Конструктивне рішення покрівлі у візантійських храмах середньо- та пізньовізантійського періодів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конструктивне рішення покрівлі у візантійських храмах середньо- та пізньовізантійського періодів

Олександра Коломієць

Анотація

У статті на основі археологічних та агіографічних джерел було досліджено особливості конструктивних рішень (технік спорудження та використання будівельних матеріалів) у храмах столичної та провінційної архітектурних шкіл середньо- та пізньовізантійського періоду. Автор зосереджує увагу на двох основних типах покрівлі візантійських храмів - черепиці та металевих пластинах, на технології їх спорудження, на формах покрівлі, на використанні певного виду будівельного матеріалу і на специфіці застосування певного виду покрівлі у різних регіонах Візантійської імперії. Кожен випадок застосування певної техніки / будівельного матеріалу / виду покрівлі ілюструється на прикладі археологічних знахідок чи збережених згадок у агіографічній літературі.

У результаті дослідження було виявлено, що найрозповсюдженішим варіантом покрівлі була керамічна черепиця, що пояснювалося дешевизною матеріалу. Популярним типом для візантійських покрівель стала черепиця слабо-конічної напівциліндричної, іноді сплощеної, форми; трапецієподібна черепиця передбачала у конструкції жолоб клиноподібної форми для стоку води на зовнішній стороні плитки.

Було виявлено, що сам процес "набирання" покрівлі відбувався з'єднанням плиток черепиці згори елементами (напівциліндричної форми із завершенням у вигляді зубу), які заганялися між вже з'єднаними двома черепицями. археологічний будівельний провінційний

Під час дослідження виготовлення керамічної черепиці виявилося, що процес відбувався, ймовірно, аналогічно з виробництвом плінфи (цегли) у тих самих горнах; натомість головна відмінність полягала у тому, що на моменті формування використовувалися трапецієподібні, пласкі тонкі рами (щоб черепиця формувалася з однієї сторони більш ширшою а з іншої - вужчою, - для перекриття одна одної), а у процесі просушки ці рами з глиною розміщували не на піску, а на дощечці з дерева.

Автором було розглянуто й інші варіації черепиці - в залежності від будівельного матеріалу і форми. Так було виявлено, що матеріал черепиці міг не обмежуватися виключно керамікою: в районах будівництва, де не було ресурсів для виготовлення керамічної черепиці, виготовлялася і використовувалася кам'яна. Найдорожчий і найміцніший варіант матеріал для черепиці - метал - обирався ще й тому, що був легким в обробці.

Окремий акцент у дослідженні був зроблений на використанні металевих пластин для покрівлі. Так найпопулярнішим матеріалом для цього виявився свинець - він плавився при низькій температурі, легко розкатувався у листи (зазвичай прямокутної форми, але зустрічалися й винятки). Техніка спорудження покрівлі зі свинцевими пластинами полягала в тому, щоб при накладанні пластин, одна перекривала іншу, для цього у місцях швів їх загинали і завальцьовували. Було виявлено, що свинець для візантійської будівельної справи добували у декількох регіонах - у північній частині Балкан, Понті та Македонії. Також зауважується, що застосування свинцевих пластин для покрівлі сприяло появі та розвитку різноманітних форм даху (наприклад, столична архітектурна школа надавала перевагу хвилеподібній поверхні).

Ключові слова: Візантія, храм, дах, покрівля, конструктивні рішення, черепиця, свинцеві пластини.

CONSTRUCTIVE SOLUTION OF THE ROOF IN BYZANTINE TEMPLES OF THE MIDDLE AND LATE BYZANTINE PERIODS

Oleksandra Kolomiiets

In this article, based on archaeological and hagiographic sources, the features of constructive solutions (techniques of construction and use of building materials) in the temples of the capital and provincial architectural schools of the middle and late Byzantine period were studied. The author focuses on the two main types of roofs of Byzantine temples - tiles and metal plates, the technology of their construction, roof shapes, the use of certain types of building materials and the specifics of using certain types of roofs in different regions of the Byzantine Empire. Each case of application of a certain technique / building material / type of roof is illustrated by the example of archeological finds or preserved mentions in the hagiographic literature.

The study found that the most common version of the roof was ceramic tile, due to the cheapness of the material. A popular type for Byzantine roofs was a tile of weakly conical semi-cylindrical, sometimes flattened, shape; trapezoidal tile provided in the design of a wedge-shaped gutter for water drainage on the outside of the tile.

It was found that the process of "assembling" the roof took place by connecting the tiles from the top elements (semi-cylindrical shape with a tooth-shaped end), which were driven between the already connected two tiles.

During a study of the manufacture of ceramic tiles, it was found that the process was probably similar to the production of plinths (bricks) in the same kilns; instead, the main difference was that at the time of formation, trapezoidal, flat thin frames were used (so that the tile was formed on one side wider and narrower on the other - to overlap each other), and in the drying process these frames with clay were not placed on sand, and on a wooden board.

The author also considered other variations of the tile - depending on the building material and shape. Thus, it was found that the material of the tile could not be limited to ceramics: in areas of construction, where there were no resources for the manufacture of ceramic tiles, stone was made and used. The most expensive and strongest variant of a material for a tile - metal - was chosen also because it was easy in processing.

Particular emphasis in the study was placed on the use of metal plates for the roof. So the most popular material for this was lead - it melted at low temperatures, easily rolled into sheets (usually rectangular, but there were exceptions). The technique of construction of a roof with lead plates was that when superimposing plates, one overlapped another, for this purpose in places of seams they were bent and rolled. Lead for Byzantine construction was found to have been mined in several regions, including the northern Balkans, Pontus, and Macedonia. It is also noted that the use of lead plates for the roof contributed to the emergence and development of various forms of the roof (for example, the capital's architectural school preferred a wavy surface).

Keywords: Byzantium, temple, roof, design solutions, tiles, lead plates.

Храмова архітектура середньо- та пізньовізантійського періодів пережила свій найвищий розквіт та занепад. Функціональність конструктивних рішень у цей період гармонійно поєднується з естетичними запитами. Окремої уваги заслуговує система покрівель та дахів візантійських храмів, технології їх зведення, матеріали, які використовувалися під час їх спорудження, - все це отримує відчутний поштовх у розвитку та трансформації у згаданий проміжок часу.

Виходячи з того факту, що на сьогоднішній день велика кількість пам'ятників візантійського храмового зодчества потребують не просто реконструкції покрівель, а повного їх відновлення з "нуля", вивчення даного питання залишається актуальним та перспективним.

Ґрунтовні дослідження конструктивних рішень середньо- та пізньовізантійської храмової архітектури активізувалися у другій половині ХХ ст. При цьому тема покрівель візантійських храмів і до нині залишається маловивченою. Першопрохідником у наукових розвідках церковного зодчества Візантії можна назвати професора історії архітектури Стамбульського університету початку ХХ ст. Александра Ван Міллінгена і його доробок "Byzantine Churches in Constantinople: their history and architecture" (1912).

Проблемі конструктивних рішень і класифікації візантійського зодчества присвячує свою працю американо-німецький дослідник Річард Краутхаймер "Early Christian and Byzantine Architecture" (1965).

Колективна праця "Історія Візантії" (1967) - це унікальне, фундаментальне тритомне видання Академії Наук СРСР, де розглядається історія ромеїв у різних сферах її прояву, в тому числі зачіпаючи архітектуру.

До золотого фонду мистецтвознавства належить монографія "Byzantine Architecture" (1976) видатного британського історика, дослідника архітектури Візантійської імперії, на жаль вже покійного, Кирилла Манго. Сучасники високо оцінили внесок дослідника у розвиток візантології.

Конструктивні рішення, і зокрема, тему візантійських покрівель, вивчав радянський історик О. І. Комеч. У своїй праці "Давньоруське зодчество кінця Х - початку ХІ ст.: Візантійський спадок та становлення самостійної традиції" (1987) дослідник зробив спробу загального огляду і виявлення запозичень київоруським храмовим зодчеством у візантійського.

Окремої уваги заслуговує тритомне видання (1984, 1989 і 1991 рр.), яке було присвячене досить широкій темі культури Візантії: перший том - "Культура Візантії: IV - перша половина VII ст.", другий том - "Культура Візантії. Друга половина VN-Хіі ст." та третій том - "Культура Візантії. ХІІІ - перша половина ХV ст.", який особливо цікавий у плані загального огляду пізньовізантійської архітектури.

Запозиченнями будівельних технологій та конструктивних рішень візантійськими зодчими у римлян займався французький археолог Ж.-П. Адам "Roman Building: Materials and Technique" (1995).

Схожою проблемою займався і радянський дослідник П.А. Раппопорт, зокрема праця "Храмове будівництво Київської Русі" (1995) присвячена запозиченням київоруською храмовою архітектурою візантійських конструктивних рішень, а також виготовленню та застосуванню будівельних матеріалів.

Фундаментальним напрацюванням є монографія професора Іллінойського університету США Роберта Оустерхаута - "Master Builders of Byzantium" (1999). Станом на зараз праця залишається досить ґрунтовним доробком у вивченні храмового зодчества Візантії і, зокрема, робить акцент на його конструктивних рішеннях.

Завданнями даної статті постає дослідження особливостей конструктивних рішень (технік спорудження, використання будівельних матеріалів) покрівель у храмах столичної та провінційної архітектурних шкіл середньо- та пізньовізантійського періодів. Зважаючи на руйнацію дахів більшості з пам'ятників цих періодів і необхідність їх відновлення, дослідження залишається актуальним та перспективним.

Склепіння будь-якої споруди, як і її конструкція загалом, потребували захисту від непогоди, для чого споруджувалася покрівля. Візантійське храмове зодчество має варіативність системи зведення даху, який частіше за інші конструктивні елементи будівлі вимагав ремонту. Слід відзначити, що питання покрівель у Візантії не достатньо досліджене.

Найрозповсюдженіший варіант даху - керамічна черепиця, адже, в першу чергу, це і найдешевший варіант. Якщо у Римі використовували два види черепиці: випукло-перекриваючу та коробово-підстилаючу, у Візантії покрівлю зв'язували іншим типом - слабо-конічною напівци- ліндричною черепицею (яка іноді могла бути ще й сплощена) (Adam 1995, р. 213). Наприклад, будинки середини ХІІ - середини ХІІІ ст. у Пергамі покривалися черепицею завтовшки близько 2 або 3 см і розміром у 35х 48 см (Adam 1995, р. 213). До слова, аналогічна черепиця використовується і в сучасній будівельній справі.

Виготовлення черепиці відбувалося, скоріш за все, аналогічно з виробництвом плінфи у тих самих горнах. Головна відмінність полягала у тому, що на моменті формування використовувалися трапецієподібні, пласкі тонкі рами (щоб черепиця формувалася з однієї сторони більш ширшою а з іншої - вужчою, - для перекриття одна одної), а у процесі просушки ці рами з глиною розміщували не на піску, а на дощечці з дерева (заокругленої форми) (Mango 1976, р. 88).

Матеріал черепиці не обмежувався виключно керамікою; так зустрічаються випадки застосування кам'яної черепиці (якщо у районі будівництва не було ресурсів для виготовлення керамічної). Яскраві приклади перекриття покрівлі черепицею зі сланцю прослідковуються у храмах Андрія у Перістірах, а також на Афоні; кам'яну черепицю використовували у покрівлі храмів Анатолії; а черепицю з вулканічного склоподібного туфу - у церкві Чанлі Кілісе (Otuken & Ousterhout 1989, р. 139).

Типова форма керамічної черепиці - трапецієподібна. Для стоку води на зовнішній стороні плитки формувався жолоб клиноподібної форми. "Набирання" даху відбувалося з'єднанням плиток черепиці згори елементами (напівциліндричної форми із завершенням у вигляді зубу), які заганялися між вже з'єднаними двома черепицями (Ousterhout 1999, р. 244).

Інший матеріал, який використовувався для виробництва черепиці (щоправда, це найдорожчий варіант, але й найміцніший) - метал. Доступним, легким в обробці і таким, що плавиться при низьких температурах, виявився свинець - тому дахи зі свинцевими пластинами стали популярними, хоча й коштували дорожче за керамічні. Технологія покрівлі передбачала, що свинець розкатували у листи (зазвичай прямокутної форми, але у подальшому, за необхідності пластини могли підганялися для різноманітних викривлених і складних форм). Потім ці свинцеві листи у місцях швів загинали таким чином, щоб одна пластина перекривала іншу, і за- вальцьовували. Свинець для візантійської будівельної справи добували у декількох регіонах, зокрема відомі родовища у північній частині Балкан, Понті та Македонії (Otuken & Ousterhout 1989, р. 139); для київоруського будівництва, яке наслідувало візантійське, використовувався свинець з Польщі.

Один з найпопулярніших типів візантійських склепінь - гарбузоподібний - передбачав ка- нелюри у внутрішній частині, які могли бути відтворені і у зовнішній частині за допомогою покриття з металевих пластин. Яскравим прикладом збережених до сьогодні гарбузоподібних куполів зі свинцевим покриттям може послужити пастофорій у храмі Космосотера (Ферри). Дахи столичних храмів також вкривалися металевими пластинами, як наприклад Вефа Кілісе Джамі (церква мала свинцевий хвилеподібний дах, згідно збереженого малюнку 1835 р.), а також Хора (сучасна реконструкція свинцевого даху була проведена за фото 1870-х) і храм Паммакарістос (Mango 1976, р. 18).

Сучасна реконструкція замінила покрівлю храму Неа Моні (острів Хіос) на керамічну черепицю, хоча археологічно підтверджено (зокрема при обстежені західного нартексу), що дах церкви був зроблений зі свинцевих пластин (Krautheimer 1975, р. 354).

Досить цінне повідомлення про храмові покрівлі міститься у агіографічній літературі. Так у агіографії Георгія описується випадок, пов'язаний з церквою Х ст. Богоматері у Іверонському монастирі (Афон), де першопочатково зодчі неправильно перекрили дах, через що з часом були пошкоджені фрескові розписи всередині споруди; у зв'язку з цим відзначається, що Георгій, який був ігуменом, просив імператора Константина ІХ Мономаха (1042-1055) пожертвувати з державного запасу певну кількість свинцю для перекриття храмової покрівлі (История Византии 1967, с. 404). Крім цього, у писемних джерелах юридичного характеру можна знайти згадки про те, що у Дубровнику існувала навіть майстерня, де працювали фахівці з вкриття свинцем покрівлі (История Византии 1967, с. 405).

Ціла епопея з відбулася з дахами монастиря Пантократора у період Латинської імперії (1204-1261). При будівництві у ХІІ ст. храми були перекриті свинцевими пластинами, однак при Балдуїні ІІ (1228-1261), який влаштував там свою резиденцію, свинцеві листи була зняті і перепродані (Millingen 1912, р. 227-228), а дах перекритий заново, ймовірно, у пізньовізан- тійський час, керамічною черепицею (її залишки були віднайдені на покрівлі апсид Північної та Південних храмів); відкриттям виявилося те, що черепиця з Пантократора аналогічна з черепицею Пергаму. Сучасна реконструкція, що тривала десять років і завершилася відносно нещодавно, відновила свинцеву покрівлю (було використано свинцеві листи 2 мм товщини аж 60 тонн!).

Київоруське зодчество також використовувало у якості покрівлі свинцеві пластини, що стало, на відміну від візантійської архітектури, найтиповішим матеріалом для храмової покрівлі. Як вже згадувалося вище, цей матеріал доставлявся з Польщі (Комеч 1987, с. 48). Так у Софійському соборі в Києві археологічно підтверджено, що куполи були вкриті свинцем. У літописах зустрічаються часті згадки про те, що меценати жертвували кошти на свинцеві дахи для храмів, як відбулося, зокрема, у Софійському соборі в Новгороді, де архієпископ Ніфонт виділив гроші на свинець для даху у 1151 р. (Комеч 1987, с. 62). Що цікаво, перший кам'яний храм Русі і єдиний з ранніх київоруських - Десятинна церква - як раз і не мала металевої покрівлі, замість неї була керамічна черепиця (як мінімум для перекриття карнизів) (Rappoport 1995, р. 149). У Національному музеї України у 2021 р. на виставці "Церква Богородиці Десятинна: архітектурно-мистецький образ", присвяченій 1025-й річниці освячення храму, експонується фрагмент керамічної черепиці з хрестом, знайдений відповідно при розкопках Десятинної (а також будівельні матеріали (такі як фрагменти плінфи із залишками розчину), фрагменти голосників, шиферних плит, мармурових карнизів, колон, полив'яних плиток з підлоги, віконного скла, смальти, фресок та ін.).

Можна стверджувати, що застосування свинцевих пластин для даху сприяло появі та розвитку різноманітних форм покрівлі. Так столична архітектурна школа надавала перевагу хвилеподібній поверхні, яка у османський період будівництва занепала, оскільки склепіння та дахи спростилися до пласкої форми, а конструктивні елементи покрівлі, як пазухи (що надавали хвилеподібності) просто засипалися будівельним сміттям (Культура Византии 1991, с. 508).

Отже, склепіння будь-якої споруди, як і її конструкція загалом, потребували захисту від непогоди, для чого споруджувалася покрівля. Візантійське храмове зодчество має варіативність системи зведення даху, який частіше за інші конструктивні елементи будівлі вимагав ремонту. Найрозповсюдженіший варіант даху - керамічна черепиця, адже, в першу чергу, це і найдешевший варіант. У Візантії покрівлю зв'язували слабо-конічною напівциліндричною черепицею (яка іноді могла бути ще й сплощена). Виготовлення черепиці відбувалося, скоріш за все, аналогічно з виробництвом плінфи у тих самих горнах. Головна відмінність полягала у тому, що на моменті формування використовувалися трапецієподібні, пласкі тонкі рами (щоб черепиця формувалася з однієї сторони більш ширшою а з іншої - вужчою, - для перекриття одна одної), а у процесі просушки ці рами з глиною розміщували не на піску, а на дощечці з дерева (заокругленої форми). Зустрічаються випадки застосування кам'яної черепиці (якщо у районі будівництва не було ресурсів для виготовлення керамічної). Типова форма керамічної черепиці - трапецієподібна. Для стоку води на зовнішній стороні плитки формувався жолоб клиноподібної форми. "Набирання" даху відбувалося з'єднанням плиток черепиці згори елементами (напівциліндричної форми із завершенням у вигляді зубу), які заганялися між вже з'єднаними двома черепицями. Інший матеріал, який використовувався для виробництва черепиці (щоправда, це найдорожчий варіант, але й найміцніший) - метал. Доступним, легким в обробці і таким, що плавиться при низьких температурах, виявився свинець - тому дахи зі свинцевими пластинами стали популярними, хоча й коштували дорожче за керамічні. Технологія покрівлі передбачала, що свинець розкатували у листи (зазвичай прямокутної форми, але у подальшому, за необхідності пластини могли підганялися для різноманітних викривлених і складних форм). Потім ці свинцеві листи у місцях швів загинали таким чином, щоб одна пластина перекривала іншу і завальцьовували. Свинець для візантійської будівельної справи добували у декількох регіонах, зокрема відомі родовища у північній частині Балкан, Понті та Македонії.

Список використаних джерел та літератури

1. ИСТОРИЯ ВИЗАНТИИ, 1967, т. 2, Москва.

2. КОМЕЧ, А. И., 1987, Древнерусское зодчество конца Х - начала ХІ вв.: Византийское наследие и становление самостоятельной традиции. Москва.

3. КУЛЬТУРА ВИЗАНТИИ, 1991, ХІІІ - первая половина XV в. Т ІІІ. Москва.

4. ADAM, J.-P., 1995, Roman Building: Materials and Technique. Bloomington.

5. KRAUTHEIMER, R., 1975, Early Christian and Byzantine Architecture. Harmondsworth.

6. MANGO, C., 1976, Byzantine Architecture. NY.

7. MILLINGEN, A. VAN., 1912, Byzantine Churches in Constantinople. London.

8. OTUKEN, Y & OUSTERHOUT, R., 1989, Notes on the Monuments of Turkish Thrace. In: Anatolian Studies, № 39, 138-139.

9. OUSTERHOUT, ROBERT, 1999, Master Builders of Byzantium. Princenton University Press. New Jersey. RAPPOPORT, P. A., 1995, Building the Churches of Kievan Russia. Aldershot.

10. References

11. ADAM, J.-P., 1995, Roman Building: Materials and Technique. Bloomington.

12. ISTORIIA VIZANTII, 1967, [History of Byzantium]. Vol. 2. Moscow. [In Russian].

13. KOMECH, A. I., 1987, Drevnerusskoe zodchestvo kontsa Х - nachala ХІ vekov: Vizantiiskoe nasledie i stanovlenie samostoiatel'noi traditsii [Old Russian architecture of the late 10th - early 11th centuries: Byzantine heritage and the formation of an independent tradition]. Moscow. [In Russian].

14. KRAUTHEIMER, R., 1975, Early Christian and Byzantine Architecture. Harmondsworth.

15. KUL'TURA VIZANTII, 1991, XIII - pervaia polovina XV stoletiia [Culture of Byzantium. XIII - first half of the XV century]. Vol. III. Moscow. [In Russian].

16. MANGO, C., 1976, Byzantine Architecture. NY.

17. MILLINGEN, A. VAN., 1912, Byzantine Churches in Constantinople. London.

18. OTUKEN, Y & OUSTERHOUT, R., 1989, Notes on the Monuments of Turkish Thrace. In: Anatolian Studies, № 39, 138-139.

19. OUSTERHOUT, ROBERT, 1999, Master Builders of Byzantium. Princenton University Press. New Jersey. RAPPOPORT, P. A., 1995, Building the Churches of Kievan Russia. Aldershot.

Размещено на Allbest.ru