Кошовий отаман Запорозької січі Петро Калнишевський на сторінках енциклопедичних видань, словників і довідників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кошовий отаман Запорозької січі Петро Калнишевський на сторінках енциклопедичних видань, словників і довідників

Коцур Галина, доктор історичних наук, доцент кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки; Коцур Анатолій, доктор історичних наук, професор кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Kish ataman of Zaporozhian sich Petro Kalnyshevsky on the pages of encyclopedic editions, dictionaries and reference books

KotsurHalyna, Doctor of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of Archival Studies and Special Branches of Historical Science; KotsurAnatoliy, Doctor of Historical Science, Professor of the Department of Etnology and Local History, faculty of History of Taras Shevchenko National University of Kyiv.

The purpose of the article is the issue's clarification of reflection of the figure of the last kish ataman of Zaporozhian Sich P Kalnyshevsky on the pages of encyclopedic publications, dictionaries and reference books. Chronological boundaries of the study are the end of the XIX - the beginning of the XXI century. There are used the historical-comparative, historical-typological, historical-system methods during a covering of the topic.

The heroic figure of the last kish ataman of Zaporozhian Sich P Kalnyshevsky was reflected mainly in monographs, collections of documents, scientific articles, local lore, materials of scientific conferences, educational literature, periodicals. At the same time, it is remained out the attention of researchers its coverage in the pages of encyclopedias, dictionaries and reference books.

Scientific research refers to encyclopedic, dictionary and reference books, which contain articles about P. Kalnyshevsky as an important historiographical source. There is analyzed the reflection of the figure of the Zaporozhian leader in different historiographical periods. It fits generally into the context of the general development of Ukrainian and foreign historical science.

Prolonged silence in the historical science about P. Kalnyshevsky was accompanied by various conjectures, distortions of facts and falsification. Historical science become an ideological servant of the totalitarian regime, in the Soviet era. It considered the history of the New Sich and the figure of P Kalnyshevsky simplified mostly and distorted, from the so-called party-class approaches. Radical changes in the approaches of Ukrainian historians to the history of the Cossacks and their leaders, including to P Kalnyshevsky, took place after the restoration of state independence of Ukraine in 1991.

The revival of national traditions of Ukrainian historical science began, the methodology and topics of scientific research were updated, and there was intensified the integration of domestic historiography into European and world historiography. All this affected the reflection of the figure of P Kalnyshevsky on the pages of encyclopedic and reference books, dictionaries.

Keywords: kish ataman, Zaporozhian Sich, P Kalnyshevsky, figure, encyclopedic editions, dictionaries, reference books, historiographical source.

Кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський на сторінках енциклопедичних видань, словників і довідників

Метою статті є з'ясування відображення на сторінках енциклопедичних видань, словників і довідників постаті останнього кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського. Хронологічні межі дослідження - кінець ХІХ - початок ХХІ ст. При висвітленні теми були застосовані аксіологічний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний методи.

Героїчна постать останнього кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського переважно знайшла своє відображення у монографіях, збірниках документів, наукових статтях, краєзнавчих розвідках, матеріалах наукових конференцій, навчальній літературі, матеріалах періодики. У той же час, висвітлення на сторінках енциклопедій, словників і довідників залишалось поза увагою дослідників.

У науковій розвідці йдеться про енциклопедичні, словникові та довідникові видання, в яких розміщені статті про П. Калнишевського, як важливе історіографічне джерело. Аналізується відображення постаті запорозького керманича в різні історіографічні періоди, які загалом уписуються в контекст загального розвитку української та зарубіжної історичної науки.

Тривале замовчування в історичній науці П. Калнишевського супроводжувалось різного роду домислами, перекрученнями фактів і фальшуванням. У радянську добу історична наука, перетворившись на ідеологічну прислужницю тоталітарного режиму, переважно спрощено і викривлено, з так званих партійно-класових підходів розглядала історію Нової Січі і відповідно постать П. Калнишевського. Кардинальні зміни в підходах українських істориків до історії козацтва та його провідників, у т.ч. до П. Калнишевського, відбулися після відновлення державної незалежності України 1991 р. Розпочалося відродження національних традицій української історичної науки, оновлення методології та тематики наукових досліджень, активізувалась інтеграція вітчизняної історіографії у європейську та світову. Все це позначилось на відображенні постаті П. Калнишевського на шпальтах енциклопедичних і довідникових видань, словників.

Ключові слова: кошовий отаман, Запорозька Січ, Петро Калнишевський, постать, енциклопедичні видання, словники, довідники, історіографічне джерело.

Історіографічна репрезентація постаті П. Калнишевського, у контексті вивчення історії козацької доби, позначена, головним чином, збагаченням фактологічної основи для наукового осмислення його діяльності на посаді кошового отамана. Водночас, висвітлення останньої нерозривно пов'язане із дослідженням його біографії. З огляду на час та обставини діяльності П. Калнишевського, реконструкція його життєпису залишається відкритою у науковому плані, потребує з'ясування та уточнення ряду біографічних даних. У цьому контексті енциклопедичні, словникові та довідникові видання, в яких подаються статті про П. Калнишевського, стають важливим історіографічним джерелом.

У 1890-1907 рр. побачила світ одна з найбільших російських універсальних енциклопедій, випущена акціонерним видавничим товариством «Ф.А. Брокгауз - І.А. Єфрон». Вона складалася з 84 основних і 4 додаткових томів.

Хоча на сьогоднішній день значна частина її матеріалів застаріла, цілий ряд статей мають певну історичну цінність. Зокрема, в томі 14 міститься інформація з восьми рядків про останнього кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського. Так, зазначається, що Петро Іванович, «за походженням дворянин із Лубенського полку», «двічі обирався кошовим отаманом, у 1762 і 1765 рр., останній раз понад 10 років поспіль», «після ліквідації Січі в 1775 р. був відправлений в Соловецький монастир, де і помер 1803 р., у віці 112 років» (Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона 1895, с. 74-75). Авторство коротенького тексту криється під псевдонімом «В. Р-въ», який належав педагогу, перекладачу, випускнику Петербурзького історико-філологічного та археологічного інститутів В. Рудакову. Цілком зрозуміло, що цей матеріал для енциклопедії почерпнуто зі статті П. Єфименка «Калнишевский, последний кошевой Запорожской Сечи», опублікованій у «Русской старине» за 1875 р.

У біографічному словнику відомих людей Полтавської губернії за 1914 р. розміщена розлога біографія П. Калнишевського (Павловский 1914, с. 180-181). Заслуга у її підготовці належить історику та архівісту І. Павловському.

У цьому виданні, на відміну від загальноросійського енциклопедичного словника Ф. Брокгауза та І. Єфрона, називається число й місяць кончини П. Калнишевського, а саме - 31 жовтня 1803 р. Також вказується місце народження - с. Пустовійтово (насправді - Пустовійтівка. - Авт.), Костянтинівської сотні, Роменського полку (насправді - Лубенського полку. - Авт.), що за 8 верст від м. Ромни. На Запорозьку Січ він потрапив у 1740-х рр., де обраний військовим осавулом. Зазначається, що в 1755 р. П. Калнишевський був у складі козацької депутації до Петербурга для вирішення питання повернення запорожцям захоплених у них росіянами земель (Павловский 1914, с. 181). У 1760 р. став військовим суддею, а через два роки отаманом. У 1765 р. переобраний, пробув кошовим аж до ліквідації Січі. У статті повідомляється, що після знищення Запорозької Січі П. Калнишевський під конвоєм був доставлений до Петербурга, де пробув у в'язниці два роки, очікуючи страти. За клопотанням Г Потьомкіна відправлений на заслання в Соловецький монастир, провівши у його казематах 25 років. 15 березня 1801 р. кошовий був звільнений, залишився у монастирі, де й знайшов свій вічний спочинок (Павловский 1914, с. 181). На його могилі архімандрит Олександр (раніше єпископ Полтавський) встановив кам'яну плиту з викарбуваним написом.

В словнику наголошується, що П. Калнишевський був благодійником, подається перелік споруджених ним церков. Окремо виділені його організаторські здібності та господарський хист.

У кінці біографії подається перелік літератури, де можна глибше ознайомитись із постаттю П. Калнишевського. Запропоновані праці П. Єфименка, Ф. Ніколайчика, М. Колчина, А. Петрова, А. Скальковського, Д. Яворницького, публікації з «Київської старовини».

З 1949 р. Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Європі (знаходилось у м. Сарселі, передмісті Парижа) почало видавати україномовну енциклопедію про Україну - «Енциклопедію українознавства» (ЕУ).

У ній, зокрема в т 3, кн. 2, у статті «Калнишевський Петро» зазначені роки життя кошового - 1650-1803, період його отаманування - 1765-1775 (ЕУ 1959, с. 926). Як бачимо, відсутня дата його першого перебування на чолі Січі. У публікації повідомляється, що П. Калнишевський був «здібним адміністратором і дипломатом, багато зробив для економічного і культурного піднесення Запоріжжя й оборони його державної автономії; він дбав про колонізацію Запорозьких територій, поширення хліборобства й торгівлі; кілька разів був послом Коша в Петербурзі, де обстоював територіальні права Запоріжжя від зазіхань російського уряду» (ЕУ 1959, с. 926). У енциклопедії також йдеться про останній період життя П. Калнишевського, його ув'язнення в Соловецькому монастирі.

1993-2003 рр. в Україні «Енциклопедію українознавства» перевидано як «репринтне видання». Відповідно, воно містить ідентичний до першого видання текст про останнього кошового отамана П. Калнишевського.

Сімнадцятитомна «Українська радянська енциклопедія» (УРЕ) стала першою республіканською енциклопедією в СРСР. Перший її том побачив світ у 1959 р., а останній - 1965 р. Відомо, що її проект з'явився після ХХ з'їзду КПРС, як відповідь на «Енциклопедію українознавства», яку почало видавати НТШ у Європі.

У томі 6 УРЕ розміщено невеличку статтю про кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського. Тут знаходимо інформацію про роки його життя: «близько 1690 - 1803» (УРЕ 1961, с. 97). Зазначається, що він був останнім кошовим отаманом Запорозької (Нової) Січі. Очолював Січ двічі - в 1762 та 1765-1775 рр. Наголошується, що походив він «з української шляхти Лубенського полку» (УРЕ 1961, с. 97). У дусі тодішньої радянської історіографії стверджувалось, що П. Калнишевський «був одним із найбагатших землевласників на Запоріжжі», який «підтримував заможне козацтво» і «обмежував права рядових козаків», при ньому «козацька рада втратила колишнє своє значення, вся влада на Запоріжжі зосередилася в руках т. з. старшинської сходки» (УРЕ 1961, с. 97).

У 1974-1985 рр. вийшло друге видання «Української радянської енциклопедії» за редакцією М. Бажана. У ньому подавався аналогічний текст про П. Калнишевського.

У томі 2 «Радянської енциклопедії історії України» (РЕІУ) відводиться місце й П. Калнишевському. Перша частина тексту статті про кошового отамана ідентична інформації в «Українській радянській енциклопедії». Не змінилось твердження про нього, як про «експлуататора народних мас», який «був власником кількох великих зимівників, у яких працювали наймити, вів значну торгівлю хлібом і худобою» (РЕІУ 1970, с. 295). Окрім того, в енциклопедії, в тому ж дусі, стверджувалось, що П. Калнишевський, «користуючись підтримкою царського уряду, намагався ліквідувати виборність старшини і обмежував права рядових козаків» (РЕІУ 1970, с. 295). У цілому ж, постать П. Калнишевського подається в негативних тонах.

Проглядається лише один позитивний момент, визнається участь П. Калнишевського на чолі запорозьких загонів у російсько-турецькій війні 1768-1774 рр., де він «виявив себе здібним воєначальником» (РЕіУ 1970, с. 295).

На завершення енциклопедичної статті повідомляється, що кошовий отаман після ліквідації «Запорозького війська був заарештований, а майно конфісковане». За наказом Катерини ІІ ув'язнений в Соловецький монастир. Після звільнення в 1801 р., залишився у монастирі і там помер.

Окремим абзацом серед літератури про останнього кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського значаться праці П. Єфименка «Калнишевский, последний кошевой Запорожской Сечи» (1875), В. Голобуцького «Запорізька Січ в останні часи свого існування. 17341775» (1961), Г Фруменкова «Узники Соловецкого монастыря» (1965). Цим і вичерпуються скупі відомості про П. Калнишевського.

Кардинальні зміни в підходах українських істориків до історії козацтва та його провідників, у т. ч. до П. Калнишевського, відбулися після відновлення державної незалежності України 1991 р. 1990-ті - 2000-ні рр. характеризуються виходом цілого ряду різноманітних за змістом та обсягом статей про П. Калнишевського в енциклопедіях, словниках, довідниках.

В «Енциклопедії історії України» (т. 4) поміщена ґрунтовна стаття про останнього кошового отамана (Путро 2007, с. 40-41). У ній зустрічаємо іншу дату народження П. Калнишевського - липень 1691 р. (до речі, на сьогоднішній день вона не підтверджена жодним документом. - Авт.). Дата смерті запорозького керманича перекочувала з попередніх видань. Далі подаються дві версії його походження: із селянського («мужичого») роду та української шляхти [Путро 2007, с. 40]. В основу потрапляння П. Калнишевського у дитячому віці на Січ покладено народну легенду, перекази. Далі читаємо хронологію його адміністративного росту: від джури до отамана. На відміну від усіх попередніх видань, тут подається участь П. Калнишевського у трьох запорозьких депутаціях до Санкт-Петербурга - 1755-1756, 1762 і 1765 рр. У статті наголошується, що кошовий «дбав про заселення запорозьких земель, сприяючи переселенню туди селян з Лівобережної України, Правобережної України й Слобідської України... Вважав створення хуторів і зимівників засобом стримування наступу царизму на територію Вольностей Війська Запорозького низового» (Путро 2007, с. 40).

Описуючи благодійну діяльність, в енциклопедії розміщено перелік збудованих ним церков: св. Трійці в с. Пустовійтівка, Покрови Пресвятої Богородиці у м. Ромни, Свято-Михайлівської в м. Сміла та ін., йдеться про придбання церковної літератури тощо. Військовий талант і особиста мужність розкриваються на прикладі участі П. Калнишевського у російсько-турецькій війні 1768-1774 рр.

Інформація про ліквідацію Запорозької Січі, арешт кошового отамана, ув'язнення в Соловецькому монастирі, помилування Олександром І, дата смерті співзвучна із іншими енциклопедіями. Стаття доповнюється видруком зображення козацької ікони «Покрова Пресвятої Богородиці» із П. Калнишевським та його листа до племінника Йосипа від 3 вересня 1765 р.

Найбільш чіткою та лаконічною є біографія П. Калнишевського на шпальтах «Довідника з історії України (А-Я)», рекомендованого Міністерством освіти та науки України як навчальний посібник (Довідник з історії України 2001, с. 281). У ньому написано, що талановитий полководець і дипломат походив із козацько-старшинського роду Лубенського полку. Зазначені роки його кар'єрного росту: 1752-1754 - похідний полковник, 1754-1761 - військовий осавул, 1762 - кошовий отаман, 1763 - військовий суддя, 1764-1775 - кошовий отаман (Довідник з історії України 2001, с. 281). До позитивів портрету П. Калнишевського віднесено те, що він «дбав про колонізацію земель Запоріжжя; розширення хліборобства й торгівлі, їздив до Петербурга, де відстоював військові та адміністративно-територіальні права Запоріжжя від зазіхань російського уряду» (Довідник з історії України 2001, с. 281). Зазначається і місце поховання П. Калнишевського - головне подвір'я Соловецького монастиря перед Преображенським собором.

У енциклопедії «Українське козацтво», яка містить 1376 статей про найяскравіший феномен вітчизняної історії - українське козацтво, велика стаття присвячена П. Калнишевському (Ми- цик Ю. 2002, с. 190-191). Вона відрізняється від інших публікацій інформацією про родинне оточення кошового отамана. Так, йдеться, що він «мав сестру, яка була заміжня за козаком Стефаном Лук'яновичем із с. Троцівки на Лохвиччині. Його племінниця була дружиною лубенського хорунжого Стефана Вертильяка, а двоюрідний племінник - Йосип Парфенович Калнишевський-Підгайний - козацьким полковником Війська Запорозького Низового (1765-1770). Іншим племінником був Сава Несторович Бутенко...» (Мицик 2002, с. 190). Також зустрічаємо дані про те, що вперше П. Калнишевський згадується у джерелах під 1750 р., він був приписаний до Кущівського куреня. Відзначився як дипломат, брав участь у дипломатичних місіях і переговорах з представниками Османської імперії, Кримського ханства, ногайських орд, Російської імперії (Мицик Ю. 2002, с. 191). Окрім того, П. Калнишевський зарекомендував себе як талановитий адміністратор, господарник, який велику увагу приділяв заселенню південноукраїнських степів, заснуванню нових населених пунктів, розвитку хліборобства, ремесла й торгівлі, будівництву храмів тощо (Мицик 2002, с. 191). З-поміж інших видань, тут міститься інформація про нагороду П. Калнишевського за внесок запорожців у перемогу в російсько-турецькій війні 1768-1774 рр. У контексті ктиторства, йдеться про будівництво ним храмів у Пооріллі (Моги- лів, Байбаківка, Личківка, Гупалівка та ін.), Троїцького собору у Самарі (тепер Новомосковськ). Кошовий отаман неодноразово відправляв дари для храму Гроба Господнього в Єрусалимі. Зазначається, що могилу П. Калнишевського на Соловках вперше віднайшов Д. Яворницький.

«УСЕ. Універсальний словник-енциклопедія», окрім загальновідомих біографічних даних про П. Калнишевського, наголошує на важливості його економічної політики, діяльності щодо заселення козацького краю, яка ввійшла в історіографію як «політика колонізації» (УСЕ 2003, с. 543). Підкреслено, що кошовий отаман обстоював військові та адміністративно-територіальні права Запоріжжя, всіляко протидіяв експансіоністській політиці Російської імперії.

На прикладі пояснення дефініції «ктитор» у «Історії в термінах і поняттях», розкривається важлива складова світоглядно-морального портрета П. Калнишевського - доброчинна діяльність (Коцур А. 2014, с. 346). У довіднику відзначено, що власним коштом чи за його сприяння збудовано ряд православних храмів: св. ап. Петра й Павла у Межигірському монастирі під Києвом (1768), Покрови Пресвятої Богородиці у Ромнах (1770), Троїцьку церкву у рідній Пусто- війтівці (1773-1775), храми в Лохвиці (1763-1764) і Петриківці (1769-1775), Троїцький собор у Самарі, церкви у Могилеві, Бойбаківці та ін. (Коцур А. 2014, с. 346). Далі зазначається, що за підрахунками дослідників життя та діяльності П. Калнишевського, він опікувався будівництвом понад тридцяти храмів.

Короткі довідники та словники з історії України 1990-х - 2000-х рр. подають фактично близькі за змістом, стислі біографічні дані про П. Калнишевського (Короткий довідник з історії України 1994, с. 112-113; Котляр, М., Кульчицький, С. 1996, с. 88; Малий словник з історії України 1997, с. 180; Короткий словник з історії України 2001, с. 166).

Отже, хоча запорозькому керманичу й присвячена значна кількість публікацій, різнопланових за проблематикою та глибиною розкриття поставлених завдань, дослідження енциклопедій, словників, довідників із інформацією про П. Калнишевського на сьогоднішній день відсутнє. Історіографічна цінність цих видань полягає в уточненні авторами статей, присвячених П. Калнишевському, хронологічних даних, що стосуються його життя та діяльності. Поглиблене вивчення, узагальнення історіографії життєпису останнього кошового отамана залишається актуальним і важливим завданням українських істориків.

калнишевський благодійний храм запорозький

Список джерел та літератури

1. 2001. Довідник з історії України (А-Я). За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. Київ: Ґенеза, 281.

2. 1895. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. С.-Петербург: Семеновская Типолитография (И. А. Ефрона). Т XIV: Калака-Кардам, 74-75.

3. 1959. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Гол. ред. проф., д-р В. Кубійович. Париж - Нью-Йорк, 926.

4. 2003. УСЕ. Універсальний словник-енциклопедія. Гол. ред. чл.-кор. НАНУ М. Попович. Київ: Всеувито; Новий друк, 543.

5. 1994. Короткий довідник з історії України. Київ: Вища школа, 112-113.

2001. Короткий словник з історії України. Київ: Прес-Друк, 166.

6. Котляр М., Кульчицький С., 1996, Шляхами віків. Довідник з історії України. Київ: Україна, 88.

7. Коцур А., 2014, Ктитор. Історія в термінах і поняттях: довідник. За заг. ред. Т.В. Орлової. Вишгород: ПП Сергійчук М. І., 346.

8. 1997. Малий словник з історії України. Відп. ред. В. Смолій. Київ: Либідь, 180.

9. Мицик Ю., 2002, Калнишевський (Калниш) Петро Іванович. Українське козацтво: Мала енциклопедія. Київ: Генеза, Запоріжжя: Прем'єр, 190-191.

10. Павловский И.Ф., 1914, Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители: опыт краткого биографического словаря Полтавской губернии с половины XVIII в. Полтава.

11. Путро О.І., 2007, Калнишевський (Калниш) Петро Іванович. Енциклопедія історії України: у 8 т. Ред- кол.: В.А. Смолій (голова) та ін. Київ: Наук. Думка, 40-41.

12. 1970. Радянська енциклопедія історії України: в 4-х т. Ред. кол.: А.Д. Скаба (відп. ред.), В.Л. Зуц (відп. секр.), І.І. Компанієць (заст. відп. ред.) та ін. АН УРСР. Київ: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії. Т. 2: Державін - Лестригони, 295.

13. Струкевич О., 1977, Калнишевський Петро Іванович. Малий словник історії України. Ред. кол.: В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода та ін. Київ: Либідь, 180.

14. 1961. Українська радянська енциклопедія: 1-ше вид: в 17-ти т. Гол. ред.: М. Бажан. Київ: Головна редакція УРЕ. Т. 6: Італія - Колізія, 97.

15. 1979. Українська радянська енциклопедія: 2-е вид.: в 12-ти т. Гол. ред.: М. Бажан. Київ: Головна редакція УРЕ, 1979. Т. 4. Електрод - Кантаридин, 522.

References

1. 2001. Dovidnyk z istorii Ukrainy (A-Ya) [History of Ukrain Dictionary (A-Ia)]. Za zag. red. I. Pidkovy, R. Shusta. Kyiv: Geneza, 281. [In Ukrainian].

2. 1895. Еntsyklopedycheskii slovar Brokgauza i Efrona [The Brockhaus and Efron Entyclopedic Dictionary]. S.-Peterburg: Semenovskaia Typolytografia (Y A. Efrona). T. XIV: Kalaka-Kardam, 74-75. [In Russian].

3. 1959. Entsyklopedia ukrainoznavstva [The Encyclopedia of Ukraine]. Slovnykova chastyna. Gol. red. prof., d-r V. Kubiiovych. Paryzh - Niu-Iork, 926. [In Ukrainian].

4. 2003. USE. Universalnyi slovnyk-entsyklopedia [UDE. Universal Dictionary-Encyclopedia]. Gol. red. chl.-kor. NANU M. Popovych. Kyiv: Vseuvyto; Novyi druk, 543. [In Ukrainian].

5. 1994. Korotkyi dovidnyk z istorii Ukrainy [History of Ukraine Brief Reference Book]. Kyiv: Vyshcha shkola, 112-113. [In Ukrainian].

6. 2001. Korotkyi slovnyk z istorii Ukrainy [History of Ukraine Short Dictionary]. Kyiv: Pres-Druk, 166. [In Ukrainian].

7. Kotler M., Kulchyckyi S., 1996, Shliakhamy vikiv. Dovidnyk z istorii Ukrainy [By Centuries Ways. History of Ukraine Reference Book]. Kyiv: Ukraina, 88. [In Ukrainian].

8. Kotsur A., 2014, Ktytor. Istoria v terminakh i poniattiakh [Ktetor. History in Terms and Concepts]: Dovidnyk. Za zag. red. T.V. Orlovoi. Vyshgorod: PP Sergiichuk M.I., 346. [In Ukrainian].

9. 1997. Malyi slovnyk z istorii Ukrainy [History of Ukraine Brief Dictionary]. Vidp. red. V. Smolii. Kyiv: Lybid, 180. [In Ukrainian].

10. Mytsyk Yu., 2002, Kalnyshevsky (Kalnysh) Petro Ivanovych. Ukrainske kozatsvo [Kalnyshevsky (Kalnysh) Petro Ivanovych. Ukrainian Cossacks]. Mala entsyklopedia. Kyiv: Geneza, Zaporizhzhia: Premier, 190-191. [In Ukrainian].

11. Pavlovskyi Y.F., 1914, Poltavtsy: Ierarkhy, gosudarstvennye y obshchestvennye deiateli i blagotvoriteli: opyt kratkogo biografycheskogo slovaria Poltavskoi gubernii s poloviny XVIII v. [Poltava People: Hierarchs, Statesmen and Public Figures and Benefactors: the Experience of the Brief Biographical Dictionary of the Poltava Governorate from the Middle of the 18th Century]. Poltava. [In Russian].

12. Putro O.I., 2007, Kalnyshevsky (Kalnysh) Petro Ivanovych. Encyklopedia istorii Ukrainy [Kalnyshevsky (Kalnysh) Petro Ivanovych. History of Ukraine Encyclopedia]: u 8 t. Redkol.: V.A. Smolii (golova) ta in. Kyiv: Nauk. dumka. 40-41. [In Ukrainian].

13. 1970. Radianska encyklopedia istorii Ukrainy [History of Ukraine Soviet Encyclopedia]: v 4-h t. Red. kol.: A.D. Skaba (vidp. red.), V.L. Zuts (vidp. sekr.), I.I. Kompaniets (zast. vidp. red.) ta in. AN URSR. Kyiv: Golovna redaktsia Ukrainskoi Radianskoi Entsyklopedii. T. 2: Derzhavin - Lestrygony, 295. [In Ukrainian].

14. Strukevych O., 1977, Kalnyshevskyi Petro Ivanovych. Malyi slovnyk istorii Ukrainy [Kalnyshevsky Petro Ivanovych. History of Ukraine Brief Dictionary]. Red. kol.: V. Smolii, S. Kulchytsyi, O. Maiboroda ta in. Kyiv: Lybid, 180. [In Ukrainian].

15. 1961. Ukrainska radianska entsyklopedia [Ukrainian Soviet Entsyclopedia]: 1-she vyd: v 17-ty t. Gol. red.: M. Bazhan. Kyiv: Golovna redaktsia URE. T. 6: Italia - Kolizia, 97. [In Ukrainian].

16. 1979. Ukrainska radianska entsyklopedia [Ukrainian Soviet Entsyclopedia]: 2-e vyd.: v 12-ty t. Gol. red.: M. Bazhan. Kyiv: Golovna redaktsia URE, 1979. T. 4. Elektrod - Kantarydyn, 522. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru