Колективізація і Голодомор 1930 – х рр. у вимірі локальної історії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Колективізація і Голодомор 1930 - х рр. у вимірі локальної історії

Нікілєв Олександр Федорович,

доктор історичних наук, профессор кафедри історії України

Анотація

В. Гергійчук зробив спробу показати реалії переміщення на північ висланих Радянською владою людей та реалії умов проживання їх там, проте цим наведені лише конкретні епізоди надзвичайно тяжких умов буття там людей. На прикладі долі представників двох поколінь - однієї родили одного села на Дніпропетровщині показало як через політику колективізації та Голодомору, здійснювану більшовицькою партією та вищим керівництвом ГРГР щодо сел, найбільш здібні з лих були «вимиті» з системи сільськогосподарського виробництва, взагалі виселені за межі республіки, перенесли страшні фізичні і морально-психологічні випробування. Виявлено, що заділля у колгоспному виробництві «міцних» господарів, що передали свою власність колгоспам, де мало відповідного їх екологічному внеску впливу. В нових сільгоспоб'єднаннях мало місце використання їх переважно де на основних видах робіт. Іншим наслідком брутального ставлення влади щодо цих людей, були покалічені долі їх та їхніх рідних, радикальні зміни у соціальному становищі їх та їхніх дітей, у стані здоров'я, що було впродовж всього їх життя і вело до передчасних смертей, сприяло появі незворотних фізіологічних процесів у вигляді втрати можливостей мати дітей.

Ключові слова: колективізація, Голодомор, Дніпропетровщина.

Abstract

Despite the involvement of a wide range of scholars in the study of the problem of collectivization and the Holodomor and their coverage of a wide range of aspects, there remain areas that have not yet become the subject of attention of researchers and, in fact, have not been covered. These include, in particular, the consequences of collectivization and the Holodomor in the fate of a particular person or his family in time and their impact on the future fate of these people and their relatives. And although V. Sergiychuk made an attempt to show the realities of the movement of peasants deported to the north by the Soviet authorities and the realities of their living conditions there, he gave only specific episodes of extremely difficult living conditions there. On the example of fate of the representatives of two generations of one family, only one village on the territory of Dnipropetrovs'k region, is shawn through the policy of collectivization and the famine, that was done by the Bolshevik Party and the higher management of the USSR, the most capable of them were «thrown out» from the system of agricultural production, in general evicted outside the republic. They endured terrible physical and moral-psychological tests. It was revealed that, because of the actions in agricultural production, «strong» owners, who transferred their property to the collective farms, haven't had the appropriate economic contribution of influence. In agricultural unions, it was the place for the using of brutal attitude of powers to those people with crippled fates and their relatives, radical changes in social status of them and their children, in a state of health, which appeared during all their life and led to premature deaths, contributed to the emergence of irreversible physiological process in the form of loss of opportunities to have children.

Key words: collectivization, Holodomor, peasant, Dnipropetrovsk region.

Основна частина

Постановка проблеми. Попри долучення до вивчення проблеми колективізації та Голодомору широкого загалу науковців та охоплення ними значного кола аспектів, залишаються сфери, що не стали ще предметом уваги дослідників і, по суті, не знайшли свого висвітлення. До їх числа належить зокрема і така, як наслідки колективізації і Голодомору у долі конкретної людини або її родини у часовому вимірі та їх вплив на подальшу долю цих людей, та їхніх рідних. І хоча В. Сергійчук зробив спробу показати реалії переміщення на північ висланих Радянською владою селян та реалії умов проживання їх там, проте ним наведені лише конкретні епізоди надзвичайно тяжких умов буття там людей [Сергійчук, 2016]. Наразі відсутнє цілісне бачення цієї проблеми. Тож, виходячи з такої історіографічної ситуації автором і обрано в якості дослідження долю одного з сотень тисяч українських селян - Прокопа Кучерявого з с. Мало-Олександрівка Верхньодніпровського р-ну на Дніпропетровщині та членів його сім'ї як під час зазначених подій, так і після них впродовж багатьох років потому.

Мета. На прикладі однієї родини ставиться мета показати як політика більшовицької влади щодо селян у 1929-1933 рр. реалізувалась на кожному з них і залишила драматичні і трагічні наслідки на все їх життя.

Історіографічний огляд. Проблема колективізації та Голодомору 1930-х рр. має надзвичайно велику історіографію. У її опрацюванні провідне місце належить вітчизняним науковцям. Ними досліджена соціально-економічна ситуація цього періоду як в республіці в цілому, так і в її певних регіонах [Демченко, Коваленко, 2000; Іваненко, Романець, 2008; Михненко, 2003; Шитюк, 2000], в середовищі різних етнічних спільнот [Марочко, 2003; Михненко, 2003; Нікілєв, 2019; Якубова, 2004], зроблено вагомий внесок у виявлення причин [Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки, 2003; Кульчицький, 1993; Никилев, 2013] та наслідків Голодомору [Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки, 2003; Голодомор 1932-1933 рр.: втрати української нації, 2017; Калакура, 2017, Марочко, 2016; Нікілєв, 2008; Сергійчук, 2016], ролі і місця державно-партійних керівників різного рівня, як загалом, так і у персональному вимірі, в організації та реалізації цієї трагедії [Командири великого голоду: Поїздки В. Молотова і Л. Кагановича в Україну та на Північний Кавказ: 1932-1933 рр., 2001; Кульчицький, 2014; Марочко, 2008; Романець, 2014]. Вагомий внесок у вивчення проблеми роблять і представники інших наук. Зокрема немало зробили демографи [Гладун, 2018; Левчук, Боряк, Воловина, Рудницький, Сівчук, Ковбасюк, Шевчук, 2015], юристи [Василенко, 2009; Здіорук, 2000; Лук'яненко, 2000; Футей, 2013], які проаналізували і показали демографічні та юридичні аспекти трагедії. В останній період з'явилися праці, в яких досліджуються психологічні наслідки тих подійї, прояви їх у менталітеті наступних поколінь [Брицький, 2013; Калакура, 2017; Рева, 2019]. Навіть медики долучилися до вивчення трагедії у царині її наслідків. На сьогодні ними доведено, негативний прояв на генетичному рівні ще у четвертому поколінні нащадків її жертв, що показано на аналогічній ситуації у Лівані у 1914-1918 рр. [Киаг, 2020].

Виклад основного матеріалу. Так склалося^ що авторові впродовж декількох десятиліть доводилося чути розповіді про П. Кучерявого, його дітей, про різні епізоди їх життя від кінця 1920-х до 1940-х рр. Спілкуватися з ними та з їхніми дітьми і онуками. В результаті осмислення і систематизації отриманого комплексу фактів з життя цих людей склалося розуміння, що їхній соціальний, економічний статус, їх повсякденне буття у 1930-х роках та у наступний період, безповоротно, а часом, у трагічний спосіб, були визначені подіями розкуркулення та Голодомору і серйозно позначилися на їхньому житті і залишилися незмінними до кінця їхніх днів. І ці люди абсолютно не звинувачуючи нікого у тому, що трапилося з ними, жили, працювали, ростили дітей (у кого вони були), одним словом виконували своє призначення на цьому світі і були достойними членами суспільства.

Прокіп Прокопович Кучерявий був звичайним селянином с. Мало - Олександрівка Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії (згодом - Дніпропетровської області). Мав разом з дружиною Євдокією Марківною восьмеро дітей - троє хлопців та четверо дівчат (одна дочка померла у віці п'яти років). Мав господарство, в якому були задіяні всі члени сім'ї, яке давало належний прибуток, що дозволив у 20-х рр. мати «боянку», тобто бричку для виїзду двох осіб, аналог у сучасних умовах автотранспорту, вкрити хату оцинкованим залізом. Дітям дав належну на той час для села освіту - 4 класи. Тож і хлопці і дівчата були «грамотні».

Один з синів почав працювати у районному центрі Верхньодніпровськ фінагентом. А двоє інших включилися в процеси розбудови нової радянської системи на селі. Один був головою сільради, а інший - головою створеного колгоспу. Коли підійшов час одружувати синів та віддавати дочок заміж П. Кучерявий придбав, як заведено було споконвіку у українських селян, хлопцям хати, щоб було куди привести молоду дружину, а дівчатам забезпечив гарний посаг. Як пригадувала одна з них, Ганна Скрипник, - вона привезла «придане» у сусіднє село, звідки був її чоловік, на великій бричці з горою. За що потім одна з сусідок, коли щось посваряться, кричала їй у 30-х - - першій половині 1940-х рр.: «ти куркулева дочка» [Особистий архів автора, спогади Скрипник Ганни Прокопівни]. На «витребеньки» не витрачалися гроші. Тож діти, для задоволення своїх особистих потреб самостійно заробляли кошти. Як пригадувала одна з його онук, Лідія Довбань, «щоб купити собі прикраси, дівчата ходили по сусідах, наймалися мазати хати».

На кінець 1920-х-поч. - 1930-х рр., тобто на час проведення колективізації в Україні, таких господарств, як у П. Кучерявого, у Мало-Олександрівці було лише два. В населеному пункті процес колективізації, як його керівники, очолювали його сини. Одного разу, хлопці отримали депешу від районного керівництва з Верхньодніпровська, де вказувалося, що у разі відмови селян вступати до колгоспу, їхнє господарство реквізувати на користь колгоспу, а самих власників вислати. Вони прийшли до П. Кучерявого, розказали зміст документу і порадили йому віддати все його сільськогосподарське майно до колгоспу. Чоловік, після обдумування, все, що наживав роками, змушений був підвезти до колгоспу. І вступити у сільгоспартіль. Хоча там він вже не мав того соціального та економічного статусу, коли був самодостатнім, успішним власником свого господарства. До самої своєї смерті під час німецької окупації він у колективному господарстві був на різного роду другорядних роботах. Як пригадує його онука Л. Довбань, у 1935 р. він сторожував на баштані [Особистий архів автора, спогади Довбань Лідії Андріївни]. Хоча людина мала неабиякий професійний потенціал. Наприклад, коли розпочався Голодомор, і у них у сім'ї виникли проблеми з забезпеченням хлібом (на той час вони з дружиною вже мешкали у двох), він взяв швацький інструмент, що у нього мався у господарстві, і подався у місто чоботарювати. Через деякий час привіз пів мішка пшеничного борошна, з якого, Євдокія Марківна, спекла білого хліба і «побігла пригощати всіх онуків» [Особистий архів автора, спогади Глушкової Надії Свиридонівни; спогади Махлай Анастасії Гаврилівни].

Що ж стосується іншого такого господаря села, як П. Кучерявий, то той негативно сприйняв пропозицію віддати свою виробничу власність. Все його майно було конфісковано у власність колгоспу, а сам він - заарештований і подальша доля його залишилася невідомою.

Тож, самодостатні селяни, власники «міцних» господарств, які становили основу економіки села, по різному повелися в умовах колективізації села. Частина господарів відмовилася втрачати свій соціально-економічний статус і була репресована. Частина ж, вимушено передала свою землеробську власність до новостворюваних структур, проте залишилася жити, хоча при цьому не мала у них відповідного їх економічному внеску організаційного і господарського впливу. В нових сільськогосподарських об'єднаннях мало місце нехтування їхнім господарським досвідом і використання переважно не на основних видах робіт.

Ще більш серйозно колективізація позначилася на сім'ї однієї з доньок П. Кучерявого Тетяни та її чоловіка Андрія Шаповалів. На період проведення колективізації вони проживали у с. Шаповалівка, неподалік від Мало-Олександрівки, мали двох маленьких діточок: дівчинку і хлопчика, відповідно п'яти та трьох років, і тільки но завершили будівництво власної хати. Через декілька днів після переїзду до нового житла до них приїхали співробітники міліції у супроводі представників сільради, оголосили про розкуркулення і про вивезення сім'ї у повному складі за межі республіки. Часу на збори їм не було надано. Тож вони змогли взяти лише одяг та свекруха загорнула у хустинку онукам декілька грудочок цукру. Привезли їх у товарному потязі у Архангельську область. Там залучили до роботи на лісоповалі. Поселили у церкві, що не обігрівалася. Діти, поки батьки працювали по 12 годин, перебували у дитячому садку, де уваги їм приділялося мінімум. Ці умови показав В. Сергійчук, наводячи витяг з листа групи селян-спецпереселенців з України й Курської області в 1930 р. до всеросійського старости М. Калініна: «Отправляли… в ужасные морозы., ехали в телячьих вагонах друг на друге,… а затем разместили в церквах и грязных, холодных сараях, где негде пошевелиться. Держат полуголодными, в грязи. Во вшах, холоде и голоде и здесь находятся тысячи детей…. каждый день умирает по 50 ч. и больше» [Сергійчук, 2016, с. 58-59]. Ним наведено витяг і з іншого листа, в якому говорилося про аналогічну ситуацію: «Нас было помещено в каждую церковь до 2000 чел., где были устроены нары до 3-х этажей, так что получалось сильное воспарение. Мы все остались больные от такого воздуха и сквозняка, а дети до 14 лет падали как мухи и медицинской помощи не было от такого количества больных. За 1А месяца на вологодском кладбище схоронили до 3000 детей» [Сергійчук, 2016, с. 59]. Тож невдовзі померла дівчинка. Батьки її поховали і поки прийшли з кладовища, помер і хлопчик. Вони пішли його шукати у місце, куди звозилися всі померлі. Це була церква. Там була ціла гора трупів. Тож довелося перевертати десятки мерзлих тіл поки по хустинці, що передала свекруха разом грудочками цукру, якою було підв'язане підборіддя хлопчика, його не впізнали. Таким чином сім'я втратила впродовж двох днів обох дітей.

Під тиском такої морально-психологічної ситуації та складних житлово - побутових умов пан Андрій вирішив тікати. Проте лісові хащі та відстань селища від залізниці були такі, що він не зміг знайти дорогу до неї і пробродивши два тижні голодний і ослаблений, змушений був повернувся у поселення. А адміністрація його навіть не шукала. Була впевнена що нікуди не втече: або помре, або загризуть вовки. Тож чоловік змушений був змиритися з такими свого і своєї сім'ї умовами життя.

Зрештою, коли завершився термін перебування у засланні сім'я повернулася додому. Перед цим вони переслали батькам у Мало-Олександрівці речі, придбані на зароблені на лісоповалі гроші, щоб можна було розпочати життя заново. Але злодії, виламали стіну їхньої хати, де вантаж зберігався, і викрали все прислане. Самі ж А. та Т. Шаповали по дорозі додому зустріли у поїзді попутницю, яка втерлася їм у довіру, і на одній зі станцій, під час пересадки, викрала всі їхні речі, які вони на неї залишили, відлучившись вдвох на декілька хвилин. Тож повернувшись із заслання ці люди мали починати набувати все заново. До того ж - при виявленому незворотному горі. Через пережиті нервові стреси, непрості комунально-побутові умови життя, важкі підневільну працю на засланні вони втратили можливість мати дітей. Така ситуація внесла напруженість у стосунки двох людей. Справа дійшла майже до того, що пан Андрій хотів піти до іншої. Можливо все так і відбулося б та почалася німецько-російська війна і Андрія Харлампійовича було мобілізовано. Всю війну він прослужив у військах, що наводили переправи, будували мости. Це відбувалося у дуже складних умовах, у різні пори року, при різних погодних умовах. Часто під бомбардуванням ворожих літаків та обстрілі німецької артилерії, по шию у воді, нерідко - крижаній. «Хотілося, щоб убили, щоб не мучитися…» - казав дід Андрій [Особистий архів автора, спогади Шаповала Андрія Харламповича]. За сумлінне виконання військових обов'язків він неодноразово був відзначений командуванням високими урядовими нагородами.

Після демобілізації Андрій Харлампійович разом з дружиною переїхали до м. Верхівцеве, влаштувався у залізничне депо і пропрацював там до пенсії. У 1940-х рр. власними руками збудував будинок, посадив у дворі виноградник, завів пасіку, розвів і тримав кролів, на початку 1950-х рр. купив мотоцикл. І таке господарство тримав практично до самої смерті. Трагізм ситуації полягав у тому, що розумні, розважливі, господарські люди не продовжилися у своїх нащадках. І при цьому, попри перенесенні морально-психологічні, фізичні, матеріальні та фінансові труднощі ці люди, яких влада лишила майна, можливостей мати дітей, онуків, змусила пройти через надзвичайно складні життєві випробування, жодного разу не звинуватили державу чи партію Леніна. Якщо їхні брати і сестри мали дітей і онуків, то ці люди - ні. І можна лише здогадуватися що думалося їм з цього приводу, що було у них у душах впродовж всього їх життя. Фактично зі смертю цих двох людей засохла гілка роду Шаповалів-Кучерявих, вмілих, думаючих господарів, порядних людей.

Отже, брутальна політика держави і більшовицької партії щодо селян у кінці 1920-поч. 1930-х рр. сприяла тому, що найбільш здібні з них у різний спосіб були «вимиті» з системи сільськогосподарського виробництва, багато з них перенесли страшні фізичні і морально-психологічні випробування, які позначилися на їх біологічному здоров'ї, на можливостях мати дітей і продовжити свій рід.

Події кінця 1920-х - поч. 1930-х рр. не менш серйозно позначилися і на сім'ї іншої дочки П. Кучерявого - Ганни Довбань та її чоловіка Андрія. Після одруження ця молода сім'я залишилася у Мало-Олександрівці, у хаті одного з синів П. Кучерявого, який в ній не проживав. Роботу Андрій Кіндратович отримав на току. Вів облік змолотим снопам, зсипці зерна у мішки та навантаженню їх на валки, якими возили зерно на елеватор. Проте, у 1932 р. він був звинувачений у крадіжці 5 мішків збіжжя і засуджений на 5 років. Дружина, якій на час арешту було 21 рік, його весь час з дня арешту та у в'язниці провідувала. Носила передачі. Ходила пішки. У різні пори року. Оскільки це був не близький світ, то залишала дитину, 1931 р. народження, дома саму у хаті. Стелила, в залежності від пори року, чи то на підлозі, чи то на печі, ряднину, клала на неї печені буряки, картоплю, шматки печеного кабака і припинала. І дитя цілий день перебувало само, харчуючись цим, «ходячі» під себе, там же і спала, як згадувала її дочка Л. Довбань.

Такі походи були небезпечними. Особливо у зимову пору. Л. Довбань пригадувала розповідь мами, про те, як та ледь не заснула у мороз на узбіччі дроги. «Іду, - каже мама, - по дорозі, мороз страшний, холодно, і спати сильно хочеться. Думаю, може присісти відпочити. Та бачу, що на узбіччі лежать мертві присипані снігом люди. Думаю - сяду, засну і замерзну, а у мене дитина дома!» [Особистий архів автора, спогади Довбань Лідії Андріївни]. Тож думка про дитину спасла життя молодій жінці узимку 1932-1933 рр.

Паралельно з відвідуванням Ганна Прокопівна шукала можливостей для звільнення чоловіка. Тож вона знайшла юриста, який почав допомагати. Оплатою його праці були гроші від продажу частини її приданого. К 1935 р., через переповненість тюрем та таборів, вище державно-політичне керівництво країни на чолі з Й. Сталіним низкою документів взяло курс на звільнення осіб, засуджених на терміни від п'яти і менше років [Романець, 2014, с. 224-232]. Тож, Андрій Довбань, після перебування 2,5 роки у в'язниці, вийшов. За цей період він набув там виразку шлунку, яка мучила його аж до самої загибелі на фронті у 1943 р. Гана Прокопівна, за майже три роки переживань та ходіння по інстанціях отримала ревматизм серця, через який вона померла у віці 62 роки.

Після возз'єднання сім'ї, вони переїхали до рідного села А. Довбаня с. Адамівку, де він став працювати конюхом. Сім'я винаймала у людей хату, доки не назбирали грошей, щоб її викупити. Сталося це лише 1939 р., тобто через 10 років після одруження. Сума за неї складалася з заробленого у колгоспі та продажу, впродовж чотирьох років, продукції з власного господарства, а також - вторгованого за частину приданого Ганни Прокопівни, що залишилася після використання на послуги юриста. Маючи свою хату, відчуваючи себе вже справжнім господарем Андрій Кіндратович придбав у питомнику плодових дерев і заклав фруктовий сад. Проте скуштувати його плодів йому не довелося. Тоді дерева були всі високорослі, тож перші плоди яблуні і груші починали давати за нормальних умов за 6-7 років. Тож лише після закінчення війни з'явилися перші плоди. Але умови на той час життя у селі були вкрай непрості. Особливо для сімей, де загинули чоловіки. Тож, після п'яти років непростого вдовиного життя у повоєнному колгоспі і бажаючи забезпечити двом дочкам кращої долі, та й звичайного жіночого щастя для себе, про яке мріяла з самого одруження, 39-літня Ганна погоджується на вмовляння колишнього юриста по справі її чоловіка, вийти заміж за, майже на 30 років старшого за неї, свого приятеля. К перший же рік спільного життя вона купує у питомнику фруктові дерева і висаджує фруктовий сад. І практично 18 років, до смерті її другого чоловіка, Афанасія Вікторовича живе зовні нормальним сімейним життям. Хоча з самого малку її онуки знали, що дід Афанасій не є їхнім рідним дідом.

Практично Ганна Прокопівна прожила з некоханою людиною значно більше, ніж з коханим чоловіком через політику радянської влади 30-х рр. щодо села, що полягала у безпідставних звинуваченнях його жителів у ворожому ставленні до себе та крадіжках колгоспного добра. Можна лише припустити, скільки малося в Україні селянок з аналогічною долею.

Обидва ж сини П. Кучерявого Прокіп та Свиридон керували населеним пунктом і виробничим об'єднанням його селян. Проте, у 1937 р. голова сільради С. Кучерявий був репресований. І пройшов дуже непростий шлях. Його було піддано різного роду тортурам, що мали і елементи - середньовічних, і елементи - гестапівських. Як от роздягання та саджання під час допиту на ніжку перевернутої табуретки, заганяння голок під нігті, затискання пальців між дверима та одвірками аж до цвіркання з них крові. А потім з десятками людей, випустили у полі і наказали бігти до лісопосадки, що була мерів за 1000. Коли почали бігти, то по них почали стріляти. Тих, хто залишився після цього живими, судили. С. Кучерявому дали 10 років без права переписки. Він їх відсидів повністю. Його сім'я, що складалася з дружини та сина і семи дочок продовжувала мешкати в селі. Отримали початкову та семикласну освіту. І лише молодша дочка, яка народилася перед арештом батька, отримала - вищу, бо після повернення батька після відбуття терміну покарання, у сім'ї з'явилися можливості забезпечити їй навчання.

Сам же Свиридон Прокопович, коли виходив з в'язниці, підписав документ про нерозголошення всього, що було з ним за цей період. Повернувшись у рідне село він вже не займав управлінські посади, працював рядовим колгоспником. Проте і при цьому проявляв непересічні якості своєї натури. За його ініціативи і при безпосередній участі у кінці 1940-х рр було закладено у колгоспі виноградник, черешневий сад, у наступні роки - налагоджено успішну роботу свиноферми, збудовано інкубатор, який забезпечував курчатами колгосп. Як говорить його онук В. Глушко, у діда дома мався великий набір столярних інструментів і він до самої смерті робив людям двері, одвірки, вікна, лиштви, різного роду інші столярні вироби [Особистий архів автора, спогади Глушкова Валерія Олександровича]. Після відходу з життя Свиридона Прокоповича частина його починань, через байдужість керівництва колгоспу зійшли нанівець. Виноградник був викорчуваний - не бажали займатися його доглядом, упали показники продуктивності свиноферми, черешневий сад, хоч і родив та приносив прибуток, але вже не так, як раніше.

Висновки. Отже, долі представників двох поколінь лише однієї родини лише одного села показують як, через політику колективізації та Голодомору, здійснювану більшовицькою партією та вищим керівництвом СРСР, у масштабі всієї України вилучалися з виробничого процесу на селі вмілі, думаючі, талановиті трударі та організатори, які своїм потенціалом могли зробити вагомий внесок у розвиток виробничих сил свого села та й взагалі аграрної галузі. Навіть задіяння їх у певних сферах матеріального виробництва села не мало належного ефекту через невідповідне використання їхніх здібностей. Іншим наслідком брутального ставлення влади щодо цих людей, були покалічені долі їх та їхніх рідних, радикальні зміни у соціальному становищі їх та їхніх дітей, у стані здоров'я, що проявлялося впродовж всього їх життя і вело до передчасних смертей, сприяло появі незворотних фізіологічних процесів у вигляді втрати можливостей мати дітей, що вело до припинення існування цілих гілок селянських родів, нащадки яких перейняли б хист, розум своїх батьків, тим самим продовжуючи кращі риси своїх пращурів. Натомість мало місце «усихання» родоводу тисяч і тисяч сімей, припинення ними природного відтворення населення України, зменшення кількісно і деформування якісно її демографічного потенціалу. Тобто, все це були конкретні прояви впливу колективізації та Голодомору на процеси депопуляції українського населення на рівні однієї родини, одного населеного пункту.

Список використаних джерел та літератури

1. Брицький, П.П., 2013. Соціальні, моральні та психологічні наслідки періодів голодомору в Україні у ХХ ст., Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921-1923, 1932-1933, 1946-1947): матеріали доп. учасн. Міжнар. наук. конф. (Київ, 20-21 листопада. 2013), Київ: Ін-т історії України, с. 305-310.

2. Гладун, О.М., 2018. Демографічні втрати внаслідок соціальних катастроф. Втрати від Голодомору, Нариси з демографічної історії України ХХ століття, Київ: Ін-т демографії та соц. дослідж. ім. М.В. Птухи, с. 167-186.

3. Голод 1932-1933років в Україні: причини та наслідки, 2003, Київ: Наукова думка, 887 с.

4. Василенко, В., 2009. Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин геноциду: правова оцінка, Київ: Вид-во ім. Олени Теліги, 48 с.

5. Голодомор 1932-1933 рр.: втрати української нації: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 4 жовт. 2016 р.), 2017, Київ: О. Філюк, 197 с.

6. Демченко, Т., Коваленко, О. 2000. Голодомор1932-1933 років на Чернігівщині (До питання про стан вивчення проблеми), Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демократичних та морально-психологічних наслідків: матеріали доп. учасн. Міжнар. наук.-теор. конф. (Київ, 28 листопада 1998 р.), Київ-Нью-Йорк: Вид-во М.П. Коць, с. 253-265.

7. Здіорук, О., 2000. Правнича оцінка Голодомору 1932-1933 років, Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демократичних та морально-психологічних наслідків: матеріали доп. учасн. Міжнар. наук.-теор. конф. (Київ, 28 листопада 1998 р.), Київ-Нью - Йорк: Вид-во М.П. Коць, с. 248-252.

8. Іваненко, В., Романець, Н., 2008. Голодомор 1932-1933 років на Дніпропетровщині та Запоріжчині, Київ: ПП Наталія Брехуненко, 61 с.

9. Калакура, О., 2017. Етнополітологічний дискурс наслідків голодомору 1932-1933 рр. для національних меншин УСРР, Наукові записки ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, Вип. 5-6 (91-92), с. 283-302.

10. Калакура, О., 2017. Морально-психологічний і ментальний вимір наслідків Голодомору 1930х рр. в Україні, Історична пам'ять, Вип. 37, с. 16-32.

11. Командири великого голоду: Поїздки В. Молотова і Л. Кагановича в Україну та на Північний Кавказ: 1932-1933 рр., 2001, Київ: Генеза, 399 с.

12. Кульчицький, С., 1993. Причини трагедії 1933 р. в Україні, Золоті ворота, №34, с. 33-45.

13. Кульчицький, С., 2014. Український Голодомор в контексті політики Кремля початку 1930-х рр., Київ: Інститут історії України, 208 с.

14. Левчук, Н.М., Боряк, Т.Г., Воловина, О., Рудницький, О.П., Ковбасюк, А.Б., 2015. Втрати міського й сільського населення України внаслідок Голодомору в 1932-1934 рр.: нові оцінки, Український історичний журнал, №4, с. 84-112.

15. Лук'яненко, Л., 2000. Юридичні аспекти Голодомору, Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демократичних та морально-психологічних наслідків: матеріали доп. учасн. Міжнар. наук.-теорет. конф. (Київ, 28 листопада 1998 р.), Київ-Нью-Йорк: Вид-во М.П. Коць, с. 240-247.

16. Марочко, В. І., 2003. Національні меншини в роки Голодомору, Голод 1932-1933 років в Україні: Причини та наслідки, Київ: Наукова думка, с. 527-532.

17. Марочко, В. І., 2016. Статистика жертв голодомору 1932-1933 рр.: історично-демографічний дискурс, Народна творчість і етнологія, №3, с. 11-41.

18. Марочко, В. I., 2008. Творці Голодомору, Київ: Видавець ПП Наталія Брехуненко, 64 с.

19. Михненко, А., 2003. Голод 1932-1933 років у Донецькій області УСРР. Геноцид українського народу: історична пам'ять та політико-правова оцінка: матеріали доп. учасн. Міжнародн. наук. - теор. конф. (Київ 26 листопада 2000 р.), Київ-Нью-Йорк: Вид-во М.П. Коць, с. 313-323.

20. Никилев, А., 2013. Голод 1930-х годов в Украине. Кто виноват: к проблеме теоретических истоков трагедии, Голодовки в истории России XVIII - XX веков, Оренбург: Изд-во ОГПУ, с. 284-288.

21. Нікілєв, О.Ф. 2019. Колективізація і Голодомор 1932-1933 рр. на Дніпропетровщині в етнонаціональному вимірі, Сучасні дослідження з німецької історії, с. 74-81.

22. Нікілєв, О.Ф., 2008. Трагедія голодомору на Дніпропетровщині: до проблеми демографічних втрат 1932-1933 рр., Придніпров'я: історико-краєзнавчі дослідження, Вип. 5, с. 98-102.

23. Нуар, А.А., 2020. Вивчення великого ліванського голоду 1914-1918: науковий підхід, Голод в Україні у першій половині XX століття: причини та наслідки (1921-1923, 1932-1933, 1946-1947): матеріали доп. учасн. Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 20 листопада 2019 р.), Київ: Вид-во Марка Мельника, с. 309-311.

24. Рева, І.Р., 2019. По той бік себе: соціально-психологічні та культурні наслідки Голодомору і сталінських репресій, Київ: К. І. С., 272 с.

25. Романець, Н.Р., 2014. Репресивна політика радянської влади в українському селі (19251939), Кривий Ріг: Вид. Роман Козлов, 454 с.

26. Рудницький, О.П., Сівчук, А.Б., Воловина, О., Шевчук, П. Є., Ковбасюк, А.Б. 2015. Демографія штучно викликаної людської катастрофи: масовий голод 1932-1933 рр. в Україні, Демографія та соціальна економіка, №2 (24), с. 11-30; №3 (25), с. 43-63.

27. Сергійчук, В., 2016. Документи переконують: Втрати українства від Голодомору 1932-1933років - щонайменше сім мільйонів, Народна творчість і етнологія. №3, с. 11-41.

28. Сергійчук, В., 2016. Доля українських куркулів: депортації, втрати, спроби повернення набатьківщину, Схід, №3 (143), с. 58-62.

29. Футей, В.А., 2013. Визнання Голодомору геноцидом: міжнародні конференції, договори, та судові рішення, Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921-1923, 1932-1933, 1946-1947): матеріали доп. учасн. Міжнар. наук. конф. (Київ, 20-21 листопада 2013 р.), Київ: Ін-т історії України НАН України, с. 211-218.

30. Шитюк, М., 2000. Голод 1932-1933 років на Миколаївщині, Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демократичних та морально-психологічних наслідків: матеріали доп. учасн. Міжнар. наук.-теор. конф. (28 листопада 1998 р. Київ), Київ-Нью - Йорк: Вид-во М.П. Коць, с. 278-297.

31. Якубова, Л., 2004. Суцільна колективізація в селах етнічних меншин. 1930-1935 рр., Проблеми історії України: факти, судження, пошуки, №11. С. 370-412.

32. Якубова, Л., 2004. Соціально-економічне становище етнічних меншин в УСРР: 20-ті - початок 30-хроківXXст., Київ: Ін-т історії України НАН України, 452 с.

References

1. Brytskyi, P.P., 2013. Sotsialni, moralni ta psykholohichni naslidky periodiv holodomoru v Ukraini u ХХ st. Holod v Ukraini u pershii polovyni XX stolittia: prychyny ta naslidky (1921-1923, 1932-1933, 19461947) [Social, moral and psychological consequences of the Holodomor periods in Ukraine in the twentieth century], Famine in Ukraine in the first half of the twentieth century: causes and consequences (1921-1923, 1932-1933, 1946-1947)]: materialy dop. uchasn. Mizhnar. nauk. konf. (Kyiv, 20-21 lystopada 2013), Kyiv: Int istorii Ukrainy, s. 305-310. (in Ukrainian).

2. Demchenko, T., Kovalenko, O., 2000. Holodomor1932-1933 rokiv na Chernihivshchyni (Do pytannia pro stan vyvchennia problemy) [The Holodomor of 1932-1933 in the Chernihiv region (On the question of the state of study of the problem)]. Holod-henotsyd 1933 roku v Ukraini: istoryko-politolohichnyi analiz sotsialno - demokratychnykh ta moralno-psykholohichnykh naslidkiv: materialy dop. uchasn. Mizhnar. nauk.-teor. konf. (Kyiv, 28 lystopada 1998 r.), Kyiv-Niu-York: Vyd-vo M.P. Kots, s. 253-265. (in Ukrainian).

3. Futei, V.A., 2013. Vyznannia Holodomoru henotsydom: mizhnarodni konferentsii, dohovory, ta sudovi rishennia [Recognition of the Holodomor as genocide: international conferences, treaties, and court decisions], Holod v Ukraini u pershii polovyni ХХ stolittia: prychyny ta naslidky (1921-1923, 1932-1933, 1946-1947): materialy dop. uchasn. Mizhnar. nauk. konf. (Kyiv, 20-21 lystopada 2013 r.), Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, s. 211-218. (in Ukrainian).

4. Hladun, O.M., 2018. Demohrafichni vtraty vnaslidok sotsialnykh katastrof [Demographic losses due to social catastrophes. Losses from the Holodomor], Vtraty vid Holodomoru. Narysy z demohrafichnoi istorii UkrainyXXstolittia, Kyiv: In-t demohrafii ta sots. doslidzh. im. M.V. Ptukhy, s. 167-186. (in Ukrainian).

5. Holod 1932-1933 rokiv v Ukraini: prychyny ta naslidky [Famine 1932-1933 years in Ukraine: prychyny ta naslidky], 2003. Kyiv: Naukova dumka, 887 s. (in Ukrainian).

6. Holodomor 1932-1933 rr.: vtraty ukrainskoi natsii: materialy Mizhnar. nauk.-prakt. konf. (Kyiv, 4 zhovt. 2016 r. [Holodomor 1932-1933: losses of the Ukrainian nation: materials International. scientific - practical conf (Kyiv, October 4, 2016)], 2017. Kyiv: O. Filiuk, 197 s. (in Ukrainian).

7. Ivanenko, V., Romanets, N., 2008. Holodomor 1932-1933 rokiv na Dnipropetrovshchyni ta Zaporizhchyni [The Holodomor of 1932-1933 in Dnipropetrovsk and Zaporizhia regions], Kyiv: PP Nataliia Brekhunenko, 61 s. (in Ukrainian).

8. Kalakura O. 2017. Moralno-psykholohichnyi i mentalnyi vymir naslidkivHolodomoru1930-kh rr. v Ukraini [Moral, psychological and mental dimension of the consequences of the Holodomor of the 1930s in Ukraine], Istorychnapamiat, Vyp. 37, s. 16-32. (in Ukrainian).

9. Kalakura, O., 2017. Etnopolitolohichnyi dyskurs naslidkiv holodomoru 1932-1933 rr. dlia natsionalnykh menshyn USRR [Ethnopolitical Discourse of the Consequences of the Holodomor of 1932-1933 for National Minorities of the USSR], Naukovi zapysky IPiEND im. I.F. Kurasa NAN Ukrainy, Vyp. 5-6 (9192), s. 283-302. (in Ukrainian).

10. Komandyry velykoho holodu: Poizdky V. Molotova i L. Kahanovycha v Ukrainu ta na Pivnichnyi Kavkaz: 1932-1933 rr. [Commanders of the Great Famine: Travels of V. Molotov and L. Kaganovich to Ukraine and the North Caucasus: 1932-1933.], 2001. Kyiv: Heneza, 399 s. (in Ukrainian).

11. Kulchytskyi, S., 1993. Prychyny trahedii 1933 r. v Ukraini [The causes of the tragedy of 1933 in Ukraine], Zoloti vorota, №34, s. 33-45. (in Ukrainian).

12. Kulchytskyi, S., 2014. Ukrainskyi Holodomor v konteksti polityky Kremlia pochatku 1930-kh pp [The Ukrainian Holodomor in the context of the Kremlin's policy in the early 1930s], Kyiv: Instytut istorii Ukrainy, 208 s. (in Ukrainian).

13. Levchuk, N.M., Boriak, T.H., Volovyna, O., Rudnytskyi, O.P., Kovbasiuk, A.B., 2015. Vtraty miskoho y silskoho naselennia Ukrainy vnaslidok Holodomoru v 1932-1934 rr.: novi otsinky [Losses of urban and rural population of Ukraine as a result of the Holodomor in 1932-1934: new estimates], Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, №4, s. 84-112. (in Ukrainian).

14. Lukianenko, L., 2000. Yurydychni aspekty Holodomoru [Legal aspects of the Holodomor], Holod - henotsyd 1933 roku v Ukraini: istoryko-politolohichnyi analiz sotsialno-demokratychnykh ta moralno - psykholohichnykh naslidkiv: materialy dop. uchasn. Mizhnar. nauk.-teoret. konf. (Kyiv, 28 lystopada 1998 r.), Kyiv-Niu-York: Vyd-vo M.P. Kots, s. 240-247. (in Ukrainian).

15. Marochko, V.I., 2003. Natsionalni menshyny v roky Holodomoru [National minorities during the Holodomor], Holod 1932-1933 rokiv v Ukraini: Prychyny ta naslidky, Kyiv: Naukova dumka, s. 527-532. (in Ukrainian).

16. Marochko, V.I., 2008. Tvortsi Holodomoru [The creators of the Holodomor], Kyiv: PP Nataliia Brekhunenko, 64 s. (in Ukrainian).

17. Marochko, V.I., 2016. Statystyka zhertv holodomoru 1932-1933 rr.: istorychno-demohrafichnyi dyskurs [Statistics of the victims of the Holodomor of 1932-1933: historical and demographic discourse], Narodna tvorchist i etnolohiia, №3, s. 11-41. (in Ukrainian).

18. Mykhnenko, A., 2003. Holod 1932-1933 rokiv u Donetskii oblasti USRR [The famine of 1932-1933 in the Donetsk region of the USSR], Henotsyd ukrainskoho narodu: istorychna pamiat ta polityko-pravova otsinka: materialy dop. uchasn. Mizhnarodn. nauk.-teor. konf. (Kyiv 26 lystopada 2000 r.), Kyiv-Niu-York: Vyd-vo M.P. Kots, s. 313-323. (in Ukrainian).

19. Nikiliev, O.F., 2008. Trahediia holodomoru na Dnipropetrovshchyni: do problemy demohrafichnykh vtrat 1932-1933 rr [The tragedy of the Holodomor in the Dnipropetrovsk region: to the problem of demographic losses in 1932-1933], Prydniprov'ia: istoryko-kraieznavchi doslidzhennia, Vyp. 5, s. 98-102. (in Ukrainian).

20. Nikiliev, O.F., 2019. Kolektyvizatsiia i Holodomor 1932-1933 rr. na Dnipropetrovshchyni v etnonatsionalnomu vymiri [Collectivization and the Holodomor of 1932-1933 in the Dnipropetrovsk Region in the Ethno-National Dimension], Suchasni doslidzhennia z nimetskoi istorii, s. 74-81. (in Ukrainian).

21. Nuar, A.A., 2020. Learnsngfrom the Great Lebanese Famine1914-1918: A Scientific Approach, Holod v Ukraini u pershii polovyni XX stolittia: prychyny ta naslidky (1921-1923, 1932-1933, 1946-1947): materialy dop. uchasn. Mizhnar. nauk. - prakt. konf. (Kyiv, 20 lystopada 2019 r.), Kyiv: Vyd-vo Marka Melnyka, s. 309-311. (in Ukrainian).

22. Nikiliev, A., 2013. Holod 1930-kh hodov v Ukrayne. Kto vinovat: k probleme teoretycheskikh istokov trahedii [The famine of the 1930s in Ukraine. Who is to blame: the problem of the theoretical origins of the tragedy], Holodovky v istorii RossiiXIX-XXvekov, Orenburh: Yzd-vo OHPU, s. 284-288. (in Russian).

23. Osobystyi arkhiv avtora [Personal archive of the author].

24. Reva, I.R., 2019. Po toi bik sebe: sotsialno-psykholohichni ta kulturni naslidky Holodomoru i stalinskykh represii [On the other side: the socio-psychological and cultural consequences of the Holodomor and Stalin's repressions], Kyiv: K.I.S., 272 s. (in Ukrainian).

25. Romanets, N.R., 2014. Represyvna polityka radianskoi vlady v ukrainskomu seli (1925-1939) [Repressive policy of the Soviet government in the Ukrainian countryside (1925-1939)], Kryvyi Rih: Vyd. Roman Kozlov, 454 s. (in Ukrainian).

26. Rudnytskyi, O.P., Sivchuk, A.B., Volovyna, O., Shevchuk, P. Ye., Kovbasiuk, A.B., 2015. Demohrafiia shtuchno vyklykanoi liudskoi katastrofy: masovyi holod 1932-1933 rr. v Ukraini [Demography of artificially caused human catastrophe: mass famine of 1932-1933 in Ukraine], Demohrafiia ta sotsialna ekonomika, №2 (24), s. 11-30; №3 (25), s. 43-63. (in Ukrainian).

27. Serhiichuk, V., 2016. Dolia ukrainskykh kurkuliv: deportatsii, vtraty, sproby povernennia na batkivshchynu [The fate of the Ukrainian kulaks: deportations, losses, attempts to return home], Skhid, №3 (143), s. 58-62. (in Ukrainian).

28. Serhiichuk., V., 2016. Dokumenty perekonuiut: Vtraty ukrainstva vid Holodomoru 1932-1933 rokiv - shchonaimenshe sim milioniv [Documents convince: Losses of Ukrainians from the Holodomor of 1932-1933 - at least seven million], Narodna tvorchist i etnolohiia, №3, s. 11-41. (in Ukrainian).

29. Shytiuk, M., 2000. Holod 1932-1933 rokiv na Mykolaivshchyni [The famine of 1932-1933 in the Mykolayiv region], Holod-henotsyd 1933 roku v Ukraini: istoryko-politolohichnyi analiz sotsialno - demokratychnykh ta moralno-psykholohichnykh naslidkiv: materialy dop. uchasn. Mizhnar. nauk.-teor. konf. (28 lystopada 1998 r. Kyiv), Kyiv-Niu-York: Vyd-vo M.P. Kots, s. 278-297. (in Ukrainian).

30. Vasylenko, V., 2009. Holodomor 1932-1933 rokiv v Ukraini yak zlochyn henotsydu: pravova otsinka [The Holodomor of 1932-1933 in Ukraine as a crime of genocide: a legal assessment], Kyiv: Vyd-vo im. Oleny Telihy. 48 s. (in Ukrainian).

31. Yakubova, L., 2004. Sotsialno-ekonomichne stanovyshche etnichnykh menshyn v USRR: 20-ti - pochatok 30-kh rokiv XX st [Socio-economic situation of ethnic minorities in the USSR: 20s - early 30s of XX century], Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 452 s. (in Ukrainian).

32. Yakubova, L., 2004. Sutsilna kolektyvizatsiia v selakh etnichnykh menshyn. 1930-1935 rr [Continuous collectivization in ethnic minority villages], Problemy istorii Ukrainy: fakty, sudzhennia, poshuky, №11, s. 370-412. (in Ukrainian).

33. Zdioruk, O., 2000. Pravnycha otsinka Holodomoru 1932-1933 rokiv [Legal assessment of the Holodomor of 1932-1933]. Holod-henotsyd 1933 roku v Ukraini: istoryko-politolohichnyi analiz sotsialno - demokratychnykh ta moralno-psykholohichnykh naslidkiv: materialy dop. uchasn. Mizhnar. nauk.-teor. konf. (Kyiv, 28 lystopada 1998 r.), Kyiv-Niu-York: Vyd-vo M.P. Kots, s. 248-252. (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru