Внутрішні та зовнішні "вороги" як засіб консолідації росіян у боротьбі за статус міжнародного лідерства Російської імперії середини ХІХ ст.

На хвилі міжнародного становища після Кримської війни, М. Катков вправно змальовував ворожим щодо Російської імперії цілий світ, що її оточував, але персоніфікованим втіленням, самим осереддям ворожості виступала Польща.

Відповідно, він прагнув викликати у своїх читачів переконання у необхідності повного підкорення поляків: «Залишати за Польщею яку б то не було політичну особливість - значило б марно викликати у польській національності нездійсненні надії на відновлення Польського королівства і тим ставити її [польську націю - Авт.] у ворожі відносини до Росії, робити її смертельним нашим ворогом і закладати в майбутньому можливість нових повстань, нових кровопролить» Катков М.Н. 1863 год. Собрание статей по Польскому вопросу, помещавшихся в Московских ведомостях, Русском вестнике и Современной летописи. [Выпуск первый]. Москва, 1887. С. 56.. Жодних політичних поступок Польщі - стверджував М. Катков - не можна робити, тільки повне, безапеляційне панування Росії: «У питанні між Росією та Польщею немає потреби знати, якого способу мислення та яких політичних чи релігійних переконань той або інший польський патріот, що пропонує нам мир чи перемир'я. Демократ чи аристократ, революціонер чи консерватор, атеїст чи католик, розумний чи дурень, поміркований чи навіжений... тут мова йде не про польські основи та переконання. Це давня «зважена долею» суперечка поміж двома народностями. Необхідно, щоб одна із них відмовилася від політичної самостійності Ibidem.. В іншій публікації у «Московских ведомостях» він стверджував: «У теперішній час усяке відверте догоджання національним почуттям у Царстві польському стане смертю і для Польщі, і для Росії» Катков М.Н. Польский вопрос в Западном крае может быть разрешен только раскрытием нашей силы. Собрание передовых статей Московских ведомостей 1863 года. Москва, 1897. С. 177..

Отже, М. Катков публічно закликав все російське суспільство усвідомити себе єдністю, на кшталт нації, яка має стати у боротьбі із поляками (іншою нацією) на захист самої себе та своєї держави, якою є єдина-неділима Російська імперія: «Або Польща, або Росія - угоди бути не може. або Росія, або Польща - середини немає. Повинні ж ми, нарешті, зрозуміти, що немає ніякої людської можливості погодити російський патріотизм з польським. Найменша поступка на користь однієї є неминучою втратою для іншої, .або поляк повинен відмовитися від усякої можливості польської держави, або рускій має примиритися з думкою про припинення політичного існування Росії» Катков М.Н. 1863 год. Собрание статей по Польскому вопросу. С. 85. - так М. Катков писав у лютнево- березневому числі «Русского вестника» за 1863 р.

Подібні, загарбницько-імперські ідеї висловлював у той же час М. Погодін: «Як Польща не може, покладаючись на розум, бажати відділитися від Росії, так і Росія не може, якщо по-розумному, віддалити її від себе, якби і хотіла. ...Польща буде, як була і до розділів, гніздилищем усіх ворожих до Росії замислів, - і повториться стара історія, з колишнім проливанням крові, з третім взяттям Варшави, Волі і Праги» Погодин М.П. Польский вопрос. Польский вопрос. Собрание рассуждений, записок и замечаний. 1831-1867. Москва, 1868. С. 95. Однак, тоді ж з'явилися публікації, що вдавалися аж до брутальних методів звинувачень і демонізації поляків. У травні 1863 р. в слов'янофільській газеті «День» один із очільників та ідеологів слов'янофільства Юрій Самарін писав: «Із густого лісу пробирається до села банда бунтівників. Попереду всіх їде ксьондз. Не більше години тому він, можливо, приносив на вівтарі безкровну жертву. В одній його руці залишився хрест, а в іншій., щоб ви думали? Чи це не Петрів меч, чи не символ це духовної влади? Ні, в руках служителя латинської церкви шестиствольний револьвер. Де не проймає слово, там візьме куля і проб'є наскрізь неподатливий переконанням череп, байдуже чи він чоловічий, чи жіночий. Перед судом церкви адже всі рівні» Нольде Б.Э. Юрий Самарин и его время. Париж: YMCA-Press, 1978. С. 151..

Ідейні переконання авторитетних публіцистів та їх вміння засобами слова справити враження на читача, розбурхати його емоційний стан - знаходили бажану підтримку в російському суспільстві. Як наслідок, вчорашні супротивники - західники та слов'янофіли - єдиним фронтом взялися формувати загальноросійську, проімперську силу спротиву «ворогам». З метою такої всенародної консолідації, М. Катков, разом із М. Погодіним, І. Аксаковим і

С. Соловйовим, взялися організовувати написання «Адрес» (звернень) на ім'я царя від нібито різних громад та об'єднань Росії. У березні-квітні 1863 р. з'явилися «Адреси» від петербурзького дворянства та петербурзької міської громади, московського дворянства та московської міської думи, від старообрядців, від Московського університету тощо Ревуненков В.Г. Польское восстание 1863 г. и европейская дипломатия. С. 253..Про досягнення мети патріотів-імперців, засвідчив у своєму щоденнику Олександр Нікітенко. Запис 9 квітня 1863 р.: «В неділю, на площі біля Зимового палацу була величезна маніфестація. Незліченний натовп народу зібрався перед балконом, що виходить до Адміралтейства, і підняв страшенне «ура», таке, що государ вийшов, нарешті, на балкон. Натовп зустрів його із надзвичайним захопленням. Народ просив показатися також царицю. Вона з'явилася на балконі - таке ж піднесення і радісні вигуки» Никитенко А.В. Дневник: в трех томах [под. общ. ред. Н.Л. Бродского, Ф.В. Гладкова и др.]. Ленинград: Гос. изд. худ. лит-ры, 1955. Т. 2: 1858-1865. С. 324.. Запис 19 квітня: «У Москві 17-го був неймовірний народний ентузіазм. Народ витребував, щоб молебень був відправлений на площі проти вікон тих кімнат палацу, де народився государ. Народ впав на коліна і молився за Росію і государя з глибоким почуттям. Очевидці кажуть, що це було видовище чудове і зворушливе» Ibid. С. 326.. Додатковим подразником для масового вибуху галасу російських «патріотів» у публіцистиці початку 1860-х років став зовнішньополітичний чинник. Нагадаймо, що за наслідками Паризького миру Росія втратила свій авторитет і міжнародний вплив. До того ж, устрій самодержавства продовжував у колах європейської громадськості сприйматися як архаїчний пережиток східного деспотизму. А тим часом, на середину ХІХ ст. у Франції, Великобританії, Пруссії, й навіть Австрійській імперії, політика влади вже узгоджувалася із настроями громадської думки, і таким чином набувала ознак політики національних інтересів. Більше того, певні свої зовнішньополітичні кроки уряди європейських країн могли пояснювати (обумовлювати, відстоювати) як дії, до яких їх «змушує» громадська думка. Тож політика європейських держав тепер вже не могла проводитися без врахування настроїв і вподобань, які панували у громадських колах. За таких умов польська проблема в європейській міжнародній політиці середини ХІХ ст. стала своєрідною «розмінною монетою».

Після Кримської кампанії лідерство в європейській політиці на певний час захопила Франція. Щоб і далі посилювати свої впливи, Наполеон ІІІ потребував союзника і, звісно, що найзручнішим для нього партнером сприймалася безамбітна на той час Росія. Однак громадська думка Франції надзвичайно підтримувала поляків (тобто, головного «ворога» росіян), й уряди обох держав ніяк не могли цього ігнорувати, тож вже найперші кроки зближення Франції та Росії були ускладнені такою обставиною. Водночас, зближення Франції із Росією не могло задовольнити жодну з інших впливових європейських держав, тож кожна з них діяла, аби зашкодити порушенню встановленої рівноваги сил, а проблема Польщі стала зручним засобом для такої мети. Англія через пресу підтримувала як у себе, так і у Франції збурення громадськості через страждання поляків і вимагала від Наполеона ІІІ рішучіше домагатися від Росії задоволення їхніх прав. Пруссія, навпаки (попри неприязнь її громадськості до царату), через свого посла у Петербурзі Отто фон Бісмарка спонукала в жодному разі не йти на поступки зухвалим полякам, і навіть пропонувала військову допомогу в їхньому приборканні. Австрійська імперія намагалася зберігати нейтралітет, схиляючись то на бік Франції, то на бік Росії Дебидур Антонэн. Дипломатическая история Европы: От Венского до Берлинского конгресса (1814-1878) [пер. с фр. В.О. Броуна]. Москва: Гос. изд-во иност. литер., 1947. Т. 2: Революция. С. 229-235; Тэйлор Алан Джон Персиваль. Борьба за господство в Европе. 1848-1918 [пер. с англ. А.О. Зелениной и Д.Э. Куниной, вступ. стат. и редакц. М.Н. Машкина]. Москва: Изд-во иност. литер., 1958. С. 159-173..

Ця складна європейська дипломатія, з вимогами до самодержавства задовольнити прагнення поляків, досягла свого апогею з початком кровопролиття у повстанні 1863 р. Громадськість низки європейських країн домоглася від своїх урядів виступити з офіційними заявами проти жорстоких антипольських дій російської влади. Відповідно, 2 квітня та 15 червня 1863 р. посли Англії та Франції, а також повірений у справах Австрії, вручали міністру зовнішніх справ Росії графу О. Горчакову депеші від своїх урядів із ультимативними вимогами про припинення військових дій, встановлення миру та задоволення законних вимог поляків Ревуненков В.Г. Польское восстание 1863 г. и Европейская дипломатия... С. 229, 288..

Проте, особисто О. Горчаков на той час вже добре розумів, що такі дії європейських урядів є блефуючими. Бо насправді, існуючі між ними протиріччя ніяк не дозволять їм об'єднатися та розпочати війну з Росією, задля відновлення Польщі. Це підтверджувала навіть та реальність, що Англія, Франція й Австрійська імперія не змогли погодити свої вимоги, і подати спільний документ, ні у квітні, ні в червні. Кожен із урядів виставляв до Росії окремо свої домагання, що різнилися між собою Ibid. С. 218, 227-229.. Цей чинник імітованого (як бачимо, по-суті) зовнішньополітичного тиску на уряд імперії також уміло був використаний російською «патріотичною» публіцистикою. Власне, «підігрівання» нею уявної загрози, що буцімто європейські держави готуються збройно відстоювати інтереси поляків - прискорили та посилили гуртування всіх власне російських політичних сил імперії навколо царського трону.

Особливе невдоволення російської громадськості викликала сама лише (розбурхана публіцистикою) уява можливого повторення приниження Росії через коаліційний виступ проти неї західних держав. Вимоги останніх щодо Польщі видавалися росіянам неприпустимою наругою над їхньою гідністю, а отже, це стало надзвичайно потужним фактором консолідації. Західник-«ліберал» Костянтин Кавелін у гніві та роздратуванні, викликаних ультимативністю заяв французів та англійців, у червні 1863 р. писав баронесі Едіті Раден: «У мене печінка повертається в боку від оскаженіння та гніву. Тут не може бути двох думок і почуттів! Тут я був би готовий хоч ким - солдатом, барабанщиком, фурлейтом, полковим чи ротним писарем - словом, чим хочете, брати участь у спільній справі...» Корсаков Д.А. Из жизни К.Д. Кавелина во Франции и Германии в 1862-1864 гг. (по его переписке в это время). Русская мысль. 1899. Книга ХІ. С. 19..

На хвилі радикалізму настроїв, з особливим піднесенням російська громадськість зустріла призначення генерал-губернатором Північно-Західного краю графа Михайла Муравйова, який з часів ще першого Польського повстання мав репутацію сатрапа й отримав прізвисько «вішатель». «Ліберал» Олександр Кошелєв приєднався до хору захопленого вітання цього призначення, зі словами схвального задоволення від найперших антипольських жорстких репресій генерал-губернатора: «А Муравйов хвацький, вішає і розстрілює! Дай йому бог здоров'я» - писав він М. Погодіну Барсуков Н. Жизнь и труды М.П. Погодина: [в 22 кн.]. Санкт-Петербург: Типография

М.М. Стасюлевича, 1906. Книга 20. С. 186.. «Муравйов протягом 1863 р. став ледве не легендарною особою, - констатував Євген Феоктістов, - заслуги його у справі приборкання польського заколоту були настільки важливі, що переважна більшість публіки вимовляла його ім'я із благоговінням» Феоктистов Е. За кулисами политики и литературы (1848-1896). Воспоминания Москва: Новости, 1991. С. 159.. У листопаді 1863 р. до дня народження М. Муравйова петербурзький beau monde, писав Михайло Лемке, надіслав йому ікону із колективними вітаннями та подяками Лемке М. Эпоха цензурных реформ. 1859-1865 годов. Санкт-Петербург: Типо-литография «Герольд», 1904. С. 287.. Публічно вітав М. Муравйова також і митрополит московський Філарет, який у відкритому листі писав: «Ваше призначення є вже поразкою ворогів вітчизни, ваше ім'я - перемога» Граф Михаил Николаевич Муравьев. Записки его об управлении Северо-Западным краем и об усмирении в нем мятежа. 1863-1866. Русская старина. 1882. Ноябрь. С. 405..

Таким чином, документально засвідчені ідеї Ф. Тютчева та В. Паніна (виголошені у 1857-1858 рр.), як бачимо, знайшли свою реалізацію. «Правильно зорієнтовані» видання та «патріотична» публіцистика виконали належну роботу. Як наслідок - російську громадськість було повернуто на позиції вірності та відданості самодержавству в його боротьбі з чисельними ворогами імперії (нігілістами, поляками, українофілами).

Щодо літературної якості цих новоявлених тенденцій у російській публіцистиці, заслуговує уваги оціночний відгук І. Тургенєва, котрий у листі до літературного критика Павла Анненкова у серпні 1861 р. писав: «Читаю я мало, і те, що мені трапляється в російських журналах, не дуже здатне спонукати до такої практики. Стався якийсь наплив бездарних і завзятих семінаристів - і з'явилася нова, гавкаюча і рикаюча література. Що із цього вийде - невідомо, але ось і ми стали старим поколінням, нерозуміючим нових справ, і нових слів» Барсуков Н. Жизнь и труды М.П. Погодина. Санкт-Петербург, 1904. Книга 18. С. 484.. В іншому листі тому ж адресату, він висловився ще жорсткіше щодо тогочасної журналістики: «Описаний вами моральний стан Петербурзького життя можна сприйняти як керівництво. Розмірковуючи про нього, починаєш розуміти, як у тварині, що розкладається, зароджуються черви. Старий порядок розвалюється, і народжені, через бродіння гнилі - виповзають на світ Божий різні гниди, в обличчях яких, на жаль, дуже часто впізнаємо своїх знайомих...» Ibidem.. У такий спосіб, засобами нищівних звинувачень, неприхованої нетерпимості та злоби, і навіть брутальної лайки - «реформована» російська публіцистика сформувала серед громадськості атмосферу страху перед «ворогами, що загрожують вітчизні».

А водночас, тим самим, цілковито було завуалювано та кинуто у забуття всі невдоволення та претензії, що тільки-но роком-двома раніше адресувалися імперській владі. Відтак, самодержавство цілковито відновило свій авторитет єдиної, надійної, консолідуючої сили, і саме до нього тепер тулилися із найвірнопідданішими почуттями майже всі політичні сили російського суспільства (навіть, попри свою, здавалося б, ідеологічну розбіжність) - західники, слов'янофіли, патріоти-«охоронці». Всі вони виступали уже згуртованим табором захисників кордонів вітчизни-імперії.

Цей досвід гуртування власних підданих, перед загрозою зовнішніх ворогів (реальних, чи вдаваних - байдуже), вже ніколи у подальшому не ігнорувався російськими правлячими елітами. Лише до цієї технології пізніше було додано не менш важливу та дієву деталь - віднаходити також протиріччя всередині тих суспільств, які оголошувалися «ворожими», і всіляко ті виявлені протиріччя плекати та поглиблювати Земський Ю., Тригуб О. Польська проблема у російській консервативній політичній думці середини ХІХ ст. Przeglqd Wschodnioeuropejski. 2021. № XII/1. S. 11-19.. З часу тих подій минуло понад півтора століття. Проте, і настрої, і емоції, засоби й інструменти, якими Російська імперія вирішувала питання власної «історичної значимості у світі», в очах своїх підданих - згодом продовжилися й у наступних епохах, і навіть упізнаються в сучасній Росії. Після розвалу Російської імперії, тема «ворогів народу», як внутрішніх (куркулів і буржуїв, контрреволюціонерів і шкідників), так і зовнішніх (імперіалістів світу) - також забезпечила консолідацію «радянської спільноти» у боротьбі за впливовість у світовій політиці. Зрештою й тепер, після розвалу Радянської імперії, теперішня російська політична еліта знову, задля досягнення статусу геополітичної першості у сфері міжнародних відносин, не здатна була запропонувати нічого іншого, окрім лише, як інформаційним пресингом згуртувати різноетнічну спільноту росіян ідеєю «святості руского міра», що «покликаний долею» боротися з «ворожим Заходом», котрий, нібито, загрожує самому існуванню Росії. Отож, як зміст «псевдонаціональної ідеї», так і технології її реалізації, попри перебіг часу, у російській політиці залишаються сталими.

References

Adamczewski, P. (2018). Russia and the Caucasus in the Polish Ethnopolitical Myth. Herald of the Russian Academy of Sciences, 88, 405-412. DOI: 10.1134/S1019331618040093 [in English]. Bakunin, M.A. (1962). Russkim, polskim i vsem slavianskim druziam [To Russian, Polish and all Slavic friends]. Kolokol, list 122/123,15fevralia 1862g. Kolokol. Moskva, p. 1022 [in Russian].

Barsukov, N. (1888-1910). Zhizn i trudy M.P. Pogodina [Life and works of M.P. Pogodin]. Sankt- Peterburg: Tipografiia M.M. Stasiulevicha [in Russian].

BBC NEWS (2022, June 10). Путін порівняв себе з Петром І. Чому це розцінили як зізнання в загарбанні України [Putin compared himself to Peter I. Why was this seen as a confession of the annexation of Ukraine]. BBC NEWS. Retrieved from https://www.bbc.com/ukrainian/features- 61757187 [in Ukrainian].

Burtsev, V.L. (Ed.). (1906). Proklamatsii 60-kh godov [Proclamations of the 60s]. Byloe, 2, 126-133 [in Russian].

Chernyshevskii, N.G. (1950). Natsionalnaia bestaktnost [National faux pas]. In Polnoe sobranie sochinenii v 15 tomakh. T. VII: Stati i retsenzii. 1860-1861, (pp. 775-793). Moskva: Goslitizdat [in Russian].

Chernyshevskii, N.G. (1950). Novye periodicheskie izdaniia. Osnova, 1861, № 1 [New periodicals. Osnova, 1861, No. 1]. In Polnoe sobranie sochinenii v 15 tomakh. T. VII: Stati i retsenzii. 1860-1861, (pp. 934-948). Moskva: Goslitizdat [in Russian].

Chicherin, B.N. (2001). Vospominaniia [Memories]. Moskva-Minsk [in Russian].

Debidur, A. (1947). Diplomaticheskaia istoriia Evropy: ot Venskogo do Berlinskogo kongressa (18141878) [Diplomatic History of Europe: From the Congress of Vienna to the Berlin Congress (18141878)]. Vol. 2: Revoliutsiia. Moskva [in Russian].

Delvig, A.I. (1930). Polveka russkoi zhizni. Vospominaniia A.I. Delviga. 1820-1870 [Half a century of Russian life. Memoirs of A.I. Delvig. 1820-1870] Moskva-Leningrad [in Russian].

Feoktistov, E. (1991). Za kulisami politiki i literatury (1848-1896). Vospominaniia [Behind the Scenes of Politics and Literature (1848-1896). Memoirs]. Moskva: Novosti [in Russian].

Firsov, S.L. (Ed.). (1996). Pobedonostsev: pro et contra [Pobedonostsev: pro et contra]. Sankt-Peterburg [in Russian].

Gertsen, A.I. & Ogarev, N.P. (Ed.). (1962). Kolokol [Bell]. Newspaper of A.I. Gerzen and N.P. Ogarev. Moscow [in Russian].

Gt^bocki, H. (2006). Irredenta polska a "kresy” imperium. Powstanie Styczniowe (1863-1864) a ewolucja polityki imperium Rosyjskiego wobec jego zachodnich "okrain”. In Nowak, Andrzej (Ed.). Rosja i Europa wschodnia: imperiologia stosowana. Krakow, pp. 306-350 [in Poland]. Katkov, M.N. (1897). Polskii vopros v Zapadnom krae mozhet byt razreshen tolko raskrytiem nashei sily. Sobranie peredovykh statei Moskovskikh vedomostei 1863 goda [The Polish question in the Western Territory can only be resolved by revealing our strength. Collection of leading articles of the 'Moscovskie Vedomosti']. Moskva [in Russian].

Katkov, M.N. (1887). 1863 god. Sobranie statei po Polskomu voprosu, pomeshchavshikhsia v Moskovskikh vedomostiakh, Russkom vestnike i Sovremennoi letopisi (vypusk pervyi) [1863. Collection of articles on the Polish question, placed in the 'Moskovskie Vedomosti', 'Russkiy vestnik' and 'Sovremennaya letopis' (Issue One)]. Moskva [in Russian].

Kornilov, A.A. (1909). Obshchestvennoe dvizhenie pri Aleksandre II (1855-1881). Istoricheskie ocherki [Social movement under Alexander II (1855-1881). Historical essays]. Moskva [in Russian]. Korsakov, D.A. (1899). Iz zhizni K.D. Kavelina vo Frantsii i Germanii v 1862-1864 gg. (po ego perepiske v eto vremia) [From the life of K.D. Kavelin in France and Germany in 1862-1864 (according to his correspondence at that time)]. Russkaia mysl, XI, 1-20 [in Russian].

Kostomarov, N. (1861). Dve russkie narodnosti (Pismo k redaktoru) [Two Russian nationalities (Letter to the Editor)]. Osnova, Mart, XVI, 33-80 [in Russian].

Lemke, M. (1904). Epokha tsenzurnykh reform 1859-1865godov [The era of censorship reforms. 18591865]. Sankt-Peterburg [in Russian].

Lieven, D. (2005). Imperiia, istoriia i sovremennyi mirovoi poriadok [Empire, History and the Modern World Order]. Ab imperio, 1, 75-116. DOI: 10.1353/imp.2005.0035 [in Russian].

Miller, A.I. (2000). "Ukrainskii vopros" v politike vlastei i russkom obshchestvennom mnenii (vtoraia polovina XIX v.) ["The Ukrainian Question” in the Politics of the Authorities and Russian Public Opinion (second half of the 19th century)]. Sankt-Peterbugr: Aleteiia [in Russian].

Nevedenskii, S. (1888). Katkov i ego vremia [Katkov and his time]. Sankt-Peterburg [in Russian].

Nikitenko, A.V. (1955). Dnevnik [Diary]. Vol. 2: 1858-1865. Leningrad [in Russian].

Nolde, B.E. (1978). Yurii Samarin i ego vremia [Yuri Samarin and his time]. Parizh: YMCA-Press [in Russian].

Nowak, W. (2005). Terror wobec ludnosci cywilnej Krolestwa Polskiego i Ziem Zabranych stosowany przez oddziaiy i zandarmeriз powstancz^ w latach 1863-1864. In Caban, Wieslaw & Sliwowska, Wiktoria (Eds.). Powstanie Styczniowe 1863-1864. Walka i uczestnicy. Represji i wygnanie. Historiografia i tradycja. Kielce: Wydaw-wo Akademii Swiзtokrzyskiej, pp. 41-54 [in Poland].

Muraviev, M.N. (1882). Zapiski ego ob upravlenii Severo-Zapadnym kraem i ob usmirenii v nem miatezha. 1863-1866 [His notes on the management of the North-Western Territory and the suppression of the rebellion in it. 1863-1866]. Russkaia starina, Noiabr, 405 [in Russian].

Pipes, R. (1993). Rossiia pri starom rezhime [Russia under the Old Regime]. Moskva: "Nezavisimaia gazeta” [in Russian].

Panteleev, L.F. (1958). Vospominaniia [Memories]. Moskva [in Russian].

Petukhova, A. (2010). "Skazhi mne, kto tvoi vrag...”: "antifinliandskii diskurs” v prostranstve obshchestvenno-politicheskoi kommunikatsii Rossiiskoi imperii kontsa XIX - nachala XX vv. ["Tell me who your enemy is...”: "antipinsky discourse” in the space of social-political communications of the Russian empire of late XIX - early XX centuries]. Ab imperio, 3, 195-226. DOI: 10.1353/imp.2010.0072 [in Russian].

Pearson, R. (2003). Privilegii, prava i russifikatsiia [Privileges, Rights, and Russification]. Ab imperio, 3, 35-56. DOI: 10.1353/imp.2003.0045 [in Russian].

Pivovarov, Yu.S. (2006). Russkaia politika v ee istoricheskom i kulturnom otnosheniiakh [Russian politics in its historical and cultural relations]. Moskva [in Russian].

Pogodin, M.P. (1868). Polskii vopros [The Polish Question]. In Sobranie rassuzhdenii, zapisok i zamechanii. 1831-1867. Moskva, pp. 77-98 [in Russian].

Revunenkov, V.G. (1957). Polskoe vosstanie 1863g. i evropeiskaia diplomatiia [The Polish uprising of 1863 and European diplomacy]. Leningrad [in Russian].

Sakulin, P.N. (2001). Russkaia literatura 60-kh godov. Istoriia Rossii v XIX veke: Epokha reform [Russian literature of the 1860s. History of Russia in the 19th century: the era of reforms]. Moskva [in Russian].

Seniavskaia, E.S. (2006). Protivniki Rossii v voinakh XX veka: Evoliutsiia "obraza vraga" v soznanii armii i obshchestva [Opponents of Russia in the wars of the 20th century: the evolution of the "image of enemy” in the minds of the army and society]. Moskva: ROSSPEN [in Russian].

Seredonin, S.M. (1902). Istoricheskii obzor deiatelnosti Komiteta ministrov [Historical overview of the activities of the Committee of Ministers]. Vol. 3 (2). Sankt-Peterburg [in Russian].

Suny, R. (2001). Imperiia kak ona est: imperskaia Rossiia, "natsionalnoe” samosoznanie i teorii imperii [Empire As It Is: Imperial Russia, "National” Self-Consciousness, and Theories of Empire]. Ab imperio, 1/2, 9-72. DOI: 10.1353/imp.2001.0021 [in Russian].

Taylor, Alan John Percivale (1958). Borba za gospodstvo v Evrope. 1848-1918 [The Struggle for Mastery in Europe. 1848-1918]. Moskva [in Russian].

Tchoudinov, A. (2012). L'image de l'ennemi dans l'imaginaire collectif du menu peuple russe en 1812. Annales historiques de la Revolution Franзaise. Juillet-septembre, pp. 117-126. DOI: 10.4000/ahrf.12614 [in French].

Tiutchev, F.I. (1873). O tsenzure v Rossii. Pismo F.I. Tiutcheva k odnomu iz chlenov Gosudarstvennogo Soveta [About censorship in Russia. Letter from F. I. Tyutchev to one of the members of the State Council]. Russkii arkhiv, 4, 607-631 [in Russian].

Ulyanov, P.V. (2021). Ideia "edinstva slavian” v rossiiskoi propagande vo vremia Pervoi mirovoi voiny [The Idea of the "Unity of the Slavs” in Russian Propaganda during the First World War]. Bylye Gody, 16 (3), 1533-1541. DOI: 10.13187/bg.2021.3.1533 [in Russian].

Valuev, P.A. (1891). Duma russkogo (vo vtoroi polovine 1855 g.) [Thoughts of a Russian]. Russkaia starina, Mai, 349-359 [in Russian].

Wortman, R. (2004). Stsenarii vlasti. Mify i tseremonii russkoi monarkhii. Tom 2: Ot Aleksandra II do otrecheniia Nikolaia II [Scenarios of Power: Myth and Ceremony in Russian Monarchy. Volume Two: From Alexander II to the Abdication of Nicholas II]. Moskva [in Russian].

Yanov, A.L. (2002). Patriotizm i natsionalizm v Rossii. 1825-1921 [Patriotism and nationalism in Russia. 1825-1921]. Moskva: Akademkniga [in Russian].

Zashkilniak, L. (2002). Istoriia Polshchi: vid naidavnishykh chasiv do nashykh dniv [History of Poland: from the earliest times to the present day]. Lviv: Lvivskyi natsionalnyi universytet imeni Ivana Franka [in Ukrainian].

Zemskyi, Yu.S. (2011). Polska, rosiiska ta ukrainska elity v zmahanniakh za Pravoberezhnu Ukrainu seredyny XIXst. [Polish, Russian and Ukrainian elites in the competition for Right-Bank Ukraine in the middle of the 19th century]. Khmelnytskyi [in Ukrainian].

Zemskyi, Yu. & Trygub, O. (2021). Polska problema u rosiiskii konservatyvnii politychnii dumtsi seredyny XX st. [The Polish problem in Russian conservative political thought in mid- 19th century]. Przeglqd Wschodnioeuropejski, XII/1, 11-19. DOI: 10.31648/pw.6458 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru