Пожежа Львова 1527 року: велика втрата чи великий ренесанс?

Размещено на http://allbest.ru

Центральний державний історичний архів України

Пожежа Львова 1527 року: велика втрата чи великий ренесанс?

Богдана Петришак кандидатка історичних наук,

начальниця відділу давніх актів

Анотація

Мета роботи - актуалізувати дослідження історій пожеж на прикладі однієї з найбільших пожеж Львова 1527 р. і показати політичні й культурні наслідки цього стихійного лиха для міста.

Методологія дослідження включає, передовсім, метод критичного аналізу історичних джерел із подальшим порівнянням тексту та його переказів. Аналіз історичного джерела також захоплює лінгвістичний (переклад латиномовного джерела), топографічний (відтворення історичних об'єктів на сучасній мапі), ономастичний (інтерпретація міських топонімів) аналізи.

Джерело також вивчається у напрямі історії довкілля та наслідків людської діяльності, відновлення міста після стихійного лиха, антропологічного фактора впливу на навколишнє середовище. Археологічний метод дослідження дозволяє відтворити первісний вигляд міста до пожежі та порівняти його просторовий розвиток і забудову.

Наукова новизна полягає у поновному вивченні джерельних згадок і пізніших інтерпретацій опису пожежі, розміщеного у раєцькій книзі міста від 1527 р., із метою вияснити причини й наслідки цього стихійного лиха для Львова. пожежа львів готичний святиня

Перспектива подальших досліджень: актуалізація вивчення таких маловідомих тем як історії катастроф, зокрема пожеж, у містах і міській агломерації. Вияснення причин настання пожеж, їхнього масштабу та наслідків показує, який вплив мали стихійні лиха на розвиток міст, їх занепад чи піднесення.

Висновки. Львів у першій третині XVI ст. зазнав великих втрат внаслідок пожежі 1527 р. Однак послідовна державна політика, спрямована на надання великих податкових та інших пільг як цілому місту, так і окремим його етнічно-соціальним групам, дозволила до середини XVI ст. відновити торгівельний і виробничий потенціал міщанства.

Зруйноване середмістя поступово забудовувалося наново за рахунок міграції до міста, як внутрішньої, так і зовнішньої. Окремого поштовху надано будівництву нових сакральних споруд - на місці спалених дерев'яних святинь у готичному стилі повстають перебудовані ренесансні, ратуша та навколоринкові квартали завдяки новим будівлям набули інших форм, знаних сьогодні.

Ключові слова: Львів; пожежа; відбудова; Сигізмунд І Старий; привілеї.

Вступ

В історії Львова 1527 рік постає як певна межа, лінія між містом готичним і містом Ренесансу, причому не лише в архітектурному плані, а й у плані думки, підтверджуючи міф, що всі середньовічні будівлі, документи, архіви згоріли у пожежі того року Badecki K. Zaginione ksicgi sredniowiecznego Lwowa // Kwartalnik Historyczny. R. 41. 1927. S. 519..

Ця дата відома кожному історику Львова і часто використовується для пояснення відсутності давніших матеріальних чи письмових пам'яток. Чи є частка правди у цьому міфі? У статті вияснимо реальні наслідки цієї великої катастрофи для міста та покажемо, чи була ця катастрофа великою втратою чи приводом до нової розбудови і розвитку міста, як би дивно це не звучало.

Пожежа - явище, знане істориками дуже давно, і воно займає поважне місце у рейтингу стихійних лих. Адже не лише історику, а й будь-якій освіченій людині відомо, наприклад, про пожежу Рима 64 р., підпал храму Артеміди Ефеської 356 р., спалення Лондона 1666 р. чи Праги 1689 р. Karpinski A. Pozary w miastach Rzeczypospolitej w XVI-XVIII wieku i ich nastcpstwa ekonomiczne, spoleczne i kulturowe. Katalog. Warszawa, 2020. S. 7. Деякі з них були добре задокументовані в джерелах, натомість про інші маємо лише побіжні згадки.

Не так давно, у 2019 р., увесь світ побачив, як пожежники боролися з вогнем у Соборі Паризької Богоматері в Парижі. Незважаючи на розвиток науки і техніки в галузі гасіння пожеж, вони все ще залишаються однією з головних загроз у житті людини.

Особливу небезпеку становлять пожежі, що виникли внаслідок умисних дій людини з метою знищення майна або приховування слідів вчинених злочинних дій. У свою чергу, масштабні лісові пожежі є джерелом забруднення атмосфери Землі та значною мірою сприяють парниковому ефекту Czerwona ksicga pozarow. Wybrane problemy pozarow oraz ich skutkow / Red. P. Guzewski, D. Wroblewski, D. Malozicc. Jozefow, 2014. S. 1031..

Львів, як і інші середньовічні міста, потерпав часто від пожеж - з 1381 до 1734 рр. давні хроністи нарахували їх всього 14 Memorial pozaru miasta Lwowa z wstcpem historycznym A. Czolowskiego, z aktow radzieckich wyd. i ob. K. Badecki. Lwow, 1927. S. 22.. Сучасні історики вважають, що між 1500 і 1795 роками було 79 пожеж Karpinski A. Pozary w miastach Rzeczypospolitej... S. 138-140.. Їхній вплив часто був страхітливим для документальної спадщини - варто згадати пожежу Львова 1381 р., сумнозвісну через втрату архіву міста Зіморович Б. Потрійний Львів: Leopolis Triplex. Вид. 2-ге. Львів, 2002. С. 81., чи Києва 1651 р., коли згоріли міський, гродський та земський архіви Білоус Н. Київ наприкінці XV - у першій половині XVII століття. Міська влада і самоврядування. Київ, 2008. С. 145-146.. Відомо про пожежі та знищення міських архівів у м. Жидачеві (1645 і в інших роках XVII ст.), м. Галичі (1648 р. і наступні), м. Буську (1648, 1655, 1722). У 1690-ті роки згоріли документи у м. Кам'янці-Подільському під час захоплення його турками, у 1718 р. - в Києві та ін. Купчинський О. Втрачені пергаментні грамоти міст і сіл Галичи-ни XIV - першої половини ХІХ століть // Прикладна архівістика та спеці- яльні історичні дисципліни. Вибрані статті та матеріали. Т. 2. Львів, 2011. С. 458. Najstarsza ksicga miejska 1382-1389 / wydal A. Czolowski. Lwow, 1892. S. 8, 30-31. Petryszak B. Кар'єри публічних нотаріїв у Львові XV-XVI ст. // Sredniowiecze polskie i powszechne. T. 3(7). Katowice, 2011. С. 180-181. Багато таких фактів фіксують гродські та земські книги, оскільки саме сюди зверталися позивачі для відновлення втраченого документа.

Причинами такого поширення пожеж стали, передусім, спосіб тогочасного будівництва житла із легкозаймистих матеріалів, зберігання їх же поруч із житловими будівлями, густота забудови міста, небезпечні способи освітлення вулиць і будинків, зосередженість у міських мурах закладів із вогненебезпечним виробництвом (броварні, пекарні, кузні), поганий стан міського водопроводу, відсутність організованої системи пожежної охорони, а також повсякденне вживання вогню у побуті. Інформація про найнебезпечніші для міст пожежі занотовувалася раєцькими або лавничими писарями у міських книгах під відповідними датами і такими заголовками, як «Memoriale conflagrationis» («Новина про пожежу») або «Memoriale luctuosum» («Сумна новина»). Такі згадки вміщені вже у першій збереженій книзі протоколів уряду ради та лавничого суду за 1382-1389 рр.⁴ Інформацією про пожежу 1527 р. та її наслідки ми зобов'язані міському писареві Мартину з Велички. Він, будучи також публічним нотарієм і добре освіченою людиною, ретельно протягом своєї каденції, яка тривала довго - понад 20 років, - фіксував подібні локальні події⁵¹⁰.

Мартин із Велички записав доволі детальний перебіг цієї пожежі майже на 2 картках раєцької книги за 1507-1530 рр. ЦДІАЛ України (Центральний державний історичний архів України, м. Львів). Ф. 52 (Магістрат міста Львова). Оп. 2. Спр. 9. С. 736-738., хоча датовано цей запис 5-ма тижнями потому. Згодом як у раєцьких, так і фінансових книгах з'являються дані про втрати внаслідок пожежі або спроби налагодити міське господарство опісля. Скористалися цінною інформацією деталей пожежі, насамперед, міські хроністи, які підсилено зобразили увесь жах від несподіваності та масштабності лиха. Бартоломей Зіморович фактично через 2 століття відтворив у своїй хроніці опис Мартина з Велички, акцентувавши: «Нічого більш жахливого протягом цілого часу свого існування аж дотепер не зазнав Львів, ніж страшна пожежа, подібна до Троянської чи Єрусалимської, яка, як розповідають аннали, від брами до брами цілий Львів перетворила на попіл» Зіморович Б. Потрійний Львів... С. 114..

Автор пізнішого літопису-хроніки міста Денис Зубрицький також підкреслив тотальність пожежі: «Вже кілька разів, як ми читали вище, горіла якась частина міста, а найчастіше заселена жидами, але пожежа, що вибухнула цього року, обернула на попіл майже все місто» Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. Вид. 2-ге. Львів, 2006. С. 135.. Історики Львова згодом часто використовували цю подію як можливість пояснення матеріальних і культурних втрат, наприклад, Владислав Лозинський в одній із своїх книг детально проаналізував знищення первісної готичної будівлі латинської катедри Львова Lozinski W. Sztuka Iwowska w XVI i XVII wieku. Lwow, 1898. S. 15-19.. Через 400 років після великої пожежі, у 1927 р., вийшли друком 2 маленькі брошурки на пам'ять про цю подію: перша авторства польського історика-краєзнавця Юзефа Бялиня-Холодецького, друга - історика-архівіста Кароля Бадецького з історичним вступом Олександра Чоловського Memorial pozaru miasta.; Bialynia-Cholodecki J. Lwow pastwq pozogi w r. 1527. Wspomnienie w czterechsetna rocznicc katastrofy. Lwow, 1927.. Ю. Бялиня-Холодецький використав емоційне тло розповіді, щоб прикрасити її додатковими описами поведінки людей під час пожежі, картинами руйнувань святинь тощо, додавши і яскравих штрихів відбудови опісля Bialynia-Cholodecki J. Lwow pastwa pozogi... S. 11, 13.. Публікація К. Бадецького була більш академічною, із коротким вступом тодішнього директора міського архіву О. Чоловського та оприлюдненим текстом меморіалу пожежі з міської книги з коментарями і примітками (до сьогодні актуальними) Memorial pozaru miasta. S. 27-30. Див. прим. 2; Karpinski A., Nowosielska E. Pozary w miastach Rzeczypospolitej w XVI-XVIII wieku i ich nastcpstwa ekonomiczne, spoleczne i kulturowe. Warszawa, 2021.. Нещодавно натомість видано польським істориком Анджеєм Карпінським каталог пожеж міст Речі Посполитої ранньомодерного часу, у якому, звичайно, фігурує і Львів. У виданій ним же (у співавторстві з Ельжбетою Новосельською) монографії про пожежі як явище і їхні наслідки Львову загалом та його найбільшим пожежам зокрема, присвячено багато уваги⁷¹⁸.

Повертаючись до оцінок сучасників цієї події та пізніших інтерпретаторів, спробуємо порівняти усі етапи цього стихійного лиха та як місто оговтувалося після нього.

Початок і перебіг пожежі

Першоджерело дає не лише точний день займання міста, а й навіть вказівку на точний час: «Anno etenim Millesimo quingentesimo vigesimo septimo, feria secunda post ferias Ascensionis Domini, hora vigesima tertia» («Року ж тисяча п'ятсот двадцять сьомого, у понеділок після свята Вознесіння Господнього, о двадцять третій годині») Memorial pozaru miasta. S. 27. Однак, уже Д. Зубрицький датував пожежу «влітку близько св. Івана», тобто перед 24 червня Зубрицький Д. Хроніка міста Львова. С. 135.. А. Карпінський у своєму каталозі вказує 11-ту годину вечора як початок пожежі, хоча вірним є трактування К. Бадецького, який зауважив, що 23-тя година - це приблизно 19-та година, рахуючи від заходу сонця Karpinski A. Pozary w miastach Rzeczypospolitej. S. 138. Про роз-рахунок доби у тогочасному суспільстві «від вечора до вечора», тобто від заходу до заходу сонця див.: Skierska I. Sabbatha sanctifices. Dzien swiety w sredniowiecznej Polsce. Warszawa, 2008. S. 46.. Натомість А. Карпінський вірно занотував, що це почалося у понеділок, а не у вівторок. Із місцем займання також усе зрозуміло: «ex braseatorio domus cuiusdam Gregorii Scholtish de Klieparow, ex opposito conventus Fratrum minorum conventicalium, in platea Pistorum acialiter iacente» («Із броварні у будинку Григорія Шольца з Клепарова, що розташований навпроти монастиря ордену францисканців, на розі вулиці Пекарської»)²²⁴ Memorial pozaru miasta. S. 27.. Як припустив О. Чоловський, зараз це - перехрестя вулиць Вірменської й Театральної, вірніше, будинок № 2 на вул. Вірменській Ibid. S. 11.. Б. Зіморович натомість писав, що вогонь «спалахнув у Ліванському броварі, який стоїть навпроти монастиря отців-францисканців» Зіморович Б. Потрійний Львів. С. 114.. Це - досить вузька вулиця навіть зараз, тож не важко уявити, що і тоді забудова у ній була щільною і створювала умови для поширення вогню. Безпосередньої причини виникнення пожежі дослідники так і не виявили. Як підсумував А. Карпінський, очевидно, необережність при поводженні з вогнем у броварні спричинила займання, а посуха і сильний вітер, який роздмухував вогонь, швидко його поширили на навколишні квартали²⁵⁷ Karpinski A., Nowosielska E. Pozary w miastach Rzeczypospolitej. S. 200-201.. Додамо, що цьому сприяв і час загоряння - це була вечірня пора, коли купці й ремісники уже завершували свою працю, міщани розходилися додому і швидко відреагувати на пожираючий вогонь не зуміли.

Джерело докладно візуалізує перебіг пожежі, дозволяючи простежити за нею віртуально. Тож пізніші перекази лише повніше чи стисліше передають цю інформацію. Спочатку вогонь розділився надвоє і за короткий час захопив Пекарську, Краківську, Шевську й Вірменську вулиці, увесь другий квартал міста. З іншого боку пожежа пішла у напрямку монастиря францисканців із прилеглим костелом Чесного Хреста, добралася до міської лазні та костелу св. Духа з шпиталем на однойменній площі і перекинулася на різницькі ятки навпроти катед- рального собору, відокремлені цвинтарним муром. З останніми пов'язане свідчення, записане через 5 тижнів після пожежі у раєцькій книзі. У ньому міщани Мартин Срочка, Анджей Єльонек, Микола Кшижак, Микола старий і Павел тесля визнали, що під час пожежі до них звернувся райця Станіслав Вільчек і попросив розібрати ятки, щоб вони не згоріли і не зайнялась від них катедра, і частину таки розібрано. Однак, за їхніми словами, вогонь настільки був сильним, що ятки все ж згоріли, і у пожежі загинуло кілька євреїв, які також залучилися до рятівної операції ЦДІАЛ України. Ф. 52. Оп. 2. Спр. 9. С. 730.. Отже, відлік людських жертв було розпочато. Вогонь досягнув міських мурів і будинків капітульних каноніків і вівтаристів на площі збоку катедри і кладовища, яке прилягало до неї. Згодом запалали будівлі в ринку і на Галицькій, Зарванській, Руській та Єврейській вулицях, разом із церквою Успіння Діви Марії, синагогою і міськими стайнями.

У безпосередній загрозі опинилася найбільша римо-католицька святиня міста. Вогонь перекинувся на вежу дзвіниці, яка разом з усіма дзвонами, в т. ч. і найбільш знаним - «Сюзанною», та дахом обвалилася досередини. Нарешті вогонь дійшов до площі Ринок - згоріла частина мурованої готичної ратуші з 1381 р., будинки навколо неї (переважно фахверкові, з дерев'яними ґанками). Ціла оборонна система міста - 17 веж із двома брамами, у яких зберігалися численні запаси зброї та пороху, була знищена, за винятком 3 веж коло Низького замку (К. Бадецький припустив, що це були вежі столярів, ковалів і крамарів).

Потерпів також і Високий замок. З верху палаючої Краківської брами жар перекинувся на нього. Дерев'яні дахи замкових веж і будинків опинилися у небезпеці. Згоріла головна замкова вежа, але цим вогонь і обмежився. Натомість згоріло найближче старостинське село Знесіння. Поряд із величезними збитками, які зазнало від пожежі місто, шкода, яку вона завдала замкові, залишилася невідомою і стараннями львівського старости Станіслава з Ходча була швидко усунута Memorial pozaru miasta... S. 36. Ibid. S. 38..

Пожежа охопила все місто настільки, що, за свідченням джерела, один лише будинок залишився неушкодженим - якогось міщанина Яна Броди («domo una Joannis olim Broda sub tegulis Bastha dicta relicta» («одного дому Яна Броди під дашком вцілілої вежі»)'²²⁸. Ймовірно, він був під якоюсь вежею і таким чином вцілів, можливо, йдеться про Струмилівську вежу, отже, був десь біля Краківської брами.

Втрати внаслідок пожежі

Після сухого спостереження за фактами перейдемо до переосмислення наслідків цього стихійного лиха. Почнемо з найпомітнішого - із повністю зруйнованих будівель, споруд, храмів. Вичерпний перелік зробив А. Карпінський, згідно з яким згоріли будинки біля ринку і на вулицях: Краківській, Вірменській, Різничій, Єврейській, Руській, Галицькій, Гродській і Зарванській. Також згорів Високий Замок, катедра і костели: св. Духа, францисканців і домініканців, вірменська катедра, 2 монастирі, шпиталь св. Духа, церква Успення Пресвятої Богородиці, синагога, ратуша, міська вага і постригальня, крамниці, ятки та міські вежі Karpinski A., Nowosielska E. Pozary w miastach Rzeczypospolitej... S. 201..

Тут важливо також додати, що усі ці будівлі згоріли разом із тим, що було всередині. Отож, вартість усіх матеріальних втрат важко переоцінити. Якщо додати до цього вартість, наприклад, купецьких товарів, що згоріли у крамницях, то цифра виходить справді значною. Однак встановлення приблизних втрат у грошовому еквіваленті потребує ще досліджень. Так само виглядають справи і з людськими жертвами. Джерело повідомляло, що «Qui quidem ignis, ita incrudescens, multos homines suffocavit, iumentaque et pecora, in Judeorum plateam in unum locum ab undequaque conagens, crudeliter absumpsit» («Власне вогонь, так заповзявшись, багатьох людей задушив, і коні та худобу, що на Єврейську вулицю в одне місце зі всіх сторін зігнано, суворо знищив») Memorial pozaru miasta. S. 29.. Детальніше число не вказувалося.

Для аналізу економічних наслідків пожежі варто подивитися на інші джерела того ж часу. А. Чоловський вказував на важливість інформації фінансових книг міста, але сам обмежився лише побіжним переліком видатків у книзі тижневих видатків за 1519-1530 рр. Ibid. S. 24. Йдеться про: ЦДІАЛ України. Ф. 52. Оп. 2. Спр. 706. 395 passim. Важливо також залучити інформацію із загальної чиншової книги за 1522-1548 рр. Там само. Спр. 704.

Відновлення міста

Власне можемо спостерігати кілька напрямів відбудови міста, які, як показав час, повністю себе виправдали. Перше, про що потурбувалися райці - це забезпечення виняткових податкових привілеїв для міщан, щоб відновити втрачені міщанські капітали, дати змогу тим людям, майно яких вціліло, швидко налагодити своє ремесло. Тут втілено цілий комплекс привілеїв. На таку резонансну подію відреагувала одразу королівська влада - 19 липня 1527 р. був виданий привілей короля Сигізмунда І, яким він звільнив львів'ян «від сплати всіх наших чиншів, як з ратуші, так з міста, а саме: з війтівства, міської лазні, яток купців, всіх шевців, пекарів, від постригача сукна і різників, за винятком лою, що прийнято давати до нашого львівського замку; далі від всіх і кожного податків, що по-простому називається шос, а також від всіх будь-яких контрибуцій, сплат, встановлених чи (тих, що) будуть встановлені, (тих, що) ухвалені чи будуть ухвалені для потреб держави нашого королівства, якими б назвами (податки) не називалися, відтепер протягом 20 років, а від сплати чопового - на сім років»¹³. Другий привілей під тою ж датою на 20 років дозволяв Львову щосуботи проводити «сохачки» - м'ясні базари, вільні від оплати, та звільняв львівських м'ясників від податків Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.) / упоряд. М. Капраль. Львів, 1998. С. 208-210. Там само. С. 210-212.. У 1530 р. король звільнив місто від коронаційного податку Сигізмунда Августа Там само. С. 212-213.. Також залишалися в силі попередні королівські ордонанси, які скасовували збори з мита та торгового, що вносили на замок старости, з солоної риби, завезеної з інших країн або зблизька. Проте пільгові для міста привілеї видавалися ще довго після пожежі. Наприклад, через 10 років, у 1537 р., король, будучи з почтом у Львові, надав місту довічне право шинкувати горілкою в мурах та на передмістях, під замком і у деканаті св. Йоана, від чого місто отримувало найбільші доходи Там само. С. 226-229.. У 1539 р. король продовжив надане звільнення від сплати податків і право райцям Львова збирати чоповий податок для подальшої відбудови міста після пожежі³⁷⁵ Там само. С. 232-234..

Виграли від ситуації й окремі національні громади. Львівські вірмени отримали 8 липня милостивий дозвіл, «щоб у їхній ятці у двох вікнах виставляли і продавали будь-яке м'ясо будь-яким людям - християнам (католикам) чи українцям та (людині) будь-якої іншої нації та статі» Привілеї національних громад міста Львова (XIV-XVIII ст.) / упоряд. М. Капраль. Львів, 2000. С. 263-264.. Натомість 29 липня 1527 р. львівські євреї були звільнені на 5 років від усіх чиншів і податків ³⁹⁷ Там само. С. 420-421. Ця пожежа стала поштовхом для національних громад виступити з вимогами щодо своїх прав і привілеїв, які згодом, через кількадесят років, стали приводом для різних подій.

Райці також турбувалися і про налагодження місцевої взаємодії. Так, 30 грудня 1527 р. вони видали розпорядження купецькому братству не продавати певні ремісничі товари в купецьких ятках, а створювати відповідні договори для різних цехів для пожвавлення їхньої роботи (зокрема, сідлярів, мечників, шевців, ковалів, кушнірів тощо) Економічні привілеї міста Львова XV-XVIII ст.: привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій / упоряд. М. Капраль. Львів, 2007. С. 500-503..

Друге - це створення також сприятливих умов для зовнішньої і внутрішньої міграції. Частково можна це підтвердити книгами прийнять до міського права. Примітно, що значно зростає відсоток осіб львівського походження, які приймають міське право - з 10,4% у 14961536 рр. до 27,8% у 1537-1570 Gilewicz A. Przyjccia do prawa miejskiego we Lwowie w latach 1405-1604 // Studia z historji spolecznej i gospodarczej, poswiecone prof. Fr. Bujakowi. Lwow, 1931. S. 384.. Неспалення передмість стало запорукою як для певної квоти людей, які могли переселитися як із спаленого середмістя назовні, так і для підприємливих передміщан шансом отримати ділянку у місті. Міграція населення до Львова продовжувалася, місто приймало нових мешканців, оселення яких у Львові частково відобразилося в реєстрах прийняття громадянства.

Третє - міська влада значно поглибила вимоги щодо будівельно-ремонтних робіт. Так, райці 19 липня 1527 р. ухвалили перше рішення після пожежі про заборону будівництва у місті будинків з ґанками чи іншими прибудовами («ut pote absque porticibus et aliis id genus impediments» («щоб можна було без ґанків та інших того ж роду перешкод») Привілеї міста Львова... С. 207.. Йшлося, очевидно, про т. зв. дерев'яні підсіння, які стали несвідомою причиною швидкого поширення пожежі. Цю ухвалу підтримав і король Сигізмунд І. Це важливе рішення спричинило своєрідний будівничий переворот у Львові, адже тепер будівлі мали зводитися або перебудовуватися в інший спосіб.

Внаслідок великих катастроф часто зникала попередня міська архітектура, а саме: готична, ренесансна й барокова, оскільки звичайно будівлі відбудовувалися у новому, актуальному стилі Karpinski A., Nowosielska E. Pozary w miastach Rzeczypospolitej...

S. 311.. Б. Зіморович пише про прибуття каменярів із Сілезії, які видобували камінь із глибин землі, а також випалювали цеглу з землі Зіморович Б. Потрійний Львів. С. 115.. З середини XVI ст., отже, маємо чудові взірці ренесансних кам'яниць у Львові.

Наприклад, характеристичною є Миколаєвичівська кам'яниця на Вірменській вулиці, споруджена у 1550-х роках італійським архітектором П'єтро з Лугано, що прибув до Львова у 1543 р. Мельник І. Львівське Середмістя: всі вулиці, площі, храми й кам'яни-ці. Львів, 2011. С. 239. Фактично усі ринкові кам'яниці споруджені у другій половині XVI ст. або перебудовані на раніших фундаментах.

Пожежа несвідомо надала місту цілком нового, впізнаваного й дотепер обличчя. Йдеться також про нові святині - спочатку катедру, яка втратила готичний декор і перетворилася на ренесансну, хоча зберегла у своєму вигляді (ймовірно, чи не єдина у Львові) залишки готичних форм. Наново повстала Успенська церква грецького обряду - зруйнований пожежею храм відбудував у 1547-1559 рр. згадуваний вже П'єтро Італієць. Муровану міську синагогу спорудив у 1582-1596 рр. італійський архітектор Павло Щасливий за участі Амвросія Прихильного та Адама Покори. Фундатором синагоги був багатий львівський купець, банкір і королівський фінансист та голова єврейської міської громади Іцхак Нахманович (Ісаак бен Нахман). Архітектори надали споруді рис архітектури ренесансу з ремінісценціями готики. Це - лише кілька прикладів відновлення сакральної архітектури. Як зауважив Б. Зіморович, у наступні роки міщани продовжили зводити нові храми та нові домівки Зіморович Б. Потрійний Львів... С. 115..

Міська ратуша стала одним із вдалих прикладів відбудови напів- зруйнованої адміністративної будівлі. Перші заходи з очищення від розплавленого заліза внутрішніх приміщень міські слуги зробили вже 8 червня, через кілька днів після згарища - вочевидь, перед цим було розчищено площу перед ратушею ЦДІАЛ України. Ф. 52. Оп. 2. Спр. 704. С. 395.. Четверо сміттярів прибирали й після міського бровару, райці видавали кошти на прибирання перед Краківською брамою Там само..

1532 р. розпочалася реставрація вежі на ратуші. Над нею працювало 7 мулярів упродовж кількох тижнів під керівництвом майстра Опрелича. Тоді ж вирізьблено тесані камені для ратушних вікон, а Ян Аньол, цегляр, виготовив кольорову черепицю для покриття вежі і згорілого даху цілої ратуші. Він замовляв для цього різні фарби, олово, «шпіцгляс» - суміш для поливи черепиці.

Через 7 років, навесні 1539-го, на вежі встановили риштування, на якому працював магістр Лукаш із 7-ма товаришами, 2-ма учнями і 16-ма робітниками. У книгах витрат було зазначено, що ратуша вкрита кахлями. Того ж року було відновлено Струмилову вежу, яка сильно постраждала від пожежі, хоч Б. Зіморович датував цю подію 1535 р. Зіморович Б. Потрійний Львів... С. 116. Львів давній [Текст] / [Ф. Яворський, А. Краєвський, А. Чоловський]; пер. з пол. І. Лемка. Львів: Апріорі, 2017. С. 21. Через 4 роки вежу ратуші зняли і знову вкрили плиткою. У 1540 р. брат Олексій з ордену домініканців відновив малюнки на циферблаті годинника на вежі і стрілки за 1 злотий і 6 грошів⁵⁵⁰.

Цікавим прикладом відбудови міщанського дому є випадок із будинком на Руській вулиці. Згідно з джерелами, дерев'яних домів тут залишилося всього два. Натомість будувалися нові з каменю. Так, після пожежі один дім, що стояв на вулиці Зацерковній, на розі від міських мурів, викупив кравець Пилип і у 1533 р. почав його відбудовувати. Укладений контракт із муляром Мартином Люшнею давав багато деталей до нового вигляду будинку: він мав бути одноповерховим, з 12-ма вікнами (наріжними), деякі з них були з різьбленого каменю, так само і в'їзна брама та 6 дверей Крип 'якевич І. Львівська Русь в першій половині XVI ст. : досліджен-ня та матеріали. Львів, 1994. С. 36.. Крім цього, є згадки про піддашшя, комору з одним вікном та якісь прибудови, мурований комин і печі; знадвору будинок мав бути отинькований.

Будинки інших міщан зводилися у схожий спосіб, мали окрім фронту ще офіцини, з них складалися «багаті крами», що були також домами для мешкання і стояли в ринку Там само. С. 37.. На жаль, археологічні дослідження на місці спалених будівель не проводилися настільки комплексно, як це бачимо у дослідженнях, наприклад, польських археологів.

Підводячи підсумок, зазначимо, що все викладене вище свідчить про те, що катастрофа 1527 р. була для Львова не страшним ударом, а шансом на новий початок. Старі святині, які або згоріли у вогні, або були значно пошкоджені, отримали абсолютно новий, ренесансний вигляд. Збудувалися нові храми, про які подбали львівські міщани.

Так само і з міщанськими будинками - знову з'явилися цілі квартали чудових будівель другої половини XVI ст. Італійські й німецькі архітектори приїжджали до міста, щоб працювати над новобудовами для заможних городян. Без оподаткування протягом багатьох років львівська торгівля працювала добре і незабаром зайняла перше місце у внутрішньому товарообігу. Подібним чином працювали й львівські майстри-ремісники, відбудовуючи місто.

Національні громади, такі як вірмени та євреї, також скористалися ситуацією, повернувши собі численні привілеї. Очевидно, що пожежа 1527 р. мала довгострокові наслідки. Вона певною мірою спричинилася і до зникнення давніх міщанських родів і захоплення влади у місті новоприбулими - хоч ніхто з істориків досі не розглядав це під таким кутом зору.

References

1. Badecki, K. (1927). Memorialpozaru miasta Lwowa [Memorial of the fire of the city of Lviv]. Lviv. [in Polish].

2. Badecki, K. (1927). Zaginione ksiegi sredniowiecznego Lwowa [The lost books of Medieval Lviv]. Kwartalnik Historyczny 41, 528-548. [in Polish].

3. Bialynia-Cholodecki, J. (1927). Lwow pastwq pozogi w r. 1527. Wspomnienie w czterechsetnq rocznice katastrofy [Lviv is the prey of the fire in 1527. The memory of the 400th anniversary of the catastrophe]. Lviv. [in Polish].

4. Czolowski, A. (Comp.) (1892). Najstarsza ksiega miejska [Lwowa] (13821389) [The oldest book of the city [of Lviv] (1382-1389)]. Lviv. [in Latin].

5. Kapral, M. (Comp.) (1998). Pryvilei mistaLvova (XIV-XVIIIst.) [Privileges of the city of Lviv (14^th - 18^th centuries)]. Lviv. [in Latin & Ukrainian].

6. Kapral, M. (Comp.) (2000). Pryvilei natsionalnykh hromad mista Lvova (XIV-XVIII st.) [Privileges of national communities of the city of Lviv (14^th - 18^th centuries)]. Lviv. [in Latin & Ukrainian].

7. Kapral, M. (Comp.) (2007). Ekonomichni pryvilei mista Lvova XV- XVIIIst.:pryvilei tastatuty remisnychykh tsekhivi kupetskykh korporatsii [Economic privileges of the city of Lviv in the 15^th - 18^th centuries: privileges and statutes of craft workshops and merchant corporations]. Lviv. [in Latin & Ukrainian].

8. Karpinski, A. & Nowosielska, E. (2021). Pozary w miastach Rzeczypospolitei w XVI-XVIII wieku i ich nastqpstwa ekonomiczne, spoleczne i kulturowe [Fires in the cities of the Commonwealth in the 16^th - 18^th centuries and their economic, social and cultural consequences]. Warsaw. [in Polish].

9. Karpinski, A. (2020). Pozary w miastach Rzeczypospolitei w XVI-XVIII wieku i ich nastqpstwa ekonomiczne, spoleczne i kulturowe. Katalog [Fires in the cities of the Commonwealth in the 16^th - 18^th centuries and their economic, social and cultural consequences. Catalog]. Warsaw. [in Polish].

10. Krypiakevych, І. (1994). Lvivska Rus v pershii polovyni XVI st.: doslidzhennia ta materialy [The Lviv Rus' in the first half of the 16th century: research and sources]. Lviv. [in Latin & Ukrainian].

11. Petryshаk, B. (2011). Kariery publichnykh notariiv u L'vovi XV-XVI st. [Careers of public notaries in Lviv in the 15^th and 16^th centuries]. Sredniowiecze Polskie i Powszechne, 3 (7), 179-180. [in Ukrainian].

12. Zimorovych, B. (2002). Potriinyi Lviv: Leopolis Triplex [Triple Lviv: Leopolis Triplex]. Lviv. [in Ukrainian].

13. Zubrytskyi, D. (2006). Khronika mista L'vova [Chronik of the city Lviv]. Lviv. [in Ukrainian].

Abstract

The Lviv fire of 1527: a great loss or a great renaissance?

Bohdana Petryshak

Candidate of Historical Scientes, Head of the Department of Ancient Acts, Central State Historical Archives of Ukraine in Lviv

The purpose of the work is to update the study of fire stories using the example of one of the largest fires in Lviv in 1527 and to show the political and cultural consequences of this natural disaster for the city.

The research methodology includes, first of all, the method of critical analysis of historical sources followed by a comparison of the text and its retellings. The analysis of the historical source also involves linguistic (translation of the Latin source), topographic (reproduction of historical objects on a modern map), onomastic (interpretation of city toponyms) analyses. The source is also studied in the direction of the history of the environment and the consequences of human activity, the restoration of the city after a natural disaster, the anthropological factor of the impact on the environment. The archaeological research method allows to reproduce the original appearance of the city before the fire and to compare its spatial development and construction.

The scientific novelty consists in the re-examination of the source references and later interpretations of the description of the fire, which was placed in the counsil book of the city in 1527, with the aim of clarifying the causes and consequences of this natural disaster for Lviv.

The prospect of further research consists in actualizing the study of such little-known topics as the history of disasters, in particular, fires, in cities and urban agglomerations. Clarifying the causes of fires, their scale and consequences shows what impact natural disasters had on the development of cities, their decline or rise.

Conclusions. In the first third of the 16th century, Lviv suffered great losses due to the fire of 1527. However, a consistent state policy aimed at providing large tax and other benefits both to the city as a whole and to its individual ethnic and social groups made it possible to restore the trade and production potential of the bourgeoisie by the middle of the 16th century. The ruined city center was gradually rebuilt due to migration to the city, both internal and external. A special impetus was given to the construction of new sacred buildings, rebuilt Renaissance buildings rose in the place of burned wooden shrines in the Gothic style, the town hall and the market districts took on new forms known to this day thanks to the new buildings.

Key words: Lviv; fire; reconstruction; Sigismund I the Old; privileges.

Размещено на Allbest.ru