Діяльність політосвітніх організацій на Поділлі у 1920-ті pp.

Размещено на http://www.allbest.ru

Діяльність політосвітніх організацій на Поділлі у 1920-ті pp.

Нестеренко Валерій - кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри права, професійної та соціально-гуманітарної освіти Закладу вищої освіти «Подільський державний університет», вул. Шевченка, 12, м. Кам'я- нець-Подільський, індекс 32300, Україна

NESTERENKO Valery - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of law, professional and social and humanitarian education of the Higher Education Institution «Podilskyi State University», 12, Shevchenko Street, Kamianets-Podilskyi, index 32300, Ukraine

Анотація

Мета дослідження - висвітлити та проаналізувати діяльність радянських політосвітніх організацій (клубів, сельбудів хат-читалень) на Поділлі, прослідкувати завдання та еволюцію змісту їхньої роботи. Методологія дослідження спирається на принципи конкретно-історичного підходу або історизму, всебічності і цілісності, системності, а також на використання методів - аналізу та синтезу, історико-генетичного, історико-порівняльного, статистичного, проблемно- хронологічного. Наукова новизна полягає у тому, що здійснюється комплексний аналіз змісту та сутності радянської політосвітньоїроботи на Поділлі в період політики «українізації». Висновки. На початку 1920-х рр. на Поділлі була створена широка мережа радянських політосвітніх організацій (клубів, сільбудів тощо). Їх створенню передувало закриття або реорганізація тих культурницьких товариств, які діяли в часи УНР. Головною метою радянської політосвітньої роботи було залучення населення до «пролетарської культури», більшовизація селянства та відвернення від українського національного процесу. Проте, клуби та сельбуди у період політики «українізації» відіграли і позитивну роль, зокрема у справі ліквідації неписьменності серед дорослого населення, сприяли формуванню нової сільської української інтелігенції, поширювали здобутки національного мистецтва серед селянства. Упродовж 1920-хрр.. періодично відбулись численні «чистки» фондів сельбудів, хат-читалень, клубів, бібліотек. Вони особливо посилились після початку «суцільної колективізації» наприкінці 1929 р. Багатьох співробітників політосвітніх організацій почали звинувачувати у політичних помилках, здійсненні антирадянської націоналістичної роботи.

Ключові слова: сельбуд, клуб, хата-читальня, бібліотека, лікнеп, українізація.

THE ACTIVITIES POLITICAL EDUCATION ORGANIZATIONS

IN PODILLIA IN THE 1920s

Abstract

The purpose of the study is to highlight and analyze the activities of Soviet political and educational organizations (clubs, reading rooms) in Podillia to follow the tasks and evolution of the content of their work. The research methodology is based on the principles of a concrete-historical approach or historicism, comprehensiveness, integrity, systematicity, as well as the use of the methods of analysis and synthesis, historical-genetic, historical-comparative, statistical, and problem-chronological. The scientific novelty lies in the fact that for the first time in historiography, the content and essence of the Soviet political and educational work in Podillia during the period of the policy of “Ukrainization” has been comprehensively analyzed. Conclusions. At the beginning of the 1920s, a wide network of Soviet political and world organizations (clubs, farm buildings, and others) was created in Podillia. Their creation was preceded by the closure or reorganization of those cultural associations that operated during the time of the Ukrainian People's Republic. The main goal of Soviet political and educational work was to attract the population to “proletarian culture” to Bolshevize it and to turn it away from the Ukrainian national process. However, during the “Ukrainization” policy, clubs and villages also played a positive role in the elimination of illiteracy among the adult population contributing to the formation of a new rural Ukrainian intelligentsia and spreading the achievements of Ukrainian art among the peasantry. In the course of the 1920s, numerous “cleanings” of the funds of village houses, reading rooms, clubs, and libraries took place periodically. They especially intensified after the beginning of “complete collectivization” at the end of 1929. Many employees of political organizations began to be accused of political mistakes, carrying out antiSoviet nationalist work, but this is a topic for a separate study

Key words: village house, club, reading room, library, liknep (“elimination of illiteracy”), Ukrainianization.

Постановка проблеми. Культурно-освітня робота серед населення відіграє велику роль у внутрішній політиці будь-якої держави. Якщо в демократичних державах вона переважно відбувається у межах громадянського суспільства і віддалена від політики, то в авторитарних і тоталітарних державах влада створює спеціальні організації, яка цілеспрямовано формують світогляд громадян. У цьому контексті викликає особливий інтерес дослідження методів та прийомів більшовицького політичного впливу у 20-х роках ХХ століття. Більшовикам вдалось за кілька років створити доволі широку мережу політосвітніх організацій в УСРР, що змогла залучити переважну більшість селян до так званого «радянського будівництва». Клуби, сель- буди, хати-читальні виконували передовсім не культурні, а політичні функції. Вони сприяли утвердженню авторитарного режиму, який наприкінці 1920-х рр. еволюціонував у тоталітарний.

Аналіз джерел та останні дослідження. Наше дослідження ґрунтується передовсім на архівних джерелах, почерпнутих у Державних архівах Вінницької та Хмельницької області. Використані також матеріали тогочасної подільської періодичної преси, зокрема часописи «Вісті ВУЦВК», «Червоний кордон», «Червоний край».

Досліджувана нами тематика частково вже знайшла своє відображення у роботах українських істориків та краєзнавців. Зокрема, діяльність в УСРР сельбудів як засобу формування радянських політичних орієнтацій висвітлили у своїй статті О.М. Абразумова та М.В. Захарченко (Абразумова, Захарченко, 2020). В. Проценко простежила роль профспілок у ліквідації неписьменності в УСРР (Проценко, 2016). C.М. Cвистович проаналізував процеси культурної трансформації в УСРР у 1920-ті та яку роль у них відіграли громадські організації (Свистович, 2018).

У вітчизняній історичній науці досліджувався і регіональний подільський аспект цієї проблематики. Так, Н. Кузьмінець у своїй роботі висвітлила процес більшовизації в культурній сфері Поділля в період політики «українізації» (Кузьмінець, 2018). У статті О. Комарніцького проаналізовано політ- освітню діяльність студентів Кам'янець-Подільського ІНО (Комарніцький, 2018). Однак комплексної праці про діяльність політосвітніх організацій на Поділлі ще немає.

Мета статті - висвітлити та проаналізувати діяльність радянських політосвітніх організацій (клубів, сельбудів, хат-читалень) на Поділлі, прослідкувати завдання та еволюцію змісту їхньої роботи.

Виклад основного матеріалу. В період переходу суспільства від традиційного (аграрного) до індустріального типу значно зростає роль освітніх та культурницьких установ, які великою мірою формують етнічну та соціальну ідентифікацію громадян, їх суспільно-політичну позицію. На початку XX століття, в умовах відсутності української політичної еліти, саме культурно-освітні заклади та організації були в авангарді українського національно-визвольного руху. Не випадково, що часто вчителі, педагоги займали посади губерніальних, повітових комісарів, інших органів місцевої влади УНР. Головну роль у системі українських культурно-освітніх установ у період Української національно-демократичної революції 1917-1921 рр. на Поділлі відігравало товариство «Просвіта». Члени товариства створювали Народні доми, бібліотеки, влаштовували аматорські вистави для населення.

З утвердженням у листопаді 1920 р. на території Подільської губернії влади більшовиків українські культурницькі організації (у тому числі осередки товариства «Просвіта») перейшли під контроль місцевих органів політичної освіти при повітових ревкомах (пізніше - виконкомах). Цікаво, що у 1921 р., незважаючи на владу більшовиків, у селах Поділля спостерігалась тенденція до збільшення кількості «Просвіт». Це пояснюється тим, що у той час радянську освітню політику в Радянській Україні визначали колишні «боротьбисти», котрі з одного боку наполягали на поглибленні україні- заційних процесів в освітній сфері, а з іншого - різко засуджували українську дореволюційну культуру. Тому ними був взятий курс на створення нового типу «Просвіт» (так званих «червоних»). Однак, дуже скоро вияснилось, що ставка на «Просвіту» як джерело створення нової «пролетарської» культури на противагу дореволюційній селянській себе не виправдала. Не випадково, 11 лютого 1922 р. пролетарський письменник В. Коряк у своїй статті «Просвітянство» різко критикував діяльність «Просвіт» за те, що вони є «організацією войовничого націоналізму» (Коряк, 1922). Дісталось і «Червоним просвітам», які були слабкими, не могли залучити на свій бік широкі кола населення, часто конкурували між собою. У цій замітці, що була вміщена у центральному виданні УСРР «Вісті ВУЦВК», містився наказ місцевим керівникам політосвіти - розпочати роботу у справі реорганізації «Просвіт» у селянські будинки (сельбуди).

Всеукраїнське товариство «Селянський будинок» було створено у 1921 р. з ініціативи відомого діяча КП(б)У Дмитра Мануїльського. Головні завдання «сельбудів» зразковий статут визначав так: поширення так званого «соціалістичного знання», боротьба з куркульсько-буржуазним побутом тощо. «Сельбуди» отримали право створювати бібліотеки, хати-читальні, проводити вистави, мітинги на різні теми, але головним напрямом у їхній праці повинна була стати саме популяризація ідей марксизму-ленінізму, а не розбудова української культури (Сельбудинок, 1924, с. 1). На відміну від «Просвіт», членами яких могли бути всіх бажаючі, до сельбудів приймали передусім членів КП(б)У, ЛКСМ, професійних спілок, а також «кращих середняків». В той же час категорично заборонялось приймати до них «куркулів, куркульську молодь, всіх нелояльних до радянської влади громадян» (Сельбудинок, 1924, с. 2). Якщо проаналізувати статут товариства «Сельбуд», то можна побачити тут багато схожих моментів з діяльністю «Просвіт». Зокрема, вся практична праця товариства зосереджувалась у агрономічному, кооперативному, природничому, драматичному, соціально- економічному та інших гуртках. Але була й суттєва відмінність. «Сельбуди» повинні були займатись у першу чергу антирелігійною діяльністю і головна їх мета полягала не в культурно-просвітницькій, а агітаційно-пропагандистській комуністичній роботі.

Для прикладу, виконуючи настанови та вказівки Наркомату освіти УСРР, 23 вересня 1922 р. завідувач Кам'янець-Подільської повітової політосвіти, відомий український радянський письменник Іван Дніпровський склав план політосвітньої роботи. Він відзначив, що «повітова політосвіта не може опертися на Просвіти для проведення своїх різноманітних завдань», тому поставив завдання перед керівниками шкіл, культурно-освітньої роботи на Кам'янеччині: розпочати негайну працю щодо реорганізації «Просвіт» в сельбуди (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 6, оп. 4, спр. 163, арк. 313). А перед цим слід було провести повітову конференцію вчителів і отримати від них інформацію про стан ліквідації неграмотності, діяльність бібліотек, хат- читалень тощо. 12 жовтня 1922 року відбулось перше засідання Кам'янець- Подільського повітового осередку товариства «Селянський будинок». Було затверджено статут міського товариства, визначено його функції (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 6, оп. 1, спр. 163, арк. 313).

З грудня 1922 р. на Поділлі розпочався активний процес реорганізації «Просвіт» в сельбуди (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 5, оп. 1, спр. 725, арк. 26, 29). Він супроводжувався арештами або усуненнями від роботи просвітян, які або брали активну участь в українському національному русі, або нелояльно ставилися до радянської влади. Відбулись і чистки бібліотечних фондів «Просвіт», з яких вилучали контрреволюційну антирадянську літературу. Якщо, на 1 січня 1923 р. на теренах Подільської губернії функціонувало 208 «Просвіт», то в липні цього року - вже жодної. За цей же час кількість сельбудів збільшилась з 33 до 352 (Держархів Вінницької обл., ф. р. 256, оп. 1, спр. 254, арк. 1). Однак кількість хат-читалень різко зменшилась. Це було зв'язано з тим, що у 1922-1923 рр. через зменшення державних витрат на утримання політосвітніх установ частина хат-читалень була ліквідована, або приєднана до сельбудів (Професійні та політично-освітні установи на Україні (1922-1925), 1926, с. 52).

У 1922-1923 рр. одним із основних напрямків роботи сельбудів на Поділлі було створення рухомих (пересувних) бібліотек. Вони переїжджали з села в село, обслуговуючи у першу чергу сільське населення. Вони формувались передусім із політичної літератури. Проте, завданням цих бібліотек було також ознайомлення громадян з історією України, українською літературою, підручниками з різних навчальних дисциплін. Зокрема, у 19221923 рр. на складі Кам'янець-Подільського повітового «Сельбуду» були такі книги: «Кобзар» Т. Шевченка, «Голод» В. Винниченка, «Азбука комунізму» М. Бухаріна, «Історія українського народу» О. Єфименко, «Війна та криза соціалізму» Г. Зінов'єва, «Рідне писання» І. Огієнка та інші (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 5, оп. 1, спр. 718, арк. 39, 57). Перелік цих видань свідчить, що у пересувних бібліотеках були не тільки книги теоретиків більшовицької партії, а й залишались твори визначних українських істориків та письменників, які взяли активну участь у боротьбі за незалежну Україну. Тому невипадково, що починаючи з 1923 р. місцеві органи політосвіти розпочали чистки книжкових фондів сельбудів на предмет вилучення з них антирадянської літератури (Держархів Хмельницької обл., ф. п. 3, оп. 1, спр. 10, арк. 116).

Працівники політосвіти як загальне явище відмічали, що більшість селян спочатку ставились до роботи сельбудів як на щось не дуже потрібне і у практичній роботі цих організацій приймали незначну участь. Наведемо лише кілька прикладів. До Оринінського районного сельбуду добре ставилась лише молодь, через улаштування там танців. Інші мешканці містечка проявляли байдужість, а то й ворожість. Аналогічна ситуація спостерігалась у Смотричі, Зінькові, Довжку, Китайгороді та інших районних центрах округу (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 5, оп. 1, спр. 756, арк. 5, 33-34, 71). До того ж у деяких містечках помічався антагонізм між селянами та містянами щодо змісту праці сельбудів.

Важливим напрямом радянської так званої «культурної революції» було створення пунктів з ліквідації неписьменності (лікнепів). Тут керівники місцевих органів політосвіти фактично продовжували попередню працю Подільської губерніальної «Просвіти», яка ще у дореволюційний період організовували школи для неписьменних або малограмотних, проте надали цій праці комуністичного ідеологічного змісту. У вересні 1921 р. при відділах політосвіти Подільської губернії було організовано надзвичайну комісію по ліквідації неграмотності дорослого населення міста й повіту, у кожній волості - спеціальні курси для безграмотних (Г. Червона правда, 1921, 9 вересня). Щоправда, на початку 20-х рр. були зроблені лише перші кроки щодо ліквідації неграмотності серед дорослих мешканців краю.

У 1923 р. в УСРР відбулась територіально-адміністративна реформа. Повіти та волості були скасовані, створено округи. Політосвітню роботу на Поділлі тепер проводили окружні інспектури політосвіти, що розпочали свою діяльність весною 1923 р. (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 5, оп. 1, спр. 759, арк. 1). Упродовж року їм вдалось певною мірою оптимізу- вати мережу політосвітніх закладів та організацій. Так, наприкінці 1923 р. у Кам'янецькому окрузі налічувалось: одна партійна школа (готувала спеціалістів для проведення партійної роботи на селі), 12 клубів (передусім у містах та містечках), 1 міський сельбуд, 92 сельбуди, 68 хат-читалень, 58 бібліотек, 3 музеї, 20 лікнепів, 1 кіноустановка, 7 курсів з вивчення української мови (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 5, оп. 1, спр. 759, арк. 27). політосвітній радянський культурна революція

У містах основним центром організації політосвітньої роботи став клуб. Наприклад, у Вінниці, Кам'янці-Подільському, Проскурові функціонували українські, польські, єврейські, російські робочі центральні клуби, а також невеликі клуби були створені при деяких державних та адміністративних установах. Так, у листопаді 1924 р. у Кам'янці-Подільському був створений клуб для громадян, які відбували покарання у міському БУПРі. Він розмістився у будівлі колишньої церкви. 6 листопада 1924 р. у цьому клубі відбулось святкування сьомої річниці Жовтневої революції. Як писав у пресі, відомий пролетарський письменник Сава Божко: «Тепер ув'язнених одиниці, а до Жовтня були ув'язнені класи... Радянська влада не карає, а поправляє» (Г. Червоний кордон, 1924, 6 лист.).

Упродовж 1920-х рр. у роботі політосвітніх органів Поділля були помітні різні об'єктивні та суб'єктивні труднощі та суперечності. Так, багато вчителів українських навчальних закладів не хотіли брати участь у праці радянських сельбудів, ухилялись від проведення агітаційно-пропагандистських заходів, читання лекцій на політичні теми (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 5, оп. 1, спр. 95, арк. 14]. Крім того, і далі спостерігались випадки неуважного, а то й ворожого ставлення з боку місцевих органів влади до діяльності сельбудів та хат-читалень. Так, у 1925 р. Довжоцький райвиконком відібрав у селі Рихта хату-читальню і віддав її під будинок сільради. В Зінькові будівлю сельбуду передали для організації там суду. Часто гуртки при сельбудах працювали незадовільно і зовсім не виправдовували себе. Художні та драматичні гуртки використовували передусім старий матеріал, часто ставили з точки зору працівників політосвіти відверту «халтуру», цим самим відштовхуючи від себе людей Як загальне явище в офіційних документах відмічалось, що матеріальне забезпечення сельбудів, хат-читалень (особливо створених для національних меншин) залишалось незадовільним (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 5, оп. 1, спр. 95, арк. 42).

Дещо краще були справи з діяльністю пунктів з ліквідації неграмотності (лікнепів). У 1923-1924 навчальному році у селах Подільскої губернії було створено десятки нових лікнепів. Так, у Кам'янецькому окрузі їх кількість наприкінці 1924 р. становила разом з школами для малограмотних 284. У них навчалось близько 5250 громадян. Більшість з них працювали українською мовою, лише один - російською (у Кам'янці-Подільському). Згодом було створено 11 єврейських та 8 польських лікнепів (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 5, оп. 1, спр. 95, арк. 29). Всього у цей час на Кам'янеччині було зареєстровано 122772 особи віком від 16 до 35 років, які не вміли читати і писати. Передбачалось, що в середньому в одному такому пункті будуть навчатись 20-30 громадян. За статистичними даними Кам'янець-Подільський та Проскурівський округи за кількістю лікнепів випереджали інші округи Подільської губернії: Гайсинський, Могилів-Подільський, Тульчинський, Вінницькій (Держархів Вінницької обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 241, арк. 3). Навчальні програми лікнепів включали у себе вивчення творів К. Маркса, В. Леніна, інших теоретиків комуністичної ідеології та революційних письменників і поетів. Виключалось вивчення творчості тих українських істориків та літераторів, які боролись за незалежність України, зокрема М. Грушевсь- кого, А. Кащенка. Саме таким чином влада здійснювала свою «політосвітню роботу», комуністичний ідеологічний аспект якої домінував над культурно- освітнім. Через вивчення грамоти у лікнепах формувався у населення комуністичний світогляд та створювалась «радянська людина».

16 липня 1925 р. на підставі постанови РНК УСРР про практичні заходи щодо українізації радянського апарату при окружних інспектурах народної освіти утворювались відділи ліквідації української неписьменності (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 5, оп. 1, спр. 40, арк. 156). Вони повинні були створити при установах курси з української мови, де дорослих людей навчали грамоти. Курси для зовсім неписьменних були розраховані на п'ять місяців, для малописьменних - три. У вересні 1925 року подібні курси були створені в різних установах та організаціях Поділля: партійних школах, банках, статистичних бюро та інших (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 5, оп. 1, спр. 68, арк. 25). У Кам'янці-Подільському заняття для слухачів (а їх було близько 400) проводили вчителі з навчальних закладів міста, зокрема колишні керівники товариства «Просвіта» Євген Кондрацький та Марія Недужа (Соколова). У справі ліквідації української неписьменності відділи лікнепу тісно співпрацювали з урядовими комісіями з українізації, але дещо відрізнялись за своїми функціями. Так, вони займались передусім навчальною роботою і не мали права звільняти службовців з установ та організацій за недостатнє знання української мови чи основ українознавства.

У 1924 р. для поліпшення праці у справі боротьби з неписьменністю у були створені Вінницьке, Проскурівське, Кам'янець-Подільське та інші окружні осередки товариства «Геть неписьменність!». У Кам'янці- Подільському його очолив окружний інспектор наросвіти, активний діяч ЗУНР Василь Гоца (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 2490, оп. 1, спр. 12, арк. 7). Спочатку діяльність товариства через постійну зміну членів правління та відсутність чітких функцій та завдань не відзначалась ефективністю. На 1 січня 1925 р. в окрузі діяли тільки три його осередки у Кам'янці- Подільському, до якого увійшло 150 осіб, переважно педагогів. У районах округу роботи ніякої не велось. Пізніше його праця дещо пожвавилась і на 20 лютого 1927 р. на Кам'янеччині вже працювало 112 осередків товариства, що охоплювали 2244 громадян (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 2490, оп. 1, спр. 12, арк. 8).

У роботі міської організації приймали участь не тільки працівники політосвіти, але й викладачі Кам'янець-Подільського Інституту народної освіти (ІНО), зокрема професор Іван Любарський - відомий дослідник діалектів Поділля. Робота товариства полягала у складанні планів і програм для лікнепів, у підготовці досвідчених фахівців, у пошуку приміщень під лікнеп. Воно випускало часописи «Геть неписьменність!», «На зміну», які потім поширювались в українських сельбудах і хатах-читальнях. Для лікнепів, які працювали єврейською або польською мовами, і УСРР виходили радянські видання «Де юнге гвардия» та «Глос млодзежи», що поширювались і на Поділлі (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 5, оп. 1, спр. 771, арк. 21). Загалом же, незважаючи на певні успіхи, через неуважне ставлення з боку місцевих органів влади, стан товариства і наприкінці 20-х рр. залишався далеким від задовільного.

Велику роль у радянській політосвітній роботі у 1920-ті роки відігравав контроль над друкованою продукцією, що поширювалась серед населення Поділля. Органи політосвіти періодично складали списки «шкідливої» літератури, яку необхідно було знищити. З метою її виявлення у квітні 1925 р. в усі райони округу було направлено окреме розпорядження (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 5, оп. 1, спр. 1121, арк. 1). Виконуючи його, працівники місцевих органів політосвіти часу від часу перевіряли літературу, яку продавали громадяни. Зокрема, інспектор політосвіти у 1925 р. під час рейду виявив на кам'янецькому ринку такі книги: «Історія українського народу» Н. Григоріїва-Наша та «Рідна мова» С. Черкасенка - підручник з граматики для дітей молодшого шкільного віку. Ці книги одразу були вилучені та пірва- ні, а їхні продавці притягнуті до відповідальності. Вони пояснювали це тим, що допустили такі правопорушення тому, що у них не вистачало грошей на хліб (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 5, оп. 1, спр. 1121, арк. 1).

Під час перевірки 1925 р. у сельбудах, хатах-читальнях Поділля було виявлено чимало творів дореволюційних українських письменників та поетів, які була надруковані в період УНР. Від керівників районних органів політосвіти вимагалось, щоб вони списки книг нерадянського характеру надсилали в ДПУ до Харкова, а звідти вже надходили списки тих видань, які необхідно було вилучити з сельбудів та хат-читалень (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 5, оп. 1, спр. 1121, арк. 57).

Так, працівники Кам'янець-Подільського окрліту пропонували, щоб усі книги продавали лише букіністи, тому що їх легше було контролювати. Крім того, співробітники цієї організації давали дозвіл на друк афіш, плакатів, бланків, які перед цим ретельно перевірялись Зокрема, у 1925 р. було дозволено опублікувати у Кам'янець-Подільському окрузі 363 афіш та плакатів.

У контексті проведення політики «коренізації» на Поділлі було створено мережу політосвітніх організацій для польського та єврейського населення. При цьому органи місцевої влади переслідували конкретну політичну мету - добитися зменшення впливу на місцевих поляків та євреїв так званих «несоціалістичних та клерикальних елементів» (Держархів Вінницької обл., ф. р. 254, оп. 1, спр. 195, арк. 6, 10).

Римсько-католицька зберігала великий вплив на життя місцевих поляків. Католицькі священики гуртували навколо себе молодь, створювали різні релігійно-культурні організації («Ружанець», «Терціари» тощо). Вони влаштовували вистави, концерти, ігри. У 20-ті роки органи радянської влади в першу чергу у боротьбі проти них опирались передовсім не на адміністративно-каральні органи, а на радянську пропаганду, що проводилась польською мовою. Для успішного її проведення у містах Поділля були створені польські робочі клуби, а у селах - кутки при сельбудах. Щоправда, спочатку створення таких клубів відбувалось у не дуже сприятливих умовах. Так, Кам'янець-Подільський робітний польський клуб, що був відкритий 26 лютого 1922 р., довгий час не міг функціонувати через брак світла та палива. Згодом робота дещо налагодилась. У клубі було організовано вечір революційних та народних пісень. Час від часу влаштовувались лекції на актуальні політичні теми, зокрема на міжнародну тематику та про «антинародну політику» Польщі. Клуб відвідували передовсім молоді робітники, учні старших класів. Великою проблемою для діяльності клубу був брак лекторів, які могли прочитати лекцію польською мовою (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 5, оп. 1, спр. 725, арк. 29).

У наступні роки увага до створення міських польських клубів з боку місцевої влади збільшилась. Польбюро, що діяло при Подільському губернському комітеті КП(б)У у 1924 р. констатувало, що «польський клуб є центром, що протистоїть клерикальній стихії, лабораторією для політичної підготовки молоді до ЛКСМУ, осередком антирелійної пропаганди серед селян» (Держархів Вінницької обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 1674 , арк. 12).

У середині 20-х рр. мережа польських політосвітніх закладів в Подільській губернії розширилась і у 1925 р. тут функціонувало вже 6 польських клубів, 5 гуртків для вивчення польського радянського часопису «Серп», 5 політичних гуртків, 25 лікнепів (Держархів Вінницької обл., ф. р. 254, оп. 1, спр. 195 , арк. 272). Разом із тим, у політосвітній роботі серед поляків було чимало труднощів та недоліків, - не вистачало літератури польською мовою, помешкань для навчання. До того ж частина місцевого апарату відмовлялось створювати польські політосвітні організації для так званих «українців- католиків». Головна увага у діяльності польських політосвітніх організацій на Поділлі відводилась боротьбі з Римо-католицькою церквою. На початку 1925 р. Польбюро при Подільському губкомі КП(б)У відмітило, що проведені на Поділлі кампанії щодо засудження «ворожої діяльності духовенства відбувається успішно» у Вінницькій, Проскурівській, Могилівській округах, гірше - на Кам'янеччині (Держархів Вінницької обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 1671 , арк. 35).

У другій половині 20-х рр. польські міські робітничі клуби продовжували виконувати не тільки культурно-освітні функції, а й ставили перед собою завдання організації різних політичних заходів. Так, у червні 1929 р. польські робочі клуби Вінниці, Кам'янця-Подільського схвалили рішення, у якому засудили проведення у Варшаві всесвітнього з'їзду поляків, назвавши його спробою об'єднати польське населення для підготовки нападу на Радянський Союз (Г. Червоний край, 1929, 12 червня).

Аналогічно працювали політосвітні організації, що були створені для роботи з єврейським населенням. Діяльність релігійних єврейських культурно-освітніх установ (Тарбут, Гехолуц та інших) на Поділлі була заборонена, а політосвітня радянська робота проводилась в єврейських клубах у містах та єврейських гуртках при районних сельбудах. Так, у Кам'янець-Подільському клубі, створеному для єврейських кустарів, діяли політичний, літературний, драматичний, музичний, хоровий гуртки, влаштовувались лекції по кооперації, по політичним питанням (Держархів Хмельницької обл., ф. п. 3, оп. 1, спр. 11, арк. 103). Велика увага приділялась керівниками єврейських клубів боротьбі проти нелегальних навчальних закладів (хедерів та ешиботів), організації різних заходів проти іудейської релігії (Держархів Вінницької обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 494, арк. 326). У єврейських політосвітніх організаціях Поділля велика увага приділялась також боротьбі проти нелегальних партій: сіоністів-соціалістів, ОСМ, СССМ, осередки яких діяли у Вінниці, Проскурові, Калинівці та деяких інших населених пунктах Подільської губернії релігії (Держархів Вінницької обл., ф. п. 1, оп. 1, спр. 492, арк. 14).

Ліквідація непу, поступове згортання політики «коренізації» наприкінці 20-х рр. висунули перед організаціями політичної освіти нові завдання, які певною мірою входили у суперечність з їхньою попередньою діяльністю. Невипадково у доповіді Кам'янець-Подільського окружного відділу освіти «Основні завдання соціалістичної реконструкції народного господарства» (1929 р.) мова йшла про те, що стан політосвітньої роботи «майже в усіх галузях надзвичайно незадовільний, що головними негативними рисами політосвітньої роботи є її невідповідність до проблем соціалістичного будівництва, до проблеми наступу на капіталістичні елементи суспільства» (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 335, оп. 1, спр. 204, арк. 78) Різко критикувався стан політосвітньої праці в клубах Кам'янця-Подільського, де художні, музичні, драматичні, хорові секції працювали з великими недоліками. До того ж, як відзначалось місцевими партійцями, «репертуар існуючих художньо-музичних гуртків був старим, його зміст не мобілізував слухачів, не популяризував ідей партії» тощо (Держархів Хмельницької обл., ф. р. 335, оп. 1, спр. 204, арк. 82).

У 1929 р. відновилась практика періоду «воєнного комунізму», коли політосвітні організації та товариства подекуди створювались у будівлях закритих церков, костьолів, синагог. Так, у березні цього року ВУЦВК прийняв рішення про передачу під сельбуди та хати-читальні кількох синагог Поділля, у тому числі у містечку Шатава Кам'янецького округу (Вісті ВУЦВК, 1929, 17 березня). Але цей процес масово розгорнувся вже у середині 1930-х рр.

Висновки

Отже, широка мережа радянських політосвітніх організацій (клубів, сільбудів тощо) була створена на Поділлі на початку 1920-х рр. Їх створенню передувало закриття або реорганізація тих культурницьких товариств, що діяли в часи УНР. Головною метою радянської політосвітньої роботи було залучення населення до «пролетарської культури», більшовизація селянства та відвернення від українського національного процесу. Проте, клуби та сельбуди у період політики «українізації» відіграли і позитивну роль, зокрема у справі ліквідації неписьменності серед дорослого населення, сприяли формуванню нової сільської української інтелігенції, поширювали здобутки українського мистецтва серед селянства. Упродовж 1920-х рр. періодично відбулись численні «чистки» фондів сельбудів, хат-читалень, клубів, бібліотек. Вони особливо посилились після початку «суцільної колективізації» наприкінці 1929 р. Багатьох співробітників політосвітніх організацій почали звинувачувати у політичних помилках, здійсненні антирадянської націоналістичної роботи, але це вже тема для окремого дослідження.

Список використаних джерел і літератури

Абразумова, О. М. & Захарченко, М. В. (2020). Український сельбуд 1920-х років як засіб формування радянських політичних орієнтацій. Актуальные научные исследования в современном мире (58, ч.5), 43-48.

Г. (1929). Замість молитовних будинків культурно-освітні заклади. Вісті ВУЦВК, 17 березня, 4.

Г. (1922). Коряк В. Просвітянство. Вісті ВУЦВК, 11 лютого, 3.

Г. (1921). Ліквідація неграмотності. Червона правда, 9 вересня, 2.

Г. (1924). Червоний кордон, 6 листопада, 4.

Г. (1929). Червоний край ,12 червня, 3.

Державний архів Вінницької області.

Державний архів Хмельницької області.

Комарніцький, О. Б. (2011). Партійна та політосвітня діяльність студентів Кам'янець-Подільського інституту народної освіти (1920-ті рр.). Україна XX ст.: культура, ідеологія, політика: зб. ст., (16), 268-277.

Кузьмінець, Н. П. (2018). Більшовизація культурно-освітньої сфери у подільському селі у 1920-х роках. Український селянин, 20, 59-62.

Проценко, В. О. (2016). Роль профспілок у ліквідації неписьменності та україні- заційних процесах (1920-ті роки). Етнічна історія народів Європи, (50), 77-84.

Свистович С. М. (2018). До питання здійснення культурних трансформацій в УСРР (20-і pp. XX ст.). Історія науки і біографістика, (2), 71-79.

Професійні та політично-освітні установи на Україні (1922-1925). (1926). Харків: ЦСУ УСРР, 78 с.

Сельбудинок. Збірник матеріалів щодо роботи на селі. (1924). Київ, 35 с.

References

Abrazumova, O. M. & Zakharchenko, M. V. (2020). Ukrainskyi selbud 1920-kh rokiv yak zasib formuvannia radianskykh politychnykh oriientatsii [Ukrainian Selbud of the 1920s as a means of forming Soviet political orientations]. Aktualnie nauchnieyssledovanyia v sovre- mennom myre (58, ch.5), 43-48 [in Ukrainian].

H. (1929). Zamist molytovnykh budynkiv kulturno-osvitni zaklady [Cultural and educational institutions instead of prayer houses]. Visti VUTsVK, 17 bereznia, 4. [in Ukrainian].

H. (1922). Koriak V Prosvitianstvo [Koryak V. Enlightenment]. Visti VUTsVK, 11 liuto- ho, 3. [in Ukrainian].

H. (1921). Likvidatsiia nehramotnosti [Elimination of illiteracy]. Chervona pravda, 9 veresnia, 2 [in Ukrainian].

H. (1924). Chervonyi kordon, 6 lystopada, 4. [in Ukrainian].

H. (1929). Chervonyi krai, 12 chervnia, 3. [in Ukrainian].

Derzhavnyi arkhiv Vinnytskoi oblasti [The State Archives of Vinnytsia Region]. [in Ukrainian].

Derzhavnyi arkhiv Khmelnytskoi oblasti [The State Archives of Vinnytsia Region]. [in Ukrainian].

Komarnitskyi, O. B. (2011). Partiina ta politosvitnia diialnist studentiv Kam'ianets- Podilskoho instytutu narodnoi osvity (1920-ti rr.) [Party and political activities of students of the Kamianets-Podilskyi Institute of Public Education (1920s)]. Ukraina XX st.: kultura, ideolohiia, polityka: zb. st., (16), 268-277. [in Ukrainian].

Kuzminets, N. P. (2018). Bilshovyzatsiia kulturno-osvitnoi sfery u podilskomu seli u 1920-kh rokakh [Bolshevization of the cultural and educational sphere in the Podilsk village in the 1920s]. Ukrainian Peasant, 20, 59-62. [in Ukrainian].

Protsenko, V. O. (2016). Rol profspilok u likvidatsii nepysmennosti ta ukrainizat- siinykh protsesakh (1920-ti roky) [The role of trade unions in the elimination of illiteracy and Ukrainianization processes (1920s)]. Etnichna istoriia narodiv Yevropy, (50), 477-484. [in Ukrainian].

Profesiini ta politychno-osvitni ustanovy na Ukraini (1922-1925) [Professional and political and educational institutions in Ukraine (1922-1925)]. (1926). Kharkiv: TsSU USRR, 78 p. [in Ukrainian].

Svystovych S. M. (2018). Do pytannia zdiisnennia kulturnykh transformatsii v USRR (20-i pp. XX st.) [On the issue of cultural transformations in the USSR (20th pp. XX century)]. Istoriia nauky i biohrafistyka, (2), 71-79. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru