"Нъмьци же диващеса ороужью татарьскомоу": яку зброю описував літописець в епізоді зустрічі в Пожоні та яке її походження?

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Нъмьци же диващеса ороужью татарьскомоу": яку зброю описував літописець в епізоді зустрічі в Пожоні та яке її походження?

У статті на підставі епізоду у Галицько-Волинському літописі про зустріч галицько-волинського князя Данила Романовича із німецькими союзниками в Пожоні у 1252 р. проаналізовано східні впливи в озброєнні військ Галицько-Волинскої держави, які відбулись під впливом Золотої Орди. На підставі контексту згаданих в епізоді видів озброєння аналізується місце тих чи інших видів зброї та захисного спорядження в комплексі озброєння руських військ. літопис князь орда

Ключові слова: Галицько-Волинська держава, Данило Романович, князівська дружина, зустріч в Пожоні, монгольське озброєння, обладунок, шабля, меч.

"HOW THE GERMANS MARVELLED AT THE TATAR ARMS": WHAT WEAPON WAS THE CHRONICLE DESCRIBING IN THE EPISODE OF THE MEET IN THE POZSONY AND WHAT IS ITS ORIGIN?

The article, based on an episode of the Galician-Volynian chronicle about the meeting of the Gali- cian-Volynian prince Danylo Romanovych with German allies at Pozsonyin 1252, analyzes the eastern influences in the armament of the Galician-Volynian state caused by the Golden Horde. Based on the context of the types of weapons mentioned in the episode, the place of certain weapons and means of protection in the armament complex of Rus' woriors is analyzed.

Listed comparison between the weapons described in the episode, was the chronicler called "Tatar", and items of Mongolian protective equipment and symbolic weapons, mentioned in a number of written sources of the XIII century. In addition, a comparison of written and archaeological sources was made.

"НЪмьци же дивдщесА мроужью Татарьскомоу бЪша бо кони в личинахъ. и в кожрЪхъ ко- жанъ 1хъ. и людье во жрыцЪхъ. и бЪ полковъ его свЪтлость велика. w мроужьж блистающасА . самъ же Ъха подлЪ королА . по мбычаю Роускоу І бЪ бо конь под нимь дивлению подобенъ. и сЪдло w злата. жьжена. и стрЪлъ и саблА златомъ оукрашена. иными хитростьми. жкоже дивитисА . кожюхъ же мловира ГрЪцького. и кроуживъ 1 златыми плоскоми мшитъ. и сапози зеленого хъза шити золотомъ Немцем же зрАщимъ много диващимса реч" емоу король не взалъ быхъ тъюАще серебра за то мже еси пришелъ. мбычаемь Роускимь мцвъ своихъ. и просисА оу него въ станъ. занезнои бЪ великъ. дне того мнъ же ж и за роукоу. и веде его в полатоу свою. и самъ соволочашеть ег. и мблачашеть и. и во порты своЪ . и такоу чсть творАшеть емоу. и прииде в домъ свои" (Ипатьевская летопись 1908, стб. 814-815).

Наведений епізод зустрічі князя Данила Романовича (1201-1264) та угорського короля Бели IV (1206-1270) з німецькими союзниками в Пожоні (сучасна Братислава) у 1252 р. (Мартынюк 2015, с. 149-160) в ході боротьби за спадок австрійських Бабенбергів є чи не найбільш цитованим місцем у Галицько-Волинському літописі (Хііі ст.).

Літописець Данила Романовича яскраво передав подив німців, який спричинило військо князя та його власне озброєння. Як слушно зауважив білоруський дослідник Олексій Мартинюк, автор цих літописних рядків мав бути очевидцем подій, інакше як можна пояснити наявний в тексті "ефект присутності", що часто характерно для художніх творів та епосу (Мартынюк 2015, с. 150)?

Неодноразово дослідників зброї також привертала увагу описана літописцем зброя Данила, говорячи про яку, літописець не шкодує барв, підкреслює її парадність та пишну оздобу золотом. Таким чином, сам Данило в золотому озброєнні постає домінантою сюжетного тла літописного епізоду, центральною фігурою серед свого чисельного війська, яке разило відблисками зброї та обладунків: "полковъ его светлость велика. w мроужьж блистающасд" (Ипатьевская летопись 1908, стб. 814).

Згадка серед Данилового озброєння прикрашених золотом стріл і шаблі дала підстави деяким зброєзнавцям констатувати поширення певних східних предметів озброєння серед руських дружин у ХІІІ ст. (Кирпичников 1966, с. 65). Проте, цей епізод і згадане в ньому озброєння, зокрема шабля, потребує детальнішої уваги.

По-перше, слід зауважити, що цитоване повідомлення зі згадкою шаблі в озброєнні руських воїнів (у цьому випадку, самого сюзерена) - це єдина згадка цієї зброї на сторінках усього Галицько-Волинського літопису (Гуцул 2009, с. 88).

По-друге, описане озброєння та військове спорядження (окрім шкіряних обладунків за монгольським типом), не могло не бути знайомим руським дружинам раніше, з огляду на тісні військово-політичні зв'язки і сусідство з кочівниками.

Зауважимо, що натомість меч в пам'ятці згадується аж 15 разів, переважно в описі битв (Гуцул 2009, с. 88). Також звернімо увагу на те, що в описі зустрічі в Пожоні літописець згадував шаблю лише щодо самого Данила. Але, водночас, "НЪмьци же дивдщесд мроужью Татарьскомоу бЪша бо кони в личинахъ. и в кожрЪхъ кожанъ 1хъ. и людье во жрыцЪхъ. и бЪ полковъ его свЪтлость велика. w мроужьж блистающасд" (Ипатьевская летопись 1908, стб. 813) і тільки згодом маємо опис парадної зброї самого Данила.

Тож виникає закономірне питання: що саме позначають слова "дивдщесд мроужью Татарьскомоу"? Звернімо увагу, що після цих слів літописець вказував на захисне спорядження вершників та їхніх коней, а також на те враження, яке справило військо Данила на союзників: "кони в личинахъ. и в кожрЪхъ кожанъ 1хъ. и людье во жрыцЪхъ. и бЪ полковъ его свЪтлость велика". А відтак, слова "мроужью" тут означають не озброєння загалом, а насамперед обладунок, який на той момент у багатьох вершників Данила був зроблений на монгольський манер з комбінуванням шкіри та металевих пластин, як для захисту вершників, так і їхніх коней. Вочевидь, це і привернуло увагу європейців, які не були тісно знайомі з монгольським озброєнням і, здалеку звернувши увагу на захисний обладунок, могли сприйняти руську дружину за монголів. Окрім того, така реакція може свідчити і про те, наскільки швидко було здійснено переозброєння руських дружин.

Повернімось до шаблі Данила Романовича. Окрім того, що це поодинока згадка про цю зброю, зауважмо, що тут йдеться виключно про зброю правителя, крім того, шабля була "златомъ окрашена", відтак відігравала саме парадну функцію. На підтримку цього твердження треба згадати, що зустріч в Пожоні не була військовим, а все ж дипломатичним кроком.

Звідки ж могло взятись татарське озброєння у Данила Романовича та його війська? Як відомо, після відходу головних сил Батия у 1241 р. Данило Романович приступив до організації певних змін в озброєнні дружин та ополчення "пішців", що відомо в історіографії як "військова реформа Данила Романовича" (Войтович 2006, с. 89-93).

Значне поширення шабель на озброєнні дружин Галицької та Волинської земель, проте, не підтверджується й археологічно. Значна колекція шабельних клинків і шабельних елементів (перехрестя, навершя, окуття піхов) ХІІІ ст. з городища поблизу Шепетівки (Кирпичников 2020, с. 69-72), яка, як вказував Святослав Терський, свідчить про зміни в комплексі озброєння, які провів Данило Романович (Терський 2013, с. 6), після детальнішого розгляду цілком може виявитись ординською. Російський дослідник Анатолій Кірпічніков зазначав, що все ще актуальним залишається питання про виокремлення ординського озброєння з-посеред археологічного матеріалу (Кирпичников 1966, с. 67), що не завадило йому на підставі лише одного шабельного клинка зі згаданої пам'ятки констатувати власне виробництво шабель в регіоні (Кірпічніков & Коваленко 2005, с. 20). Це, водночас, дещо суперечить іншому дослідженню науковця, у якому він виявив близькосхідне походження багатьох середньовічних шабельних клинків зі Східної Європи (Кирпичников & Коваленко 1993, с. 124-126).

Та слід зауважити, що нам невідомо про схожі знахідки шабель з інших пам'яток ХІІІ ст. Чималим чином, про використання шаблі волинськими дружинами свідчить знахідка орнаментованого окуття шабельних піхов із шару ХІІІ-ХМ ст. у Пересопниці (Терський 2011, с. 17-18).

Проте, у фондах Національного заповідника "Давній Галич" зберігаються пошкоджені корозією рештки гіпотетично шаблі, що походить з княжого Галича (тепер с. Крилос) (іл. 1). Знахідка дуже понищена корозією і законсервована вже у такому стані, тому її інтерпретація як шаблі, на нашу думку, може бути переглянута згодом.

Іл. 1. Шабля (?) з Крилосу. Науково-допоміжні фонди Національного заповідника Давній Галич.

Знахідки мечів ХІІІ-XIV ст. відомі з Галицько-Волинських земель у значно більшій кількості (Терський 2013, с. 5-13; Гринчишин 2014, с. 89-95). Як бачимо, співвідношення шаблі до меча у літописних даних відповідає співвідношенню археологічних знахідок. Окрім того, саме меч був найпершим символом лицарського стану на Русі і в Європі, і Галицько-Волинська держава не була винятком.

Спробуймо з'ясувати походження безпосередньо згаданої в тексті літопису шаблі. Позолочені шабля та стріли в руках руського князя навряд чи були виготовлені для війни, або це не була їхня головна функція. Цікаво, що описаний в тексті літопису набір предметів - стріли, шабля, сідло і т д. - є типовими атрибутами воїнського стану і влади в кочових тюркських народів (Серегин 2005, с. 77-85).

Немає підстав вважати, що шабля була невідома руським дружинам, та вочевидь, Київська та Чернігівська землі мали першість в поширенні цієї зброї (Кирпичников 1966, с. 61-65), що знову ж можна пояснити сусідством із кочівниками.

Вважаємо, що тут слід звернутись до подій 1245 р. і поїздки князя в ставку хана в Сарай. Княжий літописець не двозначно описав ці події словам "зле зла. чсть Татарьскаж". Водночас, в ході цієї поїздки Данила було включено в систему монгольської ієрархії, разом із монгольською верхівкою він пив "чорне молоко" і святкував монгольський новий рік (Кирпичников 1966, с. 74; Юрченко 2012, с. 235-255; Юрченко 2000, с. 204-205): "ты оуже нашь же Тотаринъ. пии наше питье " (Ипатьевская летопись 1908, стб. 807). Залежність держави Романовичів від Орди була іншою, аніж у решти руських земель (Ігнатов 2021, с. 89-94). Вочевидь, Галицько-Волинська держава була не стільки данником, як федератом Орди, і єдиним обов'язком Данила було надавати Орді військову допомогу. Свідченням такої відмінної форми залежності є відсутність традиції отримувати ярлики нащадками Данила (Ігнатов 2021, с. 93-94). Але навіть такий стан не задовольняв амбітного Данила Романовича.

Повернімося до описаної в літописі зброї Данила. Символічність шаблі та стріл з луком, описана в цитованому епізоді, не підлягає сумніву. Це бачимо як у контексті того, що згадана зброя була в руках князя, так і з огляду на обставини зустрічі в Пожоні, яка була дипломатичним жестом. Інша ситуація була би у випадку опису батальних сюжетів, у які літописець поміщає меч.

Відтак, цілком можливо, що описана зброя Данила Романовича має ординське походження і є трофеєм або й подарунком, який він міг отримати під час поїздки в Сарай. З огляду на політичні мотиви, літописець не міг вказати на походження цих предметів. У такий спосіб він уникав згадки про поїздку Данила в Орду, яка для нього була приниженням, проте зосереджувався на описі самої зброї.

Нам невідомі приклади таких дарунків іншим руським князям, та це знову ж можна пояснити відмінною залежністю інших князівств. Щоправда, можна звернути увагу на деякі опосередковані джерела. Перський автор Ібн Бібі повідомляв, що володар Орди Бату (Батий), відпроваджуючи послів сельджуцького султана Гіяс-ад-Діна, передав для останнього колчан з футляром, меч і деякі предмети знатного прикрашеного одягу в додаток до ярлика (Тизенгаузен 1941, с. 25; Селезнев 2014, с. 168). Пізніший перський автор Хафіз Абру повідомляє, що хулахуїд ільхан Ультжайту, приймаючи на службу, дарував зброю, шатра і предмети одягу (Хазиф Абру 2011, с. 68, 145; Селезнев 2014, с. 168). На думку російського дослідника Юрія Сілєзньова, поруч з наданням ярлика як документом, що засвідчує політичне становище, не меншу вагу мала й ця низка предметів, які сприяли вираженню знатності та елітарності в ординському суспільстві (Селезнев 2014, с. 168). Без сумніву, шабля мала вагоме символічне значення у всіх кочовиків. Тут цікавою є заувага дослідника щодо списку цінних предметів, які володимирський і московський князь Іван ІІ Іванович поміщає в своєму заповіті (Селезнев 2014, с. 170-171; Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей XIV-XVI вв. 1950, с. 18). Серед них є "сабля злата", яка, ймовірно, теж могла бути подарована князю разом із ярликом як матеріальне засвідчення статусу.

Як бачимо, практика дарування зброї та інших цінних речей часто супроводжувала видачу ярликів. Тому описані в цитованому епізоді літопису предмети озброєння та одягу Данила Романовича, вочевидь, були саме таким подарунком.

Повернімося до опису війська князя Данила. Вкотре підкреслимо, що предмети озброєння (шабля, лук, стріли, сідло) в наведеному літописному тексті стосуються тільки самого правителя. Натомість, серед озброєння його дружини бачимо "кони в личинахъ. и в кожрЪхъ кожанъ 1хъ. и людье во жрыцЪхъ" (Ипатьевская летопись 1908, стб. 814), тобто шкіряні і комбіновані обладунки коней та вершників. І вже виходячи із цього епізоду можна говорити про деякі тенденції у запозиченні монгольських взірців захисного спорядження, оскільки ідеться про спорядження цілого війська. І дійсно, шкіряний обладунок був характерним елементом військового спорядження монголів, здебільшого рядових воїнів (Данзангийн Эрдэнэбат 2015, с. 109). Типові для монголів обладунки "Хуяг" та "Хатагу дегель" набули поширення в ординців головним чином завдяки тому, що сировина та методи їхнього виробництва були доступні кочовикам (комбінація металевих та шкіряних матеріалів з акцентом на останні) (Горелик 1983, с. 244-250), основою господарства яких було тваринництво (Данзангийн Эрдэнэбат 2015, с. 51).

Треба погодитись із Леонтієм Войтовичем, що саме із необхідністю продукувати в значній кількості шкіряні вироби (враховуючи військове спорядження, а саме обладунки) можна пов'язати сліди центрів обробітку шкіри ХІІІ ст., виявлені у Львові (Войтович 2006, с. 91; Багрій 1982, с. 34).

Технологічно нескладні методи обробки шкіри для монгольського обладунку знаходимо в праці францисканського місіонера Джованні да Плано Карпіні "Historia Mongalorum quos nos Tartaros appellamus", де вказано, що "монголи (деякі з них) мають також лати та шкіряне прикриття для коней, виготовлене наступним чином: вони беруть ремені від бика або іншої тварини шириною з руку, заливають їх смолою разом по три чи чотири і зв'язують ремінцями чи мотузками, на верхньому ремінці вони поміщають мотузку на його кінці, а на нижнім - всередині, і так роблять до кінця, звідси коли нижні ремінці нахиляються, верхні встають і таким чином подвоюються або потроюються на тілі" (Рубрук & Карпини 1911, с. 27-28). Мандрівник наводить і детальний опис фасону шкіряного обладунку монгольського вершника та його бойового коня: "Лати мають також (як і накидка для коней) чотири частини; одна частина простягається від стегна до шиї, але вона зроблена згідно з розташуванням людського тіла, тому що стиснута перед грудьми, а від рук та нижче облягає кругло навколо тіла; ззаду ж до крижів вони кладуть інший шматок, що простягається від шиї до того шматка, що облягає навколо тіла; на плечах ці два шматки, саме передній і задній, прикріплюються пряжками до двох залізних смуг, які знаходяться на обох плечах; і на обох руках зверху вони мають шматок, який простягається від плечей до кисті рук, які також нижче відкриті, і на кожному коліні вони мають за шматком; всі ці шматки з'єднуються пряжками" (Рубрук & Карпини 1911, с. 28).

Автор "Historia Mongalorum" також наводить детальні відомості про крій шкіряного обладунку коней: "прикриття коня вони ділять на п'ять частин: з одного боку коня одну, а з іншого боку іншу, яка простягається від хвоста до голови і зв'язуються біля сідла, а ззаду сідла на спині та шкірах на шиї; також на крижі вони кладуть іншу сторону, там, де з'єднуються зв'язки двох сторін; в цьому шматку вони роблять отвір, через який виставляють хвіст, і на груди також кладуть один бік. Всі частини простягаються до колін або до гомілок; і перед чолом вони кладуть залізну смугу, що з обох сторін шиї пов'язують із вищезгаданими сторонами" (Рубрук & Карпини 1911, с. 28).

Цікаво, що існує й археологічне підтвердження наведених свідчень з різних регіонів, які контактували з монголами. Фрагменти шкіряних обладунків, які складаються з багатьох шкіряних пластин, зв'язаних шнурівкою, виявлено в Монголії та у провінції Юньнань у Китаї (Данзангийн Эрдэнэбат 2015, с. 122-123). А із с. Ромашки Київської області походить згадана в джерелі металева налобна пластина для бойового коня (Кирпичников 1973, с. 56-57) (іл. 2). На думку А. Кірпічнікова, це найдавніша кінна маска з теренів Європи (Кирпичников 1973, с. 56-57). Натомість, є більше підстав довіряти висновкам російського дослідника Михайла Горелика, який на підставі широких аналогій припустив, що знахідка має близькосхідне походження і датується XV ст. (Горелик 1983, с. 260-269). Це, водночас, не заперечує побутування таких комплексів кінного обладунку в регіонах, які контактували з монголами раніше (Горелик 1983, с. 260-269).

Іл. 2. Ліворуч: кінна бойова маска з околиць с. Ромашки, Київська обл. (за А. Кірпічніковим).

Зображення шкіряних обладунків людей, описаних Плано Карпіні, а вслід за ним і літописцем Данила Романовича, часто фігурують на близькосхідних та східних мініатюрах, які ілюструють здебільшого події монгольських завоювань (Данзангийн Эрдэнэбат 2015, с. 79). Як приклад можна навести мініатюри перського історика Рашид ад Діна (іл. 3).

Іл. 3. Монгольські вершники з мініатюр "Джамі-ад-Таваріх" Рашид ад Діна ХIV ст.Часто характерним елементом повного бойового костюму монгольського воїна - шкіряного обладунку по типу "халат", який повторював фасон однойменного одягу - були листоподібні або прямокутні наплічники (Данзангийн Эрдэнэбат 2015, с. 119). Схожий обладунок можемо побачити на одному із вершників зі згаданої мініатюри, а також на низці інших близькосхідних зображувальних (іл. 4) та археологічних джерел. Вочевидь, на цей елемент і звернули увагу Данилові союзники ще здаля, коли король із військом лише наближались.

Іл. 4 - мініатюра з альбому. Тебріз, 1370-1380-і роки, бібл. музею Топкапу-сарай. Стамбул. 2 - мініатюра з `Шах-наме' Фірдоусі, 1370-1371 рр. Шираз, бібл. музею Топкапу-сарай. Стамбул. 3 - мініатюра з Поем Хаджу Кермані, художник Джунаїд Султані. Багдад, 1396, бібл. Британського музею.

Повертаючись до опису пожонської зустрічі, слід зауважити, що обладунок Данилових військ не міг бути суцільно шкіряним, оскільки літописець вказував, що "полковъ его свЪтлость велика. w \^роужьда блистающасд" (Ипатьевская летопись 1908, стб. 814). Тільки залізні обладунки могли сяяти. Можна обережно припустити, що вершники Данила були одягнуті у комбінований обладунок зі шкіри (виготовлений на монгольський манір) з елементами ламелярних металевих пластин, проте і такі варіанти були відомі монголам (Данзангийн Эрдэнэбат 2015, с. 87, 109).

Відтак, із впевненістю можна говорити про те, що обладунок лицарів Данила Романовича зазнав безпосереднього впливу монголів, що було продиктовано, перш за все, економічними реаліями, які мали місце на Галицько-Волинських землях після монгольської навали, а також відносно простими методами виробництва. Водночас не можна говорити про безпосередню рецепцію монгольського обладунку. Вірогіднішим видається комбінування місцевого ламелярного обладунку під ординським впливом.

У цьому контексті варто згадати і знахідку шолому з Ватра Молдавіце (Іл. 2) Сучавського повіту у Румунії (Возний 2012, с. 63-64), який, на думку М. Гореліка, виготовили за монгольськими зразками майстри Данила Романовича. Цей шолом середини ХІІІ ст. (?) має золотий декор у християнському стилі (Горелик 2002, с. 77). Так чи інакше, ця знахідка, з огляду на поєднання конструктивних елементів, характерних для кочівницьких шоломів зі східнохристиянським оздобленням, відображає взаємовпливи в озброєнні степового та осілого населення Східної Європи у ХІІІ ст.

Щодо ординського озброєння Данила Романовича, яке згадується в описі зустрічі у Пожоні, можемо умовно припустити його безпосередньо ординське походження. Цілком можливо, що ці речі були подаровані Данилові у 1245 р. під час його поїздки в Орду і входження в ординську владну ієрархію. Відтак, ці речі не репрезентують загальних тенденцій у змінах озброєння військ Галицько-Волинських земель. Водночас слід відзначити, що загалом згадані предмети озброєння та військового спорядження (шабля, сідло, лук із лучним спорядженням - сагайдак, стріли) були відомі в руських землях задовго до описуваних подій ХІІІ ст. Вважаємо, що шабля не набула значного поширення на Волині та в Галичині порівняно з мечем, хоча й, без сумніву, про неї знали.

Тож припускаємо, що літописець не міг і не хотів наголошувати на походженні цих речей з огляду на "злішу за зло честь татарську" - ні описуючи їх, ні в контексті подій 1252 р., ні щодо поїздки Данила в Орду у 1245 р.

Опис бойового спорядження Данила Романовича та його війська у згаданому епізоді Галицько-Волинського літопису засвідчує входження Данила Романовича в ієрархічну систему Золотої Орди, що підтверджували матеріальні атрибути, а саме типові для кочівників-монголів і монгольської/ординської еліти, як от пишно прикрашені золотом шабля, колчан зі стрілами та лук, сідло. Окрім того, бачимо, що під впливом ординців відбулись зміни в комплексі захисного спорядження вершника та його коня. Саме запозичення м'яких видів монгольського обладунку для воїнів і коней пасували до того комплексу озброєння, який склався в цих землях станом на ХІІІ ст. до монгольської навали, та може бути зіставлений із лицарською мілітарною технологією, ядром якої був таранний удар списом кінно, що також неодноразово засвідчує Галицько-Волинський літопис (Гуцул 2009, с. 78-91).

Наразі запозичення решти типових для ординців зразків наступальної зброї, які згадуються в епізоді 1252 р. щодо Данила Романовича (шабля, композитний лук) не слід пов'язувати з ординським впливами.

З огляду на сказане можемо констатувати, що у ХІІІ ст. озброєння військ Галицько-Волинської держави зазнало значного впливу зі сторони кочівників, як до, так і під час монголо-татарської навали. Яскравим прикладом цього є аналізований епізод зустрічі Данила Романовича в Пожоні у 1252 р.

Описане в епізоді озброєння свідчить про те, що Данило Романович здійснював планову політику переозброєння своїх дружин. Масштаб цих змін на сьогодні важко оцінити. Так само невідомо, чи стосувались зміни лише власної дружини князя, чи також дружин його васалів. Проте з певною мірою упевненості можна стверджувати, що переозброєння торкнулось здебільшого захисного спорядження, аніж наступального озброєння.

Щодо згаданої в епізоді зброї самого князя Данила Романовича, то вона, без сумніву, була швидше репрезентативно-статусною, аніж бойовою.

З огляду на те, що шабля (згадана серед озброєння князя) була хоч і відомою, але не характерною зброєю для місцевих дружин, можна припустити, що низка згаданих в тексті літопису предметів одягу та озброєння Данила Романовича була йому подарована під час його поїздки в Орду у 1245 р. Проте, ми не виключаємо імовірності уточнення цих висновків в майбутньому.

Список джерел та літератури

1. БАГРІЙ, Р, 1982, Археологія стародавнього Львова, Жовтень, № 8.

2. ВОЗНИЙ, І., 2012, Військовий обладунок і спорядження вершника ХXIV ст. на території між Верхнім Сіретом і Середнім Дністром, Археологія, № 4, 62-73.

3. ВОЙТОВИЧ, Л., 2006, Реформи армії князями Данилом Романовичем та Левом Даниловичем у середині ХІІІ ст., Вісник національного університету "Львівська політехніка". Держава та армія, № 571,89-93. ВОЙТОВИЧ, Л., 2019, Галицько-Волинське князівство і королівство Русі та монголи, Проблеми історії війн і військового мистецтва, Вип. 2, 45-146.

4. ГОРЕЛИК, М., 1983, Монголо-татарское оборонительное вооружение второй половины XIV - начала XV в., Куликовская битва в истории нашей Родины (материалы юбилейной научной конференции), 244-269. ГОРЕЛИК, М., 2002, Армии монголо-татар X-X!V вв., Москва: Восточный горизонт.

5. ГРИНЧИШИН, Б., 2014, Знахідки середньовічних мечів як важливе джерело до вивчення військової справи в Галицько-Волинській державі, Історія давньої зброї. Дослідження 2014: зб. наук. пр., 89-95. ГУЦУЛ, В., 2009, Рицарі Данила Романовича: Рицарська зброя серед персонажів Галицько-волинського літопису, Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики, № 16, 78-91.

6. ДАНЗАНГИЙН ЭРДЭНЭБАТ, 2015, Вооружение, одежда, кожаные шлемы и доспехи монголов периода империи Чингизидов, дис. ... канд. ист. наук, Улан-Удэ: БГУ.

7. Духовные и договорные грамоты великих и удельных князей XIV-XVI вв., 1950, ред. С. Бахрушин, № 4, Москва-Ленинград: Издательство АН СССР.

8. Ипатьевская летопись, 1908, Полное собрание русских летописей. Ред. А. Шахматов. Т 2. Санкт-Петербург: Типографія М.А. Александрова.

9. ІГНАТОВ, Т., 2021, Держава Романовичів і Володимирське князівство: корона та ярлик, Проблеми історії війн і військового мистецтва, Вип. 3, 89-94.

10. КИРПИЧНИКОВ, А., 1966, Древнерусское оружие. Мечи и сабли IX-XIII вв. // Археология СССР. Свод археологических источников. Е 1-36. Вып. 1, Москва-Лениград: Наука.

11. КИРПИЧНИКОВ, А., 1973, Снаряжение всадника и верхового коня на Руси IX-XIII вв. // Археология СССР. Свод археологических источников. Е 1-36, Москва-Лениниград: Наука.

12. КИРПИЧНИКОВ, А., 2020, Вооружение древнего "Изяславля". У: Пескова А., ред.-сост., Летописный "Изяславль": Большое Шепетовское городище в свете археологии. Том I. Материалы раскопок М.К. Картера 1957-1964 годов в исследованиях 1960-1980-х годов, Санкт-Петербург: Нестор-История, 53-117. КИРПИЧНИКОВ, А. & КОВАЛЕНКО, В., 1993, Орнаментированные и подписные клинки сабель раннего средневековья (по находкам в России, на Украине и в Татарстане), Археологические вести, Вып. 2, 122-134.

13. КІРПІЧНІКОВ, А. & КОВАЛЕНКО, В., 2005, Орнаментовані та підписні клинки шабель раннього середньовіччя (за знахідками в Росії, Україні та Татарстані), Ніжинська старовина: Науковий історико-культурологічний збірник, 1(4), 13-25.

14. МАРТЫНЮК, А., 2015, "Немци же дивящеся оружию татарскому": с кем и когда встречался Даниил Романович в Пожони?, CoMoquia Russica, Series I, Vol. 5, 149-160.

15. РУБРУК, Вильгельм, КАРПИНИ, Иоанн Плано, 1911, История Монголов / Путешествие в восточные страны, Санкт-Петербург: Тип. А.С. Суворина.

16. СЕЛЕЗНЕВ, Ю., 2014, Русские князья в политической системе Джучиева улуса (Орды), дис. ... д. и. н. Воронеж: Воронежский государственный университет.

17. СЕРЕГИН, Н., 2015, Символы власти в обществе раннесредневековых тюрок Центральной Азии (по археологическим материалам), Уральский исторический вестник, 4(49), 77-85.

18. ТЕРСЬКИЙ, С., 2011, Спорядження дружинника Надстублянщини - волості княжого міста Пересопниці у XM--XiV ст., Вісник Національного університету "Львівська політехніка": Держава та армія, № 693, 16-25. ТЕРСЬКИЙ, C., 2013, Меч у Галицькому та Волинському князівствах (XI - перша половина XIII ст.), Вісник Національного університету "Львівська політехніка", Держава та армія, № 752, 5-13. ТИЗЕНГАУЗЕН, В., 1941, Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. Т. 2, Москва-Ленинград: Академия наук СССР.

19. ХАФИЗ АБРУ (ШИХАБ АД-ДИН АБДАЛЛАХ ИБН ЛУТФАЛЛАХ АЛ-ХАВАРИ), 2011, Зейл-и Джами ат-таварих-и Рашиди ("Дополнение к собранию историй Рашида"), [пер. с перс.], ред. Миргалеев И., Казань: "ЯЗ". ЮРЧЕНКО, А., 2000, Элита Монгольской империи: время праздников, Altaica, Вып. 4, 204-205. ЮРЧЕНКО, А., 2012, Русский князь на монгольском пиру (Даниил Галицкий и Бату), У: Юрченко А., Золотая Орда: Между Ясой и Кораном. Начало конфликта, 235-255.

20. References

21. BAHRII, R., 1982, Arkheolohiia starodavn'oho L'vova [Archeology of ancient Lviv]. Zhovten, № 8. [In Ukrainian]. DANZANGIIN EHRDEHNEHBAT, 2015, Vooruzhenie, odezhda, kozhanye shlemy i dospekhi mongolov perioda imperii Chingizidov [Weapons, clothing, leather helmets and armor of the Mongols of the Genghis Empire]. Disser. na soisk. uch. step. k.i.n. Ulan-Udeh: BGU. [In Russian].

22. Dukhovnye i dogovornye gramoty velikikh i udel'nykh kniazei XIV-XVI vv. [Spiritual and treaty letters of the great and appanage princes of the XIV-XVI centuries]. 1950, red. S. Bakhrushin, №4, Moskva-Leningrad: Izdatel'stvo AN SSSR. [In Russian].

23. GORELIK, M., 1983, Mongolo-tatarskoe oboronitelnoe vooruzhenie vtoroi poloviny XIVnachala XV v. [Mongol-tatar defensive weapons of the second half of the 14th - early 15th centuries.]. Kulikovskaia bitva v istorii nashei Rodiny (materialy yubileinoi nauchnoi konferentsii), 244-269. [In Russian].

24. GORELIK, M., 2002, Armii mongolo-tatar X-XIV vv. [The armies of the mongol-tatars of the 10th - 14th centuries]. Moskva: Vostochnyi gorizont. [In Russian].

25. HRYNCHYSHYN, B., 2014, Znakhidky serednovichnykh mechiv yak vazhlyve dzherelo do vyvchennia viiskovoi spravy v Halytsko-Volyns'kii derzhavi [Finds of medieval swords as an important source for study of military affairs in the Galicia-Volyn state]. Istoriia davnoi zbroi. Doslidzhennia 2014: zb. nauk. pr., Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NANU, 89-95. [In Ukrainian].

26. HUTSUL, V., 2009, Rytsari Danyla Romanovycha: Rytsars'ka zbroia sered personazhiv Halyts'ko-volyns'koho litopysu [Knights of Danylo Romanovych: Knights arms in the context of characters of the Galician-Volhynian chronicles]. Spetsialni istorychni dystsypliny: pytannia teorii ta metodyky, № 16, 78-91. [In Ukrainian]. IHNATOV, T., 2021, Derzhava Romanovychiv i Volodymyrs'ke kniazivstvo: korona ta iarlyk [The Romanovych State and the Volodymyr principality: crown and label]. Problemy istorii viin i viis'kovoho mystetstva, Vyp. 3, 89-94. [In Ukrainian].

27. Ipat'evskaia letopis' [Ipatiev Chronicle], 1908, Polnoe sobranie russkikh letopisei. Red. Shakhmatov А. T. 2. Sankt-Peterburg: Tipografiia M. A. Aleksandrova. [In Russian].

28. KHAFIZ ABRU (SHIKHAB AD-DIN ABDALLAKH IBN LUTFALLAKH AL-KHAVARI), 2011, Zeil-i Dzhami attavarikh-i Rashidi ("Dopolnenie k sobraniyu istorii Rashida") [Supplement to the collection of Rashid stories]. [per. s pers.], red. Mirgaleev I., Kazan': "YAZ". [In Russian].

29. KIRPICHNIKOV, A. & KOVALENKO, V., 1993, Ornamentirovannye i podpisnye klinki sabel' rannego srednevekov'ia (po nakhodkam v Rossii, na Ukraine i v Tatarstane) [Ornamented and signed saber blades of the early Middle Ages (based on finds in Russia, Ukraine and Tatarstan)]. Arkheologicheskie vesti, Vyp. 2, 122-134. [In Russian].

30. KIRPICHNIKOV, A. & KOVALENKO, V., 2005, Ornamentovani ta pidpysni klynky shabel' rann'oho seredn'ovichchia (za znakhidkamy v Rosii, Ukraini ta Tatarstani) [Ornamented and signature blades of sabers of the early Middle Ages (according to finds in Russia, Ukraine and Tatarstan)]. Nizhyns'ka starovyna: Naukovyi istoryko-kul'turolohichnyi zbirnyk, 1(4), 13-25. [In Ukrainian].

31. KIRPICHNIKOV, A., 1966, Drevnerusskoe oruzhie. Mechi i sabli IX-XIII vv. [Old Rus weapons. Swords and sabers IX-XIII centuries.] // Arkheologiya SSSR. Svod arkheologicheskikh istochnikov. E1-36. Vyp. 1, MoskvaLenigrad: Nauka. [In Russian].

32. KIRPICHNIKOV, A., 1973, Snariazhenie vsadnika i verkhovogo konia na Rusi IX-XIII vv. [Equipment of a rider and a riding horse in Rus in the 9th-13th centuries]. Arkheologiia SSSR. Svod arkheologicheskikh istochnikov. E1-36, Moskva-Leninigrad: Nauka. [In Russian].

33. KIRPICHNIKOV, A., 2020, Vooruzhenie drevnego "Iziaslavlia" [Armament of the ancient "Iziaslavl"]. In: Peskova A., red.-sost., Letopisnyi "Iziaslavl'": Bol'shoe Shepetovskoe gorodishche v svete arkheologii. Tom I. Materialy raskopok M. K. Kargera 1957-1964 godov v issledovaniiakh 1960-1980-kh godov, Sankt-Peterburg: Nestor-Istoriia, 53-117. [In Russian].

34. MARTYNYUK, A., 2015, "Nemtsi zhe diviashchesia oruzhiiu tatarskomu": s kem i kogda vstrechalsia Daniil Romanovich v Pozhoni? ["How the Germans Marvelled at the Tatar Arms": Withwhom and when Daniel Romanovich met in Pozsony?]. Colloquia Russica, Series I, Vol. 5, 149-160. [In Russian].

35. RUBRUK, Vil'gel'm, KARPINI, Ioann Plano, 1911, Istoriia Mongolov [History of the Mongols]. Puteshestvie v vostochnye strany, Sankt-Peterburg: Tip. A. S. Suvorina. [In Russian].

36. SELEZNEV, Yu., 2014, Russkie kniaz'ia v politicheskoi sisteme Dzhuchieva ulusa (Ordy) [Russian princes in the political system of the Ulus of Jochi (Horde)]. Dis. ... d. i. n. Voronezh: Voronezhskii gosudarstvennyi universitet. [In Russian].

37. SEREGIN, N., 2015, Simvoly vlasti v obshchestve rannesrednevekovykh tiurok Tsentral'noi Azii (po arkheologicheskim materialam) [Symbols of power in the society of the early medieval Turks of Central Asia (Based on archaeological materials)]. Ural'skii istoricheskii vestnik, 4(49), 77-85. [In Russian].

38. TERS'KYI, S., 2013, Mech u Halyts'komu ta Volyns'komu kniazivstvakh (XI - persha polovyna XIII st.) [Sword in the Galician and Volynian principalities (XI - first half of the XIII century)]. Visnyk Natsional'noho universytetu "L'vivs'ka politekhnika", Derzhava ta armiia, № 752, 5-13. [In Ukrainian].

39. TERS'KYI, S., 2011, Sporiadzhennia druzhynnyka Nadstublianschyny - volosti kniazhoho mista Peresopnytsi u XII-XIV st. [Equipment of the Nadstublyanshchyna warrior - the parish of the princely city of Peresopnytsia in the XII-XIV centuries]. Visnyk Natsional'noho universytetu "L'vivs'ka politekhnika": Derzhava ta armiia, № 693, 16-25. [In Ukrainian].

40. TIZENGAUZEN, V., 1941, Sbornik materialov, otnosiashchikhsia k istorii Zolotoi Ordy [Collection of materials related to the history of the Golden Horde]. T. 2, Moskva-Leningrad: Akademiia nauk SSSR. [In Russian]. VOITOVYCH, L., 2006, Reformy armii kniaziamy Danylom Romanovychem ta Levom Danylovychem u seredyni XIII st. [Reforms of the army by princes Danylo Romanovych and Lev Danylovych in the middle of the 13th century]. Visnyk natsional'noho universytetu "L'vivs'ka politekhnika". Derzhava ta armiia, № 571,89-93. [In Ukrainian].

41. VOITOVYCH, L., 2019, Halyts'ko-Volyns'ke kniazivstvo i korolivstvo Rusi ta monholy [Galych-Volhyn' principality and kingdom of Rus' and mongols]. Problemy istorii viin i viis'kovoho mystetstva, Vyp. 2, 45-146. [In Ukrainian].

42. VOZNYI, I., 2012, Viis'kovyi obladunok i sporiadzhennia vershnyka X-XIV st. na terytorii mizh Verkhnim Siretom i Serednim Dnistrom [Military Armour and Horsemen Equipment from the 10th c. to the 14th c. from the Area between the Upper Seret and the Middle Dnister Rivers]. Arkheolohiia, № 4, 62-73. [In Ukrainian]. YURCHENKO, A., 2000, Elita Mongol'skoi imperii: vremia prazdnikov [Elite of the Mongol Empire: the time of the holidays], Altaica, Vyp. 4, 204-205. [In Russian].

43. YURCHENKO, A., 2012, Russkii kniaz' na mongol'skom piru (Daniil Galickii i Batu) [Rus prince at the Mongol feast (Danylo Halytsky and Batu)]. In: Yurchenko A., Zolotaia Orda: Mezhdu Yasoi i Koranom. Nachalo konflikta, 235-255. [In Russian].

Размещено на Allbest.ru