Місто Єлисаветград напередодні Першої світової війни: історико-статистичний огляд

Ключові слова: Перша світова війна, Єлисаветград, місто, статистика, економіка, фабрика, завод, культура, освіта, церква

Volodymyr Tymoshenko.

Elizabethgrad Before the World War I: Historical and Statistical Review.

Historical urban planning occupies one of the prominent places in modern historical science. The study of the history of cities is the key to understanding not only their development and the peculiarities of the life of the urban population, but also allows to determine the influence of one or another city on the historical progress of entire regions. The history of cities in conditions of grandiose transformations, economic jumps, or various kinds of upheavals seems to be interesting and relevant for scientific research. This allows for a deeper understanding of the peculiarities of the development of cities and to take into account the relevant historical experience in modern realities.

In the proposed publication, the author summarized historical and statistical data regarding the administrative-territorial, socio-economic and cultural situation of Elizabethgrad on the eve of the World War I. The source base of the research is represented by memories of citizens, statistical yearbooks, address calendars, reference, encyclopedic publications and maps dating from 1911-1913. The researcher proves that on the eve of the war, the city was a big administrative, economic and cultural center of the Kherson province with a developed factories and plants, trading posts, educational, cultural and religious institutions. Separately, the author emphasizes that Elizabethgrad was a multi-ethnic and multicultural city in 1914.

The article will be interesting for specialists dealing with the problems of historical urbanism, everyday history, microhistory and local history.

Keywords: World War I, Elizabethgrad, city, statistics, economy, factory, factory, culture, education, church

Історія міст і населених пунктів міського типу - один із популярних напрямків у сучасній історичній науці України. Дослідження міської історії обумовлене не лише процесами урбанізації, а й бажанням людини знати своє минуле. Історія Малої Батьківщини у межах історичної регіоналістики викликає жвавий інтерес істориків, краєзнавців і любителів старовини. У цьому плані цікавими видаються як узагальнені праці з історії того чи іншого міста, так і окремі епізоди, що стосуються заснування, особливостей історичного поступу, повсякденного життя, життя в умовах природних катаклізмі чи бойових дій, в умовах кризових явищ чи бурхливого розвитку. Знаковими для наукового пізнання в історичній урбаністиці видаються теми, пов'язані з кардинальними змінами звичного та розміреного міського життя в умовах Першої світової війни, хід і наслідки якої відобразилися практично на всіх українських містах. Не оминула війна і місто Єлисаветград, яке, отримавши статус прифронтового, змушене було перейти на умови військового часу.

Для кращого розуміння процесів, що торкнулися міста в умовах війни, необхідно з'ясувати, що представляв собою Єлисаветград напередодні світового широкомасштабного конфлікту. З огляду на це, порушена проблема є актуальною. До того ж, цей аспект в історії міста раніше не вивчався.

Мета пропонованої публікації - узагальнити історико-статистичні дані щодо адміністративно-територіального, соціально-економічного та культурного життя міста напередодні війни. Джерельна база дослідження представлена статистичними щорічниками, довідковими й енциклопедичними виданнями, адрес-календарями, Тимошенко Володимир Леонідович - аспірант кафедри історії України та всесвітньої історії Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (Кропивницький, Україна); ORCID: https://orcid.org/00 00-0002-8686-7507; е-таіі: vtymoshenko07@gmail.com картографічними пам'ятками, географічними описами та спогадами сучасників, які дозволяють об'єктивно та неупереджено реалізувати задекларовану мету.

Історія м. Єлисаветграда сягає середини XVIII ст. і походить від фортеці Святої Єлисавети, яка спільно з фортштадтом довкола неї, з часом перетворилася на місто. З кінця ХУІІІ - до початку ХХ ст. Єлисаветград з військового містечка перетворився на класичне цивільне місто з військовим компонентом, адміністративний центр Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. На рубежі ХІХ-ХХ ст. воно було досить сучасним, з розвиненою інфраструктурою. На той час в Єлисаветграді вже були електрифіковані центральні вулиці, працювали водогін і каналізація, міський електричний трамвай, телефонна станція. До того ж, через місто проходила залізнична гілка, що з'єднувала його з Києвом і містами Південної України.

На початку ХХ ст. місто складалося з центральної частини (Подолу) і передмість. Головною вулицею Єлисаветграда була Велика Перспективна, на якій розміщувалися Дума і Думська площа, поліцейська управа, поштово-телеграфна контора, банківські установи, продуктові та побутові магазини. Справжньою окрасою міста була вулиця Дворцова (рис. 1), на якій вирувало культурне життя. Напередодні війни там розташовувалися театри «Казка», «Ілюзія», «Зірка», Громадське зібрання, Дворянське зібрання, Товариство «Опора та бібліотека»¹. Закінчувалася вулиця Театральною площею, довкола якої розміщувалися зимовий театр і будинок офіцерського зібрання.

Рис. 1. Вулиця Дворцова (листівка початку ХХ ст. Вид-во І. Золотарьова)

Цікавим документом, що дозволяє скласти уявлення про місто, є карта П.З. Рябкова датована 1913 р., на якій простежується планування міста Рябков П.З. (сост.). План г. Елисаветграда. М 1:100 саж. Елисаветград: Издание Елисаветградской городской управы, 1913. 1 лист. Семенов-Тян-Шанский В. П. (ред.). Россия. Полное географическое описание нашего отечества. Настольная и дорожная книга / Под редакцией В. П. Семенова-Тян-Шанского, помощника Председательствующего Отдела физической географии Императорского русского общества и под общим руководством П.П. Семенова-Тян- Шанского и академика В.И. Лиманского. СПб.: Издание А.Ф. Девриена, 1910. Т. 14: Новороссия и Крым. Со 150 политипажами, 46 диаграммами, картограммами и схематическими профилями, 1 большой справочной и 10 малыми картами / Составили: Б.Г. Карпов, П.А. Федулов, В.И. Каратыгин, Я.Ф. Ставровский, В.В. Алексеев, В.В. Морачевский, А.Н. Улиссов и М.В. Семенов. С. 532.. Карта засвідчує, що місто активно розбудовувалося у північній, південній і південно-західній частинах. Також документ фіксує промислові підприємства, мережу навчальних закладів, об'єкти культури, будівлі органів влади та управління, об'єкти критичної інфраструктури (магазини, базарні площі, об'єкти водопостачання, лікарні), церкви та кладовища.

У досліджуваний час у місті переважали одно- та двоповерхові будинки, більшість з яких були капітальними. До слова, кам'яне будівництво в Єлисаветграді було започатковане ще 1850 р. Відомий географ В.П. Семенов-Тянь-Шанський зазначає, що Єлисаветград за благоустроєм виділявся не лише серед подібних регіональних міст півдня, а й у масштабах повітових міст усієї держави передмість найбільшими за площею були Велика Балка, Кущівка, Ковалівка, меншими - Бикове, Пермське, Чечора, Катранівка, Завадівка, Озерна балка, Соколівські хутори. Перед війною активно розбудовувалася робітнича слобода Миколаївка.. Ось один із його коментарів: «Город отличается большим благоустройством. Он имеет широкие, мощенные улицы, бульвары из тополей и белых акаций, скверы, парк, хорошо оборудован водопроводом, освещением, телефоном, а также трамвайным сообщением. Лучшая улица города - Большая Перспективная» Ibid. С. 535. (рис. 2). Відомо, що з кінця 1908 р. уся центральна частина міста освітлювалася електричними лампами (близько 90), а потреби околиць задовольнялися звичайними керосиновими ліхтарями.

Рис. 2. Вулиця «Большая Перспективная» (листівка початку ХХ ст. Видавець - Ф.М. Санович)

Головним органом місцевого управління була міська дума ШабадашМ.З. Справочная и адресная книга «Весь Елисаветград» на 1911 год. Елисаветград: Типография Х.Ш. Немировского, 1911. С. 113., гласні якої опікувалися усією соціально-економічною сферою міста - утриманням медичних та освітніх закладів, об'єктів комунального господарства.

Єлисаветград на початку ХХ ст. займав чільне місце у торгівельно-промисловому секторі серед міст Півдня України. Статистичні дані свідчать, що Єлисаветград знаходився на першому місті у Херсонській губернії за обсягами фабрично-заводського виробництва. Основою економіки міста були 10 борошномельних і крупорушних підприємств, 3 горілчаних, оцтових і фруктово-горілчаних заводи, винокурня, 4 заводи механічних і сільськогосподарських машин, 1 тютюнова фабрика, 2 пивоварні, 2 шкіряних заводи Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. Т. XI. СПб: Типо-Литография И.А. Эфрона, 1894. С. 614.. У місті щороку проводилося 5 ярмарок, на яких торгували зерном і борошном, худобою та вовною, шкіряними, ткацькими та бакалійними товарами.

На 1913 рік в Єлисаветграді діяло 351 підприємство з грошовим обігом 12 млн. рублів. Найбільш прибутковими були цегельні заводи, які давали до 12% прибутку, а також машинобудівні підприємства. Серед майстерень найбільш прибутковими були ті, що займалися іконописанням (15% прибутковості). На усіх підприємствах працювало близько 6 000 робітників Ежегодник «Голос Юга» 1913 г. Адрес-календарь и справочная книга по городу Елисаветграду и уезду. Ч. 1. Елисаветград, 1913. С. 67..

Найбільшим і найпотужнішим у місті був завод Акціонерного товариства «Роберта і Томаса Ельворті», заснований вихідцями із Шотландії, який став відомим далеко за межами Російської імперії завдяки якості своєї продукції. Завод один із перших почав виробляти різноманітну сільськогосподарське техніку: сівалки, жатки, плуги, молотарки, преси й ін. Виробничий ряд підприємства мав добру репутацію серед покупців.

Крім заводу АТ «Р. і Т.Ельворті» в місті були й інші, дрібніші виробничі об'єднання, а саме: «Бургард Е. и К°» (землеробні машини й агрегати), «Кличко Ф.К.» (землеробні машини й агрегати), «Могилевский Д. и Е.» (віялки), «Наследников Шкловского А.Л.» (віялки); «Т-во Ковальський, Вебер и К°», «Козубовський», «Шопинський» та «АТ Яскульський В.А.» (усі продукували борошномельні та маслобійні машини); «Кеслер П.І.», «Цейтлін» і «Гомберг и К°» (механічні та чавунно-ливарні заводи); «Бардах Х.Л.», «Тростанецький» і ТОВ «Елисаветградский механический кирпичный завод» (цегляні заводи) Шабадаш М.З. Указ.соч. С. 188..

На другому місці напередодні війни за прибутками була борошномельна промисловість, основою якої були парові млини. Місто займало 2 місце за обсягами виробництва борошна після Одеси, переробляючи до 10 млн. пудів зерна щороку, яке реалізовувалося по всій державі, а також відправлялося на експорт. В Єлисаветграді діяли наступні підприємства цієї галузі: «Барський М.А.», «Вайсенберг А.М.», «Дашевський Ф. и Сыновья», «Долинський Л.Ф.», «Кавуновський», «Келлер Х.К.», «Когон А и Я.Г.», «Когон Я.Л.», «Озерянський М.А.», «Сейдер Д. і П.С.», «Слободський П.Е.», «Френкель З.Х.», «І. Гуральник та І. Шеховцов» Ibid. С. 188-189..

Напередодні війни у місті високим рівнем відзначалася і харчова промисловість. Існувало 2 броварні: АТ «Зельцер Г.І.» і завод «Лайера Г.Г.». Крім пивоварень у місті працювали винокурні, що були у власності підприємців Л.Ф. Долинського та М.І. Макєєва, заводи з розливу мінеральних вод (власники В.Є. Каменичний та А.М. Липницький) і виробництва оцту (підприємець Гольденберг). Також у місті діяли фабрики з виробництва цукерок і халви, ковбасні та макаронні цехи, а також майже 20 пекарень. урбаністика історичний населення війна

Важливе місце в економічному житті місті напередодні війни відігравала торгівля. Так на 1 січня 1913 р. в Єлисаветграді налічувалося 922 торгівельних заклади із загальним грошовим обігом понад 30 млн. рублів Ежегодник «Голос Юга» 1913 г. С. 69. Ibid. С. 56-57..

Національний і соціальний склад населення був доволі строкатим. За даними міського санітарного нагляду на 1 січня 1912 р. населення міста складало 75 751 осіб¹¹. Чоловіків і жінок у місті було майже порівну. За віросповіданням напередодні війни був наступний поділ: православних 57,2% (43 251 осіб), іудеїв 39% (29 518 осіб), католиків 2,3% (1 746 осіб), протестантів 0,8% (612 осіб), мусульман 0,5% (385 осіб), старообрядців 0,2% (159 осіб) Ibid. С. 57. ЛевитськийМ. Українська стихія у нашому краї // Єлисавет. 1992. 10 червня. С. 1.. З-поміж православних більшість становили українці. Це підтверджується спогадами відомого громадського діяча М.В. Левитського «Околиці Єлисаветграда - передмістя Балка, Кущівка, Пермське, Соколівські хутори, Завадівка за мовою, за звичаями - релігійними, весільними та іншими мають чисто український характер. Поспостерігайте на околицях міста весілля, колядки, ходіння із зіркою, «посипання» на Новий Рік, ходіння дітей з «вечерею і т. інше, і ви можете побачити все те ж, що в будь-якому українському селі™ Крім того, в Єлисаветграді, як рідко де, дуже розвинений спів хором українських пісень: і в будинках, і на вулицях, і на полях, і в садках - скрізь, де тільки збереться кілька чоловіків, а особливо з молоді, зараз же складається хор причому репертуар пісень у більшості випадків чисто український. І це можна спостерігати не тільки серед жителів околиць міста і передмість, а у центрі міста» .

За станами у місті був наступний поділ: міщан - 70,9% (53 610 осіб), селян - 18,9% (14 298 осіб), дворян - 5,3% (4 017 осіб), купців - 1,7% (1 295 осіб), іноземців - 0,6% (464 особи), духовенства - 0,5% (388 осіб), представників інших станів - 2,1% (1 599 осіб) Ежегодник «Голос Юга» 1913 г. С. 58.. Найбільш організованими у плані самоуправління були міщани та дворяни. Справами міщан завідувала міщанська управа, якою керував виборний староста. Міщанська громада займалася справами зарахування до свого стану, складанням і веденням посімейних списків, видачею паспортів та інших документів, опікою за сиротами, вдовами та людьми з інвалідністю і т.д. Дворян міста очолював повітовий предводитель, який через орган дворянської опіки захищав права місцевого дворянства. Інші стани були не такі згуртовані. Так, інтереси купецтва лише деякою мірою відстоював біржовий комітет, а робітники та службовці об'єднувалися у професійні організації ШабадашМ.З. Указ.соч. С. 136..

Говорячи про релігійно життя Єлисаветграда, маємо констатувати, що в місті функціонувало 12 православних церков, з яких - 9 загальних і 3 домові. Найбільшими були Успенський кафедральний собор, Знаменівська церква, Петропавлівська церква, Покровська церква, Преображенська церква, церква Володимирської ікони Божої Матері (в народі - Грецька). Також у місті діяли 1 католицька та 1 лютеранська церкви, 13 єврейських молитовних будинків, найбільшими з яких були Головна Синагога та Бес-Гамедриш¹⁶.

Напередодні війни у місті динамічно розвивалася освіта. Усі початкові школи Єлисаветграда ділилися на кілька груп - міські, громадські, духовні та приватні. Міські підпорядковувалися інспектору народних училищ і повітовій училищній раді, а громадські та приватні школи лише інспектору народних училищ. Духовні навчальні заклади були під орудою місцевої єпархіальної училищної ради. У цілому напередодні Першої світової війни у місті діяли 12 училищ:

Таблиця 1. Початкові та духовні навчальні заклади Єлисаветграда¹⁷

Таблиця 2. Церковно-приходські школи Єлисаветграда¹⁸