Національне питання на конференції національних соціалістичних партій Російської імперії біля міста Гельсінгфорс (16-20 квітня 1907 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національне питання на конференції національних соціалістичних партій Російської імперії біля міста Гельсінгфорс (16-20 квітня 1907 р.)

Тимофійко Сергій

аспірант кафедри архівознавства,

спеціальних історичних та правознавчих дисциплін

Кам'янець-Подільського національного університету

імені Івана Огієнка

вул. Татарська, 14, м. Кам'янець-Подільський

індекс 32300, Україна

Анотація

імперія післяреволюційний конференція резолюція

Мета дослідження - висвітлити розгляд проєктів вирішення національного питання у Російській імперії на конференції національних соціалістичних партій та проаналізувати зміст підсумкових резолюцій. У контексті характеристики відносин Партії соціалістів-революціонерів (ПСР) з соціалістичними партіями інших народів важливо дати оцінку пропонованим делегатами проєктам територіальної та екстериторіальної національної автономії. Методологія дослідження базується на принципах конкретно-історичного підходу, методах об'єктивності, всебічності та системності, історико-порівняльному, історико-типологічному та проблемно-хронологічному, а також на використанні методу аналізу та синтезу. Наукова новизна: вперше детально розглянуто проєкти вирішення національного питання у Російській імперії на конференції національних соціалістичних партії у Гельсингфорсі та проаналізовано основні протиріччя у поглядах на форми післяреволюційного устрою Росії між національними соціалістичними партіями та соціалістами-революціонерами. Висновки. У процесі обговорення не вдалося виробити спільного ставлення до вирішення національного питання у Російській імперії, через протистояння між прихильниками територіалізму та екстериторіальних форм автономії. Залишивши це питання невирішеним, делегати від есерів тільки посилили розбіжності у стані союзних партій і не змогли заручитися підтримкою для реалізації власних проєктів перебудови Російської імперії. Однак, незважаючи на загальні суперечності, на конференції було обговорено ряд важливих питань, які стосувалися захисту прав національних меншин у загальнодержавних представницьких органах, пропорційного представництва та особливостей соціалізації землі у зв'язку з національним питанням.

Ключові слова: національне питання, національно-персональна автономія, федерація, територіалізм, екстериторіальні союзи.

Tymofijko Serhij - PhD-student of the Department of Archival Studies, Special Historical and Legal Disciplines, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University, 14 Tatars'ka Street, Kamianets-Podilskyi, index 32300, Ukraine

National issue at the conference of the national socialist parties of the Russian empire near the city of helsingfors (april 16-20, 1907)

Abstract

The purpose of the study is to cover discussions on projects to resolve the national question in the Russian Empire at a conference of national socialist parties and to analyze the final resolutions. In the context of considering the relations of the Party of Socialists-Revolutionaries (PSR) with the socialist parties of the peoples enslaved by tsarism, it is important to evaluate the projects of territorial and extraterritorial national autonomy proposed by the delegates. The research methodology is based on the principles of concrete-historical approach, methods of objectivity, comprehensiveness and systematization, historical-comparative, historical-typological and problem-chronological, as well as the use of analysis and synthesis. Scientific novelty for the first time covers in detail the consideration of projects to resolve the national question in the Russian Empire at the National Socialist Party Conference in Helsingfors and analyzes the main contradictions in views on the forms of Russia's post-revolutionary system between National Socialist Parties and Socialist-Revolutionaries. Conclusions. During the discussion, it was not possible to develop a common attitude to the solution of the national question in the Russian Empire, due to the confrontation between the supporters of territori- alism and extraterritorial forms of autonomy. Leaving this issue unresolved, the SR delegates only intensified the controversy over the state of the allied parties and failed to gain support for their own projects to rebuild the Russian Empire. However, despite the general contradictions, the conference discussed a number of important issues related to the protection of the rights of national minorities in national representative bodies, proportional representation and the peculiarities of land socialization in connection with the national question.

Key words: national question, national-personal autonomy, federation, territorialism, extraterritorial unions.

Постановка проблеми

Гельсингфорська конференція 1907 р. стала першою спробою ПСР організувати під своїм патронатом з'їзд національних соціалістичних партій для вироблення проєктів вирішення національного питання у Російській імперії. Есери вирішили таким чином не лише популяризувати свої партійні постулати, а й заручитися підтримкою з боку представників уярмлених царизмом народів. Уперше соціалістичні партії обговорили не лише питання федералізму, надання автономії, а й звернули увагу на такі проблемні позиції, як гарантія прав національних меншин, пропорційне представництво, післяреволюційна виборча система та зв'язок аграрного питання з перебудовою державного устрою. Незважаючи на низку важливих дискусій, конференція не знайшла детального висвітлення в історіографії діяльності ПСР та національних соціалістичних партій. Окремі дослідники обмежилися тільки поодинокими згадками про те, що дана подія мала місце у період революції 1905-1907 рр. та у загальних рисах зазначали про характер головного обговорення між прихильниками різних проєктів впровадження національних автономій. Огляд перебігу конференції дозволяє нам проаналізувати основні проєкти вирішення національного питання, за які боролися національні соціалістичні партії, що діяли на території Російської імперії. Об'єктивні висновки сприятимуть поглибленню наукового пізнання діяльності не тільки Партії соціалістів-революціонерів у сфері налагодження міжнаціональних відносин, а й союзних до есерів політичних організацій.

Аналіз джерел та останні дослідження

Конференція національних соціалістичних партій, яку організувала Партія соціалістів-революціонерів неподалік від міста Гельсингфорс 16-20 квітня 1907 р. частково вивчена в історіографії. Це пов'язано передусім з відсутністю досліджень проєктів вирішення національного питання, які розробила ПСР. Кількома рядками захід згадують у своїх спогадах теоретик есерів В. Чернов (Чернов, 2007; Чернов, 1953), а також член ЦК Грузинської партії соціалістів-федералістів (ГПСФ) Г. Ласхішвілі, який очолив грузинську делегацію (Ласхишвили, 1934). Сучасні дослідники це питання розглядають у контексті вивчення проєктів вирішення національного питання у Російській імперії. Для прикладу можна виокремити публікацію Я. Леонтьєва «Народническое видение решения национального вопроса» (Леонтьев, 2012) та Г. Мамуліа «Социалист-федералистская революционная партия Грузии в 1906-1914 гг.» (Мамулиа, 2013). З поглядами авторів проєктів, які обговорювалися на конференції, можна ознайомитися завдяки статті «Национально-персональная автономия: идея и воплощение» (Львова, Нам, Наумова, 1993). Інші дослідники цього періоду зазвичай ігнорують події, переважно, звертаючи увагу на діяльність депутатів-есерів у ІІ Думі, або викриття генералом А. Герасимовим замаху на Миколу ІІ. Для розуміння обставин скликання та політичної атмосфери, у якій відбувався з'їзд, важливим є опрацювання роботи М. Леонова (Леонов, 1997). Зважаючи на наявність опублікованих джерел, які дозволяють прослідкувати перебіг дискусій на конференції, дослідження є актуальним для вивчення процесу розроблення проєктів вирішення національного питання у Російські імперії, над якими працювали лідери ПСР та національних соціалістичних партій (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий 16-20 апреля 1907 г., 1908, с. 3)

Мета статті - висвітлити розгляд проєктів вирішення національного питання у Російській імперії на конференції національних соціалістичних партій та проаналізувати зміст підсумкових резолюцій. У контексті характеристики відносин ПСР з соціалістичними партіями інших народів важливо дати оцінку пропонованим делегатами проєктам територіальної та екстериторіальної національної автономії.

Виклад основного матеріалу

ІІ з'їзд Партії соціалістів-революціонерів у Таммерфорсі (12-15 лютого 1907 р.) (Леонов, 1997, с. 348-349) не обійшовся без обговорення відносин з національними соціалістичними партіями, які були сформовані ще у 1904-1905 рр. навколо спільних поглядів на проєкти перебудови Російської імперії. На другому засіданні (почалося о 16:00) 15 лютого з доповіддю виступив В. Чернов, підтвердивши запити партії щодо організації конференції з представниками національних соціалістичних партій, на якій мало бути обговорено проєкти вирішення національного питання. Для підкріплення партійних намірів В. Чернов запропонував проголосувати за відповідну резолюцію (Протоколы второго (экстренного) съезда социалистов-революционеров, 1996, с. 620).

Зважаючи на кризові явища у взаєминах есерів з ГПСФ та Вірменською революційною федерацією «Дашнакцютун», на конференцію покладалися великі надії. Аналогічні сподівання були на покращення співпраці з польськими соціалістами. Після розколу 19-25 листопада 1906 р. на ІХ з'їзді Польської соціалістичної партії (ППС), утворилося дві окремі партії Польська партія соціалістична Революційна фракція (ППС-РФ) та Польська партія соціалістична-Лівиця (ППС-Лівиця). Першу очолили «старі лідери» (В. Йодко-Наркевич, Ю. Пілсудський та В. Славек), які продовжили співпрацю з есерами (Кривенький, Постніков, Смирнова, 2000, с. 281).

Розвинув доповідь В. Чернова делегат від ЦК Соціалістичної єврейської робітничої партії (СЄРП) та водночас експерт з національного питання у ПСР Х. Житловський. Він заявив, що партія прагне федеративного об'єднання з іншими організаціями соціалістичного спрямування у Російській імперії, тому конференція та вироблення спільних проєктів вирішення національного питання стане першим кроком до цього. Пропозицію Х. Житловського з'їзд не тільки схвалив, а й підтримав спеціальною резолюцією (Протоколы второго (экстренного) съезда социалистов-революционеров, 1996, с. 620).

Оскільки Х. Житловський займався створенням партійних філіалів, побудованих за національними ознаками, йому на з'їзді довірили скликання Всеросійського з'їзду соціалістичних організацій. Для участі в обговоренні проєктів вирішення національного питання запросили представників 15 різних політичних організацій, з якими есери мали налагоджені зв'язки, або планували їх набути (Чернов, 2007, с. 93-94). Запрошення надіслали «Дашнакцютун», Грузинській партії соціалістів-федералістів, Польській партії соціалістичній, Революційній фракції Польської партії соціалістичної (ППС-РФ), Латвійському соціал-демократичному союзу, Білоруській соціалістичній «Громаді», Чуваському союзу ПСР, Естонській партії соціалістів- революціонерів, Якутському союзу соціалістів-революціонерів, Бурятському союзу соціалістів-революціонерів, Осетинській організації ПСР, Грецькій групі соціалістів-революціонерів, Магометанській Поволзькій організації ПСР (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 3).

Зважаючи на поліцейські переслідування, на з'їзд змогли прибути тільки представники шести політичних сил, тому їм довелося конституюватися у конференцію (Чернов, 2007, с. 93-94). Спогади про організацію залишив відомий грузинський революціонер Г. Ласхішвілі, який очолював делегацію ГПСФ. Запрошення прибуло на початку квітня, разом із пропозицією скласти звіт про діяльність партії, описати погляди на аграрне та національне питання, а також підготувати доповіді на запропоновані теми. Обидва члени грузинської делегації вирушили у Петербург, оскільки ніхто не повідомляв з міркувань конспірації, де відбудеться з'їзд. Там вони спробували зв'язатися з есерами через редакцію «Русского богатства», однак отримали тільки вказівку їхати у Фінляндію - «Там зустрінуть і проведуть!». Але проходити всі етапи «квеста» не довелося, оскільки у вагоні потяга Г. Ласхішвілі впізнала К. Брешко-Брешковська, яка також прямувала на з'їзд, представляти ЦК ПСР під псевдонімом «Івановська» (Ласхишвили, 1934, с. 151-152).

Делегати зібралися у селі недалеко від міста Гельсингфорс 16-20 квітня 1907 р. (Мамулиа, 2013, с. 29). Серед учасників відзначені три делегати від ППС-РФ (очолив Ю. Пілсудський), Білоруської соціалістичної «Громади» (делегат з псевдонімом «Счастный»), двоє від ГПСФ (очолив Г. Ласхішвілі), «Дашнакцютун» (делегат «Тюнь»), двоє від СЄРП (очолив М. Ратнер), делегація ПСР (лідери М. Натансон та К. Брешко-Брешковська). Модерував конференцію Х. Житловський («Гайдаров») (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 5).

Перше засідання відкрив Х. Житловський, який звернув увагу на пагубність міжнаціональної ворожнечі та закликав шукати консенсус представників національних соціалістичних партій. Після урочистого відкриття делегати обрали голову засідання. Одноголосно підтримали К. Брешко-Брешковську (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 7-8). Вже з її подання запропонували регламент конференції, який передбачав розгляд таких питань: 1) федералізм і соціалістична політика; 2) національне питання та соціалізм; 3) способи гарантії прав меншості (національне представництво за національностями та за національними партіями); 4) аграрне питання у зв'язку з питанням національної обласної автономії (соціалізація землі в областях); 5) доповіді представників національних соціалістичних партій (аграрні, політичні та культурні умови існування національності, ставлення національності до інших, стан соціалістичного руху, стан буржуазних суспільних рухів (ліберали, демократи, націоналісти). Також у партійних доповідях усім делегатам пропонувалося розкрити питання: 1) обласне самоуправління (федерація, автономія, централізм), способи регуляції відносин між областями, з центром і нижчими інституціями, сфери та межі компетенції автономій; 2) національне самовизначення і національна автономія (регуляція міжнаціональних стосунків, сфери та межі національної автономії, способи вирішення конфліктів між національностями у вищих політичних інституціях); 3) способи гарантій прав меншості (пропорційне представництво за партією, або національністю, бюджет, кантонний устрій держави, права мов); 4) зв'язок національних і церковних питань (відділення церкви від держави, зв'язок з бюджетом); 5) аграрне питання з національної точки зору (соціалізація землі з обласним і національним самоуправлінням) (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 8-9).

Оскільки делегати ГПСФ не встигли підготувати доповідь на тему «Федералізм і соціалізм», Х. Житловський запропонував перейти до другого питання за регламентом. Він виступив із промовою, в якій охарактеризував ставлення до національного питання у консервативних та ліберальних колах імперії. Для перших характерним був шовінізм і заперечення національних ознак, однак другі також не далеко від них відійшли, апелюючи до того ж самого з точки зору космополітизму. Соціалізм, на думку Х. Житловського, оптимальний варіант побудови суспільства без міжнаціональних конфліктів - інтернаціоналізм. Лише він не відкидав права націй на вільний культурний розвиток та самовизначення. Справжні соціалісти, на думку доповідача, мали тяжіти до об'єднання націй з різними культурами у єдине інтернаціональне суспільство (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 10-12).

Після доповіді почалася дискусія, оскільки не всі делегати-есери погоджувалися з тезами Х. Житловського, щодо побудови пропаганди з урахуванням національних особливостей. Делегат «Сидоров» стверджував, що це може призвести до відступу соціалістичних цілей на задній план поруч з національними потребами. На його думку, пропаганду варто будувати передусім на виокремленні класових протиріч (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 14-15). Однак думка «Сидорова» залишилася поодинокою. Х. Житловського підтримали делегати СЄРП та білоруської «Громади», доводячи з практичної точки зору малоефективність соціалістичної пропаганди, що ведеться без врахування національних особливостей. Врешті, аналогічне твердження підтримав і очільник делегації ПСР М. Натансон, який відстоював ідею федералізму та врахування культурних потреб народів імперії. Думка «Сидорова» залишилася без підтримки, тому в підсумковій доповіді Х. Житловський не відступив від пропозицій (Протоколы конференции Российских национальносоциалистических партий, 1908, с. 15-20). Щоправда, не тільки позиція есера «Сидорова» викликала занепокоєння у автора доповіді. Доводячи свою точку зору, М. Натансон зробив акцент на різниці між націями територіальними та екстериторіальними. Х. Житловський це теж врахував, вказавши очільнику делегації ПСР, що подібні аргументи суперечать догмам інтернаціоналізму (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 20). Для кращого ознайомлення з теоретичною частиною у цьому питання, Х. Житловський порадив делегатам звернутися до своєї роботи «Социализм и национальный вопрос» (Житловский, 1906).

Друге засідання 16 квітня відкрив делегат СЄРП з доповіддю на тему «Про захист прав національних меншин». Він звернув увагу на той факт, що навіть у післяреволюційний період при створенні парламенту національні меншини будуть у несправедливому становищі, оскільки становитимуть чисельну меншість. Чисельніша нація легко зможе усунути меншу від вирішення важливих державних питань, у тому числі й тих, що стосуються її власного життя. Для запобігання цьому варто поставити вимогу виключення з парламентського обговорення усіх питань, які стосуються національних інтересів тієї чи іншої національності. На Установчих Зборах мусить бути сформований такий склад делегатів, який не стане диктувати меншості волю більшості. Запорукою цьому може стати повна зміна виборчої системи, створення пропорційного представництва з диференційованим підходом до кількості представників по губерніях (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 25-31). Порушена дискусія не засвідчила єдності. Спочатку делегат ПСР «Вагнер» заявив, що пропорційне представництво не зможе стати гарантією від порушення прав нацменшин. Слідом за ним один із делегатів від ППС-РФ намагався довести, що створення виборчої системи з пропорційним національним представництвом тільки зашкодить класовій боротьбі, оскільки виборці будуть голосувати за національною ознакою, а тому варто зупинитися виключно на ідеї партійного представництва (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 31-32). Після польського делегата взяв слово лідер СЄРП М. Ратнер, апелюючи до того, що у програмі есерів міститься пункт про пропорційне представництво (Проект программы партии социалистов-революционеров, выработанный редакцией «Революционной России», 1996, с. 123), який, напевне, потрапив туди випадково. Однак, незважаючи на зауваження, М. Ратнер також не схвалював дану пропозицію однопартійця (Протоколы конференции Российских национальносоциалистических партий, 1908, с. 32).

17 квітня конференція одноголосно вирішила продовжити дискусію щодо гарантії прав національних меншин. Дебати та уточнення займали багато часу, через що М. Натансон запропонував коротко висловитися стосовно питання пропорційного представництва на національній основі з партійної позиції. Білоруська «Громада», ГПСФ, «Дашнакцютун» та СЄРП підтримали право кожної національності мати гарантоване представництво у парламенті. ППС-РФ заявила, що на польському рівні підтримують, однак на загальноросійському це питання не розглядатимуть. ПСР зайняла ще більш цікаву позицію - есери підтвердили, що у їхній програмі справді є позиція про пропорційне представництво, і вони її цілком підтримують, але на рівні виборів у місцеві органи, а до загальнодержавного парламенту вважають його безумовно неприйнятним. ПСР вважала, що партійні представники будуть здатні відстояти інтереси національних меншин у державному парламенті. К. Брешко-Брешковська намагалася відстояти програму, апелюючи до австрійського досвіду, однак М. Ратнер заявив, що й Австрія не менш сповнена протиріччями у цьому плані (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 35-36). Після заключного слова доповідача конференція одноголосно проголосувала за резолюцію делегата «Вагнера» від ПСР: «Конференція вважає необхідним у виборчому законі для загальнодержавного парламенту, побудованому на основі пропорційних виборів, забезпечити права політичних меншин, у тому числі й національних, оскільки ті та інші заходи, спрямовані на захист національних меншин не суперечать інтересам класової боротьби» (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 40).

Наступну доповідь зачитав М. Ратнер, який працював над теоретичними проблемами вирішення національного питання (до конференції він опублікував роботи «О национальной и территориальной автономии», «Государство и нация» тощо). Відомому теоретику довірили тему «О территориальной и национальной автономии». М. Ратнер познайомив конференцію з основними положеннями свого проєкту, який враховував невід'ємні прагнення національних рухів до децентралізації, автономії та самоуправління. Першим кроком у майбутній демократичній Росії він бачив надання уярмленим народам повної автономії та федералізацію, що стане важливим етапом до вирішення національного питання. Автономії можуть утворюватися у вигляді губерній, поділених на волості, а ті у свою чергу на міські та сільські округи. Органами управління можуть бути виборні сейми з відповідними управами (губернські, міські та сільські). Вони матимуть повноту законодавчих прав у всіх сферах, включаючи поліцію та фінанси, а також впливатимуть на процес формування та розподіл бюджету. Для порівняння М. Ратнер охарактеризував проєкти територіальної автономії Новожилова та Фортунатова, які з'являлися в есерівській літературі та вказав на їхні недоліки, виокремлюючи свій (Протоколы конференции Российских национальносоциалистических партий, 1908, с. 43-45).

Розвиваючи думку далі, М. Ратнер заявив, що створення територіальних автономій повністю не припинить міжнаціональні конфлікти, оскільки вони не враховують проблеми екстериторіальних націй. Зважаючи на це, доповідач пропонував ввести у юридичну практику термін національні союзи, які будуть утворюватися на основі наступних положень: 1) кожний народ, що живе у межах Росії, незалежно від займаної ним території, утворює автономну групу, яка самостійно задовольняє свої потреби, відповідно до демократичного устрою; 2) територіальний поділ здійснюється на основі областей і не впливає на міжнаціональні відносини та суму прав національностей; 3) кожна національність з усіма своїми групами, розселеними в інших областях, утворює національний союз, який відає всіма своїми правами автономно; 4) форми та устрої національного життя для кожної національності встановлюються національними Установчими Зборами, зібраними на основі прямого, рівного та таємного голосування. Рішення Зборів затверджується у порядкові загальнодержавного законодавства; 5) членом національного союзу є особа з національною приналежністю до нього, що вступає добровільно, або особа без етнічної приналежності, яка подає прохання про вступ. Вступ і вихід тільки на добровільній основі; 6) національним союзам надається право встановлення та розподілу власного бюджету; 7) суперечки між національними союзами вирішуються Верховним судом (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 47).

У своєму проєкті М. Ратнер також запропонував устрій національних автономій: 1) основна одиниця самоуправління - національна община, що включає всіх жителів регіону та належать до складу національного союзу; 2) органом управління справами національної общини стане національна рада, вибрана шляхом загального голосування всіх членів общини; 3) для об'єднання діяльності окремих общин допускається створення обласних національних союзів общин з вибраними радами; 4) верховним органом самоуправління стане національний сейм, обраний населенням країни, яке належить до складу національного союзу (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 48). Проєкт передбачав функції органів національного самоуправління: 1) народна освіта (облаштування початкових і середніх шкіл); 2) створення культурних установ (бібліотеки, галереї, виставки, театри); 3) організація професійної освіти; 4) організація лікарень, інвалідних будинків, санаторіїв, дешевих харчових установ; 5) організація взаємної трудової допомоги (кооперації, кредитні спілки, зберігання каси); 6) організація статистики у всіх сферах життя; 7) керівництво емігрантською та переселенською справою (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 48).

Завершуючи доповідь, М. Ратнер заявив, що така тричленна формула зможе забезпечити нормальні умови існування не тільки територіальних націй, а й екстериторіальних, задовільнивши їхні культурні, економічні та політичні вимоги. Державний устрій при цьому складуть загальнодержавні, обласні та національні утворення. Національності, які через малочисельність не зможуть утворити національний союз, отримають право приєднатися до іншого союзу та право звертатися по допомогу до загальнодержавного органу (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 49).

Доповідь М. Ратнера порушила гостру дискусію між прихильниками територіальної автономії та створення національно-персональних автономій. Критики проєкту почали з визначення окремих функцій національних сеймів, примусового характеру виконання рішень національного союзу, бюджетних питань у співвідношенні до загальнодержавної скарбниці, меж союзів у одній державі та можливості утворення національних союзів без зважання на міждержавні кордони. Авторами зауважень стали делегати від ГПСФ, ППС-РФ і ПСР, які не скрізь погоджувалися із запропонованим проєктом, доводячи, що він недопрацьований та потребує детального обговорення у партійній літературі. Делегати ППС-РФ заявляли, що ідея М. Ратнера актуальна тільки для екстериторіальних націй (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 51-58).

На засіданні 18 квітня продовжили обговорювати доповідь М. Ратнера, яка започаткувала важливу дискусію. Представник «Дашнакцютун» першим виступив на захист проєкту створення національних союзів (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 59-61). Аналогічну позицію зайняв представник Білоруської «Громади», заявивши, що їхня партія виступає за територіальну автономію, а також створення екстериторіальних національних союзів, однак має сумніви стосовно примусово характеру виконання рішень для учасників цих об'єднань (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 62). Позиції делегатів ПСР, ППС-РФ та ГПСФ залишилися незмінними, а тому вирішили надати заключне слово автору доповіді.

М. Ратнер проаналізував підсумки обговорення, вказавши на кожну позицію: «Дашнакцютун» та Білоруська «Громада» - підтримали, ГПСФ - помірковано-дружелюбна позиція, ППС-РФ - відверто ворожа, а ПСР виявилася далекою від пропонованих ідей. Незважаючи на це, автор продовжував відстоювати свій проєкт (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 67-75).

Для підведення підсумків, Х. Житловський запропонував резолюцію конференції: «Конференція заявляє, що вирішення питання про права національних менших, які не мають своєї території, не може бути досягнуто виключно шляхом створення обласних автономій і місцевого самоврядування, тому створення екстериторіальних органів з публічним правовим характером у межах російської держави є необхідною передумовою для вирішення національного питання та звільнення робітничого класу від необхідності вступу у союз з буржуазією для захисту своїх національних прав. Основи організації, компетенції та відносини з державними установами залишаються для дискусій на сторінках соціалістичної преси». Голосування за резолюцію стало яскравим підтвердженням партійних позицій - СЄРП, «Дашнакцютун», «Громада» та ГПСФ підтримали, однак лідери ППС-РФ та ПСР утрималися (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 75-76). У зв'язку з цим делегат ПСР запропонував на розгляд свою резолюцію: «Порушене питання про екстериторіальні союзи націй рекомендується всім соціалістичним партіям обговорити на партійних зборах та у літературних дискусіях». До кінця з'їзду за другий варіант проголосували одноголосно (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 77). Цю резолюцію В. Чернов у своїх спогадах назвав головним провалом. Один з лідерів ПСР на конференції, М. Натансон, повівся на аргументи Ю. Пілсудського, а тому переніс важливе питання в площину літературних дискусій, чим тільки зіпсував стосунки з Х. Житловським та загальне враження національних соціалістичних партій (Чернов, 2007, с. 94).

Протистояння між прихильниками територіалізму та персональних національних автономій стало кульмінацією конференції, однак на ньому робота не завершилася - почалося з'ясування стосунків при обговоренні доповідей представників національних соціалістичних партій. ГПСФ представили повідомлення на тему «Аграрне питання у Грузії у зв'язку з питанням про національну та обласну автономію» (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 78-87), а також партійну доповідь. Також виступили представники Білоруської «Громади», «Дашнакцютун», СЄРП та ППС-РФ. У порушених дискусіях вони намагалися розібратися у кризових явищах, які спіткали зазначені політичні сили у 1905-1906 рр. та знайти спільні точки зору на проєкти вирішення аграрного питання. Більшість була готова взяти собі на озброєння есерівську модель соціалізації землі, однак тільки з урахуванням особливостей власного національного господарства.

На заключному засіданні 20 квітня продовжували обговорювати доповідь делегата ППС-РФ, а після неї перейшли до підведення підсумків дискусій. Окрім зазначених резолюцій «Про захист прав національних меншин» та двох варіантів резолюції «Про територіальну та національну автономію» проголосували за ще кілька важливих: «Інформаційне Бюро національних соціалістичних партій», «Про з'їзд національних соціалістичних партій», «Про створення думської групи при депутатах соціалістах-революціонерах для підготовки проєктів вирішення національного питання», «Про створення комісії для координації зусиль національних соціалістичних партій» та «Про засудження асиміляційної політики російського уряду та буржуазії» (Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий, 1908, с. 143-145). Ці документи підтверджували прагнення есерів та національних соціалістичних партій до боротьби зі шкідливими явищами шовінізму та асиміляції у Російській імперії. Вони стали черговим кроком до налагодження співпраці між різними революційними силами, що тяжіли до повалення самодержавства та усунення міжнаціональної ворожнечі.

Висновки

Таким чином, у процесі обговорення учасникам конференції не вдалося виробити спільного ставлення до вирішення національного питання у Російській імперії, через протистояння між прихильниками територіалізму та екстериторіальних форм автономії. Залишивши це питання не- вирішеним, делегати від есерів тільки посилили розбіжності у стані союзних партій і не змогли заручитися підтримкою для реалізації власних проєктів перебудови Російської імперії. Однак, незважаючи на загальні суперечності, на конференції було обговорено ряд важливих питань, які стосувалися захисту прав національних меншин у загальнодержавних представницьких органах, пропорційного представництва та особливостей соціалізації землі у зв'язку з національним питанням.

Список використаних джерел і літератури

1. Житловский, Х.И. (1906). Социализм и национальный вопрос. Киев; Петербург: СЄРП, 87 с.

2. Кривенький, В.В., Постников Н.Д. & Смирнова М.И. (2000). Национальные партии России. Политические партии России: история и современность. URL: http://grachev62.narod.ru/mnpt/chapt13.htm (дата звернення: 04.02.2022).

3. Ласхишвили, Г.М. (1934). Мемуары (1885-1915). Тбилиси, 183 с.

4. Леонов, М.И. (1997). Партия социалистов-революционеров в 1905-1907 гг. Москва: РОССПЭН, 512 с.

5. Леонтьев, Я. (2012). Народническое видение решения национального вопроса. URL: https://www.gumilev-center.ru/narodnicheskoe-videnie-i-reshenie-nacionalnogo-voprosa/ (дата звернення: 18.02.2022).

6. Львова, Э.Л., Нам И.В. & Наумова Н.И. (1993). Национально-персональная автономия: идея и воплощение. URL: https://core.ac.uk/download/pdf/336872061.pdf (дата звернення: 04.02.2022).

7. Мамулиа, Г. (2013). Социалист-федералистская революционная партия Грузии в 1906-19014 годах. ХХ век и Россия: общество, реформы, революции. Самара, URL: https://cyberleninka.ru/article/n/sotsialist-federalistskaya-revolyutsionnaya-partiya-gruzii-v-1906-1914-godah/viewer (дата звернення: 04.02.2022).

8. Проект программы партии социалистов-революционеров, выработанный редакцией «Революционной России». Партия социалистов-революционеров: док. и матер. (1996). (Т.1). Москва: РОССПЭН, 686 с.

9. Протоколы второго (экстренного) съезда социалистов-революционеров. Партия социалистов-революционеров: док. и матер. (1996). (Т.1). Москва: РОССПЭН, 686 с.

10. Съезд Российских национально-социалистических партий. Протоколы конференции Российских национально-социалистических партий 16-20 апреля 1907 г. (1908). Санкт-Петербург, 151 с.

11. Чернов, В.М. (2007). В партии социалистов-революционеров. Воспоминания о восьми лидерах. Санкт-Петербург: Дмитрий Буланин, 520 с.

12. Чернов, В.М. (1953). Перед бурей. Воспоминания. URL: http://az.lib.ru/c/chernow_w_m/text_0020.shtml (дата звернення: 04.02.2022).

References

1. Zhitlovskiy, Kh.I. (1906). Sotsializm i natsionalnyy vopros [Socialism and the national question]. Kiev; Peterburg: SERP, 87 s. [in Russian].

2. Krivenkiy, V.V., Postnikov N.D. & Smirnova M.I. (2000). Natsionalnie partii Rossii [National parties of Russia]. Politicheskie partii Rossii: istoriya i sovremennost. URL: http://grachev62.narod.ru/mnpt/chapt13.htm (data zvernennya: 04.02.2022). [in Russian].

3. Laskhishvili, G.M. (1934). Memuary (1885-1915) [The Memoirs (1885-1915)]. Tbilisi, 183 s. [in Russian].

4. Leonov, M.I. (1997). Partiya sotsialistov-revolyutsionerov v 1905-1907 gg. [Party of Socialist Revolutionaries in 1905-1907]. Moskva: ROSSPEN, 512 s. [in Russian].

5. Leontev, Ya. (2012). Narodnicheskoe videnie resheniya natsionalnogo voprosa [Populist vision of solving the national question]. Retrieved from https://www.gumilev-center.ru/narodnicheskoe-videnie-i-reshenie-nacionalnogo-voprosa/ [in Russian].

6. Lvova, E.L., Nam I.V. &Naumova N.I. (1993). Natsionalno-personalnaya avtonomiya: ideya i voploshchenie [National-personal autonomy: idea and embodiment]. Retrieved from https://core.ac.uk/download/pdf/336872061.pdf [in Russian].

7. Mamulia, G. (2013). Sotsialist-federalitskaya revolyutsionnaya partiya Gruzii v 190619014 godakh [Socialist-Federalist Revolutionary Party of Georgia in 1906-19014]. XX vek i Rossiya: obshchestvo, reformy, revolyutsii. Samara, Retrieved from https://cyberleninka.ru/article/n/sotsialist-federalistskaya-revolyutsionnaya-partiya-gruzii-v-1906-1914-godah/ viewer [in Russian].

8. Proekt programmy partii sotsialistov-revolyutsionerov, vyrabotannyy redaktsiey «Revolyutsionnoy Rossii» [The draft program of the Party of Socialists-Revolutionaries developed by the editorial board of “Revolutionary Russia”]. Partiya sotsialistov-revolyutsionerov: dok. i mater. (1996). (T.1). Moskva: ROSSPEN, 686 s. [in Russian].

9. Protokoly vtorogo (ekstrennogo) sezda sotsialistov-revolyutsionerov [The Minutes of the Second (Emergency) Congress of Socialist-Revolutionaries]. Partiya sotsialistov-revolyutsionerov: dok. i mater. (1996). (T. 1). Moskva: ROSSPEN, 686 s. [in Russian].

10. Sezd Rossiyskikh natsionalno-sotsialisticheskikh partiy [The Congress of Russian National Socialist Parties]. Protokoly konferentsii Rossiyskikh natsionalno-sotsialisticheskikh partiy 16-20 aprelya 1907g. (1908). Sankt-Peterburg, 151 s. [in Russian].

11. Chernov, V.M. (2007). V partii sotsialistov-revolyutsionerov. Vospominaniya o vosmi liderakh [In the Socialist-Revolutionary Party. The Memoirs of the Eight Leaders]. Sankt- Peterburg: Dmitriy Bulanin, 520 s. [in Russian].

12. Chernov, V.M. (1953). Pered burey. Vospominaniya [Before the storm. Memoirs]. Retrieved from http://az.lib.ru/c/chernow_w_m/text_0020.shtml [in Russian].

Размещено на Allbest.ru