleksandr Oles i paryzkyi tyzhnevyk «Tryzub»: lystuvannia [«Convinced that the truth is above all else» (Olexander Oles and the Paris weekly «Trident»: correspondence)]. Symskyi istoryko-arkhivnyi zhurnal, 6-7, 79-98. [in Ukrainian].

4. Vlasenko, V. & Huzun, V. (2016). Natsionalno-demokratychne seredovyshche mizhvoiennoi ukrainskoi emihratsii v krainakh Pivdenno-Skhidnoi Yevropy [The national-democratic environment of the interwar Ukrainian emigration in the countries of South-Eastern Europe]. Sumska starovyna, 48, 25-49. [in Ukrainian].

5. Hyrych, I. (2014). Ukrainski intelektualy i politychna okremishnist (seredyna XIX - pochatok XX st.) [Ukrainian intellectuals and political separateness (the mid-19th - the beginning of the 20th centuries)]. Kyiv: Ukrainskyi pysmennyk. [in Ukrainian].

6. Hyrych, I. (2014). Ukrayinska mova yak fundamentalna tsinnist natsionalno- vyzvolnoho rukhu druhoi polovyny XIX - pochatku XX st. [The Ukrainian language as a fundamental value of the national liberation movement of the second half of the 19th - beginning of the 20th century]. Historians. Retrieved from http://www. historians.in.ua/index.php/en/ukrayinska-mova/1209-ihor-hyrych-ukrayinska-mova- yak-fundamentalna-tsinnist-natsionalno-vyzvolnoho-rukhu-druhoyi-polovyny- khikh-pochatku-khkh-st

7. Doroshenko, V. (1916). Ukrainstvo v Rosii. Noviishi chasy [The Ukrainian movement in Russia. Modern times]. Viden: nakladom Soiuzu Vyzvolennia Ukrainy. [in Ukrainian].

8. Doroshenko, D. (2007). Moi spomyny pro davnie-mynule (1901-1914 rr.) [My memories of the ancient past (1901-1914)]. Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

9. Doroshenko, D. (2007). Moi spomyny pro nedavnie mynule (1914-1920 rr.) [My memories of the recent past (1914-1920)]. Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

10. Yefremov, S. (2011). Shchodennyk. Pro dni mynuli (spohady) [Diary. About days gone by (memories)]. Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

11. Yosypyshyn, Ya. & Paliienko, M. (2019). Ukrainska biblioteka imeni Symona Petliury v Paryzhi yak mistse natsionalnoi pamiati (do 140-richchia vid dnia narodzhennia Symona Petliury ta 90-richchia vidkryttia biblioteky) [Symon Petlura Ukrainian Library in Paris as a place of national memory (to the 140th anniversary of Symon Petlura's birth and the 90th anniversary of the opening of the library)]. Arkhivy Ukrainy, 2, 7-27. [in Ukrainian].

12. Komar, V. (2011). Kontseptsiia prometeizmu v politytsi Polshchi (19211939 rr.) [The concept of Prometheism in the politics of Poland (1921-1939)]. Ivano-Frankivsk. [in Ukrainian].

13. Lototskyi, O. (1932). Storinky mynuloho [Pages of the past]. Varshava. T. 1. [in Ukrainian].

14. Matiash, I. (2021). Varshava-Budapesht-Paryzh: detali odniiei podorozhi (malovidomi momenty zhyttia Holovy Dyrektorii j Holovnoho Otamana viisk UNR

Symona Petliury) [Warsaw-Budapest-Paris: details from one journey (little-known life moments of Symon Petliura, the Directory's head and the chief otaman of the UPR's Army)]. In M. Szumila's Prace Polsko-Ukrainskiej Komisji dla Badania Relacji Wzajemnych w latach 1917-1921 (Vol. 2, pp. 139-159). Warszawa. [in Ukrainian].

15. Matiash, I. & Mushka, Yu. (2005). DiialnistNadzvychainoi dyplomatychnoi misii UNR v Uhorshchyni [Activities of the Extraordinary Diplomatic Mission of the Ukrainian People's Republic in Hungary] Kyiv; Budapesht. [in Ukrainian].

16. Ostashko, T. S. (2012). Prokopovych Viacheslav Kostiantynovych. In: Entsyklopediia istorii Ukrainy. Kyiv: Naukova dumka. T. 9. [in Ukrainian].

17. Ostashko, T. & Soloviova, V. (2002). Dyplomatychni predstavnytstva UNR u krainakh Zakhidnoi Yevropy (1918-1921 rr.) [Diplomatic missions of the Ukrainian People's Republic in the countries of Western Europe (1918-1921)]. Problemy vyvchennia istorii Ukrainskoi revoliutsii 1917-1921 rr., 1, 187-231. [in Ukrainian].

18. Paliienko, M. (2008). Arkhivni tsentry ukrainskoi emihratsii (stvorennia, funktsionuvannia, dolia dokumentalnykh kolektsii) [Archival centers of the Ukrainian emigration (creation, functioning, fate of documentary collections)]. Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

19. Paliienko, M. (2006). «Kievskaia starina» v hromadskomu ta naukovomu zhytti Ukrainy (kinets XIX - pochatok XX st.) [«Kievskaya starina» in the public and scientific life of Ukraine (late 19th - early 20th centuries)]. Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

20. Piskun, V. (2015). Uchast Uriadu UNR v emihratsii u prometeivskomu rusi: politychnyi, terytorialnyi ta indyvidualnyi vymiry [Participation of the UNR Government in emigration in the Promethean movement: political, territorial and individual dimensions]. Slavistychna zbirka, 1, 232-247. [in Ukrainian]

21. Prokopovych, V. (1930). Doktor (Pamiati Ye. K. Lukasevycha) [In memory of Ye. K. Lukasevych]. Tryzub, 3 (211), 10-14. [in Ukrainian].

22. Prokopovych, V. (1930). Ostannia podorozh (31.XII. 1923 - 16.Х.1924) (Uryvok) [The Last Journey (31.XII.1923 - 16.X.1924) (Excerpt)]. Zbirnyk pamiaty Symona Petlury (1879-1926). Praha, 1930. [in Ukrainian].

23. Prokopovych, V. (1934). Pamiati Ali-Mardan-beia-Topchybashi [In memory of Ali-Mardan-bey-Topchybashi]. Tryzub, 43 (449), 2-4. [in Ukrainian].

24. Prokopovych, V. (1931). Pamiati Viacheslava Lypynskoho [In memory of Viacheslav Lypynskyi]. Tryzub, 25 (283), 3-7. [in Ukrainian].

25. Prokopovych, V. (1930). Pamiati N. M. Lototskoi [In memory of N. M. Lototska]. Tryzub, 1930, 44 (252), 5-7. [in Ukrainian].

26. Prokopovych, V. (1929). Pamiaty «Pana» [Ye. Kh. Chykalenka] [In memory of Ye. Kh. Chykalenko]. Tryzub, 29-30, 5-13. [in Ukrainian].

27. Prokopovych, V. (1931). Pamiati P. I. Kholodnoho [In memory of P. I. Kholodnyi]. Tryzub, 1931, 24 (282), 2-12. [in Ukrainian].

28. Prokopovych, V. (1943). Pidzolotoiu korohvoiu [Under the golden banner]. Paryzh. [in Ukrainian].

29. Prokopovych, V. (1931). Sviato nezalezhnosti [Independence Day]. Tryzub, 4 (262), 4-8. [in Ukrainian].

30. Prokopovych, V. (1938). Sfragistychni anekdoty (Moskovska nauka i ukrainska sfrahistyka) [Sphragistic anecdotes (Moscow science and Ukrainian sphragistics)]. Praha: Vydannia Ukrainskoho istorychno-filolohichnoho tovarystva. [in Ukrainian].

31. Riast, O. [Petliura, S.] (1923). Suchasna ukrainska emihratsia ta ii zavdannia [Modern Ukrainian emigration and its tasks]. Shchypiorno. [in Ukrainian].

32. Symon Petliura. Statti, lysty dokumenty (1979). [Symon Petliura. Articles, letters, documents] / Ukrainska vilna akademia nauk u SShA, Biblioteka im. Symona Petliury v Paryzhi. Niu-York. T. 2. [in Ukrainian].

33. Cherepyn, S. [Prokopovych, V.] (1926). Pamiatnyk nerukotvornyi [The monument is not made by hand]. Tryzub, 37-38, 7-9. [in Ukrainian].

34. Chykalenko, Ye. (2003). Spohady (1861-1907) [Memories (1861-1907)]. Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

35. Shulhyn, O. (1934). Bez terytorii. Ideolohiia ta chyn Uriadu UNR na chuzhyni [Without territory. Ideology and rank of the UNR Government abroad]. Paryzh: Vydavnytstvo «Mech». [in Ukrainian].

36. Yablonskyi, V. (2020). Derzhavnyi tsentr UNR v ekzyli: idei, borotba, tradytsiia (1921-1992 roky) [The State Center of the Ukrainian People's Republic in Exile: Ideas, Struggle, Tradition (1921-1992)] Kyiv. [in Ukrainian].

37. Yakovliv, A. (1954). Viacheslav Kostiantynovych Prokopovych (18811942). Zapysky Naukovoho tovarystva imeny Shevchenka. Pratsi istorychno- filosofichnoi sektsii. Paryzh; Niu-York: Persha Ukrainska Drukarnia u Frantsii, 153, 5-17. [in Ukrainian].

Abstract

Viacheslav Prokopovych in the struggle for ukrainian statehood and the national idea: touches to the portrait of a political figure and scientist

Maryna Paliienko

Doctor of Historical Sciences, Professor, Head of the Department of Archival Studies and Special Branches of Historical Science, Taras Shevchenko National University of Kyiv

Ihor Sribnyak

Doctor of Historical Sciences, Professor, Head of the Department of World History Historical-philosophical faculty Borys Grinchenko Kyiv University

The purpose of the article is to reflect the life path of the Ukrainian public and political figure, historian Viacheslav Prokopovych (1881-1942) to study his contribution to the struggle for Ukrainian statehood during the Ukrainian Revolution of 1917-1921 as well as in political exile in Poland and France. The methodological basis of the research included the consistent application of the principles of historicism, objectivity, systemic and interdisciplinary approaches, and comparative studies. The use of the biographical method in combination with the methods of source analysis and synthesis made it possible to consider the life of V. Prokopovych in the context of social and political events, through the prism of interpersonal communication, professional, and family environment. The scientific novelty of the research lies in the fact that it is based on the study and comparative analysis of V. Prokopovych's archival and published heritage. It highlighted the formation of personality, significant milestones of his life and activity, participation in the Ukrainian public, political, cultural, and educational movement, activity as Prime Minister of the Government of the Ukrainian People's Republic during the Ukrainian Revolution of 1917-1921 and the period of emigration. In the formation of the research source base, an important role was assigned to the analysis and introduction into the scientific circulation of documents' information from the V. Prokopovych's personal archives, which is preserved in the fonds of the Symon Petliura Ukrainian Library in Paris. Conclusions. V. Prokopovych, taking an active role in the Ukrainian political and cultural movement from the beginning of the 20th century, made a significant contribution to the struggle for Ukrainian statehood, defending Ukrainian national interests and values as a politician, statesman, public figure, journalist, and historian. He held key positions in the Government of the Ukrainian People's Republic, being the Minister of Education and Prime Minister. During the period of his forced political emigration, he actively participated in the development of the Government of the Ukrainian People's Republic in exile, and he was one of the founders and a long-time editor of the weekly Tryzub, the creator and chairman of the Council of the Symon Petliura Ukrainian Library in Paris. His scientific, publicist, and archival heritage represents a significant public interest and requires deep study.

Key words: Viacheslav Prokopovych; Ukrainian statehood; national identity; Ukrainian political emigration in Europe; archival heritage.

Размещено на Allbest.ru