Особливості проявів військового колабораціонізму радянських громадян періоду радянсько-фінляндської війни (1939-1940 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості проявів військового колабораціонізму радянських громадян періоду радянсько-фінляндської війни (1939 - 1940 рр.)

Гетьманчук Микола Петрович доктор історичних наук, професор, професор кафедри політології та міжнародних відносин, Національний університет «Львівська політехніка»

Анотація

У статті досліджуються особливості проявів військового колабораціонізму громадян колишнього Радянського Союзу в роки Другої світової війни. Звертається увага на те, що проблема участі радянських громадян у військових формуваннях фінської армії періоду радянсько-фінляндської війни 1939 - 1940 рр. не знайшла належного висвітлення як у працях вітчизняних, так і зарубіжних науковців. Вказується, що за 105 днів радянсько - фінляндської війни 19 610 радянських військовослужбовців пропали безвісти, частина з яких 5 165 чоловік опинилася у фінських таборах для військовополонених. Показано, що із радянських військовополонених було створено російський (біля 300 чоловік) та український (понад 450 чоловік) військові підрозділи, які увійшли до складу фінської армії і добровільно погодилися брати участь у боях з Червоною армією.

Особлива увага звертається на те, що ініціаторами та безпосередніми учасниками організації цих добровольчих підрозділів із радянських військовополонених була російська та українська діаспори: 1) в організації російського підрозділу брав участь Б.Г. Бажанов, відомий перебіжчик із представників партійної номенклатури СРСР, помічник Й. Сталіна і секретар Організаційного бюро ЦК більшовицької партії, який за дорученням російських емігрантських організацій був направлений у Фінляндію; 2) формування підрозділу з радянських військовополонених (українців) очолив в Ю. Горліс-Горський, відомий український письменник і колишній старшина армії Української Народної Республіки.

Наголошується, що участь в бойових діях добровольчих підрозділів у складі фінської армії була обмеженою, оскільки війна тривала трохи більше трьох місяців: 1) російський підрозділ у складі 200 добровольців мав єдине зіткнення із військами Червоної армії та захопив у полон біля 200 червоноармійців; 2) українські добровольці вели бойові дії на Карельському перешийку в районі озера Вуоксоярві. Стверджується, що основною причиною військового колабораціонізму радянських громадян став сталінський тоталітарний режим.

Ключові слова: Друга світова війна, радянсько-фінляндська війна, радянський тоталітарний режим, радянські громадяни, військовий колабораціонізм.

Abstract

Peculiarities of manifestations of military collaborationism of soviet citizens during the period of the soviet-finnish war of 1939-1940

Hetmanchuk Mykola Petrovych Doctor of Historical Science, Professor, Professor of the Department of Political Science and International Relations, Lviv Polytechnic National University

The article examines the peculiarities of manifestations of military collaborationism of citizens of the Soviet Union during the Second World War. Attention is drawn to the fact that the problem of the participation of the Soviet citizens in the military formations of the Finnish army has not been adequately covered in the works of both domestic and foreign scientists. It is indicated that during the 105 days of the Soviet-Finnish war 19,610 Soviet soldiers and commanders went missing, some of whom 5,615 ended up prisoner of war camps. It is shown that Russian (about 300 people) and Ukrainian (over 450 people) military units were created from Soviet prisoners, which became part of Finnish army and voluntarily agreed to participate in battles with the Red Army.

Special attention is drawn to the fact that the initiators and direct participants in the organization of these volunteer units from Soviet prisoners of war were the Russian and Ukrainian diaspora: 1) participated in the organization of the Russian unit B.G. Bazhanov, a fugitive defector from the party nomenclature of the USSR, assistant to Y. Stalin and secretary of the Organization Bureau of the Central Committee of Bolshevik party, who was sent to Finland on behalf of Russian emigrant organizations; 2) the formation of the unit Soviet prisoners of war (Ukrainians) was headed by Y. Gorlis-Gorskyi, a famous Ukrainian writer and former officer of the army of the Ukrainian People's Republic. It is emphasized that the participation in combat operations of volunteer units was limited, since the war tasted a little more the 3 months: 1) a Russian unit of 200 volunteers had a single encounter with Red Army troops and captured 200 Red Army soldiers; 2) Ukrainian volunteers conducted combat operations on the Karelian Isthmus near Lace Vuoksojarvi. It is claimed that the reason for the military collaborationism of Soviet citizens was the Stalinist totalitarian regime.

Keywords: Second World War, Soviet-Finnish War, Soviet totalitarian regime, Soviet citizens, military collaborationism.

військовий колабораціонізм фінляндія радянський

Постановка проблеми

Під час Другої світової війни (1939-1945 рр.) у складі Вермахту, військах СС, поліцейських формуваннях нацистської Німеччини воювали біля 1 млн. 200 тисяч громадян колишнього Радянського Союзу [8, C. 523-524]. Однак проблема участі радянських громадян у військових формуваннях фінської армії періоду радянсько-фінляндської війни 1939-1940 рр. тільки недавно почала досліджуватися як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями. План нападу на Фінляндію за вказівкою Й. Сталіна командування Ленінградського військового округу почало розробляти ще у червні 1939 р. Радянське керівництво в дусі сталінської пропаганди назвало його виключно «контрударом» [19, С. 180-183].

Згідно з цією логікою Фінляндія оголошувалася «агресором», а Червоній армії надавалося право першою завдати удару по її території. Вітчизняні дослідники підкреслюють, що подібне обґрунтування агресії кремлівським диктатором та його оточенням не мало нічого спільного як з міжнародним правом, так і взагалі з будь-якою логікою. Ставало очевидним, що Радянський Союз та його більшовицькі вожді жили за своїми правилами та законами [20, С. 109]. Вказані причини обумовлюють актуальність проблеми та необхідність її подальшого висвітлення. Разом з тим, прояви військового колабораціонізму радянських громадян періоду радянсько-фінляндської війни яскраво показують загальну характеристику протесту проти злочинного сталінського режиму, наявність внутрішнього суспільного протистояння в СРСР, яке особливо загострилося з початку 1930-х років.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз вітчизняної історіографії засвідчує, що історія 105 днів війни з Фінляндією (Зимової війни) у грудні 1939 - березні 1940 рр. майже не досліджувалася українськими науковцями. У цьому контексті слід підкреслити, що процес висвітлення проблеми створення військових формувань із військовополонених радянських громадян у складі фінської армії та їхня участь в боях з Червоною армією лише недавно почав супроводжуватися залученням дослідниками необхідної доказової джерельної бази. Серед сучасних науковців, у публікаціях яких висвітлюються окремі аспекти проблеми, можна назвати вітчизняних дослідників К. Нікітенка, М. Майорова, І. Патриляка, а зарубіжних-російських істориків К. Александрова, П. Петрова, В. Степакова. Необхідно відзначити й те, що у сьогоднішній Російській Федерації навіть правомірність постановки самої проблеми переважна частина російських дослідників часто піддає сумніву.

Мета статті. Дослідити особливості проявів військового колабораціонізму громадян колишнього Радянського Союзу під час радянсько-фінляндської війни 1939 - 1940 рр.

Виклад основного матеріалу

Причини, що спонукали представників народів СРСР розпочати боротьбу проти сталінського тоталітарного режиму, яка стала основним мотивом колабораціонізму, визрівали задовго до Другої світової війни. Саме діяльність більшовиків на чолі з В. Леніним в роки Першої світової війни, прийняла форму відкритого колабораціонізму з кайзерівською Німеччиною. Отримавши фінансування від німецького генштабу-біля 60 млн. марок, вони у жовтні 1917 р. захопили владу у Петрограді та вивели Росію із війни [29, С. 216-242]. Одним із перших проявів військового колабораціонізму в СРСР можна вважати співпрацю радянських громадян з Японією. Група радянських громадян, яка здійснила в кінці 1930-х років втечу з сибірської в'язниці, була включена до складу японської армії (загін «Асано») і взяла участь в боях біля озера Хасан 29 липня-11 серпня 1938 р. [31, С. 117-139].

В ході військових дій велику допомогу японській стороні надав Г. Люшков, начальник управління НКВС Далекосхідного краю, який через небезпеку бути репресованим 13 червня 1938 р. втік із СРСР до Маньчжоу-Го. Після втечі Г. Люшков працював у Токіо та Дайрені в розвідувальних органах японського генштабу («Бюро по вивченню Східної Азії»), радником 2-го відділу штабу Квантунської армії. Він передав японському командуванню всі таємниці радянської розвідки в Манчжурії та Японії, що дозволило японським властям за короткий термін розгромити добре налагоджену протягом тривалого часу радянську розвідувальну мережу, переважну частину якої складали російські емігранти [1, С. 231-232].

Зарубіжні дослідники зазначають, що факти про службу радянських громадян у збройних силах Фінляндії в 1939 - 1940 рр. практично не досліджувалися в історіографії та публіцистиці на протязі 35 років після закінчення війни. Якщо про формування у фінській армії в 1942 р. 3-го і 6-го піхотних батальйонів із радянських громадян - добровольців і військовополонених угро-фінської національної групи (інгерманландці, карели та ін.) ще було відомо, то стосовно більш ранніх подій Зимової війни подібної ясності не було [2, С. 17]. Слід відзначити, що станом на березень 1940 р. до Фінляндії прибули 11 600 іноземних добровольців, які у складі фінської армії боролися проти Червоної армії. Серед них найбільше становили шведи - 8 000, датчани - 800, норвежці - 725, угорці - 450, англійці - 230 чоловік та ін. [9, С. 239-246]. Головнокомандувач збройних сил Фінляндії маршал К.Г. Маннергейм у своїх мемуарах вказує на 11 500 іноземних добровольців, особливо високо оцінюючи вклад шведських та норвезьких добровольців, які своєю допомогою та присутністю надзвичайно позитивно впливали на боротьбу фінського народу з агресором [18, С. 333]. Однак радянські громадяни і представники народів колишньої Російської імперії, які перебували в еміграції у переліку цих добровольців не значилися.

Необхідно звернути увагу на те, що загострення радянсько-фінляндських відносин восени 1939 р. викликало чималий інтерес в російській еміграції. Напередодні Другої світової війни російська біла еміграція продовжувала зберігати своє військово-політичне значення, а такі впливові російські організації як Російський Загально-Військовий Союз (РОВС) і Національно-Трудовий Союз Нового Покоління (НТСНП) розпочали переговори про участь російських добровольців-емігрантів в бойових діях на стороні фінів. Однак маршал К.Г. Маннергейм і його начальник штабу генерал О. Енкель поставилися до такої ідеї негативно, оскільки побоювалися планів вождів білої еміграції відновити російську державу в кордонах колишньої Російської імперії [2, С. 29].

Незважаючи на це 350 колишніх російських підданих, серед яких були й українці, прибули до Фінляндії і взяли участь в боротьбі з агресором. Не всі із цих добровольців опинилися на фронті, багато з них служили в тилу перекладачами в штабах, таборах для радянських військовополонених [15]. Одним із варіантів організації допомоги Фінляндії стало використання українського фактору. Після нападу Червоної армії набуло актуальності питання створення українських військових підрозділів. Український представник ОУН в Італії Є. Онацький у грудні 1939 р. провів переговори із дипломатами фінського посольства в Римі. Від імені ОУН він висловив підтримку фінському народові і запропонував допомогу у проведенні пропаганди, спрямованої на червоноармійців-українців та радянських військовополонених. Петлюрівський генерал О. Удовиченко під час переговорів з фінськими дипломатами у Парижі запропонував направити у Фінляндію офіцерів Армії УНР, а також створити військове формування із полонених червоноармійців [17, С. 263-264].

У лютому 1940 р. син гетьмана Української держави 1918 р. Д. Скоропадський направив британському керівництву меморандум під назвою «Організація українського легіону в Канаді». Вказаний меморандум містив пропозиції створення в Канаді військового підрозділу із представників української діаспори чисельністю до 2 000 чоловік. Після прибуття на територію Фінляндії цей підрозділ мав увійти до складу фінської армії і поповнюватися за рахунок радянських військовополонених [30]. Але цей план у життя втілити не вдалося.

Готуючи напад на Фінляндію, кремлівський диктатор Й. Сталін не очікував серйозного опору зі сторони фінів і розглядав його як «військову прогулянку». У Кремлі він заявляв, що: «Ми лише трохи підвищимо голос, і фінам залишається тільки підкоритися. Якщо вони стануть чинити опір, ми зробимо лише один постріл, і фіни зразу піднімуть руки й здадуться» [5, С. 136]. Військові дії на території Фінляндії спростовували подібні оцінки Й. Сталіна та його оточення, а Червона армія понесла у боях з фінською армією величезні втрати. За підрахунками зарубіжних дослідників чисельність вбитих та померлих від ран радянських солдатів та командирів сягала від 126 875 до 131 476 чоловік, а поранених біля 264 000 чоловік (фінська армія за цей період втратила 25 000 вбитими і 55 000 пораненими) [3, С. 329-330; 6, С. 64; 23, С. 275]. Крім того, 19 610 радянських військовослужбовців пропали безвісти, частина з яких - 5 615 чоловік опинилася у полоні [25, С. 9]. Потрібно підкреслити, що як радянська, так і фінська сторони намагалися використати військовополонених обох країн у своїх цілях.

Фінське командування особливу увагу звертало на радянських військовополонених, які представляли народи та національні меншин в СРСР. До категорії цих військовополонених фіни відносили всіх не російських солдатів та командирів Червоної армії. Виділені в окрему групу, вони, на думку фінського командування, повинні були окремо утримуватися від російських полонених. Більшість у цій категорії складали українці, білоруси, татари, узбеки, башкири, грузини (до них фіни відносили всі народи Кавказу). Вважалося, що військовополонені вказаної категорії мали право користуватися певними привілеями (додатковим харчуванням, полегшеним режимом утримання тощо). При цьому фінська сторона окремо виділяла військовополонених із споріднених з фінами представників угро-фінських народностей (карелів, комі, вепсів, інгерманландців).

У таборах для військовополонених вони виконували обов'язки помічників наглядачів, працювали перекладачами. Переважна більшість з них вкрай негативно оцінювала життя у сталінському СРСР та висловлювала своє бажання повернутися на фронт і воювати проти Червоної армії [27, С. 280-281]. Для цієї групи військовополонених проводилися лекції, курси фінської мови, фінської історії та культури.

На території Фінляндії перша спроба створення російських військових формувань з радянських військовополонених добровольців була зроблена Б.Г. Бажановим, відомим перебіжчиком із представників партійної номенклатури ВКП(б). У 1922 - 1925 рр. в СРСР він виконував обов'язки секретаря Оргбюро ЦК ВКП(б), помічника Генерального секретаря ЦК ВКП(б) Й. Сталіна і технічного секретаря Політбюро ЦК ВКП(б), члена Президії Вищої ради фізичної культури. В 1928 р. Б.Г. Бажанов нелегально перейшов радянсько-іранський кордон і через Індію виїхав до Франції. Згодом у Парижі він активно співпрацював з представниками російських білих емігрантських організацій Російського Загально-Військового Союзу (РОВС) та ін. [2, С. 49-50]. Під час радянсько-фінляндської війни 1939 - 1940 рр. Б.Г. Бажанов знаходився у Фінляндії із дорученням від російських білих емігрантських організацій. Йому було доручено налагодити співпрацю з фінською стороною щодо створення з радянських військовополонених російських військових підрозділів для боротьби з більшовиками за допомогою співробітників відділу РОВС, що здійснював свою діяльність на території Фінляндії.

Вже 15 січня 1940 р. Б.Г. Бажанов зустрівся з маршалом К.Г. Манергеймом в Сен-Мікеле, який дозволив йому проводити роботу серед 500 полонених радянських червоноармійців та командирів одного з таборів. При цьому фінський маршал заявив: «Якщо вони підуть за вами- організовуйте вашу армію. Але я старий військовий і дуже сумніваюся, що ці люди, які вирвалися з пекла і врятувалися майже дивом, захотіли б знову з власної волі в це пекло повертатися» [4, С. 286-287]. Отримання такого дозволу К.Г. Манергейма обумовлювалося суто об'єктивними причинами: затягуванням та труднощами війни, зростанням чисельності вбитих та взятих у полон радянських військовослужбовців, особливо на фронті в районах Кітеля-Ламетті та Суомоссалмі, зусилля нейтральних держав зупинити війну не давали відчутних результатів [26, С. 359-422; 13, С. 182-206].

Пропозиції Б.Г. Бажанова зводилися до наступного: 1) створити серед радянських військовополонених Військово-революційний комітет (ВРК) і підпорядкувати йому загони Російської Народної Армії (РНА) під його головуванням; 2) ВРК повинен розгорнути антисталінську пропаганду із розкладання частин Червоної Армії, агітувати червоноармійців здаватися в полон та переходити на сторону РНА; 3) паралельно ВРК повинен формувати загони РНА, які мають зайняти місце на фронті, спочатку з пропагандистськими, а згодом військовими цілями; 4) створити 2 табори по 1 тис. чоловік за 100 - 150 км від фронту (один - фільтрувальний, другий - навчально-формувальний); 5) загони РНА використати на північному березі Ладозького озера для того, щоб перерізати залізницю Ленінград - Мурманськ; 6) 25% полонених червоноармійців мали стати бійцями першої лінії, 25% - другої, 25% в якості обслуговуючого персоналу; 7) на політичну підготовку відвести термін від декількох днів до двох тижнів [2, С. 34-35].

Під час війни на території Фінляндії знаходилося чотири табори для радянських військовополонених. У відповідності із дозволом Б.Г. Бажанов 20-21 січня 1940 р. проводив роботу серед військовополонених червоноармійців, представників командного та політичного складу Червоної армії в таборі Пелсо, а 23 січня у таборі Кйоуліо. В результаті він зробив досить цікавий висновок про те, що: а) терор в СРСР 1937 - 1938 рр. не носив хаотичного характеру, а переслідував мету фізичного знищення радянсько-партійної номенклатури та командного складу Червоної армії, тобто всіх «ворожих» елементів; б) більшість червоноармійців та молодшого командного складу Червоної армії вороже налаштовані до радянського режиму, брати участь у війні не бажають, але йдуть в атаки і не здаються в полон під загрозою розстрілів командирами та політруками; в) водночас вони вірять офіційній радянській пропаганді, що фіни дуже жорстокі і вбивають всіх полонених; г) половина середнього командного складу Червоної армії (командири взводів і рот) віддані сталінському режимові, особливо ті, що зробили кар'єру в 1938 - 1939 рр., а рівень їх військової підготовки дуже низький («кваліфікація унтерів») [2, С. 33]. Пропагандистські засоби, які використовувалися Б.Г. Бажановим у його роботі з радянськими військовополоненими були для них зрозумілими та природними: ліквідація колгоспів, передача землі селянам, вільна праця для робітників та їхня участь в розподілі прибутків підприємств тощо.

В заслугу Бажанову Б.Г. слід поставити подолання психологічного бар'єру між членами РОВС та колишніми червоноармійцями, які були виховані у більшовицькому дусі ненависті до білої російської еміграції («збіговиська втікачів-князів, генералів, дворян, поміщиків, капіталістів»). На полонених радянських командирів, зазначає

Б.Г. Бажанов, він не міг розраховувати, оскільки більшу частину з них становили «напівсталінці» [4, С. 287-288]. Вони в таборах створювали свої організації і намагалися контролювати та залякувати решту військовополонених, вказуючи на те, що їхні родини в СРСР будуть відповідати за зраду. Тому він вирішив залучити до співпраці офіцерів членів РОВС, які передав у його розпорядження фінляндський відділ. Його найближчими помічниками стали кадрові офіцери РОВС капітан Кисельов і штабс-капітан Луговий, підпоручик Бастамов, які почали проводити заняття з радянськими військовополоненими [4, С. 288-289].

В січні 1940 р. Б. Бажанов під час бесід з полоненими виявив 550 червоноармійців та командирів, які 12 лютого записалися в РНА. Серед них кінцевому відбору підлягало 250 - 300 чоловік, із яких планувалося підготовити 150 солдатів-перші 5 загонів з них мали проводити пропагандистську роботу на фронті. Командний склад для цих загонів було надано капітаном Шульгіним, начальником фінляндського відділу РОВС [2, С. 36-37]. В РНА була запроваджена заміна звернень особового складу із «пан» і «товариш» на «громадянин», що стало ще одним дієвим засобом подолання психологічного бар'єру між офіцерами РОВС та радянськими військовополоненими. Згодом у першій декаді березня 1940 р. загони завершили підготовку і були відправлені на фронт. В єдиному бойовому зіткненні з радянськими військами на березі Ладозького озера брали участь 200 радянських добровольців із цих загонів, які взяли у полон біля 200 червоноармійців (перебіжчиків) [24, С. 185]. Закінчення війни по різному вплинуло на долю особового складу загонів: 1) всі офіцери РОВС були фінськими підданими і їм нічого не загрожувало; 2) радянські добровольці, які всупереч порадам Б.Г. Бажанова захотіли повернутися в СРСР, їм це дозволялося; 3) всіх хто залишився у Фінляндії розглядали як добровольців у складі фінської армії і надавали громадянство [4, С. 291-292].

У вітчизняній популярній та публіцистичній літературі можна зустріти інформацію про те, що в радянсько-фінляндській війні на стороні Фінляндії брало участь українське військове формування під командуванням Ю. Горліс-Горського (справжнє прізвище Городянин- Лісовський), відомого письменника та старшини армії Української Народної Республіки [11, С. 167]. До Фінляндії Ю. Горліс-Горський прибув у грудні 1939 р. та розпочав налагоджувати контакти із командуванням фінської армії щодо створення українського військового формування для боротьби з більшовицьким агресором [7]. У цьому йому допомагав член ОУН Б. Кентржинський, який згодом в березні 1940 р. організував Комітет допомоги полоненим українським військовослужбовцям Червоної армії.

Необхідно зазначити, що у складі десятків частин і з'єднань, що їх було перекинуто до Фінляндії з Київського, Харківського та Одеського округів, значну кількість становили мешканці УРСР (7-а, 44-а, 51-а, 60-а, 62-а, 72-а, 95-а, 97-а, 131-а, 141-а дивізії Червоної армії) [10, С. 123; 15]. Документи засвідчують, що українці неохоче брали участь в боях з фінською армією, часто здійснювали самостріли, дезертирували. Так, наприклад, із 518 червоноармійців, яких відправили з УРСР для підтримки 7-ї стрілецької дивізії, до місця призначення прибули 361, а решта 157 втекли по дорозі. Окремі з них заявляли, що «стріляти у фінів не будуть, вони не вороги, а справжні вороги знаходяться вдома» [22, С. 422, 425, 444]. Для «піднесення бойового духу» створювалися загороджувальні загони, «дезертирів», «зрадників», «панікерів» серед командирів та рядових червоноармійців розстрілювали перед особовим складом військових частин [28, С. 279, 281].

В цих умовах Ю. Горліс-Горський в кінці січня 1940 р. створив із радянських військовополонених й членів ОУН український військовий підрозділ, чисельність якого сягала майже полку (за різними даними від 450 у січні 1940 р. до 850 добровольців у березні 1940 р.) [16]. Одягнені у фінську військову форму вони відрізнялися тим, що на неї кріпили металеві Тризуби та круглі значки, розділені на синю і жовту смужки. Відомо, що український полк під командуванням Ю. Горліс-Горського на початку березня 1940 р. був задіяний у боях з Червоною армією на Карельському перешийку, поблизу озера Вуоксаярві між населеними пунктами Ківініємі та Ріітасаарі.

У бойових діях проти Червоної армії широко українські добровольці застосовували тактику запорізьких козаків, знищуючи ворога із засідок. Можна констатувати, що це утворило своєрідну ситуацію, за якої частина українців в Червоній армії намагалася уникати активної участі в боях з фінською армією, а на протилежному боці фронту українці вели боротьбу проти сталінського тоталітарного режиму. Нащадки українських добровольців з полку Ю. Горліс-Горського влітку 2010 р. при сприянні українського посольства у Фінляндії на місці загибелі українських вояків під Суомоссалмі встановили пам'ятний знак [16]. У книзі пам'яті «Полягли у снігах Суомі» вказані прізвища 9 тис. загиблих у цій війні українців, однак дослідники вважають чисельність заниженою і називають цифру полеглих українців від 10 до 40 тисяч) [14].

Після закінчення війни та укладення миру 12 березня 1940 р. на батьківщину повернулося 847 військовополонених фінів (20 залишилися в СРСР) і 5468 радянських полонених (з них 301 командир, 787 молодших командирів (сержантів та старшин), 4380 червоноармійців). Добровільно вирішили залишитися у Фінляндії 99 радянських військовополонених ( 8 командирів, 1 молодший командир, 90 червоноармійців).

Всіх радянських військовополонених за рішенням Й. Сталіна у квітні 1940 р. направили в Южський табір НКВС СРСР (Іванівська область). З них 232 командирів (в тому числі радянських добровольців) у червні 1940 р. було засуджено до страти, а решту - 4354 чоловіки до 5-8 років виправно-трудових таборів [25, С. 11-13; 21, с. 35]. Лише 450 колишніх радянських військовополонених, більшість з яких інваліди без кінцівок, яким вдалося доказати, що вони потрапили у полон пораненими, або важко обмороженими, змогли вернутися додому. Іншою була доля фінських солдатів та офіцерів, які повернулися з радянського полону. Тільки 30 з них, хто був завербований радянською розвідкою, засудили на різні терміни, а решта з почестями повернулися додому [20, С. 140-141].

Висновки

Зважаючи на вищезазначене, можна зробити висновок про те, що: 1) питання про участь громадян СРСР у військових діях проти Червоної Армії на радянсько-фінському фронті 1939-1940 рр. до цього часу залишається недостатньо вивченим; 2) особливо це стосується обмеженої доказової джерельної бази для висвітлення участі на стороні Фінляндії українського військового формування із радянських військовополонених під командуванням Ю. Горліс-Горського; 3) у процесі дослідження проблеми потрібно враховувати очевидний факт, коли формування перших загонів РНА та українського підрозділу завершилося, події на радянсько-фінському фронті і прорив «лінії Манергейма» на Карельському перешийку не залишали сумнівів у перемозі Червоної армії; 4) часові рамки радянсько-фінляндської війни 1939-1940 рр. виявилися надто короткими, а це впливало на ріст чисельності антирадянських військових формувань та їх безпосередню активну участь у військових діях; 5) радянсько-фінляндська війна 1939-1940рр. засвідчила очевидний факт, маленька країна втративши у кривавій війні декілька десятків тисяч фінських солдатів та офіцерів, завдала Червоній армії величезних втрат і відстояла свою незалежність; 6) в умовах сталінського тоталітарного режиму в СРСР, влада якого базувалася на знищенні людей, поразку у цій війні оголосили «перемогою»; 7) напад СРСР у 1939 р. перетворив Фінляндію на відданого союзника нацистської Німеччини, а напад А. Гітлера в 1941 р. фіни сприйняли як реальну можливість реваншу.

Література

1. Абрамов В. Евреи в КГБ / В. Абрамов. - М.: Яуза, Эксмо, 2005. - 512 с.

2. Александров К. Русские солдаты Вермахта. Герои или предатели: Сборник статей и материалов / К. Александров. - М.: Яуза, Эксмо, 2005. - 752 с.

3. Аптекарь П. Советско-финские войны / П. Аптекарь.-М.: Эксмо, Яуза, 2004. -384 с.

4. Бажанов Б.Г. Воспоминания бывшего секретаря Сталина / Бажанов Б.Г. - СПб.: Всемирное слово, 1992. - 311 с.

5. Буровский А.М. Великая Гражданская война 1939 - 1945 / А.М. Буровский. - М.: Эксмо, Яуза, 2010. - 496 с.

6. Гейстінгс М. І розверзлося пекло... Світ у війні 1939 - 1945 років / М. Гейстінгс; пер. з англ. - Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2019. - 752 с.

7. Гриневич В.А. Радянсько - фінляндська війна 1939 - 1940

8. Дробязко С.И. Под знаменами врага. Антисоветские формирования в составе германских вооруженных сил 1941 - 1945 гг. / С.И. Дробязко. - М.: Эксмо, 2004. - 608 с.

9. Энгл Э., Паананен Л. Зимняя война: Советское нападение на Финляндию 1939 - 1940 / Э. Энгл, Л. Паананен. - М.: АСТ: АСТ Москва, 2006. - 505 с

10. Енциклопедія історії України: У 10 т. - К.: Наукова думка, 2012. - Т. 9. - 944 с.

11. Енциклопедія історії України: В 5 т. - К.: Наукова думка, 2005. -Т. 2. - 528 с.

12. Зимняя война 1939 - 1940. В 2 кн. - М.: Наука, 1998. - Кн. 1. - 381 с.

13. Иринчеев Б. Оболганная победа Сталина. Штурм линии Маннергейма / Б. Иринчеев. - М.: Яуза: Эксмо, 2009. -480 с.

14. Кобалія А. Чужа війна. Як українці опинилися по обидва боки радянсько- фінського фронту?

15. Ковальов Д. Українці - добровольці були в армії Маннергейма: інтерв'ю з дослідником Зимової війни (1939 - 1940)

16. Ковальов Д., Якуба Ю. Як українці зупинили сталінську агресію у Фінляндії

17. Майоров М. Непростий вибір союзника: українці між західними демократіями та гітлерівською Німеччиною. Від Рейхстагу до Іводзіми. У полум 'ї війни. Україна та українці у Другій світовій. - Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2017. - С. 243-315.

18. Маннергейм К.Г. Мемуары / К.Г. Маннергейм. - М.: Вагриус, 2004. - 575 с.

19. Мерецков К.А. На службе народу / К. Мерецков. - М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. - 480 с.

20. Нікітченко К. Пішаки Сталіна: міфологеми радянської пропаганди і правда історії / К. Нікітченко. - Львів: Видавництво «Левада», 2017. - 604 с.

21. Патриляк І. Українці в радянсько-фінській війні. Від Рейхстагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та українці у Другій світовій. - Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2017. - С. 31-35.

22. Радянські органи державної безпеки у 1939 - 1941 р.: документи ГДА СБ України. 2-ге вид. перероб. - К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2013. -Ч. 2. - 608 с.

23. Сандер Г.Ф. Зимняя война / Г. Сандер. - М.: Вече, 2012. - 288 с.

24. Семиряга М.И. Тайны сталинской дипломатии 1939 - 1941. - М., 1992. - 303 с.

25. Смыслов О.С. Плен. Жизнь и смерть в немецких лагерях / О.С. Смыслов. - М.: Вече, 2014. - 448 с.

26. Советско-финляндская война 1939 - 1940. В 2 т. - СПб.: Издательство «Полигон», 2003. - Т. 1. - 542 с.

27. Советско-финляндская война 1939 - 1940. В 2 т. - СПб.: Издательство «Полигон», 2003. - Т. 2. - 638 с.

28. Тайны и уроки зимней войны. 1939 - 1940.- СПб.: Изд. «Полигон», 2000. - 544 с.

29. Шиссер Г., Траутман Й. Русская рулетка: немецкие деньги для русской революции / Г. Шиссер, Й. Траутман. - М.: ООО «Издательство АСТ»: ООО «Издательство Астрель», 2004. - 254 с.

30. Шурхало Д. Український фактор у радянсько-фінській війні 1939 - 1940 років

31. Яковкин Е. Русские солдаты Квантунской армии / Е.В. Яковкин. - М.: Вече, 2014. - 320 с.

References

1. Abramov W. Jevreji v KHB [Jews in the KGB]. - M.: Jauza, Eksmo, 2005. - 512 s. [in Russian].

2. Aleksandrov K. Russkije soldaty Wermachta. Heroi ili predateli: Sbornik statej I materialov [Russian soldiers of the Wermacht. Heroes or traitors]. - M.: Jauza, Eksmo, 2004. - 752 s. [in Russian].

3. Aptekar P. Sovietsko - finskije vojny [Soviet-Finnish wars]. - M.; Eksmo, Jauza, 2004. - 384 s. [in Russian].

4. Bazanov B.H. Wospominanija byvsheho sekretaria Stalina [Memoirs of the former secretary of Stalin]. - SPb.: Wsiemirnoje slovo, 1992. - 311 s. [in Russian].

5. Burovskij A.M. Welikaja Hrazdanskaja wojna 1939 - 1945 [Great Civil war 1939-1940]. - M.: Eksmo, Jauza, 2010. - 496 s. [in Russian].

6. Hastings M. I rozverzlosia peklo... Swit u wijni 1939 - 1945 [All hell let Loose...The world at War 1939-1945]. - Charkiv: Knyzkovyj klub «Klub simejnoho dozvillja», 2019. - 752 s. [in English].

7. Hrynevich W.A. Radiansko - finliandska wijna 1939 - 1940 [Radyansko-Finnish War 1939-1940]. [in Ukrainian].

8. Drobiazko S.I. Pod znamionami vraha. Antisovietskije formirovanija v hermanskich wooruzennych silach 1941 - 1945 [Under the banner of the enemy. Anti-Soviet formations in the German armed fares 1941-1945]. - M.: Eksmo, 2004. - 608 s. [in Russiaan].

9. Enhl E., Paananen L. Zimniaja wojna: Sovietskoje napadienije na Finlandiju 1939 - 1940 [The winter war. The Soviet attack on Finland 1939-1940]. - M.: AST: AST Moskva, 2006. - 505 s. [in English].

10. Encyklopedija istorii Ukrainy: U 10 t. [Encyclopedia of History of Ukraine]. - K.: Naukova dumka, 2012. - T. 9. - 944 s. [in Ukrainian].

11. Encyklopedija istorii Ukrainy: W 5 t. [Encyclopedia of History of Ukraine]. - K.: Naukova dumka, 2004. - T. 2. - 528 s. [in Ukrainian].

12. Zimniaja wojna 1939 - 1940. W 2 kn. [Winter war 1939-1940]. - M.: Nauka, 1998. - Kn. 1. - 381 s. [in Russian].

13. Irinchejev B. Obolhanaja pobieda Stalina. Shturm linii Mannerhejma [The standerous victory Stalin. Assault on the Mannerheim Line]. - M.: Jauza, Eksmo, 2009. - 480 s. [in Russian].

14. Kobalija A. Chuza vijna. Jak ukrainci opynylysia po obydva boky frontu? [Someone else's war. How did Ukrainians end up on both sides of the front?] [in Ukrainian].

15. Kovaliov D. Ukrainci - dobrovolci buly v armii Mannerhejma: intervju z doslidnykom Zymovoji wijny (1939 - 1940) [Ukrainian volunteers were in Mannerheim's army: an interview with a researcher of the Winter War (1939-1940] [in Ukrainian].

16. Kovaliov D., Jakuba J. Jak ukrainci zupynyly stalinsku ahresiju u Finlandii [How Ukrainians stopped Stalinist aggression in Finland] [in Ukrainian].

17. Majorov M. Neprostyj vybir sojuznyka: ukrainci miz zachidnymy demokratijamy ta hitlerivskoju Nimechchynoju [Not an easy choice of an ally: Ukrainians between Western allies and Hitler's Germany]. - Charkiv: Klub simejnoho dozvillia, 2017. - S. 243 - 315. [in Ukrainian].

18. Mannerhejm K.H. Memuary [Memoirs]. - M.: Wahrius, 2004. - 575 s. [in Finland].

19. Mereckov K.A. Na sluzbie narodu [In the service of the people]. - M.: OOO «Izdanelstvo AST», 2003. - 480 s.

20. Nikitenko K. Pishaky Stalina: mifolohemy radianskoji propahandy i pravda istorii [Pawns Stalin: Soviet propaganda myths and true stories]. - Lviv: Wydavnyctvo «Levada», 2017. - 604 s. [in Ukrainian].

21. Patryliak I. Ukrainci v radiansko - finskij vijni [Ukrainians in the Soviet- Finnish war]. Wid Rejchstahu do Ivodzimy. Upolumji wijny. Ukraina ta ukrainci u Druhij svitovij. - Charkiv: Klub simejnoho dozvillia, 2017. - S. 31-35. [in Ukrainian].

22. Radianski orhany derzavnoji bezpeky u 1939 - 1941 r.: dokumenty HAD SB Ukrainy. 2-he vyd. Pererob [Soviet bodies of state security in 1939-1941]. - K.: Wydavnychyj dim «Kyjevo - Mohylanska akademija», 2013. - Ch. 2. - 608 s. [in Ukrainian].

23.Sander H.F. Zimnjaja wojna [Winterwar]. - M.: Weche, 2012. - 288 s. [in English].

24. Sieviriaha M.I. Tajny stalinskoj diplomatii 1939 - 1941 [Secrets of Stalin's diplomacy]. - M., 1992. - 303 s. [in Russian].

25. Smyslov O.S. Plen. Zizn i smert v niemieckich laheriach [Captive. Life and death in German camps]. - M.: Weche, 2014. - 448 s. [in Russian].

26. Sovietsko - finlandskaja wojna 1939 - 1940. W 2 t. [Soviet-Finnish war 1939-1940]. - SPb.: Izdatelstvo «Polihon», 2003. - T. 1. - 542 s. [in Russian].

27. Sovietsko - finlandskaia wojna 1939 - 1940. W 2 t. [Soviet-Finnish war 1939-1940]. - SPb.: Izdatelstvo «Polihon», 2003. - T. 2. - 638 s. [in Russian].

28. Tajny i uroki zimnej wojny 1939 - 1940. [Secrets and lessons of the Winter War 1939-1940]. - SPb.: Izdatelstvo «Polihon», 2000. - 544 s. [in Russian].

29. Shisser H., Trautman J. Russkaja ruletka: niemieckije dienhi dla russkoj revolucii [Russian roulette: German money for the Russian revolution]. - M.: OOO «Izdatelstvo AST»: OOO «Izdatelstvo Astrel», 2004. - 254 s. [in Germany].

30. Shurchalo D. Ukrajinskyj factor u radiansko - finskij wijni 1939 - 1940 [The Ukrainian factor in the Soviet-Finnish war 1939-1940] [in Ukrainian].

31. Jakovkin E. Russkije soldaty Kvantunskoj armii [Russian soldiers of the KwantungArmy]. - M.: Weche, 2014. - 320 s. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru