"Пілігримство" Миколи Костомарова в Почаївську лавру. Епістолярій та мемуари

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунальний заклад «Рівненський обласний краєзнавчий музей» Рівненської обласної ради

«Пілігримство» Миколи Костомарова в Почаївську лавру. Епістолярій та мемуари

О.С. Булига

Анотація

Мета: на основі листування та спогадів, дослідити працю професійного історика, який використовує регіон, де тимчасово проживає, з метою збору матеріалів для власних наукових зацікавлень.

Методологія дослідження базується на принципах історизму, об'єктивності, системності, конфесійної неупередженості, світоглядного плюралізму. Це уможливило розглянути процеси, які відбувались у середовищі Почаївського монастиря та були викликані державно-політичними та релігійно-конфесійними змінами, що відобразились в історичному поступі цієї волинської обителі.

Наукова новизна. Проаналізовано перебування науковця та християнина в найбільшому монастирі краю, що приваблював дослідника, як історичний об'єкт та пілігрима, як християнська обитель. Минувшина представлена універсально: а) у контексті професії вченого, який відвідує історичні місцевості, вивчає різноманітні джерела, збирає усні свідчення, фольклорні матеріали; б) через призму мандрівника-паломника, який шанує монастирські святині, спостерігає особливості чернечого життя, психологію насельників обителі, відзначає наявність інших християнських об'єктів в орбіті монастирської діяльності.

Актуальність випливає із завдань комплексного вивчення минулого українських монастирів - центрів духовності, освіти, культури та мистецтва, вона обумовлена внеском Почаївської обителі в процес творення національної культурної спадщини. Стан вивчення проблем Почаївського монастиря вимагає поглибленого дослідження питань пов'язаних з різноманітними сторонами функціонування найбільшої християнської обителі Волині.

Висновки. Спогади та листування Миколи Костомарова щодо перебування в Почаївському монастирі, які відображають життя обителі після входження Волині до складу Росії, дають змогу зрозуміти конфесійну атмосферу на новоприєднаних теренах. Вони є своєрідними джерелами, що допоможуть починаючим науковцям усвідомити багатогранність праці історика, яка ґрунтується на документальному різноманітті досліджуваної ним епохи. Продовження пошуку та опрацювання нових матеріалів, що стосуються біографії Миколи Костомарова ще більш повно розкриє науковий потенціал цієї особистості, доповнить його досягнення на ниві історіографії.

Ключові слова: історик, прочанин, обстеження, монастир, листи, спогади, джерело.

Abstract

Objective: based on correspondence and memoirs, to explore the work of a professional historian who uses the region of his temporary habitation, in order to collect materials for his own research interests.

The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity, systematization, religious impartiality, and worldview pluralism. This made it possible to consider the processes that took place in the Pochaiv Monastery and were caused by state-political and religious-confessional changes, which were reflected in the historical progress of this Volyn monastery.

Scientific novelty. The stay of a scientist and a Christian in the largest monastery of the region, which attracted a researcher as a historical object and a pilgrim, as a Christian monastery, was analyzed. The past is presented universally: a) in the context of the profession of a scientist who visits historical sites, studies various sources, collects oral evidence, folklore materials; b) from point of view of a pilgrim traveler who honors monastic shrines, observes the peculiarities of monastic life, the psychology of the inhabitants of the monastery, notes the presence of other Christian objects in the orbit of monastic activity.

The urgency stems from the tasks of comprehensive study of the past of Ukrainian monasteries - centers of spirituality, education, culture and art. The urgency is also conditioned due to the contribution of Pochaiv monastery in the process of creating national cultural heritage. The state of the research of the problems of the Pochayiv Monastery requires in-depth study of issues related to various aspects of the functioning of the largest Christian monastery in Volyn.

Conclusions. Mykola Kostomarov memoirs and correspondence about his stay in the Pochaiv Monastery, which reflect the life of the monastery after Volhynia became part of Russia, allow us to understand the confessional atmosphere in the newly annexed territories. They are a kind of source that will help novice scholars to understand the diversity of the historian s work, which is based on the documentary diversity of the era they are studying. Continuation of the search for and elaboration of new materials related to the biography of Mykola Kostomarov will further reveal the scientific potential of this person, will complement the knowledge about his achievements in the field of historiography.

Key words: historian, pilgrim, inspection, monastery, letters, memoirs, source.

Основна частина

Успенська Почаївська лавра привертала увагу не лише прочан та паломників, але й вчених, літераторів, багатьох творчих особистостей. Тарас Шевченко, Леся Українка, Дмитро Дорошенко, Іван Огієнко у різні часи перебували в цій найбільшій обителі Волині, залишивши свій слід на Преславній Горі Почаївській.

Першим вітчизняним корифеєм, якого покликала до себе Почаївська лавра був визначний історик, літератор та громадський діяч Микола Костомаров. У часи перебування на Волині в 1844-1845 рр., працюючи вчителем Рівненської чоловічої гімназії (тепер приміщення Рівненського обласного краєзнавчого музею), він здійснював, як сам зазначав, «пілігримства» історичними місцями краю. Зокрема, свої враження про поїздку до Почаївського монастиря дослідник висловив у листі до одного з братів Сементовських (найвірогідніше Олександра, який, завдячуючи цьому листу, усе життя пам'ятав про волинську обитель), опублікованому В. Міяковським у 1925 р. [3]. Микола Костомаров також неодноразово згадував своє перебування в Почаївській лаврі. У 1875-1881 рр. історик працював над автобіографією, де ця сторінка життя була відображена у теплих споминах [1]. Окремо спогади Костомарова про його відвідини Почаївської лаври були надруковані в 1884 р., за рік до його смерті [4]. Їх поява, як відзначав сам вчений, стала реакцією на публікацію в часописі «Київська старовина» статті, присвяченої 50-літтю отриманню Почаївським монастирем статусу Лаври [4, с. 325]. До кінця своїх днів Костомаров пам'ятав свій візит до найбільшої волинської чернечої обителі, яка тоді вразила науковця та християнина, змушувала його неодноразово відгукуватись споминами про Великодні дні 1845 р., проведені на цьому «Волинському Афоні».

Перебування М. Костомарова в 1844-1845 рр. у Рівному сприяло відвідуванню ним історичних місцевостей Волині. Особливою стала подорож до Почаївської лаври, пам'ять про яку дослідник проніс через усе життя. Спомини М. Костомарова є своєрідним писемним джерелом, яке допомагає зрозуміти атмосферу, що існувала в монастирі у вказаний період.

Микола Іванович, працюючи «старшим вчителем історичних наук» Рівненської чоловічої гімназії, вирізнявся серед інших колег. В одному з листів він відзначав цю деталь власної біографії та вказував про своє зацікавлення Почаївською лаврою: «Тільки мене не зовсім щось люблять, називають мене диваком за те, що я не слухаю їхніх музичних вечорів, а часто приводжу лірників співати мені про почаївську битву з турками» [3, с. 52-53]. Велику

Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 2022 кількість народних пісень Костомаров записував від учнів: «Я наказав усім учням перевезти мені пісні та багато отримую від них» - вказує він у цьому ж листі [3, с. 53]. «Ці пісні, - наголошує Володимир Міяковський, - що зібрані були в Рівному, Костомарову пощастило видати лише року 1859, в Саратові… Вони з'явились друком в… «Малоросійському літературному збірнику» Данила Мордовця [3, с. 33]. В. Міяковський відзначає дві пісні на почаївську тематику. Це «Битва під Почаєвом» та «Ще про битву під Почаєвом» [3, с. 34].

Костомаров також акцентує увагу на пісні про напад у 1675 році татар та турків на Почаївську обитель: «Умене їх чотири, три доставлені, четверту списав сам і наводжу тут:

«Над Почаєвим темная хмара Сила татарськая, бусурманьская На Почаєв наступала. просовала,

Ой обточила, і обішила;

Хотіла б Почаів завоєвати;

Матко чудовно почаєвська! Ходи нас рятувати!

Отець Залізо з келіі вийшов Сліз[ь] мі ся обливає.

Ой рятуй, рятуй, Божая Мати, Монастир загибає.

Ой не плач, не плач, отець Залізо,

Монастир не загине;

Мусимо стати, чудо показати, Монастир рятувати.

Ой як же вийшла Божая Мати, Да на крижев стала, Кулі вертала, кіньми Воєвать не дала.

А тіі турки, хоч недовірки, Дознали, що Божая Мати, Обіщалися до Почаєва Що рок дань давати. Ой тіі турки, самі татари Неслави наробили, В славному місті Вишнивці Пісок кров[»] ю змочили А ми люде, ми Христіяне, Бога вихваляймо, Матці чудовній, Почаєвскій Усі поклон оддаймо!» [3, с. 60]

«До инших пісень, - підкреслює Міяковський, - Костомаров додає, як коментар, записи народніх легенд, що йому довелось чути під час своїх подорожів по Волині, (напр.: Потоцький і Почаївська божа мати» [3, с. 34].

Спогади Миколи Костомарова, про перебування у квітні 1844 року в Почаївському монастирі, містять цікаві спостереження про тогочасну Лавру: «Мені не дуже втішно було почути такий довго не чутний (хоч і не повний) спів і побачити блискуче православне богослужіння, небачене з часу приїзду на Волинь» [3, с. 57].

Особливо зворушений був Костомаров перебуваючи в головному храмі обителі, під час Великоднього богослужіння. «У Заутрені на Світлу Неділю був хід із плащаницею із печерн. Церкви в головну: вперше я увійшов до неї при співі Христос Воскрес і вона була прекрасна понад очікування: за смаком вона набагато краща за всі старі київські церкви… Вся церква така велика, що просторіше я ще не бачив, і навіть світла; живопис гарний» [3, с. 57].

Микола Іванович відзначає, що більшість ченців в Успенській обителі «була уродженцями великоросійських губерній» [1, с. 124]. Під час обіду в чернечій трапезній після Великодньої Літургії Костомаров нарахував лише 18 осіб братії [4, с. 329]. Також він підкреслює, що «.Почаївський монастир користується великою повагою не лише в православних, а й у католиків та уніатів. Я бачив там, - зауважує історик, - безліч прибульців обох статей з Галичини, заговорював із ними і знайшов, що в них мова та говірка нічим не відрізняються від волинців» [1, с. 125]. Також М. Костомаров зауважує: «Наспів у Почаївському монастирі здався мені відмінним від звичайного російського» [1, с. 123]. У спілкуванні з лаврським архімандритом, він дізнався, що на Волині «.ще свіжі уніатські та католицькі звичаї», тому в обителі «порушення прийнятих у православному чернецтві звичаїв і терпиться, і дозволяється» [1, с. 124].

Костомаров наголошує на ознаки попереднього василіанського життя Успенського монастиря, які він частково ототожнює з римо-католицизмом: «Церква Почаївська одна з

Серія «Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки», Вип. 34 найпросторіших, які я бачив у Росії, зберегла сильні сліди колишнього католицтва. За низеньким іконостасом, приробленим після приєднання до православ'я, виднівся високий католицький іконостас; по інший бік престолу, біля капітальної стіни, у багатьох місцях біля стовпів стояли вівтарики, вживані католиками і уніатами для тихої обідні і ніяк немислимі в православному храмі, оскільки вони звернені не на схід і сам престол примикався прямо до стіни, а замість образів були скульптурні речі; на хорах залишавсь ще великий орган, хоча зовсім без уживання» [1, с. 123-124].

Акцентує увагу вчений і на об'єктах, що знаходились поблизу Почаївської лаври, на території Австрійської імперії. «З монастирської тераси відкривається мальовничий вид на Підкамінь з католицьким монастирем і на розсіяні там і сям села з руїнами замків у межах Галичини» [4, с. 331].

М. Костомаров відзначає велику книгозбірню Почаївського монастиря: «Я оглянув монастирську бібліотеку, яка виявилася дуже багатою на стародруковані руські книги благочестивого змісту, але я не мав часу ознайомитися з ними» [1, с. 124]. Дослідник звернув увагу на «…одну стародруковану глаголитського письма в малому четверку…» книгу, яку він не зміг ідентифікувати [4, с. 330].

Загальна тепла атмосфера, яку відчув Костомаров під час перебування в Лаврі була створена завдячуючи, багато в чому, наміснику обителі. «Я перебував два дні у Почаєві надзвичайно приємно. Ченці нас прийняли добряче. Намісник малорос з-під Канева, говорить малоросійською і сипле анекдотами: людина премила і водночас уособлення добродушності», - згадував історик у листі до Сементовського [3, с. 57].

Роботу в Рівненській гімназії Микола Костомаров активно використав для ознайомлення з історичними об'єктами Волині. З багатьма з них він першим знайомив своїх друзів та колег, які дізнавались про територію, що порівняно нещодавно стала складовою Російської імперії, тим самим викликаючи інтерес і заохочуючи їх до наукових досліджень та творчих звершень. Саме до Почаївської лаври, серед усіх відвідуваних Костомаровим історичних об'єктів, приїздили в майбутньому його друзі-колеги, залишаючи власні доробки про неї.

У жовтні 1846 р. за завданням київської Археографічної комісії монастир доручено відвідати співробітнику «тимчасової Комісії для розбору давніх актів вільному Художнику Шевченку» [10, ф. 258, оп. 3, спр. 90, арк. 1]. Одним з поставлених перед ним завдань було наступне: «Вирушайте в Почаївську Лавру і там зніміть: а) загальний зовнішній вигляд Лаври, б) внутрішній вид храму та в) вид на околицю з тераси» [7, с. 51]. Три задачі, які мав виконати Шевченко стосувалось тих монастирських об'єктів, які за рік перед тим бачив та ділився інформацією про них М. Костомаров.

Прикипів усім серцем до Почаївської лаври член-кореспондент Московського археологічного товариства Олександр Сементовський. Під час перебування в ній він зібрав писемні, друковані та усні джерела, що стали основою для створення роботи з її історії [6]. Неодноразово і Костомаров, і Сементовський з приємністю згадували своє перебування в цій обителі. Під словами останнього, які завершували роботу, присвячену історії Почаївського монастиря, міг би підписатись і його колега, який пробудив у Сементовського інтерес до волинської обителі: «Багато років минуло, як все влаштовуючий промисел привів мене на вершину гори Почаївської до Святого образу і Стопи Божої Матері і ось до цього часу один спогад про хвилини, проведені в мирній обителі Почаївській, серед христолюбивої братії її, вливає цілющий бальзам у мою душу і освітлює благодаті весь, пройдений вже мною шлях життя» [6, с. 45]. Хоча Микола Костомаров, як історик не досліджував діяльність Почаївського монастиря, його переказ в листі до Сементовського, про минуле цієї обителі був одним із перших коротких викладів її історії, зроблений російським істориком. У майбутньому ця оповідь могла спонукати Олександра Сементовського до створення власного дослідження, присвяченого Успенській лаврі.

Перший відомий нарис історії Почаївської обителі, її православні насельники здійснили через десять років після повернення монастиря у юрисдикційне підпорядкування Православної Церкви. У 1841 р. було зроблено «Опис Почаївської Успенської Лаври» [10, ф. 258, оп. 1, спр. 1312, арк. 3]. Він був написаний для книги «Історія Російської Ієрархії». Головним джерелом для його створення слугувала книга «Гора Почаївська», яка побачила світ у василіанський період діяльності Почаївського монастиря. Костомаров також згадує про це джерело у своєму описі. Він міг використати в своєму переказі історії обителі і монастирську працю 1841 р., адже вчений, як і автор «Опису Почаївської Успенської Лаври», датою зміни юрисдикційної належності Почаївської обителі у ХУІІІ ст. називає 1713 р., хоча в дійсності це сталося на рік раніше.

«Пілігримство» М. Костомарова до Успенської Почаївської лаври, весною 1845 р., мало за мету відвідання чернечої святині та історичного об'єкта. Свій християнський інтерес Микола Іванович задовольнив. Що стосується наукового, то в обителі він лише переглянув письмові та друковані джерела, що зберігалися в бібліотеці. Вивчати їх він не став, як відзначав, за відсутності часу. Також, напевно, тому, що тоді його наукові інтереси були спрямованні на добу Богдана Хмельницького. Шкода, що М. Костомаров не оглянув монастирський архів, який, до речі, тоді містив і документи, що пов'язували обитель з подіями Берестецької битви 1651 р. [8, с. 182].

Спостереження вченого в Почаївській лаврі, зафіксовані у його спогадах та листуванні, дають змогу дослідникам зрозуміти процеси, які відбувались в обителі в той час, оцінити релігійну політику, яка проводилася на нещодавно приєднаній території, що знаходилась у прикордонній зоні Російської імперії. Тому вони були і залишаються повноцінним джерелом, яке допомагає осягнути діяльність найбільшого волинського чернечого осередка на чотирнадцятому році його перебування в юрисдикції Православної Церкви московської патріархії.

Рівненська епістолярна спадщина Костомарова викликає інтерес та зацікавлення істориків, вона є предметом наукового аналізу [9]. Із спогадів вченого дослідники найчастіше послуговуються автобіографією [5]. Про перспективність подібних джерел авторитетно стверджує найвідоміший сучасний костомарознавець Юрій Пінчук: «Мемуаристика М. Костомарова (як, до речі, і його епістолярна спадщина) - актуальна проблема (тема) для наукового пошуку» [2, с. 186].

Основні результати цієї розвідки дають можливість збагнути особливості роботи історика, епістолярна та мемуарна спадщина якого є оригінальною пам'яткою минувшини. Перспективою подальших студіювань буде осмислення практики М. Костомарова, здобутої ним як на ниві педагогічній, так і краєзнавчій. Представлений у статті матеріал стане в нагоді молодим дослідникам. На прикладі волинської сторінки біографії видатного вченого вони зможуть зрозуміти важливість універсальної підготовки історика для розуміння розвитку історичних процесів та спричинених ними подій.

Таким чином, подальше вивчення та аналіз різноманітних джерел, пов'язаних із діяльністю визначного вченого Миколи Івановича Костомарова дасть можливість сповна осягнути значення цієї особистості, зрозуміти його людські якості та оцінити внесок у розвиток історичної науки. Волинська частина біографії Костомарова та зацікавлення вченого Преславною Горою Почаївською потребує осмислення і продовження дослідження.

Література

історик костомаров лавра

1. Автобиография. Костомаров Н.И. Автобиография. Бунт Стеньки Разина. Киев, 1992. С. 77-328.

2. Мемуарна спадщина М.І. Костомарова. Пінчук Ю. Вибрані студії з костомаровознавства. Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, 2012. С. 178-186.

3. Міяковський В. Костомаров у Рівному. Україна: Науковий Двохмісячник Українознавства / Під ред. акад. Михайла Грушевського. Кн. 3. Київ, 1925. С. 28-66.

4. Костомаров Н. Из прожитых на Волыни дней. Киевская старина, 1884. Кн. 2. С. 325-332.

5. Пінчук Ю.А. Микола Іванович Костомаров. Київ, 1992. 232 с.

6. Почаевская Лавра. Сборник в память первого русского статистического съезда 1870 года. Составлен А.М. Сементовским. Санкт Петербург, 1872. С. 1-45.

7. Сергієнко Г.Я. Діяльність Т.Г. Шевченка у Київській археографічній комісії (1845-1847 рр.). Український історичний журнал, 1991. №3. С. 43-54.

8. Универсал Иеремии Корыбута Вишневецкого, выданный игумену Иоану Железо 20 июня 1651 года на охранение Почевского монастыря. Материалы по Истории Почаевской Лавры изданные Василием Левицким. Почаев, 1912.184 с.

9. Шевчук С.І. Листи М. Костомарова до братів Сементовських - джерело для вивчення народного трактування Берестецької битви. Берестецька битва в історії України. Рівне, 1992. С. 30-32.

10. Державний архів Тернопільської області.

References

1. Avtobiografiya. Kostomarov N.I. [Autobiography]. Avtobiografiya. Bunt Stenki Razina. Kiev, 1992. S. 77-328. (In Russian).

2. Memuarna spadshina M.I. Kostomarova. [Memoir heritageof M.I. Kostomarov]. Pinchuk Yurij. Vibrani studiyi z kostomarovoznavstva Kiyiv: Institut ukrayinskoyi arheografiyi ta dzhereloznavstva im. M.S. Grushevskogo NAN Ukrayini, 2012. S. 178-186. (In Ukrainian).

3. Miyakovskij V. Kostomarov u Rivnomu. [Kostomarov in Rivne]. Ukrayina: Naukovij Dvohmisyachnik Ukrayinoznavstva / Pid red. akad. Mihajla Grushevskogo. Kn. 3. Kiyiv, 1925. S. 28-66. (In Ukrainian).

4. Kostomarov N. Iz prozhityh na Volyni dnej. [From the days lived in Volyn]. Kievskaya starina, 1884. Kn. 2. S. 325-332. (In Russian).

5. Pinchuk Yu.A. Mykola Ivanovych Kostomarov. [Mykola Ivanovych Kostomarov]. Kiyiv, 1992. 232 s. (In Ukrainian).

6. Pochaevskaya Lavra. [Pochayiv Lavra]. Sbornik v pamyat pervogo russkogo statisticheskogo sezda 1870goda. Sostavlen A.M. Sementovskim. Sankt Peterburg, 1872. S. 1-45. (In Russian).

7. Sergiyenko G. Ya. Diyalnist T.G. Shevchenka u Kiyivskij arheografichnij komisiyi (1845-1847 rr.). [Activitiesof T.G. Shevchenko in the Kyiv Archaeographical Commission 1845-1847]. Ukrayinski jistorichnij zhurnal, 1991. №3. S. 43-54. (In Ukrainian).

8. Universal Ieremii Korybuta Vishneveckogo, vydannyj igumenu Ioanu Zhelezo 20 iyunya 1651 goda na ohranenie Pochevskogo monastyrya. [Universal of Yarema Korybut Vyshnevetsky for the Pochayiv Monastery Safekeeping issued to hegumen Ioan Zhelezo on June, 20, 1651]. Materialy po Istorii Pochaevskoj Lavry izdannye Vasiliem Levickim. Pochaev, 1912. 184 s. (In Russian).

9. Shevchuk S.I. Listi M. Kostomarova do brativ Sementovskih - dzherelo dlya vivchennya narodnogo traktuvannya Beresteckoyi bitvi. [M. Kostomarov 's letters to the Sementovski brothers are a source for studying the popular interpretation the Battle of Berestechko]. Berestecka bitva v istoriyi Ukrayini. Rivne, 1992. S. 30-32. (In Ukrainian).

10. Derzhavnij arhivTernopilskoyi oblasti.

Размещено на Allbest.ru