Кам'янець-Подільський ІНО продовжувач Кам’янець-Подільського державного українського університету в справі розвитку краєзнавства та регіональних досліджень історії Поділля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кам'янець-Подільський ІНО продовжувач Кам'янець-Подільського державного українського університету в справі розвитку краєзнавства та регіональних досліджень історії Поділля

Лев Баженов, Стефанія Баженова; Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Досліджуються здобутки Кам'янець-Подільського державного українського університету (1918-1921 рр.) в галузі розбудови краєзнавства та регіональних досліджень історії Поділля і внесок в їх українізацію під кутом зору продовження і нових досягнень у цій сфері діяльності його наступником Кам'янець-Подільським інститутом народної освіти (1921-1930 рр.).

Мета статті. Здійснення узагальнюючої характеристики наступності в розбудові краєзнавства та регіональних досліджень історії Поділля Кам'янець-Подільського державного українського університету та Кам'янець-Подільського інституту народної освіти впродовж 1918-1930-х років.

Методологія. У процесі підготовки найширше використано компаративний аналіз джерел та наукових праць, а також історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, структурно-функціональний та біографічний наукові методи.

Наукова новизна. Полягає у комплексному розкритті процесу українізації краєзнавства та регіональних видань з історії Поділля в умовах Української революції 1917 - 1921 рр. та радянського режиму 1920-х рр.

Висновки. Народжений в горнилі національної революції 1917 - 1921 рр. Кам'янець-Подільський державний український університет одразу перейшов у своїй діяльності на засади українізації освіти, науки, культури та став одним з головних центрів в Україні у розбудові краєзнавства та регіональних досліджень, у виданні для потреб освіти перших україномовних навчальних посібників з історії Поділля. Після ліквідації вишу в 1921 р. та політичних репресій проти його членів професорсько-викладацького колективу наступником продовження процесу українізації та подальшого розвитку краєзнавства став Кам'янець Подільський ІНО, який у 1920-ті роки очолив на Поділлі краєзнавчий рух, його структуризував, домігся значних здобутків у виданні поділлєзнавчої літератури, що викликало злобу радянського режиму, звинувачення ним в сепаратизмі, українському буржуазному націоналізмі й призвело з кінця 1920-х рр. до періоду розстріляного національного відродження.

Ключові слова: державний український університет, інститут народної освіти, краєзнавство, кафедра історії та економіки Поділля, науково-краєзнавчі товариства, музеї, пам'ятко-охоронна справа, В.О. Геринович, дослідження, експедиції, видання, політичні репресії.

Kamianets-Podilskyi institutes of public education descendant of Kamianets-Podilskyi State Ukrainian University in the development of local history

Lev Bazhenov, Stefaniia Bazhenova, Kamianets-Podilskyi Ivan Ohiienko National University

The achievements of Kamyanets-Podilsky State Ukrainian University (1918 - 1921) in the field of local lore development and regional research of Podillya history and contribution to their Ukrainization from the point of view of continuation and new achievements in this field of activity by its successor Kamyanets-Podilsky Institute are investigated. public education (1921 - 1930).

Objective of the work. Implementation of a generalized description of continuity in the development of regional studies and regional studies of the history of Podillya Kamyanets-Podilsky State Ukrainian University and Kamyanets- Podilsky Institute of Public Education during 1918 - 1930.

Methodology. In the process of preparation, the most widely used comparative analysis of sources and scientific works, as well as historical-comparative, problem-chronological, structural-functional and biographical scientific methods.

Scientific novelty. It consists in a comprehensive disclosure of the process of Ukrainization of local lore and regional publications on the history of Podillya in the conditions of the Ukrainian revolution of 1917 - 1921 and the Soviet regime of the 1920 s.

Conclusions. Born in the crucible of the national revolution of 1917 - 1921, Kamyanets-Podilsky State Ukrainian University immediately switched to the principles of Ukrainization of education, science, culture and became one of the main centers in Ukraine in the development of local lore and regional research. education of the first Ukrainian-language textbooks on the history of Podillya. After the liquidation of the university in 1921 and political repressions against its members of the teaching staff, the successor to the process of Ukrainization and further development of local lore became Kamyanets-Podilsky IPE, who in the 1920s led the local lore movement in Podillya, structured it, achieved significant achievements in the publication of local history literature, which provoked the malice of the Soviet regime, its accusations of separatism, Ukrainian bourgeois nationalism, and led from the late 1920s to a period of executed national revival.

Key words: State Ukrainian University, Institute of Public Education, Local Lore, Department of History and Economics of Podillya, local lore societies, museums, monument protection, V.O. Herynovych, research, expeditions, publications, political repression.

Постановка проблеми

Як відомо, в горнилі Української революції 1917 - 1921 рр. у розбудові української державної незалежності, українізації вищої і загальної освіти, науки, краєзнавства і культури, православної церкви непересічна роль належить діяльності Кам'янець-Подільського державного українського університету впродовж жовтня 1918 - початку 1921 рр. Університет тоді зібрав представників всеукраїнської освітньої та наукової еліти, діячів українського національно-культурного відродження, які разом підтримали національну революцію і боролися за незалежність держави. Ми маємо на увазі таких патріотів України, професорів цього вишу, як ректор Іван Огієнко, Дмитро Дорошенко, Володимир Винниченко, Василь Біднов, Пилип Клименко, Павло Клепатський, Володимир Геринович, Михайло Драй-Хмара, Іван Любарський, Леонід Білецький, Опанас Неселовський, Юхим Сіцінський та чимало ін. Кожен з названих професорів для потреб студентів університету, вчителів та учнів шкіл Поділля залишив написані і видані вперше українською мовою посібники, підручники, книги, нариси, статті з історії та культури цього краю й, таким чином, здійснив свій внесок у розвиток краєзнавства та регіональних досліджень, а головне, в його українізацію. Справу ліквідованого вишу продовжив у 1920-ті роки утворений на його місці Кам'янець-Подільський ІНО, який зберіг попередні традиції і очолив краєзнавчий рух на Поділлі й домігся важливих результатів, котрі були перекреслені політичними репресіями 1930-х років.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

В плані історіографії відзначимо, що проблема розвитку краєзнавства у вишах м. Кам'янця-Подільського 1917 - 1930-х років знайшла увагу у дослідженнях Ю. Сіцінського (Сіцінський, 1926) ще у 1920-ті роки, О. Завальнюка (Завальнюк, 2006; Завальнюк, 2011), О. Комарніцького (Комарніцький, 2010), які присвятили низку спеціальних праць і науково-популярних нарисів з історії державного українського університету та інституту народної освіти, В. Прокопчука в докторській дисертації і однойменній, монографії, присвячених вивченню краєзнавчого руху, зокрема у 1920-ті рр. (Прокопчук, 2009), у книзі автора цієї статті (Баженов, 2005) та інших науковців і краєзнавців. Проте названі праці не вичерпують можливості подальших досліджень та узагальнень з обраної теми.

Виклад основного матеріалу

Ректор університету професор І. Огієнко все своє життя займався краєзнавством, регіональними дослідженнями на тлі історії, культури, української мови і фольклористики, релігієзнавства України. Його першими краєзнавчими працями стали книги «Містечко Брусилів і його околиці» (1916), «Нарис історії міста Радомишля» (1917) та інші. Тому, очоливши університет в Кам'янці-Подільському, він вводить у навчальну програму вишу краєзнавчі дисципліни з історії та мистецтва Поділля, особисто вивчає подільський фольклор, місцеві мовні діалекти, особливості регіональних вірувань (Баженов, 2019, с. 5-7). Під його впливом та підтримки, зокрема, П. Дорошенко видав у 1919 р. на допомогу студентам і учням-старшокласникам невелику книгу «Про минулі часи на Поділлі» (Дорошенко, 2019) - одне із перших україномовних видань з краєзнавства, яке, завдяки новаторству і об'єктивністю викладу, не втратило своєї актуальності до початку ХХІ ст. й зазнало в наші дні кілька перевидань.

Такого ж значення набув україномовний підручник Н. Григор'єва - Наша «Поділля. Географічно-історичний нарис» (Григор'єв-Наш, 1919) також виданий у Кам'янці-Подільському в 1919 р. і активно використовувався для вивчення краєзнавства студентами університету та в гімназіях й інших навчальних закладах регіону. Хоча підручник мав обсяг всього 90 сторінок, але за концентрацією і глибиною викладу змісту від дорівнює томам, Його перевидання здійснюються і на початку ХХІ ст. Викладач університету, поет М. Драй-Хмара у 1920 р. видав унікальний україномовний підручник для студентів «Слов'янознавство», який посів поважне місце в славістичній науці України до сьогодні (Драй-Хмара, 1920).

Проте, викладаючи матеріал з історії та культури Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії та інших слов'янських країн, автор чимало уваги приділив у порівняльному і хронологічному плані Поділлю, Середньому Подністров'ю, з'ясовує зв'язки цього краю з Центральною та Південно-Східною Європою, де мешкали слов'янські народи. Професор В. Біднов оприлюднив у 1919 р. конспект лекцій «Що читати з історії України (коротенька історіографія України)» (Біднов, 1919), в якому також надавав методичні поради щодо опрацювання літератури з історії Поділля. Професор Л. Білецький видав у 1919 р. «Хрестоматію з історії української літератури» (Білецький, 1919) для потреб шкіл, в якій подав прозові уривки з творів відомих письменників - уродженців Поділля Степана Руданського та Анатолія Свидницького. Батько історії Поділля Ю. Сіцінський, який працював в університеті на посаді доцента і викладав краєзнавчі та мистецтвознавчі дисципліни, видав у 1920 р. на допомогу студентам «Начерки історії Поділля» (Сіцінський, 1920). Водночас викладачі і студенти університету набували досвіду в проведенні археологічного, етнографічного та географічного дослідження Поділля, а сам заклад став центром організації та розвитку краєзнавчого руху регіону.

Більш детальніше про внесок університету та його наступника інституту народної освіти у розбудову українського краєзнавства на Поділлі виклали в опублікованих дослідженнях В.Р. Адамський (Адамський, 2017), О.М. Завальнюк (Завальнюк, 2011), В.С. Прокопчук (Прокопчук, 2004; Прокопчук, 2014), В.О. Савчук (Савчук, 2003), С.Д. Гальчак (Гальчак, 2011), О.М. Кошель (Кошель, 1998), автор цього матеріалу (Баженов, 2005; Баженов, 2017) та інші науковці. Метою нашої статті є розглянути те, як надбання університету в сфері краєзнавства та його українізації прислужилися і знайшли подальший розвиток в свого наступника Кам'янець- Подільського інституту народної освіти (ІНО, 1921 - 1930 рр.).

Як відомо, у 1921 році радянська влада ліквідувала у місті над Смотричем державний український університет як «буржуазний» і на його базі утворила радянські вищі навчальні заклади інститут народної освіти (ІНО) та сільськогосподарський інститут (СГІ). Хоча, з одного боку, в цих та інших освітніх закладах міста йшла боротьба з «старими» викладацьки-ми кадрами, щороку відбувалися «чистки» колективів від «класово-ворожих елементів», активно впроваджувалася нова марксистсько-ленінська ідеологія, проте, з іншого, - в них продовжували зберігатися традиції українського університету, вирувати наукове життя, підтримувався інтерес до вивчення, дослідження і популяризації історії, культури та природи краю. Так, на час початків впровадження політики непу, у 1922 р., в ІНО була заснована науково-дослідна катедра (кафедра) «Історії та економіки Поділля». Першим її завідувачем був професор цього вишу П.В. Клименко.

Кафедра складалася з секцій культури (керівник професор І.А. Любарський) та економіки (професор В.О. Геринович). У складі першої секції діяли підсекції археології, історії, лінгвістики, літератури і мистецтва, в другій - геології, біології і зоології. Хоча станом на 1925 рік штат кафедри складався всього з 11 осіб (4 дійсні члени, 1 науковий співробітник, 6 аспірантів), проте навколо неї в першій половині 20-х років згуртувався науковий і краєзнавчий актив міста. До складу кафедри входили або активно співробітничали з нею професори і викладачі ІНО П.В. Клименко, П.Г. Клепатський, Є.Д. Сташевський, В.О. Геринович, І.А. Любарський, Ю.П. Філь, з СГІ - В.П. Храневич, Д.О. Богацький, Н.Т. Гаморак, О.В. Красівський, відомі краєзнавці міста - Ю.Й. Сіцінський, В.М. Гагенмейстер, О.З. Неселовський та інші (Баєр, 1927; Комаренко, 1982).

В основі науково-краєзнавчої діяльності кафедри були археологічні розвідки і розкопки, збір та опис архівних матеріалів, вивчення об'єктів природи, фауни і флори, наукові екскурсії по Кам'янеччині. Тільки протягом літнього сезону 1923 року здійснено 9 експедицій до с. Цибулівка і одну - до с. Голоскова, що в околицях Кам'янця. Результати досліджень були повідомлені на одному із засідань кафедри. Вагомою подією в роботі кафедри та зв'язаних з нею науковців міста стало видання у 1924 році колективних праць «Історичне, політичне, соціально-економічне, культурно-освітнє життя Кам'янця й Кам'янеччини в ХХ ст.» і «Класова боротьба на Поділлі в першій половині ХІХ ст. та її виразник У. Кармалюк». В.П. Храневич здійснив кілька випусків книг «Нарис фауни Поділля», «Савці Поділля» (1925) й ін.

18 грудня 1925 року президія Укрнауки, що відала науково-дослідними кадрами вищої школи, прийняла рішення про реорганізацію Кам'янець-Подільської кафедри історії та економіки Поділля при ІНО в кафедру природи, сільського господарства і культури Поділля при СГІ й затвердила її завідувачем професора О.В. Красівського. При цьому були утворені секції природи, сільського господарства і культури. З цього часу історична регіоналістика в діяльності кафедри відступила на задній план. І все таки, упродовж 1922 - початку 30-х років кафедра підготувала близько 50 молодих науковців для вищої школи, академічних установ, музеїв України, в тому числі поділлєзнавців (Прокопчук, 2004, с. 85).

Проте часті зміни та «чистки» кадрів професорсько-викладацького складу працівників, завідувачів та аспірантів, реорганізації кафедри з «Історії та економіки Поділля» на «Економіку Поділля», «Народного господарства й культури Поділля», «Природи, сільського господарства й культури Поділля» знижували якість науково-дослідної роботи, не дали змоги стати домінуючим центром у регіональному вивченні краю, що на початку 30-х років дало підставу її ліквідувати. На жаль, з того часу й досі не вдається відновити діяльність спеціалізованої поділлєзнавчої кафедри у вищих навчальних закладах міста і краю.

На початку 20-х років перед ученими і краєзнавцями міста постало завдання заснувати наукове товариство нового типу, яке об'єднало б інтереси усіх поділлєзнавців у контексті загального краєзнавчого руху в країні і, спираючись у своїй діяльності на Українську академію наук, значно підвищити ефективність регіональних досліджень. Натхненником створення такого товариства став завідувач кафедри історії та економіки Поділля ІНО, професор П.В. Клименко, який 1923 року вибув з Кам'янця-Подільського на роботу до Києва в систему Української академії наук (УАН).

Постійно підтримуючи дружні і наукові зв'язки з кам'янчанами, він знайшов підтримку в ректора ІНО П.М. Бучинського, професора ІНО В.О. Гериновича, відомих поділлєзнавців Ю.Й. Сіцінського, В.М. Гагенмейстера та інших, допоміг розробити статут і програму нового товариства, а згодом був його куратором. 2 червня 1925 року відбулися організаційні, а незабаром 21 червня установчі збори, які заснували Кам'янець-Подільське наукове при УАН товариство (Прокопчук, 2014), що базувалося в природничо-археологічному музеї міста. Збори обрали почесними членами Ю.Й. Сіцінського і професора П.М. Бучинського, а також прийняли до складу осередку 67 дійсних членів, кількість яких на 1 січня 1928 року зросла до 97-ми, з них мешканцями міста було 62, у тому числі чверть членів були викладачами ІНО. Наступного року воно вже мало 121 членів.

Спочатку товариство очолив професор сільськогосподарського інституту О.М. Полонський, а з жовтня 1926 року - професор цього ж закладу Д.О. Богацький, заступником голови працював Ю.Й. Сіцінський, ученим секретарем - Ю.П. Філь. Товариство складалося з наукових секцій: краєзнавчої (15 чол., керівник Ю.Й. Сіцінський), історико-філологічної (24 чол., Ю.П. Філь), природничо-математичної (38 чол., професор В.П. Храневич), педагогічної (4 чол., Ф.О. Заручинський), соціально-економічної (16 чол., І.А. Олійник). Для всіх секцій були визначені комплексні програми наукових досліджень: «Подільське село, його історія, природа, техніка й економіка», «Старий Кам'янець», «Бібліографія до вивчення Поділля» і «Археологічні розкопки (дослідження городищ на Кам'янеччині)». Одержані наукові результати вирішено друкувати в «Записках» товариства та окремими виданнями.

У практику роботи товариства ввійшло заслуховування і обговорення на кожному засіданні наукових доповідей переважно з поділлєзнавчої тематики. Упродовж 1925 - початку 1928 років було виголошено на зборах осередку 38 доповідей і повідомлень. Наприклад, уже на перших установчих зборах товариства 21 червня 1925 року Ю.Й. Сіцінський виступив з доповіддю «Огляд краєзнавчої роботи на Поділлі». Згодом він доповідав про 35-ти річчя діяльності археологічного музею в Кам'янці (грудень 1925 р.), про найдавніші сліди існування й перебування людини на Поділлі (квітень 1926 р.), про археологічні розвідки на Кам'янеччині за минуле літо (жовтень 1926 р.), з історії Меджибіжчини (жовтень 1926 р.), з історії Кам'янець-Подільського замку (квітень 1927 р.) тощо. Член товариства етнограф і поет В.Ю. Свідзинський виголосив доповідь «Боротьба подільських селян з польськими легіонами на Поділлі в 1918 році» (жовтень 1925 р.), літературознавець і фольклорист В.Я. Герасименко зробив розвідку на тему «Кармалюк у народній поезії» (грудень 1925 р.), мовознавець і фольклорист Ю.П. Філь оприлюднив народні пісні та легенди, що виникли під час появи чудес на Поділлі (лютий 1926 р.), історик і краєзнавець О.М. Войтков доповідав про історію Поділля у XVIII ст. (травень 1926 р.), художники і етнографи К.І. Кржемінський проілюстрував і прокоментував оздоби селянських будинків на Кам'янеччині (жовтень 1926 р.), В.М. Гагенмейстер - про стінні розписи Смотрицької синагоги (листопад 1926 р.). Інша частина доповідей, що розглядалися на засіданнях товариства, була присвячена проблемам економіки, шевченкознавства, мовознавства, педагогіки, геологічним спостереженням, фауні і флорі й іншим актуальним аспектам на тлі минулого й сучасності Поділля (Філь, 1997, с. 98-99).

За завданням наукового товариства 3 жовтня 1926 року, коли в Києві відбувалися урочистості з нагоди 60-річчя від дня народження і 40-річчя наукової і громадської діяльності академіка Михайла Грушевського, Ю.Й. Сіцінський організував і провів у приміщенні театру розширені збори наукової та освітянської інтелігенції міста та округи з нагоди цього ювілею і виголосив велику доповідь, в якій уперше на Поділлі подав детальний огляд життєвого шляху та історіографічний аналіз творчої спадщини уславленого вченого (Прокопчук, 2014, с. 98). Віддаючи належне академікові за внесок у наукове вивчення історії Поділля, Ю.Й. Сіцінський резюмував у доповіді: «Що зроблено Грушевським з історії нашого краю? - Розкопував Бакотські скелі з Антоновичем; написав «Барське староство» і видав багато архівних матеріалів у двох томах сьомої частини «Архива Юго-Западной России»; у Львові він видав дуже цінну збірку документів, що торкаються історії Поділля...» (Держархів Хмельницької обл. Ф. Р-3333, оп. 1, спр. 33). Учений секретар товариства Ю.П. Філь зробив на цих зборах співдоповідь «Академік Михайло Грушевський як публіцист та історик літератури».

Перелік наукових доповідей засвідчує про наукові інтереси членів товариства, у переважній більшості вони носять дослідницький характер. Значна частина доповідей була опублікована в часописах і наукових збірниках другої половини 20-х років, у тому числі в першому і єдиному томі «Записок Кам'янець-Подільського наукового при УАН товариства», який побачив світ у 1928 році. В.Я. Герасименко видав за матеріалами доповіді невелику книгу «Кармалюк в українській народній пісні» (1926), Ю.Й. Сіцінський при сприянні і матеріальній допомозі М.С. Грушевського здійснив видання відомих своїх праць «Муровані церкви на Поділлю» (1925), «Нариси з історії Поділля» (1927), «Оборонні замки Західного Поділля XIV - XVII от.» (1928) (ЦДІАУК. Ф. 1235, оп. 1, спр. 759, арк. 2; Баженов, 1997) й інші, К.О. Копержинський опублікував книгу «Театральне і музичне життя на Поділлі наприкінці XVIII та в перші три десятиліття XIX ст.» (1926). Ці та інші видання, здійснені членами наукового товариства, значно збагатили поділлєзнавство, зайняли гідне місце в українській історіографії й належно використовуються нинішніми науковцями і краєзнавцями.

Ще одним важливим осередком зібрання науковців і краєзнавців міста були державні і громадські музеї. Вони створилися та існували в 20-ті роки не стільки за рахунок матеріальної підтримки з боку держави, яка виділяла символічні фінанси на їх утримання, скільки з-за ініціативи і допомоги Інституту народної освіти, громадськості та прихильників музейної справи.

Занепад і припинення діяльності історико-археологічного товариства, втручання нової радянської влади призвело до того, що заснований ще 1890 році єдиний у Кам'янці історичний музей наприкінці 1920 року розпався на чотири самостійні установи: музей історичний (директор О.З. Неселовський), археологічний (Ю.Й. Сіцінський), мистецько-промисловий (В.М. Гагенмейстер) і природничий (Я.І. Регул). З 1 лютого 1921 року музеї були підпорядковані Кам'янець-Подільському комітету охорони пам'яток старовини. З 1922 року музеї були реорганізовані в історико-археологічний з штатом 5 працівників (спочатку директором був Ю.Й. Сіцінський, але з 19 жовтня цього ж року він був увільнений з посади, з 5 жовтня 1924 року очолював О.З. Неселовський), природничо-науковий (4 працівника, директор Я.І. Регул) і мистецько-промисловий (4 працівника, директор В.М. Гагенмейстер). 6 грудня 1924 року вони об'єдналися в центральний музей (директор О.З. Неселовський, охоронець Ю.Й. Сіцінський) з відділами археологічним і природничим та штатом 7 працівників. За браком коштів на утримання природничого відділу в травні 1926 року його передали разом з ботанічним садом у відання сільськогосподарського інституту (Музей і Поділля ..., 1920).

Станом на 1 січня 1926 року центральний, фактично історико- археологічний музей, що розташовувався в семирічній школі, мав 12 кімнат, де містились експозиції: кам'яні, залізні та дерев'яні вироби, історія міста, селянське мистецтво, рукописи, стародруки й інші. Його фонди налічували 9799 (у 1927 р. 10129) експонатів, 4730 книг. У 1926 році було проведено 97 екскурсій, оглянули експозиції музею 9809 відвідувачів (Музей і Поділля ..., 1920, с. 12-14).

1928 року вийшла постанова Раднаркому УРСР про створення у м. Кам'янці-Подільському державного історико-культурного заповідника, до складу якого були включені замок-фортеця з усіма старовинними оборонними спорудами, Польською брамою, Руською брамою, вежею Стефана Баторія (Кушнірською), що на території Старого міста. Відповідно у вересні 1929 року музей був перетворений в крайовий і переведений у будинок робітників освіти з 46 кімнатами (тепер будівельний технікум), але також, як з'ясувалося, тимчасово. В травні 1936 року музей перемістили у Старе місто, в Петропавлівський кафедральний костьол та до фортеці. На цьому процес реорганізації музейної справи 20-30-х років завершився (Держархів Вінницької обл., ф. Р-489, оп. 3, спр. 90).

Не зважаючи на постійні матеріальні нестатки, відсутність належних приміщень, об'єднання і роз'єднання музеїв, часті їх переміщення з місця на місце, пильну цензуру та розправи з працівниками з боку офіційної влади, вилучення з фондів цінних старожитностей та інші труднощі, ці установи як могли рятували честь музейної справи, організовували і втілювали в практику життя пошукову, збиральницьку, науково-дослідну, експозиційну, пам'ятко-охоронну, культурно-просвітницьку і виховну роботу, гуртували навколо себе подвижників краєзнавства.

У 20-ті роки історико-археологічний музей мав постійні зв'язки з Українською академією наук, з відповідними науковими установами Ленінграда, Києва, Харкова, Одеси. При ньому в другій половині 20-х років працювали міські наукове і краєзнавче товариства. Водночас музей розгорнув чималу працю по археологічному та етнографічному дослідженню Західного Поділля. Про це свідчить цікавий архівний документ, що зберігається у Державному архіві Вінницької області: «УРСР Всеукраїнська Академія наук. Всеукраїнський археологічний комітет № 2616. Київ 9. VI. 1925 р. МАНДАТ. Видано цього мандата від Українського археологічного комітету УАН Юхимові Йосиповичові Сіцінському в тому, що йому доручається роботи археологічні та етнографічні розвідки, розкопи, оглядати пам'ятки старовини і мистецтва, робити фотографічні знімки й зарисовки з розмірами пам'яток старовини, мистецтва й побуту на території Подільської губернії. ВУАК просить усі державні установи, партійні і громадські об'єднання та окремих осіб всіляко допомагати Сіцінському Ю.Й. в дорученій праці по вивченню краю. Неодмінний секретар УАН - академік А. Кримський. Голова ВУАКа - академік О. Новицький» (Держархів Вінницької обл., ф. Р-489, оп. 3, спр. 90, арк. 65).

Варто зазначити, що Всеукраїнський археологічний комітет, вважаючи, що «заплановані в Кам'янецькій окрузі досліди є одними із ударних у роботі Комітету» (Держархів Хмельницької обл., ф. Р-5, оп.1, спр. 812, арк. 30), впродовж 1924 - 1928 років щоліта направляв свої загони під керівництвом відомого вченого М.Я. Рудинського для системного вивчення залишків трипільських поселень у Середньому Подністров'ї. За проханням ВУАКу Ю.Й. Сіцінський та інші працівники музею брали активну участь в археологічних розкопках експедиції М.Я. Рудинського (Рудинський, 1928). Крім того, починаючи з 1923 року, музей і Кам'янець-Подільська науково-дослідна кафедра поділлєзнаства стали проводити спільні археологічні експедиції та розвідки (керівники Ю.Й. Сіцінський і В.О. Геринович) з дослідження неолітичної культури вздовж лівих приток Дністра. Так, у 1925 році цей загін здійснив розкопки неолітичної стоянки поблизу с. Велика Мукша, що на Кам'янеччині (Геринович, 1926), а також розвідками зафіксував 40 трипільських поселень (Баженов, Баженов, 1997). Наступного року розвідками, які організував Ю.Й. Сіцінський, вздовж приток Дністра Збруч, Жванчик, Смотрич, Мукша, Тернава виявлено і обстежено 12 трипільських поселень. Здобуті в експедиціях М.Я. Рудинського і Ю.Й. Сіцінського неолітичні речі передавалися у фонди місцевого історико-археологічного музею.

Одночасно працівники музею постійно вели збір фольклорно-етнологічних матеріалів у різних селах і куточках Поділля, брали на облік і описували пам'ятки історії та культури, обстежили майно 23 культових установ у 22 селах Кам'янеччини, здійснювали камеральну обробку накопиченого матеріалу, готували за матеріалами досліджень екскурсії, наукові доповіді, статті, книги (Музей і Поділля ..., 1990, с. 14).

Поряд з діяльністю в Кам'янці-Подільському наукових установ і академічних товариств у галузі історичної регіоналістики все більшого поширення й ваги набирає і утверджується громадський краєзнавчий рух. Він, утворюючи краєзнавчі організації, осередки і численні гуртки, залучає в свої лави якомога більше людей різного віку, професій і занять, знань і умінь, об'єднаних спільною метою пізнавати і популяризувати рідний край у контексті перебудови його життя для потреб світлого майбутнього. В 20-ті роки радянська влада всіляко підтримує розвиток краєзнавчого руху в Україні й на місцях, прагнучи використовувати його свідомість, масовість, активність для виховання молоді і громадян у своєму дусі, утверджувати свою ідеологію, накопичувати інформацію про так званих «буржуазних» діячів в його середовищі для проведення політичних репресій.

Першим державним кроком з розгортання краєзнавчого руху і його підпорядкуванню стало утворення 3 березня 1921 року Подільським губревкомом губернського Комітету охорони пам'яток старовини, природи і мистецтва. Незабаром у Кам'янці-Подільському виник повітовий Комітет охорони пам'яток старовини (керівники по черзі професори ІНО П.В. Клименко, П.Г. Клепатський, Є.Д. Сташевський). Він утворив секції музейну, бібліотечно-архівну, етнографічну, архітектурну і пам'яток природи. Першим кроком у діяльності цієї структури було згуртування краєзнавчих сил і залучення до них науковців, взяття на державний облік усіх важливих пам'яток історії та культури, архівних матеріалів, сприяння роботі музеїв і бібліотек. Члени Комітету 1922 року провели 12 краєзнавчих експедицій, організували виставку старожитностей, зуміли повернути музею вилучені 1013 срібних монет і гривну доби України-Русі. За участю членів Комітету був підготовлений і виданий наказ повітового відділу освіти, яким заборонялося знищення й продаж предметів старовини і мистецтва. Проте вже у червні 1922 року повітовий Комітет охорони пам'яток старовини був ліквідований (Нестеренко, 1998).

З цього часу і до утворення Українського комітету краєзнавства роль координації краєзнавчої роботи було покладено, зокрема, в Кам'янці-Подільському на відділення Секції наукових робітників. Наприклад, у квітні 1925 року загальні збори цієї Секції розглянули питання про стан краєзнавчої роботи на Кам'янеччині. Доповідач ректор ІНО, професор В. О. Гери- нович охарактеризував етапи розвитку науково-регіонального дослідництва на Поділлі, висловив схвильованість «партизанщиною в краєзнавчій роботі» і запропонував для її усунення утворити при Секції наукових робітників краєзнавчі секції. Відповідно збори утворили три секції: економіки, до складу якої погодилися увійти відомі науковці-краєзнавці Жуків, Заклинський, Олійник, Романкевич, Мельник, Стойкевич, Ландау (голова секції); культури (Неселовський, Любарський, Курневич, Кіндрат, Філь); природи (Геринович, Красівський, Назаркевич, Храневич, Гаморак, Богацький). На секції було покладено завдання «налагодити організацію роботи в доручених їм галузях» (Держархів Хмельницької обл., ф. Р-552, оп. 1, спр. 38, арк. 13).

Водночас у зв'язку з підготовкою до проведення установчої Всеукраїнської краєзнавчої конференції у м. Харкові на відділення Секції наукових робітників у Кам'янці-Подільському припали організаційні турботи по виборам делегатів від міста на даний форум. 22 квітня 1925 року бюро Секції ухвалило рішення делегувати для участі в роботі харківської краєзнавчої конференції кам'янчан В.О. Гериновича і Н.Т. Гаморака (Держархів Хмельницької обл., ф. Р-552, оп. 1, спр. 38, арк. 61).

Перша Всеукраїнська конференція краєзнавства відбулася 28-31 травня 1925 року в Харкові. Для краєзнавчого руху України вона прийняла доленосні рішення:

1) підведені підсумки та накреслені перспективи розвитку краєзнавства;

2) краєзнавчий рух був об'єднаний і скоординований;

3) створена теоретична база розробки положень Статуту, інструкцій та програм діяльності краєзнавчих осередків;

4) керівним органом визначено Український комітет краєзнавства (УКК);

5) зобов'язано делегатів розгорнути роботу зі створення на місцях краєзнавчих товариств та осередків (Інформаційний огляд дослідно-краєзнавчої роботи на Поділлі, 1926). З цього часу краєзнавчий рух в Україні став носити організований характер з чітко усталеною структурою і механізмом управління, під повним контролем ВУАН, Укрнауки наркомату освіти та уряду і влади на місцях, особливо партійних органів (Держархів Хмельницької обл., ф. Р-552, оп. 1, спр. 38, арк. 58-61).

Уже 9 червня 1925 року делегати І-ої Всеукраїнської конференції краєзнавства В.О. Геринович і Н.Т. Гаморак звітувалися перед науково- краєзнавчою громадськістю міста про роботу і рішення установчого зібрання в Харкові. 17 жовтня цього ж року дане питання було детально розглянуто на загальних зборах Секції наукових робітників. В.О. Геринович виголосив доповідь «Краєзнавча робота», результатом чого стало створення в Кам'янці-Подільському одного з перших окружних краєзнавчих центрів - окружне краєзнавче товариство підпорядковане УКК (Баженов, 1993). Обране бюро товариства почало створювати низові краєзнавчі осередки, гуртки в установах, освітніх і культурних закладах, на підприємствах, у селах і містечках округу, координувати їх роботу, спрямовувати своїх членів на дослідження і популяризацію історії, культури, природи Поділля.

Результатом такої діяльності стало проведення 5 червня 1926 року в Кам'янці-Подільському окружної краєзнавчої конференції за участю більше 400 представників міста та районів. Вони обговорили завдання краєзнавства та його роль у соціалістичному будівництві, напрями взаємодії наукових і громадських краєзнавчих осередків. Мова йшла про широке впровадження краєзнавства в практику повсякденного життя. На конференції звучали категоричні вимоги, наприклад, «вищий навчальний заклад не тільки займається краєзнавчими дослідами, а головне - повинен дати краєзнавця- спеціаліста і пропагандиста краєзнавчих ідей»; «кожний учитель має збирати краєзнавчий матеріал, на основі якого в кожній школі створюється музей» і т.п. (Прокопчук, 2014, с. 166-167) Конференція обрала окружний комітет краєзнавства (ОКК) з 30 членів та трьох кандидатів, затвердила склад пленуму. Головою Комітету став А. Андреєв, керуючий окрпланом, заступниками - професори В.О. Геринович та О.В. Красівський. При ОКК були створені секції геології, грунтознавства, сільського господарства, географії, ботаніки, зоології, статистики, мистецтва, народної освіти. ОКК працював у тісній взаємодії з професорсько-викладацьким складом ІНО, сільгоспінституту, науково-дослідної кафедри міста, налагодив зв'язки з науково-краєзнавчими установами України, з ВУАН, Кабінетом виучування Поділля у Вінниці, повністю підпорядковувався Українському краєзнавчому комітету, в складі правління якого з 27 жовтня 1928 року перебував ректор ІНО В.О. Геринович.

Свідченням масовості краєзнавчого руху, який розгорнувся в другій половині 20-х років, зокрема, на Кам'янеччині, слугує той факт, що в місті над Смотричем членами краєзнавчого товариства стало понад 500 осіб, а в 12 районах округу - понад 1000. Практично вся молодь, що навчалася в освітніх закладах, була залучена до краєзнавства шляхом введення в навчально-виховний процес відповідних дисциплін, у кожній школі створювалися історико-краєзнавчі або етнографічні, природничі кабінети, музеї, кутки, стенди. Популярності серед населення і краєзнавців набули різні тематичні експедиції та екскурсії по пам'ятках історії, культури, природи як по місту, так і по Товтрам, Середньому Подністров'ю. З цією метою Ю.Й. Сіцінський готував і публікував путівники по історичних місцях м. Кам'янця-Подільського, В.О. Геринович видав масовим тиражем путівники «Екскурсант Кам'янеччини» (1928) «Порадник екскурсанта Кам'янеччини.

З планом Кам'янець-Подільського замку...» (1928), За ініціативи краєзнавчого комітету в окружній газеті «Червоний кордон», що видавалася в Кам'янці, постійно публікувалися статті про діяльність краєзнавчих осередків, музеїв, матеріали з історії, культури і природи Поділля (найчастіше друкувався В.О. Геринович). Кожен краєзнавчий осередок мав лекторську групу, яка забезпечувала читання доповідей, лекцій, проведення бесід та інших агітаційно- пропагандистських заходів серед місцевого населення, присвячених актуальним проблемам краєзнавства (Баженов, 1993, с. 54-55).

ОКК прагнув координувати науково-дослідну роботу всіх наукових осередків Кам'янця-Подільського і членів краєзнавчого товариства. З цією метою він здійснював організаційні заходи, по мірі накопичення коштів фінансував дослідні проекти і програми, археологічні, етнографічні й геологічні експедиції, реставраційні й пам'яткоохоронні роботи. В серпні 1929 року при Кам'янець-Подільському ОКК була утворена єврейська секція для вивчення історії, економіки, побуту єврейського населення в першу чергу в містечках краю. В другій половині 20-х років важливі монографії і книги з історії, археології, економічної географії, етнології, природи подільського краю видали Ю.Й. Сіцінський, В.О. Геринович, П.В. Клименко, В.П. Храневич, О.В. Красівський, В.М. Гагенмейстер та інші вчені й краєзнавці. Саме завдяки їх подвижництву, плідній діяльності наукових осередків в ІНО та СГІ і краєзнавчих товариств Кам'янецького округу місто Кам'янець-Подільський продовжував залишатися у 20-ті роки ХХ століття провідним центром краєзнавства та історичної регіоналістики в Україні, в тому числі на Поділлі. Цей висновок було зроблено в звіті УКК від 1 січня 1929 року, в якому подана висока оцінка діяльності Кам'янець-Подільського окружного комітету краєзнавства (Краєзнавство, 1928, с. 91-92).

поділля краєзнавство історія інститут

Висновки

Таким чином, у 1920-ті роки в Україні, в тому числі на Поділлі, краєзнавчий рух став масовим, всенародним, розширилася соціальна база його учасників. На відміну від попередніх етапів краєзнавство стало власне українським і відповідало національним інтересам свого народу. В основу історичної регіоналістики було покладено дослідження і популяризацію в першу чергу українського селянства та інших трудових верств, визвольні змагання, суспільно-економічні процеси в Україні. Саме на цьому грунті набули подальшого розвитку наукові історико-краєзнавча школа Ю.Й. Сіцінського, етнографічно-мистецтвознавча В.М. Гагенмейстера, економіко-географічна В.О. Гериновича, що сформувалися в м. Кам'янці-Подільському. Важливим здобутком поділлєзнавства цього періоду стало його впровадження в навчально-виховний процес ІНО та всіх освітніх, культурних, науково-дослідних закладів, в інші трудові колективи краю.

З іншого боку, краєзнавчий рух в Україні й на Поділлі все більше формалізувався, централізувався, заполітизовувався під потреби радянської партійно-державної системи, викорінювалися в ньому альтернативні підходи та інакодумство. В основу роботи наукових краєзнавчих осередків усіх рівнів наприкінці 20-х років було покладено принципи відданості марксистсько-ленінсько-сталінській методології, класового підходу до оцінок явищ і подій минулого, що негативно позначилося на подальшому розвитку суспільних наук і краєзнавства, породило так звані «білі плями», відхід від історичної правди в пізнанні історії.

В листі до академіка М.С. Грушевського Юхим Сіцінський зазначав: «Оце, віддавши під Вашу опіку свої «Замки подільські...», хочу братися за другий випуск «Нарисів історії Поділля» (ЦДІАУК. Ф. 1235, оп. 1, спр. 759, арк. 3). Однак цьому наміру не судилося збутися. Наближався кінець 20-х років, коли з повною силою запрацювали лещата сталінського політичного терору й трагічно позначилися на житті й долі цих відомих учених і тисяч інших, у тому числі краєзнавців. Сталінщина повною мірою використала краєзнавчий рух у своїх політичних прагненнях для посилення свого режиму, а, зміцнившись, почала його розглядати як прояв місцевого сепаратизму, буржуазного націоналізму. Вже у 1929 - 1932 роках у справі сфальшованої Спілки визволення України (СВУ) були заарештовані організатори краєзнавчого руху на Поділлі, пов'язані з Кам'янцем-Подільським, у першу чергу ректор ІНО В.О. Геринович і низка його викладачів (Нестеренко, 2004). У зв'язку з цим у 1930 р. Інститут народної освіти після «чистки» викладацького складу і студентів був реорганізований в Кам'янець-Подільський інститут соціального виховання. На початку 30-х років взагалі краєзнавчий рух в Україні було ліквідовано, а більшість його представників було політично репресовано. Настав час розстріляного Відродження.

Список використаних джерел і літератури

1. Адамський В.Р. (2017). Головноуповноважений уряду Української Народної Республіки (1919 -1920): Документи та матеріали. Хмельницький: ФОП Цюпак А.А., 493 с.

2. Баєр М.М. (1927). Науково-дослідна катедра природи, сільського господарства і культури Поділля при Кам'янець-Подільському сільгоспінституті. Записки сільськогосподарського інституту в Кам'янці на Поділлі, Кн. 4, 146.

3. Баженов Л.В. (1993). Поділля в працях дослідників і краєзнавців ХІХ - ХХ ст. Кам'янець-Подільський.

4. Баженов Л.В. (1997). Євтим Сіцінський і Михайло Грушевський (З історії листування на ґрунті дослідження історії Поділля). Дивокрай: Науково-краєзнавчий альманах. Хмельницький, 2, 78.

5. Баженов Л.В., Баженов О.Л. (1997). Хроніка археологічних досліджень Кам'янеччини (80-ті роки ХІХ - середина 90-х років ХХ ст). Кам'янеччина в контексті історії Поділля: Науковий збірник. Кам'янець-Подільський, Т 1,45.

6. Баженов Л.В. (2005). Alma mater подільського краєзнавства. (Місто Кам'янець-Подільський - центр історичної регіоналістики ХІХ - початку ХХІст.). Кам'янець-Подільський: Оіюм, 76-95.

7. Баженов Л.В. (2017). Кам'янець-Подільський державний український університет - центр краєзнавства на Поділлі. Матеріали ХУ Подільської наукової історико-краєзнавчої конференції. Кам'янець-Поділ.: ФОП Сисин О.В., 84-86.

8. Баженов Л.В. (2019). Регіональна історія України в працях Івана Огієнка. Іван Огієнко і сучасна наука та освіта: науковий збірник: серія історична. Кам'янець-Подільський: К-ПНУ імені Івана Огієнка, XV, 5-10.

9. Біднов В. (1919). Що читати з історії України (коротенька історіографія України). Кам'янець на Поділлю.

10. Білецький Л. (1919). Хрестоматія з історії української літератури: для гімназій. Кам'янець на Поділлю.

11. Гальчак С.Д. (2011). Розвиток краєзнавства у Східному Поділлі: ХІХ - поч. ХХІ ст. Вінниця: ТОВ «Меркьюрі-Поділля», 860 с.

12. Геринович В.О. (1926). Стоянка неолітичної людини біля с. Великої Мукші Китайгородського району Кам'янецької округи. Записки Кам'янець-Подільського ІНО. Кам'янець на Поділлю, Т 1, 15-16.

13. Григор'єв-Наш. (1919). Поділля. Географічно-історичний нарис. Кам'янець на Поділлю, 1919, 90 с.

14. Держархів Вінницької області, ф. Р-489, оп. 3, спр. 90.

15. Держархів Хмельницької області ф. Р-3333, оп.1, спр. 33.

16. Держархів Хмельницької області, ф. Р-5, оп.1, спр. 812.

17. Держархів Хмельницької області, ф. Р-552, оп. 1, спр. 38.

18. Дорошенко Д. (1919). Про минулі часи на Поділлі. Кам'янець на Поділлю, 1919, 64 с.

19. Драй-Хмара М. (1920). Слов'янознавство. Підручник до лекцій по слов'янознавству, читаних року 1918-1919 на історико-філологічному факультеті Кам'янець-Подільського державного українського університету. Кам'янець на Поділлю, 168 с.

20. Завальнюк О.М. (2006). Кам'янець-Подільський державний український університет. Кам'янець-Подільський, 600 с.

21. Завальнюк О.М. (2011). Утворення і діяльність державних українських університетів: 1917 - 1921 рр. Кам'янець-Подільський: Аксіома, 644 с.

22. Інформаційний огляд дослідно-краєзнавчої роботи на Поділлі. Вінниця, 1926. Число 2. С. 11.

23. Комаренко Н.В. (1982). Краєзнавча діяльність кафедр історії в інститутах народної освіти УРСР в 20-ті роки. Друга республіканська наукова конференція з історичного краєзнавства: Тези доп. Київ, 15-16.

24. Комарніцький О.Б., Завальнюк О.М. (2010). Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка (2018 - 2010рр.): нарис історії. Кам'янець-Подільський, 240 с.

25. Кошель О.М. (1998). Між церквою і наукою. Діяльність Подільського церковного історико-археологічного товариства. Кам'янець-Подільський, 65 с.

26. Краєзнавство. (1928). (10-11), 91-92.

27. Музей і Поділля: Тези доповідей наукової конференції. (1990). Кам'янець-Подільський, 12-14.

28. Нестеренко В.А. (1998). Кам'янець-Подільський комітет охорони пам'яток старовини, мистецтва і природи. Поділля і Південно-Східна Волинь в роки Визвольної війни українського народу середини ХНІ ст. Стара Синява, 229-230.

29. Нестеренко В.А. (2004). Українська науково-освітня інтелігенція Кам'янця-Подільського у 1930-ті роки. Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія: Зб. наук. пр. Вінниця, VIII, 180-185.

30. Прокопчук В.С. (2004). Під егідою Українського комітету краєзнавства. Кам'янець-Подільський: Абетка-Нова, 312 с.

31. Прокопчук В.С. (2009). Інституціоналізація краєзнавчого руху Правобережної України 20-хроків ХХ- початку ХХІ ст.: монографія. Кам'янець-Подільський: Оіюм, 600 с.

32. Прокопчук В.С. (2014). Краєзнавство на Поділлі: історія і сучасність: монографія. Кам'янець-Подільський: Вид. Зволейко Д.Г., 330 с.

33. Рудинський М. (1928). З матеріалів до вивчення передісторії Поділля. Антропологія. Київ, Т.1, 152-176.

34. Савчук В.О. (2003). Краєзнавство Поділля в історії краєзнавчого руху України 20 - 30-х рр. ХХ ст. Краєзнавство: науковий журнал ВСК, Т 1,42-47.

35. Сіцінський Ю. (1920). Начерки історії Поділля. Кам'янець на Поділлю.

36. Сіцінський Є. (1926). Наукова робота в Кам'янці на Поділлю за останнє десятиліття (1914 - 1924 рр.). Україна (Київ), Кн. 1, 172-177.

37. Філь Ю. (1927). До історії Кам'янець-Подільського наукового при УАН товариства. Записки Кам'янець-Подільського наукового товариства при ВУАН. Кам'янець на Поділлі, Т. 1, 91-97.

38. ЦДІАУК. Ф. 1235, оп. 1, спр. 759.

References

1. Adamskyi V.R. (2017). Holovnoupovnovazhenyi uriadu Ukrainskoi Narodnoi Respubliky (1919 - 1920): Dokumenty ta materialy. Khmelnytskyi: FOP Tsiupak A.A., 493 p. [in Ukrainian]

2. Baier M.M. (1927). Naukovo-doslidna katedra pryrody, silskoho hospodarstva i kultury Podillia pry Kamianets-Podilskomu silhospinstytuti. Zapysky silskohospodarskoho instytutu v Kamiantsi na Podilli, Kn. 4, 146. [in Ukrainian].

3. Bazhenov L.V. (1993). Podillia v pratsiakh doslidnykiv i kraieznavtsiv XIX - ХХ st. Kamianets-Podilskyi. [in Ukrainian]

4. Bazhenov L.V. (1997). Yevtym Sitsinskyi i Mykhailo Hrushevskyi (Z istorii lystuvannia na hrunti doslidzhennia istorii Podillia). Dyvokrai: Naukovo- kraieznavchyi almanakh. Khmelnytskyi, 2, 78. [in Ukrainian]

5. Bazhenov L.V., Bazhenov O.L. (1997). Khronika arkheolohichnykh doslidzhen Kamianechchyny (80-ti roky XIX - seredyna 90-kh rokiv XX st.). Kamianechchyna v konteksti istorii Podillia: Naukovyi zbirnyk. Kamianets-Podilskyi, T. 1, 45. [in Ukrainian]

6. Bazhenov L.V. (2005). Alma mater podilskoho kraieznavstva. (Misto Kamianets-Podilskyi - tsentr istorychnoi rehionalistyky ХІХ - pochatku ХХІ st.). Kamianets-Podilskyi: Oiium, 76-95. [in Ukrainian]

7. Bazhenov L.V. (2017). Kamianets-Podilskyi derzhavnyi ukrainskyi universytet - tsentr kraieznavstva na Podilli. Materialy ХРPodilskoi naukovoi istoryko-kraieznavchoi konferentsii. Kamianets-Podilskyi: FOP Sysyn O.V, 84-86. [in Ukrainian]

8. Bazhenov L.V. (2019). Rehionalna istoriia Ukrainy v pratsiakh Ivana Ohiienka. Ivan Ohiienko i suchasna nauka ta osvita: naukovyi zbirnyk: seriia istorychna. Kamianets-Podilskyi: K-PNU imeni Ivana Ohiienka, XV, 5-10. [in Ukrainian]

9. Bidnov V. (1919). Shcho chytaty z istorii Ukrainy (korotenka istoriohrafiia Ukrainy). Kamianets na Podilliu. [in Ukrainian]

10. Biletskyi L. (1919). Khrestomatiia z istorii ukrainskoi literatury: dlia himnazii. Kamianets na Podilliu. [in Ukrainian]

11. Halchak S.D. (2011). Rozvytok kraieznavstva u Skhidnomu Podilli: ХІХ - poch. XXI st. Vinnytsia: TOV «Merkiuri-Podillia», 860 p. [in Ukrainian]

12. Herynovych V.O. (1926). Stoianka neolitychnoi liudyny bilia s. Velykoi Mukshi Kytaihorodskoho raionu Kamianetskoi okruhy. Zapysky Kamianets-Podilskoho INO. Kamianets na Podilliu. 1, 15-16. [in Ukrainian]

13. Hryhoriev-Nash. (1919). Podillia. Heohrafichno-istorychnyi narys. Kamianets na Podilliu, 90 p. [in Ukrainian]

14. Derzharkhiv Vinnytskoi oblasti, f. R-489, op. 3, spr. 90. [in Ukrainian]

15. Derzharkhiv Khmelnytskoi oblasti f. R-3333, op.1, spr. 33. [in Ukrainian]

16. Derzharkhiv Khmelnytskoi oblasti, f. R-5, op.1, spr. 812. [in Ukrainian]

17. Derzharkhiv Khmelnytskoi oblasti, f. R-552, op. 1, spr. 38. [in Ukrainian]

18. Doroshenko, D. (1919). Pro mynuli chasy na Podilli. Kamianets na Podilliu, 64 p. [in Ukrainian]

19. Drai-Khmara M. (1920). Slovianoznavstvo. Pidruchnyk do lektsii po slovianoznavstvu, chytanykh roku 1918 - 1919 na istoryko-filolohichnomu fakulteti Kamianets-Podilskoho derzhavnoho ukrainskoho universytetu. Kamianets na Podilliu, 168 p. [in Ukrainian]

20. Zavalniuk O.M. (2006). Kamianets-Podilskyi derzhavnyi ukrainskyi universytet. Kamianets-Podilskyi, 600 p. [in Ukrainian]

21. Zavalniuk O.M. (2011). Utvorennia i diialnist derzhavnykh ukrainskykh universytetiv: 1917-1921 rr. Kamianets-Podilskyi: Aksioma, 644 p. [in Ukrainian]

22. Informatsiinyi ohliad doslidno-kraieznavchoi roboty na Podilli. (1926). Vinnytsia, 2, 11. [in Ukrainian]

23. Komarenko N.V. (1982). Kraieznavcha diialnist kafedr istorii v instytutakh narodnoi osvity URSR v 20-ti roky. Druha respublikanska naukova konferentsiia z istorychnoho kraieznavstva: Tezy dop. Kyiv, 15-16. [in Ukrainian]

24. Komarnitskyi O.B., Zavalniuk O.M. (2010) Kamianets-Podilskyi na-tsionalnyi universytet imeni Ivana Ohiienka (2018 - 2010 rr.): narys istorii. Kamianets-Podilskyi, 240 p. [in Ukrainian]

25. Koshel O.M. (1998). Mizh tserkvoiu i naukoiu. Diialnist Podilskoho tserkovnoho istoryko-arkheolohichnoho tovarystva. Kamianets-Podilskyi, 65 p. [in Ukrainian]

26. Kraieznavstvo. (1928). (10-11), 91-92. [in Ukrainian]

27. Muzei i Podillia: Tezy dopovidei naukovoi konferentsii. (1990). Kamianets- Podilskyi, 12-14. [in Ukrainian]

28. Nesterenko V.A. (1998). Kamianets-Podilskyi komitet okhorony pamiatok starovyny, mystetstva i pryrody. Podillia i Pivdenno-Skhidna Volyn v roky Vyzvolnoi viiny ukrainskoho narodu seredyny XVII st. Stara Syniava, 229-230. [in Ukrainian]

29. Nesterenko V.A. (2004). Ukrainska naukovo-osvitnia intelihentsiia Kamiantsia-Podilskoho u 1930-ti roky. Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhaila Kotsiubynskoho. Seriia: Istoriia. Zb. nauk. pr. Vinnytsia, VIII, 180-185. [in Ukrainian]

30. Prokopchuk V.S. (2004). Pid ehidoiu Ukrainskoho komitetu kraieznavstva. Kamianets-Podilskyi: Abetka-Nova, 312 p. [in Ukrainian]

31. Prokopchuk V.S. (2014). Kraieznavstvo na Podilli: istoriia і suchasnist: monohrafiia. Kamianets-Podilskyi: Vyd. Zvoleiko D.H., 330 p. [in Ukrainian]