Наукове співробітництво Михайла Слабченка і Сергія Єфремова в 1926-1929 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наукове співробітництво Михайла Слабченка і Сергія Єфремова

в 1926-1929 рр.

Могильний Леонід - доктор історичних наук, професор, професор кафедри давньої та нової історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вул. Володимирська, 60, м. Київ, індекс 01033, Україна

Анотація

На початку ХХ ст. до української інтелігенції приєдналася досить активна в політичному і науково-освітньому плані молодь. Перед нею стояв нелегкий вибір - обрати напрямок свого внеску у реформування тодішнього українського суспільства. Частина молодих людей однозначно вирішила розірвати з науково-освітньою діяльністю своїх батьків і зайнятися політичною роботою, інша - поєднувати як політичну, так і культурно-освітню та наукову працю. Яскравим прикладом співпраці прихильників різних ідеологічних позицій можна назвати Михайла Слабченка і Сергія Єфремова. Суспільно-політичні погляди учених визначили напрями їхньої українознавчої діяльності, яка розпочалася одразу після долучення до культурно-освітньої роботи місцевих українофільських громад. Особливо потрібно відзначити їхню працелюбність і безвідмовність в організації різноманітних освітніх заходів, діяльності «Просвіт», Наукових товариств, роботі в комісіях Української Академії наук. У них відбулося зближення їх позицій щодо розвитку вітчизняної освіти та науки. Мета роботи полягає в аналізі проукраїнської роботи представників різних політичних ідеологій - М. Слабченка як прихильника української соціал-демократії та С. Єфремова як одного з активних представників української ліберальної інтелігенції першої третини ХХ ст. Методологія дослідження. Серед методів, застосованих для розкриття теми, використано методи узагальнення і синтезу, принципи історизму, об'єктивності та науковості. Наукова новизна. У статті на основі опублікованих і неопублікованих архівних матеріалів досліджена організаційна та наукова співпраця відомих вчених М. Слабченка та С. Єфремова щодо розвитку наукових осередків півдня України, що й обумовлює її наукову новизну. Висновки. Вивчення співробітництва М. Слабченка і С. Єфремова дозволило виділити етап їхньої співпраці, а саме 1926-1929 рр., коли відбувалося створення Одеського наукового товариства та обрання М. Слабченка академіком ВУАН.

Ключові слова: Слабченко Михайло, Сергій Єфремов, «Просвіта», Українська Академія наук, Спілка визволення України.

Abstract

українофільська громада слабченко єфремов

THE SCIENTIFIC COOPERATION OF MYKHAILO SLABCHENKO AND SERHII IEFREMOV IN 1926-1929

MOHYLNYI Leonid - Doctor of Historical Science, Professor, Professor of the Department of Ancient and Modern History of Ukraine of Taras Shevchenko National University of Kyiv, 60, Volodymyrska Street, Kyiv, index 01033, Ukraine

At the beginning of the 20th century, the Ukrainian intelligentsia was joined by young people active in political, scientific, and educational terms. It faced a difficult choice - to choose the direction of its contribution to the reform of Ukrainian society at that time. Some of the young people clearly decided to break with the scientific and educational activities of their parents and engage in political work, while others chose to combine both political and cultural, educational and scientific work. Mykhailo Slabchenko and Serhii Iefremov can be called a vivid example of the cooperation between supporters of different ideological positions. Socio-political views of scientists determined the direction of their Ukrainian studies activities, which began immediately after joining the cultural and educational work of local Ukrainophile communities. It is essential to note their industriousness and unfailingness in the organization of various educational events, activities of “Prosvita”, Scientific Societies, and work in commissions of the Ukrainian Academy of Sciences. They had a convergence of their positions regarding developing national education and science. The purpose of the work is to analyze the pro-Ukrainian work of representatives of various political ideologies - M. Slabchenko as a supporter of Ukrainian social democracy and S. Iefremov as one of the active representatives of the Ukrainian liberal intelligentsia of the first third of the 20th century. The research methodology. The methods of generalization and synthesis, principles of historicism, objectivity, and scientificity were used among the methods used to reveal the topic. The scientific novelty. In the article, based on published and unpublished archival materials, the organizational and scientific cooperation of the famous scientists M. Slabchenko and S. Iefremov in relation to the development of scientific centres in the south of Ukraine, which determines its scientific novelty, is investigated. Conclusions. The study of the cooperation of M. Slabchenko and S. Iefremov made it possible to highlight the stage of their cooperation, namely 1926-1929, when the Odesa Scientific Society was created, and M. Slabchenko was elected an academician of the Ukrainian Academy of Sciences.

Key words: Mykhailo Slabchenko, Serhii Iefremov, “Prosvita”, Ukrainian Academy of Sciences, Union for the Liberation of Ukraine.

Постановка проблеми

Досліджуючи український національно-визвольний рух, вчені переважно зосереджували увагу на процесах, які спрямовувалися найактивнішими його представниками, й вивчали біографії провідних українських політиків, вчених, освітян. Вивчення співробітництва діячів із різними політичними поглядами у громадсько-політичному житті, освітній сфері і наукових закладах, як правило, не часто ставало об'єктом зацікавлень українських істориків. Однак багато таких представників українського руху першої чверті ХХ ст. усе ж представляють науковий інтерес як особистостей, які на собі перенесли всі виклики того буремного часу. Частина з них психологічно зламалася та зникла у вирі подій, інші пристосувалися і намагалися не проявляти свою активність. Однак окремі особистості, зважаючи на політичні обставини та поклики власної душі, переключилися на освітні і наукові проєкти, в яких мали можливість проявити свої здібності і таланти.

На теперішній час немає публікацій, які б намагалися проаналізувати і охарактеризувати співпрацю М. Слабченка і С. Єфремова, їх становлення і розвиток у процесі суспільно-політичних подій в Україні.

Аналіз джерел та останні дослідження

Останні десятиріччя демонструють тенденції до зростання інтересу дослідників до освітньої та наукової спадщини відомих діячів та їхнього співробітництва у різних сферах діяльності. Події історії національно-державного відродження України посилили такі зацікавлення щодо персоналій, які займалися українознавчою роботою та належать до кола відомих дослідників та науковців. З 1991 р., коли було відновлено незалежність України, до сьогодення в сучасній вітчизняній історіографії здійснено лише декілька спроб розглянути і об'єктивно оцінити життя і наукову співпрацю М. Слабченка і С. Єфремова. Серед них монографії С. Водотики (Водотика, 1998), В. Заруби (Заруба, 2004а, 2004б), А. Санцевича (Санцевич, 1993), статті Б. Винара (Винар, 1983), В. Савченка (Савченко, 2017) та інших, які у своїх працях, в загальних рисах, описували їхню наукову співпрацю, однак не повністю розкривали погляди вчених щодо державності України, їх ставлення до суспільно-політичних подій того часу, власне не звернули уваги на ті обставини, що зближували позиції вчених. Інформацію про наукову співпрацю М. Слабченка та С. Єфремова можна також знайти у щоденниках С. Єфремова (Єфремов, 1997), спогадах Н. Полонської-Василенко (Полонська-Василенко, 2011) тощо. Особливу цінність для розкриття цілей і обставин співпраці становлять архівні матеріали ГДА СБУ (тт. 152, 154) (Галузевий державний архів Служби Безпеки України, ф. 13, спр. 67098, тт. 152, 153), незважаючи на те, що потребують належного критичного сприйняття, враховуючи обставини їх написання.

Мета статті полягає в аналізі спільної проукраїнської наукової роботи представників різних ідеологій - М. Слабченка як прихильника української соціал-демократії та С. Єфремова як одного з активних представників української ліберальної інтелігенції першої третини ХХ ст.

Виклад основного матеріалу дослідження

М. Слабченко народився у 1862 р. у передмісті Одеси на Нерубайських хуторах у сім'ї робітника (ГДА СБУ, т. 152, арк. 112), а С. Єфремов - у 1876 р. у сім'ї священника у с. Пальчик на Черкащині (Могильний, 2011, с. 39). Між ними була вікова різниця у 14 років, яка ніколи не впливала на їхню наукову співпрацю. Молодший за М. Слабченка С. Єфремов знаходився у Києві у середовищі провідних діячів українського національно-визвольного руху, через свою активну громадську позицію та перебування на вищих посадах в УАН поступово став відігравати провідну роль у їхньому співробітництві, а М. Слабченко зайняв місце регіонального керівника наукового осередку півдня України. У відносинах між вченими не спостерігалося ні конкуренції, ні спроб домінування. Вони працювали на майбутнє української науки. Як у свій час писав С. Єфремов, політичні опоненти повинні «подати одні одним руки на знак згоди і йти до спільної мети» (Єфремов, 2011, с. 65-66). Мається на увазі приналежність М. Слабченка до УСДРП, а С. Єфремова до УПСФ і різні пріоритети наукової і культурно-освітньої роботи цих політичних сил.

Великий вплив на формування поглядів і М. Слабченка, і С. Єфремова мало їхнє власне оточення та сім'ї, які засуджували соціальну несправедливість, брехню, нещирість і двоєдушність (Санцевич, 1993, с. 6) та, безумовно, самоосвіта і «шукання кращих форм людського існування» (Єфремов, 2011, с. 206, 221-222, 256, 316).

За словами М. Слабченка, у духовній школі, де українців «карали за мужичення», «почав себе» усвідомлювати як українець (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 112), «національна свідомість [...] сполучилася з соціальною» (Санцевич, 1993, с. 7). Завершити навчання йому не вдалося через захоплення революційними ідеями («що так були далекі від тодішнього життя») і поширення відповідної літератури серед однолітків (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 112-113).

У С. Єфремова пробудження національної самосвідомості відбувалося поступово з раннього дитинства і спілкування з однолітками з селянських родин і завершилося під впливом Київської семінарської українофільської громади та її найактивнішого керівника - О. Кониського (Єфремов, 2011, с. 350). «Не знаходячи на це відповіді в офіціальних межах, ми шукали її сторонніми засобами - у старших товаришів, у книжках, в знайомствах поза мурами семінарії, в програмах - тоді ще писаних - і гуртках самоосвіти» (Єфремов, 2011, с. 329).

І в С. Єфремова, і в М. Слабченка не було особливого потягу до продовження навчання у духовних закладах. Обидва хлопці, незалежно від волі батьків, під впливом обставин вирішили здобути університетську освіту.

С. Єфремов у 1897 р. вступив на юридичний факультет Київського університету, де приєднався до студентської громади, через яку продовжував займатися культурно-просвітньою роботою під кураторством Київської старої громади і Всеукраїнської безпартійної організації. Його особливим покликанням стала видавнича і журналістська робота у ліберальних виданнях та проєктах (Єфремов, 2011, с. 407, 420, 425, 439-448).

У цей же час М. Слабченко вступив на історико-філологічний факультет Новоросійського університету Одеси (Заруба, 2004б, с. 21). Брав активну участь у діяльності української студентської громади, через що його неодноразово відраховували з вишу (Музичко, 2011, с. 289-290). Впродовж навчання в університеті він отримав срібну і золоту медалі за конкурсні роботи. Своїм науковим керівником і вчителем називав І. Линниченка, який неодноразово підтримував свого учня (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 118; Заруба, 2004б, с. 46, 48; Полонська-Василенко, 2011, с. 456). Активна національна позиція привела М. Слабченка до лав одеського товариства «Просвіта» (Заруба, 2004а, с. 25, 61-62), зблизила його з представниками ліберального українства Одеси і визначила подальшу траєкторію його життя. На думку В. Заруби, в громадській праці М. Слабченко віддавав перевагу ненасильницьким, пропагандистським, а не збройним засобам боротьби за соціальне і національне визволення українців (Заруба, 2004а, с. 62). І все подальше його життя було спрямоване на зміцнення позицій української мови, розгортання наукових українознавчих досліджень, відстоювання національних інтересів українського народу, що надзвичайно зближувало М. Слабченка з представниками громадівського руху, зокрема такими як С. Єфремов, А. Ніковський, М. Комаров та ін.

За спогадами вченого, у студентські роки він перебував під впливом російських соціал-демократів, однак швидко зрозумів близькість власних поглядів і діяльності Революційної української партії (РУП, з 1905 р. - УСДРП). Тим паче, партія «мала свій гектограф, бібліотечку і агітаторів» (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 113; Санцевич, 1993, с. 8). У 1903 р. він вступив до її лав і перебував у ній аж до 1918 р. (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 2). Тривалий час співпрацював із місцевими українськими соціал-демократами, зокрема В. Чехівським (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 22; Могильний, 2016, с. 62-63), В. Герасименком (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 30) і О. Темницьким (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 117; Могильний, 2011, с. 31), які інколи брали участь в українознавчій роботі з представниками українофільського ліберального руху - однодумцями С. Єфремова - зокрема, А. Ніковським (Могильний, 2013, с. 14), а через нього з Одеською українофільською громадою.

Напередодні Першої світової війни у 1913-1914 рр. співробітництво М. Слабченка з лібералами продовжується, він стає постійним співробітником газети «Рада» (Миронець, 2010, с. 15). Робота у «Раді» допомогла йому краще зрозуміти мету ліберальних українців у сфері науки, освіти тощо. А зважаючи, що С. Єфремов був одним з найактивніших дописувачів газети, то відбулося і певне зближення позицій українських вчених щодо вирішення українського питання. Цьому сприяв, власне, і однодумець С. Єфремова А. Ніковський, який намагався залучити до роботи в «Раді» перспективних працівників (Могильний, 2013, с. 14).

За словами М. Слабченка, події 1917-1920 рр. викликали у багатьох свідомих українців запитання - чому так «болісно» в Україні відбувається революція? (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 8). Однією з причин невдач він називав надто поступливу політику Української Центральної Ради, учасників якої інколи характеризував як «праздноболтающих» і «політичними м'якунами» (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 72), а саму УЦР - «організацією м'яких душ і сентиментів» (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 115; Заруба, 2004б, с. 14) через відсутність чіткої внутрішньої та зовнішньої політики. На думку В. Заруби і О. Музичко, М. Слабченко помічав і багато позитивних моментів у діях УЦР - розумне вирішення національного питання, демократичність і прагнення до незалежності - «були найліпші бажання - задовольнити якомога більшу частину населення, розв'язати як найліпше питання, поставлені революцією» (Заруба, 2004а, с. 71; Музичко, 2011, с. 295). У обох згаданих випадках можна помітити і відбиття особистого ставлення до керівництва УЦР - критичного до М. Грушевського та позитивного до С. Єфремова, який тривалий час займався саме міжнаціональними відносинами у внутрішній політиці УЦР.

Як і С. Єфремов, М. Слабченко з обережністю сприйняв початок революційних подій, сподіваючись на вирішення головних вимог українців - створення національних шкіл, наукових закладів, періодичних видань. Розв'язання цілої низки подібних завдань пов'язувалося вченими із загальними процесами демократизації суспільства і влади. Саме у цій площині пересікалися інтереси обох діячів українського руху. Так, як і С. Єфремов, пропонував усім представникам різних політичних ідеологій об'єднатися задля розвитку української науки. Це та сфера співпраці, яка буде корисною для усіх патріотів України.

Прихід до влади більшовиків, за словами Т. Слабченка, призвів до тимчасової «розгубленості серед інтелігенції взагалі та української зокрема», «не стало селянської України, не стало значить української держави, не стало тієї украї-нізації, про яку я чував в 1918 р., словом та Україна, яку я колись ще малював в своїй голові не появлялась» (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 153, арк. 38).

Початок 1920-х рр. М. Слабченко і С. Єфремов характеризували як дуже складний період як у національному, політичному, так і економічному плані. Була маленькою заробітна плата, «голодний рік таким тяжким був, що я готов був перебити родину, щоб не бачити її страждання» (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 120), навіть з доплатами чимало людей голодували (Єфремов, 1997, с. 56, 58-59). Українські школи перебували на «задворках, гроші їм відпускалися в останню чергу і ніби з милості», до української мови ставилися погано, «в селі провадилася русифікація», українська кооперація і Українська учительська спілка утискалася «тими самими, хто вчора ще був представником єдиної недєлимої і висловлювався проти української культури», у вищій школі мало хто наважувався проводити заняття українською мовою (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 119). З погляду М. Слабченка, така скрутна ситуація залежала «виключно від нашої малої національної свідомості і культурності» і повернення на посади в наукових і освітніх закладах прихильників колишньої шовіністичної імперської політики (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 119; Водотика, 1998, с. 38), та, за словами С Єфремова, - «все вбила проклятуща казенщина, офіціяльщина, примус» (Єфремов, 1997, с. 36). Будь-які прорахунки більшовицької влади викликали обурення з боку українських діячів, критика стосувалася як освітньої політики, так і вирішення національного питання.

Як писав М. Слабченко, «очевидно, про Україну ніхто серйозно не хоче думати», «значить, українське національне діло тільки в наших же українських руках» (Заруба, 2004а, с. 89; Водотика, 1998, с. 34). Такі думки стали загальними для багатьох представників українського національного руху. Саме вони допомагали відкладати ідеологічні розбіжності на другий план, а на перше місце висувати злагоджену спільну роботу у сфері освіти, науки і культури. Тобто там, де більшовицька влада впродовж 1920-х років чинила найменше перешкод, а то й намагалася штучно підіграти культурно-освітнім очікуванням українців.

Активна наукова діяльність забирала багато часу, і, як зізнавалися М. Слабченко та С. Єфремов, навіть у вільний від роботи час «на політичні теми говорити не доводилося, коли що й говорилося, то очевидні пустяки» (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 41) з «нахилом до компромісовості» і відсутності довіри до найближчого оточення (Єфремов, 1997, с. 45, 69, 408). Серед політичних питань, які їх цікавили, було майбутнє України, її державності (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 41). У М. Слабченка думки були більш ідеалістичні, а у С. Єфремова - скептичні: «всі сподівалися якихсь перемін і всі їх бажають», як наслідок «серед теперішнього безладдя й дурниць безконечних», «хто чого хоче, той теє й бачить» (Єфремов, 1997, с. 375, 416).

Уперше про М. Слабченка С. Єфремов у своєму щоденнику, який він вів з 1 травня 1923 р., написав лише 19 лютого 1926 р. згадуючи про написання йому листа з підтримкою проєкту створення наукового товариства в Одесі (Єфремов, 1997, с. 245; Заруба, 2004б, с. 70). Після цього С. Єфремов досить регулярно фіксує у своїх записах листування з колегою, хоча до цього часу їхні інтереси не пересікалися, «адже про Слабченка ні з ким ніколи не говорив та й не цікавився і не згадував про його ніколи» (Єфремов, 1997, с. 373). Листи до Одеси С. Єфремов відписував 11 листопада 1926 р., 23 березня, 30 червня, 26 липня, 19 серпня, 4 вересня, 21 жовтня, 5 і 28 листопада 1927 р., 9 січня, 9 квітня, 19 і 26 травня, 10 липня, 23 грудня 1928 р., 10 квітня 1929 р. (Єфремов, 1997, с. 482, с. 519, с. 523, с. 525, с. 527, с. 428, с. 536, с. 543, с. 553, с. 575, с. 614, с. 635, с. 638, с. 660, с. 713, с. 752). Тобто активна переписка двох вчених загалом тривала більше трьох років. Вони переважно обговорювали організаційні проблеми, що виникали у М. Слабченка щодо створення і діяльності Одеського наукового товариства, обмінювалися науковою літературою. С. Єфремов зі свого боку також намагався підтримати М. Слабченка через організацію рішення ВУАН щодо включення Одеського наукового товариства до числа академічних установ. А, зважаючи на потреби розвитку української історичної науки, С.Єфремов вважав за необхідне не тільки на словах, але і у справах підтримати одеського науковця.

У свою чергу, М. Слабченко написав свого першого листа до С. Єфре- мова 15 лютого 1926 р. у зв'язку із заснуванням Одеського наукового товариства (Заруба, 2004б, с. 65). Вчені листувалися щодо різних аспектів статуту Одеського наукового товариства, організації його наукових видань, підтримки публікацій учнів М. Слабченка і його особистих досліджень. Листи датувалися 20 і 25 лютого, 28 березня, 25 вересня, у листопаді 1926 р., 2 січня, 16 і 19 лютого, 18 березня, 4 квітня, 8 і сер. червня, 12 липня, поч., 8 і 24 вересня, 10 і 25 жовтня, поч. і 10 листопада, 25 грудня 1927 р., 12 січня, 4 і 20 квітня, 21 травня, 27 червня, жовтень, 17 грудня 1928 р. (Заруба, 2004б, с. 68, 71, 73, 102, 104-105, 108, 109, 110-118, 120-124, 126-134, 141, 143-146, 151, 160). Перша очна зустріч між вченими відбулася лише влітку 1927 р. (Водотика, 1998, с. 34). Що цікаво, вчені з цікавістю спілкувалися і не виявили явних суперечностей свого бачення розвитку української науки.

У своїх листах М. Слабченко надзвичайно позитивно відгукувався про С. Єфремова, який намагався допомогти своєму колезі з організацією Наукового товариства в Одесі як філіалу Всеукраїнської Академії наук та вирішити різноманітні питання, що стосувалися наукової роботи. Зокрема, у листах до О. Оглоблина характеризував його як «людину дуже гарну» (Заруба, 2004б, с. 70, 87), називав «першим джентльменом Києва» (Заруба, 2004б, с. 76), пропонував обрати почесним членом Одеського наукового товариства, називає вченого «хрещеним батьком» Одеського наукового товариства (Заруба, 2004б, с. 101, 109). В одному з листів припускав, що С. Єфремов до нього «ставиться тільки ввічливо, можливо, подобається йому моя енергія, але чудово знає, що ми з ним не попутчики, розпинатись за мене не стане, зближуватися не буде» (Заруба, 2004б, с. 107). У одному з листів до С. Єфремова М. Слабченко досить самокритично пише і про свої вади характеру, які стосуються негативного ставлення до колег по наукових інтересах, мовляв, «стаю старим і злобним» (Заруба, 2004б, с. 118).

У знак поваги до С. Єфремова, наприкінці вересня 1926 р. його однодумці і колеги ініціювали відзначення ювілею вченого в Одесі до його 50-річ- чя з дня народження. Серед ініціаторів був і М. Слабченко (Єфремов, 1997, с. 406; Заруба, 2004б, с. 102), який таким чином прагнув віддячити за допомогу в організації Одеського наукового товариства. На прохання С. Єфремова святкування не проводили.

11 червня 1928 р. С. Єфремов приїхав до Одеси і серед знайомих, яких він відвідав, були М. Слабченко і Б. Комаров. «Знов повійнуло на мене турботами, що їх полишив був далеко за собою» (Єфремов, 1997, с. 652). Як писав М. Слабченко, «час іде, а ми по суті не змінилися ніскільки; революція не змінила наших поглядів», «у всякому разі зміни незначні», «саме життя складається і ведеться так, що поглядам нема чого радикально мінятись» (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 8). М. Слабченко зізнавався, що окремі колеги, знаючи його проукраїнські переконання, називали його «петлюрівцем» (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 19), однак С. Єфремов незважаючи на такі обставини все ж намагався всіляко колегу підтримати у вирішенні організаційних та фінансових питань Одеського наукового товариства. Підтримка з боку С. Єфремова пояснювалася неабиякою працелюбністю і результативністю М. Слабченка не тільки як вченого, але і як талановитого органі- затора наукових українських регіональних студій. Саме такі люди, на думку С. Єфремова, були здатні розвивати українську науку.

Під час антиєфремівських акцій у 1928-1929 рр. М. Слабченко був серед тих його колег, які однозначно відмовилися підписувати протест проти вченого (ГДА СБУ, ф. 13, спр. 67098, т. 152, арк. 22; Єфремов, 1997, с. 714; Даниленко, 2012, с. 545), чим одразу викликав необґрунтовану критику з боку прихильників більшовицького режиму. Крім того, в жовтні 1928 р. у листі і 26 грудня 1928 р. перебуваючи в Києві, М. Слабченко не побоявся особисто зустрітися і з'ясувати не лише обставини щодо публікації «Запорозького архіву» (Водотика, 1998, с. 35), а й підтримати С. Єфремова (Єфремов, 1997, с. 714; Заруба, 2004б, с. 151, 164).

Працьовитість і наполеглива діяльність М. Слабченка в українознавчій роботі стала одним із аргументів для С. Єфремова щодо підтримки його кандидатури до складу Всеукраїнської Академії наук під час голосування 26 червня 1929 р. (Винар, 1983, с. 26; Єфремов, 1997, с. 776; Полонська-Васи- ленко, 2011, с. 363). С. Єфремов у своєму «Щоденнику» однозначно написав, що серед усіх нових академіків «маємо хіба одного робітника - Слабченка», «решта для мебелі» (Єфремов, 1997, с. 776). Власне, це останнє, що встиг зробити один вчений для іншого перед розгортанням арештів у сфабрикованій судовій справі так званої «Спілки визволення України».

Упродовж останніх років перед арештом ДПУ уважно стежило за змістом листів як М. Слабченка, так і С. Єфремова та збирало про них будь яку інформацію з різних джерел (Даниленко, 2012, с. 29). Однак, нічого підозрілого не виявило.

Як писала Н. Полонська-Василенко, впродовж шести тижнів тривав процес, робилося все, щоб принизити цих людей, поставити на коліна, змусити визнати свої помилки і визнати вищість радянської влади (Полонська- Василенко, 2011, с. 437). Фактично звинувачених у справі СВУ судили не за антибільшовицьку діяльність, а за їхні проукраїнські переконання. Чим давали сигнал усім іншим українцям - офіційно не дозволені прояви українського патріотизму у будь-якій сфері діяльності сприйматимуться радянською владою як антирадянська робота.

Висновки

Таким чином, враховуючи критичне ставлення до архівних матеріалів, спогади сучасників і наявні наукові дослідження з цього питання, можна прийти до висновку про зближення позицій представників різних українських політичних сил, які прагнули закласти фундамент побудови Української держави шляхом розвитку не тільки політичних інституцій, але й міцної основи для розвитку української шкільної освіти, діяльності вітчизняної преси. Як для М. Слабченка, так і для С. Єфремова важливою складовою успішності України вважалася підтримка та розбудова наукових інституцій. Особливо в контексті роботи УАН, її підрозділів та місцевих філій у формі наукових товариств. Незважаючи на відхід від активних форм політичної діяльності і зосередження на формуванні молодого покоління нау-ковців, обидва вчені свою роботу сприймали не тільки як наукову, але і пев- ною мірою і як державницьку, за що, власне, і потрапили під удар більшовицької влади.

Вивчення співробітництва М. Слабченка і С. Єфремова дозволило виділити етап їхньої організаційної і наукової роботи, а саме 1926-1929 рр., коли відбулася їхня співпраця щодо створення Одеського наукового товариства та обрання М. Слабченка академіком ВУАН.

Зважаючи на вивчення життя і діяльності М. Слабченка і С. Єфремова, найбільш перспективним напрямом досліджень про вчених може бути продовження пошуку нових джерел їхньої співпраці для більш повного розкриття тих політичних, наукових і культурницьких заходів, які обговорювалися і розроблялися проукраїнською спільнотою того часу.

Список використаних джерел і літератури:

Винар, Б. (1983). Академік Михайло Слабченко (матеріали до біографії та бібліографії). Український історик, 1, 19-39.

Водотика, С. Г. (1998). Академік Михайло Єлисейович Слабченко. Нарис життя та творчості. Київ, Херсон, 156 с.

Галузевий державний архів Служби безпеки України.

Даниленко, В. М. (Упоряд.). (2012). Українська інтелігенція і влада: Зведення секретного відділу ДПУ УСРР 1927-1929 рр. Київ: Темпора, 756 с.

Єфремов, С. (2011). Щоденник. Про дні минулі [Спогади]. Київ: Темпора, 792 с.

Єфремов, С. О. (1997). Щоденники, 1923-1929. Київ: ЗАТ «Газета «Рада», 848 с.

Заруба, В. М. (2004a). Історик держави і права України академік М. Є. Слабченко (1882-1952): монографія. Дніпропетровськ: ПП «Ліра ЛТД», 456 с.

Заруба, В. М. (2004б). Михайло Слабченко в епістолярній та мемуарній спадщині (1882-1952). Дніпропетровськ: Юрид. акад. МВС; Ліра ЛТД, 352 с.

Миронець, Н. (Упоряд.). (2010). Чикаленко Є. - Ніковський А. Листування 19081921 роки. Київ: Темпора, 448 с.

Могильний, Л. (2013). Андрій Васильович Ніковський : життєвий шлях та суспільно-політична діяльність. Часопис української історії, 26, 14-18.

Могильний, Л. (2016). Володимир Чехівський: постать на тлі епохи. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. 134, 62-66.

Могильний, Л. (2011). Сергій Єфремов у суспільно-політичному житті України. Київ: ТОВ «ПанТот», 296 с.

Музичко, О., Хмарський, В. (2011). Михайло Слабченко: нонконформіст у науці та громадському житті. Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917-1920 рр.: монографія. Одеса: ТЕС, 288-313.

Полонська-Василенко, Н. (2011). Спогади. Київ: Києво-Могилянська академія, 591 с.

Савченко, В. А. (2017). Політичні уподобання професора М. Слабченка. Чорноморська минувшина = Chornomors'ka mynuvshyna: записки Відділу історії козацтва на Півдні України, (12). Одеса: Друк Південь, 111-119.

Санцевич, А. В. (1993). Видатний український історик М. Є. Слабченко. («Історичні зошити»). Київ, 68 с.

References:

Vynar, B. (1983). Akademik Mykhailo Slabchenko (materialy do biohrafii ta bibliohrafii) [Academician Mykhailo Slabchenko (Materials for Biography and Bibliography)]. Ukrainian historic, 1, 19-39. [in Ukrainian].

Vodotyka, S. H. (1998). Akademik Mykhailo Yelyseiovych Slabchenko. Narys zhyttia ta tvorchosti [Academician Mykhailo Yeliseyovych Slabchenko. Essay on Life and Work]. Kyiv, Kherson, 156 s. [in Ukrainian].

Haluzevyi derzhavnyi arkhiv Sluzhby bezpeky Ukrainy [Branch State Archive of Security Service of Ukraine]. [in Ukrainian].

Danylenko, V. M. (Comps.) (2012). Ukrainska intelihentsiia i vlada: Zvedennia sekretnoho viddilu DPU USRR 1927-1929 rr. [Ukrainian Intelligentsia and Government: Reports of the Secret Department of the State Political Department]. Kyiv: Tempora, 756 s. [in Ukrainian].

Yefremov, S. (2011). Shchodennyk. Pro dni mynuli (Spohady) [Diary. About the past Days (Memoirs)]. Kyiv: Tempora, 792 s. [in Ukrainian].

Yefremov, S. (1997). Shchodennyky, 1923-1929 [Diaries, 1923-1929]. Kyiv: ZAT «Hazeta «Rada», 848 s. [in Ukrainian].

Zaruba, V. M. (2004a). Istoryk derzhavy i prava Ukrainy akademik M. Ye. Slabchenko (1882-1952): monohrafiia [Historian of State and Law of Ukraine: Academician M.Y. Slabchenko (1882-1952)]. Dnipropetrovsk: PP «Lira LTD», 456 s. [in Ukrainian].

Zaruba, V. M. (2004b). Mykhailo Slabchenko v epistoliarnii ta memuarnii spadshchyni (1882-1952) [Mykhailo Slabchenko in the Epistolary and Memoir Heritage (1882-1952)]. Dnipropetrovsk: Yuryd. akad. MVS; Lira LTD, 352 s. [in Ukrainian, in Russian].

Myronets, N. (Comps.). (2010). Chykalenko Ye. - Nikovskyi A. Lystuvannia 19081921 roky [Chykalenko Ye. - Nikovskyi A. Correspondence 1908-1921]. Kyiv: Tempora, 448 s. [in Ukrainian].

Mohylnyi, L. (2013). Andrii Vasylovych Nikovskyi: zhyttievyi shliakh ta suspilno- politychna diialnist [Andriy Vasyliovych Nikovsky: Life and Social and Political Activity]. Chasopys ukrainskoi istorii, 26, 14-18. [in Ukrainian].

Mohylnyi, L. (2016). Volodymyr Chekhivskyi: postat na tli epokhy. [Volodymyr Che- khivskyi: a Figure in the Context]. Visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. Istoriia, 134, 62-66. [in Ukrainian].

Mohylnyi, L. (2011). Serhii Yefremov u suspilno-politychnomu zhytti Ukrainy [Ser- hiy Yefremov in the Social and Political Life of Ukraine]. Kyiv: TOV «PanTot», 296 s. [in Ukrainian].

Muzychko, O., Khmarskyi V. (2011). Mykhailo Slabchenko: nonkonformist u nautsi ta hromadskomu zhytti [Mykhailo Slabchenko: Nonconformist in Science and Public Life]. Chornomorska khvylia Ukrainskoi revoliutsii: providnyky natsionalnoho rukhu v Odesi u 19171920 rr.: monohrafiia. Odesa: TES, 288-313. [in Ukrainian].

Polonska-Vasylenko, N. (2011). Spohady [Memoirs]. Kyiv: Kyievo-Mohylianska akademiia, 591 s. [in Ukrainian].

Savchenko, V. A. (2017). Politychni upodobannia profesora M. Slabchenka [Political Beliefs of Professor M. Slabchenko]. Chornomorska mynuvshyna: zapysky Viddilu istorii ko- zatstva na Pivdni Ukrainy [The Black Sea Past: Works of the Department of Cossack History in Southern Ukraine], (12). Odesa: Druk Pivden, 111-119. [in Ukrainian].

Santsevych, A. V. (1993). Vydatnyi ukrainskyi istoryk M. Ye. Slabchenko [Prominent Ukrainian historian M. Y. Slabchenko]. «Istorychni zoshyty». Kyiv, 68 s. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru