Статус країн-сателітів і протекторату Третього рейху у роки Другої світової війни: історико-правовий аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗВО «Університетет Короля Данила»

Статус країн-сателітів і протекторату Третього рейху у роки Другої світової війни: історико-правовий аналіз

Федик Лідія Богданівна,

кандидат історичних наук, доцент кафедри права та публічного управління

Мета. Завдання дослідження проаналізувати правовий статус країн-сателітів та Протекторату Богемії і Моравії, виокремити спільні та відмінні риси. Методика. Методологічну основу дослідження становить сукупність філософських, загальнонаукових і спеціальних методів пізнання. Діалектичний метод використано для з'ясування передумов виникнення, становлення і розвитку Протекторату Богемії і Моравія. Системно-структурний метод дав змогу виокремити складові елементи правового статусу Протекторату та країн-сателітів. Порівняльно-правовий метод використано при співставленні форм і способів взаємодії між Третім Рейхом і країнами-сателітами. Результати. Отже, нацистська теорія окупаційної адміністрації у Протектораті Богемія і Моравія мала на меті зберегти видимість існування відносно незалежної чеської держави під німецькою адміністрацією. У зв 'язку з цим тривалий час зберігалася подвійна система управління -- німецько-чеська. Чеська складова була репрезентована президентом і урядом, що мали виконавчо-розпорядчі функції. Загальне управління протекторатом покладалося на призначуваного рехканцлером протектора. У державах-сателітах зберігалося національна влада. Обмеження стосувалися тільки зовнішньополітичної діяльності, яка мала узгоджуватися з Третім Рейхом. Спільним для Протекторату і країн сателітів було підпорядкування економічної та військової сфери німецьким потребам. Наукова новизна. У процесі дослідження показано, що Протекторат Богемія і Моравія не відповідав класичному розумінню поняття «протекторат», адже не був результатом міждержавної угоди, а одностороннього рішення влади нацистської Німеччини. Крім того з'ясовано, організаційно-правові засади діяльності автономних органів влади Протекторату, встановлено, що їхня діяльність врегульовувалася нормативними актами, прийнятими у Третім Рейхом. Практичне значения. Сформульовані висновки, можуть бути використані у науково-дослідній роботі -- для формування системного підходу щодо розуміння правового статусу сателітів та протекторату та у навчальному процесі -- під час формування та викладання навчальної дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн».

Ключові слова: протекторат, країна-сателіт, Німеччина, автономія, суверенітет, протектор.

Lidiia Fedyk країна сателіт рейх

PhD of Historical Sciences, Associate Professor, Associate Professor of the Department of Law and Public Administration at the King Danylo University,

35 Konovalets street, Ivano-Frankivsk, 76018, Ukraine

STATUS OF SATELLITE COUNTRIES AND PROTECTORATE OF THE THIRD

REICH DURING THE SECOND WORLD WAR: HISTORICAL AND LEGAL ANALYSIS

Purpose. The purpose of the study is to analyze the legal status of the satellite countries and the Protectorate of Bohemia and Moravia, and to identify common and distinctive features. Methodology. The methodological basis of the study is a combination of philosophical, general scientific and special methods of cognition. The dialectical method was used to clarify the prerequisites for the emergence, formation and development of the Protectorate of Bohemia and Moravia. The systemic-structural method made it possible to distinguish the constituent elements of the legal status of the Protectorate and its satellite countries. The comparative legal method was used to compare the forms and methods of interaction between the Third Reich and the satellite countries. Results. Thus, the Nazi theory of the occupation administration in the Protectorate of Bohemia and Moravia aimed to preserve the appearance of a relatively independent Czech state under German administration. In this regard, a dual system of governance, the German-Czech system, was maintained for a long time. The Czech component was represented by the president and the government, which had executive and administrative functions. The general management of the protectorate was entrusted to a protector appointed by the Reich Chancellor. The satellite states retained national power. Restrictions concerned only foreign policy activities, which had to be coordinated with the Third Reich. Common to the Protectorate and the satellite states was the subordination of the economic and military spheres to German needs. Scientific novelty. The study shows that the Protectorate of Bohemia and Moravia did not correspond to the classical understanding of the concept of "protectorate", as it was not the result of an interstate agreement, but a unilateral decision of the Nazi German authorities. In addition, the author clarifies the organizational and legal framework of the autonomous authorities of the Protectorate and establishes that their activities were regulated by the regulations adopted in the Third Reich. Practical significance. The formulated conclusions can be used in research work -- for the formation of a systematic approach to understanding the legal status of satellites and protectorates and in the educational process -- in the formation and teaching of the discipline «History of State and Law of Foreign Countries».

Key words: protectorate, satellite country, Germany, autonomy, sovereignty, protector.

Постановка проблеми. Україна, незважаючи на здобуття незалежності та тривалий період державотворення, постійно змушена доводити та відстоювати свою суверенність та рівноправність. РФ та Угорщина, проявляючи імперські амбіції, поширюють нарративи про Україну як державу-аутсайдера, її недорозвиненість, другорядність, державотворчу нездатність, намагаючись, таким чином показати свою зверхність і нав'язати свій протекторат чи оголосити певні території сферою своїх інтересів та впливів. Сьогодні за умов російсько -українській війни відбувається зіставлення перебігу її подій з Другою світовою війною. Часто використовується маркування Росії як фашистської держави, а її лідера В.Путіна як нового А.Гітлера. І дійсно, сьогодні у зовнішній політиці росії проявляються форми міждержавних відносин, які були притаманні політиці Третього Рейху під час Другої світової війни - країни- сателіти та протекторати. «Союзниками» РФ переважно стають або її військові протекторати, створені на окупованих територіях пострадянських держав (як-от Абхазія, Південна Осетія, Придністров'я) або диктаторські режими, такі, як Республіка Білорусь, яка після придушення протестів за допомогою Росії, стала фактично її державою- сателітом.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Стислий огляд поняття «протекторату» подав О. В. Бакаєв [і], а його основні ознаки виокремив О.Талдикін [2]. Низка ключових проблем економічного, політичного та культурного життя в Протектораті Богемія і Моравія, впродовж Другої світової війни, стали об 'єктом дослідження чеських науковців P. Marsalek [4], K.Fabiankova, T. Burianova [6], а також частково українського дослідника В.Мельника [5]. Характер взаємовідносин Німеччини з союзними країнами, побіжно охарактеризовані в працях загальноісторичного характеру, присвячених історії країн Центрально-Східної Європи О.Яровим [9] та С.Рудьком [8]. Однак проблема співставлення правового статусу Протекторату Богемія і Моравія та країн-сателітів Третього Рейху не була всебічно розглянута, оскільки переважна більшість робіт містить лише огляд поокремих країн, без порівняння їх правового становища крізь призму інтересів нацистської Німеччини. Відсутність спеціального дослідження з даної проблематики засвідчує новизну даної статті.

Постановка завдання. Мета статті - здійснити, у історичному контексті, порівняльний аналіз правового статусу територій і держав, підконтрольних нацистській Німеччині, зокрема Протекторату Богемії і Моравії та країн-сателітів у роки Другої світової війни.

Виклад основного матеріалу дослідження. Український науковець

О.В.Бакаєв визначає протекторат як форму залежності, за якої держава на підставі укладеного спеціального міжнародного договору визначає і здійснює зовнішні відносини іншої держави, бере на себе захист її території і фактично ставить під свій контроль її внутрішні справи. Держава, над якою встановлено протекторат, лише формально зберігає ознаки державності [і].

Талдикін виокремлює наступні ознаки протекторату:

Наявність принаймні двох суб'єктів міждержавних відносин: держави-протектора та протегованої держави.

Протекторат виникає, як правило, на основі відповідного договору між державою - протектором та протегованою державою. В цьому договорі підтверджено нерівноправність сторін, оскільки це завжди угода сильного зі слабким.

Протекторат передбачає втрату (передачу) частини державного суверенітету від протегованої держави до держави-протектора, що само собою не може не передбачати факт міждержавного політичного підпорядкування. До кола питань, над якими втрачає контроль держава, що є протегованою, як правило, відносять ключові: зовнішні відносини, збройні сили та фіскальна система.

Наявність протекторату містить не тільки елементи захисту, але й має всі підстави для подальшого розвитку загрози незалежному існуванню держави [ 2, с. 52].

Протекторат - форма залежності, за якої одна держава (протектор), на підставі спеціального міжнародного договору або одностороннім актом, перебирає на себе функції зовнішніх зносин та захисту території іншої (яка протегується) держави, і зазвичай через свого представника (радника, резидента) контролює також її внутрішнє життя.

В історії міжнародних відносин протекторат відомий давно, але особливого поширення набув наприкінці XIX - на початку XX ст. Колоніальні держави використовували протекторат як форму підпорядкування інших народів. У повоєнний час переважна більшість «протегованих» народів здобула державну незалежність.

Причиною встановлення протекторату можуть бути насильницькі дії однієї держави стосовно більш слабких країн, в результаті яких панівна сторона змушує підкорену державу до нерівноправного договору, зберігаючи, при цьому, державність останньої. Протекторат може встановлюватися над країнами, які через ряд обставин (внутрішню нестабільність, нечисленність населення, економічну відсталість) не мають ресурсів для повноцінного здійснення усіх властивих державі функцій. У цьому випадку державі стає вигідно прийняти опіку сильнішої держави, яка з мотивів збереження традиційних міжнаціональних зв'язків чи розширення сфери свого впливу, погоджується надати підопічній країні опіку. Одним з факторів утворення та існування протекторату також є прямі та непрямі фінансово-економічні вигоди.

Держава-протектор бере на себе відповідальність за майбутнє країни-протекторату. У зв'язку з цим до неї переходить ряд повноважень, що дозволяють управляти як внутрішньою, так зовнішньою політикою протекторату. Наприклад, протектор може вимагати відмови від утримання власної армії, здійснення зовнішньої політики, самостійної законотворчості та інше. Протектор може застосувати до залежної держави силові заходи, аж до збройного втручання, з метою примусити підпорядковану державу до виконання прийнятих нею зобов'язань. Встановлення протекторату не скасовує суверенітет країни, але обмежує її у використанні суверенних прав.

Щодо підлеглої держави, то вона функціонує на правах адміністративної автономії. Тобто тут є власна влада, культура і економіка. Крім того незначні проблеми і політичні питання вирішуються без дозволу протектора. Протекторат часто має прямі міжнародні відносини тільки з протектором, інші держави повинні мати відносини з ним тільки через

протектора. Аналогічним чином, протекторат рідко здійснює військові дії власноруч, а спирається на протектора для його оборони [3].

Під час Другої світової війни нацистська Німеччина в Європі встановила два типи міждержавних відносин: протекторат (Протекторат Богемії і Моравії (1939-1945)) та країни-сателіти (Болгарія, Румунія, Словаччина, Угорщина, Хорватія, Фінляндія).

16 березня 1939 р. А.Гітлер підписав у Празі указ про створення на окупованій чеській території Протекторату Богемії і Моравії, який був безпосередньо інкорпорований в територіальні рамки Рейху і зник разом з ним по закінченні війни.

Саме створення Протекторату Богемії та Моравії було результатом розгляду кількох варіантів того, як поводитися з місцевим «простором». Серед варіантів були: і) приєднання чеських територій до Німеччини; 2) відділення Богемії від Моравії з подальшим створенням у Чехії васальної держави. Сам протекторат був специфічною конструкцією, яка відрізнялася від теоретичного поняття «протекторат», згідно з яким це договірний союз двох держав, одна з яких бере на себе зобов'язання представляти іншу в міжнародних відносинах. Протекторат Богемії та Моравії не мав міжнародної правосуб'єктності, більше того, він виник не за договором, а в односторонньому порядку, тобто указом фюрера та рейхсканцлера.

Первино рейхскомісар Протекторату (спочатку К. фон Нейрат, а далі К. Г. Франк) планував створення та утвердження Протекторату як автономної одиниці, вільної від впливу рейхсміністерств і Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), і водночас як одиниці, призначеної для онімечення та економічної експлуатації. З метою расової селекції та збільшення обсягів виробництва, передбачалося підтримання миру на цій території, що було зроблено шляхом вмілого поєднання терору, пропаганди та соціальних заходів. Посилення німецького тиску, спричинене переважно розвитком воєнних подій, супроводжувалося низкою реформ, які мали наслідком зменшення автономії протекторату з національної на територіальну. Автономні органи влади перетворилися на гвинтики німецької влади зі збільшенням обсягів виконання завдань «за вказівкою Рейху». З точки зору організації державної влади у Протектораті можна виділити період військового правління і період передачі влади в руки німецького протектора. У перший період були закладені основи двоєдиного (імперського та автономного) управління, спрямованого на нормалізацію життя та подолання будь-якого опору. Протектор Рейху став «спадкоємцем» військової адміністрації і її цивільних органів. Його канцелярія створилася як регіональне міністерство з монополією на владу, яка послаблюється лише з 1942 року (планування війни, розгортання робочої сили). Поза межами безпосереднього розпорядчого впливу протектора Рейху залишалися лише репресивні сили та фінансова адміністрація. Оберландрати діяли як нижчі адміністративні органи Німеччини [4, р. 349].

Отже, німці формально зберегли чеську державність, яка відрізнялась від чехословацької тим, що була саме чеською. Німці продовжували становити значний відсоток населення протекторату (від 15 до 25%), але органи богемсько-моравського самоуправління, місцеві виконавчі органи та уряд спочатку були укомплектовані переважно представниками чеської інтелігенції.

Автономну адміністрацію очолювали президент держави (титул, що належав лише Е. Гаху як вираз особистого визнання фюрера) та уряд. Посада президента держави регулювалася конституційною хартією 1920 року, але була суттєво змінена відповідним конституційним законом 1938 року. Для виконання обов'язків на цій посаді необхідні були схвалення фюрера і рейхсканцлера. Уряд приймав рішення аж до реформ Рейнхарда Гейдріха в армії. Він був відповідальним за свою діяльність як перед президентом, так і перед протектором Рейху, який мав право вето на його рішення і заходи.

Реформи другого протектора Р.Гейдріха (призначеного на посаду восени 1941 р.) призвели до того, що уряд перетворився на набір одноосібно уповноважених міністрів, підконтрольних німецькому генеральному представнику; скорочення кількості оберландратів; призначення на посади німців, навіть в автономних установах; занепаду автономного судочинства; домінування німецької мови тощо. Після смерті Р. Гейдріха (червень 1942 р.), реальна влада була зосереджена в руках державного секретаря у справах імперського Протекторату Богемії і Моравії, а з літа 1943 року - державного міністра Карла Германа Франка.

Подальші зміни в адміністративному апараті відбулися під час тотальної війни, коли потреба вивільнити чиновників для виконання інших завдань призвела до спрощення судових процедур, скорочення усних слухань та апеляцій або передачі інших імперських завдань автономним органам.

Ряд ключових формулювань «Декрету про створення протекторату Богемії та Моравії» були достатньо гнучкими, щоб охопити посилення німецької адміністрації за рахунок автономної чеської адміністрації. Це стосувалося і нормотворчості, яке мало потрійний характер: імперський, автономний та німецький протекторат.

А. Гітлер був домінуючим виконавцем нормотворчості Рейху, як носій законодавчої та виконавчої влади. Він міг видавати закони за погодженням з урядом Рейху, на підставі постанови Рейхстагу або після всенародного голосування; він здійснював правотворчу владу у формі указів (більш важливих і пріоритетних) або розпоряджень. Автономна нормотворча влада Протекторату перебувала в руках президента держави, уряду, міністрів, провінційних і районних органів влади. Після реформ Р.Гейдріха нормативні акти видавали лише окремі міністри. З одного боку, протектор Рейху заздалегідь контролював автономну нормотворчість, а з іншого - видавав укази на територіях, захоплених Рейхом.

При застосуванні закону, виходячи з націонал-соціалістичної правової доктрини, політичним міркуванням (інтересам німецької національної спільноти) надавалася перевага перед суто юридичними міркуваннями. Юрисдикція німецьких судів поступово стала універсальною; будь-яка справа могла бути розглянута німецькими судами [4, р. 351].

Вищим органом німецької окупаційної адміністрації стало Управління протекторату Рейху, яке також являло собою найвищий орган управління всією економікою Протекторату. Йому підпорядковувалася мережа комісарів центральних економічних установ Рейху, які були прикріплені до окремих міністерств Протекторату і забезпечували безперебійне функціонування окупованої економіки. Окупаційна адміністрація у співпраці з владою Рейху визначала, що буде вироблятися і на які виробничі ресурси спрямовуватимуться кошти. Поряд з окупаційною адміністрацією існувала паралельна державна влада, представлена системою автономних органів, заснованих на структурі органів влади, що діяли в довоєнній Чехословаччині.

В другій половині 1942 року німці, на території Богемії і Моравії, розпочали процес відчуження чехів від державної влади. В жовтні 1943 року з'явилось розпорядження фюрера про заборону набирати чехів на державну службу в протектораті [5].

Нацистська теорія окупаційної адміністрації включала три групи взаємопов'язаних видів діяльності в рамках єдиної державної влади. Управління адміністрацією підпорядковувалося НСДАП, оборонна діяльність здійснювалася армією та силами безпеки СС, а адміністративна діяльність перебувала під контролем державних адміністративних установ. Цю систему в Протектораті довелося пристосовувати до місцевих умов і кілька разів реформувати. Метою окупаційної адміністрації було створити враження відносної незалежності чеської території під німецькою адміністрацією та досягти поставлених цілей (наприклад, автаркії, мілітаризації чи онімечення) за допомогою централізованого управління без більш послідовної концепції [6, р. 364].

Німці переслідували на чеських землях дві основні мети: 1) ліквідація чеської нації та онімечення чесько-моравського регіону; 2) максимальне використання людських та економічних сил для потреб війни.

Для реалізації першої цілі, німецька адміністрація в 1939-1940 рр. проводила постійні пропагандистські акції «єднання німців і чехів». Багато в чому, такій політиці сприяло призначення 21 березня 1939 року першим рейхспротектором Богемії і Моравії барона Константина фон Нейрата (протягом 1932-1938 рр. Нейрат був міністром закордонних справ Німеччини).

Одним з перших кроків у політиці зміцнення німецької національності в Протектораті стало сприяння розвитку німецької освіти. Вже в серпні 1939 р. німецькі університети були передані під управління самого Рейху, а також були створені німецькі культурні центри або театри. Культурне об'єднання німців - установа, що спеціалізувалася на німецькій освіті в Протектораті, побудувало десятки нових німецьких шкіл і будинків для молоді.

Німців в Протектораті Богемії та Моравії поділили на три групи. Перша група складалася з рейхсдойче (Reichsdeutsche). Вони прийшли після березня 1939 року, щоб зайняти керівні посади в нацистському окупаційному та репресивному апараті. Другою, і найбільш чисельною групою, були етнічні німці, що проживали в Чехії та Моравії (Volksdeutsche). Крім того, нацисти визнавали так званих Streudeutsche - етнічних німців, що проживали в чесько-моравському регіоні в діаспорі, тобто окремих осіб або сімей, розкиданих по всьому Протекторату, в місцях з переважно чеським населенням.

Вже у квітні 1939 року колишні чехословацькі громадяни німецької національності отримали привілейований статус, ставши громадянами Німеччини, не втрачаючи при цьому своїх прав як громадян Протекторату.

Крім того, мільйони рейхсмарок на рік йшли на підтримку заселення чесько - моравського регіону етнічними німцями. За цю форму онімечення відповідали Управління рейхскомісара з консолідації германізації та Земельне управління. Однак за час існування Протекторату заселення не набуло масових масштабів [7].

Ліквідація першого заступника рейхспротектора Р. Гейдріха 4 червня 1942 року та призначення на його посаду оберстгрупенфюрера СС Курта Далюге, призвели до введення в дію протекторськими органами СС чеської частини плану «Ост» та систематичного порушення прав і свобод всіх мешканців Протекторату. Радіо і преса були піддані цензурі, а національно орієнтовані чеські об'єднання і політичні організації розпущені [5].

Оскільки нацистська економіка була не в змозі забезпечити достатнє постачання сировини і на третину залежала від імпорту стратегічної промислової сировини, тому саме економічний розрахунок був одним з імпульсів для окупації чехословацької території. Основні економічні інтереси нацистів включали: використання кваліфікованої робочої сили, озброєння німецької армії та експлуатацію експорту місцевих промислових підприємств з метою отримання іноземної валюти [6, р. 363].

Форма німецької окупаційної адміністрації залежала від низки детермінант, насамперед цілей окупаційної політики на конкретній території, перебігу воєнного конфлікту, потреб нацистської воєнної економіки, а також впливу окремих інститутів окупаційної адміністрації та ідеології. Як правило, на окупованих територіях виникав дуалізм в економічному житті, оскільки зберігалася місцева економіка, задіяна у функціонуванні окупаційної адміністрації. Наприклад, окупація радянської та польської території супроводжувалася ідеологічно обумовленою руйнівною експлуатацією ресурсів з мінімальним урахуванням реальних наслідків для території, відновлення промислового виробництва та рівня життя населення. Навпаки, інші регіони, особливо в північній, центральній, західній Європі, і, зокрема на території Протекторату Богемії та Моравії, економічна політика була розрахована на середньо - або довгострокову перспективу розвитку окупованої території, що включало забезпечення вищого рівня життя місцевого населення і певного рівня економічної автономії [6, р. 360-361].

Система контрольованої економіки в Протектораті формувалася поступово, оскільки час її створення визначався низкою факторів, таких як економічна важливість сектору, ступінь можливого онімечення та потреби Німеччини у воєнний час. Онімечення економіки Протекторату програмно просувалася через широкий спектр заходів і було невід'ємною частиною окупаційної політики. Це було важливо з точки зору негайного виконання нацистських економічних цілей. Щоб посилити німецький вплив, було започатковано послідовну пронімецьку кадрову політику, коли особи німецької національності призначалися на ключові посади в економіці. З приходом Райнгарда Гейдріха на посаду протектора Рейху, вплив здобувався насамперед через призначення німецьких резидентів в адміністрацію підприємств [6, р. 369]. Промислові підприємства працювали за вказівками окупаційної адміністрації, яка визначала виробничі програми у співпраці з владою Рейху, особливо з Міністерством економіки та Міністерством озброєнь і військової промисловості. Виробництво на експорт у Протектораті, залишалося допустимим в оборонній промисловості, але було орієнтоване на країни, з якими Німеччина підтримувала дружні відносини, такими як Румунія, Болгарія чи Іспанія [6, с. 370-371].

У 1941 році була створена повністю незалежна Комісія з озброєнь з метою централізованого управління всією галуззю озброєнь. Таким чином, управління оборонною промисловістю не було безпосередньо підпорядковане ні рейхсміністерствам, ні в пізніші роки міністру озброєнь і військового виробництва Альберту Шпеєру [6, с. 365].

Використання чеської промисловості та робочої сили на потреби Рейху, спочатку спиляло підняттю чеської промисловості до 1941 року та її стрімке падіння до 1944 р. Падіння обсягів промислового виробництва та можливостей чеського військово - промислового комплексу протягом 1942-1943 років, було наслідком ліквідації рейхспротектором довоєнного трудового законодавства, переїздом більшої частини кваліфікованих робітників-чехів до Німеччини (в 1943 році таких було вже 350 тисяч) і тотальним вивезенням промислових і продовольчих товарів з Богемії-Моравії у Німеччину. Наслідком стало зростання цін і соціального невдоволення у Протектораті.

У липні 1940 року, всього через два тижні після поразки Франції, А.Гітлер вирішив, що наступної весни нацистська Німеччина нападе на Радянський Союз. Для цього Німеччині потрібно було забезпечити безперебійне постачання сировини, гарантувати право пересування для німецьких військ і забезпечити співпрацю або участь у війні інших європейських держав. Таким чином, Німеччина почала тиснути та схиляти приєднатися до Осі ті європейські держави, які симпатизували нацистському режиму, поступово перетворюючи ці країни на сателітів. Тобто це були формально незалежні держави, які перебували під політичним та економічним впливом Німеччини і користувалися її протекціонізмом на міжнародній арені. Згідно з прийнятим у той час визначенням, до сателітів Німеччини належали Болгарія, Хорватія, Угорщина, Румунія та Словаччина, Фінляндія.

14 березня 1939 р. Словацький сейм проголосив незалежність Словаччини. Словаки створили свою державу - Словацьку Республіку, але це було зроблено при допомозі гітлерівської Німеччини. Були створені власні збройні сили, поліція жандармерія, держапарат, які надавали Словаччині ознаки суверенної держави. Згідно з «Охоронним договором», укладеним 23 березня 1939 р. між Німеччиною і Словаччиною на 25 років, суверенітет останньої обмежувався у військовій і зовнішньополітичній сферах [9, с. 574575]. Згодом були підписані політичні та економічні договори, які повністю поставили Словацьку Республіку під німецький контроль. Виявляючи жорсткість у зовнішньополітичних питаннях, німецьке керівництво йшло на поступки щодо організації внутрішнього життя Словацької Республіки. Перші роки існування незалежної республіки принесли словакам певні вигоди. Вона була визнана 24-ма державами світу, вдалося запобігти окупації, зміцнилися позиції словацького капіталу, чеських чиновників замінили словацькі, поліпшилися умови розвитку освіти, включаючи вищу, книговидавництва, культури. Офіційні кола всіляко пропагували ідею національної єдності. Обраний у листопаді 1939 р. президентом республіки лідер Глінківської Словацької Народної Партії Й.Тісо намагався провадити відносно самостійну політику. Але у липні 1940 р. відбулася зустріч Гітлера з Й.Тісо у Зальцбурзі, на якій словаків змусили копіювати тоталітарний нацистський режим. Приєднавшись у листопаді 1940 р. до Троїстого пакту, Словаччина вступила у Другу світову війну на боці агресорів. Вступ у війну спричинив посилення економічного пограбування країни Німеччиною, погіршення матеріального становища населення, втручання німецьких радників у діяльність міністерств [8, с. 118].

Важливим кроком на шляху зближення Угорщини з державами «осі» та вступу у війну стало її приєднання в листопаді 1940 р. до підписаного Німеччиною, Італією і Японією Берлінського пакту. Угорщина вступила в Другу світову війну на боці держав нацистського блоку 11 квітня 1941 р., напавши разом з Німеччиною на Югославію. Угорські уряди, змушені були всіляко сприяти Німеччині у економічній та військовій сфері. Частина угорської армії перейшла у підпорядкування німецького командування [8, с. 128-129]. Економічне підпорядкування Угорщини проявлялося у постачанні дешевої сировини і сільськогосподарської продукції у Німеччину, що здійснювалося за рахунок скорочення власного споживання. З іншого боку економічне співробітництво з Німеччиною сприяло завантаженню виробничої потужності військових підприємств, зменшило безробіття. Поряд з цим зберігалася карткова систем розподілу споживчих товарів.

Водночас Угорщина здійснювала відносно самостійну зовнішньополітичну діяльність, зокрема укладала міжнародні договори. Крім того в країні тривалий час зберігалася парламентська система та до осені 1943 р. був обмежений доступ до влади пронацистських сил [9, с. 467-472].

Через два тижні після початку Другої світової війни болгарський уряд оголосив про нейтралітет. 1 березня 1941 р. прем'єр-міністр Б.Філов підписав угоду про приєднання Болгарії до Троїстого пакту на умовах, що вона не буде брати безпосередньої участі у воєнних діях [8, c. 131]. А вже 2 березня на територію Болгарії було введено німецькі війська чисельністю 630 тис. Територія країни перетворилася на плацдарм для розгортання Німеччиною бойових дій проти Греції та Югославії. Формально Болгарія мала ознаки незалежної держави. Однак союз з Німеччиною обмежував її сувернітет, що особливо було відчутним у економічній сфері (німецький капітал поступово займав провідні позиції у фінансовій та господарській сфері, а зовнішня торгівля підпорядковувалася потребам Третього Рейху) [9, с. 83-84].

Наприкінці 1940 р. до Троїстого союзу приєдналася Румунія й дала дозвіл на розміщення 500 тис. німецьких військ на своїй території. У грудні цього ж року, було укладено румунсько-німецьку угоду про співробітництво, за якою Румунське королівство зобов'язувалося розвивати свою економіку у відповідності до потреб Німеччини. Так, Німеччина отримувала 77% румунського експорту і мала право використовувати матеріальні та людські ресурси королівства. Подібні заходи провокували продовольчу кризу в країні. У грудні 1941 р. чергова економічна угода перетворила Румунію на аграрно-сировинний придаток Третього Рейху. У політичній сфері румуни зберігали право формування власних органів влади, тобто політичний сувернітет [9, c. 389 -390].

Отже, протекторат - це засноване на письмових чи інших угодах нерівноправне об'єднання держав, у якому підопічна сторона відчужує на користь держави-протектора право здійснення частини належних їй суверенних прав (політичної дієздатності) на умовах збереження власної державності (суверенітету), отримання політичної, військової, фінансової допомоги, а також інших послуг. Загалом, режим, встановлений у Протектораті Моравія і Богемія зберігав на початковому етапі подвійне німецько -чеське управління державою, яке до кінця існування цього утворення перейшло в повне підпорядкування рішенням Третього Рейху з формальним збереженням автономних державних структур. Статус країни-сателіта передбачав збереження політичного сувернітету, що робило її відмінним від статусу Протекторату. Спільним у статусі сателіта і протекторату була економічна експлуатація цих країн та обмеження зовнішньополітичної діяльності.

Список використаних джерел

Бакаєв О. В. Протекторат. Юридична енциклопедія: [у 6 т.] / ред. кол. Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. Київ. Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. Т. 5: П. С. 736 с.

Талдикін О. Протекторат: підходи до інтерпретації. Науковий вісник

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. 2021. № 2. С. 51 -54.

Протекторат. URL: https://www.wiki-data.uk-

ua.nina.az/%D0%91%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA %D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%BE %D1%80%D0%B0%D1%82.html#%D0%9E%D0%B1%D2%91%D1%80%D1%83%D0%BD%D1 %82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F (дата звернення 05.01.2023).

Marsalek P. Protektorat Cechy a Morava. Politologicky casopis, 2002, 3, Рр. 348-352.

Мельник В. Німці в Чехословаччині: Судетенланд і Протекторат Богемії та Моравії. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/science/3525263/ (дата звернення 03.01.2023).

Fabiankovd K., Burianova T. Okupacnd politika v prumyslu Protektordtu Cechy a Morava na prikladu skodovych zdvodu. Politicka ekonomie, 2021, 69 (3), 360-381, https://doi.org/10.18267Zj.polek.13167- Krcmar D. Co to byl Protektorat? URL: https://skolakemvprotektoratu.pamatnik- terezin.cz/index.php/co-to-byl-protektorat (дата звернення 04.01.2023).

Рудько C.O. Історія Центрально-Східної Європи (кін. XVIII - поч. XXI ст.): навчально-методичний посібник з курсу. Вид. 2-ге, доповнене. Острог, 2010. 220 с.

Яровий В. І. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн XX століття: підручник. Київ: Генеза, 2005. 816 с.

References

Bakaiev, О. V. (2003). Protektorat. Yurydychna entsyklopediia [Legal encyclopedia]. (Vol. 5). K.: Ukr. entsykl. (in Ukrainian)

Taldykin, O. (2021). Protektorat: pidkhody do interpretatsii [Protectorate: approaches to interpretations]. Naukovyi visnyk Dnipropetrovskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav, 2, 51-54. (in Ukrainian)

Protektorat. URL: https://www.wiki-data.uk-

ua.nina.az/%D0%91%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA %Do%B8%Do%B9_%Do%BF%Di%8o%Do%BE%Di%82%Do%B5%Do%BA%Di%82%Do%BE %Dl%8o%Do%Bo%Dl%82.html#%Do%9E%Do%Bl%D2%9l%Dl%8o%Dl%83%Do%BD%Dl %82%Di%83%Do%B2%Do%Bo%Do%BD%Do%BD%Di%8F (accessed 05 January 2023) (in Ukrainian)

Marsalek, P. (2002). Protektorat Cechy a Morava. Politologicky casopis, 3. (in Czech)

Melnyk V. Germans in Czechoslovakia: Sudetenland and the Protectorate of Bohemia and Moravia. URL: https://blogs.korrespondent.net/blog/science/3525263/ (accessed 03 January 2023) (in Ukrainian)

Fabiankova K., Burianova T. Okupacna politika v prumyslu Protektoratu Cechy а Morava na prikladu skodovych zavodu. Politicka ekonomie, 2021, 69 (3), 360-381, ttps://doi.org/io.i8267/j.polek.i3i6 (in Czech)

Krcmar D. Co to byl Protektorat? URL: https://skolakemvprotektoratu.pamatnik- terezin.cz/index.php/co-to-byl-protektorat (accessed 04 January 2023). (in Czech)

Rudko, S.O. (2010). Istoriia Tsentralno-Skhidnoi Yevropy (kin. XVIII - poch.XXI st.) [History of Central and Eastern Europe (late XVTII - early XXI century)]. Ostroh. (in Ukrainian)

Yarovyi, V. I. (2005). Novitnia istoriia Tsentralnoievropeiskykh ta Balkanskykh krain XX stolittia [Modern History of the Central European and Balkan Countries of the Twentieth Century]. Kyiv: Heneza. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru