Політика аграризації єврейського населення російської імперії у ХІХ столітті та її результати

H. Щербак, надії представників місцевої влади на заможних єврейських підприємців не справдилися , за винятком хіба що відомого єврейського банкіра з Бердичіва І. Гальперіна, котрий на прохання князя

I. Васильчикова влаштував 40 родин єврейських колоністів [27, 349-350]. Загалом уряду вдалося упродовж 1807-1852 рр. на поміщицьких і казенних землях Західного краю влаштувати 22 471 єврейських колоніста [28, 98-99], з яких, мабуть, лише половина займалися сільським господарством .

Після Кримської війни зацікавленість самодержавства у відновленні політики аграризації євреїв згасла, адже, на думку урядовців Олександра II, неможливо людей без досвіду, а головне без особливого бажання, перетворити на справжніх землеробів [21, 434]. Крім цього, у роки Великих реформ процеси єврейської колонізації втратили свою економічну складову. Собівартість проєк- ту колонізації зросла утричі й становила у 1864 р. 500 крб. на кожну родину [21, 531]. Власне Південь України, який перетворився на самодостатній регі - он розвитку, вже не розглядався урядом як об'єкт для штучної колонізації.

Однак деякі урядовці не втрачали надії на успішне завершення багаторічного проєкту

котрий справедливо зазначив, що крім того, що усі (приватні і державні) дослідження становища єврейських колоній, які були здійснені на початку 1890-х рр., мали суттєві недоліки у методиці обліку колоній і колоністів, вони ґрунтувалися на суб'єктивних оцінках дослідників, які вочевидь були упередженими [38, IV].

Отже, урядовці Олександра III, як нам видається, недооцінили результати політики своїх попередників у справі аграризації євреїв. Так, якщо у середині ХІХ ст. сільське господарство було єдиним джерелом існування для 80 тис. російських євреїв, то наприкінці століття їх кількість збільшилася майже вдвічі, що становило 3,5 % від усієї кількості єврейського населення Російської імперії [1, 198-199]. Звісно, що результати цієї політики для уряду виявилися не вельми успішними, проте певна кількість єврейських колоністів все ж такі стала землеробами, які розвинули на казенних і поміщицьких землях, крім хліборобства, такі види сільськогосподарської діяльності як-от: тютюнництво, виноробство, городництво, садівництво тощо. Зокрема, у Сибіру (у Західному Забайкаллі) наприкінці ХІХ ст. кількість євреїв-землеробів у пропорційному відношенні навіть перевищувала кількість власне селян і становила 45,7 % від усієї єврейського населення краю, а в деяких повітах сибірських губерній сільськогосподарська діяльність була основним видом зайнятості місцевого єврейського населення [39, 51; 39, 68]. Єврейські колоністи не тільки вирощували, але й самостійно переробляли зернові культури (наприклад, у південноукраїнських губерніях на початку ХХ ст. євреям належало 365 млинів, що виробляли продукції на суму близько 20 млн. крб. [4, 62]), дбали про розвиток сільськогосподарської освіти. Так, у 1891 р. на узбережжі Хаджибейського лиману поблизу Одеси за сприяння місцевих чиновників було засновано зразкову сільськогосподарську ферму, на якій єврейські діти-сироти на практиці вивчали основи хліборобства, городництва, садівництва, птахівництва, бджолярстваімолочного господарства [13, 207-208].

Політику аграризації євреїв слід визнати вдалою на прикладі єврейських колоній Півдня України та Бессарабії, які наприкінці ХІХ ст. перетворилися на взірцеві сільськогосподарські одиниці, які спеціалізувалися передусім на вирощуванні зернових культур. У бессарабських колоніях перевага надавалася виноградарству і тютюнництву. Єврейські колоністи широко застосовували найманих робітників, розвивавали сільськогосподарську інфраструктуру, торгівлю і дрібну промисловість. Поступаючись за рівнем технічної озброєності своїх господарств німецьким колоністам, євреїнатомістьзапозичувалиунихдосвід та навички господарювання, продемонстрували порівняно високу конкурентоспроможність у землеробстві [10, 34]. Однак у загальному підсумку виявилося, що експеримент із залученням менонітів до справи аграризації євреїв мав нульовий ефект. На думку урядовців, німці хоча і були досвідченими господарниками, особливого впливу на розвиток

зору» [32, 39]. «Ми мусимо визнати, - зауважували прихильники єврейського аграризму, - що далеко не всі переконані у зиску, на який можна сподіватися від залучення євреїв до землеробства» [33, 103], але «від якого вони можуть тільки виграти» [34, 182]. «Сумні результати урядового досвіду колонізації євреїв лише довели, що дорослих євреїв, які не отримали невластиві для сільського мешканця виховання і навички, неможна в один чудовий ранок перетворити на хліборобів; але з цього ще не випливає, що поступова підготовка дітей до землеробства, завдяки спеціально заснованих для них навчальних землеробських ферм, не увінчається повним успіхом» [34, 183]. У результаті цієї кампанії у 1880 р. було створено Товариство єврейського ремісництва та землеробства в Росії («Общество ремесленного и земледельческого труда среди евреев России»), якому вдалося лише за перших пів року свого існування зібрати 220 тис. крб. добровільних пожертв на розвиток єврейського ремісництва та землеробства [35, 486].

Однак після хвилі єврейських поромів, що у 1881-1882 рр. охопила собою майже увесь Південно-Західний край, та ухвалення «Тимчасових правил про євреїв» 3 травня 1882 р., за якими євреям заборонялося селитися поза містами та містечками, надії освіченого єврейства на відновлення офіційної політики аграризації виявилися марними . Єврейський переселенський капітал на суму в 1 млн. 110 тис. крб. у 1887 р. уряд заморозив на рахунках державної скарбниці. Міністр держмайна М. Островський з цього приводу наголосив на марудності усіх зусиль уряду стосовно залучення євреїв до землеробства через нездатність останніх взагалі займатися сільським господарством [24, 105]. Проте, як пригадував відомий російсько- єврейський юрист і громадський діяч Г. Сліозберг, М. Островський дещо поквапився із висновками з приводу нездатності євреїв стати землеробами, адже думка міністра ґрунтувалася на результатах урядової ревізії єврейських колоній, які зрештою виявилися хибними [36, 490-493]. З іншого боку, зауваження Г. Сліозберга, на яке посилаються сучасні дослідники [2, 112], на наш погляд, варто оцінювати більш критично, крізь призму тогочасної гостроти єврейського питання в Російській імперії . Наприклад, автор публіцистичного нарису про тогочасний стан і перспективи розвитку єврейських колоній у Катеринославській губернії, відомий російський поет, літературний і державний діяч К. Случевський переконував читачів «Русского вестника» в існуванні підступного задуму євреїв, поляків і «наших юдофілів» завдяки єврейським колоніям розхитати непорушну міць смуги єврейської осілості в Російській імперії [37, 217224]. Щоправда К. Случевський не пояснив, якою ж тоді була роль російських урядовців у поширенні «польсько-єврейської змови» і чому, зрештою, вони не залишали спроби залучити євреїв до землеробства, якщо, за словами автора, «від перших кроків цієї справи було зрозуміло, що досвід буде невдалим» [37, 207].

Можна погодитися із думкою відомого російсько-єврейського соціолога Б. Бруцкуса,

Південноукраїнський проєкт аграризації євреїв позитивно оцінюється у сучасній історіографії, якщо не брати до уваги деякі розбіжності у статистичних показниках, що наведені в окремих дослідженнях. Наприклад, посилання М. Шитюка і В. Щукіна стосовно кількості єврейських колоній на початку 1860-х рр. у Херсонській і Катеринославській губерніях [2, 105] на відповідні результати дослідження І. Погребинської [40, 129] потребують, як нам видається , певного уточнення.

Значно гіршими виявилися результати політики єврейської колонізації у західноросійських гу - берніях. Зокрема, у Ковельському повіті Волинської губернії у 1850 р. було засновано Нуйнинську колонію з 18 єврейських родин, які без особливих успі - хів вирощували жито, овес, ячмінь та картоплю. За спостереженнями Ковельського окружного управління державними майном, за 8 років колоністи не змогли побудувати жодної хати і господарських приміщень, а кількість тих, хто втік на заробітки до міста сягнула критичної межі, що змусило міністра держмайна у 1861 р. ліквідувати цю колонію [27, 353-354]. Таких прикладів було достатньо, аби на початку 1860-х рр. уряд припинив політику єврейської колонізації Західного краю Російської імперії [27, 356]. У Північно-Західному краї євреї-земле- роби значно поступалися за рівнем свого розвитку місцевим селянським господарством і становили усього 6,2 % від загальної кількості євреїв білоруських губерній [41, 9]. Як уже зазначалося вище, за ухвалою намісника Царства Польського, місцевим євреям дозволялося брати землю у вічну оренду, але за умови, що вони займатимуться землеробством. У 1872 р. люстраційні комісії, що здійснювали нарізку земель для селян у західноросійських губерніях, виявили чимало євреїв-колоністів, які фактично сільським господарством не займалися . Внаслідок цих перевірок у Волинській, Подільський та Київській губерніях з 39 тис. дес. землі, що належали єврейським колоністам, залишилося близько 4 тис. дес. [42, 756]. Проте, на думку І. Погребинської, кількість орендованої євреями поміщицької землі у зазначених губерніях була набагато більшою та приносила орендарям чималі прибутки [40, 129]. Очевидно, що така форма зайнятості євреїв уряд не задовольнила і упродовж 1869-1880 рр. понад 10 тис. єврейських колоністів втратили свій статус [37, 209]. До кінця ХБХ ст. 26,5 тис. польських євреїв (2 % від загальної кількості єврейського населення Царства Польського) стали орендарями та навіть власниками земельних угідь, але не більше половини з них були справжніми землеробами [42, 759].

Загалом, якщо вірити показникам тогочасної статистики, наприкінці ХБХ ст. у Російській імперії налічувалося не більше 150 тис. єврейських колоністів, які були безпосередньо зайняті у різних сферах сільськогосподарської діяльності . Хоча формально землеробами у Російській імперії було визнано понад 160 тис. євреїв [42, 757].

Висновки

Таким чином, політика аграриза- ції єврейського населення в Російській імперії, що здійснювалася самодержавством із деякими пере -єврейського землеробства не справили, а тому у 1872 р. Міністерство держмайна вирішило закрити цей проект, а вільні ділянки землі повернути до державної скарбниці [22, 37].

Як зазначив Д. Мєшков, у сучасній меноніт - ській історіографії також переважають негативні оцінки результатів цього урядового експерименту, який вважали невдалим, однак результати урядових інспекцій виявили позитивні зрушення у розвит - ку сільського господарства єврейських колоністів саме під впливом менонітів. Очевидно, підкреслив німецький історик, що питання про те, чим пояснюються цей розвиток - присутністю німців у єврейських колоніях або просто близькістю до інших німецьких поселень та хуторів, - ще потребує додаткових досліджень [8, 313]. Однією з причин припинення державної підтримки єврейсько-німецької кооперації у південноукраїнських колоніях, як вважає Я. Пасик, було те, що меноніти були схвильовані чутками про запровадження в Російській імперії загального військового обов'язку, що, як відомо, суперечило релігійними поглядам цієї групи про - тестантів. Після того, як стало очевидно, що менонітам не уникнути військової служби, в їх колоніях на початку 1870-х рр. розпочалася активна підготовка до еміграції [10, 36]. Мабуть тому російські урядовці були змушені визнати менонітів не зовсім надійними партнерами для єврейських колоністів. Проте гіпотеза Я. Пасика не знайшла підтримки в сучасній українській історіографії. Так, на думку відомої дослідниці менонітських колоній в Російській імперії Н. Венгер, укази про загальний військовий обов'язок не загрожували релігійній ідентичності менонітів, а російський уряд був лояльним до мено - нітів й після 1874 року [20, 274]. Як нам видається, після 1866 р., коли стало очевидно, що Олександр II особливо не переймався проблемами єврейської колонізації, відповідальність за певні прорахунки влади в політиці аграризації євреїв перекладалася як на самих євреїв, так і на німців, які, на думку чиновників, не виправдали сподівань уряду. У свою чергу, політика модернізації (з її довічним супутником - антисемітизмом) відсувала процеси агра- ризації євреїв пізньоімперської Росії на задній план державних пріоритетів.

Натомість єврейські колонії Південної України існували та успішно розвивали інфраструктуру своїх господарств, соціокультурне життя. Наприклад, в єдиній для колоністів цього краю лікарні у Великому Нагартаві щорічно лікувалося до двох тисяч пацієнтів (бідні колоністи лікувалися безкоштовно) [21, 558]. Південноукраїнські колоністи за свої кошти утримували 135 синагог, 110 меламедів і навіть одну єшиву (вищий навчальний заклад для євреїв) у Романівці [21, 549], яка згодом перетворилася на центр новоросійського хасидизму [8, 315]. Політика аграризації євреїв виявилася успішною, як слушно зауважив Б. Бруцкус, «у тих скромних межах, в яких вона планувалася», у Катеринославській губернії, в якій на початку ХХ ст. спостерігався значний приріст єврейських колоністів [38, 64].

рвами упродовж 1804-1866 рр., мала на меті заохотити євреїв до сільськогосподарської діяльності, перетворити їх на фермерів («вільних хліборобів») у спосіб колонізації незайманих казенних і помі - щицьких земель Російської імперії. Ця політика не була позбавлена суперечностей, які, наприклад, знайшли своє відображення у невдалому проєк- ті єврейської колонізації Сибіру. Проте стратегія уряду була очевидною: у спосіб поступової асиміляції євреїв розв'язати єврейське питання, що пов'язувалося із давніми релігійними забобонами та уявленнями про євреїв як про самоізольовану етнокультурну групу всередині держави. Особливого бажання ставати землеробами навіть за умови наполегливості таких відомих російських реформаторів, яким був граф П. Кисельов, євреї не виявили. Відсутність досвіду сільськогосподарської діяль - ності, невизначеність умов, а головне, перспективи життя у неєврейському оточенні колоній стримува - ли багатьох євреїв від того, аби стати учасниками цього урядового експерименту. Однак близько ста тисяч єврейських колоністів (3 % від загального кількості єврейського населення Російської імпе - рії) на момент припинення політики аграризації у 1866 р. стали землеробами, опанували незвичну для себе практику соціально-економічного життя, що, на наш погляд, можна вважати успішним результатом вищезазначеної політики уряду. Звісно, що такий результат не задовольнив усіх амбіцій російських реформаторів. Єврейські колоністи зберегли свою національно-культурну ідентичність, а чисельність тих євреїв, хто насправді займався землеробством, була вочевидь меншою від очікуваної на початку кампанії. Проте у загальному контексті політика аграризації єврейського населення Ро - сійської імперії, а особливо її результати, довели, що самодержавство у своїй внутрішній політиці намагалося інтегрувати євреїв у соціокультурний простір імперії. І це йому вдалося, адже, незважаючи на те, що у другій половині Х!Х ст. російський уряд провадив курс на модернізацію, яка передбачала прискорену індустріалізацію країни, єврейські сільськогосподарські колонії у Південній Україні успішно розвивалися, а поняття єврейського аграризму стало політичним аргументом у боротьбі єв - рейського народу за свої національні права.

Список використаної літератури та джерел

1. Лещинский Я. Еврейское население России и еврейский труд. Книга о русском еврействе: от 1860-х годов до революции 1917 г. Иерусалим: Гешарим, Москва: РПО «Мосты культуры», Минск: оОо «МЕТ», 2002. С. 187-210.

2. Шитюк М. М., Щукін В. В. Єврейське населення Херсонської губернії в ХІХ-ХХ ст. Миколаїв: Видавництво Ірини Гудим, 2008. 220 с.

3. Фельдман Д. З., Панов Д. А. Бурные годы «Тихого поля» в Новороссии: Два века еврейской колонии Сейдеменуха. Историко-генеалогическое исследование. Москва: Древлехранилище, 2009. 232 с.

4. Пачковська О. Особливості та проблеми єврейської колонізації Півдня України очима сучасників. Запорожские еврейские чтения. Сборник статей и материалов (30- 31 марта 2017 г.). Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума», 2018. С. 54-66.

5. Гончаров Ю. М. Еврейские общины Западной Сибири (ХІХ - начало ХХ в.). Барнаул: Азбука, 2013. 174 с.

6. Кальмина Л. В. Затерянные в Сибири. Еврейская земледельческая колонизация 1836 г. Вестник еврейского университета. 2005. № 10 (28). С. 335-364.

7. Пасик Я. Отдельные статьи о еврейских земледельческих колониях. Хайфа-Монреаль, 2005-2011. 113 с.

8. Мєшков Д. Життєвий світ причорноморських німців (1781-1871) / пер. з нім А. Косара. Київ: ТОВ Видавництво «Кліо», 2017. 464 с.

9. Пасик Я. Наши предки из еврейской земледельческой колонии Добрая. Пасик Я. Отдельные статьи о еврейских земледельческих колониях. Хайфа-Монреаль, 2005-2011. С. 107-113.

10. Пасик Я. Юденплан. Пасик Я. Отдельные статьи о еврейских земледельческих колониях. Хайфа-Монреаль, 2005-2011. С. 24-48.

11. Пасик Я. Злоупотребления в системе управления еврейскими земледельческими колониями. ПасикЯ. Отдельные статьи о еврейских земледельческих колониях. Хайфа-Монреаль, 2005-2011. С. 72-85.

12. Пасик Я. Бронштейны, Громоклей, Яновка. Пасик Я. Отдельные статьи о еврейских земледельческих колониях. Хайфа- Монреаль, 2005-2011. С.59-71.

13. Полищук М. Евреи Одессы и Новороссии. Социально-политическая история евреев Одессы и других городов Новороссии 1881-1904. Иерусалим: Гешарим, Москва: Мосты культуры, 2002. 444 с.

14. Бердников Л. Хотя и еврей, но преблагородный человек. Алеф. Ежеквартальный международный еврейский журнал. 16 апреля 2008. URL: http://www.alefmagazine.com/pub1414.html

15. Гессен Ю. История еврейского народа в России / издание исправленное, с предисловием и библиографией, составленными В. Ю. Гессеном при участии В. Е. Кельнера. В 2-х томах. Т. 1. Москва, Иерусалим: Гешарим, 1993. 239 с.

16. Бершадский С. Положение о евреях 1804 года. Опыт исторического исследования оснований и мотивов этого законодательного памятника. Восход. 1895. Март. С. 69-96.

17. Державин Г. Р. Мнение об отвращении в Белоруссии голода и устройстве быта евреев. Антисемитизм. Москва: Крафт+, 2002. С. 119-250.

18. Євреї на Буковині в останній чверті ХУШ - на початку ХХ століття. Єврейське населення та розвиток єврейського національного руху на Буковині в останній чверті ХУЛІ - на початку ХХ ст.: Збірник документів та матеріалів / упор. О. В. Добржанський, М. П. Кушнір, М. Д. Никирса. Чернівці: ТОВ «Видавництво «Наші книги», 2007. С. 11-39.

19. Балабан М. Переход польских евреев под власть Австрии. Еврейская старина. 1913. Т. V. № 3. С. 289-307.

20. Венгер Н. В. Меннонитское предпринимательство в условиях модернизации Юга России: между конгрегацией, кланом и российским обществом (1789-1920). Днепропетровск, 2009. 696 с.

21. Никитин В. Н. Евреи-земледельцы. Историческое, законодательное, административное и бытовое положение колоний со времени их возникновения до наших дней. 1807-1887. Санкт-Петербург: Типография газеты «Новости», 1887. 695 с.

22. Сельскохозяйственное ведомство за 75 лет его деятельности (1837-1912 гг.) / сост. Г. К. Гинс и П. А. Шафранов. Петроград: Канцелярия главноуправляющего землеустройством и земледелием, 1914. 397 с.

23. Мстиславская С. Евреи в польском восстании 1831 г. Еврейская старина. 1910. Вып. I. С. 61-80.

24. Безаров О. Т. Єврейське питання в Російській імперії у 1881-1894 роках: еволюція державної політики. Чернівці: Наші книги, 2010. 320 с.

25. Кодан С. В., Шостакович Б. С. Польская ссылка в Сибирь во внутренней политике самодержавия (1830-1850-е годы). Славяноведение. 1992. № 6. С. 3-15.

26. Фельдман Д., Петерс Д. Об участии евреев в подавлении Польского восстания 1830-1831 гг. и их награждении за заслуги. Параллели: русско-еврейский историко-литературный и библиографический альманах. № 6-7. Москва: Дом еврейской книги, 2005.С. 11-19.

27. Щербак Н. Національне питання в політиці царизму у Правобережній Україні (кінець ХУШ - початок ХХ століття). Київ: ПЦ Ризографіка, 2005. 616 с.

28. Гессен Ю. История еврейского народа в России / издание исправленное, с предисловием и библиографией, составленными В. Ю. Гессеном при участии В. Е. Кельнера. В 2-х томах. Т. 2. Москва, Иерусалим: Гешарим, 1993. 234 с.

29. Думинка И., Ройтман А. Исторические параллели в судьбах болгар и евреев Бессарабии в Х!Х - начале ХХ вв. Актуальные проблемы истории, этнологии, филологии и права евреев. Кишинёв, 2013. С. 139-143.

30. Галант И. Официальная переписка о прекращении колонизации евреев в Новороссийском крае (1862). Еврейская старина. 1912. Вып. 3. С. 330-334.

31. Гессен И. В., Фридштейн В. З. Сборник законов о евреях с разъяснениями по определениям Правительствующего сената и циркулярами министерств. Санкт-Петербург: Издание юридического книжного магазина Н. К. Мартынова, 1904. 288 с.

32. Станиславский С. Письма из Новороссии. Русский еврей. 1879. №2. С. 37-41.

33. Леванда В. К вопросу о земледелии у евреев России. Русский еврей. 1879. № 4. С. 103-107.

34. Леванда В. К вопросу о земледелии у евреев России. Русский еврей. 1879. № 6. С. 182-185.

35. Троцкий И. Самодеятельность и самопомощь русского еврейства. Книга о русском еврействе: от 1860-х годов до революции 1917г. Иерусалим: Гешарим, Москва: РПО «Мосты культуры», Минск.: ООО «МЕТ». С. 475-501.

36. Слиозберг Г. Б. Дела минувших дней. Евреи в России: ХЕХ век / вступ. статья, сост., подгот. текста и коммент. В. Е. Кельнера. Москва: Новое литературное обозрение, 2000. С. 429-519.

37. Случевский К. Еврейские колонии. Русский вестник. 1890. Апрель. Т. 207. С. 201-228.

38. Бруцкус Б. Д. Еврейские земледельческие колонии Екатеринославской губернии. Санкт-Петербург: Еврейское колонизационное общество, 1913. 102 с.

39. Кальмина Л. В., Курас Л. В. Еврейская община в Западном Забайкалье (60- е годы Х!Х века - февраль 1917 года). Улан- Удэ: Издательство БНЦ СО РАН, 1999. 172 с.

40. Погребинська І. М. Правове та економічне становище євреїв в Україні (кінець Х!Х - початок ХХ ст.). Український історичний журнал. 1996. № 4. С. 124-132.

41. Функ Ю. В. Социально-экономическое положение еврейского населения на территориях Белоруси в конце Х!Х - начале ХХ вв. ВеснікБДУ. Сер. 3. 2013. № 3. С. 3-11.

42. Чериковер И. Земледелие среди евреев в России. Еврейская энциклопедия / под общей ред. Л. Кацнельсона и Д. Г. Гинцбурга.

Т. 7. Санкт-Петербург: Издание общества для научных еврейских изданий и Издательство Брокгауз-Эфрон. С. 754-760.

References:

1. Leshchinskiy, Ya. (2002). Evreyskoye naseleniye Rossii i evreyskiy trud. [Jewish population of Russia and Jewish labor]. Kniga o russkom evreystve: ot 1860-kh godov do revolyutsii 1917 g. [A book on Russian Jewry: from the 1860s to the 1917 revolution]. lerusalim : «Gesharim», Moskva : «Mosty kultury», Minsk : «MET». 187-210. [in Russian].

2. Shytiuk, M. M., Shchukin, V. V. (2008). Yevreiske naselennia Khersonskoi hubernii v ХІХ-ХХ st. [The Jewish population of the Kherson province in the XIX-XX centuries]. Mykolaiv : Vydavnytstvo Iryny Hudym. [in Ukrainian].

3. Feldman, D. Z., Panov, D. A. (2009). Burnyye gody «Tikhogo polya» v Novorossii: Dva veka evreyskoy kolonii Seydemenukha. Istoriko-genealogicheskoye issledovaniye. [The stormy years of the «Quiet Field» in Novorossiya: Two centuries of the Jewish colony of Seidemenukh. Historical and genealogical research]. Moskva : Drevlekhranilishche. [in Russian].

4. Pachkovska, O. (2018). Osoblyvosti ta problemy yevreiskoi kolonizatsii Pivdnia Ukrainy ochyma suchasnykiv. [Features and problems of Jewish colonization of the South of Ukraine through the eyes of contemporaries]. Zaporozhskye evreiskye chtenyia. Sbornyk statei y materyalov (30 - 31 marta 2017 h.). [Zaporozhye Jewish Readings. Collection of articles and materials (March 30 - 31, 2017)]. Dnipro : Ukrainskiy institut izucheniya Kholokosta «Tkuma». 54-66. [in Ukrainian].

5. Goncharov, Yu. M. (2013) Evreyskiye obshchiny Zapadnoy Sibiri (ХІХ - nachalo ХХ v.) [Jewish communities of Western Siberia (19th - early 20th century)]. Barnaul : Azbuka. 2013. [in Russian].

6. Kalmina, L. V. (2005). Zateryannyye v Sibiri. Evreyskaya zemledelcheskaya kolonizatsiya 1836 g. [Lost in Siberia. Jewish agricultural colonization 1836]. Vestnik evreyskogo universiteta. [Hebrew University Bulletin], 10 (28), 335-364. [in Russian].

7. Pasik, Ya. (2005-2011). Otdelnyye stati o evreyskikh zemledelcheskikh koloniyakh. [Selected articles on Jewish agricultural colonies]. Khayfa-Monreal. [in Russian].

8. Mieshkov, D. (2017). Zhyttievyi svit prychornomorskykh nimtsiv (1781-1871). [The life world of the Black Sea Germans (17811871)]. Kyiv : Vydavnytstvo «Klio». [in Ukrainian].

9. Pasik, Ya. (2005-2011). Nashi predki iz evreyskoy zemledelcheskoy kolonii Dobraya. [Our ancestors from the Jewish agricultural colony Kind]. Pasik, Ya. Otdelnyye stati o evreyskikh zemledelcheskikh koloniyakh. [Selected articles on Jewish agricultural colonies]. Khayfa-Monreal. 107-113. [in Russian].

10. Pasik Ya. (2005-2011). Yudenplan [Judenplan]. Pasik, Ya. Otdelnyye stati o evreyskikh zemledelcheskikh koloniyakh. [Selected articles on Jewish agricultural colonies]. Khayfa-Monreal. 24-48. [in Russian].

11. Pasik, Ya. (2005-2011). Zloupotrebleniya v sisteme upravleniya evreyskimi zemledelcheskimi koloniyami. [Abuses in the management system of Jewish agricultural colonies]. Pasik, Ya. Otdelnyye stati o evreyskikh zemledelcheskikh koloniyakh. [Selected articles on Jewish agricultural colonies]. Khayfa-Monreal. 72-85. [in Russian].

12. Pasik, Ya. (2005-2011). Bronshteyny. Gromokley. Yanovka. [Bronstein, Gromokley, Yanovka]. Pasik, Ya. Otdelnyye stati o evreyskikh zemledelcheskikh koloniyakh. [Selectedarticles on Jewish agricultural colonies]. Khayfa-Monreal. 59-71. [in Russian].

13. Polishchuk, M. (2002). Evrei Odessy i Novorossii. Sotsialno-politicheskaya istoriya evreyev Odessy i drugikh gorodov Novorossii 1881-1904. [ Jews of Odessa and Novorossiya. Socio-political history of the Jews of Odessa and other cities of Novorossiya 18811904]. Ierusalim : Gesharim, Moskva : Mosty kultury. [in Russian].

14. Berdnikov, L. (2008). Khotya i evrey, no preblagorodnyy chelovek. [Although a Jew, but a noble man]. Alef Ezhekvartalnyy mezhdunarodnyy evreyskiy zhurnal. 16 aprelya. [Aleph. Quarterly International Jewish Magazine]. Retrieved from http://www. alefmagazine.com/pub1414.html [in Russian].

15. Gessen, Yu. (1993). Istoriya evreyskogo naroda v Rossii. [History of the Jewish people in Russia]. V 2-kh tomakh. T. 1. (Ed) V. E. Kelner. Moskva, Ierusalim: Gesharim. [in Russian].

16. Bershadskiy, S. (1895). Polozheniye o evreyakh 1804 goda. Opyt istoricheskogo issledovaniya osnovaniy i motivov etogo zakonodatelnogo pamyatnika. [Statute on the Jews of 1804. The experience of historical research of the grounds and motives of this legislative monument]. Voskhod. [Sunrise], 3, 69-96. [in Russian].

17. Derzhavin, G. R. (2002). Mneniye ob otvrashchenii v Belorussii goloda i ustroystve byta evreyev. [Opinion about the disgust of hunger in Belarus and the arrangement of the life of the Jews] Antisemitizm. [Anti-semitism]. Moskva : Kraft+. 119-250. [in Russian].

18. Yevrei na Bukovyni v ostannii chverti XVIII - na pochatku ХХ stolittia. (2007). [Jews in Bukovina in the last quarter of the eighteenth - early twentieth century]. Yevreiske naselennia ta rozvytokyevreiskoho natsionalnoho rukhu naBukovyni v ostannii chverti WIII - na pochatku ХХ st.: Zbirnyk dokumentiv ta materialiv [The Jewish population and the development of the Jewish national movement in Bukovina in the last quarter of the 18th - early 20th centuries: Collection of documents and materials]. (Ed) O. V. Dobrzhanskyi, M. P. Kushnir, M. D. Nykyrsa. Chernivtsi : Vydavnytstvo «Nashi knyhy». 11-39. [in Ukrainian].

19. Balaban, M. (1913). Perekhod polskikh evreyev pod vlast Avstrii [The transition of Polish Jews to Austrian rule]. Evreyskaya starina. [Jewish antiquity], T. V, 3, 289-307. [in Russian].

20. Venger, N. V. (2009). Mennonitskoye predprinimatelstvo v usloviyakh modernizatsii Yuga Rossii: mezhdu kongregatsiyey. klanom i rossiyskim obshchestvom (1789-1920). [Mennonite Entrepreneurship in the Context of Modernization of the South of Russia: Between Congregation, Clan and Russian Society (1789-1920)]. Dnepropetrovsk. [in Russian].

21. Nikitin, V. N. (1887). Evrei-zemledeltsy. Istoricheskoye. zakonodatelnoye. administrativnoye i bytovoye polozheniye koloniy so vremeni ikh vozniknoveniya do nashikh dney. 1807-1887. [Agricultural Jews. Historical, legislative, administrative and everyday situation of the colonies from the time of their emergence to the present day. 1807-1887]. Sankt-Peterburg : Tipografiya gazety «Novosti». [in Russian].

22. Selskokhozyaystvennoye vedomstvo za 75 let ego deyatelnosti (1837-1912 gg.). (1914). [Agricultural department for 75 years of its activity (1837-1912)]. (Ed) G. K. Gins, P. A. Shafranov. Petrograd : Kantselyariya glavnoupravlyayushchego zemleustroystvom i zemledeliyem. [in Russian].

23. Mstislavskaya, S. (1910). Evrei v polskom vosstanii 1831 g. [Jews in the Polish Uprising of 1831]. Evreyskaya starina. [Jewish antiquity], I, 61-80. [in Russian].

24. Bezarov, O. T. (2010). Yevreiske pytannia v Rosiiskii imperii u 1881-1894 rokakh: evoliutsiia derzhavnoi polityky. [The Jewish Question in the Russian Empire in 1881-1894: The Evolution of Public Policy]. Chernivtsi : Vydavnytstvo «Nashi knyhy». [in Ukrainian].

25. Kodan, S. V., Shostakovich, B. S. (1992). Polskaya ssylka v Sibir vo vnutrenney politike samoderzhaviya (1830-1850-e gody). [Polish exile to Siberia in the internal politics of the autocracy (1830-1850s)]. Slavyanovedeniye. [Slavicstudies], 6, 3-15. [in Russian].

26. Feldman, D., Peters, D. (2005). Ob uchastii evreyev v podavlenii Polskogo vosstaniya 1830-1831 gg. i ikh nagrazhdenii za zaslugi [On the participation of Jews in the suppression of the Polish uprising of 1830-1831 and their merit awards]. Paralleli: russko-evreyskiy istoriko-literaturnyy i bibliograficheskiy almanakh [Parallels: Russian-Jewish Historical-Literary andBibliographic Almanac], 6-7. Moskva: Dom evreyskoy knigi, 11-19. [in Russian].

27. Shcherbak, N. (2005). Natsionalne pytannia v politytsi tsaryzmu u Pravoberezhnii Ukraini (kinets XVIII - pochatok XX stolittia). [The national question in the policy of tsarism in the Right Bank of Ukraine (late eighteenth - early twentieth century)]. Kyiv : Ryzohrafika, 2005. [in Ukrainian].

28. Gessen, Yu. (1993). Istoriya evreyskogo naroda v Rossii. [History of the Jewish people in Russia]. V 2-kh tomakh. T. 2. (Ed) V. E. Kelner. Moskva, Ierusalim: Gesharim. [in Russian].

29. Duminka, I., Roytman, A. (2013). Istoricheskiye paralleli v sudbakh bolgar i evreyev Bessarabii v XIX - nachale XX vv. [Historical parallels in the destinies of the Bulgarians and Jews of Bessarabia in the 19th - early 20th centuries.]. Aktualnyye problemy istorii. etnologii. filologii i prava evreyev. [Actual problems of history, ethnology, philology and Jewish rights]. Kishinev. 139-143. [in Russian].

30. Galant, I. (1912). Ofitsialnaya perepiska o prekrashchenii kolonizatsii evreyev v Novorossiyskom kraye (1862). [Official correspondence on the termination of the colonization of Jews in the Novorossiysk Territory (1862)]. Evreyskaya starina. [Jewish antiquity], 3, 330-334. [in Russian].

31. Gessen, I. V., Fridshteyn, V. Z. (1904). Sbornik zakonov o evreyakh s razyasneniyami po opredeleniyam Pravitelstvuyushchego senata i tsirkulyarami ministerstv. [Collection of laws on Jews with clarifications on the definitions of the Governing Senate and circulars of ministries]. Izdaniye obshchestva dlya nauchnykh evreyskikh izdaniy i Izdatelstvo Brokgauz-Efron Izdaniye yuridicheskogo knizhnogo magazina N. K. Martynova. [in Russian].

32. Stanislavskiy, S. (1879). Pisma iz Novorossii. [Letters from Novorossiya]. Russkiy every. [Russian Jew], 2, 37-41. [in Russian].

33. Levanda, V. (1879). K voprosu o zemledelii u evreyev Rossii. []. Russkiy evrey. [Russian Jew], 4, 103-107. [in Russian].

34. Levanda, V. (1879). K voprosu o zemledelii u evreyev Rossii. [On the issue of agriculture among the Jews of Russia]. Russkiy evrey. [Russian Jew], 6, 182-185. [in Russian].

35. Trotskiy, I. (2002). Samodeyatelnost i samopomoshch russkogo evreystva. [Amateur and self-help of Russian Jewry]. Kniga o russkom evreystve: ot 1860-kh godov do revolyutsii 1917 g. [A book on Russian Jewry: from the 1860s to the 1917 revolution]. Ierusalim : «Gesharim», Moskva : «Mosty kultury», Minsk : «MET». 475-501. [in Russian].

36. Sliozberg, G. B. (2000). Dela minuvshikh dney. [The deeds of days gone by]. Evrei v Rossii: ХЕХ vek. [Jews in Russia: the 19th century]. (Ed) V. E. Kelner. Moskva : Novoye literaturnoye obozreniye, 429-519. [in Russian].

37. Sluchevskiy, K. (1890). Evreyskiye kolonii. [Jewish colonies]. Russkiy vestnik. [Russian bulletin], 4, 201-228.

38. Brutskus, B. D. (1913). Evreyskiye zemledelcheskiye kolonii Ekaterinoslavskoy gubernii. [Jewish agricultural colonies of the Yekaterinoslav province]. Sankt-Peterburg : Evreyskoye kolonizatsionnoye obshchestvo. [in Russian].

39. Kalmina, L. V., Kuras, L. V. (1999). Evreyskaya obshchina v Zapadnom Zabaykalye (60- e gody XIX veka - fevral 1917 goda). [Jewish community in Western Transbaikalia (60s of the nineteenth century - February 1917)]. Ulan-Ude : Izdatelstvo BNTs SO RAN. [in Russian].

40. Pohrebynska, I. M. (1996). Pravove ta ekonomichne stanovyshche yevreiv v Ukraini (kinets XIX - pochatok XX st.). [Legal and economic situation of Jews in Ukraine (late nineteenth - early twentieth century.)]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. [Ukrainian historical journal], 1996, 4, 124-132. [in Ukrainian].

41. Funk, Yu. V. (2013). Sotsialno-ekonomicheskoye polozheniye evreyskogo naseleniya na territoriyakh Belorusi v kontse XIX - nachale XX vv. [Socio-economic situation of the Jewish population in the territories of Belarus in the late 19th - early 20th centuries.]. VesnikBDU. Ser. 3. [Bulletin of the BDU, series 3], 3, 3-11. [in Russian].

42. Cherikover, I. Zemledeliye sredi evreyev v Rossii. [Agriculture among Jews in Russia]. Evreyskaya entsiklopediya. [Jewish encyclopedia] (Ed) L. Katsnelson, D. G. Gintsburg. Sankt-Peterburg : Izdaniye obshchestva dlya nauchnykh evreyskikh izdaniy i Izdatelstvo Brokgauz-Efron, 7, 754-760. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru