Національно-релігійний склад населення Львівського повіту (1918-1939)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка катедра історичного краєзнавства

Національно-релігійний склад населення Львівського повіту (1918-1939)

Ігор Мрака

Національно-релігійні відносини у Східній Галичині міжвоєнного періоду віддавна привертають увагу дослідників. Перші праці, присвячені цій проблемі, з'явилися одразу після проведення першого офіційного перепису населення урядом Польщі в 1921 р., а їхні автори доводили/заперечували/сумнівалися у правдивості його результатів. Попри певну заполітизованість теми національно-релігійних відносин, військові структури міжвоєнної Польщі були чи не єдиними, які намагались реалістично оцінити демографічну ситуацію і політичні настрої в регіоні, позаяк це було важливою складовою, щоб забезпечувати боєздатність армії і обороноздатність країни. У статті зроблено спробу проаналізувати національний та релігійний склад населення Львівського повіту та його динаміку впродовж міжвоєнного періоду Джерельною базою студій стали офіційно опубліковані результати польських переписів 1921 і 1931 рр., переписів Австро-Угорщини 1880-1910 рр., а також статистичні матеріяли, виявлені в Архіві нових актів у Варшаві та Центральному військовому архіві (Варшава, Польща). Аналіз джерел дозволив простежити зміну чисельності населення більшости населених пунктів Львівського повіту за національною ознакою та конфесійною приналежністю, охарактеризувати підготову і проведення обох переписів, ставлення до них українців.

Ключові слова: Львівський повіт, національно-релігійний склад населення, перепис, українці, поляки, євреї, римо-католики, греко-католики.

NATIONAL-RELIGIOUS COMPOSITION OF THE POPULATION IN LVIV COUNTY (1918-1939)

Ihor MRAKA Ivan Franko National University of Lviv Department of Local History

National-religious relations in Eastern Galicia during the interwar period have long attracted the attention of researchers. The first works on the following problem appeared immediately after the first official census conducted by the Polish government in 1921.The authors of it questioned the veracity of its results. Despite certain politicization of national-religious relations, the military structures of interwar Poland were almost the only ones that tried to realistically assess the demographic situation and political sentiment in the region, as it was an important component of ensuring the army's combat capability and defense capabilities of the country. The article attempts to analyze the national and religious composition of the population in Lviv county and its evolution during the interwar period. The source base of the study was the officially published results of the Polish censuses of 1921 and 1931, the Austro-Hungarian censuses of 1880-1910, as well as statistical materials found in the Archive of New Acts in Warsaw and the Central Military Archive (Warsaw, Poland). The analysis of the sources allowed to trace the change of the population quantity in the majority of settlements of Lviv county by nationality and confessional affiliation, and also to characterize the preparation and conduct of both censuses, and Ukrainian attitude to them.

Keywords: Lviv county, national and religious composition of the population, census, Ukrainians, Poles, Jews, Roman Catholics, Greek Catholics.

Тема національної і релігійної структури населення міжвоєнної Польщі, особливо у Східній Галичині, здавна привертає увагу дослідників¹, а через все більшу відкритість і доступ до нових пластів архівних документів надалі зберігає свою актуальність. Мета статті - на підставі опублікованих матеріялів переписів населення та нових архівних документів проаналізувати національну та релігійну структуру людности Львівського повіту, його динаміку впродовж міжвоєнного періоду.

Перша світова, а згодом і польсько-українська війни змінили чисельність і національно-релігійний склад населення Львівського повіту. Захоплення Львова і прилеглих територій, здебільшого теренів Львівського повіту, польським військом у листопаді 1918 р., вимагали від місцевого військово-політичного керівництва розуміння міжнаціональних відносин контрольованої території заради гарантій безпеки. Найімовірніше це спонукало Командування польських військ у Львові (Naczelnej Komendy Wojsk Polskich we Lwowie) звернутися до керівництва Львівського повіту за інформацією про національниу структуру людности. Так постав документ конфіденційного характеру під промовистою назвою “Опис ґмін Львівського повіту” (“Spis gmin powiatu Lwowskiego”), датований 29 листопада 1918 р. (тепер цей документ зберігається в Архіві нових актів у Варшаві), де, зокрема, стверджувалось, що польська людність деяких сіл “відчувала тривогу” за власну безпеку.

Отож, у документ внесено 133 населені пункти, по кожному з яких вказано чисельність польського і українського населення. Сорок п'ять з них підкреслено, на чому автори документу наголосили, що там переважало населення польської національности, в решти - українське. При цьому частина “польських” сіл розташована безпосередньо біля Львова і їх приєднали до міста в 1930 р. Найчисленнішими з них були Клепарів, де мешкало 4501 поляків і 1441 українців, Козельники - відповідно 939 поляків і 99 українців, Кульпарків - 1923 поляків і 753 українці, Кривчиці - 1235 поляків і 267 українців, Замарстинів - 5869 поляків і 2527 українців, Знесіння - 2232 поляків і 1669 українців, Мале Голоско - 614 поляків і 104 українці, Сигнівка - 1500 поляків і 376 українців (див. документ 1). Про чисельність інших народностей, скажімо євреїв, німців, інформація відсутня.

У 1921 р. проведено перший офіційний перепис у ІІ Речі Посполитій, який мав показати фактичну кількість обивателів країни. Його підготова та проведення викликали негативну реакцію в українського політикуму і в еміграції, і у Східній Галичині. Офіційна позиція уряду ЗУНР була однозначна - Польща не має жодного права проводити на українських землях перепис. В одній з перших протестних публікацій на сторінках “Українського Прапора” говорилось: львівський повіт конфесійний населення

“Таким чином Польща як Тимчасовий військовий окупант галицької території не має найменшого права і не сміє переводити у нас ніяких організаційно-державних уладжень, отже тим менше адміністраційної статистики і спису населення. Нема ніякого акту, з якого можнаби заключати про приналежність Східної Галичини до Польщі. Зате цілий ряд документів і актів найвисшого Ареопагу Антанти доказує, що Східна Г аличина це для Польщі чужа територія” Конскрипція у Східній Галичині, Український Прапор, 6 серпня 1921..

Водночас у селах Східної Галичини поширювались різноманітні листівки та інші матеріяли, в яких українців закликали бойкотувати перепис, чинити опір його проведенню (див. дод. 1, 2) З рук до рук! З хати до хати!, Державний архів Львівської області, ф. 1 (Львівське воєводське управління, 1918-1939), оп. 11, спр. 122, арк. 14, 18.. Однак, попри значні зусилля українського політикуму, перепис відбувся. В окремих випадках він проходив з численними порушеннями, позаяк переписні комісари самі заповнювали аркуші, при цьому погрожували мешканцям сіл, коли ті відмовлялися їх підписувати через цілком або частково внесені неправдиві відомості. Інколи доходило до відкритих погроз. Як приклад - мешканцеві села Грибовичі Львівського повіту Василеві Зінкевичу поліцейський погрожував набитим револьвером аби в такий спосіб примусити його підписати переписний аркуш Польська конскрипція, Український Прапор, 22 жовтня 1921; Польська конскрипція, Український Прапор, 5 листопада 1921; Польська конскрипція, Український Прапор, 26 листопада 1921.. Також траплялися випадки, коли переписні комісари записували українські родини польськими, жандармерія насильно змушувала людність до перепису, арештовувала діячів, ув'язнювала їх за активну антипереписну пропаганду Центральний державний історичний архів України, м. Львів, ф. 462 (Український горожанський комітет, м. Львів), оп.1, спр. 95, арк. 74 а, 92-93; Там само, спр. 96, арк. 19, 38, 57..

Результати першого перепису офіційно були опубліковані аж у 1927 р. Однак перші офіційні відомості про національний склад населення Львівського воєводства з'явилися в 1924 р. в "Skorowidz miejscowosci Rzeczypospolitej Polskiej ' Skorowidz miejscowosci Rzeczypospolitej Polski, T: Ш, Warszawa, 1924. До Львівського повіту належало 2 міста (Новий Яричів, Щирець), 131 село і 91 поміщицький фільварок. Під час укладання “Skorowidza” виникли певні труднощі з розмежуванням сіл і поміщицьких фільварків, оскільки назви поміщицьких фільварків співпадали з назвами сіл. Це пояснювалося тим, що у Східній Галичині ще з часів Австро-Угорщини існували одиничні ґміни, назви яких по суті ототожнювалися з назвами сіл. Окремою проблемою стало визначення кількости мешканців поміщицьких фільварків, оскільки переписні комісари у більшості випадків під час перепису не виокремлювали обивателів сіл і фільварків. Тому Головна статистична управа у Варшаві у переписці зі староствами встановила, які поміщицькі фільварки в день перепису ще існували і в підсумку подала їх у розділі ІІІ таблиць по кожному повіту. При цьому з'ясувалося, що кількість поміщицьких фільварків порівняно з переписом 1910 р. зменшилася на 31 (22 розпарцельовано, а 9 рахувались як лісові ділянки, але безлюдні). Отож, у Львівському повіті станом на 1921 р. зафіксовано 149 551 осіб, з яких 3 075 жило в містах, 143 279 - в селах, 3 197 - в поміщицьких фільварках. Йдеться про осіб, які на момент перепису перебували в населеному пункті (внесені до рубрики як “ludnosc ohecna"), З числа цих осіб 89 709 вказані поляками, 52 353 - русинами, 1888 - німцями, 5469 - євреями, 127 - інша національність, 5 - не відомо Skorowidz miejscowosci Rzeczypospolitej Polski... s. 24-27. Водночас, весною 1926 р. воєводська управа державної поліції у Львові розіслала повітовим управлінням поліції статистичний матеріял про національну конфесійну структуру населення Львівського воєводства, опрацьований на підставі перепису та інших урядових джерел. Станом на 30 вересня 1921 р. у Львівському повіті мешкала 149 551 особа (поляки - 89 709, українці - 52 323, німці - 1 888, євреї - 5 469). 3 084 - мешканці міст (за конфесійною приналежністю: римо-католики - 704, греко-католики - 682, юдеї - 1638, євангелісти - 59; за національною ознакою: поляки - 2 536, українці - 354, німці - 18, євреї - 176). Отже, дані розіслані для службового користування, фактично співпадали з пізніше опублікованими (Skorowidz miejscowosci, opracowany na podstawie wynikow powszechnego spisu ludnosci z dnia 30.09.1921. Lwow, dnia 22 marca 1926 r., Державний архів Львівської області, ф. 121, оп. 2, спр. 364, арк. 43 зв-44)..

У двох містах (Новий Яричів, Щирець) більшість складали поляки - 2527 осіб (82,17%), а далі йшли русини 354 (11,5%), євреї - 176 (5,7%), німці - 18 (0,58%) Skorowidz miejscowosci Rzeczypospolitej Polski, T: Ш, (Warszawa, 1924), 24. Spis gmin powiatu Lwowskiego, Archiwum Akt Nowych, zesp. 45, sygn. 54, k. 29, 31.. При цьому вНовому Яричеві зафіксовано 1811 осіб польської національности і 295 української, а в Щирці відповідно 716 і 59. Якщо ці цифри порівняти з даними згаданого вище “Опису ґмін Львівського повіту”, то у обох містах чисельну перевагу здобули поляки, оскільки ще в 1918 р. в Новому Яричеві мешкало 914 українців і 730 поляків, а в Щирці - 165 українців і 113 поляків¹¹. Зовсім іншою ситуація була, якщо аналізувати населення міста за його конфесійною приналежністю. Отож, згідно з результатами перепису, в обох містах домінували особи юдейського віровизнання - 1638, далі римо-католики - 695, греко- католики - 682, євангелісти - 59, інші - 1 Pierwszy powszechny spis Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 30 wrzesnia 1921 roku. Mieszkania. Ludnosc. Stosunki zawodowe. Wojewodztwo Lwowskie, (Warszawa, 1927), 56-57; Skorowidz miejscowosci Rzeczypospolitej Polski, T: Ш, (Warszawa, 1924), 24.. Однак, якщо дані перепису 1921 р. про віровизнання порівняти з аналогічними даними переписів часів Австро- Угорщини, то побачимо, що в Новому Яричеві та в Щирці протягом 18801910 рр. завжди домінували юдеї, другою за чисельністю спільнотою були греко- католики, а замикали трійку римо-католики. Винятком був 1880 р., коли в Новому Яричеві римо-католики переважали греко-католиків (див. табл. 1).

Таблиця 1 Конфесійна приналежність мешканців міст Львівського повіту у 1880-1910 рр.

Джерело: Wiadomosci statystyczne o stosunkach krajowych. Tom XXIV. Zeszyt II. Ludnosc miejska Galicyi i jej skiad wyznaniowy (1881-1910), Lwow, 1912, s.49.

Таблиця 2 Зміна національного складу населення окремих сіл Львівського повіту за період 29 листопада 1918-30 вересня 1921 р.)¹⁴

Відчутні зміни відбулися і у національній структурі населення сіл. Поляки переважали у 64 селах, тоді як ще у грудні 1918 р. лише у 45. Українці ж у 1921 р. переважали у 67 селах, а в грудні 1918 р. у 88. Цей перепис продемонстрував, якщо порівнювати з листопадом 1918 р., стрімке “зростання” польської людности у шістнадцяти селах, і, як наслідок, їхню відчутну чисельну перевагу. Наприклад, якщо у 1918 р. в селі Гуменець жило 36 поляків і 824 українці, то у 1921 р. ситуація змінилася кардинально - 537 поляків і 367 українців. Аналогічно в селі Малі Підліски було 78 поляків й 422 українці, а за три роки стало 386 поляків і 89 українців. Проте найбільше зміни зачепили село Зарудці, де ще у 1918 р. мешкало 492 поляки і 785 українців, а у 1921 р. вже було 1302 поляки і “залишилося” тільки 4 українці. І це не поодинокі випадки (дет. див. табл. 2).

З конфесійної точки зору станом на 1921 р. ситуація у Львівському повіті виглядала так: римо-католики - 70 029, греко-католики - 65084, юдеї - 11567, інше віровизнання - 2871 Spis gmin powiatu Lwowskiego, Archiwum Akt Nowych, zesp. 45, sygn. 54, k. 28-32; Skorowidz miejscowosci Rzeczypospolitej Polski, T: Ш, (Warszawa, 1924), 24-27. Pierwszy powszechny spis Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 30 wrzesnia 1921 roku. Mieszkania. Ludnosc. Stosunki zawodowe. Wojewodztwo Lwowskie, (Warszawa, 1927), 56-57.. У сільській місцевості мешкало 69 334 римо-католиків, 64 402 - греко-католиків, 9 929 - юдеїв, 2 814 - інші. Зі 131 села римо-католики становили більшість у 50 Skorowidz miejscowosci Rzeczypospolitej Polski, T: Ш, (Warszawa, 1924), 24-27..

Порівнюючи дані про національність і віровизнання, можна зауважити, що дані цих рубрик не співпадають. Так, кількість поляків у повіті є більшою, ніж римо-католиків на 19 680, тоді як число греко-католиків перевищує чисельність українців на 12 731. Фактично можна констатувати, що цих 12731 осіб греко- католицького віровизнання записали поляками, тоді як, за словами Володимира Кубійовича, “в дійсності така група зовсім не існує, за винятком західнього пограниччя і деяких міст (кругло 32 000)” В. Кубійович Західні українські землі в межах Польщі 1920--1939 (етнографічні відношення), (Чікаґо-Нью Йорк, 1963), 15.. Такою ж була ситуація з єврейською спільнотою: кількість юдеїв (11567 осіб) перевищувала кількість євреїв (5469) на 6 098 осіб, а осіб євангелістського віросповідання (2653 осіб) є більше, аніж німців (1888 осіб) на 765 осіб, яких поза сумнівом зареєстровано в часі перепису як осіб польської національности.

Різниця показників в обох рубриках, стверджував польський дослідник Альфонс Крисінський, зумовлена тим, що велика кількість греко-католиків і православних були необгрунтовано записані поляками, а також низьким рівнем національної свідомости респондентів, які, припустив дослідник, радше ототожнювали національність з державою замешкання A. Krysinski Liczba i rozmieszczenie Ukraincow w Polsce, Sprawy Narodowosciowe, № 6 (1928), 670-676. Аналогічної думки дотримувався і інший польський дослідник Єжи Томашевський, вважаючи, що національність часто плутали з громадянством (J. Tomaszewski Stosunki narodowosciowe w Drugiej Rzeczypospolitej, o Polska Niepodlegla 1918-1939, red. J. Zarnowski, (Wroclaw-Warszawa-Krakow-Gdansk-Lodz: Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984), 140.. Тому можна погодитися з думкою, що дані перепису 1921 р. не є реалістичні, а лише приблизно відображають національні і релігійні відносини південно-східних воєводств, у тому числі і Львівського повіту В. Кубійович Західні українські землі в межах Польщі 1920-1939 (етнографічні відношення), (Чікаґо-Нью Йорк, 1963), 15.. З недостовірністю даних перепису погоджувалися деякі дослідники ще у міжвоєнний період S. Szulc O przyroscie ludnosci w Polsce w okresie od r. 1921 do 1931, Kwartalnik Statystyczny, T. IX (1932), 32; A. Krysinski Liczba i rozmieszczenie ludnosci polskiej na Kresach Wschodnich, Sprawy Narodowosciowe, R. Ш. № 3-4 (1929), 426..

Демографічні зміни, що відбулися за десять років, мав продемонструвати другий перепис, призначений постановою Ради Міністрів Речі Посполитої 2 вересня 1931 р. на 9 грудня того ж року. Цього разу, на відміну від перепису 1921 р., враховувано рідну мову та релігію. Це дозволяло тенденційно і неоднозначно формулювати рубрику мови. Як наслідок, у формулярах для українців східних воєводств з'явилися рубрики “українська” і “руська” мови, що у підсумку позначилося на результатах перепису С. Макарчук Населення Західної України за переписом 1931 року, Вісник Львівського університету. Серія історична. Вип. 32 (1997), 55..

Напередодні українські політики, громадські діячі, греко-католицьке духовенство розгорнули активну просвітницьку і агітаційну роботу. Особливо заповзятими були члени “Просвіти” та Українського Національно- Демократичного Об'єднання (УНДО). Під час зустрічей з людьми вони закликали рішуче взяти участь у переписі, роз'яснювали зміст запитальника перепису, його відмінності від 1921 р. Особливий наголос під час цих зустрічей робився на необхідності декларувати переписним комісарам рідною “українську”, а не “руську” мову і, відповідно, називати себе “українець”, а не “русин” Перепис населення дня 9-го грудня ц.р. Як треба записуватись при переписі? (Про переписні аркуші і спосіб їх виповнювання), Діло, 29 листопада 1931; Перед конскрипцією, Діло, 2 грудня 1931; Перед загальним переписом. Підготовчий рух у краю, Діло, 3 грудня 1931.. Перепис відбувся 9 грудня 1931 р. і проходив декуди в доволі напруженій атмосфері. Найбільші дискусії і суперечки викликали рубрики про мову та віросповідання. Часто комісари відмовлялися фіксувати рідною мовою українську, а самовільно вписували “руська”, про що неодноразово повідомляла газета “Діло” З конскрипційних практик (Звідомлення з місць), Діло, 3 січня 1932; З конскрипційних практик (Звідомлення з місць), Діло, 13 січня 1932..

Згідно з результатами перепису, опублікованими аж у 1938 р. Однією з причин повільного опрацювання, систематизації і підготови до друку результатів перепису був брак фінансування, про що 15 січня 1935 р. заявив керівник Головної статистичної управи Польщі Едвард Штрум де Штрем під час зустрічі з представниками Міністерства військових справ (Protokol konferencji odbytej dnia 15 stycznia 1935 r. w lokalu Glownego Urzcdu Statystycznego, Centralne Archiwum Wojskowe Wojskowego Biura Historycznego im. gen. broni Kazimierza Sosnkowskiego, zesp. I.303.3, sygn. 441, k. 110)., у Львівському повіті жило 142 800 осіб, з яких 9 283 у містах, а 133 517 у сільській місцевості. Головна увага і прихильників, і критиків результатів перепису безперечно була прикута до даних про рідну мову. Відтак, згідно з офіційними даними, польську мову вважали рідною 80 712 осіб, українську - 58 395 (27 613 - українську, 30 782 - руську), німецьку - 1 809, іврит - 1 548, гебрайську - 21, російську - 13, білоруську - 9, чеську - 9, іншу - 36, не подали - 248. Впадає у вічі різке зростання міської людности - з 3 075 у 1921 р. до 9 283 осіб. 6 392 мешканці міст задекларували рідною польську мову, 496 - іврит і 15 - гебрайську мови. Україномовних городян було 2 072 осіб, при цьому 1 404 з них вважали рідною українську мову, 668 - руську. Домінування польськомовної людности перепис зафіксував і у сільській місцевості. Так, польську мову задекларували рідною 74 320 осіб, українську - 56 323 (з них “українську” - 26 209, “руську” - 30 114 осіб), німецьку - 1 522, іврит - 1 052, гебрайську - 6, білоруську - 9, чеську - 8, російську - 12, іншу - 31, не подали - 234 Drugipowszechny spis ludnosci z dn. 9. XII. 1931 r. Mieszkania i gospodarstwa domowe. Ludnosc. Stosunki zawodowe. Wojewodztwo Lwowskie bez miasta Lwowa, (Warszawa, 1938), 43..

Конфесійна приналежність мешканців повіту, згідно з офіційно опублікованими даними перепису, була такою: до греко-католицького віросповідання належало 67 507 осіб, римо-католицького - 67 430, православного - 85, евангелістського - 2320 (але найчисленнішою була спільнота авгсбурзького віросповідання - 1 721 особа), інших християнських конфесій - 252, юдейського - 5 087, іншого нехристиянського - 8, не окреслене - 10, не подано - 101. У двох містах, порівняно з попереднім переписом, відбулися кардинальні зміни. Чисельність представників римо-католицької віри зросла порівняно з 1921 р. майже у п'ять разів - з 695 до 3 389 осіб, греко-католиків збільшилося майже у чотири з половиною рази - з 682 до 3 151. Натомість зростання юдеїв виявилося найменшим - з 1 638 до 2 324 осіб. У сільській місцевості конфесійна структура також різнилася від мовної. Чисельність римо-католиків і греко-католиків була майже однаковою - 64 041 і 64 356. Водночас у повіті жило 2 763 осіб юдейського віровизнання, 1920 - евангелістського, 81 - православного Drugipowszechny spis ludnosci z dn. 9. XII. 1931 r. Mieszkania i gospodarstwa domowe. Ludnosc. Stosunki zawodowe. Wojewodztwo Lwowskie bez miasta Lwowa, (Warszawa, 1938), 38..

Співставивши дані рубрик про мову і віросповідання легко помітити істотні відмінності як у повіті в цілому, так і в містах/селах. Наприклад, різниця між тими, хто задекларував рідною польську мову і римо-католиками загалом у повіті становить 13 282 особи. Ситуація з іншими народностями е цілком протилежною. Так, число греко-католиків (67 505) е більшим від тих, кому переписні комісари зафіксували рідною українську мову (58 395) на 9 112, а різниця між юдеями (5 087) і тими, що вважали рідною їдиш і гебрайську мови (1569) становить 3 518 осіб. Різниця між євангелістами (2 320) і носіями німецької мови (1 809) - 511 осіб. Якщо сумувати усі три різниці, то отримаємо 13 141, що практично дорівнюе різниці між польськомовними і римо-католиками (13 282). Ця тенденція простежується і в містах, і в сільській місцевості. Наприклад, у містах повіту різниця між тими для кого польська мова була рідною (6 392) і римо-католиками (3 389) складала 3 003 осіб. Натомість різниця між греко- католиками (3 151) і україномовними містянами (2 072) дорівнювала 1 079 осіб, між євангелістами (400) і тими, хто вважав рідною німецьку (287) - 113 осіб, а кількість осіб юдейського віросповідання була більша за тих, для кого їдиш і гебрайська були рідними на 1813 осіб. Сума останніх трьох різниць дорівнює 3005 осіб. Ці обрахунки підтверджують, що переписні комісари записували рідною польську мову представникам інших національностей, чим спотворювали результати перепису.

Про зловживання переписних комісарів, сумніви у правдивості перепису одразу ж після його проведення почали повідомляти українські часописи та українські посли в Соймі Sprawozdanie Stenograficzne z 40 posiedenia Sejmu Rzeczypospolitej z dnia 15 grudnia 1931 r., s. 128; Do Pana Wojewodzkiego Komisarza Spisowego, Urzad Wojewodzki Tarnopolski w Tarnopolu, Warszawa, dnia 2 lutego 1932 r., Державний архів Тернопільської області, ф. 231 (Тернопільське воєводське управління (1909-1939 рр.), оп. 1, спр. 1985, арк. 31.

* ПКП належали до так званої спеціяльної військової адміністрації, яка не співпадала з адміністративно-територіяльним поділом (воєводства, повіти). Вони відповідали за підготову і проведення щорічного призову, мобілізації і ін. Повіти Тернопільського воєводства входили до складу шести ПКП з центрами у Тернополі (Тернопільський, Теребовельський, Скалацький, Збаразький повіти), Чортків (Борщівський, Чортківський, Копичинецький, Заліщицький), Золочів (Золочівський, Зборівський, Перемишлянський), Бережани (Бережанський, Підгаєцький, Рогатинський), Кам'янка-Струмилівська (Кам'янка-Струмилівський, Бродівський, Радехівський), Бучач (Бучацький, Тлумацький) (W. Witkowski Historia administracji w Polsce, (Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2007), 337; J. Malec, D. Malec Historia administracji i mysli administracyjnej, (Krakow: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellonskiego, 2003), 165-166; Wykaz PKU, Centralne Archiwum Wojskowe Wojskowego Biura Historycznego im. gen. broni Kazimierza Sosnkowskiego, zesp. I.300.1, sygn. 472.. Повідомлення преси, дискусії між польськими і українськими соймовими послами, розуміння політичного підтексту перепису породжували у військових сумніви в цілковитій достовірності його результатів. Від моменту запровадження обов'язкової військової повинности і зростання кількости представників національних меншин у війську справа їхньої політичної лояльности, частку в окремих військових частинах завжди вивчали відповідні військові структури. З огляду на це, Командування округу корпусу “Львів”, відповідно до наказу Міністерства військових справ, зобов'язало повітові команди поповнення (ПКП)* у жовтні 1932 р. підготувати своєрідну інформаційну довідку про національну і релігійну структуру людности повітів, на які поширювалася територія їх адміністрування, описати політичну ситуацію, ставлення греко- католицького і православного духовенства до польської держави, діяльність громадських, політичних і фінансово-економічних інституцій Opisy powiatow, wchodzaccch w sklad P.K.U. Tarnopol pod wzglcdem narodowosciowym, Tarnopol, dnia 6 listopada 1932, L.dz.414/Tj/32., Centralne Archiwum Wojskowe Wojskowego Biura Historycznego im. gen. broni Kazimierza Sosnkowskiego, I.300.37, sygn. 7, k. 20, 46, 67; Opisy powiatow, wchodzaccch w sklad P.K.U. Buczacz pod wzglcdem narodowosciowym, Buczacz, dnia 5.XI.1932, L.dz.291/Tjn.32, Centralne Archiwum Wojskowe Wojskowego Biura Historycznego im. gen. broni Kazimierza Sosnkowskiego, I.300.37, sygn. 8, k. 21, 32, 61.. У результаті протягом жовтня-листопада 1932 р. керівництво ПКП “Львів” подало описи Львівського та Бібрецького повітів, що входили в територію їх адміністрування. Ці описи складені в довільній формі, а статистичні відомості про національну структуру населення у кожній з ґмін повіту подано у відсотках. При тому вказано відсоток поляків і сумарний відсоток національних меншин. Інформація про конфесійну структуру повіту відсутня (дет. див. документи 2, 3).

Отож, проаналізувавши подані повітовою командою поповнення “Львів-повіт” дані про національний склад населення, можемо констатувати, що у Львівському повіті польська людність переважала у 60 населених пунктах, в решти - 68 - національні меншини. Шість сіл були цілком польськими, у шістнадцяти польська спільнота становила 90-100%, у семи - 80-90%, у дев'яти - 70-80%, у дев'яти - 60-70%, і у тринадцяти - 50-60% Szczegolowy opis powiatow: lwowskiego i bobreckiego, wchodzacvch w sklad P.K.U. Lwow- Powiat pod wzglcdem narodowosciowym, Lwow, dnia 30 listopada 1932 r. L.dz.417/tj/32., Centralne Archiwum Wojskowe Wojskowego Biura Historycznego im. gen. broni Kazimierza Sosnkowskiego, zesp. I.300.37, sygn. 8.. Визначити чисельність або ж відсоток інших народностей у кожному населеному пункті повіту станом на 9 грудня 1931 р. через брак архівних документів практично неможливо. Хоча цілком очевидно, що за винятком німецьких колоній, у більшості сіл повіту, коли автори документу писали про національні меншини, йшлося головно про українців.

Про недостовірність результатів перепису 1931 р. писав один з його організаторів - тодішній керівник Головної статистичної управи Польщі Едвард Штурм де Штрем. Він стверджував, що в отриманих зі східних воєводств анкетах дуже часто було виправлено “українська”/^білоруська” мова на “польська”. Масштаби фальсифікацій були настільки великі, що в один момент думали навіть не опрацьовувати ці матеріяли. Лише за наполяганням політичного керівництва підрахунок завершено, а переписні аркуші знищено E. Szturm de Sztrem Prawdziwa statystyka, Kwartalnik Historyczny, № 3 (1973), 664-667.. Дехто з сучасників Е.Штурм де Штрема міг закинути йому, що в такий спосіб він прагнув пристосуватися до нових політичних реалій післявоєнної Польщі. Однак, варто зауважити, що сьогодні відомо достатньо документів, що підтверджують слова Е. Штрум де Штрема. Це, передусім, звіти керівників інших Повітових команд поповнення, деякі автори яких визнавали, що офіційна статистика, йдеться передусім про рубрику мова, не відповідала дійсності Opisy powiatow, wchodzacvch w sklad P.K.U. Tarnopol pod wzgl^dem narodowosciowym, Tarnopol, dnia 6 listopada 1932, L.dz.414/Tj/32., Centralne Archiwum Wojskowe Wojskowego Biura Historycznego im. gen. broni Kazimierza Sosnkowskiego, I.300.37, sygn. 7, k. 20..

Тому для визначення чисельности тої чи іншої національносте у Львівському повіті, варто взяти за основу утверджену в українській науковій літературі тезу, що визначальну роль відіграє конфесійна приналежність: греко-католик або православний - це українець, римо-католик - це поляк О. Дудяк Динаміка чисельності польського населення Східної Галичини в першій третині ХХ ст. (за матеріалами переписів 1910, 1921 і 1931 рр.), Вісник Львівського університету. Серія історична, № 35-36 (2000), 290.. Вона не є новою. Цю думку поділяли деякі польські публіцисти і науковці-демографи міжвоєнного періоду. Так, польський публіцист Леон Василевський вважав, що коли національна свідомість ще не сформована, то для визначення національности передовсім слід враховувати конфесійну приналежність L. Wasilewski Istotna liczba Ukraincow w Polsce, Sprawy Narodowosciowe, № 3 (1927), 251.. Такої ж думки дотримувався польський демограф Альфонс Крисінський, стверджуючи, що “поняття українця римо-католика на усіх українських землях так само нереальне і суперечить фактичному стану речей, як і поняття православного поляка” Цит. за С. Качараба Еміграція з Західної України (1919--1939), (Львів, 2003), 25-26.. Аналогічної думки був український учений Володимир Кубійович, стверджуючи, що, за винятком поодиноких випадків, групи греко-католиків поляків не існує В. Кубійович Етнічні групи південно-західної України (Галичини) на 1.1.1939, (Wiesbaden: Otto Harrassowitz, 1983), XI..

Своєю чергою військові, особливо чиновники з повітових команд поповнення у Східній Галичині, які складали згадані вище описи повітів наприкінці 1932 р., наголошували, що окреслюючи національність під час призову до армії, бралося за основу віровизнання призовника Opisy powiatow, wchodzacvch w sklad P.K.U. Zloczow: powiatu Zloczow, powiatu Zborow, powiatu Przemyslany, L.dz.62/Kmdt.32., Centralne Archiwum Wojskowe Wojskowego Biura Historycznego im. gen. broni Kazimierza Sosnkowskiego, I.300.37, sygn. 7, k. 68, 74, 81.. Врешті-решт думка, що релігія є визначальна під час окреслення національности, була міцно вкорінена у свідомості галичан міжвоєнного періоду. Фраза “to wszystko jedno, kazdy przeciez wie, ze greko-katolik jest rusinem", яку машинально “випалив” комісар Кокелчак, як відповідь на докір одного з селян у Мостиському повіті, чому не вписує українську мову, вкотре підтверджувала, що релігія визначала національність З конскрипційних практик (Звідомлення з міст), Діло, 5 січня 1932..

Зрештою варто визнати, що виробити оптимальну формулу для обрахунку числа будь-якої народности у Східній Галичині, у тому числі Львівському повіті, є вкрай важко, позаяк далі тривав процес кристалізації національної свідомости в одних і денаціоналізація серед інших, зміна віровизнання і, як стверджували керівники ПКП, “крадіжка душ” (kradzez dusz) греко-католицькими священниками. І якщо керівник ПКП “Львів-повіт” констатував, що у Львівському повіті ці процеси практично непомітні, то цього не можна сказати про інші регіони. Для порівняння керівник ПКП “Дрогобич” в аналогічному звіті наприкінці 1932 р. відзначав успіхи українізації і труднощі полонізації/ “odruszczenid” у Дрогобицькому повіті, описуючи польсько-українські взаємини так:

“Завдячуючи ще передвоєнному зживанню обидвох народів, поляків і русинів, мішаним шлюбам, що стали звичним явищем, польське населення у повіті піддалося сильній денаціоналізації (wynaradawianiu), з наслідками якої сьогодні бореться польська суспільність і ця боротьба починає приносити результати. Протягом десяти років триває робота в тому напрямку, аби врятувати цілі села або ж їх частини від повної втрати. Починає пробуджуватися і зміцнюватися почуття приналежности до польського народу, почуття власної культурної окремішности. Однак цілі польські родини по селах повсякденно користуються вдома руською мовою. Натомість у містах немає мови про будь-яке навернення до польськости (odruszczeniu) мішаної родини: частина її членів може бути охрещена у римо-католицькому костелі, носити польські імена, але назавжди залишиться русинами, навіть якби назовні це приховувала” Opis powiatu drohobyckiego pod wzglcdem narodowosciowym zestawiony w mysl rozkazu D.O.K. X L.2051/Uzup.tj. z dnia 31.X.1932 r., Centralne Archiwum Wojskowe Wojskowego Biura Historycznego im. gen. broni Kazimierza Sosnkowskiego, I.371.10, sygn. 13..

Отже, проаналізувавши статистичні матеріяли перепису населення 1921 р. і порівнявши їх з неофіційними статистичними даними, від листопада 1918 р. можемо констатувати значні розбіжності, які підтверджують масові фальсифікації з політичною метою. Перепис 1931 р. зафіксував помітну кількісну різницю між рубриками мова та віровизнання, що пояснюється приписуванням польської мови не лише греко-католикам, себто українцям, але й іншим народностям - євреям, німцям. Конфесійна статистика є об'єктивнішою, хоча й не повністю правдивою. Як свідчать звіти повітових команд поповнення, у Східній Галичині, втім і у Львівському повіті, траплялися випадки, коли римо-католики розмовляли українською і вважали себе українцямиЛатинники - людність римо-католицького обряду, що в повсякденному житті користувалась українською мовою. У 20-30-х роках у більшості випадків ідентифікували себе з поляками (Дет. див. О. Павлишин Дилема ідентичности, або історія про те, як “латинники” (не)стали українцями/ поляками (Галичина, середина ХІХ-перша половина ХХ ст.), Україна Модерна, 21 (2012), 179218)., а греко-католики переходили на римо- католицизм. Однак, вважаємо, що політика полонізації/ревіндикації, активізована польською владою у 1930-х рр., а також просвітницька діяльність українських інституцій не змінили кардинально національної і релігійної структури Львівського повіту. Найбільші зміни національноо-релігійної структури населення зумовили Друга світова війна, післявоєнні геополітичні зміни у Східній Европі, які спричинили зміну кордонів післявоєнної Польщі і масові депортації.

References

1. Archiwum Akt Nowych w Warszawie, zesp. 45 (Kolekcja opracowan i odpisow dokumentow dotyczqcych stosunkow Polski z Lotwq, Litwq, Rosjq radzieckq, Gdanskiem, Ukraine 19141928, 1932-1938), sygn. 54. (in Polish)

2. Centralne Archiwum Wojskowe Wojskowego Biura Historycznego im. gen. broni Kazimierza Sosnkowskiego, zesp. I.300.1 (Gabinet Ministra Spraw Wojskowych 1918-1939), sygn. 472. (in Polish)

3. Centralne Archiwum Wojskowe Wojskowego Biura Historycznego im. gen. broni Kazimierza Sosnkowskiego, zesp. I.300.37 (Departament Uzupelnien Ministerstwa Spraw Wojskowych), sygn. 7. (in Polish)

4. Centralne Archiwum Wojskowe Wojskowego Biura Historycznego im. gen. broni Kazimierza Sosnkowskiego, zesp. I.300.37 (Departament Uzupelnien Ministerstwa Spraw Wojskowych), sygn. 8. (in Polish).

5. Centralne Archiwum Wojskowe Wojskowego Biura Historycznego im. gen. broni Kazimierza Sosnkowskiego, zesp. I.371.10 (Dowodztwo Okrqgu Korpusu X (Dowodztwo Okrqgu Generalnego Przemysl), sygn. 13. (in Polish).

6. Centralne Archiwum Wojskowe Wojskowego Biura Historycznego im. gen. broni Kazimierza Sosnkowskiego, zesp. I.303.3 (Oddzial I Sztabu Glownego (Generalnego) 1921-1939), sygn. 441. (in Polish).

7. Derzhavnyi arkhiv Lvivskoi oblasti, fond 1 (Lvivske voievodske upravlinnia, 1918-1939), opys 11, spr. 122. (in Ukrainain).

8. Derzhavnyi arkhiv Lvivskoi oblasti, fond 121 (Lvivske voievodske upravlinnia derzhavnoi politsii), op. 2, spr. 364. (in Ukrainain).

9. Derzhavnyi arkhiv Ternopilskoi oblasti, fond 231 (Ternopilske voievodske upravlinnia (19091939 rr.), op. 1, spr. 1985. (in Ukrainain).

10. Dovidnyk z istorii Ukrainy. T. 2. (K-P), za red. I. Z. Pidkovy, R. M. Shusta, (Kyiv: Heneza, 1995). (in Ukrainain).

11. Dovidnykz istorii Ukrainy. T 3. (R-Ia), za red. I. Z. Pidkovy, R. M. Shusta, (Kyiv: Heneza, 1999). (in Ukrainain).

12. Drak M. Nimetske naselennia Skhidnoi Halychyny: rozselennia ta zminy kilkisnoho skladu (1772-1857), u Nimetski kolonii v Halychyni. Istoriia-arkhitektura-kultura, (Lviv, 1996): 57-67. (in Ukrainain).

13. Drugi powszechny spis ludnosci z dn. 9. XII.1931 r Mieszkania i gospodarstwa domowe. Ludnosc. Stosunki zawodowe. Wojewodztwo Lwowskie bez miasta Lwowa, Warszawa, 1938. (in Polish)

14. Dudiak O. Dynamika chyselnosti polskoho naselennia Skhidnoi Halychyny v pershii tretyni XX st. (za materialamy perepysiv 1910, 1921 i 1931 rr.), VisnykLvivskoho universytetu. Seriia istorychna, № 35-36 (2000): 286-295. (in Ukrainain).

15. Dudiak O. Dynamika sotsialnoi struktury i zainiatosti polskoho naselennia Zakhidnoi Ukrainy u mizhvoiennyi period (20-ti-30-ti rr. ХХ st.). Avt. dys. na zdobuttia nauk. stupenia k.i.n., Lviv, 2003. (in Ukrainain).

16. Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej, Nr. 35 (1930), poz. 286.

17. Istota moskalofilstwa “starorusinow” galicyjskich, Biuletyn Polsko-Ukrainski. Tygodnik Ilustrowany, № 5 (92) (1935): 47-51. (in Polish)

18. Kacharaba S. Emihratsiiaz Zakhidnoi Ukrainy (1919-1939), Lviv, 2003. (in Ukrainain).

19. Konskryptsiia u Skhidnii Halychyni, Ukrainskyi Prapor, 6 serpnia 1921. (in Ukrainain)

20. Krysinski A. Liczba i rozmieszczenie ludnosci polskiej na Kresach Wschodnich // Sprawy Narodowosciowe, R. III, № 3-4 (1929): 413-450. (in Polish).

21. Krysinski A. Liczba i rozmieszczenie Ukraincow w Polsce, Sprawy Narodowosciowe , № 6 (1928): 651-707. (in Polish)

22. Kubiiovych V. Etnichni hrupy pivdenno-zakhidnoi Ukrainy (Halychyny) na 1.1.1939, Wiesbaden: Otto Harrassowitz, 1983. (in Ukrainain).

23. Kubiiovych V. Zakhidni ukrainski zemli v mezhakh Polshchi 1920-1939 (etnohrafichni vidnoshennia), Chikago-Niu York, 1963. (in Ukrainain).

24. Makarchuk S. Naselennia Zakhidnoi Ukrainy za perepysom 1931 roku, “ Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia istorychna”. Vyp. 32 (1997): 51-61. (in Ukrainain).

25. Malec J., Malec D. Historia administracji i mysli administracyjnej, Krakow: Wydawnictwo Uniwersytetu Jagiellonskiego, 2003. (in Polish)

26. Pasitska O. Etnichnyi sklad naselennia Lvivskoho povitu u 20-kh rokakh ХХ stolittia, Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist, № 21 (2012): 595-601. (in Ukrainain).

27. Pavlyshyn O. Dylema identychnosty, abo istoriia pro te, yak “latynnyky” (ne) staly ukraintsiamy/poliakamy (Halychyna, seredyna ХІХ - persha polovyna ХХ st.), Ukraina Moderna, № 21 (2014): 179-218. (in Ukrainain).

28. Pered konskryptsiieiu, Dilo, 2 hrudnia 1931. (in Ukrainain).

29. Pered zahalnym perepysom. Pidhotovchyi rukh u kraiu, Dilo, 3 hrudnia 1931. (in Ukrainain).

30. Perepys naselennia dnia 9-ho hrudnia ts.r. Yak treba zapysuvatys pry perepysi? (Pro perepysni arkushi i sposib yikh vypovniuvannia), Dilo, 29 lystopada 1931. (in Ukrainain).

31. Pierwszy powszechny spis Rzeczypospolitej Polskiej z dnia 30 wrzesnia 1921 roku. Mieszkania. Ludnosc. Stosunki zawodowe. Wojewodztwo Lwowskie, Warszawa, 1927. (in Polish)

32. Polska konskryptsiia, Ukrainskyi Prapor, 22 zhovtnia1921. (in Ukrainain).

33. Polska konskryptsiia, Ukirainskyi Prapor, 5 lystopada 1921. (in Ukrainain).

34. Polska konskryptsiia, Ukriainskyi Prapor, 26 lystopada 1921, (in Ukrainain).

35. Skorowidz miejscowosci Rzeczypospolitej Polski, T: III, Warszawa, 1924 (in Polish)

36. Sprawozdanie Stenograficzne z 40 posiedenia Sejmu Rzeczypospolitej z dnia 15 grudnia 1931 r. (in Polish)

37. Sprawozdanie z zycia mniejszosci narodowych za pazdziernik, listopad, grudzien 1929 r., Warszawa, 1930. (in Polish).

38. Szturm de Sztrem E. Prawdziwa statystyka, Kwartalnik Historyczny, № 3 (1973): 664-667 (in Polish).

39. Szulc Stefan O przyroscie ludnosci w Polsce w okresie od r. 1921 do 1931, Kwartalnik Statystyczny, T IX (1932): 31-40. (in Polish).

40. J. Tomaszewski Stosunki narodowosciowe w Drugiej Rzeczypospolitej, o Polska Niepodlegla 1918-1939, red. J.Zarnowski, Wroclaw-Warszawa-Krakow-Gdansk-Lodz: Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984.

41. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy, m. Lviv, fond 462 (Ukrainskyi horozhanskyi komitet, m. Lviv), op. 1, spr. 95. (in Ukrainain).

42. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy, m. Lviv, fond 462 (Ukrainskyi horozhanskyi komitet, m. Lviv), op. 1, spr. 96. (in Ukrainain).

43. Wiadomosci statystyczne o stosunkach krajowych. Tom XXIV. Zeszyt II. Ludnosc miejska Galicyi i jej sklad wyznaniowy (1881-1910), Lwow, 1912. (in Polish).

44. Witkowski W. Historia administracji w Polsce, Warszawa: Wydawnictwo Naukowe PWN, 2007. (in Polish)

45. Z konskryptsiinykh praktyk (Zvidomlennia z mists), Dilo, 13 sichnia 1932. (in Ukrainain).

46. Z konskryptsiinykh praktyk (Zvidomlennia z mists), Dilo, 3 sichnia 1932. (in Ukrainain).

47. Wasilewski L. Istotna liczba Ukraincow w Polsce, Sprawy Narodowosciowe, № 3 (1927): 227256. (in Polish)

Додаток

У додатку до статті вмішено документи, що демонструють національну структуру населення Львівського повіту. “Опис ґмін Львівського повіту” (Документ 1) підготований керівництвом Львівського повіту 29 листопада 1918 р. зберігається в Архіві Нових актів у Варшаві. Це копія, зроблена 13 вересня 1932 р. з оригіналу, який був у розпорядженні Чеслава Мончинського Документи 2, 3, створені повітовою командою поповнення “Львів-повіт” у листопаді 1932 р., містять інформацію про відсоток поляків і національних меншин у кожній ґміні. Документи містяться в Центральному військовому архіві в Рембертові, що неподалік Варшави.

Документ 1

KOMISJA NAUKOWA

T-wa badania historii obrony Lwowa i wojewodztw poludniowo-wschodnich we LWOWIE Печатка Товариства вивчення історії оборони Львова і південно-східних воєводств

Archiwum Aktow Nr.Inw.43.

Dzial 1. L:dz.

ODPIS Nr. ewid. 2

Komenda miasta LWOWA. Akta rozne z listopada i grudnia 1918 r.

Akt p.t.: STAROSTWO WE LWOWIE 29.XI.1918 R. PISMO DO NACZELNEJ KOMENDY WOJSK POLSKICH WE LWOWIE

Oryginal w archiwum prywatnem, ktorem dysponuje plk. w st. spocz. M^czynski Czeslaw /zam. we Lwowie ul. Sw. Marka L.16/teczka twardo oprawna, subteczka z napisem “Grudzien 1918”. Akt L.p. 11. Tekst napisany na maszynie na arkuszu papieru bialego wraz z 1 zal^cznikiem obj^tnosci arkusza.

/K.M.L. 1179/1/ Ze Starostwa we Lwowie

L: 77.458 / 18 Lwow, 29 listopada 1918.

Do

Naczelnej Komendy Wojsk Polskich

we Lwowie

Polska organizacja powiatowa we Lwowie, zwrocila siq do mnie z prosb^ o opiekie nad zagrozonemi przez Ukraincow gminami polskiemi, ktorych mieszkancy s^ w wielkiej trwodze, by nie podzielily losu Sokolnik, Bilki i Dawidowa.

Pozwalam sobie zawiadomic o tem Naczeln^ Komendq Wojsk Polskich, dol^czaj^c dla tamtejszego ewentualnego uzytku, wzglqdnie orientacyi wykaz gmin nalez^cych do lwowskiego powiatu, z wyszczegulnieniem gmin o wybitnie polskiej ludnosci

Kierownik Urzqdu:

/ /..2../

/wydane wszystkim pulkom a.a. / 3 / /Ry / 4 /

/Adj/ 5 /

/Sz.szt./ 6 / /a.a./ 7 /

Spis gmin powiatu Lwowskiego

* В документі не вказано кількости поляків

** В документі не вказано кількости ані поляків, ані національних меншин

*** В документі не вказано кількости поляків.

Uwagi: 1/ napisano czerwonym olowkiem

2/ podpisano atramentem nazwisko nieczytelne

3/ napisano olowkiem zwyczajnym

4/ podpis Szefa Sztabu mjr. Rylskiego

5/ napisano na 4-tej stronie olowkiem niebieskim 6/ napisano "--"---" olowkiem zwycz.

7/napisano "--"---" olowkiem chemicz.

Zgodnosc odpisu z oryginalem aktu sprawdzil

w.z. Kierownik Archiwum T-wa mgr. Giza Stanislaw Lwow, dnia 13 wrzesnia 1932 r.

Джерело: Archiwum Akt Nowych w Warszawie. Zesp. 45 (Kolekcja opracowan i odpisow dokumentow dotyczqcych stosunkow Polski z Lotwq, Litwq, Rosjq. radzieck^, Gdanskiem, Ukraine 1914-1928, 1932-1938), sygn.54.

ПЕРЕКЛАД

KOMISJA NAUKOWA

T-wa badania historii obrony Lwowa

i wojewodztw poludniowo-wschodnich we LWOWIE Печатка Товариства вивчення історії оборони Львова і південно-східних воєводств