Культурно-просвітницька діяльність як складова повсякденного життя інтернаціональних комун (1920-1930-ті рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурно-просвітницька діяльність як складова повсякденного життя інтернаціональних комун (1920-1930-ті рр.)

Черніговець Наталія Миколаївна

докторантка кафедри історії та археології слов'ян,

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, м. Київ

Анотація

На основі використання ґрунтовної бази архівного матеріалу розкриваються особливості культурно-просвітницької діяльності в повсякденному житті інтернаціональних колективів, що допомагає зрозуміти унікальний досвід соціокультурного розвитку багатонаціонального населення інтернаціональних комун в умовах більшовицької моделі соціалістичного суспільного експерименту. Більшовицький уряд поставив перед колективами, крім суто організаційних та господарських завдань, розв'язання цілого ряду соціально - культурних проблем, оскільки на іммігрантські комуни влада перекладала організаційно - управлінські та культурно-просвітницькі завдання. Відповідно до статуту іммігрантської комуни, колективи повинні були перетворитись на культурні центри, які, обслуговуючи оточуюче населення, являлись би розплідниками комуністичних ідей. Таким чином, робота колективів розгорталася в напрямках, визначених владними органами, і підпорядковувалась завданням їх залучення до культурних перетворень в УРСР. Формами просвітницької діяльності інтернаціональних колективів стали: організація роботи бібліотек, хат-читалень; організація виставок, конкурсів, лекцій; робота сільськогосподарських і кооперативних гуртків; початкових шкіл та зимових сільськогосподарських шкіл; поширення власних стінгазет, бригадних газет до сусідніх колгоспів, а також багатотиражки для читання серед колгоспників і одноосібників; організація концерт і в художніх колективів, солістів; перегляд художніх фільмів, фото- і музейних виставок; проведення зустрічей для дітей і молоді. Загалом культурно-просвітницька діяльність представників інтерколективів у період НЕПу зводилась до пропаганди кооперативних і агрокультурних знань. Окреслені заходи потребували значних затрат капіталу. При цьому, як загальне явище для всіх комун, слід відмітити майже повну відсутність оборотних коштів, що являлось результатом недостатньо глибоко продуманого організаційного підходу при формуванні емігрантських груп в Америці. Коштів було недостатньо навіть для підтримання належного функціонування культурно-освітніх закладів не говорячи вже про їх розширення. При цьому державні інституції влади дієвої допомоги не надавали, а перед іммігрантськими комунами стояли більш важливі життєво-важливі пріоритети, аніж поширення культурного впливу.

Ключові слова: іммігрантські колективи, повсякденне життя, культурно-просвітницька діяльність, етнічні меншини.

Summary

CULTURAL AND EDUCATIONAL ACTIVITIES AS PART OF THE DAILY LIFE OF INTERNATIONAL COMMUNES (1920-1930'S)

Natalia Chernigovets

Doctoral student, National Pedagogical Dragomanov University, Kyiv

Based on the use of a thorough base of archival material, the peculiarities of cultural and educational activities in the daily life of international groups are revealed, which helps to understand the unique experience of sociocultural development of the multinational popu lation of international communes in the Bolshevik model of socialist social experiment. The Bolshevik government set before the collectives, in addition to purely organizational and economic tasks, the solution of a number of socio -cultural problems, as the authorities transferred the organizational-administrative and cultural-educational tasks to the immigrant communes. According to the statute of the immigrant commune, the groups had to become cultural centers, which, serving the surrounding population, would be the breeding grounds of communist ideas. Thus, the work of groups unfolded in the directions determined by the authorities, and was subordinated to the task of involving them in cultural transformations in the USSR. Forms of educational activities of international commune were: organization of libraries, reading rooms; organization of exhibitions, competitions, lectures; work of agricultural and cooperative circles; primary schools and winter agricultural schools; distribution of own wall newspapers, brigade newspapers to neighboring collective farms, as well as multi -editions for reading among collective farmers and individuals; organization of concerts of art groups, soloists; viewing films, photo and museum exhibitions; holding meetings for children and youth. In general, the cultural and educational activities of representatives of intercollectives during the NEP were reduced to the promotion of cooperative and agricultural knowledge. The outlined measures required significant capital expenditures. At the same time, as a general phenomenon for all communes, it should be noted the almost complete lack of working capital, which was the result of insufficiently well-thought-out organizational approach in the formation of immigrant groups in America. Funds were insufficient even to maintain the proper functioning of cultural and educational institutions, not to mention their expansion. At the same time, state institutions of power did not provide effective assistance, and immigrant communes faced more i mportant vital priorities than the spread of cultural influence. культурний просвітницький комуна

Key words: immigrant groups, everyday life, cultural and educational activities, ethnic minorities.

Постановка проблеми. Проблема етнічних стосунків і національно-культурного будівництва на основі ідеологічних догм правлячої партії на початку 20-х рр. ХХ ст. залишалася однією з найгостріших як в Україні, так і в інших радянських республіках. З огляду на це, ХИ з'їзд РКП(б) у квітні 1923 р. визначив політичний курс держави в галузі національних відносин, який отримав назву "політика коренізації", в якому комуністична партія вбачала ефективний засіб формування нової "соціалістичної культури". Новий політичний вектор був спрямований на активізацію участі корінних народів і національних меншин у політичних, соціально-економічних і культурних перетвореннях, та мав на меті остаточно схилити їх на бік радянської влади. Широкий спектр заходів владних структур здійснювався і в середовищі іммігрантських сільськогосподарських колективах.

Мета статті - проаналізувати культурно-просвітницьку діяльність інтернаціональних колективів, як представників етнічних меншин України в 1920-1930-ті роки, в умовах насадження радянською владою матеріалістичного світогляду та власного бачення місця національних меншин у державній системі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Історики систематично детально вивчають окремі аспекти культурно-освітнього життя етнічних груп населення України втім історія культурної діяльності іммігрантських сільськогосподарських колективів України в період формування тоталітарної держави в СРСР в 1920-ті роки ще не отримала достатнього наукового висвітлення та комплексного аналізу, що викликає необхідність наукової розробки даної проблеми. Обрана тема не була об'єктом окремого дослідження, а лише розглядалась у контексті досліджень історії національних громад України в зазначений період під час розгляду особливостей соціально-економічного, суспільно-політичного, культурного складових життя етнічних меншин України. Вагомий науковий доробок дослідження етносоціальної історії України в 20 - 30-х рр. ХХ ст. має Л. Якубова. Дослідниця проаналізувала практично всі складові буття національних меншин, починаючи від форм організації громадського життя та закінчуючи сферою народної духовної культури, обрядовістю [Якубова, 2011]. Окреслена проблематика знаходить відбиток та частково у спеціальних працях присвячених діяльності іммігрантських колективів в Україні В. Павленко [Павленко, 1995]. Г. Тарле, акцентуючи увагу на прагматичній зацікавленості радянської держави в іммігрантських колективах, дотично торкається питання їх культурної діяльності [Тарле, 1968]. Е. Данилова значну увагу приділяє низці проблемних моментів з повсякденного життя колективів [Данилова, 2002].

Виклад основного матеріалу. Чільне місце в політиці більшовицького уряду відводилося перетворенням у сфері освіти та культури. З самого початку партійно- державні органи наголошували на пріоритеті ідеологічних цінностей і керівної ролі комуністичної партії. Тому не дивно, що одне з головних місць в роботі з інтерколективами відводилось антирелігійній боротьбі. Із серйозними труднощами зіткнулася компартійна влада при проведенні атеїстичної роботи та антирелігійної пропаганди серед реемігрантських колективів. Для боротьби з релігійністю комунарів влада використовувала два основні методи (ідентичні до методів серед національних меншин): заходи адміністративного тиску та засоби антирелігійної пропаганди. Останній був особливо актуальним для переселенських колективів та полягав у активній діяльності антирелігійних організацій, зокрема, безвірників та інших громадських організацій, проведенні антирелігійних вечорів у клубах та хатах читальнях і т.п. В клубах культурно-виховна робота проводилась під керівництвом партійних організацій. Виходячи з завдань, що покладалися на клуби, в них працювали курси політичної грамоти, проводились тематичні вечори, постійно читалися лекції на політичні теми. Починаючи з 1930 року в них посилюється інтернаціональне виховання, антирелігійна пропаганда. Їх робота все більше уніфікувалася, витіснялась будь яка національна самобутність.

Кампанії проводились у різних напрямках - це ведення антирелігійних куточків у школах, розповсюдження безвірницької літератури, перевірка діяльності культурно- просвітницьких працівників.

Залучення селянського населення до передових методів сільськогосподарського виробництва, а через них і до колективних форм праці, не вичерпували культурно- показового значення колективів іммігрантів. Анкета потреб українських колгоспів у 1922 р. показала, що найбільшу потребу вони відчували саме в культурно- просвітницькій допомозі - 73%. Виходячи з цього, за задумом більшовицької влади, іноземні колективи повинні були перетворитись на культурні центри, які, обслуговуючи оточуюче населення, являлись би розплідниками комуністичних ідей. При цьому, з свого боку, державні інституції влади дієвої допомоги щодо впровадження у життя даного зобов'язання не надавали, а перед іммігрантськими комунами стояли більш важливі життєво-необхідні пріоритети, аніж поширення культурного впливу.

Культурно-просвітницька діяльність комун України в 1923 р. перебувала на досить низькому рівні: школи для дітей мали 26,4% комун, бібліотеки - 36,3%, виписували газети - 57% [ЦДАВО України, ф. р-27, оп. 5, спр. 177, арк. 43]. З огляду на дану статистику, безперечно позитивним моментом діяльності іммігрантських колективів у культурному відношенні стала організація та відкриття шкіл в яких, окрім дітей комунарів, навчались також і селянські діти.

При комуні "Мигаєво" функціонувала 4-х річна школа яку в 1923 р. відвідувало 27 дітей з сусідніх хуторів та 6 дітей комуни [Українські робітничі вісті, 1923, 9 травня]. В 1927 р. тут навчалось 18 дітей комуни та 44 дитини з села. В школі лікнепу - 8 з комуни та 20 з села [ЦДАВО України, ф. 559, оп. 1, спр. 86, арк. 36]. Школа іншої комуни, "Новий світ", почала функціонувати з 1923 р. в приміщені 56 м ² з земельною площею у 5 дес. на повному утриманні комуни. Педагогічний склад школи складався з двох вчителів один з яких закінчив вчительську семінарію, інший - реальну гімназію [ДАЖО, ф. р-5160, оп. 1, спр. 196, арк. 1, 5, 6, 13]. Викладання велось російською мовою. На початок 1925 р. в школі навчалось 34 учні (розрахована на 45 дітей): 25 українців, 8 білорусів та 1 росіянин [ДАЖО, ф. р-5160, оп. 1, спр. 196, арк. 2]. Керівництво колективу планувало перевести два останні курси семирічки до школи комуни, надавши останній сільськогосподарського ухилу. Крім того, в перспективному плані передбачалось організувати школу домоводства для молодих селянок [ЦДАВО України, ф. 559, спр. 70, арк.15].

Заняття в школах розпочинались 15 серпня і закінчувались 1 травня. Протягом навчального 1924-1925 року в комуні "Новий світ", наприклад, було 220 днів фактичних занять [ДАЖО, ф. р-5160, оп. 1, спр. 196, арк. 17зв.]. Після закінчення школи деякі випускники вступали до вищих навчальних закладів і давали розписку про зобов'язання повернутись до комуни після закінчення ВНЗ. В противному випадку, вони повинні були сплатити комуні кошти, витрачені на їхнє навчання [ЦДАВО України, ф. 559, оп. 1, спр. 70, арк. 15].

Колективи, які не мали у своєму складі вчителів, обслуговувались спеціальним педагогічним персоналом по найму. Принаймні саме так виглядала ситуація з викладацьким складом у комуні "Селянська культура" [ДАОО, ф. р-146, спр. 223, арк. 103].

Через низку взаємозалежних факторів деякі з комун не мали власних шкіл. Так, всі діти шкільного віку комуни "Джон Рід" вчились в школі у Миколаєві [ЦДАВО України, ф. р-27, оп. 5, спр. 365а, арк. 85]. Власної школи не було і при комуні "Благоєва", діти якої ходили до початкових шкіл в с. Степанівка - У км. та в с. Парасковіївка - Ул км. В семирічну школу ходили до с. Василівка. Всього на 1929 р. у цих школах вчилось 5 хлопців [ЦДАВО України, ф. р-166, оп. 8, спр. 326, арк. 63].

Пріоритет ідеологічних орієнтирів був визначальним і у справі ліквідації неписьменності та малописемності. Програму робіт щодо цього було окреслено ще у травні 1921 р. постановою РНК УСРР "Про боротьбу з неписьменністю", за якою все населення від 8 до 50 років, яке не вміло читати чи писати, зобов`язувалося вчитись письму українською, російською або якоюсь іншою мовою за бажанням учня [Культурне будівництво в Українській РСР, 1959, с. 120].

В школах у вечірні години працювали гуртки по ліквідації неписемності і влаштовувались лекції й бесіди з загальноосвітніх, політичних і сільськогосподарських питань. Як правило, робота по ліквідації неписемності і агронеписемності проводилась в осінній та зимовий періоди. Освітній рівень іноземних колективів знаходився на щабель вище місцевого селянства. З 87 членів комуни "Джон Рід" вищої освіти не мав жодний, 1 мав середню, 3 спеціальну та 61 нижчу (домашню) [ЦДАВО України, ф. р-27, оп. 4, спр. 419, арк. 169]. До вступу до комуни "Новий світ" за освітою маємо такий розподіл: з домашньою освітою - 42,2%, з нижчою - 56%, з середньою - 1,8% [ЦДАВО України, ф. 559, оп. 1, спр. 70, арк. 15]. Неписемних комунарів були одиниці: серед 221 члена комуни "ІІІ Комінтерн" зовсім неписемних через вік (60 років) було лише 9 чол. [ЦДАВО України, ф. 559, оп. 1, спр. 56, арк.1].

При комуні "Благоєва" функціонував інтернат, де виховувалось близько 150 дітей, більшість з яких - безпритульні. Піонервожатих і вихователів для роботи в інтернаті направляв райком комсомолу Полтави [Науковий архів Полтавського краєзнавчого музею, спр. 05-172, арк.27].

Для виховання дітей дошкільного віку при комунах функціонували ясла. Задля організації ясел комуни повинні були вступати у зносини з окрздравом, який, з свого боку, виділяв керівника ясел на правах члена комуни. Організаційним планом комуни "1 травня" на 1924-1925 рр. передбачалось організувати взірцеві ясла, розраховані на дітей комуни до 2-х років. Комуна "Новий світ" до питання організації ясел підійшла лише у 1928 р. Планова комісія ОЗУ задля цієї цілі пропонувала вступити у зносини з Окрохматдитом, а Бердичівський окрздрав на утримання вихователя на сезон відпустив 250 крб. [ДАЖО, ф. р-5630, оп. 1, спр. 78, арк. 40].

З метою підвищення ідеологічно-освітнього рівня своїх членів при комунах організовувались книгозбірні. Відразу після відкриття бібліотеки при комуні "Благоєва" комунарі видавали книги і селянам, але через низький процент повернених книжок подібну практику в подальшому відмінили. Загалом бібліотека користувалась незначною популярністю серед комунарів: в середньому в день брали 5 книжок, іноді ж до бібліотеки могли не заходити тижнями [ЦДАВО України, ф. р-166, оп. 8, спр. 326, арк. 59]. Здебільшого в бібліотеках книжки не були каталогізовані. Облік читачів та попит літератури ніде не фіксувався.

У порівнянні з іншими комунами, колективи "1 травня" та "Джон Рід", у культурному відношенні були серед числа останніх. Так, комуна "1 травня", через брак приміщень, взагалі не мала культосвітніх установ. Книгарня нараховувала лише близько 400 примірників книжок [ДАЖО, ф. р-279, оп. 1, спр. 8, арк. 65зв]. Для порівняння, в комуні "Новий світ" функціонувала книгозбірня кількістю до 1000 томів [ЦДАВО України, ф. р-27, оп. 5, спр. 177, арк. 112].

Культурно-побутові заклади утримувались за рахунок загальних прибутків комун, що значно зменшувало ту частину прибутків, яка повинна була розподілитись серед комунарів за вироблені трудодні. Так, витрати на культурно-побутове обслуговування комунарів по окремих комунах коливалося від 6 до 36,6% [ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 5361, арк.74]. На культурні потреби комуною "Новий світ" за 1926 р. було витрачено 504 крб. 49 коп. [ДАЖО, ф. р-5630, оп. 1, спр. 78, арк. 18], що у процентному перерахунку від чистого прибутку склало лише 2,6% [ЦДАВО України, ф. 559, оп. 1, спр. 70, арк. 13]. Очевидно, що даних коштів було недостатньо навіть для підтримання належного функціонування культурно-освітніх закладів не говорячи вже про їх розширення. Дещо краще виглядала ситуація в артілі "ім. Скрипника" де до культфонду було відраховано 4,5% (1200 крб.) чистого прибутку, в комуні "Благоєва" - 10% [ЦДАВО України, ф. р-166, оп. 8, спр. 326, арк. 58], в комуні "ІІІ Комінтерн" - 15% [ЦДАВО України, ф. 559, оп. 1, спр. 70, арк. 14].

Культурна робота серед членів проводилась і шляхом передплати періодичних видань. Наприклад, комуна "Благоєва" передплачувала такі журнали: "Колективіст", "Агітація й пропаганда", "Путь МОПРа", "Бюлетень МОПРа"; газети: "Правда", "Известия", "Комсомольская правда", "Комсомольська Україна", "Полтавській Більшовик"; болгарські газети: "Советское село", "Рабочее село", "Единство", "Максенское дело" "Работник" [ЦДАВО України, ф. р-166, оп. 8, спр. 290, арк. 30]. До комун "Джон Рід" та "Новий світ" надходила й американська періодика. Але газети мало використовували для тих цілей в яких вони передплачувались: голосних читок по комунах не проводилось, організованої роботи з газетами не було.

Наступним напрямком діяльності комун у культурно-просвітницькій діяльності, спрямованій на втягнення до своїх лав місцевого населення, було поширення власних стінгазет, бригадних газет до сусідніх колгоспів, а також багатотиражки для читання серед колгоспників і одноосібників. Подібні заходи повинні були сприяти зростанню рівня колективізації в районі. Стінгазети випускала майже кожна комуна, але вони за своєю формою і змістом були не привабливими як для самих комунарів, так і для оточуючих селян. Комуна "Благоєва" видавала власну газета "Думка комунара", яка виходила тричі на місяць, а в травні 1933 р. було складено план виходу газети кожні 5 днів [Більшовик Полтавщини, 1933, 5 травня]. Тираж газети складав до 500 екземплярів, які друкувались в м. Полтаві і розповсюджувались серед сусідніх колгоспів та одноосібних господарств навколишньої сільради.

Дозвілля членів комун мало різноманітні прояви. Найбільшою популярністю користувались гуртки. В комуні "Хлібороб", наприклад, діяв музичний гурток, який з часом перетворився на музичну школу, в якій щороку навчалось близько 40 чол. молоді. Її організатором і викладачем був комунар Ф.С. Дмитрюк [Кисельов, 1977, с. 114]. В музичній школі навчались і діти з комуни "Нива трудова". В комуні ж "Благоєва" участь у гуртках була номінальною. При комуні функціонувало 9 гуртків: загальноосвітній, фізкультурний, крою та шиття для селянських дівчат та жінок, фізкультурний, сільськогосподарський, військово-спортивний, загальноосвітній, санітарний, драматичний, радіоаматорський та музично-хоровий [ЦДАВО України, ф. р-166, оп. 8, спр. 326, арк. 61]. Недолік у роботі всіх гуртків - низька відвідуваності з боку зареєстрованих в них членів, який крився в тому, що при наявних 90 осіб в комуні організовані 9 гуртків мали переважно однаковий склад членів і, в своїй більшості, не працювали, адже одні й ті самі комунарі, являючись одночасно членами декількох гуртків, часу на їх відвідування не мали.

Культурно-освітня робота передбачала й розбудову радіо- та кіномережі, яка своїми засобами пропагувала соціально-економічну і культурну політику партії та держави. Відпочинок комунарів лише декількох колективів урізноманітнювався кіносеансами. Комуни "Мигаєво", "Хлібороб", "Новий світ" та "Червоний прапор" проводили безкоштовні перегляди кіно для місцевого населення. Члени комуни "Червоний прапор" ще в Америці придбали кіноустановку і могли знімати власні фільми про хід розвитку комуни [РДАЕ, ф. 478, оп. 7, спр. 2119, арк. 34]. Особливою увагою селян користувалися радіоприймачі. У дні передач до комун сходилось навколишнє селянство.

Різновидом відпочинку для комунарів були вечори художньої самодіяльності, які в комуні "Благоєва" готувались і проводились під керівництвом Пеньо Пенева і Олекси Антонова. В спеціально збудованому театрі комуни "Селянська культура" систематично, на свята, членами театрального гуртка ставились вистави, які відвідували селяни місцевих сіл.

Висновки

Таким чином, повсякденна культурно-просвітницька діяльність сільськогосподарських комун, організованих зарубіжними робітниками, зводилась до агітації за кооперування селянських господарств, що повністю відповідало політиці партії на селі, наглядно демонструвала перед селянами "переваги" високовиробничого, технічно оснащеного колективного господарства перед дрібним, одноособовими і тим самим невільно підводила їх до необхідності переходу на новий етап розвитку. Загалом, в сфері культурної роботи комун виявилось менше успіхів ніж очікувалось. Поглибленої культурно-освітньої роботи не велось, значно більше уваги приділялось політпартійній освіті. Разом з тим, культурно-просвітницькі установи стали осередками виховання комуністичної молоді, сприяли розповсюдженню ідей марксизму-ленінізму серед національних меншин. За умови надання певної свободи для організації та діяльності клубів, шкіл, хат-читалень, бібліотек, театрів, видавництва та розповсюдження книг та періодики зростала політична свідомість населення етнічних груп України, яких влада активно залучала до будівництва соціалізму.

Список використаних джерел та літератури

1. Більшовик Полтавщини, 5 травня 1933.

2. Данилова, Е., 2002. Иммиграционная политика и создание трудовых коммун из иммигрантов и реэмигрантов в СССР в 1920-е годы, Вестник Московского университета, Серия 8, История, 1, Москва, с. 3-20.

3. Державний архів Житомирської області (ДАЖО).

4. Державний архів Одеської області (ДАОО).

5. Кисельов, В., 1977. На заклик Володимира Ілліча Леніна - в країну рад. Український історичний журнал, 9, Київ, с. 112-116.

6. Культурне будівництво в Українській РСР. Найважливіші рішення партії і радянського уряду. 1917-1959 рр., 1959. Т.1.

7. Науковий архів Полтавського краєзнавчого музею.

8. Павленко, В., 1995. Українсько-болгарські відносини 1918 - 1939 рр., Київ: Ін-т історії України НАН України.

9. Російський державний архів економіки (РДАЕ)..

10. Тарле, Г., 1968. Друзья страны Советов. Москва: Изд-во "Наука".

11. Українські робітничі вісті, 9 травня 1923.

12. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України).

13. Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України).

14. Чирко, Б., 1995. Національні меншини в Україні (20-30 роки ХХ століття), Київ: "Асоціація Україна".

15. Якубова, Л., 2011. Повсякденне життя етнічних меншин радянської України у міжвоєнну добу, Київ: Інститут історії України.

16. References

17. BilshovykPoltavshchyny [Bolshevik of Poltava region], 5 may 1933. [in Ukrainian].

18. Chyrko, B., 1995. Natsionalni menshyny v Ukraini (20-30 roky 20th stolittia) [National minorities in Ukraine (20-30 years of the XX century)], Kyiv: "Asotsiatsiia Ukraina". [in Ukrainian].

19. Danilova, E., 2002. Immigracionnaya politika i sozdanie trudovyh kommun iz immigrantov i reemigrantov v SSSR v 1920-e gody [Immigration policy and the creation of labor communes from immigrants and re-emigrants to the USSR in the 1920s.]. VestnikMoskovskogo universiteta, Ser. 8, Istoryia, 1, c. 3-20. [in Russian].

20. Derzhavnyi arkhiv Zhytomyrskoi oblasti (DAZhO) [State Archive of Zhytomyr Region (SAPR)].

21. Derzhavnyj arkhiv Odeskoi oblasti (DAOO) [State Archive of Odesa Region (SAOR)].

22. Iakubova, L., 2011. Povsiakdenne zhyttia etnichnykh menshyn radianskoi Ukrainy u mizhvoiennu dobu [Everyday life of ethnic minorities in Soviet Ukraine in the interwar period], Kyiv: Instytut istorii Ukrainy. [in Ukrainian].

23. Kulturne budivnytstvo v Ukrainskii RSR. Naivazhlyvishchi rishennia partii i radianskoho uriadu, 1959, 1917-1959 rr. [Cultural construction in the Ukrainian SSR. The most important decisions of the party and the Soviet government. 1917-1959], 1959. T.1.

24. Kyselov,V., 1977. Na zaklyk Volodymyra Illicha Lenina - v krainu rad [At the call of Vladimir Ilyich Lenin - in the country of the Soviets]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 9, Kyiv, c. 112-116. [in Ukrainian].

25. Naukovyj arkhiv Poltavskoho kraieznavchoho muzeiu [Scientific Archive of Poltava Museum of Local Lore].

26. Pavlenko, V., 1995. Ukrainsko-bolharski vidnosyny 1918 - 1939. [Ukrainian-Bulgarian relations 1918 - 1939], Kyiv: In-t istorii Ukrainy NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

27. Rosiiskyj derzhavnyj arkhiv ekonomiky (RDAE) [Russian State Archive of Economics (RSAE)].

28. Tarle, H., 1968. Druzia strany Sovetov [Friends of the country of Soviets], Moskow: "Nauka". [in Russian].

29. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy (TsDAVO Ukrainy) [Central State Archive of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine (CSASB of Ukraine)].

30. Tsentralnyj derzhavnyj arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy (TsDAHO Ukrainy) [Central State Archive of Public Associations of Ukraine (CSAPA Ukrainy)].

31. Ukrainski robitnychi visti [Ukrainian workers' news], 9 may 1923. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru