Становище євреїв в мізоцькому гетто

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рівненський державний гуманітарний університет

Становище євреїв в мізоцькому гетто

Р.Ю. Михальчук

В статті висвітлено становище євреїв під час перебування в мізоцькому гетто. Антисемітські заходи перетворювали жертв Голокосту в об'єкт принижень та експлуатації, створювали грунт для знущань та переслідувань.

При застосуванні єврейської праці економічна експлуатація загрожувала здоров'ю та життю робітників. Грабунок бранців гетто став одним із засобів позбавлення умов для їхнього існування, адже такі умови унеможливлювали матеріально підтримувати власне життя. Носіння спеціальних позначок принижувало євреїв, перетворювало на соціальних ізгоїв. Євреїв дегуманізовано та перетворено в об'єкт принижень. Перебування в гетто було не лише фізичним випробуванням, а й моральним. Врешті, як і всі утворені гетто, Мізоцьке гетто було розгромлено. Після вбивства євреїв в жовтні 1942 р. єврейська громада Мізоча перестала існувати і вже не змогла відновитися.

THE SITUATION OF JEWS IN THE GHETTO OF MIZOCH

R. Mykhalchuk

Rivne State University of Humanities

The prisoners of the ghetto got there already robbed, because it was not possible to take all the property with them. Living conditions were difficult in overcrowded houses. Sanitary conditions were unsatisfactory. In the use of Jewish labor, economic exploitation threatened the health and lives of workers.

The looting of ghetto prisoners became one of the means of depriving them of the conditions for their existence, as such conditions made it impossible to support their own lives. Wearing special badges humiliated Jews and turned them into social outcasts. Other restrictions include a ban on eating meat, raising pets and poultry. Such conditions forced them to look for different ways out of the situation, in particular through illegal trade with local nonJews. Illegal trade could eventually lead to the deaths of Jews. Often in the context of the food crisis, ghetto prisoners in search of food tried to move to the «Aryan» side. Young children and teenagers did the most. Jewish homes could not be a safe haven for them, as Ukrainian police often searched them. Jews were dehumanized and humiliated. Being in the ghetto was not only a physical or a moral ordeal.

Eventually, like all established ghettos, the Mizoch ghetto was destroyed. After the murder of the Jews in October 1942, the Jewish community of Mizoch ceased to exist and could no longer recover.

Антисемітські плани здійснення Голокосту включали не лише вбивство жертв, а й їхнє антиправове становище. Одним з методів приниження та експлуатації євреїв стала їхня сегрегація в замкнених кварталах - гетто. Ізоляція на локальному просторі жертв Голокосту підкреслювала їхній безправний статус.

Питання утворення та функціонування мі- зоцького гетто привертало увагу науковців, насамперед як кінцевий етап реалізації Голокосту в Мізочі. Першою спробою висвітлити це питання у форматі окремої книги стала монографія Романа Михальчука про містечко Мізоч під час німецької окупації та перше повоєнне десятиріччя радянської дійсності, де зокрема висвітлено трагедію єврейської спільноти, звернену увагу на заходи окупантів щодо жертв геноциду та політику щодо неєврейського населення Михальчук Р. Мізоч: трагічні сторінки історії, 1939-1955. Рівне: О.Зень, 2010. 254 с.. У статтях про Голокост в містечку Михальчук Р. Трагедія мізоцьких євреїв в контексті Голокосту на Рівненщині. Слов'янський вісник, вип. 11. Рівне, 2011. С. 96-100; Михальчук Р. Особливості політики Голокосту в південній Рівненщині (на прикладі Здолбунівського району). Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: наук. записки Рівненського держ. гуманітарного ун-ту, вип. 21. Рівне, 2011. С. 304-315. висвітлено поневіряння євреїв під час Голокосту, їхнє перебування в гетто до його розгрому в жовтні 1942 р., поведінку місцевих жителів щодо жертв геноциду тощо. Також проаналізовано становище євреїв в рівненському гетто Михальчук Р. Створення та функціонування Рівненського гетто, Intermarum: історія, політика, культура. Вип. 10. 2022. С. 73-92. та інших гетто на теренах генеральної округи «Волинь-Поділля» Михальчук Р. Становище євреїв в гетто генеральної округи «Волинь-Поділля». Наука, освіта, суспільство очима молодих: Матеріали X Міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих науковців. Рівне: РВВ РДГУ. 2017. С. 275-276.. Трагедію мізоцьких євреїв автор відтворює також на основі усно історичних свідчень Михальчук Р. Нові свідчення про Голокост в Мізочі (за результатами усноісторичного проєкту у липні-серпні 2016 р.). Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: наук. записки РДГУ, вип. 29. Рівне, 2017. С. 265-274., а Андрій Усач, розглядаючи роль місцевих винуватців Голокосту за допомогою усних свідчень наводить факти злочинів поліцейських в Мізочі Усач А. То не німці...»: місцеві винуватці Голокосту у неєврейських усноісторичних свідченнях», Слухати, чути, розуміти: усна історія України ХХ-ХХІ століть: зб. наук. праць, ред. Г. Грінченкко. Київ: АРТ КНИГА, 2021. С. 143-161..

Висвітлює трегедію мізоцьких євреїв каталог до виставки музею «Топографія терору» та фонду «Меморіал убитим євреям Європи» в Берліні в 2016 р.: «Масові розстріли. Голокост від Балтійського до Чорного моря, 1941-1944». Видання має англо-німецьку (2016 р.) та україно-білорусь- ку доповнену версії (2021 р. Масові розстріли. Голокост від Балтійського до Чорного моря, 1941-1944. Каталог виставки музею «Топографія терору». Київ: Фамільна друкарня «Huss», 2021. 340 с.). За обсягом його можна віднести до міжнародного дослідження, адже у створенні проєкту брали участь більше двадцяти науковців різних країн. Видання розповідає про вбивства євреїв на теренах Радянського Союзу, а окремий розділ (с. 40-83) присвячено Голокосту в Мізочі, як містечку, на прикладі якого було показано специфіку «Голокосту від куль» у Східній Європі. Текст та ілюстрації книги висвітлюють передвоєнне становище мізоцьких євреїв, під час Голокосту та пам'ять про катастрофу в післявоєнний час. На світлинах фотографа Густава Гілле, який служив в жандармерії в містечку показано розстріл євреїв під час акції в жовні 1942 р. Масові розстріли. Голокост від Балтійського до Чорного моря, 1941-1944. Каталог виставки музею «Топографія терору». Київ: Фамільна друкарня «Huss», 2021. С. 53-55.. гетто єврей мізоцький

Цінний матеріал для даного дослідження можна зустріти в монографії Олександра Круглова, Андрія Уманського та Ігоря Щупака про Голокост в Україні Круглов А., Уманский А., Щупак И. Холокост в Украине: Рейхскомиссариат «Украина», губернаторство «Трансни- стрия»: монография. Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2016. 564 с., а також в монографіях дослідників західної історіографії: Іцхака Арада Ицхак А. Катастрофа евреев на оккупированных территориях Советского Союза (1941-1945). Д.: Центр «Ткума ЛТД»; М.: Центр «Холокост», 2007. 816 с., Дугласа Хунеке Huneke Douglas K. The Moses of Rovno: The Stirring Story of Fritz Graebe, a German Christian Who Risked His Life to Lead Hundreds of Jews to Safety During the Holocaus. New York. Dodd Mead. 1985. 208 s., Карела Беркгофа Беркгоф К. Жнива розпачу: життя і смерть в Україні під нацистською владою. К.: Вид-во «Часопис „Критика”», 2011. 454 с.,Тоні Джадта Джадт Т. Після війни. Історія Європи від 1945 року. К.: Наш формат, 2020. 928 с., Венді Лауер Лауер, Венді. Творення нацистської імперії та Голокост в Україні. К., Зовнішторгвидав України; УЦВІГ, 2010. 368 с., Шмуеля Спектора з класичним дослідженням про Голокост волинських євреїв Spector S. The Holocaust of Volhynian Jews, 1941-1944. Jerusalem: Yad Vashem, 1990. 383 s. тощо.

Використані у дослідженні джерела дають можливість різносторонньо аналізуючи заявлену проблему з погляду жертв, катів та свідків завдяки їхнім свідченням. Спогади жертв Голокосту (євреїв) та свідків подій (неєвреїв) представлені відеоколекціями Інституту візуальної історії та освіти фонду Шоа університету Південної Каліфорнії в США; відеоколекцією Яхад-Ін Унум в Парижі; свідченнями мізочан, взятих особисто автором дослідження під час усно-історичного проєкту Михальчук Р. Нові свідчення про Голокост в Мізочі (за результатами усноісторичного проєкту у липні-серпні 2016 р.). Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: наук. записки РДГУ, вип. 29. Рівне, 2017. С. 265-274.. Широко проаналізовані свідчення євреїв Меморіальної книги пам'яті Мізоча та архіву Яд Вашем в Єрусалимі.

Голокост очима винуватців у Мізочі дають можливість аналізувати архівно-кримінальні справи з Управління СБУ в Рівненській області на засуджених поліцейських в Мізоцькій районній поліції та «Щоденник невідомого члена ОУН» Згідно з публікацією Петра Русина, автор «Щоденника» мав ім'я Семен і 1943 р. йому мало виповнитись 20 років. Народився і жив у с. Дермань з батьками поблизу монастиря. Щоденник розпочало 1 вересня 1942 р. і закінчено 7 січня 1943 р. В роки німецької окупації працював у Дермані помічником агронома, підпорядковувався Мізоцькому районному крайс- ляндвірту. Із запису, зробленого 7 вересня 1942 р. видно, що в цей час його призначено зв'язковим підрайонного проводу ОУН. Це призначення сприймав з гордістю: «Цей ж для мене вже ступінь у життю. І з кожним прибіг часу вибиваюсь на вищий щабель драбини, яка приставлена до великої політичної мети» (Русин П. Лише догоряють останки. Червоний прапор. 1991. 14 червня, № 113. С. 3)., де автор рефлексував щодо вбивства євреїв, який зберігається в ДАРО ДАРО, ф. 30, оп. 2, спр. 83.. Важливими є енциклопедичні видання, що висвітлюють Голокост в Мізочі: енциклопедія гетто та таборів Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933-1945: Ghettos in German-Occupied Eastern Europe / vol. ed. Martin Dean. Washington: Indiana University Press, 2012. Vol. 2. 1962 s. Холокост на территории СССР: энциклопедия, гл. ред. И. Альтман. 2-е изд. М.: Рос. полит. энциклопедия (РОССПЄН): Научно-просвитительный центр «Холокост», 2011. С. 587. та загалом про Голокост на території СРСР20.

В Україні документально підтверджено існування 442 гетто Холокост на территории СССР: энциклопедия, гл. ред. И. Альтман. 2-е изд. М.: Рос. полит. энциклопедия (РОССПЄН): Научно-просвитительный центр «Холокост», 2011. С. 210.. На основі польського досвіду Альфред Розенберг ввів таку ж систему на теренах Райху Лауер В. Творення нацистської імперії та Голокост в Україні. К.: Зовнішторгвидав України; Укр. центр вивчення іст. Голокосту, 2010. С. 113.. Найбільше гетто в Райхскомісаріаті «Україна» існувало в генеральній окрузі «Волинь-Поділля» - близько 15 0 Михальчук Р. Становище євреїв в гетто генеральної округи «Волинь-Поділля». Наука, освіта, суспільство очима молодих: Матеріали X Міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих науковців. Рівне: РВВ РДГУ. 2017. С. 275..

Указ про створення гетто Еріх Кох видав 5 вересня 1941 р. Беркгоф К. Жнива розпачу: життя і смерть в Україні під нацистською владою. К.: Вид-во «Часопис „Критика”», 2011. С. 78.. На Рівненщині перші з них почали утворюватися через місяць (Деражне, Костопіль, Березне тощо). Мізоцьке гетто було створено в березні 1942 р. після перших масових вбивств євреїв Рівненщини. Кількість євреїв, які перебували в гетто - предмет дискусій, адже в наукових виданнях існують різні цифри і налічують від 1,7 тис. Холокост на территории СССР: энциклопедия, гл. ред. И. Альтман. 2-е изд. М.: Рос. полит. энциклопедия (РОССПЄН): Научно-просвитительный центр «Холокост», 2011. С. 587. до 2500 - 3500 тис. євреїв Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933-1945: Ghettos in German-Occupied Eastern Europe / vol. ed. Martin Dean. Washington: Indiana University Press, 2012. Vol. 2. S. 1427..

Гетто в Мізочі було створено в центрі містечка, де традиційно проживало багато євреїв Михальчук Р. Особливості політики Голокосту в південній Рівненщині (на прикладі Здолбунівського району), Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: наук. записки Рівненського держ. гуманітарного ун-ту. Рівне: РДГУ, 2011. Вип. 21. С. 308.. Єврей Ісаак Розенблат згадував, що окупанти розділили місто на дві частини - арійську і єврейську зони: «нас закрили у гетто і спорудили барикади, аби не можна було пройти» USC SFI VHA, Testimony 38507. Isaac Rozenblat..

При формування території гетто місцева окупаційна влада враховувала думку юденрату. Такі свідчення надає Ашер Гілберг, який зазначав, що гетто було відкритим після його створення - євреї могли виходити, а християни заходити і без перешкод контактували з неєврейським населенням «Mizoch - its Life and its Annihilation» by Asher Gilberg, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www. jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz003.html#Page5. Свідчення українців теж це підтверджують. Праведниця світу Марія Мосійчук згадувала, що євреї та зокрема врятована її сім'єю єврейка Софія Горнштейн могла виходити з гетто по продукти харчування: «От, то дамо їй то картоплі, то цибулі, то молока, то якийсь кусочок сала» USC SFI VHA, Testimony 38193, Mariia Moseichuk.. Дослідник Олександр Круглов зазначав: «по скільки гетто залишалося відкритим і не було оточене стіною чи іншими бар'єрами, то люди могли вести господарські справи, купувати їжу та торгувати реча- ми» Ghettos in German-Occupied Eastern Europe / vol. ed. Martin Dean. Washington: Indiana University Press, 2012. Vol. 2. S. 1427..

Дані свідків вказують про наявність огорожі з дерев'яним парканом, який мав колючий дріт, підключений до електрики USC SFI VHA, Testimony 38193, Mariia Moseichuk; USC SFI VHA, Testimony 38669, Nikolai Slobodiuk., інші ж свідки зазначали, що дроту не було YIU, Testimony 574U.. Огорожу в гетто встановлювали самі євреї, її висота була 3 м USC SFI VHA, Testimony 38669. Nikolai Slobodiuk..

При переселенні на дільницю всі євреї, які проживали поза її межами повинні були покинути власні домівки і примусово переселитися в окреслений квартал. Нікому не робили винятків, навіть хворим. Микола Слободюк згадував про сусідську сім'ю єврея Янкеля Бродського, який жив через дорогу. В Янкеля була астма - він задихався. Приїхала підвода з поліцейськими, і його примусово забрали в гетто з чотирма дітьми USC SFI VHA, Testimony 38669, Nikolai Slobodiuk..

Згідно з вказівками Еріха Коха, у селах з єврейським населенням менше 200 осіб гетто не створювались Лауер В. Творення нацистської імперії та Голокост в Україні. К.: Зовнішторгвидав України; Укр. центр вивчення іст. Голокосту, 2010. С. 114.. Тому в міста часто переселяли євреїв, що мешкали в сусідніх селах. Мізоцький єврей Янкев Мендюк зазначав, що з усіх навколишніх хуторів зібрали євреїв і розмістили їх у гетто «Memories of a Partisan» by Yankev Mendiuk, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www.jewishgen.org/ yizkor/Mizoch/miz054.html#Page60.. Зокрема, в Мізоч було переселено євреїв з Дерманя (всього 11 сімей - 44 особи) Михальчук Р. Становище євреїв в гетто генеральної округи «Волинь-Поділля». Наука, освіта, суспільство очима молодих: Матеріали X Міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих науковців. Рівне: РВВ РДГУ, 2017. С. 275.. За розповіддю В. Судгальтера, дерманські євреї потрапили в Мізоч на початку жовтня 1942 р., а в середині того ж місяця разом з мізоцькими євреями під час акції були розстріляні В. Судгальтер згадував, що євреї жили в Дермані у селі багато років. До початку війни в селі проживало 15 сімей, які налічували 80 чоловіків, жінок і дітей. При окупації німцями теренів Волині, дерманські євреї не пішли за Червоною Армією, оскільки вірили в чесність і порядність німців і таким чином потрапили в пастку. На початку жовтня 1942 р. їх відправили до Мізоча, а в середині жовтня разом з євреями Мізоча їх розстріляли («Derman, the Village» by W. Sudgalter, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www. jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz179.html#Page193)..

Саме наприкінці свого існування мізоцьке гетто почало активно поповнюватися немісцевими євреями. Це пояснюється тим, що восени 1942 р. єврейське питання на Рівненщині в більшості міст було вирішено, а гетто розгромлені. Мізоцьке гетто ліквідоване одне з останніх в регіоні разом зі Здолбунівським та Острозьким. Тому в них намагалися знайти притулок інші врятовані євреї. Янкев Мендюк лаконічно про це писав: «На початку вересня [1942 р.] до нас у гетто приїхали євреї-втікачі з Дубна: Варкович та Озерян». Їхнє гетто було ліквідовано, а кордони Дубно були оголошені «judenfrei». Разом з Мізоцьким гетто Мендюк згадував Здолбунів, який «залишався як острів у бурхливому морі, де досі жили євреї» «Memories of a Partisan» by Yankev Mendiuk, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www.jewishgen.org/ yizkor/Mizoch/miz054.html#Page60..

Євреї Йона Олікер та Гала Копит теж згадували у Мізочі про євреїв з Дубно, Варкович, Озерян, «де вже не було життя» YIUA, 03/2232. Testimony of Gala Kopyt, арк. 5., а також з Рівного та Кременця YIUA, 0.3/2223. Testimony of Yona Oliker, арк. 5.. Зокрема, Йона Олікер згадував історію, коли бранців гетто вели на розстріл, він втік з колони і заховався під містком р. Стубелки. Там він побачив жінку, яка виявилася з Берестя над Бугом. Вона п'ять разів втікала під час ліквідації з різних гетто, зокрема і мізоцького YIUA, 0.3/2223. Testimony of Yona Oliker. - арк. 9..

Доповнюють перелік євреїв з інших населених пунктів, які були в Мізочі свідчення неєвреїв (українців). Про євреїв с. Півче, головами яких були Ушер та Аврум згадував Роман Германюк Інтерв'ю з Романом Германюком 1931 р.н., архів Романа Михальчука, 12 серпня 2016 р., з Варковичів, Озерян, Дерманя, Гульчі, Півче - Роман Дмитрук Інтерв'ю з Романом Дмитруком 1932 р.н., архів Романа Михальчука, 12 серпня 2016 р., з Польщі - Текля Демидюк Інтерв'ю з Теклею Демидюк 1937 р.н., архів Романа Михальчука, 12 серпня 2016 р..

Умови проживання євреїв в обмеженому просторі були не лише фізичним, а й психологічним випробуванням. Всі будинки гетто були перенаселені. За словами Янкева Мендюка, люди жили в кімнатах, на горищах, у підвалах - скрізь було тісно і задушно «Memories of a Partisan» by Yankev Mendiuk, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www.jewishgen.org/ yizkor/Mizoch/miz054.html#Page60..

Дружні контакти допомагали долати труднощі з житлом. Будинок Джорджа Ганзберга опинився в гетто, і його батько домовився, щоб до них вселили сім'ю Айзенгарт (подружжя та три доньки), з якими товаришували: «Шмуель Айзенгарт і мій батько були друзями, вони разом молилися, сиділи разом під час молитви, молилися разом, і вони були дуже дружні» USC SFI VHA, Testimony 46431, George Ganzberg.. Так само на території гетто опинився будинок Нахума Копита, у якого зупинились Яків Розенштейн і його мати Цівія, а до сестри Копита переїхала родина Перлмуттерів із села Півче «How I Was Saved from Death in Mizoch» by Max Weltfreint, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www. jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html.

Важче було євреям, які були змушені покинути свої домівки і шукати нове житло. Так, врятована згодом Софія Горнштейн при створенні гетто жила в іншому будинку, не в своєму YVA, M.31. File 5445/7233, арк. 11.. Сім'я Розенбла- тів змушена була переїхала в інший будинок, переповнений людьми, а їхня родина жила в одній кімнаті, де вони були «на голові один у одного» USC SFI VHA, Testimony 38507. Isaac Rozenblat..

В перенаселених будинках важкими були умови проживання. Багато сімей користувалися одним туалетом, які були спільними. Санітарні умови були в незадовільному стані. Існував резервуар з водою, але не було гарячої води. З цього резервуару слід було носили воду. В холодну пору року не було чим отоплювати приміщення, тому грілися власним диханням USC SFI VHA, Testimony 38507. Isaac Rozenblat; Михальчук Р. Трагедія мізоцьких євреїв в контексті Голокосту на Рівненщині. Слов'янський вісник, вип. 11. Рівне, 2011. С. 97.. Домівки бранців гетто не могли бути для них надійним прилистком, адже українська поліція часто проводила в них обшуки: «Вони шукали зброю і забирали все, що забажали. Інколи били і мучили» - зазначав Янкев Мендюк «Memories of a Partisan» by Yankev Mendiuk, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www.jewishgen.org/ yizkor/Mizoch/miz054.html#Page60.

В гетто на євреїв чекали антисемітські заходи. Бранці потрапляли туди вже пограбованими, адже не було можливості забрати з собою все майно. Постійні реквізиції за допомогою українських та єврейських поліцейських позбавляли євреїв матеріальних цінностей і їм доводилося жити за рахунок мізерних пайків, які виділялись в гетто. Єврей Нахум Копит згадував, що неєвреям було наказано уникати будь-яких контактів з мешканцями гетто. Українець Семен, автор власного щоденника від 8 вересня 1942 р. нотував, що вхід до «жидівської дільниці» був суворо заборонений. Про це попереджали «зубаті таблиці з написами на німецькій мові» ДАРО, ф.Р-30, оп. 2, спр. 83, арк. 3..

Ще на початку окупації містечка євреїв змусили носити розпізнавальні знаки. Згідно наказу «районного коменданта народної міліції міста Мі- зоча» від 22 липня 1941 р. «жидівському населенню» з 14 років носити на правій руці спеціальні позначки - білі пов'язки з синіми шестикутними зірками ДАРО, ф. Р.-22, оп. 1, спр. 15, арк. 2; Ровенщина в роки Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу. 1941-1945: Документи і матеріали, ред. О. Мартинова (Львів: Каменяр, 1989), 18; Михальчук Р. Особливості політики Голокосту в південній Рівненщині (на прикладі Здолбунівського району)» Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: наук. записки Рівненського держ. гуманітарного ун-ту, вип. 21, Рівне, 2011. С. 306.. Нахум Копит зазначав, що євреям наказали носити білі стрічки завширшки 10 см на лівій руці, на кожній з яких була вишита блакитна єврейська зірка «How I Was Saved from Death in Mizoch» by Max Weltfreint, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www. jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html. В період гетто євреї продовжували їх носити, особливо коли виходили за його межі на роботу. Українець Володимир Бідюк (свідок вбивства євреїв) пояснював, чому на його думку, євреї повинні були носити розпізнавальні знаки в ділянці серця та на спині: якщо «мічені» тікатимуть, німецька куля повинна була наздогнати втікачів прямо в серце YIU, Testimony 574U; Інтерв'ю з Володимиром Бідюком 1924 р.н., архів Романа Михальчука, 8 серпня 2006 р..

Психологічно було важко носити такі позначки. Відзнаки не лише перетворювали їхніх власників на об'єкти нападів та принижень, а й створювали загрозу життю як від окупантів, так і від цивільних неєврейських жителів. Така ситуація, як відмічає Венді Лауер, відбивала в євреїв бажання виходити зі своїх домівок Лауер В. Творення нацистської імперії та Голокост в Україні. К.: Зовнішторгвидав України; Укр. центр вивчення іст. Голокосту, 2010. С. 115..

Аналізуючи впливи владних заходів на реакцію неєврейських жителів до становища жертв Голокосту, дослідник Тонні Джадт висновував: «Якщо влада беззаконно поводиться з твоїм сусідом - бо він єврей, має добру освіту, є представником етнічної меншини, потрапив у немилість режиму або й просто так, - чому ти сам маєш його поважати? Насправді часто було розумно діяти на випередження і заслужити прихильність влади, зробивши капость сусідові» Джадт Т. Після війни. Історія Європи від 1945 року. К.: Наш формат, 2020. С. 58..

Серед інших обмежень в гетто - заборонено їсти м'ясо, розводити домашніх тварин і птицю «How I Was Saved from Death in Mizoch» by Max Weltfreint, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www. jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html. Такі умови змушували шукати різні шляхи виходу із ситуації, зокрема завдяки нелегальній торгівлі. Тому, за словами Нухума Копита, в їхній сім'ї «м'яса не бракувало». Він згадував випадок, коли його мама готувала придбаного в обмін гусака, у гетто влаштувала обшук українська поліція. Коли вони дійшли до горщиків у печах, мама швидко вилила гусака в підвал» «How I Was Saved from Death in Mizoch» by Max Weltfreint, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www. jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html.

Нелегальна торгівля врешті могла стати причиною смертельного покарання. Відомий випадок про купівлю євреями корови в українця Те- рентія Парфенюка, за що двох євреїв стратили на шибениці в центрі містечка Відомий випадок в Мізочі, коли за домовленість єврея Гельмана та українця Терентія Парфенюка в гетто була відправлена корова, про що стало відомо німцям. В центрі Мізо- ча поставили шибеницю. Селянину повісили на шию табличку з написом: «Так буде з кожним, хто торгує з євреями» і так вели його через все місто. Його не повісили (донька просила за батька внцівців на колінах), і для нього все закінчилося переляком, посивів. Однак єврея Гельмана повісили. За цією процедурою спостерігали жителі Мізоча, яких в приказному порядку змусили з'явитися на площу (Михальчук Р. Мізоч: трагічні сторінки історії, 1939-1955, Рівне: О.Зень, 2010. С. 67-68).. Єврейка Клер Борен зазначала, що для неї 5-річної дівчинки, ця страта найбільше запам'яталася в гетто: «То було публічна страта, декілька людей були страчені, а на грудях у них були таблички. Вже потім я зрозуміла, чи хтось мені пояснив, що то були євреї, яких спіймали на контрабанді їжі до гетто. Я пам'ятаю, як вони висіли там з великим знаком по всіх грудях» USC SFI VHA, Testimony 18572. Claire Boren..

Місцеві жителі, порушуючи накази окупантів, часто самі приносили продукти харчування до гетто, вимінюючи їх в євреїв за речі (одяг, взуття, дорогоцінності), або давали просто так. На теренах Волинь-Поділля в рапорті айнзацгрупи від 10 квітня 1942 р. вказувалося: «Євреї з міст зараз сконцентровані в єврейських кварталах, але не повністю ізольовані... Селяни приїжджають в міста вимінювати [у євреїв в гетто] продукти на одежу та інші речі, в яких вони нуждаються» Ицхак А. Катастрофа евреев на оккупированных территориях Советского Союза (1941-1945). Д.: Центр «Ткума ЛТД»; М.: Центр «Холокост», 2007. С. 655.. В одному зі спогадів згадується, що єврейка подарувала золоте кільце жінці, яка носила подукти в мізоцьке гетто Інтерв'ю з Теклею Демидюк 1937 р.н., архів Романа Михальчука, 12 серпня 2016 р.. В цьому контексті ізраїльський дослідник Шмуель Спектор, зазначав, що для селян «голодні євреї були хорошими торговими партнерами» Spector S. The Holocaust of Volhynian Jews, 1941-1944. Jerusalem: Yad Vashem, 1990. S. 133..

Часто продукти приносили однолітки євреїв, які мали товаристські довоєнні стосунки. Марія Гуц згадувала: «Йдучи в місто, ми брали в кишені або в полотняні торбинки картоплю, яблука і підкидали за огорожу. Може, когось хтось навчив з дорослих, а може додумалися самі, адже в гетто були діти нашого віку, яких ми добре знали, з якими спілкувалися. Іноді, граючись, хтось казав: «Давайте понесем жидам картоплю». Усі розбігались по домах, хтось не приходив, а більшість приходили з картоплею та яблуками. Хлопці винайшли ще один оригінальний спосіб допомоги: стріляли з гетто з рогаток маленькими яблуками та грецькими горіхами. На такі пустощі з охорони ніхто не звертав уваги» Лист Марії Гуц до Романа Михальчука, архів Романа Михальчука, 19 квітня 2009 р.; Михальчук Р. Трагедія мізоцьких ^{євреїв в контексті Голокосту на Рівненщині. Слов'янський вісник, вип. 11. Рівне, 2011. С. 97.}

Часто в умовах продовольчої кризи, бранці гетто в пошуках продуктів харчування намагалися перебратися на «арійську» сторону. Найбільше це вдавалося малим дітям та підліткам, яким конституція тіла дозволяла легше проникати через отвори в огорожі гетто. Діти йшли до місцевих жителів і просили їжу, інколи вимінювали її за речі, або ж пропонували свої послуги як робітників. Таким чином, змінювалися традиційні сімейні ролі забезпечення харчуванням сім'ї - це робили діти, а не батьки. Про це свідчать історії 8-річ- ного єврея Мендюка, який пробирався з гетто на роботу через огорожу до селян і за це отримував харчі, молоко «Memories of a Partisan» by Yankev Mendiuk, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www.jewishgen.org/ yizkor/Mizoch/miz054.html#Page65; Семена Велінгера, який проникав на «арійську» сторону, переодягався в селянський одяг і пас худобу в селян за хліб, картоплю. Потім зароблене приносив для сім'ї в гетто Велингер С. Лиш плач детей оглашает мертвую тишину. Жизнь и смерть в епоху Холокоста. Свидетельства и документы. Книга 1. ред. Борис Забарко. К.: 2006. С. 227.; Іс- аака Розенблата, який в 12 років в одному з сіл поблизу Мізоча у вдови випасав корів. Два менші брати Ісаака - Янкель та Лейбел (10 і 11 років) працювали в єврея, який випікав хліб, а старший брат Ісаака працював на цукровому заводі. Зранку ходив на роботу, а увечері вертався ночувати в гетто. В умовах, де всі члени сім'ї були задіяні, сім'я справлялася і як він зазначав: «я не голодував, тому що завжди приносив щось з села. Коли я уходив, ця жінка завжди мені давала що-небудь з собою додому». Інші брати теж працювали, то тож, той «що працював у пекарні, приносив трохи хліба, а я приносив дещо з села, і отже, кожний з нас приносив що-небудь додому, таким чином ми змогли вижити, тобто ми не помирали з голоду. І це продовжувалося до того часу, коли одного дня не закрили гетто» USC SFI VHA, Testimony 38507. Isaac Rozenblat..

Слід зазначити і на диференціації становища бранців гетто. Наприклад, Джордж Ганзберг, згадував, що його сім'я в порівнянні з іншими євреями почувалася добре: «Я впевнений, що були люди, які страждали набагато більше, ніж ми, тому що, як я вже згадував, мій батько був досить заможним, тому нам було чим торгуватися. У нас було за що вижити. Іншим було нелег- ко» USC SFI VHA, Testimony 46431. George Ganzberg.. Ашер Гілберг взагалі зазначав, що в гетто нічого не бракувало: «Євреї знали, що робити. Борошно, фрукти, овочі та навіть багато м'яса потайки ввозили в гетто». Зважаючи на таку ситуацію, євреї Мізоча вірили, що «Бог не наведе на них зла». Навіть тоді, коли приходили вцілілі євреї з сусідніх поселень і розповідали про вбивства навкруги і що потрібно негайно тікати в ліси, мешканці мізоцького гетто не вірили їм. Як згадував Гілберг: «Вони продовжували буквально сидіти біля своїх горщиків з м'ясом і вірити, що з нами цього не станеться» «Mizoch - its Life and its Annihilation» by Asher Gilberg, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www. jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz003.html#Page3-45.

Іншою ознакою перебування в гетто була примусова праця. Окупанти намагалися максимально використати економічний ефект від праці євреїв. З іншого боку, єврейські робітики теж були зацікавлені в постійній зайнятості, адже це створювало ілюзію виживання із-за потреби мати робочу силу.

Робота була як в гетто, так і поза ним. За свідченнями Василя Прищепи, євреїв виводили з гетто на скотокладовище під спасівським лісом. Рови поблизу цукрового заводу викопували теж євреї Інтерв'ю з Василем Прищепою 1931 р.н., архів Романа Михальчука, 6 серпня 2016 р..

Мізоцький цукровий завод - одне з найбільших підприємств, яке використовувало працю євреїв. Оскільки завод за день до ліквідації гетто виготовляв продукцію, то жертви не думали, що їх будуть знищувати. Йона Олікер згадував, що за тиждень до ліквідації гетто цукровий завод запрацював, тому євреї, що працювали, не думали, що буде їхній кінець: «Не може бути, що то вже має бути наш кінець. Якби хотіли ліквідувати гетто, тоді не запускали б завод» YVA, 0.3/2233, Jona Oliker, арк. 5..

Еміль Голдбартен, який працював на заводі (розвантажував цукрові буряки) ще до створення гетто в грудні 1941 р. працював безкоштовно, як він зазначав: «Я був змушений працювати за так» USC SFI VHA, Testimony 07722. Emil Goldbarten.. Інший єврей Вейнфронйд згадував, що на цукровому заводі були охоронці зі зброєю, які стежили, щоб робітники не втекли і добре працювали USC SFI VHA, Testimony 38537, Me'ir Veltfroynd.. Умови виконання робіт були важкими, працювали практично за харчі. Янкев Мендюк згадував, що їм (євреям) «було доручено виконати найважчу роботу, і за це нам дали 120 грамів хліба, кілька основних продуктів і трохи грошей. Поділившись серед членів родини, ми отримува- ли б по 30 грамів хліба за штуку» «Memories of a Partisan» by Yankev Mendiuk, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www.jewishgen.org/ yizkor/Mizoch/miz054.html#Page60 ..

Крім роботи на мізоцькому цукровому заводі та лісопильні Холокост на территории СССР: энциклопедия, гл. ред. И. Альтман. 2-е изд. М.: Рос. полит. энциклопедия (РОССПЄН): Научно-просвитительный центр «Холокост», 2011. С. 587., працю мізоцьких євреїв використовували в інших містах - Здолбунові та Рівному. Спогади про Здолбунів та фірму Josef Jung, де працювали мізоцькі євреї під керівництвом інженера Германа Гребе (Праведника) залишив Джордж Ганзберг. Робота була важкою, «їжі нам не давали - чашку кави, шматок хліба і все» - згадував Джордж Ганзберг USC SFI VHA, Testimony 46431. George Ganzberg.. Подальша доля мізоцьких робітників переплітається з катастрофою рівненського гетто. Групу робітників з 80 чол. перевели працювати в Рівне. Коли ж для Германа Гребе стало відомо про наміри вбити рівненських євреїв, то Гребе своїх єврейських працівників відпустив по домівках. «Отже, цього Гребе я ніколи не забуду... він був гуманною людиною. І я думаю, я думаю про 18 осіб з нашого містечка, які вижили [завдяки йому]» USC SFI VHA, Testimony 46431. George Ganzberg.. Коли ж 13 липня 1942 р. Гребе дізнається про заплановане вбивство мешканців рівненського гетто, йому вдалося вивезти звідти 74 своїх робітників та їхніх дружин, серед яких 60 жителів Мізоча Масові розстріли. Голокост від Балтійського до Чорного моря, 1941-1944. Каталог виставки музею «Топографія терору», Київ: Фамільна друкарня «Huss», 2021. С. 49..

Інший мізоцький єврей Макс Вельтфрайнт про умови праці в Здолбунові згадував: «Умови роботи були жахливі. Я відчув безнадію, коли вперше побачив людей з Мізоча, яких раніше за мене відправили на примусові роботи. Особливо я пам'ятаю жахливий вигляд Моттеля Сізака, батька двох дітей, який важко дихав, коли штовхав тачку із землею. Робота з тачкою не дозволяла зупинятись, навіть зробити ковток свіжого повітря, адже коли зупинялася одна людина, усе коло одразу зупинялося. А якщо хтось вимушено затримувався, бо полишили сили, наглядачі вели його до сараю і жорстоко били» «How I Was Saved from Death in Mizoch» by Max Weltfreint, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www. jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html.

Часто праця була методом знущання над жертвами. Нахум Копит зазначав, що євреї були змушені виконувати різну абсолютно безглузду роботу, єдиною метою якої було довести їх до відчаю “In the Ghetto, in Forced Labor, and in the Forest» by Nahum Kopit, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www. jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html#Page33. Важкі роботи поєднувалися з моральним приниженням та фізичним насиллям, що нерідко ставало причиною смерті. Наприклад, з Мізоча у Здолбунів примусово забрали Йону Олікера, незважаючи на те, що він мав перепустку робітника в мізоцькому цукровому заводі YIUA, 0.3/2223. Testimony of Yona Oliker, арк. 6.. Олікера побив німець Макс Схмале за те, що той покинув робоче місце розбивати лід на залізничних колесах з іншою групою євреїв. Також він побив Ліпу Схоен- фельда з Мізоча, який потім помер YIUA, 0.3/2223. Testimony of Yona Oliker, арк. 7.. Вельтфрайнт про скалічення та смерть єврейських робітників згадував, що такі випадки не були рідкістю. Як приклад, - виснаженого працею та голодом єврея-біженця застрелив «як собаку» солдат СС. Юденрату він повідомив, що застрелив юнака, бо «такі не повинні марнувати хліб» «How I Was Saved from Death in Mizoch» by Max Weltfreint, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www. jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html.

Мізоцьке гетто проіснувало до 14 жовтня 1942 р. 29-31 серпня 1942 р. на нараді гебітскоміса- рів генералбецирку «Волинь-Поділля» в Луцьку було оголошено ліквідувати останні гетто генералбецирку Ицхак А. Катастрофа евреев на оккупированных территориях Советского Союза (1941-1945). Д.: Центр «Ткума ЛТД»; М.: Центр «Холокост», 2007. С. 387.. Євреї Мізоча могли здогадуватися про їхню смертельну участь, адже втікачі з інших містечок розповідали про ліквідацію інших гетто та вбивство євреїв навкруги При ліквідації гетто в Рівному в липні 1942 р., двоюрідному брату Ісааку Розенблата вдалося врятуватися завдяки допомозі німця. Після втечі він прибув у Мізоча і розповів місцевим євреям, що сталося (USC SFI VHA, Testimony 38507. Isaac Rozenblat).. Як зазначав Ісаак Розенблат: «Ми прекрасно знали про ці чутки, ми добре знали про те, що було у Дубно, що було у Здолбунові, також, усі ці містечка знаходилися поряд. А про Рівне, скажімо, ми знали, що там ліквідували гетто USC SFI VHA, Testimony 38507. Isaac Rozenblat..

В ніч з 12 на 13 жовтня 1942 р. підрозділи німецької та української поліції оточили гетто. О 4 год. ранку єврейські робітники мали вийти з гетто на роботи у Здолбунові, але їх не випустили. Ставало очевидним, що смерті не уникнути, тому деякі євреї почали підпалювати свої будинки, щоб не потрапили в руки ворога. Близько 8-ї год. ранку німецька поліція, СС, гестапо та українські поліцейські зайшли до гетто і вимагали, щоб усі євреї взяли з собою їжу на три дні та зібрались на ринку, звідки їх мали переправити до поїзда для «переселення» «Memories of a Partisan» by Yankev Mendiuk, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www.jewishgen.org/ yizkor/Mizoch/miz054.html#Page69; Круглов А., Уманский А., Щупак И. Холокост в Украине: Рейхскомиссариат «Украина», губернаторство «Транснистрия»: монография. Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2016. С. 490..

Поліцейський районної мізоцької поліції Володимир Виногродський згадував, що тоді отримав наказ від коменданта мізоцької жандармерії Древса вислати всіх поліцейських для оточення домівок євреїв і їх конвоювання на вказане місце страти. Під час конвоювання євреї намагалися втікати, тому гестапівці і поліцейські втікачів розстрілювали АУ СБУ РО, спр. 12463, арк. 10..

Ще до організованого розстрілу маємо підстави стверджувати, що багато євреїв було вбито на місці. Про це свідчать рядки «Щоденника» члена ОУН. У ньому автор порівнює Мізоч та Рівне і зазначає, що в Рівному в більшості вдалося зігнати євреїв разом, бо ті не вірили в можливість масового розстрілу, а в Мізочі менше вдалося зігнати, а більше вбито на місці. По містечку поширювалася чутка: «б'ють жидів у Мізочі» ДАРО, ф.Р-30, оп. 2, спр. 83, арк. 10 зв., «З найблищих осель ще вночі було чути голосне і часте співання крісів, а також тривожне ахкання браунінгів» ДАРО, ф. Р-30, оп. 2, спр. 83, арк. 10 зв..

Таким чином, у гетто було вбито кілька десятків євреїв, що підтверджують інші джерела. За свідченнями Мейєра Розенблата в гетто було багато вбитих євреїв, які намагалися втекти. Українець Василь Прищепа підтверджував, що близько 40 євреїв було вбито та закопано в ямі поблизу гетто, які були застрелені при втечі. На сьогодні місце локації знаходиться на вул. Б. Хмельницького поблизу приміщення старої школи Інтерв'ю з Василем Прищепою 1931 р.н., архів Романа Михальчука, 6 серпня 2016 р.;

Михальчук Р. Нові свідчення про Голокост в Мізочі (за результатами усноісторичного проекту у липні-серпні 2016 р.).Акту- альні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: наук. записки РДГУ, вип. 29. Рівне, 2017. С. 268.. В радянські роки там випадково школярами було виявлено людські останки (кістки). Було розкопано цю траншею та закидано землею, щоб школярі не заразилися (1974 р.) Інтерв'ю з Раїсою Волос 1962 р.н., архів Романа Михальчука, 13 серпня 2016 р..

Джордж Ганзберг згадував українського поліцейського, який застрелив жінку та її 4-5-річну дитину на руках, з якою вона намагалася втекти: «Хлопець, якого я знав, який виріс серед євреїв, говорив на їдиш застрелив дитину, а потім застрелив її», - згадував Ганзберг USC SFI VHA, Testimony 46431. George Ganzberg.. Українець Василь Прищепа теж став свідком, як поліцейський з с. Мізочик застрелив жінку з дитиною Усач А. То не німці...»: місцеві винуватці Голокосту у неєврей- ських усноісторичних свідченнях», Слухати, чути, розуміти: усна історія України ХХ-ХХІ століть: зб. наук. праць, ред. Г. Грінченкко. Київ: АРТ КНИГА, 2021. С. 150..

Єврей Довід Фліттер, згадуючи як українські поліцейські застрелили дитину Сроліка, почувши що вона плаче в укритті гетто, розповідав, як вони брутально поводилися з іншими єврейськими дітьми: «З вікна горища я бачив, як вбивці витягали з усіх кутків малих єврейських дітей і кидали їх у селянські вози, які стояли напоготові біля аптеки Фінкля. Діти плакали і кричали, а вбивці сміялися. Це нагадало мені часи, коли ми відправляли гусей на бійню. У будь-якому разі з тими гусьми поводилися краще. Ми намагалися не поранити їх. Цих маленьких єврейських дітей кидали у вози, як вже забитих гусей...» “Dovid Flitter Tells His Story” in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/ miz090.html#Page111.

Флітер зазначав, що коли група євреїв вибралася зі своїх схованок і дісталися до огорожі гетто, там стояли двоє українських поліцейських, озброєні двома іржавими рушницями. Євреї просили їх пропустити, але марно - їх прогнали з глузуванням та погрозами. «Тепер, оглядаючись назад, я розумію, наскільки це було безглуздо і нерозумно: ми, близько 30 молодих людей, стояли там і благали двох вбивць, озброєних двома іржавими рушницями. Ми могли б легко втекти і бути вільними». Замість того, щоб зробити це, ми побігли назад до наших схованок», - згадував Фліттер “Dovid Flitter Tells His Story” in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/ miz090.html#Page111.

Гебітскомісар Маршал наказав вивісити оголошення про винагороду тим, хто б розкрив схованки євреїв і погрожував покаранням том, хто їх переховував. Відомо про випадок, коли через 2 тижні після акції, Маршалові доповіли ро дві групи євреїв, які переховувалися в підвалах Мізоча. Їм кинули солому з ганчірками з бензином. П'ять молодих євреїв були змушені тікати від полум'я, а шестеро старших чоловіків померли від задухи Huneke Douglas K. The Moses of Rovno: The Stirring Story of Fritz Graebe, a German Christian Who Risked His Life to Lead Hundreds of Jews to Safety During the Holocaus. New York. Dodd Mead. 1985. S. 86..

Після оточення та здійснення облави в гетто було взято під охорону 1500 чол. ДАРО, ф.Р-534, оп.1, спр. 3, арк. 196.. Колону євреїв пригнали до рову за цукровим заводом, де розстріляли, в тому числі загинули члени мізоцько- го юденрату, яким німці обіцяли порятунок: Абе Стефель, Єйне Неміровер. Шмуель Буніс, Мелех Гесак, Монєк Ріднер, Талер, комендант поліції Блу- менкранз YIUA, 0.3/2223. Testimony of Yona Oliker, арк. 8. Згідно акту НДК, в Мізочі було розстріляно 3500 євреїв Кількість 3500 вбитих євреїв в акті Надзвичайної комісії включає загальну кількість розстріляних жертв з жовтня 1942 р. до січня 1943 р. (ГАРФ, ф. 7021, оп. 71, спр. 59, арк. 6.; ДАРО, ф.Р-534, оп.1, спр. 3, арк. 196)., але згідно інших даних 1500 євреїв (з 1700 євреїв 200 згоріло в гетто) Дослідник Олександр Круглов зазначає, що з наявних в гетто 1700 чол. - 200 євреїв загинули в пожежі під час повстання, а решту розстріляли (Холокост на территории СССР: энциклопедия, гл. ред. И. Альтман. 2-е изд. М.: Рос. полит. энциклопедия (РОССПЄН): Научно-просвитительный центр «Холокост», 2011. С. 587).. Поліцейський Виногродський теж зазначав, що під масового вбивства євреїв в Мізочі восени 1942 р. євреїв було близько 1500 чол. АУ СБУ РО, спр. 12463, арк. 10.. Окремо в документах значаться 200 євреїв, які згоріли в полум'ї, коли євреї влаштували повстання та підпал в гетто. За іншими даними, кількість спалених осіб могли бути 175 чол, про що свідчить окремий список. Зокрема, аналіз кількісних даних з даного списку свідчить, що з 175 чол. найстаршому вбитому було 70 років (1872 р.н.), а наймолодшим трьом дітям - по 4 роки на 1942 р. (1938 р.н.) ГАРФ, ф. 7021, оп. 71, спр. 59, арк. 14-18..

Висновки

Отже, втілюючи плани по моральному та фізичному винищенню євреїв, окупанти включали не лише безпосередню ліквідацію жертв Голо- косту, а й їхнє особливе правове становище. Заходи сегрегації в гетто, перетворювали їх в об'єкт принижень та експлуатації, створювали грунт для подальших знущань та переслідувань.

При застосуванні єврейської праці на найважчих роботах, експлуатацією та виснажливими умовами на роботах відбувалося вбивство єврейських робітників та максимально використовувався економічний ефект від їхньої праці.

В гетто євреї потрапляли вже пограбованими, адже не було можливості забрати з собою все майно. Подальший грабунок в гетто окупантами став одним із засобів позбавлення умов для існування, адже такі умови унеможливлювали матеріально підтримувати своє життя. Майно євреїв ставало в нагоді владі та цивільним жителям.

Примусові роботи, носіння спеціальних позначок, обмеження в продуктах харчування робило євреїв соціальними ізгоями, тому перебування в гетто було не лише фізичним випробуванням, а й моральним.

Отже, перед ліквідацією гетто та вбивством євреїв система антисемітських мір, що обмежувала або позбавляла прав в євреїв була максимально задіяна до жертв Голокосту. Євреїв дегуманізо- вано та перетворено в об'єкт принижень. Як і всі інші гетто, Мізоцьке гетто було розгромлено. Після ліквідації євреїв 13-14 жовтня 1942 р. єврейська громада Мізоча перестала існувати і вже не відновилася.

Перспективи подальших досліджень. В статті не було проаналізовано повстання, яке відбулося в процесі ліквідації Мізоцького гетто 13-14 жовтня 1942 р. Цей напрям дослідження є актуальним для наступної розвідки. Крім того, перспективним видається з'ясування ролі спостерігачів, ставлення місцевих жителів до трагедії євреїв розгромленого гетто.

References

1. «Dovid Flitter Tells His Story» in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mi- zoch/miz090.html#Page111

2. «In the Ghetto, in Forced Labor, and in the Forest» by Nahum Kopit, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html#Page33

3. «Derman, the Village» by W. Sudgalter, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www.jewishgen.org/ Yizkor/Mizoch/miz179.html#Page193

4. «How I Was Saved from Death in Mizoch» by Max Weltfreint, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https:// www.jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz029.html

5. «Memories of a Partisan» by Yankev Mendiuk, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www.jewishgen. org/yizkor/Mizoch/miz054.html#Page60.

6. «Mizoch - its Life and its Annihilation» by Asher Gilberg, in Memorial Book of Mizocz. Retrieved from: https://www. jewishgen.org/Yizkor/Mizoch/miz003.html#Page5

7. Encyclopedia of Camps and Ghettos, 1933-1945: Ghettos in German-Occupied Eastern Europe / vol. ed. Martin Dean. Washington: Indiana University Press, 2012. Vol. 2. 1962 s.

8. Huneke D. The Moses of Rovno: The Stirring Story of Fritz Graebe, a German Christian Who Risked His Life to Lead Hundreds of Jews to Safety During the Holocaus. New York. Dodd Mead. 1985. 208 s.

9. Spector S. The Holocaust of Volhynian Jews, 1941-1944. Jerusalem: Yad Vashem, 1990. 383 s.

10. USC SFI VHA, Testimony 07722. Emil Goldbarten.

11. USC SFI VHA, Testimony 18572. Claire Boren.

12. USC SFI VHA, Testimony 38193, Mariia Moseichuk.

13. USC SFI VHA, Testimony 38669, Nikolai Slobodiuk.

14. USC SFI VHA, Testimony 38507. Isaac Rozenblat.

15. USC SFI VHA, Testimony 38537, Me'ir Veltfroynd.

16. USC SFI VHA, Testimony 38669, Nikolai Slobodiuk.

17. USC SFI VHA, Testimony 46431, George Ganzberg.

18. YIU, Testimony 574U.

19. YIUA, 0.3/2223. Testimony of Yona Oliker.

20. YIUA, 03/2232. Testimony of Gala Kopyt.

21. YVA, M.31. File 5445/7233.

22. АУ СБУ РО, спр. 12463.

23. Berkhof K. Zhnyva rozpachu: zhyttia i smert v Ukraini pid natsystskoiu vladoiu. K.: Vyd-vo «Chasopys „Krytyka”», 2011. 454 s.

24. Velynher S. Lysh plach detei ohlashaet mertvuiu tyshynu. Zhyzn y smert v epokhu Kholokosta. Svydetelstva y doku- mentb. Knyha 1. red. Borys Zabarko. K.: 2006. S. 224-232.

25. HARF, f.-7021, op. 71, spr. 59.

26. DARO, f.R.-22, op. 1, spr. 15.

27. DARO, f.R-30, op. 2, spr. 83.

28. DARO, f.R-534, op.1, spr. 3.

29. Dzhadt T. Pislia viiny. Istoriia Yevropy vid 1945 roku. K.: Nash format, 2020. 928 s.

30. Ytskhak A. Katastrofa evreev na okkupyrovannbkh terrytoryiakh Sovetskoho Soiuza (1941-1945). D.: Tsentr «Tkuma LTD»; M.: Tsentr «Kholokost», 2007. 816 s.

31. Interviu z Vasylem Pryshchepoiu 1931 r.n., arkhiv Romana Mykhalchuka, 6 serpnia 2016 r.

32. Interviu z Volodymyrom Bidiukom 1924 r.n., arkhiv Romana Mykhalchuka, 8 serpnia 2006 r.

33. Interviu z Raisoiu Volos 1962 r.n., arkhiv Romana Mykhalchuka, 13 serpnia 2016 r.

34. Interviu z Romanom Hermaniukom 1931 r.n., arkhiv Romana Mykhalchuka, 12 serpnia 2016 r.