Велика Вітчизняна війна

В цих умовах Радянський Союз підписав у Москві договори про дружбу, взаємну допомогу й післявоєнне співробітництво з Югославією (11 квітня 1945 р.) та Польською Республікою (21 квітня).

Англо-американські війська, ледве оправившись від поразки в Арденнах, перейшли в наступ. 25 березня вони вийшли на Рейн, до 1 квітня оточили Рур. 8 березня Аллен Даллес зробив спробу провести в Берні (Швейцарія) таємні переговори з німецькими генералами про сепаратне перемир'я. Сталін у листі Рузвельту висловив протест і зазначив: "Зараз німці на Західному фронті по суті припинили війну проти Англії й Америки. Разом з тим німці продовжують війну з Росією".

У своїй відповіді Рузвельт подякував Сталіну за щире звернення у зв'язку з "бернським інцидентом". Він писав: "У будь-якому випадку не повинно бути взаємної недовіри, і незначні непорозуміння такого характеру не повинні виникнути в майбутньому". Цей останній лист Ф. Рузвельта Й. Сталін одержав уже після раптової смерті президента від крововиливу в мозок 12 квітня в госпіталі Ворм-Спрінгз (штат Джорджія). Чотириразове обраний президент США так і не дочекався перемоги у війні, якій він віддав усі свої сили.

Гітлер і Геббельс були в захопленні від цієї звістки: зі сльозами на очах згадували, як російська імператриця раптово померла під час Семирічної війни, що докорінно змінило хід тієї війни, і королю Фрідріху Великому, якого боготворив Гітлер, не довелося кінчати життя самогубством.

Проте Червона Армія не залишила фашистським керівникам жодного шансу. Не змогли стримати її переможного наступу і віроломні дії деяких західних діячів. Так, наприкінці війни знову посилилися антирадянські тенденції в політиці Черчілля. Пізніше у своїх мемуарах він визнав, що тоді дійшов висновку про "смертельну загрозу для вільного світу" з боку радянської держави, про необхідність негайно створити новий фронт, аби припинити стрімкий наступ її армії, вважаючи головною метою англо-американських армій здобуття Берліна. В 1954 р. на зустрічі з виборцями Черчілль розповідав, що напередодні капітуляції Німеччини він наказав фельдмаршалові Монтгомері збирати й складувати німецьку зброю, зберегти в строю До 500 тис. полонених німецьких солдатів, роздати їм цю зброю, "якщо радянський наступ поширюватиметься" далі на Захід.

16 квітня 1945 р. 2,5 мільйона радянських солдатів і офіцерів почали штурм Берліна, який обороняли понад один мільйон гітлерівців. За наказом Гітлера десятки німецьких дивізій зняли із Західного фронту на допомогу Берліну.

І все ж 25 квітня Червона Армія повністю замкнула кільце оточення німецької столиці. Того ж дня радянські війська на березі Ельби в районі Торгау зустрілися з американськими частинами, зламано опір німецького гарнізону в Східній Пруссії, а в Сан-Франциско розпочалася конференція Об'єднаних Націй.

28 квітня партизани Італії, виконуючи вирок народного трибуналу, розстріляли й повісили за ноги Муссоліні та його прибічників. Не надовго пережив його Гітлер - ЗО квітня 1945 р. він отруїв свою дружину Єву Браун, з якою щойно справив весілля в бомбосховищі, та самого себе. Оскільки отрута не подіяла, застрілився, їхні трупи разом з трупами Геббельса, його дружини та їх шести дочок, яких особисто отруїла мати, есесівці спалили у дворі. Пізніше, щоб не було непорозумінь, спеціальна комісія в Берліні й Москві ретельно обстежила череп Гітлера й офіційно підтвердила факт його самогубства.

Спадкоємці Гітлера - голова "уряду" Деніц, начальник генерального штабу Кребс та інші - намагалися затіяти мирні переговори з радянським командуванням, але їм була поставлена єдина умова - беззастережна капітуляція. Деніц ще 1 травня в наказі військам заявив, що буде "рішуче вести війну проти більшовиків". 2 травня він оголосив: "Нашою головною метою є капітуляція тільки на Західному фронті". Але вранці 2 травня 1945 р. берлінський гарнізон капітулював. Червона Армія штурмом оволоділа столицею Німеччини.

7 травня в штабі Ейзенхауера в Реймсі генерал А. Йодль підписав попередній протокол про капітуляцію Німеччини перед представниками військового командування трьох союзних держав.

8 травня 1945 р. в передмісті Берліна Карлехорсті перед представниками СРСР, США, Англії і Франції на чолі з маршалом Г.К. Жуковим був підписаний остаточний акт про безумовну капітуляцію Німеччини. Від імені німецького верховного командування "Акт про воєнну капітуляцію" підписали Кейтель, Фрідебург та Штумпф. О 23.01 за центральноєвропейським часом замовкли гармати. Війна завершилася цілковитою капітуляцією Німеччини.

Рішення союзників після капітуляції Німеччини.

Після капітуляції Німеччини радянські танкові частини, здійснивши безпрецедентний марш з Берліна, 9 травня о 4-й ранку ввійшли в Прагу для допомоги чеському народному повстанню. За 5-- 6 годин столиця Чехословаччини була очищена від гітлерівців і власовців. Війська 2-го і 4-го Українських фронтів добили в Чехословаччині німецько-фашистське угруповання генерала Шернера й захопили зрадника Власова з його штабом.

5 червня 1945 р. в Берліні представники 4-х союзних держав підписали "Декларацію про поразку Німеччини і взяття на себе верховної влади щодо Німеччини урядами СРСР, Англії, США та Тимчасовим урядом Французької Республіки". В Декларації формулювалися основи політики щодо Німеччини, конкретизувалися рішення Ялтинської конференції.

Проголошувалося, що взяття влади союзниками не було анексією Німеччини. Союзники цілком відмовилися від ідеї розчленування Німеччини. Декларація передбачала: цілковите роззброєння й демілітаризацію Німеччини, арешт і віддання під суд нацистських лідерів, оголошення поза законом націонал-соціалістичної партії, розпуск усіх збройних сил Німеччини, СС, СА, СД і гестапо (за рішенням від 25 липня 1945 р.). Союзники застерегли своє право контролювати фінанси, промисловість та сільське господарство Німеччини.

6 червня була опублікована угода про контрольний механізм у Німеччині. Четверо головнокомандуючих мали діяти як члени верховного контрольного органу - Союзної Контрольної Ради. Для спільного управління районом "Великого Берліна" засновано Міжсоюзницьку комендатуру в складі чотирьох комендантів.

24 червня 1945 р. в Москві відбувся Парад Перемоги, який у радянській пресі назвали "Парадом безсмертних". 1 липня почався відхід американських і англійських військ у свої зони окупації в Німеччині та Берліні, 25 серпня - у Відні. Німеччину було поділено на 4 зони окупації: радянська (східна), американська, англійська, французька.

Населення радянського сектора "Великого Берліна" становило 1,14 млн. чоловік, американського - 0,87 млн, англійського - 0,58 млн., французького - 0,43 млн. чоловік.

Размещено на Allbest.ru