Українське козацтво у Московській смуті

Ще за життя Лжедмитрія І терські козаки з свого середовища висунули царевича Петра, начебто сина царя Федора Івановича та Ксенії Годунової, яким виявився Ілейко Муромець (+ 22.01.1608), байстрюк з муромських посадських, який певний час провів серед донських та астраханських козаків. Його військо з терських, донських і волзьких козаків повнилося запорожцями. Царевич послав до дядька листа, а той закликав його до Москви, напевно, щоби там припинити авантюру, але по дорозі козаки довідалися про загибель Лжедмитрія І. В результаті військо царевича Петра Федоровича опинилося у Путивлі, приєдналося до Болотнікова, взяло участь у його походах і потерпіло жахливу поразку 15 червня 1607 р. на р. Восмі поблизу Кашири. Сам царевич здався з Болотніковим у Тулі і був повішений 22 січня 1608 р. після признання у самозванстві.Болотников Іван Ісаєвич (1565-18.10.1608) - походив із збіднілих дітей боярських, який був змушений “продатися” в холопство князю Андрію Телятевському і служив бойовим холопом у його дружині. Втік на Дон, де потрапив в полон до татар, був проданий на галери, звільнений німецьким купецьким судном, потрапив у Венецію, звідки перебрався до Самбора, де мав зустріч з стольником Михайлом Молчановим (+ 1611), приспішником Лжедмитрія І, який тоді жив при дворі Ядвіги Мнішек, матері Марини Мнішек, і видавав себе за чудом врятованого під час московської різні царевича. Отримав від нього грамоту до князя Григорія Шаховського і призначення “великим воєводою”. Незважаючи на поразку від війська Михайла Нагого (початок вересня 1606 р.), розгорнув значні сили і 22 вересня 1606 р. підійшов до с. Коломенського в 7 верстах від Москви. Але при ньому не було “царя” і пропаганда Шуйського вміло цим скористалася, перетягнувши частину його прихильників. Він відступив до Калуги, де його сили зросли до 10 тис., і у травні 1607 р. розбив царські війська під Калугою. Після чого він знову рушив на Москву, зібравши військо до 38 тис. Потерпівши поразку від воєводи князя Івана Михайловича Воротинського (+ 1627) у битві на р. Восьмі (5.06.1607), відступив до Тули, де був обложений царем Василем Шуйським і мусив капітулювати (10.10.1607). Був засланий у Каргополь, де його осліпили і втопили в ополонці (Иван Смирнов. Восстание Болотникова. (Москва, 1951), 592 с.; Восстание И. Болотникова. Документы и материалы. Сост. А.И. Копанев и А.Г. Маньков. (Москва, 1959), 455 с.; Руслан Скрынников. Смута в России в начале XVII в. Иван Болотников. (Ленинград, 1988), 256 с.; Василий Ульяновский. Смутное время. (Киев, 1998), 448 с.). Михайло Грушевський. Історія України-Руси. Т. 7, 324. Михаил Тихомиров. Новый источник по истории восстания Болотникова. Исторический Архив. Т. 6. (Москва-Ленинград, 1951), 81-130; Овчинников Р.В. О начальном периоде восстания И. Болотникова. Вопросы Истории. (Москва, 1955), №1, 116-120; Алесандр Зимин. К изучению восстания Болотникова. Проблемы общественно-политической истории России и славянских стран. Сб. стат. к 70-летию акад. М.Н. Тихомирова. (Москва, 1963), 203-212. Дмитро Яворницький. Історія запорозьких козаків. Т. 2. (Львів, 1991), 119. Дмитрий Иловайский. Богатырь Илья Муромец, как историческое лицо. Русский Архив. (Санкт-Петербург, 1893), №5, 33-58; Руслан Скрынников. Три Лжедмитрия. (Москва, 2003), 506 с.

Фактичний керівник повсталої Сіверщини князь Григорій Шаховський розумів, що без царя Дмитрія, який знову чудом врятувався, бунт приречений. І невдовзі такий Лжедмитрій ІІ знайшовся, хоча й не був схожим на свого попередникаЛжедмитрій ІІ (+ 11.12.1610) - московський “цар” (12.06.1607-11.12.1610). Справжнє ім'я і походження залишаються дискусійними (Р. Скринніков вважав його хрещеним євреєм). У Стародубі спочатку називав себе Андрієм Нагим. 12.06.1607 р. йому присягнув Стародуб. 10.09.1607 р. гетьман Меховецький виступив з його 3 тис. військом. Приєднання війська князя Романа Ружинського, запорозьких та донських козаків, дозволило йому розгромити війська царя Василя Шуйського і дійти до Москви, де він зупинився у Тушині під столицею, яку не зміг взяти. Йому вдалося перехопити обоз Мнішків і врешті Марина признала його своїм мужем. Ряд поразок від військ М. Скопіна-Шуйського та шведських найманців викликали бунти в Тушинському таборі. Самозванець втік до Калуги (27.12.1609). Після розгрому московського війська під Клушином у битві з польською армією самозванець знову спробував взяти Москву і 2.08.1610 р. стояв під Коломенським, але під натиском гетьмана Жолкевського знову відступив у Калугу. Вбитий начальником своєї охорони князем Петром Урусовим, який помстився за касимовського хана Ураз-Мухамеда, таємно страченого за наказам самозванця (Павел Пирлинг. Переписка Карла ІХ с самозванцами. Русская старина. Т. 141. (1910), №1,22-24; Платон Васенко. Лжедмитрий ІІ. Биографический Словарь А. А. Половцева. Т. 10. (Санкт-Петербург-Москва, 1914), 401-418; Эдуард Успенский. Лжедмитрий второй, настоящий. (Москва, 2007), 88 с.; Игорь Тюменцев. Смутное время в России начала XVII столетия: Движение Лжедмитрия ІІ. (Москва, 2008), 692 с.).. 22 червня 1607 р. Стародуб присягнув новому самозванцю. До нього приєднався полковник Миколай Меховецький з загоном з 700 шляхтичів та козаків, а також загін дрібної перемишльської шляхти, очолений Велогловськими, які взяли участь в авантюрі Єжі Мнішка і далі залишалися на Сіверщині. Решту 3-тис. війська склали давні прихильники його попередника з Сіверщини та донські і запорозькі козаки з полковниками Іваном ЗаруцькимЗаруцький Іван Мартинович (+ 1614) - козацький отаман. Народився у Тернополі в Україні, був забраний у ясир, звідки втік і потрапив на Дон. З донськими козаками пристав до Лжедмитрія І, після загибелі якого пристав до Болотнікова. Потім у Стародубі пристав до Лжедмитрія ІІ, а у 1608 р. привів йому 5 тис. козаків і отримав чин боярина. У 1609 р. покинув самозванця і прийшов під Смоленськ до Сигізмунда ІІІ. З військом польного гетьмана Жолкевського вирушив у московський похід, але знову перейшов до Лжедмитрія ІІ. Став фаворитом Марини Мнішек і до останнього залишався з самозванцем. У лютому 1611 р. пробував домовитися з Сапегою. Як боярин і козацький вождь став одним з керівників Першого ополчення, а після вбивства Прокопія Ляпунова - фактичним керівником. Пробував просунути кандидатом на царя сина Марини Мнішек, можливим батьком якого був. В пошуках виходу присягнув Лжедмитрію ІІІ. У серпні 1612 р. з Мариною і прихильниками відступив до Коломни, пізніше до Михайлова (11.12.1612). У 1613 р. перебрався у Астрахань, літом 1614 р. був схоплений і виданий козаками за Волгою при спробі втекти далі на схід. Спійманих привезли до Астрахані, звідки відправили до Москви. Заруцький був посаджений на палю, син Марини Мнішек повішений, а вона померла у московській тюрмі (Платон Васенко. Лжедмитрий ІІ. Биографический Словарь А.А. Половцева. Т. 7. (Санкт-Петербург-Москва, 1897), 249-253; Василий Вернадский. Конец Заруцкого. Ученые записки Ленинградского гос. пед. ин-та им. И. Герцена. №19. (Ленинград, 1939), 88-128; Николай Долинин. Подмосковные полки (казацкие "таборы”) в национально-освободительном движении 1611-1612 гг. (Харьков, 1958), 130 с.). та Олександром Лісовським, який в ході цієї війни за запорозьким зразком створив польське козацтво зване лісовчикамиЛісовський Олександр Юзеф (1575-11.10.1616) - полковник, організатор формації польських козаків-лісовчиків. Починав службу волонтером у війську господаря Валахії Міхая Хороброго. У 1600 р. з вторгненням польського війська перейшов до його лав. У 1604 р. очолив жовнірську конфедерацію через невиплату утримання. Далі в лавах литовського війська брав участь у Інфлянтській кампанії і битві під Кірхгольмом (27.09.1605). За участь у рокоші Зебжидовського (1606-1607) засуджений на баніцію (вигнання) і з 200 прихильниками у 1607 р. одним з перших пристав до Лжедмитрія ІІ. У 1608 р. його полк зріс до 6 тис. поляків та 8 тис. запорожців. Знаменитий своїми рейдами 1608, 1610, 1615 рр. Учасник облоги Троїце-Сергіївського монастиря. У 1610 р. вернув на королівську службу і в 1613 р. отримав патент на набір полку лісовчиків - польських козаків, озброєних і організованих на запорізький манер, які відзначалися швидкими маршами, без обозів та артилерії, блискавичними ударами, хоробрістю і, рівно ж, нещадними реквізиціями і безпощадною жорстокістю. Помер під Стародубом, впавши з коня, можливо, через реакцію недолікованих поранень (Henryk Wisner. Lisowczycy: Lupiezcy Europy. (Warszawa, 2013), 200 s.; Adam Leszczynski. Lisowczycy postrach Europy. Ale Historia. V 38. (2014), 8-10; Александр Зорин. Лисовчики: Александр Юзеф Лисовский и его полк в истории Смутного времени. (Москва, 2017), 236 с.).. Про роль козаків і польських авантюристів у цьому війську можна судити також, що його очільник отримав гідність гетьмана. Першим гетьманом став Миколай Меховецький (+7.10.1608)Urszula Augustyniak, Jarema Maciczewski. Mikolaj Miechowicki. Polski Siownik BiograЯczny. T. 20. (Warszawa, 1975), 723-724.. 10 вересня 1607 р. він повів цю армію на Москву, де вже вів бойові дії з урядовими військами інший гетьман Іван Болотніков.

У квітні 1608 р. до Лжедмитрія ІІ приєднався ще один авантюрист, нащадок українських гетьманів, князь Роман РужинськийРужинський (Наримунтович-Ружинський) Роман Кирикович (1575-4.04.1610) - князь, з родини українських гетьманів Богдана Остафійовича (1575-1576), Остафія Івановича (15811583), Михайла Остафійовича (1584-1586) і Миколи Остафійовича (1591-1592) Ружинських. З 1600 р. ротмістр у війську польного гетьмана С. Жолкевського. У 1605 р. перейшов з православної конфесії у католицьку. Під час знаменитого рокошу Зебжидовського (1606-1609) воював на стороні короля. Відзначався у битві з рокошанами під Гузовом (6.10.1607). Під заставу власних маєтків взяв у Миколая Зебжидовського бл. 60 тис. злотих, на які найняв бл. 4 тис. військо, з яким у квітні 1608 р. прибув до табору Лжедмитрія ІІ, де після перевороту став гетьманом і довший час спрямовував діяльність самозванця, користуючись прихильністю козаків, які складали значну частину війська самозванця. Розгромив військо царя Василя Шуйського під Болховом (10-11.05.1608) і вивів військо самозванця до Тушина. 28.06.1608 р. на Ходинці розгромив військо князя Василя Мосальського, взявши в полон командуючого. Після розпаду Тушинського табору вирішив приєднатися до польського війська, але при відступі частина його загону збунтувалася, отримав травми, через що відкрилися старі рани від чого помер у Йосифо-Волоколамському монастирі (Kasper Niesiecki. Korona Polska przy Ziotej Wolnosci. T. 3. (Leipzig, 1740), 897-899; Jarema Maciszewski Polska a Moskwa 1603-1618. (Warszawa, 1968), 139; Леонтій Войтович. Княжа доба на Русі: портрети еліти. (Біла Церква, 2006), 624-627)., який привів 4-тис. військоПетр Петрей. История о великом княжестве Московском. (Москва, 1867), 262.. У складі цього війська було бл. 1 тис. кавалеристів (в т.ч. гусарська хорогва бл. 200 осіб, решта - запорозькі і надвірні козаки)Pamigtniki Samuela iBogusiawa Kazimierza Maskiewiczow. (Wroclaw, 1961), 118-119.. Серед піхотинців число запорожців теж мусило бути значним. Відсунувши МеховецькогоВбивство вже зміщеного гетьмана Миколи Меховецького 7 жовтня 1608 р. було вчинено ні- би-то за наказом князя Р. Ружинського (Дмитрий Бутурлин. Смутное время в России в начале XVII в. Ч. 2. (Санкт-Петербург, 1841), 90; Jarema Maciszewski. Polska a Moskwa 1603-1618, 142), що сумнівно, позаяк на той час Меховецький вже не міг конкурувати з авторитетом і становищем князя., він сам став гетьманом і фактичним керівником авантюри Лжедмитрія ІІ. Там же під Орлом, до самозванця перейшли 3 тис. запорожців з війська царевича Петра Федоровича. Далі до самозванця почали приєднуватися з своїми підрозділами, які підходили з українських земель, Ян Петро Сапега, Олександр Збо- ровський, князь Адам Вишневецький, Самійло Тишкевич, Станіслав Хруслінський та інші. В цих підрозділах також було значне число українських козаків.Дмитро Яворницький. Історія запорозьких козаків. Т 2. (Львів, 1991), 120. Сапега Ян Петро (1569-15.10.1611) - польський магнат, син київського каштеляна Павла Са- пеги. Навчався у Віленському та Падуанському університетах. Староста усвятський (1600), королівський ротмістр (1605). Військову службу розпочав з участі в боях з татарами на українському кордоні. Відзначився на війні з Швецією у 1601-1605 рр., зокрема у битвах під Венде- ном (7.01.1601), Кокенгаузеном (29.06.1601), Везенбергом (5.03.1603) і Дерптом (13.04.1603). У битві при Кірхгольмі (27.09.1605) командував правим флангом (400 гусарів і 700 українських козаків). Зіграв вирішальну роль у перемозі над рокошанами під Гузовом (6.07.1607), привівши гусар та козаків. У серпні 1608 р. привів полк з 1720 осіб до Лжедмитрія ІІ. Розгромив військо князя Івана Шуйського під с. Рахманцевом (22.09.1608). Не міг розділити владу і вплив з гетьманом самозванця князем Романом Ружинським і обложив Троїце-Сергіївський монастир (23.09.1608-12.01.1610), з табору біля якого збираючи побори у північних і північно-західних районах. Розбитий М. Скопіним-Шуйським (1.03.1610), відступив до Калуги з Лжедмитрієм ІІ, де був згодом обраний гетьманом (25.06.1610). Після низложення Василя Шуйського в липні 1610 р. вів переговори в Москві з семибоярщиною про прийняття Лжедмитрія ІІ. Його солдати були готові посадити на царство свого гетьмана. Воював проти Першого ополчення. В червні 1611 р. взяв Олександрівську слободу, обложив Переяслав-Заліський, потім успішно штурмував московський Білий город (15.08.1611). Помер в Кремлі від хвороби (Пётр Полевой. Ясновельможный пан Ян Сапега (опыт исторической характеристики). Исторический вестник. Т. 49. (1892), №7, 143-150; A. Rachuba. Sapieha Jan Piotr h. Lis. Polski Siownik Biograficzny. Т. 34. Zeszyt 143. (Wroclaw-Warszawa-Krakцw, 1992), 621-624; Дневник Яна Петра Сапеги: 1608-1611. (Москва, 1912; Москва-Варшава, 2012), 454 с.; Dzieje Marsa krwawego i sprawy odwazne, rycerskie przez wielmoznego Pana Jego Mosci Jana Piotra Sapieh starost uswiadzkiego w monarchii moskowskiej od roku 1608 do roku 1612 slawnie odprawowane. Moskwa wrkachPolakцw. Pami^tniki dowцdcцwi oЯcerцwgarnizonu wMoskwie. Opr. M. Kuba- la, T. Sci^zor. (Krakцw, 2005), 237-392; Piotr Florek. Starosta uswiacki Jan Piotr Sapega, jego udzial w kampaniach wojennych Rzeczypospolitej ze Swej w latach 1600-1605. Z dziejцw stosunkцw Rzeczypospolitej Obojga Narodцwze Szwecj w XVII wieku. T. 8. Warszawa, 2007. S. 17-32). Зборовський Олександр (1579/1582-1637) - молодший син відомого магната і авантюриста Са- мійла Зборовського, запорозького гетьмана (1581), теж авантюрист і шукач пригод. У 1604 р. на Львівщині приєднався до Лжедмитрія І і з ним прийшов до Москви. У 1608 р. перейшов на службу до Лжедмитрія ІІ, отримавши чин полковника. Затримав Мнішків. Брав участь в облозі Троїце-Сергіївського монастиря, розбитий князем М. Скопіним-Шуйським і Я. де Ла Гарді під Торжком (17.06.1609) і Тверю (11-13.07.1609). Після втечі Лжедмитрія ІІ в Калугу привів свій полк чисельністю бл. 1500 осіб під Смоленськ до короля. З Жолкевським брав участь у битві під Клушином. Після Деулінського миру 1619 р. жив у своїх маєтках під Львовом (Pod- horodecki L. Stanislaw Zцlkiewski. Warszawa, 1988. S. 164-177). Так, наприклад, у полку Яна Петра Сапеги з 1720 осіб було 2 хорогви гусарів (250 осіб), 570 п'ятигорців, 550 запорожців і 3 хорогви піхоти (350 осіб). (Mikolaj Marchocki. Historya wojny moskiewskiej, 37). У Самійла Тишкевича було 700 кіннотників (гусарів і козаків) та 200 піхотинців (Русская историческая библиотека. Т. 1. (Санкт-Петербург, 1872), 128). Станіслав Хруслінський у 1610 р. очолював полк, основою якого залишався загін, з яким він на початку 1608 р. приєднався до самозванця. У полку в червні 1610 р. було 200 гусарів, 200 козаків та 600 п'ятигорців (черкесів, поселених на Середньому Дніпрі). (Там само, 198).

10-11 травня 1608 р. 17-тисячне військо, очолене князем Романом Ружинським, під Болховом розгромило 30-тис. московське військо князів Дмитра Шуйського і Василя Голіцина, які втратили до 20 тис. і весь обоз з артилерією. В ході битви, виконуючи наказ гетьмана, козаки вщент знищили роту німецьких найманців бл. 200 осіб, яку очолював капітан Ламсдорф, котрий вів переговори з Ружинським про перехід до самозванця, але в перший день битви фактично врятував московське військо, прикривши його відступ, через що князь запідозрив найманців у підступіMikolaj Marchocki. Historia wojny Moskiewskiej. (Poznan, 1841), 21-26 [Николай Махроцкий. История Московской войны. (Москва, 2000), 222 с.]; Русская историческая библиотека. Т. 1. (Санкт-Петербург, 1872), 130-134; Евгений Разин. История военного искусства. Т. 3. (Санкт-Петербург, 1999), 136-139..

У Болхові залишався 5-тис. московський гарнізон, одним з очільників якого був князь Федір (Флоріан) Гедройц, колишній старшина з війська гетьмана Северина НаливайкаГедройц Флоріан (Федір) (+ 1609), князь - козацький старшина, був службовцем князя Василя-Костянтина Острозького, потім старшиною у Наливайка, після поразки якого перебував на Січі. Напевно з першим самозванцем дістався Москви, а потім перебував на службі у царя Василя Шуйського. Пізніше у війську Лжедмитрія ІІ і загинув при облозі Троїце-Сергіївського монастиря (Русская историческая библиотека. Т. 1, 131; Aleksander Hirschberg. Polska aMoskwa w pierwszej poiowe wieku XVII. Zbior materialцw do historyi stosunkцw polsko-rossyjskich za Zygmunta III. (Lwцw, 1901), 214-215).. Але після обстрілу із захоплених гармат Болхов капітулював 13 травня і армія рушила далі до Москви. Калуга здалася без бою. За Калугою стояло московське військо, очолене князем Михайлом Скопіним-Шуйським. Роман Ружинський ухилився від битви і, обійшовши його, підступив до Можайська, який теж здався після бомбардування важкої артилерії, захопленої під Болховом. Військо самозванця підступило до Москви з іншого боку, зупинившись під Тушином на початку червня 1608 р. 5 липня 1608 р. князь Роман Ружинський на Ходинці розгромив військо князя Василя Мосальського, взявши в полон командуючого. Але здобути столицю не вдалося і Тушинський табір до кінця 1609 р. став фактичною столицею Московського царства.

За таких умов цар Василь Шуйський здійснив спробу домовитись з польським королем, який формально не мав відношення до авантюри своїх підданих. Він відпустив затримане польське посольство, яке прибуло на святкування весілля Лжедмитрія І, а також Мнішків, взявши з них присягу і окрему від Марини, яка зобов'язалася не вживати царського титулу. Але кортеж Мнішків, перехоплений 11 вересня 1608 р. полком Олександра Зборовського, потрапив в тушинський табір Лжедмитрія ІІ, де 20 вересня 1608 р. Марина признала самозванця своїм чоловіком. У 1610 р. вона народила сина Івана. Це підняло престиж самозванця і з напівблокованої Москви до нього стали втікати навіть князі і бояри, невдоволені правлінням Василя Шуйського.

Тушинський табір, який утримувався з поборів багатих північних і західних провінцій, налічував бл. 48 тис. військового люду, в т.ч. 18 тис. поляків, 13 тис. запорозьких та 15 тис. донських, терських, волзьких та інших козаківЛетопись о многих мятежах и о разорении Московского государства. Изд. М.М. Щербатова. (Санкт-Петербург, 1771), 131-135; Mikolaj Marchocki. Historia wojny Moskiewskiej. (Poznan, 1841), 26-38; Сергей Соловьев. История России с древнейших времен. Соловьев С. М. Сочинения. Кн. 4. Т 8. (Москва, 1989), 486.. Можна стверджувати, що в числі 18 тис. поляків було не менше 5-6 тис. українських козаків, які перебували у надвірних магнатських командах та дружинах польських та українських магнатів.

Суперництво у найближчому оточенні самозванця вдалося приглушити компромісом. Ян Петро Сапега став другим гетьманом і невдовзі обложив Троще-Сергіївський монастир (3.10.1608-22.01.1610), здобути який не вдалосяТроїце-Сергіїв монастир був новою потужною фортецею, збудованою у 1550-1570-х рр., мав 12 веж і муровані стіни товщиною 1 м і загальною довжиною 1250 м. У монастирі зберігалася скарбниця, важливі мощі московських святих, в першу чергу Сергія Радонежського. Обороняв фортецю гарнізон чисельністю 2300 осіб, яким командували воєвода князь Григорій Долгоруков-Роща (22.09.1612) та стрілецький голова Олексій Голохвастов. Гарнізон мав 110 гармат різних калібрів. Його підсилили бл. тисячі монахів, яким дозволив взяти зброю архимандрит Йоасаф (1605-1610) з огляду на оборону від латинників, та монастирських слуг. Ян Петро Сапега мав у своєму розпорядженні 6770 кавалеристів, переважно козаків, та 3350 піхотинців при 17 польових гарматах. Цього було достатньо для повної блокади монастиря, але явно недостатньо для його здобуття. Хоча тушинці пробували різні способи, перш за все підкопи, вся надія була на капітуляцію через виснаження. Однак безпечність тушинців дозволила здійснити прориви до фортеці воєводам Давиду Жеребцову з 600 сибірськими стрільцями та Григорію Валуєву з 500 воїнами та поповнити обложених припасами. (Виктор Болдин. Троице-Сергиева Лавра. (Москва, 1958), 22-23; Игорь Тюменцев. Оборона Троице-Сергиева монастыря в 1608-1610 гг. (Москва, 2008), 64 с.).. Ружинський залишився у Тушині. Більша частина європейської території Московського царства визнавала владу самозванця.

Кінні загони з армії самозванця, забезпечуючи себе провіантом, фуражем, паливом і всім необхідним, шляхом зборів і реквізій, зустрічаючи опір, нещадно його придушувало. А заходи тушинського уряду, які той пробував вживати, закінчувалися невдачами. Так у 1609 р. воєвода у Володимирі на Клязьмі Михайло Вельямінов після бою з запорозькими козаками, які грабували його повіт, навіть взяв полон отамана Андрія Наливайка і отримав наказ самозванця негайно його стратитиСергей Соловьев. История России с древнейших времен. Соловьев С. М. Сочинения. Кн. 4. Т. 8. (Москва, 1989), 508.. За отамана вступився гетьман Сапега і його таки відпустилиНаливайко Андрій (+ після 1614) - запорозький старшина. У 1609 р. перебував у війську Лжедмитрія ІІ, командуючи підрозділом у кілька сотень осіб. Після того, як потрапив в полон до воєводи Вельямінова і мало не був страчений, покинув військо самозванця. Під Смоленськом був у складі генеральної старшини гетьмана Олевченка. Далі очолював полк, який 14 січня 1611 р. штурмом взяв Алексин. На початку літа відведений у Білорусію полк Наливайка, не отримуючи плати та постачання, взявся самочинно забезпечувати себе у Слуцькому повіті аж поки на початку липня 1611 р. не був розгромлений литовським підчашим князем Янушем Радзивілом (1579-1620) (Tadeusz Wasilewski. Radziwil Janusz herbu Tr^by (1579-1620). Polski Siownik BiograЯczny. T. 30/2. Zeszyt 125. (Wroclaw-Warszawa-Krakцw-Gdansk, 1987), 206). У серпні-вересні 1612 р. на чолі 8-тис. козацького з'єднання у складі війська гетьмана Яна Карла Ходкевича А. Наливайко брав участь у поході на Москву. Після відходу основного війська залишився з 4-7 тис. козаків, здійснив глибокий рейд, в ході якого невдало облягав Волочок, мав сутички з московськими військами в околицях Торжка, Устюжни Залізної та в околицях Новгорода (грудень 1612 - січень 1613). У березні 1613 р. перебував зі своїми козаками під Калугою. В жовтні 1613 р. його разом з полком Фастовця відвели знову у Слуцький повіт. Там вони отримали частину заборгованої плати і вирушили на Січ з А. Наливайком (12.03.1614). Але частина козаків приєдналася до лісовчиків і взяла участь у рейді 1614 р. Дальша доля Андрія Наливайка невідома. (Kazimierz Tyszkowski. Kozaczyzna w wojnach moskiewskich Zygmunta III (1605-1618). (Warszawa, 1935), 80 s.; Wieslaw Majewski. Nalewajko Andrzej (zm. p. r. 1613). Polski Slownik BiograЯczny. T. 22/3. Zeszyt 94. (Gdansk, 1977), 64-68; Документи російських архівів з історії України. Т 1. Документи до історії запорозького козацтва 1613-1620 рр. Упор. Л. Войтович, Л. Заборовський, Я. Ісаєвич, Ф. Сисин, А. Турилов, Б. Флоря. (Львів, 1968), 64-68)..

Врешті цар Василь Шуйський 10 березня 1609 р. уклав Виборзьку угоду з дядьком і суперником Сігізмунда ІІІ Вази шведським королем Карлом ІХ (1604-1611), згідно якої до Новгорода прибув 5-тис. корпус Яківа Понтуса Де Ла Гарді (20.06.1583-12.08.1652)Елена Кобзарева. Шведский военачальник Я. П. Делагарди в России “Смутного времени”. Новая и новейшая история. (Москва, 2006), №3, 170-184.. Тим часом ротмістр Ян Керножицкий, поставлений самозванцем вяземським воєводою, із запорозькими козаками, зайнявши Твер і Торжок, наступав далі, тіснячи до Новгорода армію князя Михайла Скопіна-Шуйського. Останній, дочекавшись підходу шведів, 25 травня 1609 р. під Торопцем розгромив це військоDiariusz drogi krola Jmci Zygmunta III od szczsliwego wyjazdu z Wilna pod Smolensk w roku 1609 o die 18 Augusta i fortunnego powodzeniaprzez lat dwie do wzicia zamku Smolenska wroku 1611. Oprac. Janusz Bylinski. (Wroclaw, 1999), 212, 216.. 11-13 липня 1609 р. під Тверю князь М. Скопін-Шуйський 18-тис. військом розгромив 9-тис. військо (5 тис. кінних латників і 4 тис. козаків) Яна ЗборовськогоВадим Каргалов. Московские воеводыXVI-XVII вв. (Москва, 2002), 118-122. Шведський полковник Христофор Абрагамсон Зомме (1580-1618) організував підготовку професійної піхоти, здатної протистояти атаці польських панцерних гусарів, із рекрутів, набраних для армії М. Скопіна-Шуйського. Князь М. Скопін-Шуйський і Яків Понтус Де Ла Гарді перейшли в наступ, змусили Сапегу зняти облогу Троїці і у 1610 р. урочисто вступили до Москви, де бездарний брат царя Василя князь Дмитро Шуйський організував отруєння молодого полководця, щоб самому зайняти його місцеСкопін-Шуйський Михайло Васильович (8.11.1586-23.04.1610) - князь, стольник (1604), великий мечник (1605), воєвода (1606) і боярин (1607). Відзначився у боях проти І. Болотнікова на р. Пахрі, під Москвою, при облозі Калуги, на підступах до Тули і при облозі Тули (16061607). Відправлений в Новгород з невеликим військом, з'єднався з шведським загоном Якоба Понтуса Де Ла Гарді (20.06.1583-12.08.1652), відбив атаку війська Лжедмитрія ІІ, розгромивши його полководців під Торопцем (25.04.1609), Тверю (11-13.07.1609), у Калязінській битві під Угличем (18.08.1609), поповнив військо німецькими і французькими найманцями і, розгорнувши підготовку рекрутів під керівництвом шведського офіцера Христофора Абрагамсона Зомме, довів чисельність війська до 30 тис. Переміг Я. Сапегу на Каринському полі під Александровською слободою (18.10.1609), зняв облогу Троїце-Сергіївської Лаври, повторно розгромив Я. Сапегу під Дмитровом (20.02.1610) і урочисто вступив у Москву (12.03.1610). Через свою популярність і боязнь, що він займе престол, був отруєний на хрестинах сина князя І. М. Воротинського (+ 1627), випивши кубок вина з рук Катерини, дружини князя Дмитра Шуйського і дочки Малюти-Скуратова (Де Ла Гарді радив Скопіну-Шуйському не йти на цей бенкет і скоріше покинути Москву, відбувши до війська) (В. Корсакова. Скопин-Шуйский Михаил Васильевич. Русский биографический словарь А. А. Половцева. Т. 18. (1904), 593-600; Александр Соколов. Поборник Российской державы в смутное время: о жизни Михаила Васильевича Скопина-Шуйского. (Нижний Новгород, 2008), 352 с.; Наталья Петрова. Скопин-Шуйский. (Москва, 2010), 315 с.)..

Тим часом польський король Сігізмунд ІІІ, який ревниво слідкував за успіхами своїх авантюристів у сусідній країні, яка кілька століть була загрозою для його попередників, виступив сам, використовуючи як привід звернення окремих московських представників із запрошенням на московський престол королевича Владислава. Для початку він сподівався швидко оволодіти Смоленськом, а потім тріумфально ввійти до Москви. Але облога потужної фортеці у Смоленську, модернізованої Борисом ГодуновимУ 1586-1602 рр. укріплення Смоленська були перебудовані і модернізовані під керівництвом зодчого Федора Савельєва на прізвисько Кінь (4.07.1550 - після 1606) (Владимир Косточ- кин. Крепость Смоленска. (Москва, 2000), 40 с.). Загальна довжина стін смоленської фортеці сягала 6,5 км, товщина - 5-6,5 м, висота стін - 13-19 м. Фундамент на висоту до 3 м був облицьований брилами білого каменю, його глибина була більшою 4 м з метою забезпечення від підкопів мінерів. Для цього ж на віддаль 8-10 м від стіни тягнулися криті траншеї (“слухи”) глибиною 2 м і шириною 1,5 м. З 38 башт висотою до 21 м (Фроловська - до 33 м) дев'ять були надбрамними, троє з них мали залізні решітки (“терси”), які спускалися. Стіни з верхньою бойовою галареєю з бійницями (Евгений Разин. История военного искусства. Т. 3. (Москва, 1961), 159-160)., затяглася (29.09.1609-13.06.1611)Смоленський воєвода боярин Михайло Борисович Шеїн (бл. 1578-28.04.1634) мав у своєму розпорядженні гарнізон у 5,4 тис. бійців, в т. ч. 900 дворян та дітей боярських, 500 стрільців і пушкарів та 4 тис. ратників з посадських і даточних людей. У фортеці було 170 гармат. Вона була повністю забезпечена запасами амуніції та провіанту (Евгений Разин. История военного искусства. Т. 3. (Москва, 1961), 160-161). Польське військо початково мало у своїх рядах 12,5 тис. осіб, з яких 7800 були кіннотниками, мало придатними для облоги і штурму (Борис Фролов. Героическая оборона Смоленска в 1609-1611 гг Военно-исторический журнал. (Москва, 1987), №6, 73). Восени 1609 р. підійшло велике запорозьке військо, яке привів гетьман Богдан Олевченко (Дмитрий Яворницкий. История запорожских козаков. Т. 2. (Киев, 1990), 141) та підвезли важку артилерію. Тим не менше Смоленськ тримався ще довго і його падіння прискорила пошесть, яка косила захисників більше ніж спроби противника (Вадим Каргалов. Михаил Шеин. Полководцы XVII века. (Москва, 1990), 161-253; Александр Шапран. Шеин Михаил Борисович. Русские полководцы. Военная история России в её главных действующих лицах. (Екатеринбург, 2003), 294-305; Александр Антонов. Воевода Шеин. (Москва, 2005), 480 с.; Сергей Александров. Смоленская осада. 1609-1611. (Москва, 2011), 320 с.; Его же. Смоленский воевода Михаил Борисович Шеин в 1607-1611 гг. Смоляне на службе Отечеству. (Смоленск, 2013), 25-33; Валерий Ксенофонтов. Триумф и трагедия воеводы Шеина. (Тула, 2014), 288 с.).. Восени 1609 р. до Смоленська підійшло запорозьке військо з гетьманом Богданом Олевченком, чисельність якого за інформацією польного гетьмана Станіслава Жолкевського, який знаходився у королівському таборі під Смоленськом, сягала 30 тис. осібСтаніслав Жолкевський. Початок і успіх Московської війни за панування короля й. м. Сігізмунда ІІІ, за регіменту й. м. пана Станіслава Жолкевського, воєводи київського, гетьмана польного коронного. Переклад і коментарі Леонтія Войтовича. (Біла Церква, 2019), 179.. Але королівське військо продовжувало стояти під стінами Смоленська, приймаючи перекінчиків (в числі яких опинився боярин Іван Заруцький) та зносячись з польськими авантюристами з оточення самозванця, які намагалися виторгувати збереження своїх надань та титулів, отриманих від самозванця, який втік до Калуги. Смерть князя Романа Ружинського (4 квітня 1610 р.) прискорила розвал тушинських військ.

Цар Василь Шуйський послав на допомогу Смоленську велику армію, очолену братом князем Дмитром Шуйським, куди ввійшов шведський корпус, підсилений навербованими французькими найманцями. Це військо рухалося до Білої, приєднуючи по дорозі поповнення і частини інших воєвод. Врешті король вирішив послати йому назустріч польного гетьмана Станіслава Жолкевського, присутність якого під Смоленськом постійно нагадувала Сігізмунду ІІІ про його невігластво у військовій справі. Жолкевський виступив в похід 14 червня 1610 р. Основу його війська складав полк Олександра Зборовського, який перейшов на бік короля. З гетьманом було тільки з 1630 кавалеристами та 597 піхотинцямиLeszek Podhorodecki. Stanislaw Zolkiewski. (Warszawa, 1988), 163-164., до яких після 20 червня приєдналися 3 тис. українських козаків з полковниками П'ясковським (надвірні козаки князів Збаразьких) та Івашиним (запорожці). Авангард московського війська з воєводами князем Федором Єлецьким (+ 1638) та Григорієм Валуєвим (+ п. 1624), чисельністю більше 6 тис., зупинився в укріпленому таборі біля Царева Займища, перекриваючи дорогу за дамбами та очікуючи підходу основних сил. Жолкевський, який по дорозі приєднав ще деякі підрозділи, зокрема з Білої, довівши чисельність війська трохи менше 10 тис., зумів форсувати дамбу з розібраним мостом і блокувати московський авангард в укріпленому таборі. Вимотуючи противника імітаціями штурму і створюючи ілюзію переваги, польний гетьман провадив безперестанну розвідку і мав добру інформацію про рух війська Дмитра Шуйського. Довідавшись про заплановану ночівлю московського війська під Клушином, Жолкевський залишив під блокованим російським табором Якуба Бобовського з 700 кавалеристами, бл. 400 піхотинцями та 2 полками козаків (бл. 2 тис. осіб), а сам з рештою війська, поповненого колишніми тушинцями, скритно вночі, форсувавши ліс, підійшов до противника і несподівано атакував його під Клушином на світанку 4 липня 1610 р.

Всього військо польного гетьмана С. Жолкевського налічувало бл. 6800 - 7000 осіб, в т. ч. 5556 осіб панцерної кавалерії, більше 1000 легкої кавалерії і 200 піхотинців при 2 гарматахLeszek Podhorodecki. Slawne bitwy Polakow. (Warszawa, 1997), 403 s.; Robert Szezsniak. Kluszyn 1610. (Warszawa, 2004), 135; Radoslaw Sikora. Kluszyn 1610. Rozwazania o bitwe. (Warszawa, 2010), 130.. З числа цього війська до 1 тис. складали козаки (полк П'ясковського з чотирьох хорогв, хорогва Нев'ядомського у полку Струся, дві хорогви у полку Казановського і окрема хорогва Високінського)Radoslaw Sikora. Battle of Kluszyn (Klushino), 1610. (Lоbock, Poland, 2010), 27.. Їм протистояла 25-35 тис. армія князя

Дмитра Шуйського, у складі якої було 6-8 тис. шведських, англійських і французьких найманців-професіоналівРосійські дослідники оцінюють число найманців у 5 тис. (Олег Курбатов. Военная история русской Смуты начала XVII века. (Москва, 2014), 108), іноземні автори - від 3,5 до 8 тис. (Sonia E. Howe. Narrative of an Englishman Serving Against Poland. The False Dmitri. A Russian Romance and Tragedy. Described by British Eye-Witnesses, 1604-1612. (Forgotten Books, 2017), 180). Російські дослідники також вичленяють з числа московських ратників бойових холопів та інших простих ратників, зменшуючи загальне число таким чином до 10 тис., іноземні автори оцінюють армію Д. Шуйського у 20-30 тис. осіб (Sonia E. Howe. Narrative, 180). Московське військо мало також за різними даними 11-18 гармат. Загалом можна погодитися, що 7-тис. війську С. Жолкевського протистояло не менш ніж 25 - до 35 тис. військо Д. Шуйського (Леонтій Войтович. Фронтир: московсько-литовське суперництво, козацтво, граничари, гайдуки. Войтович Л., Овсінський Ю. Історія війн і військового мистецтва. Т. 1. (Харків, 2017), 843-846)..

Повна перемога під КлушиномВтрати переможців у цій битві оцінюються від 220 до 400 осіб, переможених від 5 до 8 тис., причому значне число припадає на іноземних найманців (бл. 1200) (Radoslaw Sikora. Battle of Kluszyn, 24-25). Битва добре досліджена: Казимир Валишевский. Смутное время. (Санкт-Петербург, 1911), 316-319; Leszek Podhorodecki. Slawne bitwy Polakow. (Warszawa, 1997), 403 s.; Robert Szezsniak. Kluszyn 1610. (Warszawa, 2004), 136 s.; Radoslaw Sikora. Kluszyn 1610. Rozwazania o bitwe. (Warszawa, 2010), 160 s.; Олег Курбатов. Военная история русской Смуты началаXVII века. (Москва, 2014), 107-128., наступнам капітуляція московських військ під Царевим Займищем, наступний швидкий марш до охопленої панікою Москви, вмілі переговори з московською елітою, яка змістила Василя Шуйського, відбиття останньої спроби самозванця та його наступна загибель, дозволили Станіславу Жолкевському не тільки ввести польський гарнізон до Кремля, але й добитися присяги корлевичу Владиславу. Але весь успіх цієї спроби польсько-московської унії зламала амбіція і впертість Сігізмунда ІІІ, який зажадав присяги собі, заарештував московське посольство і відіслав гетьмана Жолкевського, який привіз полонених Шуйських, на молдовський кордонСтаніслав Жолкевський. Початок і успіх Московської війни за панування короля й. м. Сігізмунда ІІІ, за регіменту й. м. пана Станіслава Жолкевського, воєводи київського, гетьмана польного коронного. Переклад і коментарі Леонтія Войтовича. (Біла Церква, 2019), 242 с. [власне: 61-63, 117-149, 193-226]. Див. також: Waclaw Sobieski. Zцlkiewski na Kremlu. (Warszawa, 1920), 217 s.; Борис Флоря. Польско-литовская интервенция в России и русское общество. (Москва, 2005), 416 с.; Людмила Морозова. История Россиии: Смутное время. (Москва, 2011), 544 с.. Результатом було продовження війни, два народних ополчення, капітуляція польського гарнізону у Кремлі і обрання Михайла Романова московським царем на Земському соборі 1613 р.Земський собор 21 лютого 1613 р. обрав царем Михайла Федоровича Романова (12.07.159613.07.1645), якому тоді пішов п'ятнадцятий рік. Він був сином боярина Федора Микитовича Романова-Юр'єва (1553/1554-1.10.1633), насильно постриженого Борисом Годуновим у 1600 р., митрополита ростовського (з 1605) і патріарха (з 1613), який, будучи затриманий з посольством до Сігізмунда Ш, перебував у польському полоні у 1611-1619 рр. Федір Микитович був сином боярина Микити Романовича Захар'їна-Юр'єва (бл. 1522-23.04.1586), батька цариці Анастасії і тестя царя Івана Грозного, та двоюрідним братом царя Федора Івановича. (Вячеслав Козляков. Михаил Федорович. (Москва, 2010), 346 с.). Далі вже польсько-московські війни тривали з перервами до Поляновського миру 1632 р. і українське козацтво брало у них найактивнішу участь. Але ці події, до Смути, яка завершилася Земським собором 1613 р. вже мають опосередковане відношення. Цікаво, що у складі Першого ополчення під Москвою з Іваном Заруцьким також було значне число запорозьких козаківНиколай Долинин. Подмосковные полки (казацкие "таборы”) в национально-освободительном движении 1611-1612 гг. (Харьков, 1958), 130 с..

Підводячи підсумки цієї розвідки, можна стверджувати, що не менше третини військ обох самозванців на різних етапах Смути, а також не менше третини польських військ (включаючи армію литовського гетьмана Я.-К. Ходкевича) складали українські козаки. Їх участь у цих подіях, а також причини такої активності досліджені дуже поверхово і тенденційно, тому вимагає глибокого аналізу, який дозволяють провести збережені джерела.

Єжі Мнішек. Копія XVIII ст. з оригіналу 1610 р.

Лжедмитрій І. Коронаційний портрет невідомого майстра (1606)

Запорозький пікет. З картини С. Васильківського (1888)

Крилаті гусари. З картини О. Орловського (поч. ХІХ ст.)

Коронація Марини Мнішек в Архангельському соборі Кремля. Картина Матвія Домарацького (до 1678)

Лжедмитрій ІІ. Портрет невідомого автора ХІХ ст.

Олександр Лісовський. Репродукція Ю. Коссака з картини Рембранта (1860-1865)

Битва при Клушино. Картина Шимона Богушовича (до 1620)

Герб Війська Запорозького. З видання “Віршів на погребзацного лицаря Петра Конашевича Сагайдачного” К. Саковича (1622)

Размещено на аllbest.ru