Місія Костянтина (Кирила) й Мефодія та її роль в утвердженні християнства у Великій Моравії

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Місія Костянтина (Кирила) й Мефодія та її роль в утвердженні християнства у Великій Моравії

1. Характеристика джерел

Життя та місіонерська діяльність святих рівноапостольних братів Кирила та Мефодія знайшли своє відображення у значній кількості джерел, які умовно можна поділити на три групи: грецьку, латинську і слов'янську. Говорячи про першу, грецьку, групу джерел потрібно сказати, що до нашого часу на жаль, не збереглося жодного візантійського документа, де б згадувалося про діяльність Кирила та Мефодія. Немає свідчень про солунських братів і в листах їхнього сучасника Константинопольського патріарха Фотія. Деякі відомості на грецькій мові ми можемо отримати з двох творів: “Просторового житія Климента”, складеного в XI - XII століттях болгарським архієпископом Феофілактом (її ще називають “Болгарська легенда”) і “Короткого житія святого Климента”, написаного в XIII ст. архієпископом Димитрієм Хоматіаним (її називають “Охридська легенда”), однак написані твори значно пізніше, ніж представлені в них події. До групи латинських джерел відносяться важливі документальні пам'ятки, що говорять про події кінця IX ст. і пов'язані з іменами Кирила та Мефодія. Сюди відносяться послання римських пап, які пов'язані з діяльністю солунських братів. Збереглося послання папи Іоана VIII, в яких містяться достовірні факти, пов'язані з діяльністю Мефодія, і послання папи Стефана V, який після смерті Мефодія забороняє в Моравії слов'янське богослужіння. Також до наших часів дійшов також лист архієпископа Теотмара Зальцбургського та інших представників баварського духовенства до папи Іоана IX (був написаний бл. 873 р.), що відомий в історії як “Звернення баварців і хорутан”.

В листі йдеться про те, що там, де діє св. Мефодій, припинилося читання Євангелія і виконання обрядів на латинській мові. До цієї групи можна також віднести листи Анастасія Бібліотекаря до папи Адріана II і єпископа Гаудеріха Веллетрійського. У них св. Кирило характеризується як муж “апостольського життя”, “мудрий”, “незвичайний”. Він розповідає і про похорони Кирила в Римі в 869 р., які супроводжувалися почестями. Потрібно згадати і про “Житіє і перенесення мощей святого Климента” Гаудеріха Веллетрійського (так звана “Італійська легенда”). Воно було написане не пізніше 882 р. Проте текст легенди зберігся лише в обробці поч. XII ст. Лева Острійського. “Італійська легенда” розповідає про святих Кирила та Мефодія і перенесення ними мощей святого Климента з Херсонеса до Риму.

Слов'янська група джерел. Про життєвий шлях і просвітницьку діяльність святих Кирила та Мефодія в слов'янських землях нам говорять так звані “Панонські легенди” - просторові житія Кирила та Мефодія. Основні біографічні факти про життя і діяльність двох братів, що містяться в Панонських легендах, підтверджуються і доповнюються іншими творами, у тому числі і реальними історичними документами. До Панонських легенд відносяться:

1) “Просторове житіє Костянтина (Кирила) Філософа” складене у Великій Моравії відразу після його смерті, імовірно між 869 і 882 роками. Особливістю цього “Житія” є включення в нього фрагментів творів самого Кирила: молитов, віршів, полемічних трактатів;

2) “Просторове житіє Мефодія” створене в кінці IX - початку X ст. Як і просторове “Житіє Костянтина Філософа”, “Житіє Мефодія” анонімне. Воно збереглося в шістнадцяти списках;

3) “Похвала блаженному отцю нашому і вчителю слов'янському Кирилу Філософу” і “Похвальне слово Кирилу і Мефодію” були написані Климентом Охридським;

4) Короткі житія Кирила і Мефодія, що отримали свою назву за книгою “Прологи”, у складі якої вони знаходяться. Древні списки “проложських” житій відносяться до XIII ст.;

5) “Сказання про письмена” чорноризця Храбра було написане в кінці IX ст. Основна мета “Сказання” - довести переваги слов'янського алфавіту над грецьким в слов'янському богослужінні;

6) “Успіння Кирила” є скороченим “Житієм Костянтина Філософа”. Написане було на території Болгарії, ймовірно, незабаром після того, як туди приходять учні Кирила і Мефодія. В “Успінні Кирила” були зроблені важливі для болгар додатки: звістка про те, що Кирило був болгарином, що матір його звали Марією і те, що він до моравської місії хрестив болгар.

2. Утворення Великоморавської держави

Наприкінці V та у VI столітті на територію сучасних Чехії та Словаччини прийшло слов'янське населення. Це була землеробська колонізація майже спорожнілих земель. Головним заняттям слов'ян було землеробство та розведення худоби, вони займали раніше обжиті території та розширювали їх, викорчовуючи ліси. Саме тоді слов'яни переживали період переходу від родової організації до військової демократії. Основою осередку суспільства була громада, що складалася з кількох сімей і налічувала 50-60 чоловік.

Археологічні дані свідчать про масове переміщення в VI-VII століттях носіїв празько-корчацької культури з різних місць її ареалу в район річки Морави, що відповідає повідомленню Нестора Літописця в «Повісті временних літ»: «…Сідоша, що прийшла, на річку ім'ям Морава, і прозваша так», тобто « Сюди вони прийшли на річку, яка зветься Морава і прозвалися так же».

Археологічні дослідження показали, що тоді у Моравії жило 6 племен, що підтверджується і письмовими джерелами. Одне плем'я мешкало в Ганацькій області з центром там, де тепер знаходиться м. Оломоуц (це терит. східної Чехії). Інше плем'я мешкало в Середньому Поморав'ї з головним центром у Старому місті-Велеграді. Плем'я, що мешкало в Нижньому Поморав'ї, було зосереджено біля сучасних міст Подівіна і Бржецлава (це південний-схід сучасної Чехії). Велике зосередження племен знаходилося в області Павлівських гір з головним центром при злитті річок Срватки і Дії. За течією верхньої Дії був центр одного з племен у городищі Градіштє над м. Зноймом.

На початку VI століття в Центральну Європу проникли кочівники авари. У другій половині століття вони зайняли римську провінцію Паннонію, звідки почали напади на франків, Візантію та слов'ян, з яких брали данину - певні суми грошей за збереження миру. Також авари змушували слов'ян брати участь у своїх походах. І у 623-624 роках слов'яни повстали. У повстанні взяв участь франкський купець із Сенонської області, якого звали Само. Єдине джерело про ці події - хроніка Фредегара, датована приблизно 660 роком. Її написав франкський літописець Фредегар, що жив у 7 ст.

Цитую уривок з хроніки Фредегара: «У 40-й рік правління Хлотаря людина на ім'я Само по народженню франк, з Сансского пага, повів за собою багатьох купців вести торговельні справи в землях славів, яких ще прозивають вінідами. Слави вже підняли повстання проти аварів, які називаються гунами, та їх короля Кагана. Вініди були «бефульками» гунів уже з давніх-давен, так що кожного разу, коли гуни вирушали військом проти якогось народу, гуни стояли біля табору, вишикувавшись у бойовий порядок, а вініди ж боролися. Якщо їм вдавалося здобути перемогу, гуни прямували вперед, щоб захопити здобич, якщо ж вініди бували тісними, то, укріплені силами допомогою гунів, вони знову бралися боротися. Тому вони і були прозвані гунами "бефульки", бо в битві, двічі будуючи свої бойові порядки, вони йшли в бій попереду гунів. Гунни щорічно вирушали зимувати в землі слов'ян і брали собі ложа дружин та дочок славів; крім інших повинностей, слави мали платити гунам данину. Сини гунів, яких вони народили від дружин і дочок вінідів, не могли більше виносити прикрощі та приниження і, відкинувши владу гунів, як згадано вище, підняли повстання. Коли вініди з військом йшли на гунів, купець Само, якого я згадував вище, вирушив з ними, і там він показав їм таку доблесть проти гунів, що було дивно, і безліч з них було перебито мечами вінідів. Вініди, оцінивши звитягу Само, зробили його королем над собою. Там він щасливо правив 35 років. Під його керівництвом вініди багато разів вступали в битву з гунами; його рішення та вміння завжди допомагали здобути гору над гунами».

Держава Само розташовувалося частково біля Чехії і лужицьких сербів. Вона являла собою як племінний союз, який оборонявся проти ворогів, так і здійснював грабіжницькі набіги на сусідів. За хронікою Фредегара, Само правив протягом 35 років. В даний час висловлюється думка, що ядром території держави Само була Південна Моравія та суміжні з нею частини Нижньої Австрії.

За подіями слов'янського повстання проти аварів уважно слідкував франкський король Дагоберт І. Він вирішив, що землі, які спустошуються такими жорстокими війнами, не чинитимуть серйозного опору його війську. Авари поки що не нападали на західні королівства, але Дагоберт побоювався їх і прагнув завдати випереджувального удару. Раптом трапилася слушна нагода. Приблизно п'ять років по тому один з караванів франкських купців, що перетинав цей район, був атакований венідами і повністю знищений. Оскільки купці не отримали найменшої допомоги з боку Само, Дагоберт вирішив, після невдалого посольства піти на нього війною.

Ось так пише Фредегар пише про конфлікт франків і слов'ян: «В цьому році слов'яни (чи венди, як вони себе називають) убили і пограбували велику кількість франкських купців в королівстві Само, і так почалася ворожнеча між Дагобертом і Само, королем слов'ян. Дагоберт відправив Сіхарія з посольством до Само з вимогою відповідного відшкодування за пограбування купців його людьми. Само не захотів бачити Сіхарія і не запрошував його до себе. Але Сіхарій одягнувся як слов'янин і таким чином, разом зі своєю свитою, проник в покої Само і повністю прочитав йому послання, яке йому було наказано вручити. Але , як це, зазвичай, буває між поганами, Само не визнав нічого з того зла, яке він зробив. Він просто стверджував, що у нього є намір здійснити правосуддя в цій суперечці, також як і в інших чварах, які виникли в цей же час. при цьому, посол Сіхарій, поступово як дурень, говорив з Само погрозами, хоча для нього ці слова не мали ніякого значення. Сіхарій сказав, що Само і його народ зобов'язані бути вірними підданими Дагоберта. Образившись, Само відповів: "Земля, яку ми займаємо, належить Дагоберту, і ми є його людьми лише при умові, що він буде підтримувати з нами дружбу". Сіхарій заперечив: "Неможливо для християн і слуг Господа жити з умовою дружби з собаками". Тоді, сказав Само: "Якщо ви божі слуги, то ми його хорти, і якщо ти наполягаєш, щоб ми образили Його, то в нашому праві розірвати тебе на шматки". І потім Сіхарій був вигнаний геть. Коли він повернувся до Дагоберта з донесенням про результати своєї місії, король наказав таємно зібрати військо з усього королівства Австразії для походу проти Само і Вендів. Проти вендів виступили три загони, лангобарди також допомогли Дагоберту, зробивши напад на слов'янську землю. Але слов'яни всюди приготувалися до відсічі. Алеманські війська під командуванням герцога Хродоберта здобули перемогу в тому місці, де вони вступили в слов'янську землю, і лангобарди також здобули перемогу і, як і алемани, взяли багато слов'янських полонених. Але, з іншого боку австразійці Дагоберта, котрі обложили фортецю Вогастсбург, в якій сховалося безліч найрішучиших Вендів, були розтрощені в триденній битві. І тому вони повернулися додому, залишивши під час своєї втечі всі намети і спорядження. Після цього венди зробили багато грабіжницьких набігів на Тюрінгію і прилеглі землі королівства франків. Крім цього, Дерван, герцог сорбів (лужицьких сербів), народу слов'янського походження, довгий час підпорядковувався франкам, перейшов під владу Само разом з усіма своїми людьми. І не стільки слов'янська хоробрість вендів дозволила їм здобути перемогу над австразійцями, скільки поганий стан духу у останніх, які бачили, що їх Дагоберт їх ненавидить і постійно оббирає ...».

Після смерті Само у 658 році, держава, створена ним, проіснувавши всього 35 років, розпалася під натиском аварів і франків.

Протягом VIII та IX століть область розселення слов'ян розширилася. Після розгрому Аварського каганату на Середній Дунай стали повертатися слов'яни, які тікали звідти і, судячи з археологічних матеріалів Моравії та Словаччини, Нижньої Австрії та округу Балатон, басейнів Драви і Сави, стали основним населенням Середньодунайського регіону. Найбільш обжитою стала Південна Моравія, де було створено укріплені гради та цілі округи. У басейні річки Морава виявлено безліч сіл, городищ, фортець, могильників епохи існування Великоморавської держави. Це свідчить про стабілізацію заселення території та подальший розвиток продуктивних сил.

Вперше назва Моравія згадується у західних джерелах у 822 році, коли посли мораван, серед інших послів слов'ян, прибули до двору імператора Франкської держави Людовіка I Благочестивого.

Першим історично достовірним правителем Моравського князівства є Моймир I, засновник династії Моймировичів, який об'єднав під своєю владою слов'янські племена на північ від Дунаю (у басейні річки Морави). Маючи на меті хрестити Моравію, король Баварії Людовік II Німецький у 829 році передав землі Моравії під юрисдикцію єпископства Пассау. Моймир I підтримав християнських місіонерів і в 831 році єпископ єпархії Пассау Регінар хрестив його та всіх мораван.

Князь Моймир I визнав над собою сюзеренітет (номінальне верховенство) франкських імператорів, але зберігши повну політичну автономію. У 833 року завоював Князівство Нітра на території сучасної західної частини Словаччини, яким правив князь Прібіна, а в 846 р. - поширив свою владу на територію Чехії. Так утворилася Велика Моравія, яка згодом перетворилася на королівство Велика Моравія.

християнський просвітницький моравський кирило мефодій

3. Моравсько-франкське протистояння за правління князя Ростислава

Ростислав (роки правління 846-870) - був племінником Моймира I. У 846 році королю Східно-Франкського королівства Людовіку II Німецькому вдалося посадити його на престол як спадкоємця Моймира. Людовік вважав Ростислава своїм васалом і виходив із того, що останній представлятиме інтереси Східно-Франкського королівства у Центральній Європі. Поки Людовік був зайнятий боротьбою проти своїх родичів, Ростислав розширював і зміцнював свою державу. З його ініціативи було споруджено фортеці, укладено союзи з Болгарським царством та Візантійською імперією.

Починаючи з 850 року, Ростислав порвав тісні відносини зі Східно-Франкським королівством і надав притулок противникам Людовіка II Німецького. Серед них були високопоставлені сановники короля, а також тимчасово його сини Карломан і Людовік. Ростислав вигнав із Великої Моравії баварських священиків і приєднав до своєї держави землі між Дунаєм та Діє.

У 855 році у Велику Моравію вторглося військо Людовіка II Німецького і рушило у бік фортеці Ростислава, найімовірніше в сьогоднішньому передмісті Братислави - Девін. Біля неї моравці вдалися до успішного нападу на військо Людовіка II. Моравці переслідували франків до Дунаю та розорили прикордонні землі Баварії. У 858 році Ростислав уклав союз із сином Людовіка Карломаном. За це він отримав землі в сьогоднішній Угорщині (навколо Пілішверешвара), які він приєднав до Великої Моравії. У 861 році підтримане Ростиславом військо Карломана воювало з Людовіком II та його союзником Прибіною, який у цій боротьбі загинув. Після цього правителем Блатенського князівства став син Прибіни, який перейшов на бік Ростислава.

Людовік II Німецький продовжував загрожувати Великій Моравії, уклавши союз із болгарами. Прагнучи максимально можливої незалежності від східно-франкського короля, Ростислав вигнав із Великої Моравії баварських священиків і відправив послів до Риму з проханням до папи Миколая I надіслати вчителів на підготовку власних священиків. Отримавши відмову папи, Ростислав у 862 році відправив послів до Візантії до імператора Михайла III, просячи про вчителів, священиків чи єпископа, які б заклали в його державі основу власного церковного управління. Михайло III задовольнив це прохання Ростислава і послав до мораванів Кирила та Мефодія. У 864 році Людовік знову вторгся у Велику Моравію і змусив Ростислава підкоритися Східно-франкському королівству та допустити повернення східнофранківських священиків. Однак через рік Ростислав знову повстав проти Людовіка і місія Кирила і Мефодія продовжилася. Пробувши в Моравії до 866 року, вони організували незалежну від німецького єпископату слов'янську церкву, що сприяло зміцненню політичної самостійності держави. Після цього їх викликали до Риму. Там багато хто вважав богослужіння національними мовами «варварських» народів Європи святотатством, проте Папа схвалив місію Кирила та Мефодія.

У 870 році Ростислав передав Нитранське князівство своєму племіннику Святополку I. Фактично це означало розділ Великої Моравії на дві частини. І Ростислав, і Святополк були змушені оборонятися від вторгнень, що тривали, східно-франкського короля. Святополк вважав за краще укласти союз із Людовіком II Німецьким, визнавши його верховенство над Нитранским князівством. Ростислав спробував вбити свого племінника, але той зумів полонити Ростислава і передав його східним франкам. Ростислава полонили, і засудили до засліплення. Він невдовзі помер у монастирі, а у Великій Моравії почалася боротьба за владу.

На місце Ростислава для правління в західній частині Великої Моравії Людовік II Німецький надіслав своїх кандидатів, маркграфів Вільгельма II та Енгельшалька I.

4. Християнсько-просвітницька діяльність Костянтина (Кирила) і Мефодія

Перш ніж приступити до нашого основного питання потрібно коротко розглянути житіє святих слов'янських просвітителів. Отже, брати Костянтин (нар. бл. 827 р.) і Мефодій (нар. бл. 815 р.) походили із знатної грецької сім'ї, що жила в місті Солуні (сучасні Фессалоніки). У сім'ї було семеро синів, з яких Мефодій був старшим, а Костянтин - молодшим. Спочатку Мефодій вибрав світський життєвий шлях і досягнув на цьому шляху чималих висот - він, маючи військове звання, став правителем в одному з підлеглих Візантійській імперії слов'янських князівств, де й вперше вивчив слов'янську мову. Але через десять років, як повідомляє “Житіє Мефодія”, він змінив “суєту мирського життя і морок земних турбот” і прийняв чернецтво в одному з монастирів на горі Олімп. Костянтин же навчався у кращих вчителів Константинополя, зокрема у знаменитих Лева Математика і філолога Фотія, майбутнього Константинопольського патріарха. Знання, отримані Костянтином, були різноманітні - філософія, діалектика, геометрія, арифметика, риторика, астрономія, музика, а також мови - грецька, латинська, арабська, єврейська. Вже в ці роки Костянтин за свій розум і видатні пізнання отримав ім'я Філософа. Закінчивши навчання, Костянтин прийняв сан священика і став бібліотекарем в патріаршому книгосховищі при соборі Святої Софії в Константинополі. Будучи знавцем Священного Писання, Костянтин брав участь в різних богословських диспутах. В одній із суперечок йому вдалося перемогти єретика-іконоборця Аннія. У 851 р. Костянтин у складі візантійського посольства побував в арабських країнах, де вів богословські суперечки з арабськими мудрецями про сутність Святої Тройці і теж отримав перемогу. Але прагнення до благовірного життя спонукало Костянтина відректися від світу. Якийсь час він жив в самотності і безмовності, а потім віддалився в монастир до свого брата Мефодія на Олімп.

Хазарська місія. Новим подвигом святих братів була місія до хазар. Хазари були тюркськими племенами, але у складі їхнього населення були і слов'янські племена. Християнство проникало сюди з Чорноморського прибережжя, Тавриди і Візантійської імперії через полонених християн і через вплив торгових і політичних відносин хазар з імперією. Мусульманство прийшло в Хазарію з Багдадського халіфату під час воєн та союзів і трималося особливо у військовому класі. Проте найбільше розповсюдження серед хазар отримало юдейство, що стало з останньої чверті VIII ст. релігією самих каганів та їхніх вельмож. Прийнявши юдейство, кагани залишалися віротерпимими, схильними, проте, бачили необхідність панування однієї віри, як державної. Звичайно, неминучою була і боротьба між представниками різної віри. В житії Костянтина розповідається, що до імператора Михаїла ІІІ прийшли посли хазарів, які сказали: “ Ми від початку віруємо в Бога Єдиного і молимося Йому, поклоняючись на схід, але маємо деякі ганебні звичаї. І ось євреї почали переконувати нас, щоб ми прийняли їхню віру, тому багато хто з наших вже пішов, а сарацини преклоняють до своєї, стверджуючи, ніби вона краща з усіх тих, що існують на землі. В таких обставинах, за старою дружбою з Вами ми прийшли просити у Вас корисної поради і сприяння: пошліть до нас якого-небудь вченого мужа, який би зміг змагатися з євреями і сарацинами. І, якщо він осоромить їх, тоді ми приймемо Вашу віру”.

Імператор пригадав про Костянтина Філософа, і викликав його з Олімпу, передав йому слова хазар і сказав: “Йди, філософе, до цих людей, дай їм відповідь і слово про Святу Тройцю з Її допомогою. Ніхто не може зробити цього так, як ти”. З Костянтином побажав йти і Мефодій. Сталося це в 60-х рр. ІХ ст. Святі брати відправилися Чорним морем, висадилися на берег Тавриди і прибули до Херсонеса. Тут вони зупинилися на досить довгий час, щоб приготуватися до подальшого шляху і до своєї місії. Далі в житії говориться, що в Херсонесі Костянтин знайшов “євангеліє і псалтир, писані руськими письменами, знайшов і мужа, що говорить руською бесідою, і розмовляв з ним, і зрозумів зміст цих слів, і, порівнявши її зі своєю мовою, розрізнив букви голосні і приголосні, і, творячи молитву Богу, невдовзі почав читати та викладати їх, і багато здивувалися йому, славлячи Бога”. Не дивним є те, що Кирило так швидко освоїв руське письмо, адже в Солуні, де він народився, значну частину населення складали слов'яни, які розмовляли древньоболгарською. Будучи в Херсонесі, говорить італійська легенда, Костянтин, як допитливий дослідник, почав у місцевих жителів старанно вивідувати про мощі блаженного Климента. На переконання Костянтина, херсонський архієрей Григорій, клір і деякі з народу, після молитов, 30 січня 861 р. вранці відправилися з ним на судні при тихій погоді до острова біля берега моря, де, за переданнями, приховані були мощі св. Климента. Після довгих пошуків і розкопок були відкриті св. мощі, які урочисто з церковним співом були перенесені до міста.

Прибувши в Хазарію, Костянтин і Мефодій успішно сперечалися з юдейськими мудрецями. Мефодій “молитвами, а Філософ словами пересилили тих і осоромили”, - повідомляє “Житіє Мефодія”. Йдучи з Хазарії, Костянтин відмовився взяти багаті дари, які йому запропонував хазарський каган, але отримав дозвіл вивести близько двадцяти полонених греків. Після повернення в Константинополь Костянтин і Мефодій відзвітували імператору і патріарху про свою місію.

У Константинополі Кирил прийняв похвалу за успішно виконане завдання. Він висловив Фотію ідею перекласти Священне Писання слов'янською мовою, на що патріарх відповів благословенням і підтримкою. Кирило упорядкував і удосконалив букви, що бачив у Херсонесі, наблизивши їх до грецької орфографії. Хазарську місію святих рівноапостольних Кирила і Мефодія деякі дослідники ставили у зв'язок з історією хрещення русів. Російський академік Володимир Ламанський на підставі критичного розбору Паннонського житія святого Кирила прийшов до висновку, що знаменита хазарська місія святих братів була насправді руською місією. На думку Ламанського, святі Кирило і Мефодій побували в 861 р. в Києві, і під впливом їхньої проповіді київські руси, які недавно ще хвилювали Константинополь, прийняли хрещення.

Моравська місія. Наступною місією Кирила та Мефодія після хазарської була місія моравська. Велика Моравія в середині IX ст. була однією з найбільших європейських держав. До її складу входили Моравія, Словаччина, Мала Польща, Лужиця, землі бодричів. У Великій Моравії до цього часу було введено християнство за римським звичаєм. Богослужіння проходило на латинській мові, якої місцеве населення не розуміло, а церковна влада знаходилася в руках баварського духовенства. Залежність від нього заважала моравському князю Ростиславу проводити свою зовнішню і внутрішню політику: в цей час він вів боротьбу з королем Людовіком ІІ Німецьким, якого підтримувало баварське духовенство.

У 863 р. Людовік уклав союз з Болгарією, тому Ростиславу необхідно було знайти союзника. Спочатку він відправив послів до Риму з проханням до папи Миколая I надіслати вчителів на підготовку власних священиків. Отримавши відмову папи, Ростислав у 863 році відправив своїх послів до візантійського імператора Михайла III з такими словами: “Земля наша охрещена, а нема в нас учителя, який би нас учив, і повчав, і витолкував святії книги. Не розумієм бо ми ні грецької мови, ні латинської. Ті ж нас учать так, а інші - інакше, тому-то не розуміємо ми написання букв, ані значення їх. Пришліть нам учителів, які можуть нам розказати про книжні слова і їх суть”.

5. Призначення Мефодія архієпископом Моравії й Паннонії

У тому ж 863 році брати Костянтин і Мефодій відправилися до Моравії з проповіддю християнства. Три роки вони проповідували Священне Писання і учили моравців богослужінню на слов'янській мові. В ці ж роки Кирило і Мефодій переклали на слов'янську мову богослужбові книги: Євангеліє, Апостол, Псалтир. На богослужіннях у самому Велеграді і в моравських селах вони читали по-слов'янськи Євангеліє та інші перекладені ними книги. За допомогою Ростислава святі брати обрали собі учнів і старанно навчали їх слов'янської азбуки та церковним службам на слов'янській мові. А у вільний від занять час продовжували перекладати на слов'янську мову привезені грецькі книги.

Поступово морави все більше звикали в церквах до рідної мови. За це німецькі єпископи, що були у той час в Моравії, звинуватили братів в єресі тримовності. У Венеції зібралися проти братів численні супротивники, які звинуватили їх в тому, що вони створили письмена, яких не було раніше. Діяльність солунських просвітителів викликала занепокоєння Риму. Папа Миколай І викликав братів на суд. Шлях до Риму пролягав через древню Панонію. Там Кирило і Мефодій відвідали Блатенське князівство (сучасна західна Угорщина), де жили хорутани. Князь Коцел прийняв Кирила і Мефодія як друг і союзник: у них сам навчився слов'янській грамоті і дав їм близько 50 учнів для навчання. Якийсь час Кирило і Мефодій працювали в Блатенському князівстві, а потім відправилися далі - до Риму.

З собою до Риму Кирило і Мефодій привезли знайдені мощі св. Климента Римського. Просвітителі не застали папу Миколая І живим (в 867 р. він помер). Новий папа Адріан урочисто зустрів братів, вийшов їм назустріч з усіма городянами, несучи свічки. Житіє Кирила розповідає, що брати принесли в Рим перекладені ними слов'янські книги. Папа, прийнявши книги, освятив і поклав їх у церкві Святої Марії. У Римі Костянтин захворів, прийняв чернецтво з ім'ям Кирило. Перед смертю Кирило сказав братові Мефодію: “Ось, брате, ми з тобою орали одну борозну, і я, дійшовши борозну, падаю, свій день закінчивши. А ти хоч дуже любиш гору, але заради гори не залиш учительство своє, бо чим іншим можеш ти краще досягти спасіння?”.

Коли Кирило помер, йому було 42 роки. Папа Адріан наказав усім грекам, які були в Римі, і всім римлянам співати над ним зі свічками, і такі похорони зробити йому, як роблять папі. Кирила хотіли поховати в соборі Святого апостола Петра, але брат його Мефодій умовив покласти гріб в церкві Святого Климента.

Джерела

1. Житие святого Кирилла / Пер. П.А. Лаврова // Тахиаос А.

2. Святые братья Кирилл и Мефодий просветители славян / Пер. с новогреч. иеромон.

3. Малышевский И. Святые Кирилл и Мефодий

4. «Місія святих рівноапостольних братів Кирила та Мефодія серед слов'ян» - автор: Т.І. Юречко - з сайту Київської православної богословської академії.

5. «Ростислав Великоморавский» - з сайту Православна енциклопедія

6. Стаття: «Святые равноапостольные Кирилл и Мефодий и святой Ростислав, князь Моравский» - автори: Людмила Бабаджанян, Людмила Бойко.

7. Стаття «Велика Моравія: від славетного минулого до сучасності» - автор Іван Гудзенко.

8. Хроніки Фредегара

Размещено на allbest.ru