Родина Остафія Дашковича

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет культури і мистецтв, Київ, Україна

Родина Остафія Дашковича

Валерій Ластовський

доктор історичних наук, професор

Анотація

родина дашкович політичний діяч

Стаття присвячена дослідженню та впорядкуванню всієї інформації, що стосується родинного стану відомого військового і політичного діяча початку XVI століття Остафія Дашковича. Найбільш відомий він своєю діяльністю на посаді старости черкаського і канівського у 1514-1535 роках. Оскільки постать багато в чому міфологізована, це ж стосується і її родинного стану. Для з'ясування даного питання застосовувалися порівняльний, логічний і структурно-системний методи. При аналізі історіографії з'ясовано, що на сьогодні узагальнюючого дослідження з цієї теми не існує. У багатьох же публікаціях містяться фактичні помилки та неправильні висновки. Причиною цього стала відсутність використання деяких історичних джерел. Зокрема, практично ігнорувалися дослідниками такі документи як Поменники Києво-Печерської лаври та Михайлівського Золотоверхого монастиря. Порівняльний аналіз саме цих та інших документів дозволяє висловити думку про місцеве походження родини Дашковичів і про їх зв'язки із місцевою елітою. Детально розглядаються питання, пов'язані з відображенням у джерелах інформації про батька, матір, сестру та племінниць Остафія Дашковича. Висловлюється думка, що авторитет старости став основою для створення «героїчної» легенди князя Остафія Ружинського. Також висловлюється і версія про можливість існування у Остафія Дашковича власної сім'ї в більш ранній час. Підставою для цього служить матеріал, пов'язаний із Воскресенською церквою, засновником якої традиційно вважається пан Остафій. У висновках заперечується можливість татарського походження родини Остафія Дашковича та її спорідненості із білоруськими шляхетськими родинами. Наголошується на родинних стосунках у першу чергу зі знатними родинами Київщини.

Ключові слова: Остафій Дашкович, Поменник, Київ, Київщина, Києво-Печерська лавра, Велике князівство Литовське, генеалогія.

Valerii Lastovskyi

Doctor of Historical Sciences, professor, Kyiv National University of Culture and Arts, Kyiv

Ostafiy Daszkovych's Family

Abstract

The article is devoted to the study and organization of all information concerning the family status of the famous military and political figure of the early sixteenth century Ostafy Dashkovich. He is best known for his work as mayor of Cherkasy and Kaniv in 1514-1535. Since this figure is largely mythologized, the same applies to her family status. Comparative, logical and structural-system methods were used to clarify this issue. A study of historiography has revealed that there is currently no generalized study on this topic. Many publications contain factual errors and incorrect conclusions. The reason for this was the lack of use of some historical sources. In particular, researchers practically ignored such documents as the Monuments of the Kiev-Pechersk Lavra and St. Michael's Golden-Domed Monastery. A comparative analysis of these and other documents allows us to express our opinion about the local origin of the Dashkovych family and their connections with the local elite. Issues related to the reflection in the sources of information about the father, mother, sister and nieces of Ostafy Dashkovich are considered in detail. It is believed that the authority of the elder became the basis for the creation of the authority of Prince Ostafy Ruzhynsky. There is also a version of the possibility of the existence of Ostafy Dashkovich at an earlier time. The reason for this is the material related to the Church of the Resurrection, the founder of which is traditionally considered to be Mr. Ostafy. The conclusions deny the possibility of the Tatar origin of the family of Ostafy Dashkovich and its kinship with the Belarusian noble families. Emphasis is placed on family relations primarily with noble families of Kyiv region.

Key words: Ostafiy Dashkovych, Monument, Kyiv, Kyiv region, Kyivo-Pecherska Lavra, Grand Duchy of Lithuania, genealogy.

Постановка проблеми

Постать Остафія Дашковича, старости черкаського у 1514--1535 роках, до сьогодні залишається багато в чому міфологізованою. Це стосується як його походження, так і діяльності. Так само багато домислів і помилок ми можемо побачити в науковій літературі і стосовно родини пана Остафія. Дослідники, як правило, згадують тільки про батька Остафія Дашковича, його сестру чи сестер, племінницю чи племінниць та їх чоловіків. Інколи вказують ще й на деякі відносини, що виникали стосовно майна після смерті пана Остафія. Разом із тим ці вказівки досить часто мають як помилковий, так і фрагментований характер. З'ясування ж справжньої родинної ситуації пана Остафія дозволить уникнути багатьох помилкових тверджень і визначити можливості для наступних досліджень.

Аналіз основних досліджень і публікацій

Питання щодо родини Остафія Дашковича неодноразово перебувало в центрі уваги істориків. У тій чи іншій мірі до нього зверталися як українські, так і польські й російські дослідники - Володимир Антонович, Казімієж Пуласкі, Адам Бонєцкі, Богдан Бучинський, Михайло Грушевський, Павло Клепацький, Єлизавета де-Вітте, Владіслав Поцєха, В'ячеслав Сенютович, Маргарита Бичкова, Наталя Яковенко та ін. Але цілісної картини, спертої передусім на джерела, так створено і не було. У деяких публікаціях стверджувалося про невелику родину у пана Остафія і на цьому робився висновок про її татарське походження.

Мета статті полягає у з'ясуванні реальної родинної ситуації в житті Остафія Дашковича та її зв'язків з іншими родинами Великого князівства Литовського.

Виклад основного матеріалу дослідження

Проблема полягає в тому, що дослідники не завжди враховували актові та інші документи. Вибудовуючи певні генеалогічні схеми, найчастіше ігнорувалася родинна інформація, зафіксована у київських Поменниках - Києво-Печерської лаври та/або Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Найдавніший Поменник Києво-Печерської лаври опублікований у 1897 р. відомим дослідником Степаном Голубєвим [11]. Оригінал цієї пам'ятки знаходиться в Національній історичній бібліотеці України (шифр П-559). Пізніше, у 19031914 рр., Єлизаветою де-Вітте введено в науковий обіг також Поменник Київського Михайлівського Золотоверхого монастиря [12; 13; 14]. Зрештою, у 2007 р. Олексієм Кузьму- ком видано ще й Поменник Введенської церкви Києво-Печерської лаври [21].

Порівняння записів цих Поменників дає цікаву інформацію для роздумів щодо родини Остафія Дашковича, яка дозволяє заперечити деякі думки попередніх істориків і висловити нові здогади. Тим більше це важливо, що найдавніший із згаданих Поменників створений у 1483-1526 рр. (за С. Голубєвим) чи у 1480-1591 рр. (за Є. де-Вітте), другий - у 15601662 рр., а третій - у другій половині XVII ст.

Що відрізняє всі ці записи? Запис Поменника Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря є надзвичайно коротким. А запис із Введенської церкви тільки частково співпадає з найдавнішим. При цьому і заголовки усіх цих записів різні:

«Рго(д) пана Іго Дашкови(ч) и панє єго» (Поменник Києво-Печерської лаври),

«Рго(д) пна Остабія Дашкови(ч)» (Поменник Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря),

«Рго(д) Пна Ігоанна Дашковича» (Поменник Введенської церкви Києво-Печерської лаври).

Тут слід зауважити, що один із ключових моментів, з яким пов'язана історія усіх цих Поменників - це погром Києва у 1482 році загонами кримського хана Менглі-Герая. На цьому, зокрема акцентує свою увагу Степан Голубєв. Хоч Єлизавета де-Вітте і відносить початок записів до більш раннього часу, це не суперечить думці С. Голубєва, оскільки сама пам'ятка могла відновлюватися вже після 1482 р. і до неї вносилися записи більш раннього часу. Щодо Поменника Золотоверхого Михайлівського монастиря, то де-Вітте допускала, що до його створення існувало ще якесь джерело більш раннього часу. З цим не можна не погодитися, оскільки Остафій Дашкович, як відомо, помер у 1535 р. і виглядає дуже сумнівним, щоб через 25 років після цього хтось спеціально заносив його рід до Поменника. Тому напрошується думка, що у Києво-Михайлівському існував якийсь запис, створений самим Остафієм Дашковичем десь на початку XVI ст. Варто тут також відзначити, що відновлення Золотоверхого монастиря після погрому почалося десь близько 1496 р. [15, с. 62-63].

У зв'язку з вищевикладеним, чому б не спробувати зробити деякі припущення? Наприклад:

запис у найдавнішому Поменнику є найповнішим; він чітко вказує, що тут фігурують імена не лише з усієї родини Івана Дашковича, але й з родини його дружини. Якщо запис сюди вносив сам Іван Дашкович, то навряд чи він записав сюди себе самого. Тому ім'я «Іван», яке пересікається з відповідним іменем у записі Золотоверхого монастиря не може стосуватися саме батька пана Остафія. Чому ж тоді тут фігурує сам Остафій, якщо він не був на цей час померлим? Може бути просте пояснення: він міг потрапити у кримський полон, наприклад у тому ж таки 1482 році і тому вважався мертвим (перебуванням у полоні можна пояснити його добре знання татарської мови, татарських звичаїв тощо).

запис у Поменнику Золотоверхого монастиря явно був занесений із більш раннього Поменника, який існував ще на початку XVI ст.; можливо, сюди були внесені імена дружини і дітей (чи дитини) Остафія Дашковича. Як відомо, документами не зафіксовано у нього ні дружини, ні дітей у першій третині XVI ст. З огляду на запис у цьому Поменнику можна припустити, що Анна, Іван та Амбросій - це, усе ж таки, його родина, з якої ніхто не залишився живим на момент створення запису. Це ж пояснює і запис померлих усієї родини у найдавнішому Поменнику. В якості версії ця ситуація розглядалася автором цих рядків ще у 2009 р. [18]. Ім'я Амвросій із грецької перекладається як «невмирущий». Це єдине ім'я, яке не присутнє у жодному з інших Поменників.

Запис у Поменнику Введенської церкви значно коротший від найдавнішого; можливо, він враховує тільки імена по лінії Івана Дашковича, але не враховує імена по лінії його дружини (як це вказано у записі першого Поменника). Відповідно, так само тут не враховуються й імена можливих дружини та дітей Остафія. Цей запис хоч і створений у середині XVII ст., все ж таки зрозуміло, що він був занесений у Поменник з більш раннього тексту.

Дід - ім'я невідоме. Наталія Яковенко зауважує, що «іменування «Дашкович» або мало прізвищний зміст, або було іменем «по дідичству», себто по діду» [22, с. 167]. Якщо так, то з цього випливає, що діда пана Остафія звали Дашко. Але це тільки припущення. У найбільш повному записі імен родини Дашковичів в Поменнику Києво-Печерського монастиря таке ім'я відсутнє. Натомість ми там бачимо на першому місці ім'я Константин. Логічно припустити, що першим у родині Івана Дашковича повинен був бути записаний саме його батько, тобто дід пана Остафія. Але також тут ми бачимо і запис «инго(к) Даниліа». Чернече ім'я у даному випаду, звісно не Дашко, але слід взяти до уваги, що достатньо часто при вступі у чернецтво світське т.'я змінюється на чернече, яке обирається за близькістю до нього. Тому може бути певне т. ення луж у початку імен світського і чернечого, наприклад: Дашко - Данило. Але такий вибір не був обов'язковим правилом і в чернечій практиці ми можемо спостерігати й розбіжності у цьому.

При такій ситуації і відсутності будь-якої іншої інформації, звісно, можна припустити, що дід Дашко прийняв чернечий постриг під іменем Данило у Києво-Печерській лаврі. Якщо це так, згадувана поруч із Дашком-Данилом Оуліана могла б бути його дружиною, яка також прийняла постриг. Але ж де, якщо ні у Києві, ні на Київщині жіночі монастирі наприкінці XV - на початку XVI століть не фіксуються? Однак, Дашко-Данило та Оуліана могли бути іншими родичами у цій родині (тобто, братом і сестрою пана Івана Дашковича) і могли не мати жодного відношення до Києва та Київщини.

Батько - Іван Дашкович. Цей факт не викликає сумнівів і він фіксується у ряді актів. Перш за все, ми його бачимо у Поменнику Києво-Печерської лаври. Крім того, цей момент фіксується у дарчому записі 1510 р., даному на Пустинно-Микільський монастир, та у документі 1541 р., стосовно передачі володінь на Михайлівський Видубицький монастир [13, с. 4-15, 31-32]. Але, на жаль, відомостей про життя і діяльність Івана Дашковича фактично немає. Проте, Богдан Бучинський висловив думку, що він згадується у 1486 р. як киянин, який отримує нагороди «з київського мита» від короля Казимира IV [6, с. 29]. Справді, у прибутково-витратних записах «писаря господарского Федки» бачимо два наступних записи: «Дашковичу Ивашку 15 копъ з мыта киевского» та «Ивашку Дашковичу шуба лисья завыйковая з мыта киевского» [1, с. 31]. Вони можуть свідчити про те, що батько Остафія був жителем Києва та виконував якісь державні доручення.

Мати - ім'я невідоме. Історик Наталія Яковенко висловила думку, що матір Остафія Дашковича мала ім'я Анна [22, с. 172]. Але якщо таку думку ще можна обговорювати, оскільки це ім'я дійсно фігурує у родинних записах Дашковичів одразу у двох Поменниках, то наступна думка дослідниці, що «ця Анна походила з кола осіб, пов'язаних з князями Половцями» (тобто Половцями-Рожиновськими), вже просто немає під собою ніяких підстав. Скоріш за все, вона була висловлена в контексті загальної концепції історика. Наталія Яковенко висловила свою думку, спираючись на запис у Поменнику Михайлівського Золотоверхого монастиря, де міститься всього лише три імені. Але зовсім інша ситуація із найдавнішим Поменником Києво-Печерської лаври, де список імен значно довший. Якщо висловлене нами вище третє припущення вірне, то ім'я матері Остафія Дашковича слід обирати з поміж Тетяни і Євпраксії.

Сестра Милохна. Прямо на це вказується у поданні пана Олізара Волчковича до короля Сигізмунда І з приводу спадку вже покійного Остафія Дашковича. Подання зафіксоване у королівській відповіді 25 лютого 1536 р. Здійснювалося воно від імені двох спадкоємиць покійного - його сестри Милохни та її дочки Богдани [2, с. 139-140]. Як відомо, першим шлюбом Милохна була одружена з паном Борисом Тишкевичем, який належав до досить розгалуженого київського роду. Але він помер у 1498 р., так і не залишивши по собі дітей. Другим шлюбом Милохна була одружена вже із овруцьким зем'янином Немирою, котрий на той час вже мав сина Івашка та служив князю Івану Глинському (київський воєвода у 1505-1507 рр.). Тут слід зауважити, що у багатьох дослідженнях помилково вважається, начебто Милохна була дружиною київського воєводи Андрія Немировича. Таке твердження з'явилося внаслідок плутанини прізвища «Немира» з прізвищем «Немирович». Але, як бачимо, насправді це не так. Ця думка висловлювалася і раніше. Ще у 1937 р. Владіслав Поцєха писав, що другим шлюбом Милохна була одружена київським боярином Немирою [29, с. 446]. Пізніше, у 1979 р., Маргарита Бичкова встановила документально родинний зв'язок Дашковичів і Немир. При цьому вона показала, що Немири належали до овруцьких зем'ян. І під час відомого повстання Михайла Глинського (1508) саме вони були посередниками у перемовинах між князем Костянтином Острозьким та Остафієм Дашковичем з приводу переходу останнього на королівську службу [7, с. 141-143].

У зв'язку з інформацією, наведеною Маргаритою Бичковою, виникає два моменти, на яких варто зупинитися окремо. По-перше, дослідниця вважає, що Івашко Немирич, син зем'янина Немири, був племінником Остафія Дашковича. Але це неможливо, оскільки Милохна могла вийти заміж за Немиру тільки після 1498 р., коли помер її перший чоловік. І, вочевидь, це сталося до 1504 р., коли маєтки Милохни були конфісковані за перехід Остафія на службу до великого князя московського Івана ІІІ. З цього випливає тільки те, що Івашко Немирич був сином Немири від більш раннього шлюбу. По-друге, дослідниця вказує на існування сестер у Остафія Дашковича. Вона пише, що після судових розглядів у 1511 р. «сестрам Дашкевича» повернули маєтки. Базується такий висновок на словах того ж таки Немири: «...тыи именья материзна жоны его, сестр Остафьевых». Але у тому то й справа, що дружина у Немири могла бути одна, а не дві. Тим більше, що і в суді він відстоював інтереси насамперед своєї сім'ї. Відповідно, «сестр» у наведеній цитаті аж ніяк не слід трактувати як множину. Хоча, це не означає, що з часом, якщо будуть виявлені та опубліковані якісь нові документи, можуть змінитися і уявлення про родину Остафія Дашковича.

Можна висловити ще одну думку. Якщо у 1504 р. конфісковано майно у Остафія Дашковича та у сестри його Милохни, але ми не маємо свідчень про конфіскацію майна у інших близьких родичів, то чи не означає це, що в родині на даний час вже нікого не було серед живих (як варіант, хтось міг перебувати у чернецтві і, відповідно, не міг мати майна, яке можна було конфіскувати)?

Племінниця Духна. Про неї пише Володимир Антонович. Як стверджує історик, вона була старшою племінницею пана Остафія і у 1530 р. вийшла заміж за київського зем'янина Стефана Дублянського [4, с. 244]. Але радянська дослідниця Маргарита Бичкова вважала її сестрою Дашковича, а не племінницею [8, с. 68]. Проте тут, усе ж таки, історик допустила помилку, оскільки чомусь не врахувала, що в староукраїнській мові слово «сестрич- на» означало якраз племінниця, а не сестра. Пізніше Наталія Яковенко називає її Олюхна і також вважає не племінницею, а сестрою [22, с. 171]. А от у своєму заповіті від 23 лютого 1556 р. Духна сама пише: «А котораж землж мож єсть готчизнаж, што мнє дждко мои дал за Днепром в Басани» [5, 97]. Тим самим вона вказує, що землі їй дісталися від дядька. Перебуваючи у шлюбі, Духна народила дочку Федю та сина Григорія, які й згадуються у тому ж таки тестаменті.

Племінниця Богдана. Вона фігурує у тому ж документі, що і її мати Милохна. Богдана була одружена з Іваном (?) Олізаром Волчковичем, котрий помер до 1552 р. [23, с. 3; 24, с. 155]. Згадується вона у тому ж таки тестаменті своєї сестри Духни 1556 р. як пані Олізарова [5, с. 98]. Тут Духна дає доручення пану Федору Тиши вимагати повернення того майна Остафія Дашковича, «которые на церков не готписано». З цього, зрозуміло, випливає, що Богдана Олізарова ще була жива в цей час.

Внучата племінниця Богдана. Як стверджує польський геральдист і знавець генеалогії Юзеф Вольф (1852-1900), дочка Богдани, теж Богдана, одружилася вже з князем Остафієм Івановичем Ружинським [10, с. 624; 24, с. 282; 30, с. 416]. Таким чином, внучата племінниця Остафія Івановича Дашковича Богдана поєднала його рід з родом Остафія Івановича Ружинського. Внаслідок цього, здається, крім суто кровного єднання, відбулося ще й певне поєднання авторитетів, оскільки в історіографії діяльність Дашковича автоматично перенеситься на Ружинського. Так само до сьогодні залишається певною загадкою питання щодо Воскресенської церкви у Києві. Традиційно у літературі поширюється інформація, що саме Остафій Дашкович був засновником цього храму. Але жодних документів, які б це підтверджували, немає. Натомість є документи 1577 р., за яким Остафій Ружинський передає ґрунт, за яким закріпилася назва «Євстафіївський». Не можна не відмітити справедливе зауваження Віталія Козюби, що для з'ясування цієї ситуації не вистачає повної публікації документу. Тоді стало б зрозуміло, чи князь Остафій Ружинський подарував власну землю, чи тільки підтвердив право на володіння нею [16, с. 151]. Відповідно ж до пізніших церковних записів вважається, що Остафій Дашкович був фундатором церкви Євстафія Плакиди, побудованої поруч церкви Воскресіння Христового на Подолі у Києві. В описі ж останньої за 1784 р. зазначалося, що Євстафіївський храм побудований ще у 1500 р. [9, с. 301-302]. Пізніше обидві церкви, після перебудови, злилися в одну у 1670 р. - кам'яну Воскресенську, в якій знаходилося три престоли, один з яких - мученика Євстафія Плакиди - римського воєначальника імператорів Тита і Траяна наприкінці І - на початку ІІ ст. н.е.

Можливо, образ святого Євстафія Плакиди можна сприймати як певний прообраз і життя самого Остафія Дашковича. Як відомо, святий Євстафій був римським воєначальником, прославився у боях з варварами, поневірявся на чужині та був розлучений із сім'єю, і, зрештою, загинув від рук язичників за християнську віру.

Окрім імен, зафіксованих у Поменниках, варто звернути увагу ще й на ім'я, відображене на могильній плиті, що знаходилася біля Успенського собору Києво-Печерської лаври. На ній, окрім імені самого Остафія Дашковича, було зафіксоване ще й ім'я якогось ченця Бориса та час його поховання - 1516 рік. На жаль, сьогодні немає можливості гарантовано стверджувати про родинні зв'язки між Остафієм Дашковичем та похованим ченцем Борисом. Проте, зв'язок між ними, мабуть, усе ж таки якийсь був. Свідченням цього є не лише саме це парне поховання (тут важко уявити, що Остафія Дашковича могли поховати в чужій могилі), але й наявність вирізаного на кам'яній могильній плиті зображення герба «Могила», ідентичного гербу з черкаського замку часів старостування пана Остафія [17, с. 248].

Слід зупинитися ще й на можливому питанні зв'язку родини Остафія Дашковича з іншими родинами, що мали аналогічне прізвище. Головним чином всі інші родини (Дашковичі, Дашкевичі) належали до білоруської шляхти. Їх фіксується достатньо значна кількість у джерелах кінця XV - початку XVI ст. Але аналіз цих джерел не підтверджує жодного їх зв'язку саме із родиною Остафія Дашковича. Наприклад, у 1495-1505 рр. серед бояр Василишської волості та Брацлавщини зустрічаємо родину Дашковичів з іменами Федко, Станко, Гарман, а у 1529 р. - Войтка Дашковича (Дашкевича, Дацкевича; усі три варіанти прізвища згадуються в одному документі) [19, с. 84-85; 20, с. 129-130; 26, с. 332; 28, с. 73].

У документах першої третини XVI ст. можна зустріти доволі значну кількість дворян з прізвищем Дашкович, життя та діяльність яких безпосередньо пов'язані з білоруськими землями, зокрема Хан Дашкович, Яцковая Дашкович, Олексій Дашкович, Мартин Дашкович, Сосин Дашкович, Станюль Дашкович, Якуб Дашкович, Петюліс Дашкович, Авкгуштин Дашкович, Петро Дашкович, Ян Дашкович, Каскор Дашкович, Миколай Дашкович, Сенько Дашкович, Петрашко Дашкович, Мишко Дашкович, Мац Дашкович, Томко Дашкович, Лютко Дашкович, вдова Дашковая і т.д. [26, с. 244, 306, 332, 407; 27, с. 228, 307, 401, 468-470; 28]. Проте, так само з жодним із них ніяким чином не фіксуються зв'язки родини Остафія Дашковича.

Можна також згадати ще й хрестоматійну плутанину родини Остафія Дашковича з родиною відомих князів Івана Дашковича Глинського (помер після 1499 р.) та Василя Дашковича Глинського (черкаський намісник з 1504 р.; помер 1507 р.), синами князя Дашка Борисовича Глинського (помер до 1496 р.) [10, с. 693-694]. Між ними ніякої спорідненості не існувало, хоча у багатьох публікаціях це й безпідставно стверджується.

Між іншим, наявність значної кількості співпадінь у прізвищах пана Остафія та білоруських родин завело в оману значну частину істориків, а в результаті цього було помилково визначено його герб. Насправді ж, зображення герба Остафія Дашковича так і залишається невідомим [25].

Висновки

Таким чином, можна констатувати, що родина пана Остафія Дашковича була достатньо значною (на відміну від більш ранніх поглядів деяких дослідників) і водночас пов'язаною із багатьма відомими родинами Київщини - Немиричами, Тишкевичами, Волчковичами, Ружинськими. Крім того, існуюча інформація не дає жодних підстав стверджувати, що вся родина Дашковичів була татарського походження або була пов'язана з відомими родинами Дашковичів чи Дашкевичів з білоруської шляхти. Поки що, все це підтверджує, що сім'я Остафія Дашковича наприкінці XV - на початку XVI ст. найбільш тісно була прив'язана до Києва та Київщини.

Джерела та література

1. Акты литовско-русского государства, изданные М. Довнар-Запольским. Вып. 1. Москва, 1899. 258 с.

2. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. Санкт-Петербург, 1865. Т II. 15, 287 с.

3. Архив Юго-Западной России. Киев, 1883. Часть І. Т VI. 938 с.

4. Антонович В. Паны Ходыки, воротилы городского самоуправления в Киеве, в XIV-XVII ст. Киевская старина. Киев, 1882. № 2. С. 233-261.

5. Білоус Н. Тестаменти киян середини XVI - першої половин XVII ст. Київ, 2011. 200 с.

6. Бучинський Б. Початки політичної карієри Остафія Дашковича. Записки наукового товариства імені Тараса Шевченка. Т CXIII. Кн. 1. Львів, 1913. С. 23-43.

7. Бычкова М. Русско-литовские политические контакты XV - начала XVI в. Россия, Польша и Причерноморье в XV-XVIII вв. Москва, 1979. С. 135-146.

8. Бычкова М. Состав класса феодалов России в XVI в. Москва, 1986. 224 с.

9. Ведомость протопопии киевоподольской о числе состоящих в оной городовых церквей и при них священно и церковнослужителей и их жен и детей обоего пола, учиненная, по требованию г. городничого киевского Круглова апреля 2 дня 1784 года. Киевские епархиальные ведомости. Киев, 1862. № 9. С. 300-309.

10. Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти. Біла Церква, 2006. 782 с.

11. Голубев С. Древний помянник Киево-Печерской Лавры (конца XV и начала XVI столетия). Киев, 1892. XIV, 88 с.

12. Де-Витте Е. Древний помянник Киево-Михайловсколго (Златоверхого) монастыря (XVIXVII ст.). Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. Т. XVII. Вып. I. Отд. III. Киев, 1903. С. 3-76.

13. Де-Витте Е. Комментарии к древнейшим помянникам Киево-Печерской Лавры и КиевоМихайловского монастыря. Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. Т. XXI. Вып. III. Приложение. Киев, 1909. С. 1-16.

14. Де-Витте Е. Комментарии к древнейшим помянникам Киево-Печерской Лавры и КиевоМихайловского монастыря. Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. Т. XXIV. Вып. II. Приложение. Киев, 1914. С. 113-144.

15. Димитрій (Рудюк), митр., Віталій (Клос), прот. Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир. Київ, 2011. 416 с.

16. Козюба В. Церковне і монастирське землеволодіння навколо Києва наприкінці XV - у XVI ст. Болховітіновський щорічник 2017/2018. Познань-Київ, 2019. С. 35-186.

17. Куштан Д., Ластовський В. Археологія та рання історія Черкас. Київ, Черкаси, 2016. 290 с.

18. Ластовський В. Життя і діяльність Остафія Дашкевича у другій половині XV ст. Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. Вип. 18. Київ, 2009. С. 159-161.

19. Леонтович Ф. Акты Литовской метрики. Том I. Вып. 1. Варшава, 1896. 169 с.

20. Леонтович Ф. Акты Литовской метрики. Том I. Вып. 2. Варшава, 1897. 200, LV с.

21. Поменник Введенської церкви в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври: Публікація рукописної пам'ятки другої половини XVII ст. Упор. О. Кузьмук. Київ, 2007. 115 с. (Лаврський альманах. Вип. 18. Спецвипуск 7).

22. Яковенко Н. Витоки роду Немиричів. Mappa Mundi. Збірник наукових праць на пошану Ярослава Дашкевича з нагоди його 70-річчя. Львів-Київ-Нью-Йорк, 1996. С. 156-177.

23. Яковенко Н. Рід Волчка, або легенда про Олізара-Серба. Старожитності. Київ, 1992. № 16-17. С. 3.

24. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХХУ до середини ХУЛ ст. (Волинь і Центральна Україна). Київ, 1993. 416 с.

25. Lastovskyi У, Biletska O. The historiographic situation regarding Ostafiy Dashkovych's coat of arms. Східноєвропейський історичний вісник. Вип. 17. Дрогобич, 2020. С. 221-228.

26. Lietuvos Metrika (1522-15з0). 4-oji Teismu bylu knyga. Vilnius, 1997. 664 р.

27. Lietuvos Metrika. Kn. 12 (1522-1529). Vilnius, 2001. 854 р.

28. Lietuvos Metrika. Kn. 423 (1528). Vilnius, 2006. 280 p.

29. Pociecha W. Daszkiewicz. Polski Slownik Biograficzny. T.IV/1. Zeszyt 16. Krakow, 1937. S. 444-447.

30. Wolff J. Kniazowie Litewsco-ruscy. Warszawa, 1895. ХХУ, 698 s.

References

1. Akty litovsko-russkogo gosudarstva, izdannye M. Dovnar-Zapol'skim. (1899). [Acts of the Lithuanian-Russian state, published by M. Dovnar-Zapolsky]. Vyp. 1. Moskva. 258 s. [in Russian].

2. Akty, otnosyashchiesya k istorii YUzhnoj i Zapadnoj Rossii (1865). [Acts relating to the history of Southern and Western Russia]. Sankt-Peterburg. T. II. 15, 287 s. [in Russian].

3. Arhiv Yugo-Zapadnoj Rossii. (1883). [Archive of Southwestern Russia]. Kiev. Chast' І. T. VI. 938 s. [in Russian].

4. Antonovich V. (1882). Pany Hodyki, vorotily gorodskogo samoupravleniya v Kieve, v ХІV-ХVII st. [Pans Khodyki, tycoons of city government in Kiev, in the XIV-XVII centuries]. Kievskaya starina [Kiev antiquity], Kiev. № 2. S. 233-261. [in Russian].

5. Bilous N. (2011). Testamenty kyian seredyny ХVI - pershoi polovyny ХVII st. [Testaments of Kyiv in the middle of the 16th - first half of the 17th century]. Kyiv. 200 s. [in Ukrainian].

6. Buchynskyi B. (1913). Pochatky politychnoi kariiery Ostafiia Dashkovycha. [The beginnings of Ostafy Dashkovich's political career]. Zapysky naukovoho tovarystva imeni Tarasa Shevchenka [Notes of the Taras Shevchenko Scientific Society], T. СХШ. Kn. 1. Lviv. S. 23-43 [in Ukrainian].

7. Bychkova M. (1979). Russko-litovskie politicheskie kontakty ХV - nachala ХVI v. [Russian-Lithuanian political contacts of the 15th - early 16th centuries] Rossiya, Pol 'sha i Prichernomor 'e v XV-XVIII vv [Russia, Poland and the Black Sea region in the 15th - 18th centuries]. Moskva. S. 135-146 [in Russian].

8. Bychkova M. (1986). Sostav klassa feodalov Rossii v ХVI v. [The composition of the class of feudal lords of Russia in the sixteenth century]. Moskva. 224 s. [in Russian].

9. Vedomost' protopopii kievopodol'skoj o chisle sostoyashchih v onoj gorodovyh cerkvej i pri nih svyashchenno i cerkovnosluzhitelej i ih zhen i detej oboego pola, uchinennaya, po trebovaniyu g. gorodnichogo kievskogo Kruglova aprelya 2 dnya 1784 goda. (1862). [The list of the protopopia of Kievopodolskaya about the number of city churches in it and with them sacred and clergymen and their wives and children of both sexes, made at the request of the mayor of Kiev Kruglov on April 2, 1784]. Kievskie eparhial 'nye vedomosti [KievDiocesan Gazette]. Kiev. № 9. S. 300-309 [in Russian].

10. Voitovych L. (2006). Kniazha doba: portrety elity [Princely era: portraits of the elite]. Bila Tserkva. 782 s. [in Ukrainian].

11. Golubev S. (1892). Drevnij pomyannik Kievo-Pecherskoj Lavry (konca ХV i nachala ХVI stoletiya). [Ancient commemoration of the Kiev-Pechersk Lavra (late 15th and early 16th centuries)]. Kiev. ХІХ', 88 s. [in Russian].

12. De-Vitte E. (1903). Drevnij pomyannik Kievo-Mihajlovskolgo (Zlatoverhogo) monastyrya (Х"- Х"Н st.). [Ancient commemoration of the Kiev-Mikhailovskogo (Golden-Domed) Monastery (XVI-XVII centuries)]. Chteniya v istoricheskom obshchestve Nestora-letopisca. [Readings in the Historical Society of Nestor the Chronicler]. T Х"!. Vyp. I. Otd. III. Kiev. S. 3-76. [in Russian].

13. De-Vitte E. (1909). Kommentarii k drevnejshim pomyannikam Kievo-Pecherskoj Lavry i Kievo- Mihajlovskogo monastyrya. [Comments on the most ancient commemoration of the Kiev-Pechersk Lavra and the Kiev-Mikhailovsky Monastery]. Chteniya v istoricheskom obshchestve Nestora-letopisca. [Readings in the Historical Society of Nestor the Chronicler]. T ХХТ Vyp. III. Prilozhenie. Kiev. S. 1-16 [in Russian].

14. De-Vitte E. (1914). Kommentarii k drevnejshim pomyannikam Kievo-Pecherskoj Lavry i Kievo-Mihajlovskogo monastyrya. [Comments on the most ancient commemoration of the Kiev-Pechersk Lavra and the Kiev-Mikhailovsky Monastery]. Chteniya v istoricheskom obshchestve Nestora-letopisca. [Readings in the Historical Society of Nestor the Chronicler}. T. XXIV Vyp. II. Prilozhenie. Kiev. S. 113-144. [in Russian].

15. Dymytrii (Rudiuk), mytr., Vitalii (Klos), prot. Kyievo-Mykhailivskyi (2011). Zolotoverkhyi monastyr [Kyiv-Mykhailivsky Golden-Domed Monastery]. Kyiv. 416 s. [in Ukrainian].

16. Koziuba V. (2019). Tserkovne i monastyrske zemlevolodinnia navkolo Kyieva naprykintsi XV - u XVI st. [Church and monastery land ownership around Kyiv at the end of the 15th - in the 16th century]. Bolkhovitinovskyi shchorichnyk 2017/2018. [Bolkhovitinovsky Yearbook 2017/2018]. Poznan-Kyiv. S. 35-186 [in Ukrainian].

17. Kushtan, D. & Lastovskyi, V (2016). Arkheolohiia ta rannia istoriia Cherkas [Archeology and early history of Cherkasy], Kyiv-Cherkasy, 290 p. [in Ukrainian].

18. Lastovskyi V. (2009). Zhyttia i diialnist Ostafiia Dashkevycha u druhii polovyni XV st. [The life and work of Ostafy Dashkevych in the second half of the fifteenth century]. Novi doslidzhenniapamiatok kozatskoi doby v Ukraini. [New researches of monuments of the Cossack era in Ukraine].Vyp. 18. Kyiv. S. 159-161 [in Ukrainian].

19. Leontovich F (1896). Akty Litovskoj metriki. [Acts ofthe Lithuanian metric]. Tom I. Vyp. 1. Varshava. 169 s. [in Russian].

20. Leontovich F (1897). Akty Litovskoj metriki. [Acts of the Lithuanian metric]. Tom I. Vyp. 2. Varshava. 200, LV s. [in Russian].

21. Pomennyk Vvedenskoi tserkvy v Blyzhnikh pecherakh Kyievo-Pecherskoi lavry: Publikatsiia rukopysnoi pamiatky druhoi polovyny XVII st. Upor. O. Kuzmuk. (2007). [Monument to the Church of the Introduction in the Near Caves of the Kiev-Pechersk Lavra: Publication of a manuscript of the second half of the XVII century. Compiled by O. Kuzmuk.]. Kyiv. 115 s. (Lavrskyi almanakh. Vyp.18. Spetsvypusk 7) [in Ukrainian].

22. Yakovenko N. (1996). Vytoky rodu Nemyrychiv. [The origins ofthe genus Nemyrychiv]. MappaMundi. Zbirnyk naukovykh prats na poshanu Yaroslava Dashkevycha z nahody yoho 70-richchia. [Mappa Mundi. Collection of scientific works in honor of Yaroslav Dashkevych on the occasion of his 70th birthday]. Lviv-Kyiv-Niu-York. S. 156-177 [in Ukrainian].

23. Yakovenko N. (1992). Rid Volchka, abo lehenda pro Olizara-Serba. [The genus Volchka, or the legend of Olizar-Serb]. Starozhytnosti. [Antiquities], Kyiv. №16-17. S. 3 [in Ukrainian].

24. Yakovenko N. (1993). Ukrainska shliakhta z kintsia XIV do seredyny XVII st. (Volyn i Tsentralna Ukraina). [Ukrainian nobility from the end of the fourteenth to the middle of the seventeenth century. (Volyn and Central Ukraine)]. Kyiv. 416 s. [in Ukrainian].

25. Lastovskyi V., Biletska O. (2020). The historiographic situation regarding Ostafiy Dashkovych's coat of arms. Skhidnoievropeiskyi istorychnyi visnyk. Vol. 17. Drohobych. P. 221-228 [in English].

26. Lietuvos Metrika (1522-1530). 4-oji Teismu bylu knyga. (1997). Vilnius. 664 p. [in Russian].

27. Lietuvos Metrika. Kn. 12 (1522-1529). (2001). Vilnius, 2001. 854 p. [in Russian].

28. Lietuvos Metrika. Kn. 423 (1528). (2006). Vilnius. 280 p. [in Russian].

29. Pociecha W. (1937). Daszkiewicz. Polski SlownikBiograficzny. T. IV/1. Zeszyt 16. Krakow. S. 444-447 [in Polish].

30. Wolff J. (1895). Kniazowie Litewsco-ruscy. Warszawa. XXV, 698 s. [in Polish].

Размещено на Allbest.ru