Соціально-демографічний портрет єврейської спільноти Маріуполя та Приазов'я дорадянського періоду (за даними перепису 1897 р.)

Спадає у вічі те, що представлені не всі стани. Відсутній дворянський стан. Хоча євреї могли претендувати на дворянство (зокрема і потомственне), у Приазов'ї таких прикладів немає. Відсутня така складова, як особи духовного звання: іудейське духовенство (на відміну від християнського) до станів не входило. Немає військових козаків та інородців. Хоча, історія маріупольської громади без представників козацького стану не обійшлася, щоправда це відноситься до більш раннього часу: у 1888 р. нами зафіксована козачка станиці Новомиколаївської (тепер м. Новоазовськ) Рахіль Осипова.

Зауважимо, що у спадок передавалися міщанський, селянський стани, стан потомственного громадянства. Отже, точна кількість почесних громадян нам невідома, вони йдуть загалом із своїми родинами. Те саме стосується купців, особистих дворян та чиновників не з дворян.

Оскільки становий розподіл також корелюється з мовною ідентичністю, ті з іудеїв, євреїв за етнічною ознакою, що вказували як рідну інші мови (89 у повіті та 315 у місті), йшли в графах обраних ними мов, і виокремити їх із загалу, нажаль, неможливо.

Але і наявні дані свідчать, що єврейське (за мовною ознакою) населення Маріупольського повіту (без урахування Маріуполя), було у переважній більшості селянським та складало 53% від єврейського загалу сільської місцевості повіту. Це було в першу чергу населення єврейських колоній. Землероби-колоністи йшли як представники сільських обивателів. Окрім того, єврейське населення мешкало і в німецьких колоніях, зокрема, у колоніях Людвигсталь, Шейнбаум, Грунау, Розенгартен, Гейбуден, Бергталь тощо. Єврейське населення мешкало і в українських та грецьких селах Павлівка, Новоспасівка, Благодатне, Зачатівка, Майорське, Ольгінка, Платонівка, Стрітенка, Нікольське, Василівка, Новотроїцьке, Новопетриківка, Темрюк, Ялта, Урзуф, Карань, Бешев (Старобешеве) тощо, хуторах Сартанському та Кирпичеве (тепер Широкине).

І міщанська складова була значною та складала 43%. Не всі міщани мешкали у місті. Не тільки у єврейській спільноті, а і взагалі, поширеною була практика, коли колишні селяни, отримавши міщанський статус, продовжували жити у сільській місцевості.

Цікавим є те, що обивателів купецького стану у повіті зафіксовано навіть більше, ніж у самому місті (169 проти 166). Багато купців, наприклад, з числа колишніх колоністів, продовжувало мешкати у колоніях та селах, що, можливо, пояснювалося як походженням, так і потребами справи.

У Маріуполі переважну більшість єврейського населення складали міщани - 89%. Якщо порівнювати статистику по місту та повіту бачимо, що 36% міщан-євреїв мешкало у сільській місцевості, 64% у Маріуполі, що цілком корелюється із даними загалом по губернії. Якщо взяти повітову статистику, то 28% всіх міщан повіту (включаючи Маріуполь) складали євреї. Якщо розділити на міську та сільську місцевості, то третину взагалі всіх міщан, що мешкали у сільській місцевості (33%) становили євреї. Міщани-євреї Маріуполя складали 26% всієї міщанської спільноти міста та 18% загальної кількості міщан повіту. Тобто єврейська складова у міщанській спільноті регіону була доволі значною.

Щодо купецького стану: купці-євреї та їх родини становили 32% (тобто третину!) від всіх купців та їх родин Маріуполя, а купці, що мешкали у Маріупольському повіті складали 80% від всіх купців повіту (не включаючи Маріуполь). Всі купці-євреї разом з родинами Маріупольського повіту разом з Маріуполем складали 46% від всіх купців повіту загалом. Тобто, вже ці дані свідчать про надзвичайно велику єврейську частку у купецькому середовищі як міста, так і повіту та їх важливу роль у торгівельних відносинах регіону. Якщо ж порівнювати із єврейським населенням, то купецький стан був не чисельний, всього 3,5% від єврейського загалу міста.

Невелика частка селянського стану також свідчить, що місто було привабливим для частини євреїв, колишніх землеробів, які перебралися до міста, але поки не отримали міщанського статусу. Вони складали 6% єврейського населення міста. Хтось з них придбавав нерухомість та отримував статус міщанина, але багато так і помирали у колоністському статусі колишніх землеробів тієї чи іншої колонії.

Невеликий прошарок становив вищий стан міських обивателів - почесних громадян та їх родин. Нам відомо тільки одне ім'я - потомственного почесного громадянина лікаря Елеазара (Лазаря) Григоровича Ейнгорна, чий надгробок зберігся на єврейському цвинтарі міста. Невелику частку становили ті, хто йшов по рубриці «дворяни особисті, чиновники не з дворян та їх родини» (15 осіб). Дворяни-євреї в Маріуполі нам не відомі, ймовірно мова йде саме про чиновників не з дворян. І зовсім мало т.зв. іноземних підданих (10 осіб). Мова йде в першу чергу про т.зв. турецьких підданих. Серед єврейського населення це було поширено і, наприклад, метричні книги маріупольської синагоги про це свідчать. На півдні України дійсно широко поширеною була практика, коли євреї приймали за невелику мзду турецьке підданство. Були і євреїпіддані інших країн, зокрема Молдови та Австрії.

Аналізуючи особливості професійної діяльності, варто розділити Маріуполь та сільську територію, оскільки специфіка міської та сільської місцевості не передбачає середніх показників. Також зауважимо, що розподіл по групах діяльності вівся також за мовною ознакою.

Аналіз структури професійної діяльності єврейської спільноти найсхіднішого району межі осілості, Приазов'я (на момент проведення перепису по Кальміусу проходив східний кордон межі осілості), свідчить, що в цілому ця культура зберігається із їх професійною діяльністю там, звідки вони мігрували у Приазов'я. Лише із тою різницею, що додається вагомий прошарок землеробської діяльності (у сільській місцевості), чого не було у містечках, та представники вільних професій (журналісти, юристи, музиканти, лікарі) переважно у місті.

У різних формах професійної діяльності була залучена третина єврейської спільноти міста Маріуполя (за мовною ознакою), або 1 563 особи з 4 710-ти (1 294 чоловіків та 269 жінок, 83 та 17%), що складає 11% від всіх самостійно зайнятих містян та 33% від єврейського населення міста. Відповідно, 3 147 осіб - члени їх родин (1 086 чоловіків та 2 061 жінок) (Тройницкий, ред., с.182-183). Аналіз родів діяльності свідчить, що основними сферами, де працювали євреї, були такі (Тройницкий, ред., с179).

На першому місці - традиційна для євреїв з часів містечок реміснича діяльність. Ремісничою справою займалося бл. 40% самозайнятих євреїв. Ще культура містечок основної території межі осілості знала характерну професійну структуру єврейських ремесел, яка включала кравецьку справу, якою займалося близько половини зайнятих ремеслами у межах осілості. Також дуже актуальними були виробники продуктів харчування, столяри, працівники з обробки металів. Поширені були також професії, пов'язані з будівництвом, текстилем та шкіряними виробами. Маріуполь цілком відбиває цю тенденцію. Найпоширенішим видом ремісничої діяльності єврейського населення міста було виготовлення одягу. Кравецькою справою займалася 471 особа, або 30% від самостійно зайнятих євреїв та близько 76% від всіх ремісничих сфер діяльності. Євреї-кравці завжди займали провідне місце в цій сфері, а кравець був типово «єврейською» професією.

Суттєво поступалися кравецькій справі, але також представлені ремесла, пов'язані із обробітком металів - 63 особи, адже виготовлення металічних виробів, ковальство було поширеним ремеслом серед євреїв. Реміснича справа представлена також сферою обробітку рослинних та тваринних продуктів. Цим займалося 27 осіб. Це особливо важливо, враховуючи закони кашруту. Також представлена сфера ремонтнобудівельних робіт - 19 осіб. Представлені були також і ремесла, пов'язані із деревообробним промислом, цим займалося 16 осіб, адже столярство, бондарство були важливою сферою ремесел в єврейському середовищі. Займалися євреї і такою достатньо популярною серед євреїв сферою, як ювелірна справа (10 осіб), а оскільки єврейські ювеліри активно опановували і суміжні професії, наприклад, торгівлю дорогоцінним камінням і ремонт годинників, то виготовлення різних інструментів, зокрема оптичних та хірургічних та годинників також незначно (11 осіб), але представлена в арсеналі єврейських ремесел.

На другому місті йшли різні види торгівельної діяльності, чим займалися 529 осіб, або 34% самостійно зайнятих євреїв. Серед різновидів торгівельної діяльності найбільше була представлена торгівля сільськогосподарськими продуктами (окрім зерна) - 143 особи, торгівля зерном - 116, а також торгівля тканинами та предметами одягу - 112. Торгівля та грошові операції входили до традиційних занять євреїв, а єврейський купець, поряд із лихварем, у різні часи сприймався як певний стереотип єврея. Сюди ж варто додати і таку сферу, як торгове посередництво, чим займалося 12 містян-євреїв. Багатий досвід євреїв у торговому посередництві був гостро необхідний регіону, який швидко формувався як промисловий та торгівельний.

Третє місце посідали різні форми сфери послуг. На першому місці йде служба приватної прислуги та поденна праця - 112 осіб (7%). Також серед більш-менш поширених можна назвати візницький промисел (візники, фурмани, балагули - також типово єврейська сфера діяльності) - 33 особи. Утриманням трактирів, готелів тощо займалося 17 осіб (наприклад, готель «Бристоль»). Певну роль євреї відігравали у поліграфічному виробництві - 19 осіб, євреї були активно дотичні до видавничої справи, були власниками кількох типографій. Так, наприклад, у 1906 р. Сімха Кодкін стане засновником газети «Мариупольская жизнь».

Певну частку складали представники лікарняної та санітарної діяльності - 28 осіб (серед євреїв були відомі в місті лікарі, провізори, власники аптек та аптечних магазинів), а також навчальної та виховної діяльності - 27 осіб (у Маріуполі були духовно-освітні навчальні заклади, зокрема і приватні єврейські школи). Сорок осіб жили з доходів власних капіталів, нерухомого майна та кошт родичів, а 12 осіб за кошт казни, громадських установ та приватних осіб.

Дуже невелику частку складали представники творчої інтелігенції, представники вільних професій, зокрема приватної юридичної практики, адміністративного апарату громадської та станової служби тощо, а також ті, хто займався землеробством.

Серед євреїв Маріуполя були носії типово професійних прізвищ: «Наперсток», «Шнейдер» та «Хайт» (обидва перекладаються як «кравець»), «Гепнер» («гончар»), «Вінокуров», «Сапожніков», «Кауфман» («торговець»), «Векслер» («міняла»), «Цимблер» («той, хто грає на тарілках», музикант), «Зільберман» («срібна людина», ювелір, срібних справ майстер) та «Гольберг» («золота людина», золотих справ майстер), «Шмуклер» («ювелір») тощо. Була і родина, що носила статусне прізвище «Сойфер» (сойфер - переписувач священних текстів). Це не означає, що вони представляли саме ці процесії, але те, що такими були їх предки, сумніву не викликає.

Ситуація із сферами професійної зайнятості у сільській місцевості Маріупольського повіту, очевидно, значно інша, ніж у місті. У активній професійній діяльності тут було зайнято порівняно із містом менша кількість людей - 1 333 особи (1 183 чоловіків та 150 жінок, 89 та 11%), що становить 24% від всього єврейського населення сільської місцевості. Привертає увагу більша кількість чоловіків порівняно із жінками.

І структура зайнятості є іншою, ніж у місті - 517 осіб (39%) були зайняті у сільському господарстві. Якщо додати членів родин (2 842 особи), виходить, що 51% єврейського сільського населення було пов'язано із землеробською працею.

На другому місці стояли різні види ремісничої праці. Нею займалося близько 26%. Серед них, як і у місті, беззаперечну першість тримала кравецька справа - 243 особи (Тройницкий, ред., 1904, с.181). Представлені і ремесла, пов'язані із обробітком металів (58 осіб), деревообробкою (14 осіб) тощо. Ясно, що побутові та господарські потреби вимагали різних видів ремісничої праці, тим більше, що євреям дозволялося займатися ремеслом (а також торгівлею без торгових свідоцтв) на землях своєї колонії.

Третє місце займали різні види торгівлі. У цій сфері було задіяно бл. 300 осіб, або 22%. Серед них лідируючі позиції займають різновиди торгівлі без точного визначення (95), торгівля тканинами та предметами одягу (75), а також торгівля сільськогосподарськими продуктами за виключенням зерна (59).

Висновки та перспективи подальших досліджень

Демографічні показники свідчать, що частка єврейського населення в Маріуполі була значно більшою, ніж у сільській місцевості (16% проти 2,5% та 4% в цілому), також єврейське міське населення суттєво переважало сільське. Осередками розселення євреїв у сільській місцевості були єврейські, а також німецькі землеробські колонії, українські та грецькі села. Єврейська спільнота як міста, так і сільської місцевості була переважно молодою із переважанням осіб працездатного та репродуктивного віку. Ідентифікація єврейської спільноти визначалася за мовною та релігійною ознаками: визначенням як рідної єврейської мови та належністю до іудаїзму. Кількість адептів іудаїзму переважала носіїв єврейської мови через те, що частина євреїв у побуті спілкувалася іншими (переважно російською) мовами. Частка російськомовних у місті вища, ніж у сільській місцевості через більшу кількість факторів русифікації у місті.

Соціальна структура єврейської спільноти міста Маріуполя визначається тотальним переважанням міщанської складової при незначній присутності інших, зокрема селянства та купецтва. Сільська місцевість характеризується переважанням селянського стану.

Структура професійної діяльності в основному повторює ту, яку євреї перенесли з містечок - реміснича та торгівельна діяльність. У сільській місцевості додається вагомий прошарок землеробської діяльності, а у місті поширюються різновиди вільних професій (журналісти, юристи, музиканти, лікарі, працівники освіти).

Бібліографічний список

1. Гончаров, В.В., 2001. Деякі напрямки господарської діяльності єврейського населення Катеринославської губернії наприкінці ХІХ - початку ХХ століть. Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету, ХУ, c.120130.

2. Заярна, Д.О. та Нестерцова, С.М., 2011. Становий склад міського населення Донбасу наприкінці ХІХ ст. (за матеріалами перепису 1897 р.). Вісник студентського наукового товариства ДонНУ імені Василя Стуса, 3(1), с. 294-300.

3. Иванов, С.М., 2000. Демографическая ситуация и факторы, влияющие на изменение в среде малых этносов Донбасса (середина ХІХ - начало ХХ вв.). В: Г.П. Ерхов, ред. Межэтнические культурные связи в Донбассе: история, этнография, культура. Донецк: ДонГУ, с. 49-57.

4. Поліщук, Ю.М., 2010. Русифікаторська політика російського царизму в сфері освіти в кінці ХУІІІ - середині ХІХ ст. (на прикладі єврейських громад Правобережної України). Гілея: науковий вісник, 30, c.77-89.

5. Слющинський, Б.В., 2008. Міжкультурна комунікація в українському Приазов'ї. Київ: Аквілон-Плюс.

6. Тройницкий, Н.А., ред., 1904. Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 г. В 89 т., 119 кн. Санкт-Петербург: б.и., Т.13: Екатеринославская губерния.

7. Тухватулліна, О.С., 2011. Релігійні традиції євреїв Північного Приазов'я (кінець ХУІІІ початок ХХ ст.). Історичні і політологічні дослідження, 1-2 (47-48), с.205-211.

References

1. Goncharov, V.V., 2001. Deiaki napriamky hospodarskoi diialnosti yevreiskoho naselennia Katerynoslavskoi hubernii naprykintsi XIX - pochatku XX stolit [Some directions of economic activity of the Jewish population of the Katerynoslav province at the end of the 19th and the beginning of the 20th centuries]. Naukovipraci istoricnogofakul'tetu Zaporiz'kogo nacional'nogo universitetu, XV, pp.120-130. (in Ukrainian).

2. Ivanov, S.M., 2000. Demograficheskaya situaciya i faktory, vliyayushchie na izmenenie v srede malyh etnosov Donbassa (seredina ХІХ - nachalo ХХ vv.) [Demographic

3. Situation and Factors Influencing Changes in the Environment of Small Ethnoses of Donbass (mid-19th - early 20th centuries)]. In: G.P. Erhov, ed. Mezhetnicheskie kul'turnye svyazi v Donbasse: istoriya, etnografiya, kul'tura. Doneck: DonGU, pp.49-57. (in Russian).

4. Polishchuk, Yu.M., 2010. Rusyfikatorska polityka rosiiskoho tsaryzmu v sferi osvity v kintsi XVIII - seredyni XIX st. (na prykladi yevreiskykh hromad Pravoberezhnoi Ukrainy) [Russificaiton policies of the Russian tsarism in the sphere of education in the late 18th - mid-19th century (by the example of Jewish communities in Right-bank Ukraine) ]. Gilea. Naukovij visnik, 30, pp.77-89. (in Ukrainian).

5. Sliushchynskyi, B.V., 2008. Mizhkulturna komunikatsiia v ukrainskomu Pryazovi [Intercultural communication in the Ukrainian Azov region], Kyiv: Akvilon-Plius. (in Ukrainian).

6. Trojnickij, N.A., ed., 1904. Pervaya vseobshchaya perepis' naseleniya Rossijskoj imperii 1897 g. [The first general census of the population of the Russian Empire in 1897]. In 89 vols, 119 books. Sankt-Peterburg: b.i., Vol.13: Ekaterinoslavskaya guberniya. (in Russian).

7. Tukhvatullina, O.S., 2011. Relihiini tradytsii yevreiv Pivnichnoho Pryazovia (kinets XVIII - pochatok XX st.) [Religious traditions of the Jews of the Northern Azov region (end of the 18th - beginning of the 20th century)]. Istorychni ipolitolohichni doslidzhennia, 12(47-48), pp.205-211. (in Ukrainian).

8. Zajarna, D.O. and Nesterczova, S.M., 2011, Stanovyi sklad miskoho naselennia Donbasu naprykintsi XIX st. (za materialamy perepysu 1897 r.) [The composition of the urban population of Donbas at the end of the 19th century (based on the 1897 census)]. Bulletin of Student Scientific Society, 3(1), pp.294-300. (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru