Проблеми історії України у наукових розвідках викладачів та студентів Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі (1923-1933)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ У НАУКОВИХ РОЗВІДКАХ ВИКЛАДАЧІВ ТА СТУДЕНТІВ УКРАЇНСЬКОГО ВИСОКОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ІНСТИТУТУ ІМ. М. ДРАГОМАНОВА У ПРАЗІ (1923-1933)

Наталія Ворон аспірантка кафедри історії

України, етнології та краєзнавства

м. Київ



Анотація

Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова у Празі (далі - УВПІ) - один із наукових центрів української еміграції, де окрім підготовки педагогів виховували майбутню плеяду українських науковців. Українознавчі дослідження були найпопулярнішими у стінах інституту як серед викладачів, так і студентів та охоплювали досить широку тематику. У результаті аналізу наукового доробку істориків УВПІ визначено тематику досліджень різних періодів історії України.

Визначено, що, не зважаючи на складнощі еміграційного життя, Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова у Празі виконував свої завдання - готував майбутніх педагогів та істориків, які мали стати основою української інтелігенції. У стінах закладу активно проводилася наукова робота, до якої долучалися як викладачі, так і студенти. Майбутні педагоги мали змогу навчатися у відомих українських істориків Д. Дорошенка, С. Наріжного, П. Феденка та під їх керівництвом готувалися ґрунтовні наукові розвідки.

Доведено, що тематика наукових досліджень істориків УВПІ загалом не виходила за межі їх наукових інтересів. Це були українознавчі дослідження різних періодів історії та культури України, надруковані у трьох томах Наукового збірника УВПІ. Цінність цих робіт полягає у тому, що це є незаангажовані радянською ідеологією історичні дослідження, які продовжували українські історичні традиції, започатковані видатними науковцями В. Антоновичем та М. Грушевським.

Виокремлено той факт, що віддаючи шану країні, яка прийняла науковців після радянської окупації України, викладачі та студенти УВПІ активно розвивали окремий напрямок дослідження - історію україно-чеських відносин, які складалися впродовж століть. Викладачі УВПІ розкривають їх через наукові розвідки про Я.А. Коменського, Ф. Паляцького, Я. Ковбека. Не зважаючи на певні неточності у їх дослідженнях, чеські історики сприймали нас як самостійний слов'янський народ, який має право на існування та власну державність. історія україна університет прага

Визначено внесок викладачів та студентів УВПІ у розвиток української історичної науки, який є досить значним та правдивим. Вони продовжили свої дослідження навіть далеко за межами рідної країни. Українознавча тематика їх робіт давала змогу популяризувати історію України серед емігрантів та науковців Чехословаччини всупереч сфальсифікованій радянській концепції історичної минувшини, яка переслідувала ідейно-політичну та пропагандистську мету.

Ключові слова: українознавчі дослідження, Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, історики-емігранти, викладачі, студенти, архіви, україно-чеські відносини.



Annotation

Nataliia Voron PhD student of the Department of History of Ukraine, Ethnology and Local History of the National Pedagogical University after M.P. Drahomanov Kyiv, Ukraine,

PROBLEMS OF THE HISTORY OF UKRAINE IN SCIENTIFIC INVESTIGATIONS OF TEACHERS AND STUDENTS OF THE UKRAINIAN HIGHER PEDAGOGICAL INSTITUTE NAMED. M. DRAGHOMANOV IN PRAGUE (1923-1933)

Ukrainian Higher Pedagogical Institute named after M. Drahomanov in Prague (hereinafter - UHPI) is one of the scientific centers of the Ukrainian emigration, where, in addition to the training of teachers, the future constellation of Ukrainian scientists was educated. Ukrainian studies were the most popular within the walls of the institute both among teachers and students and covered a wide range of topics. As a result of the analysis of the scientific output of historians of the UHPI, the research topics of different periods of the history of Ukraine were determined.

It was determined that, despite the difficulties of emigration life, the Ukrainian Higher Pedagogical Institute named after M. Drahomanov fulfilled his tasks in Prague - trained future teachers and historians who were to become the basis of the Ukrainian intelligentsia. Within the walls of the institution, scientific work was actively carried out, in which both teachers and students participated. Future teachers had the opportunity to learn from the famous Ukrainian historians D. Doroshenko, S. Narizhnyi, P. Fedenko, and under their guidance thorough scientific investigations were prepared.

It has been proven that the subjects of scientific research of historians of the Ukrainian Higher Pedagogical Institute in general did not go beyond their scientific interests. These were studies of Ukrainian studies of various periods of the history and culture of Ukraine, published in three volumes of the Scientific Collection of the Ukrainian Higher Pedagogical Institute. The value of these works lies in the fact that they are historical studies not involved in Soviet ideology, which continued the Ukrainian historical traditions initiated by outstanding scientists V. Antonovych and M. Hrushevskyi.

The fact is highlighted that paying tribute to the country that accepted scientists after the Soviet occupation of Ukraine, the teachers and students of UHPI actively developed a separate direction of research - the history of Ukrainian-Czech relations that developed over the centuries. UHPI teachers reveal them through scientific research about J. Komensky, F. Palyatsky, J. Kovbek. Despite certain inaccuracies in their research, Czech historians perceived us as an independent Slavic nation that has the right to exist and its own statehood.

The contribution of teachers and students of UVPI to the development of Ukrainian historical science has been determined, which is quite significant and true. They continued their research even far beyond the borders of their native country. The Ukrainian studies theme of their works made it possible to popularize the history of Ukraine among emigrants and scientists of Czechoslovakia, contrary to the falsified Soviet concept of the historical past, which pursued an ideological, political and propaganda goal.

Keywords: Ukrainian Studies, Ukrainian Higher Pedagogical Institute named after M. Drahomanova, йmigrй historians, teachers, students, archives, Ukrainian- Czech relations.



Постановка проблеми

Український високий педагогічний інститут імені М. Драгоманова, відкритий 1923 р. у Празі, був одним із важливих осередків науково-освітньої діяльності української еміграції у Чехословаччині. Через наукову діяльність як одного з основних напрямків підготовки майбутніх педагогів і формувалося майбутнє українських наукових сил та національної інтелігенції. В цій публікації ми робимо спробу виявити та проаналізувати тематичні блоки українознавчих досліджень викладачів та студентів УВПІ, що дає нам можливість оцінити методологічні підходи та визначити науковий рівень досліджень окремих періодів історії України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Джерелами для написання статті є матеріали фонду 3972 Український педагогічний інститут імені М. Драгоманова в м. Празі (Чехословаччина) Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Вперше у науковий обіг введено справи: «Докторська дисертація Б. Ставинського «Гетьманування П. Дорошенка» [1], «Каралуп В. «Початок козаччини в історичній літературі» [2], «Огородник Я. «Луцька братська школа у світлі своїх статутів» [3], «Руденко Г. «Грецький історик Геродот і його «відомості про Скитію» [4], «Яковенко А. «Соціально-економічне життя в останній Запорозькій Січі» [5], «Деркач Г. «Скитська доба в Північній Україні» [6]. Також до джерел варто віднести три томи праць УВПІ, де істориками цього інституту були підготовлені та надруковані українознавчі дослідження [7], [8], [9].

Першими істориками, хто досліджував діяльність Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі, були власне його викладачі. Так, Іван Мірний у 1934 р. видав працю «Український високий педагогічний інституту ім. М. Драгоманова. 1923-1933 (Історія інституту) [10]. Пізніше Симон Наріжний у своїй праці «Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами», яка видрукувана в 1942 р. зробив короткий аналіз діяльності цього інституту [11].

Цінним є те, що І. Мірний проаналізував всі сфери його діяльності - від заснування до остаточної ліквідації. Окремий розділ книги присвячений науковій діяльності УВПІ - участі викладачів цього навчального закладу в наукових товариствах та конференціях, видавничій справі, однак аналіз наукових доробків викладачів та студентів тут відсутній [10, с. 98-101].

У свою чергу С. Наріжний у книзі «Українська еміграція» зазначив, що одним із завдань закладу є формування нових наукових сил для українських установ [11, с. 173]. У цій роботі автор також вказує на те, що викладачі УВПІ були залучені до різних наукових установ Чехословаччини, власні напрацювання друкували як у трьох збірниках праць УВПІ, так і в інших виданнях [11, с. 177-178].

Подальше дослідження історії інституту продовжується вже у період незалежності України. Історикиня О. Гомотюк у дисертації «Становлення і розвиток наукових засад українознавства (90-ті рр. ХІХ - перша третина ХХ ст.)» називає Український високий педагогічний інститут одним із центрів українознавчих досліджень у Чехословаччині [12, с. 362]. Ґрунтовне дослідження про діяльність УВПІ у 2010 р. представила науковиця О. Зубко у дисертації «Створення та діяльність Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі (1923-1933 рр.)». У дисертації висвітлено історію інституту, навчально-виховну та наукову діяльність, участь викладачів та студентів у громадсько-політичному та культурно-просвітницькому житті української еміграції в Чехословаччині [13, с. 2]. Дослідниця О. Зубко аналізує різні форми наукової роботи інституту, але не розкриває зміст напрацювань викладачів та студентів з історії та культури України. Науковиця О. Сухобокова у дослідженні «Український культурно-освітній осередок у Чехо-Словацькій республіці у 1920-х рр.» наводить приклад створення УВПІ як одного із українських закладів вищої освіти [14]. Історик А. Криськов у статті «Український високий педагогічний інститут імені М. Драгоманова у Празі (1923-1933 рр.)» робить короткий аналіз діяльності інституту [15]. Окремі відомості про наукову діяльність викладачів УВПІ ми дізнаємося також із досліджень, які присвячені вивченню окремих персоналій. Тематика таких статей є у дослідників А. Трембіцького [16], А. Петрика [17], С. Калитко [18]. Загалом питання наукової діяльності викладачів та студентів УВПІ досліджене в контексті бібліографії, але проблема аналізу наукового доробку істориків УВПІ є малодослідженою, чим і обумовлена актуальність заявленої проблеми. Заявлена проблема є також актуальною, зважаючи на важливість наукової спадщини істориків-емігрантів для вивчення правдивої історії України у 20-30- ті рр. ХХ ст., коли в Радянській Україні активно йшов процес фальсифікації та «переписування» історії, підпорядковуючи науку ідеологічним догмам.

Мета статті - проаналізувати проблеми історії України у наукових розвідках викладачів та студентів Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова у Празі, оцінити їх внесок у розвиток науки та збереження історичної спадщини України.

Виклад основного матеріалу

УВПІ був центром підготовки педагогів для українських шкіл, поєднуючи як європейські, так і українські традиції вищої школи. Наукова діяльність тут була одним з основних напрямів роботи студентів та викладачів вишу. Окрім теоретичних знань та практичної підготовки майбутніх педагогів, одним із завдань інституту було надати відповідні знання й засвоїти наукові методи для наукової праці як у стінах інституту, так і після його закінчення. І. Мірний вказував на те, що все це робиться з метою, щоб «сприяти утворенню з молодих педагогів нових наукових сил у різних галузях для вищих шкіл» [10, с. 73]. У цьому аспекті виключна роль визначалась підготовці вчителів історії та майбутніх істориків - науковців.

У структурі УВПІ діяв історико-літературний відділ, який поділявся на два підвідділи - української мови та літератури, історії та суспільних наук [15, с. 92]. Впродовж існування інституту у ньому працювали досвідчені та авторитетні історики: на кафедрі історії України - Дмитро Дорошенко, Панас Феденко, Вадим Щербаківський (викладач археології), Аполінар Маршинський (викладач українознавства), Яків Огородник, Левко Чикаленко, Борис Ставинський (асистент кафедри листопад 1930-1933); на кафедрі всесвітньої історії - Симон Наріжний, Маркіян Терлецький, Олександр Шульгин; на інших кафедрах - Володимир Січинський (кафедра історії мистецтвознавства), Федір Слюсаренко (кафедра історії слов'ян) [13, с. 199-203].

Наукова робота викладачів велась як в інституті, так і в складі різних товариств. Для прикладу, викладачі УВПІ були активними членами Українського історико-філологічного товариства у Празі. Науковці долучалися до різних конференцій та з'їздів, які проходили в Чехословаччині, Польщі, Німеччині [10, с. 98-99].

За прикладом інших українських установ Чехословаччини, інститут зумів налагодити видавництво підручників та наукових розвідок викладачів. За період його існування з 1923 р. по 1933 р. надруковано два «Наукові збірники» [7], [8] та окремий «Драгоманівський збірник», присвячений виключно діяльності Михайла Драгоманова [9].

Аналізуючи наукові дослідження українських істориків-педагогів УВПІ, відмічаємо широкий спектр досліджуваних тем: від Скіфії до Радянської України. Окремим напрямком є українознавча наукова діяльність та дослідження спадщини М. Драгоманова, Т. Шевченка, О. Потебні, події козацько-гетьманської доби та ін. [12, с. 362] Половина статей другого наукового збірника УВПІ присвячена історії україно-чеських взаємин, що було надзвичайно актуальним у життєвих обставинах української еміграції Чехословаччини. Цікавим є те, що студенти також активно долучалися до наукової роботи. На жаль, більшість їх робіт не надруковані, а зберігаються лише в рукописах в архівних установах.

Давня історія України стала предметом вивчення ряду наукових досліджень. Так, Федір Слюсаренко, доцент кафедри історії слов'ян УВПІ, опублікував у першому томі «Праці УВПІ...» розвідку «Мітридат Евпатор і населення України І віку перед Христом (До історії грецької колонізації на Україні за античної доби)». Історик аналізує документ - «Херсонеський декрет на пошану Діофанта», знайдений на руїнах Херсонесу в 1878 р. [7, с. 396-424], [13, с. 202-203].

У статті описана історія, суспільний лад, культура Понтійського царства та його війни за розширення території держави. Діофант - полководець царя Мітридата Євпатора, воював за розширення території Понтійського царства на Північне Причорномор'я. Історик доводить, що ці війни залучили до боротьби й населення території України - скіфів, таврів та роксоланів [7, с. 406-407].

Ця стаття є вагомим джерелом інформації для вивчення античної доби на території України, адже Ф. Слюсаренко є одним з перших українських істориків, який досліджував цей період.

Не оминули увагою науковці добу Козаччини через дослідження діяльності видатних персоналій цього періоду таких, як: Богдан Хмельницький, Данило Грек, Іван Виговський та ін. Український еміграційний історик, декан історико-літературного відділу УВПІ Панас Феденко впродовж 1930 - 1932 рр.

у першому томі «Праць...» публікує розвідку «З дипломатичної діяльності Данила Грека (причинок до зносин Б. Хмельницького зі шведами)» [7, с. 441-468], [10, с. 56]. Історик досліджує питання дипломатичних відносин гетьмана Б. Хмельницького із Швецією та роль грецького священника Данила Грека. Перебуваючи на службі у Б. Хмельницького, він листувався з швецьким королем та їздив до нього з дипломатичними місіями. Зокрема, П. Феденко вказує, що Д. Грек найбільше вболівав за антитурецьку коаліцію [7, с.444]. Історик детально аналізує україно-шведські відносини, які, на жаль, не принесли очікуваних результатів, а з початку гетьманування І. Виговського припинилися, оскільки гетьман пішов на союз з Польщею. Щодо долі Данила Грека, то П. Феденко вважає, що він, ймовірно, загинув у період боротьби за владу в Гетьманщині [7, с. 468].

Викладач кафедри всесвітньої історії Симон Наріжний у першому томі Праць Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова опублікував дослідження «Гетьманство Івана Виговського» [7, с. 159-187]. Як вказують науковці С. Калитко та О. Кравчук, у цій статті Симон Наріжний дослідив правовий статус діяльності гетьмана Івана Виговського [18, с. 49]. С. Наріжний вказує, що «Виговський, ставши фактично наступником Богдана Хмельницького, все ж не був звичайним гетьманом, а лише тимчасовим, обраним на той час регентом на гетьманстві.» [7, с.159]. Саме невизначеність правового статусу І. Виговського перешкоджала його діяльності як гетьмана, хоча за визначенням автора, він був «видатним і досвідченим політиком» [7, с.186]. Для аргументації власних тверджень історик наводить ряд фактів та подій, що відбувалися за правління гетьмана.

У ІІ томі Праць УВПІ надруковано статтю Симона Наріжного «Прийняття московських посланців в Українській державі XVII ст.» [8, с.182-203]. Автор розкриває характер дипломатичних відносин між Гетьманщиною та Московією у XVII ст. крізь призму діяльності посланців. Джерелами для написання стали історичні акти про прийом посольств гетьманами за різних обставин та причин. Історик звертає увагу на те, що після смерті Б. Хмельницького та гетьманування І. Виговського у посольствах з'явилася нерівноправність сторін - зверхність московської та залежність української [8, с. 186]. Підтвердженням цього є те, що з початком «Руїни» Гетьманщина втрачає самостійність.

Дослідження Симона Наріжного і досі залишається цінним джерелом інформації для вивчення історії України другої половини XVII ст. Зокрема, на тексти еміграційного науковця посилається сучасний український історик А. Петрик у дослідженні українсько-російських відносин часів гетьманування Виговського, у якій наголошує, що С. Наріжний «висвітлює питання державного статусу Гетьманату та рівня взаємосприйняття й стосунків обох держав» [17, с. 62].

До публікації наукових праць викладачів інституту долучився і Д. Дорошенко. У збірнику вміщено працю «Князь М. Рєпнін і Д. Бантиш-Каменський (Сторінка з українського громадського життя першої чверті ХІХ ст.)» [7, с. 90-108]. У першій частині статті історик знайомить читача з постаттю М. Репніна та його зв'язком з Україною. Це був генерал-губернатор, який підтримував зв'язки з провідними українськими діячами першої половини ХІХ ст.: В. Капністом, В. Полетиком, І. Котляревським та багатьма іншими. Він дбав про інтереси українського населення, через що і був звільнений з посади, однак не полишив свої зв'язки з українськими землями [7, с.97, 103].

У другій частині статті Дмитро Дорошенко розкриває роль М. Репніна «у виданні першої систематичної історії України» Д. Бантиш-Каменського [7, с.104]. Історик стверджує, що в основі цієї книги лежало прагнення підтримати українську історичну традицію, поставити прагнення українського автономізму на історико-правовий ґрунт [7, с.108].

Питання археології у першому томі праць УВПІ висвітлив знаний історик Вадим Щербаківський. У роботі «Бронзові списи з вирізками на листі на території України й на Приураллі» [7, с. 531-540] науковець досліджує питання походження бронзових списів, знайдених на території України та Приураллі. Він класифікує їх за територією можливого походження, з'ясовує різні варіанти того, яким шляхом вони потрапили на ці землі. В. Щербаківський робить переконливі висновки, що необхідний точний аналіз всіх бронзових речей, які є в музеях та колекціях. На його думку, тільки тоді можна зробити конкретні висновки, а не припущення. Саме це буде сприяти розвитку археології як науки [7, с.540].

Викладач кафедри історії мистецтвознавства Володимир Січинський на ІІ з'їзді слов'янських етнографів та географів, що відбувався у Варшаві 1927 р., апробував науковий реферат «Етруський дім і гуцульський осідок» [16, с. 311]. У 1929 р. він надрукований у першому томі «Праці УВПІ» [7, с.370-381]. У своєму дослідженні науковець доводить спорідненість гуцульського житла (гражди - примітка автора) із етруським будівництвом. На основі детального аналізу етруського та гуцульського житла, науковець пише, що схожим є загальний план, концепція будови, взаємовідношення та пристосування окремих частин та ін. [7, с. 370, 376]. Також, він детально змальовує інші типи гуцульського житла. Ця публікація є джерелом інформації для дослідників побуту та життя Гуцульщини, для всіх тих, хто цікавиться етнографією України.

У ІІ томі праць УВПІ В. Січинський опублікував статтю «Гравер Олександер Тарасевич (мистецька діяльність у рр. 1672-1720)» [8, с. 335-351]. Автор прослідковує життя видатного гравера від походження митця до його останніх творів. Це досить детальне дослідження, що знайомить нас з усіма відомими гравюрами Тарасевича. Науковець спробував вирішити ряд питань: у кого він навчався майстерності гравюри, чи був О. Тарасевич католиком та ін.

Музикознавець та викладач УВПІ Федір Стешко опублікував у другому томі праць інституту дослідження з історії української музики - «Ян Прач - один із перших збирачів та гармонізаторів українських народних мелодій» [8, с. 368-387]. Науковець характеризує процес проникнення української музики на територію Росії у ХУП-ХУШ ст., основну увагу звертаючи на постать Яна Прача - російського фольклориста та композитора (чеха - за походженням), який наприкінці ХУШ ст. записав та включив до «Пісенника» українські пісні, відділяючи їх від російських [8, с. 371]. Безумовно, ця стаття буде корисною і нині для дослідників української культури та історії музики.

У 1932 р. у видавничому товаристві «Сіяч» (видавництво при УВПІ) надруковано Драгоманівський збірник, який повністю присвячений постаті М. Драгоманова. Дослідниця О. Гомотюк вказує, що це «внесок інституту в скарбницю досліджень українознавчої спадщини М. Драгоманова» [12, с.362]. До наповнення збірника долучилися видатні українські науковці: Д. Дорошенко, С. Русова, М. Дольницький, В. Сімович, Д. Чижевський та інші [9, с. 4-5]. Тематика наукових досліджень надзвичайно різноманітна та охоплює багато сфер життя та наукової діяльності Михайла Драгоманова. Беззаперечним є те, що збірник має надзвичайну цінність для дослідження постаті Драгоманова, є важливим доробком на противагу радянській історіографії щодо діяльності українського політичного та наукового діяча.

Історики УВПІ активно досліджували історію українсько-чеських відносин, багаторічна історія яких сприяла тому, що саме в Чехословацькій республіці знайшли новий дім тисячі українців, а офіційна влада сприяла утворенню та існуванню українських освітніх, наукових установ.

Видатний історик, історіограф Дмитро Дорошенко у другому томі праць опублікував дослідження «Діяльність Франтішка Паляцького й українська справа» [8, с. 118-127]. Ф. Паляцький, чеський історик ХІХ ст., що обґрунтовував право чеського народу на самостійне державне існування. Не забував історик і про «слов'янську справу». Він вважав, що всі слов'янські народи рівноправні та мають право на власне самовизначення. Не оминув він і український народ. Історик писав, що український народ давно поневолений своїми сусідами, але територія залишається українською (населена українцями - примітка автора) від Угорщини і аж до Кубані. Ф. Паляцький вказує на кардинальну відмінність між поляками та українцями, заперечує посягання Польщі на територію Правобережної України. Натомість між українцями та росіянами він знаходить більше спільного. Д. Дорошенко вказує, що погляди чеського історика не завжди є правильними, але тим не менш він вбачав, що український народ має право на самовизначення [8, с. 124-127].

У тому ж збірнику наукових робіт П. Феденко опублікував статтю «Політичні плани Я.А. Коменського та Україна» [8, с. 388-404]. Це одне з досліджень представників української еміграції, які з'ясовували безпосередні контакти чеського педагога, політичного діяча та його ставлення до суспільно- політичних процесів, що відбувалися в Україні.

Метою статті науковець визначив розкрити діяльність Я.А. Коменського, де певну роль в ній відігравала Україна, адже він виношував план утворити політичний союз Швеція-Семигород-Україна для боротьби з католицькою Польщею [8, с. 388]. У листуванні Коменського перша згадка про Україну датується 1650 р. У одному з листів він наголошує, що не хотів би війни Польщі з козаками, так як це може зашкодити церкві, яку він очолював [8, с. 393-394].

Настрої Коменського, як пише П. Феденко, змінилися з приходом швецького війська до Польщі. Саме тоді, у 1655 р., він став надавати більшого значення Україні як можливій союзниці Швеції [8, с. 395]. Автор аналізує плани та сподівання, які мав Коменський впродовж 1655-1659 рр., але на перешкоді його омріяного протестантсько-православного союзу була Москва. Інтерес чеського політичного діяча до українських земель припав на розквіт Гетьманщини, тому він мав такі далекосяжні плани. Але звільнити чеські землі не вдалося, а Україна була розділена Руїною [8, с. 404].

Стаття П. Феденка є цікавою як для пересічних читачів, так і для дослідників чесько-українських взаємин та дипломатичної діяльності Б. Хмельницького.

Григорій Омельченко, доцент кафедри слов'янської літератури, опублікував дослідження «Ян Православ Ковбек і його українські симпатії» [8, с. 231-247]. Як пише дослідник: «Ян Пранослав Ковбек перший із чехів визнав окремішність української мови від польської й російської...» [8, с. 231]. Він друкував у чеських та німецьких журналах розвідки про українську поезію, народну музику. У Галичині Ян Ковбек збирав українські пісні, багато з них перекладав на чеську та німецьку мови. Симпатії чеського дослідника до української мови можна пояснити тим, що він знав історію українського народу та його мови, усвідомлював, яким утискам вона піддавалася, був знайомий з «Руською трійцею», що теж вплинуло на формування його поглядів [8, с. 235, 239].

У другому томі праць опубліковано дослідження професора кафедри західноєвропейських літератур Максима Славінського - «Чеська звістка про київську еміграцію ХІІІ ст.» [8, с. 356-360]. Детальніше ця робота досліджується у статті Н. Ворон «Участь українських істориків

Чехословаччини в міжнародних конгресах та з'їздах (20 - 30-ті рр. ХХ ст.): інформаційно-статистичний аналіз» [19, с. 92].

Як бачимо, чеські науковці досліджували історію та культуру українських земель і в XVII, і в ХІХ ст. Аналізуючи їх напрацювання, Д. Дорошенко та Г. Омельченко, ніби наголошують, що коли у ХІХ ст. у Російській імперії заперечують існування українців (називаючи їх «малоросами»), чеські історики сприймали нас як самостійний слов'янський народ, який має право на існування та власну державність.

Окрім знаних істориків до наукової роботи були залучені студенти та докторанти педагогічного інституту. Тематика їх досліджень є різноманітною - від давньої історії до аналізу реформ 1920-х років у радянській Україні.

Студент історико-літературного відділу Гриць (Григорій) Руденко у дипломній роботі «Грецький історик Геродот і його відомості про Скитію» (1927/28 академічний рік) детально аналізує інформацію Геродота про скіфів та критично підходить до аналізу історичного джерела. Робота була позитивно оцінена Ф. Слюсаренком [4, арк. 1].

Ще одне наукове дослідження про скіфів - дипломна робота, яку підготував асистент кафедри історії України Григорій Деркач - «Скитська доба в Північній Україні», 1927 р. Автор проаналізував життя скіфів у Середній Наддніпрянщині. Рецензенти оцінили роботу неоднозначно: В. Щербаківський оцінив «дуже добре», П. Феденко - розкритикував останній розділ як такий, що не розкриває суті питання та порушує принципи історичної об'єктивності [6, арк. 2-3], [13, с. 200].

Можна стверджувати, що науковці не оминали увагою історію давнього населення України. Оцінка цих робіт свідчить про високий рівень наукових досліджень в УВПІ та не «формальність» наукової роботи в цілому.

Один з аспектів історії українських земель у складі Речі Посполитої дослідив асистент кафедри історії України Яків Огородник - «Луцька братська школа у світлі своїх статутів» [3]. Луцька братська школа виникла в процесі релігійної, культурної та політичної боротьби православної української нації з католицькою Польщею [3, арк. 4]. Власне через політику «полонізації» та насадження католицької віри виникла потреба у своїй національній школі. Так, як у XVII ст. духовенство відіграє провідну роль у суспільстві, школа виникла за його сприяння. Зацікавленими були також міщани та небагата українська шляхта [3, арк. 19]. Автор детально аналізує навчальний процес (організацію шкільного життя, начальні програми, різні форми виховання учнів тощо) та значення діяльності цієї школи. Цінність цієї роботи в тому, що Я. Огородник обрав дуже вузьку тему для дослідження і детально розкрив її з багатьох аспектів.

У 1928/29 академічному році Яків Огородник презентував докторську дисертацію - «Гетьманування Івана Скоропадського. Ч.1». [20, арк. 1]. Дисертація побудована за хронологією гетьманування Скоропадського, складається з п'яти розділів вступу та післямови (висновків). Окремим розділом виділені Решетилівські пункти. Цікавим є останній розділ - «Внутрішні причини занепаду нашої державності за Скоропадського». Провідною ідеєю роботи, за визначенням Я. Огородника, є «ідея української державності» та вплив усіх аспектів гетьманування І. Скоропадського на державність [20, арк. 2-3]. Автор досить критично характеризує постать гетьмана, називаючи його «пасивним, інертним..., не авторитетною особою серед підлеглих» [20, арк. 161]. Варто вказати, що Я. Огородник робить такі висновки на основі з'ясованих фактів життя та діяльності Скоропадського. Наукова робота історика є важливим надбанням для дослідження постаті І. Скоропадського і до нині.

Студент історико-літературного підвідділу Антін Яковенко у 1930 р. здійснив наукове дослідження «Соціально-економічне життя в останній Запорозькій Січі». Автор виділяє такі підпункти у вивченні цього питання, як: 1) адміністративний поділ і населення Запорожжя; 2) господарство та торгівля; 3) соціальні протистояння та боротьба за вольності [5, арк. 1]. Молодий науковець називає ряд причин знищення московським урядом Запорожжя. По- перше, Запорозька Січ контролювала важливий торговельний шлях «Із варяг у греки»; по-друге - активно боролася за свої права на самоврядування та земельні вольності; по-третє - перешкоджала планам Москви завоювати берег Чорного моря. А. Яковенко робить висновки, що через взаємозв'язок Запорозької Січі та залучення її до суспільних процесів на українських землях у XVIII ст., «.занепад Гетьманщини, скасування її автономного устрою мусило потягти за собою і занепад Запорожжя.» [5, арк. 66, 69].

Докторант Борис Ставинський у 1928/29 р. завершив дослідження «Гетьманування Дорошенка» [1, арк. 1а]. Головну увагу докторант приділяє історії взаємин гетьмана П. Дорошенка з Московією. Не зважаючи на історичні умови, в яких Дорошенко став гетьманом, за твердженням Б. Ставинського, головною метою діяльності стало об'єднання і незалежність України, а сам гетьман залишається одним із кращих та свідомих борців за кращу долю українського народу [1, арк. 73, 84].

Цікавим є факт того, що студенти проводили дослідження недавнього минулого. Так, Юлія Власенкова-Зозуля написала дипломну роботу «Грошова реформа СРСР» [21]. Студентка аналізує такі питання: систему дореволюційних фінансів; фінанси в добу «воєнного комунізму» та НЕПу (до 1924 р.); грошову реформу 1924 р. Робить висновки, що грошова реформа усунула проблеми як у промисловості та торгівлі, так і у поодиноких групах населення, але стабілізація грошових відносин ще не настала [21, арк. 53, 58].

Студент-історик Василь Каралупа у дипломній роботі «Початок козаччини в історичній літературі» намагається з'ясувати теорії походження та обставини формування козацтва [2]. В. Каралуп розглядає як наукові теорії, так і легенди та міфи. Він аналізує погляди Г. Граб'янки, М. Рігельмана, М. Грушевського, Я. Дашкевича, польських, російських та французьких істориків. Молодий науковець визначає воєнні, колонізаційні, суспільно- економічні та політичні обставини, через які сформувалося українське козацтво. П. Феденко оцінив роботу на оцінку «добре» [2, арк. 26].

У написанні робіт студенти Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова користувалися не тільки працями українських істориків, хоча імена М. Костомарова, М. Грушевського, В. Антоновича у бібліографії зустрічаються найчастіше, а й є посилання на роботи чеських, румунських, польських науковців.

Проаналізувавши наукові роботи студентів та докторантів УВПІ, можна стверджувати, що це були комплексі самостійні дослідження. Рецензії на них переконують, що кожне було ретельно перевірене та об'єктивно оцінене, з глибокими коментарями від викладачів інституту. Студентські роботи дають нам змогу зрозуміти наукову діяльність інституту загалом, фаховий рівень викладацького складу, якість та рівень студентської науки в інституті, а також окреслити тематику історичних досліджень.



Висновки

Не зважаючи на складнощі еміграційного життя, Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова у Празі виконував свої завдання - готував майбутнє української держави, педагогів та істориків, які мали стати основою української інтелігенції. У стінах закладу активно проводилася наукова робота, до якої долучалися як викладачі, так і студенти. Майбутні педагоги мали змогу навчатися у відомих українських істориків Д. Дорошенка, С. Наріжного, П. Феденка та під їх керівництвом робити перші наукові розвідки.

Тематика наукових досліджень істориків УВПІ загалом не виходила за межі їх наукових інтересів. Це були українознавчі дослідження різних періодів історії та культури України, надруковані у трьох томах Наукового збірника УВПІ. Варто зазначити, що один з випусків було присвячено виключно життю та діяльності М. Драгоманова (всього 15 статей). Цінність цих робіт полягає у тому, що це є незаангажовані радянською ідеологією історичні дослідження, які продовжують українські історичні традиції, закладені В. Антоновичем та М. Грушевським. Слід відзначити, що викладачі та студенти значну увагу приділяли дослідженню доби Козаччини в цілому та персоналій гетьманів України.

Цікавим є той факт, що віддаючи шану країні, яка прийняла українців після радянської окупації України, викладачі та студенти УВПІ активно розвивали окремий напрямок дослідження - історію україно-чеських відносин, які складалися впродовж століть. Викладачі УВПІ розкривають їх через наукові розвідки про Я.А. Коменського, Ф. Паляцького, Я. Ковбека. Не зважаючи на певні неточності у їх дослідженнях, чеські історики сприймали українців як самостійний слов'янський народ, який має право на існування та власну державність.

Визначено внесок викладачів та студентів УВПІ у розвиток української історичної науки, який є досить значним та правдивим. Вони продовжили свої дослідження навіть далеко за межами рідної країни.

Українознавча тематика їх робіт давала змогу популяризувати історію України та її народу серед емігрантів та науковців Чехословаччини, розвінчуючи радянські ідеологічні догми та фальсифікацію історичних фактів, переконуючи громадськість в тому, що українці - це народ, який має глибоку історію та має право на власну незалежну державу.



Література

1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Ф. 3972. Оп. 2. Спр. 15. Докторська дисертація Б. Ставинського «Гетьманування П. Дорошенка». 88 арк.

2. ЦДАВО. Ф. 3972. Оп. 2. Спр. 38. Каралуп В. «Початок козаччини в історичній літературі». 27 арк.

3. ЦДАВО. Ф. 3972. Оп. 2. Спр. 39. Огородник Я. «Луцька братська школа у світлі своїх статутів». 38 арк.

4. ЦДАВО. Ф. 3972. Оп. 2. Спр. 52. Руденко Г. «Грецький історик Геродот і його «відомості про Скитію». 42 арк.

5. ЦДАВО. Ф. 3972. Оп. 2. Спр. 61. Яковенко А. «Соціально-економічне життя в останній Запорозькій Січі». 69 арк.

6. ЦДАВО. Ф. 3972. Оп. 2. Спр. 88. Деркач Г. «Скитська доба в Північній Україні». 59 арк.

7. Праці Українського Високого Педаґогічного Інституту ім. М. Драгоманова у Празі. Прага: Вид. Українського Високого Педагогічного Інституту, 1932. Т. 1. 576 с. Режим доступу: https://diasporiana.org.ua/periodika/6124-pratsi-ukrayinskogo-visokogo-pedagogichnogo- institutu-im-m-dragomanova-v-prazi-1929-t-1/

8. Праці Українського Високого Педаґогічного Інституту ім. М. Драгоманова у Празі. Прага: Вид. Українського Високого Педагогічного Інституту, 1932. Т. 2. 433 с. Режим доступу: https://diasporiana.org.ua/periodika/5600-pratsi-ukrayinskogo-visokogo-pedagogichnogo- institutu-im-m-dragomanova-u-prazi- 1932-t-2/

9. Праці Українського Високого Педаґогічного Інституту ім. М. Драгоманова у Празі. Драгоманівський збірник. Прага: Вид. Українського Високого Педагогічного Інституту, 1932. 319 с. Режим доступу: https://diasporiana.org.ua/periodika/5605-pratsi-ukrayinskogo- visokogo-pedagogichnogo-institutu-im-m-dragomanova-u-prazi- 1932-dragomanivskiy-zbirnik-t-1/

10. Мірний І. Український Високий Педагогічний Інститут ім. М. Драгоманова 1923-1933 (історія інституту). Прага: Вид. Українського Високого Педагогічного Інституту, 1934. 144 с. Режим доступу: https://diasporiana.org.ua/ukrainica/11396-mirniy-i-ukrayinskiy- visokiy-pedagogichniy-institut-im-m-dragomanova- 1923-1933-istoriya-institutu/

11. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами (в 2 т., Т.1). Прага, 1942. 609 с.

12. Гомотюк О. Становлення і розвиток наукових засад українознавства (90-ті рр. XIX - перша третина XX ст.): дис... д-ра іст. наук: 09.00.12; Тернопільський національний економічний ун-т. Київ. 2007. 510 с.

13. Зубко О.Є. Створення та діяльність Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі (1923-1933 рр.): дис.... канд. іст. наук: 09.00; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Київ. 2010. 224 с.

14. Сухобокова О. Український культурно-освітній осередок у Чехословаччині в 20-х рр. ХХ ст. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. 2010. Вип. 17. С. 133-137.

15. Криськов А. Український високий педагогічний інститут імені М. Драгоманова у Празі (1923-1933 рр.) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. 2016. Вип. 2(3). С. 91-94.

16. Трембіцький А. М. Родина Січинських та українське історично-філологічне товариство в Празі (1923-1945 рр.) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. 2009. Вип. 15. С.95-98

17. Петрик А. Українсько-російські відносини часів гетьманування Івана Виговського у висвітленні Андрія Яковліва // Південний архів. Серія: Історичні науки. 2010. Вип. 31-32. С. 62-73.

18. Калитко С., Кравчук О. Гетьманування Івана Виговського у працях українських емігрантів кінця 20-х - початку 30-х років ХХ сторіччя // Витоки та становлення козацького руху на етнічних землях України. Постать Івана Виговського у контексті української історії: Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-історичної конференції. (м. Бар Вінницької області, 14 грудня 2019 р.). Вінниця. 2019. С. 42-50.

19. Ворон Н. Участь українських істориків Чехословаччини в міжнародних конгресах та з'їздах (20 - 30-ті рр. ХХ ст.): інформаційно-статистичний аналіз // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Історичні науки. 2021. Вип. 32. С. 90-96

20. ЦДАВО. Ф. 3972. Оп. 2. Спр. 10. Яків Огородник «Гетьманування Івана Скоропадського». 164 арк.

21. ЦДАВО. Ф. 3972. Оп. 2. Спр. 42. Власенкова-Зозуля Ю. «Грошова реформа СРСР». 58 арк.

References

1. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy (The Central State Archive of Higher Authorities and Administration of Ukraine). F. 3972. Op. 2. Spr. 15. Doktorska dysertatsiia B. Stavynskoho «Hetmanuvannia P. Doroshenka» [Doctoral dissertation of B. Stavynskyi “The Hetmanship of P. Doroshenko”]. 88 ark. [in Ukrainian].

2. TsDAVO. F. 3972. Op. 2. Spr. 38. Karalup V. «Pochatok kozachchyny v istorychnii literaturi» [Karalup V. "The Beginning of the Cossacks in Historical Literature"]. 27 ark. [in Ukrainian].

3. TsDAVO. F. 3972. Op. 2. Spr. 39. Ohorodnyk Ya. «Lutska bratska shkola u svitli svoikh statutiv» [Ogorodnyk J. "Lutsk fraternal school in the light of its statutes"]. 38 ark. [in Ukrainian].

4. TsDAVO. F. 3972. Op. 2. Spr. 52. Rudenko H. «Hretskyi istoryk Herodot i yoho «vidomosti pro Skytiiu» [Rudenko H. "The Greek historian Herodotus and his "information about Scythia"]. 42 ark. [in Ukrainian].

5. TsDAVO. F. 3972. Op. 2. Spr. 61. Yakovenko A. «Sotsialno-ekonomichne zhyttia v ostannii Zaporozkii Sichi» [Yakovenko A. "Socio-economic life in the last Zaporizhzhya Sich"]. 69 ark. [in Ukrainian].

6. TsDAVO. F. 3972. Op. 2. Spr. 88. Derkach H. «Skytska doba v Pivnichnii Ukraini» [Derkach H. "The Scythian Age in Northern Ukraine"]. 59 ark. [in Ukrainian].

7. Pratsi Ukrainskoho Vysokoho Pedagohichnoho Instytutu im. M. Drahomanova u Prazi [Proceedings of the Ukrainian Higher Pedagogical Institute named after M. Drahomanov in Prague] (V.1). (1932). Praha: Vyd. Ukrainskoho Vysokoho Pedahohichnoho Instytutu. Retrieved from https://diasporiana.org.ua/periodika/6124-pratsi-ukrayinskogo-visokogo-pedagogichnogo- institutu-im-m-dragomanova-v-prazi-1929-t-1/ [in Ukrainian].

8. Pratsi Ukrainskoho Vysokoho Pedagohichnoho Instytutu im. M. Drahomanova u Prazi [Proceedings of the Ukrainian Higher Pedagogical Institute named after M. Drahomanov in Prague] (V.2). (1932). Praha: Vyd. Ukrainskoho Vysokoho Pedahohichnoho Instytutu. Retrieved from https://diasporiana.org.ua/periodika/5600-pratsi-ukrayinskogo-visokogo-pedagogichnogo- institutu-im-m-dragomanova-u-prazi-1932-t-2/ [in Ukrainian].

9. Pratsi Ukrainskoho Vysokoho Pedagohichnoho Instytutu im. M. Drahomanova u Prazi. Drahomanivskyi zbirnyk [Proceedings of the Ukrainian Higher Pedagogical Institute named after M. Drahomanov in Prague. Dragomaniv collection of papers]. (1932). Praha: Vyd. Ukrainskoho Vysokoho Pedahohichnoho Instytutu. Retrieved from https://diasporiana.org.ua/periodika/5605- pratsi-ukrayinskogo-visokogo-pedagogichnogo-institutu-im-m-dragomanova-u-prazi-1932- dragomanivskiy-zbirnik-t-1/ [in Ukrainian].

10. Mirnyi I. (1934). Ukrainskyi Vysokyi Pedahohichnyi Instytut im. M. Drahomanova 1923-1933 (istoriia instytutu) [Ukrainian Higher Pedagogical Institute named after M. Drahomanova 1923-1933 (history of the institute)]. Praha: Vyd. Ukrainskoho Vysokoho Pedahohichnoho Instytutu. Retrieved from https://diasporiana.org.ua/ukrainica/11396-mirniy-i-ukrayinskiy-visokiy-pedagogichniy-institut-im-m- dragomanova-1923-1933-istoriya-institutu/ [in Ukrainian].

11. Narizhnyi S. (1942). Ukrainska emihratsiia. Kulturna pratsia ukrainskoi emihratsii mizh dvoma svitovymy viinamy [Ukrainian emigration. Cultural work of the Ukrainian emigration between the two world wars] (Vol 1). Praha. [in Ukrainian].

12. Homotiuk O. (2007). Stanovlennia i rozvytok naukovykh zasad ukrainoznavstva (90-ti rr. XIX - persha tretyna XX st.) [Formation and development of the scientific foundations of Ukrainian studies (90s of the 19th century - the first third of the 20th century)]. Candidate's thesis. Ternopilskyi natsionalnyi ekonomichnyi un-t. Kyiv. [in Ukrainian].

13. Zubko O.Ie. (2010). Stvorennia ta diialnist Ukrainskoho vyshchoho pedahohichnoho instytutu im. M. Drahomanova v Prazi (1923-1933 rr.) [Creation and activity of the Ukrainian Higher Pedagogical Institute named after M. Drahomanov in Prague (1923-1933)]. Candidate's thesis. Kyiv: KyivNU after T. Shevchenko. [in Ukrainian].

14. Sukhobokova O. (2010). Ukrainskyi kulturno-osvitnii oseredok u Chekhoslovachchyni v 20-kh rr. KhKh st [Ukrainian cultural and educational center in Czechoslovakia in the 20s of the XX century]. Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhaila Kotsiubynskoho. Seriia: Istoriia - Scientific notes of Mykhailo Kotsiubynskyi Vinnytsia State Pedagogical University. Series: History, 17, 133-137. [in Ukrainian].

15. Kryskov A. (2016). Ukrainskyi vysokyi pedahohichnyi instytut imeni M. Drahomanova u Prazi (1923-1933 rr.) [Ukrainian Higher Pedagogical Institute named after M. Drahomanov in Prague (1923-1933)]. Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka. Seriia: Istoriia - Scientific notes of Ternopil National Pedagogical University named after Volodymyr Hnatyuk. Series: History, 2(3), 91-94. [in Ukrainian].

16. Trembitskyi A. M. (2009). Rodyna Sichynskykh ta ukrainske istorychno-filolohichne tovarystvo v Prazi (1923-1945 rr.) [The Sichinsky family and the Ukrainian historical and philological society in Prague (1923-1945)]. Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhaila Kotsiubynskoho. Seriia: Istoriia - Scientific notes of Mykhailo Kotsiubynskyi Vinnytsia State Pedagogical University. Series: History, 15, 95-98 [in Ukrainian].

17. Petryk A. (2010). Ukrainsko-rosiiski vidnosyny chasiv hetmanuvannia Ivana Vyhovskoho u vysvitlenni Andriia Yakovliva [Ukrainian-Russian relations during the hetmanship of Ivan Vyhovsky in the light of Andriy Yakovliv]. Pivdennyi arkhiv. Seriia: Istorychni nauky - Southern Archive. Series: Historical sciences, 31-32, 62-73. [in Ukrainian].

18. Kalytko S., Kravchuk O. (2019). Hetmanuvannia Ivana Vyhovskoho u pratsiakh ukrainskykh emihrantiv kintsia 20-kh - pochatku 30-kh rokiv KhKh storichchia [The hetmanship of Ivan Vyhovskyi in the writings of Ukrainian emigrants of the late 20s and early 30s of the 20th century]. Proceedings from USH '19: Vytoky ta stanovlennia kozatskoho rukhu na etnichnykh zemliakh Ukrainy. Postat Ivana Vyhovskoho u konteksti ukrainskoi istorii: Materialy III Vseukrainskoi naukovo-istorychnoi konferentsii. (m. Bar Vinnytskoi oblasti, 14 hrudnia 2019 r.) - The origins and formation of the Cossack movement in the ethnic lands of Ukraine. The figure of Ivan Vyhovskyi in the context of Ukrainian history: Materials of the 3rd All-Ukrainian Scientific and Historical Conference. (pp. 42-50). Vinnytsia [in Ukrainian].