Повстання під проводом О. Пугачова (1773-1775 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Повстання під проводом О. Пугачова (1773 - 1775 рр.)

Соколовський Микола Володимирович, студент історичного факультету, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, м. Київ

У публікації розглянуто основні етапи козацько-селянської війни, що під проводом О. Пугачова упродовж 1773 - 1775 рр. розгорталася в межах Російської імперії. Виникнення козацько-селянської війни було зумовлене низкою кризових явища всередині держави. У цей час свавілля поміщиків досягло крайніх меж. Доведені до відчаю козаки і селяни розпочали чинити опір, який, проте, не відзначався особливою організованістю. Виступ був свідченням того, що селянство та козаки потребували докорінних змін. Повстанці прагнули створити козацько-селянську вільну державу на чолі із «своїм» царем, зробити всіх вічними козаками, надавши їм землю. Обґрунтовується думка, що повстання 1773 - 1775 pp. в Російській імперії було приречене на поразку. Козацько-селянський виступ під проводом О. Пугачова страждав недоліками, які були притаманні багатьом повстанням: неясністю мети, стихійністю, відсутністю по-справжньому організованих, дисциплінованих і навчених військових сил. На першому етапі постання (до березня 1774 р.) ключову роль відігравали козаки, башкири і татари. Другий етап (з березня до липня 1774 р.) характеризується залученням до боротьби робітничих людей уральських заводів. На третьому етапі (з липня 1774 р. до завершення повстання у 1775 р.) до повстанців приєдналися кріпосні селяни Поволжя. Повстання налякало царицю Катерину II - саме після його придушення вона вирішила знищити козацтво. В оцінці значення повстання є два підходи. Прихильники першого стверджують, що війна розхитала існуючий в країні феодальний режим і в результаті привела до відміни кріпосного права. Прихильники другої точки зору зауважують, що між повстанням О. Пугачова і відміною кріпосного права був надто великий проміжок часу, щоб можна було напряму пов'язати ці два явища.

Ключові слова: О. Пугачов, Російська імперія, селянство, козаки, повстання, держава, царизм.

Summary

The publication considers the main stages of the Cossack-peasant war, which under the leadership of O. Pugachev during 1773 - 1775 unfolded within the Russian Empire. The emergence of the Cossack- peasant war was due to a number of crisis phenomena within the state. At this time, the arbitrariness of the landlords reached its limits. Driven to despair, the Cossacks and peasants began to resist, which, however, was not particularly organized. The speech was evidence that the peasantry and the Cossacks needed radical change. The rebels sought to create a free Cossack-peasant state led by "their" tsar, to make everyone eternal Cossacks, giving them land. The opinion is substantiated that the uprising of 1773 - 1775 in the Russian Empire was doomed to defeat. The Cossack-peasant uprising led by O. Pugachev suffered from the shortcomings that were inherent in many uprisings: the lack of clarity of purpose, spontaneity, lack of truly organized, disciplined and trained military forces. At the first stage of the uprising (until March 1774) the key role was played by the Cossacks, Bashkirs and Tatars. The second stage (from March to July 17 74) is characterized by the involvement of workers of the Ural factories in the struggle. At the third stage (from July 1774 until the end of the uprising in 1775) the serfs were joined by serfs of the Volga region. The uprising frightened Queen Catherine II - it was after his suppression that she decided to destroy the Cossacks. There are two approaches to assessing the significance of the uprising. Proponents of the former argue that the war shook the existing feudal regime in the country and eventually led to the abolition of serfdom. Proponents of the second point of view note that there was too much time between the Pugachev uprising and the abolition of serfdom to directly link the two phenomena.

Key words: O. Pugachev, Russian Empire, peasantry, Cossacks, uprising, state, tsarism.

Постановка проблеми

Розгортання козацько-селянської війни 1773 - 1775 pp. в Російській імперії було зумовлене низкою кризових явища всередині держави. У цей час свавілля поміщиків досягло крайніх меж. Доведені до відчаю козаки і селяни розпочали чинити опір, який, проте, не відзначався особливою організованістю. Виступ був свідченням того, що селянство та козаки потребували докорінних змін. Повстання було спрямоване проти російської державності. Повстанці прагнули створити вільну козацько-селянську державу на чолі із «своїм» царем, зробити всіх вічними козаками, надавши їм землю.

Історіографічний огляд

Тема козацько-cелянської війни 1773 - 1775 pp. в Російській імперії висвітлена у працях багатьох істориків. Значна кількість досліджень з'явилася в часи існування Російської імперії та за радянського періоду. Першою особою, яка на професійному рівні розпочала досліджувати проблеми очоленого О. Пугачовим козацько-селянського виступу став О. Пушкін. Селянський рух, що у 50 - 60-х рр. ХІХ ст. охопив Російську імперію вплинув на відновлення в істориків цікавості до подій козацько-селянської війни 1773 - 1775 рр. В часи існування Російської імперії проблему досліджували Д. Анучін, Я. Грот, М. Фірсов та чимало інших істориків. В Радянському Союзі селянську війну під проводом О. Пугачова досліджували М. Покровський, С. Елеонський, Г. Макогоненко та інші.

Мета статті - дослідити основні етапи козацько-селянської війни 1773 - 1775 рр. в Російській імперії.

Виклад основного матеріал

З перших днів збройного виступу повстанці вели письмову та усну агітацію серед населення Південного Уралу. Активне поширення пугачовських закликів зіграло вирішальну роль для швидкого розгортання повстання. Народ розглядав проголошені в цих документах вольності і пільги як звільнення від присяги перед владою, ліквідацію старої адміністрації, звільнення від різних форм феодальної залежності. Дії повсталих виходили за межі тих положень, які містилися в ранніх указах і маніфестах. Бунтівники відмовлялися підкорятися владі, припиняли роботу на заводах, припинили сплачувати податки та виконувати повинності на користь своїх господарів і держави.

Звернення повстанського центру до народу розпочати боротьбу за свою свободу отримали потужний відгук серед соціальних низів краю.

Армія О. Пугачова потребувала людей. Набору осіб до повстанських загонів намагалися надати організованого характеру. Військове керівництво надавало перевагу добровольцям, прихильникам О. Пугачова, але військова необхідність змушувала розширювати права командирів, яким дозволялося вимагати від жителів сіл надання тієї кількості осіб, яка наразі була необхідна для потреб армії. Поповнення військових лав повстанців стало важливим обов'язком селян, оскільки саме до них з цього приводу зверталися командири.

Служба в повстанських загонах, на відміну від ненависної рекрутчини, сприймалася більшістю населення необхідною, хоча і важкою повинністю. Для її визначення, поряд зі словом «набір», повстанці використовували термін «відбір» і «наряд», властиві іншим общинним обов'язкам. Припинення набору могло повести за собою певні покарання з боку повстанських командирів. В свою чергу, практика примусового набору невідворотно породжувала можливість зловживань.

Поряд із привабливістю соціальних антипоміщицьких лозунгів руху, для значної маси селянства, міського і військово-служилого населення на перший план виходили політичні симпатії до ідей, що характеризували мету повстання, - створення держави без привілейованої касти чиновників і дворян. За таких умов усувалося багато національних і релігійних проблем: розміри і кордони общин, що опиралися на різні традиції, належність до них визначали самі жителі.

Власті Оренбурзької губернії, в тому числі губернатор барон І. Рейнсдорп, не одразу зрозуміли всю небезпеку повстання під керівництвом О. Пугачова [Ионина, 2005, с. 209]. І хоча з'явилося багато доповідей, які стосувалися «безчинства самозванця», повідомлень втікачів-офіцерів із захоплених повстанцями територій, до особливих оборонних заходів або спроб придушення повстання влада спершу не вдавалася. Висланий на зустріч О. Пугачову загін під керівництвом А. Білова був одразу ж розбитий. Це повідомлення жодним чином не вплинуло на зміну у барона планів. Він розраховував, що коли О. Пугачов поведе своїх людей до Оренбурга, то буде легко розбитий. Проте коли О. Пугачов наближався до Оренбурга, то в його війську знаходилося уже більш ніж 3 тис. осіб. Лише після цього барон почав розуміти рівень небезпека.

Вражає та сміливість, з якою діяв О. Пугачов і його соратники. Необхідно було мати міцну віру в правильність своєї справи, в активу підтримку з боку козацтва та селянства, щоб з таким малочисельним загоном кинути виклик всій кріпосній Росії і виступити в похід [Лимонов, Маводин, Панеях, 1974, с. 23].

Сміливість, енергія проявлена О. Пугачовим, підкуповували оточуючих, вселяли віру в успіх починань. До загону О. Пугачова міг добровільно вступити той, кому подобалося грабувати і вбивати, той хто не бажав йти в армію [Фруменков, 1958, с. 82].

Загін О. Пугачова рухався на Яїцьке містечко. Попереду їхали прапороносці О. Кочуров, Ф. Бунін, брати Морковцеви [Лещенко, Олійник, 1974, с. 24]. За ними їхав О. Пугачов, а далі весь його загін. О. Пугачов надавав великого значення прапорам, бо вважав їх символом могутності і справедливості справи. Вони мали надати велич війську. Знамена, на його думку, використання прапорів мали надати війську вигляду регулярної армії. Знамен пугачовська армія мала багато, були вони різної форми і містили різні написи, що складалися з раніше проголошених маніфестів, які закликали народ до боротьби. 18 вересня загін зайняв Бударинський форпост, що знаходився на відстані 5 верст від Яїцького містечка. Загін нараховував 200 осіб [Муратов, 1970, с. 37].

О. Пугачов відправив козака з маніфестом в містечко, але офіцери відмовилися його прочитати. Козаки, які перебували на державній службі почали переходити на бік О. Пугачова. Серед них були майбутні активні керівники повстання - М. Шигаєв, А. Овчинников. Вдень і вночі козаки покидали містечко і йшли до повсталих. Проте гарнізон Яїцького містечка під командуванням полковника К. Симонова кількісно перевищував військо повсталих вдвічі. Із містечка К. Симонов послав на зустріч повстанцям загін піхоти і козаків, озброєних гарматами під командуванням генерал-майора Л. Наумова. Штурм Яїцького містечка 19 вересня 1773 р. не увінчався успіхами. Загін повсталих рушив уверх по Яїку.

О. Пугачов йшов уздовж Яїцької укріпленої лінії, у фортецях та форпостах якої він сподівався в першу чергу захопити гармати і порох. Без жодного пострілу пугачовці захопили Гнилівський, Рубіжний, Генварцовский та інші форпости. Козаки з форпостів вливалися до загону О. Пугачова. У повсталих з'явилися захоплені в форпостах гармати. 21 вересня під пугачовці вступили в Ілецьке містечко. Всі 300 ілецькі козаки перейшли на бік О. Пугачова.

В Ілецькому містечку під час молебню в церкві О. Пугачов вперше публічно заявив про своє ставлення до селян і дворян. Він говорив: «У бояр села відберу» [Лимонов, Маводин, Панеях, 1974, с. 25]. Чиєю власністю мали стати відібрані у бояр землі було цілком очевидно - власністю тих, хто жив у селах. З Ілецького містечка пугачовці рушили далі - захопили Розсипну, Нижньо-Озерну і Татищеву фортеці, де знайшли велику кількість амуніції, солі, пороху. У Татищевій фортеці О. Пугачов пробув три дні.

30 вересня О. Пугачов вступив до Чорнореченської фортецю, яка знаходилася на відстані 28 верст від Оренбурга. Місто не було підготовлене до оборони, але О. Пугачов цього не знав і, отримавши неправильну інформацію, діяв під

Оренбургом обережніше, ніж це було у випадку інших фортець, та й Оренбург не був схожий на ці фортеці. О. Пугачов прийняв пропозицію татар Каргали прибути до них. У багатолюдну Каргалу О. Пугачов вступив 1 жовтня. Її багаті жителі втікали до Оренбурга, але інші татари вітали прихід О. Пугачова. На великій площі розстелили килим і поставили крісло, що мало зображати царський престол. Двоє татар тримали О. Пугачова під руки, а всі інші, поки він не сів у крісло, впали долілиць. 2 жовтня О. Пугачов вступив в козаче Сакмарське містечко, де йому влаштували таку ж урочисту зустріч.

О. Пугачов звертався з маніфестами та «іменними указами» до козаків, обіцяючи їм річки і землі, трави і моря, грошову платню, хліб, порох, і свинець, вічну свободу і непорушність «старої» віри. Перші іменні укази О. Пугачова були звернені до козаків і солдат регулярної армії, до татар, башкирів, калмиків, казахів. У них він вбачав тих, хто підтримає його зі зброєю в руках. І це цілком зрозуміло. В районах, де почалося повстання, селян майже не було. Пугачовські маніфести поширювалися російською, арабською, татарською та тюркською мовами [Лимонов, Маводин, Панеях, 1974, с. 26]. Десятки й сотні «розповсюджувачів» пугачовських відозв робили свою справу на великій території від яїцьких степів до Волги.

Тим часом влада Оренбурга гарячково готувалася до оборони міста. 30 вересня у всіх церквах було прочитано звернення І. Рейнсдорпа, який називав О. Пугачова самозванцем. У цьому зверненні зазначалося, що на обличчі О. Пугачова знаходилися шрами від випалених катом знаків, через що той ніколи не знімає шапки. Ця явна брехня губернської канцелярії була тільки на користь Пугачову - жодних знаків на обличчі у нього не було, і він міг сміливо заявляти, що генерали і чиновники імператриці брешуть і вводять народ в оману, запевняючи, що він не імператор Петро Федорович, а донський козак О. Пугачов. І. Рейнсдорп підіслав до О. Пугачова А. Соколова-Хлопушу, каторжника, який перебував в оренбурзькій в'язниці. А. Соколову-Хлопуші було наказано за винагороду та звільнення привести О. Пугачова в Оренбург, але той не підкорися наказам Рейнсдорпа і перейшов на бік О. Пугачова.

Перші загони пугачовців з'явилися біля самого Оренбурга 3 жовтня. До вечора 5 жовтня все військо повсталих підійшло до міста. Щоб створити враження величезної чисельності свого війська О. Пугачов наказав розтягнутися в одну шеренгу. Почалася облога Оренбурга.

Цей великий приуральской край був тоді ще слабо освоєний, але знаходився в процесі інтенсивного заселення. Сюди тисячами і десятками тисяч переселялися з Поволжя і внутрішніх районів країни державні та поміщицькі селяни. Тут утворилося вільне Яїцьке козацтво, яке безперервно поповнювалося новими втікачами, які залишали своїх панів з метою пошуку неосвоєної землі. Вони захищали рубежі країни від набігів кочівників. Будучи озброєним людом, козацтво часто перебувало в епіцентрі народних повстань. Хоча близько половини яїцьких і ще більше оренбурзьких козаків не підтримало О. Пугачова і воювало на боці урядових військ, все ж немає підстав заперечувати важливу роль козацтва у виникненні та поширені повстання.

Суттєвою особливістю Оренбурзького краю був багатонаціональний склад його населення. Неросійські народності, крім основної подушної податі, несли всілякі повинності. Місцева адміністрація нерідко вдавалася до свавілля, займалася хабарництвом і незаконними поборами. Значно погіршувала і так неспокійну ситуацію в губернії кріпосницька колонізація Оренбурзького краю.

Попри існування тенденцій розкладу феодально-кріпосницького ладу, на Приураллі продовжувалося його насадження. Від настання кріпосницької держави і її адміністрації страждали козаки, поміщицькі і заводські люди, приписні селяни, старообрядці. Тому сукупність втікачів створювала вибухонебезпечне скупчення «бунтівних сил». Все це і зумовило визрівання тут руху, названого «пугачовщиною».

В перші дні облоги Оренбурга в О. Пугачова було близько 2500 бійців, в січні 1774 р. їх кількість збільшилася до 30 тис. осіб, а в березні - до 50 тис. осіб. Під Оренбургом почався поділ війська на полки, сотні, десятки на чолі з полковниками і хорунжими [Всемирная история, т. 5, 1958, с. 657].

Перше зіткнення під стінами Оренбурга відбулося 6 жовтня 1773 р. близько полудня. Повстанці, підійшовши до фортеці, розпочали підпалювати заготовлені на зиму снопи сіна. Проти них було вислано загін С. Наумова, що нараховув 1500 регулярних та нерегулярних воїнів. Бій тривав більше двох годин. Незважаючи використання захисниками фортеці артилерії, перемогу вдалося здобути повсталим. Артилерійська перестрілка тривала і наступного дня. Вранці 12 жовтня війська під командуванням С. Наумова вийшли з міста і вступили в запеклий бій з повстанцями. О. Пугачов, заздалегідь дізнавшись про підготовку вилазки, вибрав зручну позицію. Бій тривав близько чотирьох годин. Почався дощ зі снігом. Побоюючись оточення, корпус С. Наумова повернувся в місто без 123 осіб.

18 жовтня повстанська армія покинула свій табір і рушила на схід від Оренбурга, перейшла до гори Маяк, а потім, у зв'язку з ранніми холодами, - до Бердської слободи, що знаходилася на відстані семи верст від міста. 22 жовтня О. Пугачов з військом, яке налічувало 2000 осіб знову підступив до Оренбурга. З міського муру полетіли снаряди. Ця найсильніша артилерійська перестрілка тривала більше 6 годин. Однак і з цієї спроби Оренбург не вдалося захопити. Повстанці відступили в Берду.

На початку листопада в Бердах утворилася Військова колегія - штаб повстання. Завдаючи ударів по Оренбургу, повстанці одночасно прагнули розширити територію своїх дій. О. Пугачов направив соратників в різні кінці краю для набору нових бійців, поповнення боєприпасів, провіанту, грошей. Вгору по Яїку попрямував загін М. Шигаєва, по Самарі - загін Д. Лисова, на гірські заводи Південного Уралу був надісланий А. Соколов-Хлопуша. Пугачовці зайняли Ніжинський і В'язовський редути. Повстанська армія безперервно поповнювалася новими загонами селян, козаків, заводських робітників, башкир, татар, калмиків.

Перші військові дії під Оренбургом показали слабкість і ненадійність гарнізонних військ, їх нездатність отримати перемогу над О. Пугачовим. Ненадійним було і міське населення серед якого було чимало козацьких і солдатських сімей, кріпаків дворових людей. Розповсюджувалися чутки про швидку здачу міста.

На допомогу оренбурзькому гарнізону царський уряд направив війська. Великий загін під командуванням генерал-майора В. Кара рухався з боку Бугульми. 9 листопада біля села Юзеєво В. Кар був розбитий повстанцями. 13 листопада у підніжжя гори Маяк була здобута ще одна перемога - взято у полон загін полковника П. Чернишова. Солдати перейшли на бік повстанців, а П. Чернишова та офіцерів стратили.

Замість В. Кара очільником війська Катерина II призначила генерала А. Бібікова.

Проте загону урядових військ під командуванням бригадира А. Корфа, що рухався з Верхньоозерної фортеці, все ж вдалося вступити до Оренбурга для підкріплення. Наступного дня І. Рейнедорп вивів цей загін проти повстанців, але під вогнем артилерії, він спішно повернувся до фортеці.

За тих складних умов, які склалися А. Бібіков вирішив звернутися за допомогою до дворян з проханням, щоб ті розпочали озброєння своїх селян. За його дорученням очільник дворянства незабаром зібрав дворян. У день зборів архієпископ Веніамін здійснив літургію в соборі, а потім зачитали маніфест, який закликав до боротьби за віру.

У маніфесті йшлося про самозванця О. Пугачова, який іменує себе Петром III. Автори маніфесту запевняв, що жодна достойна особа не наважиться перейти на бік змовника. Укладачі маніфесту наполегливо обґрунтовували думку про боговстановленість та вічність існуючої влади.

Маніфест перекладали татарською мовою, поширюючи його, таким чином, не лише серед російських підданих, а й серед башкир, татар та інших народів. Все робилося для того, щоб відволікти населення від закликів О. Пугачова, пробудити у населення ненависть до самозванця, як руйнівника порядку і справедливості. З цією метою влада вдалася до вжиття заходів щодо сім'ї О. Пугачова, яка перебувала в Зимовейській станиці [Буганов, 1980, с. 94]. Після того, як жінка і діти О. Пугачова були знайдені, Катерина II наказала їх схопити і відправити до в'язниці в Казані [Лимонов, Маводин, Панеях, 1974, с. 29].

Повстання охоплювало нові території: Західний Сибір, Поволжя, Урал. Облога Оренбурга затягнулася. В місті почався голод. Проте І. Рейнсдорп не припиняв опір. В райони повстання спрямовувалися багаточисельні війська. За Пугачова обіцяли нагороду в розмірі 10 тис. рублів [Лимонов, Маводин, Панеях, 1974, с. 31].

В цей час О. Пугачов зосередив увагу на облозі Яїцького містечка. Полковник О. Симонов посилив оборону - було зведено безперервну лінію укріплень. Всередині стояв будинок військової канцелярії, церква з високою дзвіницею, на якій знаходився поміст, з якого можна було вести вогонь на всі боки через вісім вікон. У фортеці були запаси провіанту, дров, пороху.

О. Пугачову повідомили, що взяти містечко неможливо. Уже 7 січня 1774 р. під містечко прибув очільник повстання. Наступного дня він оглянув укріплення і наказав розмістити для обстрілу укріплень додаткові гармати. 20 січня повстанцям вдалося завдати пошкоджень в оборонних укріпленнях. Проте штурм, який одразу розпочався після цього не вдався і, втративши у ході бою 400 осіб, повстанці змушені були відступити [Буганов, 1980, с. 117].

Друга спроба підриву цитаделі Яїцького містечка також виявилася невдалою. Одразу після вибуху розпочалася перестрілка. Але й цього разу штурм не вдався. 19 лютого О. Пугачов залишив містечко, оскільки поширювалися чутки про наближення царських військ до Оренбурга. О. Пугачов попрямував саме туди.

Облога Оренбурга тривала. 13 січня три колони на чолі з К. Валленштерном, А. Корфом і С. Наумовим вийшла із міста. Вони згідно задуму мали розбити повсталих, адже мали відомості, що О. Пугачов відлучався від армії.

Проте реалізувати план не вдалося. С. Наумов пройшов вперед, але інші керівники його не підтримали і почали відступ до міста. Вони помітили велику кількість повсталих і просто злякалися. Відступ викликав серед солдат паніку. Цим скористалися повсталі і відкрили вогонь [Буганов, 1980, с. 123]. Гарнізонне військо втікало під прикриття міських стін. Повсталі перемогли.

Це була перемога, яка викликала в місті неспокій. Там посилювався голод, збільшувалася кількість збіднілих. Багато жителів покидало місто.

Пугачов наказав готуватися до штурму Оренбурга 27 або 28 лютого [Буганов, 1980, с. 124].

Одночасно повстання поширювалося в Башкирії та на Уралі, в Сибіру і Поволжі.

Царські війська почали наступ на повсталих. Їм вдалося відновити контроль над фортецями в районі Оренбурга і дістатися Татищевої фортеці та Ілецького містечка. О. Пугачов розумів важливість Татищевої фортеці, тому вийшов зі ставки і направився туди. В межах фортеці знаходилося 8-9 тис. повстанців, які мали 36 гармат.

Розвідка О. Пугачова доповіла йому, що Голіцин наближається із загоном до складу якого входить 6.5 тис. осіб. 22 березня Голіцин почав штурм. Розгорнувся жорстокий бій. Битва тривала три години. Урядові війська здійснили маневр, щоб відрізати загонам О. Пугачова шлях до відступу. Це помітили керівники повстанців. У супроводі чотирьох осіб О. Пугачов помчав в Берду. За ним погналися вороги, але не наздогнали [Буганов, 1980, с. 139].

Царські війська вдерлися в Татищенську фортецю. Битва продовжувалася в середині фортеці. Бій тривав шість годин. Втрати були значними. Деяким повстанцям вдалося втекти. Овчинников, наприклад, з частиною військ втік до Ілецького містечка. Інші зуміли сховатися у навколишній місцевості.

У день поразки О. Пугачов дістався Берду. В таборі було неспокійно. Деякі яїцькі козаки почали задумуватися над тим, щоб врятувати своє життя. Деякі були готові видати свого керівника, тільки-но відчувши небезпеку.

О. Пугачов з військом вийшов із Берди, залишивши там всі припаси, провіант і гроші. 24 березня він зупинився на хуторі козака Рєпіна. Оскільки там залишатися було небезпечно, О. Пугачов невдовзі дістався Самарського містечка [Буганов, 1980, с. 143].

Оскільки у повстанців розпочали виникати проблеми з наявністю продовольства, О. Пугачов надіслав загін І. Творогова в Берду, де той взяв все необхідне. Повернувшись, І. Творогов повідомив О. Пугачова про наближення О. Голіцина.

Невдовзі О. Голіцин дістався Самари. Його війська розпочали обстріл містечка. Повстанці розпочали втікати. Багато потрапило в полон. Пугачов втік з сотнею козаків. Він вирішив іти в Башкирію. 15 квітня на річці Биковка генерал П. Мансуров розбив загін А. Овчиннікова і А. Перфильєва. Чимало козаків втекло в степи. 16 квітня П. Мансуров увійшов в Яїцьке містечко. Почалися масові арешти.

Весною 1774 р. замість А. Бібікова головнокомандуючим імператриця призначила генерал-поручика князя Ф. Щербатова. О. Голіцин стягував до Оренбурга нові сили. О. Пугачов швидко відновив власні позиції. Він вирушив в північно-східному напрямку від Оренбурга до заводів Південного Уралу. Там його урочисто зустріли. Військо поповнилося людьми. Були складені нові укази.

Погрози влади, її несправедливі, жорстокі дії викликали появу багатьох повстанських загонів. Відбулося їх злиття із загонами О. Пугачова. Особливо рішуче діяв загін С. Юлаєва. В ньому нараховувалося до тисячі осіб [Буганов, 1980, с. 149]. Захопивши Сімський завод, він заборонив розорювати заводські будівлі, але спалив кантору, де були документи.

В районі Ногайської дороги активні дії вів загін К. Муратова. Повсталі зруйнували заводи Південного Уралу. З метою запобігання просуванню царських військ ними також були знищені мости.

Обстановка, в якій доводилося воювати О. Пугачову та його прихильникам на другому етапі повстання, змінилася. Раніше вони діяли в умовах відсутності значних царських військ, могли проявляти свою ініціативу. Тепер же, царські війська тіснили їх з усіх сторін. О. Пугачов не міг затримуватися на одному місці.

5 травня О. Пугачов із загоном підійшов до Магнітної. Її гарнізон нараховував 100 осіб, який спершу активно відбивав атаки повсталих. Проте вночі у фортеці зірвалися порохові ящики. Невдовзі повстанці здобули перемогу.

Загін пішов далі, вниз по Яїку, захоплюючи фортеці. У фортецях О. Пугачов не затримувався - розправившись з офіцерами, відправлялися далі. 19 травня він захопив Троїцьку фортецю, втративши при цьому 30 осіб. Урядові війська рушили назустріч О. Пугачову. 22 травня біля села Лягушиної стався бій. Повстанці першими розпочали атаку. Однак їх зброя була примітивна у порівнянні із зброєю солдатів. Повстанці зазнали поразки.

О. Пугачов повів свої війська до Казані. По дорозі він захоплював села, фортеці, аж поки не дістався Ками. На шляху знаходилися Красноуфимськ, Кунгуру і Оса. Красноуфимськ О Пугачов захопив 10 червня. 11 червня загін рушив до Кунгуру. Однак О. Пугачов не наважився захопити це місто [Буганов, 1980, с. 156]. До Оси О. Пугачов підійшов 18 червня. Захисники фортеці вивели свої сили із міста і відкрили вогонь по повстанцям. Після перемоги О. Пугачов наказав спалити Осу.

11 липня повстанські загони у складі яких перебувало 20 тис. осіб прибули до Казані. [Буганов, 1980, с. 159]. Місто було дерев'яним. Військ в Казані було небагато - більшість військових частин знаходилося в інших місцях ведення військових дій з повстанцями. До оборони міста залучали всіх кого знайшли.

Військо О. Пугачова поділялося на полки по 500 осіб у кожному. Озброєні повстанці були погано. Оскільки бракувало вогнепальної зброї, вони озброювалися дубинами та луками. Повстанцям швидко вдалося увірвалися в місто. Із тюремних камер Казанської секретної комісії було звільнено 415 осіб - полонених повстанців. Серед звільнених була дружина О. Пугачова Софія та діти - син Трофим, дочки Аграфена та Христина. Їх відправили в повстанський табір [Буганов, 1980, с. 161]. Сім'я знаходилася під наглядом секретної комісії і утримувалася в тюремному приміщенні комісії. Аж до взяття в полон під Чорним Яром сім'я Пугачова залишалася з військом, мешкала в окремій палатці.

Звістки про наближення урядових військ до Казані змусили О. Пугачова відвести повстанців до табору, який знаходився біля села Царицине. Бій повстанців з царською армією тривав п'ять годин. Пугачовці зазнавши втрат, відступили за річку Казанку. На другий день після бою О. Пугачов, який все ще міг розраховувати на сили 15 тис. осіб, перейшов у наступ. Війська знову зустрілися біля села Царицине. Перевага в організації і озброєнні знову схилили успіх на бік царських військ. В полон мало не потрапив О. Пугачов. Він втік на північ, за ним потягнулися всі хто залишився.

Вночі 17 липня О. Пугачов переправився через Волгу. Після переправи він рухався на захід, в напрямку Нижнього Новгороду і Москви. До Казані рухалися царські каральні загони. Дорогою вони мусили вступати у бої з багатьма повстанськими загонами. В приволзьких губерніях, де діяли повстанці, проживало декілька мільйонів людей - кріпосних, робітників, козаків, купців, ремісників. На залучення їх до повстання якраз і сподівався О. Пугачов. Він розгорнув кампанію по набору військових у свою армію.

О. Пугачову вдалося створити на правобережжі Волги нову невелику армію. Поповнювалася вона шляхом мобілізації по указам і маніфестам.

1 серпня населення Пензи урочисто зустріло Пугачова біля міста. Із Пензи О. Пугачов забрав 6 пушок, багато ядер, пороху, грошей [Буганов, 1980, с. 173].

6 серпня О. Пугачов підійшов до Саратова. Повстанці атакували місто. У Саратовському краї діяло близько 30 повстанських загонів.

Далі О. Пугачов попрямував до Царицина. Місто було добре укріплене, а його гарнізон було посилено козацькими полками. О. Пугачов розпочав переговори із донцями, умовляючи їх перейти на його бік. Козаки завагалися. Тому оволодіти містом так і не вдалося [Лимонов, Маводин, Панеях, 1974, с. 34]. На останньому етапі війни у повстанців збільшилися проблеми з озброєнням. У серпні 1774 р. лише третина пугачовців мала вогнепальну зброю.

Вирішальна битва повстанців з урядовими військами відбулася неподалік від Царицина. О. Пугачов програв битву та змушений був тікати. Дві тисячі пугачовців загинуло, ще понад 6 тис. потрапило до полону. Втричі менше урядове військо здобуло перемогу із мінімальними втратами - 16 убитих осіб і 74 поранених [Лещенко, Олійник, 1974, с. 30].

Царські війська спробували наздогнати О. Пугачова. За втікачем були направлені загони. Серед тих, які були поряд з О. Пугачовим не всі хотіли врятувати свого керівника. Його помічники розпочали готувати змову [Буганов, 1980, с. 182].

Ті особи, які брали участь у повстанні мріяли, у випадку своєї перемоги, отримати місце біля престолу самозванця, але тепер, коли їх плани зруйнувалися, вони швидко його зрадили. Змовники схопили О. Пугачова і 14 вересня, дійшовши до Бударинського форпосту, заявили про затримання самозванця. О. Пугачова віддали сотнику К. Харчеву, а 15 вересня вночі самозванець вже знаходився в Яїцькому містечку.

Розпочалося слідство та допити ув'язнених учасників повстання. Багато з них помирали від поганих умов. В ході допитів багатьох арештованих піддавали тілесним покаранням.

В усіх селах, що були охоплені повстанням, за наказом влади зводилися шибениці. Активних учасників руху вішали за ребро [Крестьянская война в России в 1773 - 1775 гг.: Восстание Пугачева, 1961, с. 174]. Ув'язненими повстанцями були переповнені численні підземелля. Поки в Росії відбувалося слідство над керівниками повстання, царські власті продовжували кампанію розправи в місцях, де найбільше вирував народний рух. Командувачі каральних військ за кожного спійманого повстанця сплачували винагороду у розмірі 50 рублів. [Лещенко, Олійник, 1974, с. 39]. Кожного, хто переховував повстанця могло спіткати тяжке покарання.

Під час допиту О. Пугачов вів себе мужньо і спокійно. Він детально розповів про своє походження, службу в армії і про селянську війну [Буганов, 1980, с. 189].

1 жовтня О. Пугачова привезли в Симбірськ. Тут його допитували п'ять днів. 4 листопада вранці його привезли в Москву. Він сидів зі скованими руками і ногами всередині залізної клітки.

В понеділок 29 грудня, в 10 годин ранку в Московському Кремлі, у приміщенні Сенату, зібралися сенатори, щоб обговорити питання про порядок суду над О Пугачовим і його соратниками. Засідання відкрив князь А. В'яземський. Він прочитав маніфест Катерини II про призначення суддів на процес О. Пугачова.

Засідання суду відкрилося 30 грудня в Тронному залі Кремлівського палацу. Тут зібралися всі представники столичної знаті, судді. Вони заслухали маніфест Катерини II, а потім оголосили звинувачення О. Пугачову та його соратникам. Вранці 31 грудня, щоб не викликати уваги народу, О. Пугачова перевезли із казематів Монетного двору в покої Кремлівського палацу. На початку засідання судді обумовили питання, на які мав надати відповідь О. Пугачов. Після цього його завели в зал засідання, щоб вислухати.

Після залишення О. Пугачовим залу засідання суддями були оголошені покарання для кожного учасника повстання. А. В'яземський визначив О. Пугачову покарання - четвертування, насадження голови на кіл, спалення частин тіла. Тяжкі покарання чекали і його сподвижників: четвертування, повішання, відтинання голови.

Вранці 10 січня 1775 р. натовп людей оточив Болотну площу, на якій мало відбутися виконання вироку. Спеціально для цього заздалегідь було зведено високий ешафот з широким помостом. Посеред помосту було встановлено стовп з колесом і гострою спицею. Кат мав таємне розпорядження Катерини II про зменшення засудженим мук, тому О. Пугачову спершу відсікли голову, а лише потім четвертували. Стоячи на ешафоті, О. Пугачов хрестився, кланявся на всі сторони і говорив: «Вибач, народ православний, відпусти мені, у чому згрішив перед тобою... вибач, народ православний!»

Разом з О. Пугачовим покарали і його сподвижників. В стару фортецю Кексгольма відправили сім'ю: Софію, Трофима, Аграфену, Христину та другу дружину Устину. Звідси вони вже не вийшли. Народ теж спіткали репресії [Рознер, 1966, с. 192].

пугачов козацько-селянська війна

Висновки

Повстання 1773 - 1775 pp. в Російській імперії було приречене на поразку. Козацько-селянський виступ під проводом О. Пугачова страждав недоліками, які були притаманні багатьом повстанням: неясністю мети, стихійністю, відсутністю по-справжньому організованих, дисциплінованих і навчених військових сил. На першому етапі постання (до березня 1774 р.) ключову роль відігравали козаки, башкири і татари. Другий етап (з березня до липня 1774 р.) характеризується залученням до боротьби робітничих людей уральських заводів. На третьому етапі (з липня 1774 р. до завершення повстання у 1775 р.) до повстанців приєдналися кріпосні селяни Поволжя. Повстання налякало царицю Катерину II - саме після його придушення вона вирішила знищити козацтво. В оцінці значення повстання є два підходи. Прихильники першого стверджують, що війна розхитала існуючий в країні феодальний режим і в результаті привела до відміни кріпосного права. Прихильники другої точки зору зауважують, що між повстанням О. Пугачова і відміною кріпосного права був надто великий проміжок часу, щоб напряму пов'язувати між собою залежність цих двох явищ.

Список використаних джерел та літератури

1. Буганов, В.И., 1980. Емельян Пугачев, Москва.

2. Всемирная история, т. 5, 1958. Москва.

3. Ионина Н.А., 2005. Сто великих мятежников и бунтарей, Москва: Вече.

4. Крестьянская война в России в 1773-1775 гг.: Восстание Пугачева, 1961. Москва - Ленинград.

5. Лещенко, М.Н., Олійник, Л.В., 1974. Славна сторінка народної боротьби (до 200-річчя Селянської війни під проводом О. Пугачова), Київ: «Знання».

6. Лимонов, Ю.А., Маводин, В.В., Панеях, В.М., 1974. Пугачев и пугачевцы, Ленинград: «Наука».

7. Муратов, Х.И., 1970. Крестьянская война под предводительством Е. Пугачева, Москва: «Просвещение».

8. Рознер, И. Г., 1966. Казачество в крестьянской войне 1773 - 1775 гг., Львов.

9. Фруменков, Г.Г., 1958. Крестьянская война под предводительством Пугачева, Архангельск.

10. References

11. Buganov, V.I., 1980. Emel'yan Pugachev [Emelyan Pugachev], Moskva.

12. Frumenkov, G.G., 1958. Krest'yanskaya vojna podpredvoditel'stvom Pugacheva [Peasant war led by Pugachev], Arhangel'sk.

13. Ionina N.A., 2005. Sto velikih myatezhnikov i buntarej [One Hundred Great Rebels and Rebels], Moskva: Veche.

14. Krest'yanskaya vojna v Rossii v 1773-1775 gg.: Vosstanie Pugacheva [Peasant War in Russia in 1773-1775: The Pugachev Uprising], 1961. Moskva - Leningrad.

15. Leshchenko, M.N., Oliinyk, L.V., 1974. Slavna storinka narodnoi borotby (do 200-richchia Selianskoi viiny pid provodom O. Puhachova) [Glorious Page of the People's Struggle (to the 200th Anniversary of the Peasant War led by O. Pugachev)], Kyiv: «Znannia».

16. Limonov, YU.A., Mavodin, V.V., Paneyah, V.M., 1974. Pugachev i pugachevcy [Pugachev and the Pugachevites], Leningrad: «Nauka».

17. Muratov, H.I., 1970. Krest'yanskaya vojna pod predvoditel'stvom E. Pugacheva [Peasant War led by E. Pugachev], Moskva: «Prosveshchenie».

18. Rozner, I.G., 1966. Kazachestvo v krest'yanskoj vojne 1773 - 1775 gg. [Cossacks in the Peasant War of 1773 -1775], L'vov.

19. Vsemirnaya istoriya [The World History], t. 5, 1958. Moskva.

Размещено на Allbest.ru