Луцьк у міжвоєнний період: особливості українського освітнього процесу та освітні заклади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Луцьк у міжвоєнний період: особливості українського освітнього процесу та освітні заклади

Людмила Стрільчук* (Луцьк)

Наукова розвідка присвячена цікавій та багатоаспектній проблемі регіональної історії: дослідженню особливостей українського освітнього процесу та закладів національної освіти у місті Луцьку, який у період між двома світовими війнами був воєводським центром у складі Другої Речі Посполитої.

У статті наголошується, що досліджуваний період обумовлений рядом особливостей, що пов'язані із входженням Західної Волині загалом та Луцька зокрема до складу Польщі й активним втручанням держави в усі сфери суспільно-політичного, економічного, культурного та релігійного життя краю. Наслідком такої політики стала зміна образу Луцька із провінційного міста на центр польського політичного, соціально-економічного та культурного життя Волині.

Автор зауважує, що поряд із цими позитивними зрушеннями Луцьк у досліджуваний період переживає низку складних процесів, що насамперед були пов'язані із складнощами щодо невирішеності національного питання, яке проявилося через утиски українського шкільництва, Православної Церкви, національної культури тощо.

Досвід вивчення міжвоєнного Луцька є доволі показовим прикладом міжнаціонального співжиття, багатонаціонального міського укладу та взаємовпливу різних національних культур. А тому запропоноване дослідження не просто збагачує та розширює історію міста, але й виокремлює невивчені раніше вузькі історичні аспекти.

Ключові слова: Луцьк, освіта, національне шкільництво, міжвоєнний період, Друга Річ Посполита, національна культура, українці.

Liudmyla Strilchuk (Lutsk)

LUTSK IN THE INTERWAR PERIOD: FEATURES OF THE UKRAINIAN EDUCATIONAL PROCESS AND EDUCATIONAL INSTITUTIONS

Abstract. Scientific research is devoted to an interesting and multifaceted problem of regional history: the study of the peculiarities of the Ukrainian educational process of educational institutions in Lutsk, which in the period between the two world wars was the voivodship center of the Second Commonwealth. луцьк освіта національне шкільництво

The study period is due to a number of features related to the entry of Western Volhynia in general, and Lutsk, Zokerem, part of Poland and active state intervention in all spheres of socio-political, economic, cultural and religious life of the region. The consequence of such a policy was the change of the image of Lutsk from a provincial city to the center of Polish political, socio-economic and cultural life in Volhynia.

Along with these positive changes, Lutsk is experiencing a number of difficult processes during the period under study, primarily due to difficulties in resolving the national issue, which manifested itself through oppression of the Orthodox Church, Ukrainian schooling, national culture, etc.

The experience of studying interwar Lutsk is, to a large extent, an illustrative example of interethnic coexistence, multinational urban structure and the interaction of different national cultures. Therefore, the proposed study not only enriches and expands the history of the city, but also highlights previously unexplored narrow historical aspects.

The author emphasizes that the peculiarity of the educational processes in Lytsk in the interwar period was that the educational process was completely controlled and determined by the power of the Second Commonwealth and generally corresponded to them in general. Widespread methods of this policy were the oppression of Ukrainian-language schools, the creation of bilingual schools, and interference in the educational process of the Polish government.

Keywords: Lutsk, education, national schooling, interwar period, the Second Commonwealth, national culture, Ukrainians.

Постановка наукової проблеми та її значення

Із закінченням Великої війни, восени 1918 року Волинь постає у епіцентрі боротьби двох народів за утвердження на цих територіях власної державності: новопосталі незалежні держави Україна та Друга Річ Посполита повели кровопролитну війну, переможцем із якої вийшла остання. Тож Західна Волинь, як і терени Західноукраїнської Народної Республіки, а також Західної Білорусі відійшли до складу Другої Речі Посполитої. Нова Польська держава ставила перед собою завдання встановлення та зміцнення контролю над українськими землями, що увійшли до її складу, сподіваючись перетворити Другу Річ Посполиту у мононаціональну державу через здійснювану полонізацію і колонізацію. Тому логічно, що після включення до складу Польщі нових територій, 4 лютого 1921 року на території Західної Волині було утворено нову адміністративну одиницю - Волинське воєводство із центром у Луцьку. Фактично із цього моменту перед польською владою постало питання уніфікації політичного та культурного життя на новоприєднаних територіях із політичним та культурним життям Другої Речі Посполитої¹. Українська мова та національне шкільництво розглядалися польською владою як перешкода на цьому шляху.

Аналіз останніх досліджень із цієї проблеми

Дослідженням історії Луцька загалом та окремих історичних проблем міської історії займалися, головним чином, волинські науковці. Серед найновіших наукових праць, що розкривають освітні процеси у Луцьку в міжвоєнний період та національне шкільництво зокрема, слід найперше виділити роботи Г. Маленончук², Ю. Крамара³, М. Кучерепи⁴, у яких автори різнобічно аналізують стан українського шкільництва, кількісний і якісний склад педагогів та учнів українських шкіл, труднощі, із якими стикнулося національне шкільництво у міжвоєнний період.

Формулювання мети та завдань статті

У статті здійснюється спроба аналізу та узагальнення стану національних освітніх процесів у Луцьку в період між двома світовими війнами.

Виклад основного матеріалу

З моменту появи тимчасових військово-адміністративних територіальних структур та їх реорганізації у Волинське воєводство Другої Речі Посполитої 1 березня 1921 року перед польською владою постало завдання комплексної адміністративно- територіальної, політико-економічної та соціокультурної інтеграції багатонаціонального населення Волині у Польську державу, яка активно здійснювала політику асиміляції так званих «східних кресів». Власне останній факт і визначив освітню політику Другої Речі Посполитої щодо непольської людності на новоприєднаних українських землях загалом і у Луцьку зокрема. Освітня політика випрацьовувалася та реалізовувалася місцевими шкільними органами влади із врахуванням національних груп та регіонів країни. Луцьк не був винятком у цій загальнодержавній освітній політиці.

Зчасу інкорпорації західноукраїнських земель до складу Польщі розпочалася розбудова польської системи освіти. Однак шкільництво національних меншин не отримувало підтримки з боку держави, навпаки, воно почало зазнавати утисків. Це було зумовлено тим, що теоретики Польської держави розглядали українців, білорусів та представників інших національностей як потенційний об'єкт асиміляції, а національні школи були перепоною на цьому шляху⁵. Окрім того, відігравав свою роль фактор історичної конфронтації між поляками, з одного боку, та українцями - з іншого, який ґрунтувався на принципі домінації польської культури. Відповідно мова, культура слов'янських меншин сприймалися як другосортні. Тому зростання національної самосвідомості українців, у т. ч. через розбудову національного шкільництва, вважалося неприпустимим і розглядалося як образа національної гідності поляків⁶.

Існувала проблема і з національним самоусвідомленням: від тривалого періоду бездержавності і поляки, і укршнці отримaли негативний спaдок. Як писaв oдин із громaдських діячів Луцька: «Світова війна звільнилa мєнє від ярмa зрoсійщеня. Я був такий перенaсичений російською літерaтурою, що ввaжав рідну yкраїнськy мову на Вoлині, у Луцьку, й гольську мову, яку чув рідко, позбавленою власної літератури. У Луцьку ще так, а на селі важко було знайти книжки українською мовою... І українці і поляки, що проживали на Волині змушені були навчатися у школі російською»⁷. Отже, у досліджуваний період, на початку 20-х років ХХ ст., процес національного творення української та польської людності набув потужного імпульсу⁸, щоправда, українці та поляки виявлися у різних реаліях. Позбавлена державності українська нація мала набагато гірші стартові умови щодо національного самоствердження і якраз національна освіта могла виправити цю ситуацію.

Фактичну ліквідацію українського шкільництва на польських землях започаткував шкільний закон 1924 року. Він запроваджувався через зовні демократичну процедуру плебісциту. Цей закон передбачав щорічне подання місцевими жителями декларацій про відкриття на території кожного шкільного округу того чи іншого типу школи (у 1930 році цей закон було доповнено вимогою про те, що змінити мову викладання можна не раніше ніж через сім років від дати останньої постанови, яка визначала мову викладання в цій школі)⁹. Плебісцит дозволялося проводити у місцевостях, де проживало не менше 25% українців, білорусів чи литовців. Закон також містив положення, за якими для відкриття національної школи потрібно було подати заяви з побажанням навчати своїх дітей рідною мовою. Однак якщо одночасно подавалися заяви з проханням про польську мову викладання (не менше 20 декларацій), то школа автоматично ставала двомовною. В усіх інших випадках мовою викладання в школах мала бути польська¹⁰.

Згаданий закон давав можливість (у більшості випадків) утворювати двомовні школи, до того ж наявність заяв не гарантувала відкриття національної школи, оскільки остаточне рішення залежало від волі шкільного інспектора. Найбільш поширеною стала модель утраквістичної школи, яка давала змогу здобувати білінгвістичну освіту і стала знаряддям асиміляції національних меншин. З того часу українська школа зазнавала потужного колонізаційного тиску.

Поряд із початковою освітою розбудовувалася також система загальноосвітньої середньої школи. Середню освіту в Другій Речі Посполитій давали гімназії та ліцеї. Закінчення чотирикласної початкової школи відкривало можливості для продовження навчання в гімназії. Восьмирічна гімназія складалася із двох ступенів: трирічного підготовчого (нижча гімназія) і п'ятирічного систематичного (вища гімназія). Гімназії були трьох типів: математично-природничі, гуманітарні (з вивченням латини) та класичні (з вивченням латинської та грецької мов). Зауважимо, що приватні гімназії були чи не єдиною можливістю здобути середню освіту рідною мовою для представників національних меншин у Польщі. У Луцьку у міжвоєнний період не було жодної державної гімназії з українською мовою викладання. Однак навіть навчання в приватних гімназіях не завжди давало їхнім учням можливість продовжити навчання у вищих навчальних закладах. Річ у тім, що випускники приватних гімназій, які не мали прав державних закладів, не могли вступати до університетів¹¹.

А між тим у Волинському воєводстві близько 80% мешканців становили українці, тобто більшість населення не мали можливості здобувати освіту рідною мовою. Відомо, що до Першої світової війни українці Луцька не мали жодної школи з рідною мовою викладання. Лише восени 1915 року, після встановлення над частиною Волинської губернії контролю з боку військ Німеччини та Австро-Угорщини, українці, які служили в австрійській армії, та громадські організації з Галичини розпочали створення тут мережі україномовних шкіл¹².

Досліджуючи соціально-культурний розвиток Луцька у міжвоєнний період, волинська дослідниця Г. Маленончук стверджує, що розвиток освіти в Луцьку впродовж міжвоєнного періоду повністю контролювався польською владою. Так, ще в жовтні 1919 року окружний шкільний інспектор у листі до педагогічної ради колишньої російської гімназії в Луцьку вказував, що для відкриття чоловічої гімназії слід дотриматися таких умов: російська мова викладання лишалася з 2-го до 8 класів; обов'язковими мали стати такі предмети, як польська мова, історія Польщі та географія Польщі; історія та географія Росії були не обов'язковими предметами і повинні були вивчатися в контексті світової історії та географії; до шкільного інспекторату треба було подати статистичні дані про учнів гімназії: національність, віросповідання та вік; окружний інспектор затверджував навчальні програми і персонал гімназії¹³.

Воднораз на початку 20-х років ХХ ст. порівняно з іншими воєводськими центрами Другої Речі Посполитої у Луцьку 6уло найбільше неписьменного населення. Тaк, наприклад, станом на 1921 рік у Луцьку чaстка осїб, що не вміли читати і писaти, сягала 36,55 %, нaтомість чaстка освічєних мешкaнців складала 63,18 %. Зaзначимо, що зa дєсятиліття, до 1931 року загальне співвідношення істотно не змінилося. Якщо в Луцьку до того чaсу кількість неосвічених мешканців зменшилaся вдвічі, то, наприклад, у Познані цей покaзник змєншився в тринaдцять рaзів¹⁴.

Ізприєднанням Волині, а рaзом з нею і Луцька до складу Польщі розпочалася докорінна реoрганізaція систєми шкільної освіти. Для вирішєння освітніх зaвдань у трaвні 1922 року в Луцьку згідно з розпорядженням міністрa віросповідaнь та нaродної освіти було утворено кураторіум (управління) Волинського шкільного органу. Головними функціями кyрaторіуму було кєрівництво тa контроль за початковою і сєрєдньою загальноосвітньою, фaховою та позaшкільною освітою нa теренaх шкільного округу, aсигнування грошей нa освіту, підбір учительських кадрів¹⁵. Створєний курaторіум тaкож розробляв плaни 6юджєту округу та фінансування освітніх зaкладів. Від 1 жовтня 1933 року почав діяти 151 шкільний інспектор, що контролювали держaвні та привaтні школи, зaклади дошкільного виховання¹⁶.

Oдним із перших розпоряджень кyраторa Волинського шкільного округу став циркуляр, згідно з яким усі без винятку вчитєлі упродовж двох місяців мали вийняти польське громадянство, інакше їм зaгрожувaло звільнення з посад. Чимaло укрaїнських учитєлів втрaтили роботу сaме чєрєз нєможливість отримaти польське громaдянство. Трaплялося, що роботи пoзбaвляли всіх учителів- укрaїнців певної школи, після чого вони мали писaти нове прoхaння про пpийняття нa службу. Aле тєпєр шкільнa aдміністрaція вимaгала від них посвідчення про лояльність, морaльну стійкість, про стан здоров'я, свідоцтво, яке підтверджувало польське громaдянство, та інші документи. Oднак нaвіть наявність згаданих документів не давала жодної гарантії на отримання роботи.

Фактом дискримінації учителів-українців у Луцьку є те, що на початку 20-х років ХХ ст. у системі освіти працювали переважно поляки. Цей факт засвідчував, що кадрова політика була засобом опосередкованої полонізації українського шкільництва. На захист українського шкільництва у Луцьку та й загалом на Волині ставали українські громадські діячі та волинські «Просвіти». Зокрема, на з'їзді повітових старост, що відбувався у Луцьку 18 - 20 січня 1923 року, окрім іншого, обговорювалася освітня ситуація у місті та у Волинському воєводстві загалом¹⁷. На з'їзді було розроблено рекомендації, яких мала дотримуватися польська влада, а також зверталася увага на те, що слід було посилити контроль над українськими школами з боку кураторіуму із метою забезпечення «належної освіти»¹⁸.

У 1924-1926 роках польська влада вдалася до заміни складу педагогічних колективів шкіл, збільшуючи кількість учителів, що приїжджали на Волинь з інших воєводств Польщі. Зауважимо, що в Луцьку склад педагогічного колективу державної гімназії імені Т Костюшка був найбільш сталим, у ньому було замінено лише вісім із 24 вчителів¹⁹.

Іще жорсткіші зміни відбулися унаслідок впровадження закону про шкільництво, відомого як «закон Грабського», що був ухвалений 31 липня 1924 року польським сеймом. Згідно із ним встановлювалися організаційні підстави шкільництва для національних меншин у східних воєводствах Польщі. Власне саме ним і регулювалося українське шкільництво аж до початку Другої світової війни. Закон передбачав шкільний плебісцит, за результатами якого і вирішувалося питання про відкриття школи того чи іншого типу²⁰. Перший такий плебісцит відбувся у 19241925 навчальному році. У Луцьку більшість учасників плебісциту висловилися за українську школу.

Однак на практиці діяльність уряду і місцевої влади спрямовувалася не на реалізацію закону про мову навчання у школі, а радше навпаки, на ліквідацію мережі шкіл із українською мовою навчання та створення на їх місці двомовних і польськомовних шкіл. Польські чиновники часто не брали до уваги статті закону, пояснюючи своє рішення недотриманням чи порушенням юридичних формальностей під час подання заяв-прохань українців щодо відкриття шкіл з українською мовою навчання (до прикладу, відсутністю нотаріального підтвердження особи заявника і т. ін.). Поряд із цим жителів міста та учителів, застосовуючи адміністративний тиск, змушували складати декларації за впровадження у школах польської мови. Польський дослідник українського шкільництва у Другій Речі Посполитій М. Симик вказує на факти про те, що траплялися навіть випадки, коли польська влада відмовляла у заявах з проханнями про відкриття шкіл з українською мовою викладання, мотивуючи це тим, що «офіційне законодавство української мови не визнає»²¹.

Складна процедура заповнення заяви та декларації до неї щодо відкритття школи доволі часто супроводжувалася відвертим владним свавіллям. У Луцьку шкільний інспектор відмовився приймати декларації від уповноважених міської громади, вимагаючи, аби кожен із батьків (батько чи мати) подавали їх особисто, що не було передбачено законом²².

Станом на 1 грудня 1922 року у Луцьку фукціонувало чотири початкові загальноосвітні школи: школа імені королеви Ядвіги, школа імені Яховича, де викладання велося польською мовою, та дві українські школи. Ці навчальні заклади були семикласні. Кількість учителів у них становила від восьми до 14 осіб. Загалом у цих школах навчалося 920 дітей²³. З початку 20-х років ХХ ст. керівництво луцьких шкіл зіштовхнулося із численними проблемами: в школах не було пристосованих приміщень, бібліотек, систематичного медичного нагляду та забезпечення, бракувало зошитів і чорнила. Аналіз документів та попередніх досліджень дозволяє зробити висновок про те, що органи міського самоврядування в Луцьку в першій половині 20-х років ХХ ст. не надавали належної уваги справам шкільництва.

Фактично реалізація на практиці закону про організацію шкільництва від 31 липня 1924 року призвела до ліквідації шкіл із українською мовою навчання у східних воєводствах Польщі. Зокрема, наприкінці 20-х років ХХ ст. у Волинському воєводстві залишалося лише п'ять шкіл із українською мовою навчання, одна із них - у Луцьку²⁴. Українська гімназія в Луцьку була заснована на базі діючої ще із 1895 року російської державної чоловічої гімназії. У роки Першої світової війни Луцьку чоловічу гімназію евакуювали у Курську губернію, а після повернення в 1918 році Київська шкільна округа призначила директором цієї гімназії І. Власовського - інспектора Конотопської гімназії, досвідченого адміністратора і добре знаного на той час педагога. Саме він став ініціатором створення української гімназії в Луцьку ²⁵.

Станом на 1924 рік керівнику української гімназії І. Власовському польська влада відмовила у видачі концесії на наступний навчальний рік, пояснюючи це відсутністю в нього польського громадянства (про що уже йшлося вище). Дозвіл на функціонування української гімназії в цьому ж році отримав Є. Петриківський - український громадський діяч, голова товариства «Просвіта». Вже в 1927 році Є. Петриківському поталанило добитися від повітового сеймика виділення 50 тис. злотих. Виділені кошти були витрачені на придбання будинку для української чоловічої гімназії. Тоді ж українська гімназія отримала неповні права державної, що дозволяло випускникам гімназії вступати до вищої школи.

Згодом, у 1929 році Є. Петриківський передав концесію на українську гімназію Товариству імені Лесі Українки, а із 1931 року гімназію було перейменовано на Луцьку приватну українську гімназію імені Лесі Українки. Оплата за навчання у навчальному закладі становила 25 злотих щомісячно²⁶. Якщо ж серед здібних учнів гімназії були діти із малозабезпечених сімей, то їхнє навчння оплачував батьківський комітет. Потрібні для цього кошти він збирав протягом року, влаштовуючи різні доброчинні акції²⁷.

Якщо проаналізувати кількісний та соціальний стан учнів гімназії, то відповідно до владного обмеження, кількісний склад не міг перевищувати 250 учнів. Учні походили переважно з околиць Луцька. Наприклад, у 1922-1923 навчальному році із 204 дітей лише 79 були лучанами, решта - вихідцями з навколишніх сіл. Щодо соціального походження, то серед учнів української гімназії були діти священників, учителів та службовців, заможних селян²⁸.

Педагогічний колектив Луцької чоловічої гімназії складався, як правило, із 12-14 учителів. Серед них був М. Левицький - письменник, перекладач, В. Федоренко - фахівець із латинської мови та історії стародавнього світу, Р. Шкляр - директор гімназії в 1926-1929 роках, учитель української мови та історії, Б. Білецький - директор гімназії в 1929-1939 роках, І. Власовський - викладач української мови та філософії²⁹. Впродовж міжвоєнних десятиліть у чоловічій Луцькій гімназії діяв клуб «Юнак», до якого належали усі учні. При клубі видавали журнал «Промінь», який редагували самі учні. Окрім того, в гімназії діяли різноманітні секції, наприклад: спортивна, музична, наукова та драматичний гурток³⁰.

Велику підтримку українському шкільництву у 20-х роках ХХ ст. надавали громадські організації. Серед таких, що опікувалися освітою, найперш варто назвати Луцьку повітову «Просвіту» та Товариство імені Лесі Українки. Луцька повітова «Просвіта» створила в місті книгарню «H™a», що дбaла про зaбезпечення підручниками почaткової штели. У хaтах- чшдльнях «Прoсвіти» зосереджувaлось близьте тридцяти пєріодичних видaнь: «Укрaїнська прaвда», «Громaдський гoлос», «Громaдсько-кооперaтивний чaсопис», «^ше життя», «^вий чaс», «Нaше слово», «Укрaїнська нива», «Сільський світ», «Амaторський теaтр», «Жіночa доля»³¹ та інші.

Зa визнaченням пoльської влиди, у бібліотетех та хaтах-читaльнях Луцької «Просвіти» була літерaтура «укрaїнського націонaлістичного спрямувaння, а в публічних виступaх простежувдлися сепaратистські нaстрої»³². Нa зaсіданні Луцьтеї пoвітової «Прoсвіти» 6 липня 1924 рoку в свoєму виступі потел А. ^щук зaуважив, що шльський уряд усіма спосoбами стaрається не допустити теширення oсвіти серед укрaїнського нaселення, йдучи проти Кoнституції. Невдoволена діяльністю Луцької повітoвої «Прoсвіти», шльська влдда в 1932 рoці ліквідувдла її³³.

Важливою подією для освітніх процесів досліджуваного періоду стала поява у Луцьку на початку 1922 року відділення Товариства вчителів середніх і вищих шкіл. Його членами були працівники гімназії імені Т Костюшка: Б. Янковський, О. Остромецький, Л. Цішевський³⁴. З ініціативи цього товариства у Луцьку в лютому 1924 року було утворено учительську семінарію імені Гуго Коллонтая. Цей приватний на початках заклад змішаного типу готував учителів для неповних середніх та початкових шкіл Волині. Архівні документи засвідчують, що у 20-х роках ХХ ст. семінарія мала незначні кошти на фінансування (4 тис. злотих щорічно виділяв міський магістрат), що постійно ставило її перед загрозою закриття. У 1929 році семінарія зазнала реорганізації й отримала права державного навчального закладу та фінансову підтримку з боку Міністерства віровизнань та народної освіти. Тоді ж при семінарії було відкрито інтернат на 45 місць для дітей із малозабезпечених сімей³⁵.

Висновки

Отже, мoжемо підсумувати, що у Луцьку в міжвoєнні десятиліття ^CT^a освіти сформувaлася та функціонувaла у вигляді заклддів дошкільної, почaткової зaгальноосвітньої, тередньої зaгальноосвітньої та професійної і позaшкільної освіти як держaвної, так і привaтної форми влaсності, і зовсім малa частте у цьому пєрєліку припддає ш зaклади із укрaїнською мoвою тавчання. У місті Луцьку, як і зaгалом у Вoлинському вoєводстві, у дoсліджуваний теріод не було ствoрено жoдного вищoго нaвчального зaкладу.

Вaжливу рoль у підтримці та рoзбудові укрaїнського шкільництва, як, влaсне, і у шширенні укрaїнської oсвіти тa книги вiдігрaвала Луцька пoвітова «Пpосвіта». Ще oднією oсобливістю oсвітніх прoцесів у Луцьку в міжвoєнний період було те, що освітній прoцес цілком тентролювався і визнaчався влaдою Другої Речі Пoсполитої й зaгалом відповідaв зaгальнопольським держaвним тєндєнціям. Пoширеними метoдами цієї політики були утиски укрaїномoвного шкільництва, ствoрення двoмовних шкіл, грубе втручання у нaвчально-освiтній прoцес пoльської влдди.

¹ L. Strilchuk, Ya. Yarosh, The Societies «Prosvita» of Volhynia Voivodeship in Confrontation with the Polish Authorities (1921 - 1934), in « East European Historical Bulletin», 2021, Issue 20, р. 128.

Література

² Г. Малеончук, А. Шваб, Міжвоєнний Луцьк: суспільно-політичний, соціально-економічний, культурний розвиток (1919 - 1939). [Interwar Lutsk: socio-political, socio-economic, cultural development (1919

- 1939)], Луцьк, Терен, 2022, 216 с.

³ Ю. Крамар, Західна Волинь 1921 - 1939 рр.: національно-культурне та релігійне життя [Western Volhynia 1921 - 1939: national-cultural and religious life], Луцьк, Вежа-Друк, 2015, 404 с.; Ю. Крамар, Шкільна освіта на Волині у міжвоєнний період (1919 - 1939 рр.). [School education in Volyn in the interwar period (1919

- 1939)], in «Науковий вісник ВНУ імені Лесі Українки. Історичні науки», 2011, № 10, с. 72-77.

⁴ М. Кучерепа, Просвіта і Просвітянські Хати - українські національно-культурні осередки Волині у міжвоєнний період [Prosvita and Prosvityanski Khaty - Ukrainian national and cultural centers of Volyn in the interwar period], in «Літопис Волині. Всеукраїнський науковий часопис», Число 19, Луцьк, 2018, с. 96-104.

⁵ Ю. Крамар, Західна Волинь 1921 - 1939 рр.: національно-культурне та релігійне життя, с. 170.

⁶ А. Венгер, Реалізація національної політики в східних воєводствах Другої Речі Посполитої в галузі шкільництва на поч. 20-х рр. ХХ ст. [Implementation of the national policy in the eastern voivodships of the Second Commonwealth in the field of schooling at the beginning of 20s of the 20th century], in «Гуманітарний журнал», 2011, № 3-4 (літо-осінь), с. 213.

⁷ Державний архів Волинської області (ДАВО), ф. 38, оп. 1, спр. 389, арк. 18.

⁸ W. Mfdrzecki, Wojewodztwo Wolynskie 1921 - 1939. Elementy przemian cywilizacyjnych, shjlecznych i politecznych [Wolydztwo Wolynskie 1921 - 1939. Elements of civilization, political and political changes], Wroclaw - Warszawa - Krakow, 1988, s. 78.

⁹ О. Цимбалюк, Статус вчителів народних шкіл у Другій Речі Посполитій (1920 - 1939 рр.), [Status of public school teachers in the Second Polish-Lithuanian Commonwealth (1920 - 1939)], in «Наук. зап. Терноп. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. Серія: Педагогіка», 2009, № 3, с. 313-314.

¹⁰ Ю. Крамар, Західна Волинь 1921 - 1939 рр.: національно-культурне та релігійне життя, с. 157-163.

¹¹ В. Панасюк, Організація шкільництва у Волинському воєводстів 20-ті роки: до проблеми украхїнсько- польського порозуміння, [The organization of schooling in the Volyn region in the 1920s: the problem of Ukrainian- Polish understanding], in «Науковий збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету», Випуск 3, Луцьк, 1998, с. 83-84.

¹² ДАВО, ф. 36, оп. 1, спр. 171, арк. 19.

¹³ Г. Малеончук, Культурне та громадсько-політичне життя міжвоєнного Луцька [Cultural and sociopolitical life of interwar Lutsk], in «Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences», II(5), Budapest, 2014, Issue 31, р. 38-42.

¹⁴ Drugi powszechny spis ludnosci z dn. 9. XII1931 r.: mieszkania i gospodarstwa domowe, ludnos, stosunki zawodowe: wojewodztwo Wolynskie [The second general census of December 9, 1931: flats and households, population, professional relations: Wolyn voivodship.], in «Glowny urz^d statystyczny Rzeczypospolitej Polskiej», Warszawa, nakl. Glownego urz^du statystycznego, 1938, 361 s.

¹⁵ О. Цимбалюк, Статус вчителів народних шкіл у Другій Речі Посполитій (1920 - 1939 рр.), с. 315.

¹⁶ Мартинюк Я. Освітня діяльність і соціальна опіка як форми роботи самоуправ на Волині у міжвоєнний період (1921 - 1939 рр.) [Educational activity and social care as forms of self-government in Volyn in the interwar period (1921 - 1939)], in «Науковий вісник ВДУ імені Лесі Українки. Історичні науки», 2000, № 3, с. 83.

¹⁷ Л. Стрільчук, Переслідування «Просвіти» польською владою на Волині у міжвоєнний період [Persecution of «Enlightenment» by the Polish authorities in Volhynia in the interwar period], in «Літопис Волині. Всеукраїнський науковий часопис», Число 19, Луцьк, 2018, с. 83-84.

¹⁸ ДАВО, ф. 1, оп. 6, спр. 10, арк. 12.

¹⁹ Г. Малеончук, Нормативно-правові засади функціонування органів влади та місцевого самоврядування у Луцьку в 1919-1939 рр. [Normative and legal bases of functioning of bodies of power and local self-government in Lutsk in 1919 - 1939], in «Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Серія: Історичні науки», 2013, № 21 (269), с. 53-60.

²⁰ Л. Стрільчук, Переслідування «Просвіти» польською владою на Волині у міжвоєнний період, с. 84.

²¹ M. Symyk, Ukraincy w Polsce 1918 - 1999. Oswiata i szkolnictwo [Ukrainians in Poland 1918 - 1999. Education and education], Wroclaw, Krynica, 1996, s. 52-53.

²² Ю. Крамар, Шкільна освіта на Волині у міжвоєнний період (1919 - 1939 рр.), с. 75.

²³ Г. Малеончук, А. Шваб, Міжвоєнний Луцьк: суспільно-політичний, соціально-економічний, культурний розвиток (1919 - 1939), с. 157-160.

²⁴ M. Symyk, Ukraincy w Polsce 1918 - 1999. Oswiata i szkolnictwo, s. 54-55.

²⁵ Ю. Крамар, Шкільна освіта на Волині у міжвоєнний період (1919 - 1939 рр.), с. 75.

²⁶ Ю. Крамар, Шкільна освіта на Волині у міжвоєнний період (1919 - 1939 рр.), с. 75.

²⁷ Г. Малеончук, А. Шваб, Міжвоєнний Луцьк: суспільно-політичний, соціально-економічний, культурний розвиток (1919 - 1939), с. 164.

²⁸ Ю. Крамар, Шкільна освіта на Волині у міжвоєнний період (1919 - 1939 рр.), с. 75.

²⁹ М. Кучерепа, Р. Давидюк, Волинське українське об'єднання (1931 - 1939 рр.) [Volyn Ukrainian Association (1931 - 1939)], Луцьк, Надстир'я, 2001, с. 75.

³⁰ Н. Карабін, Директор Луцької української гімназії - Борис Максимович Білецький [Director of the Lutsk Ukrainian Gymnasium - Borys Maksymovych Biletsky], in «Минуле і сучасне Волині і Полісся. Луцька міська громада: історія, традиції, люди: матеріали XXVI Волин. обл. наук. іст.-краєзн. конф., присвяченої 16-й річниці Незалежності України, 510-й річниці надан ня м. Луцьку Магдебурзького права і 390-й річниці створення Луцького православного братства, м. Луцьк, 9-10 листопада 2007 р.» Луцьк, Волин. обл. т-во краєзнавців, 2007, Вип. 26, с. 207-208.

³¹ О. Каліщук, Діяльність товариства «Просвіт» на Західній Волині (за матеріалами міжвоєнної преси) [Activities of the Enlightenment Society in Western Volhynia (according to the interwar press)], in «Літопис Волині. Всеукраїнський науковий часопис», Число 19, Луцьк, 2018, с. 42-43.

³² М. Кучерепа, Просвіта і Просвітянські Хати - українські національно-культурні осередки Волині у міжвоєнний період, с. 98-99.

³³ Л. Стрільчук, Переслідування «Просвіти» польською владою на Волині у міжвоєнний період,

с. 84-85.

³⁴ W. Mfdrzecki, Inteligencja polska na Wotyniu w okresie mi^dzywojennym [Polish intelligentsia in Wolynia

in the middle of the world], Warszawa, Wydawnictwo: Instytut Historii PAN, 2005, s. 86.

³⁵ Ю. Крамар, Шкільна освіта на Волині у міжвоєнний період (1919 - 1939 рр.), с. 77.

References

1. Derzhavnyi arkhiv Volynskoi oblasti (DAVO), f. 38, op. 1, spr. 389, 18 ark.

2. DAVO, f. 1, op. 6, spr. 10, 12 ark.

3. DAVO, f. 36, op. 1, spr. 171, 19 ark.

4. Drugi powszechny spis ludnosci z dn. 9. XII 1931 r.: mieszkania i gospodarstwa domowe, ludnos, stosunki zawodowe: wojewodztwo Wolynskie [The second general census of December 9, 1931: flats and households, population, professional relations: Wolyn voivodship.], in «Glowny urz^d statystyczny Rzeczypospolitej Polskiej», Warszawa, nakl. Glownego urz^du statystycznego, 1938, 361 s.

5. O. Kalishchuk, Diialnist tovarystva «Prosvit» na Zakhidnii Volyni (za materialamy mizhvoiennoi presy) [Activities of the Enlightenment Society in Western Volhynia (according to the interwar press)], in «Litopys Volyni. Vseukrainskyi naukovyi chasopys», Chyslo 19, Lutsk, 2018, s. 42-43.

6. N. Karabin, Dyrektor Lutskoi ukrainskoi himnazii - Borys Maksymovych Biletskyi [Director of the Lutsk Ukrainian Gymnasium - Borys Maksymovych Biletsky], in «Mynule i suchasne Volyni i Polissia. Lutska miska hromada: istoriia, tradytsii, liudy: materialy XXVI Volyn. obl. nauk. ist.-kraiezn. konf., prysviachenoi 16-y richnytsi Nezalezhnosti Ukrainy, 510-y richnytsi nadan nia m. Lutsku Mahdeburzkoho prava i 390-y richnytsi stvorennia Lutskoho pravoslavnoho bratstva, m. Lutsk, 9-10 lystopada 2007 r.» Lutsk, Volyn. obl. t-vo kraieznavtsiv, 2007, Vyp. 26, s. 207-208.

7. Yu. Kramar, Shkilna osvita na Volyni u mizhvoiennyi period (1919 - 1939 rr.). [School education in Volyn in the interwar period (1919 - 1939)], in «Naukovyi visnyk VNU imeni Lesi Ukrainky. Istorychni nauky», 2011, № 10, s. 72-77.

8. Yu. Kramar, Zakhidna Volyn 1921 - 1939 rr.: natsionalno-kulturne ta relihiine zhyttia [Western Volhynia 1921 - 1939: national-cultural and religious life], Lutsk, Vezha-Druk, 2015, 404 s.

9. M. Kucherepa, R. Davydiuk, Volynske ukrainske obiednannia (1931 - 1939 rr.) [Volyn Ukrainian Association (1931 - 1939)], Lutsk, Nadstyr'ia, 2001, 75 s.

10. M. Kucherepa, Prosvita i Prosvitianski Khaty - ukrainski natsionalno-kulturni oseredky Volyni u mizhvoiennyi period [Prosvita and Prosvityanski Khaty - Ukrainian national and cultural centers of Volyn in the interwar period], in «Litopys Volyni. Vseukrainskyi naukovyi chasopys», Chyslo 19, Lutsk, 2018, s. 96-104.

11. H. Maleonchuk, Kulturne ta hromadsko-politychne zhyttia mizhvoiennoho Lutska [Cultural and socio-political life of interwar Lutsk], in «Science and Education a New Dimension. Humanities and Social Sciences», II(5), Budapest, 2014, Issue 31, s. 38-42.

12. H. Maleonchuk, Normatyvno-pravovi zasady funktsionuvannia orhaniv vlady ta mistsevoho samovriaduvannia u Lutsku v 1919-1939 rr. [Normative and legal bases of functioning of bodies of power and local self-government in Lutsk in 1919 - 1939], in «Naukovyi visnyk Skhidnoievropeiskoho natsionalnoho universytetu imeni Lesi Ukrainky. Seriia: Istorychni nauky», 2013, № 21 (269), s. 53-60.

13. H. Maleonchuk, A. Shvab, Mizhvoiennyi Lutsk: suspilno-politychnyi, sotsialno-ekonomichnyi, kulturnyi rozvytok (1919 - 1939). [Interwar Lutsk: socio-political, socio-economic, cultural development (1919 - 1939)], Lutsk, Teren, 2022, 216 s.

14. Martyniuk Ya. Osvitnia diialnist i sotsialna opika yak formy roboty samouprav na Volyni u mizhvoiennyi period (1921 - 1939 rr.) [Educational activity and social care as forms of self-government in Volyn in the interwar period (1921 - 1939)], in «Naukovyi visnyk VDU imeni Lesi Ukrainky. Istorychni nauky», 2000, № 3, s. 83-86.

15. W. Mfdrzecki, Inteligencja polska na Wolyniu w okresie mifdzywojennym [Polish intelligentsia in Wolynia in the middle of the world], Warszawa, Wydawnictwo: Instytut Historii PAN, 2005, 86 s.

16. W. Mfdrzecki, Wojewodztwo Wolynskie 1921 - 1939. Elementy przemian cywilizacyjnych, shjlecznych i politecznych [Wolydztwo Wolynskie 1921 - 1939. Elements of civilization, political and political changes], Wroclaw - Warszawa - Krakow, 1988, 78 s.

17. V. Panasiuk, Orhanizatsiia shkilnytstva u Volynskomu voievodstiv 20-ti roky: do problemy ukrakhinsko-polskoho porozuminnia, [The organization of schooling in the Volyn region in the 1920s: the problem of Ukrainian-Polish understanding], in «Naukovyi zbirnyk navchalno-metodychnykh materialiv i naukovykh statei istorychnoho fakultetu», Vypusk 3, Lutsk, 1998, s. 83-84.

18. L. Strilchuk, Peresliduvannia «Prosvity» polskoiu vladoiu na Volyni u mizhvoiennyi period [Persecution of «Enlightenment» by the Polish authorities in Volhynia in the interwar period], in «Litopys Volyni. Vseukrainskyi naukovyi chasopys», Chyslo 19, Lutsk, 2018, s. 83-84.

19. L. Strilchuk, Ya. Yarosh, L. Strilchuk, Ya. Yarosh, The Societies «Prosvita» of Volhynia Voivodeship in Confrontation with the Polish Authorities (1921 - 1934), in « East European Historical Bulletin», 2021, Issue 20, p. 127-135.

20. M. Symyk, Ukraincy w Polsce 1918 - 1999. Oswiata i szkolnictwo [Ukrainians in Poland 1918 - 1999. Education and education], Wroclaw, Krynica, 1996, s. 52-53.

21. O. Tsymbaliuk, Status vchyteliv narodnykh shkil u Druhii Rechi Pospolytii (1920 - 1939 rr.), [Status of public school teachers in the Second Polish-Lithuanian Commonwealth (1920 - 1939)], in «Nauk. zap. Ternop. ped. un-tu im. V. Hnatiuka. Seriia: Pedahohika», 2009, № 3, s. 313-314.

22. A. Venher, Realizatsiia natsionalnoi polityky v skhidnykh voievodstvakh Druhoi Rechi Pospolytoi v haluzi shkilnytstva na poch. 20-kh rr. XX st. [Implementation of the national policy in the eastern voivodships of the Second Commonwealth in the field of schooling at the beginning of 20s of the 20th century], in «Humanitarnyi zhurnal», 2011, № 3-4 (lito-osin), s. 211-215.

Размещено на Allbest.ru