"Тепер я дитя війни та баба війни...": Свідчення чернігівчанки N про життя в оточеному місті (24 лютого — 2 квітня 2022 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Тепер я дитя війни та баба війни...": Свідчення чернігівчанки N про життя в оточеному місті (24 лютого -- 2 квітня 2022 р.)

Ольга Воробєй

кандидатка історичних наук, наукова співробітниця,

Інститут всесвітньої історії НАН України (Київ, Україна),



Анотація

Мета публікації полягає в показі правдивої історії виживання людини на Чернігівщині під час повномасштабного вторгнення російських військ (24 лютого - 2 квітня 2022 р.). Застосовувався метод інтерв'ювання мешканки приватного сектора чернігівського мікрорайону Бобровиця. Результатом дослідження стали свідчення очевидиці активних бойових дій, руйнувань і повернення міста до життя після його звільнення. До стратегії виживання в екстремальних умовах відносяться застарілі або забуті техніки опалення житла, способи щоденного приготування їжі та консервування, дотримання особистої гігієни, а також принципи сусідської взаємодопомоги. Особливого дискомфорту завдавала відсутність централізованого водопостачання. Згадуються способи збору дощової води, використання одного кухля для різних потреб, зокрема особистої гігієни, прибирання, напування домашньої птиці. Попри пережиті важкі події, чернігівчанка не втрачає оптимізму, будує плани на відновлення свого житла, продовжує вирощувати городину. Практичне значення полягає у формуванні джерельної бази для вивчення повсякдення екстремальних ситуацій та спроти- ву російській аґресії.

Ключові слова: війна Росії проти України 2014-2022 рр., вторгнення, повсякдення екстремальних ситуацій, стратегії виживання, Чернігів.



“Now I Am a Child ofWar And a Grandmother ofWar...”: Testimony of Woman N From Chernihiv About Life in the Surrounded City (February 24 -- April 2, 2022)

Abstract. The purpose of the study is to show the true history of survival of a person during the full-scale invasion of Russian Armed Forces on the Chernihiv region, occupation of Chernihiv oblast and siege of Chernihiv (February 24^th - April 2nd, 2022). To achieve the goal, the method of interviewing of a female respondent of Bobrovytsia microrayon (c. Chernihiv) was used. The result of the research is a testimony of an eyewitness of active combatant operations, destruction, and reconstruction of the same city after its liberation. We have noticed such survival strategies in extreme conditions of life: outdated, sometimes forgotten home heating techniques, ways of preserving and cooking food, personal hygiene, leisure and the principles of neighbourly mutual aid. The lack of centralized water supply caused particular discomfort in life. Methods of collecting rainwater and using one mug for several needs, for example, personal hygiene, cleaning, watering poultry, are mentioned. Despite the difficult events experienced, the interviewed Chernihiv woman does not lose her optimism, makes plans to restore her house, and continues to grow vegetables.

Keywords: Russia's war against Ukraine 2014-2022, invasion, everyday life during extreme situations, strategies of survival, Chernihiv.



Текст, що публікується нижче, записано від очевидиці подій мешканки одного з мікрорайонів Чернігова - Бобровиці. Через війну, яка прийшла в її дім, у свої 79 років інформантка змушена була вдаватися до різних стратегій виживання, які, здавалося, вже давно набули статусу пережитого та забутого. Так, справжнім порятунком для неї стала традиційна українська піч, на якій готувала їжу, і твердопаливний котел для обігріву будинку. Із гумором оповідачка згадує про вимушене користування вуличним туалетом через несправності центрального водогону, спричинені активними бойовими діями. Найбільшою проблемою виявилася відсутність води, що ускладнювало не тільки приготування їжі, а й організацію побуту та утримання присадибного господарства (попри свій поважний вік містянка тримає курей, фазанів, цесарок). Порятунком стало збирання дощової води й використання її для задоволення базових потреб. Як з'ясувалося, щоб помитися, чернігівцям часто було достатньо одного кухля з подальшим використанням залишків води на господарські потреби. Для обігріву будинку доводилося спалювати сміття, а для освітлення приміщення - застосовувати ліхтарі та свічки. Рятівними для багатьох жителів приватного сектора стали домашні запаси (картопля, консервація). Визначальним фактором виживання під час облоги міста була сусідська взаємодопомога. Показово, що навіть в екстремальних умовах люди продовжували дотримуватися традиційної обрядовості, зокрема поховальної. Свідчення містять згадку про прощання із загиблою внаслідок обстрілів подругою, яке для оповідачки залишалося обов'язковим навіть попри неабиякий ризик для життя. Велика сила духу цієї, як вона сама себе назвала, «баби війни» - в усьому, що вона робить. У нелюдських умовах воєнного повсякденна її рятувала пісня. Глибокий оптимізм, плани на відбудову пошкодженого житла, праця на присадибній ділянці - це ті основні чинники, що після деокупації Чернігівщини допомагають жити та вірити в перемогу. чернігівщина російське військо вторгнення

О.В.: То це ви пережили ще ту війну, Другу світову? Ви ж народилися у війну?

N.: Да. Мені мєсяц було, як освабаділі Чернігов. Тєпєрь я дітя вайни і баба вай- ни. Ну, нічого.

O.В.: І ви тут народилися, у Чернігові?

N.: Ні, я народілася - Черніговский район, сєло Кашовка. За Масанами зразу.

O.В.: А у вас збереглися якісь спогади, ще про ту війну ?

N.: Нє. Я только помню, вже такая була гадов трі, так усє ж ідут на работу, а менє оставляють дома. Дак, такая ж дєрєвянна кравать була, падушок наложать, а там, мєжду ст- єнкою і падушкою, така ямочка. Я вже в тую ямочку лажуся, а снаряди вазілі і взривалі, а мєні було так страшно, шо тії снаряди взривалі. Страшно. Вони мені вже і окна ставнями позакривають, шоб не так чутно, а воно ж чутно. Оце такеє только я помню з теї вайни.

O.В.: А потім, як відбудовували місто, вас кудись із собою брали на роботи?

N.: Та нє. Тольки помню, як ото зімою пособіраються, такої ж особо роботи нема, лампа гарить на столє, і гамонять: «Так ідє Новий год. Шось подєшевєє, а може які налоги знімуть». Тоді ж налоги були. У наших родічів було три дівки, за кажду дівку треба було платить налог. А на работу ходили, трудодень писали палочку. А за той дєнь маглі дать сто грам... Там за год може двєсті набереться тих палочек, дадуть по сто грам зєрна якогось чи ще щось, грошей же ніхто не давав. Ну, у нас у сімє галадовкі ми як такої не чувствували, бо у нас дєдусь рабів дарожним мастєром, дак якісь 150 рублєй, по-моєму, он тоді палучав. І мама рабіла наблюда- тєлєм на гідроелектробюро, так тоже капєйки якіто йшли. Да в нас у сімє було луче ше. Но всьо равно було таке, шо капалі картошку, так там на покуті сидять бухгалтер, галава калхоза, а в порозі Палажка пєчь топіт, бо з дєтьми жила. Ну і холодно було так, а я побєгла туди ж погрється. А Палажка якієсь ладки пєкла. Ну і угостіла менє ж тими ладками. Я їх з'єла, а тоді пабєгла до дверей, а двері дере- вяні були, а двері ті не открию. Кричу: «Палажечка, Палажечка, открий!». Вона открила. Я ше через порог не переступила, оце як сьогодні помню: «Палажечка, Палажечка, дай ще одну ладочку». Дак тиє всє і пападалі всє со смєху.

O.В.: А у вас було якесь передчуття, що буде війна? От якісь сни-передвісники, що буде неспокійно? Чи не було нічого такого?

N.: Нє. Я просто не вєріла. Я не вєріла, шо будє вайна. І даже оце плємянніца мені пазваніла, а внучка у нас учіться в ліцеї для адаронной молодості, дак їх у 4 утра поднялі і в бомбоубєжищє. А Таня мені оце звоніт і каже: «Ну, не тєряйся. Собірай документи, бо вже началося». Ну, я не растірялась! Ні грама! Я усю вайну я не плакала. Одін раз я була заплакала, нє знаю, от растєрянності чи от чого., колі перебило мнє всє окна, двєрі повибівало.

O.В.: У домі вашому?

N.: Да.

O.В.: А ви живете в такому приватному будинку?

N.: Да. Ось.

O.В.: А ви не вірили, що росіяни можуть таке зробити?

N.: Да. Ну вродє ж сваї люді.

O.В.: Може дружили, були у вас у Росії якісь друзі чи родичі?

N.: А чого ж не було?! Були. Ми в свойо врємя з дідом об'єзділі і Грузію, і Армєнію, і Азербайджан, і кругом. І Расію тую самую, і Лєнінград, і Маскву. Дак оце таке пережилі. Дак вони оце знають, шо як нада плакать, то я співаю.

О.В.: Ви співали? А воно вам допомагало, співати?

N.: Да, воно як освобождало від того. То я якусь частушку от проспіваю, то іще щось. То я як шось проспіваю, то стає легше.

O.В.: А ви любите співати? У вас голос красивий? Чи ви просто любили це з молодості?

N.: Да, з молодості. Всю дорогу. Як умєла, так і співала.

O.В.: То вас це тоді підтримувало. І вам це допомагало, що ви співали. А може ще хтось із вами співав?

N.: Нєт. Вони, ще хтось, і сміявся з мене. Воно всьо кому как було. А я ж осталася на уліце одна, усє повиєзжалі. Оце ж цяя улочка, дак оце я одна. І на тую улочку, дак там тиє булі. А у нас дом на два входа, а та другая, Свєта ж, там удрала в Києв. Дак оце вийду на тую сторону, постою, так оце приду сюда до цеї Ніни, вийду на тую сторону - нема ніде нікого. Ну, тади як окна перебило, просто тоді я просто таки спужалася. Я лєжала, в мене падвал под домом, я туда не ходіла.

O.В.: А чому?

N.: От нє ходіла!

O.В.: Не хотіли?

N.: Да.

O.В.: Просто вирішили для себе, що не підете?

N.: Адін раз надоєло було, било тємно, тємнєло ж рано. Дак я свєчку взяла, за- паліла да пашла, да банки попереставляла, работа така була в мене. Ну і дві ночі до їх (до сусідів) я приходіла ночєвать.

O.В.: А як, люди стали добріші? Ви відчули, що якось всі об'єдналися?

N.: Понімаєтє шо, оці люді, шо осталіся, дак якось так дружно, ми куском хлєба дєліліся. Ну потом, шоб так було, я б не сказала. Вайна людєй не научіла. Усякіє ж люді нада - і всякіє є.

O.В.: А вам пропонували десь виїхати?

N.: Да.

O.В.: А хто й коли?

N.: В мене плємянніца, дак вона в сєло туди переїзжає, а плємяннік казав: «Давай заберу на Києв», а я кажу, шо нікуди я не пойду.

O.В.: А чому ви не хотіли їхати? Вам не було страшно, що вбити можуть?

N.: Ну уб'ють, дак закапають. Таня мені звонила.

O.В.: А Таня це ваша дочка?

N.: Плємянніца. В мене дітей немає. А вона каже: «Не дай Бог шо, дак я й не придумаю, де тебе й шукать». А я кажу: «Не растраюйся! В мєшок укинуть і привезуть!». У мене ж кроліки були, курочки були. Свєта покидала фазани, цисарки, кури. Ну як, шоб я їх покидала?! Ну і чого я з своєй хати пойду?! Я з своєй хати нікуди не хотєла йти. Ну тоді ж як грохнуло у сосєда в баню, то пролітєло прямо над головою. Я лєжала прямо на дєванє, а воно як шарахнуло, считай над хатою воно лєтєло і над баньою в сосєда. Дак якби була одноетажная, дак воно б далі пролєтєло, а то двуетажная баня в нього, дак воно туди й урєзалося. Дак тоді я просто спужалася, бо воно ж само лєтєло, свістєло і гуло, а таді ж полєтєлі всі окна, двєрі. Двєрі одні у мене були на крючочку, дак тиє открить открило, но нє вибіло нічого. Другіє двері на два обороти булі закриті, дак вирвало з усім живим і замок. І сєйчас на вєрьовці привязаниє. А одниє, на одін оборотік так, нічого не случилося. А окна всє винєсло.

O.В.: І що ви робили?Як ви потім ті вікна закривали?

N.: А всякіми в мене там з мебелі досточки були, дак і Сашу Вікіного попросіла, дак ще там двої булі, то позабивали там все, а там наверху, дак я сама позабивала.

O.В.: І так воно у вас зараз і є?

N.: Да.

O.В.: Ну ніхто не допомагав, ніяку плівку не давали, як там ДСНС?

N.: Нє, нє, нє. Я нікуди й не ходіла. І спасібо Богу, шо осталася хата і сама живая.

O.В.: Але ж, дивіться, вам же ж холодно було. Вікна вибило, вдома було ж холодно. Чим ви грілися?

N.: У мене катьол дровяний є.

O.В.: Але ж вікон не було, холодно ж тоді було, це ж ще березень був?

N.: Да, це було 11 марта. Хлопци ж позабівалі, то воно й нормально, воно й сєйчас так. Я нє спєшу.

O.В.: Ну зараз то хоч тепло.

N.: Ну, та нє, всьо равно, я кажу, як не поставлю, то скотчем залєплю.

O.В.: Але дрова у вас були, ви ж запаслись?

N.: Були, були, ще трохи ж було. Поки газу ще не було, так дєд ще тоді запасся. Так «гради» свистять, летять, а я в сараї капаю ті дрова. Свистіть, кажу, скольки хоче- тє. Я дньом вообщє в хаті не жила! Це па уліце хожу, то рубаю дрова, то ношу.

O.В.: Це вас відволікало?

N.: Да. Це я зайнялася. А вот як ноч ішла, тоді вже було страшнувато. Особо як сталі лєтать самольоти.

O.В.: От розкажіть за літаки. Коли вони літали? Вночі, вдень, уранці?

N.: Поначалу літали вони так от десь мінут 15-20 пятого утра. Пролєтіт, і це тольки летіт оце мігає, мігає і таді - гух, і гахне. І тоді - гул же ж і свіст - страшне. Потом начали ж уже єздіть, вже звечера ще пролетять, а потом уже 4 рази. От в вос- єм часов вечера, в дванадцать вечера, в три ночі і пол пятого утра. 4 рази за ноч.

O.В.: І так кожен день.

N.: Да. Це самоє страшноє було. А потом як разбіло газопровод, так воно ж горєло. Так ми зразу, шо як самольот летіт, а воно ж гудє. Це ж самальот летіт. І гаріт же ж це ж полум'я ж такеє, освіщєніє ж іде. Пережили таке...

O.В.: А газ у вас пропадав? От вода, газ, світло?

N.: У нас нічого не було, і сійчас газу нема.

O.В.: А водичка?

N.: Це я даже не знаю, якого числа нам воду включилі. Воду і свєт. Спєрва свєт включили, а потом воду. А газу немає.

O.В.: Електроплитка може є?Як ви справляєтесь?

N.: Сєйчас я уже купила електроплитку.

O.В.: Це вже після війни купили?

N.: Да. А тоді ж - у мене пєчь же ж ше є. В мене дід був очень прєдусмотрітєльний.

O.В.: Піч така, як колись була у селі?

N.: Да, як в селі пєч. Так в мене така груба плита, так я і піч топила, і плиту запалю. Наставлю - наставлю, шо мені надо понаварюю. І сєйчас так само, понаварюю, поставлю, а коли мені нада, ось подогрєла на плитє. Бо на плиткє шо ж там. А так я поставлю, все понаварюю і води нагрєю, і все зроблю.

O.В.: А де ви брали продукти? У вас були, ви запаслися? У вас був на це час?

N.: Продукти булі.

O.В.: У вас своя картошечка, може там ще щось?

N.: Агарод же ж був, так є. Кансєрвації повно, і у халадільніку було. Дак я ж уже бачу, шо свєту ж немає, да зразу ж там, то риба була, дак пасаліла. Дак з одної риби пожаріла. Зразу пажаріла, паєла вкусно. А то ж іщє штук 4 філєєчки осталося. Я ж їх пасаліла. Пасаліла ж добре, да взєла й пажаріла. Кинулась єсть, а воно аж горькоє. Ну і шо рабіть? Думаю, падажді, дак я зараз зроблю з овощами. Я зрабіла з овощами, а воно всьо равно сальоне. Дак я завернула, дак суп зваріла. Так і не пропало. А була камбала в мене, то я пасаліла вже ловко, то я взяла її да на ночь намочіла вже у воду, вона вимокла, пожарила і отлічно. І м'яса, в мене було повно м'яса.

О.В.: А у вас свої були курочки ?

N.: Ну аякже. Дак я як курку зарізала і кроля, дак м'ясо повен холодільнік.

O.В.: А світла ж нема? Але ж тоді було ще холодно, ви могли без світла бути?

N.: Дак скольким там воно побуло холодно. То я вже його пообрєзала всє, зробі- ла тушонку, а косточки порубала-порубала, та й зробіла тушонку. Да як же ж газу ж немає, то нарубала і зложила в банки - і в пєчь, і 5 часов кипєло в пєчі. Тоді повитягувала, позакривала. Косточки порубала, да в сольоной водє проваріла, да й закрила. Да й откриваю і варю собі.

O.В.: А такого, що в магазині є, чогось хотілося, а магазини не роблять? Було таке?

N.: Так воно й єсті не хотілось.

O.В.: А заставляли себе?

N.: Канєшно, вже знаєш, шо надо поєсть, да вже шось собі зваріш, да й поїсиш. Два рази в дєнь. Це десь часов у дєсять чи у одінадцать, а тоді часов там у чотири, чи у пять другий раз їсиш. І то, тольки й знаєш, шо це надо поєсть. Ну нічого. Все пережилі.

O.В.: А як ви милися?

N.: А як там милися... Вода дефіцит, дак ше й животним надо. Як вже дождь прошол, дак тоді вже і тарєлки подставлялися. Аби тольки, шоби набрати води. У все шо можна, аби тольки набрати воду. А то там на Урожайной, дак мужчина включав, у його скважина є, дак включав її. Я два рази хаділа. А миться як? Нагрієш у чайнику води на плиті, тут у нас казала сосєдка «от сєля до сєля, а от сєль хай будє так» (показує на собі - О.В.). Сюдою-тудою помился, да і буде так. Кружку води потратиш, її ше й так, миєш пасуду, дак ше й курам отнесеш. Вода так не вилівалася, як попало, нє, нє, нє. Миться да й так, трохи набереш да і всьо. Сєйчас уже, газу ж немає, нагрієш води, да вода ж є. Кастрюлі тиє чорниє, оооой. Ну нічого, всьо пережилі.

O.В.: А що найстрашніше було з цього?

N.: Самальоти як летіли. Самиє страшниє були самальоти.

O.В.: А був таких страх, що зараз це остання мить?

N.: Ну, я себе настраювала, що все буде нормально. Ну то не то шо, а діван подо мною двігався. Такеє було, шо не то шо, а двігався діван.

O.В.: А може як були в когось проблеми зі здоров'ям, то як їх вирішували?Лікарні ж не робили?

N.: Не знаю.

O.В.: А ви добре себе почували? У вас не було ніяких проблем, от крім страху? Я не знаю, може голова болить, чи ще щось?

N.: Та то таке, поболєло, да й перестало.

O.В.: Чи живіт болів? Знаєте, що їдять що попало, а потім проблеми?

N.: Ну, дак бувало таке. Шо хоч було.

O.В.: А у вас були якісь медикаменти, чи воно у вас само проходило?

N.: Да було. І от давлєнія було, а як нє, то ми й народниє моглі робить.

O.В.: А у вас якісь трави може є?

N.: Та я травами то не теє, але як панос, то робить нада так. Ложка спірта, только я в чарочку переліваю, і сире яйцо, і калатаєш то всьо.

O.В.: І воно помагало?

N.: Хіба раз збігаєш.

O.В.: Та ви що! Треба буде спробувати, як треба буде. А де ви брали інформацію? Це ж світло не робило, телевізора ж не було?

N.: Нє, не було. Нічого не було, тєлєфони не рабілі, нічого ж не було. Ну там у нас на уліце, у нас одін воєнний, так уже Толіка того ж вже чув, то ми питали його: «Толя, шо там робіться?», а він: «Та нічого! Нормально!». Ну оце так ми жилі. А тоді вже трошечки вже стала пробиватися связь, так отуди ходили на угол, на связь. Так я пережила войну. Свєтіна сучечка у мєня била, я вкладусь на дівані, вона в мене в ноги, і так і спим.

O.В.: Молитви може якісь читали? Чи ні?

N.: Ну читаєш малітву і шо...

O.В.: Чи ви не дуже в то вірите?

N.: Ну да, як там буде. Як Бог распорядіться, так і будє, по-другому нічого не будє. Оце ж у сусідів як гохнуло, вони обоє були в бані, баня вже гаріть, а вони ще в бані, ну не вбило ж, нічого.

O.В.: А у вас було, що когось вбило на вулиці? Ви бачили трупи?

N.: Да. На Урожайную попало і маю подругу вбило.

O.В.: А чим вбило? Від авіаудару чи «градом» дістало?

N.: Навєрно «градом». Бо їх адін угол разваліло, потом другий угол разваліло. А вчетверте, вона так стояла, з теї сторони кухня, у кухню гохнуло, вона у кухні була, дак їй руку оторвало і не стало.

O.В.: А ви ходили на похорон до неї?

N.: Саме тоді такі обстрєли були, в той день як її вбило, так я вже ввечері десь в часов пять, часов до шесті вони гатять, потом часов до восьмі - тішина. А потом знову гатять. Дак я ввечері та й збєгала, там побула, а як же хараніть, то ж у морг надо вєсті, а її Коля і каже: «Я сам магілу викопаю і пахороню».

O.В.: Це її син?

N.: Чоловік. Я сам, каже, магілу викопаю і похороню, но нікуди не поїдем. Но нє зналі, на сколько ж часов, і ето... Так я утром же устала, да побєгла до них, та збєгала, поки обстрєлов не було. А вже калі харанілі, то вже тоді я не хаділа.

O.В.: То ви зразу взнали, що її не стало?

N.: Да, да. Тут вже мало хто остався.

O.В.: А вона теж у віці людина така?

N.: Ну, йой навєрно десь 65.

O.В.: То ще не стара. Ще б і жити.

N.: Ще б і жить. Так тоже в єї син у аварії пагиб, а другий астався. Так він на Хмєльніцкой атомной станциї робе, то бєдний і на похоронах не був. Не смог приєхать.

O.В.: А було таке, що люди виїжджали і їх розстрілювали?

N.: Ну, тут у нас не було такого.

O.В.: Це у вас Бобровиця район?

N.: Да. У нас Бобровіца. То у нас такого не було.

O.В.: А чули таке, що десь в городі таке було?

N.: Нє. Тут одниє виєзжалі, так до моста доїхалі і їх развернулі. Ше мост був. Дак їх просто не пустілі.

O.В.: А було таке, що під час воєнних дій гуляли весілля, чи родини якось?

N.: Та нє. Тут людєй не було.

O.В.: То ви кажете, що тут сусіди були, ви були і ще десь по вулиці були люди?

N.: Та ще там одні були. Людєй не було.

O.В.: А так усі виїхали. А куди виїздили?

N.: Хто куда. І в Чернівці, і в Львов, хто куди придумав, туди паєхав.

O.В.: А коли вам пішла гуманітарка?Коли місто стало допомагати, чи ще хтось?

N.: Ну, даже я й не знаю, какого числа, но це вже послє пєрвого.

O.В.: Оце вже коли вигнали росіян?

N.: Да.

O.В.: А довго ви перебували у цій блокаді? Чи як це у вас називалося ? Просто война ?

N.: Вайна да й годі.

O.В.: Це як уже вони пішли, то це вже лише тоді вам уже стало трохи легше?

N.: Ну, вже тоді гуманітарку якусь стали привозити.

O.В.: А чого хотілося найбільше? Що найпотрібніше було?

N.: Хлєб і вода. Потом хлєб сталі вазіть. Ми мєжду собой куском хлєба дєліліся.

O.В.: Може в когось мука була, що можна було напекти? Ви ж кажете, що у вас і піч була ?

N.: Я і пєкла.

O.В.: Це у вас була мука своя, і ви пекли хліб, і ділилися? Ну, в магазині ж не купиш.

N.: Да. Тєм болєє, шо у нас і сєйчас, я ж нікуди не пайду сваімі ногами. Хто молодший, то на вєлосіпєд. Я думала, шо попробую, так ноги вже не задіраються. Хотя в свойо врємя калісь у Ніжин вєлосіпєдом єзділа [...].

O.В.: А ось скважина от була, далеко було до неї йти ?

N.: Да, тяжко. От пєрвий раз я була пошла, дві бутилки взяла, дак дві бутилки я принесла. А в другий раз думаю, подожді, а в мене така сумка на кольосіках, дак я шість бутилок привезла. А тоді дощ як пошол, то ми збиралі не на єду, а пасуду помить та й теє, вже в нас дощевая вода була.

O.В.: То бомбосховище ви собі робили чи ні?

N.: В мене подвал.

O.В.: А ви його не обустраювали, подвал? Він ж холодний був.

N.: Дак холодний. Туто при входє катьол у мене дровенний, там не дуже холодно було. Я такого не люблю.

O.В.: То под диваном ви ховалися?

N.: На діванє. Прям на діванє. Поначалу ж були окна, а потом не стало окон.

O.В.: А були такі люди, що спочатку думали по-одному, а потім змінили свої політичні погляди?

N.: Нє.

O.В.: Всі думали, що вони таке не зроблять?

N.: Ну, ну ніхто ж не думав, що це вони такеє зроблять. Ніхто ж не думав. На Лукашенка тоже не думали, а он увязався.

O.В.: А ваше житло постраждало як? У вас вибило вікна, двері і все? Так стіни залишилися?

N.: Да.

O.В.: А ви десь подавалися, щоб вам його відновлювали?

N.: Та нікуди я не хаділа і нічо не рабіла.

O.В.: А як ви от думаете от зараз робити? Вам треба допомога держави.

N.: Якая там помощь! Ідє так буде, а гдє там двє шибкі, шо я нашла такіє в мене були, то перестєклять, когось попрошу. Обойдусь. Шось придумаю, я і так перезимую.

O.В.: Без вікон?

N.: Позабиваниє же ж. Там два окна получілося, шо вони євро билі такі, то з одної сторони є, шибка одна цела. Другеє з цієї сторони, а третє вирвало з завєсов. Тут такеє. А там от позабівалі досками в одном мєстє, шо я сама позабівала, то когось треба попросіть, шоб позабівали.

O.В.: А як ви розрізняли, яке озброєння росіяни застосовували? Може, ви якось розрізняли, як воно свистить? Може по-різному?

N.: Дрони як летять, то наш дрон - він як пчолка, а той (ворожий - О.В.) - так жосткий такий. Може, больший, ну, по-другому той свистав.

О.В.: А літаки?

N.: А самальоти, вони ж як летять, дак страшне. Їх же там є дві бомби. Так поначалу як одін лєтав, тоді як пролєтів, тоді вже, хух, то вже вздихнеш. А потом, вже як по чотири рази стало, то сідіш вже і не спіш вже шо. Сорок днєй оце так. Роззуєшся, передєнєш чистєйшеє, теє всьо у мєшок іскидалося, бо води ж нічого, стірки ж немає. Одєтий, бурки на ногах. Це вже спать ложишся, бурки на ноги, жилєтка ватня, отак і спала, сорок днєй.

O.В.: В одному і тому самому?

N.: Нє, мєняла. Одьожу вже так мєняла, бо завонялося ж всьо за сорок днєй. Ну, і так же ж десь тут, тут і тут десь (показує на собі - О.В.), трохи водой видєліш.

O.В.: Було дуже дискомфортно це, що нема як помитися, перевдягнутися, нема як голову помити?

N.: Я послє того, як вже дождь прошов, то помила голову, дак такая вода була, як отого, аж сіра!

O.В.: То може вода була, знаете, з дощу, не дуже чиста?

N.: Нє, наче чиста. Дєло в том, шо мєсяц немитая голова. І це ж не так, шо зняла, а то всю дорогу день і ноч у платку.

O.В.: А було таке, що люди прали в річці, десь в озерці? Бо ж не було де. Бо ще зуби почистити було.

N.: Так а як було стірати?!

O.В.: Ніхто не стірав?

N.: Ну, Віка так набрала води багато з дощу, то дєцкоє перебовтає. А так - усе в торбу. А кончілась война, вода появілась, свєт появілся, тоді вже стірка пошла. Хтось там то трусніки якіє, як не хватало, так перебовтає, но в мене їх хватало, дак я міняла, да і всьо. Всє сміялися, така у мене жилєтка була, то казала, шо то бронєжилєт у мене такий був з карманом. А там і фонаріки, і ключі, і спічки, і шо хочеш у тих карманах. Дак попродіралися й кармани.

O.В.: Попродиралися від того всього, що накладали?

N.: Да, да.

O.В.: А як оці побутові речі вирішували? От септики як чистити, чи інше?

N.: Мусорка?

O.В.: Да, і мусорка теж.

N.: Нє!!! Ніхто не вазів.

O.В.: Так а як же ви жили? Це ж антисанітарія могла бути. Палили?

N.: Я-то паліла, на уліцу бєгала.

O.В.: А потім як?

N.: Ну, у мєнє там на уліце туалєт.

O.В.: Але у вас удома теж був, тільки ви ним не могли користуватися?

N.: Ну да. Так а як же ж. Калі вже дощ пішов, що води багато стало, так тоді вже можна було, в відро набереш да булькнеш.

O.В.: А мусорку як виносили? Ну, ладно, ше якщо якась органіка, то можна було викинути в компостну яму. Ви робили таку?

N.: Ну да.

O.В.: А бумажки, таке?

N.: Бумаги в мене всі в катлє гарєлі. Все туди в мене йшло. Ну от я, може, вьодєр 15 тольки стєкла винесла.

O.В.: А куди? Це вже потім?

N.: А там на уліце на кучугуру це насіла і складала.

O.В.: Але ви й до того туди носили?Воно йраніше там було?

N.: Да. Це ми вже знаємо, калі приїзжає машина. Приєхалі - забралі. Тєпєрь уже в мене до осєні, я не буду туди вазіть. Винєсла туди весь той мусор. А так - кажду суботу мусорка приєзжає.

O.В.: То це зараз. А тоді ж ніхто не приїзжав?

N.: Тоді, канєшно, ніхто не приїзжав, і ніхто й не носив.

O.В.: То це ж брудно було?

N.: Та шо там - грязно! Та про теє тоді ніхто і не думав. Тут аби не бамбілі. А як ідуть обстрєли тут було, шо і утром бомблять, і вечером бомблять, і ночью бомблять.

O.В.: А було таке, що якісь місцеві жителі крали?Може, п'яниці місцеві?

N.: Тут на нашому крилі такого не було. А то там «АТБ», магазин, то там було.

O.В.: Свої ж?

N.: Ну канєшно. Там дєд зєрно продавав, то там і вєса вкрали в дєда. А там мага- зін «Добрий господар», то там трохи трафарети збило, так вони отодрали і винесли все. Ну в нас, на нашому крилі, тіхо було. Не було такого. А от ті, шо за мною, тоже двері повибивало, но ніхто нічого, ніхто нічого не крав.

O.В.: А коли люди стали вертатися назад?

N.: Ну, це тут сусід приїхав, я не знаю, в апрєлє уже приїхав. Десь вопшем за тиждень до Паски. Десь може вже числа пятнадцатого апрєля стали вже вертаться. А хто вже тольки ось-ось приїхав. Кого іще немає.

O.В.: А ви робили посівні роботи? От як обстріли, а ви робите?

N.: Ну аякже. Да. У мене вже картошка такая (показує руками десь 25 см - О.В.).

O.В.: А то коли ви її посадили?В квітні ще?

N.: Ну да, я даже і не знаю. Ця война мозги отбіла.

O.В.: А постраждали у вас тут кладовища?

N.: Ну, кладбіща, от це ви як побачите там, то там і памятніки бамбілі, там бам- білі крєпко. Оце вже як там були памінки, то не пускалі.

O.В.: А там ще міни може? Чи як?

N.: Стаялі тиє, пости.

O.В.: А як вони виглядали, ті блокпости?

N.: А я не знаю. Я не хаділа.

O.В.: А як до наших армійців люди ставилися?

N.: А, до своїх - нормально. Я раз вихожу, покинула калітку откриту, з своєй половіни йду, аж стоять утрьох з автоматами і кажуть мені «Не бойтєсь», а я кажу, шо я вже нічого не боюсь.

O.В.: А вони допомагали, наші?

N.: Нє. Ну там, може, гдє каму, у нас то так ми самі.

O.В.: А які у вас були емоції по відношенню до ворогів?

N.: А я тольки казала Путіну: «Шоб ти просив смерті у Бога, а Бог тобі її не давав». А потом хтось розказав, шо шостого апрєля Путін умре, так ми пождалі теє шостоє апрєля, а он не умєр.

O.В.: А може якісь ініціативи у вас робили, там «Сади перемоги»?

N.: Та ніхто нічого у нас не робив, тут не було кому його робити. Це ми були з сусідами, і там іще адні, і ше там іще адні. Всьо.

O.В.: І у вас тут таких не було, щоб хотіли, щоб вороги прийшли?

N.: Нє, нє. Такого не було у нас.

O.В.: А у вас тут є десь родини загиблих героїв?

N.: Не було таких.

O.В.: А от у ваших родичів було таке, що постраждали могили від обстрілів?

N.: Туда не пускають.

О.В.: І ніхто не знає, як там?

N.: Там по центральной дорогє іще так, а туди - то бояться ходіть.

O.В.: А були такі тут люди, що приїхали з таких територій, що більше ведуться бойові дії, може з Харкова чи з Попасної?

N.: Нє, не було у нас таких. Дак воно так, шо нашу Бобровіцу бомбілі, а в го- родє не знали, шо такеє война.

O.В.: В центрі?

N.: Да.

O.В.: А образливо за те було?

N.: Та шо його обідно?! Шо ти вже зробиш?! Каждому свойо. Кому як.

O.В.: А вас ніхто не хотів нікуди забрати?

N.: Я ж не хотєла. Я нікуди не йшла. Я нє хотєла нікуди йті. Чого б я пошла з своєй хати.

O.В.: А скільки днів вас обстрілювали ? Чи вам було все одно, ви не рахували ?

N.: Та ми і не счіталі. Ну, десь сорок днєй, оце сорок днєй, тоді уже послє сорока ми вже й вздохнулі. Я ж кажу, сорок днєй не розувався, не роздівався, отак як бомж.

O.В.: А сусіди ваші, оці, які брали вас до себе на декілька ночей, це коли було? Коли вам удома вікна повиносило і ви ще їх не позабивали ?

N.: Послє того, як уже почалися сільниє обстрєли. Дак таді вже. Я пошла, а потом думаю, а яка разніца, де уб'є, чи дома, чи в когось. Не буду я нікуди ходіть. Ложуся і все.

O.В.: От ви кажете, що біда людей нічому не навчила. От коли вже була вже дуже біда, то люди об'єднувалися, а потім уже не так?

N.: Ну, так тут счітаниє люді в нас тут осталіся, так оно і сейчас так. А такіє, шо они повтєкалі-поуєзжалі.

O.В.: А ті, що з дітьми маленькими, то, може, вони хотіли виїхати, щоб діти то не бачили?

N.: Дар'я он наша, прожила з нами. Дак тая казала, уже дітя ждало, каже: «Завтра баба Маша прийде і скаже: “Вайна закончилась!”, будем жаріть шашлики і пекті пироги». А утром проснулася і каже: «Не кончілась война, бо баба Маша не прийшла».

O.В.: Це Даші скільки років?

N.: Три с половіною.

O.В.: Діти дуже змінилися з вашого досвіду ?

N.: Ну, так вона вже як чуть заревло, вона вже біжить у подвал.

O.В.: Вони туди ховалися?

N.: Да. Вони жили практічески в подвалі.

O.В.: І обустраювали підвал?

N.: Там подвал обустроєний був. Саша і пєчку поставив, і кроваті поставив. Капітально. Уже й не стріляли, так вони ще жилі в подвалі.

O.В.: Страшно було?

N.: Да не то шо страшно, а то шо тапілося, дак там можна було. А в домє шо, в домє ж холодно.

O.В.: Холодно без газа, без світла, без води... А ще якщо опалення не пічне, то чим топити? Як ви вважаєте, ці маленькі діти будуть травмовані війною?

N.: Ну тії, які тільки роділіся, то вони ше нічо не помнять, а вже такіє (як Даша - О.В.), то вони вже знають, шо такеє война. Вже отдєльние моменти будуть на всю жизнь.

O.В.: А плакали, чи дорослішали раніше?

N.: Та нічого, дєті есть дєті. Не стріляють - і граються, стріляють - у подвал. У нас одна Дар'я тут була.

O.В.: А вона, ця дівчинка, гарно себе вела?

N.: Канєшно. Нормально. Вона вже знала, як тільки стріляли, «скорєй в подвал».

O.В.: А було таке, що хтось би, може, й хотів кудись виїхати, а йому не було куди?

N.: Канєшно, було таке. І зразу ж такеє було, шо можна було виєзжать, а потом не моглі виєхать.

O.В.: А ви тривог не боялися?

N.: Так а шо їх бояться? Всьо равно як буде лєтєть, то буде. Да, Віка? У нас тривог не було. їх розбомбили.

O.В.: А, може, ті, що не виїхали, відчували якусь заздрість до тих, хто виїхав? Може, спілкування змінилося?

N.: Ну, пока связь була, то ті, хто виїхав, і ми общаліся, так і званілі вони.

O.В.: Про що говорили?

N.: Та шо тут говорити... Стрєляють? - Стрєляють!

O.В.: «Держитесь»?

N.: Да. Крепісь. Буду. А шо робити.

O.В.: А у вас були такі родичі, які вам кожен день дзвонили?

N.: Пока связь була, так да. За дєнь було, шо й не раз. А потом, як пропала связь, то плємянніца то вообщє, куди тольки можна було обзванювала - як там тьотка? А тьотка нормально. Казав брат: «Да вона сільна, вона видержит». Я себе настроїла, шо всьо буде харашо.

O.В.: А це дуже допомагало, саме настрой?

N.: Канєшно.

O.В.: А є такі люди, які панічили?

N.: Єсть.

O.В.: От розкажіть мені за таких.

N.: А вона в нас каже: «Я плачу й плачу», а я їй кажу: «Ну шо, воно тобі помагає теє, шо ти плачеш». -- «Та нє». -- «Ну дак а чого ти плачеш?». -- «Бо страшно». Таких багато.

O.В.: А були такі люди, що з розуму сходили?

N.: Ну, послє войни багато людей заторможені стали. Я й за собою замічаю. Я стала забуватися. Шось там теє думаю згадати, думаю-думаю, а потом і здумаю. Совсім другиє, воно подєйствувало.

O.В.: А у вас є відчуття, що війна для вас закінчилася?

N.: Нєт.

O.В.: Чи є відчуття, що вони можуть другий раз піти?

N.: Щось буваєш ходиш, ходиш, шось робиш, і другий раз не знімаються руки, нічого не хочеться робити. Война то ше не кончилася.

O.В.: А у вас пройшла переоцінка цінностей, що ви непогано жили? Що життя до війни було не таке вже й погане.

N.: Я ж хату не потєряла. А шо окна -- та Бог з ними. То якось задєлається, то не страшно. Главноє, шо стєни осталися.

O.В.: Ну, знаєте, за мирним життям чи не шкодуєте?

N.: Жизнь іде. Але ж скільки дітей повбивали. У мене внучок один, дак дєд умер, ще перед войною, став взрослим. Та вже каже, я дров запасся на всю зіму. Вже роздобув муки, то вони хлєб саміє пеклі. Тесть там із кимось договорився, купили порося, уже й зарєзалі, он уже став хозяїном. Взрослий вже став. Совсім взрослий. Совсім по-другому думати став.

О.В.: Ще нам то аукнеться.

N.: Ого. Ше як ми то вичухаємо, отако розбітий город, попробуй його восста- нові. То шо я хочу сказать: іще у нас молодци, опєратівно роблять все. Потіхоньку- потіхоньку - все востанавлюють.

O.В.: А прибирати приходили волонтери?

N.: У кого хати, дак самі витягували. А там вже, то, навєрно, якась служба була. Бо машини були там.

O.В.: А ви вірите, що в результаті всього в наших дітей буде краще майбутнє? Що все буде вже краще?

N.: Нє. Бо попробуй його всє восстановіть. Я думаю, шо лучшого не будєт. Того, шо було до войни, уже не будєт. Як послє тої вайни (Другої світової - О.В.) всє билі люді голиє-босиє, і вони старалися шось робити. А сійчас же опять алігархи.

O.В.: А те, що в Європу візьмуть?

N.: А шо та Європа дасть?!

O.В.: Ну, може, допоможе відбудувати все?

N.: Даром ніхто нам робіть то не буде. Со врєменнем надо буде його возвращать. Ну, так вот, будуть онуки і правнуки його возвращать, тиє долгі всі.

O.В.: А ті люди, що в квартирах, дуже багато квартир постраждало?

N.: Канєшно.

O.В.: А люди з квартир переселялися по хатам?

N.: До нас сюди ніхто не переселявся. А люди, от у Тані нашої подружка, вона, чоловік і дочка, всі згорєлі в домі.

O.В.: Всі згоріли в домі на смерть?

N.: Да. Шо ж може бути лучшого... На пожаріщі нашли три черепа і одну косточку. Пошла мама уже, шоб похороніть, то кажуть 18 тисяч.

O.В.: Це в війну просили 18 тисяч?

N.: Да, це шостого марта теє случилось, а похоронілі тольки восьмого апрєля. 18 тисяч. Вона каже: «В мене таких і грошей нема». Три чоловіка, три гроба. А вона й каже, що ж в тиє гроби ложить, як одна косточка і три черепа?! Ну, вобщем там вже їй помоглі, так за 6 тисяч похоронілі. Так і то казала, шо гроб такий необбітий, шо только його у зємлю й вкинь.

O.В.: А вона з якогось другого району?

N.: Це моєї плємянніци подружка. Вона жила коло музею Коцюбинського. Так ходілі, як було сорок днєй, то вже на кладбіщє, та похоронілі. А рядом могилка, то женщіна подошла до неї, і питає: «А у вас одін чєловєк похоронін?». А вона каже: «Нєт, три». А та каже: «А в менє пять». Це на ЗАЗі як гохнуло, то це дочка цеї жен- щіни, зять і троє внуков. Мальчіку - девять год і двоє: дєвочка і мальчік блєзняшкі по трі года. Всє пятеро.

O.В.: І теж так згоріли?

N.: Да.

O.В.: Дуже люди горювали? Було таке, щоб аж дуже?

N.: Хто його знає. Я такого не чула.

O.В.: Але дуже багато людей побило?

N.: Да, да. Як стоялі за хлібом, в очередь дак грохнуло, 15 чоловік - на смерть і не знаю сколькись у больніцу.

O.В.: А це далеко від вас це було?

N.: Ось, на Доценка.

O.В.: Це недалеко?

N.: Да.

О.В.: То Ви знали, що гуртом не можна ходити вже?

N.: Нам теє не гразіло, бо нам нєкуда було ходіть. Ми дома, і только відєлі об- стрєли, бо вони там стоялі, і всьо ішло через нас.

O.В.: А чому в одних людей вікон нема, а в других є? Це вже нові вставили, чи просто не вибило?

N.: Не вибило. Кому повезло, кому нєт. Отам перебитиє всє і все повикидало, а рядом - ні одного. Так і у мене так. У мене - всє, а у Свєтки - ні одного. А в мене - 15 штук.

O.В.: Ого, 15 штук! У вас великий дім.

N.: Нє дом, а курятник, гараж, сарай, і там ще посчітала - 15 окон.

O.В.: Це одне вікно коштує тисяч 5, вам його довго робити, хоча б в хаті, де ви живете.

N.: Та! Там іще так перезимую. А там буде відно. Там танк стояв, і хату бомбіло. І вони ж були у хаті, як вони вискочілі, хто його знає. Корову вбило, свиней повбі- вало, курей повбивало. Вони вискачілі живиє. А калі вже послє всього успакоїлося, вишлі - по двору було 18 урвищ тих. Насчіталі. Асфальт той тоже весь перебітий. Корову убіло, свиней поубівало, а вона - ховайся.

O.В.: А це вона в місті з коровою? А де ж вона її пасла?

N.: Так у нас так тута же ж луг. У вайну дак корови ходілі по уліце. Хочеш - корова йде сама, хочеш - з тілям. Тікали, так покидалі. Так опитниє та пооткрівалі, та повипускалі, і повтікалі самі. А скатіна хаділа галодная і холодная.

O.В.: А як лікарня працювала у війну? В лікарню попадало?

N.: Так он в районную больніцу попадало, разграміло роддом. Там тубдиспансер, вообще там розваляний.

O.В.: А були люди, що вмирали, бо їм не надали допомоги своєчасно?

N.: Ну, канєшно, канєшно. От на углу, як гарєло, була б вода, так би не постра- далі. Але води ж не було. Оце в сусіда мого баня горєла. То вже тоді повтікали люди. А тоді вже було людей багато, то так розтягували і тушилі вже, як маглі. А так якби вже послє цього було, тут би вже нікого не було. Уже криши сосєдніх домов загорялися.

O.В.: А це так до сих пір ходять люди заряджати телефони до тих, в кого є розетки?

N.: Да.

O.В.: То ще світла нема в деяких, що це ходять так?

N.: У них, я не знаю, навєрно і немає. Только у нас Вова був, тєлєфони подзаряжав, у нього солнєчниє батарєї були. Дак він і подзаряжав.

O.В.: Ну, безплатно?

N.: Да, да.

O.В.: А може в когось були генератори?

N.: А в нас тут в одного був генератор, так він побув числа до пятнадцатого, да і тоже удрав. Уже й фанаріки можна було зарядіть. В мене фанарік такий, шо за- ряжався. Спасібо, шо хаділа на Урожайную, то подзаряділа. То вже у мене трі було фанаріка [...].

O.В.: Ваша мама ще жива?

N.: Да.

O.В.: І скільки їй років?

N.: 98.

O.В.: А мама як оце пережила?

N.: Ну, вона вже не бачить та й вже й недочуває.

O.В.: То вона з вами вдома жила?

N.: Нє, вона там, в сєлє.

О.В.: І теж вона пережила війну?

N.: Да. Їх обстрєлювали. Це недалєчко від них «гради» стояли. Це через село туди всє «гради» лєтєлі. Ну, вона ж..., зразу щє дєті бєгалі в погреб, а потом не сталі ніхто ходіть.

O.В.: А яке село в неї було?

N.: Кашовка.

O.В.: Теж Чернігівський район ?

N.: Да, тут недалєчко.

O.В.: А як же ж вона вижила? Що вона їла, як вона старенька?Хто їй помагав? Вона сама жила?

N.: Чого ж вона сама? Нєвєстка вже, брат умер. То осталася нєвєстка і внучка, і двоє правнуков.

O.В.: І це вони всі були там у селі з дітьми ?

N.: Ну, там вже такі дєті - 18 і 16 лєт. Вони всі жилі гуртом. Я ж кажу, Олег, той роздобув десь муки, і вона хлєба напекла. Вобщем вони нормально пережилі.

O.В.: Але ж страшно. Вони ж молодих чоловіків могли вбивати, а дівчат ґвалтувати.

N.: Та... Оно, бєдноє дітя (Олег - О.В.), гроби робіло. Там багато кого повбівало і його однокласніков, двох блєзнєцов. Шлі оні, і рускіє растрєлялі їх. Так он робив гроби. Там єщьо мужчіни два, і он їм помагав робить гроби.

O.В.: Це йому 18років?

N.: Да. Я ж кажу, рано став взрослим. Но у селі в нас, слава Богу, одна хата толь- ки згоріла. І то попри трасу, це об'єзная, як на Києв, бо мости ж позривали.

Записано 14 травня 2022р. у м. Чернігів. Респондентка N., 1943р. нар.

Шифр експедиції: Е1/Чернігів-2022 (14.05.2022 - 15.05.2022)



REFERENCES

1. Hrinchenko, H. (2021). Pytannia, naratyvy, interpretatsii: usna istoriia yak mystetstvo balansu ta vzaiemodii. Slukhaty, chuty, rozu- mity: usna istoriia UkrainyXX-XXIst., 15-27. Kyiv. [in Ukrainian].

2. Kis, O. (2010). Kolektyvna pamiat ta istorychna travma: teoretychni refleksii na tli zhinochykh spohadiv pro Holodomor. Upo- shukakh vlasnoho holosu: Usna istoriia yak teoriia, metod ta dzherelo, 171-191. Kharkiv. [in Ukrainian].

3. Cave, M. & Sloan, S.M. (Eds.) (2014). Listening on the Edge: Oral History in the Aftermath of Crisis. Oxford.

4. Rozental, H. (2008). Tsiliushcha diia rozpovidannia istorii: do pytannia pro umovy rozpovidannia istorii u konteksti doslidzhennia ta terapii. Skhid/ Zakhid:Istoryko-kulturolohichnyizbirnyk, 11-12: Usna istoriia vsuchasnykhsotsialno-humanitarnykhstudiiakh: teoriia i praktyka doslidzhen, 42-58. Kharkiv. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru