Українські галицькі правники у військових подіях 1914 - 1918 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКРАЇНСЬКІ ГАЛИЦЬКІ ПРАВНИКИ У ВІЙСЬКОВИХ ПОДІЯХ 1914 - 1918 рр.

Степан КОБУТА

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника,

кафедра історії України і методики викладання історії

Анотація

Мета статті відобразити місце українських правників на початковому етапі українських національно-визвольних змагань під час Великої війни (1914-1918 рр.). Персоніфіковано військову та політичну участь правників, хто був родом із Станиславівщини (нинішня Івано-Франківська область, Прикарпаття), або ж своєю правничою діяльністю пов'язані із даною місцевістю.

Відзначено провідну участь відомих правників-політиків у діяльності Головної української ради, Загальної української ради, співпраці з Союзом визволення України. Лідерами національно-політичного руху українців Галичини в часи Великої війни залишалися такі представники Станиславівщини як К. Левицький, Л. Бачинський, М. Ганкевич, М. Лагодинський, І. Макух, К. Трильовський. Участь у повсякденній політичній і національно-культурній роботі брали юристи молодшого покоління С. Витвицький, І. Ганкевич, Р. Домбчевський, О. Охримович та ін.

В умовах австро-російського військового протистояння виник праобраз української армії Легіон УСС, до творення якого долучилися чимало діючих та майбутніх правників Станиславівщини. Своєю службою вони засвідчили готовність у найрішучіший спосіб боротися за українську державність. Широку організаційну та агітаційну роботу по формуванню УСС на Станиславівщині вели адвокат М. Но ваковський у Станиславові та Богородчанах, адвокат О. Левицький на Долинщині, адвокат і посол австрійського парламенту М. Лагодинський у Делятині на Гуцульщині, судді М. Геник-Березовський на Коломийщині та П.Рондяк у Косові. Серед чільних старшин УСС були О. Будзиновський, Д. Вітовський, О. Левицький, М. Новаковський, С. Шухевич, через стрілецькі ряди пройшло чимало майбутніх адвокатів та суддів. У числі юних стрільців, хто із студентської чи гімназійної лави пішов до складу українського військового підрозділу, були ті, хто по війні обрали правничий фах. До них належали Т. Белей, І. Винниченко, П. Демчук, І. Довганик, Р. Комаринський, Т. Коритовський, Д. Липчук, Т. Стефанів, В. Тисяк, В. Яшан та ін.

Офіцерами австрійської армії пройшли світову війну мобілізовані адвокати Ю. Олесницький, Й. Партицький, адвокатські кандидати В. Банах, І. Волянський, М. Николайчук, Р. Ставничий, І. Стрий ський, Я. Шипайло. Випускники правничих факультетів служили також в артилерійських частинах австрійської армії. Серед відомих гарматних старшин виділялися Я. Воєвідка, Я. Курилюк, М. Кречковський, Т. Мацьків, Ю. Шепарович. Військовими старшинами-правниками проходили службу Я. Дудикевич, Р. Ставничий, О. Чорненко.

В ході боїв загинули доктори права Д. Стасинець при обороні г. Маківка та командир Гуцульської сотні О. Левицький. Окремі станиславівські правники потрапили в російський полон, або ж були депортовані окупантами вглиб Росії. Серед них М. Кічура, М. Козоріс, А. Кос, О. Коссак, М. Левицький.

Під час війни формувалася нова генерація українських юристів, котрі окрім знань права отримували досвід збройної боротьби за українську справу і мотивацію до рішучих дій у тогочасній військово-політичній ситуації. Завдяки такому гарту більшість цих діячів взяла активну участь у революційних подіях по створенню Західно-Української Народної Республіки, захисті молодої української держави в лавах Української Галицької Армії, продовжили суспільно-політичну роботу у міжвоєнний час.

Ключові слова: адвокат, Велика війна, Легіон Українських січових стрільців, офіцери, правники, Станиславівщина.

Summary

Stepan KOBUTA, Vasyl' Stefanyk Precarpathian National University, Department of History of Ukraine and methods of teaching history.

The objective of the article is to outline the place of the Ukrainian lawyers during the initial phase of the Ukrainian national liberation struggle in the period of the Great War of 1914-1918. The article sheds light on the military and political activity of the lawyers either born in the Stanislaviv region (current Ivano-Frankivsk region, the Precarpathian region) or connected to the given region in terms of their professional life.

The article stresses the leading role of well-known lawyers-politicians in the activities of the Supreme Ukrainian Council, the General Ukrainian Council, and in the cooperation with the Union for the Liberation of Ukraine. Among the leaders of the Ukrainian national-political movement in Halychyna (Galicia) during the Great War one finds representatives of the Stanislaviv regions such as K. Levytskyi, L. Bachynskyi, M. Han kevych, M. Lahodynskyi, I. Makukh, K. Triliovskyi. Lawyers of the younger generation namely S. Vytvytsky, I. Hankevych, R. Dombchevskyi, O. Okhrymovych, etc. were also among the active participants in the political and national-cultural movements.

In the context of the Austro-Russian military confrontation, there appeared the predecessor of the Ukrainian army emerged the USS Legion (Legion of Ukrainian Sich Riflemen), and many professional and prospective lawyers of the Stanislaviv region took part in its timely creation. Doing their job and serving their country, they testified to their readiness to fight for the Ukrainian statehood in the most decisive way. Many law professionals, including lawyer M. Novakovskyi in Stanislaviv and Bogorodchany, lawyer O. Levytskyi in the Dolyna district, lawyer and ambassador of the Austrian Parliament M. Lahodynskyi in Deliatyn in the Hutsul territory, judges M. Henyk-Berezovskyi in the Kolomyia district, and P. Rondiak in Kosiv, conducted extensive organizational and campaigning work on the formation of the USS in the Stanislaviv region. Among the senior officers of the USS Legion Among there were O. Budzynovskyi, D. Vitovskyi, O. Levytskyi, M. Novakovskyi, and S. Shukhevych; lots of prospective lawyers and judges were in the ranks of the Ukrainian Sich Rifleman. The younger generation of riflemen included some of the former students and grammar school graduates who chose to pursue their degrees in law after they had served in the Ukrainian military uniU these included T.Beley, I. Vynnychenko, P. Demchuk, I. Dovhanyk, R. Komarynskyi, T. Korytovskyi, D. Lypchuk, T. Stefaniv, V. Tysiak, V. Yashan, etc.

Some of the mobilized lawyers had already served as officers of the Austrian Army when the war broke out: they included Yu. Olesnytskyi, Yo. Partytskyi, lawyer candidates V. Banakh, I. Volianskyi, M. Nykolaichuk, R. Stavnychyi, I. Stryiskyi, and Ya. Shypailo. Graduates of law faculties also served in artillery units of the Austrian army. Among the well-known gunners there were Ya. Voievidka, Ya. Kuryliuk, M. Krechkovsky, T. Matskiv, Yu. Sheparovych. Ya. Dudykevych, R. Stavnychyi, and O. Chornenko served as military sergeants.

In the course of military actions D. Stasynets, a doctor of law, died in the fight near Makivka; another doctor of law, commander of the military detachment the Hutsul Hundred, O. Levytskyi also lost his life. Some Stanislavian lawyers were captured by Russians, imprisoned and/or deported deep into the Russian territory by the occupiers. The latter list included the names of M. Kichura, M. Kozoris, A. Kos, O. Kossak, andM. Levytskyi.

During the war, a new generation of Ukrainian lawyers was formed: in addition to being law experts, they received experience of military combat in the armed struggle for the Ukrainian cause and the motivation to act decisively when faced with military and political challenges of the time. Consequently, most of them took an active part in the revolutionary events aimed at the creation of the Western Ukrainian People's Republic, as well as defense and protection of the young Ukrainian state; they served in the ranks of the Ukrainian Galician Army, and continued their social and political work during the interwar period.

Keywords: lawyers, Great War, Legion of Ukrainian Sich Riflemen, officers, solicitors, attorneys, Stanislaviv region.

Вибух Першої світової війни (Великої війни) призвів до грандіозних потрясінь тогочасної Європи і вплинув на внутрішнє становище воюючих країн. Австро-Угорська імперія як сторона конфлікту, була втягнута у затяжне військове протистояння, відправляючи на фронт мільйони своїх підданих в солдатських мундирах, серед яких були і сотні тисяч українців. Проти них у складі російської армії воювали мільйони українців Наддніпрянщини, але їхні зусилля використовувалися російських царизмом для досягнення власних імперських цілей.

В складних умовах воєнного протистояння представники української галицької еліти взяли на себе місію формування політичного і військового майбутнього української нації. Важ ливе місце у громадсько-політичному житті тогочасної Східної Галичини займали правники (представники юридичних професій): адвокати, адвокатські здобувачі (апліканти), судді, випускники (абсольвенти) юридичних факультетів, які, окрім професійної діяльності, брали участь в роботі місцевих філій українських політичних партій, громадських і господарських товариств, вели жваву культурно-просвітницьку роботу. Чільні представники правничого сере довища в українському політикумі: К. Левицький, Є. Олесницький, М. Лагодинський, Л. Бачин ський, Є. Петрушевич, К. Трильовський, С. Федак, М. Ганкевич, А. Чайковський та багато ін ших сприяли становленню національної політичної ідентичності галицьких українців. Виразни ки молодшої генерації правників: О. Будзиновський, Д. Вітовський, М. Волошин, В. Дідушок, П. Дідушок, О. Навроцький, Т. Рожанковський, В. Старосольський, С. Шухевич та ін. долучилися до творення добровільного військового формування в складі австрійської армії Легіону Українських січових стрільців (УСС).

Як і сьогодні, в умовах масштабної війни російської держави проти України, сто років тому українські патріоти із зброєю в руках відстоювали право власного народу на національне самовизначення. Тож мета даної праці відобразити місце українських правників на початковому етапі українських національно -визвольних змагань під час так званої Великої війни (1914-1918 рр.). Водночас, наша увага приділена персоніфікації тих правників, хто був родом із Станиславівщини (нинішня Івано-Франківська область, Прикарпаття), або ж своєю правничою діяльністю був пов'язаний із даною місцевістю.

Питання участі українських правників має своє достатнє відображення у вітчизняній історичній літературі, присвяченій тематиці Першої світової війни і Легіону УСС. Серед авторів, що звернули увагу на роль провідних правників-політиків, можна назвати таких відомих дослідників як І. Андрухів, П. Арсенич, В. Великочий, О. Карпенко, М. Литвин, М. Лазарович, С. Макарчук, П. Сіреджук. Конкретизація імен та відомостей про багатьох замовчуваних у ра дянські часи осіб міститься у діаспорних виданнях авторства чи редагування Д. Микитюка, С. Ріпецького, Я. Падоха Ріпецький С. За волю України: історичний збірник УСС. 1914-1964. / ред. С.Ріпецький. Нью-Йорк: Ви-дання головної управи братства УСС, 1967. 608 с.; Українська Галицька Армія : матеріали до історії / упор. Д. Микитюк. Т. 1. Вінніпег: Видавництво Дмитра Микитюка, 1958; Падох Я. Правники Стрийщи - ни. Стрийщина: Історично-мемуарний збірник Стрийщини, Скільщини, Болехівщини, Долинщини, Рож- нятівщини, Журавенщини, Жидачівщини і Миколаївщини. Т. ІІ. Нью-Йорк ; Париж ; Сидней ; Торонто, 1990. С. 153-175.. Про окремих осіб подають короткі відомості сучасні інформаційні видання Адвокати і правники - діячі Легіону Українських січових стрільців: Біографічний альбом / упор. І. Б. Василик, О. С. Лугова, Б. В. Луговий. К.: КВІЦ, 2015. 160 с.; А ми тую стрілецькую славу збере-жемо... Коломия : Вік, 1999. 415 с.; Герої стрілецького чину. До 100-річчя Січового стрілецтва. Івано- Франківськ : Місто-НВ, 2014. 356 с.. Узагальнені біографії багатьох правників-воїнів часів Першої світової війни подав і автор даної статті в чотирьохтомному енциклопедичному виданні «Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Енциклопедія: До 100-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки». Також в роботі були використані неопубліковані документи Державного архіву Івано-Франківської області, матеріали періодичної преси, краєзнавча література.

Отже, українська політична еліта миттєво відреагувала на початок військового конфлікту, уже 1 серпня 1914 р. сформувавши у Львові свій політичний представницький орган перед австрійською владою Головну українську Раду (ГУР). В рамках ради об'єдналися представники трьох провідних українських політичних сил: Української народно -демократичної партії (УНДП), Української радикальної партії (УРП) і Української соціал-демократичної партії (УСДП). Їхні лідери очолили керівний орган президію ГУР. Головою ради став К. Левицький, заступниками М. Павлик і М. Ганкевич. Серед членів ГУР були відомі українські правники С. Баран і Л. Цегельський (від УНДП), К. Трильовський і М. Лагодинський (УРП), В. Старосольський (УСДП). Усі названі діячі, крім М. Павлика, були правниками. ГУР звернулася до українського народу Галичини з маніфестом, в якому зазначалося, що ініціатором війни є російський цар, «самодержавний володар імперії, яка є історичним ворогом України», котрий не хоче змиритися з існуванням частини української території, де українці мають змогу жити своїм національним життям. Можлива перемога Росії у війні принесе галицьким українцям ярмо, в якому знаходиться український народ Російської імперії. Тож закликалося стати одностайно проти російського ворога, перемога над яким пришвидшить визволення Наддніпрянської України Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1914- 1918. Т. ІІ. Львів, 1929. С. 487-490., а відтак і створення на цих землях вільної української держави. Що ж до Гали чини, то українські політики сподівалися на отримання автономного державного статусу цих територій габсбурзької імперії.

В рамках діяльності ГУР 4 серпня 1914 р. була сформована Головна Бойова Управа, на яку покладалося завдання формування та узаконення в складі австрійської армії українських добровольчих військових формувань під назвою Легіон УСС. Членам бойової управи стали представники від ГУР, Українського Січового Союзу, «Сокола-Батька» І. Боберський, Д. Катамай, Т. Кормош, В. Старосольський, В. Темницький, С. Томашівський, Л. Цегельський. Голо вою управи обрали «Січового батька» К. Трильовського. ГУР та Головна Бойова управа роз глядали створення добровільного українського військового підрозділу як предтечі українського війська. Тож уже 6 серпня у пресі було розповсюджено заклик до українців «ставати до лав УСУсів під приказом УБУ» Західно-Української Народної Республіки. Ілюстрована історія. Львів ; Івано-Франківськ : Манускрипт - Львів, 2008. С. 88.. Щоб піднести вагу і значимість цієї формації до січового стрілецтво публічно зголосилися ряд відомих українських політиків, серед яких і лідер УНДП, провідний український парламентар та адвокат К. Левицький.

Заклик до творення українського війська знайшов своє практичне відображення на місцях. За короткий час до майбутнього українського Легіону УСС визвалося понад 28 тис. охочих добровольців. На Станиславівщині організаційну та агітаційну роботу вели члени «Січей» і «Соколів», серед яких були й місцеві правники. У Богородчанах і Станиславові активно займав ся формуванням охочих до стрілецького чину адвокат М. Новаковський. Його як старшину запасу перевели до стрільців і він здійснював набір добровольців Лазарович М. “Гей ви стрільці січовії ...” (Формування українського стрілецького руху в Галичині: при-чини, передумови, наслідки). Тернопіль : Джура, 2004. С. 58., пізніше став начальником канцелярії Легіону, з 1916 р. очолив «Поборову станицю» УСС. На Долинщині відбір майбутніх січовиків проводив місцевий адвокат О. Левицький. Він зорганізував 250 бажаючих до вступу в українську військову формацію, з якими прибув на збірний пункт до Стрия. Сам правник, не зважаючи на власний суспільний статус, університетську освіту і докторське звання, розпочав службу в Легіоні рядовим стрільцем. Невдовзі він став командиром чети, а з квітня 1915 р. очолив 7-му сотню усусів Ріпецький С. За волю України: історичний збірник УСС. 1914-1964. С. 480..

У містечку Делятин на Гуцульщині 16 серпня 1914 р. був утворений повітовий комітет «Українських січових стрільців», котрий очолив адвокат і посол австрійського парламенту М. Лагодинський. До нього зголошувалися добровольці, а члени комітету їздили гірськими се лами, проводячи агітацію за вступ до Легіону Делятин. Діло. 1914. 18 серпня.. Подібний комітет під назвою «Боєва організація» сформували і у сусідній Надвірній. Ним керували адвокат І. Саноцький та адвокатський кандидат М. Николайчук Надвірна. Діло. 1914. 24 серпня.. Останній особисто вступив до Легіону, воював у стрілецькій кінній сотні, здобув старшинське звання.

На Коломийщині мобілізаційну активність проявив місцевий суддя М. Геник-Березовський. Він увійшов до складу Бойової управи УСС, підписав заклик до української молоді згодотуватися у січові стрільці. Австрійська влада не дозволила йому служити у Легіоні, мобілізувавши як старшину запасу до австрійської армії 9. Усю війну він пройшов поза межами українського підрозділу, але як і його однодумці вважав формування української військової структури важливою передумовою боротьби за національне визволення.

До організаційного творення Легіону УСС у перші місяці війни доклалися й інші правники Станиславівщини, серед яких адвокатські кандидати О. Будзиновський, С. Витвицький, С. Шухевич, абсольвент права Д. Вітовський та ін.

Підстаршині Д. Вітовському доручили формувати перший курінь УСС у Львові. Маючи річний досвід військової служби в австрійській армії, він став енергійним організатором і командиром стрілецтва. А попередня практика громадсько-політичної діяльності в УРП витворила у ньому й риси політичного провідника. На це вказувала його палка промова 19 серпня 1914 р. перед особовим складом новобранців-січовиків щодо визвольного характеру боротьби за українську справу й патріотичний обов'язок стрільців і старшин новоствореного куреня Сіреджук П.С. Галицька Гуцульщина у Великій війні 1914-1918 рр. Косів : Писаний Камінь, 2016. С.122. Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Уряди. Постаті / голов. ред. Ярослав Ісаєвич; упо- ряд.: Микола Литвин, Іван Патер, Ігор Соляр. Львів, 2009. С.100.. Ще одним промовистим фактом зрілості політичного мислення Д. Вітовського стала його позиція з приводу негативного сприйняття частиною ініціаторів творення Легіону обмежень австрійським командуванням чисельності січових стрільців у дві тисячі осіб. Перед загрозою можливого розпуску новосформованого підрозділу Д. Вітовський заявив своїм соратникам: «Треба нам за всяку ціну вдержати для української справи наш зав'язок українського війська... Хоч би з нас мала вернутися тільки сотня додому, ми не сміємо зневірюватися, а мусимо виконувати свій національний обов'язок у цій війні, який нам доручив наш народ» Ріпецький С. Українські Січові Стрільці: Визвольна ідея і збройний чин. Львів : НТШ, 1995. С.79..

Старшиною запасу долучився до творення стрілецького війська і С. Шухевич. З початком війни увійшов до складу Бойової управи УСС, брав участь у військовій організації стрілецтва. У вересні 1914 р. його було призначено командиром запасного півкуреня, а з жовтня він очолив 2-й курінь Легіону, у якому воював до квітня 1915 р. Відзначився в боях за міста Борислав і Дрогобич Ріпецький За волю України. С.475.; Розиграєв О.В. Степан Шухевич - адвокат, військовий, суддя / Адвокатура України: забуте і невідоме. Вип. 2. С. 448-449., отримав звання отамана (майора) УСС. Командиром 3-ї сотні І-го куреня УСС був O. Будзиновський. Як старшину запасу, його перевели до Легіону, де він очолював сотню під час боїв за Карпати у 1915 р., брав участь у боях на г. Лисоня, пройшов із Легіоном бойовий шлях у наступні роки війни Адвокати і правники - діячі Легіону Українських січових стрільців. С.16

У серпні 1914 р. записався до УСС адвокатський кандидат С. Витвицький. Керівництво Легіону скерувало його до складу «Пресової кватири» УСС, що розгорнула активну інформаційно-пропагандистську і культурно-просвітницьку діяльність Герої стрілецького чину. До 100-річчя Січового стрілецтва. Івано-Франківськ : Місто-НВ, 2014. С.135.. Ще одним співробітником та кореспондентом «Пресової кватири» став випускник Віденського університету, станиславівець P. Заклинський. Автор багатьох кореспонденцій та хронікер «Збірної станиці» УСС у Від ні, кореспондент і редактор журналу «Шляхи», пройшов усю війну, висвітлюючи бойовий шлях усусів на сторінках стрілецької преси Арсенич П. Родина Заклинських. Івано-Франківськ, 1998. С.31..

Творчою людиною серед січовиків був студент-правник Львівського університету Л. Гринішак. Уродженець м. Надвірна, він у перші дні війни став добровольцем, вписався. до Легіону УСС Альманах Станиславівської землі. Збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини / за ред. М. Климишина. Нью-Йорк ; Торното ; Мюнхен, 1985. Т.2. С. 256.. Окрім участі у боях, стрілець Л. Гринішак організував під Мукачевом стрілецький духовий оркестр, 25 квітня 1915 р. дав великий концерт для товаришів, приурочений річниці відзначення Шевченківського свята Мелень Т. Шевченкове свято у Верпалянці. Вісник Союза визволення України. 1915. Май-червень.

Ч. 19/20. С. 13. у 1916 р. став членом «Пресової кватири». Як музикант входив до складу духового оркестру УСС. Пізніше в стрілецькому та українському війську був організатором і адміністратором фронтового театру Ріпецький С. За волю України. С. 358..

Із студентської лави до Легіону прийшли ще ряд студентів-правників Серед них уродженець с. Вікторів поблизу Галича С. Ткачівський, який з початком війни записався в Легіон, воював стрільцем, водночас був дописувачем стрілецьких газетних видань Герої стрілецького чину. С. 45.. Добровольцями у січові стрільці пішли випускники Львівського університету А. Кузьмич та І. Турянський, пізніше адвокати у Коломиї. Спочатку служили стрільцями, згодом отримали старшинські звання. А. Кузьмич воював у Карпатах, на Тернопільщині, у 1916-1917 р. разом із четарем УСС М. Саєвичем закладали українські школи і вели культурно-освітню роботу на Волині. Четар І. Турянський теж воював у Карпатах, у 1915 р. повернувся до Коломиї, де проводив вербування добровольців до стрілецького підрозділу А ми тую стрілецькую славу збережемо. Коломия : Вік, 1999. С. 196, 197, 368..

Ще один випускник Коломийської гімназії, студент-правник Львівського університету О. Когут записався добровольцем до УСС, служив в канцелярії Легіону, отримав військове звання вістун Державний архів Івано-Франківської області (ДАІФО). Ф. Р-2157. Оп. 2. Спр. 4715-П. Арк. 6-6зв..

Членом Бойової управи УСС на початку її діяльності став близький помічник К. Трильовського правник І. Чупрей. Після переїзду Бойової управи до Відня він увійшов також до складу наддніпрянського Союзу визволення України (СВУ). Був мобілізований до австрійської армії, за станом здоров'я служив у тиловій поштовій канцелярії 36-го полку в Коломиї Андріїшин С. Коломия у міжвоєнний період 1919-1939. Суспільно-політичний та національно-ви-звольний рух у Галичині. Коломия : Вік, 2010. С. 330.. Під час війни публікувався у різних стрілецьких часописах, видавав альманах «Приятель жовніра».

Добровольцем в УСС записався і випускник Станиславівської гімназії Т. Белей із міс течка Войнилів. Воював у сотні С. Горука, отримав під старшинське звання, згодом став поруч ником Української галицької армії Альманах Станиславівської землі : збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини / ред.

Б. Кравців. Т. 1. Нью-Йорк ; Торонто ; Мюнхен, 1975. С. 284, 629, 783.. Після війни закінчив Львівський університет, працював адвокатом у Тисмениці та Станиславові. Подібна дорога була і у його земляка з Калущини Д. Палієва. Він теж доєднався до Легіону, здобув чин підхорунжого, був серед чільних військових ініціаторів та організаторів Листопадового зриву 1918 р. Українська Галицька Армія : матеріали до історії... Т. 1. С. 661..

У числі юних стрільців, котрі з гімназійної лави потрапили до складу українського військового підрозділу, були понад два десятка тих, хто по війні обрали правничий фах. До них належали учні Коломийської гімназії: І. Винниченко, який в УСС отримав звання четара, після війни закінчив Празький університет; городенківець П. Демчук, стрілець, вістун УСС, по війні вчився на правничому факультеті Віденського університету; снятинець (с. Вовчківці) І. Довганик, доброволець УСС з 1914 р., пізніше навчався на політико -правничому відділі Таємного університету у Львові; городенківець Д. Липчук, закінчив школу старшин, воював на російському фронті, після поранення займався вишколом молодих стрільців, у повоєнний час випускник Празького університету, суддя; В. Тисяк із с. Велдіж Долинського повіту, стрілець УСС, після війни доктор права Празького університету, адвокат Герої стрілецького чину. С. 60, 77, 89, 100, 224..

Випускником коломийської гімназії потрапив на фронт у 1914 р. молодший брат майбутнього українського генерала Г. Стефаніва Т. Стефанів. Був рекрутований до австрійського війська, у 1915 р. йому вдалося домогтися переведення до УСС, з якими він воював до потрапляння у російський полон Мохорук Д. Село моє Топорівці. Т. 3 : Творці історії села. Косів : Писаний камінь, 2006. С. 139-140.. Ще один городенківець (с. Серафинці) В. Яшан, воював у складі австрійської армії на російському, сербському, італійському фронтах, отримав офіцерське звання, у повоєнну пору закінчив Празький університет, працював адвокатом у рідному повіті А ми тую стрілецькую славу збережемо... С. 403..

У червні 1916 р. вступив до січових стрільців уродженець Рогатинського повіту доктор права С. Гривнак, ставши стрільцем 2-ї сотні коменданта Р. Сушка Лазарович М. В. Легіон Українських Січових Стрільців: формування, ідея. С. 412.. Воював стрільцем УСС і племінник Л. Мартовича І. Новодворський, Після війни завершив адвокатське стажування і відкрив у Коломиї власну канцелярію Андрухів І., Арсенич П. Українські правники у національному відродженні Галичини: 1848-1939 рр. Івано-Франківськ, 1996. С. 51..

До австрійської армії із запасу були мобілізовані чимало випускників чи студентів права, що мали старшинські звання запасу або ж, зважаючи на свій інтелект, швидко здобули офіцерський статус під час війни. Частина з них, з огляду на рівень знань і здатність швидко засвоїти практику розрахунків гарматної стрільби, служила в артилерійських частинах. У чині поручника був призначений комендантом батареї польової артилерії колишній адвокатський конціпієнт (помічник) Я. Воєвідка. Його підрозділ воював на російському фронті, весною 1915 р., під час боїв у Карпатах, Я. Воєвідка домігся переходу до лав УСС, де служив у чині сотника Українська Галицька Армія: матеріали до історії. Т. 1. С. 651..

Відомим українським артилеристом став уродженець Городенківщини, випускник правничого відділу Львівського університету Я. Курилюк. Він закінчив старшинську школу у Будапешті, під час першої російської облоги Перемишля служив у гарматному полку важкої артилерії. Із квітня 1916 по жовтень 1918 р. був командиром батареї гарматного полку польової артилерії на російському, італійському і французькому фронтах. Певний час воював разом з підрозділами УСС Там само. С. 654..

В артилерію потрапили також мобілізовані правники Т. Мацьків та Ю. Шепарович. Перший служив у 31-му полку польової артилерії, воював на російському і сербському фронтах, отримав звання четара, шість бойових відзнак. У 1917-1918 рр. підтримував на фронті акції «братання» з українцями в російській армії Мацьків Т. З-над Дністра на канадські прерії (Мій життєвий шлях). Едмонтон, 1963. С. 49-51.. Після війни завершив навчання, пробував себе в адвокатурі, зрештою став суддею.

Поручником в артилерійському підрозділі служив і випускник права Ю. Шепарович. Служив в 31-му гарматному полку, воював проти росіян, один з авторитетних українських артилеристів, у листопаді 1918 р. ініціатор формування артилерійських частин української ар мії, командир артилерійського полку в УГА. У повоєнний час не бажаючи складати присягу на вірність польській державі займався господарською діяльністю, став чільним керівником української галицької коопераціїКобута С. Й., Кобута Л. П. Юліан Шепарович - правник, старшина УГА і Армії УНР, кооперативний діяч Галичини. Українське військо в національній революції 1917-1921 рр. (До 100-річчя армії УНР). Все-українська наукова конференція, Львів, 3 листопада 2017р. Львів, 2017. С. 85-88..

Подібна сторінка військової біографії і уродженця Снятинщини (містечко Заболотів) М. Кречковського. Студент-правник Львівського університету перед війною розпочав однорічну військову службу у гарматному полку, під час війни отримав офіцерське звання поручника, командував артилерійською батареєю. 1 листопада 1918 р. М. Кречковський із своїми вояками забезпечив роззброєння команди поліції у Львові, чим забезпечив успішне зайняття галицької столиці українськими військовими Українська Галицька Армія: матеріяли до історії... Т. 4. С. 285.. У повоєнний час працював адвокатом в Солотвині та Богородчанах.

Офіцерами австрійської армії пройшли світову війну станиславівські адвокати Ю. Олес ницький та Й. Партицький, коломийські апліканти І. Стрийський та Я. Шипайло Мохорук Д. Село моє Топорівці... Т. 3. С. 148.. Поручник Ю. Олесницький служив в артилерії на російському фронті, пізніше посів адміністративну посаду у військовій установі ДАІФО, ф. Р-2157, оп.2, спр.4712-П, арк..8-8зв.. Його колега надпоручник Й. Партицький теж воював проти росіян, був нагороджений Золотим хрестом заслуги і медаллю за хоробрість Д-р Йосиф Партицький. Життя і право. 1930. Ч. 4. С. 21-22.. У часи ЗУНР названі правники працювали у Державному секретаріаті судівництва, займалися кодифікацією законів республіки.

Початку самостійної роботи адвокатського здобувача Я. Шипайла завадила війна, під час якої він у ранзі офіцера австрійської армії воював у складі німецького підрозділу разом з турецькою армією на Близькому Сході. Там за військову звитягу отримав німецьку нагороду «Залізний хрест», певний час перебував у полоні, звідки повернувся назад в Галичину.

Призвали до армії адвокатського здобувача Р. Ставничого У чині поручника він служив у дивізійному суді крайової оборони у Перемишлі, в часи ЗУНР продовжив службу у польовому суді УГА Українська Галицька Армія: матеріяли до історії. Т.1... С.656.., після війни працював у коломийській канцелярії свого тестя А. Чайковського Були залучені до військових органів судочинства австрійської армії також адвокатські здобувачі з Калущини О. Чорненко та Я. Дудикевич. Пізніше вони теж служили у польовому суді галицької армії, у повоєнний час перший займався адвокатською діяльністю у Солотвині та Станиславові, Я. Дудикевич у Бібрці Українська Галицька Армія: матеріяли до історії. Т.2. С.307..

У початковий період війни були мобілізовані до війська студенти -правники Львівського університету В. Бачинський-Лешкович і В. Горбовий з Долинщини, надвірнянець М. Ерстенюк, снятинець М. Гуцуляк. Вони служили в різних підрозділах австрійської армії, майже всі отри мали офіцерські звання, М. Ерстенюк після поранення на фронті був переведений у тил і від 1916 р. проходив службу в австрійському Військовому архіві Відня. Пізніше усі брали участь у творенні і захисті західноукраїнської держави. Після війни В. Бачинський-Лешкович та В. Горбовий, працювали адвокатами; М. Гуцуляк став дослідником військової і політичної історії ЗУНР; М. Ерстенюк опинився на стороні більшовиків.

З початком війни здійснювалася мобілізація військовозобов'язаних, до яких належали також представники вільних професій, у тому числі й адвокати. Перша хвиля військового призову до австрійського війська передбачала верхній мобілізаційний вік 36 років, але старших резервістів теж залучали до підрозділів територіальної оборони, що несли поліцейську службу у тилу армійських частин. Тож, наприклад, сорокадворічний адвокат І. Макух був прикріплений до товмацького жандармського відділу для несення охоронної служби у тилах воюючої армії. Через швидку поразку австрійської сторони разом із підрозділом йому довелося по суті втікати від наступаючих сил росіян Макух І. На народній службі : Спогади. Київ : Основні цінності, 2001. С.153-154..

Викликали на призовну комісію до Львова і 40-річного снятинського адвоката І. Семаню ка (М. Черемшину). Там він проходив медичний огляд разом із своїм товаришем, австрійським парламентарем В. Стефаником. Якимось чином друзям вдалося ухилитися від зарахування до війська і вони повернулися додому, на Снятинщину, де невдовзі потрапили під російську окупацію Марко Черемшина у спогадах, документах і матеріалах / авт-упоряд. Р. Кірєєва, П. Кірєєв, І. Стеф'юк; за ред. В. Карого. Чернівці : Друк Арт, 2014. С. 82.. Щоб уникнути уваги до своєї персони від австрійської та російської адміністрацій, І. Семенюк із дружиною переїхали до його рідного гірського села Кобаки. Там, не маючи можливості займатися професійною діяльністю, присвятив себе літературній праці. Його побут та настрої в часи першої російської окупації знайшли своє відображення не тільки у художній літературі, але й щоденнику Щоденник (листопад 1914 - січень 1915) Марка Черемшини / упор. М. Федунь. Івано-Франківськ, 2005. 42 с..

Частина правників із Станиславівщини, призваних до війська, внаслідок невдалих для австрійської сторони боїв опинилися у російському полоні. Серед них коломийський адвокатський кандидат і поет М. Кічура. У грудні 1915 р. його захопили росіяни, понад три роки перебував у неволі. Після звільнення переїхав до Києва, у 1919 р. на короткий час повернувся до Коломиї Романюк І. “Немов лавина з гір...” (до 100-річчя з дня народження Мелетія Кічури). Червоний прапор (Коломия). 1981. 13 березня.. правник військове протистояння політичний

Потрапив до російського полону і адвокатський здобувач М. Левицький. Уродженець гуцульського краю вчився на правника у Чернівецькому університеті, працював редактором місцевої газети «Буковина». Перед війною переїхав до Кут, де розпочав адвокатське стажування. Мобілізований до австрійського війська, воював проти росіян під Перемишлем, де був захоплений російськими вояками. Після російської революції повернувся додому Сіреджук П. Гуцули - вояки і старшини УГА (Спроби складення іменного списку). Галичина. Науко-вий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. 2014. Ч. 25-26. С. 262..

Частина галицьких правників виїхала вглиб австрійської держави, осівши у Відні та інших містах. Для української політичної еліти Відень був не стільки місцем примушеної еміграції, як центром продовження національно-політичної роботи у воєнних умовах. Саме сюди було перенесено ГУР, переїхали очолювана К. Трильовським Бойова управа УСС та наддніпрянські емігранти з СВУ.

У Відні перебували відомі адвокати і посли Л. Бачинський, М. Лагодинський, І. Макух. За суб'єктивною оцінкою І. Макуха, на початку війни політичний курс керівництва ГУР (в особі її лідерів К. Левицького та М. Василька) «був більш австрофільський, ніж того вимагала ситуація». Політичні діячі мало знали про переслідування українців в краї австро-угорською військовою владою, з недовірою відносилися до такого роду повідомлень, не мали чіткого розуміння і стосовно утримуваних у Талєргофі та інших внутрішніх австрійських таборах тисяч співвітчизників Макух І. На народній службі... С. 156-157..

Коли ж відомості про страшну дійсність стали очевидними, завдяки координації зусиль між ГУР і СВУ все таки вдалося налагодити комунікацію з австрійськими урядовими органами стосовно підтримки ув'язнених українців. Під егідою СВУ була започаткована гуманітарна і медична допомога, а також, як зазначав І. Макух «якийсь адвокат, єврей з Буковини, вказав дорогу й поміг витягати наших людей з Талергофу» Там само. С. 158.. Долучився до моральної і правової підтримки ув'язнених в австрійських таборах українців і коломийський адвокат І. Ганкевич. Завдяки адвокатському хисту, власній манері спілкування із австрійськими чиновниками йому вдавалося домогтися звільнення багатьох патріотично налаштованих в'язнів. Як правник, надавав допомогу також утримуваним в таборах москвофілам та полякам, через що після війни деякі недоброзичливці безпідставно звинувачували І. Ганкевича у нібито корисливості його діяльності Д-р Іван Ганкевич. Життя і право. 1932. Ч. 4. С. 29..

Понад сорок відомих представників галицької і буковинської інтелігенції співпрацювали з СВУ, брали участь в його роботі. Серед них були й адвокати Л. Ганкевич, Р. Домбчевський, О. Назарук, М. Новаковський, А. Чайковський Патер І. Союз визволення України: проблеми державності і соборності. Львів : Інститут українознавст-ва ім. І. Крип'якевича НАН України, 2000. С. 77.. Окрім широкої інформаційно-дипломатичної роботи у європейських країнах, донесення до європейської громадськості проблем українського національно-державного визволення, діячі СВУ здійснювали значну гуманітарну і національно культурну місію серед українців військовополонених російської армії в австрійських і німецьких таборах.

Поблизу австрійського міста Фрайштадт у числі інших українських діячів активно працював адвокатський кандидат Р. Домбчевський. Уродженець Гуцульщини захистив докторат у Львівському університеті, ще до війни відбув адвокатську практику у Миколаєві над Дністром, хотів відкрити канцелярію, але перешкодили призов до війська і війна Падох Я. Правники Стрийщини. Стрийщина : Історично-мемуарний збірник Стрийщини, Скільщини, Болехівщини, Долинщини, Рожнятівщини, Журавенщини, Жидачівщини і Миколаївщини. Т. ІІ. Нью- Йорк : Париж ; Сидней ; Торонто, 1990. С. 164.. Він був серед організаторів стрілецького руху, як член СВУ здійснював у числі інших українських активістів, на ціонально-культурну і виховну роботу серед полонених наддніпрянців. У цей час Р. Домбчевський захопився журналістською роботою, став членом редакції газети «Розваги», на сторінках якої висвітлював правові та просвітницькі теми Горобець О. Тінь забутого предка. Повернімо пам'ять про Романа Домбчевського. URL: http:// slovoprosvity.org/2016/02/18/tin-zabutogo-predka..

Полоненими українцями у Фрайштадті опікувався і уродженець Богородчанщини член СВУ О. Охримович. Входячи до Просвітнього відділу, спільно з економістом В. Левицьким за початкували для полонених кооперативні курси, упродовж трьох років були керівниками кооперативу «Власна поміч», організаторами і кураторами кооперативної чайної, інших товариств, що діяли в межах фрайштадтського табору Охримович О. Економічна база існування “Фрайштадтської республіки” Кооператива “Власна поміч”. Союз Визволення України. 1914-1918. Відень ; Нью-Йорк, 1979. С. 33-50.. У підсумку роботи членів СВУ у 1918 р. на базі цього та інших австрійських таборів була сформована Сіра (Сірожупанна) дивізія, котра стала частиною армії Української Народної Республіки в часи Української Центральної Ради. У травні 1915 р. значна частина названих віденських діячів у числі інших галицьких та наддніпрянських політиків увійшли до спільного представницького органу Загальної української ради (ЗУР).

Якщо частина правників як внутрішньо переміщених осіб намагалася прислужитися українській справі в австрійському тилу, то ті, хто воював на фронтах, особливо в УСС, без посередньо закладали підвалини українського державного майбутнього. Весною 1915 р. Легіон УСС брав участь у бойових діях проти російських військ за Карпати. Найбільш напруженими були бої на гірських перевалах, де стрільці проявили свій вишкіл і героїзм і водночас понесли серйозні бойові втрати. Загальновідомими є події, пов'язані із боями за г. Маківка, яку неодноразово захоплювали супротивні сторони. Безпосередньо у районі Маківки воювали стрілецькі сотні Д. Вітовського, О. Левицького і О. Будзиновського, у складі яких було чимало добро вольців із Станиславівської землі. Із 42 стрільців, котрі полягли за Маківку, 28 були уродженцями Станиславівщини Герої стрілецького чину... С.248.. У їхньому числі впав на карпатському перевалі і доктор права із с. Павелче Станиславівського повіту Д. Стасинець, активний діяч передвоєнного січового і просвітницького руху Перегінець Д. В. Розвиток національної свідомості павелчан. URL: http://www.info-library.com.ua/libs/ kraeznavstvo/33-pavlivka/96-rozvitok-natsionalnoyi-svidomosti-pavelchan.html.

Улітку 1915 p., в рамках Горлицької наступальної операції німецько-австрійських військ, російська армія була вигнана майже з всієї Галичини. Січові стрільці брали участь у звільненні станиславівських земель. Наприкінці червня 1915 р. курінь отамана Г. Коссака ввійшов до Галича. Визнаючи заслуги сотника Д. Вітовського його сотня першою вступила на вулиці ко лишньої княжої столиці, а сам він був призначений комендантом міста. За наказом Д. Вітовського на шпилі міської ратуші був піднятий синьо -жовтий стяг. Ця подія викликала негативну реакцію в австрійського вищого керівництва, а в угорському парламенті з цього приводу була навіть внесена протестна інтерпеляція. Український офіцер отримав догану, однак сам факт використання національного стяга мав позитивний вплив на місцеве населення. А через кілька днів, 2 липня, сотня Д. Вітовського увійшла до його рідного села Медуха. Зустрічали січовиків квітами, на честь славного земляка селяни побудували тріумфальну браму Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923. Уряди. Постаті. С. 143.; Історичні постаті Гали-чини XIX-XX ст. Нью-Йорк ; Париж ; Сідней ; Торонто, 1961. С. 222..

Ще однією героїчною і водночас трагічною сторінкою стрілецької слави були бої на Тернопільщині на р. Стрипа та горі Лисоня у 1916 р. У цих боях полягло чимало стрільців, близько тисячі потрапило до російського полону. Поріділі сотні Д. Вітовського, О. Левицького і О. Будзиновського були виведені на відпочинок і доукомплектування. Криваві бої не зломили духу січових стрільців. Однак рішення австрійського уряду та маніфест цісаря Карла 5 листопада 1916 р. щодо прилучення Східної Галичини до майбутньої польської держави болюче вразили вояків. Серед старшин і стрільців ширилися розмови про подальшу долю і навіть саморозпуск Легіону. Їхні провідники в Бойовій управі і ЗУР сотники Р. Дудинський, О. Левицький, І. Цяпка виступили з відкритим протестом проти пропольського рішення австрійського уряду, висловили питання про доцільність існування УСС в австрійському війську за такого антиукраїнського кроку австрійського керівництва Ріпецький С. Українські Січові Стрільці. Визвольна ідея і збройний чин. С. 172-173..

У цю дискусію були втягнуті й цивільні політики, для яких заява офіційного Відня теж стала свідченням дволикості і зневаги до української сторони. Попередній австрофільський курс К. Левицького фактично потерпів поразку, ЗУР втратила представників від УРП і УСДП, стався розкол і в середовищі націонал-демократів. Невдовзі український політичний провід перебрала на себе Українська парламентарна репрезентація (УПР), яку очолив Ю. Романчук, у 1917 р. він передав керівництво своєму заступнику Є. Петрушевичу. Зрештою, серед різних думок і пропозицій щодо долі Легіону, більшість діячів УПР, Бойової управи та й самих стрільців схилилася до його збереження як окремої військової формації. Одним із вирішальних голо сів на користь цього рішення була позиція сотника Д. Вітовського. За характеристикою І. Сохоцького: «В усіх тих випадках, коли Вітовський не допустив до виступів, що могли принести шкоду національній справі, виявився він зрілим, повним розваги й почуття відповідальності політиком» Історичні постаті Галичини. С. 222..

В контексті цих подій цікава і трагічна доля іншого коменданта стрілецької сотні О. Левицького. В українському війську його вважали одним із найкращих стрілецьких старшин, вмілим розвідником й управлінцем. В час війни він визнавав обов'язком захищати права постраждалого цивільного населення. На зборах стрілецьких старшин взимку 1915 р. О. Левицький висловив думку про необхідність підготовки й видання популярної брошури для українських селян, що потерпіли від російської окупації. У такому виданні мали б бути поради постраждалим та громадським керівникам про обрахунок заподіяної окупантом шкоди та механізми їх компенсації урядом. Цю пропозицію від імені стрілецтва виклав поручник Д. Вітовський у листі до члена Бойової управи УСС І. Боберського Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський - основоположник української тіло виховної і спортової традиції / за наук. ред. Євгена Приступи. Львів : ЛДУФК, 2017. С. 140-141..

Восени 1916 р. у зв'язку з погіршенням стану здоров'я О. Левицький залишив командування 7-ї стрілецької сотні УСС. За розпорядженням австрійського військового керівництва мав бути переведеним у тиловий полк крайової оборони, але рядовим вояком. Тоді О. Левицький знову зголосився стрільцем до УСС, у листопаді 1916 р. був зачислений до 2-ої Гуцульської сотні УСС, невдовзі був призначений її командиром замість поручника А. Ерле, з якою відправився на лінію фронту у гірські райони Буковини Сіреджук П. Галицька Гуцульщина у Великій війні. С. 400.. Весною 1917 р. ця сотня взяла участь у важких боях із росіянами, в ході яких 23 березня 1917 р. біля с. Кирлібаба (нині село в Сучавському повіті сусідньої Румунії) сотенний загинув внаслідок артилерійського обстрілу його командного пункту. У некролозі стосовно загиблого адвоката і командира стрільців було сказано: «Був то Січовий Стрілець, що смертю засвідчив свої ідеали, один з найсвітліших, яких дало стрілецтво. Почуття обов'язку, пожертви своєї сутності аж до самозречення, геройська сміли вість та проворність, а притім скромність та брак всякої зависти і фальшивої амбіції були прикметами Покійного. Був взірцем українського борця за волю» Д-р Омелян Левицький. Діло. 1917. 2 квітня..

Відновлення влітку 1915 р. австрійської влади на звільнених територіях спричинило повернення окремих правників до рідного краю. У Станиславів з Відня переїхав Л. Бачинський, продовживши свою фахову і громадську діяльність. У Делятин повернувся М. Лагодинський. Він як посол допомагав місцевим селянам отримувати допомогу від держави, організовував збір коштів на підтримку українських січових стрільців. Так у лютому 1916 він взяв участь у концерті перед вояками гарнізону і місцевими мешканцями, на якому виступив з промовою. Зібрані за концерт кошти були передані у «Фонд УСС» З Делятина. Діло. 1916. 24 лютого.. У Косові долучився до набору добровольців до січових стрільців місцевий суддя П. Рондяк. Він допоміг четареві М. Саєвичу забрати загітованих польськими легіонерами гуцульських новобранців до Легіону УСС Назарук О. Слідами Українських Січових Стрільців. Львів : Союз Визволення України, 1916. С. 52..

До Товмача повернувся і адвокат І. Макух. Адвокат взявся до громадської роботи як правник забезпечуючи інтереси українського населення у справі оформлення так званих «воєн них причинок» надання щомісячної грошової допомоги сім'ям мобілізованих до австрійської армії солдат. Для багатьох сімей це були чи не основні кошти на проживання та погашення боргів. Адвокат займався складанням списків таких сімей, написанням заяв і підготовкою доку ментів на «причинкову комісію», членом якої він був. Маючи підтримку з боку старости, зацікавленого у подібній ініціативі з боку «громадськості», яка перебирала на себе частину роботи адміністрації, І. Макух домігся подібних виплат тисячам українських сімей. Другим напрямом його діяльності стала участь у визначенні розмірів завданих війною збитків та розподілу урядової матеріальної й фінансової допомоги постраждалим селянським господарствам. Через брак інформації і недовіру малограмотного населення до урядової адміністрації, правникові доводи лося переконувати дружин солдатів у корисності і безповоротності наданих немалих коштів (півтори тисячі корон на зруйноване господарство). Опікувався І. Макух і виділенням розквартированими військовими частинами тяглової сили селянським господарствам для забезпечення сільськогосподарських робіт. Займався також і збором та надсиланням до українського Земельного банку гіпотечного у Львові військових позичок, що були тогочасним атрибутом військового стану. За свою діяльність правник був відзначений урядовою нагородою цивільним «Хрестом за заслуги» ІІ ступеня. Макух І. На народній службі... С. 166-168..

Подібною правничою й організаційною допомогою селянам займався і снятинський адвокат І. Семанюк. Він теж увійшов до складу повітової комісії, котра займалася визначенням розмірів допомоги потерпілим від війни. Будучи головою повітового товариства «Сільський господар», І. Семанюк сприяв залученню коштів через це товариство для надання допомоги постраждалим господарствам. За свідченням сучасника, як адвокат і громадський представник «успішно обороняв селянство перед всякого роду реквізиціями, які австрійська влада накладала» Равлюк В. Спогади про “покутську трійцю / упор. В. Харитон. Снятин : Прутпринт, 2006. С. 41.

Отже, війна внесла суттєві корективи в діяльність українських правників Станиславівщини. Частина з них була мобілізована до австрійського війська; частина виїхала вглиб австрійської держави, або ж намагалася перебути воєнне лихоліття у віддалених сільських місцевостях; дехто з тих, хто залишився на захоплених російською армією територіях, був заарештований окупаційною владою, вивезений вглиб Росії в якості заручників, на примусове поселення. Професійна діяльність правників в умовах війни була різко обмежена, як і їхні матеріальні доходи, і це позначилося на моральному й матеріальному становищі багатьох правозахисників.