Протистояння льотчиків ВПС РСЧА та Люфтваффе під час німецько-радянської війни: подолання стереотипів (на матеріалах інтерв'ю з учасниками Другої Світової війни)

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

НАН України

Інститут історії України

Відділ історії України періоду Другої світової війни

Національний військово-історичний музей України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут Управління державної охорони України

Спеціальна кафедра №2

Протистояння льотчиків ВПС РСЧА та Люфтваффе під час німецько-радянської війни: подолання стереотипів (на матеріалах інтерв'ю з учасниками другої світової війни)

Лисенко О., д.і.н., професор

Филь О., к.і.н., с.н.с.

Хойнацька Л., к.і.н., доцент

м. Київ, Україна

Анотація

У статті через призму джерел особового походження здійснено спробу спростування деяких усталених стереотипів, які стосуються протистояння льотчиків Військово-повітряних сил Робітничо-селянської Червоної армії та Повітряних сил Третього Райху (Люфтваффе).

Мета роботи. На значному масиві документів розглянути питання, що стосуються особливостей морально-психологічного стану авіаторів, а також характеристики бойових засобів і тактичних прийомів ВПС РСЧА та Люфтваффе.

Методологія дослідження. Розвідка базується на комбінованому застосуванні міждисциплінарних прийомів наукового пошуку, зокрема, методів воєнної антропології, усної історії, соціальної психології та суто історичних інструментів пізнання. У тексті вживається відповідний термінологічний апарат, а також інтерпретаційні засоби, що віддзеркалюють авторську концепцію та оцінки об'єкта дослідження.

Наукова новизна. Висвітлюються мотиваційні чинники та моделі поведінки льотчиків в умовах фронтового повсякдення, специфіка міжособистісних та ієрархічних стосунків, моральні установки, професійні якості та способи їх реалізації у практиці тогочасного повітряного бою, відмінності у побуті і традиціях представників цього виду збройних сил.

Висновки. Аналіз емпіричної бази виводить на обґрунтовані оцінки кількох компонентів протистояння в повітрі, а саме: оперативне планування і тактика ведення повітряних операцій сторін, рівень підготовки та кваліфікації пілотів, морально-психологічний стан авіаторів, а також технічні характеристики авіаційної техніки, які використовували Люфтваффе та ВПС РСЧА на Східному фронті. Зрештою, співвідношення усіх вказаних чинників у поєднанні зі здатністю поновлювати авіаційний парк та особовий льотний склад визначили результат боротьби за панування в повітрі.

Ключові слова: Друга світова війна, німецько-радянська війна, Військово-повітряні сили РСЧА, Люфтваффе, Третій Райх, діюча армія, фронтове повсякдення.

Abstract

The confrontation of pilots of the air forces of the Workers' and Peasants' Red Army and the Luftwaffe during the German-Soviet war: overcoming stereotypes (based on the materials of interviews with participants of World War ІІ)

Lysenko O., Doctor of Historical Sciences, Professor, Head of the Department of History of Ukraine during the Second World War, Institute of History of Ukraine, National Academy of Sciences of Ukraine

Fil O., Candidate of Historical Sciences, Research Fellow of the National Museum of Military History of Ukraine, Kyiv

Khoіnatska L., Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Professor of the Special Department №2 of the Institute of Management State Guard of Ukraine of Taras Shevchenko National University of Kyiv

In the article, through the prism of sources of personal origin, an attempt has been made to refute some established stereotypes concerning the confrontation between the Air Force pilots of the Workers' and Peasants' Red Army and the Air Force of the Third Reich (Luftwaffe).

The purpose of the article. On a significant array of ego-documents, it is to consider matters that primarily concern the peculiarities of the moral and psychological state of aviators, as well as the characteristics of combat equipment and tactical techniques of the Soviet Air Forces and the Luftwaffe.

The research methodology. The research is based on the combined application of interdisciplinary methods of scientific research, namely, the methods of military anthropology, oral history, social psychology, and purely historical tools of knowledge. The text uses the appropriate terminological apparatus, as well as interpretative tools that reflect the author's concept and evaluations of the research object.

The scientific novelty. Motivating factors and models of pilots' behavior in daily front-line conditions, the specifics of interpersonal and hierarchical relationships, moral attitudes, professional qualities, and ways of their implementation in the practice of air combat at that time, differences in everyday life and traditions of representatives of this type of armed forces are highlighted.

Conclusions. The analysis of the empirical base leads to reasonable assessments of several components of the confrontation in the air, namely: the operational planning and tactics of the air operations of the parties, the level of training and qualifications of the pilots, the moral and psychological state of the aviators, as well as the technical characteristics of the aviation equipment used by the Luftwaffe and the Air Forces of the Workers' and Peasants' Red Army on the Eastern Front. In the end, the ratio of all these factors, combined with the ability to renew the aircraft fleet and personnel, determined the outcome of the struggle for supremacy in the air.

Key words: World War II, German-Soviet War, the Air Forces of the Workers' and Peasants' Red Army, Luftwaffe, Third Reich, active army, front-line everyday life.

Постановка проблеми

Аналіз джерел та останні дослідження. У 90-х роках минулого сторіччя на пострадянському просторі в результаті політичних та економічних трансформацій, які супроводжувалися переглядом ідеологічних стандартів, а також частковим відкриттям архівів, актуалізувалася важлива складова его-джерел - мемуарні тексти. На книжкових розкладках з'явилися численні спогади учасників Другої світової війни, представлені, зокрема в серіях: «Сталінські соколи», «У повітряних боях», «На лінії фронту» та інших. Ця тенденція збереглася і на початку ХХІ ст. Особливої уваги заслуговують збірники спогадів авторства А. Драбкіна, зокрема «Я дрался с асами Люфтваффе», «Я дрался на Ил-2», «Я дрался на У-2» тощо. Їхня особлива цінність полягає у тому, що вони написані в жанрі так званого «глибокого інтерв'ю», а це дає змогу читачу доволі детально ознайомитися не тільки з бойовою діяльністю льотчиків, характеристикою технічних засобів, тактикою протиборчих сторін, а й поринути у фронтове повсякдення безпосередніх учасників Другої світової війни.

В Україні також вийшла низка видань мемуарного змісту, зокрема книги льотчиків І. Селіфонова «Истребители ведут бой», А. Гордєєва «45 лет службы в Военно-воздушных силах», О. Героєва «В строю соколином», М. Доліної «Дочери неба», О. Филя «Штурмовики», а також книги, написані в співавторстві з льотчиками А. Королем «Я - Король, цель вижу, атакую!», П. Рубановим «Автограф на Рейхстазі» тощо.

Поява згаданих мемуарів уможливила дистанціювання від усталених стереотипів, які нав'язувалися суспільству упродовж багатьох десятків років за допомогою міфологованих творів, покликаних виховувати покоління радянських людей у відданості комуністичній ідеї та вірному служінню радянському ладу.

Мета статті. Автори статті мають на меті не лише сприяти подоланню усталених ідеологічних стереотипів, шаблонів та кліше, що подекуди підміняли принцип історизму, а й за допомогою его-документів та архівних матеріалів реконструювати максимально об'єктивну і стереоскопічну картину подій, які мали місце під час Другої світової війни.

Виклад основного матеріалу

Військово-повітряні сили РСЧА разом з Прикордонними військами НКВС першими відчули на собі потужний удар німецької машини і автоматично набули статусу частин та з'єднань, що увійшли до Діючої армії. Ми акцентуємо увагу лише на чотирьох важливих, на нашу думку аспектах, які присутні в інтерв'ю з льотчиками, учасниками Другої світової війни, а саме: катастрофічній трощі бойових літаків, яка сталася 22 червня 1941 р. внаслідок раптового нальоту німецької авіації на прикордонні аеродроми; враженнях від перших сутичок з противником; оцінці та аналізі тактики їхніх візаві - німецьких льотчиків і морально- психологічному стані особового складу ВПС РСЧА та Люфтваффе.

Інформація, здобута в ході «глибокого інтерв'ю», апріорі є суб'єктивною, однак саме у ній і полягає цінність, оскільки вона подекуди суперечить офіційній версії, що безроздільно панувала в історичному середовищі і з часом стала такою собі «священною коровою».

Перш, ніж надати слово льотчикам, учасникам Другої світової війни, умовно поділимо їх на дві групи. Перша це - авіатори, які вступили в бій катастрофічного 1941 року, друга - охоплює тих, які зійшлися в небі з противником у 1943-1944 рр., коли настав корінний перелом у німецько-радянській війні і розпочалося вигнання нацистів з території СРСР.

Як відомо, значна кількість радянських аеродромів станом на 22 червня 1941 р. базувалася подекуди лише за кілька десятків кілометрів від кордону з нацистською Німеччиною, а тому стала легкою здобиччю авіації Люфтваффе.

Однак, катастрофічні втрати особового складу та матеріальної частини саме від ударів авіації противника, на наше переконання, дещо перебільшені. Так, ніхто не буде спростовувати та заперечувати того факту, що прикордонні льотовища 22 червня 1941 р. зазнали нападу, в результаті чого була знищена значна частина літаків та зруйнована інфраструктура аеродромів. Ще б пак, адже за спогадами учасників перших боїв подекуди на прикордонних польових аеродромах скупчувалося по три авіаполки! Тому німецькі бомбардувальники мали можливість завдавати доволі влучних ударів. Упродовж багатьох років викладачі, агітатори та пропагандисти як мантру повторювали, що 22 червня 1941 р. у результаті атак німецьких пілотів ВПС РСЧА, згідно з офіційними даними, втратили на 66 прикордонних аеродромах 800 повітряних машин. Чи справді це так?

Останні дослідження військових істориків спростовують катастрофічні втрати матеріальної частини та особового складу саме від ударів Люфтваффе, що призвело, буцімто, до поразки радянських ВПС, від якої тим довелося оговтуватися тривалий час. Про це ґрунтовно у своїй праці «На мирно спящих аеродромах...» розповів російський історик М. Солонін. Ми лише зупинимося на кількох епізодах, аби пересвідчитися в непереконливості офіційної версії щодо розгрому ВПС РСЧА у перші години німецько-радянської війни.

Ось як згадував перші години німецько-радянської війни льотчик 124 го винищувального авіаполку ППО, який дислокувався в районі Високо- Мазовецька, за 30 кілометрів від держкордону, молодший лейтенант А. Король: «22 червня 1941 року, наш аеродром сім разів піддався бомбардуванням і штурмуванням з повітря. <.> У результаті дій противника наш аеродром було виведено з ладу, а вся матеріальна частина, яка перебувала на ньому, була знищена. Загинуло приблизно вісім льотчиків і п'ятнадцять осіб технічного персоналу зі складу нашого 124-го ВАПу» (Король, Филь, 2019, с. 71-72).

Нагадаємо, що перед війною 124-й ВАП ППО мав на озброєнні понад сотню бойових машин, з них 29 винищувачів І-16 та 70 нових літаків МіГ-3. Однак нову машину опанували лише 16 льотчиків полку. Окрім того, полк мав 7 літаків УТІ-4, 9 - УТ-1 та 3 - І-15. Тобто, на кожного льотчика, а їх у складі полку служило 45 осіб, припадало більш, як дві бойові машини.

Виникає сумнів щодо влучності німецьких бомбардувальників, які в результаті нальотів упродовж дня знищили майже всю матеріальну частину 124-го ВАПу, а це, нагадуємо, понад сто бойових літальних апаратів. Це підтверджується істориком М. Мельтюховим, який у 2008 р. опублікував донесення органів військової контррозвідки, а саме спецповідомлення 3-го Управління НКО №379228 від 15 липня 1941 р.: «Командир 124-го ВАПу майор Полунін до моменту військових дій перебував у відпустці і прибув до полку тільки вдень 22 червня, коли противник уже здійснив два нальоти на аеродром. Після третього нальоту літаків противника Полунін вилетів на літаку «УТІ-4», не давши ніяких указівок. Помічник командира 124-го ВАПу капітан Круглов залишався за командира полку на час його відпустки. 22 червня вранці під час нальоту фашистської авіації розгубився і не вжив заходів для боротьби з нею. Всі розпорядження Круглова мали неорганізований характер. Літаки випускалися в повітря не підрозділами, а одиночками, що не давало належного ефекту з відсічі ворожим літакам. У більшості винищувачів «МіГ-3» не стріляли кулемети, оскільки бригада заводу № 1 не встигла відрегулювати їх» (Мельтюхов).

Про повну дезорганізацію і неготовність до бойових дій свідчить і той факт, що 124-й винищувальний авіаційний полк, у якому служив наш респондент, А. Король, безпосередньо у бойових сутичках 22 червня 1941 р. втратив тільки дві бойові машини.

Однак логіка та елементарні математичні розрахунки у поєднанні з архівними документами і спогадами учасників перших боїв викликають, принаймні, певний сумнів, щодо таких масових втрат. Згадує льотчик 165-го ВАПу С. Горєлов: «На аеродромі міста Львова було зосереджено три полки - близько двохсот літаків. І як раз на мій день народження, о третій годині ночі, нас розпочали бомбити. Ми всі зіскочили, побігли до аеродрому, а там... Майже всі літаки були знищені або пошкоджені. Мій І-16 не був винятком. Коли я підійшов до нього, мені здалося, що він - скособочений, з відбитим лівим крилом, - ніби дивиться на мене і запитує: «Де, ходиш? Якого хріна спиш?» Того ж дня нас розподілили по машинах і повезли в бік Києва. <.> Доїхали ми до Києва, де нас посадили на потяг і відправили до міста Горького.» (Драбкин, 2006, с. 336-337).

Подібним чином діяли і льотчики 124-го ВАПу. «Наприкінці дня (22 червня 1941 р. - Авт.) нам надійшла команда: «Особовому складу полку зібратися на аеродромі і бути готовими прямувати до Білостоку!» (Король, Филь, 2019, с. 72). Ну а далі був шлях до Москви. Пересувалися льотчики полку вантажівками. А. Король згадує: «Окрім цього, під час пересування ми випробували на собі потужний психологічний тиск, адже на нашу адресу з боку бійців і командирів 204-ї моторизованої дивізії, що прямували назустріч ворогу, була сказано велика кількість, м'яко кажучи, неприємних слів та образливих звинувачень. <...> У тому далекому сорок першому, чуючи на свою адресу звинувачення в боягузтві, багатьом із нас хотілося провалитися під землю від сорому і ганьби» (Король, Филь, 2019, с. 73).

Так само вчиняють інші льотні частини, що піддалися нападу німецької авіації. Свідчить командир ланки 236-го ВАПу, що дислокувався в литовському місті Алітусі, О. Шварьов: «Із полку під Каунас прилетіло лише 6 літаків, решта 25 були пошкоджені, тому їх довелося спалити. Того ж дня льотчики і техніки, зокрема і я, на полуторці були відправлені до Риги» (Драбкин, 2006, с.70).

Командир 43-ї ВАД Герой Радянського Союзу Г. Захаров згадував, що ввечері 22 червня 1941 року на аеродромі Мінська він виявив велику кількість «літаків різних систем, вони були абсолютно незамасковані, все було заповнене технікою» (Захаров, 1985, с. 45). Можна припустити, що, перегнавши матеріальну частину на мінський аеродром, особовий склад вищезгаданої дивізії теж пересів на полуторки і також попрямував углиб країни.

Та невже тільки раптовістю удару по прикордонних аеродромах можна пояснити таку катастрофічну втрату бойової техніки? Навіть в авторитетному дослідженні під назвою «Сталінські соколи», що належить німецькому генералу Вальтеру Швабедіссену, проступає здивування від настільки потужного удару Люфтваффе, який зім'яв таку значну масу бойових літаків ВПС РСЧА: «Капітан Пабс, командир ескадрильї пікірувальних бомбардувальників, яка діяла на південному секторі фронту, пише, що 28 червня 1941 р. він приземлився на радянський аеродром, який був завалений збитими та знищеними на землі радянськими літаками» (Швабедиссен, 2001, с. 45). І далі, «згідно зі звітом генерал-лейтенанта Германа Плохера (начальник штабу 5-го авіакорпусу Люфтваффе - Авт.) ... після того як територію окупували німецькі війська, здійснені огляди розкрили таку ж картину неймовірних руйнувань, як і на південній і центральній ділянках Східного фронту. Сотні літаків були виявлені спаленими і розбитими бомбами всіх калібрів на зруйнованих аеродромах. Будівлі, переважно дерев'яні - спалені або підірвані» (Швабедиссен, 2001, с. 45).

Отже, внаслідок нальоту ворожої авіації, тільки на двох льотовищах, де були розташовані бойові літаки 165-го та 124-го винищувальних авіаполків, за спогадами ветеранів, було знищено майже три сотні бойових машин! Такий підрахунок дещо насторожує. Невже всі вони знищені в результаті нальоту авіації противника, нехай і раптового?

Використовуючи его-документи, можна припустити, що причинами такої масової втрати авіаційної техніки ВПС РСЧА в перші години війни була повна дезорганізація, що призвела до ігнорування наказів, інструкцій, вказівок та настанов, що викликало в свою чергу панічні настрої серед особового складу. Командири льотних частин, не отримавши зрозумілих та чітких вказівок із вищих штабів, на власний розсуд, у кращому разі, віддавали накази перегнати літаки вглиб території країни, або просто залишали їх напризволяще на прикордонних аеродромах. У цьому випадку особовий склад авіаційних частин та з'єднань пересідав на полуторки і прямував у глибокий тил, про що і розповідали наші респонденти. Небезпідставним видається ще одне припущення: іноді командири частин та з'єднань ВПС РСЧА віддавали неофіційні накази виводити із ладу матеріальну частину та інфраструктуру льотовищ, аби та не дісталася ворогу. Опосередкованими доказами цього можуть слугувати рядки дослідження Вальтера Швабедіссена: «Кількість знищених на землі машин у багато разів перевищувала чисельність збитих у повітрі. Однак необхідно звернути увагу на один факт, якому німецьке командування не надало тоді належного значення: за цих обставин радянські втрати в живій силі були значно менші, ніж втрати техніки.» (Швабедиссен, 2001, с. 45).

Особливої уваги заслуговують епізоди, пов'язані з першим бойовим зіткненням радянських авіаторів з ворогом. Адже враження від першого бою, як правило, залишає глибокий слід у пам'яті її учасника. Для дійової особи повітряної сутички, перший бій, це - своєрідна альфа і омега, тобто початок і завершення. Адже пізнання себе і власних можливостей у бою є невід'ємною складовою процесу становлення людини не тільки як воїна, повітряного бійця, а в першу чергу як особистості. Тому перші бої давали змогу льотчикам здійснити своєрідний самоаналіз та оцінку власних якостей і дій за екстремальних умов. протистояння льотчик червоний армія люфтваффе

Ось як дещо емоційно і романтично, що притаманне творчим людям, порівнював свій перший бій в інтерв'ю кавалер орденів Червоного Прапора, Слави 3-го ступеня та Вітчизняної війни 1-го ступеня льотчик 15-го гвардійського винищувального полку, до речі, заслужений артист України, О. Героєв: «Перший бій, як перше кохання, залишається з тобою назавжди!» (Филь, Інтерв'ю з Героєвим).

Доволі вдало та реалістично передав емоції першої повітряної сутички з ворогом молодший лейтенант Сагдулаєв, який став прототипом «Ромео» з культової кінострічки «В бій ідуть одні «старики». На запитання колеги: «Що ти скажеш про бій?» Сагдулаєв відповів: «Бій бачив, усе бачив. Хрести, хрести, хрести, хрести...».

Динамічність та морально-психологічну напругу першої повітряної сутички підтверджує і Герой Радянського Союзу, льотчик 106-го гвардійського полку І. Селіфонов: «Приблизно і в мене так було. Зелена ракета - і наша ескадрилья на чолі з комеском капітаном Лєбедєвим вирулює на старт. Я лечу в другій ланці в парі з Володею Івановим. Наблизившись до лінії фронту, ми просто врізаємось у групу пікірувальників Ю-87, яких ми, льотчики, називали «лаптьожниками». Закрутилася повітряна карусель. І точно, хрести, хрести, хрести перед очима і ліворуч і праворуч. У тому першому своєму бою з реальним противником я намагався триматися якомога ближче до свого ведучого, як учили, зберігаючи бойовий порядок. Хоча який там порядок! Бій переріс у собаче звалище, і кожна пара вела його самостійно. Двостороннього зв'язку тоді ще не було, тому ми чули через свої приймачі короткі команди комеска: «Атакую, прикрий!..». Кого і хто атакую, я, звичайно, не знав і не намагався вникати в це. Я просто вчепився в хвоста свого ведучого і крутив головою на всі 360 градусів, щоб не зіткнутися з кимось із своїх і не підставитися під траси «мессера». «.» Повітряний бій швидкоплинний. Але для мене він тоді здався цілою вічністю. <.> Я вам так скажу, що головне завдання для молодого льотчика в першому бою не випасти з бою і вціліти» (Филь, Лекарь, 2020, с. 419-420).

Ось як згадував свій перший бойовий виліт Герой Радянського Союзу, льотчик 118-ї окремої розвідувальної ескадрильї О. Колесніков. «Це був перший мій бойовий виліт. Вилетіли ми на СБ. Працювали по площах - бомбили живу силу і техніку противника. Бомби ми скидали по ведучому. Летіли трійками. Я був правим веденим командира ескадрильї. В тому польоті були збиті два ведучих у командира однієї з ланок. Вони відставали на розвороті, тому їх доволі легко запалили «сто дев'яті». Наступного разу комеск ставить мене лівим веденим у ланці, що летіла праворуч. Летимо, і тут німецька зенітка збиває правого веденого командира ескадрильї. Тобто випадкова ротація, яку здійснив комеск напередодні польоту врятувала мені життя! Льотчики мені після повернення на аеродром кажуть: «Ти диви, що робиться! Він тебе ховає, Олексію! Та ти, щасливчик!» (Филь. Інтерв'ю з Колесниковим).

Але не завжди перший бій був вдалим для льотчиків. Молодшим лейтенантам А. Королю та Г. Іванченку було віддано наказ будь-що перехопити німецького літака-розвідника, який здійснив фотографування аеродрому під Єльнею. Ось як розповідає про це в розділі з промовистою назвою «Про командирську дурість» сам А. Король: «Попри наші аргументи, що стан злітно-посадкової смуги не дозволяє здійснити безпечний зліт та посадку, заступник командира полку категорично зажадав, щоб ми вилетіли, наздогнали і будь-що знищили літак противника. Звичайно, нам нічого не залишалося, як підкоритися наказу. Попри те, що ґрунтова злітно-посадкова смуга в результаті затяжних дощів перетворилася на суцільне болото, нам усе ж з великими труднощами вдалося злетіти. Однак шукати німецького розвідника було годі, він свою справу зробив і полетів собі геть. А ось нам тепер належало здійснити посадку» (Король, Филь, 2019, с. 81-82). Забігаючи наперед, зауважимо, що і А. Король і Г. Іванченко приземлилися, при цьому скапотувавшись, тобто перевернувшись у своїх літаках. «Що відчували тоді ми з Іванченком, потрапивши в льотну подію, яка ледь не коштувала нам обом життя? Чи думав заступник командира бомбардувального полку, посилаючи винищувачі в заздалегідь безуспішну погоню за ворожим розвідником, що прирікає нас на безглуздий ризик? <...> Підсумок подібного командирської примхи - втрата двох літаків, вартість яких обчислювалася декількома десятками тисяч рублів» (Король, Филь, 2019, с. 84). До речі, вартість винищувача МіГ-3 станом на 1941 р. становила 158 тис. руб.

Переважна більшість респондентів, розповідаючи про свої перші сутички з противником, наголошувала, що безпека та набуття досвіду багато в чому залежали від професійних дій командирів, зокрема ведучих пар, командирів ланок та ескадрилій. Часто в розмовах з ветеранами доводилося чути теплі та зворушливі слова на адресу командирів-наставників, які не тільки створювали необхідний мікроклімат у бойових колективах, а й турботливо опікали молодих льотчиків. Це пояснювалося не стільки «командирською добротою та чуйністю», скільки міркуваннями практичної доцільності. Адже грамотний командир чудово розумів, що, підготувавши належним чином молодого льотчика, він насамперед убезпечує себе в майбутніх боях з ворогом.

У такий спосіб командири прищеплювали молодим бійцям розуміння того, що війна в повітрі - це перш за все важка, скрупульозна робота, що, за влучним виразом Героя Радянського Союзу комеска 828-го штурмового авіаполку П. Рубанова, «вимагала, від нас, льотчиків і стрільців, особливої пильності. Адже бій, як відомо, процес не прогнозований. Тому кожного разу, злітаючи з аеродрому, ти не знав, чи доведеться тобі знову побачити обличчя своїх техніків, зброярів, кухарів, офіціантів» (Филь, 2015, с. 123).

Зображуючи противника, радянські льотчики в 50-70-ті рр. минулого століття доволі часто користувалися ідеологічними кліше, шаблонами та стереотипами. В мемуарних текстах німецькі льотчики здебільшого - «фашистські стерв'ятники», «повітряні бандити» та «головорізи». А ще - «безнадійні боягузи». Навіть нині, вже після появи можливості говорити правду, деякі ветерани наголошують на тому, що німецькі аси атакували радянських льотчиків «не за правилами» і лише тоді, коли мали явну чисельну перевагу. А. Король: «Я хочу сказати, що за рівних сил німець не розпочинав бою. Він вступав у бій лише тоді, коли мав перевагу над противником... Явну перевагу. В бій вони вступали, коли мали перевагу в швидкості і висоті, коли цього не було, - вони в бій не вступали.». Однак льотчик визнає, що для німців головною була доцільність тих чи інших дій. «У німців марних втрат мало було. В нас же марних втрат було дуже багато!.. (Король, Филь, 2019, с. 112).

Більшість опитаних льотчиків, згадуючи перші бої в повітрі з асами Люфтваффе, підтвердили хрестоматійний постулат, виголошений у популярній кінострічці Л. Бикова «В бій ідуть одні «старики» парторгом полку, який перед вильотом попереджував особовий склад частини, що «німець - мужчина серйозний». Зокрема, кавалер шести бойових орденів льотчик 104-го гвардійського винищувального полку О. Закалюк на запитання, чи не вважає він фантастичні результати німецьких льотчиків Еріха Гартмана, Герхарда Баркхорна, Гюнтера Ралла та інших - не більш чим пропагандистськими трюками доктора Геббельса, відповів: «Ні. Ні в якому разі. Річ у тому, що це - педанти першої величини. Дуже скрупульозний народ. Якщо німецький льотчик збив літака, він повинен рапорт написати, фотодокумент надати, а ще спостерігачів як повітряних, так і наземних закликати в свідки. Якщо вони і набрехали, то саму дрібницю.» (Филь, 2008, с. 18). Подібні думки висловив і Герой Радянського Союзу льотчик 106-го гвардійського полку І. Селіфонов: «З приводу німецьких асів, на рахунку яких є численні перемоги в повітрі, можу сказати, що такі результати мають під собою підґрунтя. Це аж ніяк не пропаганда і не вигадка. Адже вся справа в тактиці» (Филь, Лекарь, 2020, с. 424).

Отже, якщо в 50-70-ті рр. ХХ ст., даючи характеристику тактичним прийомам пілотам Люфтваффе, їхні візаві - радянські льотчики використовували негативні епітети, на кшталт, «підлий удар» або «підступний удар», то нині ветерани Другої світової війни трактують це як тактику, що має право на існування. Так, О. Закалюк у розмові згадав, як став свідком атаки німецького льотчика на його товариша: «Це - Гартман, точно Гартман! Його стиль. Він зайшов згори з боку сонця, стрімко атакував мого товариша і зник у хмарах. Наш літак спалахнув і пішов, перекидаючись, донизу» (Филь, Інтерв'ю з Закалюком).

Під час інтерв'ю О. Закалюк піддав критиці тактику радянських ВПС. Зокрема, він зауважив: крім того, що йому доводилося займатися повітряною розвідкою, їх у нього - 110, а ще - 50 вильотів на штурмування. Гартман подібним не займався. У нього було одне завдання - збивати літаки противника. Це він і робив упродовж усієї війни! (Филь, 2008, с. 19).

До речі, нарікають на недосконалість тактики радянських ВПС, і колеги Закалюка та Селіфонова, зокрема, льотчик 102-го гвардійського винищувального авіаполку ППО А. Король розповідає: «Послухайте, ви знаєте, як вони збивали? Адже вони у відкриті бої не вплутувалися. Німецькі аси збивали під час вільної атаки. Німці, повторюю не вплутувалися у відкриті бої... У німців була більша швидкість. Вони завжди атакували з висоти. Окрім того у німців був чудовий радіозв'язок» (Король, Филь, 2019, с. 112).

Льотчик 107-го гвардійського винищувального авіаполку І. Кожем'яко так підсумував поведінку в небі німецьких льотчиків: «Вони (німці - авт.) були дуже розважливі. Це їхня основна перевага і основний недолік. Вони жити хотіли. У німецьких льотчиків було правило - ніколи не веди бій на невигідних умовах! Цього правила німецькі льотчики дотримувалися свято. В бою передбачити поведінку німецького льотчика було легко - він вибере найменш ризикований варіант. Німці не були боягузами, просто голий розрахунок. Причому це спостерігалося в усіх німецьких льотчиків, як навчених, так і не дуже» (Драбкин, 2006, На смену павшим, с. 145-146).

Командир ланки 12-го ВАПу В. Тихомиров: «Я завжди їх (німецьких пілотів - авт.) поважав. Тих, хто нехтував ними, збивали. <...> Атакували вони як доведеться, - і меншим числом, і великим, і на підході, і на відході, і сміливо, і наполегливо. Вони ж винищувачі. У них багато гарних льотчиків було, а якщо льотчик гарний, то він завжди зіб'є, якщо захоче» (Драбкин, 2006, На смену павшим, с. 267).

Льотчик 31-го ВАПу Л. Маслов також визнавав: «Коли я воював, у нас було беззастережна перевага у повітрі. Проте про кваліфікацію їх можу сказати, що вправні вони були льотчики. Вони теж боролися за ідею. У них своя - у нас своя» (Драбкин, 2006, На смену павшим, с. 217).

Отже, наведені вище спогади ветеранів Другої світової війни, де дається доволі відверта й об'єктивна характеристика противнику, завдають потужного удару по усталених стереотипах, допомагаючи дослідникам всебічно реконструювати та відтворити не тільки хід тих чи інших операцій, а й передати дух протистояння двох військово-політичних систем та двох різних ментальностей.

У цій розвідці хотілося б торкнутися ще одного важливого аспекту, про який раніше не воліли говорити. Ще б пак, адже таке явище як дезерція, на переконання ідеологічних працівників, не могло апріорі бути притаманне воїну Червоної армії, а тим більше «сталінському соколу»! І все ж саме в Радянському Союзі явище дезертирства мало масовий характер. Особливо виразно це виявилося під час німецько-радянської війни. На це, зокрема вказують російські історики М. Зефіров та Д. Дьогтєв у своїй монографії «Все для фронту?».

Що стосується дезертирства та боягузтва, то ВПС РСЧА не залишилася осторонь цього явища. Варто зазначити, що за неповними підрахунками російського історика К. Александрова, на боці Третього Райху проти СРСР на бойових машинах воювало 38 колишніх радянських льотчиків. Відомі, принаймні два випадки, коли два Герої Радянського Союзу С. Бичков та Б. Антилевський перейшли на бік противника.

Причини дезерції льотчиків були різними. У першу чергу це - страх загинути в бою. Ось що згадував льотчик 178-го ВАПУ ППО М. Дудник: «Треба було воювати, аби просуватися по службі. Тому рвалися в бій. Якщо ти залишався на землі, а твої товариші пішли на бойовий виліт, відчуваєш себе огидно. Звичайно, були і такі, хто «хворів». Адже під час інтенсивних бойових вильотів льотчики розпочинали страждати проносами, а деякі просто симулювали розлад шлунку» (Драбкин, 2006, На смену павшим, с. 56).

Іноді піддавалися дезерції і досвідчені льотчики, що мали по кілька десятків нальоту. Розповідає командир ескадрильї 828-го ШАПу П. Рубанов: «Навіть у мене був такий льотчик, який змандражував одного разу. Чудовий льотчик! Пішли ми одного разу на ворожий аеродром шісткою, і він злетів, як і годиться. Летимо, все нормально. І тут він передає по рації, що в нього барахлить мотор... А далі розвертається та йде додому. Ми благополучно відпрацювали, повернулися на свій аеродром, а там уже «кедебешники» працюють! Перевірили двигун, а він - справний! Довго його тоді тягали органи. Потім розжалували його до рядового <.> У піхоту його не відправляли. Залишили його в нашому полку. Тут він і відбував вирок як рядовий льотчик. <.> Цікаво, що цей льотчик закінчив війну Героєм Радянського Союзу. <.> Звали його Віктор Богданов. » (Филь, 2020, с. 44-45).

Коли мова заходить про випадки боягузтва, у пересічного читача спрацьовує уява, що льотчик, який виявив під час бойового вильоту чи безпосередньо в бою свою слабкодухість, автоматично прирівнювався до дезертира, зрадника Батьківщина і на нього обов'язково чекав військовий трибунал. Таке дійсно могло бути. Однак учасники німецько-радянської війни іноді розповідають неймовірні випадки, пов'язані з боягузтвом, що спростовують деякі стереотипи, пов'язані з неминучим покаранням за подібні вчинки. Так, льотчик 31-го ГВАПу Г. Кривошеєв згадував: «Бували випадки боягузтва. Від таких позбавлялися. Один літун - три вильоти здійснив і три рази кинув у бою ведучого! Приходить у полк запит. Треба відправити на курси удосконалення одного льотчика, який би мав не менше 30 бойових вильотів. Приписали йому нуля і відправляють. Командир, може, і зберіг когось з льотчиків, але, по-перше, він цьому приписав ні за що, по-друге, звільнив його, давши можливість вважати себе учасником війни, а насправді він боягуз» (Драбкин, 2006, На смену павшим, с. 25).

Те, що подібні випадки «викорінення» ганебного явища в підрозділах не були винятком, підтверджує і льотчик 129-го ВАПу С. Букчин: «З приводу боягузів. У полку був льотчик, такий собі друзяка-хлопець. Так у нього на кожному другому вильоті, то двигун забарахлить, то кулемет заклинить, то живіт заболить. Коли ескадрильєю злітали, він міг ще у повітря піднятися, але в парі чи в четвірці одразу - «смертельно хворий». Мало того - він своїми бриднями про відмову двигуна техніків під «штрафну» підводив. Комполка його особистам на з'їдання не віддавав, усе сподівався перевиховати. Зрештою, перевели цього льотчика до тилової частини, і там, за чутками, він загинув у якійсь побутовій ситуації» (Драбкин, 2006, На смену павшим, с. 41).

А іноді й колектив брався до «перевиховання» легкодухих однополчан. Так, згадує командир ланки 12-го ВАПу В. Тихомиров: «Практично не було (боягузів - авт.). Було, щоправда, двоє, які сачкували. Летимо на бойове завдання, розпочинаємо повітряний бій, а їх уже немає в групі. Після бою звідкись повертаються і сідають з нами. Доповісти особисту чи замполіту з командиром думки не було, ми самі виховали. Дали кулака понюхати, сказали їм: «Будете ще сачкувати - розмова інша буде!». Вони потім справилися, нормально літали, а один у вересні 44-го загинув під час розвідки» (Драбкин, 2006, На смену павшим, с. 263).

Однак, були випадки, коли льотчика все ж відправляли до штрафної частини. Розповідає льотчик 117-го окремого корегувального розвідувального авіаполку: «Був такий випадок з Галигіним. Ми вилетіли на розвідку в парі з моїм командиром ланки Алематовим. У нього штурман був Галигін Коля, а у мене Ваня Кононов. Летимо, ще до лінії фронту не долетіли. На нас заходять винищувачі. Дивлюся, в них коки гвинтів різнокольорові - французи. Коля не розібрав і - по них з кулемета! А потім вистрибнув з парашутом. З аеродрома виїхали, його забрали. Там він у них ледь не герой. Прилітає за ним літак, забирають його, привозять. І командир полку на ньому відігрався за старе. Йому приписали боягузтво і - до штрафного батальйону...» (Драбкин, 2005, с. 117-118).

Особливої уваги, за словами досвідчених льотчиків, потребувало введення молодого поповнення. Адже подекуди той самий мандраж міг призвести до не бойових втрат. Ось як згадує про це штурман 75-го ГШАПу М. Карпєєв: «Розкажу вам ось такий випадок. Розташувалися ми якось в Барановичах, це місто таке в Білорусії. І ось мені командир полку каже, мовляв, давай, Міша, повози на спарці новоприбулих льотчиків. Перевір їх перед бойовими польотами як слід. Обкатай поповнення, одним словом. Я одного перевірив, другого, третього. І ось сідаю в літак із п'ятим чи якимось там за рахунком льотчиком. Злітаємо, а він намертво вчепився за штурвал і починає з усіх сил тягнути його на себе. Я від себе, а він - на себе. Він ніс задирає, а я його - опускаю. А «Іл» - машина важка, на ньому ледь носа задер на малій висоті і. <.> Справа в тому, що мій підопічний просто злякався. Ледь-ледь я тоді його переборов. Вирівнявши літак, ми потихеньку з ним зробили коло і сіли на свій аеродром. Думаю, що його тоді так страх скував. А так би швидкості нам просто не вистачило і все тут. Просто розбилися б!» (Филь, 2015, с.91-92).

Варто також зазначити, що іноді учасники німецько-радянської війни категорично, навіть агресивно заперечували подібні випадки, не бажаючи, напевно, виносити назовні «хатні» справи. Зокрема, так відреагував на запитання про випадки боягузтва в частині льотчик 129-го ВАПу С. Букчин: «Для чого тобі це треба? Щоб хто не-будь, прочитавши цей текст, єхидно посміявся? Ось, мовляв, «герої»! Воювали люди, а не янголи! Нас нині на землі залишилось дві особи з льотного складу полку. Так що? Ти хочеш, щоб я травив байки про людей, які залишили цей світ? Якщо комусь цікава тема про війну в повітрі, треба про героїзм льотчиків говорити, про те, як люди, не шкодуючи себе, кожного дня на смерть ішли. Давайте залишимо осторонь розмови про мораль і етичність льотчиків» (Драбкин, 2006, На смену павшим, с. 40-41).

Категорично відкидав присутність такого явища як боягузтво старший льотчик 809-го ШАПу В. Бурмака: «Що ви! Такого не було. Напевно, і думки такої ніхто не міг собі допустити...» (Україна ХХ сторіччя, 2022, с. 73). А його колега-штурмовик, заступник командира ескадрильї 237-го ШАПу Григорій Жученко, припускав, що льотчик міг отримати звільнення від польотів тільки у випадку своєї хвороби (Филь, 2015, с. 53).

Причини не виносити негативні явища «на люди», які, звичайно ж мали місце в авіаційних частинах ВПС РСЧА під час німецько-радянської війни, у кожного респондента свої. Деякі ветерани, а їх, треба зауважити, значна кількість, так і не сприйняли процеси демократизації та гласності в суспільстві. А для декого розпад СРСР став найбільшою геополітичною катастрофою століття й особистою драмою.

Це підтверджує і льотчик-штурмовик Г. Жученко: «Адже я продукт своєї епохи. Засуджуйте мене! Це ваше право. Але я ніколи не втомлюся стверджувати, що я продукт своєї епохи, саме тієї, соціалістичної епохи. Коли мені доводиться виступати де-небудь, я завжди кажу, що я продукт соціалізму. І нехай вас короблять мої слова, я ніколи не зречуся своїх переконань, які проніс через все своє життя! Моя епоха - це трактористка Паша Ангеліна, залізничник Петро Кривонос, металург Макар Мазай і шахтар Олексій Стаханов» (Филь, 2015, с. 39-40).

Висновки

Звичайно, формат статті не дає можливості в повному обсязі спростувати більшість усталених стереотипів і штампів, які стосуються протистояння льотчиків Військово-повітряних сил Робітничо-селянської Червоної армії та Повітряних сил Третього Рейху (Люфтваффе). Однак навіть наявних его-джерел вистачає, щоб принаймні, піддати сумнівам ті офіційні версії, які кілька десятиріч тому були запропоновані суспільству країни, що вже тридцять років тому зникла з політичної мапи світу.

За умов, коли в РФ архівні установи залишаються закритими для дослідників історії, а керівництво цієї держави обстоює неосталіністську версію «Великої Вітчизняної війни», его-документи стають надзвичайно цінними джерелами для висвітлення та розуміння багатьох історичних подій, подолання міфів і глорифікаційних схем.

Список використаних джерел і літератури

1. Драбкин, А. (2005). Я дрался на Ил-2. Нас называли «смертники». Москва: Яуза, Эксмо, 448 с.

2. Драбкин, А. (2006). Я дрался с асами Люфтваффе. Принявшие первый удар. 19411942. Москва: Яуза, Эксмо, 552 с.

3. Драбкин, А. (2006). Я дрался с асами Люфтваффе. На смену павшим. 1943-1945. Москва: Яуза, Эксмо, 512 с.

4. Захаров, Г. (1985). Я - истребитель. Москва: Воениздат, 285 с.

5. Король, А. & Филь, А. (2019). Я - Король, цель вижу, атакую! Черкассы: ЧП Гордиенко Е.И., 464 с.

6. Мельтюхов, М. Начальный период войны в документах военной контрразведки (22 июня - 9 июля 1941 г.).

7. Филь, О. (2020). Автограф на Рейхстазі. Черкаси: ЧП Гордієнко Є.І., 176 с.

8. Филь, О. & Лекарь, С. (2020). За Ваш геройський подвиг... Київ: АТ «Видавництво «Київська правда», 480 с.

9. Филь, О. Інтерв'ю з Олександром Івановичем Героєвим.

10. Филь, О. Інтерв'ю з Олексієм Закалюком.

11. Филь, О. Інтерв'ю з Олексієм Колесниковим.

12. Филь, А. (2008). О боях-пожарищах, о друзях-товарищах... Харьков: Фактор, 200 с.

13. Филь, А. (2015). Штурмовики. Черкаси: Інтроліга ТОР, 320 с.

14. Швабедиссен, В. (2001). Сталинские соколы: Анализ действий советской авиации в 1941-1945 гг. Минск: Харвест, 528 с.

15. Україна ХХ сторіччя у спогадах сучасників. Інтерв'ю, мемуари, листи, щоденники, документи. (2022). Київ: Арт Економі, 704 с.

References

1. Drabkin, A. (2005). Ya dralsya na Il-2. Nas nazyvali «smertniki» [I fought on IL-2. We were called “suicide bombers”]. Moskva: Yauza, Eksmo, 448 p. [in Russian].

2. Drabkin, A. (2006). Ya dralsya s asami Lyuftvaffe. Prinyavshiepervyj udar. 1941-1942 [I fought with the aces of the Luftwaffe. Taking the first hit. 1941-1942]. Moskva: Yauza, Eksmo, 552 p. [in Russian].

3. Drabkin, A. (2006). Ya dralsya s asami Lyuftvaffe. Na smenu pavshim. 1943-1945 [I fought with the aces of the Luftwaffe. To replace the fallen. 1943-1945]. Moskva: Yauza, Eksmo, 512 p. [in Russian].

4. Zaxarov, G. (1985). Ya - istrebitel' [I am a fighter]. Moskva: Voenizdat, 285 p. [in Russian].

5. Korol', A. & Fil', A. (2019). Ya - Korol', cel' vizhu, atakuyu! [I am the King, I see the target, I attack!]. Cherkassy: ChP Gordienko E.I, 464 p. [in Russian].

6. Mel'tyuxov, M. (n. d.). Nachal'nyj period vojny v dokumentax voennoj kontrrazvedki (22 iyunya - 9 iyulya 1941 g.) [The initial period of the war in the documents of military counterintelligence (June 22 - July 9, 1941)].

7. Fyl', O. (2020). Avtohraf na Reikhstazi [Autograph at the Reichstag]. Cherkasy: ChP Hordiienko Ye.I., 176 p. [in Ukrainian].

8. Fyl', O. & Lekar, S. (2020). Za Vash heroiskyipodvyh... [For your heroic deeds.]. Kyiv: AT «Vydavnytstvo «Kyivska pravda», 480 p. [in Ukrainian].

9. Fyl', O. Interv'yu z Oleksandrom Ivanovychem Heroyevym [The interview with Oleksandr Ivanovych Heroiev]. [in Ukrainian].

10. Fyl', O. Interv'yu z Oleksiyem Zakalyukom [The interview with Oleksii Zakaliuk]. [in Ukrainian].

11. Fyl', O. Interv'yu z Oleksiyem Kolesnykovym [The interview with Oleksii Kolesnykov]. [in Ukrainian].

12. Fyl', A. (2008). O boyah-pozharischah, o druzyah-tovarischah... [About battles, conflagrations, about friends, comrades ...]. Xar'kov: Faktor, 200 p.

13. Fyl', A. (2015). Shturmovyky [Assault aircraft]. Cherkasy: IntrolihaTOR, 320 p. [in Ukrainian].

14. Shvabedissen, V. (2001). Stalinskie sokoly: Analiz dejstvij sovetskoj aviacii v 1941-1945 gg. [Stalin's Falcons: An Analysis of the Actions of Soviet Aviation in 1941-1945]. Minsk: Harvest, 528 p. [in Russian].

15. Ukraina ХХ storichchia u spohadakh suchasnykiv. Interviu, memuary, lysty, shchoden- nyky, dokumenti [Ukraine of the twentieth century in the memories of contemporaries. Interviews, memoirs, letters, diaries, documents]. (2022). Kyiv: Art Ekonomi, 704 p. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.Ru