Архітектура освітніх закладів Ужгорода 1919-1938 рр. та концепція держави добробуту в Чехословацькій Республіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Архітектура освітніх закладів Ужгорода 1919-1938 рр. та концепція держави добробуту в Чехословацькій Республіці

Еліна Дегтярьова

аспірантка, викладачка кафедри археології, етнології та культурології,

ДВНЗ "Ужгородський національний університет", Ужгород

Анотація

Стаття присвячена комплексному дослідженню закладів освіти, збудованих в Ужгороді протягом 1919-1938 рр. Спираючись на архівні джерела та літературу, авторка формує репрезентацію якостей нових освітніх будівель, особливості архітектурних стилів, принципів будівництва закладів освіти доби модернізму в Чехословацькій республіці і деталей планування тих чи інших об 'єктів на прикладі Ужгорода, а також у деяких випадках - характерних підходів викладання. Шкільні будівлі споруджуються за новими стандартами, що зумовлено появою нового напряму в європейській архітектурі - модернізму. Та питаннями естетики і технологій особливості даної архітектури не обмежуються, адже нові споруди будуються і за новими стандартами в питаннях гігієни, комфорту та заощадження енергії. Архітектура міжвоєнної доби сприймається та аналізується в статті як знаряддя державної політики республіки в справі розвитку однієї із найважливіших соціальних сфер - освіті. У статті наголошується на відкритті нових для міста освітніх закладів, таких як ромська школа, ремісниче фахове училище, училище для жіночих професій та гімназія єврейської громади Ужгорода. Авторкою проводиться аналіз розвитку, переформатування та оновлення вже існуючих закладів, для яких були заплановані чи збудовані нові будівлі: середні школи, акушерська школа, школа єврейської громади та інші. Освіта стає обов'язковою, суттєво покращується ситуація в питанні мови викладання, більшість закладів фахової освіти є безкоштовними або майже безкоштовними для слухачів. На думку авторки, відкриття в Ужгороді фахових шкіл як нової форми освіти стало важливим фактором у вирішенні проблеми безробіття та продемонструвало далекоглядність підходів уряду чехословацької республіки в підходах до вирішення соціальних та економічних питань. Більшість запланованих об'єктів освітніх закладів у міжвоєнний період в Ужгороді не було реалізовано через економічну кризу та наслідки Віденського арбітражу. Проте плани уряду республіки в питанні освітніх закладів в Ужгороді демонструють масштабність підходів у вирішенні питань створення та розвитку освітньої сфери як невід'ємної складової формування держави загального добробуту.

Ключові слова. Чехословацька республіка, освіта, архітектура міжвоєнного модернізму, держава загального добробуту, Ужгород, заклади освіти, ромська школа. архітектурний стиль освітній

Lina Degtyaryova

Postgraduate student, lecturer at the Department of Archeology, Ethnology and Cultural Studies, SHEE "Uzhhorod National University", Uzhhorod

ARCHITECTURE OF EDUCATIONAL INSTITUTIONS OF UZHHOROD 1919 - 1938 AND THE CONCEPT OF THE WELFARE STATE IN THE CZECHOSLOVAK REPUBLIC

The article deatl with a comprehensive study of educational institutions built in Uzhhorod during 1919 - 1938. Based on archival sources and literature, the author forms a representation of the qualities of new educational buildings, features of architectural styles, principles of construction of educational institutions of the modernist era in the Czechoslovak Republic, and details of the planning of objects on the example of Uzhhorod, as well as in some cases - characteristic teaching approaches. School buildings are built according to new standards, which is caused by the emergence of a new movement in European architecture - modernism. However, the peculiarities of this architecture are not limited to issues of aesthetics and technology, because new buildings are built according to new standards in matters of hygiene, comfort and energy saving. The architecture of the interwar period is perceived and analyzed in the article as a tool of the state policy of the republic in the development of one of the most important social spheres - education. The article emphasizes the opening of new educational institutions for the city, such as a Roma school, a vocational school, a school for women's professions, and a building of a gymnasium of the Jewish community of Uzhhorod. The author conducts an analysis of the development, reformatting and renewal of already existing institutions for which new buildings were planned or built: secondary schools, midwifery school, school of the Jewish community and others. Education is becoming mandatory, the situation regarding the language of instruction is improving significantly, most vocational education institutions are free or almost free for students. According to the author, the opening of vocational schools in Uzhhorod as a new form of education became an important factor in solving the problem of unemployment and demonstrated the foresight of the Czechoslovak government's approaches to solving social and economic issues. Most of the planned objects of educational institutions in the interwar period in Uzhhorod were not implemented due to the economic crisis and the consequences of the First Vienna Award. However, the plans of the government of the republic in the matter of educational institutions in Uzhhorod demonstrate the scale of approaches in solving the issues of creation and development of the educational sphere as an integral component of the formation of the welfare state.

Keywords. Czechoslovak Republic, education, architecture of interwar modernism, welfare state, Uzhhorod, educational institutions, Roma school.

Постановка проблеми. Після входження Підкарпатської Русі до складу Чехословацької республіки у 1919 р. місто Ужгород мало стати головним містом краю. Населення міста стрімко зросло внаслідок звичної для європейських міст післявоєнної урбанізації населення, а також приїзду до Ужгорода значної кількості чеських і словацьких урядовців та фахівців різних спрямувань. В умовах післявоєнної економічної кризи влада республіки на території Підкарпатської Русі та зокрема Ужгорода зіткнулася з низкою проблем, що потребували негайного вирішення: занедбаність міської інфраструктури, відсутність достатньої кількості сучасних адміністративних та житлових приміщень для представників уряду, держслужбовців та клерків різних спрямувань, слабко розвинутого рівня медицини і освіти та інших. У сфері освіти всіх рівнів до питомої проблематики браку навчальних приміщень, тим більше відсутності таких, що збудовані за тогочасними вимогами, додається ще й проблема неписьменності в краї. Після політики мадяризації земель, що належали Угорській короні, та законів Аппоні 1907 р., державних шкіл з іншою мовою викладання, окрім угорської, на Підкарпатській Русі не було. Всі 34 двомовні школи, в яких навчання проводилося не лише угорською, але й русинською (українською) мовою, були церковними [Pesina, 1936, p. 261]. Окрім очевидної мети, що стояла перед урядом Чехословацької республіки - подолання неписьменності на Підкарпатській Русі шляхом побудови великої кількості нових шкіл - стояла мета наступна: зменшення безробіття шляхом запровадження фахової середньої освіти для молоді з місцевого населення, задля її успішної соціалізації в умовах нового світу після Першої Світової війни та стрімкого зростання населення міст краю.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Частково чи побіжно навчальні заклади Ужгорода міжвоєнного періоду згадувалися в загальних нарисах з історії міста та краю українськими та іноземними науковцями [Федака, 2010], [Кобаль, 2012], [RychHk, RychHkova, 2016], [Hrbek, 2018], та інші. Статистичне висвітлення тема освіти на Підкарпатській Русі, зокрема мовного питання, отримала в праці Юлії Делібалтової [Делібалтова, 2014]. Проблематика реалізованих та нереалізованих освітніх закладів Ужгорода наразі найбільш повне висвітлення отримала в дисертаційній праці Растіслава Попелки [Popelka, 2013]. Однак у даній праці аналіз більшості вагомих об'єктів досліджуваної теми був більше закцентований на архітектурних особливостях досліджуваних об'єктів. Атрибутування автором більшості освітніх закладів Ужгорода, періоду побудови та авторство є точним і збігається з архівною джерельною базою. Дослідники Еліна Дегтярьова та Олег Олашин [Degtyaryova, Olashyn, 2019] частково висвітлили ситуацію щодо нереалізованих освітніх об'єктів Ужгорода.

У зв'язку із зазначеним вище, метою цієї статті є зібрати, проаналізувати та ввести в науковий обіг комплексне дослідження найбільш визначних об'єктів освітнього призначення міжвоєнного періоду в Ужгороді. Опрацювати зібраний об'єм архівних джерел і скласти максимально повну картину з історії виникнення і формування навчальних закладів Ужгорода в 1919 - 1938 рр.

Виклад основного матеріалу. На початку 1920-х рр у законодавстві першої Чехословацької республіки в питаннях шкільних будівель використовувався угорський закон № XXXVIII 1868 р., доповнений чехословацьким малим законом про шкільну освіту 1922 р. [Rychlik, Rychlikova, 2016, p. 163], що залишав право будувати шкільні будівлі місцевій владі [Pesina, 1933, p. 261]. Проте, враховуючи скрутне становище міських бюджетів, зокрема ужгородської казни у 1926 р., при Міністерстві освіти була сформована міжміністерська комісія з метою допомоги в будівництві шкіл на території Словаччини і Підкарпатської Русі. До складу комісії увійшли представники міністерств фінансів, народної освіти, громадських робіт і шкільного реферату з центрами в Братиславі та Ужгороді. При земському уряді була сформована комісія, що давала дозвіл на виділення коштів із бюджету краю на фінансування будівництва та реконструкції освітніх закладів [Дудаш, с. 107]. У 1921 р. в Ужгороді було сформовано шкільний відділ цивільної адміністрації, який очолив досвідчений педагог Йозеф Пешек [Клима, 1936, с. 101].

У спадок після Австро-Угорської монархії місту залишилося лише кілька масштабних будівель, прийнятних для тимчасового розміщення державних установ чехословацької влади, проте саме освітні заклади, побудовані на межі ХІХ - ХХ ст. як репрезентативні архітектурні споруди авторства знаних архітекторів, майже всі продовжували успішно виконувати свої функції за нової влади. В колишній королівській католицькій гімназії ім. Другетів було розміщено державну чехословацьку гімназію, в колишній королівській державній реальній школі на площі Жатковича - горожанську школу з русинською (українською) мовою навчання. Словацька народна школа була розміщена в колишній державній початковій міській школі на площі Друґетів [ДАЗО, ф. 125, оп. 6, спр. 390, арк. 18], збудованій в 1902 р. за проєктом Жігмонда Герцега та Шандора Баумґартена [Олашин, Дегтярьова, 2019, с. 40-41]. Згодом, у 1927 p., фірмою Гавлік і Ржічарж було прибудовано третій поверх даної будівлі в стилі історизм, а також проведено водогін та центральне опалення [Popelka, 2013, p. 88]. Будівля державної горожанської школи на площі Жатковича (нині пл. Жупанатська) і надалі виконувала свої функції - звісно, без слова "королівська" в назві, з якою була збудована в 1903 - 1904 рр. за проєктом Шому Пеца [Олашин, Дегтярьова, 2019, с. 44-45]. Державна горожанська школа до 1926 р. тимчасово розміщувалася в тій самій будівлі, що і словацька школа [Podkarpatska Rus, 1933, p. 4]. Після того, як приміщення колишньої Королівської державної горожанської школи на набережній Рошковича (архітектори Амбруш Орто, Еміл Шомло, 1913 р.) звільнило управління цивільної справи, сюди з урочистостями переїхала горожанська школа з чеською і словацькою мовами викладання [Podkarpatska Rus, 1926, p. 1].

З перших років діяльності уряду республіки на території Підкарпатської Русі йшлося про планування нових шкільних будівель і класів, яких катастрофічно бракувало в краї та місті Ужгород. Якщо розглядати саме будівлі як логічне віддзеркалення процесів, які відбувалися в державі і кожному місті зокрема, то слід одразу окреслити, що описані нижче в статті об'єкти з'явилися в Ужгороді на тлі двох важливих явищ, що саме набували розвитку в Чехословацькій республіці: поява архітектури модернізму та запровадження концепції держави загального добробуту (welfare state).

Архітектурний напрям модернізм, основні концепції якого були сформульовані в веймарській школі Баугауз в 1919 р., отримав широке розповсюдження на початку 1920-х рр. в Європі. Модернізм в архітектурі є логічним продовженням ідей модернізму в філософії та образотворчих видах мистецтва і відображає ідею простих форм без зайвих декоративних елементів, проте з особливим наголосом на людиноцентричність, комфорт і сучасні технології. Візією державної політики чехословацької республіки в питаннях будівництва закладів освіти було проєктування якомога більш репрезентативних об'єктів - як з точки зору власне якісної прогресивної архітектури, так і з питань дотримання сучасних норм гігієни, комфортних умов для навчання і проживання (за потреби - влаштування в будівлях училищ інтернатних приміщень для учнів).

Концепція соціального захисту зародилася у Європі ще в 1900-х рр. Згодом була сформульована на початку 1940-х рр. як "держава загального добробуту" та пройшла фазу активного втілення в 1950-х - 1970-х рр. [Andersen, 2012, p. 4]. Доступ до базової шкільної освіти, пільги та можливість отримувати безкоштовну середню та вищу освіту є однією зі складових концепції держави добробуту [The Editors of Encyclopaedia Britannica]. Обидва явища - концепція держави добробуту та засади архітектури модернізму - були синкретизовані з демократичною людиноцентричною політикою Чехословацької республіки в гуманітарних сферах, що відобразилося в результаті на освітніх закладах Ужгорода, які з'явилися або були заплановані в 1919 - 1938 рр.

Державна ювілейна Масарикова школа. Найбільш відомою ужгородською школою, збудованою в міжвоєнний період, є ювілейна Масарикова школа. Починаючи з 1919 р., до Ужгорода переїхало багато чеських чиновників з родинами, тож школу з чеською мовою викладання було відкрито ще в 1920 р. Проте окремого приміщення школа не мала, класи були локалізовані в кількох приміщеннях міста.

Дискусії про будівництво нової школи в центрі урядово-житлового кварталу велися з 1926 р. Остаточне рішення про доцільність будівництва чеської державної початкової школи саме на цій ділянці Малого Ґалаґова міжміністерська комісія прийняла 11 травня 1928 р. Міністерство громадських робіт доручило розробку проєкту празькому архітектору, театральному драматургу та актору Петру Кропачеку (1889 - 1931) [Masarykova skola, 1932, p. 11]. На той час за проєктами Кропачека вже було успішно збудовано кілька шкіл на території республіки. Зокрема, в найближчій великій метрополії Словаччини, Кошицях, архітектор завершив у 1928 р. ювілейну дівочу міщанську школу [Priatkova, 2017, p. 191] - споруду більш прогресивної архітектури, в якій чіткіше проартикульовано засади функціоналізму, в першу чергу завдяки пласкому даху і рядам великих вікон, що імітують стрічкові.

У травні 1930 р. розпочалося будівництво школи, і до кінця року каркас будівлі під дахом вже був завершений. Кошторис Масарикової ювілейної школи склав 2 850 000 крон [Ceske stopy v Uzhorodu]. У будівлі площею 1210 м ² було розміщено 12 учбових приміщень [Uzhhorod Modernism], 1 майстерню, 2 приміщення груп дитячого садка, актову залу, кабінет директора, учительську кімнату, два кабінети, спортзал, квартиру адміністратора школи та квартиру двірника [ДАзО, ф. 21, оп.1, спр. 1537, арк. 550]. У травні 1931 р. до канцелярії президента Масарика було подано клопотання про дозвіл для школи носити його ім'я. Президент подякував за такий прояв і назву "Масарикова школа" було урочисто проголошено на відкритті. На момент урочистого відкриття 28 жовтня 1931 р. у Масариковій ювілейній школі навчався 1201 учень. Проте лише половина зі школярів відвідувала будівлю на набережній Рошковича. На момент завершення будівництва нова будівля школи вже не вирішувала потреб міста в кількості класних приміщень. Ще 14 класів було розпорошено по місту: 2 - на Старому ринку, 4 - в руській початковій школі, 6 - в інспектораті шкільної освіти в державній гімназії та 2 класи в дитячому садочку на вулиці Друґетів [Uzhhorod Modernism].

Протягом наступних двох років тривали роботи з облаштування школи, усунення недоліків, до яких колаудаційна комісія ставилася вкрай прискіпливо. Шкільні будівлі повинні були відповідати всім вимогам того часу, які ставилися урядом республіки: добре денне освітлення в класах, дотримання сучасних гігієнічних норм, достатня кількість класів, аби убезпечити провітрювання між уроками, обов'язкова наявність спортивного залу як елементу комплексного підходу до піклування про здоров'я молоді. Остаточно Масарикова школа з прилеглими територіями була здана в експлуатацію у вересні 1933 р., майже через два роки після початку навчання [ДАЗО, ф. 21, оп.1, спр. 1537, арк. 789].

Триповерхову будівлю школи спроєктовано в стилі функціоналізм. В плані будівля має форму літери "L". Окрасою та архітектурним акцентом будівлі школи був пілон із флагштоком перед ґанком, знищений за радянських часів. У другій пол. ХХ ст. будівлю школи було розширено за рахунок делікатної, витриманої в пропорціях і стилі, добудови східного крила.

В інтер'єрі школи архітектор передбачив "вікна подвійного світла" у верхніх частинах стін класів, що освітлювали денним світлом коридори, і склоблоки в межах сходових маршів, які також максимально освітлювали приміщення коридорів. Всі ці прийоми функціоналістської архітектури, що активно використовували чехословацькі архітектори в проєктуванні закладів освіти та охорони здоров'я, відповідали політиці заощадження енергії, та в першу чергу - грамотній інсоляції приміщень, що позитивно впливає на здоров'я. На ділянці біля школи первісно, згідно плану Адольфа Лібшера, автора часткового регуляційного плану кварталу Малий Ґалаґов, мала бути побудована будівля нового театру [Liebscher, 1927, p. 153]. Проте до кінця 1930-х рр. плани магістрату щодо міського театру змінилися, було прийнято рішення розширити додатковими об'ємами існуючу будівлю міського театру. Таким чином школа отримала також відкритий спортивний майданчик, який виконує свої функції донині.

Ромська школа. Наступну шкільну будівлю складно віднести до помітних архітектурних взірців міжвоєнного модернізму в Ужгороді. Проте в історичному аспекті відкриття ромської школи є подією непересічною, адже це була перша ромська школа в Чехословацькій республіці і Європі [Laznovsky, 1930, р. 310]. Спроби долучити ромських дітей до навчального процесу розпочалися ще в 1923 - 1924 рр., проте успішними вони не були [Bartosova, 2018, p. 66] - через свободолюбивий спосіб життя та гіперактивну повагу ромських дітей. У 1926 р. за ініціативи Йозефа Шімека, керівника ради Міністерства освіти в Ужгороді, була збудована перша ромська школа. Фактично це був окремий клас словацької народної школи, розміщеної на вулиці Друґетів. Мовою навчання в ромській школі була словацька. Шімек запровадив індивідуальний підхід до ромських дітей, розробивши експериментальний розклад, в якому було менше загальноосвітніх предметів і більше уроків музики для хлопців і ручної праці для дівчат. Для цього він отримав спеціальний дозвіл в Міністерстві освіти. Особливий підхід був помітний ще при будівництві ромської школи - зовні звичайного, трохи більшого за інші, будинку з двосхилим дахом на вулиці Берчені. В першу чергу - через розташування в безпосередній близькості до ромського табору. Також при будівництві було застосовано підхід залучення, аби причетність до самої школи на емоційному рівні була чимось важливим для ромського населення. За домовленістю, скріпленою відтисками пальців на папері, протягом кількох місяців роми власноруч і власним коштом виготовили 19 000 цеглин з вальку для спорудження будівлі [Zavodska, 2013, p. 91].

На будівництво школи Міністерство освіти виділило 15 000, президент Т.Ґ. Масарик - 10 000, віцегубернатор А. Розсипал - 5 000 і магістрат - 35 000 крон. У будівлі школи було передбачено кімнату для вчителя, умивальні кімнати для дітей та кухню, в якій Чехословацький Червоний хрест годував школярів безкоштовними обідами [Nemeskal, 1927, p. 3]. Сантехнічним обладнанням школу забезпечило Міністерство охорони здоров'я, фірма "Bat'a" надала взуття для школярів, "Викладацьке видавництво" надіслало книжки та підручники тощо [Simek, 1937, p. 2]. За 10 років існування школа виросла до 2 класів, причому всі учні завершили навчання. Експеримент з унікальним підходом до навчального процесу виявився вдалим в першу чергу через введення великої кількості уроків музики - за цей час були створені та успішно функціонували 2 музичні колективи учнів ромської школи [Simek, 1937, p. 2].

Єврейська початкова школа та будинок громади. Хедер - єврейська початкова школа, в якій навчалися передусім хлопці, існувала в Ужгороді ще з 1866 р. [RychHk, Rychlikova, 2016, p. 153-154]. Правління єврейської ортодоксальної громади запланувало будівництво нової будівлі івритомовної початкової школи в січні 1931 р. Для реалізації будівництва необхідно було 1 590 000 крон, проте громаді вдалося назбирати лише 1 100 000. 6 листопада 1930 р. правління звернулося до магістрату міста Ужгород з проханням допомогти у співфінансуванні сумою в 150

0 крон [ДАЗО, ф. 93, оп.1, спр. 1513, арк, 1]. Зі свого боку громада акцентувала на тому, що бере на себе часткове розвантаження проблеми нестачі шкіл і учбових приміщень. Ще одним аргументом громади було надзвичайно вдале для урбаністичної ситуації в місті рішення, передбачене проєктом: будівля мала бути на 3 м вужчою за попередню з боку провулку, що веде від синагоги до вул. Ракоці. До того ж, колони, що підносили частину першого поверху з боку вулиці Ракоці та галерея, створена цим рішенням, також розширяли міську площу для пішоходів. Ситуація загалом демонструє гнучкість підходів у вирішенні фінансової скрути з боку приватного забудовника та допомога з його ж боку у вирішенні глобальної проблеми нестачі шкільних приміщень в місті. В результаті даного підходу зрештою в будівлі єврейської школи Міністерство освіти за 25 000 крон на рік [ДАЗО, ф. 93, оп. 1, спр. 2258, арк. 112] винаймало приміщення для класів державної торговельної школи та комерційної шкіл з русинським (українським) та чехословацьким відділенням [Popelka, 2013, p. 87].

Архітектором проєкту поліфункційного комплексу, до якого входила школа, єврейський культурний центр (будинок громади) і пекарня, був відомий кошицький архітектор Людовит Ельшлеґер (1896 -

1984). Очевидно, це було замовлення, а не відкритий конкурс, адже на відміну від державних установ, приватні замовники могли запросити архітектора, який мав успішні реалізації подібних проєктів. І це був саме випадок Ельшлеґера, адже архітектор на той час вже збудував кілька дуже вдалих за архітектурними якостями та функційністю об'єктів. Серед них були і єврейські освітні заклади - сиротинець з майстернями

1 освітнім закладом для єврейських дівчат у Мукачеві (1926 р.) [Priatkova, Pasztor, 2012, p. 7681] та ортодоксальна синагога зі школою в Кошицях (1926 - 1933 рр.) [Priatkova, Pasztor, 2012, p. 110-127], яка на той час була в процесі завершення.

Наріжна чотириповерхова поліфункційна споруда розташована на перехресті тогочасної вулиці Ракоці та вулички, що прямує до ортодоксальної синагоги на сучасній площі Фенцика. Приміщень класів було по 4 на кожному з трьох поверхів, які займала школа. Три класні кімнати кожного поверху орієнтовані на південний захід, у тихий двір, а вікна четвертої виходять на вулицю. З класних кімнат двері відкриваються назовні в коридор, завжди в напрямку евакуації в разі пожежі. Сучасні критерії безпеки експлуатації будівлі забезпечували також двомаршеві сходи, розташовані в кінці коридору, що вели безпосередньо на вулицю. З метою забезпечення достатньої вентиляції та провітрювання коридорів і сантехнічних приміщень на другому та третьому поверхах у бік вулиці довелося відмовитися від об'єму одного класу.

На першому поверсі архітектором було також спроєктовано канцелярські приміщення, на другому - велику залу урочистостей культурного центру, на третьому - креслярський зал, пральню та сушарку. Окрім школи та приміщень культурного центру в будівлі було передбачено кошерну пекарню для випікання маци [ДАЗО, ф. 93, оп.1, спр. 1513, арк. 6], для допоміжних приміщень якої було відведено весь перший поверх з боку провулку, де будівля мала загалом 4 поверхи через складний ландшафт. Також, з боку вулиці Ракоці, був окремий вхід до трикімнатних житлових квартир - вірогідно, для керівника школи та викладачів. На другому поверсі до окремої сходинкової клітки житлового блоку був перехід із приміщень школи.

Для почерку Ельшлеґера є характерним використання ренесансних рис в архітектурі модернізму [Priatkova, Pasztor, 2012, p. 69]. Серед цих елементів слід згадати і п'ять функційних колон, що звужені донизу і оздоблені стилізованими нервюрами зі "штучного каменю". Завдяки своїй формі притягують увагу в міському середовищі - як на відстані, так і зблизька.

До житлових приміщень, школи та пекарні вели чотири різнопланові портали з оздобленням в техніці "штучного каменю".

Державний заклад освіти і підготовки акушерок. Даний об'єкт, побудований в 1930 р., можна віднести як до закладів навчального спрямування за прямим призначенням, так і медичного - за підпорядкуванням до Міністерства охорони здоров'я. Історія акушерської школи в Ужгороді сягає 1890 р., коли при міській державній лікарні, останньою на території Транслейтанії, було відкрито ужгородську державну акушерську школу. В 1894 р. було збудовано окрему триповерхову будівлю школи в ареалі комплексу міської лікарні [Німець, 1936, с. 77-78]. Першим директором акушерської школи став відомий лікар та ініціатор будівництва нових павільйонів лікарні Андрій Новак (1849 - 1940). У 1927 р. Новак звільнився, і на посаду директора було призначено Владіміра (Велеміра) Нємеца. Новий директор не лише успішно розвивав справу школи, але і став її популяризатором, опублікувавши в 1930-х рр. кілька статей та брошуру за власний кошт про функціонування школи [Nemec, 1937].

У 1927 р. було куплено ділянку поруч зі старою будівлею. Наступного року законом від 9.ХІ.1928 №200 акушерську школу було скасовано і відкрито державну установу для навчання і курсів акушерок.

Протягом 1929 - 1930 рр. шляхом добудови і перебудови старої споруди за проектом празького архітектора Йозефа Главачека [Burak, 1933, p. 295] було збудовано сучасну будівлю в стилі функціоналізм. Кошторис акушерської школи склав 2,5 млн крон [Hrbek, 2018, p. 163]. Будівля була облаштована сучасним медичним обладнанням та двома ліфтами.

В триповерховій новій будівлі були приміщення навчальних класів, 3 просторі кімнати інтернату для слухачок з навколишніх міст і сіл на 25 ліжок та кімната керівниці інтернату [Nemec, 1937, p. 13] Тут також було пологове і гінекологічне відділення та лікарняні палати на 70 ліжок [Mikulaninec, 1936, p. 169], дві операційні зали, лабораторія, рентген-кабінет та діатермічний кабінет [Nemec, 1936, p. 78]. В середньому за рік у період 1930 - 1936 рр. в закладі навчалося 23 студентки і, за свідченнями професора Нємеца цієї кількості випускниць вистачало на область. Щоправда, на кожну з них припадало від 58 до 53 новонароджених на рік, що було практично вдвічі більше, ніж на територіях Словаччини, Чехії та Сілезької Моравії. Більшість учениць проходили навчання безкоштовно. Лише у перший навчальний рік 1930/31 5 із 23 учениць сплатило за училище з власної кишені, а 3 оплатили половину вартості навчального курсу. Вже у 1935/36 навчальному році лише дві з поміж 23 учениць сплачували повну вартість навчання [Nemec, 1937, р. 10-11].

Державне ремісниче училище. Ставка на ремісниче училище в Ужгороді була великою і цілком відповідала державній політиці уряду республіки в перспективі вирішення проблеми безробіття. Більшість фахів, які мали здобути молоді люди після навчання в училищі, в першу чергу забезпечили б працевлаштування на масштабному будівництві, що саме широко розгорнулося в місті та краї. Той факт, що в перші роки будівельного буму на Підкарпатській Русі навіть мурувальні та штукатурні роботи виконували не місцеві, а переважно словацькі - територіально ближче локалізовані, ніж чеські - працівники, був вимушеним кроком, зумовленим відсутністю відповідних спеціалістів на місцях. Випуски кваліфікованих освічених фахівців різних профілів ремісничого училища з числа місцевої молоді мали суттєво знизити рівень безробіття і реалізувати локальну державну політику, започатковану наприкінці 1920-х рр. - запрошувати на будівництва місцевих робітників. На користь даної гіпотези свідчить і той факт, що, до прикладу, сучасна функціоналістична будівля ремісничого училища (арх. Едуард Жачек, 1932 р.) [Priatkova, 2017, p. 192] в більших за кількістю населення Кошицях є меншою за розміром, ніж будівля ужгородського училища.

Перше ремісниче училище на Підкарпатській Русі була відкрите 12 лютого 1920 р. в Ужгороді. Класи школи спочатку розмістилися в колишній керамічній школі, згодом - у руській початковій школі на пл. Масарика. Класів катастрофічно бракувало, тож учні були змушені приходити на заняття після 17:00 - по завершенні основної роботи і уроків у школах [Медьешій, 1936, с. 107]. Місто виступило замовником у будівництві окремої будівлі школи. Магістрат виділив на Вербнику ділянку під будівництво та 450 тис. крон, Міністерство освіти виділило 700 тис., земський уряд - 500 тис. крон. Вже 6 серпня 1931 р. [Годовой отчет. Пять літ..., с. 23-25] було урочисто закладено наріжний камінь, про що свідчить і мурована табличка на фасаді.

Сучасна будівля ремісничої школи була побудована у 1931 - 1932 рр. на вулиці Йокаї, (нині - Православна набережна) за проєктом місцевого архітектурного бюро Kavasch a syn, засновниками якого були інженер Ерне Ковош та його син, архітектор Олександр Ковош [Ceske stopy v Uzhorodu]. Перші традиціоналістські креслення фірми "Ковош і син" пройшли певну стилістичну еволюцію в бік більш чистого функціоналізму. Проте дах будівлі залишився двосхилим, як і на перших версіях креслень [ДАЗО, ф. 93, оп. 1, спр. 1724, арк. 3]. Будівля була оснащена згідно тогочасних вимог до навчальних закладів, а саме: водопостачанням і каналізацією (на той час водогін функціонував у місті вже 2 роки [Kaspar, 1933, р. 113116]) центральним опаленням [Podkarpatska Rus, 1933, p. 4], роздягальнями, сучасними вбиральнями тощо.

Урочисте відкриття відбулося 19 січня 1933 року. Запланованого бюджету школи не вистачило на меблі в класах, терміново знайти кошти в Міністерстві освіті чи міському бюджеті було складно, адже це був час світової фінансової кризи, негативний ефект якої було посилено господарчою кризою в Чехословацькій республіці. Школи міста та Ужгородська меблева фабрика позичили меблі [Ceske stopy v Uzhorodu]. Внаслідок даної матеріальної допомоги були укомплектовані більшість приміщень, що уможливило початок занять в запланований термін - 1 лютого 1933 р., а також проведення занять в одну зміну і лише в робочі дні [Podkarpatska Rus, 1933, p. 4].

У ремісничій школі навчали обробці дерева, металу, будівництву, пошиттю чоловічого, жіночого одягу та взуття, художніх ремесел та інших професій [Podkarpatska Rus, 1933, p. 4]. До навчального процесу були залучені найкращі інженери, ремісники та художники. Зокрема, фаховий рисунок в училищі викладав відомий представник закарпатської школи живопису Федір Манайло [Годовой отчет городской... 1938, с. 14, Ceske stopy v Uzhorodu].

Міське державне училище для жіночих професій "Весна". З 1937 р. на базі ремісничої школи було відкрито фахову школу "Весна", де навчали професіям, які в 1920 - 1930-х рр. в Європі ще вважалися виключно жіночими. У річному звіті школи, виданому в 1938 р. [Годовой отчет городской., 1938, с. 7], згадується, що училище для жіночих професій знаходиться в ремісничому училищі тимчасово. Отже, в планах було будівництво окремої будівлі для училища в майбутній перспективі. Навчання в училищі було платним, проте для дівчат з малозабезпечених родин робили винятки. Наприклад, у 1937/1938 навчальному році 8 учениць було повністю звільнено від оплати, 9 - від %, 3 - від половини, а 1 - від '/з суми за рік [Годовой отчет городской..., 1938, с. 21].

Назва типу школи прямо свідчила про призначення - "mestska odborri skola pro zenska povolari" (міське державне професійно-технічне училище для жіночих професій). В ужгородській дворічній школі учениці чехословацьких і русинських (українських) класів отримували базову середню освіту, навички кулінарії та консервації [Годовой отчет..., 1938, p. 5]. Однак, у те поняття, яке в ХХІ ст. звучить як сексизм і анахронізм патріархального суспільства, у 1930-х рр. були вкладені протилежні змісти, достатньо революційні для того часу. В порівнянні з ситуацією на початку ХХ ст. на більшості територій чеських, словацьких земель ідеї шкіл даного типу виглядали як суттєві кроки в бік емансипації. Яка на території Підкарпатської Русі переживала ще більш занедбаний стан аніж на решті територій новоутвореної республіки. Завданням даних училищ було виховати освічених емансипованих жінок, які б володіли саме культурою утримання домашнього побуту [Stojan, 1938, p. 7], де "культура" була словом якщо не головним, то важливим. Хоча це і не відміняє того факту, що саме чоловіки надалі обіймали всі службові посади та володіли більшим правом мислити категоріями кар'єри і розвитку в Ужгороді.

На підставі аналізу рівня забезпечення матеріальної бази училища для жіночих професій (1929 - 1930) у місті Брно архітекторів Богуслава Фукса та Ярослава Полашека, видатного авангардного об'єкту також і з погляду архітектурних характеристик, слід припустити, що основною метою даних шкіл було виховати нове покоління жінок, які в майбутній перспективі могли б мати більше самостійності в сучасному світі - від статусу сучасної освіченої дружини, що в змозі бути не лише домогосподаркою, але і особистістю, здатною на самостійний вибір предметів інтер'єру та дизайну помешкання до перспектив продовжити освіту та відкрити власну справу. На користь даної гіпотези свідчить перелік предметів і дисциплін, що вивчалися в навчальному закладі: історія культури (викладач проф. Йосиф Томашек, директор училища), живопис і рисунок (викладач Федір Манайло) чеська, русинська та німецька мови, історія освіти, бухгалтерський облік, виховання, бойова фізична підготовка, спів, а також безпосередньо ужиткові навички, поєднані з теоретичним матеріалом - крій та пошиття одягу та постільної білизни, вишивання, наука про тканини, наука про домашнє господарювання, консервації та інші [Годовой отчет., 1938, с. 14]. Навчальний процес і власне факт існування училища для жіночих професій став хоч і не радикальним, проте впевненим кроком у бік емансипації жіночого населення Ужгорода.

Єврейська гімназія. Першу єврейську гімназію на Підкарпатській Русі відкрило товариство Яхве в місті Мукачево у 1925 р. На початку 1938 р. єврейська меншина на Підкарпатській Русі вже мала своїх 7 початкових шкіл та 2 гімназії. Щоправда, в ужгородській гімназії через брак приміщень від 1934 р. були лише перший і другий класи. Вони розміщувалися в будівлі єврейської школи на колишній вулиці Ракоці (нині Волошина), про що свідчать збережені до наших днів написи на стіні.

На побудову окремої будівлі ужгородської єврейської гімназії, дитячого садка та школи товариство Яхве збирало кошти з усієї Чехословацької республіки та з-за кордону. Загальний кошторис будівництва склав 700 тисяч крон [Narodni listy, 1938, p. 4]. Автором проекту гімназії був ужгородський інженер Шимон Шпігель, а головним підрядником виступила фірма інженера Золтана Орото, також з Ужгорода [Русскій народный голосъ, 1938, c. 3]. Дозвіл на будівництво єврейської гімназії на набережній Палацького було видано нотарським міським урядом 26 травня 1937 р. [ДАЗО, ф. 93, оп. 1, спр. 3634, арк. 62]. А вже 1 січня 1938 року на Вербнику в присутності губернатора Костянтина Грабаря, представників міської влади, освітян та громадськості простору сучасну будівлю гімназії було урочисто відкрито. Тут уже мало проводитися навчання до п'яти класів з подальшим розширенням до повного гімназійного циклу - семи років навчання [Lidove noviny, 1938, p. 3]. Архівні креслення [ДАЗО, ф. 93, оп. 1, спр. 3605, арк. 37] та ескіз на сторінках добового видання "Reprezentacm sbormk veskereho skolstvi na Podkarpatske Rusi pfi pnlezitosti 20 leteho trvam CSR. 1918 - 1938" [Stojan, 1938, p. 76] свідчать про те, що проєкт 1937 р. зі скругленим східним фасадом, який композиційно віддзеркалював проєкт ремісничої школи на початку кварталу, не було завершено. Реалізоване було лише коротше північне крило будівлі. Найбільш логічним припущенням стосовно причини часткової реалізації є політичні обставини, адже часові межі побудови гімназії в рік анексії Підкарпатської Русі владою Угорщини призупинили та унеможливили подальшу реалізацію більшості проєктів будівництва.

Нереалізовані будівлі. Першою школою в Ужгороді в міжвоєнний період мала стати "антикризова (приблизний переклад змісту) чеська школа в колонії родинних будинків" у 1926 р. [ДАЗО, ф. 21, оп. 12, спр. 1537, арк. 229-237]. Збудована як антикризове тимчасове рішення в 1923 - 1924 рр., колонія переважно дерев'яних будинків згодом отримала народну назву Мала Прага. Причину, чому ця школа стала першою і в списку нереалізованих освітніх об'єктів, можна лише припустити. Ймовірно, керівництво реферату громадських робіт, яке приймало рішення щодо наземного будівництва в Ужгороді, визначило марною тратою ресурсів будівництво тимчасової школи в тимчасовій колонії родинних будинків для чиновників уряду. Адже на той час вже велися передпроєктні роботи деяких об'єктів майбутнього адміністративно-житлового кварталу Малий Ґалагов, де були передбачені планом Адольфа Лібшера і житлові будинки для урядовців, і чеська школа [Liebscher, 1927, p. 153].

На ділянці між ремісничим училищем і єврейською гімназією була запланована чехословацька вища торговельна школа. Ділянку місто давало безкоштовно, але інвестицій на будівництво не було. 1 листопада 1935 р. спільними зусиллями кураторії та магістрату було знайдено компроміс, на який погодилося Міністерство шкільництва та народної освіти [Degtyaryova, Olashyn, 2020, p. 111]. Магістрат мав збудувати школу власним коштом, а держава б винаймала її у міста протягом 25 років за 25 000 крон (сума щорічної виплати орендних приміщень). Місто виділило власну ділянку в кварталі Вербник, проте до реалізації справа не дійшла. На схожих умовах була виділена ділянка на Вербнику і для будівництва державної фахової деревообробної школи, яку спершу, у 1934 р., планували побудувати в кварталі Малий Ґалагов. Проєкти для обох шкіл були розроблені у березні 1935 р. інженером Меліхаром Марковіцем на ділянках біля ремісничого училища [ДАЗО, ф. 93, оп. 1, спр. 2258, арк. 112-113]. 12 червня 1936 р. Міністерством вже ухвалено пуристичний проєкт іншого архітектора, Євгена Вальца, що міг би стати вагомим доповненням прогресивної архітектури Ужгорода міжвоєнної доби. Проте вже наступні документи за 8 березня 1938 р. свідчать про те, що місто Ужгород відклало будівництво торговельної академії на невизначений час [ДАЗО, ф. 93, оп. 1, спр. 2267, арк. 5 - 12, 76, 88 - 89, 104 - 109, 126 - 140, 164 -166, 332].

Проєкт освітньої будівлі, на долю якого вплинули саме часові рамки - чехословацька русинська (українська) державна реальна гімназія на Малому Ґалаґові, спроєктована видатним архітектором чеського походження Алоїзом Баланом [Moravcikova, 2009, p. 38-39] у березні 1938 р. [Degtyaryova, Olashyn, 2020, p. 109110, ДАЗО, ф. 21, оп. 12, спр. 1526, арк. 5,7,11, 26, 27, 30, 35, 37, 38, 40]. До нашого часу зберігся котлован під будівлю гімназії на захід від Земського уряду, симетрично осі партеру. Проєкт триповерхової будівлі гімназії з двосхилим дахом і асиметричною вхідною групою був схожим за архітектурним, відносно консервативним стилістичним вирішенням, і за довжиною чільного фасаду споруди Крайового суду на протилежному боці площі. В ньому чеський архітектор, відомий на той час своїми авангардними реалізаціями на території Чехословаччини, демонструє повагу та делікатність до роботи свого колеги, Адольфа Лібшера, підтримуючи загальний стиль архітектури площі та кварталу.

Лише в планах залишилася і русинська міщанська народна школа з "підкарпаторуською" мовою навчання, про побудову якої йшлося в 1937 - 1938 рр. Уряд виділив 1 млн чехословацьких крон на побудову даного об'єкту. Архітектором проєкту школи з 15 класними приміщеннями, спортзалом, майстернями та залом урочистостей був ужгородський архітектор Бела Фодор [Popelka, 2013, p. 96-97].

Висновки

Враховуючи всі обставини і паралельність нагальних потреб, які вирішував уряд Чехословацької республіки в міжвоєнний період на Підкарпатській Русі і в Ужгороді зокрема, прогрес у вирішенні питання шкільної, фахової та середньої освіти був, безперечно, помітний. Збудовані в цей період освітні будівлі та продуманість даних проєктів, висока якість використаних матеріалів і технологій, а також рівень вимог до будівель навчальних закладів демонструють це якнайкраще. Проте станом на 1938 р. навчальна галузь все ще перебувала в стані постійної нестачі шкіл та шкільних приміщень в Ужгороді. Певні потреби навіть у сфері освіти закривали приватні забудовники, які були в свою чергу фінансово підтримані державою чи місцевою владою: насамперед через низку законів, орієнтованих на побудову держави добробуту, та шляхом прямих інвестицій з державної чи міської скарбниць. Кілька проєктів шкільних будівель залишилися лише в планах за нез'ясованих обставин. Проте ті, що були заплановані в першій половині 1930-х рр., залишилися на папері, найбільш вірогідно через фінансову кризу та її наслідки. Кілька амбітних державних планів не було втілено через політичні обставини. Рішення Віденського арбітражу стало на заваді будівництва русинської (української) гімназії, кількох державних середніх та фахових шкіл (училищ). Найбільш лаконічно з даної проблематики висловився PhD Растіслав Попелка: "З точки зору шкільної забудови, міжвоєнна історія будівництва Ужгорода - це більше історія планів, ніж реалізації" Логічним, вкрай важливим продовженням цього списку мав би стати університет, але конкретних планів щодо його ймовірного будівництва нами знайдено не було. Резолюцію Української педагогічної спільноти в 1936 р. про відкриття українського університету в Ужгороді державне управління освітою відклало, мотивуючи рішення недостатньої кількістю студентів [Rychhk, Rychhkova, 2016, p. 174]. Проте навіть ті проєкти навчальних закладів, що вдалося реалізувати протягом 1919 - 1938 рр., кардинально змінили наповненість міста важливими закладами освіти та якісними архітектурними об'єктами водночас.

Список використаних джерел

1. Andersen, J. G., 2012. Welfare States and Welfare State Theory, Centre for Comparative Welfare Studies,Institut for 0konomi, Politik ogForvaltning, Aalborg Universitet. CCWS Working Paper, 38 p.

2. Bartosova, Jana, 2018. "Cikanska skola" v Uzhorodu. Ceskoslovensky pokus o vzdelani Romu na Podkarpatske Rusi. Historia Scholastika [Online]. Доступно: https://biblio.hiu.cas.cz/records/105f1c46-63d5-424f-95b7-86ddd7c58d20 p. 66 (дата звернення:2022).

3. Burak, J., 1933. Stavby v Uzhorode a Mukaceve, Technicka prace v zemi Podkarpatoruske 1919 - 1933, (J. Musil, ed.), Uzhorod: Odbor spolku ceskoslovenskych inzenyru v Uzhorode, p. 294-295.

4. Degtyaryova, L., Olashyn, O., 2020. Urban Planning and Construction of the Interwar City of Uzhhorod: Mission Interrupted, Architektura a Urbanizmus, Vol. LIV, 1-2, p. 106-115.

5. Druhe hebrejske gymnasium v Ceskoslovensku, 1938, Narodni listy, roc. 10, c. 1, p. 4.

6. Hrbek, A., 2018. Podkarpatska Rus. Stolete vyroci vzniku, Olomouc: Poznani, 264 p.

7. Kaspar, M., 1933. Vodovod mesta Uzhorodu, Technicka prace v zemi Podkarpatoruske 1919 - 1933, (J. Musil, ed.), Uzhorod: Odbor spolku ceskoslovenskych inzenyra v Uzhorode, p. 113-116.

8. Khudish, P., Degtyaryova, L., Olashyn, O., 2021. Masarykova skola. Ceske stopy v Uzhorodu. [Online] Доступно: https://kyiv.czechcentres.cz/o-nas/Czech-steps-uzhorod/Masarykova-skola?locale=cs (дата звернення: 20.10. 2022).

9. Khudish, P., Degtyaryova, L., Olashyn, O., 2021. Zivnostenska skola. Ceske stopy v Uzhorodu. [Online] Доступно: https://kyiv.czechcentres.cz/o-nas/Czech-steps-uzhorod/zivnostenska-skola?locale=cs (дата звернення: 20.10. 2022).

10. Laznovsky, Bohuslav, 1930. Pruvodce po Ceskoslovenske republice II. cast. Zemi Slovensko a Podkarpatoruska Nakladatelske udaje, Praha: Orbis, 755 p.

11. Liebscher, A.,1927. Regulace Maleho Galaga v Uzhorode, Horizont: revue soucasne kultury v Ceskoslovensku, roc. 1, c. 1-10, p. 153-155.

12. Degtyaryova, L., Olashyn, O., 2018. Masarykova skola. Uzhhorod Modernism. Online] Доступно: http://am.umodemism.com/en/object/38 (дата звернення: 20.10. 2022).

13. Masarykova skola. Vyrocni zprava ceske statnl obecne jubilejni skoly Masarykovy v Uzhorode 1920 - 1932, 1932, Uzhorod: Statni tiskarna, 48 p.

14. Mikulaninec, S., 1936. ZdravotnicM a socialne zdravotm pomery na Podkarpatske Rusi, Podkarpatska Rus 1936 (ed. J. Zatloukal), Bratislava: Klub pratel Podkarpatske Rusi v Bratislave, p. 168-173.

15. Moravcikova, H., 2009. Functionalism in Slovakia: A Tool of Modernisation and National Revival, Modernism in Europe. Modernism in Gdynia. Architecture of1920s and 1930s and Its Protection, p. 37-44.

16. Nemeskal, C., 1927. Cikanska skola v Uzhorode, Vystavni Zpravodaj, Uzhorod, roc. 22, c. 14-15, p. 3.

17. Nemec, V., 1937. Statnl ustav pro vzdelani a vycvikporodnich asistentek v Uzhorode v roce 1927 - 1936, Uzhorod: nakladem vlastnim, 63 p.

18. Nove hebrejske gymnasium na Podk. Rusi, 1938, Lidove noviny. roc. 10, c. 41, p. 3.

19. Pesina, J., 1933. SkolsM narodni a stredm, Technicka prace v zemi Podkarpatoruske 1919 - 1933, (J. Musil, ed.), Uzhorod: Odbor spolku ceskoslovenskych inzenyra v Uzhorode, p. 259-267.

20. Pesina, J., 1936. Narodm skolsM na Podkarpatske Rusi, Podkarpatska Rus (Zatloukal, J., ed.), Bratislava: Klub pratel Podkarpatske Rusi, p. 259-266.

21. Popelka, R., 2013. Sirenie funkcionalizmu - Ceskoslovenska medzivojnova architektura Uzhorodu. [Dizertacm prace], 203 p.

22. Priatkova, A., 2013. Ceski architekti medzivojnoveho obdobia v Kosiciach, Pamiatky a muzea, Bratislava: Slovenske narodne muzeum a Pamiatkovy urad SR. roc. 62, c. 1. p. 43-50.

23. Priatkova, A., 2017. Medzivojnove Kosice (1918 - 1938) v kontexte novopostavenych skolskych zariadem na uzemi mesta, Vyvoj kultury vychodneho Slovenska. Kosice: Statna vedecka kniznica, p. 186-201.

24. Priatkova, A., Pasztor, P., 2012. OelschlagerOry. Architekt epitesz architect, Kosice: Agentura SASA Kosice s.r.o., 343 s.

25. Slavnostm otevren^ ceske mest'an. skoly v Uzhorode, 1926, Podkarpatska Rus, c. 44, 3 listop., s. 1.

26. Stojan, F., 1938. Reprezentacm sbornlk veskereho skolstvi na Podkarpatske Rusi pri prllezitosti 20 leteho trvanl CSR. 1918 - 1938, Presov: Redakci a nakladem reprezentacniho sbormku, 253 s.

27. Simek, Josef, 1937. K desetileti cikanske skoly v Uzhorodu, Pestry tyden, roc. II, c. 12, s. 2.

28. The Editors of Encyclopaedia Britannica. Welfare state, [Online]. Доступно: https://www.britannica.com/topic/welfare-state (дата звернення: 20.09. 2022).

29. Vyucovam v nove zivnostenske skole, 1933, Podkarpatska Rus, roc. 16, c. 2, s. 4.

30. Zavodska, M., 2013. Josef Simek: K desetileti cikanske skoly v Uzhorode. Romano dzaniben roc. 20, c. 1, p. 89-96 [Online] Доступно: https://www.dzaniben.cz/article.html?x=l&a=a7afa9fb730f4e3475718462286d98f6&m=b40d&t=3 (дата звернення: 23.09. 2022).

31. Годовой отчет городской общественной фаховой школы для женскихъ профессій "Весна" въ Ужгородъ - Vyrocni zprava mestske verejne odborne skoly pro zenska povolanl "Vesna" v Uzhorode 1937 - 38, 1938, Uzhorod: Nakladem kuratoria mestske verejne odborne skoly "Vesna" v Uzhorode, 40 s.

32. Годовой отчет. Пять лпт фаховых ученических школ в Ужгорода в новом зданій - Vyrocni zprava. Pet let odbornych ucnovskych skol v Uzhorode v nove budove 1933 - 34. 19371938, 1938, Uzhorod: Novina, 38 p.

33. Державний архів Закарпатської області, ф. 21, оп. 12, спр. 1537, на 803 арк.

34. ДАЗО, ф. 93, оп. 1, спр. 1513, на 157 арк.

35. ДАЗО, ф. 93, оп. 1, спр. 1526, на 216 арк.

36. ДАЗО, ф. 93, оп. 1, спр. 1724, на 36 арк.

37. ДАЗО, ф. 93, оп. 1, спр. 2267, на 340 арк.

38. ДАЗО, ф. 93, оп. 1, спр. 2268, на 205 арк.

39. ДАЗО, ф. 93, оп. 1, спр. 3605, на 63 арк.

40. ДАЗО, ф. 93, оп. 1, спр. 3634, на 85 арк.

41. ДАЗО, ф. 125, оп. 6, спр. 390, на 55 арк.

42. Делібалтова, Ю., 2014. Школи на Підкарпатській Русі в 1919 - 1929 роках, Науковий вісник Ужгородського університету: Серія: Історія, вип. вип. 1 (32), с. 25-30 [Опііпє] Доступно: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/2412/1/%d0% a8%d0%9a%d0%9e%d0%9b%d0%98%20%d0%9d%d0%90%20%d0%9f%d0%86%d0%94%d0%9a%d0%90%d0%a0%d0%9f%d0 %90%d0%a2%d0%a1%d0%ac%d0%9a%d0%86%d0%99%20%d0%a0%d0%a3%d0%a1%d0%86%20%d0%92%2019191929%20%d0%a0%d0%9e%d0%9a%d0%90%d0%a5.pdf (дата звернення: 30.09. 2022).

43. Клима, В., 1936. Школьное діло і просвещение на Подк. Руси, Подкарпатская Русь за годы 1919 - 1936 (Э. Бачинскій, ed), Ужгород: Русскій Народный Голосъ, с. 101-105.

44. Кобаль, Й., 2008. Ужгород відомий та невідомий, Львів: Світ, 196 c.