Гадяцький договір 1658 р. у політичній свідомості правлячої верхівки Речі Посполитої

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Кафедра всесвітньої історії

Гадяцький договір 1658 р. у політичній свідомості правлячої верхівки Речі Посполитої

Юга О., к.і.н., ст. викладач

Анотація

Метою статті є з'ясування та висвітлення сприйняття політичною елітою Речі Посполитої Гадяцького договору 1658 р. та ставлення їі представників до його затвердження.

Методологічні засади дослідження ґрунтуються на застосуванні теоретичних принципів історичного пізнання (об'єктивності, історизму, всебічності, системності та альтернативності) й конкретно-історичних методів (проблемно-хронологічний, системного аналізу, історико-порівняльний, ретроспекції, синхронний і діахронний) здійснення науково-дослідної діяльності. Їх комплексне застосування сприяло науковості у висвітленні відображення Гадяцького договору 1658 р. у політичній свідомості політичної верхівки Речі Посполитої.

Наукова новизна полягає у комплексному розгляді проблеми сприйняття річпосполитською владною верхівкою Гадяцького договору через посередництво рівня політичної свідомості її представників та з'ясуванні мотивів відмови від «нових пунктів» І. Виговського навесні 1659 р.

Висновки. З'ясовано, що найбільше невдоволення представників річпосполитської еліти викликали статті Гадяцького договору, що стосувалися ліквідації унії, чисельності реєстру та зайняття посад на території Руського князівства винятково православною шляхтою. Поступки в названих питаннях активізували діяльність противників примирення з козацькою Україною. Значну роль відігравав також вплив папського престолу, який реалізовувався через нунція. Враховуючи масштаби спротиву, королівський двір став на шлях перегляду гадяцьких домовленостей. У результаті тривалих дискусій на сеймі 1659 р. Гадяцький договір усе ж був ратифікований, однак його зміст значно різнився від первинного варіанту. Політична еліта спромоглася домогтися поступок від української сторони, внаслідок чого Велике князівство Руське позбавлялося своїх найважливіших прав. Оскільки ратифікований сеймом договір ігнорував найвагоміші інтереси козацької України, відтак реалізація його умов не могла стати гарантією розв'язання «української проблеми». Ключовою причиною такої позиції владної верхівки був рівень її політичної свідомості, у якій ототожнювалися власні станові інтереси з державними, а тому, на переконання як шляхти, так і більшості урядовців жодні істотні поступки козацькій Україні були неприпустимі.

Ключові слова: Гадяцький договір, українська проблема, політична свідомість, політична еліта, Річ Посполита.

Abstract

The agreement of Gadiac in 1658 in the political consciousness of the ruling top of the commonwealth

Yuha O., Candidate of Historical Sciences, Senior Lecturer, Department of World History, Kamianets-Podilskyі National Ivan Ohiienko University

The purpose of the article is to clarify and highlight the perception of the political elite of the Commonwealth of the Treaty of Hadiach of 1658 and the attitude of its representatives to its approval.

Methodological principles of the study are based on the application of theoretical principles of historical knowledge (objectivity, historicism, comprehensiveness, systematics and alternatives) and specific historical methods (problem-chronological, systems analysis, historical-comparative, retrospective, synchronous and diachronic) implementation of research activities. Their comprehensive application contributed to the scientific nature of the reflection of the Treaty of Hadiach of 1658 in the political consciousness of the political elite of the Commonwealth.

The scientific novelty lies in a comprehensive consideration of the problem of perception of the Polish-Lithuanian ruling elite Gadyatsky Treaty through the mediation of the political consciousness of its representatives and clarifying the motives for abandoning the “new points” I. Vyhovsky in the spring of 1659.

Conclusions. It was found that the greatest dissatisfaction of the representatives of the Polish-Lithuanian elite was caused by the articles of the Treaty of Hadiach concerning the liquidation of the union, the number of the register and the holding of positions in the territory of the Russian principality exclusively by the Orthodox nobility. Concessions on these issues intensified the activities of opponents of reconciliation with the Cossack Ukraine. The influence of the papal throne, which was realized through the nuncio, also played a signifi cant role. Given the scale of the resistance, the royal court set out to revise the viper's arrangements. As a result of long discussions in the Sejm in 1659, the Treaty of Hadiach was ratified, but its content differed significantly from the original version. The political elite managed to obtain concessions from the Ukrainian side, as a result of which the Grand Duchy of Russia was deprived of its most important rights. Since the treaty ratified by the Sejm ignored the most important interests of Cossack Ukraine, the implementation of its terms could not be a guarantee of solving the “Ukrainian problem”. The key reason for this position of the ruling elite was the level of its political consciousness, which identifi ed their own interests with those of the state, and therefore, according to both the nobility and most government officials, no significant concessions to Cossack Ukraine were unacceptable.

Key words: Treaty of Hadiach, Ukrainian problem, political consciousness, political elite, Polish-Lithuanian Commonwealth.

Постановка проблеми

Однією з важливих подій в історії польсько- українських відносин середини XVII ст. стало підписання 16 вересня 1658 р. Гадяцького договору, що передбачав утворення в структурі державного тіла Речі Посполитої Руського князівства. На перший погляд, це був шанс нарешті припинити тривалу і виснажливу кровопролитну війну та досягти порозуміння. Проте, реальна можливість втілення його умов в життя на практиці залежала від спроможності річпосполитської політичної еліти до компромісів, що, у свою чергу зумовлювалося специфікою політичної свідомості її представників, сутність й особливості якої досить добре розкривають дискусії з питання укладеної в Гадячі угоди, чому власне і приділена увага у пропонованій статті.

Аналіз джерел та останні дослідження. Джерельну базу дослідження становлять археографічні публікації, в яких вміщені матеріали, що дозволяють проаналізувати сприйняття Гадяцького договору представниками політичної еліти Речі Посполитої та їх позиції у питанні його ратифікації. В контексті історіографічних здобутків з порушеної проблеми потрібно назвати праці В. Брехуненка (Брехуненко, 2008, 2014), В. Газіна (Газін, 2012, 2015), М. Дроздовського (Drozdowski, 2008), Т. Кемпи (Кемпа, 2008), К. Коссаржецького (Коссаржецький, 2008), A. Miроновича (Mironowicz, 2008), П. Кролля (Кролль, 2008; Kroll, 2008), П. Кулаковського (Кулаковський, 2008), А. Перналя (Перналь, 2013; Pernal, 2010), В. Смолія і В. Степанкова (Смолій, Степанков, 2009) тощо.

Мета дослідження полягає у тому, щоб розкрити вплив сформованої станом на середину XVII ст. політичної свідомості владної еліти Речі Посполитої на сприйняття нею Гадяцького договору 1658 р.

Виклад основного матеріалу

Після смерті Б. Хмельницького та з приходом до влади в козацькій Україні І. Виговського владна верхівка Речі Посполитої сподівалася на досягнення порозуміння з Чигирином. У значній мірі це було зумовлено планами королівського двору реформувати державний устрій Речі Посполитої та зміцнити королівську владу, обмеживши водночас політичний вплив сейму (Czaplinski, 1957, р. 303-329). Саме в цьому контексті король та частина політичної еліти і прагнули скористатися підтримкою Війська Запорозького, зокрема, щоб змусити шляхту до поступок.

Важливим кроком на шляху реалізації зазначених задумів стало досягнення в жовтні 1657 р. домовленості з Чигирином про продовження перемир'я до Великодня й визначення лінії розмежування для української сторони по р. Случ, а для польської - по р. Горинь (Газін, 2012, с. 106; Kaczmarczyk, 2007, р. 79-80; Kroll, 2008, р. 40). А влітку 1658 р. у Межиріччі були розроблені умови майбутнього договору, за якими Військо Запорозьке мало підпорядковуватися гетьману, а посади в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств могла займати лише шляхта православної віри (Герасимчук, 1994, с. 85-87; Кемпа, 2008, с. 136). За результатами подальших переговорів 16 вересня 1658 р. відбулося укладення Гадяцького договору, у змісті якого йшлося про утворення у державній структурі Речі Посполитої Руського князівства. Виникає питання - як до цього поставилася політична еліта Польсько-Литовської держави?

Насамперед важливо зазначити, що ще з початку XVII ст. її представники побоювалися, щоб козаки не створили «у великій Речі Посполитій іншу республіку» (Жерела, 1908, с. 124). Тобто, вже тоді у політичній свідомості річпосполитської владної верхівки Військо Запорозьке сприймалося як військово-політична корпорація з потенційним державотворчим потенціалом, спроможним на утворення у «державному тілі» Речі Посполитої «іншої республіки», що розглядалося як політична катастрофа, яку не можна було допустити. Більше того, враховуючи зусилля Війська Запорозького у напрямі відстоювання інтересів православної віри, у представників правлячої верхівки утверджувалося розуміння того, що козацтво ставало дієвим виразником інтересів усього руського (українського) народу, що було небезпечним, бо могло надати змісту Люблінської унії іншого, небажаного, трактування та зміцнити суб'єктність «руського народу» в державній структурі Речі Посполитої. Зрозуміло, що розгортання у 1648 р. і перебіг упродовж наступних років національно-визвольної боротьби українців лише посилили зазначені побоювання представників владних кіл Польсько-Литовської держави.

Виходячи з такого сприйняття подій, дізнавшись про укладення у вересні 1658 р. Гадяцького договору, частина урядовців висловлювала незадоволення його умовами. Навіть звучали звинувачення на адресу польських комісарів, які, мовляв, погодилися на значні поступки козацькій Україні (Памятники, 1898, с. 347-348; Перналь, 2013, с. 251-252). Так, литовський канцлер К. Пац підозрював, що «напевно і від Литви козакам щось відірвано всупереч інструкціям сейму» та обіцяв, що буде «противитися» постановам договору. Також наполягав на необхідності «спочатку з Москвою укласти договір, а потім спільно з Москвою шведів змусити до згоди». Свою позицію аргументовував тим, що «заспокоївши ці дві сторони, легко буде на свій бік схилити козаків і знову їх хлопами зробити» (Kubala, 1922, р. 582-583). Таке формулювання литовського урядовця дозволяє припустити, що частина литовської еліти (подібну позицію займав також і литовський польний гетьман В. Госєвський (Коссаржецький, 2008, с. 211)) прагнула повернути в Україні стан справ, який існував ще до 1648 р.

Ознайомившись наприкінці жовтня зі статтями Гадяцького договору, король скликав нараду сенату. Найбільше невдоволення серед її учасників, зокрема М. Пражмовського, Б. Лещинського і Є. Любомирського, викликали ті статті, що стосувалися питання ліквідації унії, обсягу реєстру (60 тис. осіб) та зайняття посад на теренах Руського князівства лише православними (Памятники, 1898, с. 347; Kubala, 1922, р. 121-122). Розкритикував договір і папський нунцій П. Відоні, який був впевнений, що король «за надто велику ціну купляє той мир» (Перналь, 2013, с. 253; Mironowicz, 2008, р. 174; Pernal, 2010, р. 257; Wiszowata-Walczak, 2008, р. 297-300). Його позиція спровокувала гострі дебати між католицькими й уніатськими біскупами. Слід зазначити, що задля збереження своїх маєтків і костелів на українських теренах, католики готові були підтримати затвердження умов Гадяцького договору, зокрема і в частині ліквідації унії (Mironowicz, 2008, 180; Mironowicz, 1996, р. 152, 156-158). За таких умов король, щоб не провокувати загострення небажаного внутрішньополітичного конфлікту і не спричинити зриву затвердження договору з козацькою Україною, вирішив спробувати через посередництво чергового раунду переговорів з українським урядом добитися згоди на внесення змін до тих статей, які викликали особливо гостре несприйняття урядовців. Насамперед йшлося про вимогу ліквідації унії (Памятники, 1898, с. 348; Кемпа, 2008, с. 139).

Саме з цією метою до Чигирина було відправлено С. Беньовського (Памятники, 1898, с. 348; Перналь, 2013, с. 254). Причому у Варшаві сподівалися без особливих зусиль досягти бажано цих цілей. Така впевненість була спричинена поширенням інформації про ускладнення становища козацької України через загостренням відносин з Московією (Смолій, Степанков, 2009, с. 310; Kroll, 2008, р. 103). Водночас, розуміючи, що І. Виговський потребуватиме швидкого затвердження договору з Річчю Посполитою та отримання від неї військової допомоги не лише для боротьби з Москвою, а й для подолання внутрішньої опозиції, Я. Казимир (щоб підтвердити також своє доброзичливе ставлення до гетьмана і досягти бажаних змін до змісту договору) наказав коронному гетьману відправити в Україну 5 тисяч жовнірів (Kroll, 2008, р. 103).

Потрібно зазначити, що посла було відправлено до Чигирина перед початком засідань надзвичайного сейму, на якому власне і мало розглядатися питання затвердження Гадяцького договору. В інструкціях на сеймики Ян Казимир повідомляв, що «повертається до тіла (Речі Посполитої - О. Ю.) вся Україна» та звертався до шляхти з проханням підтримати затвердження договору на сеймі (Akta sejmikowe, 1955, р. 655).

Проте, шляхта не те що не поспішала виконувати королівське прохання, але й висловлювала невдоволення у зв'язку з відсутністю інформації про зміст укладеного договору. За таких умов значна частина сеймиків воєводств заборонили своїм послам погоджуватися на затвердження будь-яких угод, зміст яких не буде повідомлений у посольській ізбі та радили ретельно відстоювати територіальну цілісність Речі Посполитої (Архив, 1888, с. 48, 59; Akta grodzkie, 1911, р. 278; Брехуненко, 2014, с. 174). Інтриги додавало також і досить абстрактне формулювання у самій королівській інструкції на сеймики: «дещо (?), тоді (у вересні 1658 р. - О.Ю.) ухвалене з Військом Запорозьким панами комісарами, явним стане станам на сеймі» (Akta sejmikowe, 1955, р. 655). Однак більшість шляхти все ж дослухалася заклику короля (Akta grodzkie, 1931, р. 154; Drozdowski, 2008, р. 148). Особливо це стосувалося воєводств, сусідніх з майбутнім Руським князівством, які вже були виснажені тривалим протистоянням (Кролль, 2008, с. 164).

17 березня 1659 р. розпочалися засідання сейму. Аналіз їх перебігу засвідчує, що затвердження Гадяцького договору на практиці виявилося надзвичайно складною справою, адже проти виступила значна частина урядовців (Перналь, 2013, с. 259). Серед найактивніших були куявський біскуп К.Ф. Чарториський, луцький Я.С. Виджга та київський Т. Уєйський, яких підтримували литовські сенатори (Газін, 2015, с. 91-92; Mironowicz, 1996, р. 155-171; Szwaba, 1993, р. 36). Традиційно найбільше несприйняття викликали пункти про ліквідацію унії та зайняття представниками козацької України місць у сенаті та у посольській ізбі. Показовим у цьому відношенні був виступ 27 березня коронного підканцлера Б. Лещинського. Він зазначав, що затвердження угоди замість повернення втрачених провінцій Речі Посполитої, навпаки спричинить витворення на частині її території окремої держави (Biblioteka Muzeum, р. 538-541).

Особливо складним випробуванням для політичної свідомості владної еліти Речі Посполитої стало намагання українського уряду змінити умови договору в контексті зміцнення самостійності Руського князівства та повноважень гетьмана. Зокрема, у розробленій для офіційного посольства до Варшави спеціальній інструкції вже було передбачено змінену назву передбаченого договором Руського князівства, до якого додавався термін Велике. Нова назва чітко засвідчувала бачення українською правлячої верхівкою статусу князівства за зразком ВКЛ. Йшлося також і про розширення території Великого князівства Руського за рахунок включення до його складу Волинського, Руського і Подільського воєводств (Олянчин, 1990, с. 341-344; Когут, 2011, с. 57-58). Наголошувалося, що саме в гетьмана мала бути повнота всієї влади «над усім лицарством, шляхтою, що є на Україні», а також «правом (оголошення) війни» (Памятники, 1898, с. 348; Kroll, 2008, р. 197-198). Зміст інструкції чітко вказував на спроби Чигирина домогтися розширення самостійності Великого князівства Руського у складі федеративної Речі Посполитої. Причому це планувалося здійснити таким чином, що за своїм статусом воно володіло б куди більшим внутрішньополітичним суверенітетом, аніж навіть Литва. Серед цілого ряду інших пропозицій, саме ці пункти були найбільшими подразниками для політичної свідомості політичної еліти Речі Посполитої.

9 квітня 1659 р. була зібрана рада сенату, на якій і розглядалися пропозиції української сторони. Очевидно, вони викликали категоричне несприйняття більшості її учасників, у зв'язку з чим сенатори спільно з королем прийняли рішення знову відправити до Чигирина посла, який повинен був запропонувати нову редакцію угоди (Памятники, 1898, с. 348). Натомість 20 квітня до Варшави прибули вже уповноважені українські посли Ю. Немирич та К. Виговський (Ochmann-Staniszewska, Staniszewski, 2000, р. 278), які чітко дали зрозуміти, що успішне завершення переговорів можливе лише за умов надання Варшавою гарантій збереження усіх вольностей та виконання адресованих королю і сенаторам вимог (Kroll, 2008, р. 200).

Через п'ять днів після прибуття українських послів до Варшави в коронного канцлера М. Пражмовського відбулася перша їх зустріч з сеймовою депутацією польських політиків. До її складу входили куявський біскуп К. Чарториський, познанський В. Толібовський, луцький Я. Виджга, київський Т. Уєйський, познанський воєвода Я. Лещинський, поморський С. Кобержицький, К. Євлашевський, С. Беньовський та цілий ряд послів з посольської ізби (Ochmann-Staniszewska, Staniszewski, 2000, р. 279, 283-284). Розмови були досить напружені. Так, підканцлер О. Нарушевич висловлював невдоволення надто великою чисельністю українського війська, в чому урядовець вбачав небезпеку для Речі Посполитої. На позицію значної частини литовських урядовців впливали плани і політичні комбінації литовського канцлера К. Паца, який шляхом зриву затвердження Гадяцького договору прагнув полегшити досягнення порозуміння з Москвою (Kubala, 1922, р. 226; Szwaba, 1993, р. 36). Щодо коронних політиків, то проти договору виступали в першу чергу ті з них, чиї маєтності знаходилися на теренах Руського князівства (Архив, 1888, с. 48).

Вагомий вплив на позицію представників річпосполитської політичної еліти мала інформація про погіршення становища козацької України, спричинене наступальними діями російських військ. З однієї сторони, це живило сподівання на те, що І. Виговський, потребуючи військової допомоги від Речі Посполитої, займе поступливішу позицію щодо вимог Варшави. Проте, водночас, польські урядовці усвідомлювали, що надмірний тиск на українських послів може зірвати справу затвердження порозуміння та підштовхнути козацьку Україну в сторону Московії або Османської імперії (Кролль, 2008, с. 170). Виходячи з розуміння різних небезпек і небажаних сценаріїв серед королівського оточення з'явилися пропозиції переведення уніатів на католицизм. В такий спосіб у Варшаві хотіли продемонструвати виконання одного з найбільш дискусійного пункту договору, оскільки в такому випадку на теренах Руського князівства існували б лише дві релігії - православ'я і католицизм. Але такий задум був категорично відхилений папським нунцієм (Mironowicz, 1996, р. 175-176; Woloszyn, 2003, р. 216).

15 травня до Варшави повернувся королівський посол К. Перетяткович, який привіз відповідь І. Виговського на королівські і сенаторські пропозиції щодо внесення змін до змісту договору (Памятники, 1852, с. 330). Потрібно зазначити, що московська загроза для козацької України посприяла польській політичній еліті, адже змусила гетьмана піти на поступки. Так, згідно зі зміненим варіантом договору, погодженим з гетьманом, передбачалося створення спеціальної комісії з представників Корони Польської, Великого князівства Литовського та козацької України, яка мала залагодити релігійну справу в частині повернення православній Церкві майна, конфіскованого уніатами й єзуїтами, римо-католицьке духовенство не повинно було мати жодної юрисдикції над православним духовенством і лише православна шляхта могла займати посади канцлерів Великого князівства Руського. Питання про ліквідацію унії замовчувалося (Памятники, 1852, с. 334-339). Тобто, І. Виговський задля досягнення остаточного порозуміння з Річчю Посполитою та отримання від неї військової допомоги проти Московії змушений був відмовитися від частини раніше озвучених вимог.

22 травня 1659 р. сейм затвердив Гадяцький договір (Перналь, 2013, с. 269-271). Як уже з'ясовано в історіографії, ратифікований варіант договору був далеким від угоди, укладеної у вересні 1658 р. Серед найголовніших змін було: вилучення статті про ліквідацію унії, зміна процедури зайняття посад на теренах Руського князівства, зменшення козацького реєстру з 60 до 30 тисяч осіб, зміни в правах на зовнішньополітичні відносини (Гадяцька угода, 2008, с. 15-16, 18-20; Кемпа, 2008, с. 145; Кулаковський, 2008, с. 123-124; Мицик, 2004, с. 45; Скочиляс, 2008, с. 106; Таїрова-Яковлева, 2008, с. 40; Щербак, 2008, с. 40; Kroll, р. 2008, 210; Stradomski, 2008, р. 274, 284-285; Tazbir, 2008, р. 28-30).

Таким чином, правляча верхівка Речі Посполитої доклала максимум зусиль, щоб не дозволити уряду І. Виговського відстояти пункти, які стосувалися надання Великому князівству Руському прав і статусу, які були у ВКЛ. Як зазначив З. Вуйцік, «офіційні польські кола швидко почали відходити від гадяцьких концепцій, повертаючись до позиції безоглядного підпорядкування собі України» (Wojcik, 1968, р. 230). За словами В. Брехуненка, після ратифікації «українській стороні дісталася лише куца станова козацька автономія в межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств з деякими елементами автономії територіальної, але без жодного натяку на статус третього державотворчого члена Речі Посполитої» (Брехуненко, 2014, с. 175).

У контексті пошуку пояснень негативного сприйняття частиною польської й литовської шляхти Гадяцького договору, зауважимо, що воно формувалося під значним впливом тривалих традиційних уявлень про місце козаків у структурі державного організму Речі Посполитої, яким відводилася роль «членів тіла Речі Посполитої, але таких, як волосся і нігті - тілу дійсно потрібні, але коли дуже виростуть, одні - обтяжують голову, а другі - прикро ранять. Тому їх треба частіше обтинати» (Брехуненко, 2008, с. 50; Пріцак, 2003, с. 290-292). Унаслідок цього, за влучним висловлюванням А. Перналя, шляхта, «заклопотана своїми класовими (становими - О.Ю.) інтересами, не була ані далекоглядною, ані щедрою» (Перналь, 2013, с. 273) у контексті спроможності піти на значні поступки.

Важливо також зауважити, що сам факт заміни в остаточному варіанті договору терміна «Князівство Руське» на «Військо Запорозьке» засвідчував несприйняття політичною елітою Речі Посполитої характеру порозуміння як «рівного з рівним», про що було домовлено в Гадячі. Така заміна була не випадковою, адже вживання терміна «Князівство Руське» сприймалося б європейською спільнотою в якості ідентифікації окремої держави, натомість «Військо Запорозьке» могло трактуватися лише як військове утворення, що перебувало на службі Речі Посполитої (Щербак, 2008, с. 39).

Висновки

гадяцький договір реч посполита козацький україна

Отже, після надання інформації про укладення Гадяцького договору та його зміст у середовищі річпосполитської політичної еліти розгорнулися дискусії. Найбільше несприйняття викликали ті статті, які стосувалися ліквідації унії, чисельності реєстру та зайняття посад на території Руського князівства винятково православною шляхтою. Будь-які розмови про можливі поступки в зазначених питаннях відразу спричиняли активність противників примирення з козацькою Україною. Значну роль відігравав також вплив папського престолу, що реалізовувався через нунція. Враховуючи масштаби спротиву, королівський двір обрав стратегію внесення змін до укладеного договору. У результаті тривалих обговорень на сеймі Гадяцький договір хоч і був ратифікований, однак його зміст значно відрізнявся від первинного варіанту. Політична еліта спромоглася домогтися поступок від української сторони, внаслідок чого Велике князівство Руське позбавлялося своїх найважливіших прав і навіть втрачало пропоновану українською стороною назву.

Ратифікований сеймом договір був надзвичайно вигідний для Речі Посполитої. Проте, виходячи з того, що він ігнорував найвагоміші інтереси козацької України, реалізація його умов не могла стати гарантією розв'язання «української проблеми». Категоричне небажання річпосполитської еліти визнавати Руське князівство рівноправним третім суб'єктом Польсько- Литовської держави приховувало загрозу поновлення українсько-польського конфлікту.

Ключовою причиною такої позиції річпосполитської владної верхівки був саме рівень її політичної свідомості, в якій ототожнювалися власні станові інтереси з державними, а тому, на переконання як шляхти, так і більшості урядовців жодні істотні поступки козацькій Україні були неприпустимі. Традиційна для шляхетського стану сарматська ідеологія спонукала ревно стежити за тим, щоб не допустити якнайменшого приниження (у свідомості самої шляхти) шляхетського гонору, що вбачалося навіть у самій можливості поступок козацтву, яке, в очах шляхти заслуговувало на статус «слухняних підданих» і не більше того.

Список використаних джерел і літератури

1. Архив Юго-Западной России. (1888). (Т. 2, Ч. 2). Киев: Тип. Г.Т. Корчак-Новицкого, 722 с.

2. Брехуненко, В. (2008). Козацько-польські домовленості XVI - першої половини ХVІІ ст. Гадяцька унія 1658 року. Київ, 49-66.

3. Брехуненко, В. (2008). На шляху до Гадяча 1658 р.: козацький традиціоналізм і гадяцький дискурс. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 69-88.

4. Брехуненко, В. (2014). Східна брама Європи. Козацька Україна в середині XVII - ст. Київ: Темпора, 503 с.

5. Гадяцька угода 1658 року. Документи. (2008). Гадяцька унія 1658 року. Київ, 11-30.

6. Газін, В.В. (2015). Між Гадячем та Переяславом: Москва та Варшава в боротьбі за Україну в 1658-1659 рр. Проблеми історії країн Центральної та Східної Європи: зб. наук. пр., (4). Кам'янець-Подільський, 87-102.

7. Газін, В.В. (2012). Станіслав Казімєж Бєнєвскій в польсько-українському політичному діалозі другої половини 50-х рр. XVII ст. Проблеми історії країн Центральної та Східної Європи: зб. наук. пр., (3). Кам'янець-Подільський, 103-110.

8. Герасимчук, В. (1994). Матеріали до історії козаччини XVII віку. Василь Герасимчук: життя і творчість (1880-1944). Львів, 13-134.

9. Жерела до історії України-Руси. (1908). (Т. VIII: Матеріали до історії української козаччини, Т. 1: Документи по рік 1631). Львів: [Б.в.], 407 с.

10. Кемпа, Т. (2008). Конфесійна проблема в Гадяцькій угоді. Гадяцька унія 1658 року. Київ, 128-147.

11. Когут, З. (2011). Кордони України: територіальні візії козаків від гетьмана Б. Хмельницького до гетьмана І. Самойловича. Український історичний журнал, 3, 50-73.

12. Коссаржецький, К. (2008). Велике князівство Литовське і Гадяцька унія. Гадяцька унія 1658 року. Київ, 177-227.

13. Кролль, П. (2008). Коронна шляхта і Гадяцька унія. Гадяцька унія 1658 року. Київ, 148-176.

14. Кулаковський, П. (2008). Козацьке посольство на сейм 1659 року. Гадяцька унія 1658 року. Київ, 109-127.

15. Мицик, Ю. (2004). Гетьман Іван Виговський. Київ: Видавничий дім «КМ Академія», 84 с.

16. Олянчин, Д. (1990). Пункти Івана Виговського українським послам на варшавський сейм 1659 року. Записки Наукового товариства імені Шевченка (ЗНТШ), (222). Львів, 327-350.

17. Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов. (1852). (3), отд. 3 (1652-1660). Киев, 442 с.

18. Памятники, изданные Киевской Комиссией для разбора древних актов. (1898). 2-е изд., отд. 3: Материалы для истории Малороссии. Киев, 154-355.

19. Перналь, А.Б. (2013). Річ Посполита двох народів і Україна: дипломатичні відносини 1648-1659 рр.: пер. з пол. о. проф. Юрія Мицика за участі Інни Тарасенко. Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 400 с.

20. Пріцак, Л. (2003). Основні міжнародні договори Богдана Хмельницького 1648- 1657рр. Харків: Акта, 493 с.

21. Скочиляс, І. (2008). Ідея Гадяцької унії як легітимізація правового та матеріального статусу Східної церкви в Речі Посполитій (приклад Львівської єпархії). 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 89-124.

22. Смолій, В.А. & Степанков, В.С. (2009). Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.). Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 448 с.

23. Таїрова-Яковлева, Т. (2008). Гадяцька угода - текстологічний аналіз. Гадяцька унія 1658 року. Київ, 31-49.

24. Щербак, В. (2008). Гадяцький трактат в контексті українського державотворення. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 35-41.

25. Akta grodzkie i ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego ber- nardynskiego we Lwowie. (1911). (Vol. 21: Lauda sejmikowe. Lauda wiszenskie 1648-1672 (Wyd. A. Prochaska)). Lwow, 786 s.

26. Akta grodzkie i ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardynskiego we Lwowie. (1931). (Vol. 24: Lauda sejmikowe halickie 1575-1695 (Wyd. A. Prochaska)). Lwow, 586 s.

27. Akta sejmikowe wojewodztwa krakowskiego (Wyd. A. Przybos). (1955). (Vol. II: 16211660). Wroclaw, 816 s. [

28. Biblioteka Muzeum im. ks. Czartoryskich w Krakowi. Rkps. 1656. Zbior roznych akt, listow, mow, diariuszow i wierszy z wieku XVI i XVII, 840 s., mf. 16460, 538-541.

29. Czaplinski, W. (1957). Proby reform panstwa w czasie najazdu szwedskiego. Polska w okresie drugiej wojny polnocnej 1655-1660, (1). Warszawa, 303-329.

30. Drozdowski, M.R. (2008). Unia Hadziacka w opinii szlacheckiej. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 133-153.

31. Dziegielewski, J. (2008). Postanowienia komisji hadziackiej a zasady konstytucyjne Pierwszej Rzeczypospolitej. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 125-132.

32. Kaczmarczyk, J. (2007). Rzeczpospolita Trojga Narodow - mit czy rzeczywistosc. Krakow: Ksiygarnia akademicka, 182 s.

33. Kroll, P. (2008). Od ugody Hadziackiej do Cudnowa. Kozaczyzna mi^dzy Rzeczapospolita a Moskwa w latach 1658-1660. Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 452 s.

34. Kubala, L. (1922). Wojny dunskie i pokoj oliwski 1657-1660. Lwow, 655 s.

35. Mironowicz, A. (2008). Kwestia prawosiawia w ustaleniach hadziackich i konstytucji za- twierdzajacej. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 2008, 203-222.

36. Mironowicz, A. & Staniszewski, Z. (1996). Prawoslawie i unia za panowania Jana Kazimierza. Bialystok: Dzial Wydawnictw Filii UW w Bialymstoku, 323 s.

37. Ochmann-Staniszewska, S. (2000. Sejm Rzeczypospolitej za panowania Jana Kazimierza Wazy: Prawo, doktryna, praktyka. (Vol.I.). Wroclaw: Wydawnictwo Uniwersytetu Wroclaw- skiego, 595 s.

38. Pernal, A.B. (2010). Rzeczpospolita Obojga Narodow a Ukraina. Stosynki dyplomatyczne w latach 1648-1659. Krakow: Ksiygarnia Akademicka, 392 s.

39. Stradomski, J. (2008). Postanowienia hadziackie w swietle katolicko-unicko-prawoslawnej polemiki religijnej XVI-XVII wieku. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 351-367.

40. Szwaba, M. (1993). Litwa wobec unii hadziackiej 1658 roku. Studia wschodnie. Wroclaw, 33-37.

41. Tazbir, J. (2008). Ugoda Hadziacka jako utopia szlachecka. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 23-34.

42. Wiszowata-Walczak, K. (2008). Nuncjusz jednej misji. Piotr Vidoni - nuncjusz w Rzeczypospolitej 1652-1660. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 305-326.

43. Wojcik, Z. (1968). Dzikie Pola w ogniu. O kozaczyznie w dawnej Rzeczypospolitej. Warszawa, 238 s.

44. Woloszyn, J.W. (2003). Problematyka wyznaniowa w praktyce parlamentarnej Rzeczypospolitej w latach 1648-1696. Warszawa: «Semper», 329 s.

References

1. Arkhyv Yuho-Zapadnoi Rossyy [Archive of Southwestern Russia]. (1888). (Vol. 2, Ch. 2). Kyev: Typ. H.T. Korchak-Novytskoho. 722 s. [in Russian].

2. Brekhunenko, V. (2008). Kozatsko-polski domovlenosti XVI - pershoi polovyny XVII st. [Cossack-Polish agreements of the XVI - first half of the century]. Hadiatska uniia 1658 roku. Kyiv, 49-66. [in Ukrainian].

3. Brekhunenko, V. (2008). Na shliakhu do Hadiacha 1658 r.: kozatskyi tradytsionalizm i hadiatskyi dyskurs [On the way to Gadyach in 1658: Cossack traditionalism and Gadyach discourse]. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 69-88. [in Ukrainian].

4. Brekhunenko, V. (2014). Skhidna brama Yevropy. Kozatska Ukraina v seredyni XVII-XVIII st. [Eastern gate of Europe. Cossack Ukraine in the middle of the XVII-XVIII centuries]. Kyiv: Tempora, 503 s. [in Ukrainian].

5. Hadiatska uhoda 1658 roku. Dokumenty [The Treaty of Hadiach of 1658. Documents]. (2008). Hadiatska uniia 1658 roku. Kyiv, 11-30. [in Ukrainian].

6. Hazin, V.V. (2015). Mizh Hadiachem ta Pereiaslavom: Moskva ta Varshava v borotbi za Ukrainu v 1658-1659 rr. [Between Gadyach and Pereyaslav: Moscow and Warsaw in the struggle for Ukraine in 1658-1659]. Problemy istorii krain Tsentralnoi ta Skhidnoi Yevropy: zb. nauk. pr., (4). Kamianets-Podilskyi, 87-102. [in Ukrainian].

7. Hazin, V.V. (2012). Stanislav Kazimiezh Bienievskii v polsko-ukrainskomu politychnomu dialozi druhoi polovyny 50-kh rr. XVII st. [Stanislaw Kazimierz Benewski in the Polish-Ukrainian political dialogue of the second half of the 1650s.]. Problemy istorii krain Tsentralnoi ta Skhidnoi Yevropy: zb. nauk. pr., (3). Kamianets-Podilskyi, 103-110. [in Ukrainian].

8. Herasymchuk, V. (1994). Materialy do istorii kozachchyny XVII viku [Materials on the history of the Cossacks of the XVII century]. Vasyl Herasymchuk: zhyttia i tvorchist (18801944). Lviv, 13-134. [in Ukrainian].

9. Zherela do istorii Ukrainy-Rusy [Sources for the history of Ukraine-Russia]. (1908). (Vol. VIII: Materialy do istorii ukrainskoi kozachchyny, Vol. 1: Dokumenty po rik 1631). Lviv: [B.v.], 407 s. [in Ukrainian].

10. Kempa, T. (2008). Konfesiina problema v Hadiatskii uhodi [Confessional problem in the Hadiach agreement]. Hadiatska uniia 1658 roku. Kyiv, 128-147. [in Ukrainian].

11. Kohut, Z. (2011). Kordony Ukrainy: terytorialni vizii kozakiv vid hetmana B. Khmelnytskoho do hetmana I. Samoilovycha [Borders of Ukraine: territorial visions of the Cossacks from Hetman B. Khmelnytsky to Hetman I. Samoilovich]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 3, 50-73. [in Ukrainian].

12. Kossarzhetskyi, K. (2008). Velyke kniazivstvo Lytovske i Hadiatska uniia [The Grand Duchy of Lithuania and the Union of Hadiach]. Hadiatska uniia 1658 roku. Kyiv, 177-227. [in Ukrainian].

13. Kroll, P. (2008). Koronna shliakhta i Hadiatska uniia [Crown gentry and Hadiach Union]. Hadiatska uniia 1658 roku. Kyiv, 148-176. [in Ukrainian].

14. Kulakovskyi, P. (2008). Kozatske posolstvo na seim 1659 roku [Cossack Embassy in the Diet of 1659]. Hadiatska uniia 1658 roku. Kyiv, 109-127. [in Ukrainian].

15. Mytsyk, Yu. (2004). Hetman Ivan Vyhovskyi [Hetman Ivan Vyhovsky]. Kyiv: Vydavnychyi dim «KM Akademiia», 84 s. [in Ukrainian].

16. Olianchyn, D. (1990). Punkty Ivana Vyhovskoho ukrainskym poslam na varshavskyi seim 1659 roku [Points of Ivan Vyhovsky to the Ukrainian ambassadors to the Warsaw Sejm in 1659]. Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka (ZNTSh), (222). Lviv, 327-350. [in Ukrainian].

17. Pamiatnyky, yzdannue Vremennoi komyssyei dlia razbora drevnykh aktov [Monuments issued by the Temporary Commission for the Analysis of Ancient Acts]. (1852). (3), otd. 3 (1652-1660). Kiev, 442 s. [in Russian].

18. Pamiatnyky, yzdannue Kyevskoi Komyssyei dlia razbora drevnykh aktov [Monuments issued by the Kiev Commission for the analysis of ancient acts]. (1898). 2-e yzd., otd. 3: Materyalbi dlia ystoryy Malorossyy. Kiev, 154-355. [in Russian].

19. Pernal, A.B. (2013). Rich Pospolyta dvokh narodiv i Ukraina: dyplomatychni vidnosyny 1648-1659 rr. [The Commonwealth of Two Nations and Ukraine: Diplomatic Relations 16481659]: per. z pol. o. prof. Yuriia Mytsyka za uchasti Inny Tarasenko. Kyiv: Vydavnychyi dim «Kyievo-Mohylianska akademiia», 400 s. [in Ukrainian].

20. Pritsak, L. (2003). Osnovni mizhnarodni dohovory Bohdana Khmelnytskoho 1648- 1657rr. [The main international treaties of Bohdan Khmelnytsky 1648-1657]. Kharkiv: Akta, 493 s. [in Ukrainian].

21. Skochylias, I. (2008). Ideia Hadiatskoi unii yak lehitymizatsiia pravovoho ta material- noho statusu Skhidnoi tserkvy v Rechi Pospolytii (pryklad Lvivskoi yeparkhii) [The idea of the Hadiach Union as a legitimization of the legal and material status of the Eastern Church in the Polish-Lithuanian Commonwealth (example of the Lviv Eparchy)]. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 89-124. [in Ukrainian].

22. Smolii, V.A. & Stepankov, V.S. (2009). Ukrainska natsionalna revoliutsiia XVII st. (1648-1676 rr.) [Ukrainian national revolution of the XVII century. (1648-1676).]. Kyiv: Vydavnychyi dim «Kyievo-Mohylianska akademiia», 448 s. [in Ukrainian].

23. Tairova-Yakovleva, T. (2008). Hadiatska uhoda - tekstolohichnyi analiz [The Hadiach Agreement is a textual analysis. The Union of Hadiach in 1658]. Hadiatska uniia 1658 roku. Kyiv, 31-49. [in Ukrainian].

24. Shcherbak, V. (2008). Hadiatskyi traktat v konteksti ukrainskoho derzhavotvorennia [The Treaty of Hadiach in the Context of Ukrainian State-Building]. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 35-41. [in Ukrainian].

25. Akta grodzkie i ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego ber- nardynskiego we Lwowie. (1911). (Vol. 21: Lauda sejmik we. Lauda wiszenskie 1648-1672 (Wyd. A. Prochaska)). Lwow, 786 s. [in Polish].

26. Akta grodzkie i ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardynskiego we Lwowie. (1931). (Vol. 24: Lauda sejmik owe halickie 1575-1695 (Wyd. A. Prochaska)). Lwow, 586 s. [in Polish].

27. Akta sejmikowe wojewodztwa krakowskiego (Wyd. A. Przybos). (1955). (Vol. II: 16211660). Wroclaw, 816 s. [in Polish].

28. Biblioteka Muzeum im. ks. Czartoryskich w Krakowi. Rkps. 1656. Zbior roznych akt, li- stow, mow, diariuszow i wierszy z wieku XVI i XVII, 840 s., mf. 16460, 538-541. [in Polish].

29. Czaplinski, W. (1957). Proby reform panstwa w czasie najazdu szwedskiego. Polska w okresie drugiej wojnypolnocnej 1655-1660, (1). Warszawa, 303-329. [in Polish].

30. Drozdowski, M.R. (2008). Unia Hadziacka w opinii szlacheckiej. 350-lecie unii hadziac- kiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 133-153. [in Polish].

31. Dziegielewski, J. (2008). Postanowienia komisji hadziackiej a zasady konstytucyjne Pierwszej Rzeczypospolitej. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 125132. [in Polish].

32. Kaczmarczyk, J. (2007). Rzeczpospolita Trojga Narodow - mit czy rzeczywistosc. Krakow: Ksiegarnia akademicka, 182 s. [in Polish].

33. Kroll, P. (2008). Od ugody Hadziackiej do Cudnowa. Kozaczyzna mi^dzy Rzeczqpospolitq. a Moskwa w latach 1658-1660. Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 452 s. [in Polish].

34. Kubala, L. (1922). Wojny dunskie ipokoj oliwski 1657-1660. Lwow, 655 s. [in Polish].

35. Mironowicz, A. (2008). Kwestia prawoslawia w ustaleniach hadziackich i konstytucji zatwier- dzajacej. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 2008, 203-222. [in Polish].

36. Mironowicz, A. & Staniszewski, Z. (1996). Prawoslawie i unia za panowania Jana Kazimierza. Bialystok: Dzial Wydawnictw Filii UW w Bialymstoku, 323 s. [in Polish].

37. Ochmann-Staniszewska, S. (2000. Sejm Rzeczypospolitej za panowania Jana Kazimierza Wazy: Prawo, doktryna, praktyka. (Vol.I.). Wroclaw: Wydawnictwo Uniwersytetu Wroclaw- skiego, 595 s. [in Polish].

38. Pernal, A.B. (2010). Rzeczpospolita Obojga Narodow a Ukraina. Stosynki dyplomatyczne w latach 1648-1659. Krakow: Ksiegarnia Akademicka, 392 s. [in Polish].

39. Stradomski, J. (2008). Postanowienia hadziackie w swietle katolicko-unicko-prawoslawnej polemiki religijnej XVI-XVII wieku. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 351-367. [in Polish].

40. Szwaba, M. (1993). Litwa wobec unii hadziackiej 1658 roku. Studia wschodnie. Wroclaw, 33-37. [in Polish].

41. Tazbir, J. (2008). Ugoda Hadziacka jako utopia szlachecka. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 23-34. [in Polish].

42. Wiszowata-Walczak, K. (2008). Nuncjusz jednej misji. Piotr Vidoni - nuncjusz w Rzeczypospolitej 1652-1660. 350-lecie unii hadziackiej (1658-2008). Warszawa: «DiG», 305326. [in Polish].

43. Wojcik, Z. (1968). Dzikie Pola w ogniu. O kozaczyznie w dawnej Rzeczypospolitej. Warszawa, 238 s. [in Polish].

44. Woloszyn, J.W. (2003). Problematyka wyznaniowa w praktyce parlamentarnej Rzeczypospolitej w latach 1648-1696. Warszawa: «Semper», 329 s. [in Polish].

Размещено на allbest.ru