Між рядків анкети Миколи Біляшівського: спроба документальної реконструкції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Між рядків анкети Миколи Біляшівського: спроба документальної реконструкції

Рена Коваленко головна спеціалістка відділу використання інформації документів, Державний архів Київської області

Анотація

Вивчення постаті Миколи Федотовича Біляшівського (1867-1926) - вченого-історика, археолога, етнографа, мистецтвознавця, одного з фундаторів музейної справи, громадського діяча сьогодні має особливу актуальність, оскільки галузі науки, якими він займався, зберігають культурно-генетичний код української нації. Метою дослідження є розширення джерельної бази вивчення життя й діяльності видатного вченого шляхом введення у науковий обіг близько 100 документів Державного архіву Київської області, що містяться в 11 фондах. В основу структурування статті був покладений біографічний метод у поєднанні з проблемно-хронологічною формою викладення матеріалу. Використання авторкою методів аналізу документів, синтезу інформації, компаративний підхід до вивчення фінансових відомостей уможливлюють історично-документальне реконструювання окремих фактів життя й діяльності вченого, матеріального становища його самого та очолюваного ним музею. Новизна публікації полягає у використанні маловідомих джерел, деякі з яких були виявлені вперше. Серед останніх - анкета вченого, заповнена ним у 1924 р. Саме анкета стала тим стрижнем, навколо якого згруповані всі інші документи. Такий прийом дозволив більш креативно підійти до систематизації різнорідних за формою, змістом і характером джерел інформації. Інноваційним є також введення у науковий обіг фінансових документів, насамперед, розрахунково-платіжних відомостей, що уможливило окреслення кола джерел існування наукової спільноти у 1920-х роках. Ретельний архівний пошук розширює перспективи подальших історичних досліджень, а вивчення біографічних джерел та автографів М. Біляшівського надає підґрунтя для поглиблених антропонімічних студій. Наведені у статті документи підводять до висновку, що вся діяльність М. Біляшівського зі збереження національної культурної спадщини об'єктивно слугувала ідеї усвідомлення та успадкування української ідентичності.

Ключові слова: М. Біляшівський; археологія; охорона пам'яток; Київський міський художньо-промисловий і науковий музей; Перший державний музей; Всеукраїнська Академія наук.

Rena Kovalenko

Chief Specialist of the Department Use of Information Documents, State Archives of Kyiv Region біляшівський біографічний історик

BETWEEN THE LINES OF MYKOLA BILIASHIVSKYI'S QUESTIONNAIRE: AN ATTEMPT OF DOCUMENTARY RECONSTRUCTION

The study of the figure of Mykola Fedotovych Biliashivsky (18671926) - a scientist-historian, archaeologist, ethnographer, art expert, one of the founders of the museum business, public figure, has a special relevance today, since the fields of science he was engaged in preserve the cultural and genetic code of the Ukrainian nation. The purpose of the research is to expand the source base for studying the life and activities of the outstanding scientist by introducing into scientific circulation about one hundred documents of the State Archives of the Kyiv region contained in 11 fonds. The basis of the structuring of the article was the biographical method in combination with the problem-chronological form of presenting the material. The author's use of the methods of document analysis, information synthesis, and a comparative approach to the study of financial information provide an opportunity for a historical-documentary reconstruction of individual facts of the scientist's life and activities, the material situation of himself and the museum headed by him. The novelty of the publication lies in the use of little-known sources, some of which were discovered for the first time. Among the latter is the scientist's questionnaire filled out by him in 1924. It was the questionnaire that became the core around which all other documents were grouped. This technique allowed a more creative approach to the systematization of sources of information that are heterogeneous in form, content, and nature. The introduction of financial documents into scientific circulation, primarily settlement and payment information, is also innovative, which made it possible to outline the sources of existence of the scientific community in the 1920s. A careful archival search expands the prospects of further historical research, and the study of biographical sources and autographs of M. Biliashivsky provides the basis for indepth anthroponymic studies. The documents presented in the article lead to the conclusion that all the activities of M. Biliashivsky on the preservation of national cultural heritage objectively served the idea of awareness and inheritance of Ukrainian identity.

Key words: M. Biliashivsky; archeology; protection of monuments; Kyiv City Art, Industrial and Scientific Museum; The First State Museum; All-Ukrainian Academy of Sciences.

Життя й діяльність Миколи Федотовича Біляшівського (18671926) - вченого-історика, археолога, етнографа, мистецтвознавця, одного з фундаторів вітчизняної музейної справи, громадського діяча добре знані й неодноразово описані. Йому присвячені статті у багатьох енциклопедичних виданнях Українська літературна енциклопедія: в 5 т. / редкол.: Дзеверін І. О. та ін. Київ: Голов. ред. УРЕ ім. М.П. Бажана, 1988. Т. 1. С. 189; Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Т. Шевченка у Львові. Львів: Видавництво "Молоде життя", 1993. Кн. 2, т. 1. С. 136; Народжені Україною. Меморіальний альманах: у 2 т. Київ: Євроімідж, 2002. Т. 1. С. 212-213; Енциклопедія історії України: в 5 т. / редкол.: В.А. Смолій та ін. Київ: Наукова думка, 2003. Т. 1. 2005. С. 295; Шевченківська енциклопедія: у 6 т. / НАН України, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка / редкол.: М.Г. Жулинський та ін. Київ, 2012. С. 445-446., де розкрито багатоплановість його компетенції у різних галузях наук і багатовекторність діяльності не лише як науковця, невтомного збирача і зберігача історичних пам'яток, а й публічної особи, громадсько-політичного діяча. Одним із перших біографів М. Біляшівського став його наступник на посаді директора Першого Державного музею А. Винницький. Попри негативну роль, яку, на думку сучасних українських істориків, зіграв останній у подальшій долі музею та окремих його працівників, він високо оцінив діяльність свого попередника, виокремивши 3 її основні принципи: використання європейського досвіду; залучення широких мас до збереження і збирання пам'яток; подальше їх вивчення і використання як джерела для майбутньої творчості Винницький А. Микола Теодотович Біляшівський: його життя та музейна робота / Всеукр. іст. музей ім. Т. Шевченка. Київ, 1926. 13 с.. З великою симпатією згадував свого вчителя з музейної справи та спільну з ним роботу колега й однодумець К. Мощенко Мощенко К. Академік Микола Біляшівський як музейний робітник. Київ, 1927. 13 с.. Сучасна історіографія посилається також на позитивні оцінки, надані діяльності академіка М. Біляшівського іншими його сучасниками: М. Грушевським, П. Курінним, С. Єфремовим, Д. Щербаківським Титаренко А. Пріоритетні напрями розвитку музейної сфери у профільних науковців-практиків України кінця ХІХ - початку ХХ століття // Фундатори музейних колекцій та реалії сучасного стану розвитку музейної справи: наук. зб. за матеріалами Всеукраїнської наук.-практ. конференції, присвяченої 145-річчю від дня народження М.Ф. Біляшівського та 135-річчю від дня народження Д.М. Щербаківського. Київ: ДП "НВЦ "Пріоритети", 2014. С. 78..

В українській історичній науці останніх років набуло поширення поглиблене вивчення окремих напрямів наукової, музеєтворчої та суспільно-політичної активності М. Біляшівського. Зокрема, діяльність М. Біляшівського як депутата Першої Державної Думи у 1906 р., гласного Київського губернського земського зібрання та представника Всеросійського союзу міст під час Першої світової війни розглядається у статті О. КоникаКоник О.О. Український патріот, думський депутат і російський "земгусар" Микола Біляшівський у 1906-1917 рр. // Історичний архів. Наукові студії: збірник наукових праць. Миколаїв: Видавництво ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. Вип. 14. С. 52-60.. Але найбільше публікацій присвячено внеску вченого у розвиток археології, етнології та музеєзнавстваБіляшівський М. Микола Федотович Біляшівський як збирач і охоронець рухомих пам'яток культури // Музейні читання пам'яті М. Біляшівського і Д. Щербаківського: наук. зб. за матеріалами Всеукраїнської наук.-практ. конференції 16-17 листопада 2017 р. Вінниця: ТОВ "Твори", 2018. С. 12-28; Чорна Л. Академік М.Ф. Біляшівський - ініціатор комплексної охорони пам'яток історії та природи Канівщини // Музейні читання пам'яті М. Біляшівського і Д. Щербаківського... С. 38-49; Константинов В.О. Поїздка М.Ф. Біляшівського до Глухова у 1901 році / Сіверщина в історії України: зб. наук. праць // Національний заповідник "Глухів" та ін. Київ; Глухів, 2016. Вип. 9. С. 426-428; Вялець А. Українські музеї та їхні фундатори. Історичні і сучасні проблеми функціонування // Фундатори музейних колекцій. С. 10-12; Титаренко А. Зазнач. твір. С. 78-84; Романова Т, Денисенко Н. До питання формування колекції фундаторів Національного музею українського народного декоративного мистецтва // Фундатори музейних колекцій. С. 287-293.. Ряд статей розкривають його діяльність із розроблення рекомендацій щодо влаштування місцевих громадських музеївКушнір В., Марискевич Т. Засади музейництва та завдання музейної мережі України у працях музеєзнавців УРСР 1920-х рр. // Наукові зошити історичного факультету Львівського університету: зб. наук. праць. Вип. 18. Львів, 2017. С. 255-256., створення окремих музейних колекцій, у т. ч. із шевченкознавства⁸³ Наумова Н. Микола Федотович Біляшівський - збирач, дослідник і популяризатор спадщини Тараса Шевченка // Музейні читання пам'яті М. Біляшівського і Д. Щербаківського. С. 28-38; Ходак І. Виставка артистичних творів Тараса Шевченка 1911 року: до проблеми формування Шевченківського відділу в Київському художньо-промисловому та науковому музеї // Музейні читання пам'яті М. Біляшівського і Д. Щербаківського. С. 50-62., виробів Києво-Межигірської фаянсової фабрики⁹⁴ Іванова О. До історії формування колекції виробів Києво-Межигір- ської фаянсової фабрики (до 140-річчя з дня народження М.Ф. Біляшісько- го) // Другі читання пам'яті М.Ф. Біляшівського: матеріали наук. конференції 24-25 жовтня 2007 р.: зб. статей. Київ: Артліт, 2009. С. 33-44., створенні Городоцького музеюНестуля О.О. Роль М.Ф. Біляшівського у створенні музею Ф.Р. Штей- нгеля у с. Городок на Волині // Наукові записки: зб. наук. праць / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. Київ, 2012. С. 257-264; Петрович В. Городоцький музей - провідний науково-дослідний осередок історично-краєзнавчої роботи на Волині // Фундатори музейних колекцій. С. 57-62. Лук 'янчук Г. Ювілей Миколи Біляшівського // Культура і життя. 2017, 10 листопада (№ 45). С. 14; Топачевський А. Пристрасть і мета Миколи Біляшівського // Дзеркало тижня. 2018, 3 березня (№ 8-9). С. 18; Його ж. Як пощастило Миколі Біляшівському // Слово Просвіти. 2018, 17-23 травня (№ 20). С. 6-7. тощо. Публікації, присвячені вченому, неодноразово з'являлися й у медіаресурсах ⁶¹¹.

Одним із векторів досліджень наукової спадщини академіка М. Біляшівського є вивчення збереженої документальної бази. Епістолярій вченого, як джерело вивчення історії пам'яткоохоронної справи, аналізується у праці А. Примак, яка виділяє 5 етапів у пам'яткознавчій спадщині та пам'яткоохоронній діяльності М. БіляшівськогоПримак А.Ф. Епістолярна спадщина М.Ф. Біляшівського як джерело вивчення пам'ятникоохоронної справи // Другі читання пам'яті М.Ф. Біляшівського: матеріали наук. конференції 24-25 жовтня 2007 р. / Національний художній музей України. Київ, 2009. С. 175-179.. У дисертації цієї ж дослідниці, присвяченій аналізу архівної спадщини академіка, використано 54 фонди з 13 архівних установ України, документи яких згруповані у 10 тематичних групПримак А.Ф. Архівна спадщина М.Ф. Біляшівського (1867-1926): склад, зміст та історико-культурна значущість: автореф. дис. ... канд. іст. наук: 27.00.02 / Примак Алла Федорівна; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернад- ського НАН України. Київ, 2009. 20 с.. Докладний огляд його особистих документів, що зберігаються у ряді архівних, музейних і наукових установ Києва, зроблений О. ПопельницькоюПопельницька О. Особисті документи М.Ф. Біляшівського у зібранні Національного музею історії України // Фундатори музейних колекцій... С. 319-324.. При цьому слід зазначити, що документи Державного архіву Київської області, які стосуються життя й діяльності М. Біляшівського як одного з фундаторів музейної справи, залишилися поза увагою обох дослідниць, що надає нам можливість зосередитися саме на цій групі джерел.

Розкрити у невеликій статті всю розмаїтість інтересів і багатоплановість внеску в різні галузі української науки М. Біляшівського неможливо. Завдання цієї публікації значно скромніше: привернути увагу до маловідомих документів, що зберігаються у Держархіві Київської області, які раніше рідко або зовсім не використовувалися дослідниками.

У процесі підготовки статті було виявлено, вивчено й проаналізовано більше 100 документів, у яких згадувалося прізвище М. Біляшівського, називалася його посада, або які були безпосередньо ним підписані (для порівняння: з них в архіві закаталогізовано лише 4). Таким чином, у науковий обіг вводяться джерела, що можуть доповнити новими деталями відомі факти життя вченого. Вивчені документи різняться за змістом, формою і характером. Серед них слід назвати документи біографічного характеру (анкета, персональна картка), службовий епістолярій (розпорядження, рапорти, офіційні донесення, службові записки, звіти, заяви), інші документи службового характеру (протоколи засідань, посвідчення), статистичні й фінансові відомості (списки, платіжні відомості, тарифікаційні плани) тощо.

Стрижнем, навколо якого будуть групуватися виявлені в архіві документи, є анкета самого М. Біляшівського, заповнена ним у 1924 р. під час вступу до спілки працівників освіти - РОБОС ¹⁵, що зберігається у фонді "Київський губернський комітет професійної спілки робітників освіти "Робітпрос" (Ф. Р-51).

Анкета М.Ф. Біляшівського для вступу до спілки РОБОС. 1924 р.

Держархів Київської області. Ф. Р-51. Оп. 1. Спр. 584. Арк. 109-109зв.

Документ цей, до сьогоднішнього дня дослідникам невідомий, цікавий з багатьох причин. По-перше, самі по собі анкети являють собою неоціненне джерело інформації: аналіз почерку людини з використанням можливостей сучасної графологічної експертизи дає підставу зробити висновки щодо її характеру, психологічного стану та стану здоров'я; відповіді на питання анкети розкривають основні віхи життя автора, а відсутність в анкетах деяких біографічних відомостей може свідчити про те, що саме людина вважала другорядним у своєму житті або хотіла приховати. По-друге, в процесі аналізу анкети М. Біляшівського привертає увагу скорочення слів, лаконічність і неповнота відповідей на питання. Поспішав? Беріг свій час? Ставився до анкетування як до простої формальності? Можливо, все одночасно, але навіть у такому вигляді цей документ є цінним джерелом первинної інформації, тобто тієї, яка виходить від самої людини.

Отож, анкета: Біляшевський Микола Федотович, місце проживання - вул. Революції (Олександрівська), 29, рік народження - 1867 (місяць і число не вказані), національність - українська, син вчителя (потім священника). Не полемізуючи з сучасною традицією написання прізвища Миколи Федотовича, хочеться підкреслити, що у графі "Прізвище, ім'я та по-батькові" він написав саме "Біляшевський", так само і підписувався українською мовою. Маємо зробити наголос на такій самопрезентації вченого, у т. ч. з огляду на відмічену О. Коником українську традицію транскрибування його прізвища як "Біляшівський" і плутаниною у написанні по батькові (Федорович, Теодорович замість Федотович, Теодотович)Коник О.О. Зазнач. твір. С. 53-54. Держархів Київської обл. Ф. 2. Оп. 1. Спр. 1114. Арк. 1, 4.. Тож, на наш погляд, варто було б дослухатися до думки академіка з приводу написання його власного прізвища.

Відомо, що батько Миколи Біляшівського - Богдан Феодот Іванович Біляшевський прожив непросте життя і, дійсно, спочатку учителював в Уманському духовному училищі, а після одруження прийняв священницький сан. Коли родина переїхала до Києва, погодився стати настоятелем церкви у Лук'янівській тюрмі. У Держархіві Київської області зберігається справа про призначення священника с. Острійок Васильківського повіту Київської губернії Феодота Біляшевського на посаду настоятеля Свято-Іовської церкви Київського тюремного замку 6 липня 1874 р.²⁷

Повертаємося до анкети. Освіта - вища, закінчив Київський університет у 1890 р. Факультет не названий. Поза увагою залишилося навчання у Новоросійському і Московському університетахБіляшівський Б.Б. Біляшівський Микола Федотович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / редкол.: І. М. Дзюба (гол.), А. І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. URL: https://esu.com.ua/ search_articles.php?id=40991 (дата звернення: 02.09.2022). Держархів Київської обл. Ф. 2. Оп. 203. Спр. 429. Арк. 72.. Завдяки тодішній традиції подавати списки студентів до департаменту поліції ми дізнаємося про студента 3-го семестру юридичного факультету університету Біляшевського Миколу Федотовича, православного, сина священника, 1867 р. народження, мешканця Київської губернії. Документ датується 29 серпня 1887 р.⁴⁹

На питання анкети "Чи маєте друковані праці й які" відповів коротко: "Маю", на жаль, не назвавши жодної. Для порівняння: деякі з анкетованих академіків списали назвами друкованих праць по 2 окремих аркуші, тим самим значно полегшивши дослідникам вивчення їхньої наукової спадщини.

Стосовно місця підготовки до професії та удосконалення у ній вказав: "За кордоном (Берлін, Відень, Неаполь)". Рідна мова - українська, а крім неї відмітив володіння кількома іншими: російською, польською, чеською, французькою.

Своєю основною спеціальністю М. Біляшівський назвав археологію, додатковими - етнографію і мистецтвознавство. Поза увагою залишилися його заняття нумізматикою, робота в архівах, розроблення основ сучасного музеєзнавства.

Документи Держархіву Київської області щодо дореволюційної діяльності М. Біляшівського на археологічній та історико-охоронній ниві дещо фрагментарні, але, однак, потребують висвітлення. Зупинимося на них.

Відомо, що любов до збирання та вивчення старожитностей М. Біляшівський проніс з юнацьких років через все життя. Ще навчаючись у Другій київській гімназії, взяв участь у створенні колекції Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії. У звіті цього товариства за 1885 р. зазначено, що був прийнятий внесок "від вихованця другої київської гімназії Бєлашевського: чавунний і мідний образки, 1 чавунна і 3 бронзові медалі, 1 срібна візантійська і 13 мідних західноєвропейських монет"Там само. Оп. 22. Спр. 72а. Арк. 147зв. Там само. Оп. 38. Спр. 302. Арк. 1..

У 1902 р. М. Біляшівський отримав дозвіл видавати журнал "Археологическая летопись Южной России", який мав виходити 6 разів на рік. Цьому передувало звернення М. Біляшівського, який мешкав за адресою: м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 14 та конфіденційне листування між Канцелярією Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора, Київським губернатором, Київським окремим цензором Головного управління у справах друку, начальником Київського губернського жандармського управління та Київським поліцмейстером із приводу благонадійності прохача: "його моральних якостей, становища у суспільстві, освітнього цензу та попередньої літературної діяльності, що надають йому право на видання і редагування проєктованого ним журналу"²²¹.

Рапорт Київського поліцмейстера, що міститься у документах фонду "Канцелярія Київського цивільного губернатора" (Ф. 2), надає нам безцінну інформацію стосовно державної служби, майнового стану та опублікованих наукових праць М. Біляшівського: "...відставний надвірний радник Микола Федотович Бєляшевський - 35 років, віросповідання православного, освіту здобув у Київському Університеті, де прослухав повний курс наук; перебував на службі у першому департаменті Міністерства юстиції, з відрядженням для занять до Головного Московського архіву юстиції; у 1894 році був призначений виконуючим посаду начальника архіву колишнього фінансового відділення Царства Польського, у 1898 році був призначений бібліотекарем Київського політехнічного інституту, а з травня місяця цього року перебуває директором Київського музею старожитностей та мистецтв; брав участь у різних археологічних виданнях, де розміщав статті археологічного та історичного змісту; деякі ж роботи його вийшли окремими виданнями, як наприклад: "Монетные клады Киевской губернии" та "Археологическая летопись Южной Росии". За посадою директора музею отримує жалування 1 200 крб. у рік і крім того має хутір у п'ятнадцять десятин при с. Пекарях, Черкаського повіту. У поведінці Бєляшевського, його моральних якостях та політичній благонадійності нічого недозволеного не помічено; під судом та слідством він не перебував". І резюме: "Бєляшевський, за його моральними якостями, суспільному положенню, освітньому цензу та попередній літературній діяльності, на мою думку, заслуговує надання йому права на видання та редагування журналу - "Археологическая летопись Южной Росии"Держархів Київської обл. Ф. 2. Оп. 38. Спр. 302. Арк. 5-5зв., 7-7зв..

Перевірка і листування тривали протягом вересня-жовтня 1902 р., результат нам відомий.

У 1910 р. було створено Київське товариство охорони пам'яток старовини та мистецтва, почесним головою якого було обрано Київського, Волинського та Подільського Генерал-Губернатора Ф. Трепова, головою - єпископа Чигиринського Павла. Серед засновників товариства названі також В. Іконніков, Ю. Кулаковський, М. Довнар-Запольський, М. Петров, А. Лобода, В. Хвойка, М. Біляшівський, А. Прахов, О. Левицький та ін. Як дійсний член товариства М. Біляшівський вніс у касу щорічний обов'язковий внесок у сумі трьох карбованців, про що маємо відповідний записТам само. Оп. 76. Спр. 304. Арк. 1к, 2, 71. Там само. Ф. 804. Оп. 3. Спр. 154. Арк. 11, 12-12зв., 17-17зв..

Як директор Київського художньо-промислового і наукового музею імені государя імператора Миколи Олександровича М. Біляшівський опікувався долею знайдених скарбів. Збереглося його листування з канцелярією Київського губернатора з приводу передання знайденого селянином А. Плужником у містечку Жаботин Черкаського повіту навесні 1916 р. скарбу з 7 срібних і 96 мідних монет часів Петра І до Імператорської Археологічної Комісії та отримання ним належної за законом винагороди ³²⁴.

27 жовтня 1917 р. відбулося перше організаційне засідання членів-засновників Київського Археологічного Інституту, який мав стати освітнім осередком розповсюдження знань із дисциплін, пов'язаних із стародавньою історією народів світу, археологією, етнографією, мистецтвознавством тощо. Серед інших дійсним членом Інституту був обраний і М. БіляшівськийТам само. Ф. Р-1187. Оп. 1. Спр. 1. Арк. 2-2зв., що засвідчувало поцінування його внеску у розвиток вітчизняної археологічної науки. Щоправда, ретельне вивчення документів Інституту показує, що безпосередньої участі у його керівництві і функціонуванні він не брав, оскільки його прізвище не зустрічається ані в протоколах засідань Ради інституту, ані у розкладі лекцій і зарплатних відомостях. Вочевидь, цьому заважала його зайнятість в інших установах, насамперед, керівництво музеєм, посаду директора якого він обійняв із лютого 1902 р.

Значним є внесок М. Біляшівського у розвиток етнографії та музеєзнавства. Перебуваючи на посаді директора Київського музею, у 1914 р. у звіті щодо витрат субсидії Київського губернського земства він писав про поїздки губернією з метою розшуку та придбання зразків народної художньої творчості. Експедиціями були охоплені декілька повітів: у Канівський і Черкаський їздив сам директор, у Київський, Васильківський, Сквирський і Таращанський - хранитель музею Д. Щербаківський, у Липовецький, Уманський, Радомисльський, Чигиринський - інші працівники музею та спеціально запрошені особи. У результаті було придбано 1 212 предметів, які за часом їх створення розподілилися на 2 групи: ті, що були створені у XVII-XVIII ст., та ті, що датувалися початком ХІХ ст. До першої групи (238 од.) увійшли предмети церковного вжитку, у т. ч. зразки шиття золотом, вироби зі срібла, а також фрагменти, вкриті кольоровою глазур'ю, зразок старовинної різьби по кістці. До другої, більшої групи увійшли 974 предмети народних виробів, що майже вийшли з ужитку або замінялися фабричними виробами. Таким чином, незважаючи на труднощі, пов'язані з початком Першої світової війни, все намічене на 1914 р. було виконаноТам само. Ф. 4376. Оп. 1. Спр. 5. Арк. 2-3..

М. Біляшівський став ініціатором та організатором численних виставок на базі музею. Про це свідчать його звернення до Канцелярії Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора з проханням дозволити йому проведення цих мистецьких заходів. Назвемо деякі з них: 1910-й р., 15 січня - відкриття виставки картин чесько-моравських і польських художниківТам само. Ф. 2. Оп. 226. Спр. 20. Арк. 2., 10 лютого - виставка старовинних тканин і шиття²⁸³ Там само. Арк. 27., 11 квітня - виставка картин "Союза русских художников" Там само. Ф. 2. Оп. 226. Спр. 20. Арк. 56-57., 12 жовтня - виставка малюнків і ескізів художника-архітектора Г. Лукомського³⁰⁵ Там само. Арк. 75., 15 жовтня - виставка картин, скульптури і гравюр художника Рафаїла (Рафаеля) ШварцаТам само. Арк. 80.; 1911 р., 30 жовтня - виставка картин норвезького художника Христіана КронаТам само. Оп. 227. Спр. 20. Арк. 57.; 1913 р., 3 березня - виставка картин "Мир искусств"Там само. Оп. 229. Спр. 20. Арк. 62, 67.. Згідно з каталогом останньої виставки, на ній спочатку планувалося представити 250 картин різних художників Держархів Київської обл. Ф. Р-4156. Оп. 1. Спр. 14. Арк. 63-66.. На останній сторінці каталогу є приписка, зроблена рукою М. Біляшівського: "и 14 офортов Е. Самуильсон. Сим удостоверяю, что на выставку других вещей, кроме вышеперечисленных допущено не будет"Там само. Спр. 20. Арк. 66. Тут і далі збережено орфографію документа.. Це була чи не найперша виставка робіт української художниці-графіка Катерини Самуїльсон. Дозволу губернатора на проведення заходів передувало попереднє ознайомлення з творами мистецтва чиновника з особливих доручень при Київському губернаторові з метою з'ясування, чи немає серед них таких, які не могли би бути допущені до перегляду публікоюТам само. Оп. 38. Спр. 302. Арк. 4..

У графі анкети "Сучасна професія" М. Біляшівський зазначив: "Дійсний академік", назва установи - Всеукраїнська Академія Наук, адреса - вулиця Короленка, 54. На момент заповнення анкети у цій установі вчений працював 4 роки. Посада - академік; на питання про отримання харчів і помешкання поставив прочерк.

Отже, робота в Академії. Як свідчить документ, наведений у статті М. Яременка, М. Біляшівський був обраний одноголосно академіком "по катедрі археології" на "Спільному Зібранню Академії" 31 травня 1919 р., проведеному на квартирі М. ПетроваЯременко М. Дві Академії (про зв'язок між Українською академією наук та Київською духовною академією) // Київська Академія. Вип. 14. Київ: Дух і літера. 2017. С. 195-200.. У списку співробітників Академії наук із зазначенням посади, адреси, членів родини та утриманців, складеному 7 серпня 1920 р., значиться академік Біляшівський Микола Теод. (так у документі). Адреса проживання - Олександрівська, 29. Члени родини не вказаніДержархів Київської обл. Ф. Р-51. Оп. 1. Спр. 87. Арк. 1.

³⁹⁶ Там само. Оп. 2. Спр. 31. Арк. 76.

⁴⁰⁷ Там само. Арк. 56зв..

Працюючи в Академії, М. Біляшівський входив до складу різноманітних комісій, серед яких, як свідчить виписка з протоколу № 21 засідання Управи ВУАН від 4 квітня 1923 р., - Комісія технічних словників з обсягу мистецтв і Комісія реєстрації пам'яток старовини й мистецтва, засновані Секцією мистецтв ⁶³⁹.

У відомості про штатний склад співробітників ВУАН станом на 1 червня 1924 р. читаємо, що на той час Біляшівський М.Т. разом із Грушевським М.С. входив до складу історико-філологічного відділу Академії та займався археологією України ⁷⁴⁰. У вимогових відомостях по Українській Академії наук за квітень-вересень 1924 р. зазначені його категорія (розряд), коефіцієнт тарифної ставки за основну посаду та тарифна ставка, яка поступово збільшувалася, а також час вступу до ВУАН - 31 травня 1919 р.Там само. Спр. 19. Арк. 15зв., 27зв., 33зв.; Спр. 31. Арк. 3.

На вимогу анкети "перелічити", де ще працює, який характер цієї праці і скільки часу їй віддає, Микола Федотович вказав 1-й державний музей, посада - заступник директора, витрати часу - 4 години на день.

10 липня 1920 р., згідно з розпорядженням Голови Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва та старовини, М. Біляшівському під його одноособовий нагляд і відповідальність був доручений 1-й Державний МузейТам само. Ф. Р-4156. Оп. 1. Спр. 6. Арк. 6.. У списку співробітників Музею, підготовленому 7 листопада 1921 р. для перереєстрації у профспілці, зазначено 7 осіб. Під № 1 - Біляшевський М. Ф., посада - вчений хранительТам само. Ф. Р-51. Оп. 1. Спр. 234. Арк. 1. Там само. Ф. Р-142. Оп. 1. Спр. 389. Арк. 12зв., 30.. Спектр його функцій був дуже широким: від кадрових питань до господарських. Достатньо зазначити, що вчений особисто отримував кошти на виплату заробітної плати працівникам музею. Грошей в державі тоді не вистачало, вони швидко знецінювалися і виплачували їх частинами. Згідно з рахунками підвідділу мистецтв Відділу народної освіти Київського губернського виконавчого комітету Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, із середини січня до кінця лютого 1920 р. М. Біляшівський 5 разів розписався за отримання грошей на загальну суму у декілька десятків тисяч карбованців ⁴⁴⁴, а це була не тільки відповідальність, але й, як на той час, неабияка небезпека. Паралельно вирішувалися організаційні та адміністративні питання. Інтерес представляє пропозиція М. Біляшівського про підвищення плати за відвідування музею з 1 січня 1922 р. до 3 тис. карбованців, а з учнів та червоноармійців - до 2 тис., направлена до Губернського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини (Губкопмісу) і підтримана його головоюТам само. Ф. Р-4156. Оп. 1. Спр. 14. Арк. 233. Там само. Спр. 7. Арк. 108, 120, 121..

Працювати доводилося у важких умовах. Відтворити умови і характер діяльності М. Біляшівського на початку 1920-х років нам значною мірою допоможуть документи архівного фонду "Київський губернський комітет охорони пам'ятників мистецтва та давнини при губернському відділі народної освіти" (Ф. Р-4156). Аргументуючи свою заявку на забезпечення музею керосином, М. Біляшівський у листопаді 1920 р. писав, що заняття у музеї відбуваються і ввечері, і вдень у темних складах ⁶⁴⁶. У службовій записці до завідувача Губнарпросвіти Київщини від 6 серпня 1921 р. М. Біляшівський називав стан 1-го Державного музею катастрофічним. Зміна установ, яким підпорядковувався музей, приводила до дезорганізації роботи, невчасної виплати заробітної плати, недофінансування музею. Як результат - дах, що протікає, вогкість, занепад будинку, псування колекцій. Для розбирання привезених із Москви 10 тис. колекційних речей, евакуйованих туди у 1915 р., музей позичив 500 тис. карбованців, всього ж на ці роботи необхідно було 800 тис. М. Біляшівський вимагав видати цю суму терміново. Один із шляхів поліпшення ситуації він бачив у переданні музею у відання Академії НаукДержархів Київської обл. Ф. Р-4156. Оп. 1. Спр. 14. Арк. 137. Кушнір В., Марискевич Т. Зазнач. твір. С. 267-268., таким чином завчасно надавши свою відповідь на дискусію, що розгорнеться серед музейників у середині 1920-х років щодо підпорядкування музеїв або політосвітньому, або науковому відділам наркомату освіти ²⁴⁸.

Основним завданням музею, звичайно, залишалося збереження і поповнення музейного фондуДержархів Київської обл. Ф. Р-4156. Оп. 1. Спр. 5. Арк. 12; Спр. 6. Арк. 25. Там само. Спр. 7. Арк. 8.. З цією метою співробітники музею відправлялися у службові відрядження, які інколи перевищували терміни. Так, 18 жовтня 1920 р. на адресу М. Біляшівського на Княжій Горі у Каневі "полетіла" телеграма голови Губкопмісу Ю. Михайлова з вимогою терміново повернутися і приступити до роботи в музеї⁴⁵⁰.

Зберігся акт приймання-передавання музейних речей, переданих колишнім військово-історичним музеєм до Першого Державного музею, здійснений згідно з постановою Комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва від 8 травня 1920 р. і підписаний, з одного боку, секретарем комітету І. Моргілевським, а з другого - вченим хранителем музею М. Біляшівським. Загалом було передано 158 експонатів (40 найменувань). Серед них: наконечники списів різних епох, скіфські кинджали та мечі, палаш, шаблі, фрагменти гармат і рушниць, прапори, гравюри, літографії тощоТам само. Спр. 4. Арк. 155-156. ⁵²⁶ Там само. Спр. 13. Арк. 12. ⁵³⁷ Там само. Спр. 4. Арк. 120. ⁵⁴⁸ Там само. Спр. 4. Арк. 121.. Знову, як і раніше, М. Біляшівський опікувався долею знайдених скарбів: про це свідчить його заява на засіданні Комісії з розподілу речей Музейного фонду Губкопмісу 3 серпня 1921 р. щодо видачі ікон для обміну на скарб монет XIII-XIV ст.⁶²

Одночасно М. Біляшівський був задіяний у пам'яткоохоронній справі. Документи свідчать, що у 1919 р. він виконував обов'язки завідувача музейного відділу Всеукраїнського комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини (Вукопмісу). На цій посаді йому доводилося підписувати акти про взяття на облік предметів старовини і мистецтва, які були власністю приватних осіб ⁷⁵³, описи цього майна ⁸⁵⁴ та охоронні листи

на ньогоТам само. Арк. 134, 135.. Суть цієї практики полягала у тому, що радянська держава, яка проголосила всі культурні цінності національним надбанням, власністю народу, проводила виявлення й оцінку творів мистецтва, а потім, згідно з актами та описами, найбільш цінні з них ніби передавала на збереження реальним власникам. Попри неоднозначність цих дій, пов'язаних із порушенням права приватної власності, на той непростий момент це давало певні позитивні результати, оскільки охоронні листи забороняли будь-яким організаціям і приватним особам привласнювати, точніше, розграбовувати, твори мистецтва з приватних колекцій без дозволу Вукопмісу, а самим власникам колекцій продавати їх або вивозити за кордон. Таким чином, ці дії об'єктивно слугували запобіганню знищення, розкрадання і розбазарювання творів мистецтва. Бувало, що аби врятувати своє майно від вандалізму, власники цінних речей самі зверталися з проханням їх описати. На жаль, одначе, як показує історія, від вандалізму з боку самої держави охоронні листи Вукопмісу твори мистецтва не вберегли.

Як спеціаліста з охорони пам'яток і члена Київського Губкопмісу у грудні 1920 р. М. Біляшівського було відправлено у відрядження до Канева з метою створення місцевого комітету з охорони пам'яток мистецтва і старовиниТам само. Спр. 5. Арк. 215.. На цій посаді йому доводилося брати участь у роботі численних комісійТам само. Спр. 5. Арк. 188; Спр. 20. Арк. 2.. На спільному засіданні Ради вчених спеціалістів і президії Губкопмісу у лютому 1921 р. разом із Д. Щербаківським він був обраний представником на етнографічний з'їзд⁵⁸⁴ Там само. Спр. 13. Арк. 3.. Обидва увійшли до складу Комісії зі створення статуту Товариства друзів Старого Києва у жовтні 1923 р. Тоді ж їм було доручено підготовку доповіді щодо текстів меморіальних дощок на будинках, де жили видатні українські діячі: Т. Шевченко, М. Лисенко, М. Драгоманов та ін. Там само. Спр. 20. Арк. 29-29зв.

У грудні 1920 р. М. Біляшівський був затверджений завідувачем археологічної секції Губкопмісу⁶⁰⁶ Там само. Спр. 1. Арк. 8; Спр. 7. Арк. 190.. Збереглися відомість секції на 1921 р. і пояснювальна записка до неї, написана рукою М. Біляшівського. Загальний кошторис робіт по археологічній секції склав 29 500 000 крб. Серед основних напрямів роботи - інвентаризація археологічних пам'яток Київської губернії по музеях і приватних колекціях, складання археологічної карти губернії, дослідження дюнних відкладень, придбання речей і колекцій (Ф. Кундеревича, Ф. Мищенка, В. Гезе), складання та видання керівництва для продовження археологічних досліджень, популяризація (зразкові розкопки, екскурсії для оглядин, звіти, відозви). Намічалося також провести розкопки пам'яток палеолітичної доби у Києві та біля с. Селище на Канівщині, печер на берегах Дніпра, слов'янських могильників біля с. Петрівці, на що планувалося витратити 10 млн карбованців із загального кошторисуДержархів Київської обл. Ф. Р-4156. Оп. 1. Спр. 19. Арк. 81-82зв. Там само. Спр. 6. Арк. 78..

Найбільший масив документів 1920-х років - це відомості з нарахування заробітної плати. Ми вже торкалися питання вимогових відомостей працівників ВУАН. Але доходи М. Біляшівського складалися ще з кількох джерел. Насамперед, це заробітна плата на посаді вченого хранителя 1-го Державного Музею. Оклад його, як і вся зарплата, змінювався в залежності від інфляції. Наприклад, на 1 червня 1920 р. він складав 6 000 крб.²² За вересень 1920 р. при посадовому окладі 8 000 крб. Біляшівському М.Ф. за кожну додатково відпрацьовану годину виплачувалося ще 80 крб., а оскільки таких у хранителя музею набігло 50, то доплата за цей період становила 4 000 крб.Там само. Спр. 6. Арк. 228. Наприкінці грудня М. Біляшівський власноруч підписав відомість, де проти його прізвища у графі "До виплати" стояла сума 24 800 крб.Там само. Спр. 8. Арк. 33. По-друге, він отримував платню як завідувач археологічної секції Губкопмісу. За позаурочні роботи виплачували преміальні. Наприклад, за лютий 1921 р. М. Біляшівським було відпрацьовано 24 години і йому нарахували 24 000 крб. До факторів преміювання відносилися індивідуальна ініціативність і збільшення завантаженості (у М. Біляшівського вони складали по 75% кожний, тобто 150% разом). Відсотки помножувалися на основний заробіток, і в підсумку преміальні складали 36 000 крб. Після відрахування 2% профвнесків сума виплат складала 35 280 крб.Там само. Спр. 19. Арк. 96.

У тарифікаційній відомості по Першому Державному Музею за травень 1924 р. академік М. Біляшівський названий заступником директора, кількість годин роботи - необмежена, розмір зарплати після кількох деномінацій - 57 крб. 50 коп. за ставкою. Відрахування склали 4%, що дорівнювало 2 крб. 30 коп., таким чином на руки заступник директора музею отримував 55 крб. 20 коп.Там само. Ф. Р-51. Оп. 2. Спр. 23. Арк. 3, 9. Привертає увагу високий освітній рівень працівників музею: майже всі вони, окрім технічного персоналу та директора А. Винницького, який закінчив лише 3 курси університету, мали вищу освіту або на той час отримували її.

Важкий матеріальний стан, необхідність утримувати сім'ю вимагали пошуку додаткових джерел доходу. Про ще один напрям трудової активності вченого, не відображений в анкеті, дізнаємося з документів фонду "Київська філія Центральної Української кооперативної спілки "Централ"" (Ф. Р-514). У 1919-1920 рр. М. Біляшівський, як і багато інших відомих осіб, був співробітником Центральної української сільськогосподарської кооперативної спілки ("Централу"). У його особовій справі зберігається заява від 27 жовтня 1919 р. із проханням "не відмовити призначенню... на відповідну посаду по інституції "Централу""Там само. Ф. Р-514. Оп. 1. Спр. 91. Арк. 6.. Згідно з витягом із протоколу засідання правління спілки від 1 листопада 1919 р. Микола Федотович Біляшевський (саме так записано його прізвище) був прийнятий на місячний стаж (випробувальний термін?) із 28 жовтня 1919 р. на посаду спеціаліста І розряду у підвідділ кустарних виробів при відділі збутуТам само. Арк. 4, 5.. Вступаючи на посаду, він заповнив персональну картку співробітника "Централу"⁶⁹³ Там само. Арк. 3. ⁷⁰⁴ Там само. Арк. 2. ⁷¹⁵ Там само. Арк. 1., у якій вказав дату народження за старим стилем (12 жовтня 1867 р.) і перерахував членів своєї родини: дружину і двох синів. Підписався - "М. Біляшевський".

23 серпня 1920 р. учений знову звернувся до правління спілки: у зв'язку із "кепським станом" здоров'я ("нервова хороба, знесилення") попросив перевести його на посаду "консультанта в справах художньої промисловости та дрібного ремісництва ("кустарній")"⁴⁷⁰. Прохання було задовільнено: з 1 вересня 1920 р. він став консультантом зазначеного відділу "з платнею за окремі доручення"⁵⁷¹.

Робота у "Централі" давала суттєвий підробіток: уже в середині жовтня 1919 р. за трохи більше, ніж пів місяця, М. Біляшівський отримав після всіх відрахувань 4 576 крб.Там само. Спр. 9. Арк. 27зв., 32. А наприкінці грудня того ж року йому нарахували "Різдвяну нагороду (чотирнадцяту платню)" у розмірі 1 613 крб. 30 коп. при заробітній платі 8 800 крб.Там само. Спр. 19. Арк. 6зв.-7. Співробітникам спілки видавалися продуктові пайки або їх грошовий еквівалент. Так, за другу половину серпня 1920 р. М. Біляшівський, який на той час вже обіймав посаду консультанта фабрично-промислового підвідділу, мав отримати пайок вартістю 14 507 крб. плюс 25% вартості пайка на дітей, що складало 3 626 крб. 50 коп., і разом становило 18 133 крб. 50 коп. Від цієї суми віднімалася вартість частини пайка, одержаного продуктами (8 090 крб.50 коп.). У результаті на руки йому видали 10 043 крб.Там само. Спр. 32. Арк. 5зв.-6. Цікавою була і система відрахувань. Наприклад, у тому ж серпні 1920 р. з усієї зарплати М. Біляшівського (8 800 крб.) було утримано "%% на рідну школу" (176 крб.) і "в профсоюз по 1% всеі місячноі платні" (88 крб.), тобто всього 264 крб.Там само. Спр. 7. Арк. 48зв.-49. Таким чином, бачимо, що робота у "Централі" надавала цілком конкурентоспроможну заробітну плату і була неабиякою матеріальною підмогою її співробітникам.

Повернемося до анкети. Службовий стаж М. Біляшівського на момент заповнення анкети складав 33 роки. Далі автор анкети назвав установи, де працював: Архів Міністерства юстиції, Варшавський архів, Київський політехнічний інститут, 1-й Державний музейДокладніше про функціонування музею під керівництвом М.Ф. Біляшівського див.: Коваленко Р.Я. Київський музей старожитностей і мистецтв та його наступники у першій чверті ХХ століття. Огляд документів Державного архіву Київської області // Науковий вісник Національного музею історії України. Збірник наукових праць. 2019. № 5. С. 111-122.. На питання, які виборні посади обіймав, поставив прочерк.

Дуже цікавим і для багатьох небезпечним було 19-е питання: "Дайте короткі відомості про громадську, політичну, і професійну працю до жовтневої революції і після революції"⁷⁷² Орфографію оригіналу збережено.. Дослівна відповідь була такою: "Член ріжних наукових та просвітніх товариств; член 1-ої Державної Думи (трудов.)". Залишилася поза увагою участь у роботі Української Центральної Ради, до другого складу якої його було обрано у квітні 1917 р. Учений був не єдиним, хто "забув" згадати цю сторінку свого життя. Так же вчинив при оформленні аналогічної анкети у тому ж 1924 р. і О. ГрушевськийКоваленко Р. Невідомі автографи родини Грушевських // Сімнадцяті джерелознавчі читання, присвячені 150-річчю від дня народження Михайла Грушевського: матеріали Всеукраїнської наук. конференції. 16 листопада 2016 р. Київ, 2016. С. 155. Держархів Київської обл. Ф. 1716. Оп. 1. Спр. 60. Арк. 9.. Згадувати про співпрацю з УЦР на той час було досить небезпечно. А ми спробуємо відтворити деякі напрями діяльності вченого цього періоду на підставі інших документів.

У березні 1917 р. М. Біляшівського було призначено комісаром з охорони пам'яток Київської губернії. Тому, коли у квітні 1917 р. виникло питання про загрозливе становище Андріївської гори у Києві, копія листа Київського міського голови до Київського губернського комісара була переслана М. Біляшівському як голові Комісії з охорони пам'яток ⁴⁷⁹. 28 квітня 1917 р. Київський губернський виконавчий комітет доручив М. Біляшівському утворити спеціальну комісію, до складу якої мали увійти юристи, інженери (насамперед, губернський архітектор В. Безсмертний), представники міських комітетівТам само. Ф. Р-3989. Оп. 1. Спр. 2. Арк. 23.. Комісії належало зібрати потрібні матеріали, розробити план робіт із закріплення ґрунту та підготувати обрахунок. Фінансування організації комісії та пошуку матеріалів взяв на себе виконавчий комітет, а кошти на виконання робіт із закріплення ґрунту мала дати держава. М. Біляшівський у своєму виступі доповів, що існує комісія, яка складає каталог-реєстр всіх пам'яток старовини та мистецтва в м. Києві, і вона з'ясує, які предмети старовини та мистецтва має Андріївська церква, і які були вивезені до Москви під час евакуації, пообіцявши зі свого боку докласти всіх зусиль для їх повернення. Як ми вже бачили, реевакуацію вивезених із Києва творів мистецтва вдалося здійснити лише у 1921 р. На тому ж засіданні комітет доручив М. Біляшівському нагляд за всіма роботами на могилі Т. Шевченка, аби "дотримуватися естетики" і "не порушувати краси місця"Там само. Арк. 24..

Мабуть, започаткована наприкінці квітня комісія не звітувала вчасно про свою діяльність, оскільки 19 вересня 1917 р. комісарові з охорони пам'яток старовини й мистецтва Київщини було надіслано листа з проханням повідомити комітет, чи створена згадана комісія, і що вона зробила для порятунку Андріївської церквиТам само. Спр. 60. Арк. 98.. У відповіді на цей лист від 1 жовтня того ж року М. Біляшівський повідомив, що 28 вересня комісія зі спеціалістів оглянула Андріївську гору і прийняла рішення негайно приступити до дренажних робіт, насамперед викопати 4-5 колодязів для відведення води⁸³³ Там само. Арк. 102. ⁸⁴⁴ Там само. Арк. 103.. У цьому ж листі він переслав свою замітку "Про небезпеку Андріївській церкві", надруковану у газеті "Нова Рада" 28 вересня 1917 р., де вказав причини затримки у діяльності комісії, пов'язані з необхідністю узгодити організаційні й кошторисні питання з міською управою, яка врешті-решт погодилася з пропозиціями комісії і виділила на перші потреби 10 тис. карбованців ⁴⁸⁴.

Дуже показовим щодо позиції Центральної Ради з питання збереження пам'ятників царської епохи є витяг із протоколу засідання Ради Відділу охорони пам'яток старовини й мистецтва від 18 квітня 1918 р., підписаний головою відділу М. Біляшевським. Згідно з ним пам'ятники Миколі І, В. Кочубею та І. Іскрі підлягали демонтажу і передаванню до музеїв, а у разі неможливості усунення пам'ятників цілком було "бажано заховати бюсти, одпиливши їх від статуй". Пам'ятник Олександру ІІ, незважаючи на відсутність "з художнього боку жадної вартості", але з огляду на його зв'язок з "актом великої історичної ваги" - "увільненням селян від кріпацтва, бажано... заховати" (перенести), а на його місці встановити пам'ятник Т. Шевченку. Пам'ятники Володимиру Великому і О. Бобринському планувалося залишити. Окремо стояло питання про "герби старої влади", які слід було зняти і, якщо вони представляли художню цінність, передати до музеїв, а у випадку, якщо вони входили до складу орнаменту - заховати.

Всі питання щодо усунення гербів повинні були передаватися на обговорення Раді Держархів Київської обл. Ф. 1787. Оп. 7. Спр. 16. Арк. 25, 26зв..

І знову анкета. На питання щодо профстажу анкетований вказав, що є членом спілки робітників просвіти з 1920 р. Партійність і партстаж - прочерки. Щодо наявності господарства і землі зазначив, що має півдесятини землі у Києві (Київській губернії?), яку орендує.

Щодо сімейного стану зазначив, що одружений. На останнє питання про склад сім'ї вказав дружину Біляшевську Євдокію Борисівну, 32 роки, яка не має самостійного заробітку, та інших утриманців - синів Миколу, 10 років та Юрка, 5 років, а також сестру дружини - Закладу Марію Борисівну, 23 роки, слухачку курсів.

Таким чином, аналіз анкети дає підставу для припущення, що М. Біляшівський ставився до її заповнення як до формальності, яку, однак, треба здійснити. Але цей висновок у жодному разі не применшує її значення як автобіографічного джерела, використання якого дозволило систематизувати абсолютно різні архівні документи: рапорти, офіційні донесення, заяви, службові записки, протоколи засідань, статистичні та платіжні відомості, звіти, листування, посвідчення, тарифікаційні плани тощо. Ми розглянули документальний ряд, який дозволив відтворити окремі фрагменти життя, діяльності та матеріального стану М. Біляшівського, заповнюючи "білі плями" анкети раніше маловідомими документами. Одночасно вивчення анкети М. Біляшівського та інших документів з його автографом дозволяє поставити питання щодо коректності сучасного правопису прізвища вченого.

Наведені документи дозволяють зробити висновок, що вся діяльність М. Біляшівського з охорони національної культурної спадщини об'єктивно слугувала ідеї збереження української ідентичності. Зібрані, описані й систематизовані ним артефакти, розроблення теоретичних і практичних основ музейництва, пам'яткоохоронна справа, науковий доробок - все це, разом із результатами діяльності інших видатних українців лягло в основу культурно-генетичного надбання нації і стимулювало процес її самоусвідомлення, а звернення до європейських зразків мистецтва сприяло інтегруванню української спільноти у сферу європейської культури.