Маловідомі сторінки життя родини Лєдоховських. Архітектор Ігнатій Лєдоховський: творчість та доля

Кінець ХІХ ст. для міста Києва став періодом бурхливого розвитку економіки, культури та освіти. Саме тоді у столиці було зведено чимало монументальних споруд, які нині репрезентують європейське обличчя міста. Шкода, багато архітекторів, авторів будівель того часу, й досі залишаються невідомими, а проєктування і будівництво окремих споруд помилково приписують іншим зодчим через брак відповідних записів чи архівних документів.

Останніми роками дослідниками було доведено, що кілька найкращих архітектурних споруд Києва спроєктував будівничий Ігнатій-Владислав Лєдоховський Авторка вдячна за допомогу в пошуку матеріалів та за надання консультацій Агнешці Поспішель (Вар-шава), Станіславу Лєдуховському (Podkowa Lesna), Юлії Орел, Андрію Дмухайло, Володимиру Пастушенко, Олені Мокроусовій, Марії Кадомській., батько київського модерну. Понині це «одна з найбільш таємничих постатей у історії архітектури Києва», як про нього говориться практично у кожній статті чи дослідженні про архітектуру Києва. На превеликий жаль, в архівах збережено всього кілька проєктів чи креслень споруд Лєдоховського із відповідним підписом, а про авторство деяких будівель ми можемо лише робити припущення. Однак виразні будинки, автором яких він є та проєктування яких йому приписують, є шедеврами архітектури доби модерну. Часто втаємниченого поляка Лєдоховського порівнюють із поляком Городецьким, який так само багато зробив для розбудови Києва URL: https://hmarochos.kiev.ua/2015/11/20/kiyivskiy- modern-5-budinkiv-arhitektora-ledohovskogo (дата звер-нення: 04.04.2022)..

Чимало дослідників історії Києва зазначає, що про київського зодчого Ігнатія Лєдоховського майже немає біографічних відомостей. Не рахуючи численних інтернет-публікацій з описами його творінь, маємо лише декілька статей, де дуже коротко зазначені деталі біографії видатного митця. Чи не першим про нього згадав архітектор, реставратор і дослідник архітектури Володимир Леонтович. У його рукописі І. Лєдоховський лише зазначений у переліку київських авторів ХІХ -- початку ХХ ст. (Мокроусова О., 2016. С. 69) Центральний державний історичний архів Укра-їни, м. Київ (далі -- ЦДІАК України). Ф. 1686. Оп. 1.. Мистецтвознавець Сергій Гіляров у своєму нарисі про архітектуру Києва передвоєнної доби здійснив аналіз київських будинків та вказав Лєдоховського як автора кількох об'єктів у стилі модерн (Гіляров С., 1936. С. 37-39). Про архітектора згадували дослідники історії Києва, описуючи історичну забудову міста кінця ХІХ -- першої чверті ХХ ст. Тут варто згадати розвідки Дмитра Малакова (Малаков Д., 1999. С. 12-13). Невелика за обсягом, але дуже змістовна за біографічними деталями стаття, у якій висвітлено особистість архітектора Лєдоховського та його доробок, була написана Анною Лобановською (Лобановская А., 1997. С. 37-39), а уточнення до цієї статті зробив Михайло Кальницький (Кальницкий М., 1997. С. 39). Власне, А. Лобановська першою з дослідників здійснила цікаві припущення щодо можливої дати народження архітектора, окресливши період 1860-1870-ті роки. Також було вказано на ймовірне місце його народження в м. Ямпіль, що, як з'ясувалось під час нашого дослідження, є дещо неточним. Помилковими виявилися уточнення А. Лобановської щодо освіти архітектора та його професійної діяльності. Дослідниця зазначає, що вперше згадку про Лєдоховського виявлено в київських книгах за 1906 р., натомість нами було знайдено відповідну інформацію про його проживання у Києві на вул. Банківській, 6 в адресних книгах за 1905 р. Побудови у Києві, які могли належати авторству Лєдоховського, вивчає та описує у численних напрацюван- нях фахівчиня з історії київської архітектури ХІХ-ХХ ст. Олена Мокроусова. Нею опрацьовано архівні документи та здійснено атрибуцію кількох будинків, що належали авторству цього видатного архітектора (Мокроусова О., 2018. С. 78-81). Проте біографічні дані про відомого київського зодчого Ігнатія Казимировича Лєдоховського не знайшли належного розгляду в науковій літературі, так само як і не остаточно висвітлено обставини й результати його діяльності в Києві.

Метою статті є реконструкція біографії та деталей творчості архітектора Ігнатія Лєдоховського через залучення нових, невідомих раніше біографічних і генеалогічних даних, представлення нововиявлених архівних матеріалів, що стосуються родини архітектора і біографії самого київського зодчого. Першорядне завдання дослідження -- залучити до наукового обігу раніше незнані матеріали з українських і польських архівів, що суттєво доповнять наявні розвідки про діяльність І. Лєдоховського, висвітлять невідомі подробиці його біографії, розширять матеріали про життя та діяльність в Україні й Польщі представників родини Лєдоховських. Методика дослідження ґрунтується на загальнонаукових методах узагальнення, аналізу і синтезу, системному підході, історико-порівняльному та бібліографічно-описовому методах, які допомагають визначити коло джерел наукової біографістики та порівняти їх між собою.

Ігнатій-Владислав Лєдоховський. Майбутній архітектор та цивільний інженер граф Ігнатій- Владислав Лєдоховський (Ignacy Wladyslaw Ledochowski) народився 13 травня 1867 р. в маєтку своїх батьків у селі Стрільники (пол. Strzelniki), охрещений четвертого червня того ж рокуСпр. 11. Леонтович В. Архитекторы, инженеры-строители и скульпторы, работавшие в Киеве в период 1855-1925 гг. Киев, 1961. 48 л.. Згадаємо, що у ХІХ ст. на території Російської імперії, до якої належало село Стрільники, побутував юліанський календар, який лише в 1918 р. був замінений на григоріанський. Відповідно до цього, дата народження Ігнатія-Владислава Лєдоховського 13 травня за старим стилем -- 25 травня 1867 р. за новим. У статті ми використовуємо написання імені Ігнатій, тому що в існуючій історіографії вживання польського імені цієї персони зафіксоване як Ігнатій Казимирович Лєдоховський, а не як вимагає сучасний правопис -- Іґнаци/Іґнацій/ Ігнаций.

У метричному записі під номером 36 «высокоблагородными родителями Игнатія Владислава» зазначено Казимира та його законну дружину Юзефу з «Данилпвичов» (Данилєвичей) Лєдоховських. Літера «у» в тексті з прізвищем батьків перекреслена священником. Замість неї згори написана мала літера «о» -- ЛедуОховских. Поруч вписано, що ці виправлення зроблені 21 вересня 1878 р. На нашу думку, вищезгадані зміни в записах прізвища родини Лєдоховських із метричної книги села Стрільники були зроблені в рік отримання Ігнатієм свідоцтва про закінчену освіту в реальному училищі Св. Павла в Одесі задля уніфікації документів членів родини. Хресними дитини було записано Фердинанда Дединського та Евеліну Івацинську.

Запис про народження Ігнатія-Владислава Лєдоховського нами було знайдено в метричних книгах Римсько-католицької церкви Святого Антонія містечка Красне Ямпільського повіту Подільської губернії, до якої належало село Стрільники Краснянської волості, де проживали батьки майбутнього архітектора. Зараз Стрільники входять до Шаргородського району Вінницької області, а до Другої світової війни адміністративно належали до Шпиківського району. Село межувало із Рахнами-Лісовими, де була найближча залізнична станція (рис. 1).

Рис. 1. Метричний запис про народження Ігнатія Казимировича Лєдоховського від 13 (25 за н. ст.) травня 1867 р. в с. Стрільники Подільської губернії.

Державний архів Хмельницької області. Ф. 685. Оп. 2. Спр. 1038. Арк. 319 зв. Публікується вперше

Лєдоховські герба Салава. У різні часи до історії родини Лєдоховських звертались як польські, так і українські дослідники. Останніми роками посилилась увага до маєтків Лєдоховських на Волині та відомих представників їхнього роду. Ґрунтовним дослідженням про давнє походження та історію цієї родини є монографія дослідника Садока Баронча (Bar^cz S., 1879. 220 s.), який опублікував давні документи та з'ясував родинні зв'язки сімейства, але, на думку В. Собчука, припустився неточностей у встановленні ознак спорідненості Лєдоховських (Собчук В., 2012. С. 92-126). На початку 2000-х років у Польщі вийшло дві книги про Лєдоховських. Перша «Aby pozosta! nasz slad: dzieje rodu Ledochowskich» написана представником родини Мєчиславом Лєдоховським (Ledochowski M., 2002), а друга «Rod Ledochowskich -- Ojczyznie i Bogu» (Rod Ledochowskich, 2008) -- дослідження, видане в 2008 р. Музеєм історії Варшави до виставки, організованої цим закладом. Видатним представникам родини присвячені окремі розвідки в Польщі. Родиною Лєдоховських адмініструється власний сайт URL: http://www.ledochowski.eu/.

Рід Лєдоховських належав до спольще- ного руського шляхетського роду католиків. Майбутній архітектор та гілка його родини веде свій родовід з так званої першої волинської лінії Марчіна Лєдоховського.

Давній рід Лєдоховських походить з XV ст. Історик В. Собчук у статті «Шляхетський рід Лідихівських у XV -- середині XVII століть» зазначає: пани Лідихівські -- відома українсько-польська спільнота крові, традиційно приписувана до герба Салава, гніздом якої було старовинне волинське село Лідихів. Рід Лідихівських, пізніше Лєдоховських, започаткував подільський боярин Нестор, який перебрався на Волинь і в 1442 р.

отримав тут від великого князя литовського маєток Лідихів. Тривалий час нащадки Нестора належали до дрібної шляхти, тому до середини XVI ст. про них практично немає згадок. За два століття у володінні зем'ян Лідихівських побувало 17 поселень південно-західної Волині, серед яких було навіть одне містечко. Але до середини XVII ст. рід не зумів вийти за межі регіону, в якому сформувався, і маєтково проникнути в інші землі Речі Посполитої. До того ж часто маєтки належали Лідихівським лише короткотривалий період або епізодично, а саме родове гніздо під час численних поділів і переділів постійно дробилося (Собчук В., 2012. С. 92, 123, 126).

Нарощування зем'янами Лідихівськими суспільної активності починається з Макара і його внука Самуеля, перший з яких тривалий час займав уряд кременецького земського писаря, а другий -- кременецького земського судді. Саме третій син Самуеля, Марчін Лєдоховський (помер 1676 р.), заклав першу лінію волинську, до якої належало сімейство героїв цього дослідження ЦДІАК України Ф. 247. Оп. 1. Спр. 13. Арк. 1-4; 6 зв. Родинні документи Ледоховських. Генеалогія родини..

Родина використовувала прізвища, що мали кілька версій правопису. Як-от, Лідихівські, змінено у пізніших часах на Лєдуховські (Ledochowski, Leduchowski), Лєдоховські/ Лєдуховські (Ledochowski), Халька-Ледуховські (Halka-Ledochowski) та просто Галка (Halka). Представники родини мали герб Салава (Шалава, Szaiawa): конструкція із зображенням кола з трьома хрестиками всередині, яке в річ- посполитську добу отримало назву «Салава» і, потрапивши до друкованих гербовників, стало основою для формування відповідної гербової спільноти (Однороженко О., 2009. С. 151). На родовому гербі написано девіз «Avorum respice mores» (Поважай звичаї пращурів). Представники родини були легітимовані у 1870 р. дворянами по Київській губернії (Станіслав-Марчін, кузен Казимира Владиславовича Лєдоховського) Boniecki A. Herbarz polski: wiadomosci historyczno-.

Родина мала графський титул, який було підтверджено нею в Російській імперії в 1845 р. На Київщині та Волині проживало кілька гілок родини Лєдоховських, які частково були пов'язані між собою давніми пращурами.

Село Стрільники. Щодо села Стрільники, власності родини Лєдоховських, де народився Ігнатій Лєдоховський, то Галки-Лєдоховські володіли цією місцевістю, ймовірно, від першої чверті ХІХ ст. Відомо, що граф Іґнацій Лєдоховський (син Яна Лєдоховського та Юлії з Бентковських) наприкінці існування Речі Посполитої служив бригадиром польських військ. Крім чималої частини родинного Лідихова та Дранчі на Волині мав ще значну частину села Перенятина, повністю села Підзамче й Комарівку та присілки Старики, Підлипки, Стоянівку, Круки й Валіґурі. Але десь наприкінці XVIII й початку XIX ст. розпродав свої володіння в Кременецькому повіті й переїхав на постійне проживання в село Стрільники Ямпільського повіту Подільської губернії, яке перебувало в його власності. У результаті розпродажу свого спадкового майна належна йому частина родового гнізда Лідихова роздробилася на десять шматків. Окрім попередніх великих маєт- ностей від свого дядька Дмитрія Лєдоховського отримав маєток Кисилин у Володимирському повіті. У той час помістя Лідихів складалося з корінного села та присілків Польської Дранчі й Руської Дранчі, а господарювали в ньому два представники відомого шляхетського роду Лєдоховських, осілого тут ще в середині XV ст. (Собчук В., 2017. С. 249).

Вищезгаданий Іґнацій Лєдоховський, очільник головного суду Подільської губернії, ймовірно, не мав спадкоємців (з документів відомо лише, що він був живий у 1822 р.). Нами було з'ясовано, що його мати Юлія з родини Бентковських герба Правдич перебувала у двох шлюбах. У першому з Яном Лєдоховським мала двох дітей: Анну, дружину Станіслава-Костки Дунін-Сулгостовського, та згаданого Іґнація, а в другому зі Станіславом Дунін-Сулгостовським -- сина Яна. Оскільки Іґнацій Лєдоховський не залишив нащадків, то маєтність Стрільники дісталась у спадок Дуніним-Сулгостовським. У родинному маєтку зберігалась велика бібліотека родини Дуніних із книгами грецькою мовою. Власниками землі у наступні роки стали діти, ймовірно, Станіслава Дуніна-Сулгостовського -- Фелікс (1820-1855), Іполит та Вінцентій, які теж по собі не залишили нащадків. Імена цих представників родини не записані в генеалогіях, відомо лише, що вони були «Станіславовичі», ім'я матері в документах не вписано, на нашу думку, нею була згадана Юлія з родини Бентковських. Окрім того, у трьох братів Станіславовичей був ще один рідний брат Ксаверій, державний радник, власник реліквії «Портфель Наполеона I»genealogiczne o rodach szlacheckich. Cz. 1, t. 14. S. 61., одружений з Юлією Карлівною Лєдоховською (1806-1876), рідною сестрою Владислава Лєдоховського, діда архітектора. Ксаверій Дунін у 1850-х роках теж володів частиною землі у Стрільниках. Усі частини маєтку Стрільники після смерті останнього з братів Вінцентія Дуніна дістались рідним племінникам та племінницям: дві частини братам Пйотру та Юзефу Дуніним-Сулгостовським (свої землі вони за «уступочним актом» від 1856 р. передали Даніїлу Домініковичу Корчинському) та дві частини відповідно їхнім сестрам Людвіці з Дуніних-Сулгостовських (у шлюбі Владиславова Лєдоховська, бабка Ігнатія- Владислава Лєдоховського) та Юлії (Юліанни) з Дуніних-Сулгостовських (у шлюбі Мацєйова Дунін-Лабендська). Усі згадані власники -- це діти Яна та Вікторії з Потоцьких (герба Золота Пилява) Дуніних. Одна частина маєтку за заповітом Вінцентія Дуніна-Сулгостовського від 1859 р. дісталась Казимиру Лєдоховському⁹.

Так, бабка архітектора Ігнатія-Владислава Лєдоховського, яка була онучкою Юлії з Бентковських та Станіслава Дуніна, стала власницею частини маєтку в Стрільниках, як і її син Казимир. Відповідно до архівних документів, на кінець 1866 р. 36,81 % земельної власності у селі належало Данилу (Данієлю-Яну) Домініковичу Корчинському, а 45 % перебувало у володінні Казимира Лєдоховського. На 1862 р. невеличким земельним наділом у Стрільниках володів колезький радник Олександр Миколайович Семашко. В архівних документах бабка та дід, Людвіка й Владислав, а потім і батько Ігнатія, Казимир¹⁰, згадані повноцінними власниками цієї землі. Вже на останню чверть ХІХ ст. маєтність було продано родиною Лєдоховських та розділено між кількома родинами на декілька частини: Мазуркевичами, бароном Маасом та іншими власниками чи орендарями цих земель (як капітану Мазуру та його сестрі Бенькевич). Сьогодні у селі немає збереженого маєтку родини Лєдоховських, а на місці колишньої їхньої садиби, де за наступного власника Аристарха Мааса розміщувався господарчий двір, розташовані ділянки місцевих мешканців і городи (за наступних власників Стрільників центральне дворище було перенесене в інше місце у селі).

Граф Казимир-Теофіл-Ян Лєдоховський (Казимєж) -- батько Ігнатія Лєдоховського -- був освіченою, інтелектуальною людиною та відіграв значну роль у житті своїх синів. Точна дата народження Казимира Владиславовича невідома. З архівних матеріалів знаємо, що 1 травня 1837 р. в Шидловецькій каплиці (с. Шидлівці, Кам'янець-Подільський район) був укладений шлюб між ясновельможним графом Владиславом Лєдоховським 19-ти років та ясновельможною графинею Людвікою Дунін (Сулгостовською), яка мала 23 роки -- це дідусь та бабуся Ігнатія. Обоє молодих були з парафії Краснянського костелу села Стрільники. Під час шлюбу були присутні помещиком К. В. Ледоховским дворянину А. Э. Гродзкому на продажу его имения в с. Стрельники Подольськой губернии. Записи книги доверенностей за 1871 год.

Батьки молодого: граф Кароль Лєдоховський У цьому метричному записі мати молодого не була зазначена, але прописано, що вона «з Дунінов» [з родини Дунін], у польських генеалогіях її взагалі не зазначено, можливо, що ця особа або дуже рано померла, або деталь-ніші дані про неї не збереглися. Найімовірніше, що вона походила з родини Дуніних, власників села Стрільники. У другому шлюбі Кароль Лєдоховський був одружений з Теофілою Дунін-Сулгостовською., зі сторони молодої були Ян та Вікторія з Потоцьких Дуніни (Сулгостовські). Свідками вписані Теодор Потоцький та Мацєй Дунін-Лабендський Метрика Збризького костелу за 1837 рік. URL: https://www.facebook.com/groups/255702205915292/ posts/400022634816581 (дата звернення: 04.04.2022).. Ймовірно, у найближчі роки після шлюбу народився їхній син Казимир. У метриках знайдено запис про те, що у подружжя був ще один син Пшемислав (ймовірно народжений у 1859 р.), який помер 3 квітня 1875 р. у віці 16 років у селі Комарівка Кременецького повіту, де й був похова- ний URL: http://wolyn-metryki.pl/Wolyn/index.php -

Ledochowski. У польських генеалогіях немає записів про інших дітей цього подружжя.

Певні життєві обставини змусили Казимира Лєдоховського продати спочатку частину родинного маєтку в Стрільниках, а зрештою і всі землі, що належали родині Лєдоховських у цьому селі. Остаточний продаж відбувся у 1871 р. На життя граф заробляв, обіймаючи посади адміністратора чи управляючого маєтків та цукрових заводів. Відстежити географічні та часові проміжки такої діяльності практично неможливо. У польському товаристві Казимир Владиславович користувався повагою та кілька разів обирався до ради, що керувала сільськогосподарським товариством Kuryer Lwowski. 3 Sierpnia. 1887. S. 4.. За свідченнями тогочасної преси, саме у 1887 р. батько майбутнього архітектора очолив бюро громадського комітету під егідою київського сільськогосподарського товариства для працевлаштування і можливого переселення поляків-офі- ціалістів та найманих управлінців підприємств, які втратили посади внаслідок економічної кризи, до інших регіонів Газетна замітка. Kronika Rodzinna: pismo

dwutygodniowe R. 20, nr 9 (1 maja 1887).. Цей проєкт успішно почав втілюватися, але несподівано голова комітету помер. Згадане бюро мало утримуватись за кошти графа Владислава Браницького зі Ставищ.

Дослідницею Марією Кадомською в газеті «Киевлянин» Казимир Ледоховский: [сообщение о смерти]. Ки-евлянин. 1987. 6 июля. № 145. виявлена інформація про смерть Казимира Лєдоховського у Києві в липні 1887 р. Цю інформацію підтверджує геральдик та генеалог А. Бонєцький Boniecki A. Herbarz polski: wiadomosci historyczno- ^{genealogiczne o rodach szlacheckich. Cz. 1, t. 14. S}. 61.. Знайдені нами метричні виписки по костелу святого Олександра у Києві за 1887 р. дають ширшу картину життя Казимира Лєдоховського, сина Владислава та Людвіки з Дунін-Сулгостовських (Сулгостовських) герба Либідь Лєдоховських. З метричного запису за 5 липня 1887 р. під номером 179 знаходимо інформацію про те, що цього дня помер граф Подільської губернії Ямпільського повіту Казимир Лєдоховський у віці 47 років від запалення легенів у Києві. Поховано його було за кілька днів на римо- католицькому київському цвинтарі. Покійний залишив «вдову Дору з Проскурів (у документі про шлюб вписано її імена як Дорота-Геновефа) та синів від першої дружини (ймовірно, на той час вже покійної) Юзефи з Данилєвичей: Ігнация, Кароля та Станіслава»¹⁸.

У некролозі з газети «Киевлянин» згадано, що помер Казимир Лєдоховський у будинку на вул. Михайлівській, 18 у Києві. Винос тіла до костелу Св. Олександра, де він був відспіваний, здійснювався із будинку Миславського¹⁹. Цей будинок належав Олександрі Василівні Миславській у період 1871-1892 рр. Вона його отримала від свого батька, київського купця Василя Назаровича Смирнова. Станом на 1884 р. у будинку було 4 квартири -- дві 4-кімнатні й дві 6-кімнатні. На першому поверсі були розташовані торговельні приміщення. До 1877 р. будинок здавався під Київське реальне училище (пізніше -- вул. Велика Житомирська, 2).

Доля матері Ігнатія Юзефи з Данилєвичей невідома. Вдалося з'ясувати, що народилась вона близько 1850 р. і померла, вочевидь, у 1879 р., бо на 1880 р вона вже була покійна. Знайдено документ про другий шлюб у Ржищеві Казимира Лєдоховського, вдівця 42 років, з 18-річною Доротою-Геновефою Проскур, дочкою Францішка та Валерії з Непокуйчицьких Проскурів²⁰. За цим документом Казимир згаданий як парафіянин Білоцерківського костелу, вдівець.

З рукописних досліджень «Історія Стрільників» покійного історика-краєзнавця з села Стрільники Панаса Васильовича Кострубея відомо, що в одного з власників села пана Лєдоховського було 6 синів. Чи дослідник мав на увазі Казимира Лєдоховського, чи його попередників з іншої гілки родини Дуніних -- встановити не вдалось, а генеалогічні довідники цієї інформації не підтверджують. Брак відповідних документів та розпорошеність метричних книг по різних архівах України теж не дають змоги перевірити достовірність цієї інформації.

Наразі достеменно відомо, що у Казимира на час смерті в 1887 р. окрім Ігнатія-Владислава було ще двоє синів -- Кароль-Юзеф та Станіслав- Антоній, який народився 13 червня 1874 р. в селі Півці (пол. Piwce) ЦДІАК України. Ф. 1268. Оп. 2. Спр. 24. Арк. 6 зв. -- 7. Метрична книга Ржищевського костелу за 1874-1876 та інші роки. Канівського повіту Македонської волості, де жила родина, тому що на місцевому цукровому заводі тоді працював К. Лєдоховський. Станіслав Казимирович Лєдоховський прожив довге життя, помер

24 жовтня 1940 р. та похований у Варшаві. Життя Кароля (Карла) Лєдоховського нам вдалось частково простежити. Знайдено некролог на його пам'ять, звідки можна дізнатись певні деталі біографії родича київського архітектора.

Народився Кароль-Юзеф Лєдоховський 4 листопада 1871 р. за старим стилем у селі Македони Канівського повіту Македонської волості неподалік містечка Ржищів на Київщині ДАКО. Ф. 312. Оп. 1. Спр. 100. Арк. 280. Метричні книги Києво-Васильківського деканату. Метрики Ржи- щевського костелу за 1871 рік.. Помер

25 липня 1931 р. у Луцьку, де був похований на місцевому цвинтарі Przegl^d Wolynski: tuck, Rowne, Kowel, Wlodzimierz, Krzemieniec, Dubno, Ostrog, Korzec R. 8, nr 30 (2 sierpnia 1931) -- некролог. S. 2-3.. Навчався в Пулавах, ймовірно, в Інституті сільського господарства і лісівництва. До 1892 р. цей заклад мав навчальний рівень, відповідний проміжному між технікумом і вищим професійним училищем. Навчальний заклад Кароль закінчив у 1892 р., отримував також початкове навчання в Одесі разом зі своїми братами Державний архів Одеської області (далі -- ДАОО). Ф. 52 (Одеське реальне училище Св. Павла). Оп. 1. Спр. 2778. Навчальна справа К. К. Лєдоховського., потім вступив до Харківського технологічного інституту, який мусив покинути через свої політичні погляди. До революції Лєдоховський був задіяний у господарчо-земельній адміністрації, до чого мав великий хист. Довгий час завідував маєтковою адміністрацією Іґнація Станіславовича Щеньовського на Поділлі з центром у Капустянах. Станом на 1910 р. Кароль Казимирович Лєдоховський значиться бухгалтером, членом наглядової ради Товариства взаємодопомоги трудящих осіб. Відомо що у 1911 р. він працював у селі Межирівська-Слобідка Жмеринського повіту Вінницької області вже як управляючий винокурного заводу Іґнація Щеньовського. За рік цей завод приносив 23 тисячі рублів прибутку, а найближча поштова адреса була у Чернятині Памятная книжка Подольской губернии на 1911 год. Сост. В. В. Филимонов. Каменец-Подольский, 1911. С. 283.. Працював у винокурному відділенні Подільського Товариства сільського господарства і промисловості, де був членом правління (станом на 1911 р.) (Колесник В., 2007. С. 47-48). Після початку Жовтневого перевороту 1917 р. Кароль Лєдоховський через Константинополь залишив Україну і вирушив до Польщі. Дорогою певний час гостював і працював у Ризі. Пізніше переїхав до Луцька, де оселився вже надовго. У 1927 р. стає віцепрезидентом (віцебурмістром) міста Луцька (є інформація, що він був також і міським головою -- бурмістром Луцька) (Wierzejski W. K., 1939. S. 99). Після завершення каденції працював у галузі страхування і отримав свій останній пост -- комісар міської каси. Не був одружений.

Саме у помешканні брата Кароля у Києві на початку 1900-х років оселився Ігнатій Казимирович після повернення з навчання. Ймовірно, що він жив і раніше у місті, адже тут мешкав і працював його батько. Проживали брати за адресою Банківська, 8, хоча у адресній книзі за 1905 р. зазначена адреса Банківська, 6 Весь Киев: адресная и справочная книга. Киев, 1905. С. 224. (чи то друкарський огріх, чи така була справжня перша адреса -- ми не знаємо, бо у наступні роки запис поруч із прізвищем Лєдоховського був змінений на адресу Банківська, 8), а адресні книги з 1911 до 1915 рр. подають адресу проживання -- вул. Михайлівська, 12, на 1916 р. -- вул. Тургенівська, 28 (рис. 2).

Ось що нам відомо про освіту самого Ігнатія. Його ім'я зафіксоване в документах учнів Одеського реального училища Св. Павла. На 1886 р. він значився у 6 класі (навчання тривало шість років та плюс один додатковий за бажанням). У списку учнів цього середнього навчального закладу окрім І. К. Лєдоховського знаходимо записи про навчання його братів: «Ледоховский К. К. [Кароль Казимирович], Ледоховский Станислав Антоний К. [Казимирович], Ледоховский А. К.» (інформації, чи Лєдоховський А. К. був ще одним братом Ігнатія, чи іншим представником цієї родини, поки не знайдено) ДАОО. Ф. 52. Оп. 1. С. 26 (справи братів Лєдохов-. В Одеському реальному училищі в ті роки освіту здобував і Владислав Городецький, теж уродженець Поділля. Семирічну реальну освіту він отримав у 1885 р., з ним у подальші роки у Києві буде працювати й архітектор І.-В. Лєдоховський.

Вищу освіту Ігнатій-Владислав здобув у Гентському університеті (Uniwersytet Gandawski, Gand, Gent) -- одному з найбільших університетів Фландрії, північної частини Бельгії. Викладання усіх предметів велось французькою мовою. Навчався майбутній архітектор на інженерному факультеті, точні дати навчання невідомі (Epsztein T., 1998. S. 180).

Рис. 2. Брати Кароль, Станіслав та Ігнатій (праворуч) Казимировичі Лєдоховські (Варшава, 1920-ті роки).

Фотографія з приватного архіву Станіслава Лєдоховського (Польща). Публікується вперше

архітектор лєдоховський

Крім того, нам вдалось знайти згадку про Ігнатія Лєдоховського серед слухачів технічної Академії, у майбутньому -- Вищої політехнічної школи у Львові (сучасний Національний університет «Львівська політехніка»). У списку слухачів під номером 1344 вписано «Ledochowski Ignacy, ur. Strzelniki (Rosya) 1867, real., 1892-3 I (I -- wydziat inzyniery: інженерний відділ. -- О. Л.); закінчив реальну школу з іспитом зрі- лостіських вказані під номерами 2776-2779).. Про відповідні дати навчання у Львові протягом 1892-1893 рр. згадує і польський історик Тадеуш Епштейн (Epsztein T., S. 192), посилаючись на попередню працю своєї колеги Каміли Мрозовської (Mrozowska K., 1989. S. 206-207).

Різкий поворот у житті Ігнатія Лєдоховського стався у Києві перед революцією 1917 р., коли від дифтерії померла його кохана дружина й п'ятирічна донька²⁹. Точну дату цієї трагічної події, імена рідних і місце поховання близьких архітектора допоки не вдалось встановити. У записах наявних метричних книг по Олександрівському та Миколаївському костелу за період 1914-1917 рр. не виявлено жодних згадок про померлих членів родини Лєдоховських (проте не факт, що його дружина була католичкою). Зазначимо, що за цей період спостерігається погана збереженість метричних книг та відсутність більшої частини відповідних записів.

У подальші роки після революції ніяких слідів діяльності Ігнатія-Владислава Лєдоховського у Києві не виявлено. Доля архітектора склалась, ймовірно, добре, бо у сприятливий час він зміг виїхати до родини брата Станіслава у Варшаву, щоб продовжити свою діяльність вже там.

Згадаємо детальніше про рідного брата -- Станіслава Лєдоховського, з яким довгий час працював Ігнатій. У молоді роки Станіслав супроводжував свого батька Казимира у різних поїздках, зокрема для експорту цукру, під час його відвідин Одеси та інших чорноморських портів. Освіту юнак здобув у Херсонському морському училищі, яке успішно закінчив. Його прізвище вдалось знайти у списку учнів за 1891 р. Пізніше він поїхав на навчання до Ліверпуля (Англія) і служив першим помічником на кількох кораблях. Після повернення на батьківщину намагався розвинути в Польщі економіку, пов'язану з судноплавством і транспортом між Західною Європою та Чорним морем. Підготував плани залізничної лінії, яка могла з'єднати Гданськ через Варшаву та Львів з портами на Чорному морі, а також розробки водних шляхів Вісла-Буг-Дніпро та Вісла-Сан- Дністертону, штукатурки та огорож. Майже вся Ґдиня, військовий.

В одній із поїздок Станіслав познайомився з власниками фірми «Заклади металевих виробів» (Zaklady wyrobow metalowych) у Варшаві й став її управителем. У 1909 р. він придбав компанію і активно розвивав бізнес, а в подальші роки до нього приєднався і брат Ігнатій. Російсько-бельгійське товариство металевих виробів «Russobelge» було засноване на початку ХХ ст., асортимент продукції був різноманітним: тут виготовляли праски, плити, балюстради та сходи, дверні ручки й багато іншого. Відтоді, коли граф Станіслав Лєдоховський очолив фабрику, він зосередився на виробництві огороджувальної сітки. У 1914 р. Лєдоховський зміг створити у Варшаві акціонерне товариство з виробництва цільно-решіткового металу «Граф С. Лєдоховський та компанія». У 1921 р. фабрика була перейменована на «Польська фабрика монолітних сіток графа Станіслава Лєдоховського SA» (Polska Fabryka Siatki Jednolitej Hrabiego Stanislawa Ledochowskiego SA)порт в Ґдиня-Оксиве та укріплення Вестерплатте були зве-дені на сітці «Ledochowski»., яка розташовувалась на вул. Пшемислова, 24/32 у Варшаві. Монополія цієї продукції на ринку проіснувала до початку Другої світової війни, хоча з'явилися виробники дешевшої сітки. Саме це товариство дало можливість Ігнатію Казимировичу жити й працювати у Варшаві.

Згадаємо ще про діяльність Станіслава Лєдоховського, пов'язану з морем. До 1914 р. він заснував Товариство морського сховища «Belge d'Entrepots Maritimes» з відділеннями у Варшаві, Миколаєві та румунському Галаці. У наступні роки Товариство відкрило філії в Антверпені та Брюсселі й змінило назву на «Бельгійська морська торгово-транспортна компанія BELMAREB». Станіслав Казимирович створив судноремонтну майстерню в Миколаєві, плануючи перетворити її на судноверф Biuletyn Biura Propagandy i Informacji Morskich i Museum Morskiego Stanislawa Hr. Ledochowskiego. 1937. Nr 1. S. 9.. Так само у Миколаєві у Лєдоховського був завод цільно-решітчастого металу на вул. Слобідській, 1. Однак у 1927 р. підприємство було закрито через економічний спад, який зробив експорт деревини до Бельгії нерентабельним. Можемо припустити, що у цій діяльності брату допомагав й Ігнатій Казимирович.

Не можна не згадати досягнень Станіслава- Антонія Лєдоховського у заснуванні першого у Польщі морського музею, який розташовувався у Варшаві на вул. Пшемислова, 32. Організація музею була завершена в 1932 р. Заклад проіснував до початку війни, експонуючи моделі кораблів польського флоту (старі та сучасні), картини про море, карти, гравюри, плакати, фотографії та публікації на цю тему. Поруч із музеєм були майстерні, де будували моделі кораблів. Після війни колекції музею були передані (за заповітом графа Лєдоховського) до Морського музею Балтійського інституту в Щецині URL: https://ledochowski.eu/Ledsite%20test%20images/ History/Stan%20L%20Muzeum%20Morskie.pdf (дата звер-нення: 04.04.2022).. Пізніше вони потрапили до Національного музею в Щецині, де зараз представлені в експозиції.

Разом із великим підприємством у Варшаві братами Лєдоховськими було перебудовано будівлю під номером 26/28, що отримала назву «Готель Лєдоховського». Стара будівля була зведена ще на поч. ХХ ст. для російсько-бельгійського товариства металевих виробів. Коли у 1920-х роках Станіслав Казимирович остаточно розірвав співпрацю із бельгійцями, то зробив у будинку готель для поміщиків, які приїжджали до Варшави. У готелі було 62 номери та центральне опалення. Перших гостей зустріли у 1926 р. У родині Лєдоховських збережені креслення з перебудови цього об'єкта.

З метрики костелу Найсвятішого Спасителя у Варшаві під номером 413 знаходимо запис про другий шлюб вдівця Ігнатія Казимировича, який відбувся 4 листопада 1921 р. Другою дружиною інженера Лєдоховського стала незаміжня вчителька Юзефа Опонська, що мала 31 рік. Подружжя мешкало у будинку на вул. Пшемислова, 32 (пізніше -- Морський музей Станіслава Лєдоховського). Подальша доля другої дружини архітектора невідома.

Через кілька років після смерті Ігнатія Казимировича Лєдоховського (1932) помирає його рідний брат Станіслав (дата смерті 24.10.1940), а 8 серпня 1944 р. на заводі на очах родини було розстріляно тодішнього його власника Едварда Лєдоховського URL: http://www.ledochowski.eu/rodzina/historia.html (дата звернення: 04.04.2022)., небожа Ігнатія та єдиного сина Станіслава. Через низку трагічних подій у родині та Другу світову війну документи у костелах тієї частини Варшави, де останні роки життя проживав Ігнатій Казимирович Лєдоховський (район Солець), не збереглися. Тому нам не вдалося встановити, в якому саме храмі могли відспівувати покійного Лєдоховського у 1932 р., а отже й внести відповідні записи про смерть та місце поховання у метричні книги. Саме через ці сумні збіги подій родина не володіє інформацією про те, на якому цвинтарі його було поховано. Збережена лише дата смерті Ігнатія Казимировича, яка сталась у ніч з 2 на 3 березня 1932 р. у Варшаві. Будь- які пошуки місця поховання не дали результатів. Також питання назви цвинтаря, де було поховано архітектора, залишається відкритим для подальших пошуків. У тогочасних газетах теж не знайдено повідомлення чи некрологу про смерть архітектора.

Завод Лєдоховських у Варшаві на вул. Пшемислова, 24 у 1950 р. націоналізували, коли розпорядженням президента Польщі від 11 жовтня 1950 р. було встановлено примусове державне управління певними великими підприємствами Monitor Polski, Nr A-114/poz. 1434. S. 914.. Після 1990-х років родина Лєдоховських змогла повернути будинок у власність. У 1997 р. цю будівлю в них викупила страхова компанія “Amplico MetLife” і відремонтувала для офісів. Зараз будинок колишнього готелю Лєдоховських виходить на вул. Пшемислову та Козьміньську. Заводу також належали будівлі на території вул. Пшемислова № 30 та 32 (Морський музей) URL: http://www.warszawa1939.pl/obiekt/przemyslowa-. Будинок під № 26/28 перебудував під потреби часу саме Ігнатій Лєдоховський (про це розповів представник родини Станіслав Лєдоховський). Існує також план реконструкцій заводських приміщень, що спроєктував Ігнатій Казимирович на початку 1920-х років, але ці ідеї не були втіленні у життя.

Проєкти архітектора І. Лєдоховського. За недовгі роки перебування та плідної роботи у Києві зодчим Ігнатієм Лєдоховським було створено кілька цікавих зразків будинків у стилі європейського (французько-бельгійського) модерну. У «Зводі пам'яток історії та культури України»32, http://www.warszawa1939.pl/obiekt/przemyslowa-26, http://www.warszawa1939.pl/galeria-p owiazany/przemyslowa- 2628-fabryka, http://www.warszawa1939.pl/obiekt-powiazany/ przemyslowa-widok-ogolny зазначено інформацію про чотири будинки авторства І. Лєдоховського: це прибуткові будинки № 19 та 21 на вул. Назарів- ській (раніше Вєтрова) 1907-1911 рр. -- авторство атрибутував у 1930-х роках мистецтвознавець С. Гіляров; знаменитий «Будинок зі зміями» на вул. Великій Житомирській № 32 (дім С. Чоколової, 1910-1911 рр. У «Зводі пам'яток» зазначено його авторство як «можливе») та № 33 на вул. Олеся Гончара (Мала Володимирська) -- клініка Петра Еразмовича Качковського, 19071908 рр. (Малаков Д., С. 12-13).

Ще одна будівля, що її часто зараховують до спадку цього архітектора, розташована за адресою вул. Костьольна, 7. Це прибутковий будинок дворянина польського походження, підполковника, відставного полковника інженерних військ Олександра Леонардовича Козеровского, 1913 р. (Мокроусова О., 2018. С. 78-80). Будинок на вул. О. Гончара і будинок на Костьольній оздоблював ліпниною один і той самий скульптор -- Федір Соколов, з яким часто співпрацював у своїх проєктах Лєдоховський. Слід зауважити, що атрибуцію авторства споруди на вул. Костьольній, 7 провела Олена Мокроусова. За останні роки вона відкрила кілька будинків авторства І. Лєдоховського. Нещодавно було встановлено авторство архітектора Лєдоховського на будівлю Георгіївської лікарні (пров. Георгіївський, 9). Знайдена дослідницею газетна публікація про освячення у 1912 р. нового будинку лікарні у Георгіївському провулку, 9 свідчить, що приймальна кімната була прикрашена шістьма картинами Вільгельма Котарбін- ського (Мокроусова О., 2021. С. 150-157). Будинок Георгіївської лікарні був зведений в стилістиці модерну в 1911-1912 рр. У справі з Державного архіву м. Києва, знайденої авторкою, збереглося креслення прибудови до невеличкого старого півтораповерхового будинку-садиби на вулиці Рейтарській (знесений) з автографом Лєдоховського (датування 1911 р.) -- одним із трьох відомих на сьогодні автографів зодчого (Мокроусова О., 2016. С. 70) Цитування за архівним документом із Державного архіву м. Києва. Ф. 143. Оп. 3. Спр. 85. Арк. 77.. На проєкті перебудови чітко видно підпис і згадку імені й прізвища архітектора: «И. К. Ледоховский» (написано російською мовою). Цілком вірогідно, що І. К. Лєдоховський склав проєкт і самої лікарні, креслення головного корпусу теж збереглися, але без авторського підпису. Атрибуцію дослідниці підтверджують і деякі архітектурні риси будівлі, подібні до відомих робіт майстра (Там само. С. 69-70).

Нещодавно дослідниками Києва було виявлено документи ще з двома кресленнями та підписами архітектора: це другий особняк Олександра Леонардовича Козеровського на вул. Багговутівська, 14 (1909-1910 рр. побудови) (Мокроусова О., 2018. С. 81) і так званий «Будинок із мухами» на вул. Володимирській, 93, де Лєдоховський здійснив надбудову третього поверху.

Окрім того, висувають припущення, що на величезному закинутому та сплюндрованому Кирилівському кладовищі є вцілілий склеп братів Петра і Антона Качковських. Для Петра, який помер у 1911 р., Лєдоховський виконав замовлення на будинок лікарні в 1907 р. Існує дуже слабке припущення, що автором проєкту склепу в стилі модерн теж міг бути він. Адже у медичному середовищі Лєдоховського знали, а контакти з родиною Качковських могли привести саме до такого замовлення, враховуючи попередній досвід. На жаль, з цього приводу відсутні як архівні матеріали, так і згадки у тогочасній пресі. Існують питання і щодо авторства Лєдоховського прибуткового будинку на вул. Симона Петлюри, 8.

Отже, наразі у Києві відомо 8 споруд, що атрибутовані та пов'язані з архітектурною діяльністю Ігнатія Казимировича Лєдоховського: вул. Назарівська № 19 та № 21; Велика Житомирська № 32; Гончара № 33; Костьольна № 7; Георгіївський провулок № 9; Багговутівська № 14 і Володимирська № 93.

Збереження інформації про визначні архітектурні об'єкти у місті Києві та пам'ять про архітекторів, які працювали над цими об'єктами, є вкрай важливим завданням. Інтерес до постаті архітектора І. К. Лєдоховського зумовлений тим, що його споруди відіграли помітну роль у формуванні нового історичного середовища, якнайширше унаочнюють тогочасний архітектурний стиль. Адже не буде перебільшенням стверджувати, що праці Ігнатія-Владислава Казимировича Лєдоховського, за висловом А. Бєломєсяцева, є тим «вдалим поєднанням фантастичності мистецтва з реалізмом архітектури, яке лише на колії модерну могло принести цінний художній результат» (Бєломєсяцев А., 2012. С. 167).

Систематизація інформації про архітектора І. Лєдоховського та його родину, збереження та поширення біографічних даних про цих людей були головною метою цієї статті. Високоосвічений і неймовірно талановитий будівничий Ігнатій Казимирович Лєдоховський, вихований на кращих європейських зразках, залишив нашим сучасникам архітектурні творіння, які досі є окрасою Києва та викликають захоплення як загальним плануванням, так і деталями. Дев'яносто років, що віддаляють сучасників від знаного архітектора, є гарним приводом осмислити вагомість спадщини Ігнатія-Владислава Казимировича Лєдоховського, віддати йому шану та надати можливість містянам висловити вдячність зодчому за його непересічний талант. Ми віримо, що столиця України дочекається меморіальної дошки цьому творцю.

СПИСОК БІБЛІОГРАФІЧНИХ ПОСИЛАНЬ

Бєломєсяцев А. Архітектура Києва кінця XIX -- початку XX ст.: теоретико-методологічні передумови та реалії архітектурної практики. Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. 2012. Вип. 8. С. 7-244.

Гіляров С. Архітектура Києва передвоєнної доби. Соціалістичний Київ. 1936. № 4. С. 37-39.

Кальницкий М. «Смутные догадки» и строгие факты. Архитектура и престиж. 1997. № 3-4. С. 39.

Колесник В. Подільське товариство сільського господарства і сільськогосподарської промисловості (1896-1918). Вінниця: Розвиток, 2007. 160 с.

Лобановская А. Архитектор-легенда Игнатий Ледоховский (факты и предположения). Архитектура и престиж. 1997. № 3-4. С. 37-39.

Малаков Д. Модерн на вулиці Олеся Гончара, 33-Б. Янус. Нерухомість. 1999. № 3 (112). С. 12-13.

Мокроусова О. Внесок польських архітекторів Києва ХІХ -- початку ХХ століть у формування історичного образу міста. Українсько-польські архітектурні візії: Погляд крізь часи та епохи. 2016. Вип. ІХ. С. 63-75.

Мокроусова О. Георгіївська лікарня в Києві. Невідомий слід Вільгельма Котарбінського. Антиквар. 2021. № 5/6. С. 150-157.

Мокроусова О. Лінія долі на долоні Києва. Вулиця Костьольна. Київ: Либідь, 2018. 96 с.

Однороженко О. Українська родова геральдика доби середньовіччя та раннього модерну (XIV- XVIII ст.): дис.... д-ра іст. наук: 07.00.01 / Національна академія наук України, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. Київ, 2009. 545 с.

Собчук В. Шляхетський рід Лідихівських у XV -- середині XVII століть. Крізь століття: Студії на пошану Миколи Крикуна з нагоди 80-річчя. Львів, 2012. С. 92-126.

Собчук В. Історична Волинь: Північний захід України в регіональному та локальному вимірах минулого. Кременець, 2017. 316 с.

Bar^cz S. Pami^tnik szlachetnego Ledochowskich domu. Lwow, 1879. 220 s.

Epsztein T. Edukacja dzieci i mlodziezy w polskich rodzinach ziemianskich na Wolyniu, Podolu i Ukrainie w II polowie XIX wieku. Warszawa, 1998. 235 s.

Ledochowski M.,...аЬу pozostal nasz slad: dzieje rodu Ledochowskich. Wroclaw: Towarzystwo Przyjaciol Ossolineum, 2002.

Mrozowska K. Les etudiants polonais a Gand (1856-1913). Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellonskiego. Prace Historyczne, n. 88 (1989). S. 206-207.

Rod Ledochowskich. Ojczyznie i Bogu. Praca Zbiorowa. Warszawa, 2008.

Wierzejski W.K. Fragmenty z dziejow polskiej mlodziezy akademickiej w Kijowie 1834-1920. Warszawa, 1939. 160 s.

REFERENCES

Bielomiesiatsev, A. (2012). Arkhitektura Kyieva kintsia XIX - pochatku XX st.: teoretyko-metodolohichni peredumovy ta realii arkhitekturnoi praktyky. Suchasniproblemy doslidzhennia, restavratsii ta zberezhennia kulturnoi spadshchyny, 8, 7-244, 167 [in Ukrainian].

Hiliarov, S. (1936) Arkhitektura Kyieva peredvoiennoi doby. Sotsialistychnyi Kyiv, 4, 37-39 [in Ukrainian].

Kalnitskiy, M. (1997). “Smutnyie dogadki” i strogie fakty. Arkhitektura iprestizh, 3-4, 39 [in Russian].

Kolesnyk, V (2007). Podilske tovarystvo silskoho hospodarstva i silskohospodarskoipromyslovosti (1896-1918). Vinnytsia [in Ukrainian].

Lobanovskaia, A. (1997). Arkhitektor-legenda Ignatiy Ledokhovskiy (fakty i predpolozheniia). Arkhitektura iprestizh, 3-4, 37-39 [in Russian].

Malakov, D. (1999). Modern na vulytsi Olesia Honchara, 33-B. Yanus. Nerukhomist, 3 (112), 12-13 [in Ukrainian].

Mokrousova, O. (2016). Vnesok polskykh arkhitektoriv Kyieva 19 - pochatku 20 stolit u formuvannia istorychnoho obrazu mista. Ukrainsko-polski arkhitekturni vizii: Pohliad kriz chasy ta epokhy, IX, 63-75 [in Ukrainian].

Mokrousova, O. (2021). Heorhiivska likarnia v Kyievi. Nevidomyi slid Vilhelma Kotarbinskoho. Antykvar, 5/6, 150-157 [in Ukrainian].

Mokrousova, O. (2018). Liniia doli na doloni Kyieva. Vulytsia Kostolna. Kyiv: Lybid [in Ukrainian].

Odnorozhenko, O. (2009). Ukrainska rodova heraldyka doby serednovichchia ta rannioho modernu (XIV- XVIII st.)[Ukrainian Family Heraldry of the Middle Ages and Early Modern Periods (14-18 centuries)]. Candidate's thesis, Kyiv [in Ukrainian].

Sobchuk, V (2012). Shliakhetskyi rid Lidykhivskykh u XV - seredyni XVII stolit. In Kriz stolittia: Studii na poshanu Mykoly Krykuna z nahody 80-richchia (pp. 92-126), Lviv [in Ukrainian].

Sobchuk, V (2017). Istorychna Volyn Pivnichnyi zakhid Ukrainy v rehionalnomu ta lokalnomu vymirakh mynuloho. Kremenets [in Ukrainian].

Bar^cz, S. (1879). Pamigtnik szlachetnego Ledochowskich domu. Lwow [in Polish].

Epsztein, T. (1998). Edukacja dzieci i mlodziezy w polskich rodzinach ziemianskich na Wolyniu, Podolu i Ukrainie w IIpolowie XIX wieku. Warszawa [in Polish].

Ledochowski, M. (2002)....aby pozostal nasz slad: dzieje rodu Ledochowskich. Wroclaw [in Polish].

Mrozowska, K. (1989). Les etudiants polonais a Gand (1856-1913). Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellonskiego. Prace Historyczne, 88, 206-207 [in Polish].

Rod Ledochowskich. (2008). Ojczyznie i Bogu. Praca Zbiorowa. Warszawa [in Polish].

Wierzejski, W. K. (1939). Fragmenty z dziejow polskiej mlodziezy akademickiej w Kijowie 1834-1920. Warszawa [in Polish].