Політика українізації та музично-театральне життя Полтави кінця 20-х - початку 30-х років ХХ століття: джерелознавчий аспект

Завершувалися гастролі ДРОТ'у в Полтаві прем'єрною постановкою опери А. Вахнянина «Купало». Єдина опера галицького композитора при житті автора ніколи не виконувалась. Вперше вона була виконана лише в 1929 році на сцені Харківського оперного театру. Ця подія відбулася в рамках здійснення міжкультурних зв'язків Східної та Західної України. Ініціатором виступив галицький співак М. Волинський, який на той час працював в Україні. Прем'єра опери мала великий успіх, чому сприяла вдала музична редакція твору М. Вериківського та майстерне виконання головних партій видатними співаками М. Волинським, М. Литвиненко-Вольгемут та І. Паторжинським. Одразу після харків'ян оперу «Купало» включив у свій репертуар ДРОТ. Оцінюючи прем'єрну постановку, здійснену в Полтаві в лютому 1930 року, П. Капельгородський відзначив «соковиту й характерну музику опери, написану на основі галицьких мелодій», але при цьому назвав її «застарілою, як з технічно-музичної сторони, так і з технічно-театральної» (Капельгородський, «Купало», 4). На його думку, в опері не було соціальних мотивів, що на той час вважалося неприпустимим. «Про непримирену боротьбу Вахнянин і не чув, - писав критик. - У нього все закінчується миром. Верої женяться, лютий султан Омар перетворюється на любого тата й приймає у свою родину простого козака Степана. Драмі кінець... Всякі економічні й національні протиріччя й суперечності між кримчанами й українцями автор легко поладнав, породичавши Степана з Омаром. Історично-побутова драма закінчується урочистим святом» (Капельгородський, «Купало», 4). Долаючи недоліки лібрето опери, постановники ДРОТ'у подавали її як історичну драму, дія якої відбувається уві сні, як важке марево минулих часів. Справжніми залишилися лише щасливе кохання молодої пари Одарки й Степана, парубоцько-дівчачі ігри та ворожіння, що відбувалися під час купальських свят на Валичині. Прекрасні народні танки, що відтворювали старовинне селянське свято Івана Купала, за консультацією професора В. Верховинця, були виконані з етнографічною достовірністю. Як і у випадку з «Тарасом Бульбою» полтавські глядачі одразу позитивно сприйняли нову оперу. «Вже після першого акту публіка гарячими оплесками викликала на сцену всіх виконавців і керівників». Особливо сподобалися виконавці головних партій Є. Лаптєва - Одарка та М. Бозенсон - Омар (Капельгородський, «Купало», 4).

1 листопада 1930 року в Полтаві розпочав свою роботу ще один пересувний колектив - Державна Українська Лівобережна опера (далі -ДУЛО). В її складі працювало 116 чоловік, здебільшого молодь, що вперше почала працювати в опері. Режисуру здійснював С. Бутовський, музичну частину очолював колишній диригент Полтавського театру О. Єрофєєв (Мироненко, 16). Окрім стандартного комплекту західноєвропейських опер: «Фауст» В. Вуно, «Аїда» Дж. Верді, «Кармен» Ж. Бізе, ДУЛО представила в Полтаві також українську оперну новинку «Золотий обруч» Б. Лятошинського.

Опера була створена на державне замовлення партійного керівництва, зацікавленого у втіленні на сцені творів на «історичні сюжети, перейняті духом патріотизму, якими можна було, експлуатуючи національне минуле, скористатися для пропаганди прорадянської агітації» (Веселовська, 48). Сюжет опери взятий з поеми І. Франка «Беркути». У ньому йдеться про боротьбу двох соціальних сил - Тухольської громади на чолі із Захаром Беркутом та боярина Тугара Вовка під час великого наступу Чінгіз-хана в ХІІІ столітті. Після написання опера в 1930 році під різними назвами була поставлена відразу трьома провідними оперними театрами України: як «Захар Беркут» в Одесі, «Беркути» в Києві та «Золотий обруч» у Харкові. Нею ж відкрила свій перший театральний сезон у Полтаві Лівобережна опера. Полтавська преса відзначала, що новий оперний колектив дуже влучно почав свою роботу прем'єрою «Золотого обруча» Б. Лятошинського. Опера повинна була привабити тогочасних глядачів трьома моментами: 1) загостренням інтересу до Валичини; 2) соціально-класовим характером твору; 3) високою музичною вартістю його та новими музичними шуканнями. «Тему опери автор подав у оригінальному музичному оформленні, - писав П. Капельгородський, - що справді ставить новий етап у розвитку українського оперного мистецтва. Своєю технікою музика опери дорівнюється загальноєвропейським зразкам. Оркестровка мистецька. Музика виразно передає драматичну дію» (Капельгородський, «Золотий обруч», 4). Проте в наступній своїй статті критик зауважив, що «постійне напруження в оркестровці втомлює слухача. Оперу дотримано в стилі героїки: відбуваються героїчні події, виступають героїчні люди, виявляють героїчні думки й почування, і героїчно гримить металева музика, ледве пом'якшивши весь цей епос лірикою народної мелодики (1-ша дія). Все це робить дієвих осіб малореальними й не викликає відповідних емоцій. Але всі ці хиби відступають перед безперечними високими якостями опери як музичної драми (Капельгородський, «Лівобережна опера», 20).

Колектив Лівобережної опери опрацював «Золотий обруч» надзвичайно сумлінно. Режисуру здійснив С. Бутовський, автор всеукраїнської прем'єри цього твору в Одесі. Тоді його творчі шукання оцінив позитивно сам Б. Лятошинський, що був присутній на репетиціях та прем'єрі опери. У листі до Р. Глієра композитор писав: «Режисер непоганий. Він досить точно в усьому розібрався, і якщо я не згоден з ним в окремих деталях, то загальний характер і стиль постановки, як на мене, вірний. (Лятошинський, Листи, 2002: 179). Балетмейстер Пінно створив оригінальні, стильні форми балету, а професор В. Верховинець відтворив народні тухольські танки. Серед солістів особливо відзначилася виконавиця партії Мирослави, колишня провідна солістка Полтавського оперного театру В. Старостинецька, а також виконавці головних партій Строганов (Максим), Кравцов (Захар Беркут), Зубко (Тугар Вовк). Мистецьки звучав оркестр під орудою талановитого диригента О. Г Єрофєєва. Полтавською публікою опера була сприйнята неоднозначно: складність і модерність музики була незрозумілою робітничій масі, натомість музичні фахівці вважали її проривом в українському оперному мистецтві.

Під час наступного візиту до Полтави в жовтні 1931 року Лівобережна опера показала полтавчанам ще одну оперу на тему відомого історичного сюжету про народного месника Кармелюка, написану композитором В. Костенком. Як і «Золотий обруч» Б. Лятошинського, ця опера також була створена на державне замовлення. І знову результат не зовсім виправдав очікування замовників.

В. Костенка звинуватили в неправильному зрозумінні невдачі селянського руху. «Створюється враження, - писалося в буклеті харківського оперного театру, - що причина цієї невдачі в самому Кармелюкові, в його індивідуалістичній природі, в його неспроможності перебороти в собі особисте, суб'єктивне, а не в тогочасних економічних та суспільних умовах, а не в тому, що цей рух селянський не може мати тих перспектив, що їх заховує в собі рух робітничої класи. Звідси випливає й помилкова акцентація на Кармелюкові, а не на масі, не на рухові в цілому». (ЦДАМЛМ. Ф. 328. Оп. 1. Од. зб. 46. Арк. 27.). Однак за всіх недоліків опера «Кармелюк» В. Костенка була визнана однією з найбільш вдаліших творів того часу. Вона приваблювала природнім мелодійно-речитативним стилем, основаним на народній основі, яскравою музичною характеристикою персонажів та барвистою й насиченою інструментовкою. Тому не дивно, що постановки цієї опери були здійснені майже одночасно всіма оперними театрами України. В Полтаві вистави «Кармелюка» В. Костенка пройшли двічі 28 та 29 жовтня 1931 року і були завершальними в тогорічних гастролях Лівобережної опери. Через деякий час пересувні театри, що гастролювали в Полтаві, припинили свою діяльність і з 1932 року реорганізувалися в стаціонарні оперні колективи: ДРОТ у м. Дніпропетровськ, Лівобережна опера в м. Луганськ.

У цей же час починається поступове згорнення українізації, а трохи пізніше - і поголовна ліквідація багатьох її здобутків (Семчишин, 1985: 433). Впродовж усього процесу українізації найактивніших його учасників звинувачували в «буржуазному націоналізмі» та «націонал-ухильництві», що в кінцевому результаті призвело до перших судових процесів та репресій. Жертвами великого терору стала ціла низка українських митців, серед яких були й згадувані вище хореограф В. Верховинець та письменник П. Капельгородський. Не оминули звинувачення в «націоналізмі» й Наркома освіти України більшовика М. Скрипника, який, не витримавши цькувань з боку партійної влади, покінчив у 1933 році життям самогубством.

Згортання українізації відразу позначилося на репертуарній політиці театральних колективів. Коли в березні-квітні 1933 року до Полтави на гастролі прибула Державна Українська опера (м. Вінниця), вона не показала полтавським глядачам жодного українського твору. Не представлений був український репертуар і Донецькою оперою (м. Луганськ), створеною на базі колишньої Лівобережної опери, що гастролювала в Полтаві в 1934 році. Знайомити полтавську публіку з музичними виставами продовжила створена в 1936 році Музична драма, яка пізніше була реорганізована в Полтавський музично-драматичний театр, що діє і сьогодні.

Висновки

Діяльність пересувних оперних театрів у Полтаві дозволила місцевій публіці залишатися в центрі музичного життя України. Полтавці отримали можливість познайомитися з національною класикою та оперними новинками того часу. Український репертуар, що був продемонстрований пересувними оперними театрами в Полтаві, в повній мірі відображав основні тенденції того часу.

На жаль, радянське керівництво, оголосивши політику українізації, не створило сприятливих умов для її вільного розвитку. Цей процес супроводжувався постійними заборонами та утисками і був спрямований в русло «служіння» пролетаріатові. Мистецтво повинно було бути доступним, національним лише за формою, а за змістом - інтернаціональним та народним. Культивувалася колективна естетика. Ідейно-тематичне спрямування позначилося не лише на тематиці репертуару, а й на музичній мові творів та режисерських концепціях. В оперному репертуарі віддавалась перевага героїчному минулому українського народу («Тарас Бульба» М. Лисенко»), боротьбі проти соціального гноблення («Кармелюк» В. Йориша та В. Костенка, «Золотий обруч» Б. Лятошинського), подіям громадянської війни та пафосу соціалістичного будівництва («Інженер Каштанов» Б. Яновського). Критикувалися твори, в яких на передній план виходили не колективні, а особисті переживання персонажів («Купало» А. Вахнянина). Безцеремонно перероблялася і підганялася під радянську ідеологію національна класика. Нові опери часто оцінювалися не стільки за їхній художній рівень, скільки за ідеологічну правильність. Це завадило об'єктивно оцінити оперу Б. Лятошинського «Золотий обруч», яка сьогодні визнана однією з вершин національного оперного мистецтва, а в той час була нещадно розкритикована і майже відразу знята з репертуару.

Список використаних джерел

1. Білокриницький Ф. Анархія в театральному процесі й реорганізація системи правління театральними справами. Радянський театр. 1930. № 1-2. С. 19.

2. Веселовська Г Життя сценічного твору: з історії першовтілення опери Б. Лятошинського «Золотий обруч» за повістю І. Франка «Захар Беркут» Вісник Львівського університету. Серія Мистецтво. 2006. Вип. 6. С. 47-54.

3. На відкритті Української Державної опери. «Тарас Бульба», музика Лисенка. Більшовик Полтавщини. 1928. № 120 (683). 18 жовтня.

4. Єрофєєв О. Автобіографія // Музей «Музична Полтавщина» Полтавського музичного коледжу імені М. В. Лисенка. Інв. № 7/4. Арк. 5.

5. Капельгородський П. «Вибух», музично-драматична п'єса. Робітник Полтавщини. 1930. Ч. 33. (306). 8 лютого.

6. Капельгородський П. «Золотий обруч», оп. Лятошинського. Більшовик Полтавщини. 1930. № 192 (946). 4 листопада.

7. Капельгородський П. «Кармелюк» В. Я. Іориша. Робітник Полтавщини. 1930. Ч. 6 (279). 8 січня.

8. Капельгородський П. «Купало», опера Вахнянина. Робітник Полтавщини. 1930. Ч. 50 (323). 28 лютого.

9. Капельгородський П. Лівобережна опера на фоні кульсоцбудівництва. (Сезон 1930 року в Полтаві). Мистецька трибуна. 1931. № 4 (25). 25 лютого. С. 20-21.

10. Козицький П. Підсумки й перспективи оперної справи на Україні. Культура і життя. 1927. № 17. 14 травня.

11. Кошелівець І. Микола Скрипник. Мюнхен: Сучасність, 1972. 268 с.

12. Лятошинський Б. Епістолярна спадщина. Київ, 2002. Т. 1. Борис Лятошинський - Рейнгольд Гліер. Листи (1914-1956). 768 с.

13. Мироненко П. Державна Українська Лівобережна Опера (ДУЛО) Радянське мистецтво. 1931 № 7-8 (61-62). С. 16-18.

14. Мірінгоф Б. Увага Державній Пересувній Опері. Більшовик Полтавщини. 1928. № 117 (680). 11 жовтня.

15. Николишин С. Культурна політика більшовиків і український культурний процес: публіцистичні рефлексії. На чужині. 1947. 119 с.

16. Програма вистави «Кармелюк» // ЦДАМЛМ. Ф. 328. Оп. 1. Од. зб. 46. Арк. 27.

17. Семчишин М. Тисяча років української культури: істор. огляд культ. процесу. Наук. т-во ім. Шевченка. НьюЙорк ; Париж ; Торонто, 1985. 550 с.

18. Скрипник М. Статті й промови. Харків: Держвидав України, 1930. Т. 5. 290 с.

19. Станішевський Ю. Український радянський музичний театр. 1917-1967. Нариси історії. Київ: Наукова думка, 1970. 291 с.

20. Ткаченко Ю. Відкриття пересувної державної опери. «Тарас Бульба» Лисенка. Вісті ВУЦВК. 1928. № 247 (2437). 21 жовтня.

21. Шевченко С. А. Олександр Гаврилович Ерофєєв // ДАПО. Ф. 8811. Оп. 1. Спр. 5. Арк 14.

22. Яновський Б. До постановки опери «Вибух». Культура і життя. 1927. № 42. 10 листопада.

1. Bilokrynytskyi F. Anarkhiia v teatralnomu protsesi y reorhanizatsiia systemy pravlinnia teatralnymy spravamy [Anarchy in the theatrical process and the reorganization of the system of government by theatrical affairs]. Radianskyi teatr, 1930. Nr 1-2. p. 19 [in Ukrainian].

2. Veselovska H. Zhyttia stsenichnoho tvoru: z istorii pershovtilennia opery B. Liatoshynskoho «Zolotyi obruch» za povistiu I. Franka «Zakhar Berkut» [Stage Life: From the History of the First Incarnation of B. Lyatoshynsky's Opera “The Gold Hoop” by I. Franko's story “Zakhar Berkut”]. Bulletin of the University of Lviv. Art series, 2006. V. 6. pp. 47-54 [in Ukrainian].

3. H. Sh. Na vidkrytti Ukrainskoi Derzhavnoi opery. «Taras Bulba», muzyka Lysenka [At the opening of the Ukrainian State Opera. Taras Bulba, music by Lysenko]. Bilshovyk Poltavshchyny, 1928. Nr 120 (683). October 18 [in Ukrainian].

4. lerofieiev O. Avtobiohrafiia [Autobiography]. Museum “Musical Poltava Region” of the M. Lysenko Poltava Music College Inv. 7/4. 5 p. [in Ukrainian].

5. Kapelhorodskyi P «Vybukh», muzychno-dramatychna piesa [“Explosion”, a musical-dramatic play]. Robitnyk Poltavshchyny, 1930. V. 33. (306). February 8 [in Ukrainian].

6. Kapelhorodskyi P. «Zolotyi obruch», op. Liatoshynskoho [“Gold Hoop”, op. by Lyatoshynsky]. Bilshovyk Poltavshchyny, 1930. Nr 192 (946). November 4 [in Ukrainian].

7. Kapelhorodskyi P «Karmeliuk» V. Ya. Iorysha [ “Karmelyuk” by V.Ya. Iorysh]. Robitnyk Poltavshchyny, 1930. V. 6 (279), January 8. p. 4 [in Ukrainian].

8. Kapelhorodskyi P «Kupalo», opera Vakhnianyna [“Kupalo”, opera by Vakhnyanin]. Robitnyk Poltavshchyny, 1930. Nr 50 (323). February 28. p. 4 [in Ukrainian].

9. Kapelhorodskyi P Livoberezhna opera na foni kulsotsbudivnytstva. (Sezon 1930 roku v Poltavi) [Left-bank opera on the background of cultural construction. (1930 season in Poltava)]. Mystetska trybuna, 1931. Nr 4 (25). February 25. p. 20 - 21 [in Ukrainian].

10. Kozytskyi P Pidsumky y perspektyvy opernoi spravy na Ukraini [Results and Prospects of Opera in Ukraine]. Kultura i zhyttia, 1927. Nr 17. May 14 [in Ukrainian].

11. Koshelivets I. Mykola Skrypnyk. Logos GmbH, Munchen. 1972. 268 p. [in Ukrainian].

12. Liatoshynskyi B. Epistoliarna spadshchyna. T. 1. Borys Liatoshynskyi - Reinhold Hlier. Lysty (1914-1956) [Epistolary heritage. T. 1. Boris Lyatoshinskiy - Reingold Glier. Letters (1914-1956)]. Kiyv, 2002. 768 p. [in Ukrainian].

13. Myronenko P. Derzhavna Ukrainska Livoberezhna Opera (DULO) [State Ukrainian Left Bank Opera (DULO)]. Radianske mystetstvo, 1931. Nr 7-8 (61-62). pp. 16 - 18 [in Ukrainian].

14. Mirinhof B. Uvaha Derzhavnii Peresuvnii Operi [Attention to the State Mobile Opera]. Bilshovyk Poltavshchyny, 1928. Nr 117 (680). October 11. [in Ukrainian].

15. Nykolyshyn S. Kulturna polityka bolshevykiv i ukrainskyi kulturnyi protses: publitsystychni refleksii [Bolshevik cultural policy and the Ukrainian cultural process: journalistic reflections]. Abroad, 1947. 119 p. [in Ukrainian].

16. Prohrama vystavy «Karmeliuk» [Program of the play “Carmeluk”]. Central State Archive-Museum of Literature and Art of Ukraine F.328. Inv. 1. File 46. p. 27 [in Ukrainian].

17. Semchyshyn M. Tysiacha rokiv ukrainskoi kultury: istor. ohliad kult. protsesu [One thousand years of Ukrainian culture: A Historical Outline of Cultural Process]. Shevchenko Scientific Society. Ukranian Studies Vol. 52.New York - Paris - Toronto, 1985. 550 p. [in Ukrainian].

18. Skrypnyk M. Statti y promovy [Articles and speeches]. V.5. Ukrainian Institute of Marxism-Leninism. National question department. Kharkiv: Derzhvy'dav Ukrayiny', 1930. 290 p. [in Ukrainian].

19. Stanishevskyi Yu. Ukrainskyi radianskyi muzychnyi teatr [Ukrainian Soviet Music Theater]. Kyiv, 1970. 291 pp. [in Ukrainian].

20. Tkachenko Yu. Vidkryttia peresuvnoi derzhavnoi opery. «Taras Bulba» Lysenka [Opening of the Mobile State Opera. “Taras Bulba” by Lysenko]. Visti VUTsVK, 1928. Nr 247 (2437), October 21. [in Ukrainian].

21. Shevchenko S. A. Oleksandr Havrylovych Erofieiev. State Archive of Poltava Region. F. 8811. Inventory. 1. File. 5. P. 14. [in Ukrainian].