Визвольні змагання українського та польського народів у 1918-1921 рр. за документами польських архівів щодо інтернованих петлюрівців

Размещено на http://www.allbest.ru

Визвольні змагання українського та польського народів у 1918-1921 рр. за документами польських архівів щодо інтернованих петлюрівців

Євген Сінкевич'

Yevhen Sinkevych

Liberation struggles of the Ukrainian and Polish peoples in 1918-1921.

According to the documents of the Polish archives regarding the interned Petliuvians

Abstract

The steady approach to the solution during the First World War has brought about dramatic changes in the prospect of solving the Polish and Ukrainian issues. Both peoples got a chance to take advantage of a rather favorable situation, when the oppressors were in hostile camps, and in mutual struggle they blew each other out. Correspondence, diaries, and archived documents show that staying abroad was a difficult ordeal for ex-soldiers as well as civilians who emigrated for various reasons. Comparing the conditions of Ukrainians in Czechoslovakia and Poland, researchers often note that yesterday's allies of J. Pilsudski suffered greatly morally and materially. We have reason to believe that in the numerous camps located in large areas of the revived Second Polish-Lithuanian Commonwealth, internees found themselves in different conditions. According to O. Vyshka, the conditions in Alexandrov Kuyavsky's camp were unbearable, while those in Piotrkow Trybunalski had the opportunity to meet basic spiritual needs and found temporary jobs. It should be borne in mind that Poland was under considerable pressure from Soviet Russia and later from the Soviet Union, so the presence of the former Petliurists in the 1920s and 1930s posed certain international problems for the authorities. In addition, the fate of the internees was to some extent affected by the internal political struggle between the Endeks and the Pilsudskis.

Keywords: Petlyurivtsi, Poland, army, archival documents

Анотація

Невпинне наближення Першої світової війни до розв'язки внесло кардинальні зміни у перспективи вирішення польського й українського питання. Обидва народи отримали шанс скористатися з достатньо сприятливої ситуації, коли поневолювачі знаходилися у ворожих таборах та у взаємній боротьбі знекровлювали одне одного. Проблеми Української революції та боротьби за незалежність українсько-польських взаємин завжди викликали та викликатимуть жвавий інтерес суспільства. У цьому ряду стоїть і зацікавлення долею вояків армії УНР, які були інтерновані на польських теренах у таборах у Ланьцуті, Вадовицях, Калиші, Пікулицях, Александрові Куявському, Ченстохові та Пйотркові Трибунальському.

Ключові слова: архівні джерела, армія УНР, Пйотрков Трибунальський, петлюрівці

визвольний український польський

Події у Росії спричинили хаос, що робив непередбачуваним кожен день. Разом із тим, сам факт падіння самодержавства у Росії посприяв постановці на порядок денний питання щодо статусу Польщі та давав шанс для українців поборотися за самостійність. 27 березня 1917 р. в умовах, коли терени Польського Королівства не були підконтрольні Росії, петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів ухвалила рішення про право польського народу на самовизначення та створення незалежної держави. Вже через день, Тимчасовий уряд оголосив відозву до поляків, де декларував поновлення польської держави на всіх поневолених теренах із переважаючим польським населенням, а також скликання у Варшаві, після визволення польських земель, установчих зборів.

Після падіння Тимчасового уряду на весні 1918 р. на теренах заселених поляками виникли три незалежні осередки, метою яких була відбудова державності: у Кракові - Польська ліквідаційна комісія, на теренах Великопольщі - Центральний громадянський комітет, й у Варшаві - контрольована німцями Регентська рада. Роль репрезентанта польських інтересів на Заході взяв на себе Польський Національний Комітет, що мав штаб- квартиру в Парижі та фактично виконував функції Міністерства закордонних справ ще неіснуючої держави. Його керівником був відомий публіцист і політик Роман Дмовський. Сінкевич Євген Григорович - доктор історичних наук, професор кафедри всесвітньої історії і міжнародних відносин Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (Черкаси, Україна);

ORCID: https://orcid.org/0000-0001-5729-1644; е-таіі: e.sinkevych@gmail.com

У Києві 4 березня 1917 р. з ініціативи Товариства Українських Поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій (Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство, Товариство українських техніків і агрономів тощо) заснована Українська Центральна Рада. Головою УЦР заочно обрано М. Грушевського, якого тимчасово заступав В. Науменко, а товаришами голови обрано: Д. Антоновича і Д. Дорошенка. 22 березня 1917 р. УЦР видала першу відозву «До українського народу», а коли 27 березня 1917 р. керівництво перебрав М. Грушевський, вона стала дійсним дійовим центром українського національного руху. Після скликання Всеукраїнського Національного Конгресу, УЦР перетворилася на своєрідний парламент, складений із 150 представників, обраних від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та делегатів від губерній. На конгресі обрано нову президію УЦР: голова М. Грушевський, заступники голови С. Єфремов і В. Винниченко.

Восени 1918 р. швидко розгорталися події у Галичині й інших теренах підконтрольних Австро-Угорщині. У підписаному цісарем 16 жовтня 1918 р. Маніфесті з метою запобігти розвалу імперії визначалося перетворення монархії на федеративну державу. Ці події спонукали польську патріотично налаштовану інтелігенцію до рішучіших дій. 28 жовтня 1918 р. у Кракові на спільне засідання зібралися депутати крайового сейму та Ради держави, на якому підняли питання про створення Польської ліквідаційної комісії, як тимчасової влади, метою якої було прискорити об'єднання всіх поневолених польських земель. Зібрання визнало, що тільки польський уряд у Варшаві потрібно наділити повноваженнями представляти Польщу на мирних переговорах і зажадало скликання впродовж десяти тижнів сейму, як найвищого представницького органу, обраного народом на демократичних засадах. До складу Польської ліквідаційної комісії увійшли 23 депутати, що репрезентували всі провідні політичні угрупування Галичини. 30 жовтня 1918 р. шеф краківської поліції Рудольф Крупінський визнав повноваження Польської ліквідаційної комісії, а наступного дня без опору під її управління перейшли казарми, арсенали та військові склади. На переконання лідерів Польської ліквідаційної комісії Краків мав стати лише тимчасовим місцем перебування їх штаб-квартири - було визначено мету - перебратися до Львова. Однак, цим планам перешкодили виступи з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українців, що досить швидко взяли під свій контроль Львів і Східну Галичину й 13 листопада 1918 р. проголосили створення Західноукраїнської Народної Республіки.

Невдовзі терени колишньої Російської та Австро-Угорської імперії стали ареною багатовекторних військових дій різних національних і політичних угрупувань, що отримали у радянській історіографії визначення «громадянської війни», війни з «білополяками» тощо. Історики в Україні та Польщі не випустили з-під уваги долю інтернованих на теренах Другої Речі Посполитої залишків Петлюрівського війська. Так, світлої пам'яті політолог з Торуня Омелян Вішка Морозова О.С. Польський історик Омелян Вішка: діяльність щодо дослідження Історії України // Історичний архів. Наукові студії. 2015. Вип. 14. С. 167-172. не тільки займався впорядкуванням поховань Петлюрівців у Торуні та Олександрові Куявському, але й дослідив українську політичну еміграцію в Польщі у 1920-1930-х роках. Він відзначав: «Велика хвиля біженців з

Наддніпрянської України прибула до Польщі в листопаді 1920 р. Причиною цього стала мілітарна поразка армії Української Народної Республіки, яка не витримала наступу переважаючих військ совєтської Росії. У середині листопада з Кам'янця-Подільського виїхали члени уряду УНР і Голова Директорії Симон Петлюра, крім того на еміграцію вийшла багатотисячна група цивільної людності. Тиждень пізніше власну територію залишила українська армія, що 21 листопада перейшла Збруч і була розташована польською владою у таборах інтернованих. Наприкінці 1920 р. в Польщі опинилося близько 35 тисяч українських вихідців» Вішка О. Українська політична еміграція у Польщі (1920-1939) // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. 2008. Вип. 11. С. 47-57; Wiszka Е. Ешщгаф икгаішка w РоЬсе 1920-1939. Тошп, 2004. 750 s.. Акцент на військовій еміграції у Польщі здійснив ще один польський історик українського походження Олександр Колянчук з Перемишля Колянчук О. Українська військова еміграція у Польщі (1920-1939). Львів, 2000. 278 с.; Колянчук О. Табори інтернованої Армії УНР у Ченстохові та Пйотркуві Трибунальському // Четвертий міжнародний конгрес україністів. Одеса, 26-29 серп. 1999 р.: доп. та повідомл. Одеса-Київ-Львів, 1999. Ч. 2: ХХ століття. С. 297-298.. Дослідив українську політичну еміграцію в Пйотркові-Трибунальському М.Л. Маєвський Majewski М.Ь. икгаішка ешщгаф роІИ^па w powiecie Piotrkowskim w МаФ 1920-1939 // Історичний архів. Наукові студії. 2015. Вип. 15. С. 77-93..

Не залишилися осторонь проблематики українські вчені. «Достовірне і всебічне відтворення воєнного аспекту українського державотворення доби Української революції 1917-1921 рр. неможливе без належного висвітлення одного з найтяжчих періодів існування її Збройних Сил часу інтернування в таборах країн Центральної Європи протягом 19211924 рр. Незважаючи на втрату території, Державний Центр УНР на чолі з головою Директорії С. Петлюрою зробив багато для того, щоб ідея українського державотворення не згасла для українців, що опинились під більшовицьким ярмом» Стопчак М. Інтернована армія у таборах країн Центральної Європи в сучасній вітчизняній історіографії // Гуржіївські історичні читання: Збірник наукових праць. 2012. Вип. 5. С. 31-33..

Становленню військово-історичної роботи в українському війську в 1920-1939 рр. присвятив своє дослідження З.Р. Кисіль Кисіль З.Р. Становлення воєнно-історичної роботи в українському війську (1920-1939 рр.) // Десять років незалежності України: минуле та сучасне державотворення: наук. зб. / В. Смолій (голова ред. кол.). Київ, 2003.. Нелегка доля інтернованих відображена на сторінках монографії І. Срібняка Срібняк І. Українці на чужині. Полонені та інтерновані вояки-українці в країнах Центральної та Південно- Східної Європи: становище, організація, культурно-просвітницька діяльність (1919-1924). Київ, 2000. 280 с.. Нарис громадсько-політичній діяльності української еміграції у Польщі, Чехословаччині та Румунії запропонувала І.М. Кудрицька Кудрицька І.М., Срібняк І.В. Громадсько-політична діяльність української еміграції в Польщі,

Чехословаччині та Румунії у міжвоєнному часі (до історіографії проблеми) // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. 2001. Вип. 5. С. 192-195., а С. Литвин зосередив увагу на особистості С. Петлюри. Спираючись на значну джерельну базу, С. Литвин не лише хронологічно вибудовує хід подій у середовищі української військової еміграції у 1921-1924 рр., а й на їх тлі характеризує діяльність С. Петлюри як Голови Директорії та Головного отамана військ УНР. Автор вперше комплексно проаналізував всю епістолярну спадщину С. Петлюри з проблем військового будівництва в УНР, показав його не лише як активного державного діяча в еміграції, а й людину, яка упродовж всього еміграційного періоду постійно переймалась проблемами інтернованої Української армії, вбачаючи у ній єдину силу, здатну повернути поневоленій Україні втрачену незалежність Литвин С. Суд історії: Симон Петлюра і петлюріана. Київ: Вид-во ім. Олени Теліги, 2001. 640 с.. У статті Ю. Голубничої розглянуто проблему репатріації інтернованих вояків Армії УНР з таборів Польщі в 1921-1922 рр. Наведено статистичні дані, розкрито умови повернення репатріантів на батьківщину. Проаналізовано вплив зовнішніх і внутрішніх чинників на перебіг репатріації. Автор наголошує, що обставини перебування інтернованої у таборах Польщі Армії УНР у 1921-1924 рр. активно вивчалися кількома дослідниками у другій половині 1990-х років, у т.ч. І.В. Срібняком, М.І. Павленком. Проте ці науковці не приділили достатньо уваги висвітленню процесу репатріації, значною мірою лише окресливши цю дослідницьку проблему Голунича Ю. Репатріація інтернованих вояків армії УНР з Польщі (1921-1922 рр.): причини та наслідки // Київські історичні студії. Науковий журнал. 2016. № 2. С. 147-152. Файзулін Я.М. Другий Зимовий похід в контексті української національно-визвольної боротьби 1917-1921 років: автореф. дис... канд. іст. наук: спец. 09.00.12 «Українознавство». Київ, 2008. 16 с.; Футала В.П. Суспільно-політичне життя українців у міжвоєнній Польщі: історіографія: автореф. дис. докт. іст. наук: спец.

07.0. 06 «Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни». Київ, 2011. 36 с.; Вагіна О.М. Освітня діяльність української еміграції в країнах Європи (1918-1939 рр.): автореф. дис. канд. іст. наук: спец.

07.0. 01 «Історія України». Запоріжжя, 1999. 18 с.. Не випала дана проблематика із поля зору українських дослідників й у дисертаційних працях11.

У багатьох повітових і воєводських, а також центральних архівах Республіки Польща розпорошені документи, які стосуються інтернованих воїнів-петлюрівців. Нашу увагу привернули документи, які зберігаються в архівах Пйотркова-Трибунальського і Лодзі, а також грошові знаки та кліше часів УНР, вивезені до Другої Речі Посполитої, які зберігаються у Національному музеї в Кракові.

Зокрема, з документів, що зберігаються в архіві Пйотркова Трибунальського у фонді 1 дізнаємося, що інтерновані появилися в місті ще у першій половині березня 1921 р. Для їх розміщення було створено табір за № 11. Інтерновані розміщувалися у двох великих кімнатах по вулиці Краківській, 13, які вони утримували власним коштом. Вже 19 квітня 1921 р. вони звернулися з клопотанням про облаштування в місті ще однієї православної церкви, так як в існуючу колишню гарнізонну церкву російського війська їх не допускав священник. Збереглася особова справа (з фото) капітана Золотова Павла Кириловича 1892 р.н. з табору в Стжалкові. Декому з інтернованих вдалося влаштуватися на роботу, що сприяло їх адаптації та надавало можливість на пересування за межі населеного пункту. Зокрема, є така посвідка датована 20 серпня 1921 р. стосовно Павла Руді. Зберігається в архіві й особова справа Боронила Теодора, що народився 6 лютого 1896 р. на Полтавщині (напередодні війни мешкав у Києві) й Андрейчика Марка, що народився 31 жовтня 1901 р. (мати Антоніна, тато Мар'ян) на Волині та Чоловського Костянтина, що народився 26 грудня 1897 р. в Києві. Всього в архіві Петркова-Трибунальського збереглися справи восьми інтернованих петлюрівців. По-різному склалася їх доля. Однак, доля воїнів УНР, які відповідно до умов Ризького договору 1921 р. повернулися на батьківщину, була незавидною.

Листування, щоденники, документи, що відклалися в архівах свідчать, що перебування на чужині було нелегким випробуванням для колишніх воїнів, а також цивільних осіб, які в силу різних причин подалися на еміграцію. Зачасти дослідники, порівнюючи умови українців у Чехословаччині та Польщі, відмічають, що вчорашні союзники Ю. Пілсудського значно потерпали морально та матеріально. Маємо підстави стверджувати, що у розміщених на значних просторах відродженої Другої Речі Посполитої численних таборах інтерновані опинилися у різних умовах. За словами О. Вішки умови в таборі Александрова Куявського були нестерпними, тоді як ті, що перебували у Пйотркові Трибунальському мали можливість для задоволення елементарних духовних потреб, знаходили і тимчасове місце праці. Необхідно враховувати, що на Польщу достатньо сильний тиск здійснювала Радянська Росія, а згодом і Радянський Союз, тому перебування у 1920-1930-х роках колишніх петлюрівців створювало для влади певні проблеми міжнародного характеру. Окрім того, на долі інтернованих до певної міри позначилася внутрішньополітична боротьба між ендеками та пілсудчиками, а також початок антиурядової діяльності з боку ОУН.

Маємо відзначити, що документи, які вціліли в архівах перебувають у не найкращому стані, тому їх вивчення вимагає копіткої дослідницької праці. Їх розпорошеність по архівах Республіки Польща створює додаткові труднощі. З іншого боку, на сучасному етапі здійснюється програма оцифрування та розміщення у мережі Інтернет фондів архівосховищ сусідньої країни. Тому є надія, що й усі цифрові копії документів стосовно воїнів УНР, що розпорошені у різних архівах, стануть доступними для дослідників у онлайн режимі.

Додаток 1

Список інтернованих «петлюрівців» про яких є інформація в архівах Пйотркова Трибунальського та Лодзі

Andrusenko (Andruszenko) Zachar (Zachariasz), ur. 2 lutego 1882 (lub 1892, 1898, 1899) r. w Charkowie, syn Stefana Andrusiaczenko Katarzyna, brak danych

Andrzejczuk Mark, ur. 31 pazdziernika 1901 r. w Tereszkach, syn Atanazego i Marii Azajew Aleksaner, ur. 28 sierpnia 1903 r.

Bestrycki Jakub, ur. 1896 r. w Mohylewie

Bogatiuk Miron, ur. 15 sierpnia 1894 r. w Mariupolu, syn Grzegorza i Jewdokii Bojarski Grzegorz, ur. 1 maja 1897 r. w Lipowcu, syn Romana i Wassy Bondar Teodor, ur. 2 wrzesnia 1902 r. w Mohylewie Podolskim, syn Jana i Dominy Boronyio Teodor, ur. 6 lutego 1896 r. w Kremenczuku, syn Foki (?) i Antoniny.

Bosy Onufry, ur. 20 czerwca 1899 r. w Kamiencu Podolskim, syn Teodora i Barbary Bujdenko Waciaw, ur. 28 grudnia 1895 r. w Gansku

Butowski Teodor, ur. 7 pazdziernika 1900 r. w Humaniu, syn Jana i Aleksandry Bystrzycki Jakub, ur. 26 grudnia 1896 r., syn Jana

Chrapczew Aleksandr, ur. 9 grudnia 1889 r. w Czernihowiu, syn Antoniego i Justyny Chrapunow Dimitry, ur. 10 sierpnia 1902 r. w Nowo-Archangielsku, syn Osipa i Matrony Czernenko Petro, brak danych

Czernicki vel Czerniecki Dionizy, ur. 12 (lub 13) kwietnia 1895 r.

Czernienko Piotr, ur. 21 grudnia 1889 r. w Kijowie, syn Aleksandra i Aleksandry Czerwicki Denys, brak danych

Czolowski Konstantyn, ur. 26 grudnia 1897 r. w Kijowie, syn Teodora i Tatiany Czumak Grzegorz, ur. 15 maja 1898 r. w Chersoniu, syn Dymitra i Tatiany Czurkin Wladimir, brak danych Czyrskij Aleksander, brak danych

Danylenko Dionizy, ur. 4 stycznia 1902 r. w Chersoniu, syn Sawy i Anny Didyk Artem, ur. 13 kwietnia 1897 r. w Olgopolu, syn Tarasa i Anny Djaczenko Grzegorz, ur. 21 listopada 1899 r. w Bachmutsku (?) , syn Pawla i Agafii Dobrzanski Piotr, ur. 2 pazdziernika 1899 r. w Kamiencu Podolskim Dorynienko Michal, ur. 22 lipca 1898 r.

Dronik Leonid, ur. 16 lipca 1899 r. w Prilucku, syn Jana i Heleny Fedotow Pantelejmon, brak danych

Fiszczuk-Choczewski Bazyl, ur. 1 stycznia 1898 r w Chotiniu, syn Stefana i Nadiezdy Gajduk Jan, ur. 21 lipca 1896 r. w Radomyslu, syn Pawla i Barbary Glowkowski Andrzej, ur. 12 czerwca 1894 r.

Grubicz vel Kubicz Mikolaj, ur. 6 grudnia 1888 r. w Poltawie, syn Karpa i Anny

Grygorecki Wasyl, brak danych

Grygorenko Jan, ur. 25 czerwca 1897 r. w Kijowie

Grzeljanaicz Wlodzimierz, ur. 1868 r. w Czernihowie

Gutnyk Kozma, ur. 18 kwietnia 1897 r. w Kaniowie, syn Semena i Teodozji

Henreczko Michal, ur. 24 lutego 1894 r.

Hidruszczenko Zachar, brak danych

Hoch Jozef, ur. 28 stycznia 1900 r. w Jampolu, syn Michala i Marii Hudyna Teodor, ur. 14 marca 1879 r. w Poltawie Indacz Mikolaj, ur. 1 listopada 1902 r. w Czernigorsku, syn Jakowa i Anny Iwaniuk Daniel, ur. 14 wrzesnia 1900 r. w Kolomnie, syn Stefana i Jewdokii Iwaniuk Teodor, ur. 27 listopada 1896 r. w Poltawie

Iwanow Dimitrij, ur. 25 stycznia 1897 r. w Kijowie, syn Wlodzimierza i Katarzyny

Janiszewski Mikolaj, ur. 6 maja 1889 r. w Kamiencu Podolskim, syn Jana i Marianny

Jarocki Michal, ur. 4 listopada 1888 r. w Humaniu, syn Jozefa i Salomei

Jarocki Romuald, ur. 15 maja 1895 r. w Berdyczowie, syn Piotra i Julianny

Juszko Andrzej, ur. 6 sierpnia 1898 r. w Tawryczesku, syn Jana i Stefanii

Kartaszewska Helena, ur. 14 maja 1899 r. w Charkowie, corka Konstantina i Poliny

Kartaszewski Anatoli, ur. 20 listopada 1897 r. w Poltawie, syn Michala i Aleksandry

Katranowski Andrzej, ur. 17 pazdziernika 1874 r. w Wilnie, syn Teodora i Bronislawy

Kibalczycz Wiktor ur. 24 czerwca 1893 r. w Kamiencu Podolskim, syn Grzegorza i Aleksandry

Klan Ryszard, ur. 20 wrzesnia 1888 r. w Torowcu, syn Fryderyka i Doroty

Klimko Leonard, ur. 16 kwietnia 1892 r. w Kamiencu Podolskim (lub Poltawie), syn Jakuba i

Jadwigi

Kolesiw Julian vel Ilja, ur. 19 czerwca 1898 r. w Malym-Chmiliczu Konstantynogradski Sergij, ur. 15 stycznia 1889 r. w Iwangrodzie Kotlar Jan, ur. 27 pazdziernika 1895 r. w Poltawie, syn Jana i Anastazji

Kowal Aleksy, ur. 17 marca 1894 r. w Winnicy, syn Filipa i Tekli Kowal Filip, ur. 12 grudnia 1897 r. w Nowym Pykowie, syn Wasyla i Paraszki Kowalenko Mitrofan, ur. 24 czerwca 1899 r. w Krzemienczuku, syn Nila i Tatiany Kowerdynski Piotr, ur. 24 sierpnia 1900 r. w Winnicy, syn Grzegorza i Heleny Kozenenko Archip, ur. 18 lutego 1901 r., syn Jakuba

Kozlow Aleksander, ur. 30 (lub 29) sierpnia 1894 r. w Poltawie (lub Konstantynorodsku), syn Prokopa i Marii

Krawec Arseni, ur. 1 pazdziernika 1895 r. w Olgopolsku, syn Makarija i Tatiany

Kruszyna-Kotulski Szymon, ur. 18 lipca 1898 r. w Kijowie, syn Edmunda i Heleny

Leonow Wlodzimierz, ur. 27 lipca 1887 r., syn Wasyla i Racislawy

Lewenson Michal, ur. 1894 r., syn Aleksandra i Niny

tukjanczuk Wlodzimierz, ur. 25 marca 1899 r. w Ostrowie, syn Grzegorza

Lunge Aleksander, ur. 6 sierpnia 1899 r. w Terespolu, syn Iwana i Jeleny

Mamiczenko Jan, ur. 20 wrzesnia 1878 r., syn Christiana i Kalinki

Marceniuk Jozef, ur. 11 marca 1901 r. w Gruziewicach, syn Jana i Marii

Marisicz vel Marysicz Trofim, ur. 14 kwietnia (lub 21 lutego) 1891 r. w Skwinie, syn Bazylego i

Anny

Melnik Wlodzimierz, ur. 2 lipca 1893 w Zwiahelu, syn Maksima i Olgi Mielnikow Aleksy, ur. 15 marca 1895 r. w Kamiencu Podolskim, syn Dawida i Marii.

Mikulinski Stefan, ur. 15 lipca 1900 r. w Jampolu, syn Franciszka i Heleny

Mozoluk Ilja, ur. 17 lipca 1894 r. w Swobodce, syn Jana i Wasiliny

Myrza Michal, ur. 8 listopada 1902 r. w Niestanicy, syn Teodora i Teodory

Naumiejko Oksenki (?), ur. 15 grudnia 1901 r. w Charkowie

Neseweria Andrzej, ur. 19 sierpnia 1901 r. w Marinopolu, syn Gerasima i Anny

Omieljanowicz Wlodzimierz, ur. 2 maja 1868 w Czernihowie, syn Stefana i Anny

Palczynski Wasyl, ur. 21 kwietnia 1898 r. w Popowcu, syn Sylwestra i Marii

Petelin Andrzej, ur. 23 maja 1900 r. w Bialej Cerkwi, syn Leona i Anastazji

Pietiuch Jakim, ur. 21 listopada 1897 r. w Lisowie, syn Rodiona i Anny

Piwnienko Teodor, ur. 8 czerwca 1887 r. w Nikopolu, syn Grzegorza i Ireny

Praszczuk-Stepanienko Eugeniusz, ur. 12 grudnia 1882 r. w Kamiencu Podolskim, syn

Matwieja i Olieny

Prychodko Mykoda (Mikolaj), ur. 24 grudnia 189 r. w Kamiencu Podolskim, syn Konrada i Anny

Pychtiariw Andrzej, ur. 30 pazdziernika 1899 r. w Jaromierzu, syn Piotra i Anny Pychtin Tymoteusz, ur. 22 lutego 1895 r. w Chersoniu, syn tuki i Darii Pychtjonow Andrzej, ur. 30 stycznia 1899 r. w Zytomierzu, syn Piotra i Anny Radczenko Natalia, ur. 19 sierpnia 1887 r. w Kijowie, corka Wasyla i Tatiany Radczenko Wasyl, ur. 20 lutego 1887 r. w Poltawie, syn Maksyma i Mawry Rajchinsztejn Boruch, ur. 8 grudnia 1896 r. w Mohylewie, syn Mendla i Pessy Rajchinsztejn Cecylia, ur. 10 marca 1897 r. w Piotrkowie, corka Mendla i Pessy Rembalowicz Jan, ur. 28 stycznia 1897 r. w Gorodnie, syn Szymona i Zofii Rudi Pawel, ur. 29 czerwca 1880 r. w Poltawie

Rudicz Wasyl, ur. 30 pazdziernika 1896 r. w Starokonstantynowie, syn Jana i Nadziei

Rybczynski Aleksander, ur. 20 listopada 1894 r. w Bialopolu, syn Mikolaja i Heleny Saczek Borys, ur. 5 czerwca 1895 r. w Jekaterynoslawiu, syn Pawla i Praskowii Saluk Eugeniusz, ur. 17 wrzesnia 1880 r.

Samojluk Sawa, ur. 5 grudnia 1899 r. w Kudynce, syn Leontija i Kseni.

Sijko Piotr, ur. 23 wrzesnia 1899 r. w Kaniowie, syn Gawrila i Pelagii Sikaluk Roman, ur. 1 listopada 1890 r. w Starokonstantynowie, syn Semena Skurenko Jan, ur. 14 lutego 1894 r.

Skuzenko Michal, 23 listopada 1899 r. w Czernihowie, syn Jana i Aleksandry

Solar Jakow, ur. 28 pazdziernika 1892 r. w Jampolu, syn Filipa i Heleny

Soroczynski Bazyli, ur. 1 stycznia 1899 r. w Krzemiencu, syn Jana i Anny

Sosnicki Aleksander, ur. 12 wrzesnia 1899 r. w Kamiencu Podolskim, syn Polikarpa i Anny

Stadnik Aleksy, ur. 1900 r.

Stepanenko Aleksy, ur. 5 padziernika 1897 r. w Charkowie, syn Gieogorija i Darii Stojanski Wlodzimierz, ur. 23 wrzesnia 1900 r. w Szystowcu, syn Grzegorza i Julii Stupakiw Jan, ur. 3 pazdziernika 1899 r. w Nowo-Iwanowce, syn Fiodora i Natalii Suchatin Michal, ur. 8 listopada 1878 r. w Kijowie, syn Mikolaja i Jefimii Szczerbina Nikifor, ur. 13 marca 1895 r. w Kaniowie, syn Wasyla i Lukerii Szewczuk Jan, ur. 15 kwietnia 1893 r. w Winnicy, syn Jakowa i Marii Szijko Piotr, brak danych Szkodiw Wladyslaw, ur. 25 kwietnia 1895 r.

Szkurenko Jan, ur. 14 wrzesnia (14 lutego) 1891 r. w Konstantynogradsku, syn Konstantego i Aleksandry

Szkurenko Michal, ur. 1899 r. w Czernihowie, syn Jana i Aleksandry Szrubowicz Piotr, ur. 24 grudnia 1895 r. w Kijowie, syn Aleksego i Nadiezdy Szwec Andrzej, ur. 30 Listopada 1898 r. w Traszczynie, syn Aleksandra i Anny Tarnowiecki Anastazij, ur. 14 pazdziernika 1892 r. w Kosowku, syn Michala i Marii Timoszenko Jakub, ur. 22 pazdziernika 1887 r. w Zolotonosku, syn Zachariasza i Anastazji Wacznenko Piotr, ur. 14 czerwca 1896 r.

Wasilyszyn Nikifor, ur. 13 marca 1899 r. w Olgopolu, syn Pawla

Wasiutynski Borys, ur. 29 kwietnia 1894 r. w Odessie, syn Aleksandra i Nadziei

Waskiw Jakub, ur. 20 lipca 1901 r. w Dunajowcu, syn Filipa i Dominy lub Waskiw Jakub, ur.

20 listopada 1902 r. w Kamiencu Podolskim

Wasylega Andrzej, ur. 30 listopada 1895 r. w Sumsku, syn Dymitra i Jewdokii Wolik Bazyli, ur. 7 lipca 1897 r. w Wolczansku, syn Timofieja i Matrony Wroblewski Feliks, ur. 15 grudnia 1893 r. w Oleksyncu, syn Petra i Cecylii Zalucki Aleksander, ur. 29 pazdziernika 1896 r. w Kijowie, syn Stefana Zlotow Pawel, ur. 1 listopada 1892 r. w Taganrogu, syn Cyryla i Nadziei Zozula Samuel, ur. 19 pazdziernika 1895 r. w Winnicy, syn Antoniego i Anastazji Zurakiwskij Mikolaj, ur. 16 lipca 1900 r. w Sarnowie, syn Mikolaja i Anny Zwlonsko Nestor, ur. 1 marca 1900 r.

Размещено на Allbest.ru