Навчання та побут студентів Київської духовної семінарії (1947-1960 рр.)

The purpose of the paper is to study the educational process and everyday life of Kyiv Theological Seminary educatees during 1947-1960.

Scientific novelty: General features of the educational process, living conditions, and everyday life of the students of Kyiv Theological Seminary are characterized. The daily schedule of Seminary students and the main ways of extracurricular and free time passing are clarified. An attempt is made to analyze the influence of the living conditions in the Seminary, in particular providing housing and educational facilities, on the functioning and development of the institution.

Conclusions: The process of establishing Kyiv Theological Seminary and solving the problem of providing it with proper premises are analyzed in the paper. Attention is focused on the modernization of the premises. Particular attention is paid to the dormitory of the Seminary, as a place where students spent a significant part of their time. Housing and educational facilities, provision of necessary materials, living conditions and rules are clarified. It is found out how the lack of living space affected the functioning and development of Kyiv Theological Seminary. The internal rules of the Seminary and the student's daily schedule are highlighted.

The peculiarities of training at the Seminary are outlined. Teaching load, subjects taught, and the teaching staff are analyzed. Rules of behavior of Seminary students during classes, self-training, attending the liturgy, staying in a dormitory, and food intake are shown. Ways to solve the problem of providing educational materials are ascertained.

The focus is on the everyday life of Seminary students. Their diet, material support, rest, and free time are studied as well. Attempts for the ideological influence of Soviet totalitarianism on the future clergy are outlined. It is analyzed which reports and lectures were given by Soviet propagandists at the Seminary. Tasks, methods, and ways of influence of the Soviet special services on Seminary educatees are specified. Also, the forms and methods of expressing disagreement with the actions of the administration by Seminary students are highlighted in the paper.

Keywords: Russian Orthodox Church, theological seminary, student, Soviet government, Ukrainian SSR, Kyiv, education

Навчання та побут студентів Київської духовної семінарії (1947-1960 рр.)

В'ячеслав Оліцький

Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка (Суми, Україна)

Мета статті - дослідити навчальний процес і повсякденне життя вихованців Київської духовної семінарії у 1947-1960 рр.

Наукова новизна: охарактеризовано загальні риси навчального процесу, побутові умови та повсякденне життя студентів Київської духовної семінарії. Визначено розпорядок дня семінаристів і головні типи проведення позанавчального та вільного часу. Зроблено спробу аналізу впливу побутових умов семінарії, зокрема забезпечення житловими та навчальними площами на функціонування та розвиток закладу.

Висновки. У статті розкрито процес відкриття Київської духовної семінарії та вирішення проблеми забезпечення її належним приміщенням. Зосереджено увагу на модернізації приміщень. Окрему увагу приділено гуртожитку семінарії, як місцю, де вихованці проводили значну частину часу. Визначено умови проживання, житлові та навчальні площі, забезпеченість необхідними матеріалами, умови та правила проживання. Встановлено, яким чином нестача житлової площі впливала на функціонування та розвиток Київської духовної семінарії. Висвітлено правила внутрішнього розпорядку семінарії та режим дня студентів.

Окреслено особливості навчання у семінарії. Проаналізовано навчальне навантаження та дисципліни, які викладалися, склад педагогічного колективу. Показано правила поведінки семінаристів під час занять, самопідготовки, відвідування богослужінь, проживання у гуртожитку, під час споживання їжі. Встановлено шляхи вирішення проблеми із забезпеченням навчальним матеріалом.

Зосереджено увагу на повсякденні семінаристів. Розглянуто раціон харчування, матеріальне забезпечення, відпочинок і проведення вільного часу. Окреслено спроби ідеологічного впливу радянського тоталітаризму на майбутнє духовенство. Проаналізовано, які доповіді та лекції радянськими пропагандистами читалися у семінарії. Визначено завдання, методи та шляхи впливу радянських спецслужб на вихованців семінарії. Окремо у статті висвітлюється форми та методи висловлення семінаристами незгоди із діями адміністрації.

Ключові слова: Руська православна церква, духовна семінарія, студент, радянська влада, УРСР, Київ, навчання

Все більшої популярності у суспільстві й актуальності у науковій сфері набуває історія повсякдення. Даний напрямок має значну перспективу і в історії Церкви ХХ ст. Духовні семінарії покликані були не просто задовольнити потреби Церкви у духовенстві, а сформувати священнослужителя високоосвіченого й усестороннє розвиненого, який міг би адекватно реагувати на суспільні процеси та запити як віруючих, так і Руської православної церкви (РПЦ).

Найголовнішим завданням перебування у семінарії було навчання, від якого залежала кваліфікація майбутнього духовенства. Поряд із цим, не менш важливим був побут семінаристів, проведення вільного часу, набуття практичних навичок під час відвідування богослужінь тощо. Від рівня викладання та належних побутових умов багато в чому залежала можливість засвоєння необхідних знань, формувалося загальне уявлення та престиж семінарії і вищої духовної освіти в цілому. Однією із трьох діючих в Україні у 1940-ві - 1950-ті рр. духовних семінарій була Київська. Вона забезпечувала навчання майбутнього духовенства з усіх областей України та близького зарубіжжя. Розміщуючись у столиці УРСР, вона привертала до себе значну увагу як влади, так і суспільства.

У науковій літературі історія духовних навчальних закладів у другій половині ХХ ст. знайшла певне відображення. Умови відкриття та загальні тенденції функціонування семінарій РПЦ в СРСР висвітлені Д. Поспєловським Поспеловский Д.В. Русская православная церковь в ХХ веке. Москва: Республика, 1995. 511 с.. А. Катаєв дослідив діяльність закладів у другій половині 1940-х рр. КатаевА.М. Духовные школы Русской Православной Церкви в 1943-1949 годах. Вестник церковной истории. 2006. № 1. С. 176-190. У даних наукових доробках через загальні тенденції фрагментарно висвітлюється й історія Київської духовної семінарії. Особливості релігійної освіти та функціонування закладів духовної освіти в Україні охарактеризували В. Войналович Войналович В.А. Духовні навчальні заклади України (друга половина 40-х - перша половина 60-х рр. ХХ ст.). Український історичний журнал. 2003. № 2. С. 24-38. і П. Бондарчук Бондарчук П.М. Релігійні течії в радянській Україні (середина 1940-х - середина 1980-х років) Історико-релігієзнавче дослідження. Київ: Інститут історії України НАН України, 2019. 268 с.. Існують наукові розвідки присвячені безпосередньо історії Київської духовної семінарії. Вони стосуються переважно окремих періодів її функціонування, або окремих персон пов'язаних із семінарією Божко М. Київська духовна семінарія 1946-1947 рр.: обставини відкриття та перший навчальний рік. Труди Київської духовної академії. 2020. № 33. С. 186-209; ДьяконовА.В. Митрополит Николай (Кутепов): время служения в Киевской духовной семинарии (1958-1959 гг.). Труди Київської духовної академії. 2011. № 15. С. 167-172; Капауз Р. Викладачі Київської та Волинської духовних семінарій в радянський період - С.М. Патій та Г.І. Шиманський. Труди Київської духовної академії. 2015. № 23. С. 237-243.. Дані наукові праці у цілому відображають головні етапи та тенденції функціонування закладу, кількість семінаристів тощо. Водночас, відсутні дослідження присвячені навчанню та побуту вихованців.

Метою даної статті є дослідження навчального процесу та повсякденного життя вихованців Київської духовної семінарії у 1947-1960 рр.

Лібералізація відносин держави та РПЦ у СРСР відобразилася і на духовній освіті. Брак освіченого та висококваліфікованого духовенства відчувало не лише церковне керівництво, але й розуміла політична верхівка. Під час зустрічі Й. Сталіна з митрополитом Сергієм (Страгородським), Олексієм (Сіманським) і Миколаєм (Ярушевичем) 5 вересня 1943 р. було досягнуто усних домовленостей про відновлення духовної освіти у вигляді пастирсько-богословських курсів і богословського інституту. У 1944 р. відкрито духовні навчальні заклади у Москві, але вони не могли задовольнити наявні потреби. Це спонукало новобраного Патріарха Олексія протягом 1945 р. неодноразово порушувати питання про розширення мережі закладів духовної освіти, у тому числі і в Україні Войналович В.А. Духовні навчальні заклади України... С. 25-26; Катаев А.М. Духовные школы... С. 176.. Попри те, що 23 березня 1945 р. було надано дозвіл на відкриття пастирсько-богословських курсів у Києві, цей процес затягувався. У 1945 р. курси відкрито в Одесі, 1946 р. -Луцьку. У Києві в цей час йшла інтенсивна підготовка до відкриття начального закладу Поспеловский Д.В. Русская православная церковь в ХХ веке... С. 256; Божко М. Київська духовна семінарія 1946-1947 рр.... С. 188-189..

Перші роки існування духовної освіти показали необхідність змін її системи, а саме переходу до функціонування духовних семінарій та академій. Постановою Ради Міністрів СРСР від 9 липня 1946 р. пастирсько-богословські курси перетворювалися у духовні семінарії з 4-річним терміном навчання. Серед них зазначалися і курси в Києві, хоча вони так і не встигли розпочати свою роботу КатаевА.М. Духовные школы. С. 183..

Урочисте відкриття Київської духовної семінарії відбулося 18 лютого 1947 р. Заяви на навчання подали 32 абітурієнти, для складання вступних іспитів прибуло 23 особи, з яких лише 11 було зараховано на навчання. За словами керуючого справами семінарії К. Ружицького, у першочергові плани входило зарахування на навчання 10-15 осіб, що можна пояснити фінансовими можливостями екзархату. Вступники складали письмовий іспит - диктант і твір, та усний - основні молитви та події Нового Заповіту, читання церковнослов'янською мовою, основи катехізису, церковний устав, російська література, історія, географія, церковний спів Афонский С. Открытие Киевской духовной семинарии. Журнал Московской патриархии. 1947. № 6. С. 6; Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО України). Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 45. Арк. 74; Божко М. Київська духовна семінарія 1946-1947 рр.: обставини відкриття та перший навчальний рік. Труди Київської духовної академії. 2020. № 33. С. 189..

З часом вимоги до абітурієнтів посилювалися. У 1950 р. відповідно до правил прийому Київської духовної семінарії до 1 класу приймалися особи, які досягли 18- річного віку із середньою освітою не нижче 7 класів. Вступний іспит передбачав перевірку знання напам'ять 25 молитов, 10 заповідей, тропарів двунадесятих свят, читання церковнослов'янською мовою й уміння писати російською. Особи, які закінчили середню школу, за умови складання іспиту за 1-2 класи семінарії, могли поступати відразу до 3 класу. Обов'язковою умовою при вступі була наявність рекомендації місцевого священника, або правлячого архієрея, та документ про відношення до військової служби Правила приема в духовный семинарии на 1950/51 учебный год. Журнал Московской патриархии. 1950. № 4. С. 71-72..

Для духовної семінарії відводився двоповерховий цегляний корпус на вулиці Жертв Революції, 4. Це були капітально відремонтовані колишні митрополичі покої та прилеглі приміщеннях на території Михайлівського монастиря. На першому поверсі розташовувалися кухня та їдальня, на другому - гуртожиток, аудиторії та кімнати для співробітників. Попри проведений ремонт, зважаючи на те, що аудиторії розташовувалися у колишніх чернечих келіях, відчувалася їх незначна площа ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 45. Арк. 74..

У 1949 р. під семінарію виділено двоповерховий стилобат Андріївської церкви. Загальна площа приміщень становила 602,9 кв. м. Приміщення семінарії складалося із 14 кімнат і ректорського будиночка. Попри покращення умов, вони все ще не задовольняли потреби. Занадто тісними були кімнати гуртожитків і навчальні аудиторії, що не лише становило незручності для мешканців, але й стримувало розвиток семінарії. Щорічні ремонтні роботи дозволяли утримувати приміщення у належному плані ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 107. Арк. 96-97.. Зі збільшенням кількості семінаристів, відповідно, збільшувалися потреби як навчальних аудиторій, так і гуртожитку. У 1958 р. із відведених для семінарії 549 кв. м. площі, лише 100 кв. м. займали навчальні класи, 112 кв. м. - гуртожиток, в якому проживали 34 семінаристи. Понад 70 вихованців перебували на приватних квартирах.

Рис. 1. Стилобат Андріївської церкви у другій половині 1940-х років (фото Б. Ведернікова Павленко А. Как выглядела Андреевская церковь 70 лет назад: старые фото киевского храма // Politeka. 2022. 5 января. URL: https://capital.politeka.net/362494-kak-vyglyadela-andreevskaya- cerkov-70-let-nazad-starye-foto-kievskogo-hrama)

Вищі церковні ієрархи постійно клопотали про розширення приміщень Київської духовної семінарії, пропонуючи різні шляхи розв'язання проблеми. У 1955 р., після відвідування семінарії, Патріарх Олексій піклувався про відведення ще одного будинку для гуртожитку. Навчальний комітет Синоду РПЦ та адміністрація семінарії неодноразово зверталися до державних органів з проханням надання семінарії житлових приміщень і церков колишнього Видубицького монастиря. У лютому 1958 р. Екзарх всієї України митрополит Іоанн (Соколов) звернувся за дозволом про будівництво спеціальних приміщень для Київської духовної семінарії Войналович В.А. Духовні навчальні заклади України... С. 31.. Але питання так і не було вирішене. Цілком імовірно, що воно навмисне затягувалося з метою обмеження діяльності навчального закладу, відповідно - зменшення кількості підготовленого духовенства.

Особи, які навчалися у Київській духовній семінарії, спочатку мали проживати у гуртожитку. Їм виділялося ліжко у загальній кімнаті та матрац. Постільна білизна та ковдра купувалися самостійно. Після підйому кожен семінарист застилав своє ліжко. У житлових кімнатах заборонялося тримати валізи, верхній одяг і взуття. Вони розміщувалися у спеціальній кімнаті та гардеробній відповідно. У житлових кімнатах заборонялося тримати їжу або пити чай. Книги та навчальне приладдя мали зберігатися у класних кімнатах. У гуртожиток заборонявся доступ сторонніх осіб. Зустрічі із рідними, у позаурочний час, відбувалися в холі. Для дотримання порядку встановлювалося чергування усіх вихованців ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 107. Арк. 125..

Як зазначалося вище, семінарія відчувала гостру проблему із гуртожитком тому змушена була з часом дозволити проживати за його межами. Керівництво постійно наголошувало на нестачі площі, що відображалося як на умовах проживання, так і на умовах навчання. У кімнатах гуртожитку у зв'язку із цим занадто тісно розміщувалися ліжка, що становило певні побутові незручності. В аудиторіях ситуація була не кращою. На одного семінариста припадало близько 1 кв. м. площі.

Не маючи можливості посилити усіх бажаючих, керівництво змушене було йти на розквартирування семінаристів, або зараховувати у першу чергу осіб, які мали місце для проживання чи навіть приїжджаючих. На думку ректора, цей факт негативно впливав на успішність. Так, у 1956 р. із 91 вихованця, 60 мешкали на приватних квартирах. Нестача місць у гуртожитку подекуди навіть слугувала однією із причин відмов у зарахуванні до семінарії. Попри певну нестачу площі, приміщення підтримувалося у належному стані, регулярно проводилися необхідні ремонтні роботи. Семінарія була забезпечена водопостачанням, телефонним зв'язком, радіо тощо.

Незважаючи на певні незручності побутового характеру, це не викликало незадоволення вихованців. Даний факт можна пояснити кількома причинами. З одного боку, побутові умови більшості громадян були досить складними, тому вони не були незвичними. З іншого боку, семінаристи відносилися із розумінням до ситуації. Випускники семінарії, які поступили на навчання до духовних академій, відзначали у листах до ректора, що матеріальне забезпечення в академіях гірше ніж було в Києві Ibid. Спр. 45. Арк. 74; Спр. 193. Арк. 7; Спр. 107. Арк. 79, 90-96..

Життя семінаристів чітко регламентувалося Правилами внутрішнього розпорядку в Київській духовній семінарії. Відповідно до них складався розпорядок дня. У 1947 р. він був наступним: 8:00-9:25 - відвідування ранкового богослужіння в храмі, 9:30 - сніданок, 10:00-15:00 - відвідування занять, після занять - обід, після обіду - самопідготовка Ibid. Спр. 45. Арк. 74.. За наступні кілька років правила внутрішнього розпорядку були дещо удосконалені, у результаті чого життя семінаристів стало ще більш регламентованим: 7:00 - підйом (у зимовий період 7:30), 8:30 - ранкова молитва, 9:00 - сніданок, 10:00-15:30 - заняття, 15:30 - обід, 16:00-18:00 - відпочинок та прогулянка, 18:00-21:00 - підготовка до занять, 21:00 - вечеря, 21:30 - загальна вечірня молитва, 23:00 - сон. У недільні та святкові дні замість занять семінаристи відвідували богослужіння, сніданок суміщався із обідом, який був відразу після закінчення Божественної Літургії. Вечеря напередодні відбувалася після закінчення Всеношної Ibid. Спр. 107. Арк. 123..

Як видно із розпорядку, основну частину дня займав навчальний процес. У перший рік роботи було 485 навчальних годин, за які вихованці засвоїли 8 навчальних дисциплін, переважна більшість з яких церковно-богословського характеру. Виняток становила російська мова та Конституція СРСР Ibid. Спр. 45. Арк. 108-109.. Наступного року до навчального плану введено вивчення психології Ibid. Спр. 61. Арк. 59..

У 1949/1950 навчальному році семінарія перейшла на новий навчальний план і програми, розроблені Навчальним комітетом Московської патріархії Учебный 1949/1950 год в Киевской духовной семинарии. Журнал Московской патриархии. 1950. № 9. С. 55.. Розклад занять складався відповідно до кількості годин навчальної дисципліни, затверджених Навчальним комітетом. За рішенням адміністрації додатково вводилися години для вивчення мов: по дві години на тиждень у кожному класі російської та по дві години у ІІІ-IV класі англійської мов. Відповідно до навчального плану вивчення української мови не передбачалося, у той час як на російську визначалося 8 годин на тиждень і додаткові заняття. У навчальних класах обов'язково була наявна ікона, в обов'язки чергового входило стежити щоб перед нею вчасно запалювалася лампада, також він перед початком і після закінчення уроку читав молитву. До його обов'язків також належало провітрювання аудиторії під час перерви та слідкування за порядком навчальних засобів. Здобувачі освіти зобов'язувалися з'являтися до класу за 10 хвилин до початку заняття. Про початок і закінчення заняття сигналізував дзвінок. Вихованці мали дотримуватися тиші під час занять, їм заборонялося залишати класну кімнату без дозволу. При появі викладача віталися стоячи. Таким же чином віталися до осіб, які відвідували заняття ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 107. Арк. 84..

Підготовка до занять, як правило, відбувалася з 18:00 до 21:00 год. у класних кімнатах. Явка до класів для самопідготовки, як і на уроки, відбувалася по дзвінку. Під час підготовки заборонялося гучно розмовляти, співати, шуміти тощо. Семінаристам, які не встигали підготуватися у визначений час, дозволялося перебувати в класах до 23:00 год. Як виняток, у разі особливої необхідності, якою могла бути підготовка письмових робіт тощо, дозволялося перебування до півночі. Покидати семінарію під час самопідготовки дозволялося в особливих випадках, з дозволу адміністрації Ibid. Арк. 127.. Навчальний процес і засвоєння знань можна охарактеризувати на досить високому рівні. Більшість семінаристів отримували високі оцінки, особливо ті, які мали богослужбову практику. Низка випускників після закінчення Київської духовної семінарії продовжували навчання у духовних академіях.

Попри наявність бібліотеки, у закладі бракувало навчальної літератури. Переважно нестача стосувалася дисциплін богословського характеру та історії церкви. Щоб виправити дану ситуацію викладачі готували конспекти зі своїх дисциплін, які друкувалися на машинці та поширювалися серед студентів. Для посилення богословських знань, кожен із викладачів мав провести протягом навчального року доповідь із дисципліни, яку викладав. В усіх класах практикувалося написання творів богословського характеру, які оцінювалися двома оцінками - за зміст і за грамотність написання Ibid. Арк. 84, 89,116, 124.. Така особлива увага саме богословській складовій освіти приділялася виходячи із необхідності формування широкого кола знань проблеми для майбутньої церковної та проповідницької діяльності. Дані методи здебільшого дозволяли досягти поставленої мети.

Варто відзначити, що значна увага приділялася педагогічному колективу, який було сформовано із діючих священиків. На момент відкриття семінарії, тут працювали ректор і п'ять викладачів. Із збільшенням контингенту розширювався і педагогічний склад. Наступного року після відкриття, педагогічний колектив було збільшено на дві особи. Більшість викладачів мали наукові ступені кандидата богослов'я, а викладач церковнослов'янської мови та співу закінчив духовну семінарію, історико-філологічний факультет університету та консерваторію. Священики служачи на парафіях, викладали у семінарії за сумісництвом окремі предмети Афонский С. Открытие Киевской духовной семинарии... С. 6; ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 45. Арк. 77-82зв.; Спр. 61. Арк. 54-57; Спр. 107. Арк. 89..

Харчування відбувалося безкоштовно у семінарській їдальні. Спочатку воно було дворазовим, що викликало нарікання семінаристів, але вже у 1948 р. запроваджено триразову систему харчування. Додатково видавався на місяць кілограм цукру ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 45. Арк. 74; Спр. 61. Арк. 58зв.. На початку 1950-х рр. у період Різдвяного та Великого постів, у зв'язку із вживанням пісних страв, запроваджувався додатковий сніданок із солодкого чаю та булочки. За якістю харчування спостерігав лікар, приділяючи значну увагу калорійності та вітамінності отримуваної їжі. На сніданок готували переважно каші або картоплю з овочевими салатами чи квашеними овочами, на обід - переважно борщ, суп або розсольник, на друге - рибні, м'ясні страви або вареники, на вечерю зазвичай подавали оселедець із гарніром, макарони, досить часто випічку. Тричі на день подавався чай. Відвідування їдальні відбувалося у визначений час, запізнюватися без поважної причини заборонялося. Перед і після споживання їжі семінаристи хором співали молитви. Кожен займав чітко визначене місце за столом. Вихованці І-ІІІ класу чергували по їдальні. До обов'язків чергового належало присутність на кухні з моменту видачі їжі до закінчення її споживання, участь у закупках продуктів із метою контролю за їх якістю, а також контроль за якістю та санітарією приготування їжі і спостереження щоб усі продукти були використані для приготування Ibid. Спр. 107. Арк. 127-132..

Невід'ємною частиною семінарського життя було відвідування богослужінь.

Щоденні вранішні та вечірні молитви відбувалися в приміщенні семінарії у присутності помічника інспектора. Молитви читали семінаристи згідно визначеної черги, нагляд за цим, за призначенням адміністрації, здійснював старший вихованець IV класу. У недільні та святкові дні усі вихованці в обов'язковому порядку відвідували Божественну Літургію, а напередодні - Всеношну в Андріївській церкві. Під час богослужінь вони мали стояти усі разом в окремо відведеному місці. Семінаристи приймали участь у богослужіннях - співаючи в хорі та читаючи на кліросі. Крім того, вони обов'язково відвідували читання акафістів: щовівторка зранку - св. Великомучениці Варварі, щосереди увечері - св. Апостолу Андрієві Первозванному в Андріївській церкві. За рішенням адміністрації могло бути відвідування акафісту св. Священномученику Макарію у Володимирському соборі та прислужувати у вівтарі під час архієрейських богослужінь. Особи, які мали священний сан, не проживаючи у гуртожитку семінарії, здійснювали богослужіння на своїх парафіях. Існували випадки, коли частина семінаристів запізнювалася на богослужіння чи йшла не дочекавшись його закінчення. З метою попередження таких дій, з 1951 р. запроваджувався обов'язковий триразовий контроль присутності помічником інспектора - на початку, всередині та в кінці богослужіння Ibid. Арк. 85, 126..

Крім безкоштовного навчання, проживання та харчування, хоча у семінарії не існувало стипендій, вихованці щомісячно, протягом навчального року, отримували кошти на особисті витрати. У 1948-1949 рр. за цією статтею витрачено 19 125 крб., у 1951 р. - 24 250 крб. Семінаристам різних класів видавалися різні суми коштів: І клас - 40 крб., ІІ - 50 крб., ІІІ - 60 крб., IV - 70 крб. на місяць. Під особистими витратами, у першу чергу, малися на увазі санітарні витрати, відвідування перукарні, проїзд трамваєм тощо. В обов'язковому порядку щотижнево та перед поїздкою додому і після повернення, семінаристи відвідували лазню. На це окремо виділялося по 3 крб. на особу, що покривало плату за лазню та мило. Цей ритуал супроводжувався здачею білизни у пральню. Крім того, до пральні здавалася постільна білизна. Послуги пральні також фінансувалися семінарією. У разі потреби, додатково, виділялися кошти на ремонт взуття. На різдвяні та великодні канікули покривалися витрати на проїзд додому та зворотну дорогу, на літні канікули компенсувалася вартість проїзду в один бік Ibid. Спр. 61. Арк. 11; Спр. 107. Арк. 90, 109-110..

Виховання всебічно розвинутої особистості та високоосвіченого служителя церкви вимагало забезпечення відвідування семінаристами культурно-масових заходів. Починаючи з 1950 р. слухачі Київської духовної семінарії у вільний від занять час, за рахунок закладу, відвідували театри, музеї, кіно. Відвідування кінотеатрів відбувалося як індивідуально, так і колективно, окремими класами. Щодо репертуару, важко сказати, що для семінаристів він підбирався якимось окремим чином. Наприклад, у другій половині 1951 р. слухачі колективно тричі відвідували театри. Було переглянуто наступні спектаклі: у театрі руської драми - «Світанок над Москвою», української драми - «Калиновий гай», оперному - «Іван Сусанін». Відвідували музеї у Софійському соборі, Західноєвропейського мистецтва та Російського мистецтва. Організовано відвідували концерти української академічної капели «Думка». У 1956 р. серед заходів подібного характеру було відвідування історичного музею та перегляд фільму «На гостинній землі Бірми» Ibid. Спр. 107. Арк. 88; Спр. 193. Арк. 6-7, 35.. Виховна робота доповнювалася читанням газет і художньої літератури, а також влаштуванням вечорів на цивільні свята Учебный 1949/1950 год в Киевской духовной семинарии. Журнал Московской патриархии. 1950. № 9. С. 55..

В умовах радянського тоталітарного режиму адміністрації семінарії не вдавалося уникнути ідеологічної роботи державних агітаторів. Для вихованців читалися доповіді та лекції ідеологічно-політичного характеру, проводилися зібрання й урочистості у дні державних і революційних свят. Цю роботу переважно проводили товариства з поширення наукових і політичних знань. У середовищі майбутнього духовенства не практикувалося читання антирелігійних лекцій, значна увага приділялася суспільно-політичним проблемам. Подібні заходи мали системний характер і займали певну частину вільного часу семінаристів.

У таємній доповідній записці заступника Уповноваженого у справах РПЦ про діяльність Київської духовної семінарії у 1955/1956 навчальному році наводиться приклад частини таких доповідей і лекцій. Семінаристам, серед іншого було прочитано такі теми: «Про річницю Жовтневої соціалістичної революції», «Про річницю дня артилерії», «Без Леніна по ленінському шляху», «Про міжнародне становище», «Про 75-річчя від дня смерті великого руського письменника Достоєвського», «Про річницю Радянської армії», «Про підсумки ХХ з'їзду КПРС» тощо ЦДАВО України. Ф. 4648. Оп. 3. Спр. 193. Арк. 6..

До масово-політичного виховання залучалися і викладачі вищих навчальних закладів міста. Зокрема, у 1956 р. доцент Київського університету А. Джеджула представив доповідь «Про міжнародне становище». Разом з тим, можна припустити про слабкий інтерес семінаристів до подібних заходів та їх низький вплив на свідомість майбутніх пастирів. Навіть у ході навчального процесу, коли необхідно було вивчати політичні дисципліни, наприклад «Конституція СРСР», які впливали на успішність, більшість закривали їх на низькому рівні, отримуючи трійки Ibid. Спр. 61. Арк. 10; Спр. 193. Арк. 24..

Попри чітку ієрархію, регламентацію та сувору дисципліну існували випадки порушення правил семінарії та проявів незгоди із адміністрацією. Окремі семінаристи, переважно старших курсів, самовільно покидали навчальний заклад вечорами, повертаючись після 23:00 або й пізніше. Зі слів адміністрації, це були особи, які мали в місті знайомих дівчат. Один із студентів, коли його відпустили на богослужіння до собору, не з'явився, гуляючи натомість зі знайомою дівчиною Ibid. Спр. 107. Арк. 85; Спр. 193. Арк. 6.. Оскільки відповідно до регламенту самовільно залишати семінарію заборонялося, подібні випадки час від часу слугували причинами відрахувань.

Документи фактично не фіксують конфліктних ситуацій у семінарії, як пов'язаних із міжособистісними стосунками вихованців, так і у відносинах із викладачами й адміністрацією. Це може свідчити про відсутність конфліктів, хоча певні непорозуміння виникали. Окремі випадки конфліктних ситуацій жорстко врегульовувалися адміністрацією. За серйозні проступки слідували відрахування із семінарії. Наприклад, у 1955/1956 н.р. трьох семінаристів відрахували за порушення внутрішнього режиму, розкуту поведінку у колективі, грубість із викладачами та хуліганство Ibid. Спр. 193. Арк. 4..

Разом із тим, семінаристи у разі потреби могли досить жорстко реагувати, висловлюючи свій протест, а адміністрація адекватно розбиратися у суті проблем. Показовою у цьому плані є ситуація, яка відбулася у грудні 1951 р. Після конфлікту 2 грудня одного із вихованців із призначеним 1951 р. ректором семінарії В. Ганецьким, наступного дня 9 із 13 учнів (ще один перебував у лікарні) IV класу на знак протесту проти дій ректора не встали зранку відповідно до режиму дня, пропустили ранкову молитву, сніданок і два перші уроки. Студенти пояснили педагогічній раді семінарії, що крім заявленого інциденту, їх обурення пов'язане із незадоволенням діями ректора, який звинувачує декого із них у маловірстві та єресі, нехтує їхніми інтересами та потребами, негативно представляє їх перед митрополитом і погрожує відрахуванням. Студенти зазначили, що пропуском лекцій з гомілетики, які викладав ректор, вони вирішили продемонструвати свій протест. Окремо учасники протесту висловили своє ставлення до такої форми реакції, відзначивши, що вважають її неприпустимою у духовному навчальному закладі, але не бачать іншої можливості висловити свою позицію. У розширеному поясненні педагогічній раді В. Ганецький відкидав усі обвинувачення, пояснивши свою позицію. Обґрунтованість обвинувачень даних студентів у заявлених ректором проступках викликає сумніви, адже вони фактично усі були переведені з

II до IV класу за першим розрядом, що свідчить як про їхню успішність, так і дисциплінованість.

За результатом розгляду даного інциденту, педагогічна рада вирішила всім його учасникам виставити четвірку за поведінку, а ректорові вказати на необхідність обережніше проводити заходи з посилення дисципліни. Екзарх всієї України митрополит Іоанн, який опікувався та фінансував семінарію, у бесіді із уповноваженим у справах РПЦ з даного приводу заявив, що ректор зайнявся дрібною опікою, але через брак кадрів він не може знайти іншої кандидатури на дану посаду Ibid. Спр. 107. Арк. 88, 128-140зв.. Можна припустити, що кандидатура В. Ганецького дійсно не задовольняла митрополита Іоанна, адже у 1955 р. ректором уже був М. Концевич.

Безумовно, одним із аспектів повсякденного життя семінаристів було перебування у статусі об'єкта спостереження радянських спецслужб, які проводили оперативну розробку майбутнього духовенства у духовних навчальних закладах. Одним із пріоритетних завдань було регулювання наборів до семінарій за допомогою агентурних можливостей. Крім того серед вихованців, як і серед студентства світських навчальних закладів існувала агентурна мережа. За спогадами М. Литвиненка, який склав вступні іспити до Київської духовної семінарії у 1952 р., один із його однокласників проводив стеження за семінаристами. Об'єктом його спостережень були розмови, подорожі, відносини з ректором і викладачами тощо. М. Литвиненко у 1952 р. був заарештований, за його словами, за доносом одного із вихованців семінарії. За допомогою агентури спецслужби отримували інформацію про компрометуючі матеріали як на здобувачів освіти, так і на викладачів. Основою для притягнення до співпраці була наявність компрометуючих матеріалів, як морального, так і кримінального характеру. Разом з тим, коло агентів серед семінаристів не було широким. У 1955 р. із 222 студентів семінарій лише 4 виконували агентурну роботу ВеденеевД.В. Духовные учебные заведения Украины как объект оперативной разработки спецслужб (по документальным материалам МГБ-КГБ УССР 1940-х - 1950-х гг.). Труди Київської духовної академії. 2015. № 23. С. 254-256, 259-260.. З огляду на спогади М. Литвиненка, можна говорити, що студенти семінарії часто здогадувалися хто співпрацював із органами. Це дозволяло їм уникати гострих розмов у присутності агентури, але не вберігало в повній мірі. За допомогою агентури вдавалося контролювати семінаристів і заарештовувати тих, хто на думку спецслужб міг потенційно становити загрозу радянській владі. Цей аспект повсякденного життя безумовно негативно впливав на психоемоційне становище семінаристів і відносини у колективі.

Отже, відроджена Київська духовна семінарія після Другої світової війни стала одним із потужних центрів підготовки духовенства в Україні. Протягом усього періоду існування, вона мала певні труднощі, пов'язані, насамперед, із відсутністю необхідного приміщення. Попри це, в семінарії було створено усі необхідні умови для ефективної діяльності та задоволення потреб вихованців. Адміністрація дбала про всебічний розвиток майбутнього духовенства забезпечуючи на належному рівні як здобуття освіти, так і практичну підготовку та проведення вільного часу. Перспективним для майбутніх досліджень залишається визначення шляхів фінансування закладу, ставлення вихованців до часу проведеного у семінарії, повсякдення семінаристів поза межами навчального закладу, порівняльного аналізу повсякденного життя студентів духовних семінарій України.

References