Реєстр тестаментів козацької старшини XVIII ст.

Размещено на http://allbest.ru

Уманський державний педагогічний університет ім. П.Тичини

Реєстр тестаментів козацької старшини XVIII ст.

Ірина Кривошея докторка історичних наук, професорка,

професорка кафедри всесвітньої історії та методик навчання,

Ігор Кривошея кандидат історичних наук, професор,

професор кафедри всесвітньої історії та методик навчання

Умань, Україна



Анотація

Мета дослідження - укласти та проаналізувати реєстр тестаментів козацької старшини XVIII ст. Методологія спирається на принципи системності, науковості, міждисциплінарності. Використано такі загальноісторичні методи: аналізу й синтезу, історико-генетичний, термінологічного аналізу, компаративний. Наукова новизна. Вперше укладено реєстр збережених тестаментів української козацької старшини XVIII ст., проаналізовано причини малої збереженості духівниць із цього періоду та інформаційний потенціал джерел. Висновки. Заповіти козацької старшини - це важливе джерело дослідження української історії XVIII ст. Інформація тестаментів придатна для аналізу різних проблем, хоча й з певними застереженнями через особливість документів. У вітчизняній історіографії посилюється інтерес до заповітів як джерела, історики їх активно використовують і публікують. Обсяг сучасного інформаційного навантаження часто не дозволяє відстежити всі публікації духівниць, тому перелік слугуватиме ефективним інструментом для дослідників. Результатом пошуків стало укладення початкового реєстру збережених заповітів козацької старшини ХУШ ст. На цей момент до нього включено 159 тестаментів (108 чоловічих і 51 жіночий). Розширений реєстр попереднього століття нині нараховує 55 духівниць (із них 10 жіночих та 1 спільний). Разом у списку заповітів старшини ХУП-ХУШ ст. налічується 214 документів (із них 61 жіночий). Внесені до реєстру тестаменти дозволяють поглянути на еволюцію їх форми і змісту, простежити зміни в ментальності й релігійності, генеалогію та родинні зв'язки, стосунки в родині, події життя особи та суспільні (війни, епідемії, взаємодія з владою тощо).

Ключові слова: тестамент, реєстр, козацька старшина, повсякдення, Гетьманщина.



Тестамент - це елемент поховальної культури, що досить своєрідно віддзеркалює епоху. Поховальна культура українців ранньомодерної доби зазнавала впливів різноманітних практик, у тому числі сусідніх соціумів і віддаленого західноєвропейського світу. Одним з яскравих проявів впливу литовсько-польської доби, приміром, став звичай укладання козацькою старшиною тестаментів. У польському суспільстві також побутувала традиція вписування заповітів до актових книг. Це була обов'язкова процедура, існували навіть окремі книги для фіксації суто духівниць Білоус Н. Тестамент як джерело для дослідження міщанської писемності на Волині XVII ст. // Київська академія. - Вип.17. - К., 2020. - С.41.. Уписування останньої волі ніби завершувало процес вмирання юридично. Переважна більшість польських заповітів уносилися в актові книги відразу по смерті заповідача. Це підтверджується як незначною різницею в датах (смерті та вписування), так і ключовими канцелярськими фразами (наприклад «покійний») Вінниченко О. «Своя смерть»: річпосполитський шляхтич перед обличчям вічності (за ранньомодерними тестаментами) // Повсякдення ранньомодерної України: Історичні студії в 2-х т. - Т.2: Світ речей і повсякденних уявлень / Відп. ред. В.Горобець. - К., 2013. - С.279.. В українській традиції облята не стала обов'язковою умовою юридичного визнання тестаменту. Про це свідчить напрочуд мала кількість уцілілих заповітів козацької доби (214). Для порівняння: О.Вінниченко вказує, що для своєї публікації про ставлення до смерті шляхтича в першій половині XVIII ст. використала 432 тестаменти, вписані у цей час до львівських і перемишльських актових книг Там само. - С.277..

Започаткували процес підрахунку вцілілої кількості старшинських тестаментів у кількох публікаціях В.Кривошея та О.Кривошея Кривошея В.В., Кривошея О.В. Заповіти козацької старшини Гетьманщини: кількість, географія // Наукові праці історичного факультету Запорізького нац. ун-ту. - Вип.ХХУШ. - Запоріжжя, 2010. - С.435-442; Їх же. Інформативні можливості заповітів козацької старшини Гетьманщини // Козацька скарбниця: Гетьманські читання. - Вип.7. - Чернівці, 2011. - С.8-40.. Вони виклали короткий перелік їх в окремих полках Гетьманщини (ХУП-ХУШ ст.), частково передаючи зміст деяких документів. Підсумовуючи, вказали на відомі їм 111 заповітів старшин (включно з жіночими), акцентували увагу, що найбільше їх збереглося у Чернігівському (23), а найменше - у Полтавському (3) полках. За підрахунками цих дослідників, число уцілілих духівниць щодо загальної кількості старшин становить усього 1%.

Опрацьовування різноманітних архівних фондів засвідчило зберігання в них незначної кількості заповітів. Козацько-міщанські актові книги Гетьманщини містять лише поодинокі вписи духівниць. Деяка їх частина зберігається в монастирських фондах, однак лише ті, в яких майно відказувалося обителі. Зустрічаються тестаменти у судових справах, у зібраннях документів, укладених при проведенні Генерального слідства про маєтності (1729-1730рр.), Генерального опису Лівобережної

України (Румянцевського; 1765-1769 рр.). Однак найбільшим архівним зібранням заповітів XVIII ст. залишається збірка О.Лазаревського Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (далі - ІР НБУВ). - Ф.І. - Спр.57489- 57601..

Очевидно, що ще на початку ХХ ст. дослідникам була доступна незрівнянно більша кількість документів. Приміром, це засвідчує звіт про роботу у чернігівських архівах Ю.Татищева Татищев Ю.В. Черниговские архивы (отчёт о командировке в Черниговскую губернию в 1899 г.). - Х., 1901. та згадки про використані духівниці в «Малоросійському родословнику» В.Модзалевського. Звісно, свою роль у втраті історичних матеріалів зіграли природні й суспільні катаклізми, однак правове поле в Україні ХУП-ХУШ ст. не вимагало обляти тестаменту. Саме це найкраще пояснює надзвичайно малу кількість уцілілих старшинських заповітів попри існування традиції їх укладати. Інколи спірну духівницю, через яку відбувалася тривала судова тяганина, за рішенням суду належало знищити. Більшість представників козацької старшини не зберігали тестаменти довго. Винятком стали родини, які під впливом польського культурного поля чи внаслідок здобутої освіти почали усвідомлено формувати родинні архіви, в які потрапили й заповіти. Збережені та опубліковані родинні збірки, окремі публікації документів, історіографія проблеми проаналізовані нами в першій частині публікації, де представлено реєстр старшинських заповітів другої половини XVII ст. Кривошея І.І., Кривошея І.І. Тестаменти козацької старшини другої половини XVII ст. як джерело історії повсякдення // Український історичний журнал. - 2019. - №5. - С.147-166.

В окремий, уперше укладений та опублікований 2019 р. реєстр заповітів другої половини XVII ст., увійшли 34 старшинських тестаменти Там само. - С.162-166.. Нині він включає 55 духівниць (із них 10 жіночих та і спільна). Перший реєстр-основа заповітів XVIII ст. уміщує їх натепер 159 (108 чоловічих і 51 жіночий), включно з інформацією про місце зберігання та публікації (див. табл.). Усього з періоду існування Української козацької держави для аналізу сьогодні доступні 214 тестаментів (із них 6і жіночий). Співвідношення кількості збережених документів до числа встановленої старшини занадто відносне, щоб його вираховувати. Передусім через певну збіжність старшини у списках урядників та неурядової старшини (близько 4,4 тис. урядників і більше і3 тис. неурядової старшини не варто механічно поєднувати), а також через неможливість підрахувати кількість членів родин (жінок). Навіть якщо виділити лише чоловічі тестаменти - цифра буде досить умовною.

Аналіз реєстру дозволяє перевести інформацію у цифрові показники: зі 159 тестаментів у реєстрі ХУІІІ ст. 12 - оригінали, інші - копії, деякі складно визначити, адже в публікаціях не завжди вказано на цей аспект. Видрукувано на сьогодні 80 заповітів, із них 16 - двічі, а і - тричі. З опублікованих 9 - це великі фраґменти або фотофраґменти. Із загального числа духівниць 44 належать старшинським урядникам (із них 2 - одній особі), ще 16 - дружинам чи вдовам урядників (усього 60). 26 тестаментів укладені представниками неурядової старшини та і4 - їхніми дружинами або вдовами (усього 40). Разом козацької старшини - 100 заповітів. 13 духівниць священиків та ще іі - їхніх дружин чи вдів (із них 2 належать одній особі). У деяких зазначено, що укладач козак і ще один - козачки Марина Паничка належала до рядового козацтва, її тестамент внесено до реєстру як рідкісний приклад збереженого жіночого козацького заповіту. (усього 10). Ще два тестаменти дещо відрізняються від інших: один - графа, інший - дружини бриґадира, утім їх належність до старшинських безсумнівна. Два виходять за хронологічні межі, тому тут бачимо дворянські титули, але автори тісно пов'язані з попередніми родинними старшинськими тестаментами. Отже відносно чітко ідентифікуються у соціальному зрізі 138 заповітів. Ще 2і вимагає уточнення, хоча лише щодо статусу авторів: урядники чи неурядова, адже їхні прізвища промовисто засвідчують належність до старшинської групи.

О.Лазаревський зовсім не випадково у свою збірку тестаментів, що зберігається в Інституті рукопису НБУВ, вніс заповіти священиків і тих, хто в документах записаний як козак чи міщанин. Робив він це з огляду на кілька обставин, насамперед розуміючи, як мало документів подібного типу дійшло вже до його часу. Важливо й інше: часто ті, кого називають «козак», належали до низової ланки старшини. Священики та їхні дружини також були пов'язані родинними стосунками з козацькою старшиною, як і заможна верхівка міщанства, тому в реєстр внесено духівниці згаданих категорій заповідачів. поховальний культура гетьманщина реєстр заповіт

Географія походження збережених тестаментів ХУШ ст. така: Чернігівський полк - 40, Ніжинський - 24, Стародубський - 21, Лубенський - 18, Прилуцький - іі, Переяславський - іі, Миргородський - 8, Полтавський - 8, Гадяцький - 7, Київський - 4. На цей момент 7 заповітів складно ототожнити з певним полком. Безперечна перевага у збереженості за Сіверщиною (53,5% тестаментів у трьох північних полках). Варто зауважити, що цифри відносні й тут, адже у збереженості саме цих духівниць, окрім належності авторів чи членів їхніх родин до козацько-старшинської верстви, значну роль зіграв елемент випадковості. Одні сімейні архіви не просто збереглися, а й були надруковані, інші, опинившись у вирі історії, безслідно зникли.

Якщо простежити статус авторів тестаментів, що ввійшли до реєстру, то це представники знатних і впливових у Гетьманщині родин. Візьмемо для прикладу лише безсумнівні заповіти урядників (чоловічі) - 44. Із них належали ґенеральній старшині - 10, полковникам - 8, полковій старшині - 14, військовим канцеляристам - 3, сотникам - 7, сотенній старшині - 2. Більшість - 35 (79%) - належали особам ранґом вище сотника.

При аналізі такого специфічного джерела, як тестамент, варто пам'ятати про його особливості та обережно інтерпретувати. Суспільство тієї доби, наскрізь релігійне, відбивало у власних заповітах реалії повсякдення, особисті уявлення про світ, життя і смерть, добро та зло. Більшість документів доносять, у тій чи іншій мірі, одну з двох найсильніших людських емоцій, що рухають світом, - страх. Християнська цивілізація, в якій усі рівні у своїй гріховності, виразно мотивується страхом. Духівниця добре віддзеркалює страхи й переживання чоловіків і жінок XVIII ст., адже укладалася з оглядом на близькість смерті. Тож документ часто містив указівку на те, що спонукало його написати: війна (похід), хвороба, старість, епідемія (мор), родинні проблеми. Це завжди певні клопоти, які демонструють сутнісне сприйняття світу тогочасними людьми.

Деякі тестаменти доносять звістки про епідемії хвороб у XVIII ст. Так, 18 жовтня 1711 р. продиктував заповіт Юрій Олександрович Книжениченко, в якому все «движимое и недвижимое имущество» відказав Чернігівському кафедральному монастиреві. Він мешкав у с. Козляничі, не мав родичів, дружина померла. На момент укладання акта останньої волі був такий кволий, що сам не міг навіть підписатися, про що є запис наприкінці документа. Тут маємо побіжне свідчення, що тестатор був письменним. Він зазначав: «[...] поневаж всякому человеку приналежит помирати так і я раб божий [...] будучи тому долгу подлеглий а особливо под сее моровое поветрие безперестанно сподеваючися безвестной кончини [...] умисел сим моим теста- ментом роспорядити увесь дом и набиток монастирю» Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦДІАК України). - Ф.133. - Оп.1. - Спр.29. - 2 арк.. Цю духівницю ми віднесли до групи з невизначеним статусом тестатора. Однак перелічені статки засвідчують належність до привілейованої верстви (плац із двором, хатою, городом і «зосветтю», і з усіма будинками, гребелище пусте на річці Козлі й т. д.). Заповів усе кафедральному монастирю за спомин душі своєї, покійної дружини й батьків. Подібно до попереднього, 17 квітня 1716 р. батуринська жителька Євдокія Павлиха Ханевська уклала спільний тестамент із сином військовим товаришем Іваном Павловичем Ханевським під час якоїсь епідемії. Жінка, за її словами, була старою і хворою, з нею жив син, який уже теж був недужим. Обидва заповідачі не вижили. Залишилася друга дружина Івана - Катерина Іванівна з дітьми від обох шлюбів, які й успадкували чималі статки ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57532. - Арк.91-92 зв..

Упродовж XVIII ст., особливо в першій його половині, українці змушені були брати участь в усіх війнах, що їх вела Російська імперія. Укладання заповіту перед кампанією було звичною справою для козацької старшини. Документи ці короткі й ділові, однак бували винятки. Так, 4 липня 1701 р. у Стародубі перед вирушенням у похід власною рукою, що свідчило про освіту, написав тестамент військовий товариш Іван Тимошенко Черниговские губернские ведомости. - 1854. - №5. - Часть неофициальная. - С.32-33; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С.Павленко. - К., 2007. - С.992-993.. Це син колишнього стародубського полковника Тимофія Олексійовича. Помер Іван пізніше, у 1714 р. Духівницю укладено за класичною формою. Вона містить усі складові, включно з доволі розлогою аренґою. Душу віддавав Божому милосердю й зосереджувався на ретельних розпорядженнях щодо нерухомого майна. Автор згадував свого духовного отця, значний вплив якого відчувається в тестаменті. Проявляється в документі й релігійність заповідача. Відказує він усе дружині й дітям. Рухоме майно означує як таке, що вже перелічене в тестаменті його батька. Заповіт містить традиційні погрози порушникам його останньої волі (санкції) - це доволі емоційно виписані прокльони.

Тестамент полтавського полковника ІЧерняка (1722 р.) теж містить указівку на те, що написаний перед походом. Заповідач, зважаючи на стан власного здоров'я, передбачив, що невдовзі помре, і залишив детальні розпорядження щодо майна та родини, а також зауважив, що воліє бути похованим при храмі чи монастирі, а якщо доведеться, то в борі. Вказав, як має бути обдарований найближчий до місця поховання храм (із передбаченої в Ладозький похід суми: одна частина на храм, одна - на військо, ще одна тим, хто опікуватиметься його тілом) ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57539. - Арк.109-112; Кривошея В.В., Кривошея О.В. Українська козацька старшина: Іван Черняк // Ґілея. - Вип.18. - К., 2009. - С.131-136..

Перший із двох відомих тестаментів Семена Сулими (тут поки що обозного полкового) написаний 15 травня 1737 р. перед кампанією. У ньому відсутня аренґа, вступ діловий, повідомляється, що, згідно з указом, рушає у третій похід із часу присяги. Ідеться в документі про службу та усвідомлення небезпеки смерті Сулимовский архив: фамильные бумаги Сулим, Скоруп и Войцеховичей ХУИ-ХУШ вв. - К., 1884. - С.77-78.. Коротко розпоряджається спадком на користь дружини й дітей. Підпис власноручний. Наступний тестамент (уже полковника) С.Сулими (26 квітня 1766 р.) також зберігся Мотыжинский архив: Акты Переяславского полка ХУИ-ХУШ в. - К., 1890. - С.108-109.. Він теж короткий, але з іншої причини: Семен пише про свою тяжку хворобу та близьку смерть. Розуміючи це, усі свої розпорядження він заздалегідь виклав в уступному записі на користь дружини і ствердив його на уряді. У самому заповіті автор лише підтвердив свою уступку дружині. На її розсуд полковник залишив усі поминальні служби та розподіл майна між синами, адже доньки вивінені при заміжжі. Уже 6 червня Параскева Сулима в полковій переяславській канцелярії представила тестамент чоловіка для внесення в «крепостну» книгу ґродського суду, а 9 червня - у суді земському переяславському у «крепостну» книгу земського суду. Таке ставлення вдови до заповіту забезпечило його збереження. Обидва акта останньої волі С.Сулими, написані з різницею у 29 років, свідчать про міцну сім'ю, любов і повагу до дружини, твердий та виважений характер тестатора, відсутність екзальтованої релігійності, спокійне прийняття хвороби, смерті.

Родинні проблеми, сварки й непорозуміння з дітьми робили тестамент особливо потрібним. При цьому заповіти початку та кінця XVIII ст. суттєво різняться за емоційною наповненістю. Розглянемо духівницю лубенського полкового судді Мартина Васильовича Мартоса, укладену 25 липня 1701 р. Вона цікава ніжним ставленням тестатора до родини, вживанням зменшувально-пестливих форм імен доньки й онуків, прагненням звільнити родину від клопотів щодо поділу майна, а також позбавленням спадку сина Івана через образу на нього Публ. А.К.Мартоса // Записки Императорского Одесского общества истории и древностей. - Т.Х. - Одесса, 1877. - С.482-485; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. - С.993-995.. Уже на початку вказується на тяжку хворобу і близьку смерть. У документі згадані попередні, відтепер скасовані, тестаменти, в яких синові було виділено спадок. Останній заповіт (адже до 28 серпня 1701 р. М.Мартос таки помер) виключає сина, а все, що було передбачене раніше для Івана, напряму мали успадкувати його діти. Фактично здійснювався поділ майна на три частини: доньці від першого шлюбу, дітям сина Івана та другій дружині Катерині з її двома синами, яких згадано з любов'ю й наділено окремими дарами. Сина звинуватив у тому, що не віддавав батькові належної честі, багато разів серце вразив і попереджав, що позбавить батьківського благословення, якщо не виправиться. З огляду на те, що смерть тестатора настала впродовж місяця, син навряд чи встиг виправитися. Та й батьків тон свідчив, що він на це й не сподівався. Звісно, окремо були виділені гроші на спомин про нього в монастирях і церквах (3 тис. золотих), і окремо 100 золотих належало віддати його рідному батькові ієромонаху. Отже станом на 1701 р. ще живим був батько судді.

Проблеми з дітьми яскраво проступають у жіночих заповітах. В ориґіналі укладеного 22 лютого 1724 р. тестаменту черниці Єфросинії детально описано, як мало бути розділене її майно між нащадками. Для розуміння розміру спадку варто вказати, що в першому шлюбі вона була за ґенеральним писарем Лукашом Заборовським, а у другому - за чернігівським полковим суддею Юрієм Затиркевичем. Свою другу доньку Олену тестаторка позбавила спадку за непослух і розтрату і тис. золотих ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57542. - Арк.125-126..

Заповіти розповідають про взаємини між рідними, їхні емоції й почуття, про те, що керувало ними впродовж життя. Утім не все й не завжди однозначно. Якщо прочитати лише великий і змістовний тестамент Марії Полуботок Іванової Сулиминої ґенеральної хорунжої (1728 р.), то перед нами постане велична й набожна жінка, яку направляє духівник (єпископ переяславський), якій довіряв чоловік, доручивши їй на власний розсуд управляти маєтками й розділити дітей та онуків. Однак у тому ж році, коли було укладено заповіт, тестаторка подала скаргу гетьманові, під опікою якого знаходилася як удова, на старшого сина Івана за розорення, кривди й образи. І тут бачимо згорьовану стару жінку, два старших шанобливих сина якої загинули на війні, а третій знущався над нею, молодшими братами та своїми племінницями. Отже покладатися лише на заповіт для оцінки родинних взаємовідносин не варто, має бути комплексний підхід.

Зберігся розлогий тестамент Олени Іванівни Ярмолківни (1747 р., Борзна, другому шлюбі була за Тарасом Забілою, колишнім борзнянським сотником Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини: Енциклопедія. - К., 2010. - С.358.), опублікований О.Лазаревським. Упадає у вічі її поважний вік. На момент укладення акта останньої волі їй було близько 75 років (імовірно, навіть більше). Олена заповідала майно своїм онукам і правнукам, дітям померлої онучки. Це великий і цікавий документ, надто для вивчення історії повсякдення. Тут лише варто зауважити, що тестаторка віддаляє від спадку онуків Василя й Миколу Іванових Владзимерських, дітей її доньки Ганни (від першого шлюбу). Чоловік розпродав увесь посаг, детально описаний у заповіті, та захопив частину майна тещі, до якої ставився без поваги. Заповідачка описала, як зять перешив і зносив жіночі кунтуші, пояси та інший одяг доньки. Через його побори Олена двічі судилася й вигравала позови (1729, 1730 рр.). Та найбільше боліло матері за інше: вона описала, як чоловік глумився й бив доньку аж до її смерті. Судячи з того, що вона позбавила спадку навіть їхніх синів, діти матір не захищали та від батька не відрізнялися. Спадок (материзна Олени) дістався внучці Параскевії Часник та правнукам Демидовським, дітям померлої онучки Ганни Демидовської Лазаревский А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. - Вып.2. - Чернигов, 1867. - С.195-201..

Тестамент, його форма і зміст упродовж XVIII ст. значно еволюціонували. Релігійний, родинний та економічний чинники домінували на початку й до середини століття. Традиційно у заповітах цього періоду є вказівки на суми пожертвувань на храми, їх перелік, або додані з цією метою реєстри. Обов'язкові вступні побожні формули, опис обставин, що спонукали до написання, акцент усвідомлення свого обов'язку укласти заповіт, запевнення у здоровому глузді й добрій пам'яті та майже ритуальна фраза, інколи з модифікаціями, що душа - Богові, а тіло - землі. Далеко не завжди в тестаментах XVIII ст. є вказівка на місце поховання. Звісно, такої немає у заповітах, що укладалися перед воєнним походом. До кінця століття бачимо поступову зміну форми і змісту, де послаблюється, а потім зникає релігійна, морально-етична складові, натомість увиразнюється тестамент як юридичний документ, що базується на букві закону. Це стосується, передусім, чоловічих заповітів. Жіночі залишалися більш традиційними за формою та змістом, засвідчуючи побожність авторок.

Тестаменти першої половини ХУШ ст., особливо чоловічі, містили розлогі аренґи з передсмертними роздумами та зосередженістю заповідача на стосунках із Богом. Це цікава і складна частина заповіту, що вимагала доброї освіти. Дослідники духівниць різних категорій населення з різних історичних періодів і країн одностайні у сумнівах щодо авторства цих розмірковувань. Часто існували шаблони, що їх використовували писарі у великих містах для міщанських тестаментів Білоус Н. Тестамент як джерело для дослідження міщанської писемності на Волині ХУІІ ст. - С.42; Її ж. Тестаменти киян середини ХУІ - першої половини ХУІІ ст. - К., 2011. - С.23; Вінниченко О. Формуляр шляхетського заповіту першої половини ХУІІІ ст. (спроба дипломатичного аналізу) // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип.ХІ-ХІІ. - Дрогобич, 2008. - С.527-555; Кочеркевич Я. Побожні формули у заповітах міщан м. Львова другої половини ХУІ - першої половини ХУІІ ст.: дипломатичний аналіз // Архіви України. - Вип.5. - К., 2010. - С.45-61; Попружна А.В. Поховальна культура козацької старшини другої половини ХУІІ-ХУІІІ ст.: Дис. ... канд. іст. наук. - Чернігів, 2016. - С.45.. У випадку старшинських варто припускати авторство священиків (духівників) або писарів, яким тестатор надиктовував заповіт. Хоча здебільшого заповідачі-чоло- віки ХУШ ст. мали достатню освіту для невеликих філософських міркувань. Лише освіта жінок зі старшинських родин усе ще не була пріоритетом. Більшість авторок актів останньої волі неписьменні, причому навіть представниці старшинської еліти. Із 51 жіночого заповіту у 20 міститься чітка вказівка на це, хоча очевидна неграмотність більшості тестаторок. Навіть жінкам із найбільш відомих старшинських родин Гетьманщини - Сулим, Полуботків, Борозен, Марковичів, не вважали за потрібне давати освіту. Третя дружина І.Берла з роду Мазепет-Грязних теж була неграмотною Лазаревский А. Из семейной хроники Берлов (1672-1805) // Киевская старина. - 1896. - №1. - С.125-133.. Вміння жінок написати бодай своє ім'я було радше винятком із правил, ніж нормою для ХУШ ст. У ментальності тодішньої української еліти все ще не фіксується потреба в освіті для жінок. Тому розлогі і складні аренґи зустрічаємо переважно у чоловічих тестаментах.

Отже на початку ХУШ ст. преамбула була актуальною частиною заповіту. Є вона (як і всі інші традиційні складові) у заповіті ґенерального обозного Івана Ломиковського, написаному в 1711 р. та вдруге підписаному в 1714 р. Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. - С.1001-1007. Обставини перебування його поза межами України загальновідомі й усім зрозуміле сумне та філософське звучання заповіту, особливо аренґи. Остання, без сумніву, авторства самого тестатора. І.Ломиковський пише про усвідомлення власної гріховності, сподівається, що Бог милостивий і після нетривалого покарання зглянеться над ним, прохає про заступництво Діву Марію. Преамбула сповнена хвилювання, щирого покаяння. Ґенерального обозного турбує багато проблем. Він детально описує, як їх належить вирішити (імовірне місце власного поховання, розподіл майна, борги й боржники, побудова церкви) та крізь рядки прочитується розуміння старим старшиною марності всіх його сподівань, адже не повернутися йому більше в Україну, звідки вирвали його буремні події ХУШ ст.

Аренґа з духівниці ґенерального хорунжого М.Ханенка, укладена у грудні 1759 р., - Це частина класичного тестаменту, що містить усі ключові формули такого типу документів Іржицький В.Ю. Духівниця генерального хорунжого Миколи Ханенка як джерело вивчення соціальної історії Гетьманщини // Ґілея. - Вип.10. - К., 2007. - С.84-92.. Заповідач у своїх роздумах надзвичайно переконливий. Він передбачив усі можливі варіанти розвитку подій при розподілі майна, обумовив і пояснив свої рішення та вчинки, призначив розпорядників й опікунів, не забув про санкції для порушників. Прикінцевий протокол суворо дотриманий. Однак подібні тестаменти в той період були вже винятком із правил.

Упродовж століття аренґа поступово скорочувалася, а її звучання набувало світського характеру. У 1748 р. П.Г.Стороженко уклав документ, що ввійшов до родинного архіву під назвою «духівниця» Стороженки: Фамильный архив. - Т.І. - К., 1902. - С.67-68.. Однак сам автор іменував його «уступкою». І назвати його духівницею складно через відсутність обов'язкових формул тестаменту та виразної релігійно-моральної складової. Отже вже у середині XVIII ст. помітне поширення ділового типу заповіту, з достатньо ослабленим релігійним компонентом. Це не означає, що всі наступні тестаменти відразу змінилися. Маємо ще шерег традиційних духівниць. Однак процес змін уже тривав. І він поступово спрощував форму документа. 13 травня 1771 р. уклав заповіт прилуцький полковник Григорій Гнатович Ґалаґан Лазаревский А. Галагановский фамильный архив // Киевская старина. - 1883. - №11. - С.461-462.. Акт засвідчує надзвичайну набожність тестатора, зважаючи на переліки коштів, які належало роздати на чітко прописані монастирі й церкви. Однак форма його довільна. Відсутні інвокація, інтитуляція, аренґа. Структуровано нумерованим списком, автор наказує спадкоємцям, як саме вони мають розпорядитися рухомим і нерухомим майном. Із традиційних формул є лише невиразні санкції й дата з місцем.

У 1772 р. сотник Г.Ф.Лизакевич написав абсолютно світський заповіт, хоч свідки й називали його «духовним завещательним письмом» Мотыжинский архив. Акты Переяславского полка Х^ІІ-Х^Ш в. - С.214-217.. Документ починався короткою інтитуляцією, після якої автор чітко перелічив спадок і вказав єдиного спадкоємця - другу дружину Христину Іванівну. Застеріг її права, цитуючи статті відповідних законів, і при цьому не було ніяких згадок про поминальні служби й Божий суд.

Один з останніх документів у реєстрі - тестамент бунчукового товариша Петра Семеновича Лизогуба (9 серпня 1780 р.). Його нещодавно опублікувала А.Морозова Морозова А. Поповнення джерельної бази з історії Гетьманщини (духівниця бунчукового товариша П.С.Лизогуба) // Архіви України. - 2020. - №1. - С.198-209.. Написаний у червні 1780 р., засвідчений 9 серпня, а 19 серпня того року тестатор помер. Зміст документа свідчить, що ще не старий, але тяжко хворий П.Лизогуб до останнього сподівався на одужання. Тричі в різних частинах тексту автор підкреслив, що він набуде чинності лише по його смерті. У 1781 р. вдова послідовно внесла заповіт у книги трьох різних повітових земських судів (Миргородського, Прилуцького, Остерського), тим самим забезпечивши свої права на випадок протистояння з родичами чоловіка. Фактично дії згаданих двох жінок, П.Сулими та Є.Лизогуб, оприявнюють звичну для того століття практику: хочеш збереження документа - створи якомога більше завірених копій. Звісно, таку можливість мали переважно заможні старшинські родини. Утім аналізований тут тестамент зберігся не завдяки згаданим земським книгам, а завдяки фонду дворянської опіки, в який поскаржився родич померлого нібито для забезпечення прав дітей П.Лизогуба.

Збережений текст теж дозволяє простежити еволюцію, що відбулася із заповітами. Відсутні важливі вступні формули традиційного тестаменту, аренґа невиразна. Немає фраз, що засвідчували психічне здоров'я і право укладати документ, зникла морально-релігійна складова. Перед нами - уступка майна, тип правового акта, на який до кінця XVIII ст. поступово перетворилися старшинські заповіти. Текст став сухим, стриманим. Ішлося про чіткі юридичні розпорядження щодо майна та забезпечення прав дітей і дружини. Останню він застеріг від повторного шлюбу втратою майна, окрім її власного, внесеного при одруженні. Однак якщо діти помруть, єдиною спадкоємицею призначив дружину. Заповів поважати старого батька, а дітям - матір, яка призначена їх опікункою, та в кожній позиції документа автор вже апелював до букви закону, а не до Божого суду.

Тестаменти XVIII ст. певним чином відобразили взаємодію особи зі владою. У першій чверті століття спостерігаємо інерційні, але достатньо серйозні впливи гетьмана на прийняття особистих рішень представниками козацької старшини. Простежити це простіше на прикладі жіночих тестаментів. Заповіт Марії Василівни Григорієвої Гамалії є дуже цікавим свідченням епохи та ставлення жінки до життя, а влади церковної і світської - до старої жінки-вдови. Згідно з духівницею чоловіка, лубенського полковника (1694 р.), вона отримала всі його маєтності. Марія Василівна продиктувала свій третій і останній тестамент 17 серпня 1716 р. ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57531. - Арк.85-86. Два попередні вона скасувала та знищила, зазначивши про це в останньому. У заповіті Марія у традиційній формі повідомила про старість і хворобу, відчуття наближення смерті й те, що перебуває при здоровому глузді. Крім того, пояснила, що всі чоловікові маєтності в першому заповіті відписала на Мгарський монастир, відсторонивши всю рідню, а коли ігумен обителі помер, рідні переконали її змінити заповіт. Так з'явився другий. А потім втрутився гетьман, написавши їй листа. Марія Василівна визнала свої вчинки помилковими, адже не узгодила їх із реґіментарем. Той порадив їй, як має ділитися майно, що стара жінка і зробила у заповіті. Писати тестаторка не вміла, тому поставила на духівниці хрестик і свою печатку. Складно інтерпретувати події, описані у духівниці, без додаткових джерел. Зрозуміло, що стареньку не складно було у чомусь переконати, що й робили різні сторони конфлікту. Очевидно, що про власну, «остатню волю», тут точно не йшлося. І дітей, які захистили б материну старість, не було.

У складання заповітів чоловіками гетьмани настільки безцеремонно не втручалися. Радше навпаки: є свідчення того, як старі й немічні старшини просили в них допомоги щодо розподілу майна між синами, які ставилися до батька нешанобливо. Інколи такі ситуації вирішувалися через суд, і не обов'язково після смерті тестатора. Приміром, у справі П.Силенка згадується його заповіт частини майна на користь монастиря. Документ не зберігся, лише судова справа, в якій є матеріали, що засвідчують звертання батька до наказного гетьмана по допомогу в розподілі майна Кривошея II, Кривошея II Українське повсякдення першої чверті XVIII ст. (на прикладі судової справи полкового судді стародубського Прокопа Силенка та купця Якова Ширая) // Східноєвропейський історичний вісник. - Вип.14. - Дрогобич, 2020. - С.19-27.. Відомо, що колишній полковий суддя П.Силенко зміг укласти тестамент й узгодити все з трьома синами лише з допомогою П.Полуботка. Є дві його супліки гетьманові щодо укладення заповіту та розподілу майна, щоправда, абсолютно протилежного змісту. Врешті П.Силенко надіслав йому свій проект розподілу спадку між синами, який і став основою укладеної його нащадками у Глухові угоди Лазаревский А. Описание старой Малороссии: Материалы для истории заселения, землевладения и управления: Полк Стародубский. - Т.1. - К., 1888. - С.89-90.. Отже певний вплив на творення тестаментів тодішня влада мала. Однак пізніше, коли імперські інституції витіснили українські, її увагу вже не привертали такі «дрібні» обставини життя конкретної особи, як заповіт. Імперія мала інші масштаби.

Акти останньої волі дозволяють з'ясувати багато різноманітних чинників повсякденного життя їхніх авторів. Особливо рельєфно проступає майнова складова, адже більшість із них містять описи не лише нерухомості, а й рухомих статків. Інколи це розлогі переліки отриманого чи того, що лише відійде донькам, включно з одягом, коштовностями, домашнім начинням, транспортом, худобою та ін. Із цього можна скласти уявлення про побут різних груп козацької старшини у XVIII ст. Упадає у вічі зростання ролі освіти й виховання для дітей, на чому у заповітах наголошували чоловіки. Утім у цьому столітті, як і в попередньому, книги так і не стали цінним елементом, що мав передаватися у спадок. Лише у двох реєстрах до тестаментів І.Забіли та П.Радича були книжки Попружна А.В. Поховальна культура козацької старшини другої половини ХУП-ХУШ ст.: Дис. ... канд. іст. наук. - Чернігів, 2016. - С.64..

Ставлення до жінки в українському суспільстві XVIII ст. не змінилося. Воно залишається відносно шанобливим, щоправда, дивлячись із чим його порівняти. Жінка, донька - об'єкт піклування чоловіка та батька. Часто чоловік у заповіті перекладав на дружину обов'язок розподілу майна між нащадками. За жінкою завжди залишалася «материзна». Суб'єктність жінки як члена тогочасного суспільства доволі умовна й має розглядатися в кожному окремому випадку. Впливом, подібним до того, який мала А.Скоропадська, більшість українок похвалитися аж ніяк не могли. Це було традиційне чоловіче суспільство, і тестаменти це чітко відображають. Жіночі заповіти ХУШ ст., доступні сьогодні для аналізу, майже всі містять аренґу. Збереглася вступна побожна формула та елементи прикінцевого протоколу, інколи з санкціями щодо порушників останньої волі. Утім у більшості документів відсутні широкі релігійно-філософські розмірковування про сенс життя і страх на порозі смерті. Тобто жіночі духівниці відрізнялися формалізованими короткими аренґами, тоді як чоловіки в тестаментах частіше філософствували, прагнули показати рівень освіти й широту кругозору. Якщо порівнювати жіночі та чоловічі заповіти з погляду емоційного наповнення, то надто почуттєві загалом рідкісні, і їхніми авторами були представники обох статей.

Для тестаментів ХУШ ст. характерний виважений тон. Відчувається спокійне прийняття того факту, що життя має скінчитися. Українці тієї доби були релігійними, а їхня буденність тісно пов'язувалася з церквою. Більшість заповітів містили вказівки надати гроші чи інше майно на спомин душі у храми й монастирі, а саме укладання тестаменту забезпечувало зв'язок світів і було запорукою «доброго вмирання».

Події ХУШ ст. повністю трансформували український політичний та культурний ландшафт. Духівниці певною мірою фіксували ці зміни й інколи болісне сприйняття подій особою, утім хіба як щось фонове, незначне перед обличчям смерті. Пишучи останні розпорядження, людина турбувалася про особисте, а не про громадське. І хоча тестамент за формою та наповненістю значно змінився впродовж століття, поступово перетворившись на сухий юридичний документ, основне, що він і далі відображав, - це ставлення людини до кінця свого земного шляху та до посмертного «життя», а також до власної родини, добробут котрої заповідачі прагнули належним чином забезпечити.

	Тестатор / тестаторка	Дата складення / актикації	Місце зберігання оригіналу / копії	Публікація
1	Господінова Марія Юхимівна, дружина померлого отця Петра	12.02.1700	ЦДІАК України. - Ф.133. - Оп.1. - Спр.202. - 1 арк.	-
2	Вербицька Євдокія, вдова Мойсея Вербицького, Лубни	20.11.1700	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57509. - Арк.40-42, копія	-
3	Пучковський Павло, ніжинський протопіп	1698-1701	-	Лазаревский А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии: Полки Киевский и Нежинский. - Вып. II. - Чернигов, 1867. - С.172-175; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С.Павленко. - К., 2007. - С.985-986
4	Ракушка-Романовський Роман Ониськович, святонікольський стародубський священик	1701	-	Лазаревский А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии: Полки Киевский и Нежинский. - Вып. II. - Чернигов, 1867. - С.175-177; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С.Павленко. - К., 2007. - С.987
5	Мироненко Гафія, вдова Петра Мироненка, Лубни	31.01.1701	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.575512. - Арк.49- 49 зв., копія	-
6	Мартос Мартин Васильович, лубенський полковий суддя, наказний полковник	25.07.1701 Лохвиця	-	Публ. А.К.Мартоса. Записки Императорского Одесского общества истории и древностей. - Т.Х. - Одесса, 1877. - С.482-485; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С.Павленко. - К., 2007. - С.993-995
7	Тимошенко Іван, військовий товариш Стародубського полку	04.07.1701	-	Черниговские губернские ведомости. - 1854. - №5. - Часть неофициальная. - С.32-33; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С.Павленко. - К., 2007. - С.992-993
8	Лагода Василь, миргородський полковий осавул	23.07.1701	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57510. - Арк.43-46, копія	Кривошея В.В., Кривошея О.В. Українська козацька старшина: Василь Базилевич. Василь Лагода. Марія Стахович // Ґілея. - Вип.17. - К., 2008. - С.108-115
9	Жуковський (Прокопенко) Михайло Прокопович, глинський сотник	09.03.1701	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57511. - Арк.47-48, копія	-
10	Радич Пантелеймон	07.1701	-	Черниговские губернские ведомости. - 1852. - №25. - Часть неофициальная. - С.268-272; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С.Павленко. - К., 2007. - С.987-991
11	Зарецька-Зенькович Пелагея, Любецька сотня	23.04.1701 ориґінал	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.66145. - Арк.1-2	-
12	Ґалаґан Пелагея, Новгород-Сіверський	14.04.1702 ориґінал	ЦДІАК України. - Ф.133. - Оп.1. - Спр.235. - Арк.1-2, ориґінал	-
13	Стриєвська Євдокія Григорівна Константієва, мешкала у Чернігові	14.02.1703 копія	ЦДІАК України. - Ф.133. - Оп.1. - Спр.253. - 4 арк., копія	-
14	Єфросинії, мешканка с. Лукашівки	04.03.1703	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57515. - Арк.55, копія	-
15	Кобилянський Антоній чернець Видубицького монастиря	14.03.1703	ІР НБУВ. - Ф.160. - Спр.244. - Арк.322- 323 зв., копія XVIII ст.	Документальна спадщина Свято- Михайлівського Видубицького монастиря в Києві XVII- XVIII ст. / Упор. прот. Ю.Мицик, І.Синяк, І.Тарасенко, П.Яницька. - Т.3. - К., 2017. - С.269-270
16	Григорій Романович, пан, Седнів	23.11.1703	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57514. - Арк.51- 52зв., копія (1752)	-
17	Зарудний Григорій Федорович, суддя Миргородського полку	06.08.1703	-	Труды Полтавской учёной архивной комиссии. - Вып.15. - Полтава, 1917. - С.80-82; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С.Павленко. - К., 2007. - С.996-997
18	Євстафій Єфімович, глухівський сотенний писар	бл.1704	ЦДІАК України. - Ф.64. - Оп.1. - Спр.1123. - 1 арк.	Ділова і народно-розмовна мова XVIII ст. (матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України) / Підгот. до вид. B. А.Передрієнко. - К., 1976. - C. 29-30
19	Полгоїда Павло, любецький мешканець	1704	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.59126. - Арк.1-2	-
20	Грабянка Семен, житель с. Бурувка	09 .05.1704	-	Сіверщина гетьманських часів. - Т.2: Перша чверть XVIII ст.: Зб. док. / Гол. упор. о. Ю.Мицик; упор. І.Тарасенко. - К., 2020. - С.23-24
21	Чечель Дмитро Васильович, полковник охочепіхотний	25.08.1704	-	Лазаревский А. Описание старой Малороссии: Полк Нежинский. - Т.2. - К., 1893. - С.277; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С.Павленко. - К., 2007. - С.997
22	Ірина Іванівна, вдова новгород-сіверського сотника Захара Степановича	03.03.1699 / 14.09.1705	-	Труди Черниговской губернской архивной комиссии. - Вып.10. - Чернигов, 1913. - С.194-195; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С.Павленко. - К., 2007. - С.999-1000
23	Пушкаренко Давид Трохимович, стародубський полковий суддя	24.05.1705	-	Константинович Н. Обозрение Румянцевской описи Малороссии: Полк Стародубский. - Вьіп.ІІІ. - Чернигов, 1875. - С.826-827; Труди Черниговской губернской архивной комиссии. - Вып.10. - Чернигов, 1913. - С.191-194; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С.Павленко. - К., 2007. - С.998-999
24	Сафонович Григорій, протопіп остерський	23.11.1705	ІР НБУВ. - Ф.ІІ. - Спр.16819. - Арк.1-4	-
25	Красковський Іван, Любеч	1706	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57516. - Арк.56-57, ориґінал	-
26	Молявка Іван Харитонович, товариш Чернігівського полку	11.08.1706	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57517. - Арк.58-61, копія	Попружна А. Чернігівський городовий отаман Іван Молявка та його духовний заповіт // Чернігів у середньовічній та ранньомодерній історії Центрально-Східної Європи: Зб. наук. праць, присвяч. 1100-літтю першої літописної згадки про Чернігів. - Чернігів, 2007. - С.568-575
27	Василь Онисимович (Базилевич), миргородський полковий обозний, неписьменний	16.05.1708	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57519. - Арк.64- 65 зв., копія	Кривошея В.В., Кривошея О.В. Українська козацька старшина: Василь Базилевич. Василь Лагода. Марія Стахович // Ґілея. - Вип.17. - К., 2008. - С.108-115; Очерки малороссийских фамилий: Материалы для истории общества в XVII и XVIII вв. / Собр. А.М.Ла- заревский. - Москва, 1875-1876. - С.97 (частина)
28	Іскра Іван Іванович, колишній полтавський полковник	03.06.1708	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57518. - Арк.62- 62 зв., копія	Лазаревский А. Очерки малороссийских фамилий: Материалы для истории общества в XVII- XVIII вв.: Искры // Русский архив. - 1875. - Кн.3. - С.305-306; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С.Павленко. - К., 2007. - С.1000-1001
29	Ращенко Філон, значний товариш військовий Чернігівського полку	08.01.1709	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57520. - Арк.66-67, копія	Заповіт Філона Ращенка / Ком. Ю.Мицика // Сіверянський літопис. - 2021. - №6. - С.72
30	Мокрієвич Самійло	1710	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57521. - Арк.68- 69 зв.	-
31	Матвій Давидович, Прилуки	1710	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57524. - Арк.73- 73 зв., копія	-
32	Євдокія Мойсеївна Білуєвна (?) Євтухова	22.04.1710	ЦДІАК України. - Ф.57. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.775-775 зв., копія	-
33	Чарниш Іван, гадяцький полковник	09.11.1710	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57522. - Арк.70- 71 зв., копія	Черниговские губернские ведомости. - 1886. - №91. - Часть неофициальная. - С.4-5
34	Муха Семен, житель с. Янівка	20.03.1710	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57523. - Арк.72	-
35	Ломиковський Іван, ґенеральний обозний	25.03.1711 Ясси	-	Молодик на 1844 год: Украинский литературный сборник, издаваемый И.Бецким. - Х., 1843. - С.71-85; Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С.Павленко. - К., 2007. - С.1001-1007
36	Панасенко Омелян, житель кобеляцький	2.08.1711	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57526. - Арк.76- 76 зв., копія	-
37	Книжениченко Юрій Олександрович, с. Козляничі, Чернігів	18.10.1711	ЦДІАК України. - Ф.133. - Оп.1. - Спр.329. - 2 арк.	-
38	Забеліна Іоанова Ганна Василівна (Дуніна- Борковська, донька ґенерального обозного), Ніжинський полк	02.06.1713	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57527. - Арк.78-79, ориґінал	-
39	Гнат Іванович, священик гнідинський	17.07.1714 с. Гнідин	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57528. - Арк.80-81	-
40	Тимофій Пилипович, священик святострітенський	11.1715 Полтава	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57529. - Арк.82- 83 зв.	-
41	Ханевська Євдокія Павлиха, жителька батуринська, тестамент спільний із сином Іваном Павловичем Ханевським (в. т.)	17.04.1716	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57532. - Арк.91- 92 зв., копія	-
42	Гамалія Марія Василівна, вдова Григорія Гамалії, Лохвиця	17.08.1716	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57531. - Арк.85-86, копія	-
43	Берло Іван, переяславський полковий суддя	1717	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.68713. - Арк.1-17	Лазаревский А. Из семейной хроники Берлов (1672-1805) // Киевская старина. - 1896. - №1. - С.125-133
44	Туранський-Григорович Олексій Михайлович, суддя ґенеральний	17.04.1716	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57532. - Арк.87-90, копія	Кривошея В.В., Кривошея О.В. Українська козацька старшина: Олексій Туранський, Михайло Милорадович // Ґілея. - Вип.32. - К., 2010. - С.5-11
45	Олефіренко Тиміш, житель с. Атюші Батуринської сотні	1718	ЦДІАК України. - Ф.75. - Оп.2. - Спр.141. - Арк.1	-
46	Дахненко Влас, козак неграмотний, поставив хрестик	03.05.1718 с. Спаське	ЦДІАК України. - Ф.154. - Оп.1. - Спр.30. - 1 арк., ориґінал	-
47	Завойко Меланія, попадя святонікольська красноколядинська	27.09.1718	ЦДІАК України. - Ф.154. - Оп.1. - Спр.31. - 1 арк.	-
48	Силіна Ганна Никифорівна, неграмотна	08.05.1719	ЦДІАК України. - Ф.57. - Оп.1. - Спр.1. - Арк.824-825, копія	-
49	Завойко Меланія, вдова священика нікольського красноколядинського Семена Завуйки	22.10.1719	ЦДІАК України. - Ф.154. - Оп.1. - Спр.33. - 2 арк., ориґінал із печаткою	-
50	Устимович Василь, колишній сотник любецький	05.1719	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57533. - Арк.93- 94 зв., копія	-
51	Жуковський Андрій Михайлович, суддя Лубенського полку	07.05.1719	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57534. - Арк.95- 97 зв., копія	-
52	Борзаковська Олександра, вдова протопопа гадяцького Андрія Борзаковського	05.10.1720	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57535. - Арк.99- 100, копія	-
53	Цуцмай Анастасія, вдова гадяцького сотника Сидора Цуцмая	22.01.1720	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57536. - Арк.101- 102	-
54	Клекота Микита	1720	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57537. - Арк.103, копія	-
55	Смаковський Василь, полковий обозний	1721	ЦДІАК України. - Ф.51. - Оп.1. - Спр.96. - 1 арк., копія	-
56	Рогачевський Григорій, колишній протопіп лохвицький	30.06.1721 Архангельськ	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57538. - Арк.105- 106, копія	-
57	Молявка Семен Іванович, священик шибиринівський	22.09.1721	ЦДІАК України. - Ф.133. - Оп.1. - Спр.414. - Арк.1-2. ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57538а. - Арк.107- 108 зв., копія	-
58	Черняк Іван Леонтійович, полтавський полковник	12.02.1722	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57539. - Арк.109- 112	Кривошея В.В., Кривошея О.В. Українська козацька старшина: Іван Черняк // Ґілея. - Вип.18. - К., 2009. - С.131-136
59	Посудевський Дем'ян, товариш Чернігівського полку	бл.1721	ЦДІАК України. - Ф.57. - Оп.1. - Спр.6. - Арк.745-745 зв.	Генеральное следствие о маетностях Черниговского полка 1729-1730 гг. - 2-е изд. - Чернигов, 1908. - С.501-502
60	Іван Ільєвич, священик святомихайлівський уставицький	02.1723	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57540. - Арк.113- 115 зв., копія	-
61	(Устимович) Анастасія Василівна, донька любецького сотника, дружина Івана Мокрієвича	23.01.1724	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57543. - Арк.127- 128, копія	-
62	Єфросинія, черниця; 1- й шлюб - Лукаш Заборовський, ґен. писар; 2- й - Юрій Затиркевич, полк. суддя чернігівський	22.02.1724	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57542. - Арк.125- 126, оригінал	-
63	Борохович Олена Іванівна, вдова полковника гадяцького Михайла Бороховича	22.04.1724	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57541. - Арк.117- 123, копія	Очерки малороссийских фамилий: Материалы для истории общества в XVII и XVIII вв. / Собр. А.М.Ла- заревский. - Москва, 1875-1876. - С.315-317 (частина)
64	Журман Василь Матвійович, значковий товариш Стародубського полку	19.05.1724	-	Модзалевский В.Л. Два старинных духовных завещания // Историко-литературный сборник: Посвящается В.Срезневско- му (1891-1916). - Ленинград, 1924. - С.92-117
65	Маркович Іван Маркович, суддя полковий прилуцький	10.10.1724	-	Український архів. - Т.4: Генеральне слідство про маєтності Лубенського полку. - К., 1931. - С.90
66	Софонович Меланія, вдова глухівського протопопа Максима Софоновича	1725	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57544. - Арк.129- 131, копія	Попружна А.В. Неопублікована духівниця глухівської протопопихи Меланії Софонович. 1725 р. // Сіверщина в історії України. - Вип.6. - К.; Глухів, 2013. - С.175-180
67	Сулима Михайло Олександрович, значковий товариш Переяславського полку	28.07.1725	-	Мотыжинский архив: Акты Переяславского полка ХУЦ-ХУШ в. - К., 1890. - С.29-31
68	Гамалія Василь, бунчуковий товариш, Царицин	30.07.1725	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57545. - Арк.133- 134, копія	Очерки малороссийских фамилий: Материалы для истории общества в XVII и XVIII вв. / Собр. А.М.Ла- заревский. - Москва, 1875-1876. - С.447 (фраґмент)
69	Савич Семен, ґенеральний писар	1725	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57546. - Арк.135- 143, копія	-
70	Бистрицька Феодора, вдова Івана Бистрицького	04.01.1726	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57547. - Арк.147- 148 зв., копія	-
71	Рашевський Дем'ян Григорович, значковий товариш Чернігівського полку	16.07.1726	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57548. - Арк.149- 149 зв., імовірно оригінал	Попружна А.В. Поховальна культура козацької старшини другої половини XVII-XVIП ст.: Дис. ... канд. іст. наук. - Чернігів, 2016. - С.225 (фотофраґмент)
72	Милорадович Михайло Ілліч, полковник гадяцький	1726	ІР НБУВ. - Ф.І. - Спр.57549. - Арк.151- 151 зв., копія	Кривошея В.В., Кривошея О.В. Українська козацька старшина: Олексій Туранський, Михайло Милорадович // Ґілея. - Вип.32. - К., 2010. - С.5-11

Подобные документы

• Гетьманування Івана Мазепи

  Дослідження життя та діяльності Івана Мазепи та його вплив на становлення державного ладу в Гетьманщині. Адміністративний поділ козацько-гетьманської держави. Входження Лівобережної Малоросії до складу Московського царства. Становище козацької старшини.
  
  курсовая работа [47,4 K], добавлен 23.09.2014
  

• Літописи козацької доби

  Найбільші літописи козацької доби: "Літопис Самовидця", "Літопис Григорія Грабянки", "Літопис Самійла Величка". Визначення типологічної і образно-символічної специфіки українського фольклору. Відображення образу України в козацько-старшинських літописах.
  
  курсовая работа [71,6 K], добавлен 27.06.2013
  

• Козацька старшина армії Богдана Хмельницького

  Формування козацької старшини. Військова адміністрація полків в Україні. Станові ознаки козацької старшини. Персональний склад козацької старшини армії Богдана Хмельницького. Поєднання ідеї козацької соборності з традиціями українсько-руської державності.
  
  реферат [28,0 K], добавлен 01.07.2011
  

• Остаточна ліквідація гетьманства та автономії Слобожанщини, Лівобережної України

  Дві чолобитні до імператриці, надіслані 1763 р. гетьманом К. Розумовським і представниками козацької старшини, як формальний привід для скасування Гетьманщини. Управління землями колишньої Гетьманщини. Скасування козацького устрою на Слобожанщині.
  
  презентация [829,9 K], добавлен 14.02.2014
  

• Центральний державний історичний архів України (Львів)

  Зберігання документів різних історичних епох у Центральному державному історичному архіві в місті Львові. Колекція грамот на пергаменті. Комплекс актових книг гродських, земських, підкоморських судів Східної Галичини, книг по історії, освіти, культури.
  
  презентация [2,4 M], добавлен 14.02.2014
  

• Історія походження первісного суспільства

  Хронологія, археологічна та антропологічна періодизація історії первісного суспільства. Періоди кам'яного віку. Епоха переходу до бронзової доби. Початок залізної доби. Влада і соціальні норми у первісному суспільстві. Релігійні погляди та культура.
  
  реферат [71,4 K], добавлен 01.11.2011
  

• Трипільська культура

  Трипільська культура як один із феноменів, її відкриття та дослідження, проблема походження і періодизація. Житла й господарство трипільців, їх духовна культура та уявлення. Чи були трипільці пращурами слов'ян. Історія зникнення трипільської культури.
  
  контрольная работа [24,8 K], добавлен 02.12.2010
  

• Історико-краєзнавче дослідження міста Березне (Рівненської області)

  Березне. Історія дослідження населеного пункту. Історія населеного пункту за писемними джерелами. Походження назви поселення, мікротопоніміка. Історія топографічного населення. Характеристика пам'яток історії та культури. Характеристика музейних збірок.
  
  реферат [1,8 M], добавлен 09.07.2008
  

• Історія України другої половини XVII - початку XVIII ст. у відображені автора літопису Самовидця

  Цінність літописі Самовидця - одного з фундаментальних джерел з історії Східної Європи XVII - початку XVIII ст., зокрема періоду Хмельниччини і Руїни в Україні, написаної очевидцем подій, вихідцем з старшини Війська Запорозького. Стиль і мова оповідача.
  
  эссе [18,0 K], добавлен 22.05.2014
  

• Початкова освіта у Гетьманщині (друга половина XVII-XVIII cт.)

  Документальні свідчення про кількість загальноосвітніх закладів на Правобережжі, Лівобережжі та Слобожанщині. Ознайомлення із методами навчання у дяківських школах. Особливості жіночої освіти в Гетьманщині. Діяльність василіанських та піарських шкіл.
  
  контрольная работа [28,1 K], добавлен 20.09.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам