Ґенеза туристичних дестинацій Центральної України як культурологічний чинник збереження самоідентичності українців в ХІХ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ґенеза туристичних дестинацій Центральної України як культурологічний чинник збереження самоідентичності українців в ХІХ столітті

Берест П.М.

Abstract

Genesis of tourist destinations of the central Ukraine as a culturological factor of preservation of the self-identity of ukrainians in the 19th century

P. Berest

The article is devoted to the analysis of basic culturological factors of the emergence of tourist destinations in the Central Ukraine in the 19th century. The attempt has been made to trace social development in the context of the origin of tourist activity. The cultural processes that affected both preservation of the identity of Ukrainians being under foreign reign and the genesis of tourist destinations in this region are described. The importance of a comprehensive thorough scientific research of this topic is emphasized. Exploring the genesis of tourist destinations, the author draws attention to the importance of comprehensive interdisciplinary research aimed not only at a retrospective of preservation of the self-identity of Ukrainians in the 19th century, but also protection of cultural values, monuments, historical memory and identity of the people in the modern period of existence of the Ukrainian state.

Methodology of the paper is based on using general scientific and special methods, namely: analysis, synthesis, genetic, culturological one, etc. The systemic analysis of culturological components of the respective period and region is also applied in order to identify those socio-cultural processes that correspond to the research topics.

It is concluded that the issue of identity is closely connected with the study and protection of historical and cultural monuments, development and popularization of material and spiritual treasures of culture in the country and abroad that are at the same time attractive tourist destinations for visitors from around the world. This research approach in the sphere offormation, development of culture and tourism can be the basis for new

Постановка проблеми

У культурологічному та загальнонауковому вимірі пов'язана з тими подіями, які переживає наша держава в 2022 році та тими процесами, що відбувались в Центральній Україні протягом всього ХІХ століття. Ці терени, з давніх часів, багаті сакральними, архітектурними, культурними пам'ятками, що з розвитком сучасної цивілізації стали всесвітньовідомими туристичними дестинаціями. Аналіз соціокультурних процесів доводить, що туризм є не лише прибутковою галуззю економіки чи сферою конкурентної боротьби, але й вагомим культурологічним чинником. Численні туристичні маршрути та привабливі для відвідувачів туристичні дестинації, що успішно діяли останні десятиріччя , беруть свої витоки та сформувались на етапі зародження туризму протягом всього ХІХ століття.

З іншого боку, в той період відбувались доленосні процеси постання та розвитку новітньої української науки, літератури, культури. Точилась активна боротьба за збереження самоідентифікації й самого існування української нації, її традицій та мови. Як в ХІХ столітті, так і зараз, кардинальне значення для подальшого культурного розвитку України мають усвідомлення й збереження власних джерел, історії, культури, розуміння свого місця в світі. Ґенеза туристичних дестинацій в Центральній Україні в ХІХ столітті, що відбувалась паралельно з політичними, науковими, культурними та іншими процесами, як один з чинників збереження самоідентичності українців в ту добу, їх всебічне вивчення і дослідження є нагальною й актуальної тематикою та інструментарієм для вирішення сучасних викликів, що постають перед нашим суспільством та науковою спільнотою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Відстеження та моніторинг українських й іноземних наукових видань засвідчує, що усталеного загальноприйнятого підходу до вивчення ґенез виникнення туристичних дестинацій в Україні та світі нема. За останні роки різноманітні дослідження з даної тематики проводилися вченими в багатьох наукових галузях: економічної, культурологічної, історичної, туризмознавчої та інших. В своїх працях науковці розглядають широкий спектр питань, що стосуються великої кількості аспектів ґенези туристичних дестинацій у різних регіонах, територіях або країнах.

Зокрема, питання формування й функціонування туристичних дестинацій, їх теоретико-методологічний аналіз, передумови і процеси розвитку туризму досліджуються в працях зарубіжних та українських авторів: В. Альтгоф, О. Бахар, Т. Бігер, А. Вучетич, Р. Говерз, І. Зулкіфлі, Н. і М. Козак, Е. Кохен, Г. Річардс, Й. Следзінська, Е. Спіряєвас і Т. Студзенецький , С. Хадсон, К. Хейвуд, Д. Басюк, Л. Бойко, В. Брич, Т. Бут, Г. Вишневська, С. Гаврилюк, Г. Гарбар, Д. Гурова, Ю. Дивинська, В. Кравців, В. Кифяк, І. Крупа, Б. Опря , С. Тимчук, Т. Ткаченко, Л. Устименко, О. Шершньова, Л. Юрчишина, Т. Юрашек, С. Ярьоменко й багатьох інших.

Дослідженню соціокультурного явища туризму з точки зору культурологічних студій та його взаємозв'язків з іншими соціальними і культурними процесами присвячені публікації наступних вчених: А. Ачмиз, З. Бауман, Л. Божко, Г.Гарбар, Н. Грабурн, А. Данелюк, С. Дичковський, Дж. Джафарі, Т. Князєва, В. Любарець, Д. Маккенел, М. Мельничук, К. Мінка, С. Панченко, Д. Пірс, С. Пилипенко, В. Сіверс, С. Соляник, М.Шевчук, Дж. Уррі та інших.

Актуальним питанням розвитку туристичних дестинацій на Вінниччині присвячена стаття Д. Цесьціва (Цесьців, 2020), в якій, зокрема, розглядаються передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та зовнішнього туризму та відзначається важливість наявності та збереження історико-культурного потенціалу регіону. О. Кифяк у своїй монографії досліджує питання формування туристичних дестинацій в західному регіоні України (Кифяк, 2021). В роботі, серед іншого, визначені базові теорії формування туристичних дестинацій та систематизовані теоретичні концепції, які розглядають виникнення й діяльність туристичних дестинацій як ключові основи розвитку туризму і соціально-економічного розвитку відповідних місцевостей.

Різноманітним питанням становлення й розвитку туризму та туристичних дестинацій в Центральній Україні (Київщина, Черкащина) присвячені напрацювання наступних науковців: С. Бєляєва, М. Бутко, О. Василюк, І. Герман, А. Доценко, В. Дульська, Н. Корнілова, А. Кошель, А. Кушнір, Г. Мартинова, А. Полтавець та інші.

В той же час, не можна не зазначити, що проблематиці витоків й ґенези туристичних дестинацій, не тільки розташованих в Центральній Україні, але й загалом в нашій державі, вчені не приділяють достатньої уваги. В свою чергу, подібний стан речей впливає негативно як на рівень досліджень в цьому напрямку, так й на стан і якість розвитку туристичної галузі в цілому. Серед іншого, це й стало спонукою для написання даної статті.

Мета публікації - дослідити основні історико-культурологічні фактори, що сприяли ґенезі та виникненню туристичних дестинацій; спираючись на здійснений аналіз, розглянути культурологічні передумови зародження туризму в Центральній Україні протягом ХІХ століття; означити етап та започаткувати цілеспрямоване дослідження ґенези туристичних дестинацій, як одну з важливих складових соціокультурного процесу та чинників збереження самоідентичності українців.

Методологія наукового дослідження ґрунтується на застосуванні міждисциплінарних підходів, загальнонаукових та спеціальних методів, зокрема методу аналізу, синтезу, генетичного, аксіологічного, історичного, культурологічного, порівняльного. Також використовується системний аналіз культурологічних складових відповідного періоду та регіону, що дає змогу проаналізувати багатовимірність внутрішніх і зовнішніх соціокультурних взаємовідносин з метою виявлення тих, що корелюються з тематикою поточною праці.

Виклад основного матеріалу дослідження

Важливою передумовою перетворення окремих історико-культурних пам'яток, архітектурних споруд, музеїв, пам'ятників, населених пунктів на туристичні дестинації є не лише їх матеріальна цінність, але й духовна складова, визнання їх значення для групи людей чи всього суспільства, спроможності усвідомити ту ідею й її вплив, що уособлює відповідний об'єкт культурної спадщини.

В офіційному довіднику термінів Всесвітньої Туристичної Організації (UNWTO) туристична дестинація визначається як головна мета мандрівки, основний пункт призначення туристичної подорожі, що є центральним для прийняття рішення щодо поїздки й головним місцем для відвідування. Також, відповідно до визначення, ухваленого Генеральною Асамблеєю UNWTO, на її 22-й сесії - культурний туризм означається як тип туристичної діяльності, в якій суттєвою мотивацією відвідувача є пізнання, відкриття, досвід сприйняття матеріальних і нематеріальних культурних пам'яток/об'єктів/явищ у відповідній туристичній дестинації. Це можуть бути матеріальні, інтелектуальні, духовні та емоційні пам'ятки/продукти, інші твори суспільного надбання, що охоплюють мистецтво, архітектуру, історичну та культурну спадщину, кулінарну спадщину, літературу, музику, творчі галузі та живу культуру з їх стилем життя, ціннісною системою, віруваннями та традиціями, що представлені в даній туристичній дестинації (The World Tourism Organization UNWTO, 2017).

В той же час, як серед світових, так й серед українських науковців, поки що, немає сталого, загальноприйнятого визначення терміну туристична дестинація. Наразі в законодавстві України та інших нормативних документах це поняття не є виписане. В постановах Європейського парламенту мовиться, що туризм є діяльність відвідувачів з метою здійснити подорож до основного пункту призначення (туристичної дестинації) за межами їх звичайного середовища перебування, терміном менш ніж на рік, для будь - яких основних цілей, включаючи бізнес, дозвілля чи іншу особисту мету, крім як бути працевлаштованим у місці відвідування. Крім того, Європейська Комісія приймає відповідні рішення задля сталого управління туристичними дестинаціями, захисту спадщини туристичних дестинацій, та започатковує різноманітні проекти та ініціативи для надання підтримки з метою розвитку туризму (Juul, 2015).

Ґрунтовний аналіз становлення, структури та синтезу туристичних дестинацій робить Д.Г. Пірс. Автор пропонує системний, всеохоплюючий підхід до дослідження туристичних дестинацій як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівні. Також науковець вважає, що туристичні дестинації є ключовою ознакою розвитку туризму. В результаті всестороннього, комплексного підходу, за допомогою різних суміжних дисциплін, автор подає своє розуміння туристичних дестинацій, їх структури, функцій, організацію, особливості менеджменту, тощо (Pearce, 2021).

С. Малаєску досліджує розвиток туристичних дестинацій в контексті збереження об'єктів спадщини та розвитку культурного туризму. Авторка підкреслює важливість і взаємозв'язок самоідентичності й національної ідентичності відвідувачів та їх лояльності до тих чи інших туристичних дестинацій. Крім того, рівень емоційної лояльності туристів, напряму залежить від ідентифікації ними туристичних дестинацій, як пов'язаних з їх особистою або іншою ідентифікацією (Malaescu, 2022).

В колективній монографії «Управління туристичними дестинаціями» (Kozak and Kozak, 2019) низка науковців роблять огляд сучасного стану досліджень в цій галузі, обговорюють модерні теоретичні та методологічні підходи до менеджменту та маркетингу туристичних дестинацій, описують практичні кейси як у міських, так і в сільських місцевостях з усієї Європи та за її межами. Крім того, в книзі розглядаються ключові питання сталого розвитку та ефективного управління туристичними дестинаціями. Досліджуються різноманітні фактори та їх впливи на розвиток туризму, зокрема студіюється співпраця академічної спільноти та туристичної індустрії й зауважується про практичні наслідки такої співпраці.

Тим не менш, варто підкреслити, що теоретичне вивчення процесів ґенези туристичних дестинацій, з використанням наукових підходів та принципів, знаходиться ще на недостатньо пропрацьованому рівні. Комплексне дослідження цієї проблематики можливе за умови студіювання різноманітних джерел з цієї тематики та залучення фахівців з історії, археології, соціології, культурології та інших суміжних галузей.

Також відзначимо, що в цій праці під формулюванням Центральна Україна розуміється умовна культурна, історична територія, що включає сучасні адміністративні Київську й Черкаську області, які від часів заснування Києва та розвитку Великого князівства Київського (Київської Русі) зберігали своєрідну культурну спільність та переживали взаємопов'язані хронологічні процеси свого існування. Тому пропонується ці терени Середнього Подніпров'я (Київська і Черкаська області), де сформована велика кількість нинішніх туристичних дестинацій: археологічних пам'ятників, культурних пам'яток, парків, музеїв тощо й вважати об'єктом даного дослідження.

Хоча все ХІХ століття ці території перебували під гнітом Російської імперії, вони зуміли зберегти свою ідентичність та пам'ять про власну історію й походження. Ілюстрацією цього твердження є існування й діяльність на початку ХІХ століття в Києві козацької муніципальної варти Золота Хоругва. Незважаючи на ліквідацію 1764 року Козацької держави (Гетьманщини), знищення Запорізької Січі і губернської реформи 1775 року, Київщина та Черкащина ще довго плекали свої козацькі традиції. Так, в другій половині ХVШ - на початку ХІХ століття до Золотої Хоругви входило близько двох тисяч добровольців, делегованих Київським міськими цехами. 1797 року, коли своєї спеціальною грамотою цар Павло І повернув Києву Магдебурзьке право, було влаштовано велелюдний парад Золотої Хоругви та урочисті святкування з салютом з такої нагоди. Кожного року, на всі великі свята, аж до ліквідації самоврядування в Києві 1834 року відбувались схожі багатотисячні дійства. Згадавши про це, зауважимо що з таких фактів випливає один з чинників збереження самоідентичності та передумов ґенези туристичних дестинацій того часу. Адже, під патронатом Київського магістрату та за активної участі міської добровольчої козацької варти Золота Хоругва відбувались всі урочисті святкові заходи, паради, ярмарки, зустрічі офіційних урядових та іноземних делегацій. Найактивнішу участь Київське козаче формування брало в святкуваннях Різдва, Водохреща, Маковія (яке до середини ХІХ століття також було днем Хрещення Київської Руси) та дня покровителя Києва Архистратига Михайла (Котляр та ін., 2000). Всі ці атракції слугували збереженню давніх традицій. На них не лише сходились тисячі киян, але й спеціально приїздили гості з навколишніх та віддалених місцевостей. Внаслідок цього, можемо стверджувати, що всі ці заходи, куди спеціально прибували тисячі гостей, є прообразами сучасного подієвого туризму.

Ще одним велелюдним зібранням, на яке з'їжджались відвідувачі з усієї України та з інших земель, був Київський Контрактовий ярмарок. Майже все ХІХ століття на Різдвяні свята сюди прибували шляхтичі, купці, поміщики, торговці тощо. Щорічно ярмарок збирав до 10-15 тисяч зацікавлених осіб, серед яких були й закордонні гості, купці та посли. В окремі роки до 130 іноземних мандрівників одночасно відвідували Київський ярмарок (Лапуста, 1998).

Поряд з цим, окрім святкових заходів, парадів та ярмарків, ще однією атракцією, що приваблювала багатьох подорожуючих ставали різноманітні бали. Ці розваги української знаті користувались популярністю протягом усього XIX сторіччя. Багатолюдні бали в селі Мойсівці (на Черкащині в маєтку княгиня Т. Волховської), в палацових комплексах «Олександрія», «Софіївка», які пізніше перетворились у відомі туристичні дестинації, та в інших осідках української шляхти, були тим, висловлюючись сучасним терміном "туристичним магнітом", на який приїздили гості з ближніх та віддалених місць. Отримавши широке розповсюдження на території Наддніпрянщини, бальна культура інтегрувала у вищі верстви та серед інтелігенції не лише європейську культуру дозвілля, але й зберігала і відтворювала українські традиції. В панських маєтках не лише Центральної України, але й Чернігівської, Харківської, Одеської та інших губерній, окрім полонезів та вальсів, звучали й танцювались також українські горлиця, козачок, метелиця та інші народні мелодії (Єфанова та Бакало, 2018). У такий спосіб ми розглянули низку культурологічних складових зародження туризму й ґенези туристичних дестинацій - святкові заходи, паради, ярмарки, бали, що відігравали значну роль як об'єкти подієвого туризму та чинники, що дозволяли українству зберігати свою національну пам'ять та самоідентичність.

Безумовно, всі ці заходи, особливо коли відбувались в Києві чи інших великих містах, потребували наявності значної кількості місць для належного розміщена, харчування такого числа гостей. Маючи багатовікові традиції чи не основного релігійного паломницького центру Східної Європи, Київ став, вже на початку ХІХ століття, одним з перших міст Україні (під Російською імперією) де успішно розвивалась готельна справа, що також сприяло формуванню туристичних активностей в цьому регіоні. Давнє стольне місто, багате святими соборами та монастирями, що були предтечами відомих нині туристичних дестинацій, протягом ХІХ століття було центром зароджуваного туристського тяжіння не лише богомільних паломників, але й інших зацікавлених осіб, що хотіли ознайомитись з цими скарби культури й архітектури.

Також, з високою вірогідністю, можна стверджувати, що існувало в той час в Києві явище, яке сьогодні ми називаємо освітнім туризмом. Адже ще до 1817 року успішно діяла Києво-Могилянська академія, що приймала спудеїв з усіх усюд. А з відкриттям 1834 року Київського університету освітнє і наукове життя міста значно пожвавлюється. Завдяки зусиллям цілої плеяди видатних вчених академії та університету здійснюються ґрунтовні систематичні наукові дослідження українських старожитностей, історії, археології, архітектури та культури. Як наслідок відкриваються нові музеї, тематичні кабінети при факультетах, ботанічні сади, що зацікавлюють не лише студентів, але й киян та гостей міста. Про популярність київських музеїв свідчить й той факт, що 1869 року були видані спеціальні "Правила для відвідування публікою навчально-допоміжних установ Університету св. Воломимира ", де зазначались дні й години можливого їх відвідування та вимагалася обов'язкова присутність в кожній з кімнат одного служителя. Київські музеї були серед найчисельніших місць зібрань мешканців міста. Вони були не лише доступні для широкого загалу, але й виконували навчальну та просвітницьку функції (Самойленко, 2016).

Не можна не згадати, що саме професор Київської академії М. Берлинський написав «Історію міста Києва» та став першим археологом, що до 1820-х років систематично робив розкопки, зокрема Золотих Воріт, Десятинної церкви та інших столичних пам'яток, що також зараза є відомими туристичними магнітами. А першими центрально-українськими туристичними путівниками небезпідставно вважаються видання М. Берлинського «Короткий опис Києва» 1820 року та М. Закревського «Опис Києва» 1858 року.

Показовим є те, що окрім наукової та популярної літератури про визначні місця й мандрівки, поширеними стають й видові фотографії Києва та інших живописних локацій, що також сприяло зацікавленості тогочасного суспільства до подорожей та їх відвідання. Вже наприкінці 1850-х років видові листівки стають дуже високої якості (як на той час) й їх виробництво було поставлено на комерційну основу. Вони розходились великими накладами, що безумовно сприяло збереженню історичної пам'яті народу та поширенню знань про українську культурну та історичну спадщину. Бо виконані на якісному папері, вони друкувались з різноманітними сюжетами, серед яких були: Андріївська церква, Золоті ворота, Міський театр, види вулиці Хрещатик, Києво - Печерська Лаври, пам'ятники князю Володимиру, гетьману Б. Хмельницькому та багато інших (Погонець, 2010). Лише різноманітних сюжетів з видами Києва, за різними підрахунками, видавалось, до початку ХХ століття, близько 4 тисяч. Випуск та масове розповсюдження подібних листівок безперечно сприяв підвищенню туристської привабливості зображених на них місцевостей.

Проте, звісно, найбільший вплив для виникнення масового туризму справило, в середині ХІХ століття в Центральній Україні, покращення транспортного сполучення та активний розвиток залізничних шляхів й річкового пароплавства. Вже до кінця ХІХ основні міста Центральної України були пов'язані з півднем, сходом та північчю повноцінною розвиненою мережею залізничних та річкових шляхів, що значно спростило подорожі для мандрівників. А це, в свою чергу, призвело до відкриття нових пансіонатів, санаторіїв та виникнення цілих курортних містечок. Вигідне географічне становище Києва, що здавна знаходився на перетині основних торгових шляхів, тепер посилилось ще й побудовою транспортних магістралей, які значно сприяли збільшенню кількості нових гостей, що прибували відвідати пам'ятки найдавнішої української історії, різноманітні архітектурні шедеври міста та меморіальні місця.

В цьому контексті важливим є те, що не лише мова народу, протягом всієї історії людства, була інструментом пізнання світу, формування та передачі знання й свідомості людини, а також й мова архітектури, мова культурних пам'яток та народних традицій є таким самим інструментом. Вони не лише слугують для передачі здобутків попередніх поколінь, але й творять певну енергію, що рухає самі народи й впливає на їх майбутнє. Таким чином сукупна сила мови, історії, культурної спадщини сприяє формуванню свідомості людини як складової суспільства, частини свого народу. А на базі цього формується фізична картини світу і самосвідомість людини і соціуму (Сіверс, 2017).

Роздумуючи над цими питаннями усвідомлення людиною самої себе, самоідентифікації - цілком логічно припустити, що це й є шлях, який дозволяє людині відбутися, а не залишитись просто потенційною можливістю (Овчарук, 2015).

Туристичні дестинації, пов'язані з ними галузі та сфери діяльності: торгівля, логістика, готелі, підприємства харчування, туристичні гіди тощо - утворюють культурний, рекреаційний, освітній, історичних, подієвий, простори або інформаційні поля (Вишневська та Крупа, 2019). У відповідності з цим, збереження історико-культурних пам'яток, розвиток та успішне функціонування туристичних дестинацій являють собою важливу складову самоідентифікації людини та формування самоідентичності народу. В той же час, маємо таку ситуацію, що на практиці пам'ятко - охоронна діяльність, часто обмежується лише формальними діями чи внесенням того чи іншого об'єкту культурної спадщини до відповідних Державних реєстрів (Міщенко, 2020). А драматичні події нинішнього року ще раз наочно проявили важливість та актуальність реставраційних, відновлювальних, дослідницьких робіт й підтвердили те величезне значення яке являють собою історико-культурні пам'ятки, музеї та пам'ятники для духовного життя нації та її майбуття.

Здійснюючи будь-яку діяльність, людина впливає на суспільство, в якому утворює певний набір патернів, що формують освіту, мистецтво, дозвілля, традиції тощо. Однією з головних інтенцій всіх культурних практик є збереження, передача й подальший розвиток системи сенсів, традицій, звичаїв, що опредмечені, в тому числі, в культурних пам'ятках та виражені в символічній формі (Копієвська, 2019).

У такому разі, ґенеза, розвиток та наявність туристичних дестинацій стимулюють важливі процеси розвитку суспільства та культури. Таким чином, туристична діяльність постає як культурологічна, яка вимагає не тільки застосування економічних підходів, але й соціумного, культурологічного осмислення. В цьому контексті туристичні мандрівки зберігають й розвивають культуру, сприяють формуванню національної ідентичності. Туризм можна розглядати не тільки як форму комунікації, але й як форму спільного буття людей, способом створення і виявлення власної та національної ідентичності, механізмом збагачення культури (Дичковський, 2020). В академічних колах цей взаємозв'язок потребує глибинного аналізу й досліджень. Адже сталий розвиток туристичних дестинацій є задекларованим предметом уваги як вітчизняних державних органів, так й таких міжнародних структур як Європейський парламент, Рада Європи, UNWTO та інших. При цьому багато країн практично розглядають розвиток туристичного сектору не лише з точки зору економічної вигоди, але й з позицій розвитку соціальної, інфраструктурної, культурної, духовної, геополітичної складових.

Виокремити, удосконалити належну оцінку та підсилити фактичне застосування всіх аспектів, що відкриваються при успішному залучені історико-культурної спадщини до творення знаних туристичних дестинацій є одних з важливих завдань майбутніх соціокультурних процесів, які, безперечно, позитивно вплинуть на становлення, усвідомлення самоідентичності як окремого індивіду, так і народу в цілому.

туристичний дестинація ідентичність

Як підсумок, наголосимо, що питання ідентичності тісно пов'язане зі збереженням та охороною історико-культурних пам'яток, популяризацією в середині країни та в світі матеріальної та духовної культури власного народу. А все це, при належній державній політиці, дозволяє явити туристичні дестинації привабливими для мандрівників з усього світу. Дане дослідження та подальші напрацювання, в сфері становлення й розвитку культури і туризму, можуть стати основою для майбутніх важливих рішень і комплексних заходів відповідних державних органів, в тому числі для зміцнення геополітичного, економічного, культурного потенціалу держави.

Бібліографічний список

1. Вишневська, Г.Г. та Крупа, І.П., 2019. Пам'ятки історико-культурної спадщини Львівщини як чинник розвитку туризму в регіоні (на прикладі віртуальних турів). Культурологічна думка, 15. с. 152--160.

2. Дичковський, С.І., 2020. Інтеграція туризму в процеси культури. Питання культурології, 36, с. 110-119.

3. Єфанова С.О., Бакало Л.К., 2018. Вплив західноєвропейської хореографічної культури на формування салонних танців в Україні (ХІХ-поч. ХХ ст.). Вісник КНУКіМ. Серія: Мистецтвознавство, 38, с.126-142.

4. Кифяк О.В., 2021. Теоретико-методологічний базис формування туристичних дестинацій у західноукраїнських прикордонних регіонах. Тернопіль: ЗУНУ.

5. Копієвська О.Р., 2019. Тематизація культурних практик у науковому дискурсі. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, 1, с.64-69.

6. Котляр М.Ф. та ін., 2000. З історії самоврядування та демократії у Києві (від княжої доби до нашого часу). Київ: Інститут громадянського суспільства.

7. Лапуста Т.О., 1998. Київські контракти у ХІХ ст.: до 200-ліття Київського Контрактового ярмарку. В: Н.Г. Ковтанюк, ред. До 100-річчя Національного музею історії України. Київ: ІІІ, Лтд, с.88-103.

8. Міщенко М.О., 2020. Сучасні способи матеріалізації пам'яті про об'єкти культурної спадщини, які перебувать під загрозою знищення. Культурологічна думка, 17, с. 130-138.

9. Овчарук О.В., 2015. Культурологічні виміри осмислення людини у постнекласичній науковій парадигмі. Культурологічна думка, 8, с. 13-18.

10. Погонець О., 2010. На скрижалях часу: Рідкісне видання про Київ. Бібліотечна планета, 4, с.11-12.

11. Самойленко Л.Г., 2016. Освіта в музеї та музейна освіта в історії Київського університету. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія, 4, с.53-62.

12. Сіверс В.А., 2017. Філософія науки. Київ: Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв.

13. Цесьців Д., 2020. Сучасні особливості розвитку туристичних дестинацій Вінницької області. В: Львівський державний університет фізичної культури імені І. Боберського. Сучасні тенденції розвитку індустрії гостинності: збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції, м. Львів, 2627 листопада 2020 р. Львів: ЛДУФК ім. І. Боберського, с. 292-294.

14. Juul, M., 2015. Tourism and the European Union. [online]

15. Kozak N., Kozak M., 2019. Tourist Destination Management: Instruments, Products, and Case Studies. Cham, Switzerland: Springer.

16. Mвlвescu S., 2022. Visitors at Heritage Sites: From the Motivation to Visit to the Genesis of Destination Affective Loyalty. Springer Proњedings in Business and Eњnomrcs. In: V. Katsoni and A. C. §erban, eds. Transcending Borders in Tourism Through Innovation and Cultural Heritage. Springer, pp.571-586.

17. Pearce, D.G., 2021. Tourist Destinations: Structure and Synthesis. Wallingford; Boston: CABI. The World Tourism Organization, 2022. [online].

туристичний дестинація ідентичність

References

1. Dychkovskyi, S.I. (2020) Intehratsiia turyzmu v protsesy kultury [Integration of tourism into cultural processes]. Issues in Cultural Studies, 36, pp. 110-119. (in Ukrainian).

2. Juul M., 2015. Tourism and the European Union. [online]

3. Kopiievska O.R., 2019. Tematyzatsiia kulturnykh praktyk u naukovomu dyskursi [Thematization of Cultural Practices in the Scientific Discourse]. National Academy of Managerial Staff of Culture and Arts Herald, 1, pp.64-69. (in Ukrainian).

4. Kotliar M.F. et al., 2000. Z istorii samovriaduvannia ta demokratii u Kyievi (vid kniazhoi doby do nashoho chasu) [From the history of self-government and democracy in Kyiv (from princely times to our time)]. Kyiv: Instytut hromadianskoho suspilstva. (in Ukrainian).

5. Kozak N., Kozak M., 2019. Tourist Destination Management: Instruments, Products, and Case Studies. Cham, Switzerland: Springer.

6. Kyfyak O., 2021. Teoretyko-metodolohichnyi bazys formuvannia turystychnykh destynatsii u zakhidnoukrainskykh prykordonnykh rehionakh [Theoretical and methodological bases of formation of tourist destinations in western Ukrainian border regions]. Ternopil: ZUNU. (in Ukrainian).

7. Lapusta T.O., 1998. Kyivski kontrakty u XX st.: do 200-littia Kyivskoho Kontraktovoho yarmarku [Kyiv contracts in the 19th century: to the 200th anniversary of the Kyiv Contract Fair]. In: N.H. Kovtaniuk, ed. To the 100th anniversary of the National Museum of the History of Ukraine. Kyiv: III, Ltd, pp.88-103. (in Ukrainian).

8. Malaescu S., 2022. Visitors at Heritage Sites: From the Motivation to Visit to the Genesis of Destination Affective Loyalty. Springer Proceedings in Business and Economics. In: V. Katsoni and A. C. §erban, eds. Transcending Borders in Tourism Through Innovation and Cultural Heritage. Springer, pp.571-586.

9. Mishchenko M.O., 2020. Suchasni sposoby materializatsii pamiati pro obiekty kulturnoi spadshchyny, yaki perebuvat pid zahrozoiu znyshchennia [Modern methods of preserving memory about objects of cultural heritage being under the threat of elimination]. The Culturology Ideas, 17, pp.130-138. (in Ukrainian).

10. Ovcharuk O.V., 2015. Kulturolohichni vymiry osmyslennia liudyny u postneklasychnii naukovii paradyhmi [Cultorological Measuring of Comprehension of Human in Postnonclassical Scientific Paradigm]. The Culturology Ideas, 8, pp. 13--18. (in Ukrainian).

11. Pearce D.G., 2021. Tourist Destinations: Structure and Synthesis. Wallingford; Boston: CABI.

12. Pohonets O., 2010. Na skryzhaliakh chasu: Ridkisne vydannia pro Kyiv [On the tablets of time: A rare edition about Kyiv]. Bibliotechnaplaneta, 4, pp. 11-12. (in Ukrainian).

13. Samoilenko L.H., 2016. Osvita v muzei ta muzeina osvita v istorii Kyivskoho universytetu [Education in museum and museum education in the history of the university of Kyiv]. Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. History, 4, pp. 53-62. (in Ukrainian).

14. Sivers V.A., 2017. Filosofiia nauky [Philosophy of science]. Kyiv: Natsionalna akademiia kerivnykh kadriv kultury i mystetstv. (in Ukrainian).

15. The World Tourism Organization, 2022. [online]

16. Tsestsiv D., 2020. Suchasni osoblyvosti rozvytku turystychnykh destynatsii Vinnytskoi oblasti. In: Lviv State University of Physical Culture named after Ivan Boberskyj. Suchasni tendentsii rozvytku industrii hostynnosti [Modern trends in the development of the hospitality industry]: collection of abstracts of reports of the International Scientific and Practical Conference, Lviv, November 26-27, 2020. Lviv: LDUFK im. I. Boberskoho, pp.292-294. (in Ukrainian).

17. Vyshnevska H.H., Krupa I.P., 2019. Pamiatky istoryko-kulturnoi spadshchyny Lvivshchyny yak chynnyk rozvytku turyzmu v rehioni (na prykladi virtualnykh turiv). [Sights of Historical and Cultural Heritage of the Lviv Region as a Factor of the Development of Tourism in the Region (on the Example of Virtual Tours)]. The Culturology Ideas, 15, pp.152-160. (in Ukrainian).

18. Yefanova S.O., Bakalo L.K., 2018. Vplyv zakhidnoievropeiskoi khoreohrafichnoi kultury na formuvannia salonnykh tantsiv v Ukraini (ХІХ -poch. ХХ st.) [Influence of Western European choreographic culture on the formation of ballroom dances in Ukraine (the 19th - early 20th century)]. Bulletin of KNUKiM. Series in Arts, 38, pp.126-142. (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru