Спитко з Мельштина

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет ім. І. Франка

Спитко з Мельштина

Наталя Лешкович,

к. і. н., доц.

Анотація

спитко полководець польський військовий

Незвична кар'єра польського полководця Спитка з Мельштина (1364 - 12.08.1399), який з шляхтича з родини, яка не належала до перший рядів польської еліти, в молодому віці став краківським воєводою, а далі отримав землі колишнього домену галицько-волинських князів з центром у Самборі і закінчив князем Поділля, пропавши без вісті у битві на р. Ворсклі, не отримала належного висвітлення та оцінки в українській історіографії. У статті здійснена спроба прослідкувати діяльність цієї особи, особливо в руслі української історії.

Окрема увага звернена на практику надання князівських достоїнств в європейських країнах у другій половині XIV ст. за участі монархів Анжуйськбї династії, злет польського лицарства цього періоду і його спроби розділити владу з монархами. Здійснена спроба розв'язати суперечку щодо верховного сюзеренітету над Подільським князівством наприкінці XIV ст.

Зроблено висновок, що окрім щасливих збігів обставин основною причиною кар'зрного злету Спитка з Мельштина була його успішна діяльність як рішучого полководця, авторитет якого визнали сучасники, що дозволило йому приймати участь у таких важливих подіях як укладення Кревської унії чи польсько-угорські переговори стосовно долі королівства Русі.

Ключові слова: Спитко з Мельштина, Самбір, Поділля, Кревська унія, битва на Ворсклі.

Abstract

Spytek from Melsztyn

Natalya Leshkovych..

Unusual career of the Polish war-lord Spytek from Melsztyn (136412. 08,1399), which from a gentry from a monogynopaedium which not bellonges to first rows of the Polish elite, in young age became voevode of Krakov, but farthez got earths former a domain Galych-Volyn' princes with a center in Sambor and finished the prince of Podollya, disappearing without to conduct in a battle on to Vorskla, did not get the proper illumination and estimation in Ukrainian historiography.

Separate attention is an appeal on practice of grent of princely dignities in the European countries in the second half of the 14 centuries at participation of monarchs of House of Anjou, spiash of Polish knightood of this period and his attempt to devide power with monarchs. Realizable attempt to unie a dispute in relation to supreme suzerainty above Podollya principality at the and of the 14 centuries.

A conclusion is done, that except for happy coincidences principal reason of quarry spiash of Spytek from Melsztyn was him successful activity of which was achnowiedged by contemporarus him to take part in such important events as a conclusion of uniya of Krev or Polish-Hungarian negotiations in relation to the tate of kingdom of Rus'.

Основна частина

Не тільки останній галицький князь шляхетського походження Сцібор з Сціборжиць Antoni Prochaska. Scibor ze Sciborzyc. Rocznik Towarystwa Naukowego w Toruniu. R. 19. (Torun, 1912), 137-208; Stanislaw Sroka. Scibor ze Sciborzyc. Rys biographiczny. Polska i jej sgsiedzi wpoz- nym sredniowieczu. (Krakow, 2000), 139--158; Daniela Dworakova. Rytier a jeho kral'. Stibor zo Stiboric a ZigmondLucembursky. Sonda do zivota stredovekeho sl'achtica s osobitym zrefel'om na uzemie Slovenska. (Budmerice: Vydavatel'stvo Rak, 2003), 528 s.; Наталія Лешкович. Останній галицький князь. Княжа доба: історія і культура. Вип. 12. (Львів, 2018), 161-168; Її ж. Сцібор з Сціборжиць. Проблеми історії війн і військового мистецтва. (Львів, 2018), 121-130., але й його сучасник подільський князь, теж шляхетського походження, Спитко з Мельштина не знайшов достатнього зацікавлення у істориків Никандр Молчановский. Очерк известий о Подольской земле до 1434 г. (Киев, 1885; Біла Церква, 2017), 124-125, 153-165, 173-174, 182, 200, 222; Михайло Грушевський. Барское старо-ство, исторические очерки (XV-XVIII в.). (Киев, 1894; Львів, 1996), 21-23, 143, 146; Wladeslaw Dworzaczek. Leliwici Tarnowscy z dziejow moznowladztwa Malopolskiego wiek XIV-XV. (War-szawa, 1971), 99-138; Anna Strzelecka. Melsztynski Spytek. Polski Slownik Biograficzny T. 20. Zesz. 86. (Wroclaw, 1975), 412-415; Piotr W^cowski. Dzialalnosc publiczna moznowladztwa malo-polskiego w poznym sredniowieczu. (Warszawa, 1998), 172-179; Ольга Білецька. “Казус Спит-ка”: до історії вивчення середньовічного Поділля (друга половина XIV - перша половина XV ст.). Київська Старовина. (Київ, 2005), № 2, 23-30.. Краще з досліджень, присвячене цьому діячеві, яке належить Віталію Михайловському, охоплює тільки останній (подільський) період діяльності Спитка з Мельштина Віталій Михайловський. Спитко з Мельштина - володар Західного Поділля в 1395- 1399

рр. Україна в Центрально-Східній Європі. Вип. 12-13. (Київ, 2013), 210-223..

Спитко з Мельштина народився у 1364 р. в родині Яська з Мельштина гербу Леліва (бл. 1312-1381/1382) і його дружини Софії (Офки) з Ксьонжа Anna Strzelecka. Melsztynski Spytek, 412.. Ясько з Мельштина обіймав уряди сандомирського воєводи (1361-1366), а потім краківського каштеляна (з 1366) Bozena Wyrozumska. Melsztynski Jan (Jasiek z Tarnowa, Melsztyna i Ksi^za), h. Leliwa (zm. ok. 1380). Polski SlownikBiograficzny. T. 20. Zesz. 86. (Wroclaw, 1975), 410-411.. Відзначився як лицар ще за короля Владислава Локетка у війні з чехами при здобутті м. Костяни у 1332 р. M. St. [Maksymilian Studniarski]. Koscian. Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajowslowianskich. T. 4. (Warszawa, 1883), 440. і був одним із наближених до його наступника короля Казимира III. Саме Ясько з Мельштина був одним з ініціаторів і учасників походу Казимира III на Львів у 1340 р. і, напевно, всіх наступних виправ у ході війн за королівство Русі Szymona Starowolskiego Wojownicy sarmaccy. Przelozyl, wst^pem poprzedzil i przypisami opatrzyl Jerzy Starnawski. (Warszawa, 1978), 143..

Очевидно саме військові заслуги батька призвели до того, що 3 липня 1381 р. юний Спитко з Мельштина був номінований королем Людовиком Анжуйським на високий уряд краківського воєводи Urzgdnicy malopolscy XII-XV wieku. Spisy Oprac. J. Kurtyka, T. Nowakowski, F. Sikora, A. So- chacka, P K. Wojciechowski, B. Wyrozumska. (Wroclaw-Warszawa-Krakow, 1990), 128.. Це був унікальний випадок, адже Спитку не було ще й 18 років Wladeslaw Dworzaczek. Leliwici Tarnowscy, 99-100. і він не мав жодного військового чи адміністративного досвіду. На довершення цього він посідав також уряд генерального старости краківського. Мабудь відразу ж Спитко з Мельштина зіткнувся з палатином Польщі князем Владиславом Опольським і це суперництво між ними тривало до загибелі самого Спитка.

Вже невдовзі молодому краківському воєводі довелося втрутитися у вир боротьби за польський престол. Угорсько-польська унія, яка тріщала з свмого початку через небажання польської еліти брати участь у авантюрах короля Людовика Анжуйського, який провадив експансивну політику в Далмації, на Балканах і на півдні Налы. Вони хотіли мати короля у Кракові, для якого польські інтереси були би пріорітетними. Людовик Анжуйський, у якого не було синів, домовився з польською елітою про успадкування престолу однією з доньок. Але його вдова амбітна і владна боснійська принцеса Єлизавета задумала зберегти всі королівства (Угорщини, Хорватії, Русі і Польщі) в одних руках за своєю старшою дочкою Марією і її мужем Сигізмундом Люксембургом, старший брат якого Вацлав посідав чеський престол. Це викликало у грудні 1382 р. міжусобну війну між великопольською знаттю, різні крила якої очолили познанський воєвода Седзівой Свідла з Шамотул гербу Наленч та генеральний староста Великопольщі Домарат з Перзхна гербу Гржимала. Наленчі і їх прихильники погоджувалися на присягу Марії і Сигізмунду, вимагаючи від них зобов'язання тримати двір у Кракові і усунути з уряду Домарата з Перзхна. 15 лютого 1383 р. обидва табори зустрілися на полях Піотковіц поблизу Шамотул. Наленчі розгромили Гржималів і кинулися доганяти втікаючих, прогавивши підхід півтисячного загону Вержбета з Обрицка, який раптовим ударом розгромив їх обоз, звільнив полонених і, жочекавшись повернення втомлених познанців, легко їх розбив. Переможна битва обернулася поразкою. Седзівой з Шамотул ледве зміг сховатися у замку Остророг, який переможці відразу ж обложили Jerzy Lojko. Wojna domowa w Wielkopolsce w latach 1382-1385. Zygmunt Boras. Gniezno. Studia i materialy. T. 2. (Warszawa-Poznan, 1987), 69-97; Adam Szweda. Stronnictwo starosty Domarata z Pierzchna w czasie wojny domowej w Wielkopolsce. Ksi^z^ta, urz^dnicy, zloczyncy. (Gdansk, 1999), 219-225..

Врятував ситуацію, змусивши обидва клани укласти перемир'я 3 березня 1383 р. Спитко з Мельштина. Разом з Седзівоєм з Шубіна під загрозою повного розриву не тільки угорсько-польської унії, але й відмови від Анжуйської династії, він змусив королеву-матір погодитися відпистити до Кракова молодшу дочку Ядвігу, проголошену відразу ж королем Польщі. Мати планувала для Ядвіги шлюб з австрійським принцом Вільгельмом Габсбургом. На руку короля Ядвіги претендували і значно старші за неї мазовецький князь Земовит і колишній палатин Польщі князб Владислав Опольський. Малопольська еліта, одним з лідерів якої виступав краківський воєвода Спитко з Мельштина вирішила інакше.

14 серпня 1385 р. у Крево малопольська делегація у складі Владка з Харбковиць, Миколи Оссолінського, Яна з Тарнова і Спитка з Мель - штина аідписала угоду з литовськими князями Ягайлом, Скіргайлом, Корибутом і Лугвенієм Ольгердовичами та Вітовтом Кейстутовичем. Литовські князі і значна частина еліти, як і населення білоруських і українських князівств, були православними, тоді як значна частина населення власне литовських та жемайтських князівств залишалися язичниками. Взамін на зобов'язання перейти усім Великим литовським князівством у католицьку віру, великий князь Ягайло Ольгердович отримував руку короля Ядвіги і польську корону Stanislaw Kutrzeba. Zwi^zek Litwy z Polskq. w latach 1386-1401. Polska i Litwa w dziejowym stosunku. (Krakow, 1914), 458, 479-481; Oswald Balzer. Tradycja dziejowa uniipolsko-litewskiej. (Lwow-Warszawa, 1919), 3-24; Oskar Halecki. Przyczynki genealogiczne do dziejow ukladu Krew- skiego. Miesiqcznik Heraldyczny T. 14. (Lwow, 1935), nr. 7-8, 97-111; Maria Koczerska. Auten- tycznosc dokumentu Unii Krewskiej 1385 roku. Kwartalnik Historyczny. (Warszawa, 1992), nr. 1, 59-82.. Ягайло був на 20 років старшим за Ядвігу, але інші претенденти були ще більш старшими. Ядвігу переконали, що це потрібно, щоби хрестити цілий народ. На хрестинах православного Ягайла-Якова, який став Владиславом, хресною мамою виступила сестра Спитка з Мельштина Ядвіга. Дружина Спитка з Мельштина - Ельжбета, дочка угорського барона Імре Ланцфі, стала придворною дамою короля Ядвіги. 18 лютого 1386 р. відбувся шлюб, а 4 березня 1386 р. Ягайло Ольгердович був коронований як король Польщі Владислав ІІ, проте Ядвіга і надалі теж залишалася королем, а питання великокнязівського престолу і прерогативів короля, як і правові колізії стосунків Польщі і Литви залишалися не до кінця розв'язаними¹². Владислав Опольський повернувся до Львова, отримавши від короля Марії королівство Русі. У самій Угорщині розгорнулася боротьба між баронськими елітами. Претендентом на престол виступив неаполітанський принц з Анжуйської династії, якого підтримали примас естергомським архієпископ та хорватські барони. Королева-мати Єлизавета потрапила в полон і була задушена, загинув її фаворит барон Гараї. Сама королева Марія теж опинилася в полоні хорватських змовників. А литовські князі підняли бунт проти Владислава Ягайла. Польська еліта вирішила діяти, враховуючи можливі претензії Литви на королівство Русі як спадщину за Любартом-Дмитром Гедиміновичем¹³, вони спішили зайняти королівство Русі, приєднавши його до Польщі, поки в Угорщині панує хаос.

Польське військо, яке на початку лютого 1387 р. вторгнулося у межі королівства Русі, очолили Спитко з Мельштина, Седзівой з Шубіна і Яцко з Тарнова, двоюрідний брат Спитка. Офіційно військо очолювала 13-річна король Ядвіга. Приводом для вторгнення було вигнання угорських баронів, яким ніби-то роздали землі, відібрані від польської шляхти, король Людовик і його васал князь Владислав Опольський. Були наперед підготовані привілеї та грамоти, підписані королем Ядвігою.

Князь Владислав Опольський 6 лютого 1387 р. звернувся до своїх васалів, шляхти і міст із закликом боронити королівство Русі, обіцяю-чи не призначати угорців намісниками без згоди місцевої еліти Ярослав Ісаєвич, Леонтій Войтович. Перехідний час, 70.. Але сілезьке лицарство, якому він протегував, роздаючи лени, як і верхівка міст, турбувалися тільки за свої привілеї. 8 лютого 1387 р. король Ядвіга була у Ярославі, який було надано Яцку з Тарнова Miasta polskie w tysiqcleciu. T. 2. (Wroclaw, 1967), 554.. 18 лютого в Городку король Ядвіга, до титулу якою було додано спадкоємниця Русі, надала привілей шляхті і духовенству Перемишльської землі. 8 березня 1387 р. король Ядвіга підтвердила вольності і привілеї Львова Привілеї міста Львова, 46-47.. Спитку з Мельштина отримав весь колишній домен галицьких князів з центром у Самборі і став титулуватися князівським титулом Ducum terrae Rusiae praedecessorum nostrum Герцог (князь) Руської землі попередників наших (лат.).. Ці землі належали князю Владиславу ©польському, після того як він отримав королівство Русі, а потім відійшли до короля Людовика Анжуйського і повернулися до Спитка з Мельштина. Не випадково саме він очолив польське військо в поході 1387 р. Anna Strzelecka. Melsztynski Srytek (Spytek z Melsztyna) h. Leliwa (zm. 1399). Polski Slownik Bio- graficzny. T. 20. Zesz. 86. (Warszawa, 1975), 412-415.

XIV ст. внесло багато незвичних речей у практику надання вищих титулів правителям дрібних територій. Розпочали цю практику претенденти на імператорську корону та римські папи, використовуючи різних кондотьєрів і узурпаторів-тиранів італійських міст-держав, які трансформувалися у герцогства, маркграфства чи князівства. Прилучилася до цього і Анжуйська династія у Неаполітанському королівстві. Так банкіри з родини Карачіоло, які фінансували королівський двір, врешті стали герцогами ді Веноса (duca di Venosa) і князями Капуї. Герцогський титул отримав Джованні Караччіоло (1372-1432), коханець одіозної королеви Джованни II Benedeto Crose. Storia del Regno di Napoli. (Napoli, 1963), 208-210; Enzo Esposito. Messer Gianni Caracciolo - il favorito della regina. (Youcanprint, 2013).. Тому такі приклади були. Виступивши на територію королівства Русі, польська сторона, зрозуміло не зважала на повернення цієї території князю Владиславу ©польському і іменувала на його місце нового князя Спитка з Мельштина.

Не маючи змоги протидіяти цим крокам, Владислав ©польський 17 квітня 1387 р. «Руську землю, якою мав володіти пожиттєво» передав чеському королю Вацлаву Люксембургу «як опікуну на той час угорських королів», присягнувши останньому як васал Михайло Грушевський. Історія України-Руси. Т. 4. (Львів, 1905), 121.. Польська сторона, яка Кревську унію піднесла до епопеї хрещення Литви і розширення християнського світу, трактувала похід Ядвіги як визволення території від угорців і сілезців і попернення володінь попереднім панам польським Jana Dlugosza Roczniki czyli kroniki slawnego krolestwa Polskiego. Ks. 10. (Warszawa, 1981), 237-238..

Але цей «визвольний» похід завершився під стінами Галича, де воєвода Бенедикт вчинив опір і погодився присягнути Ядвізі і Ягайлу тільки після підходу литовських військ і гарантій від короля Владислава Ягайла. Сигізмунд Люксембург, ставши королем Угорщини, надав королівство Русі барону Сцібору з Сціборжиць, який допоміг йому визволити з хорватського полону короля Марію. Сцібор утримав за собою Правобережжя Дністра до передгір'я Карпат. На підставі джерел, які збереглися, важко визначити хто скоріше отримав княже достоїнство: Сцібор з Сціборжиць чи Спитко з Мельштина. Виглядає, що таки Сцібор з Сціборжиць, який отримав надання з рук Сигізмунда Люксембурга як короля Угорщини, Хорватії, Галичини і Володимирії, тоді як королю Ядвізі подали на підпис надання Спиткові, керуючись близькою аналогією.

Тільки у 1392 р., завершивши громадянську війну у Литві і визнавши її великим князем двоюрідного брата Вітовта Кейстутовича, король Владислав Ягайло зміг повернутися до цих проблем. Слідом за польськими істориками українські дослідники не хочуть помічати, що фактично Кревська унія так і не отримала реалізації у XIV ст. Польща і Литва не стали федерацією, а, навпаки, зберегли суперництво у боротьбі за рештки території королівства Русі, перш за все за Подільське князівство.

Тепер Вітовт, розв'язавши війну з українськими і білоруськими князями, які намагалися зберегти незалежність своїх уділів Oswald Balzer. Istota prawna zaleznosci ksi^z^t litewsko-ruskich w dobie 1396-1398/1401. Spra- wozdanie Tow. Nauk. we Lwowie. T. 1. (Lwow, 1922), 198-202., потребував допомоги польського короля. Розгромивши поодинці своїх двоюрідних братів вітебського князя Свидригайла Ольгердовича, київського князя Володимира Ольгердовича і сіверського князя Корибута-Дмитра Ольгердовича, та змусивши їх емігрувати за межі Великого князівства Литовського, Вітовт Кейстутович виступив проти подільського князя Федора Корятовича і його союзника господаря Молдови. На допомогу йому з Самбора вирушило польське військо на чолі зі Спитком з Мельштина. Федір Корятович виїхав в Угорщину, сподіваючись на допомогу Сигізмунда Люксембурга, який доводився йому родичем і при дворі якого вже знаходився колишній вітебський князь Свидригайло Ольгердович. Обороняти потужні подільські замки він залишив воєводу Нестиса. Але останній швидко здав ці фортеці Спитку з Мельштина Jan Dlugosz. Dziela wszystkie. T. 4, ks. 10. (Warszawa, 1868), 488-497; Szymona Starowolskiego Wo- jownicy sarmaccy Red. Jerzy Starnawski. (Warszawa, 1978), 142; Михайло Грушевський. Історія. Т. 4, 89-90, 166-167, 174-178, 475-476.. Знову збережені джерела не дозволяють прослідкувати перебіг цих подій. Ми не можемо навіть стверджувати, що мали місце польові битви чи облоги. Виглядає тільки, що похід Спитка з Мельштина був стрімким і не залишав часу противнику на підготовку і роздуми. При цьому так само стрімко було захоплено територію Правобережжя верхньої течії Дністра до передгір'я Карпат. Сцібор з Сціборжиць перебував на Дунаї і цю територію, напевно, вже ніхто не обороняв. Але Подільське князівство мало низку потужних замків і організоване військо, зрештою як і його союзник господар Молдови Роман І, який у

1393 р. визнав себе васалом Польщі Documente slavone din Archivele imperiale din Moscva procurate de Nicolae Kretzulesku publicate cu traduceri latine §i cu note de dr. Emil Kaluzniacki. Documente priviatoare la Istoria Romanilor culese de Ludoxiu de Hurmuzaki. Vol. 1. P 2. (Bucure^ti, 1890), № DCXLV.

Можливо, що завоювання Подільського князівства тривало довше (1392-1395), бо тільки 12 червня 1395 р. король Владислав Ягайло надав Спитку з Мельштина Теребовлю і Стінку Фелікс Шабульдо. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. (Киев, 1987), 51-52, 10 липня 1395 р. на «повному княжому праві… які мають інші наші князі литовські і руські» Кам'янець, Смотрич, Бакоту, Червоногород і Скалу Anna Strzelecka. Melsztynski Spytek (Spytek z Melsztyna), 414..

Відкритим залишається питання васальної залежності подільського князя Спитка з Мельштина. Зберігаючи за собою уряд краківського воєводи і доменальні володіння з центром у Самборі, він, безперечно, залишався васалом короля Владислава Ягайла. Але Литва вважала Поділля своєю територією і поява подільської дружини на Ворсклі певне тому підтвердження. Скоріше Спитко був васалом обох володарів, подібно до того як його попередники подільські князі, погодившись на угорську зверхність, періодично платили данину-вихід золотоордин - ським ханам.

Те, що Спитко залишався полоьським васалом, свідчать наступні події. У 1396 р. саме йому доручив король Владислав Ягайло очолити військо у поході на сілезькі землі князя Владислава ©польського. І знову військове щастя було на стороні Спитка. Сигізмунд Люксембург не зміг допомогти Владиславові ©польському і у ході швидкої кампанії Спитко з Мельштина легко здобув Велюнь і більшість інших сілезьких міст. Значна частина цієї території була віддана Спиткові Szymona Starowolskiego Wojownicy sarmaccy. Przelozyl, wst^pem poprzedzil i przypisami opatrzyl Jerzy Starnawski. (Warszawa, 1978), 142..

13 липня 1397 р. Спитко з Мельштина разом з королями Ядвігою і Владиславом Ягайлом, яких супроводжували ще краківський біскуп Петро Виш, познанський біскуп Миколай з Курова та польські воєводи Ян з Тарнова, Ян Лігейза, Петро Кміта та Ян з Тенчина, зустрілися з угорським королем Сигізмундом Люксембургом і князем Владиславом ©польським. Незважаючи на готовність угорської сторони до компромісів, зустріч результатів не дала Леонтій Войтович. Боротьба за спадщину Романовичів (1340-1434): між стереотипами та іс-торичною правдою. Княжа доба: історія і культура. Вип. 12. (Львів, 2018), 139-140.. Але Спитко з Мельштина і надалі залишався у найближчому оточенні королів.

Тим не менше, влітку 1399 р. він виступив на допомогу великому князю литовському Вітовту Кейстутовичу, який на той час фактично розірвав унійні стосунки і король Владислав Ягайло не підтримав цієї виправи на підтримку хана Тохтамиша проти Темір-Кутлуга. Битва на р. Ворсклі 12 серпня 1399 р. через самовпевненість Вітовта завершилася поразкою із значними втратами Леонтій Войтович. Улус Джучі (Золота Орда). Леонтій Войтович, Юрій Овсінський. Історія війн і військового мистецтва. Т. 1. (Харків, 2017), 609.. У цій битві Спитко з Мельштина загинув чи пропав без вісті Александр Барбашев. Витовт и его политика до Грюнвальдской битвы 1410 г. (Санкт- Петербург, 1885; Была Церква, 2012), 82-85.. Король Владислав Ягайло негайно передав Подільське князівство своєму братові жидачівському князю Свидри - гайлу Ольгердовичу, а у 1403 р. змусив вдову продати йому володіння у Західному Поділлі. Бл. 1410 р. і доменальні землі з Самбором стали королівщинами. Незважаючи на те, що у Спитка залишилося двоє синів, якими опікувався дядько Ян з Тарнова, їх обох усунили не тільки від батьківської спадщини, але й від серйозних урядів. Старший Ян з Мельштина (+ 1429) емігрував до двору Сигізмунда Люесембурга і помер у Буді, а молодший Спитко III з Мельштина (1388-6.05.1439), підтримував князя Жигмунта Корибутовича, воював у гуситському війську, виступав проти краківського біскупа Збігнєва Олесницького і загинув у битві з його військом під Гротніками на р. Ніда Anna Sochacka. Konfederacja Spytka z Melsztyna z 1439 r. Rozgrywka polityczna, czy ruch ideolo- giczny? Rocznik Lubelski. Vol. 16 (Lublin, 1973), 41-65; Feliks Kiryk. Melsztynski Spytek h. Leliwa (1388-1439). Polski Slownik Bwgraficzny. T. 20. Zesz. 86. (Warszawa, 1975), 415-417; Bozena Czwoj- drak. Kilka uwag o konfederacji Spytka z Melsztyna z 1439 r. Sredniowiecze polskie i powszechne. Т. 2. Red. I. Panic, J. Sperka. (Katowice, 2002), 197-211.. Польські політики спішили ліквідувати сліди надання князівського достоїнства вихідцю з нетитулованої шляхти, щоб уникнути подальшого поширення подібної практики.

Размещено на Allbest.ru