Зброя та захисний обладунок чеського лицарства за династії Люксембургів (XIV - перша третина XV ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зброя та захисний обладунок чеського лицарства за династії Люксембургів (XIV - перша третина XV ст.)

Соломія Рапко,

Соломія Рапко. ЗБРОЯ ТА ЗАХИСНИЙ ОБЛАДУНОК ЧЕСЬКОГО ЛИЦАРСТВА ЗА ДИНАСТІЇ ЛЮКСЕМБУРГІВ (XIV - перша третина XV ст.)

У статті на підставі залучення зображувальних та археологічних джерел здійснено спробу відтворити зброю та захисний обладунок чеського лицарства періоду його розквіту за династії Люксембургів у Чеському королівстві (XIV -- перша третина XV ст.). Робиться наголос на загальноєвропейських тенденціях у розвитку елементів чеської лицарської мілітарної технології. люксембург лицарство обладунок мілітарний

Ключові слова: Чеське королівство, династія Люксембургів, лицарство, зброя, захисний обладунок.

Solomia Rapko. WEAPONS AND A PROTECTIVE ARMOR OF THE CZECH CHIVALRY BY THE LUXEMBOURG DYNASTY (XIV - FIRST THIRD OF THE XV CENTURY).

In the article, on the basis of the attraction of figurative and archaeological sources, an attempt was made to reproduce the weapon and protective armor of the Czech chivalry during its heyday by the Luxembourg dynasty in the Czech kingdom (XIV -- first third of the XV century). The emphasis is placed on the common European trends in the development of elements of the Czech knight's military technology.

Key words: the Czech kingdom, the Luxembourg dynasty, chivalry, weapons, protective armor, the Late Middle Ages.

Чеська лицарська зброя та обладунок є складовою матеріальної культури середньовічної Європи, репрезентуючи водночас розквіт технологічний та розквіт мистецький, характерні для лицарської епохи у Чеському королівстві зокрема, і у ширшому європейському масштабі загалом.

На період правління династії Люксембургів (XIV -- перша третина XV ст.) у Чеському королівстві, зокрема її представників Яна І (1310-- 1346), Карла IV (1346-1378), Вацлава IV (1378-1419), Сигізмунда I (1419-1421, 1436-1437), -- припадає апофеоз лицарства, мить його найбільшого розквіту і кульмінації лицарської культури в усіх її проявах. Лицар був ідеалом, на який спрямовують захоплення, який наслідують. Це також період великих досягнень у сфері зброї та захисного об- ладунку, які уможливлювали для лицаря якнайкраще виконання його військової місії. Водночас, із процвітанням лицарства у період Люксембургів вже стають помітними ознаки кризи лицарського способу ведення війни, відбувається поступовий занепад елементів лицарської мілітарної технології^.

Стаття має на меті виявити характерні особливості зброї та обла- дунку чеського лицаря періоду епохи Люксембургів, і опираючись на сучасний стан дослідження проблематики, розкрити особливості зброї та захисного спорядження як елементів зовнішньої атрибутики лицарства у період Пізнього Середньовіччя.

Студії над європейською лицарською зброєю, в контекст якої вписана і зброя чеського ареалу, поділяються за кількома напрямками. Перш за все, це праці інтегрального, енциклопедичного характеру Венделіна Бехайма² чи Ежена Віолле-Ле-Дюка³. Інший напрямок зброєзнавчих

студій, так званий “класифікаційний”, базується на методологічній базі археології і має за мету розробку типологічних класифікаційних систем для окремих видів озброєння; це роботи Яна Петерсена Петерсен Я. Норвежские мечи эпохи викингов. Санкт-Петербург, 2005. 352 с., Анатолія Кірпічнікова Кирпичников А. Древнерусское оружие. Археология СССР. Свод археологических источников. Вып. 1. Москва-Ленинград, 1966. 145 с.; Его же. Древнерусское оружие. Археология СССР. Свод археологических источников. Вып. 2. Москва-Ленинград, 1966. 182 с., щоправда, їхні дослідження мало стосуються досліджуваної теми -- чеського ареалу Пізнього Середньовіччя. Третій напрямок, функціонально-реконструкційний, який враховує практичне застосування зброї на полі битви, започаткований і найповніше представлений у науковому доробку Еварта Окшотта Окшотт Э. Археология оружия. От бронзового века до эпохи Ренессанса. Пер. М. Якушина. Москва, 2006. 398 с.; Его же. Меч в век рыцарства. Классификация, типология, описание. Пер. Л. Игоревского. Москва, 2007. 224 с.; Его же. Рыцарь и его доспехи. Латное облачение и воору-жение. Пер. А. Анваера. Москва, 2007. 187 с..

Зброї, військовому спорядженню, одягу та іншій зовнішній атрибутиці чеських лицарів присвячене ретельне дослідження чеських вчених Зорослави Дробної, Яна Дурдіка і Еміла Вагнера Durdik J., Drobna Z., Wagner E. Kroj, zbroj a zbrane doby predhusitske a husitske. Praha, 1956. 480 s., яке вийшли друком ще у 1956 р. Більшу половину праці складають докладні ілюстрації усіх видів зброї та обладунку, які були поширеними у Чеському королівстві у XIV--XV ст. Дослідники ставили собі за мету наочно представити військове спорядження чеських лицарів, створивши такий собі чеський аналог авторитетної від XIX ст. у цій галузі, вже згаданої праці В. Бехайма. Сучасним її варіантом також є багата на ілюстративний матеріал зброєзнавча енциклопедія авторства чеського історика Петра Клучіни, де чеські взірці зброї та обладунку вписані у загальноєвропейський лицарський контекст Klucina Р. Zbroj a zbrane: Evropa 6.-17. stoleti. Praha, 2004. 683 s..

Чеських дослідників перманентно цікавить тематика лицарської зброї періоду її “золотого віку”, проте ця сфера ще потребує докладного вивчення. Останнім часом, однак, бачимо чималий поступ у вивченні взірців зброї із колекцій музейних збірок і в намаганні створити на їхній підставі класифікацію. Цьому й присвячені численні розвідки Петра Жаковського Zakovsky P. Dlouhe mece ze sbirek muzei v Chocni a Vysokem Myte. Archeologicke rozhledy. Vol. LXI. Praha, 2009. C. 3. S. 509-523; Idem. Znacene vrcholne a pozdne stredoveke dlouhe mece ze sbirek Mestskeho muzea v Broumove. Archaeologia historica. Roc. 33. Brno, 2008. S. 471-490; Idem. Stredoveke a rane novoveke chladne zbrane ze sbirek Mestskeho muzea v Moravskem Krumlove. Archaeologia mediaevalis. Moravica et Silesiana. Hrad jako technicky problem. Technologie a formy vystavby stfedovekych opevnenych stdel. Ed. Z. Merinsky. Brno, 2011. S. 127-188.. Однак наразі слід констатувати брак каталогів, на підставі яких можна було б більш системно вивчати зброю лицарів на чеських теренах.

Серед нещодавніх досліджень, присвячених лицарської зброї та обладунку Середньовіччя, хоч і не чеського, а загальноєвропейського контексту, слід згадати працю львівських істориків Леонтія Войтовича та Юрія Овсінського Войтович Л., Овсінський Ю. Історія війн і військового мистецтва. Т. 1 (бл. 3060 р. до Христа 108, у якій автори докладно висвітлюють еволюцію

лицарського озброєння, започатковуючи цим якісно новий виток зацікавлення лицарським військовим мистецтвом на українських наукових теренах.

При розгляді лицарської зброї опиратимемось на поділ, згідно якого виокремимо захисне спорядження (обладунок) і бойове (зброя). Зброя лицаря поділялась на ударну (спис, булава, шестопер, чекан) та рубальної (бойова сокира, шабля) або колото-рубальної дії (меч). Захисний обладунок, водночас, міг мати такі різновиди: кольчуга, панцир (пластинчатий, лускоподібний, комбінований, бригантина), суцільні ковані лати. Також сюди слід віднести шоломи різних типів (бацинет, салад, арме), про які буде сказано далі.

Найважливішою зброєю лицаря був меч (у тогочасних текстах фігурує як gladius, swert), призначення якого виявляло себе в ближньому бою. Це була елітна зброя, оскільки оволодіння нею вимагало тривалої підготовки. В першій половині XIV ст. ще домінує старіший тип, з широким лезом, короткою рівною гардою і недовгим ефесом (типи XIII, ХІІІЬ, XIV за Окшоттом)- початок XVI ст.). Харків, 2017. С. 366-431, 625-682, 755-760. 809-810. ^{Окшотт Э. Меч в век рыцарства. С. 57-82.}, зображення якого фігурують на мініатюрах із “Велиславової Біблії” (1325--1349) та ілюстрованого кодексу “Liber depictus” (третя чверть XIV ст.), а то і з місяцеподібним навершям і доводі короткою рівною гардою, як на одній з картин майстра Више- бродського вівтаря (рис.1).

Серед матеріальних знахідок, які ілюструють тип мечів, поширений на зламі XIII--XIV ст., є довгі мечі із збірок музеїв в м. Високе Мито і Хоцень, які належать до типу ХШа за Окшоттом Zakovsky Р. Dlouhe mece. S. 511-513. (рис. 2). Загалом у проміжку між XII -- першою половиною XIV ст. були характерними мечі I-ї групи за Окшоттом, які мали широкий двосічний клинок, і, перш з все, були рубальної дії (проти ворога, одягненого в кольчугу), хоч деякі були придатні й для колотого удару.

Переважно це все ще були мечі одноручні, але гарда поступово почала видовжуватись, і на прикладі типів ХПа, XIII і ХШа можна вже говорити про поширення мечів півтораручних, а то й дворучних. З другої половини ХШ ст., з появою суцільнометалевих елементів захисту, рубальної дії мечі вже ставали менш ефективними. Але й, попри цей недолік, мечі I-ї групи часто були у вжитку не лише протягом усього XIV ст., але також іноді у столітті XV ст. Окшотт Э. Археология оружия. C. 499-502..

А проте, всередині XIV ст. відбулась суттєва зміна в способі використання меча. У відповідь на вдосконалення захисного спорядження лицарі почали потребувати такої зброї, яка могла б перемогти лати. Цього можна було досягти двома шляхами. По-перше, збільшуючи силу удару клинка методом збільшення ширини і подовження цього клинка. Але така зброя була важкою, і вимагала володіння нею двома руками. Пша можливість -- це звуження клинка й зосередження уваги на тому, аби зробити його вістря максимально гострим, для колотого удару. З'являються також мечі, які поєднували в собі обидва ці способи Klucina P. Zbroj a zbrane. S. 383-384.. Е. Окшотт всі ці мечі, спрямовані проти латів, зараховує до ІІ-Ї групи. Новизна виявилась і в способі тримання меча -- руків'я меча продовжується, відтак меч стає півтораручним або й дворучним Dolinek V. Historicke zbrane. Praha, 2008. S. 16.. Популярний тоді тип XVIa -- був чи не найбільш поширеним на чеських землях наприкінці XIV -- на початку XV ст. (рис.3), хоч саме від кінця XIV ст. помітним стає велике розмаїття форм ефесів мечів.

Меч відігравав у середньовічній військовій справі дуже важливе місце, був однією з найкоштовнішої зброї, й у час розквіту кавалерії був символом лицарства, відіграючи велику роль під час церемонії посвяти в лицарі Iwanczak W Po stopach rytlrskych pribehu: Rytirsky ideal v ceskem pisemnictvi 14. stoleti. Praha, 2001. S. 95.. А з часу Хрестових походів символіка меча посилилась асоціацією із хрестом, а це говорить про його сакральний характер Antonin R. Ceska slechta na rytlrskych konich. S. 18; Dolinek V. Historicke zbrane. Praha, 2008. S. 31.. Ефес меча нагадував собою хрест, а в руків'я можна було помістити реліквію, наприклад, шматок мощів. Цю зброю обожнювали, нею клялись, використовували в ритуалах (зокрема, під час посвяти у лицарі).

В Чеському королівстві були популярними мечі, виготовлені в німецькому місті Пассау, і які, підтверджуючи це, часто мали на своїх клинках символ -- зображення “вовка, що біжить”. Звісно, шкала роз- різнювальних знаків була велика, її інтерпретацією у своїх працях займався М. Глосек Glosek M. Znaki i napisy na mieczach sredniowiecznych w Polsce. Wroclaw, 1973. S. 134-151..

Лицар не міг обійтись без ще однієї зброї -- тесака, який мав справді універсальне значення, оскільки крім того, що його носили щодня при боці як особисту зброю, але й також -- застосовували як під час битви, так і на полюванні. Носили тесак, як і меч, з лівого боку в шкіряних піхвах. Більшість тесаків на чеських теренах походити з Італії або Франції Rutkay A. Waffen und Reiterausrustung des 9. bis zur ersten Halfte des 14. Jahrhunderts in der Slo- wakei. Slovenska archeologia. Bratislava, 1976. C. 2. S. 294.. Наприкінці XIV ст. поширення мали тесаки із кривим клинком, часто розширеним донизу. Такі тесаки були настільки характерними для чеського середовища, що й сама його назва у формі “празький тесак” поширилась за часів Гуситських війн до інших земель -- німецьких і французьких Durdik J., Drobna Z., Wagner E. Kroj, zbroj a zbrane doby predhusitske a husitske. Praha, 1956. S. 69.. Деякі тесаки були настільки довгими, що мали й дворучне руків'я -- таку зброю зустрічаємо ще на мініатюрах з “Біблії Мацієвського” (сер. ХІІІ ст.) Ibidem. S. 238..

Що ж іншої важливої зброї лицарства, то у період Високого і Пізнього Середньовіччя відбувається виразний поділ списів на піхотний і кавалерійський. Зокрема, другий з них -- спис лицаря -- в довжину досягав 4,5 м. Вершник використовував спис лише в першій фазі нападу. Підсилений рухом коня, удар лицарського списа пробивав кольчугу. З

іншого боку, спис під час бою слугував воїнам для орієнтації, бо був водночас і хоругвою, коли до нього прикріпляли прапорець, несучи під час походу вертикально. Лицарські наконечники списів іноді бували прикрашені різьбою та позолотою, що свідчило про елітарність їхніх власників. Зокрема, один із таких взірців зберігається в Національному музеї в Праз^і22.

Серед зброї лицарів були й бойові сокири, які вони використовували після нападу за допомогою списа, під час індивідуальних поєдинків. Перевагою, в цьому разі, була сила удару сокири і можливість завдяки ній пробити обладунок. Часто бойову сокиру, особливо велику дворучну, можна побачити на зображеннях, зокрема, у згаданій вже “Біблії Мацієвського” (рис. 4). У XIV ст., під час кавалерійського бою, застосовували і різновид легких сокир, призначених для метання Ibidem. S. 73. ^{Klucina P. Zbroj a zbrane. S. 242.}.

На зв'язок лицарської самоідентичності і його зброї, яка пов'язувалась, перш за все, із важливістю доблесті й бойової здатності в образі лицаря тієї епохи, вказує уривок із поеми “Про Єтршіха Бе- рунського” (друга половина XIV ст.), в якому лицар Дєтлеб, який був позбавлений військового спорядження, висловлює свою безпорадність і розгубленість через те, що “не знає, де себе діти”, коли він не має свого меча й обладунку O Jetrichu Berunskem. Rytirske srdce majice. Td. E. Petru, D. Mareckova. Praha, 1984. P. 165..

Мета, з якою використовували щит, попри його неодноразові модифікації впродовж історії, не змінювались ніколи. Щит був важливим доповненням до зброї й обладунку, коли йшлось про захист. Лицарі послуговувались кавалерійським різновидом щита, який був найголовнішим типом щитів у Середні віки Окшотт Э. Рыцарь и его доспехи. C. 78.. Щит завжди мав певну ввігнутість, яка відповідала контуру тіла, і тримався лівою рукою.

На чеських теренах в епоху Люксембургів каплеподібний щит, характерний для попереднього Пршемисловського періоду, зустрічається вельми зрідка, а його функція бойовою була лише частково. Швидше йдеться про декоративну мету щита, з нагоди тієї чи іншої святкової нагоди. Зображення таких щитів зустрічаємо у вже згаданому рукописі чеського походження з третьої чверті XIV ст. “Liber depictus”, але цей тип залишається актуальним і в наступному столітті, трапляючись на сторінках “Крумловського рукопису” (поч. XV ст.) (рис. 5).

Та кавалерійські щити цього часу не завжди мали каплеподібну форму. На картинах Майстра Теодоріка із 60-х рр. XIV ст. (замок Кар- лштейн) знаходимо зображення щитів, у яких верхня їхня частина прогнула донизу, нагадуючи, у такий спосіб, заокруглені роги, а одна із сторін щита несиметрично більша за іншу (рис. 5).

Наприкінці XIV ст. з'являється новий тип щита -- його призначенням було захищати під час турнірного поєдинку списами. Він мав форму неправильного прямокутника і ввігнутістю був спрямований назовні, а не всередину. У таких щитах з верхнього краю, ближче до

правої руки, було заглиблення для розміщення там древка списа (рис. 6).

Найбільших виразних змін зазнав лицарський захисний обладу- нок, пройшовши впродовж епохи Люксембургів умовно три етапи свого розвитку. Перший тривав до середини XIV ст., і для нього було властивим домінування кольчуги, яка була головним елементом захисту тулуба, але, водночас, в цей час вже присутні й додаткові засоби захисту -- шкіряні чи металеві наплічники, наколінники, наголінники, кіраси. Протягом усього XIII ст. тривали пошуки комбінованого панцира, у якому пластинчастий або лускоподібний захист поєднувались би з кольчугою. У період Яна I Люксембурга актуальним ще залишався панцир-хауберт -- довга плетена кольчуга з кольчужними рукавами і штанами, а також бригантина -- куртка зі шкіри, на яку нашивались залізні пластини, обтягуючись згори ще тканиною. Руки та ноги додатково захищали панцирними наручами та поножами. Поверх панцирів носили плащі-гамбізони, які були актуальні впродовж всього XIV ст. (рис. 7).

На другому етапі (до початку XV ст.) кольчуга не зникає, але вже є другорядною, натомість акцент зміщується на модернізацію і вдосконалення латових елементів. Почалось виробництво суцільних кованих, так званих білих або готичних латів, які покривались шаром срібла і полірувалися до дзеркального блиску (рис. 8). Третій етап -- від перших десятиліть і до 70--80 рр. XVct. -- період утвердження й панування суцільнометалевого обладунку (рис. 9). Водночас, саме тоді, коли лицарство володіє найдосконалішою зброєю й обладунком, важкоозброє- на кіннота перестає бути вирішальною силою на європейських полях битв26.

Одним із найважливіших елементів озброєння лицаря був шолом, який захищав його голову. Саме з XIV ст. на чеських землях поширюється чеський варіант цього слова -- “pfielbicie“, еквівалент латинського „да1еа“, тоді як німецьке слово “helm” почало використовуватись для позначення турнірного шолому. У період династії Люксембургів все рідше зустрічаємо горщикоподібний шолом, символ епохи Хрестових походів, який, проте, мав низку незручностей при носінні Кривизюк Л. Криза лицарства і початки формування професійного війська. Україна: куль-турна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 20. Actis testantibus. Ювілейний збірник на пошану Леонтія Войтовича. Львів, 2011. С. 369-376; Овсінський Ю. Присмерк ли-царської епохи. Столітня війна. Войтович Л., Овсінський Ю. Історія війн і військового мисте-цтва. С. 631-635. ^{Бэхайм В. Энциклопедия оружия. С. 33.}.

В зображувальних джерелах протягом усього XIV ст. найчастіше зустрічаємо конічний тип шолому, бацинет (Ьавсіпеї), який спершу був без будь-яких зайвих оздоб, але під кінець XIV ст. вже часто мав одну-дві позолочених смужки вздовж краю, іноді у формі корони Durdik J., Drobna Z., Wagner E. Kroj, zbroj a zbrane doby predhusitske a husitske. Praha, 1956. S. 60.. Бацинет добре закривав голову з обох боків і потилицю, але обличчя залишав відкритим, проте іноді міг мати і забрало (ближче до кінця

XIV ст.), схоже на собачу морду (hundsgugel). Знизу до нього кріпилась кольчужна бармиця, яка закривала не тільки шию, а й плечі. Такий шолом-бацинет представлений, зокрема, на картинах Вишебродського вівтаря із середини XIV століття, Тршебонського вівтаря із 80-х років того ж століття, а також на мініатюрах “Крумловського рукопису” з початку XV ст. (рис. 10)

На початку XV ст. забрало змінює форму, і, замість гострого (“собача морда”), стає заокругленим, маючи лише отвори для дихання. Також, власне, і форма шолома відтоді стає більш обтічною (рис. 9). Цей варіант захисту голови з'являється на чеських землях водночас із його поширенням на французьких і німецьких теренах. Саме така обтічна форма шолому згодом еволюціонує в тип “арме” (armet) (із середини

XV ст.), та це вже виходить за межі досліджуваного періоду.

Були популярним різновидом шоломів протягом усього XIV ст. і так звані “залізні капелюхи” (pileus ferreus, eysenhut). Перш за все, їх використовували піхотинці, лучники, арбалетники, але й кінні лицарі теж. Масове поширення такого типу шолому зумовило неймовірну кількість його варіантів. Серед перших зображень “залізного капелюха” на чеських теренах є, знову ж, Вишебродський вівтар із середини XIV ст. Часто такі шоломи мали спереду трикутноподібну форму, гострий кінець якої опускався із чола до ділянки носу, краще захищаючи обличчя, оскільки воно у такому шоломі залишалось відкритим Durdik J., Drobna Z., Wagner E. Kroj, zbroj a zbrane. S. 62. ^{Ibidem. S. 64.}.

Іншим різновидом захисту голови, який з'являється на початку XV ст., був шолом-салад (salade, schaller). Він еволюціонував із спроб покращити “залізний капелюх”, головним чином шляхом розширенням полів, які тепер краще оберігали як обличчя, так і потилицю. Поява перших саладів припадає у Чеському королівстві на початок століття, як і у Франції, проте перша письмова згадка належить аж до 1441 р.30.

Загалом, хороший бойовий шолом, який щонайкраще захищав голову лицаря, мав чи не вирішальне значення на полі битви, але слід брати до уваги, що цілковито гарантувати безпеку жоден із його різновидів не міг. І навіть найбільш продумані щодо захисних функцій шоломи XV ст. не могли врятувати лицарів від зброї гуситських військ.

Таким чином, прагнення максимально захистити себе вело до поступового збільшення ваги обладунку та зброї лицарів. Ця тенденція на чеських теренах, як і в Західній та Центральній Європі загалом, яскраво виявилась у XIV--XV ст. Лицар ставав практично невразливим, а тому битви часто перемагали шляхом взяття в полон, тоді як поранених і вбитих було небагато. Але і це вдосконалення мало свої межі. Надмірна вага вершника у важкому обладунку виснажувала коня, а його самого робила неповоротким або й безпорадним: якщо під лицарем вбивали коня, він часто не був здатен підійнятись із землі без сторонньої допомоги. Негативні аспекти важкого озброєння виявились при зіткненні лицарства з іншим типом ведення війни, та стали очевидними в період Пізнього Середньовіччя. Прикладів цьому безліч: невдачі лицарства в Палестині під час Хрестових походів, битви при Куртре (1302 р.), при Баннокберні (1314 р.), битви при Кресі і Пуатьє під час Столітньої війни (1337--1453), врешті, на чеських теренах -- це власне Гуситські війни (1419--1434). Всі ці ситуації продемонстрували неспроможність лицарської кавалерії протистояти піхоті, озброєній алебардами, луками, арбалетами, а згодом і вогнепальною зброєю. Але до змін «військового тренду» дійшло не одразу. В епоху свого розквіту, під егідою інтернаціональної династії Люксембургів, чеське лицарство було домінантною військовою силою, яка ще продовжувала відігравати свою помітну роль впродовж XIV--XV ст.

Додатки:

Рис. 1. Зображення ефесу меча із місяцеподібним навершям, характерним для початку XIV ст., на підставі картини Майстра Вишебродського вівтаря (J. Durdik, Z. Drobna, E. Wagner. Kroj, zbroj a zbrane doby predhusitske a husitske. Praha, 1956. S. 310).

Рис. 2. Довгі мечі із збірок музеїв в м. Високе Мито і Хоцень, які належать до типу ХІІІа за Окшоттом (поширені на початку XIV ст.) ( P. Zakovsky. Dlouhe mece ze sbirek muzei v Chocni a Vysokem Myte. Archeologicke rozhledy. Vol. LXI. Praha, 2009. C. 3. S. 523).

Рис. 3. Зображення ефесів мечів, характерних протягом XIV ст. ( J. Durdik, Z. Drobna, E. Wagner, Kroj, zbroj a zbrane doby predhusitske a husitske. Praha, 1956. S. 311).

Рис. 4. Бойова сокира лицарів, яку використовували у дворучний спосіб. (P. Klucina, Zbroj a zbrane: Evropa 6.-17. stoleti. Praha, 2004. S. 238).

Рис. 5. Поширений у XIV ст. кавалерійський щит (1,2). Каплеподібний щит, який втрачає у XIV ст. своє бойове значення, та зберігаючи церемоніальне, і все ще часто зустрічається на зображеннях того часу до наступного століття (5, 7, 9).

(J. Durdik, Z. Drobna, E. Wagner. Kroj, zbroj a zbrane doby predhusitske a husitske. Praha, 1956.S. 298).

Рис. 6. Щити, які використовували у XIV-XV ст. під час лицарських турнірів ( J. Durdik, Z. Drobna, E. Wagner. Kroj, zbroj a zbrane doby predhusitske a husitske. Praha, 1956. S. 299).

Рис. 7. Чеський лицар XIV ст. (на основі картини Майстра Тршебонського вівтаря, м. Трше- бонь, бл. 1380 р.). (Д. Алексинский, К. Жуков, А. Бутягин, Д. Коровкин. Всадники войны. Кавалерия Европы. Санкт-Петербург, 2005. C. 327).

Рис. 8. Лицарі у латах з 1390-1410 рр. з мініатюр “Біблії Вацлава IV” ( J. Durdik, Z. Drobna, E. Wagner. Kroj, zbroj a zbrane doby pfedhusitske a husitske. Praha, 1956. S. 204, 208).

Рис. 9. Лицар у суцільнометалевому обладунку; шолом-арме ( бл. 1405, “Bellifortis”) ( J. Durdik, Z. Drobna, E. Wagner. Kroj, zbroj a zbrane doby predhusitske a husitske. Praha, 1956. S. 224).

Рис. 10. Шоломи-бацинети із зображень Майстра Вишебродського циклу:

1 - близько середини XIV ст.; 2, 3, 4, 6 - 70- 80-і рр. XIV ст.; 5 - початок XV ст.; 7 - 20-і рр. XV ст. (J. Durdik, Z. Drobna, E. Wagner. Kroj, zbroj a zbrane doby predhusitske a husitske. Praha, 1956. S. 278).

Размещено на Allbest.ru