Українці в "лихі дев’яності": повсякденна практика виживання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українці в "лихі дев'яності": повсякденна практика виживання

Людмила Крива,

директор Центру координації наукових видань та розвитку міжнародного співробітництва Міжрегіональної Академія управління персоналом (Київ, Україна)

Тимофій Герасимов,

доктор історичних наук, доцент кафедри суспільно-політичних наук Вінницького національного технічного університету (Вінниця, Україна) Стаття підготовлена в рамках реалізації проєкту "Ґрант на старт".

Анотація

У статті, на прикладі міст центрального регіону (Вінницької, Кіровоградської та Черкаської областей) розглянуто один із ключових маркерів міської повсякденності 1990-х рр. - діяльність населення, спрямовану на виживання в період різкого занепаду економіки та матеріального добробуту в Україні. Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю проведення аналізу повсякденної практики українців у кризові періоди в контексті економічних і соціальних викликів, які стоять перед Українською державою у зв'язку із розгортанням проти неї повномасштабної війни з боку Російської Федерації 24 лютого 2022 р. Основу джерельної бази становлять місцеві газети досліджуваного періоду. Метою статті є дослідження повсякденної практики виживання жителів міст центрального регіону в період наростання кризових явищ в українській економіці в 1990-х рр. Встановлено, що після проголошення незалежності України внаслідок причин об'єктивного та суб'єктивного характеру відбулося масове збідніння населення. Ситуація обтяжувалася притаманність більшій частині українців радянського світогляду, в основі якого лежала максимальна залежність громадянина від держави. Саме тому скрізь спостерігалися величезні труднощі, які спіткали широкий загал, в умовах переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Необхідність прогодування себе та своїх родин штовхала багатьох українців до радикальних заходів, що полягали в опануванні нових професій (найчастіше в сфері торгівлі), жорсткої економії на продуктах харчування і предметах першої необхідності, фактичному веденні напіваграрного способу життя. Все це відбувалося в умовах існування так званої субекономіки, про що свідчило значне переважання загального споживання населення над його доходами. З огляду на зазначені причини, в суспільній свідомості перше десятиліття української незалежності стійко асоціюється з періодом лихоліття, коли виживання стало головним лейтмотивом повсякденного життя. Відтак, будь- які можливі соціально-економічні колапси сприйматимуться широким загалом як рецидив "лихих дев'яностих".

Ключові слова: місто, повсякденність, криза, економіка, бідність, продукти. економіка виживання повсякденність

Liudmyla KRYVA,

Director of the Center of Scientific Publications Coordination and Development of International Cooperation Interregional Academy of Personnel Management (Kyiv, Ukraine)

Timofiy GERASYMOV,

Doctor of Historical Sciences, Associate Professor at the Department of Social and Political Sciences Vinnytsia National Technical University (Vinnytsia, Ukraine)

UKRAINIANS IN THE "BAD NINETIES": EVERYDAY PRACTICE OF SURVIVAL

The article, as exemplified by the cities of central Ukraine (Vinnytsia, Kirovohrad and Cherkasy regions), considers one of the key markers of the urban everyday routine of the 1990s - public activities aimed at surviving in the period of a sharp decline of the economy and material welfare in Ukraine. The relevance of the topic concerned is driven by the need to analyze the everyday practice of Ukrainians in crisis periods in the context of economic and social challenges posed to the Ukrainian state due to the full-scale war unleashed by the Russian Federation on February 24, 2022. The source base of research comprises local periodicals of the period under study. The research purpose is to investigate the daily survival practice of citizens of central Ukraine during the exacerbation of crisis phenomena in the Ukrainian economy in the `90s. It was established that after the declaration of Ukraine's independence, there was observed a massive impoverishment of the population due to objective and subjective reasons. The situation was aggravating due to the Soviet worldview, which is based on a citizen's maximum dependence on the state, peculiar to most Ukrainians. Consequently, the general public experienced enormous difficulties amidst the transition from command to the market economy. The need to support themselves and their families prompted many Ukrainians to ground-breaking changes, i.e., mastering new professions (predominantly in the marketplace), strictly saving food and necessities, and running a semi-agricultural lifestyle. All these took place in the context of the so-called sub-economy, which indicated a significant preponderance of the population's general consumption over its incomes. Taking into account the above reasons, the first decade of Ukrainian independence is associated in the public consciousness with hard times when survival was the main leitmotiv of everyday life. As a result, the general public treats any potential socio-economic collapse as a relapse of the wild nineties.

Key words: city, everyday routine, crisis, economy, poverty, food.

Постановка проблеми. Повномасштабне вторгнення російських військ 24 лютого 2022 р. відкрило нову сторінку української історії. Перед владою і суспільством першочерговим постало завдання відстояти право України на незалежність, залучивши для цього всі наявні військові, економічні, інформаційні, дипломатичні ресурси. Оскільки внаслідок воєнних дій на території Української держави і ракетних обстрілів усіх без винятку регіонів національна економіка понесла колосальні втрати, доходи більшої частини українців різко впали. Наразі можна із впевненістю говорити про те, що результат нинішньої українсько-російської війни визначатиметься не стільки успіхами на фронті, скільки спроможністю нашої нації консолідуватися довкола ідеї перемоги всупереч украй несприятливій економічній ситуації. На це, власне кажучи, і розраховує путінський режим.

У цьому контексті дедалі частіше у суспільстві згадуються "лихі дев'яності", коли багато українців змушені були всіма правдами і кривдами виживати в умовах переходу до ринкової економіки. Йдеться, зокрема про те, що завдяки кризовим 1990-тим рр. українці набули досвіду соціально-економічної адаптації, і ця загартованість, принаймні на психологічному рівні, має полегшити сприйняття нових матеріально-побутових негараздів. Відключення електроенергії, скорочення розміру реальної заробітної плати, безробіття, товарний дефіцит - все те, з чим ми стикаємося в нинішньому сьогоденні - все це мало місце в повсякденному житті покоління 1990-х рр. Відтак, проблема повсякденної практики виживання населення в наш час має неабияку актуальність.

Аналіз досліджень і публікацій. У вітчизняній історіографії системний аналіз соціальних наслідків переходу України до ринкової економіки в 1990-х рр. проведено в наукових роботах Л. Ковпак (Ковпак, 2003), Г Касьянов (Касьянов, 2008),

С. Кульчицького (Кульчицький, 2006). Попри різні концептуальні підходи щодо вивчення зазначеного питання, вони приходять до висновків, що труднощі пристосування українців до соціально-економічних реалій ринкової економіки не останньою чергою пояснювалися психологічним чинником - радянським патерналістським світоглядом. У контексті досліджуваної теми варто також згадати статтю Ю. Прилипка (Прилипко, 2002), в якій охарактеризовано питання тінізації економіки України, яка набрала величезних обертів у 1990-х рр., будучи інструментом виживання для значної частини населення.

Окремої уваги потребують дослідження західних фахівців, які розглядають матеріальний аспект повсякденного життя населення в контексті трансформаційних процесів на пострадянському / постсоціалістичному просторі. Серед них передусім варто назвати працю британських науковців Дж. Раунда та К. Вільямса (Round, Williams, 2010) про повсякденне життя в пострадянській Україні та Росії. Її автори поставили за мету дослідити соціальні наслідки переходу від командно-адміністративної економіки до ринкової, підкресливши вирішальне значення для багатьох домогосподарств використання неформальної економічної практики (тіньового сектору) в умовах зростаючої корупції влади на всіх рівнях. Таким чином, дослідники зосередили увагу на висвітленні повсякденних практик населення, спрямованих на виживання у 1990-ті рр. Загалом, зазначимо, що неформальна економіка на постсоціалістичному просторі стала предметом низки наукових досліджень, серед яких виокремимо А. Сміта і А. Стеннінга (Smith, Stenning, 2006), С. Волласа й С. Харпфера (Wallace, Haerpfer, 2002) та К. Хамфрі (Humphrey, 2002).

Джерельною базою нашої статті є газети Вінниці, Кіровограда, Черкас та Умані 1990-х, на сторінках яких різнобічно висвітлювалися приклади пристосування жителів міст центральних регіонів до жорстких соціальних реалій. У досліджуваний період це було однією з головних тем газетних публікацій.

Мета статті - на основі газетних матеріалів дослідити повсякденну практику виживання жителів міст центрального регіону в період наростання кризових явищ в українській економіці в 1990-х рр.

Методологія дослідження базована на антропологічному, системному, історико-ситуативному теоретико-методологічних підходах. Для розкриття теми використані загальнонаукові, спеціальні та міждисциплінарні методи історичного дослідження.

Виклад основного матеріалу. Кризові явища в економіці молодої незалежної держави призвели до різкого падіння добробуту українців. Найгірше було те, що масове збідніння населення ставило під загрозу саму ідею вистражданої століттями української незалежності. Свідченням того можна вважати президентські вибори 1999 р., коли в другому турі тогочасному президенту Л. Кучмі, який балотувався на другий строк, протистояв лідер Комуністичної партії України П. Симоненко. Електорат останнього становили як принципові противники української державності, свого часу тісно інтегровані в соціально-економічну та ідеологічну систему СРСР, так і ті, хто вважав винуватцями своїх матеріальних негараздів владу і капіталістичний устрій. І хоча, за підсумками президентської кампанії, країні вдалося тоді уникнути "розвороту на 180 градусів", цей "тривожний дзвіночок" явно дисонував із суспільними настроями в Україні, які панували в останні місяці існування Радянського союзу, адже проголошення Акту державної незалежності викликало хвилю оптимізму державотворення як в політичній, так і в економічній та соціальній сферах.

В усіх містах центральних регіонів спостерігався масовий занепад промисловості. Наприклад, у Черкасах в 1990-ті рр. зупинили роботу такі місцеві промислові гіганти, як Черкаський цукроворафінадний завод, завод ім. Петровського та Черкаський деревообробний комбінат. Попри те, що ці підприємства перейшли до приватної власності, це не врятувало їх від занепаду та банкрутства. Дісталося також сильно заводам хімічної галузі, які так наполегливо будувала радянська влада в 1970-ті рр.: "Хімволокно" та "Хімреактив" були закриті, а "Азот" працював на приблизно 10% від своєї потужності (Линнік, 2002). Не обминули ці процеси і Вінницю. Зупинка підприємств, залежних від поставок з інших регіонів колишнього СРСР, призвела до того, що у 1994 р. місцеве виробництво становило 60,9% від рівня 1990 р. і далі падало. У 1998 р. обсяги промислової продукції в місті сягнули найнижчого рівня порівняно з 1990 р. - 39,5% (Подолинний, 2007: 250).

При цьому, зупинення роботи заводів спричинювало не лише зростання безробіття. Тисячі колишніх працівників, опинившись на соціальному узбіччі, змушені були шукати нові можливості для заробітку. Багато з них перекваліфіковувалися, йшли у приватний бізнес, що призвело до поширення стихійної торгівлі, створення на міських вулицях довжелезних рядів із торгівельних палаток.

Одним із ключових факторів, який впливав на зниження рівня життя населення в 1990-ті рр., стала інфляція. Простими словами, інфляція - це зниження купівельної спроможності грошей. Лише в перші роки незалежності вона сягнула 2000%. Колосальний спад виробництва цілком закономірно призвів до того, що на поличках магазинів не вистачало товарів, а на ті, які продавалися, були встановлені досить високі ціни. Урядова політика не була в змозі зупинити різке падіння рівня життя українців. Згідно з офіційною статистикою, номінальна зарплата українців протягом першої половини 1990-х років постійно "зростала" - проте це було не зростання добробуту, а гонка за інфляцією (Касьянов, 2008: 86).

1990-ті роки характерні тим, що вирахуваний вітчизняними економістами середній рівень споживання українців у 2,5 рази перевищував їх офіційний дохід. Щоправда, при цьому не згадувалося, що цей офіційний дохід у кращому разі забезпечував напівжебрацьке існування, і навіть за його "перевищення" переважна більшість громадян України бідувала. Кинуті державою напризволяще українці шукали свої способи виживання. І хоча багато осіб і підприємств змогли скористатися новими можливостями, наданими ринком, часто в результаті їхніх контактів у державних апаратах або використання численних юридичних лазівок, які існували внаслідок політичного хаосу початку 1990-х років, для більшості населення, однак, це не був варіант (Round, Williams, 2010: 184).

За таких умов, економічно активна і працездатна частина населення займалася пошуком різних джерел компенсаційного доходу. Внаслідок того була створена свого роду народна субекономіка, що давала кошти до життя мільйонам людей, які опинилися на межі виживання і за межею звичних соціальних стандартів. Ця економіка за визначенням була "тіньовою", оскільки держава, з одного боку, зробила все, щоб викликати у населення податковий синдром і масове приховування доходів, а з іншого - була не в змозі централізовано контролювати швидкозростаючі дрібнооптовий і роздрібний ринок.

"Лихі дев'яності" відзначалися небаченим досі розквітом дрібнооптової та роздрібної торгівлі за межами державних торгових підприємств. Наприклад, у Кіровоградській області впродовж 1995-1999 рр. кількість міських ринків зросла більше, ніж утричі - з 34 до 102 (Осипова, 2000: 71). У побутову мову увійшов термін "човник", що позначав людей, які заробляли перевезеннями споживчих товарів та їх перепродажем.

Міські стадіони перетворилися на величезні речові ринки, де можна було зустріти перекваліфікованих у роздрібних торговців вчителів та інженерів, наукових співробітників та артистів, кваліфікованих робітників. У Вінниці, наприклад, тоді великим торговельним осередком був стадіон "Локомотив" (Ярошинська, 1994: 6). Там купували найбільш ходові товари - від аудіокасет до продуктів харчування, від нелегального алкоголю та цигарок до побутової техніки. Цей вид народної торгівлі, пов'язаний з регулярними переїздами за кордон, найчастіше, до Польщі та Туреччини, сприяв не тільки виживанню десятків тисяч людей та подоланню товарного дефіциту, а й небаченому розквіту "народної контрабанди" та хабарництва на митних пунктах. Все це також, крім можливості заробити, створювало живильне середовище для кримінальних елементів - у містах розквіт рекет, підвищився рівень вуличної злочинності, розквітло хабарництво в правоохоронних органах (Касьянов, 2008: 86, 91-92).

Повсякденна практика виживання часто забезпечувалася наявністю тісних зв'язків значної частини міського населення із селом. Це дозволило частині городян, які потрапили в ситуацію хронічного безгрошів'я, "підживлювати" сімейний дохід порівняно дешевими продуктами із села - в Україні відбувся свого роду ренесанс "натурального господарства". Неабиякою підмогою стали присадибні господарства та дачі - 1994 р. показали, що 56% міського населення поповнюють свої продуктові запаси із цього джерела і ще 19% - періодично. У 1996 р. соціологічні дослідження показали, що 62% городян у весняно-літній період займаються сільським господарством підтримки своїх домогосподарств (Касьянов, 2008: 47-48). Закономірно, міські газети Вінниці (Оголошення, 1995: 11), Черкас (Оголошення, 1994: 8), Умані (Оголошення, 1994: 10), Кіровограді (Дошка оголошень, 1996: 7) рясніли оголошеннями про продаж дачних земельних ділянок, ціни на які становили від 100-200 доларів за 5 соток. Типовим явищем стало використання землі прибудинкових територій, на яких мешканці квартир вирощували на дрібних клаптиках огірки, моркву, буряки, картоплю й іншу городину (Горбанський, 1997: 3).

Надважкі реалії життя неодноразово призводили до того, що українці влаштовувалися на офіційну роботу, яка хоч і оплачувалася зовсім мало, однак при цьому створювала неофіційні можливості для отримання доходу. Наприклад, деякі вчителі могли в кілька разів збільшити свій дохід, проводячи додаткові уроки з англійської мови в тих школах, де вони працювали (Round, Williams, 2010: 189). Після падіння "залізної завіси", багато батьків, попри матеріальну скруту, були готові віддати за навчання дітей іноземними мовами чи не останні гроші. Ціна однієї години індивідуального заняття з репетитором могла доходити до 10 доларів США. Про репетиторський ажіотаж досліджуваного періоду свідчать численні оголошення в газетах (Уроки англійської, 1999: 12; Репетиторство на дому, 1996: 9).

Які ще джерела додаткового доходу були можливі для тих, хто опинився у найвідчайдушнішому становищі, можна судити з розквіту ломбардів у містах і з оголошень, що заліпили ліхтарні стовпи, стіни будинків і зупинок, про скуповування золота, нагород і навіть волосся (Колесник, 1998: 4).

Таким чином, бідність і постійний пошук шляхів виживання стали маркерами перших років української незалежності, залишивши незатертий слід у свідомості українців. У такому ключі, наприклад, згадує своє дитинство жителька Кропивницького О. Кваша: "У 90-ті я жила в приватному секторі, і в нас не було зручностей. Вода - у дворі, туалет - у кінці двору. Це виховало в мені дику нелюбов до вуличних туалетів. З 90-х залишилася нелюбов до оселедця. Тоді купували не солоний, а заморожений. Напевно, він був найдешевшим. З нього готували все, що можна. І смажили його також. Ще вирощували на дачі топінамбур. Його теж і смажили, і їли сирим. Він насправді дуже корисний, але ми їли його постійно, і це було жахливо. Я намагалася порахувати, скільки разів ми з батьками в дитинстві їздили на таксі, і зрозуміла, що це були поодинокі випадки. Мені досі таксі здається надмірністю, невиправданою витратою. Правда, за межами Кропивницького це відпускає" (Балаєва, 2018). За словами мешканця Черкас І. Мотузяника, шкільні роки котрого припали на 1990-ті рр., навіть 20 років по тому він досі не може забути специфічний смак "кавового напою", який тривалий час слугував замінником справжньої кави, фінансово недосяжної для його родини. "Часто згадую, коли тато приходив увечері з роботи і мама ставила на стіл чашки з напоєм із підсмажених коренів кульбаб. Цей сурогат кави, ми посьорбували під світлом гасової лампи. Чому під лампою? А тому, що тоді були планові відключення від електрики цілих мікрорайонів і вулиці поринали в непроглядну темряву. Я пив цей напій іноді із заплющеними очі, уявляючи що п'ю справжню каву" (Мотузяник, 2019: 4).

У "лихі дев'яності" в чи не найбільш скрутному матеріальному становищі опинилися молоді сім'ї. Для багатьох подружніх пар народження дитини фактично стало недозволеною розкішшю, що дуже негативно позначалося на демографічній ситуації в Україні. Не отримуючи належної допомоги з боку держави, досить часто молоді сім'ї могли покладатися лише на своїх батьків. Найбільш поширеною формою підтримки була допомога продуктами. Здебільшого, від батьків, котрі мешкали в сільській місцевості. Таку допомогу отримували 70% опитаних сімей. На другому і третьому місці були допомога грошима та у веденні домашнього господарства (Лавріненко, 2015: 468).

На початку 1990-х хронічний брак грошей у населення поєднувався із товарним дефіцитом. Останній був продовженням тенденції кінця 1980-х рр. і погіршився внаслідок різкого спаду виробництва в країні товарів першої необхідності. Нерідко ситуацію погіршували недобросовісні торгівці, накручуючи високі ціни шляхом створення штучного дефіциту. Наприклад, в 1992 р. в Умані у підсобці магазину "Риба", розташованому на території міського ринку, продавці з явною спекулятивною метою приховували 1340 кг вершкового масла та 154 кг олії (Лановик, 1992: 4). Утім, подібні явища спостерігалися недовго, адже входження України в світовий ринок, яке ліквідувало монополію зовнішньої торгівлі, призвело до перетворення держави на об'єкт колосальної товарної інтервенції з-за кордону. На перших порах, поки не виникли спеціалізовані товаропровідні структури, цю інтервенцію здійснювали згадані сотні тисяч "човників". Користуючись замість трайлерів примітивними візочками, вони завалили внутрішній ринок дешевими й іноземними товарами, цим самим швидко покінчивши з товарним дефіцитом. Цілком закономірно, ослаблений економічною кризою вітчизняний товаровиробник цієї конкуренції не витримав (Литвин, 2000: 155).

Висновки

Отже, впродовж 1990-х рр. відбулися радикальні зміни в матеріальному добробуті жителів міст Вінниччини, Кіровоградщини та Черкащини. Головна проблема містян полягала в необхідності пристосування до незвичних умов ринкової економіки, які прийшли на місце радянської адміністративно-командної економічної системи. Об'єктивні труднощі в економіці перехідного періоду і переважно патерналістське ставлення соціуму до держави надзвичайно гостро поставили проблему соціально-економічного становища більшої частини населення в перші десять років незалежності України, змушуючи його шукати різні способи заробітку та економії. Міська повсякденність була пронизана червоною ниткою щоденної практики виживання.

Список використаних джерел