Чернецтво Йорданського і Богословського жіночих монастирів міста Києва в другій половині XVIII століття

The article deals with the social composition of Yordanskyi and Bohoslovskyi convents in the second half of the 18th century before the secularization reform of 1786-1788. This topic has not found comprehensive coverage in historiography, as researchers of the history of these monasteries have paid more attention to the founding, coexistence of monasteries, their architectural features. The study is based on an analysis of archival documents from the funds of the Central State Historical Archive of Ukraine (Kyiv) (TSDIAK), on the information about nuns of Kyiv convents in 1777, which was published in the journal «Kyiv Antiquity», and on the work of previous scholars who described the monastic community of these monasteries. The study describes the dynamics of changes in the number of nuns: from 1757 to 1779-1780 the number of women decreased, but later until 1786 there was a reverse trend. The number of nuns in the Bohoslovskyi convent was higher than in 1757, but before the secularization reform, the Yordanskyi convent still outnumbered. It is determined that the average age of nuns was 51 and 52 years, as of 1779 most nuns belonged to the age range of 41-50 years. It is found the majority of the women came from the Left and Right Bank Ukraine, cases of living of representatives of other regions were isolated. The number of nuns of cossack and peasant origin was bigger than townswomen, nuns of noble origin as well as women who were priest widows or daughters. Violations of the norms and rules of monastic life by some nuns were considered, including escape, drunkenness, leaving the territory of the monastery without the consent of superioress, meetings with men. Cases of children living with nuns caused by the death of their parents are mentioned.

Keywords: Bohoslovskyi convent, Yordanskyi convent, female monkhood, Kyiv, social history.

Особливості соціального складу Флорівського монастиря неодноразово висвітлювались у працях вчених. Натомість чернеча громада останніх двох обителей рідко ставала предметом дослідження істориків.

Після ліквідації упродовж 1711-1712 рр. Вознесенського Печерського жіночого монастиря з метою будівництва фортеці навпроти Києво-Печерської Лаври у Києві залишились три осередки жіночого чернечого життя: Флорівська-Вознесенська (об'єднані Флорівський і Вознесенський Печерський монастирі), Богословська і Йорданська Миколаївська обителі. Після руйнівної секуляризаційної реформи Катерини ІІ Флорівський монастир був єдиним дівочим монастирем, що увійшов до першого класу за указом 1786 року. Натомість Богословська обитель була зарахована до другого класу, а Йорданська стала місцем проживання заштатних черниць.

Вперше характеристика насельниць монастирів станом на 1777 рік була дана у 1896 році у статті, опублікованій у часописі «Київська старовина» (Гл. 1896, с. 9-13). Сучасні дослідники побіжно звертали увагу на чернецтво монастирів: В. Козюба й О. Попельницька прослідкували особливості розвитку Йорданської обителі з часу її заснування, навівши окремі дані про її насельниць (Козюба, Попельницька 2004, с. 158-164). У статті, присвяченій спростуванню гіпотези щодо об'єднання Йорданського і Богословського монастирів, про динаміку кількості чернецтва монастирів написала С. Сохань (Сохань 2009, с. 79-98). Однак з ХІХ століття дотепер не з'явилось праці, яка б дала комплексну характеристику чернечій громаді обителей. її важливість полягає у безпосередньому впливі насельниць монастирів на економічне становище обителей і формування укладу монастирського життя. У даній статті аналізується соціальний склад Йорданського Миколаївського і Богословського жіночих монастирів упродовж другої половини XVIII століття до початку проведення секуляризаційної реформи 1786 року.

До питання чисельності насельниць монастирів упродовж другої половини XVIII століття звернулась у своїй публікації С. Сохань, яка вказала на збільшення чисельності жінок, що проживали в обителях упродовж 1757-1786 року майже вдвічі _(Сохань 2009, с. 95). Порівнюючи кількість чернецтва монастирів, авторка зазначила про перевагу Йорданської обителі перед Богословською напередодні реформи 1786 року. Однак частину згаданих тверджень слід спростувати.

Точкою відліку слугуватиме дата, яку обрала і С. Сохань, - 1757 рік, крайньою точкою - діапазон 1775-1786 рр., що пов'язано із використанням даних «Географічних описів Києва та Київського намісництва 1775-1786 рр.». У Таблиці 1 нами наведені дані щодо кількості черниць монастирів у різні роки. Джерелами інформації стали опубліковані С. Сохань матеріали Інституту рукопису НБУВ (дані за 1757 рік) (Сохань 2009, с. 95), документи з фондів Центрального державного історичного архіву (дані за 1771, 1179, 1780 роки) (ЦДІАК, ф. 915, оп. 1, спр. 8., арк.1-44; ф. 127, оп.1043, спр.28, арк.1-35зв. 8; ф. 915, оп. 1, спр. 13. арк. 1-2), опублікована у часописі «Київська старовина» відомість про насельниць трьох київських жіночих обителей за 1777 рік (Гл. 1896, с. 10-12) і згадані вище «Географічні описи Києва та Київського намісництва 1775-1786 рр.» (Болотова та ін., Сохань та ін. 1989, с. 37-38).

Таблиця 1. Чисельність черниць Йорданського Миколаївського і Богословського жіночих монастирів.

Зважаючи на наведені дані, слід констатувати зменшення кількості насельниць Йорданського монастиря з 1757 до 1780 року включно. Натомість у періоді з 1780 до 1786 років відбулось їх збільшення. Однак стверджувати про зростання їх чисельності і у періоді з 1757 до 1775-1786 рр. «майже вдвічі» невірно, оскільки обрана для порівняння С. Сохань крайня цифра є, на нашу думку, некоректною. За «Географічними описами...» у Йорданській обителі мешкали 217 осіб, а саме: одна ігуменя, одна намісниця, 110 черниць, 105 келейниць, послушниць і служителей. Саме сумарна чисельність людей, враховуючи тих, що не належать безпосередньо до чернецтва, була використана авторкою для оцінки. Натомість більш коректною цифрою видається 112, що враховує черниць, ігуменю й намісницю.

Дещо іншою була динаміка зміни чисельності чернецтва Богословського монастиря. Після 1757, як і в Йорданський обителі, їх число зменшилось, натомість вже після 1777 фіксується зворотна тенденція. За наявними відомостями, кількість черниць монастиря у періоді 1779-1786 рр. зросла до 88. Для оцінки динаміки, як і у випадку із насельницями Йорданської обителі, не оперуємо загальною цифрою, що стосується усіх осіб, що проживали у Богословському монастирі за даними «Географічних описів.», а звертаємось тільки до даних про чисельність черниць, ігуменю й намісницю. Таким чином, не зважаючи на те, що число черниць Богословського монастиря у згаданий період є навіть більшим за дані 1757 року, однак і у даному випадку не слід стверджувати про збільшення кількості жінок «майже в 2 рази». Слід, однак, погодитись із оцінкою С. Сохань щодо переважання за чисельністю чернецтва перед секуляризаційною реформою Йорданського монастиря.

Окрім оцінки кількості, звернемось і до характеристики вікової структури насельниць монастирів (Таблиця 2). У Йорданській обителі за даними 1771 та 1779 років відзначалось значне зменшення кількості насельниць після 60 років. Характерною тенденцією було старіння чернецтва монастиря: станом на 1771 рік середній вік жінок складав 46 років, а вже у 1779 - 51. Віковому діапазону 18-30 років у 1771 році відповідали 24 насельниці, натомість у 1779 - жодної.

Таблиця 2. Розподіл насельниць Йорданського монастиря за віковими категоріями.

Виявлені нами дані щодо віку насельниць Богословського монастиря датуються 1779 роком (Таблиця 3). За ними, переважна більшість чернецтва була розподілена у широкому діапазоні 31-70 років. Порівняння вікових даних насельниць двох обителей показує певну спільність: середній вік жінок Богословської обителі складав 52 роки, а Йорданської - 51; найбільша кількість черниць належали до вікової категорії 41-50 років (ЦДІАК, ф. 915, оп.1, спр. 8, арк.1-44; ф. 127, оп. 1043, спр. 28, арк.1-35зв.).

Таблиця 3. Розподіл чернецтва Богословського і Йорданського жіночих монастирів за даними 1779 року.

Географічне походження насельниць монастирів розглянемо на прикладі даних 1779 року, адже у відомостях 1777 року походження більшості черниць Богословського монастиря не було зафіксоване. Найбільше жінок, що проживали у Йорданській обителі, представляли Переяславський полк - їх нараховувалось 13. Трохи менше насельниць походило з Прилуцького (12 жін.) і Київського (11 жін.) полків. 11 черниць монастиря прибули до Києва «з-за кордону»: зокрема жінки репрезентували міста Жовква, Любар, Меджибіж, Бар тощо. 9 насельниць походили з Лубенского полку, 8 - з м.Києва, 6 - з Миргородського полку. «Польську область» представляли 4 черниці, 3 черниці - Ніжинський і Сумський полки. З Охтирського, Гадяцького, Стародубського та Слобідських полків у монастирі проживало по 2 жінки. По одній насельниці представляли Полтавський, Чернігівський полки, міста Глухів, Кременчук, Обухів, а також «націю малоросійську». Одна жінка була «великоросіянкою». Натомість дані щодо двох інших черниць невідомі (ЦДІАК, ф. 127, оп. 1043, спр. 28, арк. 18-35зв).

Більшість насельниць Богословського монастиря представляли 16 жінок «польської області», які походили переважно з Правобережної України: містечок Бородянка, Висоцьк, Корсунь, Ладижин (Владижин) тощо. Одна з черниць представляла білоруське місто Слуцьк. Дещо менше черниць походили з Києва - 10. Про дев'ятьох було відомо менш конкретне походження - «уроженок малоросійських» проживало у монастирі 9. 6 жінок представляли Лубенський, по 5 - Переяславський і Київський полки. По 3 насельниці походили з Миргородського і Чернігівського полків. 1: Гадяцький, Прилуцький, Слобідські полки, Полтавський, Дон (ЦДІАК, ф. 127, оп. 1043, спр. 28, арк. 1-17зв.).

Важливою характеристикою є розподіл насельниць монастиря за становою належністю. У XVIII столітті він суттєво впливав на організацію внутрішнього життя обителі, економічне становище, формував його особливості. Зазвичай монастирі, більшу частину яких складали представниці соціальної еліти, перебували в особливому положенні. Вступний внесок таких насельниць був щедрішим, а надходження у монастирську казну - більшими завдяки пожертвам родичів, що навідувались провідати родичок-черниць. Прикладом такої фінансової підтримки монастиря можуть слугувати записи про особисті вклади черниць Печерської Вознесенської жіночої обителі, закритої у 1711-1712 рр., синодики, записи про пожертви родичів тощо (Крайня 2012, с. 25, 36). Насельниця київського Флорівського Вознесенського монастиря княжна Наталія Долгорукова (у чернецтві - Нектарія) за власний кошт відремонтувала трапезну церкву, звела для себе домовий храм на честь Воскресіння Христового і поставила кам'яну огорожу навколо монастиря (Крижановська 2001, с. 8-10).

Для розгляду станової належності насельниць монастирів звернемось до даних 1777 року, опублікованих у часописі «Київська старовина», оскільки відомості про близько третину черниць Йорданської обителі за 1779 рік такого характеру відсутні. У згаданий період насельниці Йорданського монастиря репрезентували усі стани: від шляхти до посполитих (селян). Більшість жінок були козачого походження - їх нараховувалось 44. Дещо менше в обителі проживало посполитих - 27. Натомість існував суттєвий розрив між кількістю представниць згаданих станів і жінок духовного, міщанського і шляхетського походження. Насельниць, що були доньками і вдовами священиків, нараховувалось 9. Стільки ж жінок представляли міщанський стан київського Подолу. Найменше було представниць шляхти - всього двоє жінок. Дані щодо станової належності сімох інших черниць в описі 1777 року відсутні. Схожим був розподіл за станами насельниць Богословського монастиря. Більшість, як і в Йорданській обителі, складали козачки - 24. Посполитих жінок нараховувалось 17. Найменше у монастирі проживало черниць духовного стану - 7, 2 міщанки, 1 «дружина гусарська» і вдова канцеляриста (Гл. 1896, с. 10-12).

Доводиться констатувати, що серед черниць Йорданського і Богословського монастирів були жінки, чию поведінку слід назвати далекою від високоморального способу чернечого життя. Належність людини до чернецтва апріорі передбачає слідування певним правилам і нормам, належним для цієї соціальної групи. Ченці і черниці мали слугувати мирянам, що загрузли у гріхах і мирських турботах, прикладом моральності, покаяння й слідування Божим заповідям. Однак подекуди такий приклад не завадив би і деяким представникам чернецтва, зокрема і насельницям монастирів, що розглядаються. Джерела фіксують історію черниці Скліпіодоти, на яку неодноразово скаржилась ігуменя Йорданської обителі. Вона зокрема зловживала алкоголем, виходила за межі монастиря без погодження з ігуменею, проводила час «денно и ночно» у своїй келії із різними запрошеними компаніями. Особливо ігуменя скаржилась на зв'язок Скліпіодоти із Аврамом Недельщенком - майстром, що ремонтував монастирську церкву. Спроби виправити черницю і направити її на шлях покаяння у скоєному зіштовхувались із її виправданнями, про які повідомлялось духовному керівництву так: «без мужеского пола обійтись не може через свою пристрасть» (цДіАК, ф. 915, оп. 1, спр. 12-а., арк. 3). У здійсненні «беззаконня блудодіяння» згадується також черниця цього монастиря Євтихія (ЦДІАК, ф. 127, оп. 1043, спр. 28, арк. 79зв.). Окрім згаданих вчинків, насельниці здійснювали втечі з монастиря. Зокрема за даними 1779 року троє черниць Богословської обителі самовільно залишали монастир, одна з них тричі (ЦДІАК, ф. 127, оп. 1043, спр. 28, арк. 4зв, 15-15зв.).

Слід згадати і про випадки проживання при черницях дітей. Поширеною практикою було їх перебування в обителях із метою навчання грамоті. Зокрема тринадцятирічна кріпачка графині А.П. Шереметьєвої Неоніла Ємельянова була передана з цією метою у Вознесенський монастир Москви, а в Архангельській обителі виховувався племінник ігумені Іоаким Биков (Белякова, Е., Белякова, Н., Емченко 2011). Однак діти потрапляли у монастир і з іншої причини - смерті батьків. Джерела фіксують випадки проживання у київських монастирях дівчат, яких забирали до себе родички - черниці. У Йорданську обитель на виховання до старшої сестри після смерті батьків потрапила селянка Лисиця. Подаючи прохання про надання дозволу на офіційне проживання у монастирі, вона зазначила, що не має інших родичів окрім старшої сестри-черниці (ЦДІАК, ф. 915, оп. 1, спр. 14, арк. 1). Перепис 1779 року фіксує також проживання в Йорданській обителі Маргарити Іванівни Ткачової, що з дитинства жила при черниці Параскеві. У старшому віці вона була пострижена у рясофор і мантію (ЦДІАК, ф. 127, оп. 1043, спр. 28, акр. 24). Припускаємо, що причиною, яка привела її до монастиря, також може бути смерть батьків.

Отже, окреслені вище характеристики насельниць Йорданської і Богословської обителей дозволяють змалювати картину чернечої громади монастирів в другій половині XVIII століття до початку секуляризаційної реформи. Упродовж 1757-1780 рр. спостерігалось зменшення кількості черниць Йорданської обителі, натомість у проміжку з 1780 до 1786 років тенденція була зворотною, однак тої кількості жінок, що була станом на 1757 рік, досягнути не вдалось. У Богословському монастирі кількість насельниць також зменшувалась, проте ця тенденція припинилась дещо раніше - у 1777 році, і вже у проміжку 1779-1786 рр. число черниць перевищило дані 1757 року. За кількістю насельниць до 1786 року Йорданська обитель переважала над Богословською. Середній вік черниць монастирів складав 51 (Йорданський) і 52 (Богословський) роки, найбільше жінок належали до вікової категорії 41-50 років. Слід констатувати суттєве переважання в обителях представниць козацького стану й посполитих. Більшість черниць походили з українських земель: як Лівобережної України, так і Правобережжя (територій, що належали Російській імперії і Речі Посполитій відповідно станом на 1779 рік). Серед черниць обителей траплялись випадки скоєння вчинків, далеких від високоморального способу чернечого життя: самовільні виходи і втечі з монастиря, пияцтво, зв'язок із чоловіками. У Йорданському монастирі при деяких насельницях проживали дівчата, що потрапляли до родичок-черниць після смерті батьків. Частина з них залишалась і надалі жити в обителі.

У статті розглядається соціальний склад київських жіночих Йорданського Миколаївського і Богословського монастирів в другій половині XVIII століття до проведення секуляризаційної реформи 1786-1788 рр. Дана тема не знайшла комплексного висвітлення в історіографії, оскільки дослідники історії даних обителей звертали більше уваги на питання заснування, співіснування монастирів, їх архітектурні особливості.

Дослідження базується на аналізі архівних документів з фондів Центрального державного історичного архіву України (м. Київ), даних щодо черниць київських жіночих монастирів станом на 1777 рік, опублікованих у часописі «Київська старовина» і напрацювань попередніх вчених, що звернулись до питання характеристики чернечої громади означених обителей.

У ході дослідження дано характеристику динаміці зміни кількості черниць: з 1757 до 17791780 рр. число насельниць монастирів зменшувалось, однак пізніше до 1786 року спостерігалась зворотна тенденція. У Богословському монастирі кількість насельниць була вищою за показники 1757 року, проте перед секуляризаційною реформою Йорданський монастир все ж кількісно переважав. Визначено, що середній вік насельниць монастирів становив 51 і 52 роки, станом на 1779 рік найбільше черниць належали до вікового діапазону 41-50 років. Встановлено, що більшість жінок походили з Ліво- і Правобережної України, проживання в обителях представниць інших регіонів було поодиноке. За становою належністю переважали насельниці козацького і посполитського походження, натомість дружини і доньки священників, міщанки (переважно з київського Подолу) і шляхтички становили меншість. Розглянуто порушення насельницями обителей норм і правил чернечого життя, зокрема втечі, пияцтво, виходи за територію монастиря без погодження з ігуменею, зв'язок із чоловіками. Згадано про випадки проживання при черницях дітей, що були спричинені смертю батьків.

Ключові слова: Богословський монастир, Йорданський монастир, жіноче чернецтво, Київ, соціальна історія.

Размещено на Allbest.ru